ВИСНОВКИ
Аналізуючи містерію І.Огієнка “Каїн і Авель”, ми прослідкували
розвиток жанру драматичної поеми в історії світової літератури взагалі.
Почавши з розгляду витоків жанру в мистецтві Давньої Індії, проілюструвавши
далі його розвиток зразками творів класичної світової літератури (Мільтон,
ґьоте та ін.), ми ввели розвиток драматичної поеми у контексті українського
письменства.
Виходячи з визначення жанру, яке подає нам літературознавчий словник-
довідник (1997), бачимо, що драматична поема одночасно увібрала в себе
ознаки ліро-епічних та драматичних творів. Це і фрагментарність композиції,
і зосереджена увага з боку автора на відтворення думок і почуттів героїв,
і гострий сюжетний конфлікт, і обов’язковість віршованої форми (хоча б у
певних епізодах), та багато інших рис, що споріднюють усі три жанри.
Знаходимо всі ці ознаки і в драматичній поемі “Каїн і Авель”. Твори
цього жанру займають значне місце у творчому доробку автора. За формально-
змістовими ознаками містерія Івана Огієнка “Каїн і Авель” є продовженням і
дописуванням канонічного тексту. Що стосується жанрових ознак, то цей твір
написаний за канонами релігійної драми, зразки якої мають місце й у
творчості інших українських авторів ХХ ст., зокрема В.Лужницького,
В.Лімниченка та ін.
Біблійна оповідь про Каїна та Авеля у різні часи і у різних народів
привертали увагу митців. Факту братовбивства присвячено чимало творів, у
яких утвердилося здебільшого негативне переосмислення образу Каїна. Вперше
ідейна та сюжетна основа біблійної оповіді була змінена Дж. Байроном у
містерії “Каїн” (1821), де первородний син Адама та Єви зображається не як
ворог роду людського, а навпаки, він шукач знань здатних вказати шлях до
щастя і добра.
Докорінно переосмислюється образ Каїна в поемі І.Франка “Смерть Каїна”
(1889). Його Каїн – це людина, яка внаслідок тривалих роздумів над суттю
свого вчинку перероджується із егоїста на людинолюбця.
Після І.Франка до розкриття образу Каїна зверталися С.Яричевський
(поезія в прозі “Каїн”, 1897), Н.Кибальчич (поема “Каїн”, 1904),
Ю.Шкрумеляк (“Авлева жертва”, 1926), В.Тарноградський (“Мов Каїн в зеленій
діброві”, 1932), В.Сосюра (“Каїн”, 1948), Б.Рубчак (“Каїнові”, 1963), І.Жук
(“Каїн”, 1990) та інші.
Виходячи із поставленого перед нами завдання, ми дослідили і своєрідну
інтерпретацію образів біблійної оповіді про перших земних людей у
драматичній поемі І.Огієнка. Найбільше уваги автор приділяє розкриттю
суперечливого і складного внутрішнього світу Каїна. Старший син Адама і Єви
невдоволений з того, що йому доводиться спокутувати гріх батьків важкою
працею в полі. Він то виявляє бунт проти несправедливої, на його думку,
Божої кари, звинувачує Бога в жорстокості, то шкодує, що втратив віру.
Стосовно братовбивства, автор дотримується канонічної версії.
Містерію І.Огієнка “Каїн і Авель” можна віднести до групи класичних
зразків трансформації біблійного сюжету та інтерпретації традиційних
образів.