Правові основи фінансової діяльності держави

ПРАВОВІ ОСНОВИ ФІНАНСОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ДЕРЖАВИ

Зміст

1. Поняття фінансової діяльності держави

2. Фінансова політика та фінансова система України

3. Органи, які здійснюють фінансову діяльність в Україні

4. Повноваження ДПА України у сфері фінансової діяльності

1. Поняття фінансової діяльності держави

Фінанси як економічна та юридична категорія

Фінанси - це вартісна категорія, яка органічно повязана з рухом вартості, з утворенням та використанням різних грошових фондів, з грошовими відносинами, що існують між державою та приватним сектором.

Фінанси - це не просто грошові кошти, доходи або видатки. Це сукупність відносин, що мають розподільний характер і опосередковуються через доходи й видатки громадян і юридичних осіб, фінансово-кредитних установ, держави, міжнародних фінансових організацій.

Фінанси - це грошові відносини, що виникають у процесі розподілу і перерозподілу вартості ВВП і частини національного багатства у звязку з формуванням грошових доходів субєктів господарювання та держави і використанням їх на розширене відтворення, задоволення соціальних та інших потреб суспільства.

Фінанси є історичною категорією. Вони виникли ще за часів рабовласницького суспільства в умовах товарно-грошових відносин під впливом розвитку функцій та потреб суспільства.

Термін активно використовувався в ХІІІ-ХV ст. в Італії. Вже з XVII ст. цей термін стає міжнародним і застосовується для визначення всіх відносин, повязаних з доходами і витратами держави. Пізніше поширився в усьому світі і застосовувався як поняття, повязане з системою грошових відносин, з мобілізацією грошових ресурсів державою для виконання своїх політичних та економічних функцій.

Історично пізнішим стало виділення категорії державних фінансів. Спочатку під фінансами розуміли саме державні фінанси.

Державні фінанси - це економічні відносини з мобілізації, розподілу й витрачання централізованих і децентралізованих фондів грошових коштів держави для забезпечення розширеного відтворення та соціально-культурних потреб суспільства.

Необхідність державних фінансів зумовлена тим, що основним призначенням держави є забезпечення фінансовими ресурсами тих потреб, які не можна задовольнити через ринковий механізм, а також особисто кожним громадянином у звязку з обєктивними причинами. До них слід віднести структурну перебудову економіки, боротьбу з монополізмом, захист навколишнього середовища, захист окремих категорій громадян, проведення наукових досліджень, загальну освіту, охорону здоровя тощо.

За рахунок централізованих фондів коштів фінансуються державні та місцеві видатки, здійснюється капітальне будівництво, інвестиційна та інноваційна діяльність, утримується соціально-культурна невиробнича сфера - освіта, наука, фізична культура та спорт, охорона здоровя; утримуються органи державної влади,правоохоронні органи тощо.

Децентралізовані фонди коштів не можуть використовувати органи державної влади, проте вони відіграють важливу роль.

Для вивчення фінансового права як галузі права необхідно мати уявлення про фінанси і фінансову діяльність держави.

Роль фінансів у житті держави виражається через їх функції

2. Фінансова політика та фінансова система України

Фінансова політика держави як предмет фінансового права

Фінанси стають предметом фінансового права лише у взаємозвязку з фінансовою діяльністю держави. Фінансова діяльність -це формування доходів та здійснення витрат певним субєктом.

Обєктом фінансової діяльності є фінанси, які не слід ототожнювати з грошима, що є значно вужчим поняттям. Гроші є лише інструментом фінансів та фінансової діяльності.

Дістаючи нормативно-правове закріплення, відносини у сфері фінансової діяльності стають обєктом дослідження юриспруденції. Однак предметом дослідження фінансового права як галузі права, науки, навчальної дисципліни є не всі фінанси, а лише ті відносини, в яких безпосередню участь бере держава.

Фінансова діяльність держави - це здійснення нею видатків та отримання доходів з метою реалізації завдань соціально-економічного розвитку.

Усім проявам фінансової діяльності, як і явищам інших галузей управління, надають у правові форми. Всі дії органів держави в галузі фінансів і всі відносини, що виникають між ними при мобілізації, розподілі та використанні фондів коштів, одержують характер правових дій та правових відносин, тобто фінанси держави відбиваються в її фінансовому праві як у сукупності норм, що регулюють її фінансове господарство. Тобто, фінансове право належить до галузі публічного права і складається з норм, що регулюють мобілізацію, розподіл і витрачання коштів, а також покликані сприяти рівновазі доходів і видатків держави.

Відносини, що виникають у процесі фінансової діяльності, є не тільки економічними. За допомогою правових норм держава надає їм юридичного характеру. Правове регулювання фінансової діяльності є однією з форм державного керівництва економікою.

Стосовно організації фінансової діяльності держави застосовується імперативна юридична норма.

Фінансова діяльність держави базується на принципах. тобто основних ідеях, виражених у праві, що надає цим ідеям обовязкового характеру з усіма відповідними юридичними наслідками. Принципи фінансової діяльності держави гарантують безперервність та послідовність нормотворчого процесу, забезпечують взаємозвязок фінансового законодавства та фінансової політики.

До принципів фінансової діяльності належать загальноправові, галузеві, міжгалузеві принципи та принципи окремих правових інститутів даної галузі права.

Принципи фінансової діяльності держави

Загальноправові

- законності;

- верховенства права;

- суверенітету держави;

- рівності усіх форм власності;

- право власності народу

Галузеві

- публічний характер фінансової діяльності держави;

- розподіл функцій між органами влади у сфері фінансової діяльності;

- пріоритет представницьких органів влади держави перед виконавчими органами;

- пріоритет публічних видатків над доходами;

- всебічний контроль у сфері фінансової діяльності держави;

- плановість

Загальноправові принципи є визначальними для формування окремих галузевих наук.

Галузеві принципи є базовими для визначення кола субєктів, що беруть участь у таких відносинах, та обєктів правового регулювання цих відносин.

Інші принципи:

-- здорових фінансів;

-- єдності фінансової діяльності і грошової системи держави;

-- фінансової безпеки держави;

-- міжгалузевого характеру фінансової діяльності держави;

-- компетентності та самостійності у сфері фінансової діяльності органів місцевого самоврядування у встановлених чинним законодавством межах;

-- цільового використання фінансових ресурсів;

-- соціальної направленості фінансової діяльності;

-- самостійності в установлених законодавством межах. Методи, тобто способи здійснення, фінансової діяльності -це сукупність прийомів і засобів, з допомогою яких уповноважені державою органи від її імені формують, розпоряджаються і використовують фонди грошових ресурсів.

Групи методів здійснення фінансової діяльності:

1) методи формування (мобілізації, залучення) фондів грошових коштів;

2) методи їх розподілу;

3) методи використання фондів грошових коштів.

Методи формування фондів грошових коштів:

-- обовязковий метод - полягає в безоплатному і примусовому вилученні державою частини грошових коштів у їх власників; йому властивий примусовий характер вилучення грошових коштів;

-- добровільний метод (придбання державних цінних паперів,

проведення лотерей, пожертвування, вклади в банках і т.д.). Методи розподілу та використання грошових коштів:

1) Фінансування - виражається в безоплатному, беззворотному і цільовому наданні грошових коштів:

-- в залежності від того, з якого державного фонду виділені кошти:

* бюджетне фінансування;

* відомче фінансування;

* фінансування із позабюджетних фондів.

-- в залежності від того, кому і на яких умовах надані грошові ресурси:

* Дотації - під якими розуміють надання грошових коштів з метою покриття нестачі власних коштів. Види дотацій:

а) допомога, що виділяється підприємствам, організаціям, установам на покриття збитків, обумовлених не залежними від них причинами;

б) бюджетна дотація - безоплатна, беззворотна допомога вищестоящого бюджету нижчестоящому, яка не носить цільового характеру і надається в випадку перевищення витрат над доходами;

* Субвенція - це бюджетна дотація, що надається вищестоящим бюджетом нижчестоящому для визначеного цільового використання. У випадку порушення умов їх використання невикористані на протязі бюджетного періоду субвенції підлягають поверненню в бюджет;

* Субсидія - це вид цільової допомоги в грошовій або натуральній формі юридичним або фізичним особам, органам місцевого самоуправління, іншим державам, що надається за рахунок коштів бюджету або цільових фондів.

2) Кредитування означає виділення (надання) грошових коштів на умовах платності і повернення. Фінансування використовується у відношенні державних організацій, кредитування - як у відношенні державних організацій, так і інших, недержавних організацій.

Принципи розподілу і використання фінансових ресурсів:

-- плановість;

-- цільовий характер використання коштів;

-- ефективність;

-- економія;

-- науково-методологічний підхід при визначенні обсягів використання коштів у межах встановлених лімітів.

Видатки здійснюються:

-- за економічним призначенням - залежно від тих сфер та економічних операцій, куди спрямовуються кошти;

-- за функціональним призначенням - залежно від напрямів спрямування коштів на виконання функцій держави та місцевих органів влади.

На всіх етапах фінансової діяльності використовується метод фінансового контролю. Його призначення досить важливе, оскільки фінансові ресурси завжди обмежені, їх мобілізація й витрачання регламентуються спеціальними правовими нормами. Фінансовий контроль є постійним і всебічним, оскільки фактично охоплює всі аспекти фінансової діяльності держави, юридичних та фізичних осіб. Звідси випливають і широкі повноваження органів фінансового контролю. Фінансова діяльність кожного субєкта має бути прозорою і здійснюватися у межах чинного законодавства.

Фінансова політика - це система державних заходів, спрямованих на мобілізацію фінансових ресурсів, їх розподіл і використання.

Фінансова система України та її складові

У структури фінансів як цілісної категорії входить декілька взаємоповязаних ланок, у кожній з яких здійснюється утворення і використання відповідних грошових фондів. Фінансова ланка -це група однорідних економічних відносин, що регулюються правом і взаємоповязані за формами і методами залучення, розподілу і використання грошових коштів.

Фінансову систему держави можна розглядати у кількох аспектах. У широкому розумінні фінансова система - це сукупність фінансових інститутів, кожний з яких сприяє утворенню та використанню фондів грошових коштів для здійснення фінансової діяльності держави.

В організаційному аспекті фінансову систему можна розглядати як сукупність органів державної влади та місцевого самоврядування, які здійснюють у межах своєї компетенції керівництво фінансовою діяльністю держави та підприємств, установ, організацій, що беруть у ній участь. Це дещо звужене поняття, яке стосується лише сфери дослідження фінансового права. З позицій економіки до фінансової системи включають також фінанси субєктів господарювання, міжнародні фінанси та фінансовий ринок.

У матеріальному вираженні фінансова система являє собою сукупність грошових фондів. Під грошовим фондом розуміють відносно відособлену частину грошових коштів, призначену для особливих цілей.

Сукупність фінансових ланок, що входять до складу фінансів України, в їх взаємозвязку та взаємозалежності складає фінансову систему України.

Фінансова система України (як предмет дослідження фінансового права) включає такі фонди грошових коштів і відповідні їм правові інститути:

-- бюджетна система;

-- позабюджетні цільові фонди;

-- фінанси державних підприємств, обєднань, організацій, установ, галузей;

-- фінанси страхування;

-- кредит.

Центральне місце в фінансовій системі належить бюджетній системі, з допомогою якої утворюються фонди грошових коштів відповідних адміністративно-територіальних одиниць.

Державний бюджет - це найбільший централізований фонд коштів, що перебуває у розпорядженні уряду, який виконує державну політику. За його допомогою уряд концентрує у своїх руках значну частину національного доходу, що перерозподіляється фінансовими методами. Саме в цій ланці фінансової системи зосереджуються найбільші доходи та найважливіші у політичному та економічному відношенні загальнодержавні видатки.

Державний бюджет, посідаючи провідне становище, тісно повязаний з іншими ланками фінансової системи. Він виступає координуючим центром, що надає необхідну допомогу іншим ланкам.

Наступною за своїм значенням фінансовою ланкою є місцеві фінанси, які поступово розвиваються. Місцеві фінанси визначають як сукупність грошових коштів, що формуються і використовуються для розвязання завдань місцевого рівня. Структуру місцевих фінансів визначають державний устрій та відповідний адміністративно-територіальний поділ держави. В Україні це бюджети областей, районів, міст, районів у містах, селищ, сіл.

Самостійну фінансову ланку утворюють фінанси державних підприємств, функціонування яких повязано з розвитком державного сектора в національній економіці. Одним із завдань цієї ланки є підтримання господарства країни шляхом збереження та розвитку ряду важливих галузей національного виробництва, необхідних для забезпечення процесу суспільного відтворення, галузей, які в умовах сучасного розвитку економіки через свою специфіку мають низький рівень рентабельності і є невигідними для підприємництва, а також галузей, які внаслідок своєї орієнтації та історичного розвитку є державними монополіями.

Державні позабюджетні фонди мають чітко визначені джерела формування і напрями використання коштів. Створення таких фондів визначається конкретними потребами, що стоять перед державою. Вони відіграють важливу роль у забезпеченні соціального захисту громадян. Спеціальні фонди мають цільове призначення та визначену законодавством самостійність. Переважно кошти, що надходять до таких фондів, спрямовані на підтримання соціальної політики держави - забезпечення зайнятості населення, державного страхування у разі безробіття, у звязку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, тощо.

Ще однією ланкою фінансової системи є кредит - державний та банківський. Залучені через державний кредит кошти спрямовуються на покриття дефіциту державного бюджету, на фінансування поточних видатків держави.

Банківський кредит перебуває на межі регулювання фінансового й цивільного права, однак істотно впливає на формування ринку позичкових капіталів і, відповідно, на функціонування державних фінансів.

Фінансову систему України не можна обмежувати переліченими вище ланками, однак саме ці ланки є предметом дослідження науки фінансового права. Окреме місце посідають органи, що здійснюють управління фінансовою діяльністю держави.

3. Органи, які здійснюють фінансову діяльність в Україні

Поняття органів, які здійснюють фінансову діяльність, вагоміше, ніж поняття фінансових органів. Практично всі органи держави, без винятку, займаються фінансовою діяльністю. Проте масштаби їх фінансової діяльності та участь у ній неоднакові через відмінність у завданнях та правовому статусі.

Система і правове положення органів влади, що здійснюють фінансову діяльність держави

Держава керує і направляє фінансову діяльність через свої органи, які наділені для цього спеціальною компетенцією. Особливістю фінансової діяльності є те, що її здійснюють всі органи державної влади, однак масштаби і міра такої участі неоднакові.

У сферу безпосереднього державного управління входять лише відносини у сфері державних фінансів. Однак всі інші фінансові потоки перебувають під впливом державного регулювання.

Так, відповідно до Конституції України Верховна Рада України затверджує Державний бюджет, здійснює контроль за його виконанням, приймає рішення по звіту про виконання Державного бюджету, а також затверджує рішення про наданні Україною позик і економічної допомоги іноземним державам і міжнародним організаціям, а також про отримання Україною від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій позик, здійснює контроль за їх використанням.

Виключно законами України Верховна Рада встановлює:

Державний бюджет і бюджетну систему України, систему оподаткування, податки і збори, основи створення і функціонування фінансового ринку; статус національної валюти, а також статус іноземних валют на території України; порядок утворення і погашення державного боргу; порядок випуску і обігу державних цінних паперів, їх види і типи.

Президент України як глава держави забезпечує в області фінансів погоджене функціонування і взаємодію органів державної влади, визначає основні напрямки фінансової політики держави, здійснює керівництво фінансовою діяльністю. Президент призначає Міністра фінансів, подає на затвердження Верховної Ради України кандидатуру голови Національного банку України і призначає половину складу Ради Національного банку України. Глава держави наділений повноваженнями по створенню в межах коштів, передбачених в Державному бюджеті України, консультаційних, дорадчих і інших допоміжних органів і служб.

Президент наділений правом вето відносно прийнятих Верховною Радою законів з наступним їх поверненням на повторний розгляд у Верховну Раду, а також може відміняти акти Кабінету Міністрів України і акти Кабінету Міністрів Автономної Республіки Крим.

Кабінет Міністрів України є вищим органом в системі органів виконавчої влади. Він відповідає перед Президентом України, підзвітний і підконтрольний Верховній Раді України. В області здійснення фінансової діяльності функції уряду - це забезпечення фінансової політики, розробка законів про Державний бюджет України, надання Верховній Раді звітів про його виконання.

Водночас фінансова діяльність держави здійснюється через особливі органи, які реалізують і скеровують її відповідно до наданих повноважень. На відміну від вищих органів, що забезпечують стратегічне, загальне керівництво фінансами, вони забезпечують організацію оперативного управління фінансами. Це спеціально створена система фінансово-кредитних органів для управління фінансами та здійснення контролю у цій сфері, компетенція якої охоплює усі ланки фінансової системи. До таких органів відносять Міністерство фінансів України, Державне казначейство України, Національний банк України. Спеціальні повноваження у сфері фінансового контролю покладено на органи Державної податкової служби України та Контрольно-ревізійної служби України. Окреме місце у цій системі посідає Рахункова палата України - вищий контрольний орган для публічного контролю бюджету.

Міністерство фінансів України - центральний орган виконавчої влади, підпорядкований Кабінету Міністрів України. Основні завдання Мінфіну України:

-- розробка єдиної державної фінансової політики;

-- здійснення разом з іншими органами виконавчої влади аналізу сучасної фінансової ситуації в Україні, а також перспектив її розвитку;

-- розробка стратегії щодо запозичень держави і погашення та обслуговування державного боргу;

-- розробка проекту Державного бюджету України та прогнозних показників зведеного бюджету України, забезпечення у встановленому порядку виконання Державного бюджету України, контроль за додержанням правил складання звіту про виконання Державного бюджету України та зведеного бюджету України;

-- забезпечення концентрації фінансових ресурсів на пріоритетних напрямках соціально-економічного розвитку України;

-- забезпечення ефективного використання бюджетних коштів і здійснення у межах своєї компетенції державного фінансового контролю та інше. Державне казначейство утворене при Міністерстві фінансів України. Воно включає Головне управління та його територіальні органи. Основні завдання Держказначейства України:

-- організація виконання Державного бюджету України і здійснення контролю за ним;

-- управління наявними коштами Державного бюджету України, коштами державних позабюджетних фондів і позабюджетними коштами установ та організацій, що утримуються за рахунок коштів Державного бюджету України;

-- фінансування видатків Державного бюджету України;

-- ведення обліку касового виконання Державного бюджету України, складання звітності про стан виконання Державного бюджету України;

-- здійснення управління державним боргом;

-- розподіл між ланками бюджетної системи відрахувань від загальнодержавних податків, зборів та обовязкових платежів;

-- здійснення контролю за надходженням, використанням коштів державних позабюджетних фондів і позабюджетних коштів установ та організацій, що утримуються за рахунок коштів Державного бюджету України;

-- розробка нормативно-методичних документів з питань бухгалтерського обліку, звітності та організації виконання бюджетів усіх рівнів, які є обовязковими для всіх підприємств, установ та організацій, що використовують бюджетні кошти та кошти державних позабюджетних фондів.

Органи Державної податкової служби України включають Державну податкову адміністрацію України, державні податкові адміністрації (в Автономній республіці Крим, містах Києві та Севастополі, областях) та територіальні державні податкові інспекції. У складі органів податкової служби перебувають також відповідні спеціальні підрозділи по боротьбі з податковими правопорушеннями - податкова міліція.

Визначальною рисою організації роботи податкових органів в системі інших спеціалізованих органів у сфері фінансів є те, що вони координують свою діяльність з фінансовими органами Державного казначейства України, органами служби безпеки, внутрішніх справ, прокуратури, статистики, державними митними органами, установами банків, а також з податковими службами інших держав.

Завдання органів Державної податкової служби:

-- здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обовязкових платежів), а також неподаткових доходів (неподаткових платежів), встановлених законодавством;

-- внесення в установленому порядку пропозицій щодо вдосконалення податкового законодавства;

-- прийняття нормативно-правових актів і методичних рекомендацій з питань оподаткування;

-- формування та ведення Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обовязкових платежів та Єдиного банку даних про платників податків - юридичних осіб;

-- розяснення законодавства з питань оподаткування серед платників податків;

-- запобігання злочинам та іншим правопорушенням, віднесеним законом до компетенції податкової міліції, їх розкриття, припинення, розслідування та провадження у справах про адміністративні правопорушення. У межах своєї компетенції податкова служба видає податкові розяснення, які не мають обовязкової сили. Для забезпечення діяльності власної організації Голова Державної податкової адміністрації України видає накази та затверджує інструкції.

Завдання податкової міліції:

-- запобігання правопорушенням у сфері оподаткування, їх розкриття, розслідування та провадження у справах про адміністративні правопорушення;

-- розшук платників, які ухиляються від сплати податків, інших платежів;

-- запобігання корупції в органах державної податкової служби та виявлення її фактів;

-- забезпечення безпеки діяльності працівників органів державної податкової служби, захисту їх від протиправних посягань, повязаних з виконанням службових обовязків.

У сфері бюджетних відносин визначальне місце посідає Державна контрольно-ревізійна служба України. Вона складається з Головного контрольно-ревізійного управління України, контрольно-ревізійних управлінь (в Автономній республіці Крим, містах Києві та Севастополі, областях) і територіальних контрольно-ревізійних підрозділів (відділів, груп). Підпорядковується Державна контрольно-ревізійна служба України Міністерству фінансів України.

Головні завдання Державної контрольно-ревізійної служби України: здійснення державного контролю за витрачанням коштів і матеріальних цінностей, їх збереженням, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і звітності в міністерствах, відомствах, державних комітетах, державних фондах, бюджетних установах, а також на підприємствах і в організаціях, які отримують кошти з бюджетів усіх рівнів та державних фондів, розроблення пропозицій щодо усунення виявлених недоліків і порушень та запобігання їх в подальшому. Для реалізації цих завдань органами Державної контрольно-ревізійної служби України проводяться ревізії та перевірки, контролюються усунення недоліків і порушень.

Державна контрольно-ревізійна служба координує свою діяльність з місцевими радами та органами виконавчої влади, фінансовими органами, Державною податковою службою, іншими контролюючими органами, органами прокуратури, внутрішніх справ, служби безпеки.

Державне регулювання банківською та грошово-кредитною системою здійснює Національний банк України. Це особливий орган державного управління. Він підтримує економічну політику уряду в тому разі, якщо вона не суперечить забезпеченню стабільності грошової одиниці України. У сфері безпосередньої діяльності наділений повною незалежністю. Будь-який орган державної влади не має права давати йому вказівки обовязкового характеру.

Головні функції центральних банків у більшості економік:

-- втілювати монетарну політику;

-- регулювати національну валюту і бути єдиним емісійним центром;

-- захищати національні та міжнародні резерви й управляти ними;

-- діяти як фінансові консультанти уряду й парламенту;

-- регулювати процентні ставки в межах здійснюваної грошово-кредитної політики;

-- здійснювати банківське регулювання та нагляд за банківською діяльністю.

Національний банк України підзвітний Верховній Раді України. Він має право законодавчої ініціативи.

Відносно молодим є новий орган - Державна комісія з регулювання ринку фінансових послуг (діє з осені 2002 р.). Голова Комісії відповідальний перед Президентом України. Завданням Комісії є здійснення регулювання, в тому числі реєстрація та ліцензування діяльності фінансово-кредитних установ, за винятком банків. До таких установ належать кредитні спілки, ломбарди, інститути спільного інвестування, недержавні пенсійні фонди. Основним завданням Комісії є також забезпечення контролю за діяльністю фінансово-кредитних установ.

Певною мірою до управління державними фінансами залучається Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку. Окреме місце в управлінні державними фінансами належить цільовим централізованим фондам.

Суспільні відносини, які виникають у процесі формування, розподілу й використання грошових фондів органів місцевого самоврядування. є публічними відносинами, що регулюються нормами фінансового права. Діяльність місцевих органів спрямована на задоволення територіальних інтересів.

Оскільки органи місцевого самоврядування в межах їх компетенції наділені правом самостійного вирішення всіх питань місцевого значення з метою забезпечення соціально-економічного розвитку своєї території, гарантією реалізації прав з боку держави має бути виділення фінансових коштів. Визначальне місце серед фінансових ресурсів, що нагромаджуються на відповідній території, відводиться централізованому фонду коштів - місцевому бюджету, розмір якого й визначає реальний обсяг повноважень місцевих органів, що може бути реалізований протягом поточного бюджетного періоду.

За відповідними органами місцевого самоврядування закріплено право затверджувати бюджети відповідного рівня, встановлювати місцеві податки і збори згідно із законодавством.

Органам місцевого самоврядування законом можуть надаватися окремі повноваження органів виконавчої влади.

Виконавчу владу, в тому числі у сфері фінансової діяльності, в областях, містах Києві та Севастополі здійснюють місцеві державні адміністрації. Вони забезпечують підготовку та виконання відповідних бюджетів, звіт про виконання відповідних бюджетів та програм, взаємодіють з органами місцевого самоврядування.

Кабінет Міністрів України - вищий орган у системі органів виконавчої влади, відповідальний перед Президентом, підзвітний і підконтрольний Верховній Раді.

Вищеперераховані органи забезпечують стратегічне, загальне керівництво й управління державними фінансами.

4. Повноваження ДПА України у сфері фінансової діяльності

Відповідно до ст.1 Закону України від 5 лютого 1998 року “Про внесення змін до Закону України “Про державну податкову службу в Україні” державна податкова служба є системою органів, до складу якої належать:

Державна податкова адміністрація України, як центральний орган виконавчої влади, підпорядковується Кабінету Міністрів України, який затверджує її структуру, спрямовує і координує роботу. Голова ДПА України, якого призначає на посаду та звільняє з посади Президент України за поданням Премєр-міністра України, очолює Державну податкову службу України. Залежно від кількості платників податків та інших місцевих умов, ДПА України може утворювати міжрайонні (на два і більше районів), обєднані (на місто і район) державні податкові інспекції. У складі органів державної податкової служби знаходяться відповідні спеціальні підрозділи з боротьби з податковими правопорушеннями (податкова міліція). У ДПА України та ДПА в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі утворюються колегії. Чисельність і склад колегії ДПА України затверджується Кабінетом Міністрів України, а колегій ДПА в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі - ДПА України. Колегії є дорадчими органами і розглядають найважливіші напрями діяльності відповідних державних податкових адміністрацій.