МІНІСТЕРСТВО освіти і НАУКИ УКРАЇНИ
КУРСОВА РОБОТА
Запоріжжя – 2010
/>/>/>/>/>/>/>/>/>/>/>/>/>Перелікумовиних скорочень та одиниць виміруСлово / словосполучення Скорочення Умови використання В Внутрішній валовий продукт ВВП Г гривня грн. при цифрах рік р. при цифрах Є Єдиний економічний простір ЄЕП К копійка коп. при цифрах М Міністерство внутрішніх фінансів МВФ О Оптимальна валютна зона ОВЗ Р Російська федерація РФ С Співдружність незалежних держав СНД Союз радянських соціалістичних республік СРСР Т тому подібне т.п.
/>/>Реферат/>/>/>/>/>/>
Обсяг роботи: 37 сторінок,1 таблиця, 5 малюнків, 14 джерел.
Ціль роботи – розглянутиосновні аспекти питання оптимальних валютних зон.
Об'єкт дослідження –оптимальні валютні зони.
Задачі роботи:
- огляд теорії оптимальних валютних зон і існуючихтеоретичних моделей, що описують умови, вигоди й витрати відмови віднаціональної валюти й створення єдиної валютної зони;
- емпіричне дослідження порівняльної динамікимакроекономічних показників країн — членів СНД і їх зовнішньоекономічноїполітики з погляду задоволення критеріям створення єдиної валютної зони;
- оцінка перспектив і умов створення єдиної валютноїзони на території СНД.
Методи дослідження –аналіз існуючих положень теорії оптимальних валютних зон, а також висновків зформальних моделей.
Ключові слова: валютна зона, гроші, країна, зв’язки,інтеграція, зовнішньоекономічні стосунки, національна валюта, оптимальність,аналіз, розвиток, перспективи.
/>/>Зміст
ВСТУП
1. ТЕОРІЯ ОПТИМАЛЬНИХ ВАЛЮТНИХЗОН
1.1 Поняття оптимальноївалютної зони
1.2 Традиційний підхід довизначення розмірів оптимальної валютної зони
1.3 Альтернативний підхід довизначення розмірів оптимальної валютної зони
2. ЕМПІРИЧНИЙ АНАЛІЗ ТЕОРІЇОВЗ
3. ДОСЛІДЖЕННЯ ВАЛЮТНОЇІНТЕГРАЦІЇ СТОСОВНО ДО КРАЇН СНД
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
Вступ
Валютні зони — валютніугруповання держав, створені під час і після Другої світової війни на основідовоєнних валютних блоків для проведення погодженої політики в галузіміжнародних валютних відносин. Як правило, охоплюють країни, які перебувають упевній фінансово-економічній або політичній залежності від держави, що очолюєпевну зону. Ці країни підтримують курс своїх валют відповідно до валютикраїни-гегемона; повинні тримати свої основні золотовалютні резерви у банкахцієї країни; купувати її державні цінні папери тощо.
Основними правиламивалютної зони є: провідна валюта використається як платіжні кошти і як резервнікошти, за допомогою цієї валюти здійснюються «зовнішні платежі»,вільне переміщення валют з однієї країни в іншу.
Останні десятиліттяознаменувалися істотним ростом інтересу різних країн світу до процесівекономічної й валютної інтеграції. Митні союзи й багатосторонні торговельніугоди, лібералізація валютних і фінансових ринків — от далеко не повний перелікінтеграційних процесів, що протікають у світі наприкінці XX — початку XXI ст.Утворення Європейської валютної системи і її наступна трансформація вЄвропейський валютний союз — одне із самих головних досягнень європейськихкраїн на шляху економічної й, зокрема, валютній інтеграції.
На цьому тліспостерігається підвищена увага до проблем міжнаціональної інтеграції натериторії країн Співдружності Незалежних Держав. Після розпаду СРСР і утворенняна його основі цілого ряду незалежних держав пішов період трансформаціїнаціональних економічних систем, викликаний переходом від планової економіки доринкового, розривом сформованих господарських зв'язків між підприємствами,опинившимися на території різних держав. Споконвічно цей процес супроводжувавсяістотним падінням економічної активності в даних країнах і зниженням рівняжиття населення, високими темпами інфляції, низькою ефективністю бюджетної йподаткової політики. Крім цього, глобальна криза 2002-2003 р. завдав серйозногоудару не тільки по Росії, але й по інших країнах — членам Співдружності.
Разом з тим саме післякризи в країнах СНД спостерігалося поліпшення економічної кон'юнктури, щосупроводжується ростом ВВП, помітним зниженням інфляції, підвищеннямефективності податкової й бюджетної політики поряд з деяким зм'якшеннямнапруженості в соціальній сфері й поліпшенням ситуації із платіжним балансом.Стабілізація курсів валют даних країн стосовно валют найбільш розвинених країнмиру також можна розглядати як одне з істотних досягнень економічної політики.
Почасти всі вищевказаніфактори, що свідчать про стабілізацію економік країн Співдружності, дозволилиїм приступитися до розробки середньо- і довгострокової стратегій розвитку.Безумовно, важливу роль у цьому процесі повинна грати консолідація економічногопростору країн СНД, заснована на розвитку ринкових відносин між державамирегіону. Яскравим підтвердженням цьому є укладене між рядом країн СНД (Росією,Білорусією, Казахстаном і Україною) угода про утворення Єдиного економічногопростору на території цих країн і курс на його подальший розвиток. Відповіднодо згаданої угоди особлива увага повинне приділятися розширенню торговельнихвідносин між державами, створенню умов для безперешкодного переміщення капіталуй робочої чинності, зближенню податкової, грошово-кредитної йвалютно-фінансової політики.
У зв'язку із цим усе більшактивно ведеться полеміка щодо умов, при яких інтеграційні процеси виявлятьсявзаємовигідними для всіх країн, що беруть участь. Для рішення даної проблеминеобхідно чітко розуміти й усвідомлювати всі вигоди й витрати, з якимисполучені процеси економічної інтеграції. Найчастіше аргументація прихильниківінтеграційних процесів на пострадянському просторі ґрунтується винятково надосвіді Європейського валютного союзу: пропонується повторити шлях, по якомупройшли країни Європи до дійсного моменту. Однак a priori не можназатверджувати, що копіювання чужого досвіду принесе очікувані результати,оскільки сформовані на території країн СНД економічні й політичні умовидокорінно відрізняються від умов, у яких перебували країни Європи із самогопочатку інтеграційних процесів.
Таким чином, основнимицілями нашого дослідження є:
- вивчення основних теоретичних іекономіко-політичних проблем, що виникають при створенні єдиної валютної зони;
- оцінка ступеня готовності окремих держав — членівСНД до вступу у валютний союз із погляду основних положень теорії оптимальнихвалютних зон;
- аналіз можливих вигід і витрат такого рішення дляокремих держав — членів СНД.
Основними завданнямироботи є:
1. огляд теорії оптимальних валютних зон і існуючихтеоретичних моделей, що описують умови, вигоди й витрати відмови віднаціональної валюти й створення єдиної валютної зони;
2. емпіричне дослідження порівняльної динамікимакроекономічних показників країн — членів СНД і їх зовнішньоекономічноїполітики з погляду задоволення критеріям створення єдиної валютної зони;
3. оцінка перспектив і умов створення єдиної валютноїзони на території СНД.
Методологія дослідженнябудується на основі аналізу існуючих положень теорії оптимальних валютних зон,а також висновків з формальних моделей, що визначають вигоди й витрати валютноїінтеграції.
1. Теорія оптимальних валютних зон1.1 Поняття оптимальної валютної зони
Уже кілька десятилітьпильна увага наукового співтовариства залучає проблема оптимальних валютнихзон. Основна ідея, обумовлена терміном «оптимальна валютна зона» (ОВЗ),укладається в тім, що для деяких країн споконвічно може виявитися неоптимальнимвикористання власної валюти для здійснення транзакцій як усередині країни, такі із зовнішнім миром.
Оптимальна валютна зона — оптимальнау географічному змісті область, на території якої загальновживаними коштамиплатежу є або єдина валюта, або група валют, двосторонні обмінні курси якихжорстко фіксовані, тоді як стосовно інших світових валют використається режимзмінного обмінного курсу.
Крім того, можутьвикористатися й інші терміни, які тісно пов'язані з поняттям оптимальноївалютної зони: «валютна інтеграція» і «валютний союз». Обоє цих термінапозначають групу країн, на території яких звертається єдина валюта (нова валютаабо валюта однієї із країн)1.
Аналіз проблеми ОВЗ тіснопов'язаний з питанням вибору режиму обмінного курсу й, зокрема, з обговореннямпорівняльних переваг і недоліків фіксованих і плаваючих обмінних курсів.Затверджувалося, що країнам, де ціни й заробітні плати по тимі або іншихпричинах недостатньо гнучкі, плаваючі обмінні курси необхідні для підтримкивнутрішнього (оптимальне співвідношення інфляції й безробіття) і зовнішнього(рівновага платіжного балансу) балансу. Теорія ОВЗ затверджує, що існуютьумови, коли для деяких країн фіксований обмінний курс є більше кращим з поглядудосягнення внутрішнього й зовнішнього балансу. Вивченню такого роду умовприсвячена велика кількість робіт, серед яких публікації не тільки закордонних,але й вітчизняних авторів [7, с.82].
Умовно можна виділити двапідходи до аналізу проблеми визначення оптимальних валютних зон — традиційний(критеріальний) і альтернативний. У рамках першого з них — традиційного — автори прагнуть виділити різні економічні характеристики й показники, якідозволять ідентифікувати розміри й контури оптимальних валютних зон у світі.Іншими словами, у рамках даного підходу пропонується деякий критерій длявизначення оптимальної валютної зони. Основи даного підходу минулого закладенів 60-х роках минулого сторіччя в роботах Манделла, Маккиннона, Кинена, причомупредставлені в цих роботах аргументи ґрунтувалися головним чином напорівняльному аналізі переваг і недоліків режимів плаваючих і фіксованогообмінних курсів при впливі на економіку країни або групи країн різних шоків.
Альтернативний підхідвизнає обмеженість традиційного підходу й розглядає проблему визначення ОВЗтрохи інакше, виділяючи й зіставляючи різні вигоди й витрати, з якими можезштовхнутися країна при валютній інтеграції. В ідеалі для повного вивченняможливості поділу всіх країн миру на незалежні валютні зони необхідно розробитианалітичний апарат, що дозволяє врахувати всі можливі економічні характеристикицих країн. Вирішити подібне завдання в цей час неможливо, тому в рамкахальтернативного підходу остаточний висновок про приєднання до вже існуючоївалютної зони або утворенні нової валютної зони пропонується приймати післязіставлення всіх вигід і витрат. При цьому, на відміну від традиційногопідходу, дослідження проводиться для кожної окремої країни або регіону зурахуванням суверенітету й сформованих національних границь [4. с.91].
У цей час теоріяоптимальних валютних зон займається головним чином визначенням умов, при якихчистий виграш країни від вступу у валютний союз буде позитивним, а такожпошуком відповіді на питання про можливий поділ всіх країн миру по окремихвалютних зонах. Однак необхідно враховувати ту обставину, що всі висновкитеорії ОВЗ отримані при розгляді двох полярних випадків, коли обмінний курсповністю фіксований або, навпроти, може вільно коливатися внаслідок змін попитута пропозиції валюти. У реальному ж житті уряду можуть коректувати якфіксований, так і змінний курс, що вплине на результати застосуваннятеоретичних положень. Слід зазначити, що поштовхом для розвитку теорії ОВЗпослужили процеси європейської інтеграції, коли була створена Європейськавалютна система. На її базі згодом сформувався Європейський валютний союз,члени якого замінили власні валюти єдиною європейською валютою – євро [6,с.95].
Далі в роботі докладнорозглянуті найцікавіші й значимі, на наш погляд, теоретичні й емпіричні роботи,а також проаналізовані їхні основні висновки й висновки. Два підрозділиприсвячені послідовному вивченню двох підходів (традиційного, абокритеріального, і альтернативного) до аналізу проблеми оптимальних валютнихзон, після чого розглядаються деякі формальні моделі, що охоплюють основніположення теорії ОВЗ.1.2 Традиційний підхід до визначення розмірівоптимальної валютної зони
Як було відзначено вище,традиційний підхід до аналізу оптимальності валютної зони заснований наприпущенні, що її границі можуть бути визначені виходячи з якого-небудь одногообраного критерію. Задовольняючи обраному критерію, країна, що вступає увалютну зону або валютний союз, здатна щонайкраще досягти основних цілейекономічної політики — повної зайнятості, стабільності внутрішніх цін,рівноваги платіжного балансу. Саме з погляду даних цілей досліджуються перевагий недоліки фіксації двостороннього обмінного курсу на постійному рівні абовведення єдиної валюти.
У рамках даного підходу врізних роботах пропонується використати цілий ряд критеріїв оптимальності:
- мобільність факторів виробництва;
- відкритість економіки і її розмір;
- диверсифікованість економіки; подібність темпівінфляції; економічна інтеграція; політична інтеграція;
- інші критерії (так називані «проксі»-критерії) [7,117].
Невід'ємним елементомвалютного об'єднання є політичні й інституціональні аспекти. Уряди країнповинні гарантувати виконання всіх узятих на себе зобов'язань по підтримціфіксованого обмінного курсу, а також якщо буде потреба по проведенню більшетвердої фіскальної й грошово-кредитної політики в період об'єднання, що можезнадобитися для приведення у відповідність фундаментальних показниківекономічного розвитку розглянутих країн.
У літературі пропонуютьсяй інші, більше формальні критерії оптимальності валютних зон. Серед них у першучергу виділимо так називані «проксі»-критерії — це, наприклад, кореляція шоківі волатильність реального обмінного курсу. Такого роду критерії засновані лишена аналізі динаміки макроекономічних індикаторів, на відміну від критеріїв,заснованих на фундаментальних характеристиках країн, що сприяють об'єднанню.
Наприклад, у роботі Вобеляяк критерій оптимальності пропонується використати волатильність реальногообмінного курсу, оскільки вона, на думку автора, являє собою показник, щовизначає готовність країни вступити у валютний союз. Відповідно до його логіки,якщо на економіку впливає невелике число шоків, для коректування яких необхіднізміни обмінного курсу, те волатильність реального обмінного курсу буденевисокою. Для таких країн витрати відмови від гнучкості номінального обмінногокурсу як інструмента стабілізації при входженні або утворенні валютного союзубудуть мінімальні. Представлені аргументи були перевірені емпірично, зокрема, уроботі фон Хагена й Ноймана.
Іншим критеріємоптимальності є кореляція шоків, або, що практично те саме, співвідношення міжчислом симетричних і асиметричних шоків. Якщо високо корельованість шоків длярозглянутих країн, то вони будуть схожим образом впливати на економіку й,очевидно, зажадають схожих мір стабілізації. Тому витрати, пов'язані знеможливістю використання незалежної грошово-кредитної політики, а також зізміною режиму обмінного курсу, для цих країн будуть менше. Разом з тим слабкакорельованість шоків може зажадати застосування різних інструментівстабілізації, одним із яких є змінний обмінний курс. Тому витрати відмови відтакого роду політики будуть високі.
У літературі втримуються йінші аргументи, що стосуються кореляції шоків. Наприклад, у роботі Алезіни,Барро й Тенрейро підкреслюється необхідність обліку не тільки кореляції шоків,але і їх волатильності. Зокрема, при аналізі шоків пропонувалося використативідношення дисперсій випуску країни-претендента і якорі-країни-якорі. Очевидно,що даний коефіцієнт буде відображати й ступінь корельованісті шоків, ірозходження в рівні волатильності. Наприклад, випуск малої країни може бутивисококоррельован з випуском у Сполучених Штатах Америки, однак йоговолатильність істотно вище, ніж у США. Із цієї причини грошово-кредитнаполітика США буде недоречна для розглянутої малої країни [8, 56].
Огроднік у своїй роботіаналізує інший критерій, пов'язаний із шоками, — необхідність розгляду джерелшоків, що впливають на економіку. Відповідно до цього критерію, оскільки режимзмінного обмінного курсу дозволяє успішніше протидіяти впливу зовнішніх шоків,країнам, підданим впливу зовнішніх шоків, рекомендується використати зміннийкурс, тоді як для країн, підданих впливу внутрішніх шоків, більше підходитьфіксований курс. Разом з тим відзначається, що внутрішні шоки однієї країни єзовнішніми для іншої, тому даний критерій варто застосовувати з обережністю длягрупи країн [11, с.83].
Резюмуючи сказане вище,хотілося б відзначити, що перераховані в даному підрозділі критерії(волатильність обмінного курсу, волатильність і кореляція шоків) мають певніпереваги й недоліками. У числі переваг важливо виділити можливість їхньогозастосування на практиці, що неможливо для більшості інших критеріїв. Проте цікритерії допомагають лише визначити перелік країн або регіонів, готових довалютної інтеграції, але не дозволяють виділити причини існуючих розходжень длякраїн і, таким чином, запропонувати способи їхнього усунення. Інший аспектпроблеми полягає в тому, що перераховані критерії засновані на історичних данихі не дозволяють оперативно враховувати можливі структурні зміни в економікахрозглянутих країн, які можуть підвищити або, навпроти, понизити необхідністьвалютної інтеграції для країни.1.3 Альтернативний підхід до визначення розмірівоптимальної валютноїзони
Представлені критеріїоптимальності були запропоновані в ранніх роботах, присвячених розробці теоріїоптимальної валютної зони. Ці критерії в основному визначали умови, при якихзміни обмінного курсу виявлялися або неефективними, або практично непотрібнимив існуючих умовах з погляду коригувального механізму. Тому країна потенційнобула готова до того, щоб стати частиною існуючої валютної зони (союзу) або утворитинову валютну зону або союз із іншими країнами. У тих же випадках, коливикористання змінного обмінного курсу дозволяло усунути неравновесностьвнутрішнього й зовнішнього балансів, автори намагалися визначити умови, прияких витрати переходу до режиму фіксованого обмінного курсу були б мінімальні.
Разом з тим у рамкахальтернативного підходу зізнається неадекватність визначення оптимальностівалютної зони з погляду якогось одного критерію. Пропонується оцінювати всівитрати й вигоди від вступу кожної окремої країни у валютний союз. Перевагоюданого підходу до визначення оптимальності є багатобічний аналіз всіх аспектівпроблеми об'єднання. По одним критеріях країні буде вигідно об'єднатися зіншими країнами, по іншимі — невигідно. У цьому випадку кожний з авторів робітіз традиційним підходом по-різному визначив би границі оптимальних зон. Прицьому альтернативний підхід дозволить зважити всі «за» і «проти» і на основіотриманого результату сформулювати остаточні рекомендації [5, с.79].
Більше того, альтернативнийпідхід у деякому змісті дозволяє ввести в аналіз елемент динаміки. Це важливо,оскільки в реальній економіці багато процесів адаптації, у тому числі йадаптація платіжних балансів, забирають певний час. Процес введення єдиноївалюти може зайняти досить тривалий проміжок часу, тому оцінка переваг інедоліків валютної інтеграції не може проводитися в рамках статичного аналізувигід і витрат у термінах стабільності рівня цін, зайнятості, рівновагиплатіжного балансу.
Незважаючи на очевидніпереваги, основним недоліком альтернативного підходу є відсутність розуміннятого, яким образом порівнювати всі можливі вигоди й витрати. Найчастішенеможливо формалізувати всі вигоди й витрати або, якщо це все-таки вдалосязробити, зрівняти їх між собою через розходження в одиницях виміру. Проте цейпідхід виявляється більше кращим у порівнянні з однокритериальным аналізом.
Перш ніж приступитися доаналізу можливих вигід і витрат для країни-учасниці у випадку валютного союзу йвалютної зони, необхідно нагадати, що їхнє співвідношення буде різним для цихдвох випадків, оскільки в останньому випадку країни лише фіксують двосторонніобмінні курси, але продовжують використати власну валюту. Деякі витрати будутьзалишатися навіть при вступі країни у валютний союз. Разом з тим валютна зонахарактеризується практично тими ж вигодами, що й валютний союз, але в трохименшому масштабі. Подальший аналіз буде заснований переважно на аналізі самевалютної інтеграції, тобто наслідків введення єдиної валюти на територіїдекількох країн.
Вище були розглянутіположення теорії оптимальної валютної зони. На основі проведеного аналізу можнавиділити ряд характеристик, які повинні враховуватися при розгляді питання провалютне об'єднання двох або декількох країн. Серед таких характеристик — мобільність факторів виробництва, рівень відкритості економіки і її розмір,ступінь диверсифікованості економіки, швидкість інфляційних процесів, рівеньрозвитку фіскальних інструментів, ступінь асиметричності шоків, що впливають наекономіку держав. Кожний із цих критеріїв у тім або іншому ступені визначаєвигоди або витрати, пов'язані з валютною інтеграцією. Адекватністьперерахованих характеристик в основному підтверджується результатами,отриманими з формальних моделей теорії оптимальної валютної зони.
Немаловажну роль у процесіінтеграції грають різні політичні фактори, які, без сумніву, визначаютьможливість створення валютного союзу між країнами і його подальшою підтримкою.Деякі зміни в економічній політиці, необхідні для успішного початку процесуінтеграції, можуть бути сполучені зі значними витратами для окремих країнсоюзу. Саме готовність країн іти на поступки в благо всього союзу євизначальним чинником успіху й у той же час демонструє нерозривний зв'язок міжекономічною й політичною сторонами питання [10, с.66].
валютнийзона національна
2. Емпіричний аналіз теорії ОВЗ
Існуюча теорія оптимальнихвалютних зон пропонує цілий ряд критеріїв або умов, при яких об'єднання країн увалютний союз буде виправдано з економічної точки зору або витрати відвалютного об'єднання (або валютної інтеграції) виявляться менше потенційнихвигід. Разом з тим, як було відзначено вище, емпірична перевірка висновківтеорії ОВЗ скрутна через відсутність необхідної макроекономічної статистики,непорівнянності існуючих даній або розрахованих на їхній основі показників абонеможливості безпосередньої оцінки потенційних вигід або витрат.
Незважаючи на істотнітруднощі для повного емпіричного аналізу, у літературі по теорії оптимальнихвалютних зон, а також по питанню валютної інтеграції (переважно відносноєвропейських країн) можна виділити ряд підходів, що дозволяють у тім або іншомуступені оцінити привабливість валютної інтеграції для розглянутої країни абогрупи країн. Більше того, економічною основою валютної інтеграції в Європістало Маастрихтська угода й, зокрема, так називані «критерії збіжності», яківизначали умови, відповідність яким відкривало доступ країни в Європейськийвалютний союз. Нижче приводиться огляд вищевказаних підходів, що дозволитьвиділити серед них лише застосовні для аналізу можливостей валютної інтеграціїна території країн СНД.
Існує досить великакількість робіт, у яких розглядаються окремі критерії теорії ОВЗ і вживаєспроба їхньої емпіричної перевірки.
У своїй роботі Байомі йАйхенгрін одні з перших спробували емпірично перевірити висновки теоріїоптимальних валютних зон і, зокрема, умови для вступу у валютний союз стосовнодо країн Європи. Була запропонована методика розрахунку показника, щовідображає волатильність номінального обмінного курсу, що автори назвалиіндексом ОВЗ і на основі якого зробили висновки щодо готовності тієї або іншоїкраїни із числа розглянутих країн Європи для входження в Європейський валютнийсоюз. Відповідно до теорії ОВЗ можна виділити ряд характеристик, які визначаютьвигоди або витрати від стабілізації валютного курсу й грошової уніфікації,пов'язані з фіксацією обмінного курсу. Автори обмежилися розглядом асиметричнихшоків випуску, показників зовнішньої торгівлі й переваг використання єдиноївалюти для здійснення трансакцій. Гіпотеза, що перевіряє, полягала в тому, щоперераховані вище характеристики різних європейських країн в остаточномупідсумку визначають необхідність використання обмінного курсу як інструментстабілізації. Це, у свою чергу, буде приводити до росту волатильностіномінального обмінного курсу й, таким чином, визначати готовність(неготовність) країни до вступу у валютний союз. Слід зазначити, що деякі зрозглянутих країн були членами Європейської валютної системи, у рамках якоїколивання обмінних курсів були обмежені. Разом з тим при проведенні емпіричногоаналізу в роботі передбачалося, що спостережувані розходження у волатильностіобмінних курсів відображають не тільки розходження в режимах обмінного курсу(плаваючої або фіксованого), але й відмінності країн по фундаментальнихекономічних характеристиках [3, с.82].
Для емпіричної оцінкивикористалося кілька показників. Як показник, що характеризує величину шоківвипуску, розраховувалося стандартне відхилення логарифма відносини показниківреального випуску двох країн. Відповідно до перевіряємої гіпотези для країн, уяких цикли ділової активності симетричні, тобто розрахований показник будепорівняно невеликим, волатильність двостороннього номінального обмінного курсубуде менше, оскільки в цьому випадку не повинне відбуватися частих змінобмінного курсу, необхідних для цілей економічної стабілізації. Для облікуасиметрії шоків також використався показник, що відображає розходження втоварному поїзді експорту: галузеві шоки будуть симетричні в тому випадку, якщообидві країни спеціалізуються на експорті того самого товару або товарів однієїгалузі промисловості. Середня величина відносини експорту до ВВП використавсяяк показник, що відображає вплив зовнішньої торгівлі: більше тісні торговельнізв'язки між країнами повинні відповідати меншої волатильності номінальногообмінного курсу й відповідно до більшій готовності країни до вступу у валютнийсоюз. Крім того, приймалася гіпотеза, що мала країна більшою мірою виграє від використанняоднієї валюти: для обліку даного ефекту використається середнє значеннялогарифмів реального ВВП (у доларах США) для розглянутої пари країн.Передбачалося, що чим менше країна, тим меншої волатильністю характеризуєтьсядинаміка обмінного курсу її національної валюти. У підсумку оцінюваласянаступна економетрична модель для всіх країн відносно Німеччини як можливогоякоря:
/> (2.1)
де SD(eij) — стандартне відхилення двосторонньогономінального обмінного курсу валют країн i та j;
SD ln(yi)-ln(yj) — стандартне відхилення різниці логарифмів показника реальноговипуску країн i та j;
DISSIMij — сума абсолютних значень різницічасток сільського господарства, мінеральної сировини й промислової продукції векспорті для пари країн i та j;
TRADEіj — середнєзначення відносини експорту до ВВП для країн i та j;
SIZEij — середнє значення логарифмівреального ВВП, вираженого в доларах США, для країн i та j [5, с.76].
Згідно висунутим у роботігіпотезам про зв'язок перерахованих показників і волатильності номінальногообмінного курсу повинні виконуватися наступні умови для знаків коефіцієнтів: β1> 0, β2 > 0, β3 0.
Оцінка рівнянняпроводилася для періоду з 1983 по 1999 р. Отримані результати свідчили про те,що всі чотири фактори виявилися статистично значимими на 1%-м рівні й малинеобхідний знак, що, на думку авторів, свідчило про емпіричну застосовністьвисновків теорії оптимальних валютних зон.
Отримана модель булавикористана для прогнозування залежної змінної. Для цієї мети був побудованийпрогноз пояснюючих факторів. Для змінної SD ln(yi)-ln(yj)прогноз будувався на основі оцінок регресійної моделі даної змінної наконстанту й часовий тренд за обраний підперіод (1971-1987р.). Показникподібності структури експорту прогнозувався шляхом екстраполяції темпів йогозміни за два останніх періоди довжиною по 3 роки. Нарешті, для прогнозупоказників розміру економіки й відносини експорту до ВВП використалися моделітимчасових рядів. Прогнозне значення стандартного відхилення й було індексомОВЗ для розглянутих країн. Використовуючи отримані ряди, автори розрахувализначення стандартного відхилення номінального обмінного курсу в 1987, 1999 і 2000р.
На основі розрахованихзначень всі країни були розділені на три групи. Перша — це країни, готовіприєднатися до Німеччини, у числі яких виявилися Австрія, Бельгія, Голландія,Ірландія й Швейцарія. Ці результати узгоджувалися із існуючим на той моментдумкою про можливих кандидатів на участь у третій фазі європейської валютноїінтеграції. Виключення становило присутність Швейцарії й відсутність Франції.Друга група — країни, показники яких свідчать про їхню готовність у майбутньомувступити в Європейський валютний союз. У їхнє число ввійшли Великобританія,Данія, Фінляндія й Франція. І, нарешті, третя група країн, які на моментпроведення дослідження були не готові до вступу у валютний союз у рамкахзапропонованої моделі, — Швеція, Італія, Греція, Португалія й Іспанія. Для всіхцих країн отриманий прогноз динаміки індексу був як і раніше досить високим,відображаючи наявність істотних розходжень в економічних характеристиках цихкраїн і Німеччини як найбільш імовірного якоря Європейського валютного союзу.
У роботі Станоєвоїзастосовувався аналогічний підхід до аналізу валютної інтеграції. Булирозглянуті основні критерії теорії оптимальних валютних зон і запропонованівідповідним цим критеріям показники, що дозволяють, на думку автора, провестиемпіричний аналіз теоретичних висновків з теорії ОВЗ. Крім того, як і в роботіБайомі й Айхенгріна, досліджувався зв'язок між даними показниками й динамікоюобмінного курсу. Зокрема, увагу автора залучили наступні висновки теорії ОВЗстосовно до готовності країн Центральної й Східної Європи приєднатися до Європейськоговалютного союзу: про вплив асиметричних реальних і грошових шоків, про розмірекономіки і її відкритості, про рівень розвитку фінансового сектора. Гіпотеза,що перевіряє, укладалася в тім, що перераховані показники відображають різніекономічні характеристики країн, при яких виникає або, навпроти, пропадаєнеобхідність зміни номінального обмінного курсу й, отже, залежно від знакакоефіцієнта росте або падає волатильність обмінного курсу. Для економетричноїоцінки використалася наступна модель:
/> (2.2)
де Sijt — номінальний обмінний курс країни i стосовно євро в період t;
GDPіt — реальний ВВП країни i (у постійних цінах) у період t;
Mit — агрегат «широкі гроші» країни i у період t;
Expit,j — експорт країни i у странуj у період t;
Consit — обсяг кінцевого споживання (у поточних цінах) країни i у період t;
PCit — обсяг кредитів приватним компаніям країни i у період t;
TDCit — обсяг внутрішнього кредиту країни i у період t.
Відповідно до висновківтеорії оптимальних валютних зон у роботі Станоєвої передбачалося, що А1> 0, A2 > 0, A3
Необхідно відзначити, щомодель оцінювалася на квартальні й місячному даних (в останньому випадкузамість показника приросту ВВП використався приріст індексу промисловоговиробництва) за період з 2002 по 2005 р. Була виявлена стійка статистичнозначима залежність між показниками асиметричних шоків (реальним і грошових), атакож рівнем розвитку фінансового сектора й волатильністю номінальногообмінного курсу, що повністю узгоджувалося із висновками теорії ОВЗ. На думкуавтора, отримані результати підкреслюють необхідність розробки механізмів, щодозволяють в умовах єдиної валютної зони абсорбувати вплив асиметричних шоків.Зокрема, результати емпіричного аналізу дозволяють висунути гіпотезу про те, щов умовах більше розвиненого фінансового сектора (у цьому випадку банківського)вплив шоків на коливання номінального обмінного курсу буде менше [12, с.62].
На відміну від попередніхробіт, у статті фон Хагена й Ноймана досліджувалася волатильність реальногообмінного курсу німецької марки стосовно валют деяких країн Європи (Австрія,Бельгія, Данія, Франція, Італія, Люксембург, Голландія, Великобританія), що, надумку авторів, повинна розглядатися країнами в якості одного з критеріїввалютної інтеграції. При цьому особливістю роботи є те, що аналіз ґрунтувавсяна зіставленні волатильності реального обмінного курсу німецької марки стосовновалют декількох країн Європи й волатильності відносних цін для декількохрегіонів Німеччини, що по суті являє собою реальний обмінний курс для регіонів.Додаткові розрахунки показали, що більше висока волатильність реальногообмінного курсу не є слідством недостатньо скоординованої грошово-кредитноїполітики між розглянутими країнами й Німеччиною, а, очевидно, обумовленавпливом різних реальних шоків попиту та пропозиції [12, с.85].
3. дослідження валютної інтеграції стосовно до країн СНД
Аналіз робіт з емпіричноїоцінки дозволив виділити методи, які могли б бути застосовані для аналізуможливостей валютної інтеграції на території країн СНД із погляду потенційнихвигід і витрат.
По-перше, це аналізпоказників, розрахованих на базі існуючої макроекономічної статистики йосновних критеріїв, що характеризують, оптимальності валютних зон. Оскількиметою нашого дослідження є оцінка перспектив створення єдиної валютної зони вкраїнах СНД, для порівняння необхідно було визначити базу порівняння, або,іншими словами, розглянути альтернативні можливості валютної інтеграції.Передбачалося, що країни СНД мають три можливості:
1. Утворення єдиної валютної зони або валютного союзуз Росією;
2. Приєднання до вже існуючої зони євро;
3. Створення валютної зони на території ряду країн СНДбез участі Росії.
Такого роду підхіддозволить проаналізувати порівняльні характеристики країн СНД і оцінити,принаймні в першому наближенні, відносний розмір вигід і витрат валютноїінтеграції в рамках обраних критеріїв для розглянутих країн. При цьому будепроведений порівняльний аналіз розрахованих показників для обраних країнстосовно Росії й стосовно зони євро.
По-друге, це регресійнийаналіз. Основним припущенням для проведення регресійної оцінки є зв'язок міжволатильністю взаємного номінального обмінного курсу валют країн СНД іпоказниками, що характеризують ключові критерії теорії ОВЗ. Це пояснюється тим,що кожний з описаних вище критеріїв оптимальності валютних зон заснований наокремих економічних характеристиках країн, при яких немає необхідностівикористати змінний обмінний курс як інструмент економічної стабілізації. Томуй коливання обмінного курсу в таких умовах можуть виявитися досить незначними.
При проведенні аналізувикористалися дані про динамік різних макроекономічних показників за період з 1999по 2008 р. по 12 країнам (Азербайджан, Вірменія, Бєларусь, Грузія, Казахстан,Кыргызстан, Молдова, Росія, Таджикистан, Туркменістан, Узбекистан, Україна), атакож по деяких країнах зони євро. Використалася інформація з баз даних МВФ(International Financial Statistics, IFS), Світового банку (World DevelopmentIndicators, WDI), а також матеріалів Європейського банку реконструкції йрозвитку (Transition report2008, EBRD).
Вибір показників дляпроведення аналізу був в основному обумовлений доступністю необхідної макроекономічноїстатистики по вибірці країн. Були розглянуті такі критерії теорії оптимальнихвалютних зон, як волатильність номінального обмінного курсу, кореляція йволатильність реальних і монетарних шоків, кореляція й волатильність темпівінфляції, показники розміру економіки, інтенсивності зовнішньої торгівлі, атакож рівня розвитку фінансового сектора для обраних країн. Нижче будутьописані кожний з обраних критеріїв ОВЗ, що відповідає йому показник і величинаграничного рівня, використовуваного для виділення країн, що задовольняютьобраному критерію. Необхідно відзначити, що в роботі проводилися лише парнізіставлення з Росією. Тому всі висновки щодо готовності або неготовності країндо валютного об'єднання з Росією отримані на основі парних порівнянь іставляться до кожної окремої країни, а не до всієї групи країн, щозадовольняють критерію.
При розрахунку показників,що представляють собою середнє значення за період, або показників волатильностівикористалася відповідна макроекономічна статистика за максимально можливийпроміжок часу з 1999 по 2008 р…
Волатильність взаємногообмінного курсу. Як показник, що характеризує волатильність номінальногообмінного курсу валют, використалося стандартне відхилення значень логарифматемпу росту обмінного курсу національної валюти країни i до валюти країни j зарозглянутий проміжок часу — SD(E):
/> (3.1)
Більше значення даногопоказника буде свідчити про більший волатильности двостороннього номінальногообмінного курсу. Відповідно до теорії, при інших рівних, висока волатильностьдвостороннього обмінного курсу національних валют двох країн може свідчити пробільше високі витрати, які прийде нести країні при вступі у валютний союз.Необхідно відзначити ряд припущень, які визначають справедливість описаногоефекту. Дана гіпотеза справедлива в рамках припущення про номінальну твердістьцін і заробітних плат. Саме в цьому випадку коливання номінального обмінногокурсу будуть робити реальний ефект на економіку країни, оскільки є інструментомкоректування наслідків різних асиметричних шоків. У противному випадку, тобтопри гнучкості цін і заробітних плат, наслідку впливу на економіку реальнихшоків (наприклад, зниження попиту на експорт) коректувалися б не за рахунокзміни номінального обмінного курсу, що відновлює рівновагу платіжного балансу,а за рахунок зниження рівня заробітної плати й вартості експортованих товарів.Необхідні зрушення відносних цін і реальної заробітної плати забезпечуютьадаптацію економіки, так що гнучкість двосторонніх обмінних курсів усерединівалютної зони перестає бути необхідною умовою підтримки рівноваги платіжнихбалансів і оптимального співвідношення інфляції й безробіття усередині зони.Крім того, варто обмовитися, що вибір того або іншого режиму обмінного курсуавтоматично позначається на його волатильності. Проте передбачається, що,незважаючи на вибір тієї або іншої політики регулювання обмінного курсу,спостережувані коливання відображають структурні розходження між країнами.
Необхідно такожвідзначити, що в одних роботах використалася інформація про величину обмінногокурсу на кінець розглянутого періоду, а в інші — про середній курс за період.Однак, на наш погляд, використання обмінного курсу на кінець року для аналізуйого волатильності стосовно до країн СНД некоректно. Це пояснюється тим, щопротягом розглянутого періоду часу спостерігалися значні внутрішньорічніколивання обмінних курсів. У цих умовах значення обмінного курсу на початок ікінець року могли істотно відрізнятися від середньорічного значення.Використання таких даних може привести до завищеної оцінки волатильності. Томудля подальшого аналізу використалася статистика по середньорічним обміннимкурсам. Розраховане значення такого показника для 12 країн СНД представлене нарис. 3.1. [12, с.113]
/>
Рис. 3.1 — Стандартневідхилення обмінного курсу національної валюти до рубля й до євро
Насамперед відзначимо, щодля одних країн меншої виявляється волатильність курсу стосовно рубля, тоді якдля інших — до євро. Країни СНД можна умовно розділити на три групи. Першагрупа — це країни, що характеризуються досить високої волатильністю обмінногокурсу національної валюти стосовно рубля, серед яких Азербайджан, Вірменія йТуркменістан. У другу групу з відносно низкою волатильністю курсу входять такікраїни, як Бєларусь, Грузія, Казахстан, Киргизстан і Молдова. В інших країнахволатильність обмінного курсу близька до середнього. Якщо розглянути курс доєвро, то розбивка країн по групах практично не міняється. Виключення становлятьУзбекистан (низька волатильність) і Україна (відносно висока волатильність).
За рівнем волатильностіобмінного курсу до рубля формально виділяється група країн, що характеризуютьсянайменшої волатильністю курсу. Як критерій ранжирування використалося значенняпоказника, що становить половину від середнього по всіх країнах, що дляволатильності курсу до рубля склало 0,247. До числа таких країн за результатамирозрахунків можна віднести Бєларусь, Грузію, Казахстан і Молдову. Таким чином,для цих країн, очевидно, процес валютної інтеграції з Росією буде сполучений звідносно меншими витратами, ніж для інших країн СНД.
На основі мал. 3.1 слідзазначити ще два факти. По-перше, відповідно до класифікації політики обмінногокурсу в різних країнах, що запропонували Рейнхарт і Рогофф, валютна політика вкраїнах СНД із початку 90-х років минулого сторіччя була різної, але цівідмінності в цілому не були значні. Так, приблизно до кінця 1999-х роківкраїни використали політику змінного курсу, тоді як протягом наступних 4-6років вони перейшли до політики регульованого плавання курсу або корректуємогофіксованого курсу. Виявленого ж розходження у волатильності номінальногодвостороннього обмінного курсу не є лише слідством розходжень у проведенійполітиці курсоутворення, а відображають фундаментальні макроекономічнірозходження цих країн, при яких виникаючі шоки впливають на дані країни. Длятаких країн витрати валютної інтеграції з Росією в термінах втрати гнучкостіобмінного курсу можуть виявитися більше. По-друге, орієнтиром при проведеннікурсової політики залишався й залишається дотепер долар США. Тому відноснобільша волатильність курсів національних валют до євро може бути обумовленавпливом саме цього фактору.
Реальні шоки. Для аналізуасиметричності реальних шоків необхідно враховувати не тільки їхню взаємнукореляцію, але й розходження по абсолютній величині. Для оцінки корельованостіреальних шоків використався коефіцієнт кореляції по Пірсону для логарифмівтемпів росту реального ВВП і індексу промислового виробництва (ІПВ). Високезначення коефіцієнта кореляції для пари країн може свідчити про те, що наекономіку цих країн впливають симетричні шоки, що викликають сонаправлену змінупоказників реальної економічної активності. Тому стабілізація економіки в такихкраїнах у випадку валютного об'єднання буде вимагати схожих мір економічноїполітики, а відмова від змінного обмінного курсу як інструмента стабілізації небуде сполучений з високими витратами.
Абсолютне значення різницістандартних відхилень логарифмічних темпів росту реального ВВП (RGDP) абопромислового виробництва для країн i иj (SD(Yij) або SD(IPij)) використався якпоказник, що характеризує розходження у волатильності реальних шоків:
/> (3.2)
Аналогічна формулавикористається й для промислового виробництва. Високе значення даного показникабуде свідчити про значну асиметрію реальних шоків, що роблять вплив наекономіку розглянутої пари країн.
Асиметричність реальнихшоків, таким чином, буде характеризуватися низьким значенням коефіцієнтакореляції й високим значенням показника волатильності. У випадку об'єднання увалютний союз або введення єдиної валюти країни, задовольняючі цим умовам,будуть нести відносно більше високі витрати з погляду неможливості використанняобмінного курсу як механізм протидії асиметричним реальним шокам.
Розраховані значеннякоефіцієнтів кореляції для країн СНД стосовно показників країн зони євро йРосії представлені на мал. 3.2. При розрахунках використався ряд річних значеньтемпів росту реального ВВП у країнах СНД за період з 1999 по 2008 р. [12,с.119]
/>
Рис. 3.2 — Кореляціятемпів росту реального ВВП для країн СНД (стосовно країн зони євро й до Росії)
Згідно мал. 3.2 кореляціяміж темпами росту реального ВВП у країнах СНД і Росії істотно вище, ніжаналогічний показник для країн зони євро. Практично такі ж висновки можназробити на підставі мал. 3.3: для переважного числа країн темпи росту індексупромислового виробництва більшою мірою корелюють із темпами росту ІПВ у Росії,ніж на території країн Європейського валютного союзу. Виключення становлятьБєларусь і Киргизстан, для яких динаміка індекса промислового виробництвабільшою мірою корелює з динамікою ІПВ у зоні євро. Очевидно, такого родувідмінності можуть бути обумовлені як значним впливом інших складових, які враховуютьсяу ВВП, так і випадковим збігом. На основі отриманих даних можна виділитикраїни, що мають найбільш високу кореляцію темпів росту ВВП і ІПВ ізаналогічними показниками Росії (перевищуючу середнє значення коефіцієнтакореляції для всіх країн СНД — 0,796). По темпі росту ВВП у їхнє число ввійшлиАзербайджан, Казахстан, Киргизстан, Молдова, Таджикистан, Україна й Узбекистан.По темпі росту індексу промислового виробництва — Вірменія, Азербайджан,Казахстан, Молдова, Таджикистан і Україна. [12, с.124]
/>
Рис. 3.3 — Кореляціятемпів росту індексу промислового виробництва для країн СНД (стосовно країнзони євро й до Росії)
Розглянемо тепер іншийпоказник, що характеризує реальні шоки — розходження у волатильності шоків дляпари країн. Розраховані значення даного показника для реального ВВП і індексупромислового виробництва представлені на мал. 3.4 і 3.5. [12, с.126]
Для розрахунків буливикористані дані за період з 1999 по 2008 р.
/>
Рис. 3.4 — Показникволатильності темпів росту реального ВВП для країн СНД (стосовно країн зониєвро й до Росії)
З мал. 3.4 можна помітити,що значення розрахованого показника для реального ВВП помітно більше у випадку,коли базою порівняння виступає ВВП країн зони євро, ніж ВВП Росії. Зарезультатами розрахунків лише для Узбекистану рівень асиметричності реальнихшоків стосовно країн зони євро й до Росії практично збігається, для всіх іншихкраїн СНД рівень асиметричності реальних шоків у цих країнах стосовно Росіїпомітно нижче, ніж стосовно країн зони євро. При цьому найменше значеннярозглянутого показника за критерієм половини від середнього значення (у цьомувипадку не більше 0,024) було отримано для Бєларусі, Казахстану й України.
/>
Рис. 3.5 — Показникволатильності темпів росту індексу промислового виробництва для країн СНД(стосовно країн зони євро й до Росії)
Практично ідентичнакартина спостерігається для цього ж показника, розрахованого за даними продинамік індексу промислового виробництва в країнах СНД, стосовно зони євро й доРосії (див. мал. 3.5). У першому випадку значення розрахованого показникавиявляється більше, що відображає існуючі розходження в структурі економікикраїн зони євро й країн СНД. У другому випадку значення показника виявляєтьсяпомітно меншим (для деяких країн істотно меншим). Виходячи з того ж критерію(половина від середнього значення показника склала також 0,024), у групу країн,для яких показник волатильності темпів росту індексу промислового виробництваприймає мінімальні значення, увійшли Вірменія, Бєларусь, Грузія, Казахстан іУкраїна.
На основі розрахованихпоказників, що характеризують коливання реальної економічної активності йпобічно волатильність реальних шоків, можна зробити висновок: для тих країн, уяких значення показника реальних шоків виявлялося нижче, очевидно, економічніцикли більше погоджені між собою (по наших розрахунках, це Бєларусь, Казахстані Україна), що, ймовірно, може свідчити про схожі шоки, що впливають наекономіки даних країн. Тому для протидії цим шокам необхідно використатиблизькі інструменти економічної політики, зокрема, не будуть потрібні змінидвостороннього обмінного курсу, які можуть виявитися корисними у випадкуасиметричних шоків.
Вище були представленірезультати порівняльного аналізу показників, що характеризують той або іншийкритерій теорії оптимальних валютних зон. Сумарні показники по кожній із країн,що задовольняють обраним критеріям, представлені в табл. 3.1 і ранжирувані почислу влучень у цільову групу.
Таблиця 3.1 — Сумарніпоказники по країнах СНДКраїна Кількість показників, по яких значення вище / нижче граничного рівня — «індекс» ОВЗ Молдова 10 Казахстан 10 Україна 8 Азербайджан 7 Таджикистан 7 Бєларусь 6 Киргизстан 6 Вірменія 5 Грузія 5 Узбекистан 2 Туркменістан
На основі результатівможна сформулювати висновки для країн СНД щодо економічної привабливостіутворення єдиного валютного союзу з Росією за критеріями теорії оптимальноївалютної зони. Найбільше значення індексу ОВЗ мають такі країни, як Молдова йКазахстан, які по 10 показникам з 13 потрапили в цільову групу. Таким чином,дані країни більшою мірою готові до утворення єдиної валютної зони за участюРосії з погляду розглянутих економічних критеріїв. Трохи менше значення індексуОВЗ мають Україна (8), Азербайджан і Таджикистан (обидві по 7). Ця група країну відносно меншому ступені готовий до об'єднання своїх валют з російськимрублем, оскільки за багатьма показниками спостерігаються істотні розходження,які в процесі валютного об'єднання можуть викликати певні витрати. Індекс ОВЗдля Бєларусі й Киргизстана склав 6, для Вірменії й Грузії — 5, тоді як дляУзбекистану — 2, а для Туркменістану — 0. Іншими словами, по більшостірозглянутих показників ці країни істотно відрізняються від Росії, тому йвитрати від валютної інтеграції будуть значно більше, ніж у країн з високимзначенням індексу ОВЗ.
Висновки
У даній роботі бувпроведений аналіз можливості створення єдиної валютної зони в країнах СНД ізпогляду критеріїв теорії ОВЗ. Були проаналізовані такі критерії, якасиметричність реальних і монетарних шоків, асиметричність інфляції, відноснийрозмір економіки, інтенсивність зовнішньоторговельних операцій, рівень розвиткуфінансового сектора й частково ступінь диверсификованості економіки. Отриманірезультати дозволяють зробити наступні висновки.
По-перше, отриманірезультати підтверджують, що досвід європейської інтеграції застосуємо дляаналізу можливих варіантів утворення єдиної валютної зони на території країнСНД. Це доводить як порівняльний аналіз показників, що характеризують основнікритерії теорії ОВЗ, так і отримані регресійні оцінки.
По-друге, розглянуті вроботі емпіричні результати показують, що на момент утворення Європейськоговалютного союзу не всі країни Європи повною мірою відповідали не тількитеоретичним критеріям ОВЗ, але й маастрихтським критеріям. Однак все-таки вонистали членами Європейського валютного союзу в чинність високої ролі політичнихфакторів, що підтверджує необхідність обліку політичних аспектів валютноїінтеграції. Разом з тим необхідно відзначити, що емпірично неможливо оцінитизначимість цих факторів, але їм, особливо у випадку із країнами СНД, повиннеприділятися особливе значення. Країни, що вирішили утворити валютний союз,повинні ясно усвідомлювати роль політичної складової процесу, оскільки перехіддо єдиної валюти зажадає знаходження взаємовигідних рішень, при якихпершочергову роль буде грати благополуччя всього союзу, а не його окремихучасників. У цьому випадку особи, відповідальні за прийняття рішень, повиннібути готові взяти на себе весь тягар відповідальності за прийняті рішення,навіть якщо вони будуть мати короткострокові негативні наслідки для економіки.
По-третє, необхідновиділити ряд країн, для яких валютна інтеграція з Росією відповідно доописаного критерію буде більше привабливої з погляду більше низьких витрат,або, інакше кажучи, більшого виграшу. Якщо як граничне значення вибратиполовину від загального числа обраних у нашій роботі показників (усього 13), тов числі країн, більшою мірою готових до валютної інтеграції з Росією, можнавиділити Азербайджан, Казахстан, Молдову, Таджикистан і Україну. Розраховані вроботі показники свідчать на користь того, що економіка цих держав СНД побагатьом обраних критеріях схожа з економікою Росії. Більше того, практично всівисунуті в роботі гіпотези про зв'язок різних показників, що є «проксі» для критеріївтеорії ОВЗ, і волатильності номінального двостороннього обмінного курсу булипідтверджені емпірично на основі регресійного аналізу (за виняткомволатильності інфляції й рівня розвитку фінансового сектора). Якщо розглянутитільки ті показники, які одержали підтвердження за результатами регресійногоаналізу 12 (усього 9), то більшу готовність до валютної інтеграції з Росією помакроекономічних характеристиках проявляють Азербайджан, Бєларусь, Грузія,Казахстан, Молдова й Україна. Всі ці країни потрапили в підвибірку країн побільш ніж 4 показникам з 9.
По-четверте, отриманірезультати дозволяють висунути ряд припущень щодо прийнятності для Росіївалютної інтеграції із країнами СНД. Якщо розглядати тільки ті країни, які буливиділені вище як найбільш готові до утворення валютного союзу, то інтеграція зними буде характеризуватися відносно меншими витратами. Це пояснюється тим, щовсі ці країни по багатьом з обраних макроекономічних показників досить схожі зРосією. Якщо при утворенні цільові макроекономічні характеристики союзу будутьвизначатися на основі характеристик країн-учасниць, то й витрати Росії длядосягнення цих орієнтирів будуть менше, ніж у випадку союзу з іншими країнами.Разом з тим економіка Росії істотно більше економіки кожної із країн СНД, томувідносний розмір виграшу від валютного об'єднання для РФ може виявитися нижче,ніж для інших країн-учасниць.
Нарешті, окремо хотілося бвідзначити результати нашої роботи в рамках ув'язненого між Росією,Казахстаном, Бєларуссю й Україною угоди про ЄЕП. Дві із трьох країн (Казахстані Україна) як по загальному, так і по скоректованому числу показників входять угрупу держав, потенційно готових до валютного об'єднання з Росією. Навпроти,Бєларусь увійшла до числа таких країн лише після коректування наборупоказників. Таким чином, наші результати не вказують на чистий виграш як дляБєларусі, так і для Росії від валютного об'єднання цих країн.
Отримані нами данідозволяють провести первинний поділ країн СНД на ті, які потенційно готові довалютної інтеграції за участю Росії, і ті, котрим потрібно почати певні зусиллядля підвищення ступеня уніфікації макроекономічних показників у тому випадку,якщо вони претендують на участь у єдиній валютній зоні на території СНД.Існуючі для таких країн розходження вимагають подальшої синхронізаціїекономічних циклів і, таким чином, зближення значень відповідних економічниххарактеристик. Виконання цих умов поряд з ростом політичної інтеграціїдозволить знизити потенційні витрати від валютної інтеграції разом зі збільшеннямпотенційних вигід і зможе підвищити стабільність валютного союзу в майбутньому.
Список використаної Літератури
1. Анализ деятельности Европейскогоцентрального банка по регулированию денежного обращения в зоне евро// Тез.докл. II межвуз. конф. асп. и докт. 5-6 дек. 2005г «Теория и практика финансови банковского дела на современном этапе» — СПб.: СШГИЭУ, 2005.
2. Бабинцев В., Валиулин Х. Особые экономические зоны//Российский экономический журнал. – 1999г., № 9
3. Березовская И. Свободы не видать// Бизнес, 2004г.,№ 7.
4. Буторина О. Международные валюты: интеграция и конкуренция. — М.: Деловая литература, 2008.
5. Боринець С.Я. Міжнародні валютно-фінансові відносини.– К.: Знання, 2005.
6. Валютно-фінансові проблеми ринкової трансформації(приклад України). – К., 2004р.
7. Дробышевский С., Козловская А., Левченко Д., Пономаренко С.,Трунин П., Четвериков С. Сравнительный анализ денежно-кредитной политики впереходных экономиках. Научные труды ИЭПП. № 58Р. — М.:ИЭПП, 2008.
8. Методология исследования валютно-финансовойинтеграции//Интеграция России в мировую экономику. Сборник научных статей. —СПб: Изд-во «Миф», 2005.
9. Методы прогнозирования экономического ростакак основного показателя изменения общехозяйственной конъюнктуры на примерестран зоны евро // Тезисы докладов 3-й Всероссийской научно-практическойконференции «Прогнозирование экономической конъюнктуры в системах маркетинга» — Ульяновск: Издательство УлГУ. 2005.
10. Платежная система ТАРГЕТ — основа созданияединого денежного рынка стран зоны евро //Финансовый рынок России: проблемыформирования и функционирования: Сборник научных трудов- СПб: Изд-во СПбГУЭФ, 2005.
11. Роль государства в интеграции финансовыхрынков//Материалы докладов научно-практической конференции «Система методов ирычагов регулирования социально-экономических процессов через государственное имуниципальное управление» — СПб.: Изд-во Института Управления и Экономики, 2005.
12. Семенов А. Евро — дитя Манделла? Теория оптимальных валютных зон.Сборник статей. — М.: Дело, 2007.
13. Філіпенко А.С. Економіка зарубіжних країн. – К., 2001р.
14. Тенденции развития европейского рынкакорпоративных ценных бумаг после введения ЕВРО//Материалы межвуз. конф. асп.7-8 дек. 2004г «Теория и практика финансов и банковского дела на современномэтапе»-СПб.: СПбГИЭА, 2004.