Міністерствоосвіти і науки України
Львівськийнаціональний університет імені Івана Франка
Педагогічнийколедж
Курсоваробота
Своєрідністьконцепції гуманізму в оповіданнях Рея Бредбері
знаціональної літератури
студенткигрупи ФКА-41
ЦвикГалини
Науковийкерівник
викладачнаціональної літератури
ЦигиликОксана Олегівна
Львів– 2010
Зміст
Вступ
1. Рей Бредбери—людина і письменник
1.1 Фантаст, який вірить у диво
1.2 Жанр новели у творчому доробку Р.Бредбері
2. Філософія гуманізму Р.Бредбері
2.1 Любов як головний мотив уновелістиці письменника
2.2 Герої Бредбері як втілення ідейгуманізму
Висновки
Список використаних джерел
Вступ
Цього літа РеюБредбері виповнилось 90 років. «Аби дожити до 90 років, потрібно неподільнолюбити життя, — заявив у зверненні до шанувальників метр фантастики. — Я любив і люблю щодня моє життя. Япам'ятаю, як я народився, і навіть пам'ятаю себе в утробі матері. Хочу, аби виозирнулися назад у своє минуле. Можливо, ви зможете стати такими ж великимилюбителями життя, як і я. Сенс життя — в любові. Це вам мій подарунок» [9, 31].
З нагоди ювілеюшанувальники творчості письменника звернулися до міської ради Лос- Анджелеса зпропозицією щороку відзначати «тиждень Бредбері» з 22-го по 28 серпня. Заслугиписьменника відзначено національною медаллю мистецтв США та іменною зіркою наАлеї слави Голлівуду. Гільдія письменників Америки присвятила 90-літтюспівавтора 75 кінопроектів і випуск власного журналу «Written By».
Р.Бредберіговорив про себе: «Я не можу назвати письменника, життя якого було б краще відмого. Всі мої книги видані, безліч із них знаходяться у шкільних бібліотеках, іколи я виступаю перед публікою, мені аплодують ще до того, як я починаюговорити» [1, 159].
Творчість РеяБредбері — один з дивних проявів сучасної американської культури, цьогоскладного конгломерату, у якому вигадливо й суперечливо перемішалисязаколотники із мракобісами, провісники добра з апологетами насильства, талантіз вульгарністю. Бредбері — видатний майстер слова, визнаний стиліст, тонкийпсихолог, проникливий лірик, але більш за все — мудрий казкар, що з’єднав усобі проникливість старійшини, який знає ціну людським словам і справам, іззахопленим поглядом дитини, що вперше побачила ніжні і ясні фарби світанку.«Фантастика про майбутнє,— стверджує Р. Бредбері,— допомагає жити в сьогоденні.Адже майбутнє народжується сьогодні. Воно створюється нами й зараз. Щохвилини, якіми проживаємо, нам дана можливість творити його» [3, 196].
Бредбері — авторбагатьох книг, які він зумів перетворити в справжнє мистецтво фантастики, тієїсамої фантастики, що деякі й дотепер уважають літературою другого сорту, яка незаслуговує серйозного ставлення. Він наголошував, що «…наукова фантастика була,є і буде казкою, яка навчає моралі» [8, 36]. Ймовірно, Бредбері поступаєтьсятаким гігантам, як Хемінгуей, Стейнбек, Фолкнер в обґрунтованості й глибинідослідження західного суспільства, але в чомусь він і випереджає їх, тому щонаважується глянути за обрій, щоб спробувати побачити, куди ж ідуть рейкисьогоднішнього соціального розвитку.
Йогопроза підноситься до рівня справжньої літератури; він заселяє свої розповідіпривабливими персонажами і хитрими вигадками. До того ж, він започаткувавполемічні теми і першим поставив в науковій фантастиці складні запитання, якіраніше були в межах компетенції лише серйозних новелістів.
Сьогодні,в епоху Зоряних подорожей та Х — файлів,важко уявити життя без Бредбері. На додачу до своїх книжок, він написав понад500 оповідань і створив сотні телепостановок, а також театральні вистави,опери, есе, документалістику і сценарій до фільму «Мобі Дік». Він читає по 50лекцій на рік і цікавиться найрізноманітнішими сферами знання — від науки прокосмос до міського управління. Не знаєте, як покласти край масовому переселеннюмешканців свого міста? Бредбері може запропонувати швидке вирішення проблеми.Ваш торгівельний комплекс перестають відвідувати покупці? Бредбері навчить, якповернути їх назад. Дісней при створенні Іпкоту (Світ Волта Діснея, який буловідкрито 1971 року біля міста Орландо, штат Флорида) звертався до нього задопомогою, а НАСА (Національна аґенція з аеронавтики і космічних польотів США,з космодромом на мисі Канаверал, штат Флорида) запрошувала на мис Канаверал читатилекції космонавтам.
У сучасномукапіталістичному світі видання фантастичних книжок, кіно- та телефантастикаперетворились на галузь індустрії. У США та Англії фантастику викладають убільшості університетів та коледжів. Провідна ідея цього напряму — наука якзнаряддя перебудови світу, відтворення «реальної нереальності», тобто такого,що ще не існує, але цілком може існувати.
Науковафантастика, на думку письменника, зображує людське майбутнє, послуговуючисьочікуваними успіхами науки і техніки, матеріалізує різноманітні філософськітеорії. Рей Бредбері вбачає у фантастиці гнучкий інструмент критики, проте,здебільшого, це — естетичний прийом, завдяки якому він висвітлює найболючішіпроблеми сучасності. Таким чином, фантастика, з одного боку, слугуєписьменникові-філософу своєрідним засобом, щоб представити узвичаєну проблему внезвичайному ракурсі, а з іншого — використовуючи багатющий досвід авантюрноїлітератури, пригодницьких жанрів, обґрунтовуючи неймовірні речі наукоюмайбутнього, вона пожвавлює ці глибокі роздуми, надає їх до широкого читацькогозагалу, а на додаток ще й стимулює обмежену, заземлену уяву людини в їїпрагненні осягти безмежний простір навколо неї.
Слід зазначати,що сама фантастика як жанр надалі проходить різні стадії розвитку, іписьменник-фантаст продовжує вдосконалювати власну майстерність, поглиблюватипсихологізацію. Ускладнюється також саме поняття науковості, адже «…не лишефізичні або хімічні елементи є предметом дослідження, а й сам розум, самалюдина постає суб'єктом і об'єктом науки» [13, 121].
«Фантастика, —якось сказав Бредбері, — це наша реальність, доведена до абсурду» [13, 81]. Суспільство, у якому живеамериканський фантаст, сьогодні не спалює книг, навпаки, полиці книжковихкрамниць у США заповнені всілякою літературою, зокрема, й прекраснимикласичними творами. Проте статистика свідчить: величезна кількість американціввзагалі не читає книг, а 95% сімей більше чверті вільного часу проводять,уп’явшись у мерехтливий телеекран. Рей Бредбері своїми творами реагує набудь-які прояви бездуховності, причину якої він вбачає в прагматизмі івідсутності моралі в стосунках між людьми.
Актуальність темидослідження. У XXIстолітті, в еру модернізації і високих технологій, гуманістичний світоглядзалишається головним і необхідним засобом для подальшого повноцінного життялюдини і розвитку людської цивілізації. Ми бачимо, що нетлінна віра в творцяісторії — людину, яка втілена у творах письменника, була і залишаєтьсянагальною темою сучасності. Проте, надзвичайно багато читачів і поціновувачівтворчості Рея Бредбері не завжди заглиблюються в суть питання і проблем, якіхотів донести до нас автор. Окрім того, творчий доробок, зокрема оповіданняамериканського письменника-фантаста, недостатньо вивчена літературознавцями,зокрема вітчизняними. Тому актуальним є дослідження та аналіз гуманістичнихмотивів у новелах Рея Бредбері. Адже письменник наголошує на тому, що якщо людивчасно не задумаються над сенсом свого існування, не зміняться на краще, толюдство може очікувати небачена катастрофа — масовий людський нігілізм, який зруйнуєособистість із середини і призведе до краху суспільства загалом.
ТворчістьР.Бредбері досліджувалася такими літературознавцями, як Юлія Біломлинська («Простарого і стареньку»), Ю.М. Анютин («Реальність фантастичного світу»), АранОганян («По слідах однієї людини»), Наталія Рисова («Дорогий містер Бредбері»),Павло Хмара («Ще одна остання розповідь»), Стівен Кінг (розділ з книги «Танецьсмерті»), Ясен Засурський («Про Рея Бредбері як людину і письменника»), ОленаГосизіна («American Dream VS American Dreamers»).
Отже, мета курсовоїроботи: на основі аналізу ідейно-художніх особливостей новелістики Рея Бредберівизначити, у чому полягає своєрідність світогляду письменника.
Завдання курсовоїроботи:
1. ознайомитисьіз творчим доробком Р.Бредбері і з’ясувати, яке місце в ньому займаєновелістика;
2. визначитиголовні теми і мотиви в оповіданнях письменника;
3. на основіаналізу новел простежити своєрідність героїв Р. Бредбері як втілення ідейгуманізму.
Об’єктдослідження- оповідання «Посмішка», «Про блукання вічних і про землю», «Електричнетіло співу», «Котики-мишки», «Вельд», «Карлик», «І вдарив грім», «Пустеля»,«Будинок».
Предметдослідження- своєрідність концепцій гуманізму в оповіданнях Рея Бредбері.
Методи і прийоми дослідження:описовий, аналітичний.
бредберіновела гуманізм
1. РейБредбери—людина і письменник
1.1 Фантаст, який вірить у диво
Ще у дитячомувіці, мешкаючи з батьками в тихому провінційному містечку Вокігані, штат Іллінойс,яке згодом буде змальоване не в одному творі письменника як незабутній Ґрінтаун(Зелене місто), майбутній «фантаст №1» починає писати оповідання про далеку, загадковупланету Марс. В одному з інтерв’ю на запитання: «В якому віці ви почалиписати?» — письменник відповів: «У 12 років я не міг купити продовження«Марсіанського воїна» Едгара Берроуза, адже ми були бідною сім’єю… І тоді янаписав свою власну версію» [6,218-219]. Так почалася літературна кар’єра одного з найвидатніших письменниківХХ століття…
Цепопервах дитяче захоплення не згасло й після того, як його батько в пошукахзаробітку переїхав із сім'єю до Каліфорнії, і там, на околиці величезного Лос-Анджелеса,неподалік від уславлених голлівудських «фабрик мрій», юний Бредбері закінчивсередню школу, але й тоді, не маючи змоги продовжити навчання й мусячизаробляти на життя продажем газет, він ні на день не полишав своїх літературнихспроб. Систематично відвідуючи бібліотеку, він жадібно всмоктував знання і втакий спосіб став енциклопедично освіченою людиною (сам письменник напівжартоманазиває себе «бібліотечним випускником»).
Наполегливапраця зрештою дала свої наслідки: на початку 40-х років поодинокі оповіданняБредбері почали з'являтися друком, спершу в невеликих місцевих журналах, азгодом у «престижних» виданнях, і в 1947 р. вийшла перша збірка «Темний карнавал»,яка, проте, не принесла авторові ні успіху, ні статків. Справжній успіхприходить до Бредбері через три роки, коли з'являються «Марсіанські хроніки»,цей, за його висловом, «негаданий роман», скомпонований з окремих оповідань проМарс і марсіан за порадою видавничого редактора, авторового однофамільцяВолтера Бредбері (це йому письменник згодом присвятив «Кульбабове вино»).Звісно, назвати «Марсіанські хроніки» романом чи повістю можна лише умовно —строго кажучи, це все-таки розлогий цикл оповідань.
«Марсіанськіхроніки» були першим виданням Рея Бредбері на теренах СРСР. Він і досікористується попитом і свого часу був високо оцінений у впливовому оглядізнаменитого Крістофера Ішервуда.
Самецей роман створив Бредбері репутацію наукового фантаста, водночас долучившийого до товариства високоталановитих Роберта Гайнлайна, Айзека Азімова і АртураКларка, котрі намагалися впровадити в цей жанр фантазію і респектабельність.
Ім'яБредбері стало відомим, і ось уже одна за одною виходять його нові книжкиоповідань: «Ілюстрована людина» (1951), «Золоті яблука сонця» (1953),«Жовтневий край» (1956), «Ліки від меланхолії» (1959), «Машини радості» (1964),«Про тіло електричне я співаю» (1969), «Далеко за північ» (1976). А між ними,ще в 50-х роках, з'являються і твори «великої прози», що принесли авторовісвітове визнання: фантастична антиутопія «451° за Фаренгейтом» іавтобіографічна повість «Кульбабове вино».
Надумку багатьох літературних критиків, найцікавішим у творчому доробку Бредберіє роман « 451° за Фаренгейтом». Назва пов’язана з температурою, за якої горять книжки, а сам твір є нео-орвеллівськоюісторією про тоталітарне суспільство, в якому книжки заборонені. Цей твір ставсвоєчасним застереженням проти антикомуністичної істерії, яка охопила уповоєнний період США.
Загалом утворчому доробку письменника-фантаста є понад вісімсот творів. Це декількароманів та повістей, сотні оповідань, десятки п’єс, кіно-, радіо-, тателесценаріїв, ряд статей, нотатків, передмов, а також багато віршів.
Свою письменницькудіяльність Бредрері розпочав у час відкриття нових вимірів науково-технічної революції,художнього дослідження соціальних та психологічних перспектив, оволодінняатомною енергією, космічним простором, робототехнікою. Цей бурхливий процестехнізації ХХ століття вплинув на створення аматорських об’єднань американських«фанатів фантастики», і це призвело до справжнього виверження нових ідей.
РейБредбері не зміг залишатися осторонь. У 1937 році він став членом «Лігинаукових фантастів», де віддано та наполегливо працював над удосконаленнямсвого власного стилю, в якому знайшло відтворення переживання письменникомкожної ситуації, яку він досліджував. «Перенести на папір усе, що відчуваєш, –ось що означає стиль», — стверджував Бредбері [6, 212].
ПопулярністьБредбері різко зросла в час буму на наукову фантастику після пуску першогоштучного супутника; а коли в 1976 році на Марс сів Вікінг, запущений НАСА,Бредбері проголосили пророком космічної ери.
Дивнаріч: книги 90-річного патріарха фантастики, як і раніше, беруть за душу, вінпоетичний і точний у порівняннях. І навіть коли він пише про космічнихчудовиськ, насправді герої Бредбері — це люди, темні та світлі сторони їхньогоєства. І його «жахітливі» книги несуть у собі не менше світла, ніж «Фаренгейт»і «Золоті яблука Сонця». І, як завжди у Бредбері, світло це не позичене,відбите, а власне. Неяскраве світло чарівного ліхтаря, у якому оживає дитинствоі стають можливими будь-які дива.
1.2 Жанр новели утворчому доробку Р. Бредбері
Талант Бредбері-письменника знайбільшою силою проявився в жанрі новели. Сотні написаних ним оповідань включенів збірники: «Людина в картинках», «Золоті яблука Сонця», «Ліки від меланхолії»,«Р — значить ракета», «Машини щастя», «Найкраще у Бредбері», «К — значитькосмос», «Співаю тіло електричне», «За північ», «Духи назавжди», «Казки продинозаврів», «Тойнбі», «Класичні історії» та «Класичні історії 2».
Починаючи зпершого оповідання «Дилема Холленборхена», Бредбері окреслює головну в своїйтворчості проблему – проблему людського існування, яке письменник змальовуєдраматичним. Він наголошує на тому, що людина завжди приречена вибирати абоЗло, або Добро. Засобами наукової фантастики Бредбері випробовує «людинурозумну» несподіваними і парадоксальними іспитами, спонукаючи її до вибору:темрява-світло, війна-мир, любов-ненависть. Герой оповідань Бредбері — це людинамисляча, рефлектуюча, суперечлива і активна. Фантастичне обрамлення зазвичайстає лише фоном для розвитку суто людських драм.
Іншою провідноютемою творчості американського фантаста є дегуманізація суспільства в епохуглобального наступу «машин». Це можна простежити в багатьох оповіданняхБредбері «марсіанського циклу». Як зазначає В.Джанібеков, «людина в світі РеяБредбері зіштовхується не стільки з природою, яка її породила, скільки зі своїмвласним відчуженим Іншим. Зіткнення є настільки драматичним, що люди інодіцього не витримують. Підвладні страху та ілюзіям, вони капітулюють перед Іншимі крок за кроком втрачають економічну, політичну та духовну свободу, змінюючисвоє первісне, безпосереднє («дитяче») ставлення до буття, до свого ближнього, досамого себе» [2 ,4].
Так, герой оповідання«Канікули на Марсі» говорить: «Наука розвивалася надто швидко, і люди заблукалив механічних джунглях. Вони, наче діти, створювали і переробляли всілякіхитророзумні іграшки: технічне устаткування, гелікоптери, ракети; вонизосередили всю свою увагу на удосконаленні машин, замість того, щоб подумати,як ними керувати. Війни розросталися і розросталися і врешті-решт убили Землю»[1, 160].
Бредберіпідкреслює, що людина відрізняється від штучного «витвору» (робота) насампередтим, що в її душі постійно борються світла Краса і темна Потворність; Істина,що звільняє, та Брехня, яка підкорює; Добро, що любить, і Зло, яке ненавидить.Обираючи щось одне, людина неминуче обирає неповноцінність свого буття. Томуствореній механічній потворі, яка щоразу утверджує свою владу над своїмтворцем, здатна протистояти, на думку Рея Бредбері, лише абсолютна і невичерпнасила людської гідності. Людина, вважає письменник, не слабша від породжених неютехнічних монстрів, отже, майбутнє можна тримати під контролем людськогорозуму, доброї волі. Проте, боротьба добра зі злом буде продовжуватися щедовго. І Бредбері не заплющує очі на те, що зло, помножене Машиною, здатнезнищити весь світ. Зупинити це може лише людина, здійснивши моральний подвиг.
У багатьохоповіданнях Бредбері виглядає пристрасним «космістом», зоряним романтиком, якийсприймає майбутню космічну експансію людства швидше як поетичний символ(біблійний Новий Прихід або перейнятий з американської історії Фронтир).Пафосом першопрохідництва проникнені оповідання «Ікар Монгольфе Райт», «Кінецьпочаткової пори», «Космонавт», «Золоті яблука Сонця». Разом з тим, зазначаєписьменник, освоєння космосу може закінчитись драматично. Наприклад, звичайнийметеорит перериває життя героїв оповідання «Калейдоскоп». У новелі «Тут можутьводитися тигри» «жива» планета має оборонятись від апетитів землян; на далекихпланетах їх також може підстерігати автоматичне «Мертве місто».
Безліч оповіданьписьменника присвячено дітям. Бредбері не ідеалізує їх, а намагається показатиобидві їх сторони, добру і злу. Наприклад, у класичному оповіданні «Вельд» дітиє маленькими потворами, які не зупиняються перед вбивством батьків зарадиможливості і далі дивитися у «телеящик» майбутього. Дитяча жорстокість проявляєтьсятакож в оповіданнях «Дитячий майданчик» та «Все літо в один день», і навпаки,віра в дітей, любов і гуманізм пронизують оповідання «Канікули», «Берег назаході», «Привіт і прощавай», «Хлопчик-невидимка», «Ракета», «Подарунок», «Протіло електричне я співаю». Наприклад, в оповіданнях «Мушля» і «Берег на заходісонця» країна дитинства протиставляється дорослому автоматизованому суспільствуз його раціоналізмом і байдужістю. У Бредбері з’являється особлива цікавість до внутрішнього світу дитини. У«Канікулах» хлопчик, який залишився з батьками єдиними живими істотами наЗемлі, загадує бажання, щоб усе повернулося. Парадоксальній долі малюка зісвіту інших вимірів присвячена новела «Дитина завтра».
В багатьох оповіданняхБредбері лунають застереження, зверненні до людей, страх за їхнє майбутнє, більі сум, і надзвичайно рідко — надія. З’являються картини спустошеної землі,висушених водойм, самотності тих, хто випадково залишився серед живих.
Письменникаглибоко тривожить машинізація і породжене нею надзвичайне поширеннябездуховності в сучасному суспільстві, реальна небезпека ядерного апокаліпсису,проте він сповнений віри в силу людського розуму, в силу любові й доброгоначала в людині. «Я передаю людям свою любов до життя,— сказав Бредбері водному з недавніх інтерв'ю. — Я навчаю їх бути свідомими — ось що означаєлюбов. Починаєш з малого, а збуджуєш у людях дуже високі почуття» [6, 212]. Такетворче кредо видатного письменника-гуманіста.
2. Філософіягуманізму Р.Бредбері
2.1 Любов якголовний мотив у новелістиці письменника
Рей Бредберіприсвятив всю творчість утвердженню принципів гуманізму. Світогляд, якийвизначає цінність людини як особистості, її право на свободу, щастя, розвиток іреалізацію своїх здібностей, та принципи рівноправності, рівності, людяності якбажаної норми у стосунках між людьми — основні постулати письменника.
Філософіюгуманізму Рея Бредбері можна звести до трьох основних моментів: людина має бутидуховна, вільна, щаслива.
У ранніхоповіданнях Бредбері неможливо побачити прийоми сатири чи гумору. Дослідницятворчості американського письменника Ірина Радунська назвала його ранню прозу «футуристичною».Загальний песимістичний тон розповіді, повне переважання темних фарб при описіподій, характерів роблять враження відсутності гуманістичних начал вписьменникові, під пером якого народжувались ці ілюстрації людини. Але, безперечно,це не так. «Щоб виправдати свій погляд на майбутнє,— підкреслює Айзек Азімов, —Бредбері розглядає потенційні загрози, які нас підстерігають, і показує, дояких серйозних наслідків це може призвести» [17, 241].
Рей Бредберівпевнений, що із розвитком техніки люди перестали чути одне одного, відучилисялюбити. Адже любов полягає не в саморозпорошенні, а в мобілізації всіх думок івідчуттів. Згідно з філософією письменника, голос гуманізму не повиненрозчинитися у просторі сучасної доби.
Рей Бредберіпереконаний, що почуття, як і техніку, творить людство. Автор упевнений, щоякби люди «прислухалися до розуму», вони «ніколи не мали б любовних стосунків».Не можна не погодитись з його думкою про те, що у кожної людини є здатність доініціативи, вибору, свободи, тому вона не повинна сліпо підкорятись, а свідомо любити.У рамках філософії автора, для якого гуманізм виявляється у здатностіособистості до самопожертви, людина визнається переможцем.
Герої РеяБредбері обирають шлях гуманізму свідомо. Їхня любов—неегоїстична, духовна.Вони чинять, керуючись логікою серця. Так, в оповіданні «Пустеля» Джейніс,усвідомлюючи фізичну небезпеку іншої планети, вирушає у подорож на Марс, дечекає на неї коханий: «Я вирішила…Виїжджаю завтра. Врешті-решт, я приїду дотебе. Я люблю тебе…» [11, 78-79]. Сесі — головнагероїня оповідання «Квітневе диво» —щоночі разом з батьками вирушає у подорож надземлею, проникаючи у тіло будь-якої істоти — комашки, пташки, людини. Дар перевтіленнялегко втратити, проте закохавшись, дівчина відмовляється від нього, боусвідомлює, що отримала більший дар — дар кохати.
Для Рея Бредберіпоняття любові, честі, правди івзаємопов’язані, а справедливість — це ще одна частинка єдиного цілого, яка крокуєв ногу з усіма іншими. Світ письменника — це «світ романтика, який закоханий узахопливу нескінченність Всесвіту і чітко переконаного у тому, що найголовніше— це сама людина» [6, 230].
Багато в чомугуманізм виявляється в оповіданні «Будинок». У ньому розповідається, якподружжя в’їжджає у величезний з історичним минулим, але дуже старий тазанедбаний будинок. П’ятдесят років тому він коштував тридцять тисяч доларів, азараз чоловік придбав його лише за дві тисячі. Присвячуючи дні прибираннючисленних кімнат, вкритих пилом і пліснявою, Мегі відчуває хворобливу втому,яка починає знищувати її. Декілька днів поспіль вона навіть не має силипіднятись з ліжка. Чоловікові нелегко прийняти рішення про продаж будинку, аджевін — його давня мрія. Вільям любить свою дружину більш за все, томупогоджується на цей крок, проте Мегі відмовляє його від цього, оскільки тежготова на самопожертву в ім’я кохання.
Повторюваниймотив любові й гуманізму як самопожертви виконує в оповіданні функціюсакралізації і може розглядатися як автобіографічний. Адже впродовж кількохроків дружина Рея Бредбері була змушена працювати, щоб він міг залишатися вдомаі писати книги. Сім’я як найбільша цінність ототожнюється з будинком, якийпотребує постійного догляду. У мотиві сімейних стосунків чоловіка і жінки якбезкінечного будівництва і постійного піклування концентрується уявлення просутність любові.
Це перетворюєлюдину на менш егоїстичну, спонукає її трансформувати своє «я», змінити власнібажання і цілі заради іншої людини, стати «пост-еґо». Маємо очевидний перегук здумкою Его Ермана, який впевнений, що саме егоцентризм утворив «глухий кут»постмодернізму — в’язницю, з якої людина тікає, відмовившись від пріоритетів. Новіцінності наділяють особистість ідеями високої якості. Це шлях гуманізму йудосконалення.
В оповіданні«Будинок» бредберівському персонажеві вдається еволюціонувати до повноїдуховної перемоги любові над небажанням проходити безкінечні випробуваннясімейного життя. І чоловік, і жінка стають пост-еґо, тому не потрапляють у«глухий кут», на відміну від інших героїв літератури доби постмодернізму.
Центральнимметафоричним поняттям у концепції автора виступає пріоритетність у житті людинидуховних цінностей. Саме таке сприйняття гуманності, як чинника, якийпредставляє людське в людині, лежить в основі концепції «пост-еґо». Вибірбредберівських персонажів зумовлюється не сучасними нормами, а глибиннимиімпульсами серця.
Концепція любовіяк будівництва, самопожертви, розуміння іншості та формування пост-еґо — однаіз найглибших гуманістичних концепцій, до якої звертається автор з метою знайтивихід із глухого кута, в який потрапила людина доби постмодерну. Адже тількигуманізм заперечує невпевненість у тому, куди все ж таки йде людина.
Ще однимприкладом гуманізму автора є оповідання «Посмішка», де Бредбері показує, щошедеври образотворчого мистецтва, над якими не владний час, метушня політиків,коли «минає славне і гучне», є вічними. Вони змінюють людину на краще,відновлюють у ній риси моральності, гуманності, духовності. До таких творів, надумку автора, належить неперевершена «Джоконда» Леонардо да Вінчі — незрівнянневтілення гуманістичного ідеалу жіночої краси.
Саме посмішкаДжоконди стала «героєм» однойменної новели Рея Бредбері. Події в ній перенесенов майбутнє. Восени 2061 року уцілілі після атомних бомбардувань жителі великогоміста відзначають свято досить дивним способом: ламають і трощать усе, що дивомзбереглося після катастрофи. Свідком цих «святкових» подій є хлопчик Том. Саме безпосередня,щира дитина і відчує недоліки та недоречності світу дорослих, бо вона — символмайбутнього, зміни поколінь.
Том стає у чергу— влада дозволили кожному бажаючому плюнути на… картину Леонардо да Вінчі«Джоконда». Натовп шматує картину на клапті, втоптує у багнюку, ламає раму.Жахливе і страшне видовище. Та письменник залишає нам промінчик надії — до рукТома потрапляє шматочок полотна з посмішкою Джоконди.
До речі, слово«посмішка» написано з великої літери, що перетворює її на образ — символГуманності, Мистецтва, Краси, Духовності: «… Світ став, осіяний місяцем. А найого долоні лежала Посмішка» [20, 83].
Одним із мотивів уновелістиці Бредбері є мотив бажання. Письменник підкреслює, що людина, створившицивілізацію, навчилася задовольняти свої основні потреби, але це породило новібажання, сильніші за потреби, бо вони викликані звичкою. «Усі люди, — пишеПаскаль,— намагаються бути щасливими, тут не буває винятків. До яких биспособів вони не зверталися, мета залишається незмінною. Нехай одні вирушатьвоювати, а інші не йдуть на війну — їх рухає одне бажання, різні лише їхпогляди на щастя» [8, 36].
Згідно збіблійною антропологією, серце виступає як зосередження духовного життя. Уньому живе Господь, але й укорінені сили зла. Ми розуміємо, що всі бажаннявиходять із серця, тобто людина є тим, чого вона бажає. Бредберівські герої убільшості випадків прагнуть позбутися тягаря, виправивши помилки минулого.Персонажі очищають серце, бажаючи нездійсненного — воскресіння душ померлих тазустрічей із ними. Так, в оповіданні «Бажання» герой мріє побачити померлогобатька: «Моє бажання, щоб сьогодні вночі, на одну годину, будь ласка, нехай мійбатько буде живий» [17, 241-242], а персонаж оповідання «Жінка на галявині»переконаний, що події повторюватимуться, доки він не виправить помилок, якихприпустився раніше: «Якщо ти не скажеш їй, дурню, ти сам не народишся» [19, 432].твору ґрунтується на подіях, пов’язаних із зустріччю головного героя і Конфліктдівчини із минулого, з якою йому ще доведеться зустрітися у майбутньому.
На думкуписьменника, бажання матеріальні, їх здійснення прирівнюється автором до дива. Геройрозуміє, що там, де панує смерть, дива неможливі, але його любляче серце віритьу здійснення неможливого — і воно стає реальністю.
Отже, бажаннябредберівських персонажів, які часто у своїх вчинках керуються любов’ю, посилюютьекспресію оповідань, увиразнюючи картину художнього світу письменника. Фантастичнімрії Бредбері протистоять усталеному порядку, натомість повідомляють читачівпро найцінніші духовні істини.
2.2 ГероїБредбері як втілення ідей гуманізму
«Я не намагаюсяпередбачити майбутнє. Я намагаюсь йому запобігти» [7, 23]. Ці слова сказав РейБредбері, коли виступав перед журналістами. Письменник довів, що «…людина звеликої букви …не тільки вистоїть, а й переможе». Хоча він не давав читачевікарту з конкретними шляхами щастя, але зі слів Айзека Азимова, Бредбері і без цьогозробив багато. Щоб виправдати свій погляд на майбутнє, письменник розглядаєпотенційні загрози, які підстерігають нас, і показує, до яких наслідків вониможуть привести. Але він не говорить, що це неминуче має статись. Письменниквказує на інше: «Ось що може трапитись, якщо ми не приймемо потрібних рішень;давайте, щоб уникнути біди, візьмемось за справу сьогодні, бо вже завтра можебути надто пізно» [16, 211].
Внутрішнє життялюдини розвивається в тісному спілкуванні із зовнішнім світом. Рей Бредберізавжди враховував цю залежність. Вона визначає образ його героя, особистийхарактер людини, її духовні цінності. У багатьох оповіданнях Рея Бредбері героїприховано або відкрито виводять наступну закономірність: «Якщо людина залежитьвід сили обставин і в ній поступово погасає можливість опиратись, то вврешті-решт вона втрачає все людське, що їй належало. Це відмирання душі —найстрашніше, бо перетворює життя на пристосуванство»[3, 194]. Тому найкращі іздійових осіб в оповіданнях американського фантаста піддаються випробуванням.
Наприклад,конкретно те явне, яке приховує надзвичайну силу, підштовхує звичайногохлопчину, якому випало на долю стати свідком спалаху чергової «культурноїреволюції», ризикуючи потай винести з базарної площі клаптик журналу, на якомунадруковано безсмертну посмішку Джоконди (оповідання «Посмішка»). Тожнезважаючи на юний вік, він стає не просто тим, у кого «на долоні лежитьпрекрасна Посмішка», а людиною, яка іде заради великого, світлого, духовного,на зло загальним порядкам, «правилам юрби».
В оповіданні«Том» дорослий чоловік зберігає в собі дитяче сприйняття світу, «душа його нескам’яніла, і дитина, що жила в ній, «перетворилась» вже в дорослого, що здобувмудрість і життєвий досвід, але не втратив дитячої віри в добро і дива» [6, 218].Том протистоїть силі грошей, тому не слухаючи друга, випускає на волю прекраснестворіння — дитя моря, жінку-русалку, «…котра вище пояса немов освітленамісяцем перлина, а нище пояса сяє і зітхає через те, що вітер і хвилізіштовхуються одне з одним, немов старі зношені монети»[13, 118].
Згадаємо ще двохгероїв Бредбері, які уособлюють у собі гуманістичні принципи: ЛеонардоМарка(«Гість») і електричну бабусю («Електричне тіло співу»). Це два абсолютнорізних герої: один володіє надзвичайним психологічним даром, бо може силоюдумки створювати образи міст, людей, предметів, і хоче відкрити свої здібностівсім, хто їх потребує; інша — машина, створена для того, щоб нести добро, іспроможна стати чимось на кшталт сімейного пирога, теплого і смачного, щоб кожномудісталась рівна частка. Однакові вони лише в одному: життєва сила їх душіпереповнена гуманістичними відчуттями, вони прагнуть боротися ізнесправедливістю і злом, хочуть допомогти людям « досягнути будь-якої своєївеликої мрії і зробити її реальністю» [15, 26]. Для американського фантаста особливо важливим є бажання створитина землі хоча б невелику кількість людей, які будуть «непідкупні, вільні відненависті і заздрості, які говоритимуть правду, коли інші брехатимуть, будутьлюбити, коли навкруги буде ненависть…»[12, 8]. Такий характер ми бачимо в героях Рея Бредбері, що живуть запринципами гуманізму.
Образом, якийвиражає гуманістичні канони, є Вільям Фітч з оповідання Бредбері «Запахсарсапарелі». «Бували такі холодні ночі, коли він прокидався від крижаногохолоду, льодяні дзвони деренчали у вухах, мороз щипав все тіло…, і холоднийсніг падав на мовчазні долоні підсвідомості… Над всім нависло сіре, немовсвинець, небо, яке давить, немов тяжкий прес» [18, 73]. Все його життя — ценескінченна зима, а коли з’являється можливість відмовитись від неї, втектитуди, де зеленіють яблуні, стоять теплі липневі вечори, з глухим тріскомпідносяться в небо феєрверки, де чути сміх, веселі голоси, де пахне «давнім,так добре знайомим, незабутнім запахом сарсапарелі» — запахом молодості іщастя, Вільям Фінч залишає дім, здригаючись від поривів холодного вітру.
Питання, як зробитисвоє життя більш обдуманим, постає перед деякими героями Рея Бредбері, і кожнийпо-своєму розв’язує цю проблему. Для підтвердження цього наведемо декількаприкладів.
Для Томаса Вульфаі Генрі Вільяма Філда, героїв оповідання «Про блукання вічних і про землю»,сенс життя та ціль, до якої вони рухаються,- це книга «про політ із Землі наМарс, про велике, про час і метеорити, планети». Цей факт, що для Рея БредберіТом Вульф ( і як письменник, і як герой твору) став ще одним уособленнямлюдини, яка тягнеться до високих ідеалів, духовних пошуків, не підлягаютьсумнівам. Квіти, які з’являються на його могилі щоночі, «…величезні кольориосіннього місяця, … немов біло-голубе полум’я, … яке іскриться прохолодними довгимилистками» [21, 46], є тому доказом.
«Здаєтьсялогічним і закономірним, підкреслює дослідник Н.Пальцев,— що куди б не закинувРей Бредбері своїх героїв, де б не розгортались його історії—у теперішнійАмериці чи на Марсі XXI-го століття,—його увагу незмінно захоплюють такі моментив існуванні та самореалізації особистості, як Мрія, Любов, Подвиг» [23, 153].Зрозуміло, що найкращі герої творів американського фантаста наділені цими рисами.Але не тільки в цьому виражається гуманістична ідея, «дуже важливо, щоб Людиназ великої букви жила», — заявляє Рей Бредбері.
Таким чином,пошук нових горизонтів отримує у письменника конкретну і загальну гуманістичнуідею: допомагати людству, добиватись безсмертя, «…рухатись далі, пізнаватиВсесвіт, не зупиняючись рухатись назустріч новим світам, будувати нові міста,знову і знову, щоб ніщо на світі не змогло знищити людство» [11, 83].
Відчуття життя уповній його величі, відчуття «яскравого метеора», щасливого моменту – цеочікування майбутнього, певної мети, якої смішно боятись, але котра повиннадосягатися. Вільям та Сюзен Тревіс із оповідання
«Котики-мишки»вирізняються саме бажанням кращого, вищого життя. Незважаючи на те, що ці героїпрограють у боротьбі, у протистоянні з общиною (представники якої ще більшевпевнені у тому, що несуть добро), вони залишаються людьми і не погоджуються зіснуючими порядками. Вільям і Сюзен шукають порятунку в минулому. Отже, можназробити деякі висновки, які виражають філософію активного типу героїв РеяБредбері:
· Сприйняттягероями реальності варто охарактеризувати як активне, якщо мова йде про непідпорядкуваннясліпій владі буття, вироблення волі до супротиву, до «життя, яке сприймаєтьсяяк несправедливе й інтелектуально-нудне».
· Герої РеяБредбері з активною позицією в житті є носіями гуманістичної думки. Вони виступаютьголовними постулатами в концепції, що підтверджує важливість гуманістичнихпринципів.
· Всі героїамериканського фантаста, які належать до «кращих представників людської раси»,рухаються до основ правдивого гуманістичного життєвого устрою.
· До характернихприйомів художнього творення при формуванні активного типу характеру врозповідях Рея Бредбері можна віднести сприйняття антитези, що максимальнояскраво виражена у кульмінаційній точці конфлікту твору. Значну роль урозповідях американського письменника мають не тільки протиставлення, але йспівставлення, ряд дрібних деталей, з’єднаних між собою, як безкінечний ланцюгпідтвердження сили духовності людини.
Не менше увагиавтор приділяє й пасивному типу персонажів. Ми бачимо, що створюючи героїв, якіявно протистоять принципам гуманістичної концепції, Рей Бредбері не перестававбути письменником, який використовував постулати гуманізму. Він лише показував,що може трапитись, якщо не вжити відповідних заходів.
Псевдоцінностідомінують над цінностями істини, що розглядаються письменником як невід’ємнариса героя із пасивним ставленням до реальності. Варто зауважити, що прирозгляді даних персонажів неможливо допустити помилку, змішуючи термін«ставлення» і «поведінка». Раніше ми говорили про це, але зараз потрібнопривернути увагу до даної проблеми. «Інертне ставлення до законів теперішнього світуможе прекрасно зливатись з активною життєвою поведінкою, із проявленням агресивноїпсихології» [22, 109]. Як правило, воповіданнях Бредбері ми зіштовхуємося саме з такою агресією, під тиском якоїможуть зламатись найкращі представники його художнього світу.
Розглянемо, якимчином проявляється пасивне ставлення героїв Рея Бредбері до законів реальності.
В оповіданняхамериканського фантаста «Вельд», «Карлик», «Котики-мишки» можна побачити явну боротьбупротилежних сторін. У першому його творі — це боротьба подружжя (Джорж і ЛідіяХедлі) та їх дітей (Пітер та Венді). Для Бредбері діти — це створіння, у яких«любов і ненависть — все перемішано… А якщо нічого не можна пробачити тому, укого влада над тобою? Ось і звідси розвивається дитяча жорстокість» [24, 64]. Це головна із проблем, що турбує письменника. «Життядитини, позбавлене духовності, справді страшне. Особливо, коли жорстокі дітиспричиняють біль слабшим від себе або дітям, рівним собі за силою, щоб замахнутисьна більш серйозного супротивника (згадаємо твір «Все літо в один день»). Якщо вруках дітей з’являється така сила, вони стають страшною зброєю, спрямованоюпроти духовних цінностей.
Так, воповіданнні «Вельд» ми бачимо ілюстрацію результатів цієї ненависті: батькинамагаються перевиховати розбещених дітей і помирають, не витримавши боротьбиіз душевною черствістю Пітера і Венді та їх ненависною агресією. І все ж удитячій жорстокості є пояснення причини її появи: «Ви більше всіх розпещуєтесвоїх дітей,— говорить Джоржу і Лідії друг сімї Девід Макклик — а теперзакрутили гайку …Діти хочуть різдвяного діда» [13, 127]. Таким чином, стаєзрозумілим конфлікт між двома сторонами. За словами дослідника творчості РеяБредбері Павла Молітвина, «по-справжньому страшними є не ті твори, де показаноявне зло, а те, де письменникові зустрічається дрібне зло, яке завчасно не булознищено і яке в кінцевому результаті перетворює людей в образи страшніші, ніжінопланетні монстри…» [24, 59].
Діти ізтравмованими душами виростають у дорослих, чиє життя сповнене ненависті,егоїзму. Ральф Бенгорт в оповіданні «Карлик» — один із них. Він та Емі —дівчина, яка з ним працювала — це два образи, характери, які є повноюпротилежністю. Для їхнього створення автор використовує антитези. Ральфу непритаманне ні співчуття, ні почуття поваги, ні бажання допомогти людині, всете, що притаманне Емі. Для нього карлик, який навідувався в його атракціонкривих дзеркал, — всього лише «страшний чоловічок, який нагадував людину, щозапхали під прес, а тоді набили ватою — морщину за морщиною, поки тіло необернулось в безлику масу з розпухлим лицем із широко-розплющеними очима» [6,218].
Що стосуєтьсяЕмі, то вона бачить у містері Бігі ( так звати карлика, його ім’я — це явнаіронія над його ростом) «…маленьку сильну людину з великою душею, немов світ»[23,150-151]. Жорстокий вчинок Ральфасуперечить всім законам гуманістичної концепції. Він підмінив дзеркало, у якеприходив дивитись містер Біг і у якому хоча б там бачив себе великим, стрункимі красивим, на нове, що зображало крихітними і кривими потворами навіть тихлюдей, які були прекрасними. Рей Бредбері твердить, що як не змінюй ріст, алеоднаково розум від того не збільшиться. Тож не випадково він показує в останнійсцені фальшивий образ Ральфа. Риси цього героя стають схожими на його внутрішнєсвітобачення. «Із дзеркала на нього дивиться гидка маленька потвора, що близькодвох футів росту, із блідим і стиснутим усередину обличчям» [6, 221].
Пасивністьгероїв, що суперечить законам гуманістичної концепції Бредбері, у поєднанні зїх активною поведінкою, яка спричиняє шкоду довколишнім, можна побачити воповіданні «І вдарив грім». Помилку, яку скоїло людське суспільство, практичнонеможливо виправити. Письменник підкреслює, що часом через наші забаганки ібажання поживи, небезпечні ігри з минулим в майбутньому може статисьнепоправне. «Припустімо, що ми вбили у минулому мишу,— роздумує один із героївтвору Тревіс, — це означає, що всіх майбутніх нащадків цієї миші не буде,винищаться мільйони мишей…Не вистарчить десяти мишей — помре одна лисиця — загинебагато форм життя…І первісна людина, від якої могла б виникнути ціла цивілізація,знищена. Це те ж саме, що вбити одного із внуків Адама…Смерть однієї первісноїлюдини — це смерть мільярдів його нащадків, задушених ненародженими. Незважаючина таку серйозну небезпеку, заради грошей організовують «сафарі в часі», бо небажають зрозуміти, що приховує в собі ця невинна забава» [20, 65-66].
Те, що автор увищезгаданому творі торкається глобальних проблем, не має й сумніву. Відносинигероїв Рея Бредбері між собою, їх зв'язок з навколишнім середовищемрозглядалися багатьма дослідниками. Одні із них стверджують, що в основісвітогляду письменника лежить зв'язок людей одне з одним, що всі герої прекраснорозуміють один одного, навіть коли мовчать або протистоять між собою. Іншідослідники наполягають на тому, що більшість героїв Рея Бредбері самотні, їхвнутрішній світ прихований від людей, що кожний говорить про своє, не дослухаючисьдо думки іншого.
Підсумовуючи,можемо визначити основні характерні риси пасивного героя:
· Сприйняттягероями дійсності потрібно охарактеризувати як пасивне, якщо мова йде про те,що в світогляді героїв домінують псевдоцінності.
· Герої РеяБредбері із пасивним ставленням до дійсності можуть бути умовно розділені нагероїв з активною ( в окремих випадках агресивною) поведінкою та інертних персонажів.Перші можуть спричинити оточуючим біль і страждання, інші ж замкнуті в своїйпасивності, бо піддалися бездуховному життю, як всередині, так і назовні.
· Отже,герої пасивного типу характеризуються саме агресивною поведінкою, активними діями,які направлені на руйнування загальнолюдських законів і цінностей.
Використовуючипринцип антитези в образній системі, Бредбері ще раз підкреслив найголовнішийпостулат своєї гуманістичної концепції: людина народжена для любові і добра, самеці найвищі моральні цінності дають їй сили протистояти руйнівному процесунівеляції та втрати духовності.
Висновки
Дивна річ:90-річний патріарх фантастики у своїй творчості зумів не лише витримати рівеньсвоїх найкращих книг, а й звести їх на інший, якісно новий щабель. У творах РеяБредбері реальний світ стає фантастичним не за помахом чарівної палички, а зазаконами науки. Але не все у ньому діє за цими законами. Людські почуття —радість, горе, ненависть, дружба, змова, сльози, сміх, бажання насолоджуватисьпрекрасним чи знищувати його — не можна пояснити діями обчислювальної машини.Духовні та моральні цінності допомагають людям бути кращими, гуманнішими,любити інших. Письменник наголошує на тому, що коли ми перестаємо любити,відчувати, допомагати іншим у скруті, плакати, стрибати від радості, то ми уподібнюємосямашинам.
Любов яксамопожертва, бажання позбутися свого «еґо» — основа гуманістичної концепції письменника,розробленої з метою знайти вихід із глухого кутка, в який потрапила людина XXстоліття. Адже тільки любов, наголошує автор, може бути правильним орієнтиром ужитті кожного з нас.
Книги Р. Бредберівключили в себе величезний комплекс ідей, думок, настроїв, тривог і радостейсучасної Америки, цьому охопленню може позаздрити найуважніший спостерігач,хоча дія його оповідань найчастіше відбувається зовсім не в теперішніх Штатах,а в більш-менш віддаленому майбутньому або взагалі за тридев’ять земель відрідної планети.
У новітній фізицііснує поняття «простір – час» як єдине ціле. Ось так і у творчості письменника любовнерозривно пов’язана з ненавистю, добро —зі злом, світло-з мороком.
Любов до життя,уміння по-справжньому її бачити, цінувати добро і творити його самому,різносторонність відчуття зовнішнього світу — це той художній мінімум, із якоговиріс Рей Бредбері і який відображається в його творчому доробку.
Герої РеяБредбері виступають уособленням авторської гуманістичної думки. Вони ілюструютьосновні постулати концепції гуманізму і своєю поведінкою, світосприйняттям,життєвими переконаннями підтверджують важливість гуманістичних принципів, якінаслідував і сам автор.
Бредберівські герої,як свідчить аналіз творів, тягнуться до прекрасного, у якого безліч граней:здатність людини мислити, розрізняти добро і зло, постійно розвивати свійінтелект, працюючи творчо і самостійно, не втрачати своєї індивідуальності забудь-яких обставин. Вони, морально загартувавшись, гідно долають життєві випробування,цілком заслуговують звання Людини.
Письменникнаголошує, що у стосунках між людьми існує закономірність — зло та доброчастіше за все породжують собі подібних і поширюються подібно лавині. За зробленухорошу справу не варто чекати винагороди, а необхідно у потрібний час передатиїї далі, завдяки чому гуманістичні починання ніколи не помруть у душах людей.Адже ми розуміємо, що світ без добра подібний спраглій пустелі, непридатній дляжиття. Він приречений на загибель.
У своїхоповіданнях автор, використовуючи фантастику, розкриває протиприродність,абсурд того, що відбувається в реальному житті, і, моделюючи події творів намайбутнє, передбачає страшну катастрофу, до якої може призвести бездуховністьтехнізованого суспільства. Письменник вірить у можливості людини створити кращемайбутнє.
Дар письменницькоготаланту Рея Бредбері відображається в умінні нагадати сучаснику цінністьлюдського життя. Будучи глибоко національним, письменник адресує свої твори нетільки своєму народу, але всім етносам і культурам.
Головним йогокредо залишається стійка впевненість, що на світі немає нічого важливішого відЛюдини. Саме це твердження залишається найголовнішою цінністю буття, якевідроджується із кожним новим людським життям.
Списоквикористаних джерел
1. Бережний В.М. Апологія фантастики.— К.: Рад. письменник, 1986, с. 154-164.
2. БрэдбериР. Передай добро по кругу. – М., 1982.- с.414.
3. Брітіков А.Ю. Науково-фантастичнийроман.— Л., 1970, с.189-197.
4. Гуменяк О.Р. Суть безмежності. —К.: Рідна школа, 1995, с. 62-64.
5. Гуревіч Р.М. Карта країнифантазій. — М., 1967, с.211-223.
6. Давиденко Г. Й., Чайка О. М.,Гричаник Н. І., Кушнєрьова М. О. Історія новітньої зарубіжної літератури: Навч.посібник. – К.: Центр учбової літератури, 2008, с.209-232.
7. Замятін Е.М.Рей Бредбері.—П ., 1922,- с.82 .
8. Кагарліцький Ю.І.Рей Бредбері.Реалізм і фантастика. — М.,1963, с.52.
9. Кирюшкин М.Н. Размышления опредмете истории.— М.199, с. 29-32.
10. Кузьменко В.І. Всесвітнялітература у вищих навчальних закладах.—К., 1998, с.217-232.
11. Лем С.А. Повернення із зірок. —Львів: Каменяр, 1976, с.74-95.
12.Лоренц К.В. Восемь смертних грехов цивилизованного человечества. —М, 1991, с. 1-11.
13. Моисеев Н.Н.Человек и мирфантастики.— М.: Мол. гвардия,1990, с.113-129.
14. Никольський С.Т. Рей Бредбері —фантаст і сатирик. — М., 1973, с.68.
15. Носенко Е.Л. Картина світу якінтегруючий і гуманізуючий фактор у змісті освіти. — К.:,1995, с.22-29.
16. Нудельман Р.П. Коротка літературнаенциклопедія, т. 7.—М., 1972, с.208-214.
17. Радунская И.Н. Безумные идеи. —М.: Мол. гвардия, 1967, с.238-256.
18. Скурлатова В.І. Рей Брєдбери. Расскази. — М.: Правда, 1987, с.360-617.
19. Скурлатова В.І. Самоорганізація і культура. — К.: Вид. ім. ОлениТеліги, 1999, с.71-86.
20. Смелков Ю.Р.Гуманізм технічноїери. — М., 1973, с.62-87.
21.Тамарченко Е.Г. Світ без дистанцій.— К., 1968, с.41-56.
22. Тарасов Г.С. О вопросахискусства. — М., 1992, с.105-111.
23. Тейяр де Шарден П.А. Феноменчеловека. — М.: Наука, 1981, с.149-157.
24. Чернишева Т.І. Людина і середовищев сучасній науково-фантастичній літературі. — М ., 1969, с.57-71.
25. Шнейдерман Бен. Человеческиеценности и будущее технологии. — М., 1992, с.66-75.