Предмет і метод мікроекономіки

ПРЕДМЕТ І МЕТОД МІКРОЕКОНОМІКИ

Мікроекономіка є однією зі складових сучасної економічної теорії -фундаментальної науки про господарство, яка досліджує поведінку людей і пояснює, чому і як вони приймають ті чи інші економічні рішення.

1.1. Предмет, субєкти та обєкт мікроекономіки

Мікроекономіка вивчає поведінку індивідуальних господарських субєктів в різних ринкових структурах.

Індивідуальний економічний субєкт - це неподільний, первинний еле-мент господарської системи, який самостійно здійснює певні економічні функції. Субєкти ринкової економіки численні - це покупці та продавці, споживачі та виробники, наймані робітники, підприємці, інвестори тощо.

Центральними субєктами мікроекономічних досліджень є споживач і фірма. Споживач - це фізична особа, представник домогоспо-дарства, який на ринку готової продукції виступає як основний поку-пець споживчих товарів, що поставляються фірмами, а на ринку ресурсів - як продавець факторів виробництва, якими володіє. Фірма виступає як виробник товарів, їх продавець, як спожива-ч і покупець ресурсів, інвестор.

Обєктом вивчення мікроекономіки є поведінка мікроекономічних субєктів, тобто процес розробки, прийняття і реалізації рішень від-носно вибору і використання обмежених ресурсів з метою одержання якомога більшої вигоди.

1.2. Основні поняття та припущення

Дослідження пове-дінки учасників ринкової системи спирається на ряд базових понять, таких як економічні ресурси (блага), альтернативна вартість, ефективність, і фундаментальних припущень, найважливішими з яких є:

§ принцип рідкісності або обмеженості ресурсів,

§ закон спадної віддачі;

§ принцип раціональності поведінки мікроекономічних субєктів.

Ресурси економіки в цілому, ресурси виробництва і споживання обмежені, тоді як потреби суспільства і окремих субєктів безмежні. Обмежені ресурси, які мають цінність, купуються і продаються, називаються економічними ресурсами.

Внаслідок обмеженості ресурсів перед економічними субєктами постає проблема вибору. Вибір - це компроміс, на який змушені йти економічні субєкти, щоб за умов обмежених ресурсів задовольнити якомога більше потреб. Будь-який економічний вибір повязаний з оцінкою альтернативної вартості рішення.

Альтернативна вартість - це цінність втрачених можливостей; це кількість одного блага, якою необхідно пожертвувати заради одержання додаткової одиниці іншого блага.

Спадна віддача факторів виробництва полягає у тому, що за певних обставин з нарощуванням використання одного ресурсу за незмінних обсягів інших кожна додаткова одиниця змінного ресурсу дає все менше продукції за одиницю часу. Цей закон обмежує кількість окремих ресурсів у процесі виробництва, вимагає пошуку оптимального співвідношення між основними факторами виробництва. Відображенням закону спадної віддачі є закон зростаючих альтернативних витрат.

Раціональність поведінки означає, що основним мотивом діяльності економічного субєкта є максимізація безпосередньої вигоди. Мікроекономічні субєкти приймають рішення на основі порівняння витрат і вигод і реалізують їх, якщо вигоди перевищують витрати.

Всі субєкти діють у ринковому середовищі. Ринок визначають як місце зустрічі покупця і продавця; як групу економічних субєктів, які взаємодіють між собою для обміну товарами чи послугами. Мікроекономіка розглядає ринок як спосіб організації економічної діяльності людей, форму їх взаємодії, як механізм координації їх рішень.

Специфічними сигналами, які координують поведінку економічних субєктів, головним засобом передачі інформації в ринковій економіці є ринкові ціни. Їх зміна стимулює збільшення або зменшення споживання чи виробництва того чи іншого продукту, в результаті чого формуються попит і пропонування на ринку.

Окремі субєкти виступають на ринку як відкриті мікросистеми, не-залежні у прийнятті рішень та їх виконанні. Для ринкової діяльності економічних субєктів, незалежно від їх розмірів чи сфери функціонування, існують рівні можливості, які забезпечує конкуренція. Ступінь розвитку конкуренції відрізняє ринкові структури і визначає особливості поведінки учасників ринку.

Розрізняють декілька основних ринкових моделей або структур з характерними типами поведінки мікроекономічних субєктів. У найбільш загальному вигляді виділяють дві групи ринків: ринок досконалої конкуренції та ринок недосконалої конкуренції.

Ринок досконалої конкуренції - це структура, яка має низьку концентрацію продавців і покупців, регулюється виключно автоматичними ринковими механізмами попиту, пропонування, ціни, без втручання будь-яких інституцій - державних або недержавних.

Група ринків недосконалої конкуренції включає кілька ринкових структур, основними з яких є чиста монополія, олігополія, монополістична конкуренція. Це ринки, на яких або покупці, або продавці у своїх рішеннях враховують власну здатність впливати на ринкову ціну.

Досконалу конкуренцію і чисту монополію називають ідеальними ринковими структурами. У сучасних економіках лише деякі галузі наближено нагадують ці полярні структури, а найбільш поширеними є олігополія та монополістична конкуренція, які належать до реальних ринкових структур. Мікроекономічні дослідження реальних ринкових структур ґрунтуються на моделях ідеальних ринкових структур.

1.3. Методи мікроекономічних досліджень

Мікроекономіка, як і будь-яка наука, має свій метод пізнання, тоб-то певні прийоми і засоби, за допомогою яких можна науково описати обєкт дослідження. Цей метод є сукупністю взаємоповязаних загальних та специфічних методів.

До загальних методів відносяться спостереження, відбір фактів, статистичний та економічний аналіз. Із спостереження і відбору фактів починається будь-яке дослідження. Важливо відібрати ключові факти, які відображають процес, що вивчається. З метою впорядкування доволі хаотичної фактичної інформації використовують статистичний аналіз, який дозволяє ви-явити динаміку і тенденції розвитку досліджуваного процесу. Економічний аналіз починається з абстрагування, тобто відкидання другорядних, несуттєвих елементів і виділення суттєвих. Так формується ідеальний образ, який не співпадає з реальним предметом, але дозволяє відстежити властивості та взаємозвязки, характерні для даного процесу. Аналіз також вимагає деяких припущень. Найчастіше застосовується припущення „за інших рівних умов”, яке дозволяє більш виразно показати вплив кожного з досліджуваних факторів.

До специфічних методів мікроекономіки відносяться граничний аналіз і мікроекономічне моделювання.

Граничний аналіз - один з головних методів мікроекономіки - це аналіз прирістних величин, в якому всі фактори, за винятком досліджуваного, приймаються як незмінні, а вивчаються наслідки нескінченно малого приросту змінного фактора.

Економічне моделювання - це спрощений опис досліджуваної мікросистеми, який характеризує властивості, суттєві сторони певної структури. Економічна модель є умовним відображенням економічних явищ, процесів, обєктів. За способами вираження розрізняють вербаль-ні (словесне описання), математичні (виражені формулами), графічні, табличні, компютерні, змішані моделі.

Модель конструюється за певними правилами і включає три елементи: 1) мету, 2) обмеження, 3) вибір рішення. Основним завданням моделі є визначення точки рівноваги мікросистеми. У стані рівноваги субєкт цілком реалізує всі свої можливості, як правило, до-сягає оптимального стану і не має жодних стимулів змінювати своє положення за незмінності інших умов.

Межа виробничих можливостей або крива трансформації виробничих можливостей - модель, яка ілюструє ситуацію обмеженості ресурсів, необхідності компромісного вибору та оцінки його альтернативної вартості. Вона єднає точки максимально можливого виробництва двох благ за умови цілковитого використання обмежених ресурсів. Рис. 1.1 представляє криву трансформації економіки, в якій виробляються засоби виробництва (y) та предмети споживання (x). Кутовий коефіцієнт нахилу кривої трансформації показує альтернативну вартість виробництва двох благ .

У ситуації обмеженості ресурсів нарощування виробництва одного блага можливе лише за рахунок скорочення виробництва іншого. Така ситуація вважається ефективною, оскільки забезпечує одержання найкращого результату від використання наявних ресурсів. Межа виробничих можливостей є опуклою спадною зі зростаючим в міру просування донизу кутом нахилу, що є проявом закону зростання альтернативної вартості, який діє внаслідок недосконалої взаємозамінюваності ресурсів.

Всі точки на межі виробничих можливостей (А,В,С) є точками ефективного розподілу ресурсів. Всі точки над нею (Н) є недосяжними за даного обсягу ресурсів і даної технології. Всі точки під нею (К) відповідають неповному використанню ресурсів, є неефективними. Щоб розширити виробничі можливості, потрібно або збільшити обсяги ресурсів у суспільстві, або підвищити ефективність їх використання за рахунок технологічних інновацій, що зрушить криву трансформації далі від початку координат. Це означає, що відбувається економічне зростання.

Мікроекономіка виконує загальнотеоретичну та практичну функції, які реалізують два види аналізу - позитивний і нормативний.

Позитивний аналіз дає відповідь на запитання „що є”, вивчає реальний стан речей в економіці, зясовує обєктивні взаємозвязки між економічними явищами, формує наукові уявлення про принципи поведінки мікроекономічних субєктів.

Нормативний аналіз відповідає на запитання „що повинно бути”, представляє оцінкові судження про стан обєкта чи субєкта економіки згідно з певними критеріями, які залежать від поглядів вченого, його прихильності до певних теоретичних концепцій. Результати позитивного аналізу дозволяють визначити шляхи досягнення нормативних цілей.