--PAGE_BREAK--2.3.7 Сумарний тепловий опір взуття, м2К/Вт(м2ч С/ккал)
Рсум
Теплозахисні властивості
3. Естетичні показники
3.1 Силует, бали
—
Зовнішній вигляд
3.2 Зовнішній вигляд
—
Зовнішній вигляд
3.3 Внутрішня обробка
—
Зовнішній вигляд
Показники властивостей оцінюються органолептичним методом з у рахуванням особливостей конструкції взуття – застосованих матеріалів, фурнітури, методів кріплення, фасонів копилів і каблуків тощо. Доцільно застосовувати 10-балову систему:
1-2 бали – найнижча оцінка;
3-4 бали – нижче середня і середня оцінка;
5-6 балів – вище середня і добра оцінка;
7-8 балів – добра оцінка;
9-10 відмінна оцінка.
Відносні показники, що оцінюються відповідно до норм, можуть бути виражені у відсотках або частках одиниці. Незалежно від застосованої шкали (1, 10 чи 100) показники оцінюються згідно з наведеною 10-ти баловою шкалою, а оцінка записується в частках одиниці.
Для кожної групи властивостей розробляються окрема таблиця. Усі показники в групі і всі групи властивостей приймаються як різнозначущі, хоча в окремих випадках для показників і їх груп можуть застосовуватися обґрунтовані коефіцієнти вагомості. Тоді комплексний показник якості Кпя буде розраховуватися як середня зважена величина.
3. ВИВЧЕННЯ СПОЖИВНИХ ВЛАСТИВОСТЕЙ ВЗУТТЯ
У комплексі «Одяг, взуття та предмети особистого вжитку» значне місце належить взуттю, найважливішою функцією якого є захист стопи людини від дії різних чинників зовнішнього середовища – ударів, нерівностей ґрунту, низьких і високих температур, вологи, пилу, бруду тощо. Важко переоцінити й естетичну функцію, особливо нарядного модельного взуття [6-10].
Потреби споживачів на взуття постійно зростають і змінюється їх характер. На даний час у зв’язку зі зміною умов праці, побуту та відпочинку, а також культурно-освітнього рівня споживачів вимоги до взуття стають дедалі різноманітними. Споживач потребує взуття не лише для повсякденного або домашнього вжитку, а й для виконання різних видів робіт, активного відпочинку, для заняття спортом, вихідне, нарядне, а залежно від сезонного призначення та кліматичних умов експлуатації – взуття різних конструктивних особливостей.
Задоволення попиту населення у якісному взутті залежить не тільки від збільшення обсягу його виготовлення, від правильного формування асортименту та рівня його якості, який оцінюється самим покупцем, що безпосередньо відбивається на попиті на конкретні види виробів, але і вчасним проведенням експертизи якості в разу необхідності.
У сучасних умовах ринок наповнюється широким асортиментом взуття, особливо шкіряного. Для чоловічого і жіночого модельного взуття та особливо модного найвагомішими стають естетичні властивості. Взуття цих двох груп повинне відрізнятися від повсякденного новизною й оригінальністю фасону та моделі, високоякісними матеріалами, високим рівнем виконання технологічних операцій у процесі виготовлення, модного фурнітурою тощо.
Процес оцінювання конкретних показників споживчих властивостей виробів має проводитися з урахуванням специфічних вимог до них, що визначаються умовами реальної експлуатації того чи іншого виду взуття. Експертиза якості взуття неможлива без вивчення його властивостей та проведення необхідних досліджень.
До споживних властивостей взуття належать естетичні, ергономічні властивості та надійність.
Естетичні властивості взуття визначаються такими чинниками:
а) фасоном, тобто формою носково-пучковою частини та каблука, відповідністю цих показників сучасному стилю;
б) моделлю, тобто характером крою заготовки, наявністю різноманітних декоративних елементів, їх видами, оригінальністю, новизною;
в) видом матеріалів, що використовуються на зовнішні і внутрішні деталі заготовки, характером обробки лицьової поверхні. Колір матеріалу верху взуття повинен бути сучасним і відповідати естетичним смакам;
г) видом і кольором матеріалу підошви, який повинен гармоніювати зі всією конструкцією заготовки;
д) виразністю, яскравістю й охайністю нанесення маркування.
Ергономічні властивості – це насамперед зручність у користуванні взуттям.
Зручність – складний комплекс показників, на який впливають внутрішня форма та розміри виробу, а також маса, жорсткість переду задника, пружність підноска, гігієнічні властивості – волого- і теплозахисні, здатність до вологовіддачі, мала забруднюваність і легке чищення. Крім того взуття не повинне шкідливо впливати на ноги, що може виникнути у зв’язку з широким використанням полімерних матеріалів.
Внутрішня форма і розміри взуття залежать від форми і розмірів затяжних копилів. У процесі розробки копилів враховують результати масового обміру основних параметрів стопи споживачів у різних регіонах, ступінь допустимого стискування стопи взуттям. При навантаженні стопи збільшується в довжину на 1 – 3 мм, ширину – на 1 – 7 мм, в обхваті в пучках – на 4 – 12 мм. Тиск на тильну поверхню стопи повинен бути мінімальним.
На внутрішню форму та розміри взуття значно впливає товщина і жорсткість матеріалів верху. Під час проектування взуття з тонких гнучких матеріалів (наприклад шкір хромового дублення) внутрішні поперечні розміри (об’ємні) дещо зменшують порівняно з обхватом стопи. Навпаки, для взуття з верхом із юхти поперечні розміри проектуються з припуском, порівняно з розміром стопи оскільки її заготовка гірше облягає ногу, а саме взуття, як правило, одягають на товсті шкарпетки і панчохи.
Із внутрішньою формою і розміром пов’язані й зовнішні розміри параметрів взуття, їх форма і зовнішній вигляд. Хоча внутрішня форма і розміри обґрунтовані, однак бувають випадки, коли втручається мода. Залежно від її напрямків і коливань відбувається відхилення форми та розмірів носкової частини від норми – сильно звужена і витягнута або сильно розширена. П’ятково-геленочна частина уніфікована, тобто має досить визначену форму і розміри для взуття одного виду, розміру, повноти.
Форма п’яткової частини взуття залежить від висоти каблука. За даними Ю.П. Зибіна, висота підйому п’ятки стопи у взутті повинна бути в межах 20 – 40 мм. Відсутність каблука (набійки) допускається лише в спортивному взутті, для повсякденного взуття це недопустимо, оскільки можливий розвиток плоскостопості. Крім того, при великому підйомі п’яткової частини (більше 40 мм) значне навантаження припадає на передню частину стопи, тобто на її схил, що може призвести до його опускання.
Маса і жорсткість взуття визначають загальні енерговитрати під час ходіння, а отже, втому людини. При підвищеній жорсткості зменшується контакт взуття з опорною поверхнею, знижуються амортизаційні властивості. Під час експлуатації жорсткого взуття з’являються больові відчуття від тертя та інші неприємні ефекти.
Одночасно з максимальною гнучкістю конструкції шкіряне взуття повинне мати жорсткі задники та пружні підноски. М’які задники для взуття недопустимі, оскільки вони осідають і зношуються. Без жорстких задників виготовляють окремі види спортивного взуття та дорожні туфлі.
На зручність взуття впливає характер застібки, а також фрикційні властивості його низу. Взуття не повинне ковзатися. Ковзання спостерігається у взутті з підошвами з полімерних матеріалів непористої структури з гладкою, не рифленою поверхнею [8].
Серед комплексу гігієнічних властивостей, що визначають температуру і вологість внутрівзуттєвого простору, тобто мікроклімат взуття, необхідно відзначити волого обмін. Взуття, з одного боку, повинне сприяти виходу поту назовні, а з іншого – мати вологозахисні властивості.
Для взуття весняно-осіннього і зимового призначення, зокрема юхтових чобіт, напівчобіт і черевиків, надзвичайно важливими є волого- і теплозахисні властивості.
Під теплозахисними властивостями розуміють здатність взуття чинити опір надмірній тепловіддачі від стопи у зовнішнє середовище. Ці властивості залежать від наявності повітряних прошарків, які утворюються в результаті застосування матеріалів високо пористої структури або за рахунок конструкції. Високі теплозахисні властивості характерні для взуття, в якому для вкладних устілок використовують фетр або повсть, для між підкладок під деталі для верху – сітчасті матеріали, а для підошов – гуми пористої структури.
Матеріали для утеплення взуття, особливо весінньо-осіннього призначення, повинні мати вологозахисні властивості. Пористі гумові підошви, що не поглинають вологу, мають переваги над підошвами зі шкіри.
Здатність матеріалів для взуття до газо- і повітрообміну не має великого значення, оскільки вона забезпечується за рахунок конструкції, тобто нещільного прилягання до ноги, наявності перфорацій, просічок.
Надійність взуття полягає в збереженості, довговічності, ремонтопридатності.
Збереженість – незмінність властивостей взуття в процесі транспортування і зберігання.
Довговічність характеризується терміном експлуатації до повного фізичного або морального зношування. Під фізичним зношуванням розуміють неможливість товару задовольняти потреби споживача внаслідок пониження рівня споживних властивостей матеріалів або кріплень, що входять у конструкцію виробу. Моральне зношування – непридатність взуття до реалізації через застарілі фасони або модель, сировинний матеріал або їх поєднання.
Довговічність взуття залежить від конструкції в цілому і окремих деталей верху, низу, зносостійкості матеріалів, з яких викроєні деталі, комбінацій матеріалів, що застосовуються, міцності клейових, ниткових, гвинто-цвяхових та інших швів. На довговічність впливають деякі приховані дефекти.
Ремонтопридатність взуття переважно залежить від методу кріплення низу. Ремонт є малоефективним, якщо підошва у взутті сандального методу кріплення відірвалася, зруйнувалися обтяжки платформи при строчечно-клейовому методі кріплення та розірвалися кріплення при бортовому методі кріплення тощо.
Для визначення надійності і довговічності окремих елементів взуття розроблено систему показників.
Споживні властивості взуття формуються в процесі розробки конструкції і моделі, залежать від точності виконання технологічних операцій, ретельності обробки взуття, у тому числі й маркування. Проте зручність і довговічність взуття залежить насамперед від тих матеріалів, з яких вони виготовлені. Саме вони визначають і зовнішній вигляд взуття. Таким чином, експертизу якості шкіряного взуття проводять за комплексом одиничних показників.
4. ВИВЧЕННЯ ДЕФЕКТІВ ЖІНОЧОГО ШКІРЯНОГО ВЗУТТЯ
Класифікація дефектів. Залежно від характеру і мети діяльності дефекти розподіляються і групуються за різними ознаками.
За характером впливу на якість взуття розрізняють дефекти функціональні і зовнішнього вигляду. Функціональні дефекти позначаються на функціях і надійності взуття, а дефекти зовнішнього вигляду впливають на естетичні властивості [6-8].
За ступенем впливу на якість дефекти оцінюють як критичні, значні й незначні. Критичними вважаються дефекти, наявність яких не дозволяє використовувати взуття за призначенням. Такими є дефекти, неприпустимі для певної групи взуття. Наприклад значна деформація деталей, особливо носків і задників, сильно виражені горбики і виступи скріплювачів на устілці, відставання і розшарування деталей, складки на підкладці, механічні пошкодження.
До значних відносять дефекти, які істотно впливають на рівень функціональності і довговічності взуття, помітно погіршують зовнішній вигляд. Розміри і ступінь вираженості таких дефектів обмежуються стандартами.
Незначні дефекти впливають лише на зовнішній вигляд. Вони виявляються при огляді взуття, але малопомітні при носінні. Якщо в стандартах такі дефекти не названі серед допустимих, то вони повинні бути усунені.
Знання дефектів серед визначених груп полегшує сортування взуття.
За характером розташування дефекти розподіляють на поодинокі (відособлені), місцеві й розповсюджені.
За можливістю виявлення дефекти бувають явні і приховані. Для виявлення явного дефекту в нормативних документах передбачені відповідні правила, методи та засоби. Приховані дефекти виявляються в процесі експлуатації взуття. Для їх виявлення передбачено гарантійні терміни носіння.
За можливістю кількісного вираження дефекти бувають вимірювані й не вимірювані. Вимірювані дефекти виражаються одиницями довжини або площі.
Для прийняття рішення за результатами контролю якості розрізняють дефекти усувні і неусувні. До усувних відносяться дефекти, усунення яких технічно можливе й економічно доцільне.
За стадіями виникнення дефекти розподіляються на перед виробничі, що виникають при моделюванні і проектуванні (неправильний вибір копилів за розмірами, повнотами і фасонами, нераціональна конструкція взуття), виробничі і після виробничі, що виникають на стадіях транспортування, зберігання і реалізації взуття. Визначення стадій і причин виникнення дефектів дозволяє керувати якістю, обґрунтувати пропозиції щодо її підвищення.
Основні причини виникнення дефектів такі: не технологічність конструкції, недоброякісність матеріалів, незадовільна робота устаткування, порушення технологічного й організаційного режиму, правил пакування, транспортування й зберігання.
Не технологічність конструкції виявляється в розриві заготовок під час формування або знімання взуття з копилів, утворення складок надлишків підкладки, руйнування швів, що з’єднують настрочені берці з союзкою, під час носіння взуття.
Наявність дефектів матеріалів і деталей пояснюється недостатнім контролем, наявністю прихованих дефектів. Порушення технології може виявлятися у невиконанні передбачених операцій, порушенні нормативів і режимів виконання. Незадовільна робота устаткування також є причиною численних дефектів складання заготовок, кріплення деталей низу, опорядження. Різноманітні дефекти можуть виникати через порушення організаційного режиму: неузгодженості швидкості руху конвеєра і пропускної спроможності устаткування, несвоєчасного забезпечення матеріалами, вузлами і фурнітурою згідно зі зразками-еталонами, порушення режиму роботи тощо.
Для вивчення дефектів найдоцільніше розглянути їх у логічній послідовності за стадіями виникнення.
Дефекти розкроювання матеріалів, обробки деталей і складання заготовок.Неправильно викроєна деталь – викроювання деталі без врахування напряму мінімальної тягучості і наявність неприпустимих дефектів матеріалів.
Невідповідність контуру деталей шаблону – відхилення ліній контуру деталей від контору шаблону, нерівні краї деталей, задирки.
Непарність однойменних деталей – розбіжності між деталями за товщиною, щільністю, мереєю, відтінком кольору, іншими ознаками.
Деформація країв деталей – зміни параметрів країв деталей заготовки в наслідок їх неправильної обробки.
Неправильно розташовані (з’єднані) деталі – зміщення деталей заготовки і оздоблень при їх взаємному розташуванні перед кріпленням: перекіс, різна довжина, ширина і висота в парі носків, союзок, берців, язичків, задників тощо.
Неправильна перфорація – зміщення, не наскрізна або неточно виконана перфорація на деталях верху порівняно з шаблоном.
Неправильно нанесений візерунок – зміщення або нечітке нанесення візерунка на деталі.
Недостатнє тиснення матеріалу – відмінність кольору, глибини і яскравості тиснення заготовки.
Пропуск стібка – відсутність стібка, тобто переплетення котушкової і шпульної ниток у місці проколу деталей голкою.
Повторний шов – повторення частини шва, що погіршує зовнішній вигляд і знижує міцність деталей.
Зміщення стрічки – проходження строчки в неустановленому місці.
Звалювання стрічки – зміщення строчки на край настрочуваної деталі.
Співпадання суміжних строчок – перетинання паралельних строчок, що знижує міцність деталей і погіршує зовнішній вигляд.
Невтягнута стрічка – недостатня щільність з’єднання деталей внаслідок слабкого натягу ниток.
При з’єднанні деталей на швейних машинах можуть виникнути петлі, вузли, зморшкуватість деталей по лінії стрічки, відтяжка строчок, перекіс і неправильність строчок, просічка матеріалу деталей строчкою, відтяжка строчок, перекіс і несиметричність блочків, звалювання окантовки з обстрочених деталей, виступання підкладки по верхньому канту.
При безниткових методах складання заготовки можуть виникнути такі дефекти: розплавлення зварювання деталей, наскрізний пробій деталей по лінії з’єднання, просічка матеріалу по лінії тиснення, нерівні (рвані) краї деталей, розшарування клейового шва, відшарування лицьового покриття, нечітке тиснення строчки і нерівномірне розташування імітуючої строчки від краю деталей.
продолжение
--PAGE_BREAK--