--PAGE_BREAK--2.3 Національне багатство і робоча сила
На початку 1970-х років Економічна і соціальна рада ООН (ЕКОСОС), систематизувавши і узагальнивши пропозиції демографів, соціологів, економістів, екологів і фахівців інших профілів, підготував документ по стратегії подальшого розвитку людства. У ньому домінували концептуальні позиції демографів, але одне з його ключових положень — роль і значення людського чинника в глобальному економічному розвитку.
В даний час проблеми оцінки людського капіталу все більше висуваються на передній план, хоча єдині принципи числення цього комплексного показника ще не вироблені. У згаданому дослідженні ЕКОСОС тим часом зафіксовані найважливіші уніфіковані принципи розрахунку таких його складових, як середня тривалість життя одного покоління, активний трудовий період, чистий баланс робочої сили, цикл сімейного життя, і т.д. У оцінці людського капіталу істотним моментом признається облік вартості виховання, навчання і підготовки нових працівників разом з підвищенням кваліфікації, подовженням періоду трудової діяльності, втрат у зв'язку з хворобами, смертністю і іншими чинниками і т.п.
При отриманні достовірної інформації про сукупність витрат на відтворення людського чинника складність полягає у тому, що велика їх частина в статистиці відображається у складі показників поточного споживання, а не накопичення.
Самостійне значення має визначення тимчасової протяжності циклу відтворення національного багатства. Ця тема обговорюється вченими з середини XIX в., і загальноприйнятим було визначення даного періоду з урахуванням відтворення основного капіталу. Як аргумент приводилася періодичність економічних криз, які до середини XX в. повторювалися через 8-11 років. Тим часом при розгляді всієї сукупності елементів національного багатства, включаючи природний і людський капітал, що визначив кардинальні зміни у відтворювальному процесі, стає ясно, що терміни функціонування окремих елементів цієї зведеної економічної категорії природним чином відмінні від термінів відтворення елементів основного капіталу.
У недавньому минулому початком працездатного віку вважалося досягнення людиною 16-18 років. Проте для сучасного працівника в умовах науково-технічного прогресу планка цього віку підвищилася до 22-25 років — віку отримання не тільки середньої загальної і спеціальної освіти, але і вищого, а також придбання достатніх виробничих навиків. Для активної участі в соціально-економічній діяльності працівнику залишається в середньому також чверть століття і ще деякий період «неактивної» участі (хвороби, безробіття, відпочинок, пенсійний період і ін.). Висловлені елементи життєвого циклу людини лягли в основу нової концепції циклу відтворення в економіці. Ця концепція дістає все більше схвалення світової спільноти економістів, особливо маючи на увазі серію робіт групи фахівців. Всесвітнього банку, що обгрунтували розширювальну концепцію національного богатства, яку розділяють і автори справжньої статті.
Серед економістів добре відома теорія Т. Шульца про людський капіталяк про накопичені в країні витрати на відтворення робочої сили незалежно від джерела їх покриття (сімейні бюджети, поточні витрати виробництва, державні витрати на соціальні потреби і т.д.). Результатами таких інвестицій є накопичення здібностей людей до праці, їх творча діяльність в суспільстві, підтримка самого життя людей, здоров'я і т.д. Т. Шульц вважав також, що людський капітал володіє необхідними ознаками продуктивного характеру, має властивості накопичуватися і відтворюватися на тій, що обновляється основі. Він також обгрунтував необхідність розширювального трактування ряду категорій відтворення, особливо накопичення, припустивши, що з виробленого в суспільстві продукту на накопичення людського чинника використовується вже не 1\4, як виходило з більшості теорій відтворення в XX в., а 3\4 його загальної величини.
В даний час створені достатні умови і накопичена обширна інформація в базах даних міжнародних організацій для експериментальних оцінок значень показників людського капіталу в рамках розширювальної концепції національного багатства. Подібні грошові оцінки важливі для вимірювання масштабів фактичного об'єму як поточного накопичення, так і сукупного накопичення в суспільстві за весь цикл відтворення національного багатства.
До проведення практичних розрахунків значень показників людського капіталу на основі розширювальної концепції національного багатства є різні методологічні підходи. Американський економіст Дж. Кендрік запропонував при визначенні величини накопичення інвестицій в людину використовувати метод «безперервної інвентаризації». Свою методологію розрахунків він детально висловив на базі детальної статистичної інформації США. Вона прийнятна для статистичних оцінок по країнах, що мають в своєму розпорядженні довготривалі динамічні ряди показників структури накопичення і споживання.
Техніка оцінок Дж. Кендріка зводиться до визначення витрат сім'ї і суспільства по наступних видах: зміст дітей до досягнення ними працездатного віку і отримання певної спеціальності; перепідготовка; підвищення кваліфікації; міграція робочої сили; охорона здоров'я і ін. Разом з такими витратами враховуються вкладення в житлове господарство, побутові товари тривалого користування, запаси товарів в сім'ях, а також витрати на наукові дослідження і розробки.
вечеськогокапіталу використовується на реальне накопичення? Фахівцями Всесвітнього банку запропоновані показники "істинного заощадження", значення яких складають приблизно половину сукупних витрат країни на людський капітал.
Ця тема одержала свій розвиток в останнє десятиліття XX в. Американська Національна асоціація економічних досліджень (NBER) провела дискусії про роль людського капіталу в економічному зростанні і методах його оцінки. Узагальнення результатів дискусій відображене в двох робочих доповідях NBER: один представлений Дж. Мінсероме, інший — К.Б. Малліганом і Х.С. Мартіном'.
У доповіді Дж. Мінсера при оцінці накопичення людського капіталу висловлені дані про сукупні доходи працівниказа період його участі в економічній діяльності і використовуванні частини цих доходів на відтворення робочої сили. За матеріалами статистики США 1980-х років прослідить період функціонування людського капіталу і зміна його ефективності залежно від числа років загальної освіти, професійної підготовки і віку працівника.
Дослідники дійшли висновку, що працівникам з вищим рівнем утворення і підготовки потрібно менше питомих витрат на відтворення своїх сімей, ніж іншим, оскільки їх праця ефективніша. Вищий рівень накопичення людського капіталу спостерігається серед працівників з вищою освітою і працівників вищої кваліфікації, які мають високий рівень доходів, частіше беруть участь в програмах підвищення кваліфікації і т.д.
У доповіді К.Б. Маллігана і Х.С. Мартіна висловлена методологія вимірювання запасу сукупного людського капіталу за допомогою системи індексів. Їх розрахунок заснований на середніх термінах навчання і професійної підготовки працівників в США за даними переписів. Вони також відзначали відмінності в продуктивності працівників залежно від кількості, якості і тривалості праці і дійшли висновку, що рівень доходів працівника прямо залежить від об'єму накопиченої їм вартості людського капіталу.
Оцінки накопичених знань. Група фахівців Національного наукового фонду США під керівництвом К.С. Карсона — директора ВЕА спільно з експертами ОЕСРтривалий час розробляла систему показників науково-технічного прогресу, у тому числі і витрат на НІОКР. Прийняті ними концепція і методологія числення показників об'єму сукупних витрат на НІОКР одержали оформлення в «Керівництві Фраськаті», що стало міжнародним стандартом, яким користуються при порівняльному аналізі результатів наукових досліджень в багатьох країнах. Розвиваючи ідеї про накопичення сукупності знань в суспільство і їх вартісній оцінці, фахівці ВЕА розробили методологію оцінки поточних витрат на НІОКР і їх накопичення як нематеріального капіталу і як важливого чинника економічного зростання".
Методологія ВЕАзаснована на детальній інформації, що є в США, про витрати па науку починаючи з 1920 р. Предложсншле методи, природно, містять немало умовностей при перегруповуваннях значень статистичних даних, особливо при розрахунку в постійних цінах за такий тривалий період. Умовності можна знайти у величині лага між періодом здійснення НІОКР і періодом їх втілення в накопиченому людському капіталі як прирості запасу знань і уміння, у визначенні середнього терміну служби цього виду капіталу (18 років) і середнього віку такого капіталу'. Значення залишкової вартості такого капіталу в НІОКР, за оцінками інших дослідників, близькі до оцінок ВЕА, Дж. Кендріка і дослідників, що дотримувалися стандарту ОЕСР". Такі розрахунки проводилися по наступній схемі; 1. Поточні витрати, всього, зокрема на фундаментальні дослідження, прикладні дослідження, розробки. 2. Накопичення за період. 3. Зміни в запасі. 4. Споживання за поточний період. 5, Валове накопичення. 6. Чисте накопичення.
Підсумовування таких інвестицій, їх накопичення і баланс вироблялися для приватних і державних науково-дослідних організацій в поточних і постійних цінах за джерелами фінансування, виконавцями, типами інвестицій, а також по галузях, в яких ці інвестиції накопичуються, включаючи зарубіжні філіали американських організацій. Детальні оцінки проводилися за опорні роки з інтерполяцією і екстраполяцією на проміжні роки.
Цілком очевидно, що застосування такої методології оцінок накопичення людського капіталу можливе тільки за наявності детальних статистичних даних, якими багато країн, п тому числі і Росія, не розташовують. Разом з тим досвід методологічних розробок американських колег «рахунку НІОКР», поза сумнівом, надасть допомоги в рішенні комплексу проблем, пов'язаних з оцінкою людського капіталу росіян.
Передумови для удосконалення методології розрахунку значень показників людського капіталу створюють запропоновані групою фахівців ВБ найважливіші уніфіковані принципи розширювальної концепції національного богатства11. Ця методологія відрізняється відносною простотою використовування наявних статистичних даних про ВВП, а також їх перегруповування і уточнення значень показників інвестицій в людський капітал і накопичення у складі національного багатства. У методології узагальнений досвід розглянутих вище методів оцінки людського капіталу. Розширювальна концепція дозволяє більш обгрунтовано розраховувати значення показників людського капіталу як елементу національного багатства. При цьому враховуються накопичені знання при ефективній участі в економічному житті і оплаті праці (одержувані доходи). Розрахунки таких показників цілком доступні для експертів в більшості країн, включаючи Росію.
Пропонована нами схема джерел накопичення елементів людського капіталу (див. мал.) цілком забезпечується статистичними даними російської звітності, результатами вибіркових обстежень, експертних оцінок і інших уривчатих відомостей. Одержувані оцінки елементів по витратах держави, сімей, підприємців і різних фондів дозволяють визначити поточні щорічні сукупні витрати суспільства па відтворення.
По угрупуваннях витрат па відповідні напрями, приведеним в «Російському статистичному щорічнику», в довідниках «Соціальне положення і рівень життя Росії», «Наука в цифрах», «Утворення Росії в цифрах» і ін.
кого капіталу, або інакше — "інвестиції в людину". Таким чином можна визначити поточні витрати російського суспільства на відтворення людського капіталу. Для оцінки величини реального накопичення скористаємося принципами розрахунку показника "істинне заощадження" фахівців Всесвітнього банку.
Для оцінок людського капіталу ними використовувалися дані за 1997 р. із спеціального довідника «Показники розвитку мира»12, в якому містяться показники "істинного заощадження" по 110 країнам, що відображають новий підхід до розподілу ВВПна споживану і нагромаджувану частини. При цьому передбачається, що навіть половина об'єму інвестицій в кожен елемент національного багатства забезпечує не тільки просте, але і розширене його відтворення в результаті підвищення якості накопичених елементів. Тим самим забезпечується «стійкий розвиток». Цей принцип надалі знайшов віддзеркалення в розрахунках До. Гамильтона'3.
В даний час за рубежем набула поширення система «навчання протягом всього життя», в Росії упроваджується система «безперервної освіти». Зміна типу відтворення більш кваліфікованих працівників викликана вимогами науково-технічного прогресу і бурхливим розвитком науки. Такі істотні зміни характеру розвитку людства зажадали уточнення інформації про відтворення сукупного працівника і його участь в економічних процесах. Більшість дослідників вважає за необхідне регулярно оцінювати рівень освіти, досягнутий різними групами населення і працівників, а також в цілому по країні. Це дозволяє встановити залежність результатів виробництва від такого важливого чинника, якою є освіта.
Американські економісти на основі даних переписів і різних обстежень дійшли висновку, що середній термін навчання працівника в країні, необхідний для отримання середньої спеціальної освіти, в 1980-е роки складав 13-14 років. На підготовку працівника сім'я і держава витрачали приблизно 350 тис. долл.11 Така оцінка послужила фахівцям ВБорієнтиром при определеніїзначень показників людського капіталу для оцінок національного багатства відповідно до запропонованої ними розширювальної концепції. Перерахунок значень показників з національних валют в долари здійснювався по паритетах купівельної спроможності національних валют по відношенню до американської валюти. Але при оцінці і перерахунку даних по Росії і низці інших країн, на жаль, фахівці ВБ використовували неповні дані про витрати на відтворення людського чинника, які потім переводилися в долари по офіційному курсу.
Фахівці Центру народонаселення МІЛІГРАМУ імені М.В. Ломоносова визначили аналогічні витрати сімей і держави в кінці 1980-х років на підготовку одного російського працівника до трудової діяльності у віці 18-20 років в сумі приблизно 30 тис. руб.15 Купівельну спроможність рубля у сфері підготовки фахівців середньої професійної освіти в кінці XX в. більш коректно виразити співвідношенням 10 дол.: 1 крб. Дане співвідношення, на наш погляд, багато в чому може бути збережене і для початку XXI в., оскільки російська система оплати праці і внутрішні ціни дотепер ще серйозно відрізняються від аналогічної системи ринкової економіки.
[ 1 ].
3. Інвестиційно-інноваційний розвиток національної економіки-головний шлях оптимізації розвитку продуктивних сил і виробничих відносин
3.1 Інновації та досвід венчурного інвестування
Останніми роками широке поширення набув підхід, згідно якому системи фінансування, що склалися, треба доповнювати інститутами венчурних фондів, спеціально орієнтованих на вкладення в молоді інноваційні компанії. Розглянемо деякі організаційні аспекти венчурної діяльності.
Венчурне фінансування виступає гібридною формою забезпечення інноваційних компаній необхідними інвестиціями, поєднуючої найефективніші елементи функціонування як ринків капіталу, так і банків. З одного боку, дохід венчурних інвесторів формується за рахунок участі у власності інноваційних компаній, що фінансуються. З другого боку, венчурні фонди, як і банки, мають в своєму розпорядженні систему неформального моніторингу і контролю діяльності заемщиков.
Венчурні капіталісти є професійними інвесторами, що збільшують свої грошові фонди за рахунок ухвалення фінансових зобов'язань перед третіми особами з метою подальшого інвестування в знов створювані-малі молоді компанії. Звичайно венчурний капітал розміщується у вигляді командитного товариства, частку у власності якого має як венчурний капіталіст, так і група підприємців, що фінансується. При цьому венчурний капіталіст володіє досвідом розвитку нових компаній і знаннями в рамках даної і зв'язаних галузей, активно допомагаючи менеджменту компанії, що фінансується. Іншими словами, венчурний капіталіст — більш інформований інвестор, ніж будь-який інший фінансовий посередник.
Оскільки венчурний капіталіст входить до складу власників компанії, він максимально зацікавлений в успішності її розвитку, розділяючи всі пов'язані з діяльністю фірми ризики. Як правило, він додатково уявлений в раді директорів компанії, що фінансується, беручи участь в наймі і звільненні менеджерів, формуванні системи винагороди їх праці. [3]
Вкладення венчурного капіталу в малі високотехнологічні компанії обумовлене прагненням одержувати вищі доходи в порівнянні з інвестиціями в інші проекти. Венчурний інвестор сподівається створити нові ринки збуту і зайняти на них лідируюче положення завдяки інноваційній монополії. Взаємний інтерес новаторів — засновників компанії і венчурних інвесторів — визначається не тільки вірогідністю отримання високих доходів, але і активним розвитком інноваційного бізнесу, розробками прогресивних технологій, виникненням нових напрямів науково-технічного прогресу.
Венчурні інвестори (фізичні особи і спеціалізовані інвестиційні компанії) за допомогою експертів заздалегідь детально аналізують як інвестиційний проект, так і діяльність пропонуючої його компанії, її фінансовий стан, кредитну історію, якість менеджменту, специфіку інтелектуальної власності. Особлива увага надається оцінці ступеня інновацион-ностіпроекту, від якої багато в чому залежить потенціал підвищення вартості компанії.
Інвестиції в малі високотехнологічні компанії характеризуються високим ступенем ризику. Тому венчурний інвестор погоджується на норму прибутку не менше 25—30% в рік, розглядаючи її як платню за ризик. Венчурний капітал має і інші особливості. До них можна віднести, зокрема, орієнтацію інвесторів на його приріст, а не на отримання дивідендів на вкладений капітал. Величина приросту капіталу виявляється лише при виході підприємства на фондовий ринок. Відповідно і учредительський прибуток — основна форма доходу на венчурний капітал — реалізується інвесторами після того, як акції венчурного підприємства стануть котируватися на фондовому ринку.
Венчурний інвестор фінансує створення компанії, потім підтримує її розвиток, на певній стадії сприяє у випуску акцій для продажу на фондовому ринку з метою отримання прибутку. Для забезпечення необхідної ліквідності акцій або продажу малої високотехнологічної компанії за високою ціною вона повинна пройти п'ять послідовних етапів життєвого циклу: розробка інвестиційного проекту; залучення венчурного капіталу; розвиток аж до початку виробництва нової наукоємкої продукції; розширення і стійке функціонування на основі успішної реалізації продукції, що випускається; продаж компанії і повернення інвестору вкладених засобів і виплата прибули.
Життєвий цикл інвестицій у венчурний бізнес звичайно не перевищує 5—7 років. Протягом цього часу компанія повинна добитися таких економічних результатів, які дозволили б венчурним інвесторам повністю повернути засоби і вийти з бізнесу з прибутком. Причому вони можуть продати свою частку в компанії або на ринку, або її менеджменту. У разі низької ціни або прибутковості бізнесу доцільне проведення реструктуризації компанії. Для повного успіху необхідний її вихід на фондову біржу за умови, що акції компанії мають попит і реально ліквідні. Іншими варіантами можуть бути її поглинання крупною компанією, викуп венчурним фондом, власним керівництвом або співробітниками і т. д.1
Як показує досвід різних країн (США, Японії, Ізраїлю, Фінляндії, Індії і ін.), венчурний бізнес може кардинально змінити якість економічного зростання, сприяючи подоланню дефіциту і дорожнечі інвестиційних ресурсів.
Так, в Індії в результаті інвестицій і підтримки венчурного бізнесу у області виробництва програмних продуктів на початку 1990-х років був одержаний величезний економічний ефект. Доходи від експорту інформаційних технологій склали 2,7 млрд дол. в 1999 р. і i млрд дол. — в 2000 р. Річний об'єм світового ринку програмних послуг вже зараз досяг приблизно 140 млрд дол., і, за деякими оцінками, до кінця 2008 р. майже V, його доведеться на частку Індії. (Для порівняння: річний об'єм експорту нафти і ram з Росії за останні десять років не перевищував 40 млрд дол.) Повчальний досвід Ізраїлю, який, спираючись на венчурну індустрію, зумів в 1990-е роки сформувати розвинений високотехнологічний сектор, що перекрутився в крупну галузь національної промисловості. Важливе н те, що подібне виробництво еколога чесання чисте і сприяє становленню нннова шгоніон моделі зростання, чого не можна сказати про нафтогазову промисловість.
Інвестиції у венчурне підприємництво ведуть до збільшення зайнятості, особливо висококваліфікованих фахівців, вирівнювання рівня життя різних верств населення. Світовий ринок венчурного капіталу у середині 1990-х років подолав рубіж в 100 млрд дол. Венчурне підприємництво виконує важливу роль в реалізації нововведень в наукоємких галузях. З погляду структури джерел фінансування і умов надання засобів воно значне відрізняється від традиційних методів залучення інвестицій. Венчурний бізнес створює новий тип інвестиційного механізму інноваційної діяльності і підвищує ефективність функціонування економіки в цілому. Переваги венчурного підприємництва використовуються і крупними корпораціями.
Наприклад, до складу компанії General Electric входять близько 30 венчурних підприємств, діючих в різних областях, загальний, капітал яких склад л років 100 млн. дол. Багато компаній створюють фірми-новини чип, Надаючи їм необмежену виробничу самостійність. Материнська компанія виступає основним утримувачем акцій нової фірми, встановлюючи Повний фінансовий контроль над її діяльністю, н одержує ексклюзивні права на упровадження результату інноваціного логотипу процесу. Так, в 1990-е роки в рамках американської корпорації АТТя відповідності з даною моделлю було створено близько 50 фірм-новаторів
В даний час і Росії функціонують 20 венчурних фондів, що управляють фінансовими коштами на суму близько 2 млрл дол., з них приблизно 25% вже інвестовано, інші повинні бути вкладені в йліжайшем майбутньому. У країнах з венчурною індустрією, що склалася, близько 50% венчурного капіталу національного походження. Причому гамір, де венчурне інвестування стало розвиватися порівняно недавно, національний капітал превалює, складаючи, наприклад, у Великобританії 55%, у Фінляндії — 87%. У російській венчурній індустрії об'єм національного капіталу мінімальний, що гальмує її розвиток.
У Росії реально діють два основні інвестори в даній області — ЄБРР і уряд США. У ЄС більше 50% інвестицій до венчурних фондів поступає від банків і пенсійних фондів, а також від страхових компаній, крупних корпорацій, приватних осіб і державних органів. У Росії пенсійні фонди можуть інвестувати тільки в банківські депозити, квотіруємиє акції компаній, державні цінні папери. Банки поки насторожено відносяться до вкладень у високоризиковий венчурний бізнес. Тому заходи державної підтримки повинні бути направлені на вдосконалення законодавчої бази, яка дозволяла б широкому кругу російських інвесторів здійснювати прямі інвестиції а статутний капітал наукових і інноваційних підприємств і визначала б механізм їх реалізації. Інша група заходів повинна стимулювати інвестиції шляхом надання податкових пільг
Механізми дії венчурних фондів:
Найважливішим механізмом контролю діяльності компанії, що фінансується, виступає поетапна схема вкладень капіталу. Венчурний капіталіст не інвестує всі засоби одночасно, а кожного разу виділяє суму, достатню лише для досягнення наступного етапу. Таким чином, при періодичній переоцінці перспектив реалізовуваних фірмою, що фінансується, проектів він може ухвалити рішення про припинення інвестицій, що дисциплінує менеджмент компанії, виключаючи можливості вкладення засобів в неефективні проекти. Подібна схема контролю в процесі фінансування нерідко здійснюється у вигляді син-лидирования інвестицій венчурних капіталістів. Це дозволяє, по-перше, понизити рівень ризиків венчурних вкладень за рахунок формування портфеля з різних проектів, а по-друге, проводити перехресні перевірки компаній, що фінансуються, з боку венчурних капиталистов.
Ще одним механізмом гарантування венчурних вкладень є використовування конвертованих цінних паперів як способу організації контрактних відносин венчурного капіталіста компанії, що фінансується. Венчурний інвестор звичайно одержує конвертовані привілейовані акції. По ряду характеристик вони нагадують не стільки акціонерне, скільки боргове фінансування, дозволяючи своїм утримувачам одержувати фіксовані платежі, а також мають чітко певну вартість погашення. Крім того, хоча платежі по привілейованих акціях потенційно можуть затримуватися, вони у будь-якому випадку здійснюються перед виплатою дивідендів по звичних акціях.
Вказані механізми контролю значно знижують агентські витрати, пов'язані з фінансуванням знов з інноваційних компаній, що віддаються молодихм. Проте головною особливістю венчурних вкладень є спосіб виходу венчурних інвесторів з капіталу компаній, що фінансуються, трансформації їх інвестицій в гроші. Існують три такі механізми: поглинання компанії іншою фірмою; викуп акцій рештою власників компанії, що фінансується; випуск акцій за допомогою первинного розміщення капіталу. У США венчурні інвестиції звичайно завершуються розміщенням акцій на NASDAQ — найбільшому фондовому майданчику
по торгівлі акціями молодих інноваційних компаній. У 1990-е роки первинне розміщення капіталу забезпечувало американським венчурним капіталістам 70—80% доходу.
Крім того, фондовий ринок сприяє накопиченню знань н появі управлінських кадрів, необхідних для розвитку венчурних фондів. Підприємці, що продали свої інноваційні компанії на фондовому ринку, згодом виступають ідеальними кандидатами для заняття позиції венчурного капіталіста, володіючи необхідними технологічними і управлінськими навиками для роботи у високотехнологічному секторі.
Відзначимо, що одна тільки наявність венчурного капіталу в структурі власності компанії дозволяє підвищити вартість її акцій при їх первинному розміщенні, оскільки учасники фінансового ринку визнають, що венчурним фондам доступні ефективні механізми зниження агентських витрат. Наприклад, У. Меггисон і К. Вайсе показали, що при первинному розміщенні капіталу оцінка акцій компанії, у власності якої бере участь венчурний капіталіст, традиційно вища, ніж у інших фирм4. Схожий висновок одержали Ч. Беррі, До. Маськарелла, Д. Піві III і М. Ветсюйпенс, що встановили, що рівень недооцінки акцій при їх первинному розміщенні негативно пов'язаний з часткою у власності, що доводиться на венчурних капиталистов1. Крім того, успішний вихід з капіталу компанії через первинне розміщення акцій укріплює позитивну репутацію венчурного капіталіста, полегшуючи надалі його можливості по залученню фінансування. Іншими словами, об'єм первинних розміщень обумовлює додаткову притоку грошових ресурсів у венчурні фонди.[3]
продолжение
--PAGE_BREAK--