/>
Підприємництво: суть, форми, функції, проблеми
На сьогоднішній день в світі не існує загальноприйнятого визначення підприємництва. Американський вчений, професор Роберт Хизріч визначає «підприємництво як процес створення чогось нового, що володіє вартістю, а підприємця — як людини, яка затрачує на цей весь необхідний час і сили, бере на себе весь фінансовий, психологічний і соціальний ризик, отримуючи в нагороду гроші і задоволення досягнутим. У американській учбовій і науковій літературі дається безліч і інших визначень, що характеризують підприємництво і підприємця з економічною, психологічною, управлінською і інших точок зору.
Англійський професор Алан Хоськинг стверджує: „Індивідуальним підприємцем є людина, яка веде справу за свій рахунок, особисто займається управлінням бізнесом і несе особисту відповідальність за забезпечення необхідними коштами, самостійно ухвалює рішення. Його винагородою є отриманий внаслідок підприємницької діяльності прибуток і почуття задоволення, яке він відчуває від заняття вільним підприємництвом. Але нарівні з цим він повинен прийняти на себе весь ризик втрат у разі банкрутства його підприємства.
Підприємництво — це особливий вид економічної активності (під якою ми розуміємо доцільну діяльність, направлену на отримання прибутку), яка заснована на самостійній ініціативі, відповідальності і інноваційній підприємницькій ідеї.
Економічна активність являє собою форму участі індивіда в суспільному виробництві і спосіб отримання фінансових коштів для забезпечення життєдіяльності його самого і членів його сім'ї.
Підприємництво виступає як особливий вид економічної активності, бо його початковий етап пов'язаний, як правило, лише з ідеєю — результатом інтелектуальної діяльності, що згодом приймає матеріалізовану форму.
Підприємництво характеризується обов'язковою наявністю інноваційного моменту — будь то виробництво нового товару, зміна профілю діяльності або заснування нового підприємства. Нова система управління виробництвом, якістю, впровадження нових методів організації виробництва або нових технологій — це також інноваційні моменти.
О/>сновним суб'єктом підприємницької активності виступає підприємець. Однак підприємець — не єдиний суб'єкт, в будь-якому випадку він вимушений взаємодіяти з споживачем як основним його контрагентом, а також з державою, яка в різних ситуаціях може виступати як помічник або противник. І споживач і держава також відносяться до категорії суб'єктів підприємницької активності, як і найманий працівник (якщо, звичайно, підприємець працює не поодинці), і партнери по бізнесу (якщо виробництво не носить ізольованого від суспільних зв'язків характеру) (мал.1).
Малюнок 1: — Суб'єкти підприємницької діяльності
У взаємовідносинах підприємця і споживача підприємець відноситься до категорії активного суб'єкта, а споживачеві властива передусім пасивна роль. При аналізі сторони цих взаємовідносин споживач виконує роль індикатора підприємницького процесу. Це зрозуміло, тому все те, що складає предмет діяльності підприємця, має право на реалізацію тільки у разі позитивної (позитивної) експертної оцінки споживача. Така оцінка здійснюється споживачем і виступає як готовність останнього придбати той або інший товар. Підприємець, при плануванні і організації своєї діяльності ніяк не може ігнорувати настрою, бажання, інтереси, очікування, оцінки споживача.
У підприємця в умовах ринкової системи відносин немає іншого шляху впливу на споживача, крім як діяти в унісон з його інтересами. Однак така ситуація зовсім не означає, що підприємець зобов'язаний діяти тільки згідно до вже виявлених інтересів споживача. Сам підприємець може формувати попит споживача, створювати нові купівельні потреби (ну хто з споживачів мав намір придбати відеомагнітофон, коли він ще не вироблявся, а тільки готувався до виробництва?). До цього якраз і зводиться положення про два способи організації підприємницької активності: на основі виявленого інтересу споживача або на основі “нав'язування» йому нового товару.
Таким чином, метою підприємця виступає необхідність «завоювати' споживача, створити коло власних споживачів.
Основними засобами впливу підприємця на споживача виступають наступні чинники:
• новизна товару і його відповідність інтересу споживача;
• якість;
• ціна, доступність товару;
• міра універсальності товару;
• зовнішній вигляд і упаковка;
• позитивні відмітні характеристики товару від товарів інших виробників і можливість споживача ознайомитися з такими відмінностями;
• можливість скористатися послугами післяпродажного сервісу;
• відповідність загальноприйнятим або державним стандартам;
• престижність і привабливість реклами товару
Висновок, який можна було б зробити з проблеми, що розглядається, зводиться до наступного: якщо з точки зору суспільного виробництва саме підприємець виступає в ролі активного суб'єкта, то з точки зору самого підприємницького процесу, його змісту і ефективності активну роль грає споживач, і підприємець не може ігнорувати цей факт.
Роль держави як суб'єкта підприємницького процесу може бути різною в залежності від суспільних умов, ситуаціях, що складається в сфері ділової активності, і тих цілей, які ставить перед собою держава.
У сучасних умовах господарювання кожний підприємець функціонує в умовах досить глибокої спеціалізації виробництва, що виникла на основі розподілу праці.
Будь-який підприємець потребує ефективних партнерських зв'язків: тільки в такому випадку він може ефективно діяти в рамках того або іншого фрагменту цілісного виробничого процесу. Ідеальною є ситуація, коли всі підприємці утворять відносно ізольований від загального економічного процесу ланцюжок партнерських зв'язків.
У умовах ринку від підприємця потрібне уміння — і навіть схильність — діяти в спілці з іншими підприємцями і вести постійний пошук найбільш ефективних партнерських зв'язків, в ході якого підприємець здійснює переорієнтацію своєї діяльності.
Вибір партнерських зв'язків залежить від цілого ряду чинників. Партнерські зв'язки можна класифікувати таким чином.
1. Довготривалі (або постійні).
2. Короткочасні (або на певний термін).
3. Випадкові.
Таким чином, при плануванні своєї діяльності підприємець розглядає партнера (партнерів) як суб'єкт підприємницького процесу, від форми взаємовідносин з яким залежить рівень ефективності його діяльності.
Метою підприємницької активності є виробництво і пропозиція ринку такого товару, на який є попит і який приносить підприємцеві прибуток.
Здійснення підприємницької діяльності на ефективному рівні, таким чином, можливе лише при наявності певної суспільної ситуації — підприємницького середовища, під яким розуміється передусім ринок, ринкова система відносин, а також особиста свобода підприємця, тобто його особиста незалежність, що дозволяє ухвалити таке підприємницьке рішення, яке, з його точки зору, буде найбільш ефективним, дійовим і максимально прибутковим.
Підприємництво як особлива форма економічної активності може здійснюватися як в державному, так і в приватному секторі економіки. Відповідно до цього розрізнюють:
а) підприємництво державне;
б) підприємництво приватне.
Державні підприємництво є форма здійснення економічної активності від імені підприємства, встановленого:
а) державними органами управління, які уповноважені відповідно до чинного законодавства) управляти державним майном (державне підприємство)
б) органами місцевого самоврядування (муніципальне підприємство).
Власність такого роду підприємств є форма відособлення частини державного або муніципального майна, частини бюджетних коштів, інших джерел. Важливою характеристикою таких підприємств виступає та обставина, що вони відповідають за своїми зобов'язаннями тільки майном, що знаходиться в їх власності (ні держава не відповідає за їх зобов'язаннями, ні вони самі не відповідають за зобов'язаннями держави).
Приватне підприємництво є форма здійснення економічної активності від імені підприємства (якщо воно зареєстроване як таке) або підприємця (якщо така діяльність здійснюється без найму робочої сили, в формі індивідуальної трудової діяльності).
Звичайно, кожний з цих видів — державне і приватне підприємництво — має свої відмітні ознаки, але основні принципи їх здійснення багато в чому співпадають. І в тому і в іншому випадку здійснення такої діяльності передбачає ініціативність, відповідальність, інноваційний підхід, прагнення до максимізації прибутку. Подібною є і типологія обох видів підприємництва.
Підприємництво як форма ініціативної діяльності, направленої на витягання прибутку (підприємницького прибутку), передбачає:
1) здійснення безпосередніх продуктивних функцій, тобто виробництво товару (продукту) або надання послуги (наприклад, машинобудівна фірма, туристська компанія, інжинірингова фірма або конструкторське бюро);
2) здійснення посередницьких функцій, тобто надання послуг, пов'язаних з просуванням товару на ринок і його передачею в належному (суспільно прийнятному) вигляді від безпосереднього виробника такого товару його споживачеві.
Підприємницька діяльність, пов'язана з безпосереднім виробництвом товарів, може носити:
1) традиціоналістський характер (традиціоналістське підприємництво),
2) інноваційний характер (інноваційна підприємницька діяльність, інноваційне підприємництво).
Підприємництво в сфері безпосереднього виробництва товарів може, таким чином, орієнтуватися на виробництво і постачання на ринок традиційних або інноваційних товарів.
Практика підприємницької діяльності в будь-якій її формі включає в себе інноваційний процес. Розподіл типів підприємницької діяльності, що приводиться вище засновується на переконанні, що виробництво і постачання на ринок традиційних товарів здійснюється також з використанням якихсь нових методів або прийомів, пов'язаних з організацією виробництва, технічними елементами виробництва або змінами якісних характеристик товару, що виробляється.
Підприємницька діяльність — це передусім інтелектуальна діяльність енергійної і ініціативної людини, яка, володіючи якими-небудь матеріальними цінностями використовує їх для організації бізнесу. Отримуючи користь для самого себе підприємець діє на благо суспільства.
Перехід української економіки до ринкових відносин неминуче пов'язаний з встановленням і розвитком підприємництва. Успіх в підприємницькій діяльності досягається знаннями, практикою, необхідними матеріальними засобами і психологічними якостями особистості. Проблеми розвитку підприємництва в Україні
Будь-яка нація гордиться плодами діяльності своїх підприємців. Але будь-яка нація і кожний її окремий представник гордяться і своєю причетністю до втілення якої-небудь конкретної підприємницької ідеї. Підприємництво як одна з конкретних форм вияву суспільних відносин сприяє не тільки підвищенню матеріального і духовного потенціалу суспільства, не тільки створює сприятливий грунт для практичної реалізації здібностей і талантів кожного індивіда, але і веде до єднання нації, збереженню її національного духа і національної гордості.
На жаль, в Україні ситуація все ще залишається іншою. Традиційна комуністична модель суспільного розвитку завжди базувалася на необхідності придушення підприємницького духа в суспільстві і підприємця як носія такого духа.
Досвід перебудови (особливо її початкового періоду) показав, що відмовляючись на словах від традиційної комуністичної моделі суспільного розвитку, фактично ми багато в чому продовжуємо саме цю лінію. Ми вже досить виразно усвідомили, що, виявляється, мало проголосити тезу, що дозволяє підприємництво, що мало ухвалити якісь закони, сприяючі цьому… Дивна справа дозвіл отримано, а „підприємницького буму“ не спостерігається! Чому? Хіба країна бідна ресурсами? Або криза перевиробництва? Що, у нас немає людей, здатних здійснювати значні підприємницькі проекти?
У зв'язку з розвитком ринкових відносин підприємницьку діяльність в нашій країні доводиться здійснювати в умовах наростаючої невизначеності ситуації і мінливості економічного середовища. Значить, виникає неясність і невпевненість в отриманні очікуваного кінцевого результату, а отже, зростає ризик, тобто небезпека невдачі, непередбачених втрат. Особливо це властиво початковим стадіям освоєння підприємництва.
Кожний підприємець, починаючи свою діяльність, повинен ясно представляти потребу на перспективу в фінансових, матеріальних, трудових і інтелектуальних ресурсах, джерела їх отримання, а також уміти чітко розрахувати ефективність використання ресурсів в процесі роботи фірми.
Розвиток підприємництва можливий лише при наявності необхідних суб'єктів такого роду діяльності. Ці суб'єкти і роблять можливим розвиток ринкових відносин (а не навпаки, як це бачиться багато чим в Україні).
При всій різноманітності форм підприємництва в Україні існують ключові положення, застосовні практично у всіх областях комерційної діяльності і для різних форм, але необхідні для того, щоб своєчасно підготуватися і обійти потенційні труднощі і небезпеки, тим самим зменшити ризик в досягненні поставлених цілей.
Загальне неприйняття підприємництва поступово переходить в усвідомлення необхідність створення умов для його найшвидшого і ефективного розвитку. За підприємництвом в Україні майбутнє, процес накопичення критичної маси неминуче приведе до „підприємницького буму“.
У ринковій економіці підприємці не зможуть добитися стабільного успіху, якщо не будуть чітко і ефективно планувати свою діяльність, постійно збирати і акумулювати інформацію як про стан цільових ринків, положення на них конкурентів, так і про власні перспективи і можливості.
У реформуванні української економіки ще з часів перебудови малі підприємства (МП) взяли на себе роль творця грунту для нової системи господарювання. Домінуючий сьогодні приватний сектор зароджувався саме в сфері малого бізнесу. І цілком закономірно, що до теперішнього часу, за офіційними даними, на частку приватних суб'єктів малого підприємництва в загальній кількості приватних, державних і муніципальних, суспільних МП доводиться 84%. Малі підприємства, маючи в своєму розпорядженні 3,4% вартості основних коштів економіки України і 14% числа зайнятих, виробляють 12% ВВП і дають багато всьому народному господарству. Це говорить про широкі, але ще далеко не повністю розкритих внутрішніх можливостях розвитку малого підприємництва.
У розвитку малого підприємництва за останні 1-2 року намітилися кардинально нові тенденції, що виразилися насамперед в істотному сповільненні темпів зростання числа малих підприємств. Якщо на початку 90-х років для динаміки розвитку МП було характерне стійке зростання як їх числа, так і кількості зайнятих при середньорічних значеннях приростів на рівні біля 80%, то в 1994 р. приріст числа МП становив лише 4%, а в 1995 р. сталося вже зниження їх числа на 2,2%.
Українське підприємництво в своєму становленні за останні десять років вже пройшло два етапи і знаходиться напередодні входження в новий, четвертий, етап. Перший і найбільш яскравий з них спостерігався ще в умовах колишнього СРСР в кінці 80-х років. Величезні пільги всіх видів, в тому числі за рахунок коштів держбюджету, загалом більш сприятливе положення справ в економіці обумовили відношення ветеранів до даного періоду як до „золотого віку“ малого підприємництва. Дійсно, відбувалося дуже швидке і легке накопичення капіталів, розвивалися виробництво дефіцитних товарів широкого споживання і сфера всіляких і так же дефіцитних тоді побутових послуг, роздрібної торгівлі, громадського харчування тощо.
Інщою стороою „золотого віку“ було, однак, то, що малі підприємства виконували роль каналу перекачки ресурсів командно-керованих держпідприємств в тіньову економіку, на користь напівкримінального і просто кримінального псевдоринкового підприємництва. Саме сумний наслідок такої перекачки складався і полягає в тому, що кошти, що нагромаджуються в березнем підприємництві методом „дорозграбування“ держсектора, за невеликим винятком практично назавжди йшли з сфери накопичення і не використовувалися для розвитку національного виробництва і його інфраструктури.
Звичайно, в розвитку підприємництва в Україні мали місце не тільки негативні процеси. У роки перебудови малий бізнес включився в загальний, всіляко процес бурхливого розвитку, що підтримується урядом, роздержавлення і навчання широкої маси населення основам підприємництва відбувалися через розвиток кооперації і малого бізнесу.
У економіці України стала простежуватися тенденція на початок нової, ринкової концентрації і централізації капіталів, а також самої господарської діяльності. Отримав розвиток процес поглинання підприємств. Часто найбільш рентабельні малі підприємства виявляються першою жертвою такого поглинання. Наприклад, у Києві на місці ще недавно численних індивідуальних торгових ларьків виникли добре оформлені торгові павільйони, що належать тій або іншій великій фірмі. Менш рентабельні МП також не витримують економічної конкуренції з середніми і великими фірмами і вимушені згортати свою діяльність. У цьому значенні на нинішньому етапі українських реформ процеси централізації і концентрації капіталів також протистоять збільшенню чисельності МП. Але надалі, я вважаю, нові великі і середні підприємства будуть самим активним образом стимулювати створення нових МП в структурі нових господарсько-технологічних ланцюжків, що формуються.
Для закріплення і подальшого розвитку позитивних тенденцій зростання українського малого підприємництва, кардинального розширення поля його діяльності потрібна активізація державної підтримки МП на всіх рівнях. Насамперед в підтримці має потребу сфера кредитування і страхування малого бізнесу, стимулювання його інвестиційної активності. Нагальною необхідністю є декриміналізація малого бізнесу. Надзвичайно важливе також розширення інноваційної і наукової діяльності МП в інтересах розвитку всіх сфер української економіки. Початок реального підйому в економіці дозволить перейти до четвертого етапу по-справжньому ринкового розвитку українського підприємництва.