Зміст
1. Особливостіринку науково-технічної продукції
2. Життєвийцикл виробу
3. Видифірм у науково-технічній сфері
4. Інформаційнеі консультативне обслуговування виробництва
5. Показникикон'юнктури науково-технічної продукції
6. Особливостіціноутворення у науково-технічній сфері
7. Методикадослідження кон'юнктури ринку науково-технічної продукції
1. Особливості ринку науково-технічної продукції
Доцільність комерційної діяльності у сфері виробництвавизначається попитом на продукцію, що задовольняє конкретні потреби їїспоживачів. Дещо інакше здійснюється бізнес сфері наукових досліджень, що маєістотні особливості: тимчасовий відрив результатів наукової діяльності відвпровадження у виробництво; непевність результатів наукових досліджень;елементи ризику і невиправданих витрат; висока капіталомісткість науковихдосліджень; індивідуальність і творчий характер наукових досліджень.
Кожна з цих особливостей накладає істотні обмеження навивчення кон'юнктури ринку науково-технічної продукції.
Перша особливість визначає взаємодію між науково-технічнимиорганізаціями та їхніми замовниками (на відміну від інших сфер комерційноїдіяльності, у науково-технічній сфері споживача прийнято іменувати замовником),що схематично показано на рис. 1.
/>
Розробник Замовник а)
Науково-технічні організації (розробники) б)/> /> /> /> /> /> /> />
Інвестиційний
посередник
/>/>
Замовники
Розробники в)
Рис. 1. Взаємодія між науково-технічнимиорганізаціями замовниками
Схема на рис.1, а відображає порядок виконаннянауково-технічних робіт «під замовлення», відповідно до якого виконуєтьсябільшість досліджень та розробок. Схема на рис. 1, б відображає вищийрівень науково-технічних розробок. У цьому випадку науково-технічна фірма,володіючи принципово новою розробкою, сама зацікавлена у пошуку найвигіднішогозмовника. Як правило, контракти на розробку нової техніки і технології дужевигідні для розробників, оскільки ставлять їх у виняткове положення стосовновиробників застарілих аналогів. Водночас розробка нової техніки і технологіїпов'язана з великими витратами, що в ряді випадків робить проведення такогороду робіт комерційне непривабливим з погляду безпосередніх виробників, готовихдо придбання розробок лише на стадії експериментального зразка. У цьому випадкунаукова організація шукає інвестиційного посередника, що бере на себе фінансуваннярозробки на засадах повного або часткового права на її розповсюдження.
Непевність результатів досліджень та розробок робитькапіталовкладення у сферу їх розробок достатньо ризикованими. Однак прибутоквід реалізації прогресивних нововведень може у багато разів перевищувативитрати на їх розробку. Вирішити суперечність між високим ризиком і потенційноюприбутковістю дає змогу венчурна форма здійснення досліджень та розробок. Принциповасхема венчурного фінансування аналогічна схемі на рис. 1, в, із тієювідмінністю, що в ролі інвестиційного посередника виступає спеціалізована венчурнафірма. Вона переймає на себе весь ризик можливого негативного результату, алеводночас має великі права
власності на нововведення, що забезпечують комерційний успіх.Дедалі ширше розповсюдження цієї форми здійснення досліджень та розробок заснованена тому, що диверсифікація венчурного капіталу дає можливість значно перекритивитрати на невдалі розробки за рахунок високої віддачі від реалізаціїнововведень, що користуються попитом. Особливості ринку науково-технічноїпродукції визначаються наявною розбіжністю витрат і результатів. Співвідношенняміж ними за розробками, які мають практичне застосування, показано в табл. 1.Врахування цієї обставини припускає, що внутрішня структура науково-технічнихфірм має бути спрямована на реалізацію трьох основних функцій:
— виявлення потреби у нововведеннях;
— власне виконання досліджень та розробок, що ставить за метунадолуження цих потреб;
— найширше розповсюдження науково-технічних результатів як у національнійекономіці, так і шляхом їх експорту.
Таблиця 1
Співвідношення витрат і прибутків при виконанні івпровадженні результатів НДДКРУкрупнені етапи НДДКР Трудомісткість, % до результату Витрати, % до резуль- тату Прибутки, % до ре- зультату
1. Розробка ново- введень
2.Впровадження та освоєння
3. Поширення або тиражування
60
30
10
40
40
20
10
90 Разом 100 100 100
Якщо при організації фірмине вдається забезпечити діючу реалізацію цих функцій, то таку справу краще непочинати взагалі.
Навіть за наявності висококваліфікованого персоналу, але безналагодженої системи реалізації і поширення результатів досліджень та розробоквитрати фірми становитимуть 80%, а прибутки тільки 10% від потенційних витратна наукові розробки (див. табл. 1). Зрозуміло, що такий бізнес приречений напровал.
Свідченням цього є занепад переважної більшостінауково-технічних організацій України й інших країн СНД після крахуадміністративно-командної системи. Маючи солідний науково-технічний потенціал іпортфель затверджених науково-технічних розробок, що, як правило, перевищувавсвітовий рівень, науково-технічні організації, проте, виявилися на межібанкрутства через невміння розпорядитися досягнутими результатами в умовахринку.
Щоб виявити потребу в нововведеннях, не обов'язковостворювати окремі структурні підрозділи. Більше того, практика свідчить, що цюфункцію найкраще виконують самі розробники за наявності в них такої цінноїякості, як передбачення споживчого попиту на нововведення.
Вивчення кон'юнктури потреб у нововведеннях здійснюється задвома напрямками: визначення «вузьких місць» наявних технологій іформулювання завдань щодо їх усунення; пошук практичного застосування для вжеотриманих науково-технічних результатів з метою успішної комерційної Їхреалізації.
У практиці оцінювання кон'юнктури відомі численні приклади якпершого, так і другого підходів. Наприклад, компанія «Зінмарк» почаласвою діяльність з ретельного вивчення роботи хімічних лабораторій. У ході цьогоаналізу було виявлено, що найбільшими проблемами були переважно висока трудомісткістьі витрати на відпрацьовування і перевірку посуду для хімічних реактивів. Такимчином, було сформульоване завдання з механізації цього процесу, що через певнийчас було успішно розв'язане. Отримані результати щодо відпрацьовуванняхімічного посуду за 4 роки збільшили оборот фірми у75 разів. Булостворено нову галузь з механізації трудомістких робіт у наукових лабораторіях,у якій фірма «Зінмарк» стала безсумнівним лідером.
Прикладом другого роду є комерційна ідея щодо реалізації наспоживчому ринку персональних комп'ютерів. Вона належала фірмі«Эппл», що знайшла застосування результатам
наукових досліджень фірми «Ксерокс», керівництвоякої вважало їх абсолютно непридатними для практичного застосування.
Після постановки завдання його реалізацією має зайнятисянауково-технічний персонал фірми. Тут успіх визначається винятково науковоюкомпетентністю і кваліфікацією співробітників.
2. Життєвий цикл виробу
Специфіка функцій технологічних, продуктових, управлінськихнововведень (інновацій), їхня роль у поступальному розвитку суспільствавивчаються сьогодні досить активно.
Для з’ясування змісту цієї важливої категорії зробимо рядвизначень, запропонованих відомими західними спеціалістами в галузі економікита управління.
Організація економічного співробітництва і розвитку визначаєпоняття "інновація" таким чином. Нововведення — це новий виднауково-технічних знань, які сприяють досягненню ринкового успіху.
Канадське статистичне управління розглядає інновацію яктрансформацію ідеї у новий або поліпшений продукт чи робочий процес, щокористується попитом на ринку.
Американські спеціалісти дотримуються подібної точки зору зпитання щодо визначення нововведення: «Нововведення — це не кошториснасистема, за допомогою якої ідея або винахід уперше перетворюється в комерційнуреальність, це — успішне впровадження продукту або послуги на ринок або в економіку…Нововведення — це сукупність технічних, виробничих і комерційних заходів, щоведуть до появи на ринку нових і поліпшених продуктів і до комерційноговикористання нових та поліпшених виробничих процесів і устаткування».
На наш погляд, для визначення інновації орієнтиром можутьбути, наприклад, різке підвищення продуктивності, якості продукції, виробництвонового продукту тощо. При цьому вирішальне значення має швидкість змін.
Залежно від предметного змісту розрізняють такі видиінновацій:
— продуктові, орієнтовані на виробництво і використання нових(поліпшених) продуктів у сфері виробництва споживання;
— технологічні, що являють собою нові засоби (технології)виробництва старих або нових продуктів;
— управлінські, що виявляються у нових методах роботи апаратууправління.
Кожний новий продукт можна розглядати або з позицій наявностіу ньому нових технологічних рішень, або значимості його ринкової новизни. Під ринковоюновизною продукту розуміють його спроможність задовольняти цілком нові потребипокупців, потреби нового ступеня або розширення кола споживачів. Так, дорогіпарфуми, розфасовані у крихітні флакончики, реалізуються у більших кількостях,ніж дорогі великі флакони. Як показує досвід, продукт, що має ринкову новизну,забезпечує на 28% приросту прибутку більше, ніж традиційний.
Продукт також може втілювати досить багато технічнихнововведень, проте не мати ринкової новизни.
Таким чином, двома найважливішими характеристиками інноваціїє її новизна (науково-технічний аспект) і комерційний успіх(економічний аспект).
Чим значиміша інновація, тим меншу роль відіграють ринковічинники у її виникненні. Для зародження і розробки найрадикальніших нововведеньнабагато більше значення мають науково-технічні досягнення. Більше того, радикальнінововведення самі створюють нові ринки збуту і попиту.
Для нововведення у сфері засобів виробництва велике значеннямає науково-технічний чинник. Це особливо стосується продукції машинобудування.Водночас пошук і розробка нововведень вимагають цілеспрямованих дій і вивченняпотреб. Тому процес створення нового продукту має починатися з вивчення ринку,виявлення його можливостей, прогнозування майбутніх потреб. Потім визначаютьсяхарактеристики інновацій, що задовольняють потреби сьогоднішнього і, головне,завтрашнього дня. Тільки за цієї умови, а також за успішного вирішеннятехнічних завдань просування на ринок збуту фірма має підставу сподіватися накомерційний успіх інновації.
Характеризуючи інноваційний процес, часто вживають термін«життєвий цикл нововведення». Це пов'язано з тим, що будь-якаінновація від моменту зародження до згасання можливостей її ефективного використанняпроходить такі фази:
— виникнення інновації;
— впровадження у сферу експлуатації;
— поширення;
— удосконалення;
— припинення випуску.
Така фазова модель нововведення дає змогу визначити конкретніуправлінські завдання протягом «життя» інновації.
Для широкомасштабних нововведень характерним є те, що настадії виникнення інновації вона стимулює зародження інших, повторнихнововведень, необхідних для її реалізації.
Аналіз кон'юнктури ринку науково-технічної продукції, якправило, провадиться за її видами:
— характером виконуваних науковими організаціями робіт;
— залежно від закінченості і захищеності авторських
— ступенем новизни;
— характером фінансування.
За характером виконуваних науковими організаціями робіт їхприйнято класифікувати таким чином.
1. Науково-технічна продукці:.
1.1. Роботи з фундаментальних, теоретичних і пошуковихдосліджень.
1.2. Створення нових і досконаліших технологічних процесів,устаткування і матеріалів, засобів автоматизації і механізації виробництва,дослідження й випробування продукції, засобів організації виробництва, праці йуправління. Економічний ефект від впровадження подібної продукції реалізуєтьсяу замовника і не пов'язаний із зміною споживчих властивостей продукції, яка випускаєтьсязамовником.
1.3. Прикладні науково-дослідні, дослідно-конструкторські йекспериментальні, пошукові роботи, що забезпечують зміну споживчих властивостейпродукції замовника і підвищення її економічної ефективності.
1.4. Технологічна підготовка виробництва, економічний ефектвід впровадження якої реалізується у сфері експлуатації.
2. Продукція виробничо-технічного призначення і послугивиробничого характеру:
2.1. Дослідні зразки (партії) нової продукції.
2.2. Нова або вперше освоювана продукція, призначена
для серійного чи масового виробництва.
2.3. Нові машини й устаткування, що виготовляються на
індивідуальне замовлення.
2.4. Послуги виробничого характеру.
З. Послуги науково-технічного характеру:
3.1. Передання створеної раніше науково-технічної продукції.
3.2. Передання науково-технічної документації.
3.3. Інформаційне обслуговування.
3.4. Захист авторських праві патентне обслуговування.
3.5. Науково-технічна допомога в освоєнні і впровадженнінауково-технічної продукції.
3.6. Розгляд і надання науково-технічних висновків.
3.7. Консультації з технологічних, технічних, економічних,правових, організаційних та інших питань.
Залежно від закінченості і захищеності авторських правнауково-технічну продукцію поділяють на:
— закінчені і перехідні роботи;
— «ноу-хау» — закінчені й оформлені у виглядінауково-технічної документації, готові для передання і тиражуваннянауково-технічні роботи;
— запатентовані інновації — закінчена й оформлена відповіднодо вимог авторських прав наукова-дослідна робота.
За ступенем новизни науково-технічна продукція підрозділяєтьсяна нову, що містить визначену новизну, відповідає визначеному еталону,науково-технічному рівню, і таку, що повторює ту або іншу раніше створенуінновацію.
Особливо важливою характеристикою науково-технічної продукціїє джерело фінансування. За кон'юнктурою ця характеристика науково-дослідноїроботи справляє найбільший вплив на вартісні і власницько-правові характеристикиінновації. Залежно від джерел фінансування наукові дослідження і розробкиподіляють на роботи, що фінансуються за рахунок власних джерел авторськогоколективу дослідників, позичкових засобів і засобів замовника. Науковідослідження і розробки, які фінансуються за рахунок власних і позичкових засобів,становлять зазвичай тематику наробки науково-технічного колективу. Це роботи,спрямовані на розвиток того науково-технічного напрямку, що у майбутньому можестановити комерційний інтерес з боку кредиторів.
Роботи, що фінансуються за рахунок власних джерел, євласністю розробників.
Залежно від умов надання позичкових засобів власність нанауково-технічну продукцію може перейти до позикодавця.
Власність на науково-технічну продукцію, що фінансуєтьсязамовником, може бути частковою або повною власністю замовника.
3. Види фірм у науково-технічній сфері
Залежно від розмірів науково-технічні організації поділяютьна значні науково-дослідні центри і невеличкі форми комерційноїнауково-дослідної організації.
Значні науково-дослідні центри, як правило, не є самостійнимикомерційними структурами. До цієї категорії відносяться: дослідницькі центривиробничих підприємств (НДІ, КБ, інформаційні центри і бюро тощо); міжгалузевій регіональні центри (галузеві й міжгалузеві НДІ, технопарки і технополіси і т.ін.); загальнонаукові центри (НДІ і лабораторії вищих навчальних закладів,інженерні центри, інфраструктура національної і спеціалізованих академій,наукових спілок і науково-технічних товариств).
Дрібний дослідницький бізнес функціонує на основікомерційного розрахунку. Найпоширенішою організаційною формою при цьому єпартнерство, сформоване для реалізації конкретної науково-технічної ідеї.
Залежно від основного напрямку діяльності науково-дослідні інауково-технічні організації прийнято поділяти на такі, що займаютьсярозробкою, впроваджувальні фірми, консалтингові фірми і фірми інформаційногообслуговування.
Дрібні фірми, які працюють у сфері наукових досліджень ірозробок, прийнято поділяти на:
— дрібні впроваджувальні, що створюються на позичкивенчурного капіталу;
— фірми-паростки" (спіноф) для реалізаціїнауково-технічних досягнень, які є побічним продуктом значнихпрограмно-цільових розробок за контрактами урядових відомств, університетів,підприємств, корпорацій;
— дрібні фірми, що обслуговують програмно-цільові науковідослідження і розробки;
— дрібні фірми-розроблювачі;
— творчі групи і проектні бригади;
— фірми ризикового (венчурного) фінансування.
Кожна з цих форм дослідницького бізнесу займає власну«нішу» в інноваційному процесі.
Основні зусилля впроваджу вальних фірм, як правило,зосереджені на доведенні нової техніки на стадії її впровадження до конкретноговиробництва (підготовка технологічних процесів, установка і налагодженняустаткування тощо).
Комерційний успіх таких фірм залежить насамперед від зниженнявитрат на впровадження нововведення.
Фірми «спіноф» і фірми, що обслуговуютьпрограмно-цільові наукові дослідження і розробки, є незалежними організаціями,проте їх фінансування відрізняється від самостійних впроваджувальних фірм іфірм-розроблювачів.
До таких, що обслуговують програмно-цільові розробки, слідвіднести проектні фірми з надання послуг окремим спеціалістам і організаціямщодо підготовки документації проектів і програм, консультативно-експертні фірмиз питань платної оцінки проектів і підготовки їх техніко-економічних обгрунтувань,фірми з підготовки матеріально-технічної бази наукових організацій.
Творчі групи і проектні бригади створюються у рамках існуючихнаукових організацій, їхня діяльність має відносно автономний характер наоснові повного комерційного розрахунку.
4. Інформаційне і консультативне обслуговування виробництва
Протягом останніх років стрімко розвивається ринокінформаційних послуг, що обумовлено бурхливим розвитком технічних засобівінформаційного забезпечення (комутаційного зв'язку, комп'ютерних технологій,програмного забезпечення інформаційних технологій). Якщо у 60-ті рокиінформаційним продуктом були в основному реферативні видання, інформаційнібюлетені, бібліотечні каталоги, що поширювалися за передплатою, то у 70-ті рокинабули розповсюдження бази даних на машинних носіях. Саме в цей час почалирозвиватися і зміцнюватись на ринку комерційні сервісні інформаційні служби.
У структурі інформаційногобізнесу прийнято виділяти: значні інформаційні служби-генератори, сервіснікомерційні інформаційні фірми і фірми інформаційної інфраструктури.
Інформаційні служби-генератори формують і структуруютьнакопичену традиційну інформацію (друковані видання, технічну документацію,довідкову інформацію на машинних носіях). Подібного роду інформаційні центритісно пов'язані з науково-технічними, державними організаціями і навчальнимизакладами, кооперуючись з ними стосовно збору джерел інформації і форм їїопрацювання. Генерування інформації є дуже трудомістким процесом. Прискоренняопрацювання інформації можливе лише за рахунок його автоматизації. Тому в структурікапіталу таких фірм переважну частину становить вартість технічногозабезпечення збору і передання інформації (комп'ютери, їх мережі,розмножувальна і копіювальна техніка тощо).
Сервісні інформаційні фірми виконують в основномуфункції посередника, що реалізує накопичений інформаційний продуктбезпосередньому споживачеві. Поява таких фірм на ринку інформації сталаможливою лише з виникненням розвинутої системи інформаційних комунікацій. Уцьому випадку накопичена у банках даних інформація стає масовим видом товару.
Наприклад, за наявності у місті 5 значних науково-технічнихбібліотек її користувачами одночасно можуть бути від 500 до 1000 осіб. Системателедоступу до банку даних у телефонному режимі дає можливість збільшитикількість користувачів у десятки й сотні разів (обмежувачем може бути кількістьтелефонів і комп'ютерів).
В інфраструктурі інформаційного обслуговування зайняті фірми,які створюють комунікаційні інформаційні зв'язки, а також фірми, які здійснюютьпрограмне забезпечення інформаційних технологій, тощо.
Аналіз сучасного розвитку інформаційного ринку вказує натенденцію збільшення частки посередницьких послуг сервісних інформаційних фірмі фірм, що здійснюють програмне забезпечення. Поступово відбувається зсувсервісного обслуговування у бік генерації інформаційних баз даних.
Інформаційні посередники використовують такі формивзаємовідносин із замовниками інформації:
— поширення інформації за передплатою;
— відкритий продаж інформаційного продукту;
— інформаційні замовлення;
— постійне (сервісне) інформаційне обслуговування;
— користування базами даних.
Поширення інформації за передплатою є одним із видів інформаційногообслуговування, що полягає у виборі замовником визначеної тематики інформації,яку він бажає одержати протягом визначеного терміну. Цей вид обслуговування даєзмогу постійно поліпшувати і розширювати змістовність наданого замовникуматеріалу. До недоліків цього виду послуг варто віднести однобічність наданоїзамовнику інформації, яку він не спроможний коригувати. У зв'язку з цим такийвид послуг оцінюється невисоко і комерційні результати можливі лише за великихобсягів замовлення. Ці ж недоліки властиві і відкритому продажу інформації,який розрахований на випадкового користувача (видання довідкової літератури,бібліотечних каталогів, спеціальних видань тощо).
Якщо перелічені види інформаційних послуг спрямовані наспоживача, то індивідуальні інформаційні замовлення звичайно надходятьвід споживачів. До цього виду послуг варто віднести підготовку технічнихпідбірок, копій документації з інформаційних фондів, машинних копій матеріалівбаз даних і т. ін.
Вищим рівнем інформаційного обслуговування є постійне(сервісне) обслуговування замовників інформації. За такого рівняобслуговування сервісна фірма має постійне коло клієнтів, взаємовідносини зякими можуть оформлятися на договірних умовах або без них. Постійні замовникизабезпечуються усіма видами інформації та інформаційних послуг.
Особливим видом інформаційного обслуговування є патентнаробота і продаж патентних ліцензій Продаж ліцензій є вузькоспеціалізованимі висококваліфікованим видом комерційної діяльності.
Ліцензією заведено називати надане за визначену винагородуправо на використання різноманітних науково-технічних досягнень. Ліцензіїбувають таких видів:
— патентна, що надає право на використання запатентованоговинаходу або винаходу, на який подана заявка;
— безплатна ліцензія, що дає право на використання«ноу-хау», яке незапатентоване або втратило новизну;
— комплексні, надані на нововведення, на які подано заявку,але патентна чистота нововведення є сумнівною;
— виняткова, що визначає монопольне право її власника навикористання винаходу;
— проста, що видається під право використання нововведення напевний строк.
У загальному вигляді вартість ліцензії розраховується затакою формулою:
Ц = WТП, (1)
де Ц — ціна ліцензії;
W — частка лицензіара в прибутку ліцензіата;
Т — термін дії ліцензії;
П — щорічний прибуток ліцензіата від використанняліцензії.
Платежі за ліцензії здійснюються двома способами:
— за фактичним економічним результатом та участю у прибутках;
— за очікуваним економічним ефектом (паушальний платіж).
Паушальний платіж — це твердо зафіксована у ліцензійномудоговорі сума винагороди від очікуваного економічного ефекту. Такі платежівстановлюються за користування занадто складними «ноу-хау» або зневизначеними результатами впровадження (продаж ліцензії маловідомій фірмі,впровадження нововведення через визначений термін і т. ін.).
За фактичним результатом, як правило, здійснюються періодичнівідрахування у відсотках від визначеного базового показника (вартостіпродукції, суми продажів, з одиниці виготовлюваної продукції, з одиниціпотужності і т. ін.). Такі відрахування прийнято називати роялті.
Роялті визначають за формулою
/> (2)
де Р — розмір роялті;
П — додатковий очікуваний прибуток;
Ц — світова ціна базового аналога одиниці продукції, щоліцензується.
У міжнародній практиці набули поширення такі розміри роялті,%:
З—6 — за ліцензії на виробниче устаткування;
1—5 — за ліцензії на вироби масового попиту і продовольчітовари;
4—8 — за ліцензії на спеціальні прилади й устаткування;
1—4 — за ліцензії на напівфабрикати і продукцію непромисловихгалузей.
Виходячи з розмірів роялті, ціна на ліцензію розраховується утакий спосіб:
Ц = QрРТ, (3)
де Ц — ціна ліцензії;
Q — обсяг продукції, що випускається;
р — ціна виробу;
Р — розмір роялті;
Т — термін дії ліцензії.
Термін дії ліцензійних договорів, як правило, не перевищує 10років.
Останнім часом значного поширення набули консультаційніпослуги, що також виділилися в окремий вид науково-технічної діяльності — консалтинг.
Прийнято виділяти такі типиконсультаційних послуг:
— дослідження і прогнозування ринку (товарів, послуг,«ноу-хау» і т. ін.);
— дослідження і прогнозування цін світових торгових ринків;
— оцінка експортно-імпортних операцій;
— розробка техніко-економічних обгрунтувань;
— юридичні консультації.
Більшість консультативних фірм надає послуги з багатьох проблем,створюючи для цього спеціалізовані групи, які вирішують питання, пов'язані з конкретнимифункціями підприємства (виробництво, фінанси, збут, вивчення ринку тощо) абосектором економіки (промисловість, банківська справа, торгівля, комунальніпослуги і т. ін.). У таких фірмах, з одного боку, дбають про поглибленуспеціалізацію шляхом накопичення досвіду, а з іншого — всіляко сприяютьрозширенню кваліфікаційного профілю співробітників, переводячи їх з однієїспеціалізованої групи в іншу. Усе це сприяє підвищенню рівня кваліфікаціїспеціалістів, тому що на роботу в консультативні фірми підбираються спеціалісти,що мають економічний або технічний (рідше обидва) профіль спеціалізації.
Контроль за якістю роботи консультантів здійснюєтьсяфірмою-клієнтом разом з адміністрацією консультаційної фірми. Попередній іпоточний контроль є ефективнішим, ніж контроль після закінчення роботи.
Серед чинників, що забезпечують високу якість консультативнихпослуг, виділяють: рівень підготовки консультантів і їхню активність; точневизначення умов контракту; чіткий добір договорів відповідно до спеціалізаціїконсультативної фірми; правильну організацію взаємовідносин між консультантом іфірмою-клієнтом; стандартизацію методів роботи консультантів.
Підтримання якісного рівня консультативних послугзабезпечується своєчасним відстежуванням нових тенденцій у розвитку науки ітехніки в результаті аналізу поточної періодики, організації внутрішньофірмовихзаходів, участі у семінарах і на курсах підвищення кваліфікації.
Висока якість роботи консультативних фірм останнім часомзабезпечується використанням електронно-обчислювальної техніки у двох основнихнапрямках: опрацювання технічної інформації і застосування ЕОМ безпосередньо упроцесі консультування.
5. Показники кон'юнктури науково-технічної продукції
З погляду вивчення кон'юнктури ринку науково-технічноїпродукції, показники, які її характеризують, можна розділити на такі, що:
— оцінюють діяльність науково-технічних колективів і їхнюусталеність на ринку;
— характеризують власне науково-технічну продукцію;
— дають уявлення про стан самого ринку науково-технічноїпродукції.
До показників, що оцінюють діяльність тієї або іншоїнауково-технічної організації, можна віднести об'ємні і фінансові показники їїдіяльності, частку охоплення ринку, конкурентоспроможність, кількісні і якісніоцінки авторитетності наукового колективу.
До об'ємних і фінансових показників діяльностінауково-технічних організацій насамперед варто віднести обсяг науково-технічнихробіт, у тому числі за їх видами, валовий прибуток і чистий прибутокорганізації.
Динаміка зміни обсягу науково-технічної продукції навітьоднієї науково-технічної організації може в цілому вплинути на зміну кон'юнктурипопиту на певний вид розробок.
Зміна структури видів науково-технічних робіт вичерпнохарактеризує тенденції динаміки кон'юнктури ринку науково-технічної продукції.Найважливішими показниками конкурентоздатності є частка ринку і рівеньконкурентоздатності.
Важливе значення для науково-технічної фірми мають її імідж іавторитетність у вибраному напрямку наукових розробок. Формально оцінитиавторитетність практично неможливо, проте непрямо це робиться за допомогою показниківрейтингу і науково-технічного потенціалу організації.
До показників, що оцінюють науково-технічну продукцію, вартовіднести: показники очікуваної і фактичної ефективності її впровадження, термінокупності витрат на наукові дослідження і розробки, науково-технічний рівеньрозробок.
Ефективність є одним з основних цінотвірних показниківнауково-технічної розробки. Економічний ефект від впровадження інноваціїрозраховується за такою формулою:
/> (4)
де Рt — вартісна оцінка результатів впровадженняінновації у t-муроці, t=1,...,n;
Вt — витрати на впровадження інновації у t-муроці;
Взаг — витрати на розробку інновації.
Найважливішим показником,що характеризує інновацію, є термін окупності витрат. У загальному вигляді цейпоказник розраховується у такий спосіб:
Т=В/Рt (5)
де Т — термін реалізації, років;
Рt — середньорічні витрати на впровадження інновації.
Особливо ускладнюються розрахунки цього показника черезнеобхідність приведення різночасових витрат і результатів за всі рокивпровадження до їх середньої бази. При цьому вдаються до застосування такзваного коефіцієнта приведення:
/> (6)
де dt — коефіцієнт приведення витрат;
Ен— норматив приведення різночасових витрат;
tр — розрахунковий рік;
t — рік, витрати якого приводяться до розрахункового року.
Показники науково-технічного рівня розробок можутьрозраховуватися за різними методиками стосовно того або іншого виду продукції.
6. Особливості ціноутворення у науково-технічній сфері
Залежно від призначення результатів наукових досліджень ірозробок у науково-технічній сфері можуть застосовуватися різноманітні методиціноутворення. Якщо нововведення має прикладний характер, а його освоєнняспоживачем забезпечує йому додатковий прибуток, то його ціна повиннавизначатися як частка розробника у цьому прирості:
Ц=аt Пt (7)
де Ц — ціна нововведення;
аt — частка розробника у прирості прибутку, і= 1,… n;
Пt— приріст прибутку споживача за і-й рік;
п — термін ефективної експлуатації нововведення.
Термін ефективної експлуатації нововведення визначаєтьсяекспертним шляхом і залежить від специфіки галузі та реалізованого нововведення(насамперед від його новизни).
Звичайно п приймається рівним 2—4 рокам.
Значення аt, тобто частки розробника уприрості прибутку, визначається на основі узвичаєного коефіцієнта участі уприбутку, скоригованого на розмір коефіцієнта у створенні нововведення.Коефіцієнт участі у прибутку звичайно застосовується в межах 0,2—0,4 і залежитьвід суми одержуваного додаткового прибутку. В остаточному підсумку вінвстановлюється за домовленістю сторін.
Необхідність його коригування обумовлена тим, щонауково-технічна фірма може реалізовувати нововведення у різноманітній формі —від робочої документації до дослідної партії. Чим вищий ступінь завершеностірозробки, тим вище значення коефіцієнта участі у нововведенні.
Приклад. Мале впроваджувальне підприємство«Прогрес» пропонує машинобудівному підприємству модернізованийтокарний верстат, застосування якого забезпечує зниження трудомісткостівиготовлення деталей і відсоток браку, збільшення продуктивності праці. Подібнамодернізація здійснюється у середньому один раз на три роки. Цей термінприймається за n.
Розрахунки розробника, підтверджені результатами впровадженняцього устаткування на інших підприємствах, показують, що експлуатаціянововведення гарантує одержання такого додаткового прибутку: 1-й рік — 1800грн.; 2-й рік — 4000 грн.; 3-й рік — 3600 грн. Разом — 9400 грн.
Науково-технічна фірма бере на себе виконання усіх робіт звпровадження і сервісного обслуговування модернізованого устаткування.
Маючи таку інформацію, сторонам потрібно лише домовитися проконкретну частку кожного в одержуваному додатковому прибутку. Якщо, наприклад,досягнуто згоди про частку розробника 3%, то ціна нововведення становитиме 2820грн.
За подібної форми ціноутворення, яка одержала назву розподілурезультату, фірму-розроблювача повинна цікавити нижня межа, до якої вона можезменшувати свій коефіцієнт участі у прибутку. Ця межа має гарантувати їй одержаннясередньої норми прибутку за умови реалізації нововведення, тобто
/> (8)
де Цнм — нижня межа ціни на нововведення;
Вр — витрати на розробку нововведення;
Ко — очікуваний обсяг реалізації нововведення,одиниць;
Вс — витрати на створення (матеріальне втілення)нововведення;
Нп — середня норма прибутку в галузі.
Ціноутворення на основірозподілу результату привабливе тим, що забезпечує окупність витрат споживачанововведень, стимулює його зацікавленість у їхньому придбанні. Якщо виконуєтьсяця умова, то творець нововведення, забезпечуючи високий рівень обсягу продажу,гарантує собі комерційний успіх від проведених робіт.
У випадку, коли результатом нововведення є новий продукт,найчастіше ціна такої розробки визначається за принципом роялті. За базовийпоказник при цьому доцільно використовувати обсяг продажів.
Одним із різновидів підходу розподілу результату є формуванняціни залежно від параметрів розроблюваного нововведення. У цьому випадку цінавизначається у такий спосіб:
Ц=f(a1, а2,...,an), (9)
де Ц — ціна розробки;
аi — параметри розробки (продуктивність,потужність, ремонтоспроможність тощо).
Приклад. Вартість наукових досліджень і розробки новогоштампувального верстата визначена у 1000 грн. У випадку збільшення йогопродуктивності розробник одержує додаткову премію у розмірі 100 грн. за кожнийдодатковий відсоток понад норматив, оговорений у технічному завданні нарозробку.
Якщо кінцевий результат розробки не завжди ясний або вона незорієнтована на одержання додаткового прибутку, то можливе використаннявитратного принципу ціноутворення. У ряді випадків застосовується змішана формавстановлення ціни на нововведення, тобто компенсація витрат розробника, а увипадку комерційного успіху — одержання відсотка від приросту прибутку.
7. Методика дослідження кон'юнктури ринку науково-технічноїпродукції
Вивчення кон'юнктури ринку науково-технічної продукціїпередбачає таку послідовність: 1) дослідження основних рис і особливостей ринкупевного виду науково-технічної продукції; 2) розробка методики вивченнякон'юнктури; 3) збір і накопичення кон'юнктурної інформації; 4) аналізкон'юнктури; 5) прогноз кон'юнктури.
Ринок науково-технічної продукції відноситься доорганізованого ринку. Тому інформація про споживчі характеристикинауково-технічної продукції є досить доступною навіть для новітніх досліджень ірозробок. Проте через описані у першому параграфі особливості науково-технічноїпродукції, її кон'юнктурні характеристики (ціна, динаміка попиту і пропозиціїтощо) практично недоступні моментним методам вивчення кон'юнктури, оскількибільша частина інновацій є еталонною. Тому вивчення кон'юнктуринауково-технічної продукції здійснюється головним чином за оцінкою їївиробників.
Кон'юнктурний аналіз ринку може бути проведений і з позиційспоживача науково-технічної продукції або позиції конкуруючої фірми чиспеціалізованої інформаційної фірми.
Споживача в основному цікавлять ціни та ефективністьвпровадження наукових досліджень. Як показує досвід, таку інформацію пронауково-технічну продукцію можна одержати, проаналізувавши договори нааналогічну продукцію і пропозиції від різних виробників. Проте низька ціна ікращі декларовані технічні характеристики нової техніки не є основнимиринковими показниками для споживача інновації. Як правило, для споживачанауково-технічної продукції гарантією якості є не сама досконалість інновації,а скоріше рейтинг її розробників.
Тому для оцінки кон'юнктури на ринку інновацій для споживачанайважливішими є показники, що оцінюють діяльність розробників того чи іншого видунауково-технічної продукції.
Аналіз кон'юнктури з погляду конкурентів, як правило,зводиться до дослідження показників ефективності і ціни самої інновації.
Особливості науково-технічної продукції зводять нанівецьсерйозні спроби прогнозування кон'юнктури на конкретний вид товару.Прогнозування можливе лише з позиції оцінки непрямих чинників, таких якекономічні умови розвитку конкурентів-розробників, оцінка деяких тенденційрозвитку того або іншого науково-технічного напрямку і т. ін.
Література
1. Авдулов П.В., ГойзманЭ.И., Кутузов В.А. и др. Экономико- математические методы и модели дляруководителя. М.: Экономика, 2008
2. Акофф Р. Планированиебудущего корпорации. – М.: Прогресс, 2007
3. Ансофф И. Стратегическоеуправление. – М.: Экономика, 2008.
4. Багриновский К.А.,Рубцов В.А. Модели и методы прогнозирования и долгосрочного планирования: Учеб.пособие. — М.,2009.
5. Л.П. Владимирова. Прогнозированиеи планирование в условиях рынка: Учебное пособие. – 2-е изд., перераб. и доп. –М.: Издательский Дом «Дашков и К», 2009. – 308 с.
6. Гальчинський., НаєцьВ., Семиноженко В. Україна: реалії та інновацційний розвиток. – К., 2008