Міністерствоосвіти і науки України
Чернівецькийнаціональий університет
ім. ЮріяФедьковича
Реферат на тему:
«Політичнареклама та її різновиди»
Підготував
студент 401-к групи
Попович Ігор
Чернівці
2009
Вступ
Політична рекламамає різні визначення, але у всіх них присутнє загальне: це комунікація задопомогою ЗМІ і інших засобів зв′язку з метою вплинути на установки людейвідносно політичних суб’єктів або об’єктів.
Такими суб’єктамиможуть бути кандидати на виборах, політики, що діють, політичні організації,державні структури — уряди, міністерства, партії. Політичними об’єктами можутьстати програми, політичні події, документи, бюджет. Політична реклама формуєімідж людей, ідей, програм, політичних поглядів. Політична реклама виникларазом з політикою.
Вона з’явиласятоді, коли вперше з’явилися держави і владі потрібно було вступити вкомунікацію з населенням, щоб отримати від населення допомогу в підтримціпорядку і поповнити армію. Влада в державі порахувала зручним через інформаціювпливати на поведінку громадян.
1. Політичнареклама та її особливості
Політична рекламарізниться від комерційної тільки одним — товаром, що рекламується, є людина.При цьому, як і у звичайній рекламі, в рекламі політичній на перший планвиходять не загальні характеристики об'єкта, а його переваги для конкретних виборців.Політична партія має чітко підкреслювати те, як ідеї її лідера поліпшать життяпересічних громадян. Отже, проблема влади цілком аналогічна проблемі продажутовару.
Так самоаналогічною є й методологія створення іміджу політика. Недарма, починаючи з50-х років XX ст., американці вважають, що вони «продають» своїхмайбутніх президентів, створюючи політикам бажаний імідж. І справді, уже в1933—1934 pp. з'явилася перша професійна іміджева фірма Вайтекера і Вакстера,яка забезпечувала перемогу республіканців протягом наступних двадцяти років.
Беручи загалом,можна сказати, що основна засада політичної кампанії полягає в тім, щоіміджмейкери самі виступають як творці необхідних політику подій та рекламуютьзаздалегідь передбачені позитивні результати цих подій. Зрозуміло, що такіподії треба попередньо відрепетирувати. Аналізуючи хід цих репетицій,іміджмейкери, створюють умови, що в них політик може бути найбільш вигіднопред'явленим електорату [3].
Передспеціалістами в галузі політичної реклами стоять такі завдання:
• з'ясувати, чогосаме бажає громадськість від лідера та його партії;
• забезпечитибажані позитивні особистісні характеристики лідера з допомогою відбору тапосилення тих, які він уже має;
• навчити лідерамистецтву спілкування з аудиторією, із засобами інформації, тобто навчити йогоазів акторського мистецтва: добрий політик сьогодні той, хто вміє «податисебе» з екрана телевізора, знає, як примусити людей усміхнутись чизажуритись;
• наблизитилідера до мас, показавши, як багато важить для нього сім'я, як він займаєтьсяспортом, як ставиться до своєї кішки чи свого собаки, яке в нього хобі тощо.
Для збільшенняефективності політичної реклами спеціалісти радять провести її кваліфікованепозиціювання за такими напрямками:
перший —створення достатньо привабливої особистісної характеристики політика, щобвідрізнити його від інших;
другий —просування лідера на рівень «свій серед своїх»;
третій —пристосування особистості політичного діяча до загальних уявлень про лідера,наголошування на його харизматичних особливостях (чарівливість, уміння вести засобою, талант, уміння керувати тощо);
четвертий —репрезентування нового політичного лідера як наступника якогось колишнього йдуже популярного лідера (за потреби);
п'ятий —наявність обставин, які давали б змогу політичному діячеві опрацювати елементиакторської поведінки;
шостий — побудовастратегії комунікативної поведінки політика, зокрема по візуальному каналу, зтим, щоб він на телеекрані або на фото виглядав ліпше, ніж це є в реальномужитті (був молодшим, гарнішим, інтелігентнішим тощо);
сьомий — активневикористання зборів, парадів та інших політичних перформансів;
восьмий — активнекерування процесами масової комунікації, своєчасне оприлюднення статейпотрібного змісту, швидкої реакції політика на певні важливі події;
дев'ятий —боротьба з автономними потоками комунікацій, зокрема з плітками й чутками,продумування способів залагоджування можливих скандалів;
десятий —символізація таких іміджевих елементів, як одяг, зачіска, погляд тощо (класичніприклади — портрети Черчилля з неодмінною сигарою в роті або Сталіна всолдатській шинелі).
Імідж політикамає відповідати очікуванням електорату, духові часу, оцінкам і уявленням йогоелекторату. Оскільки імідж створюється приблизно так, як розв'язуєтьсякросворд, — у кожну пусту клітинку щось вписується, то є вкрай необхідним задопомогою рекламних заходів заповнити всі інформаційні клітинки задуманоготипажу того чи того політичного діяча або партії. Інакше їх заповнить масовасвідомість на власний розсуд або супротивна сторона (що набагато гірше) [2].
Процес створенняіміджу політика, на думку відомих іміджмейкерів, відбувається за такимиетапами. Передовсім окреслюється політична та економічна платформа політика чийого партії, а також чітко визначається програма партії. Потім вивчаютьсяреальні характеристики політика — його характер, звички, манера поведінки тощо.І тільки потім починають вигадувати потрібний типаж (з урахуванням очікуваньелекторату), оскільки люди легше сприймають саме типаж, а не реальну людину.Типажі можуть бути найрізноманітнішими: хитрий лис, батько нації, гарнийхлопець, сильна людина, яка може захистити, аскет, святий, котрий нічого нехоче для себе, або навпаки — ділова людина, підприємець, який сам заробив грошіі знає, як зробити так, щоб усі стали багатими..
Теоретикикомунікацій розробили такі різновиди іміджів:
· функціональний
· контекстний
· порівняльний.
Функціональний підхід класифікує іміджі якдзеркальні, поточні, бажані, корпоративні та множинні.
Дзеркальний — це імідж, який відповідаєнашому уявленню про самих себе. Тобто пересічний виборець, слухаючи якогоськандидата на державну посаду, бачить себе ніби в дзеркалі та аналізує, який вінє насправді. Звичайно, цей тип іміджу є позитивним, бо психологічно виборець(як і кожна людина) не буде поганої думки про самого себе! Однак тут є інедолік — люди дуже різні й не виключено, що хтось вирішить, що його портретспотворено, як у кривому дзеркалі.
Поточний — це тип іміджу, щоназивається «на перший погляд». У цьому разі недостатняінформованість, нерозуміння й упередженість формують імідж політика або партіїне менше, ніж реальні вчинки. Тут найважливішим завданням іміджмейкерів єстворення правдивого (зрозуміло, на погляд електорату) типу іміджу.
Множинний імідж створюється занаявності замість однієї корпорації низки незалежних структур. Активнозастосовується одним-один імідж для проведення партійних зборів, засіданьВерховної Ради України, мітингів, демонстрацій тощо. При цьому кожна йогоскладова працює на загальний результат, бо лише один недогляд може перекреслитивсе інше.
Теоретикикомунікацій класифікують імідж і відповідно до галузі застосування, тобто іміджполітика зовсім інший, ніж імідж бізнесмена або поп-зірки.
Порівняльний тип іміджу передбачаєпостійне порівнювання іміджевих характеристик (щирість, компетентність,інтелігентність, уміння керувати та господарювати, схильність до силовихзаходів, розумовий рівень тощо) з реальними.
Іміджеваполітична кампанія будується з використанням набору традиційних прийомів. Зодного боку, політик намагається стати одним із нас. З іншого — він не можебути таким як ми, бо навіщо тоді його обирати. У нього мають бути харизматичніриси, він мусить активно демонструвати почуття агресивності, суперництва, йогозавжди мають супроводжувати різні помічники та охоронці, що додає значущостіособі лідера. Що б там з ним не було, але в жодному разі глядачі не повинніпомітити, що він хворий, погано себе почуває або є розгубленим чи схвильованим[4].
Американськіспеціалісти дають такі поради, як збільшити довіру електорату до політика врекламних перформансах:
• довіразбільшується за належного «пред'явлення» політика аудиторії.Необхідно підкреслити його кваліфікацію, участь у процесах прийняття рішень надержавному рівні, досвід спілкування з аудиторією, наявність політичноїпрактики. Вдала презентація політика може компенсувати його поганий виступ;
• політик не можез'явитися невідомо звідки. Він має створювати свій авторитет заздалегідь, своєюмайже щоденною активністю. На думку спеціалістів-іміджмейкерів, цей період можетривати від чотирьох місяців до двох років;
• дуже важливопоєднати політика з якоюсь організацією або партією позитивного плану. Існуєтак зване правило потяга. Доти, доки імідж політика не закріпився в свідомостілюдей, політика має тягти за собою інший потяг. Відчепитися від нього требатоді коли власної популярності вже досягнуто. Для визначення цього моменту йпотрібні послуги професійного іміджмейкера; вдалий виступ завжди спрямований нащось конкретне. Мішенями політика, що виступає перед аудиторією, мають бути абойого супротивники, або негативні події, що відбуваються в житті;
• важливу рольвідіграє вік, стать, освіта, професія, зовнішність політика, які можутьдопомогти зблизитись з аудиторією. Ясна річ, що ветерани війни ліпшесприйматимуть промовця, який теж колись воював (на тій самій війні чи на іншій— це байдуже), фермери уважніше слухатимуть людину, якій не чужі проблемисільського господарства, тощо. Після повідомлення про це й налагодження контактуз аудиторією дальшу промову політичний діяч може скласти з відомих кліше тастандартних фраз домашньої заготовки;
• політику легшеспілкуватися з аудиторією та впливати на неї, якщо включити в його промовудеякі елементи, щодо яких гарантовано згоду присутніх: критика офіційної влади,заклики до змін існуючого порядку, обіцянки забезпечити роботою безробітних тапродуктами харчування малозабезпечених і т. п [5].
Безпека належитьдо загальних характеристик особливості політика, тобто його уміння справити(ясна річ, під керівництвом іміджмейкерів) враження людини доброї, дружньої,приємної, чесної, спокійної, терплячої, гостинної, комунікабельної тощо.
За параметром «кваліфікація»виборець виносить свій вердикт про компетентність та обізнаність у питаннях,котрі обговорюються і є дуже важливими для електорату.
Динамізм поєднуєпоняття енергійності, агресивності, активності, швидкості реакції тощо.
Єдиною метоюіміджмейкерів є створення такого іміджу політика та його партії, який спонукаєвиборців піти на вибори та проголосувати за них [6]. Відтак під час проведенняпередвиборчої рекламної кампанії необхідно постійно контролювати і занеобхідності негайно коригувати її хід у бажаному напрямку.
Спеціалісти угалузі політичної реклами дають такі поради щодо проведення виборчих кампаній:
• необхідно, щобполітик виходив до людей безпосередньо, бо тільки так він зможе почути про їхніреальні інтереси, відповісти на запитання людей;
• людей майже нецікавлять конкретні шляхи досягнення цілей, їх цікавлять самі цілі (цетвердження може не відповідати дійсності за умов глибокої економічної кризи танадто великого зубожіння людей: вони можуть боятися, що не витримають такзваних непопулярних заходів, про які так полюбляють говорити політики як продоказ своєї громадянської мужності і принциповості);
• ніколи незабувати про супротивника (суперника, конкурента). При цьому можливі таківаріанти дій: чорний прогноз (розробка найбільш дійової стратегії длясупротивника та системи протидій цій стратегії), пошук і використаннянегативної інформації про суперника тощо;
• ніколи незабувати серед загальнодержавних проблем про свій округ, про своїх виборців,котрих цікавить одне — як запропоноване вирішення проблеми впливатиме на їхнійдобробут;
• ніколи не вартобути занадто скромним. Без чітких доказів того, що даний політик і є тимнайліпшим, якого шукають люди, він приречений на провал.
Можна було бдодати ще таку пораду: популярний лідер на чолі непопулярної партії, якправило, програє, а непопулярний лідер на чолі популярної партії — перемагає(хоча в Україні і це не є правилом, бо партій занадто багато і переважнабільшість з них є дуже слабенькими та нечисленними) [3].
2. Історіята види політичної реклами
Реклама, щозастосовується політичними діячами, може бути класифікована по різнихпідставах. У відповідності з каналами сприйняття рекламного повідомленняполітична реклама підрозділяється на візуальну, аудіальную та аудіо-візуальнурекламу.
«Візуальнареклама включає в себе публікації в друкованих ЗМІ, буклети, вуличні щити,плакати, листівки, календарі. Як правило, така реклама має обмеженуефективність у силу своєї одномірні з точки зору каналів сприйняття.
Візуальна рекламаможе виконувати практично всі функції — привертати увагу, інформувати,переконувати і спонукати. Публікації в друкованих ЗМІ апелюють як дораціональної сфери, так і до емоцій аудиторії. Однак одноденна життя є сильнимобмежувачем їх ефективності ». Існують і інші види візуальної політичноїреклами: табло «бігуча стрічка», аеростати, буклети, листи, різнізначки, майки. Як зазначає К. Джонсон-Карти, «в рекламі, якувикористовують політики, велике значення мають різні зорові символи, фотографіїі невербальні сигнали. Їм довіряють значно більше, ніж просто словам ».
Аудіальнаяреклама. Це, перш за все, радіопередачі. Їх перевагою є доступність дляаудиторії. Якщо у говорящего приємний голос і переконлива мова, його зверненнядо аудиторії може бути ефективним навіть при непоказний зовнішності. У випадкурадіо є більше можливостей використовувати акторів без загрози пізнання їх вобличчя і втрати довіри до повідомлення.
Аудіо-візуальнареклама. Це телевізійна і кіно реклама. Вона є найефективнішою як по каналахдоступу до аудиторії, так і по масовості охоплення. Телебачення є не лишенайбільш популярним серед ЗМІ, з його допомогою можна домогтися різного родупсихологічних спеціальних ефектів при сприйнятті повідомлення. Дуже важливим єі час передачі. Тому під час виборчих компаній проводиться жеребкування середкандидатів, аби зберегти принцип рівності. Існує певна залежність рівня довіридо рекламного повідомлення і довіри до каналу. Тому для політиків завжди існуєпроблема розміщення рекламного ролика на каналі з найбільшою довірою [1]. політичний реклама імідж візуальний аудіальний
Найбільш потужнізасоби реклами, що застосовується політиками в порядку зниження ефективності:
1. Позитивнудумку виборців про кандидата.
2. Публічна заяваредакційною колегією про підтримку кандидата.
3. Сприятливабезкоштовна політична реклама в ЗМІ.
4. Хороші виступина різних форумах і політичних дебатах.
5. Розповсюдженняагітаційних матеріалів кандидатом.
6. Звернення довиборців із закликом голосувати за кандидата.
7. Розповсюдженняагітаційних матеріалів по домівках з одночасною агітацією на користь кандидата.
8. Розповсюдженняагітаційної літератури добровільними помічниками з поштових скриньок.
9. Агітаційнакампанія, що здійснюється поштою і спрямована на певні групи виборців.
10. Загальнаагітаційна кампанія по пошті — найкращий спосіб — ілюстрований агітаційний матеріал.
11. Політичнакампанія в невеликих округах — Радіореклама.
12. Проведенняполітичної реклами на телебаченні.
13. Підготовкарекламних щитів для встановлення в дворах будинків та рекламних щитів розміром1м х 1м, 1м х 2м.
14. Політичнареклама в газетах.
15. Агітаційністенди.
16. Значки іневеликі сувеніри [2].
При проведеннівиборчих кампаній необхідно, в першу чергу, забезпечити розповсюдженняагітаційних матеріалів, встановлення рекламних щитів, агітацію по телефону, ілише потім, у випадку наявності достатньої кількості коштів, можна звернутисядо реклами на радіо і підготовку агітаційних матеріалів у газетах перед днемголосування [4].
Усна політичнареклама
Усна політичнареклама була поширеною у давні часи. З часом вона модифікувалась і під часпершої і другої світових воєн активно використовувалася для покупок облігаційвійськових позик. Військовий час породив рекламу оборонних проектів,патріотичній активності. Усна реклама передавалася вже за допомогою радіо.
Політичнарадіореклама
Радіо використовувалосядля цілей політичної реклами ще в часи першої світової війни. По радіопередавалися не тільки фронтові новини, але і активно створювалися героїчніобрази власної армії і образ ненависного ворога. Радіо використовувалося длястворення мотивації підтримки армії і держави за рахунок отримання військовихпозик.
Роль радіо якзасобу політичної реклами посилилася в 1930 — 40-і роки. У США президент Ф.Рузвельт став щонеділі звертатися до нації, а в СРСР всі із завмиранням слухалимови вождя. По радіо в свідомість населення транслювалися політичні образи іустановки. Воно було дуже популярним і користувалося увагою з боку людей.Сьогодні його роль дещо зменшилася.
Художнійпортрет і скульптура
Найбільш староюформою візуальної політичної реклами є портрети політиків виконані художниками.Для реклами тих або інших політичних фігур ці портрети створювалися,виставлялися для огляду або розсилалися по територіях. Починаючи з царськихперсон і кінчаючи генсеками в СРСР, такі портрети виконували функцію створеннявізуального образу політика.
Політичнакарикатура
В XVII в. відразув декількох європейських країнах — Англії, Франції і Голландії з’являєтьсяполітична карикатура. Вона створювалася з явними цілями негативної реклами іпропаганди.
Імператор Наполеон,будучи неабиякою особою, зумів оцінити вигоду від політичних карикатур на ньогоі всіляко заохочував художників, щоб вони створювали свої глузливі малюнки, якітільки сприяли його успіхам.
На початку ХХстоліття в журналах публікувалися карикатури на таких американськихпрезидентів, як Т. Рузвельт і В. Вільсон. У подальші роки під час виборчихкампаній жанр політичної карикатури активно використовувався під час більшостівиборчих кампаній в США і Європі.Також активно використовувалися політичнікарикатури під час воєн: карикатури на іспанців під час іспано-американськоївійни, на німців — під час першої і другої світових воєн, в цей же періодстворювалися карикатури на японців. Пізніше — на корейців і в′єтнамців,росіян і ін.
Фотографія.
Фотографія стала невід’ємнимелементом політичної реклами. Вона додає відчуття більшої достовірності тексту.У людей виникає відчуття причетності до подій, зображених на фотографії,співпереживання її героям.
Разом з тим,фотографія — це інтерпретація спеціального задуму фотографа, а не об’єктивнареєстрація подій, При цьому на інтерпретацію впливають весь наш особистийдосвід і культурне середовище. У фотографії використовуються різні символи, ідля правильної інтерпретації образу в політичній рекламі необхідно, щоб ці символибули добре знайомі аудиторії і вона їх розуміла. Існують символічні прийоми,які викликають певні відчуття при сприйнятті фотографічного образу, наприклад,використання в політичній рекламі «старих» фотографій або спеціально «постарених»для того, щоб викликати ностальгічне відчуття по молодості або «колишнім»часам.
Політичнийплакат
В жовтні 1956 р.під час революційних подій в Будапешті жителі спалили добре відомий радянськийплакат художника А. Герасимова, створений в 1939р, — «Сталін на XXVIII з’їздіКПРС». Цей плакат для жителів Угорщини в той момент був не просто образомСталіна, а образ жорстокої несправедливості і насильства. На думкуамериканського дослідника Д.Кроулі, одного з авторів книги «Влада плаката»,цей епізод ілюструє дійсну потужність цього виду політичної реклами.
В 1840 р. виниклахромолітографічеськая друк, який дозволив робити кольорові плакати, в якихколір поєднувався з чітким текстом. Та все ж до першої світової війни плакативикористовувалися в основному як комерційна реклама. Проте серйозні політичніподії в Росії і інших країнах, а також війна рішуче визначили новий напрям вплакатах — політична реклама.
Плакати першоїсвітової війни розділяються на три великі категорії — перша пов′язана зрекрутуванням солдатів в армію, друга — із збором грошей на воїнові, третякатегорія плакатів — з демонстрацією своїй країні і миру обличчя ворога. Ціплакати у всіх х країнах дивно схожі по своїй графічній структурі і політичномупризначенню. Вони виконували дві важливі функції — інформувати і створюватичіткий негативний образ ворога у населення, а тому сприяли настрою на знищеннясупротивника і допомогу всіма силами своїй державі.
Друга світовавійна практично не вплинула на розвиток дизайну в політичному плакаті.Революція в дизайні політичної реклами здійснювалася вже в області радіо ітелебачення.
Жанр листівкияк форми політичної реклами також має давню історію. Якщо в стародавній Греціїі стародавньому Римі послання до ворогів писали на каменях, то в Америці підчас війни за незалежність вже активно розповсюджувалися листівки в їх сучасномувигляді. Під час першої світової війни листівки розкидалися з літаків, і невипадково на польській мові слово листівка звучить як «улетка» [5].
З 1941 по 1945 р.безліч різних листівок створювалася для дії на поведінку як власного населення,військових, партизан, так і військ супротивника, населення Німеччини і країн,що звільняються. Листівки були різні по функціях: що інформують ідезінформують, закликають до дій і викликають депресивний настрій, створюютьсенс і що позбавляють сенсу.
В мирні періодилистівки не втрачають свою актуальність. Особливо часто до них звертаються підчас виборчих компаній. Вони стають кольоровими, яскравими, часто містятьвеликий текст до фотографії кандидатів.
Листівка вимагаєретельного опрацювання ідеї на рівні дизайну і змісту тексту. У ній особливоважливі простота виклади і зовнішня привабливість, здатні привернути увагу.Інакше вона піде в сміттєвий кошик, лише завдаючи збитку бюджету кандидатськогофонду.
Кінореклама.
Політична рекламаз використанням кіно також будується на певних міфах і символах. У їївиробництві існують спеціальні технології, які були згодом вдосконалені привиникненні відео-апаратури.Якщо спочатку політики контролювали своє спілкуванняз виборцями під час безпосереднього контакту або при використанні листівок,плакатів або сувенірної продукції, що створюється при безпосередньому контроліз боку замовника або через підконтрольну ним пресу, то з настанням епохителебачення ситуація в корені змінилася. У політиків більше не залишилосяупевненості, що виборці побачили і почули саме те, що політики мали намірдонести до них.
Сьогодні мидійсно живемо вже зовсім в інший історичний момент, і лише мала частинавиборців безпосередньо зустрічається з кандидатом. В основному політикивступають в комунікацію з виборцями за допомогою телебачення, радіо або газет.Таким чином, комунікація з населенням і виборцями за винятком сплаченої рекламив ЗМІ більше не контролюється політиком.
Виключенням такожє Інтернет, якщо йдеться про сайти, створені командою кандидата.
Телебачення сталоупевненим посередником між політиком і населенням. Політик робить повідомленнядля телебачення, яке у свою чергу транслює його населенню.
Природно,первинне повідомлення при цьому спотворюється з багатьох причин, починаючи зтехнічних (світло, звук, задній фон, кут зйомки), кінчаючи коментарями,смисловим контекстом передачі, передуючими і подальшими повідомленнями.
Такого родупосередництво телебачення сильно видозмінило вимоги до кандидатів, а такожвплинуло на трансформацію установок населення до політичного процесу в цілому.Телебачення створює таке могутнє інформаційне поле, яке стає базою дляформування і зміни оцінок і електорального вибору у виборців.
Завдякителебаченню успішні політики вимушені були прийняти новий стиль політичноїриторики і лідерства. Медіа-менеджмент, побудова іміджу, отримання довіри,уникнення звинувачень, PR разом з навиками міжособової взаємодії сталиголовними в електоральному успіху [6].
Головними складовимиуспіху в кампанії з використанням телебачення стали зовнішній вигляд, стиль,імідж, особиста репутація.
Зазвичай впередвиборних кампаніях використовуються телебачення і інші ЗМІ для комунікаціїз виборцями двома різними шляхами: за допомогою реклами і безкоштовної вільноїпреси. Ухвалюючи рішення про використання реклами або безкоштовного новинноговіщання, враховують два головні чинники: наскільки даному ЗМІ цікаві вибори вцілому і скільки є грошей на рекламу у кандидата.
Коли виборчакампанія добре пропрацювала, реклама зазвичай ділить перше місце з новиннимипередачами при передачі основного повідомлення кандидата виборців. Але навідміну від новин, реклама передає це повідомлення без фільтрів.
Телевізійнареклама сильно потіснила політичну рекламу в газетах перш за все за рахунокдинаміки візуального образу, який не тільки має колір і об’єм, але ізнаходиться в русі, що дозволяє увазі довше фіксуватися на об’єкті.
Мультфільми
Під час другоїсвітової війни мультфільми з карикатурним зображенням японців і гітлерівцівбули активно використані урядом США для пропагандистських цілей. Ці мультфільмидопомагали підняти моральний дух населення і солдатів, а також виробитинегативну установку на ворога.
Мультфільм якжанр політичної реклами дозволяє подавати героїв в гротесковому, інодідоведеному до абсурду образі. Він дозволяє по-доброму або злому посміятися надгероєм, подати його в звичній стилістиці знайомого з дитинства і тому щовикликає ностальгічні відчуття мультика. Мультфільм як жанр політичної рекламидинамічний і може привертати увагу через свою «вседозволеність». Вінвиконує роль своєрідного «блазня» в суспільстві.
Сувенірнапродукція як політична реклама
Такий видполітичної реклами представляє інтерес з погляду поєднання візуального ітактільного каналів сприйняття і можливості довготривалого володіннясувенірами. Виборець може багато разів чіпати і споглядати рекламний образ, атакож використовувати його носій з користю для себе.
Причому цякористь може бути як цілком прагматичною, якщо йдеться про кухоль іззображенням кандидата, так і просто естетичною, якщо йдеться про значок.
Висновки
Сьогодніперемогти на виборах можна лише завдяки вмілій і доцільній рекламній,інформаційній та психологічній обробці електорату. Застосувавши вдалі методикита фахівців у галузі реклами, сучасний політичний діяч може спати спокійно –назавтра він обов’язково прокинеться народним улюбленцем чи героєм. Варто лишевдало підібрати імідж, поставити телекамеру з правильного боку, найняти «правильного»журналіста і виголосити те, що хочуть почути виборці, або переконати виборців,що вони хочуть саме цього.
Велике значеннядля успіху реклами мають, також, іміджеві характеристики, такі, як назва(партії, блоку, об’єднання), постать лідера (лідерів), виразність цієї рекламина загальному тлі та серед інших (вона має привертати увагу).
Використаніджерела
1. Бебик В.політичний маркетинг і менеджмент: Монографія. – Київ: МАУП, 1996.
2. Варій М.Психологія та виборчі технології / Науково-методичний посібник. – Львів: Вид-во«СПОЛОМ», 2002.
3. МалкинЕ., Сучков Е. Основы избирательных технологий. – М.: Русская панорама, 2002.
4. Ницше Ф.Человеческое, слишком человеческое // Соч. – Т.1. – М., 1990. – С. 339.
5. Заярна О.Як переконати масову аудиторію: Психологічні чинники ефективності пропаґанди //Нова політика. – 1999. – X" 1. – С. 28-31.
6. ПочепцовГ. Паблік рилейшнз: Навч. посібн. – К.: Т-во «Знання», КОО, 2000.