Міністерствоосвіти і науки України
Національнийуніверситет харчових технологій
Кафедраменеджменту
зовнішньоекономічноїдіяльності
Контрольна робота
з дисципліни:
«Міжнароднийфінансово-інвестиційний менеджмент»
Київ – 2009
1.Визначення інвестиційних ризиків
Поняттяризику в господарській діяльності існувало здавна й було пов’язане зневизначеністю в майбутньому внаслідок певних дій або рішень. Загалом, усяжиттєдіяльність людини схильна до сукупності випадковостей, а отже, і ризиків.
Інвестуванняне можна розглядати без урахування ризику, тобто вірогідності відхиленнявеличини фактичного інвестиційного доходу від очікуваного. Однак потрібнорозуміти, що ризик – це не тільки втрати, а й додатковий прибуток, тобторазом з можливістю понести втрати існує альтернатива отримання додатковихдоходів (прибутків), тобто ризикованість будь-якого підприємства єальтернативою його дохідності.
Ризикінвестування коштів у цінні папери – це вірогідність збитків абонедоотримання очікуваного доходу. Західні економісти розрізняють дві категоріїризику – систематичний і несистематичний, – які в кінцевому підсумкустановлять загальний ризик інвестицій.
Видиінвестиційних ризиків наведено на рис. 1.
/>
Рис. 1. Класифікація ризиків інвестування
Систематичнийризик пов’язаний із загальною економічною та політичною ситуацією вкраїні й навіть у світі, зростанням цін на ресурси, загальноринковим падіннямїх на всі фінансові активи.
Докатегорії систематичних належать такі ризики: зміни процентної ставки, падіннязагальноринкових цін, інфляції.
Процентнийризик зумовлений невизначеністю в майбутньому щодо напряму руху тарівня процентних ставок. Для банку це ризик перевищення середньої процентноїставки за залученими коштами (депозитами) над середньою процентною ставкою завиданими кредитами.
Щодоцінних паперів, то процентний ризик – це ступінь невизначеності на рівнікурсів цінних паперів, що викликано змінами ринкових процентних ставок. У першучергу під вплив такого ризику потрапляють цінні папери з фіксованим періодичнимдоходом. Зі зростанням процентних ставок курси цінних паперів знижуються (інавпаки).
Рівеньпроцентних ставок залежить від таких чинників:
1. Очікуванітемпи інфляції та економічного зростання. Залежно від рівня інфляції ставкипідвищуються або падають.
2. Обсягдержавного боргу, який зумовлює зростання попиту на капітал. Це виражається втому, що уряду доводиться пропонувати вищі процентні ставки для отриманнявеликих кредитів, що, у свою чергу, приводить до підвищення процентних ставокза іншими позиками на ринку.
3. Грошоваполітика уряду. Існує взаємозв’язок між обмінним курсом валюти країни тапроцентними ставками на інвестиції в цій валюті. Високі процентні ставкинеобхідні для того, щоб інвестори тримали капітали в слабкій валюті та вкладалидодаткові.
Ризикпадіння загальноринкових цінпов’язаний зі зниженнямцін на всі папери, що обертаються на ринку одночасно. Цей ризик стосуєтьсяпередусім акцій і є наслідком загальнодержавної нестабільності. Його ступіньможе бути неоднаковим для акцій різних емітентів. Деякі виробництва (комунальнігосподарства, транспорт, енергетика, харчова промисловість) мало залежать відспаду виробництва в цілому. Акції таких компаній є привабливими для інвесторів,які не схильні до ризику й намагаються мати гарантії надійності вкладеннякапіталу.
Ризикінфляції обумовлений зміною купівельної спроможності грошей і призводитьдо того, що вкладення навіть у найбезпечніші папери піддаються збиткам. Цей видризику існує в усіх країнах, оскільки інфляція – загальносвітоватенденція: різняться лише її щорічні рівні в різних державах. У розвиненихкраїнах вважається нормальним річний рівень інфляції в 3%.
Несистематичнийризик пов’язаний із фінансовим станом конкретного емітента ціннихпаперів. Він може бути викликаний невдалими маркетинговими програмами,розірванням великих контрактів емітента, страйками тощо. Оцінка такого ризикупотребує певних зусиль як посередників ринку фінансових активів, так іінвесторів. До категорії несистематичних належать такі ризики: ліквідності,галузевий, фінансовий.
Ризикліквідності пов’язаний з можливою затримкою реалізації цінного папера наринку. Інвестор має бути впевнений, що за потреби він може продати свій ціннийпапір і перетворити вкладений капітал у готівку. Найменший ризик ліквідності вборгових зобов’язань, оскільки за їхнього випуску обумовлюється можливістьпогашення паперів до кінця строку позики; при цьому можлива втрата процентів,але основний капітал зберігається й повертається кредитору.
Галузевийризик пов’язаний зі зміною стану справ у окремій галузі економіки, яка,як і всі інші, переживає народження, підйом, розквіт і занепад. Це обумовленозменшенням ресурсів, зміною попиту на продукцію, загальним напрямомекономічного розвитку. Галузь на стадії підйому та розквіту має більшийприбуток, і, відповідно, привабливість для акціонерів.
Фінансовийризик – це збитки, пов’язані з нерентабельністю або банкрутством емітентацінних паперів. У цілому фінансовий ризик, як міру економічної або соціальноїневизначеності, можна охарактеризувати за такими критеріями:
· величиною – високий, середній та низький;
· ступенем припустимості – припустимий, коли втрачається частинадоходу, прибутку; критичний (локальний) ризик, за якого доходи втрачаютьсяповністю й виникає необхідність відшкодовувати витрати; катастрофічний – повнавтрата майна;
· об’єктами – підприємця, підприємства, банку, страховоїкомпанії, тобто окремих юридичних і фізичних осіб;
· видом діяльності – ризики виробничої, посередницької,торгової, транспортної, консалтингової, страхової, охоронної та іншоїдіяльності;
· економічним змістом – чистий ризик як об’єктивна можливістьпонести збитки (нульовий результат) і спекулятивний – як суб’єктивнаможливість отримання позитивного або негативного результату певної діяльності;
· характером – операційний, інфляційний, кредитний, процентний,валютний.
Операційнийризик (або бізнес-ризик, підприємницький ризик) полягає в спроможностіпідприємства підтримати рівень доходу на вкладений капітал. В умовахакціонерного товариств це можливість підтримати дохід на акцію на рівні, що незнижується.
Бізнес-ризиквиникає в тих випадках, коли комерційна та господарська діяльність компаніїстають менш успішними, ніж це було раніше або очікувалося. Наприклад, унаслідоктого, що конкуренти знизили ціни або запропонували на ринку конкурентний товар,може знизитися обсяг реалізації. Можливі прорахунки у внутрішньофірмовомуплануванні, організації виробництва, маркетинговій стратегії тощо. Томуосновним завданням менеджменту є зведення бізнес-ризику до мінімумузабезпеченням ефективного функціонування виробництва, ретельним вивченнямринків збуту продукції та послуг.
Інфляційнийризик визначається ступенем точності прогнозування інфляції та її впливуна результат фінансово-господарської діяльності.
Процентнийризик проявляється в зміні процентних ставок за наданими кредитнимиресурсами.
Валютнийризик виникає у зв’язку з невизначеністю майбутнього руху курсівнаціональної валюти щодо іноземних. Під вплив цього ризику підпадають усісуб’єкти інвестиційної діяльності, які здійснюють фінансові операції віноземних валютах. Дуже залежать від нього клірингові розрахунки та бартерні операції.
Кредитнийризик означає можливість виникнення збитків унаслідок несплати абопростроченого виконання клієнтом своїх фінансових зобов’язань. Отже, ризикує яккредитор, так і позичальник. У групі фінансових ризиків кредитні займають однез чільних місць.
Длябанків кредитний ризик складається із сум заборгованості позичальників закредитами й овердрафтами, а також із заборгованості клієнтів за іншими угодами(свопами, акредитивами, гарантійними зобов’язаннями).
Якризик неповернення основного боргу й процентів за позикою кредитний ризиквиникає внаслідок:
· неможливості позичальника створити в майбутньому адекватнийгрошовий потік;
· невпевненості в реалізації в майбутньому за необхідною ціноюзастави під кредит;
· погіршення іміджу (репутації) позичальника у зв’язку знепередбаченими несприятливими змінами в діловому світі.
Підприємствоможе також підпадати під вплив кредитного ризику, якщо розміщує багато вільнихкоштів на банківському депозиті. Може виникнути ризик ліквідації банку, і вцьому випадку підприємство втратить більшу частину своїх вкладів.
Якщокомпанія позичає гроші за овердрафтом, то вона може піддатися ризику,пов’язаному з рішенням банку знизити наданий кредит (граничну суму овердрафтноїпозики банк має право зменшити в будь-який час). Для компанії це ризик негайноїліквідації.
Ринкомцінних паперів породжується інвестиційний ризик, який акумулюєпроцентний і бізнес-ризики, а також зумовлює специфічний ринковий ризик.Сутність інвестиційного ризику полягає в ризику втрати, по-перше, укладеного(інвестованого) капіталу, і, по-друге, – очікуваного доходу.
Ринковийризик, як правило, не пов’язаний з економічною ситуацією напідприємстві-емітенті. Він відображає зміни в очікуваннях інвесторів щодоперспектив підприємства-емітента. Зазвичай емітент не може контролювати рухсвоїх цінних паперів на ринку. Раптова війна, результати виборів, політичнаситуація, хвороба або втрата президента, приплив золота тощо справляють величезнийвплив на рух ринкових цін.
Головнимичинниками, які визначають рівень ризику, є:
1. Співвідношенняризику та доходу.
2. Тривалістьвкладення інвестицій.
3. Бар’єрнай позбавлена ризику ставки та премія за ризик.
4. Оцінкавіддачі (доходу) укладеного капіталу.
2.Світовий ринок позикових капіталів: інституційна структура
Інституційнаструктура світового ринку позикових капіталів.
Вона відображає відносини між професійними фінансовимипосередниками, позичальниками та кредиторами різних країн і передбачаєвиділення суб’єктів світового ринку позикових капіталів.
Суб’єкти світового ринку позикових капіталів:
1. Професійні посередники – транснаціональні банки, фінансовікомпанії, фондові біржі, кредитно-фінансові установи.
2. Позичальники і кредитори – офіційні інвестори (центральнібанки, державні установи, міжнародні організації), приватні фірми та банки,страхові компанії, пенсійні фонди, транснаціональні компанії.
Основні тенденції розвитку інституційної структури світового ринкупозикових капіталів: підвищення ролі держави в експорті капіталу, зниження ролібанків, підвищення ролі міжнародних економічних та валютно-фінансовихорганізацій.
Поняття міжнародногоринку позикових капіталів
Ринок капіталів – це частина фінансового ринку, де формуються попиті пропозиція в основному на середньо- і довгостроковий позиковий капітал,специфічна сфера ринкових відносин, де об'єктом угоди є наданий у позикугрошовий капітал і де формуються попит і пропозиція на нього.
Позиковий капітал – це кошти, віддані в позику під певний відсоток заумови повернення. Формою руху позикового капіталу є кредит. Основним йогоджерелом служать кошти, що вивільняються в процесі відтворення: амортизаційніфонди підприємств, частина оборотного капіталу в грошовій формі, прибуток, щойде на відновлення і розширення виробництва, грошові доходи і заощадження всіхверств населення. На ринку капіталів кредити надаються на термін понад рік.Ринок капіталів сприяє зростанню виробництва і збільшенню товарообігу, рухукапіталів усередині країни, трансформації грошових заощаджень у капіталовкладення,відновленню основного капіталу.
Економічна роль цього ринку полягає в його спроможності об'єднатидрібні, розрізнені кошти й у такий спосіб активно впливати на концентрацію іцентралізацію виробництва та капіталу. З функціональної точки зору ринок капіталів– це система ринкових відносин, що забезпечує акумуляцію і перерозподілгрошових капіталів з метою забезпечення процесу відтворення: з інституційної – сукупністькредитно-фінансових установ, фондових бірж, через які рухається позиковийкапітал.
Таким чином, ринок капіталів – це складова частина фінансовогоринку, що розпадається на ринок цінних паперів і ринок середньо- ідовгострокових банківських кредитів. Це також найважливіше джерелодовгострокових інвестиційних ресурсів для уряду, корпорацій і банків. Якщогрошовий ринок надає високоліквідні кошти в основному для задоволеннякороткострокових потреб, то ринок капіталів забезпечує довгострокові потреби уфінансових ресурсах. Він охоплює оборот позикового і банківського капіталів,комерційного і банківського кредитів, а також функціонування кредитнихаукціонів.
Міжнароднийринок позикових капіталів – сукупність фінансово-кредитних інституційміжнародного характеру – банків і банківських систем, міжнародних тарегіональних валютно-кредитних організацій, через які здійснюєтьсянагромадження та рух позичкових капіталів у сфері міжнародних економічнихвідносин – представлення одними та одержання іншими суб'єктами міжнародногоекономічного співробітництва позичок, різних форм кредитів (інвестиції, лізинг,факторинг, кредити за компенсаційними угодами) на засадах повернення. Панівнимина цьому ринку є транснаціональні банки (ТНБ) – гігантські кредитно-фінансовікомплекси універсального типу з розгалуженою мережею філіалів у різних країнахсвіту, що здійснюють банківські і міжбанківські операції у різних валютах ірізних сферах, а також різні інституціональні інвестори – пенсійні фонди,фінансові, страхові та інвестиційні компанії, міжнародні міжрегіональні банки,кредитно-валютні фонди.
Закредитами на міжнародному ринку позикових капіталів застосовуються плаваючіпроцентні ставки, які базуються на ставці банків США для першокласнихпозичальників – «прайм рейт» і на середній ставці, за якою банкиЛондона надають позички подібним позичальникам – лібор. Зараз існує більшедесяти світових фінансових центрів (Нью-Йорк, Лондон, Цюріх, Люксембург,Франкфурт-на-Майні, Токіо, Багамські острови, Панама та ін.), у якихсконцентровано понад 800 філій та відділень банків. За регіональнимиміждержавними ознаками світовий ринок позичкових капіталів поділяється наконтинентальні і міжконтинентальні сектори. Набуває великого розвитку риноккапіталів Європейського Співтовариства. Однак тут інтеграція ринку капіталувідстає від інтеграції в галузі транспорту, промисловості, сільськогогосподарства, зовнішньої торгівлі.
Однією з головнихтенденцій розвитку сучасних світогосподарських зв'язків є значне поширенняміжнародних розрахунків у кредит. Причому зазначена тенденція значно посилиласьостанніми десятиріччями. Так, якщо в 1937 р. на умовах розрахунків укредит експортувалося лише 1,5 відсотка машинно-технічних товарів, на початку60-х – 50 відсотків, то тепер – понад 75 відсотків експорту цієї продукції.Надання кредитів імпортерам є досить значним засобом реалізації продукції наСвітовому ринку, однією з найпоширеніших форм сучасних світогосподарськихзв'язків. Тому не випадково на Світовому ринку експортні кредити є частодієвішим засобом боротьби за ринки збуту, ніж ціна, якість товару чи строкипоставок.
Міжнародний кредит – ценадання грошово-матеріальних ресурсів одних країн іншим у тимчасовекористування у сфері світових господарських зв'язків. На практиці вінздійснюється наданням валютних і товарних ресурсів на умовах зворотності тавиплати відсотків, переважно у вигляді позик. Залежно від об'єктів кредитуванняміжнародні кредити поділяють на комерційні та фінансові.
Комерційний кредит – цепервинна форма кредиту, в тому числі у зовнішній торгівлі, де він має назвуфірмового кредиту, або кредиту постачального, де позикова операція поєднана зкупівлею-продажем товару, а рух позикового капіталу – з рухом товарногокапіталу. Саме тому комерційний кредит, який є найбільш «зв'язаною»формою кредиту, все ще досить широко використовується у міжнародній торгівлі.Проте через обмеження фінансових можливостей ця форма кредитування практично невикористовується при взаємних поставках інвестиційних товарів, які призначеніпереважно для модернізації й реконструкції виробництва, оновлення йоготехнологічної структури.
Фінансовий кредит – ценадання коштів у грошово-валютній формі: облігаційні позики, що розміщуються наміжнародному та національному ринках позикового капіталу за допомогою банків,можуть надаватися у валютах країни-кредитора і країни-боржника, а також утретіх валютах. Однією з важливих характеристик сучасних світогосподарськихзв'язків є швидке розбухання міжнародного кредиту, перетворення міжнародногоринку позикових капіталів на центральний елемент міжнародних економічнихвідносин. Адже інтернаціоналізація виробництва і капіталу, розширення сферидіяльності транснаціональних корпорацій потребують не тільки вільного обмінуоднієї валюти на іншу, а й міцних джерел безперебійного міжнародногофінансування відносно незалежних від національних систем. Саме тому доситьзначного розвитку набув міжнародний ринок позикових капіталів як системавідносин з приводу акумуляції та перерозподілу позикового капіталу міжкраїнами, що є сукупністю кредитно-фінансових закладів і фондових бірж, якінадають позики і кредити іноземним контрагентам. Міжнародний ринок позиковихкапіталів не лише продовжує зростати абсолютно, а й характеризується постійноюзміною структури і вдосконаленням механізму. Так, ще в 70-х роках у зв'язку зенергетичною кризою різко зросла роль деяких країн, що розвиваються, насвітових ринках позикового капіталу. Однак невдовзі їх значення тут помітно ослабло.А криза платоспроможності переважної більшості країн, що розвиваються, призвеладо їх практичного витіснення з міжнародного ринку позикових капіталів, де, як іраніше, переважають представники розвинених країн. Це і зумовило появутенденції до «сек'юритизації» – переважання на ринку позиковихкапіталів емісії цінних паперів над банківськими кредитами, оскільки останні єменш привабливими для представників промислово розвинених країн.
Залежно від того, хтовиступає кредитором, розрізняють кредити приватні, урядові та кредитиміжнародних і регіональних організацій. Приватні кредити надаються приватнимифірмами та банками і, в свою чергу, поділяються на фірмові та банківські.Урядові кредити (міжурядові, державні позики) надаються урядовими кредитнимиустановами. Кредити міжнародних організацій надаються переважно черезМіжнародний валютний фонд, Міжнародний банк реконструкції і розвитку.Європейський банк реконструкції і розвитку (ЄБРР), Європейський інвестиційнийбанк (ЄІБ), регіональні банки розвитку країн «третього світу», іншікредитно-фінансові інституції. Причому МВФ та МБРР виступають не лише як великікредитори, а й як координатори міжнародного кредиту.
Відповідно до строківрозрізняють кредити коротко – (до 1 року), середньо – (від 1 до 5 років) ідовготермінові (понад 5 років). У ряді випадків середньотерміновими вважаютькредити до 7–8 років, а довготерміновими – понад 10. Зовнішня заборгованість – цесума фінансових зобов'язань країни іноземним кредиторам, що підлягаютьпогашенню в обумовлені строки. Найгостріше проблема зовнішньої заборгованостістоїть перед країнами, що розвиваються, і переросла в проблему кризизаборгованості.
Криза заборгованості наповерхні виступає як породження руху позикового капіталу, кредитних коштів, щовидавалися промислово розвиненими країнами молодим державам. Насправді, їїпричини значно глибші. Вони охоплюють весь комплекс відносин господарськогоспілкування між партнерами з приводу руху капіталів, товарів і послуг. Узв'язку з цим за своєю політико-економічною природою криза заборгованості маєтрактуватися не просто як криза фінансово-кредитних відносин розвинених країн амолодими державами, а як найузагальненіший вияв кризи всієї системисвітогосподарських відносин між ними. І якщо це так, то і вихід з неї в межахіснуючої системи нерівноправних відносин неможливий. Отже, для ліквідації кризинеобхідна докорінна зміна цих відносин, перебудова їх на справедливихдемократичних засадах, встановлення нового міжнародного економічного порядку.
Підміжнародним кредитом розуміють рух позичкового капіталу у сфері міжнароднихекономічних відносин, пов’язаний з наданням валютних і товарних ресурсів наумовах платності, строковості повернення та забезпеченості. Беручи участь укругообігу капіталу на всіх стадіях, міжнародний кредит опосередковує йогоперехід з однієї форми в іншу: з грошової у виробничу, виробничої у товарну ітоварної у грошову.
Важливозрозуміти загальноекономічну природу міжнародного кредиту як особливого видуміжнародної торгівлі, сутність якого полягає у тому, що, коли країна-кредиторнадає позику, то вона продає нинішнє споживання за споживання в майбутньому.Країна-позичальник, беручи позику, отримує можливість витратити сьогоднібільше, ніж зароблено, в обмін на зобов’язання виплатити компенсацію вмайбутньому за теперішнє споживання.
Закріпленняза різними країнами статусу позичальників чи кредиторів визначається, з одногобоку, наявними виробничими потужностями та дефіцитом внутрішніх фінансовихресурсів, а з другого – відносним їх надлишком та відсутністю сфернайприбутковішого вкладення.
Визначитироль і місце міжнародного кредиту в розвитку сучасних світогосподарськихпроцесів можна через розкриття його функцій, всебічно та детальнопроаналізувавши кожну з них. До основних функцій, які виконує міжнароднийкредит у світовому господарстві, належать:
· забезпечення перерозподілу фінансових і матеріальних ресурсів міжкраїнами, що сприяє їх ефективному використанню;
· прискорення нагромадження капіталу в межах світового господарстваза рахунок використання тимчасово вільних грошових коштів одних країн дляфінансування капіталовкладень в інші держави;
· прискорення реалізації стабілізаційних програм і трансформаційнихперетворень в національних економіках;
· фінансування науково-дослідних та інноваційних проектів тощо.
Уконтексті загальної динамізації усіх форм економічного співробітництва міжсуб’єктами різних держав значного поширення в міжнародній сфері отримали ікредитні відносини. Це викликано такими факторами, як: інтернаціоналізаціявиробництва і капіталу, активізація і поглиблення міжнародних економічнихзв’язків, зміцнення позицій ТНК, наслідки науково-технічних здобутків,досягнення у сфері комунікаційних технологій тощо.
Зпогляду класичних схем розрізняють дві основні форми міжнародного кредиту зайого цільовим призначенням: зв’язані кредити (вони надаються на конкретні цілі,визначені кредитною угодою, і поділяються на комерційні (для закупівлі певнихвидів товарів і послуг), інвестиційні (для будівництва певних об’єктів,погашення заборгованості, придбання цінних паперів та ін.), проміжкові (длязмішаних форм вивозу капіталу) та фінансові кредити (вони не мають цільовогопризначення і можуть використовуватися позичальниками на будь-які цілі).
Що жстосується джерел і умов міжнародного кредиту, то класифікація його формнабагато ширша. За джерелами виділяють внутрішні, зовнішні (іноземні) тазмішані кредити. За кредиторами розрізняють приватні, урядові та кредитиміжнародних фінансово-кредитних організацій.
Щодоформи кредитування, то існують:
· товарні;
· валютні кредити;
щодозабезпеченості:
· забезпечені;
· бланкові;
застроками
· надстрокові;
· коротко –;
· середньо –;
· довгострокові.
Виникненняй поширення таких новітніх форм міжнародного кредитування як фірмовий табанківський кредити, а також факторинг, форфейтинг та лізинг, зумовлене,передусім, динамічним розвитком міждержавних торговельних операцій, що потребуєїхнього фінансування та обслуговування, враховуючи, в основному, кредитнийхарактер поставок товарів і послуг у сфері міжнародної торгівлі.
Нарис. 1.1 наведено структурно-функціональну схему руху позикового капіталув рамках міжнародних економічних відносин.
/>
/>Рис. 1.1.Структурно-функціональна схема руху позикового капіталу в рамках міжнароднихекономічних відносин
Кожен, хто вивчає проблематикуміжнародного кредитування, повинен усвідомити не лише механізм наданняпозикових коштів, характерний для вищеназваних форм, але й давати їмпорівняльну характеристику з погляду суб’єктів, умов, переваг, забезпечення,форми надання кредиту, оформлення кредитної угоди тощо.
Підфірмовим кредитом розуміють позику, яка надається експортером однієї країниімпортеру іншої країни у вигляді відстрочки платежу при реалізації товару чипослуг. Вона має пов’язаний характер, тобто має цільове призначення, закріпленев угоді, а також оформлюється векселем або надається за відкритим рахунком. Уразі банківського кредиту позика надається банком у грошовій формі під заставутоварів, товарних документів, векселів тощо та має пов’язаний характер. Хочабанківський кредит номінально не пов’язаний з товаропоставками, проте в окремихвипадках може використовувати для кредитування зовнішньоторговельної операції уформі акцептного або акцептно-рамбурсного кредиту.
Підфакторингом розуміють купівлю фінансовою компанією грошових вимог експортера доімпортера та їхню інкасацію. У такому разі експортер поступається факторинговійкомпанії правом отримання платежів від імпортера за поставлені товари.Авансуючи рахунок експортера до настання терміну розрахунку, факторинговакомпанія кредитує його, при цьому аванс досягає 70–90% суми фактури залежно відкредитоспроможності клієнта, а решта 10–30% зараховуються на заблокованийрахунок клієнта після вирахування відсотка за кредитом і комісії за послуги.
Щодофорфейтингу, то це купівля на повний термін на встановлених умовах векселів таінших платіжних і боргових документів, коли в обмін на придбані цінні паперибанк виплачує експортеру еквівалент їхньої вартості готівкою з вирахуваннямфіксованої облікової ставки, премії за ризик несплати зобов’язань та разовогозбору за зобов’язання купити векселі експортера.
Підлізингом розуміють різновид орендних операцій, що являє собою довготерміновуоренду машин, обладнання, споруд виробничого призначення. При розкриттіособливостей лізингу слід охарактеризувати такі їхні різновиди, як фінансовийта оперативний.
Оскількиакумуляція і перерозподіл позичкового капіталу у світовому масштабіздійснюється через світовий ринок позичкових капіталів, то у цьому блоці темидоцільно, насамперед, дати визначення даному поняттю, охарактеризувати функціїринку та з’ясувати його структуру.
Підсвітовим ринком позичкових капіталів розуміють грошові відносини, якіскладаються в процесі купівлі-продажу фінансових активів під впливом попиту іпропозиції на позичковий капітал з боку різних країн. В методологічному аспектідуже важливо зрозуміти економічну природу світового ринку позичкових капіталів.З одного боку, він може розглядатися як частина світового ринку, котрийобслуговує рух факторів виробництва (мова, передусім, про капітал, який єоб’єктом купівлі-продажу між окремими країнами з метою фінансування розширеноговідтворення і отримання доходів), а з другого – світовий ринок позичковихкапіталів віддзеркалює відносини, представлені механізмом залучення заощадженьі перетворення їх в інвестиції, та процес акумуляції вільних грошових ресурсів.
Світовийринок позичкових капіталів – комплексне й багатофункціональне утворення, щоохоплює різноманітні ринки і складається з багатьох інститутів. А зрозумітизакономірності та фактори його розвитку, а також особливості функціонування можначерез детальний розгляд структури сучасного ринку позичкових капіталів, якаскладається з функціональної, інституціональної, географічної та валютноїможливостей.
Зпогляду функціональної структури виділяють грошовий ринок(сукупністьпопиту і пропозиції на короткостроковий позичковий капітал) та ринок капіталів(забезпечує здійснення довгострокових інвестицій домогосподарств, фірм таурядів). У свою чергу ринок капіталів поділяється на кредитний ринок та ринокцінних паперів–із диференціацією останнього щодо домінуванняпевного фінансового інструменту (ринок акцій, облігацій та ін.). Географічнаструктура світового ринку позичкових капіталів відображає рух капіталів міжкраїнами, групами країн, регіонами світу переважно через міжнародні фінансовіцентри. В аспекті географічної структури виокремлюють традиційні фінансовіцентри (Нью-Йорк, Лондон, Цюріх, Франкфурт-на-Майні та ін.) та новіфінансові центри (Гонконг, Бахрейн, Панама, Багамські, Кайманові острови тощо).
Що стосується інституціональної структурисвітового ринку позичкових капіталів, то, характеризуючи її, слід акцентуватина виокремленні таких особливостей, як вкладники (суб’єкти ринку, чиї коштиакумулюються: населення, приватні фірми, банки, страхові компанії, пенсійніфонди та ін.), позичальники (споживачі капіталу: ТНК, державні установи,приватні фірми, міжнародні та регіональні організації) та посередники(акумулятори й постачальники капіталу: транснаціональні банки, фінансовікомпанії, фондові біржі, центральні та зовнішньоекономічні банки країн,міжнародні та національні фінансово-кредитні установи тощо).
В ході аналізу валютної структурисвітового ринку позичкових капіталів, що відтворює частку різних валют, в якихздійснюються фінансові операції на ньому, доцільно зосередитися на таких їїсегментах, як національний, міжнародний та євроринок кредитних ресурсів.Усебічний аналіз процесів, пов’язаних з інтернаціоналізацієюфінансово-кредитної сфери та формуванням світового ринку позичкових капіталів,зумовлює з’ясування особливостей функціонування та розвитку євроринку. Масштабиоперацій, що здійснюються на ньому, зумовлюються зростаючою роллю даногосегмента ринку позичкових капіталів, який є вільним від регламентації, щоуможливлює надавання користувачам кредитного капіталу на вигідніших, порівняноз національними ринками, умовах. В даному блоці вивчення теми після розкриттясутності євроринку як ринку, на якому здійснюються депозитно-позикові операціїу валютах, що вийшли за межі країни-емітента, доцільно з’ясувати найважливішійого механізми, визначити суб’єктів, а також прокоментувати такі основні йогориси, як:
· відсутність чітких географічних та часових меж;
· універсальність ринку зі здійсненням валютних, депозитних,кредитних операцій і операцій з купівлі-продажу акцій і прав на них;
· специфіка відсотків ставок, яка полягає в тому, що за депозитамивони вищі, а за кредитами – нижчі від національних через те, що на операції вєвровалюті не поширюються системи обов’язкового резервування та податків навідсотки за депозитами. Відсоткові ставки євроринку як змінного елементавключають ставки ЛІБОР (СІБОР, ПІБОР та ін.), а як постійного елемента – преміюза банківські послуги – спред;
· високі бар’єри входження на євроринок внаслідок йогомонополізації, коли основні позичальники – центральні банки та уряди країн, атакож великі ТНК, тоді, як доступ приватних установ та інвесторівзабезпечується міжнародними фінансово-кредитними організаціями, котрі надаютьїм пільговий доступ на ринок єврокапіталів;
· спрощена процедура здійснення угод: телефоном, телексом тощо.
Засвоївшисутність процесів, які супроводжують міжнародний рух позичкового капіталу,необхідно перейти до з’ясування існуючих у міжнародній практиці проблем іззовнішньою заборгованістю країн. Логіка такої послідовності вивчення змістуданої теми викликана тим, що проблеми, які виникають у зв’язку з неможливістюобслуговувати та повернути зовнішній борг, є наслідком надмірного іневрегульованого залучення в країну кредитного капіталу, у тому числі позикміжнародних валютно-фінансових організацій (МВФ, групи Світового банку тощо).
Уданому блоці питань доцільно дати визначення поняття «зовнішній борг»,засвоїти показники, якими можна оцінити його кількісну та якісну структуру,рівень небезпеки для національної економіки, а також усвідомити фактори, щовикликали типове для країн третього світу явище – зростання зовнішнього боргу.
Стосовно зовнішнього боргу, то рівенькваліфікують як суму зобов’язань держави перед зовнішніми кредиторами. Для йогооцінки поряд із такими показниками, як абсолютна сума боргу, темпи йогозростання і приросту, використовують так індикатори, як: відношення зовнішньогоборгу до ВВП країни, зовнішній борг на душу населення, норма обслуговуванняборгу (відношення суми платежів, яку країна повинна виплатити іноземнимкредиторам за певний період часу до суми іноземної валюти, отриманої країноювід експорту товарів і послуг) та ін.
Передумовиформування та розвитку ринку позикового капіталу
Загальний обсягзовнішньої заборгованості країн, що розвиваються, на кінець 90-х років був нарівні 2 трлн дол. Проте тягар заборгованості визначається навіть не стількиабсолютним обсягом боргу, скільки сумою платежів для його погашення. їхнімвідношенням до валового національного продукту й експорту. Погіршення умовкредитування держав, що розвиваються, останнім десятиріччям супроводжувалосябільш швидкими темпами збільшення виплат з обслуговування боргу, особливовідсотків, ніж зростання самого боргу. Саме ця обставина в поєднанні з різкимскороченням експорту, погіршенням умов торгівлі, зростанням масштабівнееквівалентності в обміні та посиленням протекціоністських дійтранснаціональних компаній не дала можливості країнам, що розвиваються,своєчасно сплачувати заборгованість, призвела до переростання проблемизовнішнього боргу у кризу заборгованості. З кожним роком ці держави змушенівитрачати дедалі більшу частину своїх експортних надходжень на відшкодуванняборгу і оплату відсотків, що істотно обмежує можливості імпорту ними виробничогоустаткування і технологій та негативно позначається на перспективах їхньогоекономічного розвитку. Так, якщо в 1975 р. країни, що розвиваються,витрачали на відшкодування боргів і сплату відсотків 13 відсотків своїхекспортних надходжень, то з 1986 р. – понад 30 відсотків, що значноперевищує критичну межу – 25 відсотків. У Латинській Америці та Африці напівдень від Сахари відношення платежів з боргу до суми експорту становитьвідповідно 41 і 25 відсотків. У деяких країнах, що розвиваються, платежі зборгу навіть перевищують експортні надходження. Тягар платежів з боргунастільки значний, що не лише стримує їх економічний розвиток держав, а йпрактично не дає можливості підтримувати навіть той злиденний рівень споживанняу багатьох з них, який було досягнуто в 70-ті роки. Усе це гальмує і навітьпаралізує економічний прогрес країн, що розвиваються, блокує підвищенняжиттєвого рівня населення, відкидаючи його нерідко на багато років і навітьдесятиріччя назад.
Країни, щорозвиваються, економічно не спроможні сплатити величезні борги і відсотки заних. Вони опинилися у своєрідній пастці. Водночас ситуація, що склалася,реально загрожує і кредиторам, може зумовити ланцюгову реакцію банкрутств,розвал усієї існуючої міжнародної фінансово-кредитної системи, а тому змушуєуряди і керівників міжнародних фінансових кіл здійснювати певні заходи щодолібералізації фінансово-кредитних відносин з країнами, що розвиваються.Остаточно подолати кризу заборгованості не можна без прийняття глобальних іводночас кардинальних політичних рішень, які враховували б інтереси молодихдержав і не підривали функціонування всесвітнього господарства, всієї системисвітогосподарських зв'язків. Термін «криза заборгованості» цілкомпридатний для характеристики сучасного стану зовнішньої заборгованості деякихкраїн Східної Європи, і передусім Польщі в недалекому минулому. Так, протягом1971–1987 pp. ця країна, отримавши кредити на загальну суму 47 млрд. дол.,виплатила за них у рахунок погашення своєї заборгованості 50 млрд. дол. ізалишалася ще винною близько 40 млрд. Щоправда, кредитори Польщі за останніроки «подарували» їй значні суми боргу, що призвело до суттєвогозниження загальної зовнішньої заборгованості. Досить неоднозначна ситуація ззовнішньою заборгованістю склалася в Україні, державний борг якої іноземнимкредиторам на кінець 90-х років становив 12,5 млрд. дол. США.
Зовнішня заборгованістькраїн з розвиненою ринковою економікою, хоча і продовжує залишатися значною длядеяких держав, усе ж завдяки їхній відносній економічній стабільності не набулатієї гостроти, що для країн, які розвиваються, та держав Східної Європи.
Досить сказати, що, заданими МВФ, валовий (внутрішній і зовнішній) борг усіх разом узятихіндустріально розвинених країн світу зріс з 40 відсотків розміру сумарного валовоговнутрішнього продукту (ВВП) в 1978 р. до майже 70 відсотків у 1994 р.США, наприклад, маючи найбільший у світі розмір ВВП, найзначніші розміризакордонних інвестицій, найбільшу масу своєї валюти за межами країни є водночаснайбільшим у світі боржником. За офіційною статистикою державний борг США в1996 р. перевищив 5 трлн дол. Однак у жодній з розвинених країн проблемазаборгованості не стояла і не стоїть на першому плані, оскільки державний борг,якщо він за своїми розмірами не виходить за прийняті параметри макроекономіки,не є чимось загрозливим. Крім того, у розвинених країнах, як правило, більшомучи меншому державному боргу протистоїть більший чи менший борг іншихкраїн-дебіторів.
При оцінціплатоспроможності деяких країн використовують показник норми обслуговуваннядержавного боргу СНОБ), який визначається відношенням суми платежів, яку країнамас виплатити іноземним державам за певний період СП, до суми іноземної валюти,отриманої від експорту товарів і послуг СВ: НОБ = СП – СВ – 100%.
У міжнародній практиціприйнято вважати, якщо НОБ перевищує 20 відсотків, країна є неплатоспроможною.Показником оцінки загального стану сукупної платоспроможності країн світу абоокремого регіону с показник міжнародної валютної ліквідності (МВЛ), якийвизначається відношенням золотовалютних резервів центральних банків країнсвітового співтовариства ВР до загальної суми річного імпорту товарів та послугIP:
МВЛ = ВР • IP • 100%.
Аналізуючи процеси, пов’язані звиникненням проблеми зовнішньої заборгованості, важливо засвоїти чинники, якіїї зумовили. Серед них найвагомішими є невеликі обсяги внутрішніх заощаджень;від’ємне сальдо за торговельними операціями; значний імпорт капіталу завідсутності власних ресурсів та ін.
Допочатку 1970-х років сума боргу слаборозвинених країн вважалася відносноневеликою і в основному була представлена кредитами іноземних держав таміжнародних фінансових інститутів (МВФ, групи Світового банку й регіональнихбанків розвитку). Більшість таких позик надавалися за пільговими умовами, тобтоз низькою відсотковою ставкою, і використовувалися на реалізацію конкретнихпроектів розвитку та оплату імпорту інвестиційних товарів.
Протевже наприкінці 1970-х та на початку 1980-х рр. становище кардинально змінилося:до процесу кредитування слабкорозвинених країн підключилися і комерційні банки,які, скориставшись надлишками нафтодоларів країн-членів ОПЕК, надавали кредитикраїнам третього світу для покриття дефіциту платіжних балансів і підтримкиекспортних галузей.
Незважаючина те що залучення іноземного капіталу збільшує ресурси економічного розвиткунаціональних економік, за отримані ресурси необхідно розплачуватися. За останніроки їх ціна настільки зросла, що витрати перевищують очікуваний ефект.
Зовнішнійборг породжує проблему його обслуговування, яка включає:
· амортизацію (виплату основної суми);
· виплату відсотків.
Зобов’язання з обслуговування зовнішньогоборгу виконуються або за рахунок експортної виручки і скорочення імпорту, абочерез нові запозичення. За період з 1970 р. до 2002 р. зовнішній боргкраїн, що розвиваються, зріс з 68,4 млрд. дол. до 2,6 трлн дол., тобто більше,ніж на 2000%. Тільки на обслуговування цього боргу витрати становили на початку90-х років 169 млрд. дол.
Заданими Світового банку, на сьогодні налічується близько
16 країн із високим рівнем зовнішньої заборгованості, серед яких особливовиділяються Бразилія, Мексика, Аргентина, Венесуела, Польща. Більша частинаборгу країн, що розвиваються, припадає на комерційні банки.
Злетміжнародного кредитування припадає на 1974–1979 рр., який і викликав проблемузовнішньої заборгованості. Оскільки кредитні ресурси використовувалися вкрайнеефективно, то неухильно зростали труднощі з виплатою боргів. Для погашеннястарих боргів і виплати відсотків за них країни-боржники вимагали відстрочкиплатежів і надання нових позик, проте змушені були продовжувати переказуватизначні фінансові ресурси своїм кредиторам. За період акумуляції боргупроявилася тенденція до відтоку приватного капіталу з країн-боржників. Заперіод з 1976 до 1985 рр. ці країни втратили 200 млрд. дол. (або 50% позиковихкоштів), що призвело до практичного призупинення економічного зростання,скорочення доходів і споживання на душу населення в даних країнах.
Вийтиіз такого становища можна двома способами:
1) скорочення імпорту, проведення жорсткої податкової та монетарноїполітики, що гальмує темпи заборгованості;
2) фінансування дефіцитів рахунків за поточними операціями завдякизалученню нових зовнішніх позик.
Протягом 1980-х р. країни-боржники пішлиіншим шляхом, продовжуючи брати нові великі кредити. Внаслідок цього на початок90-х рр. у деяких з них були від’ємні показники економічного зростання.Відсотки по кредитах досягли 100 млрд. дол. на рік.
На сучасному етапі ці країни опинилисяперед необхідністю звернутися по допомогу до стабілізаційної програми МВФ,умови якої включають 4 компоненти:
1. Скасування або лібералізацію валютного та імпортного контролю;
2. Зниження обмінного курсу місцевої валюти;
3. Жорстка внутрішня антиінфляційна програма (контроль за кредитамибанків, державний контроль за дефіцитом державного бюджету, контроль зазростанням заробітної плати, зняття контролю за цінами);
4. Стимулювання іноземних інвестицій і відкритість економіки країнисвітовому господарству.
Характеризуючиіснуючі у світовій практиці механізми розв’язання проблеми зовнішньоїзаборгованості країн, слід акцентувати увагу і на діяльності Паризького іЛондонського клубів кредиторів. Паризький клуб кредиторів об’єднує 19країн-кредиторів, а членами Лондонського клубу стали понад 600 комерційнихбанків-кредиторів. Звичайною для даних неурядових організацій практикою сталареструктуризація зовнішніх боргів країн (пролонгація боргу, подовженняпільгового періоду, зменшення відсоткових ставок обслуговування та ін.) а в окремихвипадках – їх повне чи часткове списання.
Міжнародні та регіональні валютно-кредитні організації –це установи, які створені на базі багатосторонніх угод між державами.Найважливішу роль серед них у сучасний період відіграють Міжнародний валютний фонд(МВФ) і Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР). Останній сьогодні єголовною установою Групи Світового банку.
Міжнародна фінансово-кредитна система складається не тільки зміжнародних фінансово-кредитних відносин, а й з інститутів, без яких цівідносини не існували б. Інституціональне забезпечення насамперед зводиться доміжнародних фінансово-кредитних організацій. Серед основних таких інститутівможна назвати Міжнародний валютний фонд (МВФ) і Світовий банк (вірніше, Групасвітового банку – ГСБ), які ще називаються Бретон-Вудськими інститутами, атакож Банк міжнародних розрахунків (БМР) і такі організації з регулюваннязовнішньої заборгованості, як Паризький (ПК) і Лондонський (Ж) клуби (рис. 5.5).Окрему, але достатньо помітну, роль на світовому кредитному ринку відіграютьрегіональні банки: Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР),Азіатський банк розвитку (АзБР), Африканський банк розвитку (АфБР),Міжамериканський банк розвитку (МАБР).
Світовий банк – це міжнародний інвестиційний інститут, заснований(під назвою Міжнародний банк реконструкції та розвитку) одночасно з Міжнароднимвалютним фондом згідно з ухвалою міжнародної валютно-фінансової конференції,яка відбулася в американському містечку Бретон-Вудсі в 1944 році.
До складу Групи Світового банку входить дві основні самостійніорганізації:
– Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР);
– Міжнародна асоціація розвитку (МАР).
Серед головних організацій Групи Світового Банку також є щеМіжнародна фінансова корпорація (МФК), Багатостороннє агентство гарантуванняінвестицій (БАТІ) і Міжнародний центр розв'язання інвестиційних спорів (МЦРІС).
Міжнародний банк реконструкції та розвитку (The International Bankfor Reconstruction and Development) – це спеціалізований заклад ООН з фінансовогосприяння в реконструкції та розвитку економік країн-членів. МБРР функціонує з1945 року. Членами цієї кредитної установи можуть бути тільки ті країни, яківступили до МВФ.
МБРР здійснює свою діяльність у вигляді надання довгостроковихпозик. Як правило, кредити надаються на термін 15–25 років.
Міжнародний банк реконструкції та розвитку надає позики восновному для:
– розвитку інфраструктури;
– здійснення сільськогосподарських проектів;
– розвитку промисловості, але не більше 20% від загальноїсуми позики і то в основному на розвиток малого бізнесу.
Міжнародна асоціація розвитку (The International DevelopmentAssociation) – це міжнародна міжурядова організація, яка також, як і МБРР, єспеціалізованим органом ООН Створена у 1960 році для сприяння економічномурозвитку найменш розвинених країн шляхом надання їм пільгових кредитів.
Міжнародна фінансова корпорація (The International FinanceCorporation) – це також міжнародна міжурядова організація, спеціалізованийзаклад ООН. Створено в 1956 році для стимулювання приватного підприємництва,головним чином у країнах-членах МФК, що розвиваються.
МФК надає кредити приватним підприємствам і купує цінні папери, неконкуруючи з приватними інвесторами (її частка в акціонерному капіталі неперевищує 20%). МФК сприяє спільним інвестиціям місцевого та іноземногокапіталів і вкладає кошти тільки у прибуткові підприємства приватного сектору.Термін надання позики 5–15 років. Рівень процента встановлюється залежно відставок грошового ринку.
Джерела ресурсів Міжнародної фінансової корпорації:
– статутний капітал;
– продаж участі в кредитах банкам та іншим фінансовимустановам;
– перепродаж цінних паперів;
– позики і дотації від МБРР.
Багатостороннє агентство гарантування інвестицій (The MultilateralInvestment Guarantee Agency) – це спеціалізована установа, метою якої єзаохочення надходження інвестицій у країни, що розвиваються, шляхом їхньогострахування від некомерційних ризиків.
Міжнародний центр розв'язання інвестиційних спорів (InternationalCenter for Settlement of Invectment Disputes) – це спеціалізована установаправового спрямування, метою якої є стимулювання приватних інвестицій черезурегулювання конфліктів між іноземними інвесторами та місцевими урядами.Створено МЦРІС у 1966 році. До цієї організації входить понад 130 країн.
Важливу роль на світовому ринку позичкових капіталів грає системагрупових і регіональних міжнародних фінансово-кредитних установ. Особливе місцесеред таких установ займає Банк міжнародних розрахунків – БМР (Bank forInternational Settlement – BIS), заснований у 1930 році, як міждержавнафінансова організація.
Основні завдання БМР:
– сприяння співробітництву центральних банків країн-учасниць;
– надання додаткових коштів для міжнародних фінансових операцій;
виступ у ролі довіреної особи в міжнародних фінансових угодах.
Азійський банк розвитку (АзБР) створено у 1965 році, а операціївін здійснює з 1966 року.
Мета створення:
– фінансування програм розвитку азійських країн, щорозвиваються;
– сприяння зовнішній торгівлі країн-членів;
– надання фінансової, технічної та економічної допомоги.Стратегічні завдання:
– сприяння економічному зростанню і співробітництва в регіоніАзії та Далекого Сходу;
– зниження рівня бідності;
– поліпшення становища жінок;
– розвиток людських ресурсів, включаючи в царинінародонаселення;
– забезпечення раціонального природокористування. Функції:
– надання позик і вкладання власних коштів з метою досягненняекономічного та соціального прогресу країн-членів, які розвиваються;
– надання технічної допомоги та послуг експертів у підготовціта здійсненні програм і проектів розвитку;
– стимулювання державних і приватних інвестицій з метоюрозвитку;
– надання допомоги в координації планів та цілей розвитку.
Африканський банк розвитку (АфБР) створено в 1964 році, афункціонує з 1966 року.
Міжамериканський банк розвитку (МАБР) створено у 1959 році зіштаб-квартирою у Вашингтоні. Наприкінці 90-х років МАБР налічував 46 членів.
Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР) створено в 1990році, а операції здійснює з 1991 року. Штаб-квартира ЄБРР знаходиться вЛондоні.
Чорноморський банк торгівлі та розвитку – ЧБТР (he Black Sea Bankfor Trade and Development – BSBTD). Розпочав здійснювати операції з 1999 року.
Паризький клуб (Paris Club) е неформальною урядовою організацієюкраїн-кредиторів. Створено в 1956 році
Лондонський клуб (London Club) є організацією найбільшихбанків-кредиторів. На відміну від Паризького клубу, який займається питаннямидержавних боргів, Лондонський клуб регулює питання реструктуризації приватноїзаборгованості.
Списоклітератури
1) Міжнародний фінансово-інвестиційний менеджмент: Конспект лекційдля студ. спец. 7.050206, 8.050206 «Менеджмент зовнішньоекономічноїдіяльності», 8.050206.01 «Менеджмент митної системи» всіх формнавчання. – К.: НУХТ, 2009. – 83 с.
2) Міжнародний фінансово-інвестиційний менеджмент: Метод. вказівки довивч. дисципліни та викон. контрол. роботи для студ. спеціальності 7.050206,8.050206 «Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності» та спеціалізації8.050206.01 «Менеджмент митної системи» напряму 0502 «Менеджмент»усіх форм навчання / Уклад.: С.В. Стахурська. – К.: НУХТ, 2009. – 31 с.