--PAGE_BREAK--До контрольної групи включено 64 пацієнти, яким виконувалася ППК за загальноприйнятими хірургічними методиками.
За тривалістю захворювання, частотою супутньої патології хворі різних груп не відрізнялися, про що свідчать відповідні показники критеріїв.
Для отримання КА в умовах стерильної операційної проводили забір біоптатів шкіри хворих. Фрагменти шкіри розміром 5 Х 10 мм (у тварин розміри шматочків шкіри становили 2 Х 4 мм), розміщували в 0,25% розчині трипсину (“Біолот”, Санкт-Петербург) і інкубували в умовах лабораторії тканинного та клітинного культивування Інституту невідкладної і відновної хірургії ім. В.К. Гусака Академії медичних наук України при 4єС протягом 16-20 годин. Після трипсинізації шкіри і відділення епідермісу, дерму викладали в чашку Петрі і заливали розчином Хенкса (“Біолот”, Санкт-Петербург), після чого подрібнювали. Надалі шматочки двократно промивали розчином Хенкса (“Біолот”, Санкт-Петербург). Культуральний флакон заливали невеликою кількістю поживної суміші Ігла (“Біолот”, Санкт-Петербург) і переносили шматочки дерми до флакону. Отриманий через 3-4 тижні моношар КА знімали з дна культурального флакону і в асептичних умовах операційної під час проведення герніорафії розміщували на сітку.
Для візуальної оцінки динаміки культивування КА використовували світлову і фазовоконтрастну мікроскопію. Стан процесів зростання КА людини оцінювали за допомогою вказаних методик мікроскопії на 2, 4, 6, 10 і 14 днів культивування. Експериментальне дослідження виконувалося на 30 щурах-самцях лінії Вістар масою 120-150 г з використанням поліпропіленових СП розмірами 1-1,5 см.
Всі тварини були розподілені на 2 групи по 15 щурів у кожній. До 1-ї групи включені тварини, яким імплантували поліпропіленовий СП. До 2-ї групи включені щури, яким перед імплантацією сітку обробляли КА. Методика формування КА не відрізнялася від тієї, що застосовувалася для отримання КА для людей, хворих на ПГ.
Загальна тривалість дослідження становила 6 тижнів. Кожні 2 тижні після імплантації сітчастого протеза (через 2, 4, і 6 тижнів) в операційній, в умовах внутрішньо м’язового кетамінового наркозу в експериментальних тварин видаляли імплантовані СП разом з перифокальними тканинами і відновлювали цілісність передньої черевної стінки (рис. 2). Всі лабораторні тварини залишилися живими.
Рис. 2 Дизайн експерименту
Видалені СП розміщували у 10% розчину нейтрального формаліну. Гістологічні зрізи перифокальних тканин, що були отримані під час реімплантації СП, забарвлювали гематоксиліном і еозином, альціановим синім, гематоксиліном і пікрофуксином. Також використовували методику Ван-Гізона і ставили PAS-реакцію (Сергієнко В.І., Бондарева І.Б., 2001). Надалі гістологічні препарати досліджували в умовах світлової мікроскопії. Гістологічні препарати консультовані та описані проф. Василенко І.В., Зав. Кафедрою патологічної анатомії Донецького національного медичного університету
Обстеження проводилися пацієнтам з ПГ до операції, одразу після неї, наступного дня і на етапі виписування з клініки. Вони включали: клінічні методи (збір скарг, анамнезу, загальний огляд, вимірювання артеріального тиску, визначення частоти серцевих скорочень, огляд яєчок, оцінка стояння яєчок у мошонці, оцінка ступеня відвисання яєчок, пальпація яєчок, вимірювання розмірів яєчок, визначення кремастерного рефлексу), лабораторні методи (загальний аналіз крові та сечі, загальний аналіз мокроти, визначення вмісту глюкози в сироватці крові та рівня глікованого гемоглобіну), інструментальні методи (електрокардіографія, ехокардіографія, бодіплетизмографія, сонографія).
Визначення сироваткового вмісту ФРФО проводили імуноферментним методом (ИФА, 96) за допомогою наборів (R 4789) для високочутливої діагностики (чутливість 0,25 пг/мл) (Компанія “БиоВитрум”, РФ).
Електрокардіографічне дослідження виконували пацієнтам до операції на стаціонарному 6/12 канальному електрокардіографі “Bioset 8000”, Німеччина. В ПП і в періоді реабілітації ЕКГ фіксували за допомогою портативного 12 канального електрокардіографа “BTL-08”, Чехія.
Функцію зовнішнього подиху у хворих на ХОЗЛ оцінювали за допомогою бодіплетизмографії (бодіплетізмограф “Master lab” master screen pneumo, фірми “Jaeger”, (Німеччина).
Сонографічне дослідження яєчок виконували на сонографічному апараті (сонографія, ехокардіографія, доплерографія) “Logiq 500 MD”, (США) з наявністю можливості проведення трансабдомінальної і трансректальної діагностики.
Статистична обробка отриманих результатів виконана на персональному комп’ютері з використанням пакета ліцензійної програми.
Результати дослідження та їх обговорення. На фоні культивування КА в лабораторних умовах при збільшенні терміну з моменту початку експерименту, виявляється зростання проліферації ФБ. КА проліферує і поступово заповнює міжволоконні проміжки, а її маса досягає свого максимуму на 14-ту добу інкубації.
Порівняння морфологічних ознак проростання сітчастого протеза СТ ї реакції парасіткових тканин через 2 тижня після імплантації протеза, продемонструвало у тварин 1-ї групи наявність ознак важкого хронічного запалення із мінімальною регенеративною реакцією (табл. 1). Навпаки, в 2-й групі ознаки запальної реакції були менш значними, при цьому відмічено більше випередження процесів регенерації і заповнення сітчастих просторів молодими ФБ і молодою СТ.
Якщо у щурів 1-ї групи через 4 тижні після імплантації сітки визначено наявність помірної запальної реакції перифокальних тканин з початковими ознаками репарації, то у тварин 2-ї групи відбувалася активна регенерація у вигляді збільшення кількості молодих ФБ навколо волокон сітки і кількості волокон зрілої сполучної тканини.
Відмінності морфологічної картини сіток і парасіткових тканин через 6 тижнів після імплантації протеза стосуються насамперед збереженням ознак запальної реакції перифокальних тканин і повільності процесів проростання і синтезу волокон СТ у щурів 1-ї групи. У тварин 2-ї групи відзначено формування зрілої СТ з проростанням сітчастих просторів при мінімальній клітинній реакції перифокальних тканин.
Таблиця 1
Морфологічні відмінності проростання сітки СТ і пери фокальних реакцій тканин на імплантацію СП
Таким чином, при попередній обробці сітки КА визначалася більш висока швидкість регенераторних процесів і проростання міжволоконних просторів сітки при мінімальних ознаках запальної реакції перифокальних тканин, що випереджає за часом відповідні процеси репарації і відновлення у щурів без застосування такої методики.
Ми зіставили частоту виникнення симптомів ПГ серед представників підгруп основної групи. Зіставленні частоти симптомів захворювання у пацієнтів 1-ї і 2-ї підгруп є недостовірними (c2 = 2,0, р = 0,8). Результати вказують на відсутність різниць між клінічним перебігом ПГ у представників підгруп основної групи. Не встановлено вірогідних різниць частоти окремих симптомів ПГ між 1-ю підгрупою основної групи і групою контролю (c2 = 7,5, р = 0,1). При порівнянні частоти симптомів ПГ у хворих 2-ї підгрупи основної групи і групи контролю були встановлені статистично вірогідні різниці (c2 = 16,8, р = 0,002).
Аналіз розподілу хворих за локалізацією ПГ встановив, що лівобічна і правобічна локалізація гриж зустрічалася серед представників основної і контрольної груп приблизно з однаковою частотою, проте наявність двобічної локалізації грижі частіше зустрічалося серед представників 2-ї підгрупи основної групи. Частота двобічних гриж серед представників 1-ї підгрупи основної групи і групи контролю були однаковими – 10,7% і 10,9% відповідно.
Серед пацієнтів 1-ї підгрупи основної групи коса грижа зустрічалася в 2,3 раза частіше за пряму (75% проти 32,1%), причому коса грижа виявилася частішою у хворих молодше 65 років. Разом з тим, статистично значущої різниці, між частотою ПГ в різні вікові періоди не встановлено (c2 = 0,1, р = 0,8). При зіставленні частоти грижі, що вправляється і що не вправляється між дослідженими групами пацієнтів, виявилася відсутність статистично вірогідних різниць (c2 = 1,1, р = 0,2; c2 = 1,2, р = 0,3 і c2 = 0,1, р = 0,8, відповідно). Виявилося, що малий розмір ПГ частіше зустрічався серед пацієнтів контрольної групи, рідше – в 2-й підгрупі основної групи, і ще рідше – в 1-й підгрупі. Середні розміри ПГ частіше спостерігалися в 1-й підгрупі основної групи і контрольній групі (39,3% і 32,8% відповідно).
У хворих 2-ї підгрупи основної групи частіше зустрічалися грижі великих розмірів (у 38,9%), а закономірність відносно віку хворих зберігалася такою, як і в 1-й підгрупі основної групи. Зівставлення частоти рецидивних гриж у хворих, що були включені до дослідження, встановило, що частота цього показника трохи вища в групі контролю (32,8%), ніж серед представників 1-ї і 2-ї підгрупи (28,6% і 27,8%).
У хворих, що перенесли традиційні види ГП з приводу ПГ (контрольна група) і при операції за методикою Ліхтенштейна (основна група), найчастішими ускладненнями з боку післяопераційної рани були: нагноєння рани. Різниці між трьома порівнюваними групами хворих виявилися статистично високо вірогідними (c2=25,2, р=0,001), що вказує на різну частоту ускладнень, характерних для використаних хірургічних методик.
Таблиця 2
Частота післяопераційних ускладнень, абс.(%)
Частота рецидивів ПГ становила в 1-й підгрупі хворих 7,1%, в контрольній групі – 15,6%, у 2-й підгрупі рецидивів не відмічено.
Повільнішими темпами інтенсивність болю зменшувалася у хворих 1-ї підгрупи основної групи і групи контролю. Можливо припустити, що прискорення усунення больового синдрому зумовлене більш швидкими темпами формування СТ між нитками сітки-імплантату і зменшення за рахунок цього набряку і запальної реакції з боку перифокальних тканин. Фактично, прискорення синтезу СТ сприяє більш швидкому зменшенню набряку і запальної реакції тканин.
Оцінено частоту хронічного післяопераційного болю, що спостерігався протягом наступного місяця після оперативного втручання. Виявилося, що найбільша частота болю відзначена у хворих контрольної групи (35,9%), а серед представників основної групи найменша частота відзначена у пацієнтів 2-ї підгрупи основної групи (16,7%). Проміжну частоту отримано у представників 1-ї підгрупи основної групи – 17,8%.
Слід відзначити, що в 1-й і 2-й підгрупах основної групи частіше призначали ненаркотичні анальгетики (60,7% і 50,0% відповідно). Нестероїдні протизапальні препарати в таблетках і супозиторіях призначали 10,7%, 16,7% і 10,9% хворих відповідно.
При аналізі кратності уведення наркотичних препаратів хворим основної і контрольної групи встановлено, що цей показник в 1-й підгрупі основної групи дорівнював 2,2, в 2-й підгрупі – 2,0, а в контрольній групі – 3,0.
Середня кратність уведення ненаркотичних знеболювальних пацієнтам становила для 1-ї підгрупи основної групи – 1,8, для 2-ї підгрупи – 1,3, для контрольної групи – 2,0.
Ми провели зіставлення частоти виникнення набряку мошонки у хворих основної і контрольної групи. Виявилося, що при співставленні частоти виникнення набряку мошонки і водянки яєчка між підгрупами основної групи статистично вірогідних відмінностей встановлено не було (c2 = 2,1, р = 0,3). Також, статистично достовірних змін при порівнянні частоти цих симптомів між 1-ю підгрупою основної групи і групою контролю не було встановлено (c2 = 1,3, р = 0,5). Навпаки, при зіставленні частоти цього ускладнення між 2-ю підгрупою основної групи і групою контролю встановлені статистично достовірні відмінності (c2 = 6,4, р = 0,03).
Зокрема, наявність статистично значущих різниць між частотою виникнення набряку мошонки і розмірами ГМ встановлено при порівнянні результатів операції між 2-ю підгрупою основної групи і контролем (c2 = 7,7, р = 0,02). При порівнянні частоти набряку між іншими групами статистично вірогідних розбіжностей не встановлено – c2 = 1,2, р = 0,5 і c2 = 3,4, р = 1,7, відповідно.
Таким чином, кожна 5-6 та операція з приводу грижі великих розмірів, що виконана за традиційною аутопластичною методикою, ускладнювалася післяопераційним мошонковим набряком або водянкою яєчка.
Доплерографічне дослідження кровотоку по тестикулярним артеріям до операції показало, що збережений кровотік мав місце у 57,1% хворих 1-ї підгрупи основної групи, у 50,0% 2-ї підгрупи і у 75,0% групи контролю. Тобто, наявність ПГ погіршувало артеріальне постачання крові до тестикул. Після операції в 1-й підгрупі основної групи приріст кровотоку становив +28,6%, в 2-й підгрупі +38,9%, а в групі контролю він погіршувався (-3,2%).
Дослідження кремастерного рефлексу у хворих на ПГ до операції встановило, що в 1-й підгрупі основної групи його наявність мала місце у 67,9% хворих, в 2-й підгрупі – 55,6%, в групі контролю – 87,5%.
Після ОЛ кремастерний рефлекс був наявний у 64,3% хворих, тоді як у хворих, яким теж виконували операцію за методикою Ліхтенштейна але з імплантацією сітки що була оброблена КА – у 83,3%. Частота добрих результатів операції (критерій “покращення”) встановлена у 35,7%, 22,2% і 46,8% хворих відповідно. Серед представників 2-ї підгрупи основної групи не встановлено жодного випадку негативних результатів оперативного лікування.
продолжение
--PAGE_BREAK--