Зміст
Вступ
РОЗДІЛ 1 МЕТОДИ САМОУПРАВЛІННЯ ПІДПРИЄМСТВОМ
1.1 Сутність поняття «методи», «методисамоуправління»
1.2 Класифікація методів самоуправління
1.3 Роль методів самоуправління в ефективній діяльності менеджера
1.4 Принципи самоуправління трудового колективу
РОЗДІЛ 2 АНАЛІЗ САМОУПРАВЛІННЯ ВКОМПАНІЇ «ВОЛЬВО»
Висновки
Список використаних джерел
Вступ
Актуальністьдослідження обумовлена тим, що ослаблення взаємовідносин працівників зорганізацією, відстороненість їх від засобів виробництва і перетвореннявиключно в найманих працівників, які не беруть участь в управлінні, негативнопозначається на здатності організації витягувати економічну вигоду зтехнологічних і організаційних нововведень, що в кінцевому підсумку знижуєефективність функціонування як підприємств, так і економіки України в цілому.
Започаткованау роки реформ практика корпоративного управління не тільки не забезпечуєзнаходження шляхів і механізмів залучення працівників в самоврядування, а йстримує їх, тим самим нехтуючи специфічним активом, що містяться вкорпоративному використанні знань і навичок членів трудового колективу.
У той жечас в економічно розвинених країнах, а також країнах з перехідною економікоюстали реальністю нові технології управління, що поєднують інтереси власників,менеджменту і найманих працівників, що реалізуються на базі розвитку різнихформ самоврядування. Відбуваються трансформації і в самому менеджменті, де назміну традиційним ієрархічним структурам приходять структури горизонтальноготипу, ряд функцій управління якими реалізуються самоврядними бригадами ігрупами на первинному виробничому рівні.
Відсутністьнауково обгрунтованої стратегії формування і розвитку самоврядування ворганізаціях як функції менеджменту в нашій країні негативно позначається насоціально-економічні результати діяльності сучасних організацій. Воно посилюєвідставання України від економічно розвинених країн, активно використовуютьнові форми залучення працівників в самоврядування і підвищують на цій основі їхвідповідальність за кінцеві результати роботи організації в цілому.
РОЗДІЛ 1 МЕТОДИ САМОУПРАВЛІННЯ ПІДПРИЄМСТВОМ1.1 Сутність поняття «методи», «методисамоуправління»
Стратегічнийсамоменеджмент базується на безлічі законів, що керують людиною. Основні з них:
— законцілепокладання — визначає порядок вибору цілей життя;
— законрізноманітності — висловлює вимоги до механізму самоврядування;
— законисоціального спадкування і послідовності розвитку — вимагають гармонійногопоєднання генетичної, настановної і свідомої програм життя, їх послідовноговиконання в процесі вибору стратегії та планування життя;
— закони біопсихічніта інертності людських систем — відбивають особливо роботи центральної нервовоїсистеми як диригента всіх процесів, що відбуваються в організмі. Висловлюючивимоги законів життя, стратегічний менеджмент здійснює організацію процесів, щопротікають в людині як біосоціальних системі. Він дозволяє оптимізуватиреалізацію особистих потенцій, зберігати індивідуальність, сприяє вдосконаленнюі розвитку особистості, створенню необхідних умов у навколишньої дійсності,досягнення життєвої мети.
Стратегічнийсамоменеджмент може переслідувати певну мету:
— досягтиуспіху в житті;
— максимальнозадовольнити життєві потреби;
— реалізуватижиттєвий потенціал своєї особистості;
— створитиумови, що забезпечують гідне життя родини, і ін.
Один зваріантів поетапного стратегічного самоменеджменту:
1) оцінкажиттєвої ситуації, реального стану на життєвому шляху;
2)уточнення моделі світу та місії життя;
3)визначення мети життя і основ задуму її досягнення;
4) оцінкаобстановки та прийняття стратегічних рішень;
5) вибірстратегії та самовизначення;
6)планування життя (розробка плану, цільової комплексної програми, стратагем);
7)стратегічна самоорганізація життєдіяльності і діяльності;
8)стратегічний контроль досягнення життєвих цілей.
Оцінкажиттєвої ситуації. Ситуація — сукупність умов та обставин, що створили дляособистості певні відносини, обстановку в житті. В цілому у багатьох людей(абстрагуючись від сьогоднішньої обстановки в країні) у віці 35-50 років настаєетап необхідної перебудови.
Згідно з А.Богданову, будь-яка організація, як би вона не була досконала, в момент свогостворення або кульмінації діяльності, як би вона не відповідала початковоїзадачі, одного разу потребуватиме корінної перебудови. Це теоретичнеобгрунтування необхідності періодичної перебудови організації життя людинавідчуває в певних життєвих ситуаціях і таким чином усвідомлює, що вона смертна,а його власні можливості обмежені. Наприклад, діти виросли і пішли з дому.Біологічні ритми життя проявилися у розбудові систем в організмі. Сталося змінаставлення до дружини, чоловіка.
Коріннявиникаючих життєвих проблем, ситуацій криються дуже глибоко. Для їх вирішеннянеобхідно уточнити своє місце в житті, оцінити себе:
— з'ясуватикордону між мрією, метою життя і дійсністю;
— проаналізуватипричини успіхів і невдач в житті.
Якщо людиназнаходить вирішення цих проблем, він перебудовує життя, зберігає свійдинамічний рівновагу в процесі життєдіяльності.
Вивчаючиособливості людського сприйняття, ми вже говорили, що людина під реаліямидійсності розуміє створену ним модель цього світу. Людина живе, погодившисьсвоє життя з цією моделлю. Модель, близька до дійсності, забезпечує однуреальність, убога — іншу.
Модельсвіту — цілісна система уявлень про навколишню дійсність. Спираючись на цюсистему, людина формує уявлення про своє місце в цьому світі. Ця модель служитьлюдині універсальним інструментом для прийняття стратегічних рішень (цілі тастратегії життя, програми дій). Уточнена модель дозволяє людині визначити своємісце у світі, а з урахуванням результату аналізу та оцінки ситуаціїсформулювати (уточнити) місію свого життя. Під місією розуміють усвідомленеуявлення людини про своє призначення, сенс існування.
Людинавизначає місію свого життя на підставі:
— генетичної,настановної і свідомої програм життя;
— склалисяжиттєві обставини, ситуації;
— особистогоонтогенезу (індивідуального розвитку);
— власнихресурсів;
— умов навколишньогосередовища.
Місіялюдини сприяє об'єднанню його фізичних і духовних сил, прояснює мету життя,призначення людини в цьому світі, сприяє певному настрою людини, мобілізуєйого, впливає на формування його життєвої філософії, системи цінностей, життєвихпринципів.
Визначеннямети життя і основ задуму її досягнення. На відміну від місії, яка задаєзагальні орієнтири, напрямки життя, мета визначає кінцеві бажані стани. Длястратегічного самоменеджменту мета має величезне значення, оскільки визначаєвесь його процес: відповідно до мети людина вибирає стратегію, планує іорганізовує життя. Мета реалізується у діяльності як закон, що керує людиною.
Вибираючи іформулюючи мету, людина мимоволі проектує її на майбутнє, тим самим створюєнамір, основну ідею плану майбутніх дій. Виникає задум досягнення мети,вірніше, основи задуму, тому що не оцінена ще сукупність факторів, які будутьсприяти або перешкоджати просуванню до мети.
Оцінюючиситуацію, людина з'ясовує, хто і що заважає йому жити у відповідності з уявленнями,хто йому ворог, а хто друг, хто попутник і т. д. Людина виявляє свої здібностіта напрямки їх використання, що приводили до успіху, а також обмеження, щоперешкоджали цього. Але то було в минулому, під час прямування до попередньоїмети. Сформулювавши нову мету, людина по-новому дивиться на минуле. Вона можепо-новому оцінити що відбулася ситуацію, минуле, і це закономірно. Складовиминового задуму є питання:
— які сили,засоби застосовувати і в якій послідовності;
— дезосередити основну увагу і зусилля;
— якпобудувати нове життя, як маневрувати, перерозподіляти життєві ресурси.
Сформулювавшиоснови задуму, людина повинна перевірити їх, оцінюючи обстановку.
Під обстановкоюрозуміють сукупність обставин, умов, за яких людина буде реалізовувати життєвіцілі. Оцінка обстановки передбачає оцінку сукупності факторів, що впливають наефективний самоменеджмент. Така оцінка дозволить не тільки виявити фактори іспособи їхнього впливу, але і врахувати їх, створити умови для ефективноїдіяльності. Як відомо, щоб спрацювали об'єктивні закони управління людиною,треба створити для цього певні умови.
Вибірстратегії життя, уточнення життєвої філософії та системи цінностей. В даний часв теорії та практиці управління не склалося єдиного визначення поняття«стратегія життя». Під стратегією життя найчастіше розуміють методорганізації життя; під методом — комплекс прийомів, способів, технік,технологій, які людина використовує для організації життя і досягнення їїцілей. Організація життя — це доцільна взаємозв'язок життєвих сил і засобівлюдини, що створює йому умови для свідомої життєдіяльності. Природно, наведенівизначення не ідеальні. Різноманіття визначень пов'язано із встановленнямсуб'єктивних розуміння поняття «життя». Для одних — це існування білковихтіл, для інших — польових структур. У найбільш широкому значенні життя — одна зформ існування матерії (а можливо, і духу), що виникає за певних умов у процесіїї розвитку.
Стратегіяжиття разом з моделлю світу дає людині наступне:
— системусоціокультурних уявлень особистості про власне життя і своє місце в світі;
— можливістьвиявити і пояснити його взаємозв'язку з навколишньою дійсністю;
— сформулюватимодель власного життя, спроектувати майбутнє і здійснити свій життєвий проект;
— висвітитив перспективі траєкторію руху в часі і просторі, найбільш значущі орієнтири іпріоритет;
— погодитив уяві образ, сенс життя і реалії дійсності;
— обгрунтуватинорми, стандарти, цінності та установки, що існують в суспільстві в процесісоціалізації.
Зовністратегія життя людини виражається як предметно-чуттєва характеристикастратегічного поведінки. Під способом життя розуміють її емоційно забарвленукартину, під змістом — сутнісне, цілісне і своєрідне уявлення про призначення іфундаментальних засадах життя. Життєві цінності являють собою системуосновоположних ідей, переконань і вірувань особистості в повноцінну тапродуктивну життя, сформовану під впливом культурних традицій, зразків таідеалів. Це сукупність уявлень людини про значущі, бажаних параметрах життя.
Життєві норми- експериментально встановлені вимоги до змісту і якості життя, стандартиоцінки життєвих подій. Нормативні подання проявляються в повсякденному житті яксистема керівних принципів і правил, на яких базуються цілі життя. Життєвіпринципи виходять із законів, які керують людиною, мають моральне і соціальнийзміст. Вони є результатом узгодження життєвого сенсу і цінностей людини зсоціальними нормами, прийнятими в тому чи іншому конкретному суспільстві. Ужитті образи, смисли, цінності, норми і, звичайно, цілі, входять в реальнупрактику як орієнтири людини в часі і просторі. Життєві стратегії такожорієнтують людини, але на перспективні життєві цілі. Вони характеризуютьздібності особистості підніматися над рівнем конкретних життєвих ситуацій іутримувати цілісне уявлення про реальну дійсності. Стратегії життя вибираютьвиходячи з місії, цілей, ситуації, що склалася та оцінки обстановки подосягненню життєвих цілей.
Плануванняжиття (розробка плану життя, цільової комплексної програми, стратегії). Стратегічнепланування життя можна виконати побудовою «дерева цілей», розділяючижиттєві цілі за сферами (професійної, фізичного стану, матеріальної, сімейногожиття, соціально-психологічної та ін.) До цілей життєвих сфер необхіднорозробити заходи, розміщені в часі і забезпечують їх досягнення.
Залежно відзначущості, пріоритету мети визначають черговість і час виконання всіх заходівцільової програми. Таким чином, за допомогою «дерева цілей»описується впорядкована ієрархія цілей, що виражає їх супідрядність і внутрішнівзаємозв'язки як цілей, так і заходів, дій людини в її прагненні до мети життя.
План життяможе бути оформлений як Стратагема. Стратагеми зародилися в давнину, деозначали стратегічний план, в якому для супротивника укладена якась пастка абохитрість. Стратагеми успішно застосовувалися у війнах, дипломатії, іноді усфері бізнесу. Дипломатичні Стратагеми представляли собою плани, націлені навирішення великих зовнішньополітичних завдань, розраховані на тривалий період івідповідають державним і національним інтересам. Стратагема подібно доалгоритму організовує послідовність дій. В даний час стратагемность — цездатність прораховувати ходи, програмувати їх виконання, виходячи з ситуації,що склалася і якостей конкурента (супротивника); вона є зразком активноїпідприємницької або політичної далекоглядності. Багато хто під Стратагемарозуміють сплав стратегії з умінням розставляти приховані від конкурента,супротивника пастки. Ефективність застосування стратагем полягає в тому, щовони базуються не на звичаях, нормах, етики бізнесу, міжнародного права, а наапробованою століттями теорії військового мистецтва.
Стратегічнасамоорганізація життєдіяльності і діяльності. Багато прекрасні життєві цілі,стратегії їх досягнення ставали не менш стрункими і обгрунтованими планами.Однак при зіткненні з дійсністю ці плани перетворювалися лише в побажання інаміри, що називається, зробити з себе людину. Причина криється в невиконаннілюдиною стратегічної самоорганізації, у розробці та запуску моделі життя, зякого людина, орієнтуючись на модель світу, створює модель року, місяця, дняжиття. Кожна людина вранці «програє» майбутній день, важливу зустрічз ким-то і інше, але чи бачить він при цьому бажаний стратегічний результат абовраховує лише складну ситуацію? Це залежить від організаційних зв'язків людини,якими він себе «зв'язав» з метою, стратегією, планом життя, відволодіння технологіями мислення.
Стратегічнасамоорганізація — це організація процесів, що протікають в людині як системиуправління і забезпечують досягнення цілей.
Стратегічнийконтроль. Відомо, що будь-який процес характеризується циклічністю ісупроводжується контролем. Контроль — це процес забезпечення досягнення людиноюсвоїх цілей. Він дозволяє утримувати життєдіяльність людини в певних рамках інаправляти її до заданих кінцевим станів (орієнтирів).
Практикаефективності функції контролю вказує на необхідність його відповідностінаступним вимогам:
— стратегічноїспрямованості (відображає загальні пріоритети системи життєвих цінностейлюдини, її життєдіяльності);
— спрямованостіна кінцеві результати, що досягається інтеграцією контролю з іншими функціямисамоменеджменту;
— контрольованомувиду діяльності, що реалізовується функції управління;
— бутисвоєчасним (адекватним контрольованому явищу) і гнучким (пристосовуватися дозмін, що відбуваються), а також простим щодо призначення.
Такимчином, як стратегія життя визначає тактику, так і стратегічний самоменеджментвизначає життєдіяльність людини. Він обумовлений процесами діяльності людини якбіосоціальних системи, визначає їх течія, напрямок і темпи в рамках заданихпараметрів.1.2 Класифікація методів самоуправління
Підуправлінням ми перебуваємо щодня і щогодини. Нами управляють батьки, менеджери,дружини і чоловіки, міліціонери і чиновники в різних організаціях, звичаї ітрадиції, і т. п.
Це,природно, можуть бути ті ж планові, програмно-цільові та інші методи, але вкожній керованій організації кожна людина має власну мету діяльності івикористовує свої методи управління. Завдання керівника, менеджера домогтисятого, щоб цілі кожної людини і підрядної організації збігалися. Це забезпечуєсистемний ефект (ще його називають емерджентним), коли колектив робить більшепродукції, виробляє послуг, ніж сумарний результат окремих працівників.
Керуватисобою, як визнають багато з нас, дуже важко. Причини різні. По-перше, людина — дуже складна організація і закони його функціонування недостатньо вивчені.По-друге, нас, в більшості своїй, не вчили цим займатися. По-третє, нам простолінь.
Нам нехочеться вивчити себе, свої сильні і слабкі характеристики, зробити їхфакторами досягнення власного успіху. Позначимо методи самоорганізації систем,що базуються на синергетичних уявленнях і методах самоменеджменту.
Панівнийдосі підхід до управління грунтувався на уявленні про лінійному функціонуванніяк громадських, так і природних систем. Вважалося, що результат зовнішньогокеруючого впливу є однозначний, лінійний і прямо пропорційний наслідокдокладених зусиль. Чим більше докладаєш зусиль, тим значніше результат.
Більше 20років тому почав складатися міждисциплінарний напрям наукових досліджень, щоперетворилося зараз у сукупність загальноприйнятих у науковому співтовариствіідей і методів наукового дослідження.
Предметвивчення синергетики — механізми самоорганізації, тобто механізми мимовільноговиникнення, щодо успішного існування і саморуйнування макроскопічнихупорядкованих структур, що мають місце в такого роду системах. Ці механізмиутворення і руйнування структур, механізми переходу від хаосу до порядку іназад притаманні живим і неживим системам, світу людських і соціальнихпроцесів. Результати досліджень у цій області показують, що як окрема людина,так і суспільство в цілому — це відкриті нелінійні системи, для управління якиминеобхідні принципово нові підходи. Це викликає необхідність розробки новихметодів діяльності персоналу управління і приведення у відповідність старихметодів новому механізму управління.
Відповіднодо синергетичним ідеями кожна людина, організація, вся планета мають, по-перше,безліч шляхів розвитку. Це дозволяє говорити, що шлях розвитку кожного з нас невизначений, не єдиний. Можна вибрати кращий, оптимальний для себе шлях.
Один зфахівців у цій області пише: «Можливо кілька шляхів розвитку складного об'єкта,майбутнє не однозначно визначається цим (початковими умовами), його не можнапередбачити, спираючись тільки на попередній досвід. Оптимальний шлях розвиткутреба вибирати, його потрібно обчислювати, їм потрібно управляти».
По-друге,кількість шляхів розвитку не нескінченно і, отже, реалізувати не всі, коли вонибажані. Є обмеження.
По-третє,людина може описати, розрахувати бажане, оптимальні для себе, здійсненні«сценарії» розвитку подій і культури прийдешнього.
Знаючимайбутній бажаний стан (мета) і способи проходження природним тенденціямсамоорганізації систем, людина може скоротити час досягнення мети. На ційоснові можна розробити програму дій.
Отже,складна нелінійна система здатна сама себе будувати і потрібно лише правильноініціювати бажані для людини тенденції саморозвитку цієї організації.
Законрезонансного збудження систем свідчить, що в кожній нелінійній системі є певнаобласть параметрів, у зоні якої навіть слабкий зовнішній вплив робитьвирішальний вплив на функціонування та її розвиток. Грунтується цей закон натому факті, що в зоні резонансного збудження зовнішні впливи виявляютьсяузгодженими з внутрішніми властивостями системи і викликають її резонанс.
Слабкий,але резонансний вплив дуже ефективний. Якщо «уколювати» середовище впотрібний час і в потрібному місці, топологічно узгоджено її порушувати, товона буде розгортатися усім багатством форм і структур.
Впливи насистему можуть бути двох видів. В одному випадку, системі нав'язуєтьсяповедінка, обумовлена зовнішнім обуренням, але не внутрішніми властивостями. Віншому — система переводиться з одного властивого їй стану в інший зміноюодного або декількох управлінських параметрів.
Придосягненні керуючими параметрами певних значень поведінку великої системизмінюється стрибкоподібно (вона потрапляє в точку біфуркації).
Перехід знеупорядкованого, хаотичного стану в впорядкований (або навпаки) є властивістюсамої системи. Приміром, така величезна система, як СРСР, доведена до системноїкризи, потрапила в точку біфуркації з відомими для всіх наслідками. Цей підхіддо управління, вибору і розробці методів управління має універсальне значення.
Синергетичнауявлення про ефективне управління дає підставу по-новому поглянути на відоміфеномени людської активності.
Стародавніметоди саморегулювання людини і його самозцілення, відомі способи медитації іакупунктури (голковколювання) розкривають загадкові раніше фізичні та духовніпотенції людського організму.
Ці прийоми,способи, методи, апробовані тисячоліттями, можуть успішно використовуватися в самоменеджменті.
Стрункатеорія самоменеджменту, яка могла б служити керівництвом до дії, на сьогоднівідсутня. Є кілька концептуальних підходів до самоменеджменту: німецька модельраціональної організації часу (Л. Зайверт), американська школа раціональногожиття (Д. Карнегі), раціонально-психологічна школа (Н.-Б. Енкельменн, М. Бір — кенбіль).
Поняттяметоду, як категорії теорії управління, пов'язане з цілями, принципами і т.д.Методи самоменеджменту, базуються на законах управління людиною, пов'язаного з їїцілями та сповідування принципів. Для систематизації і подальшої характеристикиметодів, їх відповідності перерахованим вище вимогам, уявімо контури моделісамоменеджменту.
Самоменеджмент- це система людської діяльності, яка вивчалася з позицій теоріїсамоорганізації відкритих, динамічних, нерівноважних соціальних систем.
Самоменеджмент- це багаторівневий процес самодіяльності, піднесення особистості, методорганізації життя. Він передбачає випереджаюче відображення дійсності, завждиситуативний в тактиці, але орієнтується на особистісну стратегію.
Ефективнийсамоменеджмент «вписаний» в людську природу (біоритми, генетичнапрограма), пов'язана з організаційними відносинами і соціальним управлінням.
Самоменеджментспрямований на керуючий орган у системі управління, який вирішує завдання:самоврядування, самоорганізаціі, саморегуляції і самовиховання.
Рішеннязадач досягається сукупністю методів, способів, прийомів, операцій, процедур,алгоритмів.
Наведемоприклади і дамо загальну характеристику найбільш відомих і розроблених методів.З огляду на унікальність у реальному людському житті, динамізм навколишньогосвіту і мінливість внутрішнього світу людини, методи, які він використовує,фарбуються його індивідуальністю і особистим досвідом.
Усьогоднішніх умовах необхідно користуватися всім арсеналом представлених і невідображених методів. Однак найбільш актуальне використання методіворганізаційного управління, що дозволяє спланувати діяльність кожного нареалізацію всіх внутрішніх можливостей людини на досягнення поставлених цілей вреальній обстановці.
А. Методорганізаційного управління
Людина — складна організаційна система. У відповідності з теорією організації тасинергетичним поглядами на її життєдіяльність, вона має мету (навіть якщо її неусвідомлює), багато шляхів руху до неї і ще більше можливостей її досягнення.Усвідомлюючи свою мету і бажаючи її досягти, він може діяти у наступній послідовності.
Прокоментуємонайбільш важливі етапи і охарактеризуємо методи.
1. Аналізжиттєвої ситуації.
Для виконанняцього аналізу необхідно: I. Побудувати «лінію життя» з наочнимвідображенням найбільших успіхів і невдач.
Відзначимов графі великих успіхів і невдач місце, де ви зараз знаходитесь, ваш вік. Доякого віку збираєтеся дожити? Оцініть рівень своїх невдач і успіхів за шкалою«великі — дрібні». Поруч з екстремальними (крайніми) точками вашої«життєвої лінії» напишіть слова, що характеризують відповідні успіхиі невдачі (вступ до вузу, народження дитини, банкрутство і т. п.). З'єднайте ціточки по роках життя. Ви побачите, в якій сфері життя (робота, сімейне життя,господарство, фізичний стан, соціальний стан і т. д.) спостерігається тенденціяуспіхів і невдач.
Спробуйтеуявити своє майбутнє і продовжите лінію далі.
II.Провести аналіз подій вашого життя
Нижченаведено питання для виконання аналізу життя в різних сферах.
Робота
Чи маю ячітке уявлення про свою роботу та її цілі?
Чидопомагає робота в досягненні інших життєвих цілей?
Які цілірозвитку по відношенню до роботи?
Яку роботуя хочу виконувати через 10 років?
Чи є у мененатхнення і мотивація?
Що є длямене мотиватором зараз? А через 5 років?
Які сильніта слабкі сторони моєї мотивації?
Що меніпотрібно зробити, щоб переконатися, що моя робота буде в найближчі рокивідповідати моїм особистим потребам?
Матеріальнестановище
Яке моєекономічне, матеріальне становище?
Чи є у менеособистий бюджет, дотримуюся я його рамок?
Скільки вмене боргів?
Чи отримаюя в разі необхідності кредит?
Які моїпотреби у фінансуванні та розміщенні капіталу в найближчі роки?
Які заходия можу прийняти, в разі необхідності, для поліпшення матеріального становища?
Станздоров'я
Яка моязагальна форма?
Буваю ярегулярно на огляді у лікаря?
Займаюся ярегулярно оздоровчим спортом?
Чидостатньо я сплю? Чи правильно я харчуюся? Яка моя вага?
У якихкількостях вживаю алкоголь?
Дбаю я про власнетіло?
Які заходия можу вжити для поліпшення свого стану?
Людськівзаємини
Чи яцікавлюся думкою і точкою зору інших? А як я їх враховую?
Чицікавлять мене чужі турботи і проблеми?
Чи цікавитьінших моя думка?
Нав'язую яіншим свою думку?
Чи вмію яслухати?
Чи вмію яцінувати інших людей, з якими спілкуюся?
Як я дбаюпро дружні стосунки?
Як я можурозвивати свої відносини з іншими?
Морально — психологічний стан
Розвиваю ясебе постійно тим або іншим способом?
Читаю ярегулярно газети, журнали, книжки?
Стежу я зановинами дня: з газет, радіо, ТБ?
Відвідую чинавчальні заняття, займаюся самоосвітою в психологічній області?
Чи є у менеособистий план життя і розвитку?
Як я можурозвивати свою мотивацію і душевний стан?
Сімейнежиття
Розумію язначення сім'ї?
Яка моясімейна ситуація на сьогоднішній день?
Чизміниться вона в найближчі роки і як?
Приділяю ядостатньо часу своїй сім'ї?
Чи є в моїйродині загальні захоплення?
Чи знаю ячленів моєї сім'ї — їх потреби та думки?
Як я можурозвивати своє сімейне життя?1.3 Роль методів самоуправління в ефективній діяльностіменеджера
Дужечасто не складність проблем, а нестача часу на розв'язання їх є головноюпричиною незадоволеності результатами діяльності ділової людини. За такихобставин у пригоді може стати самоменеджмент. Самоменеджмент — це послідовне тацілеспрямоване використання випробуваних методів роботи в повсякденній практицідля того, щоб оптимально й ефективно використовувати свій час.
Головнамета самоменеджменту полягає в тому, щоб максимально використовувати особистіможливості, усвідомлено управляти ходом свого життя (самовизначатися) йпереборювати зовнішні обставини як на роботі, так і в особистому житті. Кожнійлюдині взагалі, й особливо тій, котра готує себе до роботи менеджера,насамперед необхідно вміти перетворити ситуацію, для якої типованевпорядкованість дій, зумовлена зовнішніми обставинами, у ситуаціюцілеспрямованих і здійсненних завдань. Навіть тоді, коли на вас з усіх боківзвалюються різні завдання і робота вас поглинає, ви зумієте завдякипослідовному плануванню часу й використанню методів наукової організації працікраще здійснювати свою діяльність, щодня виділяючи резерв часу для справді керівнихфункцій.
Нажаль, багато менеджерів занадто орієнтовані на процес діяльності, а не на йогорезультати. При такому підході вони вважають за краще правильно робити справизамість того, щоб робити правильні справи; вирішувати проблеми замість того,щоб створювати творчі альтернативи; зберігати засоби замість того, щобоптимізувати використання їх; виконувати обов'язок замість того, щоб домагатисярезультатів; зменшувати витрати замість того, щоб підвищувати прибуток.
Щоденнерозв'язання різноманітних завдань і проблем можна подати у вигляді ланцюгарізних функцій, що знаходяться у відповідній взаємозалежності між собою і, якправило, здійснюються у визначеній послідовності. Процес самоменеджменту васпекті послідовності виконання конкретних функцій може охоплювати шість фаз:постановка мети — аналіз і формування особистої мети; планування — розробленняпланів і альтернативних варіантів своєї діяльності; прийняття рішень щодоконкретних справ; організація і реалізація — впорядкування розпорядку дня йорганізація особистого трудового процесу з метою реалізації поставленихзавдань; контроль — самоконтроль і контроль підсумків (у разі необхідності —коригування мети); інформація і комунікації — фаза, властива певною мірою всімфункціям, тому що і комунікації, й обмін інформацією необхідні на всіх фазахсамоменеджменту (рис. 1).
/>
Рис. 1.Фази самоменджменту
Зауважимо,що окремі функції не обов'язково виконуються в чіткій послідовності одна заодною, як це подано в моделі, а можуть багаторазово переплітатися.
Оволодіннямистецтвом самоменеджменту дає такі переваги: виконання роботи з меншимизатратами; краща організація праці; менше поспіху і стресів; більше задоволеннявід роботи; активна мотивація праці; підвищення кваліфікації; зниженнязавантаженості роботою; зменшення помилок при виконанні своїх функцій;досягнення професійної і життєвої мети найкоротшим шляхом.
Вимаєте навчитися: раціонально використовувати свій час; мислити цілеспрямованимикатегоріями і працювати відповідно до поставленої мети; за допомогою плануваннянабувати впевненості в собі та звільнятися від стресів; щодня домагатисяуспіхів і знаходити вільний час (не менше години).
ДейлКарнегі у своїй знаменитій книзі «Як знаходити друзів...» однозначностверджує: «Самовдосконалення — насамперед». Для того щоб управлятиіншими, необхідно спочатку навчитися управляти собою.
Дохарактерних рис керівника, який добре управляє собою, належать такі: здороветіло, відсутність шкідливих звичок, енергійність і життєстійкість, спокійний іврівноважений підхід до життя та роботи, спроможність переборювати стреси,ефективне використання часу та ін. Слід пам'ятати, що всі аспекти управліннявзаємозалежні.
Більшістьвидів діяльності у сфері менеджменту вимагають високого індивідуальногорозвитку. В міру того як зростає ступінь змін, виникає потреба розвивати свійтворчий потенціал. За таких умов менеджерам необхідно підтримувати свій рівень,незважаючи ні на що. Праця менеджера, що постійно змінюється і висуває новівимоги до нього, передбачає високу здатність до саморозвитку.
Саморозвитокнеобхідний і для тих, хто збирається переходити на більш престижну роботу абоперебуває між двома важливими етапами своєї кар'єри, тобто щоразу, колименеджеру необхідні найбільша сприйнятливість, енергійність або винахідливість.
Досаморозвитку спонукають такі бажання, як досягнення службової кар'єри; більшефективне виконання поточної роботи; більше задоволення від роботи, життя таін. Під самовдосконаленням розуміються особисті зміни, виникнення новихпоглядів, відчуттів. Ці зміни особистості і є розвитком вашого «Я».
Головнимнапрямом самовдосконалення є розвиток навичок самостійного мислення, розробкавласних ідей на базі власного досвіду. Обидва напрями тісно пов'язані йпередбачають розробку власних ідей на основі одержуваної інформації,спілкування з іншими людьми і зворотного зв'язку.
Результативністьпроцесу самовдосконалення розглядається з погляду мислення (наші ідеї,переконання, концепції, теорії); відчуття (наші почуття, настрої); готовностідо дій (здатність або нездатність діяти залежно від ситуації) її може бутиподано у вигляді таблиці (рисунок 2).
/>
Рис. 2.Результативність процесу самовдосконалення
Розглянемобільш конкретно різноманітні аспекти розвитку особистості. Перший аспектрозвитку особистості — здорове мислення. Якщо ви визнаєте не лише особистудумку, а й думки інших, готові вислухати їх, поставитися до них з повагою,навіть якщо ви їх не поділяєте, це означає, що вам властиве здорове мислення.Отже, здорове мислення характеризується наявністю системи пов'язаних іпослідовних ідей та переконань, котрі навряд чи будуть змінені залежно відситуації.
Длялюдини зі здоровим мисленням характерна спроможність помічати деталі йодночасно мати уявлення про ситуацію в цілому. Вплив ваших ідей і вчинків наінших людей приводить до формування системи персональних стандартів і моральнихцінностей (філософських, релігійних, духовних), що викликають відповідніпочуття.
Здоровіпочуття — це усвідомленість того, що вони є і впливають на вас. Придушеннясвоїх почуттів або заперечення їхньої наявності не можна назвати здоровимипроявами, тому що коли почуття придушуються, вони майже завжди виявляютьсянайнебажанішим способом — у вигляді неконтрольованих реакцій (наприклад,нездатність стримувати свій гнів), погіршують взаємовідносини з іншими людьми,призводять до напруженості, знервованості, безсоння й цілого ряду хвороб.
Однаксказане зовсім не означає, що давати волю своїм почуттям — значить сприятизміцненню здоров'я. Необхідно прагнути до стану рівноваги, за якогоусвідомлюються і самовизнаються свої почуття, але при цьому ми не дозволяємо їмпанувати над нами.
Наявністьу людини здорових почуттів свідчить також про збалансованість особистості,розумової та фізичної діяльності, матеріальних і духовних інтересів.Самовдосконалення передбачає аналіз названих аспектів у житті людини й усуненнябудь-якого дисбалансу.
Єтри види збалансованості особистості. Перший — це внутрішня врівноваженість,котрої можна домогтися за допомогою таких прийомів, як споглядання, медитація ісистема вправ йоги. Другий — це збалансованість самих процесів мислення,відчуття і готовності до дії. Прикладом незбалансованості може бути бажання, непідкріплене відповідними діями, або, навпаки, надмірна й непродуманаактивність.
Третійвид збалансованості — врівноваженість чотирьох аспектів розвитку особистості,тобто баланс між часом і зусиллями, витраченими на вдосконалення вашогоздоров'я, навичок, дій і усвідомлення свого «Я».
Щоозначає готовність до дії стосовно здоров'я? Мова йде переважно про фізичнездоров'я, що залежить від таких чинників, як калорійність їжі, дієта, фізичнапідготовка і здорові звички. Другий аспект розвитку особистості — навички.Людина, котра займається самовдосконаленням, необхідно розвивати цілий рядрозумових і концептуальних здібностей: запам'ятовування, логічне мислення,засвоєння технічних знань, творчий підхід, інтуїцію. Третій аспект розвиткуособистості — спроможність до дій — у реальному житті передбачає розвитокфізичних, технічних і професійних навичок.
Занаявності розумового і фізичного здоров'я людина може розвивати свої навички, аза наявності рішучості й уміння мотивувати ці навички вона може перетворюватиїх у дії, внаслідок чого виникає усвідомлення себе як особистості: «Добре,що я такий, який я є», — це четвертий аспект. Сприйняття себе якособистості характеризується розумінням себе, а також наявністю внутрішньоїорієнтації, усвідомленням мети в житті.
Відсутністьналежного усвідомлення своєї особистості суперечить принципамсамовдосконалення. Необхідно примиритися зі своїми недоліками, але не можнаненавидіти себе за них: ви маєте або виправити ці недоліки, або постаратисязнайти оптимальний вихід із невдалої ситуації. Ви також маєте визнавати і своїдостоїнства, не опускаючись до надмірного самовдоволення, так само, як і досамознищення й удаваної скромності.
Отже,поняття самовдосконалення передбачає зміцнення здоров'я, розвиток майстерності,мотивації, рішучості, усвідомлення свого «Я» і мети в житті.
Позитивній негативні риси часто в спеціальній літературі позначають поняттями вищого інижчого «Я».
Вище«Я» — це ваші позитивні риси. Хоча в усіх людей є вище «Я»,багато хто, як не дивно, не усвідомлює, не помічає своїх кращих рис і навітьможе заперечити наявність їх. Інші люди, навпаки, занадто самовдоволені йбачать у собі тільки позитивні риси, яких, можливо, у них немає.
Кориснимможе бути складання вами списку ваших рис, що стосуються вищого «Я».Усвідомте наявність у вас цих позитивних рис, але уникайте самовдоволення. Нижче«Я» — це ваші негативні риси. Оскільки нижче «Я» властивевсім нам, дуже важливо вміти визнавати його. Заперечуючи його існування у вас,ви перешкоджаєте процесу самовдосконалення. Дуже важливо не дозволяти нижчому«Я» панувати над вами. Складіть список ваших рис, що належать донижчого «Я». Визнайте їхнє існування в себе і мотивуйте цим своєсамовдосконалення.
Основніметоди самовдосконалення, що сприяють досягненню різноманітних загальнихрезультатів у розвитку особистості, також допомагають виробити якості інавички, необхідні для такого розвитку: ведення особистого журналу;ретроспективний огляд подій; роздуми про події, що відбуваються; вмінняприслухатися до свого внутрішнього «Я»; розвиток інтуїції; сміливістьу використанні нових ідей; експериментування з новим типом поведінки; зміцненнясили волі; підтримка здатності до сприйняття нового; робота над вищим і нижчим«Я»; способи вдосконалення мислення (читання, конспектування,складання плану, методика систематичного запам'ятовування та ін.); іншіможливості самовдосконалення (навчання на курсах, участь у різних об'єднаннях,гуртках, розробка індивідуального стилю управління, розвиток здатностіспілкування та ін.).1.4 Принципи самоуправління трудового колективу
Одназ найважливіших завдань у розвитку організації — створення найбільш сприятливихумов для реалізації можливостей людини, які з'являться завдяки впровадженнюмеханізму, що передбачає широкі права самостійних господарських ланок і їхніхтрудових колективів у поєднанні з високою відповідальністю за кінцевірезультати роботи і розвиненими формами демократичного управління(самоврядування) .
Прививченні проблеми самоврядування виникає ряд питань: як розуміти самоврядуванняі які зовнішні і внутрішні форми його прояви? який рівень розвиткусамоврядування в сучасних умовах? як залежать система планування, організаційнаструктура, госпрозрахункові відносини, оплата праці та інші підсистемиуправління від розвитку самоврядування?
Самоврядуваннятрактується нами як демократизація управління, що забезпечує працівникамможливість брати участь у процесі прийняття рішень, впливати на стан справ ворганізації. Поняття «самоврядування» висловлює досить стійкий типсоціальної освіти або суспільних відносин.
Повністюсамокерованою вважається система, яка не має над собою жодного вищого органууправління (наприклад, приватна фірма).
Організаціясамоврядні частково в тому випадку, якщо вона являє собою об'єкт (елемент,ланка, підсистему) у більш складній ієрархічній структурі (ряд підприємств іфірм входять до складу ВАТ). Ступінь такої самоврядності визначається міроюцентралізації (децентралізації) або співвідношенням між зовнішнім управлінням,реалізованим з боку вищого органу, і внутрішнім управлінням, яке від керуючогосуб'єкта системи.
Такимчином, самоврядування на будь-якому рівні управління представляється як процесперетворення людини, усього трудового колективу з об'єкта управлінськоїдіяльності в її суб'єкт. Це особливий варіант організації управління, коликолектив сам вирішує питання комплектування бригади або іншого колективногоформування, розподілу трудових функцій і спільного заробітку. Мова йде пронайпростішому вигляді колективності, асоціації трудящих, регулюючої реальнез'єднання працівників із засобами виробництва і розподіл по праці, тобтоздійснює ключові організаційно-економічні процеси. Самоврядування в цьому сенсіпоєднує в собі працю і управління, іншими словами, складається новий типсоціально-економічних відносин між рівноправними суб'єктами в процесі їхспільної трудової діяльності з приводу управління. Такі відносини умовно можнаназвати підходом «знизу».
Прикладомподібних перетворень «знизу» є госпрозрахункові бригади, підрядні йорендні колективи. Саме на цьому, нижчому, але основному, рівні самоврядуваннявиробляються ті напрями і способи його подальшого розвитку і поглиблення, якіможуть бути поширені і на більш «високі» щаблі управління.
Перетвореннягосподарського механізму організації об'єктивно передбачає демократизаціюуправління (самоврядування), так як вирішити всі питання в новомуорганізаційно-економічному механізмі можна тільки через зацікавленість і творчудіяльність усіх працівників, які усвідомили себе повноправними і реальнимиучасниками управління виробничими і соціальними процесами. Ринкова економікапередбачає високий ступінь деценнейтралізації управління, є гарантомстановлення і розвитку самоврядування трудових колективів. Переростаннябригадного (низового) самоврядування в більш високі форми самоуправлінськихдіяльності пов'язано насамперед зі зміною планування та управління в основному(первинному) ланці організації. При цьому самоврядування розглядається не якантипод планомірності, а як реальний засіб залучення в планову та управлінськудіяльність не тільки великої кількості працівників, але і всіх рівнівуправління організацією.
Такийпринцип управління економікою, як демократичний централізм, відмирає, оскількиуправління не просто змінює кількісний баланс між централізмом і демократією, апередбачає нове розуміння синтезу між ними і нову роль керівного центру.
Усформованих економічних умовах необхідно відійти від міркувань про те,наскільки слід послабити або посилити централізм. Потрібен такий підхід доцентралізації і децентралізації в управлінні організацією, згідно з якимцентралізація забезпечить гармонійне, системний розвиток галузі в цілому, адецентралізація — прийняття і реалізацію «вільних» рішень кожноготрудового колективу, що працює на засадах самоврядування. Іншими словами, мова йдепро визнання прав суб'єкта управління не тільки за державними органами тагромадськими організаціями, але і за соціальними групами і трудовимиколективами. Крім того, слід враховувати і те, що «прямі»демократичні принципи мають свої межі ефективності і не можуть впливати нарішення всіх без винятку управлінських питань. У підсумку виявляються функції(обов'язки) та їх розподіл за рівнями управління, при якому самоврядування можебути найбільш ефективним. Такий підхід відображає тактику і стратегію керівництваколективами, де народилися і набули поширення різні форми колективноїорганізації праці. У цих умовах принцип демократичного централізмуперетворюється на принцип демократичного управління, що в ідеалі відповідаєсамоврядуванню.
Характерсамоврядування в ринкових структурах незалежно від його прояви об'єктивносприяє розвитку і вдосконаленню самоврядування, так як особистий економічний тасоціальний інтерес кожного учасника виробничого процесу ставиться в залежністьвід ефективності управління організацією в цілому. Колективна матеріальна іморальна зацікавленість спонукає всіх членів трудового колективу брати участь вобговоренні всіх аспектів господарської діяльності, прийняття та реалізаціїуправлінських рішень тільки на колективній основі. Обов'язковим стає і участь упроведенні обліку та контролю за мірою праці і споживання, збереженнямтоварно-матеріальних цінностей. Таким чином, функція контролю трансформується всамоконтроль.
Самоврядуванняпередбачає не тільки вибір і самостійне прийняття колективом тих чи іншихрішень, але і їх обов'язкове виконання його членами. Крім того, кожен членколективу несе особисту відповідальність за виконання рішень. З одного боку,воно передбачає певну самостійність організаційно-господарських ланокорганізації по відношенню до вищих органів управління, тобто наділення правамиприймати самостійні рішення з ряду питань (в даному випадку мова йде не просамоврядування, а про участь в управлінні), а з іншого — повну самостійність(на базі злиття суб'єкта та об'єкта управління), що забезпечує об'єктууправління повноту влади, приймає рішення і у міру необхідності виконує його.
Всезалежить від рівня та форм виробничої демократії. Основними формами такоїдемократії є:
1)співучасть в управлінні — право працівників на отримання інформації профункціонування організації, про плани адміністрації, на вираження своєї думки,на залучення до управління фірмою з правом дорадчого голосу і на представництвов органах управління на умовах меншини;
2)співуправління — право на участь у прийнятті рішень, накладення вето на окреміухвали, прийняті адміністрацією, самостійне вирішення деяких питань виробничогоі соціального характеру, на рівне представництво в органах управління фірмою;
3)внутрішній (робочий) контроль — право контролю за діями адміністрації з правомвето без прямого залучення працівників до управління справами організації;
4)самоврядування — право як на пряме управління підприємством з головнихнапрямків на основі принципу «одна людина — один голос», так і нанепряме (через обраних представників) — по всіх інших (не головним). У цьомувипадку вищим органом управління стає загальні збори всіх працівників фірми, авиконавча влада делегується адміністрацією.
Самоврядуванняможливо тільки в таких економічних умовах, в яких кожен працівник і трудовіколективи реалізують себе в якості суб'єктів власності. В умовах самоврядуванняпрацю з'єднується з керуванням через відносини власності. Так як економічноїформою їх реалізації є повний госпрозрахунок, то більш сприятливі умови длярозвитку самоврядування складаються на нижньому рівні, де госпрозрахунковівідносини проявляються найбільш значуще. Розвиток та впровадження повногогоспрозрахунку і самофінансування підводить міцний економічний фундамент підпроцеси самоврядування та демократизації всієї діяльності колективу.
Однакколективне самоврядування розвивається з великими труднощами. Поряд іззагальними причинами гальмування процесу (інерція, адміністрування, старіметоди керівництва) існують і причини всередині трудових колективів.
Системаєдиного управління структурними підрозділами трудового колективу (різнакваліфікація, професійна придатність). Крім того, в дійсності складно визначитиспіввідношення між самостійністю та самоврядуванням. Дані поняття не тотожні.За терміном «самостійність» ховаються неоднозначні, різнорідніекономічні явища. Так, в переважній більшості випадків розширення самостійностіу певних її формах означало посилення економічної влади адміністрації на різнихрівнях, а не розвиток самоврядування. Це одне з основних протирічсамоврядування в організації. Виникла проблема поширення підрядних принципіворганізації праці на адміністративно-управлінський апарат вищої ланки.
Аналізучасті в управлінні колективом показує, що одна частина працівників займаєтьсяуправлінням активно, а інша (більша частина) — пасивно. Це пояснюється їхнерівним «доступом» до управлінської діяльності через відмінності вкомпетентності, що передбачає окрім професійних якостей та інформованістьчленів трудового колективу про перебіг торгово-господарських процесів. Не маючидостатньої кількості інформації, трудовий колектив (або окремі його члени)позбавлений можливості не тільки приймати управлінські рішення, але і братиучасть у їх підготовці та реалізації, якісно виконувати функцію самоконтролю.
Такимчином, у перехідний до ринкових відносин період поряд зорганізаційно-економічними перетвореннями на перший план висуваються завданнядемократизації та самоврядування. Самоврядування можливо в тому випадку, якщотрудовий колектив включений в так звану самоврядну систему організації.
Такаструктура самоврядування логічна, виключає вплив вищих органів управління нарішення її внутрішніх питань. Структура та функції управління приведені увідповідність до потреб організації.
РОЗДІЛ 2 АНАЛІЗ САМОУПРАВЛІННЯ В КОМПАНІЇ «ВОЛЬВО»
Зісторичної точки зору зовсім недавно, всього лише близько ста років тому,власники власності розпоряджалися нею самостійно і мали право вводить будь-якіформи управління, не зважаючи при цьому з думкою суспільства. Власник мігпродати своє підприємство або його частину, закрити його, змінити йогоорієнтацію на впуск іншої продукції, впровадити нову технологію, засобимеханізації та автоматизації, звільнивши при цьому сотні робітників.
Сьогоднівласник власності, будь це один господар або група осіб, при реалізаціїпринципових, стратегічних планів зобов'язаний рахуватися з інтересами колективусвого підприємства і забезпечувати таку організацію робіт, яка відповідала бправовим положенням, що діють у країні, рішенням профспілок або іншихгромадських організацій. Участь колективу в організації управління приймає самірізні форми.
Сучаснаконцепція організації управління передбачає вирішальну роль колективу уприйнятті стратегічних управлінських рішень, а колегіальний стиль управліннядає підприємству значні переваги. Член колективу має право знати фінансовийстан, цілі підприємства і контролювати методи реалізації цих цілей.
Колектив- це група людей, яка виникає для здійснення будь-якого виду трудовоїдіяльності (управлінської, матеріально-виробничої, обслуговуючої, соціальної,творчої); поділяє цілі, прийняті самою групою або поставлені передній ззовні, ізабезпечує об'єднання зусиль усіх членів групи для їх досягнення; розділяєнорми і цінності, службовці принципами трудової діяльності та поведінки їїчленів; має в тій чи іншій мірі внутрішньогрупової інтеграцією, достатньоюстабільністю і певним співвідношенням працівників різного статево-вікового,кваліфікаційного і професійного складу; відрізняється певним характеромтрудової діяльності працівників, тим або іншою якістю їх праці; займає певнесоціально-економічне становище.
Зюридичної точки зору виділяють три структури трудового колективу: виробничо — адміністративну, соціально-професійну, засновану на поділі праці за професіямита спеціальностями, включаючи розподіл на керівних і керованих, виконавців, ісуспільно-політичну.
Дорадчеправо дає робочими службовцям можливість висловити свою думку при обговоренніпитань, внести пропозиції. Прийняти частково — вони не обов'язкові для неї.Дорадчі права дають працівникам отримувати інформацію про діяльністьпідприємств і контролювати її, висловлюватися. Але реальну участь трудящих, їхпредставників, трудових колективів в управлінні підприємством починається лишетоді, коли їхні права стають вирішальними.
Удосконаленнямеханізму управління економікою нерозривно пов'язане з розвитком вищої формидемократії — самоврядуванням. В даний час самоврядування в трудових колективахотримало значний розмах.
Системанадання акцій службовцям грунтується на теоріях володіння капіталом ЛуїсаКелсо. Він вважав, що тільки широке володіння капіталом може забезпечитирівномірний розподіл багатства і доходу, зберігаючи в той же час ефективністьвільного ринку.
Найбільшпростий шлях придбання акцій-передача підприємством акцій ісопом за згодоюпрацівників. Більш складний шлях передбачає позику грошей у банку і купівлюакцій. У другому випадку підприємство від імені працівників щорічно робитьвнески, які дозволяють ісопом виплачувати позику.
Коженрік підприємство перераховує гроші, які використовуються на покриття частинибанківської позики. Акції, куплені на оплачену частину позики, розподіляютьсяза індивідуальними рахунками працівників-власників.
Колина підприємство приходять нові працівники, на них відкривають особисті рахункив ісопом. Нові працівники беруть участь у розподілі акцій за ті роки, які вонипропрацювали. Залишаючи компанію, працівники втрачають право на участь урозподілі акцій.
Однієюз перших запровадила систему участі у прибутках компанія з виробництваземлерийних механізмів «Акерман». Система почала функціонувати ще в 1946 р.Вона являє собою поєднання обох варіантів, передбачених положенням про податки:половина належних працівникові відрахувань від прибутку виплачується відразу,друга надходить в кредитний фонд. В даний час фонд регулює близько 5% акційкомпанії. Граничний розмір премії не встановлений. Система охоплює всікатегорії працівників.
Укомпанії «Вольво» порядок преміювання за рахунок прибутку введений в 1982 р.Система охоплює 54 тис. працівників компанії. Керівництво вважає, щовпровадження полегшує модернізацію та раціоналізацію виробництва. Преміївідраховуються до кредитний фонд, яким розпоряджається об'єднаний комітет, депредставники працівників становлять більшість. Половина коштів вкладається вакції «Вольво», але частка акцій, що належать фонду, не може перевищувати 5%від їх загального числа. Працівники мають також право купувати акції своєїкомпанії в приватному порядку, причому після досягнення певного числа їх можнавилучити, якщо з моменту покупки пройшло п'ять років. Якщо гроші вкладені вакції, вони не обкладаються податком.
Висновки
Самоврядуваннястосовно до реалій XXI століття. Поняття самоврядування нечітко структуроване інеповно відображає його можливості формувати і розвивати здібності самовряднихпідрозділів з метою отримання економічної вигоди організаціями. Дуже значущий вданий час аналіз передумов, пріоритетних форм і створених тенденцій у розвиткусамоврядування у вітчизняних організаціях. Крім того, потрібно виявлення іосмислення особливостей менеджменту організацій щодо забезпечення розвиткусамоврядування, оскільки без адекватної системи інтеграції менеджменту тасамоврядних підрозділів організації, інформаційної комунікації між ниминеможливо ні прийняття ефективних рішень, що відповідають реальним ринковимумовам, ні їх успішна реалізація.
Потребуєдослідження і безпосередня практика самоврядування, виявлення його сильних іслабких сторін. У зв'язку з цим розробка концептуальних основ використаннясамоврядування, формування цільової функції менеджменту за його розвитку єдосить актуальним завданням.
Вивченістьпроблеми. З позиції загальнотеоретичних аспектів проблеми розвитку самоврядуванняв організаціях розглядалися такими зарубіжними авторами, як Я. Ванек, П.Дракер, Я. Краю, А. Маслоу, У. Оучі, X. Виссема. З науково-прикладних позиційучасть працівників у самоврядуванні організаціями розглядалася в роботах таких зарубіжнихавторів, як Дж. Р. Блазі, Л. Келсо, Д.Л. Круз, У. Мері, Дж. Сіммонс, Ф. Фіцрой,О. Шик.
Проблемиучасті працівників у самоврядуванні порушувалися в роботах таких вітчизнянихвчених, як Р.А. Бєлоусов, І.Є. Вілінов, А.Л. Гапоненко, Н.І. Захаров, В.В.Куликов, В.В. Попов, В. Ф. Уколов, А.А. Шулус та ін.
Важливезначення для аналізу історичних передумов становлення різних форм і методівзалучення працівників в самоврядування організаціями мають роботи М.Туган-Барановського та А. Чаянова.
У числіавторів, які присвятили свої роботи проблемі участі працівників в управлінні,особливе місце займають А.В. Бузгалін, А.В. Золотов, Я.М. Керемецкій, А.І.Колганова, А.Д. Радигін, Г.Я. Ракитська, Е.Н. Рудик, С.М. Федоров.
Однакнезважаючи на значну увагу до даної теми, як в науковій літературі, так і увітчизняній практиці немає цілісного підходу до розвитку самоврядування ворганізаціях. Недостатньо вивчені принципи, стратегії і механізми становлення ірозвитку самоврядування, що відкриває можливість для нових досліджень і підвищуєактуальність теми.
Загальнамета дослідження полягає в пошуку і аргументації нових шляхів вирішенняважливої наукової та господарської завдання, що має істотне значення для теоріїі практики управління економічними системами, розробки концептуальних засад,доповнюють, розвивають і збагачують наукові досягнення в області розвиткусамоврядування, та обгрунтуванні науково-практичних рекомендацій щодо їхвикористання в організаціях.
Список використаних джерел
1. Алакер Д. Стратегическое рыночное управление: Пер. с англ. —СПб.: Питер, 2002.
2. Білорус О.Г. Економічна система глобалізму: Монографія.— К.:КНЕУ, 2003.
3. Брігхем Є. Основи фінансового менеджменту: Пер. з англ. — К.:Молодь, 2002.
4. Будзан Б. Менеджмент в Україні: Сучасність і перспективи. — К.:Вид-во Соломії Павличко «Основи», 2002.
5. Глобалізація і безпека розвитку: Монографія / О. Г. Білорус,Д.Г. Лук’яненко та ін.; Кер. авт. кол. і наук. ред. О.Г. Білорус. — К.: КНЕУ,2001.
6. Гріфін Р., Яцура В. Основи менеджменту: Підручник. — Львів:БаK, 2001.
7. Дафт Р.Л. Менеджмент: Пер. с англ. — СПб.: Питер, 2000.
8. Демб А., Нойбауер Ф. Ф. Корпоративне управління: Віч-на-віч зпарадоксами; Пер. з англ. — К.: Основи, 1997.
9.Классики менеджмента: Пер. с англ. / Под ред. М. Уорнера. —СПб.: Питер, 2001. — 1168 с.
10. Кредісов А.І., Панченко Є.Г., Кредісов В.А. Менеджмент длякерівників. — К.: Т-во «Знання» КОО, 1999.
11. Лук’яненко Д.Г., Поручник А. М., Циганкова Т. М. Міжнароднаекономіка: Навч. посібник. — К.: КНЕУ, 1999. — 152 с.
12. Менеджмент: Пер. с англ. — М.: ЗАО «Олимп-Бизнес», 2002.
13. Мерсер Д. ИБМ: Управление в самой преуспевающей корпорациимира: Пер. с англ. — М.: Прогресс, 1998.
14. Мескон М. Х., Альберт М., Хедоури Ф. Основы менеджмента: Пер.с англ. — М.: Дело, 2002.
15. Панченко Є.Г., Гаврилюк О.Г., Сіденко С.В. Стратегія розвиткуміжнародного підприємництва та іноземних інвестицій в Україні. — К.: Ін-т світ.економіки і міжнар. відносин АН України, 1998.
16. Пахомов Ю.М., Лук’яненко Д. Г., Губський Б. В. Національніекономіки в глобальному конкурентному середовищі. — К.: Україна, 1997. — 237 с.
17. Питерс Т., Уотермен Р. В поисках эффективного управления: Пер.с англ. — М.: Прогресс, 2001.
18. Портер М.Е. Стратегія і конкуренція: Пер. з англ. — К.:Основи, 2003.
19. Робінс С.П., де Ченцо Д.А. Девід А. Основи менеджменту: Пер. зангл. — К.: Вид-во Соломії Павличко «Основи», 2002.
20. Слейтер Р. Стань лучшим или проиграешь! 31 секрет лидера отДжека Уэлча, управляющего «Дженерал Електрик». — М.: Лори, 2000.
21. Современное управление: Энциклоп. справочник: Пер. с англ. — В2-х т. — М.: Издатцентр, 2002.
22. Современный бизнес: Учебник: Пер. с англ. — В 2-х т. / Д.Дж.Речмен, М.Х. Мескон, К.Л. Боуви, Дж. В. Тилл. — М.: Республика, 1995.
23. Стратегії економічного розвитку в умовах глобалізації:Монографія / За ред. д-ра екон. наук, проф. Д.Г. Лук’яненка. — К.: КНЕУ, 2008.
24. Суторміна В.М., Федосов В.М., Рязанова Н.С. Фінанси зарубіжнихкорпорацій: Навч. посібник / За ред. В.М. Федосова. — К.: Либідь, 2004.
25. Терещенко В.І. Організація і управління: Досвід США. — К.: Т-во«Знання» УРСР, 2005.
26. Хаммер М., Чампи Дж. Реинжиниринг корпорации: Манифестреволюции в бизнесе: Пер. с англ. — СПБ.: Изд-во С.-Петерб. ун-та, 2002.
27. Хан Д. Планирование и контроль: Концепция контроллинга: Пер. снем. — М.: Финансы и статистика, 1997.
28. Циганкова Т.М. Міжнародний маркетинг: Навч. посібник. — К.:КНЕУ, 2004.
29. Якокка Л. Карьера менеджера: Пер. с англ. — М.: Прогресс, 1997.