Постанова В.Р,

Постанова Верховної Ради
України

«Про Державний герб
України»

(витяг)

Верховна Рада України постановляє:

1. Затвердити тризуб як малий герб України, вва­жа­ючи
його головним елементом великого герба Ук­раїни...

Голова Верховної Ради України І. Плющ

м. Київ, 19 лютого 1992 року

Державний прапор
України

На пропозицію Президента України Л. М. Кравчу­ка 28
січня 1992 року сесія Верховної Ради біль­шіс­тю голосів прийняла постанову про
Державний пра­пор України. Ним став національний синьо-жов­тий стяг.

Укрінформ, січень 1992 року

Указ президії Верховної Ради
України

(витяг)

Президія Верховної Ради України постановляє:

1. Затвердити музичну редакцію Державного гім­ну
України, автором музики якого є М. М. Вер­биць­кий...

Голова Верховної Ради України І. Плющ

м. Київ, 15 січня 1992 року

ГІМН
УКРАЇНИ

Ще не вмерла України

Ні слава, ні воля.

Ще нам, браття українці,

Усміхнеться доля.

Згинуть наші вороженьки

Як роса на сонці,

Запануєм і ми, браття,

У своїй сторонці.

Приспів:

Душу й тіло ми положим

За нашу свободу,

І покажем що ми, браття,

Козацького роду.

Станем, браття, всі за волю

Від Сяну до Дону.

В ріднім краї панувати

Не дамо нікому.

Чорне море ще всміхнеться,

Дід Дніпро зрадіє,

Ще на нашій Україні

Доленька наспіє.

КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ

 

(витяг)

 

Стаття 1. Україна є суверенна і незалежна, демокра­тична,
соціальна, правова держава.

Стаття 2. Суверенітет
України поширюється на всю її територію.

Україна є унітарною державою.

Територія України в межах існуючого кордону є ці­лісною
і недоторканою.

Стаття
3. Людина, її життя і здоров’я,
честь і гід­ність, недоторканість і безпека визнаються в Укра­ї­ні найвищою
соціальною цінністю.

Права і свободи людини та
їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держа­ва відповідає
перед людиною за свою діяльність.

Утвердження і забезпечення
прав і свобод людини є головним обов’язком держави.

Стаття
4. В Україні існує єдине громадянство. Підстави набуття і припинення
громадянства Укра­ї­ни визначаються законом.

Стаття 21. Усі люди є
вільні і рівні у своїй гід­но­с­ті та правах.

Права і свободи людини є невідчужуваними та не­порушними.

Стаття 23. Кожна людина має
право на вільний роз­виток своєї особистості, якщо при цьому не пору­шуються
права і свободи інших людей, та має обов’­язки перед суспільством, в якому забезпечу­єть­ся вільний і всебічний
розвиток її особистості.

Стаття 24. Громадяни мають
рівні конституційні пра­ва і свободи та є рівними перед законом.

Стаття 25. Громадянин
України не може бути поз­бавлений громадянства і права змінити громадянство.

Громадянин України не може бути вигнаний за ме­жі
України або виданий іншій державі.

Стаття 27. Кожна людина має
невід’ємне право на життя.

Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов’язок держави – захищати життя людини.

Кожен має право захищати своє життя і здоров’я, жит­тя і здоров’я інших людей від протиправних пося­гань.

Стаття 28. Кожен має право
на повагу до його гід­ності.

Ніхто не може бути підданий катуванню, жорстоко­му,
нелюдському або такому, що принижує його гід­ність, поводженню чи покаранню.

Жодна людина без її вільної згоди не може бути під­данна
медичним, науковим чи іншим дослідам.

Стаття 29. Кожна людина має
право на свободу та осо­бисту недоторканість.

Ніхто не може бути заарештований або триматися під
вартою інакше як за вмотивованим рішенням су­ду і тільки на підставах та в
порядку, встановлених законом.

Стаття 30. Кожному
гарантується недоторканість жи­тла.

Не допускається проникнення до житла чи до ін­шо­го
володіння особи, проведення в них огляду чи об­шуку інакше як за вмотивованим
рішенням суду.

Стаття
31. Кожному гарантується таємниця листу­вання, телефонних розмов, телеграфної
та іншої ко­респонденції. Винятки можуть бути встановлені ли­ше судом у
випадках, передбачених законом, з ме­тою запобігти злочинові чи з’ясувати істину під час роз­слідування
кримінальної справи, якщо іншими спо­собами одержати інформацію неможливо.

Стаття
35. Кожен має право на свободу сві­то­гля­ду і віросповідання. Це право включає
свободу спо­ві­дувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, без­перешкодно
відправляти одноособово чи колектив­но релігійні культи і ритуальні обряди,
вести ре­лі­гійну діяльність.

Церква і релігійні
організації в Україні від­ок­рем­ле­ні від держави, а школа – від церкви. Жодна
релі­гія не може бути визнана державою як обов’язкова.

Ніхто не може бути
увільнений від своїх обов’­яз­ків перед державою або відмовитися від виконання
за­конів за мотивами релігійних переконань. У разі, як­що виконання військового
обов’язку суперечить ре­лігійним переконанням громадянина, виконання цьо­го
обов’язку має бути замінене альтернативною (не­військовою) службою.

Стаття
40. Усі мають право направляти ін­ди­ві­ду­аль­ні чи колективні письмові
звернення або особис­то звертатися до органів державної влади, органів міс­цевого
самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов’язані розглянути звер­нення і дати
обгрунтовану відповідь у встановле­ний законом строк.

Стаття
41. Кожен має право володіти, користувати­ся і розпоряджатися своєю власністю,
результата­ми своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Конфіскація майна може
бути застосована виключ­но за рішенням суду у випадках, обсязі та поряд­ку,
встановлених законом.

Стаття
43. Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя
працею, яку він вільно обирає, або на яку вільно погоджу­єть­ся.

Використання примусової праці забороняється. Не
вважається примусовою працею військова або аль­тернативна (невійськова) служба,
а також робота чи служба, яка виконується особою за вироком чи ін­шим рішенням
суду або відповідно до законів про во­єнний і про надзвичайний стан.

Стаття 49. Кожен має право
на охорону здоров’я, ме­дичну
допомогу та медичне страхування.

Охорона здоров’я забезпечується державним фі­нан­суванням відповідних
соціально-економічних, ме­дико-санітарних і оздоровчо-профілактичних про­грам.

Стаття 55. Права і свободи
людини і громадянина за­хищаються судом.

Кожному гарантується право на оскарження в су­ді
рішень, дій чи бездіяльності органів державної вла­ди, органів місцевого
самоврядування, посадових і службових осіб.

Стаття 68. Кожен зобов’язаний неухильно додер­жу­ватися Конституції
України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність ін­ших
людей.

Незнання законів не звільняє від юридичної від­по­відальності.

Стаття 75. Єдиним органом
законодавчої влади в Ук­раїні є парламент – Верховна рада України.

Стаття 102. Президент
України є главою держави і виступає від її імені.

Президент України є гарантом державного сувере­нітету,
територіальної цілісності України, додержан­ня Конституції України, прав і
свобод людини і гро­мадянина.

Стаття 113. Кабінет
Міністрів України є вищим ор­­ганом у системі органів виконавчої влади.

Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керу­ється
Конституцією і законами України, актами пре­зидента України.

Стаття 124. Правосуддя в
Україні здійснюється ви­ключно судами. Делегування функцій судів, а також
привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються.

Стаття 160. Конституція
України набуває чинно­с­ті з дня її прийняття.

Стаття 161. День прийняття
Конституції України є державним святом – Днем Конституції України.

Прийнята на п'ятій сесії
Верховної Ради України

28 червня 1996 року

ПІЛЬГИ
ЗАСУДЖЕНИХ,

УМОВИ ТА ПОРЯДОК

ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ

ЗАКОН УКРАЇНИ

ПРО АДМІНІСТРАТИВНИЙ

НАГЛЯД ЗА ОСОБАМИ, ЗВІЛЬНЕНИМИ З МІСЦЬ

ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ

(витяг)

 

 

 

Розділ 1

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Адміністративний нагляд – це система тимчасових
примусових профілактичних заходів спостережен­ня і контролю за поведінкою
окремих осіб, звіль­нених з місць позбавлення волі, що здій­сню­ють­ся органами
внутрішніх справ.

Адміністративний нагляд встановлюється з метою
запобігання вчиненню злочинів окремими особа­ми, звільненими з місць
позбавлення волі, і здій­снен­ня виховного впливу на них.

Адміністративний нагляд
встановлюється щодо пов­нолітніх осіб:

а) визнаних судами
особливо небезпечними реци­дивістами;

б) засуджених до
позбавлення волі за тяжкі злочи­ни або засуджених два і більше разів до
позбавлен­ня волі за умисні злочини, якщо під час від­бу­ван­ня покарання їх
поведінка свідчила, що вони впер­то не бажають стати на шлях виправлення і зали­шаються
небезпечними для суспільства;

в) засуджених до
позбавлення волі за тяжкі злочи­ни або засуджених два і більше разів до
позбавлен­ня волі за умисні злочини, якщо вони після від­бу­вання покарання або
умовно-дострокового звіль­нен­ня від відбування покарання, незважаючи на попе­редження
органів внутрішніх справ, систематично порушують громадський порядок і права
інших гро­мадян, вчиняють інші правопорушення.

Розділ 2

ПОРЯДОК ВСТАНОВЛЕННЯ, ЗДІЙСНЕННЯ ТА ПРИПИНЕННЯ
АДМІНІСТРАТИВНОГО НАГЛЯДУ

Підставами для встановлення адміністративного нагляду
є:

а) вирок суду, що набрав законної сили, – щодо осіб,
зазначених у пункті «а» статті 3 цього Закону;

б) матеріали виправно-трудових установ – щодо осіб,
зазначених у пункті «б» статті 3 цього Закону;

в) матеріали органів внутрішніх справ – щодо осіб,
зазначених у пункті «в» статті 3 цього Закону.

Адміністративний нагляд
встановлюється:

– щодо осіб, зазначених у пунктах «а» і «б»
статті 3 цьо­го закону, – в судовому засіданні одноособово суд­дею районного
(міського) суду за міс­це­зна­ход­жен­ням виправно-трудової установи за
поданням на­чальника виправно-трудової установи;

– щодо осіб, зазначених у пункті «в» статті
3 цього за­кону, – в судовому засіданні одноособово суддею рай­онного
(міського) суду за місцем проживання осо­би, звільненої з місць позбавлення
волі, за подан­ням начальника органів внутрішніх справ.

Разом з поданням до суду
надсилаються копія ви­ро­ку та матеріали, що свідчать про необхідність вста­новлення
адміністративного нагляду за від­по­від­ною особою.

У судове засідання
викликаються особа, щодо якої внесено подання про встановлення ад­мі­ні­стра­тив­ного
нагляду, а за її клопотанням – і захисник, а також представник органу,
начальник якого вніс подан­ня.

Розгляд питання
починається доповіддю про зміст подання та матеріалів, що надійшли разом з ним,
після чого заслуховуються пояснення осіб, які з’я­вилися у судове засідання.

Постанова судді оскарженню
не підлягає, але мо­же бути опротестована в порядку нагляду.

Постанова судді
надсилається для виконання началь­нику районного (міського) відділу
(управління) вну­трішніх справ за місцем проживання особи, щодо якої
встановлено нагляд, у випадках, передбачених пунктами «а» і «б» статті 3 цього
Закону, – началь­нику виправно-трудової установи.

Адміністрація
виправно-трудової установи поста­нову судді надсилає для виконання органу вну­тріш­ніх
справ за вибраним піднаглядним місцем про­живання в день його звільнення.

Адміністративний нагляд
встановлюється у визначеному статтею 5 цього Закону порядку терміном від одного року до двох років і не може перевищувати термінів, передбачених
законом для погашення або зняття судимості.

У разі, коли є підстава
вважати, що особа, щодо якої встановлено адміністративний нагляд, залиша­є­ть­ся
небезпечною для суспільства, адміні­стра­тив­ний нагляд за поданням
відповідного органу вну­тріш­ніх справ може бути продовжено у визначеному цим
Законом порядку кожного разу ще на шість
мі­ся­ців, але не більше терміну, передбаченого законом для погашення або
зняття судимості.

Термін адміністративного
нагляду починається з дня оголошення особі постанови судді про встановлен­ня
адміністративного нагляду.

Адміністративний нагляд
здійснюється міліцією. Осіб, щодо яких встановлено адміністративний нагляд,
беруть на облік, фотографують, а у разі необ­хід­ності у них беруть відбитки
пальців. Працівники мі­ліції забов’язані систематично контролювати пове­дінку
ціх осіб, запобігати порушенням ними громад­ського порядку та прав інших
громадян і припиня­ти їх, проводити розшук осіб, які уникають ад­мі­ні­стративного
нагляду.

Адміністративний нагляд
припиняється постановою судді за поданням начальника органу вну­трі­ш­ніх
справ:

а) у разі погашення або
зняття судимості з особи, яка перебуває під наглядом;

б) достроково, якщо
піднаглядний перестав бути не­безпечним для суспільства і позитивно характери­зується
за місцем роботи і проживання.

Піднаглядний може сам
подати клопотання про знят­тя нагляду з підстав, зазначених у пункті «а» час­тини
першої цієї статті.

В інших випадках
адміністративний нагляд авто­ма­тично припиняється:

а) після закінчення
терміну, на який його встано­вле­но, якщо органом внутрішніх справ не подано
кло­потання про продовження нагляду або суддя від­мо­вив у продовженні нагляду;

б) у разі засудження
піднаглядного до позбавлення волі і направлення його до місця відбування пока­рання;

в) у разі смерті
піднаглядного.

Порядок розгляду у суді
питання про припинення ад­міністративного нагляду здійснюється відповідно до
вимог частини третьої статті 5 цього Закону.

Розділ 3

ПРАВИЛА АДМІНІСТРАТИВНОГО НАГЛЯДУ ЗА ОСОБАМИ, ЩОДО ЯКИХ ВСТАНОВЛЕНО АДМІНІСТРАТИВНИЙ
НАГЛЯД

Особи, щодо яких
встановлено адміністративний на­гляд, зобов’язані вести законопослушний спосіб
жит­тя, не порушувати громадський порядок і додер­жу­вати таких правил:

а) прибути у визначений
виправно-трудовою уста­новою термін в обране ними місце проживання і за­реєструватися
в органі внутрішніх справ;

б) з’являтися за викликом
міліції у вказаний тер­мін і давати усні та письмові пояснення з питань, по­в’язаних
з виконанням правил адміністративного на­гляду;

в) повідомляти працівників
міліції, які здій­сню­ють адміністративний нагляд, про зміну місця роботи чи
проживання, а також про виїзд за межі району (міс­та) у службових справах;

г) у разі від’їзду в
особистих справах з дозволу мі­ліції в інший населений пункт та перебування там
біль­ше доби зареєструватися в місцевому органі вну­трішніх справ.

До осіб, щодо яких
встановлено адміні­стра­тив­ний нагляд, за постановою начальника органу вну­трі­шніх
справ застосовуються частково або у повно­му обсязі такі обмеження:

а) заборона виходу з
будинку (квартири) у визначе­ний час, який не може перевищувати восьми годин на
добу;

б) заборона перебування у
визначених місцях ра­йо­ну (міста);

в) заборона виїзду чи
обмеження часу виїзду в осо­бистих справах за межі району (міста);

г) реєстрація в міліції
від одного до чотирьох ра­зів на місяць.

Під час здійснення
адміністративного нагляду на­чаль­ник органу внутрішніх справ з урахуванням осо­би
піднаглядного, його способу життя і пове­дін­ки має право змінювати (зменшувати
або збіль­шу­ва­ти) обсяг обмежень, передбачених цією статтею.

Розділ 4

ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ

ЗАКОНОДАВСТВА ПРО АДМІНІСТРАТИВНИЙ НАГЛЯД ТА КОНТРОЛЬ ЗА ЙОГО ЗДІЙСНЕННЯМ

У разі злісного порушення правил ад­мі­ні­стра­тив­но­го
нагляду, передбачених статтями 9 і 10 цього За­кону, особи, щодо яких
встановлено ад­мі­ні­стра­тивний нагляд, притягаються до відповідальності згі­дно
з законодавством.

Президент України Л. Кучма

м. Київ, 1 грудня 1994 року

Злісне порушення правил адміністративного нагля­ду,
якщо воно вчинено особою, до якої двічі протя­гом року застосувались адміністративні
стягнення за такі ж порушення, –

карається позбавленням волі на строк від шести
місяців до двох років або виправними робо­та­ми на той же строк.

Самовільне залишення піднаглядним місця прожи­вання з
метою ухилення від адміністративного на­гляду, а так само неприбуття без
поважних причин у визначений строк до обраного місця проживан­ня особи, щодо
якої встановлено адміні­стра­тив­ний нагляд при звільненні з місць позбавлення
волі, –

караються позбавленням волі на строк від одного року
до трьох років.

Кримінальний кодекс України

ЗАКОН УКРАЇНИ

ПРО
ВНЕСЕННЯ ЗМІН

ДО ЗАКОНУ УКРАЇНИ

«ПРО ЗАЙНЯТІСТЬ НАСЕЛЕННЯ»

Безробітними визнаються працездатні громадяни пра­цездатного
віку, які через відсутність роботи не ма­ють заробітку або інших передбачених
законодав­ством доходів і зареєстровані у державній службі зай­нятості як такі,
що шукають роботу, готові та зда­тні приступити до підходящої роботи.

У разі відсутності підходящої роботи рішення про
надання громадянам статусу безробітних прийма­ється державною службою
зайнятості за їх особи­сти­ми заявами з восьмого дня після реєстрації у цен­трі
зайнятості за місцем проживання як таких, що шукають роботу. Реєстрація
громадян проводи­ть­ся при пред’явленні паспорта і трудової книжки, а в разі
потреби – військового квитка, документа про ос­віту або документів, які їх
замінюють.

1. Держава забезпечує надання додаткових гаран­тій
щодо працевлаштування працездатним громадянам у працездатному віці, які
потребують со­ці­аль­но­го захисту і не здатні на рівних конкурувати на рин­ку
праці, в тому числі:

а) жінкам, які мають дітей віком до шести років;

б) одиноким матерям, які мають дітей віком до чо­тирнадцяти
років або дітей-інвалідів;

в) молоді, яка закінчила або припинила навчання у
середніх загальноосвітніх школах, професійно-тех­нічних закладах освіти,
звільнилася зі строкової вій­ськової або альтернативної (невійськової) служби і
якій надається перше робоче місце, дітям (си­ро­там), які залишилися без
піклування батьків, а також особам, яким виповнилося п’ятнадцять років і які за
згодою одного із батьків або особи, яка їх за­мі­­нює, можуть, як виняток,
прийматися на роботу;

г) особам передпенсійного віку (чоловікам при до­сягненні
58 років, жінкам – 53 років);

д) особам, звільненим після відбуття покарання або
примусового лікування.

2. Для працевлаштування зазначених у пункті 1 ці­єї
статті категорій громадян місцеві державні ад­мі­ністрації, виконавчі органи
відповідних рад за по­дан­ням центрів зайнятості бронюють на під­при­єм­ствах,
в установах і організаціях, незалежно від форм власності, з чисельністю понад
20 чоловік до 5 процентів загальної кількості робочих місць за ро­біт­ничими професіями,
у тому числі з гнучкими фор­мами зайнятості.

У разі скорочення чисельності або штату пра­ців­ни­ків
підприємств, установ і організацій у розмірі, що перевищує встановлену квоту,
місцеві державні ад­міністрації, виконавчі органи відповідних рад змен­шують
або взагалі не встановлюють квоти для цих підприємств, установ і організацій.

3. У разі відмови у прийомі на роботу громадян із чис­ла
категорій, зазначених у пункті 1 цієї статті, у ме­жах установленої броні з
підприємств, установ і ор­ганізацій державна служба зайнятості стягує штраф за
кожну таку відмову у п’ятдесятикратному роз­мірі неоподатковуваного мінімуму
доходів грома­дян. Одержані кошти спрямовуються до місцевої час­тини державного
фонду сприяння зайнятості насе­лення і можуть використовуватися для фі­нан­су­ван­ня
витрат підприємств, установ і організацій, які ство­рюють робочі місця для цих
категорій населення понад встановлену квоту.

Громадяни мають право на працевлаштування і ви­бір
місця роботи шляхом звернення до під­при­єм­ства, установи, організації,
індивідуального селян­сь­кого (фермерського) господарства і до іншого робо­тодавця
або при безплатному сприянні державної служ­би зайнятості.

1. Громадянам, зареєстрованим у державній служ­бі
зайнятості як такі, що шукають роботу і безро­бітні, згідно з пунктом 1 статті
26 цього Закону, в пе­ріод професійної підготовки і перепідготовки випла­чується
матеріальна допомога в розмірі 75 процен­тів їх середньої заробітної плати за
останнім міс­цем роботи, але не більше середньої заробітної пла­ти, що склалася
в народному господарстві від­по­від­ної області за минулий місяць, і не нижче
встанов­леного законодавством розміру мінімальної заро­бітної плати.

2. Право на допомогу по безробіттю мають незай­няті
(непрацюючі) громадяни, визнані у встано­вле­ному порядку безробітними.

3. Допомога по безробіттю
виплачується з восьмо­го дня після реєстрації громадянина у державній служ­бі
зайнятості до працевлаштування, але не біль­ше 360 календарних днів протягом
двох років; для осіб передпенсійного віку (підпункт «г» пункту 1 статті 5 цього
Закону) – до 720 календарних днів, а громадянам, які вперше шукають роботу,
допомога по безробіттю виплачується не більше 180 календар­них днів.

4. У період пошуку роботи та безробіття громадя­нин
зобов’язаний сприяти своєму працевлаштуван­ню відповідно до рекомендацій
працівників дер­жав­ної служби зайнятості.

1. Громадянам, зареєстрованим на загальних під­ста­вах
у державній службі зайнятості як такі, що шу­кають роботу, визнані у
встановленому порядку без­робітними і мають право на одержання допомоги по
безробіттю, гарантується її виплата у розмірі:

а) не менше 50 процентів середньої заробітної пла­ти
за попереднім місцем роботи, але не більше се­редньої заробітної плати, що
склалася в народному господарстві відповідної області за минулий мі­сяць, і не
нижче встановленого законодавством роз­мі­ру мінімальної заробітної плати, якщо
громадянин протягом 12 місяців, що передували початку без­робіття, працював не
менше 26 календарних днів.

Президент України Л. Кучма

м. Київ, 21 листопада 1997 року

НОРМИ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ

за злочини, скоєні в місцях позбавлення волі, умисне псування майна та
обладнання

КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ

ЗА ЗЛОЧИНИ СКОЄНІ В МІСЦЯХ

ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ

Тероризування у місцях позбавлення волі засудже­них,
що стали на шлях виправлення, або напад на ад­міністрацію, а також організація
з цією метою зло­чинного угруповання або активна участь у такому угрупованні,
вчинені особами, які відбувають по­ка­рання у вигляді позбавлення волі, –

караються позбавленням волі на строк від трьох до
восьми років.

Ті ж дії, вчинені особливо небезпечним рециди­віс­том
або особою, засудженою за тяжкий злочин, –

караються позбавленням волі на строк від вось­ми до
п’ятнадцяти років.

Організація масових безпорядків, що супроводжу­валися
насильством над особою, погромами, під­па­лами, знищенням майна, опором
представникам вла­ди із застосуванням зброї або інших предметів, які використовувалися
як зброя, а так само активна участь у масових безпорядках –

караються позбавленням волі на строк від двох до
дванадцяти років.

Ті ж дії, якщо вони призвели до загибелі людей або
інших тяжких наслідків, –

караються позбавленням волі на строк від деся­ти до
п’ятнадцяти років.

Умисне знищення або пошкодження державного чи
колективного майна –

караються позбавленням волі на строк до одно­го року,
або виправними роботами на той же строк, або штрафом у розмірі від тридцяти до
вось­мидесяти офіційно встановлених мі­ні­маль­них розмірів заробітної плати.

Те саме діяння, вчинене шляхом підпалу або ін­шим
загальнонебезпечним способом, а так само уми­сне знищення чи істотне
пошкодження лісових ма­сивів шляхом підпалу –

караються позбавленням волі на строк до деся­ти
років.

Умисне знищення або пошкодження державного чи
колективного майна або лісових масивів, вчинене шляхом підпалу або іншим
загальнонебезпечним спо­собом, якщо це діяння спричинило людські жер­тви або
завдало особливо великої шкоди, –

карається позбавленням волі на строк від вось­ми до
п’ятнадцяти років.

Необережне знищення або пошкодження держав­но­го чи
колективного майна, що спричинило люд­ські жертви або інші тяжкі наслідки, при
від­сут­но­сті ознак злочину проти громадської безпеки –

карається позбавленням волі на строк до трьох ро­ків
або виправними роботами на строк до двох років.

Умисне вбивство, вчинене без вказаних у статті 93
цього Кодексу ознак, –

карається позбавленням волі на строк від семи до
п’ятнадцяти років.

Умисне тяжке тілесне ушкодження, тобто умисне ті­лесне
ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння, або таке, що спричинило
втрату будь-якого органу або втрату його функцій, душевну хво­робу або інший
розлад здоров’я, поєднаний з стій­кою втратою працездатності не менше ніж на од­ну
третину, або переривання вагітності чи непоправ­не знівечення обличчя, –

карається позбавленням волі на строк від двох до
восьми років.

Умисне тяжке тілесне ушкодження, вчинене спосо­бом,
що має характер мучення або мордування, або коли воно сталося внаслідок
систематичних, хоч би й не тяжких тілесних ушкоджень, –

карається позбавленням волі на строк від трьох до
десяти років.

Умисне тяжке тілесне ушкодження, внаслідок яко­го
сталася смерть потерпілого, а так само вчинене особливо небезпечним
рецидивістом, –

карається позбавленням волі на строк від п’ти до
дванадцяти років.

Умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, тоб­то
умисне тілесне ушкодження, що не є небезпеч­ним для життя, але таке, що
спричинило три­вале по­­рушення функцій будь-якого органу або інший три­­валий
розлад здоров’я без наслідків, зазначених у статті 101 цього Кодексу, –

карається позбавленням волі на строк до чоти­рьох
років або виправними роботами на строк до двох років.

Умисне легке тілесне ушкодження, що спричини­ло
короткочасний розлад здоров’я або короткочасну втра­ту працездатності, –

карається позбавленням волі на строк до одного року
або виправними роботами на цей же строк.

Умисне легке тілесне ушкодження без наслідків, за­значених
в частині 1 цієї статті, –

карається виправними роботами на строк до ше­сти
місяців, або штрафом у розмірі до соро­ка офіційно встановлених мінімальних роз­мі­рів
заробітної плати, або громадською доганою.

Умисне нанесення удару, побоїв або вчинення ін­ших
насильницьких дій, які завдали фізичного болю, –

карається виправними роботами на строк до ше­сти
місяців, або штрафом у розмірі до соро­ка офіційно встановлених мінімальних роз­мі­рів
заробітної плати, або громадською доганою.

Ті самі діяння, що носять характер мордування, –

ка­раються позбавленням волі на строк до трьох років.

Мужолозтво, тобто статеві зносини чоловіка з чо­ло­віком,
вчинене з застосуванням фізичного насиль­ства, погрози або використанням
безпорадного стану потерпілого, –

карається позбавленням волі на строк від двох до
п’яти років.

Те саме діяння, вчинене групою осіб, або щодо не­повнолітнього,
або особою, яка раніше вчинила та­кий злочин, –

карається позбавленням волі на строк до вось­ми
років.

Втеча з місця позбавлення волі або з‑під варти,
вчи­нена особою, яка відбуває покарання або перебу­ває в попередньому
ув’язненні, –

карається позбавленням волі на строк від трьох до
п’яти років.

Ті самі діяння, вчинені повторно або за поперед­нім
зговором групою осіб, або поєднані із заволо­дін­ням зброєю чи її
використанням, або з насильством, чи способом, небезпечним для життя або здоро­в’я
інших осіб, –

караються позбавленням волі на строк від п’я­ти до
восьми років.

Ухилення від відбування покарання засудженого, яко­му
дозволено короткостроковий виїзд з місця позбав­лення волі, –

караються позбавленням волі на строк до одно­го року.

Злісна непокора законним вимогам адміністрації ви­правно-трудової
установи або інша протидія ад­мі­ністрації у здійсненні її функцій особою, яка
від­бу­ває покарання в місцях позбавлення волі, якщо ця осо­ба за порушення
вимог режиму відбування покаран­ня піддавалася протягом року стягненню у вигля­ді
переведення в приміщення камерного типу (оди­ночну камеру) або переводилася в
тюрму, –

караються позбавленням волі на строк до трьох років.

Ті ж дії, вчинені особливо небезпечним рециди­віс­том
або особою, засудженою за тяжкий злочин, –

караються позбавленням волі на строк від одно­го року
до п’яти років.

Прихована від огляду передача або спроба переда­чі
будь-яким способом особам, яких тримають у ви­правно-трудових установах,
слідчих ізоляторах, лі­кувально-трудових і лікувально-виховних про­фі­лак­торіях,
алкогольних напоїв, лікарських та інших за­собів, що викликають одурманювання,
а так само ін­ших заборонених для передачі предметів, вчинена пі­сля накладення
адміністративного стягнення за та­кі ж дії, або систематично, або у великих роз­мі­рах,
–

карається позбавленням волі на строк до двох ро­ків,
або виправними роботами на той же строк, або штрафом у розмірі від п’ятидесяти
до ста офіційно встановлених мінімальних розмірів заробітної плати.

Носіння, зберігання, придбання, виготовлення або збут
вогнестрільної зброї (крім гладкоствольної мис­ливської), бойових припасів або
вибухових речо­вин без відповідного дозволу –

караються позбавленням волі на строк від двох до семи
років.

Особа, яка добровільно здала вогнестрільну зброю, бойові
припаси або вибухові речовини, що збе­рігались у неї без відповідного дозволу,
звіль­ня­єть­ся від кримінальної відповідальності.

Носіння, виготовлення або збут кинджалів, фін­ських
ножів або іншої холодної зброї без від­по­від­но­го дозволу –

караються позбавленням волі на строк до п’я­ти років
або виправними роботами на строк до двох років.

Незаконне виготовлення, придбання, зберігання, пе­ревозка
або пересилка з метою збуту, а так само не­законний збут наркотичних засобів –

карається позбавленням волі на строк до десяти років
з конфіскацією майна або без такої.

Ті ж дії, вчинені повторно або за попереднім згово­ром
групою осіб, або особою, яка раніше вчинила один із злочинів, передбачених
статтями 229³–219⁵ цьо­го Кодексу, або особливо
небезпечним рециди­віс­том, а так само якщо предметом цих дій були нар­котичні
засоби у великих розмірах, –

караються позбавленням
волі на строк від ше­с­ти до п’ятнадцяти років з конфіскацією майна.

Незаконне виготовлення, придбання, зберігання, пе­ревозка
або пересилка наркотичних засобів  без ме­ти збуту –

карається позбавленням волі на строк до трьох ро­ків
або виправними роботами на строк до двох років.

Ті ж дії, вчинені повторно або особою, яка ра­ні­ше
вчинила один із злочинів, передбачених статтями 229¹–219⁵
і 229⁹ цього Кодексу, –

караються позбавленням волі на строк до п’я­ти років.

Кримінальний кодекс України

МАТЕРІАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ

ОСІБ, ПОЗБАВЛЕНИХ ВОЛІ

Особи, позбавлені волі, несуть матеріальну від­по­ві­дальність
за заподіяні в період відбування покаран­ня матеріальні збитки державі. Якщо
збитки спри­­чинені в процесі виконання трудових обо­в’яз­ків, засуджені несуть
матеріальну відповідальність в роз­мірі і на підставах, визначених законодавством
про працю. В інших випадках збитки від­шко­до­ву­ють­ся в розмірі і на
підставах, визначених громадян­ським законодавством.

В разі заподіяння матеріальних збитків злочином,
скоєним в період відбуття покарання, від­шко­ду­вання збитків проводиться на
загальних засадах.

Матеріальні збитки, заподіяні державі особами, поз­бавленими
волі, в період відбування покарання, стя­гуються з їхнього заробітку за постановою
началь­ника виправно-трудової установи.

До винесення постанови повинен бути встановле­ний
розмір збитків, обставини, за яких вони були за­подіяні, і ступінь вини
засудженого в заподіянні зби­тків. В процесі перевірки обов’язково вимага­є­ть­ся
його письмове пояснення.

Постанова начальника виправно-трудової устано­ви про
відшкодування збитків оголошується засудже­ному під розписку.

Засуджений може оскаржити постанову начальни­ка
виправно-трудової установи вищій посадовій осо­бі.

Вища посадова особа може відмінити постанову про
відшкодування збитків або зменшити розмір су­ми, що підлягає відшкодуванню.

Невірно утримані суми підлягають поверненню за­судженому
і зараховуються на його особистий раху­нок.

Після звільнення засудженого від покарання збит­ки, не
відшкодовані в період відбуття покарання, можуть бути відшкодовані за рішенням
суду в ус­тановленому законом порядку.

Виправно-трудовий кодекс
України

ПЕРЕЛІК ПРЕДМЕТІВ І РЕЧЕЙ,

ЯКІ МОЖУТЬ МАТИ ПРИ СОБІ ЗАСУДЖЕНІ

     
1.   Одяг, головні убор и, взуття та постільні речі
вста­новленого для засуджених зразка за встано­в­леними нормами.

     
2.   Натільна білизна (тепла та проста) – не більше
двох комплектів.

     
3.   Панчохи, шкарпетки, рукавиці, рукавички – не біль­ше
двох пар; шарф, носові хусточки, поясні ре­мені, нитки та вироби з них.

     
4.   Тапочки кімнатні або спортивні – одна пара.

     
5.   Дзеркало, бритва електрична або механічна чи
без­печна з касетними голівками, годинник ручний або кишеньковий із некоштовних
металів.

     
6.   Туалетне приладдя (туалетне, господарське
мило, зубна щітка, зубний порошок, гребінець, кре­ми до та після гоління,
вазелін, шампунь).

     
7.   Кухоль та ложка.

     
8.   Милиці, дерев’яні палиці, протези (за дозволом
лі­карів).

     
9.   Підручники і учбове приладдя (для учнів).

 
10.   Література і періодичні видання, у тому числі
ре­лігійного змісту. У тюрмах до 5 книг на кожно­го засудженого.

 
11.   Письмовий папір, зошити, прості олівці, кулько­ві
ручки, чорнила та стержні з мастикою чорного, синього або фіолетового кольорів,
конверти, мар­ки, картки.

 
12.   Шашки, шахи, нарди, доміно (по одному комплек­ту).

 
13.   Листи, фотокартки, фотоальбоми, копії вироків,
су­дових ухвал, квитанції про зберігання речей, гро­шей, коштовностей.

 
14.   Щітки для одягу та взуття, крем для взуття.

 
15.   Сірники – не більше 10 пачок, тютюнові
вироби – не більше 30 пачок цигарок або махорки фаб­ричної розфасовки, чай
– не більше 1 кг.

 
16.   Спортивний костюм (один).

 
17.   Натільні хрестики та інші предмети культу,
виго­товлені із некоштовних металів.

 
18.   Електрокип’ятильники побутові промислового ви­готовлення,
запальнички та приналежності до них, а у тюрмах – газові разового використан­ня.

Примітки:

Загальна вага предметів і речей, які належать за­суд­женим,
у всіх випадках не повинна переважувати 50 кг (з урахуванням тих, що збері­га­ють­ся
на складі).

Правила внутрішнього
розпорядку, 1997 р.

додаток № 7 до § 17, 29; сторінки 48–49

ПЕРЕЛІК ПРЕДМЕТІВ, ВИРОБІВ І РЕЧОВИН, ЗБЕРІГАННЯ ЯКИХ
ЗАСУДЖЕНИМИ ЗАБОРОНЕНО

Предмети, вироби та речовини, вилучені із цивіль­но­го
обігу.

Будь-яка холодна та вогнепальна зброя.

Пересувні засоби.

Гроші, цінні речі та цінні папери.

Оптичні прилади.

Наручні та кишенькові годинники з дорогоцінних ме­та­лів.

Будь-які алкогольні напої, духи, одеколон та інші ви­ро­би,
що містять спирт.

Наркотичні та лікарські речовини, предмети медицин­ского
призначення.

Буль-яка радіоапаратура, за винятком програвачів і ра­діо­динаміків
по одному на загін, друкарські машин­ки, розмножувальні прилади.

Ножі, бритви (крім електричних, механічних та безпечних
з касетною голівкою) та інші гостроріжу­чі та колючі предмети.

Сокира, молотки та інші інструменти.

Гральні карти.

Фотоапарати, фотоматеріали, хімікати.

Будь-які документи (крім копій вироків і ухвал су­дів,
квитанцій на зберігання грошей, речей та цін­но­с­тей).

Топографічні карти, компаси.

Військова та інша форменна одежа, приналежності до
неї, а також верхній одяг, головні убори та взуття (за виключенням тапочок) невстановлених
зразків.

Кольорові олівці, фарби, копіювальний папір.

Музичні інструменти.

Примітка:

Музичні інструменти, які є у
власності засудженого, здаються до складу на зберігання. Користування ни­ми
дозволяється у спеціально встановлених примі­щен­нях у час, який встановлено
розпорядком дня.

Правила внутрішнього розпорядку, 1997 р.

додаток № 36 до § 17, сторінки 71–72

ПОРЯДОК ОТРИМАННЯ

ПОСИЛОК І ПЕРЕДАЧ

Засудженим, яких тримають
у виправно-тру­до­вих ко­лоніях, дозволяється одержувати протягом року у ко­лоніях
загального режиму сім посилок.

1. Засудженим,
які відбувають покарання в коло­ні­ях, а також залишеним у тюрмах чи слідчих
ізо­ля­то­рах для виконання робіт з господарчого обслугову­вання, дозволяється
отримання посилок (передач) у кількості і асортименті, передбачених ст. 41
ВТК Ук­раїни та Правилами внутрішнього розпорядку ви­прав­но-трудових установ
МВС України.

Засудженим, незалежно
від призначеного їм виду режи­му, дозволяється в рахунок належних їм посилок
(пе­редач), у встановленій кількості і асортименті, ку­пувати в магазині
установи продукти харчування і пред­мети першої потреби за кошти, зароблені в
міс­цях позбавлення волі або одержані за переказами.*

3. Особа, яка
доставила передачу, складає та під­пи­­сує заяву у двох примірниках за
встановленим зра­зком (додаток 13). Передача та обидва при­мір­ни­ки заяви
здаються контролеру. Контро­лер зобо­в’я­за­ний перевірити наявність у за­суд­же­ного
права на от­римання передачі, а по­тім в при­сутності особи, яка доставила переда­чу,
пере­віряє її за вагою і асорти­ментом, після чо­го прий­має цю передачу,
перший при­мірник за­я­ви по­вертає особі, яка її доставила, з осо­­бис­тою від­міткою
(підписом) про прийом, ін­ший при­мір­ник прилучається до окремої справи піс­­ля
осо­бистої відмітки (підпису) засудженого про одер­­жання передачі. Про кількість
передач та осіб, яким вони вручені, контролер щоденно пись­мово ра­портом
доповідає черговому поміч­ни­ку начальника виправно-трудової установи.

4. Предмети,
продукти харчування, що передбаче­­ні переліком (додаток 5), повертаються
особі, яка їх доставила, з зазначенням причин повернен­ня. За фак­тами
вилучення у передачах предме­тів, виробів і ре­човин, які могли б бути викори­с­тані
засудженим у зло­чинних цілях, у встанов­леному порядку проводяться службові
роз­слі­дування.

5. Посилки вагою
брутто до 8 кг від підприємств зв’яз­­ку приймаються тільки на адресу тих засуд­же­них,
які мають право на їх отримання. Посил­ки, адре­совані засудженим, переведеним
в ін­ші місця позбав­лення волі, пересилаються за ра­хунок виправно-трудових
установ за місцем їх нового утримання. По­силки, що адресовані засуд­женим, які
не мають пра­ва на їх отримання, а також тим, які переведені згід­но встанов­ле­но­го
порядку в тюрми за злісне пору­шення ви­мог режиму, звільнилися або померли, по­верта­ю­ться
відправникам накладною платнею з при­­міт­кою «підлягає поверненню».

6. Посилки та
передачі на адресу осіб, які трима­ю­ть­­ся у приміщеннях камерного типу виправ­но-тру­дових
установ загального режиму, не прийма­ються. Передачі для засуджених, яких трима­ють
у штраф­них та дисциплінарних ізоляторах, не прийма­ються, а посилки видаються
їм після від­буття мі­ри дисциплінарного стягнення.

7. Посилки
розкриваються та перевіряються і ог­ля­да­ються контролерами у присутності
засудже­них, яким вони адресовані. Огляд і перевірка ре­чей та про­дуктів, що
надійшли у посилках, роби­ть­ся за таким же порядком, що і при при­йо­мі
передач. Виявле­ні у посилках гроші зараховую­ться на особистий ра­хунок засуджених
із стягнен­ням за пересилку за та­рифом поштових пере­казів згідно з Поштовими
пра­вилами. Гроші, що заховані замаскованим спосо­бом у поштових від­правленнях,
при їх виявленні ви­лучаються і за мотивованою постановою начальни­ка устано­ви,
санкціонованою прокурором, оберта­ються, як правило, в прибуток держави у
порядку, пе­редбаченому § 30 цих правил. Вмістимість поси­лок реєструється у
спеціальній кни­зі (додаток 14).

8. Не раніше, як за
місяць до звільнення засудже­ного, який не має на складі особистого одягу та
взут­тя цивільного зразку за сезоном, адміні­стра­ція ви­правно-трудових
установ може отри­ма­ти для збере­ження такий одяг та взуття, що надійшли
поштою або доставлені безпосередньо в установу, які видаю­ть­ся засудженому в
день його звільнення. Такі від­правлення не вважа­ю­ться посилкою або передачею.

9. Родичам
засуджених або іншим особам, які при­були до виправно-трудових установ з метою
пере­дачі засудженим продуктів харчування та предме­тів першої потре­би,
адміністрація зобов’язана роз’­яс­нити, що відповідні продукти харчування та
пред­ме­ти пер­­шої потреби вони можуть придбати через ма­газин
виправно-трудової установи.**

У цьому випадку вказані
особи подають заяву в двох примірниках, у якій перераховують кіль­кість та вагу
продуктів харчування і предметів пер­шої потре­би, які вони бажають передати
засуд­женим. Ці ж осо­би сплачують їх вартість. Піс­ля одержання засуд­женими
таких передач пер­­ший примірник заяви вру­чається особам, які оплатили ці
передачі, а ін­ший прилучається до окремої справи. Вага передач не повинна пе­ре­вищувати
8 кг.

Виправно-трудовий
кодекс України, стаття 41

Правила
внутрішнього розпорядку, 1997 р.

§ 26, сторінки 15–16

*)
Наказ МВС України № 865 від 22.12.97 р.

**)
Наказ МВС України № 865 від 22.12.97 р.

ПОРЯДОК ПРИДБАННЯ ЗАСУДЖЕНИМИ ПРЕДМЕТІВ ХАРЧУВАННЯ І
ПРЕДМЕТІВ ПЕРШОЇ ПОТРЕБИ

Засудженим дозволяється купувати за безго­тів­ко­вим
розрахунком продукти харчування і пред­мети першої потреби на кошти, зароблені
в місцях позбавлення волі, а засудженим чоло­ві­кам віком понад шістдесят
років, інвалідам пер­шої та другої груп – також на кошти, одер­жа­ні за
переказами.

Засудженим дозволяється витрачати на місяць для купівлі
продуктів харчування і предметів пер­шої потреби гроші у сумі у виправно-тру­до­вих
колоніях загального режиму до ста відсот­ків мінімального розміру заробітної
плати (45 гривень).

У разі відсутності злісного порушення режиму від­бування
покарання і сумлінного ставлення до праці після відбуття не менш як половини
строку покарання засудженим може бути дозволено до­датково витрачати на місяць
у виправно-тру­до­­вих колоніях загального режиму гроші в сумі п’ят­десят п’ять
відсотків мінімального розміру за­робітної плати (25 гривень).

Засудженим, які перевиконують норми виро­біт­ку, і
тим, що працюють на почасових роботах і по господарському обслуговуванню, які
зразково виконують встановлені завдання, може бути до­датково дозволено
витрачати на місяць гроші в сумі тридцять відсотків мінімального розміру за­робітної
плати (13 гривень).

Примітки:

      
1.   Закон України «Про внесення змін і до­повнень
до законодавчих актів України що до вре­гулювання деяких питань, пов’язаних з
умо­ва­ми відбування покарання засудженими» від 27.07.1994 року.

      
2.   Закон України «Про встановлення величини вар­тості
межі малозабезпеченності та розміру мі­німальної заробітної плати на 1998 рік».
Стаття 2. «...встановлюється розмір мі­німальної за­робітної плати з 1 січня
1998 року – 45 гри­вень».

У межах сум, встановлених Виправно-трудовим ко­дексом
України, засудженим дозволяється купу­вати за безготівковим розрахунком
продукти хар­чування і предмети першої потреби на кошти, зароблені у місцях
позбавлення волі, а засу­дже­ним чоловікам віком понад шістьдесят ро­ків, інвалідам
першої та другої груп – також на ко­ш­ти, одержані за переказами. Асортимент
про­дуктів харчування та предметів першої потре­би, що дозволені для продажу
засудженим, вста­новлюються переліком (додаток 8).

Засуджені, позбавлені у дисциплінарному поряд­ку
права на одержання чергової посилки або пе­редачі і купування продуктів
харчування на строк до одного місяця, мають право купувати тіль­ки предмети
першої потреби у межах встанов­лених сум.

З метою придбання засудженими продуктів харчу­вання і
предметів першої потреби в установах ор­ганізуються магазини або ларьки, які
працюють щоденно, за винятком вихідних днів. При цьо­му адміністрація забезпечує,
щоб кожний засу­джений мав можливість відвідати магазин або ла­рьок не менше
3–4 разів на місяць. Засуджені від­відують торговельні пункти у час, відведений
розпорядком дня.

Із приміщень камерного типу виправно-трудо­вих
установ виводити засуджених для придбання продуктів харчування і предметів
першої потре­би забороняється. У приміщеннях камерного ти­пу продукти
харчування і предмети першої по­треби для засуджених закуповуються спеціа­ль­но
призначеними для цього працівниками виправ­но-трудових установ. З цією метою
кожному засудженому, який має право на придбання про­дуктів харчування і
предметів першої потреби, видаються бланки-заяви (додаток 12), які пі­с­ля
заповнення їх засудженими здаються адміні­стра­ції. Працівник, який робить
покупку, попере­дньо перевіряє у фінансовій частині або в бух­гал­терії
виправно-трудової установи наявність гро­шей на особистому рахунку засудженого.
Прид­баний товар видається засудженому під йо­го особистий підпис на заяві. Придбання
продук­тів харчування і предметів першої потреби для осіб, яких тримають у
приміщеннях камерно­го типу установ по виконанню покарань, прово­дяться два
рази на місяць.

Правила внутрішнього
розпорядку, 1997 р.

§ 25, сторінки 14–15

    1.   Продукти харчування:

Будь-які
продукти харчування та тютюнові вироби (за винятком продуктів, які швидко псую­ться,
спиртних напоїв та пива, чай – не більше 1 кг, а тютюнові вироби не
більше 30 пачок або ма­хорки фабричної розфасовки).

    2.   Предмети першої потреби, які дозволено продава­ти засудженим:

                 
–   Майки, труси, носові хусточки, панчішно-шкар­петні вироби, рукавиці,
тапочки кім­нат­ні (спортивні), носки, шарфи.

                 
–   Господарське і туалетне мило, зубний порошок та паста, крем до та після
гоління.

                 
–   Поліетиленовий посуд, пластмасові футляри для окулярів, мила та зубних
щіток.

                 
–   Кухлі та ложки.

                 
–   Електричні, механічні бритви, безпечні з касетними голівками.

                 
–   Гребінці, гребінка, дзеркало, щітки зубні, для одягу та взуття, крем
для взуття.

                 
–   Шахи, шашки, доміно, нарди.

                 
–   Учбові зошити, поштові конверти, картки, марки, прості олівці, кулькові
ручки, чорнила та стержні з мастикою (чорного, синього, фіолетового кольорів).

                 
–   Сірники не більше 10 пачок, папір для паління.

                 
–   Спортивні костюми.

 

 

Примітка:

Вказаний асортимент продуктів забезпечується у межах,
які надаються торговельними фондами на місцях.

Правила внутрішнього розпорядку, 1997 р.

додаток № 8 до § 17, 25; сторінки 49–50

   
1.   Продукти харчування:

Будь-які продукти харчування (за винятком тих, що швидко псую­ться,
спиртних напоїв та пива) і тютюнові вироби фабричної розфасовки, чай не більше
1 кг у посилці, передачі чи бандеролі, а тютюнових виробів – не
більше 30 пачок цигарок або ма­хорки.

    2.   Предмети першої потреби:

                 
–   натільна білизна (тепла і проста) – не більше двох комплектів;

                 
–   панчохи, шкар­петки, рукавиці – не більше двох комплектів;

                 
–   шарфи, носові хусточки, нитки та вироби з них;

                 
–   тапочки кім­нат­ні, спортивне взуття (кеди, на­пів­кеди, тапочки) по
1-й парі;

                 
–   годинники ручні або кишенькові із некоштов­них металів (1 одиниця);

                 
–   бритви електричні, механічні, а також безпеч­ні з касетними голівками
(1 одиниця);

                 
–   електрокин’ятильники
побутові промислово­го виготовлення (1 одиниця);

                 
–   туалетне приладдя (мило, зубний порошок чи паста, зубна щітка,
гребінець, креми до та після гоління, вазелін, шампунь);

                 
–   підручники і учбове приладдя, література та періодичні видання, у тому
числі релігійного змісту, письмовий папір, зошити, прості олівці, ручки,
чорнила, стержні, (з мастикою чорного, синього і фіолетового кольорів), кон­верти,
марки, картки;

                 
–   шахи, шашки, доміно, нарди;

                 
–   щітки для одежі та взуття, крем для взуття;

                 
–   спортивні костюми;

                 
–   сірники не більше 10 пачок.

Примітка:

1.   Засудженим дозволяється направляти копії
вироків та ухвал судів.

2.   У бандеролях із продуктів харчування
дозволяється направляти сухі кондитерські вироби, предмети першої потреби,
зберігати які не заборонено.

3.   Засудженим, які знаходяться у ПКТ, одиночних камерах
колоній особливого режиму продаж та зберігання чаю заборонено.

Правила внутрішнього
розпорядку, 1997 р.

додаток № 5 до § 17, 26; сторінка 46

МІРИ СТЯГНЕНЬ

ТА ЗАОХОЧЕНЬ

За хорошу поведінку і чесне
відношення до пра­ці до засуджених можуть застосову­ва­тись слі­ду­ю­чі міри
заохочень:

–     
оголошення подяки;

–     
занесення на дошку
передовиків вироб­ництва;

–     
нагородження похвальною
грамотою;

–     
преміювання за кращі
показники в робо­ті;

–     
дозвіл на одержання
додатково однієї по­силки або передачі на рік;

–     
надання додатково одного
короткостро­кового або дов­гострокового

–     
побачення на рік, чи права
на од­ні платні те­лефонні розмови трива­лі­стю п’ят­над­цять хвилин;

–     
дозвіл додатково витрачати
гроші в су­мі до п’ят­над­цяти відсотків міні­маль­ного розміру за­ро­біт­ної
плати на купівлю продуктів харчуван­ня і пред­метів першої потреби у святкові
дні;

–     
дострокове зняття раніше
накладеного стяг­нен­ня.

Засуджені, що доказали своє
виправлення зразковою по­ведінкою і чесним від­но­шенням до пра­ці, мо­жуть
бути у вста­новленому законом по­рядку пред­став­лені до умовно-дострокового
звіль­нен­ня або за­мі­ни невідбутої частини по­каран­ня більш м’я­ким по­каранням.

За порушення вимог режиму
відбування покарання до за­суд­­же­них можуть застосовуватись слідуючі мі­ри
стя­гнен­ня:

–     
попередження або догана;

–     
позачергове чергування по
прибиранню при­мі­щень і території місця позбавлення волі;

–     
позбавлення права на
одержання чергової посил­ки або передачі і заборона на строк до одно­го мі­ся­ця
купувати про­дукти харчування;

–     
скасування покращених умов
утриман­ня, перед­ба­чених статтями 38, 39 і 39¹ цього кодек­су;

–     
поміщення засуджених, що
утримуються в ус­та­но­вах по виконанню пока­рань, в штрафний ізо­ля­то­р з
виводом або без виводу на ро­боту на строк до п’ят­надцяти діб;

–     
переведення засуджених, що
утримуються в ус­та­но­вах по виконанню пока­рань загального, по­си­ле­но­го та
суворо­го режиму, в при­мі­щення камерного ти­­пу на строк до шести місяців.

Виправно-трудовий кодекс України, статті 65, 67

Закон України «Про внесення змін і доповнень...» від
27.07.94

ПОРЯДОК НАДАННЯ ЗАСУДЖЕНИМ ПОБАЧЕНЬ

Засудженим надаються побачення: короткостроко­ві
тривалістю до чотирьох годин і довгострокові до трьох діб.

Засудженим один раз на три місяці за наявності тех­нічних
можливостей надається право на одні плат­ні телефонні розмови тривалістю п’ят­над­цять
хвилин під контролем адміністрації.

Засудженим за їх бажанням дозволяється за­мі­ня­­ти
тривалі побачення короткостроковими, а також три­­­­валі та короткострокові – телефонними
розмова­ми.

1. Засудженим згідно з нормами, встановленими Ви­прав­но-трудовим
кодексом України, надаються ко­роткострокові і тривалі побачення.

Побачення із засудженими, які тримаються у різ­них
виправно-трудових установах, не дозволяються.

2. Короткострокові побачення надаються з рід­ни­ми
та іншими особами в присутності представни­ків адміністрації виправно-трудових
установ. З ін­ши­ми особами побачення надаються тільки у тих ви­падках, коли,
на думку адміністрації, вони не будуть негативно впливати на засудженого.

У разі відмови у наданні побачень на заяві засуд­же­ного
або особи, яка бажає з ним зустрітися, робить­ся відмітка про причини відмови.

За бажанням засудженого побачення може бути за­мінено
правом міжміської телефонної розмови під кон­тролем адміністрації за наявністю
технічної мож­­ливості.

Особам, засудженим до позбавлення волі у виправно-трудових
колоніях загального режиму два тривалих побачення замінюється на шість короткострокових.
Начальник виправно-трудової установи у винятко­вому випадку з метою виховання
може надати корот­кострокове побачення рідним і засудженим, яко­го утримують у
приміщенні камерного типу, штрафному або дисциплінарному ізоляторі.

3. Тривалі побачення надаються з правом спіль­но­­го
проживання і тільки з близькими родичами, ко­­ло яких встановлене
Виправно-трудовим кодексом України.

4. Адміністрація виправно-трудової установи, як
пра­вило, звільнює засуджених від роботи на період три­валих побачень з наступним
або попереднім від­пра­цюванням цього часу.

5. У разі епідемії, стихійного лиха або інших над­звичайних
обставин, що перешкоджають нормаль­ній діяльності виправно-трудових установ,
поба­чення можуть бути тимчасово відмінені.

6. Поєднання побачень або роз’єднання одного по­бачення
на декілька періодів не дозволяється.

1. Дозвіл на побачення надається начальником ви­правно-трудової
установи або особою, яка його за­міщає, згідно заяви засудженого або особи, яка
прибула на побачення. Документами, які засвід­чу­ють особу, що прибула на
побачення, а також її родин­ні зв’язки, можуть бути паспорти, посвідчення осо­би,
свідоцтво про народження, свідоцтво про шлюб.

2. Особи, які прибули на побачення, приймаються
начальником установи або його заступником, началь­ником загону або черговим
помічником начальни­ка установи. Вони інформуються про поведінку за­судженого і
попереджуються про обов’язкове дотри­мання правил поведінки під час побачення,
заборону нелегальних передач та про негайне припинен­ня побачень, якщо буде
виявлено порушення цих правил.

Гроші, цінні речі, а також предмети, заборонені для
використання у виправно-трудових установах, зда­ються на збереження контролеру
по проведенню по­бачень під розпис у спеціальному журналі (до­да­ток 2).

При наявності достатніх підстав вбачати, що особа, яка
прибула на побачення, умисно передає засудженому предмети, вироби та речовини,
збереження яких в умовах місць позбавлення волі заборонено, або одержує від
засудженого нелегальним шля­хом заборонені речі, начальник виправно-трудової
установи оголошує такій особі про те, що побачення їй буде надано тільки у
випадку й згоди на огляд її речей і одягу до і після побачення. Такий огляд
проводиться в порядку, встановленому цими Правилами. У випадку виявлення замаскованих
від огляду заборо­нених предметів і виявлення особи, яка намагалась передати їх
засудженому, вступають в дію прави­ла законів про адміністративні правопорушення.

Якщо особа, яка прибула на побачення, від­мо­вить­ся
від огляду речей і одягу, тривале побачення із засудженим їй не дозволяється,
але може бути нада­не короткострокове побачення у випадку, коли засуд­жений на
це має право.

3. Побачення засудженому дозволяється не біль­ше
як з двома дорослими особами, разом з якими мо­жуть бути неповнолітні діти
засудженого.

4. Тривалість побачень встановлюється адміні­стра­цією
виправно-трудових установ. У всіх випадках короткострокові побачення не можуть
тривати мен­ше двох годин, а тривалі – менше доби, якщо на менш коротких
строках не наполягають особи, які зна­ходяться на побаченні.

5. На побачення засуджені повинні прибувати в
охай­ному вигляді. На період тривалих побачень вида­ється одяг, білизна і
взуття зі змінного фонду, який постійно зберігається у контролера по проведен­ню
побачень, або одяг цивільного зразку, який при­несли рідні. Засуджені до і
після побачень під­ля­га­ють повному обшуку. Їм надається можливість про­носити
в кімнати тривалих побачень туалетні і курильні речі.

6. Пронос особам, які прибули на побачення з за­судженими,
в кімнату короткострокових побачень будь-яких продуктів або речей не
дозволяється.

До кімнат тривалих побачень дозволяється проно­сити
продукти харчування (за винятком вино-горілчаних виробів і пива) та одяг цивільного
зразку для перевдягання засуджених на період проведен­ня побачень, а також
предмети і вироби, збе­рі­ган­ня яких засудженим не заборонено.

Винесення продуктів і речей засудженими із при­мі­щень
тривалих побачень забороняється.

Родичам засуджених, які перебувають на три­ва­лих
побаченнях, дозволяється виходити за межі ус­та­нови для придбання продуктів
харчування та пред­метів першої потреби.*

7. Під час побачень не дозволяється передавати
за­судженим або засудженими будь-які предмети, документи, записки, креслення
тощо.

Розмова на короткострокових побаченнях ведеться мовою,
вибраною особами, які прибули на побачен­ня. Якщо ніхто з представників
адміністрації ви­прав­но-трудової установи або військовослужбовців не знають
цієї мови, то для контролю за змістом роз­мови може бути запрошений перекладач
або ін­ша особа (за винятком), яка володіє цією мовою.

8. У разі порушення встановленого порядку пове­дінки
на побаченні, воно негайно припиняється, про що контролер доповідає особі, яка
дозволила по­бачення, а у разі її відсутності – черговому по­міч­ни­ку
начальника установи, який приймає остаточне рі­шення.

 

*)
Наказ МВС України № 865 від 22.12.97 р.

1. Перше побачення може бути надане засуджено­му
при прибутті до виправно-трудової установи, не­залежно від того, коли він мав
останнє побачення у місцях попереднього ув’язнення. При наявності пра­ва на
короткострокове і тривале побачення вид пер­шого визначає засуджений.

Наступне побачення надається по закінченню пе­рі­оду,
рівного діленню дванадцяти місяців на кіль­кість побачень даного виду, які
надаються засудже­ному протягом року.

2. Час, протягом якого побачення, телефонні роз­мо­ви,
посилки (передачі), бандеролі засудженим не ви­давались у зв’язку з карантином,
стихійним лихом або переведенням виправно-трудових установ на особливий режим,
зараховується у строк, по закінченні якого засудженим можуть бути надані ці
піль­ги.

3. Засудженим дозволяється одержувати посилки
(пе­редачі) при прибутті до виправно-трудової устано­ви, незалежно від того,
коли вони одержували посил­ки (передачі) у місцях попереднього ув’язнення. Між
попередньою і черговою посилками (пе­ре­да­ча­ми) витримується термін, рівний
діленню дванадцяти місяців на загальну кількість посилок (передач), які дозволяється
отримувати засудженому протягом ро­ку на даному виді режиму.

Засудженим дозволяється у рахунок чергової посил­ки
або передачі виносити після тривалих побачень продукти харчування та предмети
першої потре­би у кількості і асортименті, встановленими для по­силок і
передач.

4. Засудженим дозволяється одержувати бандеро­лі
при прибутті до виправно-трудової установи. Між попередньою і черговою
бандеролями витриму­ється строк не менше шести місяців.

5. Засудженим дозволяється відправляти листи при
прибутті до виправно-трудової установи.

 

 

Примітка: близькими рідними являються мати, бать­ко, чоло­вік,
жінка, діти, рідні брати та сестри, ону­ки, дід і баба, усинов­лювачі,
усиновлені.

Виправно-трудовий кодекс України, стаття 39

Правила внутрішнього
розпорядку, 1997 р.

§ 34, 35, сторінки 19–21; § 38, сторінки 22–23

ПОРЯДОК ОДЕРЖАННЯ ЗАСУДЖЕНИМИ БАНДЕРОЛЕЙ

1. Засудженим, незалежно від призначеного їм ви­­ду
режиму, дозволяється одержання не більше двох бандеролей на рік. При цоьму
бандеролі, одержа­ні з книготорговельної мережі за заявами засудже­них, в рахунок
чергових не зараховуються.

З бандеролями, що надійшли на адресу засуджених, які
вибули до інших виправно-трудових установ, а також тим, що не мають права на їх
отримання (крім випадків, передбачених пунктом 3 цього па­раграфу), адміністрація
поступає в порядку, визна­ченому § 26 цих Правил.

2. З урахуванням того, що із продуктів харчування
згідно з Поштовими правилами, у бандеролях мо­жуть пересилатись тільки сухі
кондитерські виро­би, вони підлягають врученню засудженим у повно­му асортименті.
Із предметів культурно-по­бу­то­во­го вжитку, що надійшли в бандеролях,
засудженим ви­даються такі предмети, зберігання яких їм не забо­ронено.

У разі виявлення у бандеролях заборонених вкла­дів або
у випадку перевищення ваги такі бандеролі по­вертаються відправникам накладною
платнею.

3. Бандеролі, що адресовані особам, які від­бу­ва­ють
дисциплінарне стягнення у штрафних або дисцип­лінарних ізоляторах чи в
карцерах, видаються їм тільки після відбуття ними цих стягнень. Сухі кон­дитерські
вироби, одержані в бандеролях на адре­су осіб, яких утримують в приміщеннях
камерного типу виправно-трудових установ загального, поси­леного і суворого
режимів видаються адресатам тіль­ки після відбуття ними міри стягнення.

У разі повернення
відправникам посилок і банде­ро­лей у зв’язку з порушенням ними асортименту
вкла­день адміністрація виправно-трудових установ від­повідальності за
збереження якості вкладеного не несе. Адміністрація виправно-трудових установ
за­безпечує зберігання вкладень посилок і бандеролей при умові, коли вони
своєчасно не були вручені за­судженим у зв’язку з відбуванням ними дисцип­лі­нар­ного
стягнення, але при їх природному псуван­ні в силу тривалого зберігання
відповідальності не не­се.

Правила внутрішнього розпорядку, 1997 р.

§ 27, 28, сторінки 16–17

ПОРЯДОК НАДАННЯ ЗАСУДЖЕНИМ КОРОТКО­СТРОКОВИХ
ВІДПУСТОК

Засудженим, що утримуються у
виправно-трудо­вих установах загального режиму, можуть бути дозво­лені
короткостроко­ві виїзди за межі місць позбавлен­ня во­лі на строк не більше
семи діб, не врахо­ву­ю­чи часу, необхідного для проїзду в обид­ва кінці (не
більше п’яти діб), у зв’яз­ку з виключними особи­стими обста­ви­нами:

–     
смерть або тяжка хвороба
близького ро­дича, що за­грожує життю хворого;

–     
стихійне лихо, що
спричинило значні ма­теріальні збит­ки засудженому або йо­го сім’ї.

Дозвіл на короткостроковий
виїзд да­єть­ся началь­ником установи по виконання по­карань по узгоджен­ню з
прокурором та з урахуванням особистості і по­ведінки за­судженого. Час
знаходження засуджено­­го поза межами установи по виконання покарань зара­ховується
в строк від­бут­тя покарання. Вартість про­їзду засуд­же­ного сплачується ним
особисто, або йо­­го родичами. За час знаход­ження засуд­женого за ме­жами установи
по виконан­ня покарань заробіток йо­му не нарахо­вується.

Виправно-трудовий кодекс України, стаття 39¹