КафедраМіжнародної економіки
Контрольнаробота
здисципліни “Міжнародна економіка”
Зміст
1.Форми міжнародної торгівлі
2.Регульоване «плавання» валютного курсу
3.Тест.
4.Задача
5.Економічні наслідки для країни, що вивозить капіталв інші країни.
Список використаної літератури
1.Формиміжнародної торгівлі
Традиційно об'єктиміжнародної торгівлі розподіляються на товар-продукт (паливно-сировинні,сільськогосподарські, промислові товари) та товар-послугу, котрий навідміну від товара-продукта не набуває уречевленої форми, а виготовляється іспоживається в основному одномоментно і не підлягає зберіганню. Відтакбільшість видів послуг ґрунтується на прямих контактах між виробниками таспоживачами. Ця обставина відокремлює міжнародну торгівлю послугами відторгівлі товаром-продуктом. Проте ряд послуг продається в комплекті з товаром-продуктом.Особливо це стосується торгівлі наукомісткими товарами.
З самого початкунайбільшу питому вагу у міжнародному товарообігу займали товари-продукти. Вміру розвитку міжнародного поділу праці і розгортання науково-технічноїреволюції зросла роль експерта і імпорту послуг (так званого невидимогоекспорту). Світовий ринок послуг став важливим сегментом світової торгівлі.Серед власне послуг виключно швидкими темпами зростають інжінірінгові,комунікаційні, банківські послуги, страхування, реклама. Значно повільнішевідбувається розвиток транспорту та туризму.
Особливе місце вторгівлі послугами займають послуги, що обслуговують інновації (ліцензії та«ноу-хау»).
Протягом останніхдесятиліть світова торгівля ліцензіями розвивається більш швидкими темпами, ніжторгівля товарами-продуктами, особливо у ПРК та НІК. На долю цих країн припадає99% світового експорту ліцензій і патентів та 85% їх імпорту. Розвинуті країнина купівлю ліцензій витрачають в середньому 10% загальних витрат нанауково-дослідницьку діяльність. Лідером є США, на долю яких припадав 2/3продажів. Виробництво за американськими ліцензіями за кордоном у 2,5 разиперевищує товарний експорт США.
В розвиткусвітового товарного обігу чітко простежується тенденція до зниження традиційниходиничних товарів і поява нових товарних форм: товар-група, товар-об'єкт,товар-програма.
Одиничний товарбув типовим для ранніх стадій становлення міжнародної економіки. Цярізновидність товару завоювала широку сферу розповсюдження у зв'язку зрозвитком міжнародного поділу праці, ускладненням та диференціацією суспільнихпотреб.
Однак нині зонаодиничного товару відносно звужується. Вона створює нижній, кон'юнктурнийповерх світових товарних потоків. Подальша еволюція товарних форм пов'язана зтоваром-групою, товаром-об'єктом та товаром-програмою.
Товар-група. Розповсюдження товара-групина світових товарних ринках відбувається у двох формах: перетворення товарноїмаси в товари групового асортименту і об'єднання товарів в комплектні поставки.
Дана форма панувалана світовому ринку до початку 80-х років. Найбільшими експортерами комплектногоустаткування в цей період були Японія, ФРН та США.
Товар-об'єкт. Товар-об'єкт (підприємство)- пов'язаний із створенням великих підприємств різного призначення, що реалізуютьсяна світовому ринку. Провідним постачальником товара-об'єкта на світовий ринок єСША.
Товар-програма. Товар-програма — пов'язанийз різко вираженим зростанням наукомісткості, з проривом в галузі нових ідей ітехнологій. Цей товар починається з ідеї, котра у подальшому стикується знеобхідною матеріально-речовою базою, трудовими ресурсами, кредитно-фінансовимиможливостями (наприклад, програма створення літака-аеробуса А-ЗХХ).
Розвиток новихтоварних форм здійснюється на верхньому, стратегічному поверсі світовихтоварних потоків і ґрунтується на поглибленні міжнародного поділу праці,розвитку міжфірмового та внутрішньо фірмового поділу праці. Але перехід відоднієї товарної форми до іншої не витісняє попередньої. Кожна різновидністьпродовжує розвиватися, співіснуючи з іншою. Міжнародна торгівля одиничнимитоварами створює кон'юнктурний товаропотік з традиційною формою угод(контракти). Нові товарні форми, пов'язані з товаром-групою, товаром-об'єктом іособливо з товаром-програмою, створюють стратегічний товаропотік. Останній ґрунтуєтьсяна довготривалих виробничих зв'язках зі спеціалізації і кооперування, навеликомасштабних угодах, пов'язаних із спільним фінансуванням або спорудженнямоб'єктів, метою яких є вирішення великих народногосподарських проблем на основівключення в систему світогосподарських інвестиційно-виробничих зв'язків. Формоюугоди тут виступають: договір, концесія, генпідряд.
Поява новихтоварних форм породжує виникнення нових послуг. Йдеться, насамперед, про процессофтизації, тобто зростання питомої ваги інформаційних послуг. Значенняостанніх в епоху переходу від індустріального до постіндустріального(інформаційного) суспільства домінує. Необхідно вказати і на зростання значеннякредитно-фінансових послуг. Це значення, як правило, пов'язують з просуваннямна світовий ринок товара-об'єкта і товара-програми. Особливого значення припросуванні такої товарної форми як товар-програма набувають науково-технічні,інжінірінгові та консультаційні послуги.
Ціни натовар-групу, товар-об'єкт і товар-програму формуються під впливом рядуспецифічних чинників:
а) тривалавзаємодія з економічним середовищем товарного ринку (в першу чергувалютно-кредитним), який вимагає прогнозування тенденції кредитних та валютнихумов на ціну;
б) диференційованістьякісних показників товара-групи, яка вимагає урахування в ціні кінцевого ефектайого використання, тобто пов'язання її з показниками функціонуваннятовара-групи, що закуповується або продається, та обчислення ціни шляхом побудови„цінової етажерки”;
в) об'єднання втоварі-об'єкті, товарі-програмі багатьох різнорідних компонентів (конструкції,різноманітні машини, устаткування, робоча сила, кредитні гроші тощо) надаєакумулюючого впливу на ціну. В цьому випадку застосовується кумулятивнийпитомий показник: валютні капіталовкладення, віднесені до одиниці потужності,кінцева продуктивність об'єкта або валютні витрати на перетворення одиничногоосередку виробничої інфраструктури (товар-програма).
2.Регульоване «плавання» валютного курсу
Валютнимкурсомназивається співвідношення обміну двох грошових одиниць або ціна грошовоїодиниці однієї країни, виражена в грошовій одиниці іншої країни.
Фіксування курсунаціональної грошової одиниці в іноземній називається валютним котируванням.Воно дає змогу визначити співвідношення двох грошових одиниць, запропонованихдля обміну.
Котируванняпроводять державні (національні) і великі комерційні банки. Розрізняютьофіційне і вільне (ринкове) котирування валют. За офіційними котируваннямиздійснюються всі валютні операції держави. У міжбанківській торгівлі валютоющоденні котирування коливаються навколо офіційного курсу.
На валютномуринку його учасники використовують два курси: курс продавця і курс покупця.Курс продавця — це курс, за яким банк-резидент продає іноземну валюту занаціональну, а курс покупця — це курс, за яким він купляє іноземну валюту занаціональну. Курс продавця завжди вищий за курс покупця.
Різниця міжкурсом продавця і покупця називається маржею. За рахунок маржі банкпокриває видатки і формує прибуток за валютними операціями.
Часто дилери, атакож для економічних розрахунків чи у зовнішньоторговельних контрактах длявстановлення курсів валют використовують середній курс — середнє арифметичнекурсів продавця і покупця.
Під час валютнихоперацій виникає необхідність встановлення крос-курсу. Це курс,отриманий розрахунково з курсів двох валют до третьої. Або це — котируваннядвох іноземних валют, жодна з яких не є національною валютою учасника угоди,який встановлює курс.
Курс національнихвалют визначається, як правило, до долара.
У розрахункахчасто використовують фіксинг — визначення міжбанківського курсупослідовним порівнянням попиту та пропозиції по кожній з валют, а потім на ційоснові установлення курсів продавця І покупця. їх публікують у офіційному бюлетені.
Валютний курсхарактеризує співвідношення попиту та пропозиції кожної валюти, щовідображається в платіжному балансі.
Платіжний балансявляє собою співвідношення між платежами країни за кордон і надходженням їхз-за кордону. Між торговим балансом і валютним курсом існує обернений зв'язок.Якщо торговий баланс погіршується (збільшується від'ємне сальдо), то це єпоказником того, що країна більше витрачає грошей за кордоном, ніж продаєтоварів, тобто на валютному ринку збільшується пропозиція національної валюти іросте попит на іноземну, що створює умови для формування тенденції до падіннянаціональної валюти. І навпаки, якщо баланс активний, попит на національнувалюту зростає, і отже, підвищується її курс. Погіршення платіжного балансувимагає вживання заходів валютного контролю з боку національного уряду, що ведедо посилення контролю за валютними операціями та збільшення позик, знижує попитна валюту, і отже, її курс. Стабільно активне сальдо платіжних балансів востанні роки мають лише Японія та Німеччина, що відображається в стабільностікурсів їхніх національних валют.
Коливаннявалютного курсу впливає і на зовнішньоекономічну діяльність: підвищення сприяєімпорту, зниження створює вигідні умови для експорту товарів та залученняіноземного капіталу. Коливання валютного курсу фірми використовують у своїхінтересах.
На зміну валютнихкурсів впливають різні чинники. Загальну закономірність зміни валютних курсівзалежно від різних чинників можна виразити так:
r = [(Мн/Мі) • (Nн/Ni)]• (Ін — Іі) • (Рн — Рі) • Т.
Це означає, щокурс іноземної валюти щодо національної зросте, якщо:
збільшитьсягрошова маса в даній країні (Мн);
зменшитьсягрошова маса в іноземній державі (Мі);
підвищиться ВВП вданій країні (Nн);
зменшиться BВП віноземній країні (Ni);
знизятьсявідсоткові ставки в даній країні (Iн);
підвищитьсявідсоткова ставка в іноземній країні (Iі);
збільшатьсяочікувані темпи інфляції в даній країні (Рн);
зменшаться темпиінфляції в іноземній країні (Рі);
знизиться сальдоторгового балансу даної країни (Т).
У міжнароднійпрактиці використовуються два методи встановлення валютних курсів:
режим фіксованихкурсів валют;
режим плаваючихкурсів.
Перший метод діявдо 70-х років у межах Бреттон-Вудської валютної системи і передбачав обмеженняколивання національних валют відносно встановленого між ними співвідношення.
Тепервикористовується другий метод, за якого курси визначаються на валютному ринкупід впливом попиту та пропозиції. Існує декілька режимів плаваючих валютнихкурсів.
1. Незалежне«плавання», за якого курс встановлюється на основі попиту іпропозиції на національні валюти з мінімальним втручанням центральних банків.Цей режим використовують США, Японія, Великобританія, Австралія, Венесуела,Аргентина та ін.
2. Кероване«плавання», яке відрізняється від попереднього лише більшим впливомцентральних банків. Такий режим мають Греція, Китай, Туреччина, Індія, ПівденнаКорея та ін. Деякі країни мають де кілька валютних курсів, наприклад курс дляфінансових операцій, курс для зовнішньоторговельних операцій, курс длятуристів.
3. Спільне«плавання». Використовують його країни — члени ЄС. Вони мають двавалютні режими: один — для операцій всередині Союзу, а інший — для відносин зіншими партнерами. Всередині Союзу обмежені різкі коливання курсів національнихвалют, а відносно валют інших країн вони не лімітуються.
Існує декількавидів «прив'язаних» валютних курсів, застосування яких передбачаєжорстку фіксацію національного валютного курсу до однієї добровільно вибраноївалюти або кошика валют. Якщо змінюється базовий курс, автоматично змінюється іприв'язаний.
Сьогодні існуютьтакі прив'язані курси:
ординарні валютнікурси, прив'язані до долара (Ангола, Афганістан, Гаїті, Панама та ін.);
ординарні валютнікурси, прив'язані до французького франка (Бенін, Конго, Малі, Сенегал та іншіколишні колонії Франції);
ординарні валютнікурси, прив'язані до інших валют: індійської рупії — Бутан; ренда ПАР — Лесотота Свазіленд; австралійського долара — Тонга;
валюти,прив'язані до кошикових валютних курсів (Алжир, Австрія, Кувейт, Мальта, Швеціята ін.)
Крім того, існуєвалютний курс за системою ковзаючого паритету. За такою системою державивстановлюють твердий валютний курс відносно базової валюти, але зі зміною їїкурсу він автоматично не змінюється, а розраховується зміна його із врахуваннямрізниці в темпах зростання цін. Його використовують Бразилія, Чилі, Португалія,Колумбія, Мадагаскар.
Особливийвалютний режим мають деякі країни — члени ОПЕК — Саудівська Аравія, Катар,Бахрейн, ОАЕ.
3.Тест
Активне сальдоплатіжного балансу збільшиться, якщо в країні:
Знизяться реальніпроценті ставки;
Виростуть темпиінфляції;
Збільшаться темпиекономічного зростання;
Відбудуться всіпроцеси, зазначені вище;
Нічого ізпереліченого вище не відбудеться,
Відповідьпоясніть.
Відповідь: С — збільшатьсятемпи економічного зростання
Перевищеннянадходжень над платежами становить активне сальдо платіжного балансу.
«Торгівельнийбаланс», як головна частина «Поточного платіжного балансу»показує різницю між платежами по експорту та імпорту товарів. Якщо експортперевищує імпорт, то створюється «позитивне сальдо» торгівельногобалансу. Якщо імпорт перевищує експорт, то виникає зовнішньоторговельнийдефіцит або дефіцит «від'ємне сальдо» торгівельного балансу.
Друга частинаплатіжного балансу — «Рахунок руху капіталу» — також показуєспіввідношення попиту на іноземну валюту та її пропозицію. Приплив капіталузбільшує надходження іноземної валюти, відплив — зменшення іноземної валюти.
Баланс попоточних операціях і баланс руху капіталів взаємопов'язані. Дефіцит платіжногобалансу по поточних операціях покривається в основному за рахунок припливукапіталів. І навпаки, при активі поточного платіжного балансу надлишкові коштивикористовуються для купівлі нерухомості або акцій, облігацій в інших країнах.
Інформаційназначущість платіжного балансу передбачає його конкретний і детальних аналіз узв'язку з іншими макроекономічними показниками. В найбільш загальному виглядіактив і пасив торгівельного балансу пов'язаний з підвищенням або зниженням попитуна товари даної країни на світовому ринку, тобто економічної кон'юнктурисвітового ринку. В цьому випадку перевищення експорту над імпортом (позитивнесальдо торгівельного балансу) показує зростання світового попиту на товариданої країни, а покупці всередині країни віддають перевагу товарамнаціонального виробництва, а не імпортним, що свідчить про добрий станекономіки країни.
4.Задача
Рисунок 2ілюструє внутрішній попит (D) і пропозицію (S) на ринку радіоприймачів у країніX. ОА — світова ціна на радіоприймачі
/>
Рис.2. Ринокрадіоприймачів
А) Який був биімпорт радіоприймачів у країну X за відсутності торгових обмежень, якщо урядвведе імпортне мито на рівні АВ?
Б) Яка ціна нарадіоприймачі установиться на внутрішньому ринку країни X після введення мита?
В) Що показуєплоща прямокутника СЕFG?
Г) Які чистівтрати суспільства від введення імпортного мита?
Д) Як змінитьсявнутрішній обсяг виробництва радіоприймачів у країні X?
P 1 1P
R />
Q1 />/>
t />/>/>
Рис.3. Ринокрадіоприймачів
А) Який був биімпорт радіоприймачів у країну X за відсутності торгових обмежень, якщо урядвведе імпортне мито на рівні АВ?
Країна Х продукуєта споживає товар – радіоприймачі, у виробництві якого вона не має порівняльнихпереваг, у точці R. Лініями D та S на рис. 3 показано внутрішні попит тапропозицію радіоприймачів. За умови відсутності торгівлі внутрішня ціна таобсяги виробництва радіоприймачів відповідно становитимуть ОР1 та ОQ1
Країна відкритадля світової торгівлі і тому інші країни, які мають порівняльні переваги увиробництві радіоприймачів та домінують на світовому ринку, починають продаватирадіоприймачі у країні X за світовою ціною ОA, нижчою, ніж внутрішня ціна.
Оскільки світовийринок може постачати у дану країну X необмежену кількість радіоприймачів заціною ОA, лінія пропозиції буде мати вигляд горизонтальної прямої AK, якапокаже обсяг товару, доступний покупцям даної країни як із внутрішніх, так і ззовнішніх джерел. Попит дорівнює пропозиції в умовах вільної торгівлі у точціK, причому внутрішнє споживання становитиме ОL, внутрішнє виробництво — OM, арізниця між цими двома значеннями — ML — це обсяг імпорту. Отже, в результатіімпорту внутрішня ціна товару впала з рівня ОР1 до рівня OA, амісцеві виробники продають на MQ1 товару менше, ніж до початкуторгівлі.
Б) Яка ціна нарадіоприймачі установиться на внутрішньому ринку країни X після введення мита?
Уряд для захистунаціональних виробників, які втрачають прибутки через наплив дешевих товарівз-за кордону, вводить імпортний тариф на кожну одиницю радіоприймачів, урозмірі AB. Цей крок призведе до зростання внутрішньої ціни з ОA до ОB і будемати цілу низку наслідків. Крива сукупної пропозиції переміщається догори назначення введеного тарифу (t) на рівень BE. За нового рівня пропозиціївнутрішній попит дорівнює сукупній (внутрішній та зовнішній) пропозиції у точціE, у якій під захистом імпортного тарифу внутрішнє виробництво збільшується наMH, а внутрішнє споживання зменшується на NL. Імпорт скорочується з ML до HN.Отже, в результаті введення тарифу зменшилося внутрішнє виробництворадіоприймачів, що, своєю чергою, призвело до скорочення імпорту.
В) Що показуєплоща прямокутника СЕFG?
Bтрати споживачівчастково компенсуються за рахунок вигоди, яку отримують від введення митадержава та вітчизняні виробники радіоприймачів. Держава акумулює у державномубюджеті додаткові доходи, отримані внаслідок обкладання імпорту митом. Цідоходи розраховуються як добуток розміру імпорту країни після введення тарифута розміру мита, і графічно зображаються прямокутником GCEF на рис. 3. Цідоходи від мита, за суттю, є перерозподілом доходу від споживача до держави іне впливають на економічний добробут держави: вона виграє те, що втрачає споживач.Доходи переміщаються із приватного сектора у державний.
Г) Які чистівтрати суспільства від введення імпортного мита?
До введенняімпортних тарифів споживчий надлишок, тобто вигода від придбання товарів заціною A, дорівнював площі трикутника АKD, отже споживачі могли споживатирадіоприймачі у будь-яких кількостях, обмежених кривою сукупних внутрішньої тазовнішньої пропозиції і кривою внутрішнього попиту. Внаслідок того, що кривапропозиції AK після оподаткування імпорту тарифом перемістилась догори назначення тарифу t, надлишок споживання обмежується лише трикутником BED.Скорочення споживчого надлишку дорівнює заштрихованій ділянці (а + b + с + d).Це те, що втрачають покупці внаслідок зменшення споживчого надлишку, або чистізагальні втрати споживача від введення імпортного тарифу.
Д) Якзміниться внутрішній обсяг виробництва радіоприймачів у країні X?
Вітчизнянівиробники радіоприймачів, на яких мито не поширюється, реалізують своюпродукцію за вищою ціною ОВ. Оскільки ця ціна вища від світової ціни ОА,вітчизняні виробники піднімаються догори по кривій пропозиції S, збільшившивітчизняне виробництво з OM до ОH. Вони скористаються як вищою ціною, так ібільшим обсягом продаж. Отже, вони отримають додатковий дохід, якийрозраховується як різниця між додатковим прибутком, що одержать виробникивнаслідок введення імпортного тарифу, та додатковими витратами на виробництвододаткової кількості товару. Цей дохід має вигляд трапеціїа на рис. 3.
5.Економічнінаслідки для країни, що вивозить капітал в інші країни
Прямі зарубіжніінвестиції справляють істотний вплив як на соціально-економічний розвитоккраїн-інвесторів (звідки відходить капітал) і приймаючих країн (кудиспрямовується капітал), на становище різних соціальних груп у цих країнах, такі на стан та динаміку розвитку світового господарства в цілому та окремих йогорегіонів.
Вплив ПЗІ наприймаючі країни і країни-інвестори звичайно розглядається за такиминапрямками: накопичення капіталу; оволодіння сучасною технологією тауправлінськими ноу-хау; стан платіжного балансу; рівень зайнятості тазаробітної плати; реалізація національних економічних планів; культурні зміни;урядова соціальна та економічна політика тощо.
По всіх цихнапрямках вплив зарубіжних інвестицій може бути як позитивним, так і негативним,різним для приймаючих країн і країн базування, для розвинутих країн, країн щорозвиваються, країн з перехідною економікою. А відтак, знаючи загальнийхарактер потенційних наслідків того чи іншого напрямку ПЗІ, потрібно мати наувазі, що це «загальне» — не завжди обов'язкове для всіх країн.Інакше кажучи, загальні положення про вигідність чи невигідність ПЗІ не можутьбути застосовані до будь-якої країни. Конкретна ситуація у конкретній країні,супровідна ПЗІ (а саме: розміри інвестицій та їх використання, рівеньзайнятості, стан платіжного балансу, розподіл доходу від застосування ПЗІ,вплив на навколишнє середовище та соціально-політичний клімат тощо) визначає якприватний, так і загальний характер ефекту від прямих зарубіжних інвестицій.
Більшістьекономістів поділяють думку, що потенційна вигідність ПЗІ найбільш очевидна дляпромислово розвинутих країн, виступають вони в ролі інвесторів чи в роліприймаючої країни. Як країни базування вони отримують доходи у формі відсотків,дивідендів, ліцензованих платежів та платежів за управлінські послуги, щозбільшує можливість накопичення капіталу, кількість робочих місць, надходженняподатків до бюджету і т. ін. ПЗІ для цих країн означають розширення експортнихринків, доступ до сировини та дешевої робочої сили, можливість реалізаціїспецифічних переваг фірм-інвесторів в технології та управлінні, мінімізаціїоподаткування та, як наслідок, підвищення конкурентоспроможності.
Країна-інвесторможе зазнавати і збитки внаслідок відпливу капіталу. Це відбувається в томувипадку, якщо дохід від ПЗІ не надходить в країну базування. Але головнийнегативний момент для країни базування стосується зайнятості: експорт ПЗІ — цеекспорт робочих місць. Реальною є і така небезпека: ноу-хау, які супроводжуютьзарубіжні інвестиції, можуть бути використані в приймаючій країні проти цієїфірми.
Якщо країна(фірма) базування не може повністю реалізувати свої переваги, пов'язані з ПЗІ,і багато з них можуть бути привласнені іншими суб'єктами, то виникає потребаабо припинити відплив ПЗІ, або обмежити його встановленням оптимальногооподаткування на відплив ПЗІ.
В якостіприймаючих промислово розвинуті країни також мають незрівнянно більші (ніжкраїни, що розвиваються) можливості реалізувати такі потенційні вигоди відпрямих зарубіжних інвестицій, як збільшення робочих місць, стимулюваннявнутрішньої конкуренції, структурна перебудова економіки, переважнеінвестування у високо технологічні галузі, НДЦКР і особливо у розвитокфундаментальних досліджень.
Що стосуєтьсякраїн, що розвиваються, а також країн з перехідною економікою, то безумовнобільшість з них потребують ПЗІ. Більше того, для деяких з цих країн зарубіжніінвестиції є єдиним шансом вийти із «зачарованого кола бідності».
Для країн, щорозвиваються, та країн з перехідною економікою ПЗІ це:
робочі місця і,отже, зростання добробуту, почасти як наслідок навчання і підвищеннякваліфікації робочої сили;
залученняневикористовуваних ресурсів в економічний обіг;
можливістьоволодіння новою технологією і новими методами управління, підготовки кадрів,що відповідають вимогам ринкової економіки;
можливість братиучасть в міжнародному поділі праці, скоротити імпорт та розширити експорт.
Сукупний ефектвід ПЗІ може призвести до участі країни в міжнародній конкуренції, дозагального зміцнення становища її на світовому ринку.
ПЗІ впливають іна платіжний баланс. Заміщення імпорту внутрішнім виробництвом, доходи відекспорту, субсидування імпорту технології та менеджменту — все це сприяєрозширенню торгівельної частини платіжного балансу приймаючої країни. ПЗІможуть не лише зменшити залежність від імпорту даного продукту за рахунокзбільшення внутрішнього виробництва, а й сприяти отриманню доходу від йогоекспорту. Деякі країни, як, наприклад, Бразилія, в якості умов ПЗІ ставлятьекспорт продуктів, вироблених в результаті їх капіталовкладень.
З позиційплатіжного балансу ПЗІ з самого початку є сприятливими для приймаючої країни,але вони виявляються несприятливими в довгостроковому плані, якщо відбуваєтьсярепатріація доходів. Для країни базування відплив капіталу погіршує, впринципі, стан платіжного балансу в короткостроковому плані, але поліпшує — вперспективі, коли починають надходити платежі по відсотках і дивідендах із-закордону.
Негативний впливПЗІ на країни, що розвиваються, може відбуватись в таких напрямках:
Технологічназалежність.
Порушенняекономічних планів.
Культурні зміни.
Втручання ТНК вдіяльність уряду приймаючої країни.
Значна частинагромадськості багатьох країн вважає, що ПЗІ можуть завадити реалізаціїнаціональних планів економічного і соціального розвитку, оскільки створюєтьсяреальна небезпека несприятливого впливу на місцеву економіку, можливістьлоббірування місцевих політиків в інтересах іноземних інвесторів, а такожфінансування змов проти уряду.
Аналіз впливу ПЗІна добробут окремих груп населення показує, що від прямих зарубіжнихінвестицій:
виграють:
а) іноземніфірми-інвестори;
б) робітникиприймаючої країни (робочі місця);
в) населенняприймаючої країни від можливого збільшення соціальних послуг за рахунок податківна доходи від ПЗІ.
програють:
а) робітникикраїни-інвестора, оскільки ПЗІ означають експорт робочих місць;
б) конкуруючіфірми приймаючої країни;
в) платникиподатків країни-інвестора, оскільки прибутки ТНК складніше оподатковувати іуряди або перекладають недоодержану суму податкових надходжень на іншихплатників, або скорочують фінансовані за рахунок бюджету соціальні програми.
Загальнийвисновок економістів, що аналізують ПЗІ, такий:
Країна-інвестор вцілому виграє, оскільки вигоди для інвесторів більші ніж витрати робочих місцьта інших категорій осіб в країні базування;
Приймаюча країнатакож в цілому виграє, тому що виграш для робітників та інших категорій осіббільший, ніж втрати для інвесторів приймаючої країни, змушених конкурувати зфірмами, що мають технологічні, управлінські та інші переваги.
Одночаснеіснування як витрат, так і вигод породжує розбіжності в ділових колах, середполітиків, вчених-економістів з приводу іноземних інвестицій. В багатьохкраїнах ПЗІ породжують націоналістичні почуття. В США, наприклад, згідно зопитуванням, нині 48% американців виступають проти японських інвестицій ітільки 18% — за. Позиція країн, що розвиваються, також двоїста. З одного боку,вони побоюються надмірного іноземного впливу і експлуатації, а з іншого —скорочення інвестицій як засобу доступу до новітніх технологій, розширенняекспорту тощо.
В багатьохкраїнах у сфері інвестиційної політики діють потужні суперечливі лоббістськігрупи, які добиваються у своїх інтересах або обмеження припливу ПЗІ, або їх широкогозалучення.
В країнахбазування ТНК лоббістський вплив цих корпорацій на зовнішню політику урядівнерідко призводить до міжнародних військових конфліктів з метою захистуінтересів фірм-інвесторів, котрі не співпадають з інтересами нації в цілому.
Загальновідомо,що в глобальному масштабі ПЗІ, обсяг яких досяг у 1995 р. 2,6 трлн. дол.,відіграють позитивну роль. Їх розподіл по країнах, секторах економіки, галузяхпромисловості набагато визначає структуру світового господарства, відношенняміж його окремими частинами. Головними інвесторами є промислово розвинутікраїни. Ініціюючи понад 95% прямих зарубіжних інвестицій, вони ж і отримуютьблизько 75% цих інвестицій. В 90-і роки істотно зросли ПЗІ в країни, щорозвиваються, з промислово розвинутих країн. У 1994 р. вони становили 74 млрд.дол. Переважна частина цих інвестицій була спрямована в Азіатські таЛатино-Американські НІК. На долю найбільш слаборозвинутих країн припадає всього5-6% загального обсягу ПЗІ.
Найбільший потікзарубіжних інвестицій спрямовується в обробну промисловість та сферу послуг, наяку сьогодні припадає понад 50% щорічного обсягу нових капіталовкладень.
Списоквикористаної літератури
1. Багрова,І.В. Міжнародна економічна діяльність України [Текст]: навчальний посібник /І. В. Багрова, О. О. Гетьман, В. Є. Власюк; Дніпропетровський ун-т економікита права. — К.: ЦНЛ, 2004. — 384 с.
2. Дахно,І.І. Світова економіка [Текст]: навчальний посібник / І. І. Дахно. — К.: ЦНЛ,2006. — 264 с.
3. Дахно,І.І. Світова економіка [Текст]: навчальний посібник / І. І. Дахно. — 2-гевид., перероб. і доп. — К.: ЦУЛ, 2008. — 280 с.
4. Карбау,Р. Міжнародна економіка [Текст]: підручник: пер. с англ / Р. Карбау. — 7-евид. — Суми: Козацький вал, 2004. — 652 с.
5. Козик,В.В. Міжнародні економічні відносини [Текст]: навчальний посібник / В. В.Козик, Л. А. Панкова, Н. Б. Даниленко. — 6-тє вид., стереот. — К.: Знання,2006. — 406 с.
6. Международнаяэкономика [Текст]: учебное пособие / Т. Н. Гоголева, В. Г. Ключищева, Ю. И.Хаустов. — М.: КНОРУС, 2005. — 304 с.
7. Мироваяэкономика [Текст]: учебное пособие для вузов / ред. И. П. Николаева. — 3-еизд., перераб. и доп. — М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2007. — 510 с.
8. Міжнароднаекономіка [Text]: підручник / Мін-во освіти і науки України; ред.: Ю. Г. Козак,Д. Г. Лук`яненко, Ю. В. Макогон. — 3-тє вид., допов. і переробл. — К.: ЦУЛ,2009. — 560 с.
9. Міжнароднаекономіка [Текст]: навчальний посібник / ред. Ю. Г. Козак. — 2-ге вид.,перероб і доп. — К.: ЦУЛ, 2008. — 1118 с.
10. Міжнароднаекономіка [Текст]: навчально-методичний посібник / Мін-во освіти і наукиУкраїни, КНЕУ; ред. Поручник. — К.: КНЕУ, 2005. — 160 с.
11. Міжнароднаекономіка [Текст]: підручник / КНУ ім. Тараса Шевченка; ред. А. П. Румянцев.- 3-тє вид., перероб. і доп. — К.: Знання, 2006. — 479 с.
12. Міжнароднаекономіка [Текст]: підручник / Мін-во освіти і науки України, Нац.металургійна академія України; ред. В. М. Тарасевич. — К.: ЦНЛ, 2006. — 224с.
13. Міжнароднаекономіка: в питаннях та відповідях [Текст]: навчальний посібник / Мін-воосвіти і науки України; ред. Ю. Г. Козак. — К.: ЦНЛ, 2004. — 676 с.
14. Одягайло,Б.М. Міжнародна економіка [Текст]: навчальний посібник / Б. М. Одягайло. — 2-ге вид., випр. і доп. — К.: Знання, 2006. — 407 с.
15. Передерій,О.С. Міжнародні економічні відносини [Текст]: навчальний посібник / О. С.Передерій; Мін-во освіти і науки України, Закарпатський держ. ун-т. — К.:ЦНЛ, 2006. — 274 с.
16. Романчиков,В.І. Міжнародні економічні відносини [Текст]: навчальний посібник / В. І.Романчиков, І. О. Романенко. — К.: ЦУЛ, 2008. — 256 с.
17. Руденко,Л.В. Міжнародні кредитно-розрахункові та валютні операції [Текст]: підручник /Л. В. Руденко. — Вид. 2-ге, перероб. і доп. — К.: ЦУЛ, 2007. — 632 с.
18. Цыпин,И.С. Мировая экономика [Текст]: учебник / И. С. Цыпин, В. Р. Веснин. — М.: ТКВелби: Проспект, 2007. — 248 с.
19. Шевчук,В.О. Міжнародна економіка: теорія і практика [Text]: підручник / В. О. Шевчук.- 2-ге вид., перероб. і доп. — К.: Знання, 2008. — 663 с.