Иван Карпенко – Карий
(29.09.1845 – 1907 )
Іван Карпович Тобілевич народився 29 вересня 1845 р. в с. Арсенівці ( тепер с. Веселівка Новомиргородського району Кіровоградської області).
Його батько працював управителем поміщицьких маєтків, походив із збіднілого шляхетського роду. Одружуючись, батько викупив свою дружину з кріпацької неволі, хоч у минулому її рід був козацьким.
У цій простій родині виховалася пледа діячів української культури – три брати, відомі під псевдонімами Іван Карпенко –Кари, Микола Садовський і Панас Саксаганський та їхня сестра Марія Садовська – Барілотті.
Їх мати Євдокія Садовська виконувала народні пісні, тим самим заронила в душі дітей глибоке розуміння багатства й краси українського слова та перші зерна артистичного хисту.
Дитинство Івана минуло у селі, звідки він і виніс добру ознайомленість з життям, побутом, звичаями народу.
У Бобринецькій повітовій, де навчався Іван, навчання проводилися російською мовою, проте вона не заглушила рідної.
Підлітком Іван пішов на свій хліб, працюючи писарчуком спочатку в містечку Мала Виска, а потім у Бобринці. Багато читає, займається самоосвітою, захоплюється аматорським театральним рухом.
В 1865 р. повітовим центром став Єлисаветград, Тобілевич почав працювати там у канцелярії поліційного управління. Однак знаходив відраду в керівництві драматичним гуртком, до складу якого входили вчителі, в організації вистав, де також виступав і як актор.
Коли емським указом 1876 р. було заборонено не тільки друкувати книжки українською мовою, а й організовувати українські вистави та концерти, Іван Тобілевич разом з Марком Кропивницьким, Євгеном Чикаленком, Олександром Тарковським, Панасом Михалевичем домагається припинення переслідування української культури.
У його будинку поселився колишній активний учасник Київської громади Олександр Русов з дружиною Софією, яка перебувала під наглядом поліції. Тому власті запідозрюють Тобілевича в політичній неблагонадійності й у вересні 1883 р. звільняють зі служби.
Тепер Іван Тобілевич має повну змогу повністю віддатися не тільки літературній, а й театральній діяльності: він входить до професійної трупи Михайла Старицького.
У 1884 р. Тобілевичу було заборонено жити в Україні, піддано поліційному наглядові на три роки. Він оселився в Новочеркаську, займався оправою книжок, написав кілька п’єс, що друкувалися і виставлялися під псевдонімом Іван Карпенко – Карий.
У 1887 р. він живе на власному хуторі Надія на Єлисаветградщині, займається хліборобством, багато часу віддає літературній праці.
У 1888р. було знято поліційний нагляд, він знову кидається у вир театрального життя. Саме тоді український театр корифеїв з успіхом виступає не тільки в багатьох містах України, а й далеко за її межами. До складу ансамблю входили такі таланти: Марія Заньковецька, Микола Садовський, Панас Саксаганський, Марко Кропивницький. До репертуару труп входять кращі твори української і світової драматургії, зокрема й драми та комедії Івана Карпенко – Карого.
Постійна напружена праця, нервові переживання, шовіністичні переслідування позначаються на здоров’ї Карпенко — Карого. Кілька останніх років недуга все частіше давала про себе знати, аж поки у січні 1907 р. остаточно підірвала його сили. Не допомогла й поїздка до Берліна: оперувати хворого було пізно. Там він і помер 15 вересня 1907 рок. Тіло небіжчика було перевезено в Україну й поховано за його заповітом на кладовищі сусіднього до хворого Надія села Карлюжина.
Драма (грець. δρδμα — дія) — це п'єса з гострим конфліктом соціального чи побутового характеру, який розвивається в постійній напрузі. Героями творів, написаних у цьому жанрі, є переважно звичайні, рядові люди. Автор прагне розкрити їхню психологію, естетично дослідити еволюцію характерів, мотивацію вчинків і дій.
Коме́дія (грець. komodia, від komos — весела процесія і ode — пісня) — драматичний твір, у якому засобами гумору та сатири розвінчуються негативні суспільні та побутові явища, розкривається смішне в навколишній дійсності чи людині.