--PAGE_BREAK--Ліцензійна угода — це договір власника нематеріального активу передачі іншій заінтересованій стороні (ліцензіату) ліцензії на використання цього активу в певними обмеженнями.
За комерційне використання об'єкта ліцензійної угоди ліцензіат сплачує ліцензіару певну винагороду. Найбільш поширеними на практиці є періодичні відрахування протягом дії ліцензійної угоди, або одноразові виплати, краще наперед на весь строк дії ліцензії.
Паушальною виплатою називається одноразова виплата за право користування об'єктом ліцензійної угоди, яка по суті є ціною ліцензії.
Раціоналізаторські пропозиції, «ноу-хау» і гудвіл не мають спеціального захисту від держави, тому порядок їхнього захисту встановлюється самим підприємством завдяки положенню про комерційну таємницю.
Повна характеристика нематеріальних активів міститься в Наказі Фонду державного майна України, Державного комітету з питань науки і технологій «Про затвердження порядку експертної оцінки нематеріальних активів» від 27.7.1995 р. № 969197, а «Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 8 «Нематеріальні активи» від 18.10.1999 р. № 242 (далі П(С)БО 8) визначає методологічні засади формування у бухгалтерському обліку інформації про нематеріальні активи і незавершені капітальні інвестиції в нематеріальні активи та розкриття інформації про них у фінансовій звітності підприємства.
Аналітичний облік нематеріальних активів ведеться за окремими групами. Групою є сукупність однотипних за призначенням та умовами їхнього використання нематеріальних активів. Згідно П(С)БО 8, кожній групі нематеріальних активів відповідають окремі субрахунки, а до окремих груп належать такі:
1. Права користування природними ресурсами:
— права користування надрами, у тому числі на розроблення родовищ корисних копалин;
—права на користування геологічною, геоморфологічною та іншою інформацією про стан та можливості господарського використання природного середовища в цілому або його елементів у звітах, картах та інших матеріалах;
—права на використання водних, біологічних та інших ресурсів, яке будь-яким чином впливає на рівень екологічної безпеки життєдіяльності підприємства, населеного пункту, регіону тощо.
2. Права користування майном:
—права покупця на подальше господарювання або інше використання земельної ділянки;
—права покупця на подальше господарське використання будівель або інших необоротних матеріальних активів;
—права на оренду землі, приміщень або інших необоротних матеріальних активів.
При цьому не слід ототожнювати плату за права на оренду майна з самими орендними платежами.
3.Права на знаки для товарів і послуг — відображаються засвідчені права на позначення, за якими товари і послуги одних осіб відрізняються від однорідних товарів і послуг інших осіб (торгові марки, товарні знаки, фірмові назви тощо).
4.Права на об'єкти промислової власності:
— винахід (корисну модель) — результат творчої діяльності людини у будь-якійгалузі технології (пристрій, речовина, штам мікроорганізму, культура, клімат,рослини, спосіб тощо);
— промисловий зразок — результат творчої діяльності людини в галузі художнього конструювання (форма, рисунок, забарвлення або сполучення, що визначають зовнішній вигляд промислового вибору та призначені для задоволення естетичних і ергономічних потреб);
— породу тварин;
— с орт рослин;
— «ноу-хау» або секрет виробництва — знання та відомості, що стосуються певної діяльності та дозволяють отримати економічні вигоди);
— інші об'єкти промислової власності (захист від недобросовісної конкуренції, топології інтегральних мікросхем тощо).
5. Авторські та суміжні з ними права — ведеться облік прав на обнародувані та необнародувані твори в галузі науки, літератури і мистецтва, виражені в усній, письмовій чи будь-якій іншій формах, а саме:
—літературні письмові твори белетристичного, наукового, технічного або практичного характеру (книги, брошури, статті, комп'ютерні програми тощо);
—виступи, лекції, промови, проповіді та інші усні твори;
—музичні твори з текстом і без тексту;
—драматичні, пантоміми, хореографічні та музично-драматичні твори та інші, які створені для сценічного показу;
—аудіовізуальні твори;
—скульптури, картини, малюнки, гравюри, літографії та інші твори образотворчого мистецтва;
—твори архітектури;
—фотографії;
—твори прикладного мистецтва, якщо вони не охороняються спеціальним законом про промислову власність;
—ілюстрації, карти, плани, ескізи, пластичні твори, що стосуються географії, геології, топології, архітектури та інших галузей науки;
—сценічні обробки творів і обробки фольклору, придатні для сценічного показу;
—переклади, адаптації, аранжування, інші перероблення творів і обробки фольклору без заподіяння шкоди охороні оригінальних творів, на основі яких створено похідні твори;
—збірники творів, збірники обробок фольклору, енциклопедії та антології, збірники звичайних даних, вміщуючи бази даних, інші складові за умови, що вони є результатом творчої праці з добору, координації або впорядкування змісту без заподіяння шкоди охороні творів, що входять до них;
—інші твори.
6.Гудвіл, або ділова репутація—умовна вартість іміджу, репутації, ділових зв'язків підприємства (фірми). Гудвіл визначається різницею між оцінкою компанії на фондовій біржі і сумою чистих (нетто) активів. Якщо компанія має гарну репутацію на ринку, то гудвіл виражається позитивним значенням, при поганому іміджі гудвіл — негативний. Гудвіл є невловимим основним капіталом, допомагаючи давати додаткові дивіденди, зокрема, за рахунок можливості продавати товар за більш високими цінами, ніж ціни конкурентів.
7.Інші нематеріальні активи — враховуються об'єкти права користування економічними, організаційними та іншими вигодами, зокрема:
—права на місце на товарній, фондовій, валютній біржі;
—права на здійснення певної діяльності, в тому числі витрати на отримання ліцензій та інших спеціальних дозволів;
—права на економічні вигоди від користування монопольним становищем на ринку;
—права на користування податковими, господарськими та іншими привілеями.
1.2
Методи оцінки ринкової вартості нематеріальних активів в різних ситуаціях
Слід зазначити, що до нематеріальних активів не завжди повною мірою можна застосувати стандарт ринкової вартості. Справа в тому, що ринкова вартість — це найбільш ймовірна ціна, за якою об'єкт може бути відчужений на відкритому ринку в умовах конкуренції. Але для ряду нематеріальних активів не доводиться говорити про найбільш імовірною ціну угоди, оскільки ринок таких об'єктів розвинений слабо або практично відсутній. Деякі дослідники відзначають, що для ряду нематеріальних активів можна говорити лише про так званий arm 's-length standard (стандарт вартості «з рук в руки»). Цей стандарт не вимагає наявності ринку, припускаючи лише незалежність учасників угоди і відсутність тиску на здійснюючу операцію з боку.
У цілому для оцінки НМА застосовуються три основні підходи, що застосовуються для оцінки в цілому: це витратний, дохідний і порівняльний підходи. Разом з тим по відношенню до НМА використання цих підходів несе свою специфіку, оскільки нематеріальний актив є досить нестандартним об'єктом для оцінки.
Так, величина вартості в рамках витратного підходу базується на витратах, які необхідно понести, щоб відтворити об'єкт оцінки. Наскільки ці витрати відображають ринкову вартість, наприклад, товарного знака? Якщо мова йде про оцінку новоствореного, не — розкрученого товарного знака, то, ймовірно, таке ототожнення може бути справедливим, особливо якщо всі витрати здійснені нещодавно. Якщо ж мова йде про оцінку вже розкрученого бренду, то понесені витрати найчастіше мають досить віддалене відношення до його ринкової вартості, будь то витрати на рекламу (ефективність якої, як відомо, може бути різною) або тим більше витрати на реєстрацію.
Не завжди застосуємо до нематеріальних активів порівняльний підхід. Справа в тому, що нематеріальні активи найчастіше продаються в складі бізнесу, окремо ж продаж об'єктів НМА трапляється досить рідко. Крім того, існує ряд об'єктів, наприклад, патенти або права на твори мистецтва, до яких дуже складно підібрати аналоги в повному розумінні цього слова. Звичайно, відомі випадки, коли той чи інший бізнес купується ради торгової марки або, наприклад, що належить підприємству технології, але найчастіше буває непросто виділити вартісну частку покупки, що припадає на нематеріальний актив.
Тому основним підходом при оцінці нематеріальних активів найчастіше є прибутковий підхід. Цей підхід заснований на доходах, які очікує отримати власник об'єкта оцінки (у нашому випадку — нематеріального активу). Оцінюючи нематеріальний актив в рамках дохідного підходу, аналітик шукає спосіб виділити дохід, що відноситься до оцінюваного нематеріального активу, щоб визначити вартість НМА за допомогою звичайних методів дохідного підходу (капіталізації або дисконтування).
В цілому зручність застосування того чи іншого підходу залежить від того, який саме нематеріальний актив оцінюється.
Нижче ми розглянемо найбільш поширені методи оцінки нематеріальних активів. Але перш ніж переходити до опису цих методів, необхідно зробити кілька зауважень. Оцінка нематеріального активу, використання якого пов'язане з отриманням доходу для його власника, найчастіше проводиться одним з методів, що відносяться до дохідного підходу (метод звільнення від роялті, метод переваги у прибутку, метод виграшу в собівартості, правило 25% та інші). Всі ці методи об'єднує те, що для отримання вартості активу в їх рамках спочатку виділяється грошовий потік, який припадає на нематеріальний актив (причому кожний з перерахованих методів підходить до визначення величини потоку по — своєму).
Для отримання величини вартості нематеріального активу необхідно, перш за все, отриману величину доходу, пов'язаного з використанням оцінюваного НМА, скорегувати на величину витрат, пов'язаних з обслуговуванням і використанням НМА (це можуть бути, наприклад, різні організаційні, економічні витрати, витрати на підтримку патенту, на маркетинг та інші). Далі, якщо передбачається, що грошовий потік від активу буде змінюватися з часом використання обумовлений накопиченим зносом об'єкта нерухомості. Але при цьому, наприклад, власник патенту має набагато менше підстав розраховувати на постійний прибуток у майбутньому: наприклад, подібні технології можуть з'явитися у конкурентів, крім того, патентується технологія може застаріти. Конкурентні переваги, пов'язані з товарними знаками, також мають тенденцію «розмиватися»: це може бути пов'язано, наприклад, з появою сильних товарних знаків у конкурентів.
При цьому якщо в якості ставки дисконтування r використовується ставка дисконтування для підприємства в цілому, то додаткові ризики, пов'язані з використанням нематеріального активу, повинні бути враховані при розрахунку величини грошових потоків CFi: наприклад, грошові потоки повинні бути скориговані з урахуванням «розмивання» нематеріального активу з часом. Якщо ж ці ризики не враховано при побудові величини грошових потоків CFi, то вони повинні бути враховані при розрахунку ставки дисконтування для таких активів, при цьому ставка дисконтування для нематеріальних активів буде більше, ніж ставка дисконтування для підприємства в цілому.
Для оцінки новостворених нематеріальних активів, наприклад, зареєстрованих (але ще не розкручених) товарних знаків, патентів, які зареєстровані, але ще не використовуються у виробництві і т. д., у ряді випадків застосуємо метод вартості створення, що відносяться до витратного підходу. Оцінка вартості об'єкта НМА в рамках даного методу представляє собою оцінку витрат, необхідних для створення оцінюваного активу, при цьому повинні бути враховані прибуток підприємця і накопичений знос (нематеріальні активи схильні до двох типів зносу — функціонального зносу і зовнішнього зносу).
На практиці цей метод можна використовувати лише у випадках, коли немає можливості застосувати інші методи оцінки об'єкта НМА. По — перше, понесені витрати не гарантують відмінну від нуля величину вартості нематеріального активу: наприклад, патент або технологія може не приносити підприємству економічних вигод і внаслідок цього мати нульову вартість. По — друге, якщо, навпаки, нематеріальний дохід бере участь в отриманні його власником прибутку, величина цього прибутку в багатьох випадках прямо не пов'язана з величиною витрат на створення нематеріального активу.
Метод угод є основним методом порівняльного підходу. У рамках цього методу вартість НМА аналізується на основі ринкових угод, що відбулися з аналогічними нематеріальними активами. У цілому застосування цього методу можна розбити на наступні етапи:
по — перше, аналізуються переваги та недоліки об'єктів — аналогів в порівнянні з оцінюваним об'єктом НМА;
далі, встановлюються коригуючі коефіцієнти, пов'язані з відмінностями між об'єктами — аналогами і оцінюваним нематеріальним активом;
нарешті, проводиться розрахунок мультиплікаторів та їх застосування до параметрів оцінюваного нематеріального активу для розрахунку вартості цього об'єкта.
Які параметри нематеріального активу можуть бути використані для розрахунку мультиплікаторів? По — перше, це фінансові показники, пов'язані з використанням активу: наприклад, виручка від продажу продукції, випущеної з використанням товарного знаку, за ліцензією, з використанням патенту. По — друге, це може бути, наприклад, кількість відвідувань сайту, число абонентів компанії і т. д.
Якщо ринок об'єктів, аналогічних об'єкту оцінки, існує, то даний метод є найбільш простим і прямим методом оцінки нематеріальних активів. На жаль, як ми вже згадували, на практиці найчастіше має місце зворотна ситуація: ринок аналогічних об'єктів вкрай малий або відсутній.
Наявність сильного нематеріального активу, наприклад, товарного знака, приводить до конкурентних переваг. Компанія — власник пізнаваного бренду може продавати брендовий товар за цінами вищими, ніж ціни на аналогічну продукцію конкурентів, що не володіють сильними брендами. До переваг в прибутку призводить і наявність нематеріальних активів, не пов'язаних з маркетингом, наприклад, ліцензій, патентів, технологій і т. д. Чим більш високотехнологічної є галузь промисловості, в якій використовується даний НМА, тим до більшого переважно у прибутку може призводити наявність подібних НМА.
Для застосування методу переваги у прибутку необхідно встановити величину додаткової чистого прибутку до оподаткування, що отримується використовують даний НМА підприємством, у порівнянні з підприємствами, що випускають аналогічну продукцію без використання такого об'єкта НМА. Також, наприклад, може бути взята за основу додатковий прибуток, отримана підприємством після застосування якого — або вдосконалення.
На практиці для отримання величини додаткового прибутку може бути використана різниця в ціні продукції, виробленої з використанням оцінюваного НМА і аналогічної за своїми якостями продукції, виробленої без його використання, наприклад, конкуруючими підприємствами. Вказана різниця в ціні, помножена на обсяг випуску, ототожнюється з додатковим прибутком власника НМА.
Деякою складністю цього методу є те, що на практиці часто нелегко встановити, наскільки продукція, яка використовується як аналога, дійсно має характеристики, аналогічні тій, для виробництва якої використовується оцінюваний НМА; крім того, різниця в цінах, на якій базується весь розрахунок, нерідко носить досить мінливий характер, що створює труднощі для обгрунтування вартості НМА.
Спорідненим попереднього методу є так званий метод виграшу в собівартості. Часто виявляється, що нематеріальний актив, наприклад, використання запатентованої технології, корисної моделі і т. д. призводить до скорочення витрат підприємства, що її використовує. Наприклад, до скорочення витрат може приводити використання запатентованої технології, ноу — хау і т. д. Також до скорочення витрат може призводити, наприклад, наявність у фірми кваліфікованих співробітників, професійні якості яких дозволяють вести господарську діяльність з меншими витратами.
Розрахована величина виграшу в собівартості ототожнюється в рамках методу з доходом, припадає на нематеріальний актив. Згідно з тим, що було сказано раніше, цей дохід може бути приведений до поточного моменту за допомогою ставки капіталізації або капіталізований в залежності від того, чи передбачаються ці доходи постійними в часі.
В основі методу звільнення від роялті лежить припущення про те, що оцінюється нематеріальний актив (наприклад, товарний знак, запатентована технологія і т. д.) Не належить його поточному власникові, а наданий йому на ліцензійній основі третьою стороною. Відповідно, у цьому випадку нинішнього власника довелося б виплачувати періодичні платежі за право використання активу, так звані «роялті». Найчастіше розмір роялті прив'язаний до виручки від реалізації продукції, виробленої з використанням нематеріального активу, і являє собою, наприклад, відсоток від цієї виручки.
Зручність методу звільнення від роялті полягає в тому, що типова величина ставок роялті може бути порівняно легко визначена виходячи з аналізу ринку. Так, наприклад, у різних джерелах наводиться інформація про стандартні ставки роялті в залежності від виду діяльності компанії або продукту, що випускається. Найбільшого значення величини роялті досягають у найбільш технологічних галузях промисловості — так, для авіаційної промисловості стандартні показники роялті становлять 6-10%. Цей факт досить просто зрозумілий: саме в таких галузях нематеріальні активи мають найбільшу значимість, а тому за їх використання доводиться платити більше. У той же час для галузей промисловості, які не є високотехнологічними, ставки роялті зазвичай знаходяться в діапазоні 1-6%.
Крім того, ставки роялті іноді поділяються відповідно творчим рівнем результату інтелектуальної діяльності, що лежить в основі об'єкту інтелектуальної власності. У відповідності з цією класифікацією, революційний рівень задовольняє давно відчутну потребу, або створює нову галузь промисловості. Головне удосконалення дає значну перевагу у виробництві існуючого продукту або обслуговуванні. Незначна перевага створює деяку перевагу у виробництві існуючого продукту або обслуговуванні.
Таким чином, метод звільнення від роялті оцінювача дає можливість виділити з загальної виручки підприємства грошові потоки, що припадають на нематеріальний актив. Розмір роялті може бути прив'язаний до поточної величиною виручки підприємства, в цьому випадку отримана величина платежу роялті повинна бути капіталізована; отримана величина вартості ототожнюється з вартістю нематеріального активу. Якщо ж є підстави вважати, що величина виручки буде змінюватися з часом (наприклад, для продуктів, що тільки виходять на ринок, для продуктів, виробництво яких припиняється і т. д.), необхідно скласти прогноз виторгу від продажу продукції з використанням даного НМА, причому отримані платежі повинні бути приведені до поточної вартості за допомогою ставки дисконтування, і з вартістю оцінюваного НМА в даному випадку ототожнюється дисконтована сума платежів роялті.
Правило 25%
Це правило, зване в ряді джерел «правилом бігунка» або «правилом великого пальця», є спорідненим методу звільнення від роялті, але на відміну від останнього воно не вимагає проведення аналізу ринку. У його основі також лежить припущення про те, що об'єкт НМА не належить власнику, а наданий йому на ліцензійній основі, але на відміну від методу звільнення від роялті як показника доходу зазвичай використовується не виручка, а прибуток до сплати податків. Згідно з «правилом бігунка» вигода від використання нематеріального активу розподіляється наступним чином: 25% — власникові об'єкта ІС, 75% — покупцеві ліцензії. Такий розподіл досить добре підтверджується досвідом ліцензування.
Розрахувавши величину гіпотетичних платежів третій особі на основі прогнозу значення прибутку компанії від діяльності з використанням оцінюваного нематеріального активу, необхідно привести ці платежі до поточної вартості за допомогою ставки дисконтування.
Оскільки оцінка нематеріальних активів є відносно новим напрямком оціночної діяльності, то не дивно, що існує чимало типових помилок, пов'язаних з нею. Ще 20 років тому в нашій країні не існувало навіть бухгалтерського поняття «нематеріальний актив», не кажучи вже про поняття нематеріального активу як об'єкта оцінки. І в даний час, незважаючи на наявність достатньої кількості монографій і статей з НМА, накопичена російськими компаніями практика оцінки НМА залишається досить скромною. Практично відсутній і досвід продажу великих нематеріальних активів окремо від діючого підприємства, внаслідок чого можна говорити про те, що ринок багатьох типів нематеріальних активів фактично не сформований. У такій ситуації оцінювача нелегко перевірити, наскільки зроблена ним оцінка відповідає дійсності.
Все вищесказане призводить до того, що існує чимало помилок, пов'язаних з оцінкою НМА.
Серед таких помилок можна відзначити часто зустрічається в практиці оцінки ототожнення, які припадають на нематеріальний актив грошовими потоками доходів, що насправді з цим активом не пов'язані. Як приклад, можна навести товарний знак організації — монополіста або організації, чиї переваги перед конкурентами досягнуті за допомогою адміністративного ресурсу: будь-який з методів оцінки, пов'язаний з виділенням доходу, що припадає на товарний знак, дасть неправильну оцінку цього НМА в силу того, що відповідні вигоди досягнуто не внаслідок використання оцінюваного товарного знака, а внаслідок інших причин, не пов'язаних з цим нематеріальним активом.
Іншим типовим випадком спотворень оцінки НМА є випадок, коли компанія має в своєму розпорядженні кількома сильними НМА, наприклад, фірмовим найменуванням і товарними знаками. Якщо компанія з відомим фірмовим найменуванням виробляє продукцію під новоствореним товарним знаком, несправедливо ототожнювати, наприклад, гіпотетичний платіж роялті з доходом, який припадає на товарний знак, оскільки переваги продукції, що випускається пов'язані більшою мірою з фірмовим найменуванням, а не з товарним знаком. Так що оцінювач перш за все повинен упевнитися, що дохід, який ототожнюється з оцінюваних НМА, пов'язаний саме з цим активом, а не з іншим, як у наведеному прикладі.
1.3 Оцінка вартості нематеріальних активів дохідним підходом
В оцінці нематеріальних активів і, особливо, інтелектуальної власності доходному підходу належить особливе місце як підходу, що найбільше вірогідно відображає дійсну цінність нематеріальних активів. Вартість об’єктів інтелектуальної власності в цьому підході визначається кількістю, якістю і тривалістю надходження майбутніх вигод від їх використання.
Під майбутніми вигодами від застосування інтелектуальної власності варто розуміти майбутні надходження чистого прибутку, створюваною безпосередньо цією власністю. Її варто розглядати як грошовий потік, що утвориться від використання нематеріального активу.
Визначення ринкової вартості інтелектуальної власності з застосуванням доходного підходу повинне виходити з результатів її поточного використання. Тільки при такій постановці оцінки можна говорити про її однозначність. Жоден з активів підприємства сам по собі не може створювати регулярних грошових потоків. Оцінюваний актив за станом на дату оцінки повинний утворювати в нерозривному зв'язку з іншими активами підприємства єдиний економічний організм, що генерує чисті грошові потоки (принцип залежності). Лише при такій умові можна говорити про існування ринкової вартості, обумовленої через доходний підхід.
Головна проблема оцінки об’єктів інтелектуальної власності полягає в необхідності виділення з грошового потоку, що утвориться в бізнесі, тієї його частини, яку можна обґрунтовано вважати результатом використання саме цього об'єкта оцінки. Застосування доходного підходу починається з цієї найбільш відповідальної операції.
Розглянемо на конкретних прикладах два найбільш застосовувані методи доходного підходу: метод прямої капіталізації та метод звільнення від роялті з дисконтуванням прибутку
Дохідний підхід має чотири методи розрахунку, які називаються методом: надлишкових прибутків; дисконтованих грошових потоків; звільнення від роялті та переваги в прибутках. Розглянемо кожний з цих методів застосуванням на практиці.
Метод надлишкових прибутківзаснований на передумові того, що надлишкові прибутки приносять підприємству не відбиті в балансі нематеріальні активи, що забезпечують прибутковість активів і власного капіталу вище середньогалузевого рівня. Цим методом оцінюють переважно гудвіл.Алгоритм розрахунку вартості нематеріальних активів дохідним підходом методом надлишкових прибутків представлений утабл. 1.2
Основні етапи методу надлишкових прибутків:
1.Визначають ринкову вартість всіх активів.
2.Нормалізують прибуток підприємства, що оцінюється.
3.Визначають середньогалузеву прибутковість на активи або
на власний капітал.
4.Розраховують очікуваний прибуток на основі множення
середнього по галузі доходу на величину активів (або на власний
капітал, п. 1 на п. 3, табл. 1.2)
5.Визначають надлишковий прибуток (п. 2 — п. 3, табл. 1.2). Для цього від нормалізованого прибутку віднімають очікуваний прибуток.
6. Розраховують вартість гудвілу шляхом розподілу надлишкового прибутку на коефіцієнт капіталізації.
Припустимо, ринкова вартість активів підприємства оцінюється в 40 000 дол., нормалізований чистий прибуток — 16 000 дол. Середній дохід на активи дорівнює 15%. Ставка капіталізації — 20%. Необхідно оцінити вартість гудвілу. Алгоритм розрахунку має такий вигляд.
Таблиця 1.2
продолжение
--PAGE_BREAK--Алгоритм розрахунку вартості нематеріальних активів дохідним підходом методом надлишкових прибутків
Варто врахувати, що оцінювач повинний відняти не операційні доходи з фактичного чистого прибутку підприємства.
Деякі оцінювачі використовують для розрахунку надлишкового прибутку середню величину активів і середній прибуток за визначений період, зазвичай за п'ять років. Але даний підхід виправданий, якщо дані обраного періоду відбивають обґрунтовані майбутні чекання, більш того, «аномальні роки» з рівнем прибутку значно вище або нижче середнього повинні бути виключені з розгляду. Використання ж простої середньої або середньозваженої величини прибутку за кілька останніх років без урахування того, наскільки ретроспективна інформація відбиває можливий майбутній прибуток, призведе до недооцінки або переоцінки підприємства.
Найважливішою проблемою при використанні методу, надлишкових прибутків є правильність вибору ставки капіталізації для розрахунку вартості гудвілу. Зазвичай інвестори оплачують майбутній прибуток який очікується, та який отриманий від гудвілу протягом періоду, що не перевищує п'яти років. При таких допущеннях ставка капіталізації розраховується як величина, зворотна кількості років, що приносять надлишковий прибуток, за які інвестор готовий заплатити. Наприклад, якщо інвестор готовий заплатити суму, еквівалентну п'ятирічному надлишковому прибутку, то ставка капіталізації дорівнює 20%.
Метод дисконтованих грошових потоків. При дисконтуванні грошових потоків проводяться такі роботи:
1.Визначається очікуваний термін корисного життя, що залишився, тобто період, впродовж якого прогнозовані доходи необхідно дисконтувати.
2.Прогнозуються грошовий потік, прибуток, який приносять нематеріальні активи.
3.Визначається ставка дисконтування.
4.Розраховується сумарна поточна вартість майбутніх доходів.
5.Визначається поточна вартість доходів від нематеріального активу в пост прогнозний період (якщо в цьому є необхідність).
6.Визначається сума всіх вартостей доходів у прогнозний і пост прогнозний періоди.
Особливу увагу потрібно звернути на вибір ставки дисконту, яка розраховується за формулою 1.1. Ставка дисконту складається з без ризикової ставки
r
бр іпремії за ризикr
р:
1.1
Коли оцінюються об'єкти інтелектуальної власності, премія за ризик вибирається підвищеною, оскільки вкладення в ці об'єкти відрізняються великим ризиком
Метод звільнення від роялті. Цей метод використовується для оцінки вартості патентів і ліцензії (табл. 1.3). Власник патенту надає іншій особі право на використання об'єкта інтелектуальної власності за визначену винагороду (роялті). Роялті виражається у відсотках від загального виторгу, отриманого від продажу товарів, зроблених з використанням патентованого засобу.
Відповідно до даного методу вартість інтелектуальної власності являє собою поточну вартість потоку майбутніх платежів по роялті протягом економічного терміну служби патенту або ліцензії. Розмір роялті визначається на підставі аналізу ринку.
Цей метод несе риси як дохідного, так і порівняльного підходу.
Основні етапи методу:
1.Складається прогноз обсягу продажів, по яких очікуються
виплати роялті.
Визначати обсяг виготовленої продукції по ліцензії слід по кожному року з урахуванням того, що в перші роки її освоєння випуску може і не бути, потім відбувається нарощування обсягів, далі — спад у зв'язку з моральним старінням нововведення.
2.Визначається ставка роялті. Дані беруться з таблиці стандартних розмірів роялті.
3.Визначається економічний термін служби патенту або ліцензії. Юридичний і економічний терміни служби можуть не збігатися, тому варто зробити реалістичний прогноз щодо тривалості платежу.
4.Розраховуються очікувані виплати по роялті шляхом розрахунку відсоткових відрахувань від прогнозованого обсягу продажів.
5.З очікуваних виплат по роялті віднімають усі витрати, пов'язані з забезпеченням патенту або ліцензії (юридичні, організаційні, адміністративні витрати).
6.Розраховуються дисконтовані потоки прибутку від виплат по роялті.
7.Визначається сума поточних вартостей потоків прибутку від виплат по роялті.
Таблиця 1.3
Вартість ліцензії методом звільнення від роялті
Таким чином, ціналіцензії на базі роялті має такий вигляд,формула 1.2
1.2
де: —обсяг обумовленого випуску продукції по ліцензії в i-му році (шт., кг, м3);
—розмір роялті в i-му році, %;
—продажна ціна продукції по ліцензії в і-му році, грн.;
Т— термін дії ліцензійного договору, років;
i—порядковий номер розглянутого року дії ліцензійного договору;
Кд — коефіцієнт дисконтування
Метод переваги в прибутках. Часто цим методом оцінюється вартість винаходів. Вона визначається тією перевагою в прибутку, яку очікується одержати від їхнього використання.
Під перевагою в прибутку розуміється додатковий прибуток, обумовлений нематеріальним активом, який оцінюється. Вона дорівнює різниці між прибутком, отриманим при використанні винаходів, і тим прибутком, що виробник одержує від реалізації продукції без використання винаходу. Ця щорічна перевага в прибутку дисконтується з урахуванням передбачуваного періоду його отримання.
Загальне обчислення по цьому методі виглядає в такий спосіб, формула 1.3:
1.3
де: ПП — додатковий прибуток до оподатковування, отриманий підприємством у результаті реалізації товару або надання послуг, у порівнянні з підприємствами, що роблять аналогічну продукцію або роблять аналогічні послуги, але не володіють об'єктом оцінки;
— ціна одиниці нової високотехнологічної продукції в i-му році;
— ціна одиниці порівнюваної продукції в i-му році;
,— обсяги відповідного реалізованого товару або зроблених послуг у i-му році.
Додатковий прибуток що очікується повинний бути приведений до моменту оцінки за формулою1.4:
1.4
Проведення оцінки нематеріальних активів з використанням методу переваги в прибутках можливе лише в тому випадку, коли об'єкт оцінки може бути використаний для отримання додаткового прибутку після дати проведення оцінки.
1.4 Оцінка об'єктів промислової власності
По статті «Нематеріальні активи» показуються «витрати підприємства на нематеріальні об'єкти, які використовуються протягом довгострокового періоду в господарській діяльності і приносять дохід: права на використання природних ресурсів, будинків, устаткування, земельних ділянок, патентів, ліцензій, ноу-хау, програмних продуктів, монопольних прав і привілеїв, включаючи ліцензії на визначені види діяльності, інші майнові права (у тому числі на інтелектуальну власність), організаційні витрати (включаючи плату за державну реєстрацію підприємства, брокерське місце і т.ін.), торговельні марки і товарні знаки і т.ін.
Нематеріальні активи можуть бути внесені засновниками (власниками) підприємства в рахунок вкладів у статутний фонд підприємства, а також придбані підприємством у процесі його діяльності».
Таким чином, сума вартостей матеріальних і нематеріальних активів складає статутний капітал, визначення розміру якого обов'язкова умова приватизації державної і комунальної власності в приватну власність, проведення аукціонів і конкурсів при акціонуванні підприємств.
Якщо розрахунок вартості статутного капіталу, утвореного основними оборотними коштами, досить розроблений, то розрахунок вартості частки статутного капіталу, утвореного промисловою й іншою інтелектуальною власністю, — явище нове й офіційних методик здійснення таких розрахунків немає.
Розглядаючи питання про визначення частки статутного капіталу, утвореної нематеріальними активами, слід чітко визначитися в тому, що вартість нематеріальних активів не рівнозначна розмірові частки статутного капіталу, утвореного нематеріальними активами, як тими, що безпосередньо не беруть участь у виробничому процесі. Власне кажучи, частка статутного капіталу, утвореного нематеріальними активами, — це не їхня матеріальна вартість, а вартість права на використання об'єкта промислової й іншої інтелектуальної власності.
Отже, для переходу від вартості нематеріальних активів до визначення частки статутного капіталу, утвореного цими нематеріальними активами, необхідно встановити залежність між цими величинами.
З викладеного виходить, що визначення розміру статутного капіталу, утвореного промисловим й іншим видами інтелектуальної власності, складається з послідовного рішення двох задач:
по-перше, розрахунку вартості об'єктів промислової й іншої інтелектуальної власності;
по-друге, виходячи з величини вартості нематеріальних об'єктів, визначення розміру статутного капіталу як частини вартості цих активів.
У принципі розрахунок вартості об'єктів промислової або іншої інтелектуальної власності полягає в оцінці прибутку, який створено об'єктом такої власності, або фактично зроблених витрат на створення об'єкта власності. Прибуток розраховується при наявності вихідних даних, а при їхній відсутності визначається за експертними оцінками.
У загальному випадку вартість об'єкта промислового й іншого видів інтелектуальної власності, обумовлена по прибутку З, може бути розрахована за формулою1.5:
1.5
де: П — річний прибуток, грн.;
Д — частка прибутку, що приходиться на об'єкт промислової власності;
Т- час, за який проводиться розрахунок прибутку.
Величина Д залежить від рівня техніки, її правового захисту, економічних факторів, наявності ноу-хау тощо і в умовах ринку практично не обмежена.
Визначення вартості винаходу як об'єкта промислової власності по прибутку.
Оскільки використання винаходу можливо тільки на основі ліцензійного договору, то вартість винаходу правомірно визначати по вартості ліцензії. Одним із загальноприйнятих випадків визначення ціни ліцензії є оцінка її вартості по прибутку, який отримано покупцем (ліцензіатом).
Передбачуваний прибуток П, що одержить покупець (ліцензіат), розраховується у такий спосіб (формула1.6)
1.6
де: Q— середній річний обсяг очікуваного випуску продукції (при відсутності достовірних даних можуть бути використані паспортні дані про продуктивність устаткування);
Ц — ціна одиниці продукції, що виготовляється по ліцензії (переважно світова);
Вд — термін дії ліцензійної угоди (зазвичай 5-10 років);
— період освоєння предмета ліцензії (зазвичай 1 — 3 роки);
Н — норма прибутку в тій або іншій галузі промисловості (зазвичай 0,1-0,2).
Вартість (ціна) ліцензії Слвизначаєтьсяза формулою 1.7 як частка Д від прибутку, який отриманий покупцем:
Сл = ДП
1.7
Визначення вартості винаходу як об'єкта промислової власності за ціною ліцензії, розрахованої на базі роялті, визначається за формулою1.8
1.8
де: Р — розмір роялті (поточних відрахувань з одиниці продукції по ліцензії), залежить головним чином від обсягу виробництва, вартості продукції і коливається від 1 до 12%.
Розмір роялті в угодах на передачу ноу-хау зазвичай знижується на 20-60% у залежності від характеру угоди, наприклад:
- переданий об'єкт не захищений патентами, — знижується на 20-40%;
- переданий об'єкт відомий, але для освоєння необхідні додаткові дослідження і значні капіталовкладення — знижується на 20-40%;
- ноу-хау передається на об'єкт, відомий на ринку, але все-таки представляє інтерес для ліцензіата, — знижується на 40-60%.
Визначення вартості товарного знаку як об'єкта промислової власності по прибутку.
Вартість товарного знаку розраховується як частина прибутку від реалізації продукції, захищеної товарним знаком, за формулою 1.9
=,
1.9
де: — вартість товарного знаку, грн.;
К — коефіцієнт, що враховує характер виробництва продукції, захищеної товарним знаком, визначається по наступній шкалі: ДО = до 0,1 — індивідуальне виробництво, ДО = 0,1-0,2 — дрібносерійне виробництво, ДО = 0,2-0,3 — серійне виробництво, ДО = 0,3-0,4 — крупносерійне виробництво, ДО = 0,4-0,5 — масове виробництво;
— прибуток від реалізованої продукції, захищеної товарним знаком, який розраховується за формулою 1.10
1.1
де: Н— норма прибутку;
Q— обсяг реалізованої продукції за основний термін дії товарного знаку:
Ц — ймовірна ціна одиниці продукції, захищеної товарним знаком, грн.
У випадку неможливості точного визначення характеру виробництва продукції, захищеної товарним знаком, коефіцієнт ДО визначається за формулою 1.11експертним шляхом:
1.11
де:— додатковий прибуток, який створений товарним знаком.
Розрахунок вартості об'єктів промислової власності, що мають правовий захист (винаходів, корисних моделей, промислових зразків, товарних знаків), по оцінці фактично зроблених витрат.
Вартість об'єкта промислової власності «З» у загальному випадку визначається за формулою 1.12:
1.12
де: Зс — сума усіх витрат, пов'язаних зі створенням і охороною об'єкта промислової власності, грн.;
Kмc— коефіцієнт, що враховує ступінь морального старіння об'єкта промислової власності;
Kм — коефіцієнт техніко-економічної значущості об'єкта промислової власності.
У свою чергу, визначається за формулою 1.13
1.13
де: — вартість розробки об'єкта промислової власності (грн.) є сумою фактично зроблених витрат на виконання НДР у повному обсязі (від пошуку до звіту) і розробку всіх стадій конструкторсько-технічної, технологічної і проектної документації (наприклад, від ескізного до робочого проекту), розрахованих з урахуванням рентабельності. У тих випадках, коли НДР або конструкторсько-технічна, технологічна і проектна документація виконується частково або створення самого об'єкта промислової власності випереджує проведення тільки НДР або розробка технічної документації, то розрахунок вартості об'єкта промислової власності проводиться по витратах на фактично виконані роботи, для промислових зразків і товарних знаків — по витратах на дизайн;
— витрати на правову охорону об'єкта промислової власності (грн.) (оформлення заявочних матеріалів на одержання патенту, оплата податків за подачу заявки, проведення експертизи, одержання патенту і підтримка патенту в силі). У випадку патентування за кордоном варто враховувати і валютні витрати.
У свою чергу, визначається за формулою 1.14
1.14
де: — витрати на проведення НДР, пов'язані зі створенням об'єкта промислової власності, грн.;
— витрати на розробку конструкторсько-технічної, технологічної і/або проектної документації, пов'язані зі створенням об'єкта промислової власності, грн.;
— рентабельність, %.
Витрати на проведення НДР визначаються за формулою 1.15
,
1.15
де: — витрати на пошукові роботи, включаючи попередню розробку проблеми, маркетинг та ін., зазвичай 10-15% від сумарних витрат на НДР;
— теоретичні дослідження, 20-25%;
— витрати на проведення експериментів, 40-60%;
— витрати на послуги сторонніх організацій, 10-15%;
— витрати на складання, розгляд і затвердження звіту 5-10%;
— витрати на проведення іспитів, 10-15%;
— інші витрати.
Витрати на розробку конструкторсько-технічної, технологічної, проектної документації визначаються за формулою 1.16
1.16
де: — витрати на виконання ескізного проекту, звичайно 20-25% від сумарних витрат на конструкторсько-технічну документацію;
— витрати на виконання технічного проекту, 25-30%;
— витрати на виконання робочого проекту, 35-40%;
— витрати на виконання розрахунків, 5-10%;
— витрати на проведення іспитів, 5-10%;
— витрати на послуги сторонніх організацій, 10-15%;
— витрати на проведення авторського нагляду, консультацій та ін. 5-10%;
— витрати на дизайн, 40-50%.
Витрати на роботи, які виконані безпосереднім виконавцем, у залежності від виду робіт, включають витрати на матеріали, зарплату, електроенергію, водопостачання, опалення, амортизацію обладнання, експлуатацію виробничих приміщень або оренду й інші витрати.
Коефіцієнт, що враховує ступінь морального старіння об'єкта промислової власності, , визначається за формулою 1.17
1.17
де: — номінальний термін дії охоронного документа;
— термін дії охоронного документа за станом на розрахунковий рік.Розмір статутного капіталу, утвореного об'єктом промислової й іншими видами інтелектуальної власності (нематеріальними активами), розраховується за формулою 1.18
1.18
де: — розмір статутного капіталу;
30 — розрахована вартість об'єкта нематеріального активу;
Кс — коефіцієнт, що визначає частку статутного капіталу від розрахованої вартості об'єкта нематеріального активу.
Необхідно врахувати, що в силу специфіки об'єкта оцінки існують значні обмеження на застосування порівняльного підходу при оцінці нематеріальних активів.
Розділ 2
. О
цінка нематеріальних активів компанії
ТОВ «Мета — Груп»
2.1 Загальна характеристика підприємства ТОВ «Мета — Груп»
Об’єктом дослідження являється підприємство ТОВ «Мета-Груп», яке було зареєстроване 6 квітня 2001 року в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України (ЄДРПОУ) код 33440592, та розпочало свою діяльність з 16 квітня 2001 року. Підприємство є платником ПДВ та податку на прибуток на загальних підставах. Очолює підприємство Директор, який є одноосібним власником даного підприємства. Статутний капітал становить 1 00 000,00 грн.
Основними напрямками діяльності компанії є розробка інтелектуальних продуктів та надання послуг у таких сферах:
· маркетингові дослідження
· проведення семінарів з питань оптимізації сплати податків
· обслуговування комп’ютерних програм для ведення бухгалтерського обліку
· оцінка об’єктів промислової та інтелектуальної власності
· допомога бухгалтерам початківцям по освоєнню комп’ютерних бухгалтерських програм
· та інші види інтелектуальних послуг
ТОВ «Мета-Груп» має лінійну організаційну структуру управління. Для даного підприємства використання лінійної організаційної структури є досить оптимальним варіантом, оскільки ТОВ «Мета-Груп» класифікується як мале підприємство з нескладним видом операційної діяльності. Лінійна структура управління підприємством забезпечує директора ТОВ «Мета-Груп» високим рівнем централізації управління, швидкістю доведення наказів та розпоряджень до підлеглих та відповідною швидкістю зворотного зв’язку з чітко визначеною відповідальністю. На підприємстві працює 20 осіб, з них програмісти 10 осіб, у відділі обслуговування комп’ютерних програм 6 осіб, проведенням тренінгів 4 особи.
За часи свого існування компанія завоювала міцні позиції на ринку та здобула довіру з боку споживачів за рахунок надання якісних послуг. Товариство самостійно здійснює економічну діяльність згідно з чинним законодавством та за напрямками, передбаченими Статутом. Компанія позиціонує на ринку як така що надає якісні послуги за порівняно з іншими подібними фірмами не високу плату. Саме завдяки такому підходу до споживачів фірма досить швидко закріпила за собою лідируюче місце на ринку.
На сьогоднішній день компанія має не досить добре фінансове становище, але все ж таки спостерігається поступове зростання коефіцієнту фінансової автономії, про що свідчать показники фінансової стійкості підприємства з табл. 2.1
Таблиця 2.1
Показники фінансової стійкості ТОВ « Мета-Груп» за 2007 – 2008 роки
Фінансова стійкість підприємства визначається його спроможністю фінансувати формування своїх запасів і витрат за рахунок стабільних джерел коштів.
Коефіцієнт фінансової автономії показує, наскільки підприємство незалежне від зовнішніх джерел фінансування. У ТОВ « Мета-Груп» цей показник за дані періоди досить низький. За досліджувані періоди коефіцієнт автономії змінився не суттєво, але все ж таки збільшився на 20%. Найзначніший ріст показника відбувся лише у 2008 році, у 2007 році поквартальне збільшення коефіцієнта було незначним, з 0,121 у І кварталі до 0,136 у ІV кварталі. У ІV кварталі 2008 року коефіцієнт фінансової автономії дорівнює вже 0,355.
Коефіцієнт забезпечення оборотних коштів власними оборотними коштами ТОВ «Мета-Груп» знаходиться на достатньому рівні. За періоди І квартал 2007 — ІV квартал 2008 років показник збільшився з 0,28 до 0,54. У ІІІ кварталі 2008 році забезпеченість оборотних коштів власними оборотними коштами досягнула 53%, що є дуже позитивним показником і свідчить про перевагу власних коштів підприємства над позиченими у забезпеченні оборотних коштів.
2.2 Оцінка вартості бази даних «БД БІРЖА» витратним підходом методом вартості заміщення
У січні 2009 року працівниками компанії «Мета – Груп» було завершено розробку бази даних «БД Біржа» призначену для полегшення і прискорення пошуку необхідної інформації на ринку продовольчих ресурсів України. Для того, щоб включити права на нематеріальний актив бази даних «БД БІРЖА» до статутного капіталу підприємства необхідно розрахувати його вартість.
У цьому випадку для розрахунку вартості нематеріального активу досить вдалим буде метод вартості заміщення. Вартістю заміщення називається вартість створення нового активу, еквівалентного об'єкту оцінки по функціональних можливостях і варіантам його використання.
Даний метод припускає, що для оцінки використовується аналог даного активу з аналогічними споживчими властивостями. Відповідно до цього методу ринкова вартість інтелектуальної власності визначається, виходячи з мінімальної ціни, яку варто заплатити при покупці інтелектуальної власності аналогічної корисності чи аналогічної споживчої вартості. Ця вартість називається ринковою вартістю оцінюваного активу, тому що актив-аналог є еквівалентним по функціональних можливостях і варіантам його використання. Витрати на розробку такого нематеріального активу складаються з наступних основних статей: заробітна плата програміста (з відрахуваннями в бюджет), плата за оренду приміщення, плата за амортизацію устаткування, накладні витрати і прибуток підприємця.
Заробітна плата досвідченого програміста в залежності від його кваліфікації складає від 300 до 5000 USD на місяць. Плата за оренду офісних приміщень знаходиться на рівні від 120 до 400 USD у рік за 1 кв. м. Професійні програмісти працюють з комплексом устаткування (комп'ютер, принтер, сканер і т.д.) вартістю від 2000 до 4000 USD з терміном ефективного використання 3-5 років.
Для оцінки нематеріального активу методом вартості заміщення необхідно скласти кошторис витрат у припущенні, що нематеріальний актив створюється в даний момент в умовах успішно функціонуючої організації.
Існують дві думки експертів:
— база даних може бути створена програмістом середньої кваліфікації за 9 місяців;
— цей програмний продукт може бути розроблений фахівцем високої кваліфікації протягом 6 місяців.
Відповідно будуються два варіанти кошторису витрат (див. табл. 2.2).
Таблиця 2.2
Визначення вартості заміщення бази даних «БД БІРЖА»
Таким чином, отримані два можливі значення вартості заміщення оцінюваної бази даних 51302 грн. і 64024 грн.
Оскільки даний продукт був створений у 3 кварталі 2003 року (напередодні дати оцінки), можна вважати, що зниження його вартості за рахунок старіння не відбулося.
Так як немає жодних підстав надавати переваги будь-якому з результатів, підсумкову вартість об'єкта оцінки варто визнати вказавши її середнє арифметичне значення:
PV = (51302 + 64024): 2 = 115326 грн.: 2 = 57663 грн. = 57,7 тис. грн.
Порівняльний підхід заснований на принципі ефективно функціонуючого ринку, на якому інвестори купують і продають активи аналогічного типу, приймаючи при цьому незалежні індивідуальні рішення. Дані по аналогічних угодах порівнюються з тими, що оцінюються. Переваги і недоліки активів, які оцінюються, у порівнянні з обраними аналогами враховуються за допомогою введення відповідних поправок.
2.3 Оцінка вартості прав на використання товарного знаку «Преміум» компанією ТОВ «Мета — Груп» дохідним підходом методом звільнення від роялті
Даний метод застосовується для відносно точного встановлення ринкової вартості в тих випадках, коли грошові надходження від використання оцінюваного активу і пов'язані з ним виплати (наприклад, мито) прогнозовані з достатньою точністю, причому різниці надходжень і виплат істотно розрізняються в різні роки розглянутого періоду.
Метод розрахунку може бути розбитий на наступні сім етапів:
1. Складається прогноз обсягів продажу, по яких очікуються виплати роялті. Прогноз складається в натуральних і вартісних показниках з розбивкою по роках чи більш коротким інтервалам.
2. Визначається ставка роялті. Якщо немає досвіду продажу ліцензій аналогічного типу, то дані беруться з таблиць стандартних розмірів роялті. Такі таблиці публікуються.
3. Визначається економічний термін служби патенту чи ліцензії, що може бути істотно коротше юридичного, якщо винахід застаріває раніше закінчення терміну дії патенту.
4. Розраховуються очікувані виплати у вигляді роялті. Як правило, роялті нараховуються від обсягів продажу у вартісному вираженні по тим періодам, на які розбитий весь економічний термін дії патенту чи ліцензії. Але застосовуються також роялті, що розраховуються по кількості одиниць виготовленої продукції.
5. З очікуваних виплат у вигляді роялті віднімаються усі витрати, пов'язані з підтримкою патенту в силі і т.п. (якщо вони порівнювані з розмірами очікуваних роялті);
6. Розраховуються дисконтовані потоки прибутку, одержуваного від виплат у вигляді роялті. Коефіцієнти дисконтування визначаються в залежності від області застосування ОІВ, галузевих і індивідуальних ризиків
7. Визначається приведена вартість потоків прибутку за весь період. Для цього дисконтовані потоки прибутку додаються.
До компанії ТОВ «Мета – Груп» звернулася фірма по виробництву молочної продукції під відомим товарним знаком «Преміум» з проханням розрахувати вартість прав на використання товарного знаку «Преміум» компанія працює на ринку більше п’яти років під зазначеним товарним знаком. Протягом наступних 5 років планується випуск молочної продукції (масла) з використанням товарного знаку «Преміум», у наступних обсягах та за ціною табл.2.3. Для визначення вартості прав були проведені наступні розрахунки.
Потік прибутку поточного року враховується з коефіцієнтом одиниця. Вважається, що він складається з тих засобів, що надходять, чи навпаки, повинні бути сплачені негайно. Для кожного наступного року коефіцієнт дисконтування виходить множенням коефіцієнта для попереднього року на величину формула 2.1
1/(1+r)=100/(100+ r)
2.1
деr– ставка дисконту, виражена в частках (вона дорівнює частці від розподілу ставки дисконту у відсотках на 100). Отримана сума називається приведеною вартістю (позначається як PV). Її можна виразити формулою 2.2
PV= CF0, CF1, CF2,… CFT
2.2
де: — PV– приведена вартість кінцевої послідовності потоків CF0, CF1, CF2,… CFT,
— індексвідповідає поточному року,
— індекс T – відповідає останньому року використання оцінюваного активу.
Таблиця 2.3
продолжение
--PAGE_BREAK--Запланований випуск продукції ціна/обсяг з за рахунок використання товарного знаку «Преміум»
Товарний знак уже використовується протягом 5 років. Ставка дисконтування сягає 20% Розрахунок вартості прав на використання товарного знаку «Преміум» приведений у таблиці 2.4.
Таблиця2.4 Розрахунок вартості прав на використання товарного знаку «Преміум»
Таким чином, вартість прав від використання товарного знаку «Преміум», який охороняється Свідоцтвом на знак для товарів і послуг України № 98567, визначена методом звільнення від роялті, складає 522,4 тис. грн.
Завершуючи проведене дослідження зауважимо, що описані методи становлять основу методики оцінки об’єктів інтелектуальної власності, але не є вичерпним переліком всіх можливих варіантів оцінки. Існує ряд інших методів, які прийнятні для застосування до окремих об’єктів інтелектуальної власності і не можуть бути застосовані щодо інших. Вся сукупність існуючих методів досить значна і кожен метод може бути предметом окремого розгляду. Варто лише зазначити, що, як показує практика, жоден окремий метод оцінки не є досить ефективний в порівнянні з комплексним застосуванням різних методів. Загалом обрання методики оцінки інтелектуальної власності є результатом виключно професійного судження експерта, яке в першу чергу має ґрунтуватися на його безпосередньому досвіді оціночної діяльності.
2
.4 Вартісна оцінка гудвілу компанії ТОВ «Мета — Груп»
Оскільки вартісна оцінка гудвілу є важливою складовою оцінки бізнесу в цілому, а нормативна база для такої оцінки в Україні відсутня, пропонуємо метод вартісної оцінки гудвілу, оснований на формулі податкового управління США.
Згідно з цим методом гудвіл визначається після відрахування податків за формулою 2.2
Г=
2.2
Де: Д- середньорічний приведений доход підприємства після відрахування податків;
— середньорічний прибуток на ринкову вартість матеріальних активів після вилучення пасивів (на основі обраного стандартного прибутку для галузі);
К – коефіцієнт капіталізації прибутку: К= 0,15, 0,20.
Розрахунок проводиться у такому порядку:
1. Визначається середній дохід за розрахунковий період (не менше 5 років).
2. Визначається середня вартість матеріальних активів за той самий період;
3. Визначається прибуток, що припадає на матеріальні активи за формулою 2.3
2.3
Де: — середня вартість матеріальних активів;
— норма прибутку у середньому по галузі;
4. Визначається надлишковий прибуток (доход) за формулою 2.4
2.4
5. Визначається вартість гудвілу за формулою 2.5
2.5
Розрахуємо вартість гудвілу Компанії ТОВ «Мета — Груп»
1. Розрахунок середнього доходу, грн. таблиця 2.5
Таблиця 2.5
2. Розрахунок середньої вартості матеріальних активів, грн. таблиця 2.6
Таблиця 2.6
3. Розрахунок прибутку на нематеріальні активи (з нормою 10%) відбувається із застосуванням формули 2.3
37426грн
4. Розрахунок надлишкового прибутку розраховується за формулою 2.4
60129 – 37426 = 22703 грн
5. Розрахунок вартості гудвілу (з коефіцієнтом капіталізації 0.20), застосовуємо формулу 2.5
=113515грн.
Ясно, що цей метод є однобічним, оскільки допускає визначення вартості гудвілу через сукупний дохід, отриманий за рахунок усієї маси нематеріальних активів. Та якщо підприємство немає на своєму балансі нематеріальних активів, то така оцінка гудвілу може бути досить ефективною. У тому випадку, коли питомий внесок нематеріальних активів, які знаходяться на балансі підприємства, у прибуток невеликий, то такий метод оцінки є дуже економічним.
Розділ 3. Проблеми в оцінюванні нематеріальних активів
3.1 Проблеми оцінки інтелектуального внеску до статутного капіталу
Статутний капітал підприємницького товариства формується за рахунок вкладів учасників. Склад, оцінка та порядок внесення вкладів має важливе значення не лише для формування майнової бази товариства, а й для виникнення корпоративних прав учасників. В сучасній економіці інтелектуальний капітал виходить на передній план, оскільки він один із основних факторів, що визначають конкурентоздатність підприємства. Вірна оцінка інтелектуального капіталу при внесенні його до статуту є запорукою підвищення економічного стану та ефективності виробництва підприємства. Значимість та важливість даного питання полягає в тому, що власник інтелектуального внеску, оцінивши його занадто дорого, в результаті може отримати необґрунтовано високі корпоративні права.
Згідно з ч. 2 ст. 115 ЦК України вкладом учасника можуть бути гроші, цінні папери, інші речі або майнові та інші відчужувані права, що мають грошову оцінку, якщо інше не встановлене законом [2]. Словосполучення «якщо інше не встановлено законом» стосується не грошової оцінки внеску, а можливих обмежень щодо майна, яке може бути вкладом до статутного капіталу. Ця норма міститься у законі, котрий прийнятий пізніше, тому на даний час слід керуватися нею. Отже, фактично будь-яке майно може бути предметом внеску за двох умов: 1) воно може бути відчужене; 2) має грошову оцінку.
Майно, внесене як вклад до статутного капіталу, переходить у власність цього товариства. Винятком є внески у вигляді права користування. Право власності переходить в момент передачі речі (сплати грошей), тобто у загальному порядку. В разі відсудження майна, внесеного учасником як вклад, товариство або інші його учасники вправі вимагати відшкодування завданих збитків або заміни вкладу.
Відповідно до ст. 418 ЦК право інтелектуальної власності — це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об’єкт права інтелектуальної власності, визначений цим Кодексом та іншим законом.
У ст. 420 ЦК наведено перелік об'єктів права інтелектуальної власності: літературні та художні твори; комп’ютерні програми; компіляції даних (бази даних); виконання; фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення; наукові відкриття; винаходи, корисні моделі, промислові зразки; компонування (топографії) інтегральних мікросхем; раціоналізаторські пропозиції; сорти рослин, породи тварин; комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки (знаки для товарів і послуг), географічні зазначення; комерційні таємниці [2].
Право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права цієї власності та (або) майнові права інтелектуальної власності. Оскільки особисті немайнові права інтелектуальної власності є невідчужуваними (ч. 4 ст. 423 ЦК), то вони не можуть бути предметом вкладу до статутного капіталу юридичної особи. Отже, може йтися, лише про одну складову прав інтелектуальної влacнocтi — майнові права. Основними майновими правами інтелектуальної власності є: 1) право на використання об'єкта права інтелектуальної власності; 2) виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності; 3) виключне право перешкоджати неправомірному використанню об'єкта права інтелектуальної власності, у тому числі забороняти таке використання.
Найбільш витребуваними об'єктами інтелектуальної власності, права щодо яких можуть бути вкладом до статутного капіталу юридичної особи, є об'єкти промислової власності: винаходи, корисні моделі, промислові зразки, торговельні марки. Інколи юридичні особи створюються саме заради реалізації тих чи інших винаходів. Для того, щоб максимально захистити товариство від можливих недобросовісних дій власника прав на об'єкт промислової власності, товариству вигідно одержати ці права у повному обсязі (виключну ліцензію) як вклад до статутного капіталу. Вказане може бути вигідно і для автора винаходу, оскільки він вкладає лише "інтелект", у той час як інші — гроші. Грошова оцінка винаходів може бути дуже високою. Слід також враховувати, що однакових винаходів не буває, а тому порівнювати оцінку винаходу немає з чим. Це може бути використано недобросовісними учасниками, котрі малоефективний винахід оцінюють невиправдано високо.
Щодо оцінки об'єктів інтелектуальної власності, які передаються до статутного капіталу, конструктивні ідеї містить лист Держкомпідприємництва від 15 листопада 2002 р. № 4-451-2030/6118: документом, що може підтверджувати наявність вкладу засновника (учасника) господарського товариства до статутного фонду, внесеного ним у вигляді права на використання «ноу-хау», може бути акт оцінки майнових прав, ліцензійний договір на використання «ноу-хау», договір купівлі-продажу «ноу-хау»[3]. Право на використання «ноу-хау» може виступати як внесок до статутного фонду товариства, чинним законодавством не передбачено, який caмe документ повинен подаватися до органу реєстрації як підтвердження внеску учасниками (засновниками) товариства вкладів до статутного фонду та його оцінки в разі, якщо вкладами є майнові права на інтелектуальну влacнicть, крім випадків, коли внеском є державна або комунальна частка майна; для оцінки рекомендовано керуватись нормами Закону «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», ст. 12 якого визначено, що документом, котрий містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з його оцінки, є акт оцінки майна. Спосіб експертної оцінки вартості нематеріальних активів, що є об’єктами права власності, наведені в розділі 1 Порядку експертної оцінки нематеріальних активів, затвердженого наказом Фонду державного майна України та Державного комітету з питань науки і технологій від 27 липня 1995 р. №969/97 [4].
Ускладнює внесення до статутного капіталу вкладу у вигляді об'єктів інтелектуальної власності передбачена законом спеціальна форма розпорядження майновими правами інтелектуальної власності. Відповідно до ст. 1107 ЦК вказане може бути зроблено виключно за письмовим договором (з винятками, які прямо передбачені законом). У разі недодержання письмової форми договору щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності такий договір є недійсним. На погляд Міністерства освіти і науки України, внесок «ноу-хау» до статутного фонду товариства повинен бути оформлений ліцензійним договором на використання «ноу-хау» або договором про передачу прав на винахід. Оцінка вартості винаходу має проводитися з дотриманням норм Закону «Про оцінку майна, майнових прав та оціночну діяльність в Україні». На нашу думку, знання та досвід можуть стати вкладом до статутного капіталу лише за умови їх формалізації, тобто об'єктування у вигляді інформації [1].
Отже, основними способами вирішення спірних питань по вартості інтелектуальної власності при внесенні її до статутного капіталу підприємства є здійснення обов’язкової експертної оцінки про вартість даного внеску, складання договору про передачу права власності на винахід. Дані нововведення вирішать питання завищеної оцінки інтелектуального власності при внесенні її до статуту.
3.2 Удосконалення методики оцінки нематеріальних активів підприємства
Кожне підприємство унікально, кожен керівник прагне до того, щоб воно стала найкращім. Важливо те, щоб при оцінці потенціалу була б можливість порівнювати різні підприємства. Метою даної роботи є удосконалення методики для пристосування до конкретних умов будь-якого підприємства і за допомогою якої в той же час можна одержувати показники, що дозволяють зіставити його роботу з роботою конкурентів. І найголовніше, щоб методика виявилася корисною і допомогла керівникам одержати інформацію, яка дозволить їм використовувати прихований потенціал своїх нематеріальних ресурсів.
На сучасних підприємствах чималі засоби витрачаються на придбання нового устаткування, комп'ютерів, програмного забезпечення тощо, але керівник підприємства не може бути упевненим, що цей напрям інвестицій вибраний правильно. Позитивні показники господарської діяльності у минулому зовсім не гарантують успіху в майбутньому, тому потрібно дивитися вперед, а не назад. Проте більшість методик оцінки економічного потенціалу підприємства дуже мало дають для того, щоб керівник міг передбачити, як компанія стане працювати в майбутньому. Який би новий напрям діяльності підприємство не обрало, це потребує великого вливання коштів. Немає впевненості у тому, що банк захоче видати кредит, маючи в своєму розпорядженні тільки традиційні показники фінансової звітності. Керівнику важко переконати банкірів надати підприємству солідний кредит на підставі однієї лише фінансової звітності. Як правило, банки вимагають додаткової інформації: про положення підприємства на ринку, клієнтську базу, потенціал. Ці завдання рано чи пізно встають перед керівником будь-якої компанії. Тому необхідно визначити таку вартість свого підприємства, яка відображала б його дійсний потенціал, а не тільки матеріальні активи.
Традиційна практика бухгалтерського обліку завжди припускала рух від минулого до сьогодення. Дані, які є у розпорядженні керівників підприємства, — це історія минулої діяльності. Сьогодні зрозуміло, що дійсна вартість підприємства виходить далеко за рамки цифр її балансу, тому керівники вимушені використовувати цю інформацію для стратегічного планування діяльності своєї фірми. Проте від такої інформації небагато користі, якщо потрібно розрахувати дійсну вартість підприємства, — а сьогодні це означає її ринкову, а зовсім не балансову вартість. Між двома цими показниками є величезна різниця.
У книзі ^Intellectual Capital» зазначено, що підприємство коштує рівно стільки, скільки воно коштує на думку ринку [1], тобто ринкова вартість підприємства дорівнює добутку ціни акції на загальне число акцій в обігу. Простіший, але гірший спосіб зміряти інтелектуальний капітал -це розрахувати різницю між ринковою вартістю і балансовою вартістю. Існує різниця між тією вартістю, яку уявляє собі керівник підприємства, і тією, яку бачить ринок.
Керівнику важливо бачити своє підприємство зсередини. Йому потрібно знати все, що в ній відбувається. Він звик дивитися на вартість матеріальних активів під такою точкою зору і тому виходить з того, що вартість нематеріальних (рівно як і матеріальних) активів не залежить від того, як підприємство працюватиме надалі. Якщо поглянути на підприємство зсередини, різниця між її ринковою і балансовою вартістю може здатися рівній вартості її нематеріальних активів. Абсолютно з інших позицій оцінюють підприємство ті, хто знаходяться за її межами. Для цих учасників ринку перспективи підприємства на майбутнє мають при його оцінці набагато більше значення, ніж тільки його минулі показники. Їм набагато важливіше вирішити, чи володіє підприємство економічним потенціалом, достатнім, щоб зберегти хороші показники в довгостроковій перспективі. І якщо подивитися на різницю між ринковою і балансовою вартістю підприємства з цієї зовнішньої точки зору, то вона визначається очікуваним доходом від виробництва продукції, яку підприємство вже випускає або ще тільки збирається випускати, і можливостями, якими підприємство, на думку інвесторів, володіє для проникнення на нові сектори ринку.
Сьогодні спостерігається така тенденція, що ринкова вартість підприємства встановлюється тільки тими, хто дивиться на неї ззовні. Розгляд минулих даних не допоможе керівнику зрозуміти, якої думки про вартість його підприємства дотримується ринок. Щоб одержати реальне уявлення про економічний потенціал і вартість свого підприємства, керівнику потрібно застосувати економічний підхід, при якому економічна цінність підприємства визначається майбутньою вартістю його поточного об'єму виробництва, вартістю нової продукції, випуск якої повинен початися, а також новими можливостями, які з'являться у нього вмайбутньому. Рішення, що стосуються майбутнього, керівник будь-якої фірми повинен приймати, спираючись на дані про минуле.
Сьогодні потрібна така методика, завдяки якій кожен керівник зможе сам розрахувати дійсну вартість свого підприємства, замість того щоб за нього це робили зовнішні по відношенню до підприємства ринкові сили. Ha даний момент існує декілька практичних методик. Все їх можна підрозділити на дві великі категорії: методики вимірювання і методики оцінки. Mетоди вимірювання пропонують показники, які могли б дати керівникам повніше уявлення про нематеріальні активи своїх підприємств. Mетa методів оцінки — оцінити нематеріальні активи компанії в грошовому виразі.
Haйвaжливiшi з методів вимірювання інтелектуального капіталу: «Skandia Navigator» і «Mонiтоp нематеріальних активів Celemi». Головними з методів оцінки є метод обліку людських ресурсів, метод обліку людських активів і метод KEMA [2].
Розробляючи новий ефективний метод оцінки економічного потенціалу підприємства необхідно передбачати, що він повинен ґрунтуватися на майбутньому прибутку, тому що це — джерело життєвої сили компанії. Mетод не тільки повинен бути придатний для проведення кількісних порівнянь або розрахунку індексів, але і повинен давати конкретне значення шуканого показника. Одержані показники не повинні відображати вплив яких-небудь зовнішніх ринкових чинників тимчасового характеру. Вони не повинні залежати від психології ринку, чуток, динаміки курсів акцій і інших чинників, на які керівники компаній або зовсім не здатні впливати, або впливають дуже мало. Hепpaвильним було б розглядати кожен вид нематеріальних активів ізольовано. Необхідно визнати, що дійсна величина економічного потенціалу підприємства полягає в синергії всіх матеріальних і нематеріальних активів у всьому їх різноманітті, і будь-який метод оцінки повинен враховувати цю синергію. Також слід розуміти, що знання як такі взагалі не мають вартості. Сьогодні дуже багато підприємств почали активно накопичувати знання, сподіваючись, що ніж більше знань у них буде, тим успішніше вони працюватимуть. Aле знання можуть стати могутньою зброєю підприємства, тільки якщо зуміти з їх допомогою підвищувати цінність своєї продукції для споживача. Тому знанням необхідні інші види нематеріальних і матеріальних активів, такі як процеси управління, загальні моральні цінності і норми, імідж, створення брендів.
ОБЄКТИ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА
рис 1.1
ВИДИ ЛІЦЕНЗІЙ
рис 1.2
Характеристика товарного знака і промислового зразка табл. 1.1
Визначення вартості бази даних «БД БІРЖА» методом заміщення табл. 1.2
PV = (51302 + 64024): 2 = 115326 грн.: 2 = 57663 грн. = 57,7 тис. грн.
Розрахунок вартості прав на використання товарного знаку «Преміум» табл. 1.3
Розрахунок вартісної оцінки гудвілу табл. 1.4
Розрахунок середнього доходу, грн.
Розрахунок середньої вартості матеріальних активів, грн. табл. 1.5
Фінансовий рік
Вартість всіх активів
Вартість нематеріальних активів
Пасиви
Вартість матеріальних активів
2005р.
477869
37512
74992
365365
2006р.
497257
45165
86721
365371
2007р.
513470
52711
86343
374416
2008р.
640144
61362
190597
388185
2009р.
665152
79605
207560
327987
Всього за 5 років
1871324
Середнє за 5 років
374265
Розрахунок прибутку на нематеріальні активи (з нормою 10%) відбувається із застосуванням формулою
— середньорічний прибуток на ринкову вартість матеріальних активів після вилучення пасивів (на основі обраного стандартного прибутку для галузі)
— середня вартість матеріальних активів;
— норма прибутку у середньому по галузі;
37426грн
Розрахунок надлишкового прибутку розраховується за формулою
Де: Д- середньорічний приведений доход підприємства після відрахування податків;
— середньорічний прибуток на ринкову вартість матеріальних активів після вилучення пасивів (на основі обраного стандартного прибутку для галузі);
60129 – 37426 = 22703 грн
22703 грн
Розрахунок вартості гудвілу (з коефіцієнтом капіталізації 0.20), застосовуємо формулу :
Г=
=113515грн.
продолжение
--PAGE_BREAK--