Болонський процес та кредитно-модульна система організації навчального процесу

Болонський процес та кредитно-модульна система організації навчального процесу

Подальші соціально-економічні й політичні зміни в суспільстві, зміцнення державності України, входження її в цивілізоване світове співтовариство неможливі без модернізації системи вищої освіти, спрямованої на підготовку фахівців на рівні міжнародних вимог.

Однією із передумов входження України до єдиного європейського та світового освітнього простору є впровадження в систему вищої освіти України основних ідей сформульованих Болонською декларацією 1999 року.

Головна мета процесу що розпочався у вищій освіті більшості країн Європи і отримав назву згаданої вище декларації - консолідація зусиль наукової та освітянської громадськості й урядів країн Європи для істотного підвищення конкурентоспроможності європейської системи науки і вищої освіти у світовому вимірі, а також для підвищення ролі цієї системи в суспільних перетвореннях.

Болонський процес має свою передісторію, що полягає в розробленні та підписанні представниками країн Європи Лісабонської конвенції (1997 р.) про визнання кваліфікацій для системи вищої освіти європейського регіону та Сорбонської декларації (Париж, Сорбонна, 1998 р.) щодо узгодження структури системи вищої освіти в Європі. Сам же Болонський процес на рівні держав було започатковано 19 червня 1999 року в Болоньї (Італія) підписанням 29 міністрами освіти від імені своїх урядів документа, який назвали "Болонська декларація". Цим актом країни-учасниці узгодили спільні вимоги, критерії та стандарти національних систем вищої освіти і домовилися про створення єдиного європейського освітнього і наукового простору до 2010 року.

Наступний етап Болонського процесу відбувся в Празі 19 травня 2001 року, де було підписано Празьке комюніке представниками вже 33 країн Європи.

На саміті було виділено важливі елементи європейського простору вищої освіти, а саме: постійне навчання протягом усього життя; мотивоване залучення студентів до навчання; сприяння підвищенню привабливості та конкурентоспроможності європейського простору вищої освіти для інших регіонів світу.

Третій етап Болонського процесу відбувся в Берліні 18-19 вересня 2003 року, де було підписано відповідне комюніке. Принципово нове рішення Берлінського саміту – поширення загальноєвропейських вимог і стандартів уже й на докторські ступені. Зазначається, що європейськи1й простір вищої освіти та європейський простір дослідницької роботи – дві взаємопов’язані частини сукупності знань.

Четвертий саміт Болонського процесу був проведений 19-20 травня 2005 року в Бергені (Норвегія). Саме тоді Україна була прийнята до країн, що входять до європейського освітнього простору та є учасниками Болонського процесу.

Забезпечення умов для розширення мобільності представляє для України одне з найважливіших завдань її інтеграції до Болонського процесу. Це стосується студентів, викладачів і науковців України, яким надається підтримка в рамках міжнародних угод: 86 міжурядових та 46 міжвідомчих угод з 61 країною світу, 17 з них про взаємне визнання документів про освіту, наукові ступені і вчені звання, прямих угод між вищими навчальними закладами і науково-дослідницькими установами та міжнародними програмами, що реалізуються в Європейському регіоні, і є доступними для України.

Які ж основні вимоги ставить членство України в Болонському процесі перед всією системою освіти та вищими навчальними закладами зокрема? В основному їх можна звести до таких шести ключових позицій:

прийняти зручні та зрозумілі градації дипломів, ступенів і кваліфікацій;

увести двоступеневу структуру вищої освіти;

використовувати єдину систему кредитних одиниць (систему ECTS - European Community Course Credit Transfer System) і додатків до дипломів;

напрацьовувати, підтримувати і розвивати європейські стандарти якості із застосуванням зрозумілих порівнюваних критеріїв, механізмів і методів їх оцінки;

усунути існуючі перепони для розширення мобільності студентів, викладачів, дослідників і управлінців вищої школи.

забезпечувати привабливість системи європейської освіти.

Враховуючи ці вимоги та для найбільш оптимального та безболісного переходу від існуючої системи освіти в Україні до новітньої, яка враховуватиме основні положення Болонського процесу була розроблена модель кредитно-модульної організації навчального процесу.

З метою перевірки цієї моделі рішенням колегії Міністерства освіти і науки України від 24 квітня 2003 року було розпочато проведення педагогічного експерименту щодо запровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу у вищих навчальних закладах ІІІ-ІV рівнів акредитації.

На сьогодні у педагогічному експерименті задіяні 106 вищих навчальних закладів ІІІ-ІV рівнів акредитації, де охоплено понад 120 тис. студентів (5189 академічних груп) за 75 напрямами підготовки.

За час проведення експерименту Міністерством освіти і науки розроблено Тимчасове положення про організацію навчального процесу в кредитно-модульній системі підготовки фахівців (наказ МОН від 23 січня 2004 року №48), а також визначено особливості організації навчального процесу в умовах кредитно-модульного навчання (наказ МОН від 20 жовтня 2004 року № 812).

Вказані нормативні документи визначають такі основні положення:

ціна кредиту для напрямів підготовки (спеціальностей), з яких проводиться експеримент, складає 36 годин. Нормативна кількість залікових одиниць на один навчальний рік - 60 кредитів. Відповідно, для підготовки бакалавра - 240 кредитів.

кількість кредитів за навчальну дисципліну визначається діленням загального обсягу годин з навчальної дисципліни на ціну кредиту (з округленням до 0,5 кредиту).

у навчальних та робочих планах експериментальних напрямів підготовки вводиться додаткова графа "Кредити ECTS".

в академічній довідці в графі "Години" через дріб зазначається кількість кредитів ECTS, а в графі "Оцінки" через дріб - оцінка за шкалою ECTS.

Наразі у вищих навчальних закладах України розпочинається другий етап впровадження кредитно-модульної системи у навчальний процес, який передбачає охоплення більшого контингенту студентів та викладачів.

Відповідно до рішення Вченої ради ЧНУ від 29.06.05 вчитися за кредитно-модульною системою з 1 вересня 2005-2006 навчального року будуть всі студенти І курсу денної форми навчання.

2. Запровадження кредитної системи як системи визначення та обліку трудомісткості (обсягу) навчального навантаження студента впродовж семестру, навчального року чи всього терміну навчання у кредитах. Для цієї мети запропоновано використовувати Європейську систему перезарахування кредитів (Європейську кредитно-трансферну систему–ECTS), зробивши її нагромаджувальною, здатною працювати в рамках концепції навчання «впродовж усього життя».
3. Контроль якості освіти, оцінка якого повинна ґрунтуватись не на тривалості або змісті навчання, а на володінні випускниками тими знаннями, уміннями і навичками, які вони отримали в процесі усього періоду навчання.
Передбачається встановлення стандартів високої якості транснаціональної освіти, що полегшить порівнюваність кваліфікацій у всій Європі.
4. Розширення мобільності студентів, завдяки якій вони за умови навчання в системі двоступеневої освіти, кредитування обсягу навчального навантаження та оцінювання якості навчання, мають можливість здобувати чи завершувати освіту у вищих навчальних закладах інших країн Європи.
Розширення мобільності передбачається також для викладачів, науковців, апарату управління з метою взаємного збагачення європейським досвідом.
5. Забезпечення працевлаштування випускників з метою застосування і практичного використання їх знань та умінь на користь усіх країн Європи.
6. Забезпечення привабливості і конкурентноздатності європейської системи освіти у світі. Це досягається завдяки загальноєвропейській системі гарантії якості освіти, кредитної системи накопичення, легкодоступних кваліфікацій тощо.

1.1.2. Що таке Болонський процес?
Болонський процес – це подальший розвиток основних положень Болонської декларації з метою створення і функціонування за-гальноєвропейського простору вищої освіти і загальноєвропейського простору досліджень, як двох основних принципів суспільства, заснованих на знаннях.
Україна приєдналася до Болонського процесу на самміті міністрів освіти країн, що відбувся в м. Бергені (Норвегія) 19-20 травня 2005 року і стала повноправним учасником формування загальноєв-ропейського простору вищої освіти.

1.1.3. У чому сутність кредитно-модульної системи?
Кредитно-модульна система (КМС) – це модель організації навчального процесу, яка ґрунтується на поєднанні двох складових: кредитів (залікових освітніх одиниць) та модульної технології навчання і охоплює зміст, форми та засоби навчального процесу, форми контролю навчальної діяльності студента в процесі аудиторної і самостійної роботи та якості його знань і умінь.

1.1.4. Якою є мета впровадження кредитно-модульної системи в університеті?
Метою впровадження кредитно-модульної системи в університеті є підвищення якості вищої освіти фахівців і забезпечення на цій основі конкурентоспроможності випускників та престижу української вищої освіти у європейському і світовому освітньому просторі.
Проте, кредитно-модульна система передбачає не стільки розпо-діл змісту навчання відповідних освітньо-професійних програм на модулі, як впровадження модульних технологій навчання, що передбачає обов’язковий розподіл кожного змістового модуля на навчальні елементи. А з кожного навчального елементу – розроблення викладачем навчально-методичного забезпечення самостійної підготовки для кож-ного студента (індивідуальні завдання, пояснення, поради, літературні джерела інформації, алгоритми розв’язання задач, тести для самоконтролю тощо). Таке забезпечення навчального процесу не менш, якщо не більш, важливе, ніж розподіл змісту навчання на модулі, що гарантує якість вищої освіти, мобільність усіх суб’єктів навчання, їх конкурентоспроможність, що є основними принципами Болонського процесу.
Кредитно-модульна система є і своєрідним засобом переходу вищих навчальних закладів від інформаційно-повідомного, проблем-но-технологічного чи лекційно-репродуктивного до інноваційно-дослідницького навчання (набуття наперед заданих знань), організації самостійного навчання студентів і отримання потрібних їм знань. Тобто, акцент підготовки фахівців переноситься з навчальних занять на самостійну роботу студента, що потребує допоміжного матеріально-технічного та навчально-методичного забезпечення.

1.1.5. Якими є завдання кредитно-модульної системи?
Основними завданнями є:
• адаптація ідей Європейської кредитно-трансферної системи до системи вищої освіти України для забезпечення нобільності студентів у процесі навчання та гнучкості підготовки фахівців, враховуючи швидкозмінні вимоги національного та міжнародного ринків праці;
• забезпечення можливості навчання студентів за індивідуальною варіативною частиною освітньо-професійної програми, що сформована за вимогами замовників та побажаннями студента і сприяє його саморозвитку та підготовці до життя у вільному демократичному суспільстві;
• підвищення мотивації студентів до набуття знань та умінь, а також відповідальності за результати власної навчальної діяльності;
• стимулювання систематичної та якісної аудиторної і самостійної роботи студентів, ефективної практичної підготовки з метою досягнення високої якості вищої освіти;
• прищеплення студентам почуття навчальної дисциплінованості;
• усунення безплідних за своєю кінцевою суттю «штурмів» під час екзаменаційних сесій, зниження при цьому пікових психологічних та емоційних перевантажень студентів і викладачів;
• забезпечення мобільного зворотного зв’язку у системі «викладач-студент»;
• підвищення об’єктивності оцінювання рівня набутих студен-тами знань та умінь;

1.1.6. Що таке Європейська кредитно-трансферна система (European Credit Transfer System – ECTS)?
Відомо, що із створенням загальноєвропейського простору ви-щої освіти перед студентами розкриваються можливості вільного пересування в межах усього простору, тобто навчатися або завершувати освіту за межами своєї країни у будь-якому закордонному вищому навчальному закладі, з яким його рідний заклад має партнерські стосунки (угоду про співпрацю).
Для гарантування прозорості і полегшення визнання за кордоном навчальних досягнень студента, здобутих у навчальному закладі рідної країни, з метою продовження його навчання чи визнання диплому як підстави для працевлаштування, розроблено загальнозрозумілу систему оцінювання, що базується на обліку кредитів та оцінок. Названо цю систему Європейською системою перезарахування кредитів або Європейською кредитно-трансферною системою.

1.1.7. Що таке кредити ECTS?
Кредити ECTS – це числовий еквівалент навантаження (від 1 до 60), призначеного для навчальних дисциплін відповідного курсу (ро-ку навчання), щоб охарактеризувати навчальне навантаження студента яке вимагається для їх завершення. Кредити ECTS відображають кількість роботи, якої вимагає кожна навчальна дисципліна і всі дис-ципліни відносно загальної кількості роботи, необхідної для завершення повного року академічного навчання в університеті, включаючи лекції, лабораторні, практичні, семінарські заняття, консультації, навчальну та виробничу практики, самостійну роботу, екзамени чи інші види діяльності, пов’язані з оцінюванням. ECTS базується, таким чином, на повному навантаженні студента, необхідному для виконання усіх видів і форм занять впродовж року, а не обмежується тільки аудиторними годинами.
Навчальне навантаження студента на один навчальний рік становить 60 кредитів, відповідно на семестр – 30, на тетраместр – 15.
Наказом МОН України (від 20.10.2004 р. № 812) встановлено, що один кредит ECTS становить 36 академічних годин.
МОН України рекомендує, як уже було зазначено, прийняти однозначну величину кредиту ECTS – 36 академічних годин, куди входять всі види навчального навантаження, при цьому не обумовлено, яка частка кредиту припадає на окремі види діяльності студента. Основна вимога ECTS–самостійна робота студента повинна становити не менше половини кредиту ECTS, тобто 18 академічних годин (для умов нашої країни).

1.1.8. Якою є структура навчальної дисципліни?
Навчальна дисципліна складається з кількох залікових кредитів, кількість яких визначається змістом та формами організації навчального процесу. У свою чергу заліковий кредит складається з одного чи кількох модулів, а модулі – із змістових модулів, які можуть поділятись на окремі навчальні елементи.

1.1.9. Що таке заліковий кредит?
Заліковий кредит відповідно до наказу МОН України (від 23.01.2004 р. № 48) – це одиниця виміру навчального навантаження для засвоєння змістових модулів навчальної дисципліни. Тобто, залі-ковий кредит складається з окремих модулів, які в свою чергу – із змістових модулів, кількість яких може бути різною залежно від тематичного «насичення». Залежно від тривалості вивчення дисципліни та форми підсумкового контролю до залікового кредиту можуть входити один або декілька модулів.
Заліковий кредит – це завершена частина навчальної дисципліни (залік, перехідний залік, екзамен, курсова робота, навчальна практи-ка, виробнича практика), що оцінюється в 100 балів. Окремими заліковими кредитами є дипломна робота (проект) та державна атестація.
Приклад 1. Навчальна дисципліна викладається один тетра-местр, форма підсумкового контролю – залік, кількість модулів – 1.
У такому випадку кількість залікових кредитів = 1.
Приклад 2. Навчальна дисципліна викладається один семестр, форма підсумкового контролю – залік, кількість модулів – 1. У тако-му випадку кількість залікових кредитів = 1.
Приклад 3. Навчальна дисципліна викладається один семестр, форма підсумкового контролю – екзамен, кількість модулів – 2. У такому випадку кількість залікових кредитів = 1.
Приклад 4. Навчальна дисципліна викладається два семестри, форма підсумкового контролю – залік, залік, кількість модулів – 2.
У такому випадку кількість залікових кредитів = 2.
Приклад 5. Навчальна дисципліна викладається два семестри, форма підсумкового контролю – перехідний залік, екзамен, кількість модулів – 4. У такому випадку кількість залікових кредитів = 2.
Приклад 6. Навчальна дисципліна викладається два семестри, форма підсумкового контролю – екзамен, екзамен, кількість модулів – 4.
У такому випадку кількість залікових кредитів = 2.
Приклад 7. Навчальна дисципліна викладається 2 семестри, фор-ма підсумкового контролю – перехідний залік, екзамен. Передбачено навчальним планом виконання курсової роботи та проходження на-вчальної практики. Кількість модулів – 6. У такому випадку кількість залікових кредитів = 4.
1.1.10. Що таке модульна технологія навчання?
Модульна технологія навчання – це одна із сучасних педагогічних технологій, що передбачає модульну (блокову) побудову навчального матеріалу та його засвоєння шляхом послідовного та ґрунтовного опрацювання навчальних модулів, мотивацію навчання на осно-ві визначення цілей, значну самостійну навчально-пізнавальну діяль-ність студента та різноманітні форми діагностики рівня його знань та умінь.

1.1.11. Що таке модуль?
Згідно з нормативними документами МОН України – модуль – це задокументована, завершена частина освітньо-професійної програми (навчальної дисципліни, практики, державної атестації), що реалізується відповідними видами навчальної діяльності студента (лек-ції, практичні, лабораторні, семінарські та індивідуальні заняття, самостійна робота, практики, контрольні заходи). Модуль є частиною загального обсягу навчальної інформації, спорідненої за формами і видами навчальної та науководослідної діяльності студента. Модуль включає один або декілька змістових модулів і повинен бути кратним половині кредиту (18 годинам).

1.1.12. Що таке змістовий модуль?
Змістовий модуль – це система навчальних елементів, логічно завершена частина теоретичного та практичного навчального матеріалу, яка відповідає певному об’єкту вивчення; змістові модулі фор-мують розділи навчальної дисципліни; навчальна дисципліна формується як сукупність тісно пов’язаних між собою змістових модулів, передбачених для засвоєння протягом відведеного періоду навчання.
1.2. ОРГАНІЗАЦІЙНО-МЕТОДИЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ КРЕДИТНО-МОДУЛЬНОЇ СИСТЕМИ

1.2.1. Якими нормативно-правовими документами здійснюється організаційно-методичне забезпечення кредитно-модульної системи?
Основними нормативно-правовими документами, які регулюють організаційно-методичне забезпечення КМС є: накази Міністерства освіти і науки України від 23.01.2004 року № 48 «Про проведення пе-дагогічного експерименту з кредитно-модульної системи організації навчального процесу»; від 23.01.2004 року № 49 «Про затвердження програми дій щодо реалізації положень Болонської конвенції в сис-темі вищої освіти і науки України на 2004-2005 роки»; від 20.10.2004 року № 812 «Про особливості впровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу»; від 29.07.2005 року № 454 «Про невідкладні заходи щодо забезпечення функціонування та розвитку освіти в Україні»; від 30.12.2005 року № 774 «Про впровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу», а також наказ ректора Львівської національної академії ветери-нарної медицини імені С.З. Ґжицького (тепер Львівський національ-ний університет ветеринарної медицини та біотехнологій імені С.З. Ґжицького) від 20 червня 2007 року за № 42 «Про введення в дію «Тимчасового положення про кредитно-модульну систему організації навчального процесу».

1.2.2. Ким здійснюється інформування студентів про правила організації навчання за кредитно-модульною системою?
Інформування студентів щодо правил організації навчального процесу за кредитно-модульною системою здійснюється заступником декана відповідного факультету та перед початком кожного навчаль-ного року куратором академічної групи при складанні індивідуально-го навчального плану студента.
1.2.3. Якою є роль куратора академгрупи у навчанні студентів?
Куратор (лат. curator, від curo – піклуюсь) – це викладач, який за поданням декана факультету призначається наказом ректора за відпо-відною академічною групою студентів на весь період їхнього навчання в університеті.
Призначається куратор з метою надання студентам допомоги та консультацій з різних питань, що стосуються підвищення ефективності організації та успішності їхнього навчання в університеті, створення і підтримання в групі здорової і творчої атмосфери, чуйного реагування на звертання студентів щодо отримання порад з проблем їх особистого життя, періодичне інформування батьків студентів про стан навчання та поведінки їхніх дітей тощо.
Однак функції куратора не обмежуються лише піклуванням про навчання студентів. Куратор в університеті – це ще й виховник студентської молоді, бо навчання і виховання, як два крила у птаха, невіддільні одне від другого і є двома взаємопов’язаними  і взаємодоповнюючими складовими єдиного навчально-виховного процесу. Звідси випливає ще одна мета роботи куратора – втілення у навчальний і позанавчальний процес концепції університету з національного виховання і духовного відродження, формування національної свідомості, висококультурної, духовно багатої, фізично і морально здорової особистості, здатної примножувати могутність і славу Української держави.

1.2.4. Якими є обов’язки та права куратора?
На куратора покладаються такі обов’язки:
• ознайомлення студентів із нормативно-методичними матеріалами, які регламентують організацію навчального процесу за кредитно-модульною системою;
• надання рекомендацій студентам щодо формування їх індиві-дуальних навчальних планів;
• контроль за реалізацією індивідуального навчального плану студента на підставі відомостей про зараховані студенту залікові кредити з подальшим поданням пропозицій щодо продовження навчання студента або його відрахування;
• представлення інтересів студента на відповідних адміністративних рівнях (деканат, навчальна частина, ректорат);
• курування навчальною діяльністю студентів від першого до випускного курсу;
• проводити виховні години, забезпечувати виконання програ-ми курсу «Основи української державності, культури та духовності»;
• організовувати і забезпечувати участь студентів у виховних заходах факультету, університету, міста;
• відвідувати студентів за місцем проживання з метою поліп-шення їх побутових умов;
• розвивати ініціативу студентів, заохочувати їх вступ у моло-діжні організації та органи студентського самоврядування;
• реагувати на випадки безвідповідального ставлення до навчання чи скоєння правопорушень;
• допомагати випускникам у працевлаштуванні.
Куратор має право:
• відвідувати всі види занять студента згідно з його індивідуальним навчальним планом;
• подавати пропозиції деканові факультету щодо заохочення студента, переведення його на інший курс або відрахування;
• брати участь у засіданнях кафедр та вчених рад факультетів;
• вносити пропозиції щодо покращення навчального процесу та діяльності кураторів.