--PAGE_BREAK--3. Моделі державного регулювання економічного зростання економіки України
Економічне зростання — це узагальнюючий результат функціонування національної економіки. Під цим розуміють не короткочасні злети і падіння реального обсягу виробництва відносно базового періоду, а довгострокові зміни природного рівня реального обсягу виробництва в довгостроковому часовому інтервалі.
В економічній теорії склалися два основних підходи до трактування форм прояву економічного зростання. Найбільш поширеним є розуміння економічного зростання як підсумкової характеристики розвитку національної економіки за визначений період, вимірюваний або темпами зростання реального ВВП, або аналогічним показником у розрахунку на душу населення.
Аналіз моделей економічного зростання дає змогу зробити такі висновки: практично у всіх відомих моделях (Домара, Харрода, Калдора, Солоу та ін.) фактори економічного зростання відповідають припущенню про повне завантаження виробничого капіталу, коли фактором збільшення національного доходу є зростання інвестицій. Таким чином, основою моделей економічного зростання є теза «пропозиція породжує попит». Сукупний попит розглядається в дуже спрощеному вигляді за припущення про сталість рівня цін. На думку авторів статті „МОДЕЛЬ ЗРОСТАННЯ ТА СЦЕНАРНИЙ АНАЛІЗ РОЗВИТКУ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ”, (Харазішвілі Ю., Заріцький О., Заводник В.) такий підхід до економічного зростання застосовується для економік країн, що давно пройшли перехідний період розвитку, чию економіку можна порівняти зі сталим рівномірним прямолінійним рухом. У перехідних економіках, зокрема в економіці України, немає повного завантаження виробничих потужностей, немає досконалої конкуренції, річний приріст населення і пропозиції праці від'ємні, немає сталості рівня цін, гранична схильність до заощадження не постійна, економічні агенти змушені працювати в умовах невизначеності, немає стійкості в економічній динаміці.
У зв'язку з викладеним використання перерахованих моделей економічного зростання в умовах перехідних економік не допоможе у визначенні умов, що забезпечують можливість стійкого економічного зростання.
Запропонована авторами модель економічного зростання дає змогу відповісти на запитання: якими повинні бути керовані параметри, щоб забезпечити максимізацію потенційних можливостей поточної економічної ситуації або цільові настанови уряду? Під час розроблення програм соціально-економічного розвитку країни дуже важливо дати конкретні кількісні орієнтири інструментів регулювання грошово-кредитної і бюджетно-податкової політики, що можуть забезпечити цільові орієнтири уряду. Як визначити оптимальну грошову масу, необхідну кількість інвестицій в основний капітал, податки і витрати держави й інші параметри для досягнення поставлених перед урядом цілей? Ось ті питання, відповіді на які дадуть можливість керувати економікою країни із впевненістю у результаті.
4. Кон’юнктурні дослідження циклічність економічного зростання України
Як свідчить міжнародний досвід, країнам властивий хвилеподібний розвиток, а економічній динаміці — циклічність із чітким чергуванням періодів експансій та рецесій. В умовах глобальних трансформацій, коли у світовій економіці синхронізуються кризові явища, формуються міжнародні економічні цикли, одним із найважливіших інструментів ринку стає діагностика циклічності, що полягає у постійному моніторингу макроекономічної кон'юнктури та розробці заходів, які стабілізують економічні процеси. На наш погляд, однією з умов досягнення Україною стабільного висхідного тренду зростання є теоретична розробка системи оцінювання та аналізу циклічності в економіці, методологічне забезпечення досліджень ринкової кон'юнктури і на їх основі розробка ефективних стратегій антициклічного регулювання.[13]
На етапі становлення вітчизняної економічної науки феномен циклічності розглядали та аналізували відомі українські вчені — М. Туган-Барановський, Є. Слуцький, Я.Д. Іманштейн, В. Акуленко та багато інших. Серед відомих вітчизняних дослідників варто відзначити В. Гейця, Б. Панасюка, О. Білоруса, Д.Лук'яненка. Так, В.Гейцем проведена теоретико-емпіричний аналіз економічних циклів в Україні. Вченим встановлено, що економіка України характеризується асиметричністю ринкової рівноваги, яка викликана відсутністю структурних зрушень в економіці, низьким її інноваційним потенціалом порівняно з країнами Заходу, втратою макроекономічної конкурентоспроможності. Вивченню економічних циклів присвячені наукові праці Б.Панасюка. Дослідник показав, що циклічність властива країнам не лише з ринковою економікою, а й із командно-адміністративною, в тому числі Україні за часів СРСР. Роль антициклічного регулювання на загальнодержавному рівні та на рівні транснаціональних компаній досліджується в наукових працях О.Білоруса та Д.Лук'яненка.
Окремі питання аналізу макроекономічної кон'юнктури в Україні висвітлювались Й. Завадським, В. Поповою, І. Грабинською, Л. Возною, О. Бандурою. Однак актуальними залишаються розробка теоретико-методологічних засад визначення та оцінки економічних циклів, прогнозування на їх основі економічного зростання.
Першочерговим завданням у процесі дослідження економічних циклів є обґрунтування факторів, що впливають на формування економічної кон'юнктури, забезпечення економічного зростання, та є базовими для виділення циклу. Емпірично таке завдання полягає у фіксації кластерів поворотних точок (turning points) економічної кон'юнктури, виявленні взаємозалежностей між основними макроекономічними показниками, виділенні довгострокового тренду зростання економіки.
Основним макроекономічним індикатором ділової активності є обсяг валового внутрішнього (або національного) продукту країни. Відомі американські вчені-дослідники економічних циклів Дж. Стокта М. Уотсон вважають динаміку ВВП «ядром (серцевиною) економічного циклу». Саме обсяги ВВП у зіставному вираженні є основою для формування базової вибірки показників сукупної економічної активності. Щомісячні та щоквартальні значення ВВП, скориговані на інфляцію та сезонну циклічність, не лише сигналізують про реальний стан ринкової кон'юнктури, а й є основою для макроекономічного прогнозування.
Доцільним, на нашу думку, у вітчизняній практиці визначення та оцінки економічних циклів є використання таких показників (у порівнянних цінах): ВВП, промислове виробництво, роздрібний товарообіг. Вибір зумовлений, по-перше, максимальною наближеністю показників до таких, що використовуються для ідентифікації економічних циклів за кордоном; по-друге, наявністю відповідних офіційних статистичних даних.
У міжнародній практиці кон'юнктурних досліджень використовуються три концептуальні схеми економічного циклу:
- класичний бізнес-цикл — сукупна ділова активність у кожен момент часу оцінюється відносно статичної бази порівняння (фактично досліджується динаміка базовних темпів зростання основних макроекономічних індикаторів);
- цикл зростання — сукупна ділова активність у кожен момент часу оцінюється відносно динамічної бази порівняння — економічного тренду, яким зазвичай є загальна тенденція зростання ВВП;
- цикл темпів зростання — сукупна ділова активність у кожен момент часу оцінюється відносно попереднього рівня (фактично обчислюються ланцюгові темпи зростання основних макроекономічних індикаторів, часто — лише ВВП).
Якщо класичний бізнес-цикл показує зміну в часі рівнів сукупної ділової активності, то цикли зростання і темпів зростання — швидкість цієї зміни. Низхідна динаміка економічного циклу згідно з класичною моделлю називається рецесією, згідно з Моделлю циклу зростання — рецесією зростання. Доцільним є визначення та оцінка економічних циклів зростання лише в ситуації, коли чітко простежується довгостроковий з позитивним нахилом тренд зростання ВВП. [13]
На основі проведених досліджень вітчизняними вченими, можна зробити ряд висновків. По-перше, крім кризового періоду 1990-1996 років, який за часовим критерієм відповідає депресії, в Україні не спостерігалося будь-яких суттєвих економічних коливань, які б характеризували рецесії. По-друге, є очевидним формування середньострокового тренду економічного зростання. Переломним етапом (нижньою поворотною точкою циклу) є період, що припадає на кінець 1998 — початок 1999 року, початком етапу стабілізації став 2000 рік.
Графічний аналіз отриманих нами показників ВВП у порівнянних цінах за період 1996-2004 років у розрізі кварталів (рис. 1) дозволяє зробити висновок, що в динаміці цього макроекономічного індикатора можна чітко простежити коливання, які періодично повторюються, — так звані сезонні цикли, які є найбільш яскравим прикладом циклічності в економічній динаміці. Сезонна циклічність простежується в динаміці ВВП як у фактичних цінах, так і в порівнянних.[13]
Якщо математично екстраполювати кут нахилу вектора економічного зростання в Україні, починаючи з 1999 року, то нескладно підрахувати, що за умови збереження середніх протягом 1999-2004 років темпів зростання ВВП вітчизняна економіка досягне рівня 1990 року через 8-10 років. Якщо взяти до уваги розрахунки довгострокових прогнозів зростання ВВП в Україні на період 2001-2050 років, що проведені в Інституті економічного прогнозування НАН України з урахуванням потенційного впливу циклічності у розвитку світової економіки [4], то момент досягнення ВВП рівня 1990 року припаде згідно з оптимістичним сценарієм прогнозу на 2010 рік (з відповідними середньорічними темпами приросту від 2005 року — 7,3%, 2006-2010 років — 8%). Виходячи з висновків вітчизняних вчених розглянутих в дослідженнях методологічних засад визначення та оцінки економічних циклів, вважається, що нинішня стадія економічного розвитку України, починаючи з 1999 року, є не зростанням, а фазою економічного пожвавлення, оскільки вершина попереднього циклу (рівень ВВП 1990 року) не є досягнутою.
Нестабільну динаміку ділової активності можна пояснити як відсутністю стійкої тенденції до зростання у реальних секторах економіки, прорахунками у монетарній та фіскальній політиці, так і з точки зору концепції циклічного розвитку — дією різних джерел циклічної осциляції, що генерують короткострокові флуктуації (вплив політичного циклу, зовнішніх шоків тощо).
Значний вплив на економічну динаміку в Україні здійснюють зовнішні коливання макроекономічної кон'юнктури, які, виходячи з концептуальних засад циклічного економічного розвитку, можна характеризувати як осциляторні шоки. Це можна простежити, зіставивши динаміку сукупної економічної активності в Україні з сукупним європейським та американським класичними бізнес-циклами. Здійснені нами порівняння показали, що національна економіка за період 1990-2004 років перебувала під впливом двох груп кон'юнктурних факторів: перша — дестабілізуючий вплив рецесій в економічному циклі США та європейському циклі (відповідні періоди липень 1990 — березень 1991 та 1 квартал 1992 — 3 квартал 1993) — загострювала економічне спадання в Україні; друга — економічна експансія європейських країнах протягом 1999-2000 років — стимулювала активність вітчизняних експортерів і, таким чином, сприяла кон'юнктурному піднесенню у країні в цілому.
5. Стабілізація фінансової політики – запорука економічного зростання
В умовах, переходу до соціальної ринкової економіки різко зростає значення фінансів і кредиту. Ефективність соціально-економічних перетворень у перехідний період можна оцінювати за результатами виконання двох найважливіших планів — державного бюджету і кредитного шану Національного банку України. Від стану, їх виконання значно залежить успіх переходу до ринку і розвиток економіки.
У формуванні і становленні фінансової політики в Україні можна виділити три етапи.
Перший — 24 серпій 1991 р. — 16 листопада 1992 р. тобто від проголошення політичної незалежності і до здобуття незалежності української економіки від російського рубля. Як відомо, рубль продовжував обслуговувати наш безготівковий обіг, доки не було введено купоно-кар6ованець (до 16 листопада 1992 р.).
Другий період — з листопада 1992 р. по вересень 1993 р. Це період пошуків державою “власного обличчя” у фінансовій політиці.
Третій період триває з жовтня 1993 р. Це етап реальних років у фінансовій політиці, які характеризуються певними позитивними зрушеннями у фінансово-грошовій сфері, погашенням гіперінфляції, його можна трактувати як переддень економічних реформ в Україні, беручи до уваги і грошову реформу 1996 р.
Під час першого періоду фінансова політика України як суверенної держави майже повністю залежала від фінансової політики Росії. Україна вимушена була вслід за Росією лібералізувати ціни. Український грошовий ринок у 1992 р. пройшов три етапи розвитку. Перший — від моменту лібералізації цін у січні-травні-червні: тоді реальна грошова маса (номінальна, скоригована на зростання цін) зменшилася у 7-8 разів. У товарному обігу виникла серйозна диспропорція, що поклало початок кризі неплатежів. Це значно зумовило розрив господарських зв'язків, прискорило спад виробництва, впровадження бартерних операцій та остаточний розвал грошової системи. В Україні на той час функціонували дві валюти — купоно-карбованець, що обслуговував готівковий обіг, і російський рубль, який, будучи валютою іншої держави, обслуговував безготівковий обіг. Тоді ж були проіндексовані обігові кошти державного сектора. Набув розвитку нелегальний «чорний» ринок рубля.
У результаті інтенсивної емісії на фінансовому ринку України нагромадилася велика маса грошей, яка у значній кількості мігрувала до Росії, — там, були порівняно вищі відсоткові ставки за кредити, а ціни були нижчими. Тому в наступні місяці Україна знову опинилася без фінансових ресурсів.
Водночас у Росії було вжито низку заходів з подолання кризи неплатежів (кредитування державного сектора). Це мало короткотерміновий позитивний ефект, що виявилось у стабілізації виробничого сектора, більшій стійкості банківської системи, зростанні додатка який надходив до російського бюджету. Однак усе це практично не вплинуло на політику України, завдяки ЦБР жорстко регулював надходження рублів в Україну через Російський контрольний центр.
Другій етап характеризувався тим, що фінансовий стан підприємств України різко погіршився, тоді як російських — поліпшився. На початку жовтня 1992 р. Росія провела лібералізацію цін на енергоносії, у результаті чого ефективне функціонування багатьох енергомістких виробництв в Україні стало неможливим. Платіжна криза продовжувала зростати. Банки всілякими способами затримували на рахунках кошти клієнтів, а комерційні структури використовували ці кошти для свого збагачення.
Окрім того, в Україні стрімко розвивався інфляційний процес, оскільки ціни на енергоносії та всі види сировини різко зросли. Нестача фінансових ресурсів стала хронічною і наростала величезними темпами, що почало загрожувати повним крахом фінансової системи.
У цей час уряд України зробив хибний крок, який призвів до штучного зростання зовнішнього боргу. У жовтні 1992 р. в Москві був підписаний договір України з Росією, відповідно до якого Українська держава взяла на себе відповідальність за борги українських підприємств, тоді як Росія від аналогічного рішення щодо російських підприємств відмовилась. Ще однією причиною штучного зростання зовнішнього боргу України стали неадекватні ціни, за якими наша держава продавала, а в деяких випадках і продовжує продавати свої товари. Зокрема, ціни на російську нафту були (й залишаються) вищими, ніж світові, тоді як, на думку спеціалістів, ціни, за якими Україна продає свої товари в Росію та інші країни СНД, були в середньому на 35% нижчі від світових. Результатом цього також є зростання зовнішнього боргу України. Із запровадженням Росією світових цій на енергоносії Україна мала б запровадити аналогічну плату за транзит товарів Росії та інших країн СНД своєю територією. Цей транзит у шість разів перевищує обсяги нашого транзиту територією Росії та країн СНД. Вартість транзиту нафти і газу через Україну становить 3,7 млрд. дол. США, за транзит інших видів вантажів (усіма видами транспорту) Україна могла б отримати ще 5,1 млрд. дол. США. Загальна сума становила 68,8 млрд. дол.
Криза неплатежів, яка виникла восени 1992 p., змусила уряд України прийняти рішення про вихід із рубльової зони тa девальвувати свою національну валюту в 1,5 раза.
Крім того, у період з 24 серпня 1991 р. до 16 листопада 1992 р. уряд України припустився таких помилок.
Купон не був уведений у готівковий і безготівковий обіг одночасно.
Не було створено стабілізаційного фонду для підтримки національної грошової одиниці. Рішення про такий фонд прийнято лише на початку 1994р.
Купон у ролі тимчасової української валюти, як свідчить світовий досвід, мав змогу ефективно функціонувати лише п'ять-шість місяців. Пізніше його потрібно було замінити повноцінною валютою (гривнею) ще принаймні в червні 1992 р. Можна згадати ситуацію, яка склалася свого часу в Українській Народній Республіці. Під час першої спроби побудувати незалежну державу у видатного українського економіста М. Туган-Барановського запитали, чи потрібно вводити гривню. Відповідь була такою: «Вводити і негайно!» Хоча ситуація у ці роки також була дуже складною: перша світова війна, розруха, громадянська війна.
Зазначимо, що купон не виконував функції нагромадження, тобто його не сприймали як одну із форм майна. Тому в 1991-1992 pp. відбулася «втеча» купона в реальні товарні цінності, що стало ще однією причиною зростання цін. Крім того, процес нагромадження відбувався у вільно конвертованій валюті (ВКВ), а це теж спричиняло падіння ціни купона.
Отже, протягом першого періоду розвитку фінансової політики незалежної України було втрачено сприятливий момент для введення повноцінної української валюти.
За період 1991-1993 pp. загострилася криза й у валютній системі, відбулося штучне заниження в десятки разів курсу національної валюти стосовно російського рубля. Не було гарантовано і забезпечено репатріацію (повернення) валютного виторгу експортерів. Зменшився зовнішньоторговельний оборот з негативним для України сальдо платіжного балансу.
Кредитні емісії НБУ не сприяли гальмуванню спаду виробництва. Понад 80% кредитів були спрямовані у державний сектор економіки на підтримку передусім збанкрутілих підприємств. Найдоцільніше було б закрити такі підприємства згідно з Законом «Про банкрутство», надаючи підтримку тільки найважливішим з них. Проте були прокредитовані підприємства і цілі галузі без урахування їхньої значимості, що і стало вирішальним інфляційним фактором.
Унаслідок перелічених негараздів в економіці України відбулося сторазове зростання роздрібних цін за вдвічі нижчих темпів зростання заробітної плати. Частка заробітної плати в собівартості продукції зменшилася майже вдвічі. Поволі зникали і стимули до праці.
У фінансовій політиці Української держави значне місце посідає грошова реформа 1996 р. Середньомісячна інфляція за серпень 1996 — липень 1997 pp. становила 1.4 %, а за відповідний період 1995-1996 pp.-5.1 %. Зміцнення гривні сприяло зміні структури грошової маси. Якщо на початок серпня 1996 р. питома вага національної валюти в структурі грошової маси М2 становила 82.1%, то на відповідний період поточного року — 85.3 %.
Довіра до нової грошової одиниці зумовила зростання вкладів населення в комерційні банки. Питома вага строкових вкладів у загальній сумі вкладів населення за аналогічний період зросла майже на 10%.
Сьогодні фінансово-економічна ситуація в Україні є складною; суперечливою і неоднозначною. Об'єктивно самим процесом розвитку ситуації в центр економічної політики нині поставлено питання про перехід до економічного зростання. Останнє можливе за наявності грошової, фінансової і виробничої стабілізації.
Фінансова криза в Україні (неплатежі, спад виробництва, інфляція, девальвація гривні) є головним дестабілізаційним фактором економічного життя. Наповнення дохідної частини бюджету за рахунок повного збору податків, а також зовнішніх запозичень, зменшення державних витрат — це важливий, проте не основний шлях виходу із кризової ситуації. Тому в рамках поглиблення ринкової трансформації треба спрямувати ринкові механізми та інститути до відновлення і розвитку національного виробництва на сучасній техніко-технологічній і організаційній основі, проведення радикальних структурних перетворень у галузевій і територіальній структурі господарства.
Це дасть змогу суттєво збільшити доходи як національних виробників, так і населення, що стане основою для вирішення фінансових проблем в Україні. Крім того, для виходу із фінансової кризи і зміцнення економічної безпеки держави потрібно:
- досягти перелому в розвитку інвестиційного процесу, забезпечити прискорений розвиток пріоритетних галузей та виробництв — високотехнологічного машинобудування (особливо ВПК) та агропромислового комплексу;
- активізувати роботу з подолання кризи неплатежів, у тім числі за рахунок використання вексельного обігу, використовувати в повному обсязі Закон про банкрутство, звести до мінімуму бартерні операції;
- створити сприятливі умови для залучення в національну економіку іноземного капіталу, віддаючи перевагу прямим закордонним інвестиціям;
- вести активну і цілеспрямовану діяльність щодо повернення в Україну грошових засобів, вивезених за межі держави, скорочення тіньового, сектора економіки, повернення закордонних кредитів, одержаних підприємствами під гарантії уряду;
- сприяти підвищенню кредитної спроможності комерційних банків зниженню рівня відсоткової ставки та збільшенню частки довготермінових кредитів.
Грошова стабілізація в нашій країні досягнута, проте без фінансової стабілізації вона є штучною, а фінансова без стабілізації виробництва — нестійкою. Україна стоїть перед потребою доповнити грошову стабілізацію фінансовою, а фінансову — стабілізацією виробництва. Звідси випливає, що фінанси і підприємництво є головними ланками у ланцюгу економічних реформ. Здорові фінанси — це здорове виробництво. Зростання виробництва було і є основою фінансово-економічної стабілізації і процвітання.
продолжение
--PAGE_BREAK--