Розвиток дитячого психологізму у творах А. Тесленко

Зміст
Реферат
Вступ
1. Психологічні тенденціїв дитячій літературі 19 ст.
2. Особливості вивченнятворів А. Тесленко у школі
2.1 Життєвий та творчийшлях А. Тесленко
2.2. Аналіз оповідання“Школяр”
2.3 “Страчене життя” –вершина творчості А. Тесленка
Висновки
Список використанихджерел

Реферат
Курсоваробота “Розвиток дитячого психологізму у творах А. Тесленко”.
Длявиконання курсової роботи опрацьовано 17 наукових джерел.
Об’єктдослідження: твори письменника, монографії та літературознавчі праці.
Метароботи полягає у висвітленні особливостей дитячого психологізму в творах А.Тесленко
Завданнядослідження:
- дослідити особливості психологізму в літературі кінця 19 століття;
- провести літературознавчі паралелі творчості А. Тесленка з творамиінших авторів цієї епохи;
- розкрити творчі та життєві передумови написання творів “Школяр”,“Страчене життя” та особливості психологічної майстерності автора.
Методидослідження: порівняльно-типологічний, аналітично-описовий.
Науковановизна: детальний аналіз творів у світлі психологічного забарвлення.
Сферазастосування: матеріали курсової роботи можуть бути використані вчителямимолодших та старших класів при розробці і підготовці уроків вивченняукраїнської мови, написання рефератів, творів.
Ключовіслова: ТИПІЗАЦІЯ, ПСИХОЛОГІЗМ, ОБРАЗ, ПСИХОЛОГІЧНА ШКОЛА.

Вступ
 
Актуальністьтеми дослідження. В останні десятиліття як в літературознавстві так і в іншихнаукових дисциплінах спостерігається підвищений інтерес та увага доособливостей людської психології, і в свою чергу, до відображення її проявів влітературних творах.
Зараз,коли українська мова все більше і більше охоплює всі сфери нашого життя ізнаходить все більше прибічників, дуже важливо уважно дослідити найкращі їїзразки, а особливо ті твори, які формують світогляд школяра, впливають на йогосвідомість та психіку, мають виховне та дидактичне значення.
Матеріаломдля дослідження ми обрали твори А. Тесленко “Школяр”, “Страчене життя”.Розглянемо і твори інших письменників того періоду, які працювали у жанрідитячої літератури і мають спільні риси психологізму з А. Тесленко.
Стандослідження обраної теми. Методичних праць, присвячених вивченню творчостіписьменника в школі, з ґрунтовним аналізом його творів не так і багато. Однимиз перших праць з аналізом оповідань “У схимника” і “Школяр” (автори: М.П. Саух,В.П. Галкін). Ці статті були доброю допомогою вчителеві радянського періоду,але нині не відповідають вимогам сучасної програми. Комплексним іфундаментальним є посібник для вчителів В.С. Сидоренко “Вивчення творчостіАрхипа Тесленка”. Не дивлячись на поважний вік цього посібника і деякі моменти,які втратили актуальність, цей посібник допомагає і вчителеві і школяреві вопануванні творчості письменника, наголошує на важливіших моментах творів,подає відомості про життєвий та творчий шлях митця.
Востанні роки інтерес до творів А. Тесленка дещо знизився. Більшу увагуприділяють не творам про знедолених дітей, а таким творам, як “Любов доближнього”, “Страчене життя” та ін. Безперечно, ці твори мають більш складніконфлікти та велику галерею образів-типів.
Об’єктомдослідження є літературознавчі праці, твори твори А. Тесленко “Школяр”, “Страченежиття”, та І.Франка і Коцюбинського.
Предметомдослідження є розвиток дитячого психологізму у творах А. Тесленка.
Метадослідження: висвітлення особливостей реалізації психологізму у дитячихтворах письменника.
Реалізаціяцієї мети передбачає виконання таких завдань:
- дослідити літературознавчі праці з аналізом творів А. Тесленко;
- визначити теоретичні засади психологізму в літературі;
- висвітлити та проаналізувати конкретно на текстах творів розвитокдитячого психологізму;
Методидослідження. У роботі застосовано порівняльно-типологічний метод тааналітично-описовий, який полягає в підборі, описі та аналізі літературногоматеріалу.
Науковановизна роботи: осмислення та аналіз відображення розвитку психологізму наприкладі дитячих творів А. Тесленка. Намагання відродити увагу до творів цьогоциклу та осмислити їх під іншим кутом.
Практичнезначення одержаних результатів у тому, що вони можуть бути використані вподальшій розробці літературознавчих проблем з обраної теми, на урокахукраїнської мови, при написанні творів та рефератів.
Апробаціярезультатів дослідження. Практична частина роботи стала фрагментомуроку, проведеного в ЗОШ № 67.
Структура. Роботаскладається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел.

1. Психологічні тенденції в дитячій літературі 19 ст.
Дев’ятнадцятестоліття характеризується зацікавленістю світової науки та мистецтвапсихологією та її впливом на взаємодію людини та суспільства, внутрішнімимотивами та переживаннями людей. Хоч з невеликою затримкою, проте світовітенденції літератури, та виникнення психологічної школи в літературознавстві,теорій психології творчості та ін… не змогли не вплинути на українськулітературу.
Предметомвивчення психологічної школи була внутрішня, психологічна сторона художньоїтворчості, яка була прийнята за сутність мистецтва. Провідні світові діячівідходять від соціологічного підходу до суспільних явищ, замінюючи йогопсихологічним [1,132]. В Україні ці тенденції проявляються частково, бо доситьсильно і гостро відчувається суспільно-соціально-класовий конфлікт.
Аледеякі риси психологічної школи і її втілення у літературних творах є.
Наприклад,важко не погодитися що мистецтво, в тому числі і література є сублімацієюпереживань митця, втілених в художніх образах. І у багатьох випадках ціль митцяне тільки донести до інших свою думку, а й вгамувати свою душу, втілити своєгоре у слові [2, 45].
Згадуючивидатних літературних діячів-українців, які присвятили свою творчість дітямзгадуються імена і Олени Пчілки і лесі Українки, Ольги Кобилянської та інших.але ми проведемо літературознавчі паралелі з творчістю Архипа Тесленка саме тихмитців слова, які, на наш погляд, найближче стоять до нього і з точки зорупроблематики і художнього втілення.
Говорячипро дитячу літературу другої половини 19 ст. Потрібно згадати таку видатнуособистість, як І. Франко. У прозі Франка не мале місце займають оповідання продітей та для дітей. Оповідання про дітей часто мають в собі автобіографічніелементи, іноді подаються у формі автобіографічних спогадів (твори “У кузні”, “ЗліснийСидір”, “Мій злочин”), в яких використовується цікавий психологічний прийом:доросла людина виступає з оцінкою своїх дитячих вчинків і прагнень, іноді – яккартини, де виступають діти [3, 6].
Цілийцикл творів та галерея дитячих образів-школярів майстерно створена І. Франко.
Осьмаленький Гриць, з гордістю ступаючи поруч з батьком, іде вперше до школи. Та вшколі він нічому навчитися не може. Пан “професор” показує якісь гачки тастовпки, крутить дітям вуха, шмагає їх різками, а в дитячу душу заглянути небажає. Наслідком такої схоластичної науки Гриць тільки й виніс із школи“А-ба-ба-га-ла-ма-га”...
Вбагатьох оповіданнях І. Франко немає загостреного сюжету, якихось складнихколізій чи ситуацій. Виклад звичайний, описується буденна обстановка в школі,звичайні життєві факти, а яка колосальна сила сатири! Автор ніби глузує знетямущості Гриця, а насправді весь цей глум спрямований проти пана професора,як поборника тогочасної системи освіти. Це була реалістична манера розповіді,яку так майстерно розвив В. Стефаник, а пізніше незрівнянний знавець психологіїдитини С. Васильченко.
Вкожному образі затурканої дитини автор знаходить світлі риси незіпсованоїдитячої душі, підкреслюючи несприятливість соціальних умов для формуванняхарактеру. Ось понурий, мовчазний хлопчик Митро з оповідання “Микитичів дуб”.Життя цього безбатченка важке й безрадісне, тому й казки він розповідає страшніта понурі, але яка ж велика та світла любов є у серці хлопчика до його сестри…[3, 23].
А осьтихий, лагідний, з ясними очима Степан з оповідання “Оловець”. Страшну карубездушного вчителя за загублений олівець зносить Степан мовчки, хоч ледвепіднімається на ноги. Страшна не кара вчителя, страшно показатися на очібатькові, бо він заплатив за олівець великі гроші для бідної сім’ї.
Абозабитий бідний єврейський хлопчик Йойна: він нікому не скаржиться на знущаннявчителя-економа бо розуміє, що ніхто не заступиться за хлопського сина.
Кладучив основу своїх оповідань дійсні факти, письменник надав їм великогопсихологічного впливу на читача, узагальнюючої сили, типізував людськіхарактери і образи, наділяючи їх живими яскравими рисами.
Цікавав цьому відношенні думка, висловлена Франком в оповіданні “Отець гуморист”:“Чим більше і щиріше мемуарист силкується перенести вповні, з усіма фарбами йтонами, той образ давно минувших подій, який лишився в його душі, тим більшанебезпека, що він до того образа додасть щось зайвого, пізнішого, нанесеноготечією часу. Але ж зусилля в противний бік – подати лише голі контури картини,лише силуети або навіть дерев’яні рами – ще шкідливіше для вірності споминів,бо дає скелет замість живого тіла, пустопорожню тінь замість конкретної дійсності.”
Жахливаконкретна дійсність і постає з оповідань І. Франка. Але це не байдужаоб’єктивіська фіксація. Особа автора присутня в них весь час. Автор вдається допубліцистичних відступів, у яких критикує знущання над дітьми, сумує над їхнімидолями.
В дитячихоповіданнях виявляється не лише визначний талант художника, а й педагога,знавця дитячої психології, викривача бездушної системи освіти в австрійськіймонархії, яку він так нещадно викриває не лише в художніх, а й публіцистичнихтворах.
Дитячадоля, її проблеми та трагедії знайшли місце і в творчості М. Коцюбинського.Наприклад, своєрiдне мiсце в його творчісті посiдає оповiдання «Маленькийгрiшник» (1893). У ньому змальовано життя знедолених дiтей мiста. Воповiданнi яскраво виявилась одна з особливостей стилю письменника: вмiннязнаходити життєво правдивi, промовистi деталi для психологiчної характеристикигероя.
Головнийгерой твору Дмитрик — життєрадiсний, допитливий, з добрим серцем, чистою душеюхлопчик. Живе вiн разом зi своєю матiр'ю в душнiй низькiй хатi, що по самiвiкна влiзла в землю. Ярина терпить зi своїм сином злиднi. Вона — «слаба,не слаба — увесь день мусить носити воду, заробляти на хлiб». Про нужденнежиття цiєї трудiвницi свiдчить i одяг її сина: «На Дмитриковi була стараматерина юпка з клаптиками вати, що висiли крiзь дiрки з пошарпаної одежини,довгi рукава телiпались нижче рук, заважали йому. Русяву головку прикривавстаренький картузик з одiрваним козирком».
Матиходила на поденщину, а Дмитрика залишала в непривiтнiй хатинцi та наказувала невиходити на двiр. Але вiн не мiг всидiти, його вабило на сонячну вулицю, додiтвори. Серце його постiйно бентежать суперечливi почуття. Хлопчик не хотiвiти всупереч волi матерi. «Це тепло, ця немов весняна днина серед зимивабили Дмитрика, тягли його в далечiнь, на волю…» Дмитрик часто залишавпохмурi стiни кiмнати, зникав на вулицi. А там вiн почав робити все, чого йогонавчив безпритульний Гаврилко: жебрачив, крав, палив цигарки. Маленький Дмитриквiдчував, що погано чинить, але хибнi обставини життя були сильнiшими за волюдитини.
Длярозкриття характеру, настрою свого героя письменник вдало використовує пейзаж.На початку оповiдання картина чудового зимового ранку є контрастом до тихтяжких умов, у яких живе хлопчик з матiр'ю. Дмитриковi було сумно, жаль хвороїматерi, але як тiльки вiн опинявся гарної весняної днини надворi, настрiй його,попереднi думки змiнювались. Хлопчик ставав веселим, життєрадiсним, бо:«Сонячко грiло… небо синiло в високостi чисте, безхмарне, струмочки жебонiлищось межи собою, по снiгу плигали жовтобрюшки та снiгурi» [3, 56].
Дмитрик— натура тонка, вразлива. Смерть матерi глибоко схвилюва ла його. I хоч жахливiумови життя травмували душу хлопчика, є надія та вiра, що вiн не пiде далiшляхом Гаврилка, бо починає усвiдомлювати всю згубнiсть цього шляху; з ньоговиросте інша людина.
 

2.Особливості вивчення творів А. Тесленко у школі
 
2.1Життєвий та творчий шлях А. Тесленко
 
АрхипТесленко — одна з найтрагічніших постатей в українській літературі. І не лишетому, що безперестану борсався в тенетах бідняцького глухого села, поневірявсяпо судах, етапах, тюрмах, засланнях, захворів на туберкульоз, — і проживкоротке життя: усього-то 29 років. А ще й тому, що в силу багатьох об'єктивнихі суб'єктивних причин письменник обрав трагічне як засіб естетичноговідтворення дійсності. На початку XX століття в своїй творчості він прагнувхудожньо осягнути процеси, що відбувалися на селі, і відображав у своїх творахстихійний, традиційний наймитський протест проти куркульства і дрібногочиновництва. В нових умовах визвольного руху в трактуванні смислу буття йнебуття соціально й естетично письменник виступив у руслі революційноїдемократії, хоч пошуки ідеалу давалися нелегко. В нескінченних сутичках зсоціальною дійсністю, що кінчалися для нього, як правило, поразкою, А. Тесленкодедалі частіше схилявся до думки про страчене життя як протест проти цієїдійсності. Така філософія — наслідок життєвої практики саме наймитськогопрошарку українського села, який не мав перспективи, представники якого впереважній більшості були приречені на жалюгідне існування, і лише окреміставали на шлях свідомої боротьби.
Класовийконфлікт між багатством і бідністю поглиблювався. Політичні сили фіксувалийого, але радикальних шляхів виходу із становища не пропонували. До того жсільська глибинка була відрізана від ідейно-політичних центрів. Цією політичноюнеграмотністю селян вміло користувалися заможні верстви і сільська старшина. А.Тесленко бере участь у революційних подіях на Лохвиччині. В поліцейськихпаперах його характеризують як людину крайніх поглядів. Він вірив у неминучістьдемократичних перетворень, боровся проти чорносотенства, не поділяв поглядівлібералів-народників [4,11].
Алечому ж тоді ідейна програма А. Тесленка видається на перший погляд обмеженою?Чому життєва позиція більшості його героїв грунтується переважно на судженні:«…для чого так жить?!» і чому такі невиразні мрії його позитивних героїв про«щось гарне, велике»?
Напочатку XX ст. селянська демократія на селі була вже серйозною суспільноюсилою. Письменник переймається селянським демократизмом, має зв'язки зсоціал-демократами, включається в культурно-просвітницьку діяльність, створюєтеатр для селян, розповсюджує політичну літературу.
Виступиселян проти панської сваволі не були поодинокі. Вони стоголосою луноюрозкочувалися з краю в край, будили думку, гуртували селян до організованоїборотьби за волю, проти самодержавства. Йшов 1905 рік. В села проникало словосоціал-демократів. Воно було близьким наймитству.
Алепевно, що були села, особливо в глибинках, де ідіотизм селянського буття бувнадто законсервований, де протест був мовчазний, а на ділі «ні слова, ніпівслова», де люди приречені «страждати і боятися смерті, скиглити, хапатися заполи життю, аби тільки жити, не знаючи для чого і нащо...»
Значеннятворчості Архипа Тесленка полягає в тому, що він надзвичайно проникливовідобразив ідіотизм сільського життя, трагедію класового розшарування,поривання передових селян до чогось кращого, а це краще — мрії про землю, волю,демократію і освіту. Значення в тому, що письменник поставив собі за метупоказати трагізм наймитства. «Немилосердное небо судило родиться мне взаглохшей сельской глуши, от не видавших света стебельков, — напитаться иххладными, черными соками и отчуждаться от всего живого, ведущего к цели жизни —к плодотворности. Врученная мне проказница-судьба не дает ни малейшегопроблеска света. Все кроет, заволакивает глаза тучами непроницаемой мглы иопределила быть мне подножием величности безумной, внимать и преклоняться передбессмысленными капризами заносчивых себялюбцев», — писав 1900 року А. Тесленков примітці до свого першого вірша. А через десять років у одному з листів прооповідання, які надіслав до «Ради», письменник пише: «Обоє на теми, які менецікавлять, — нікчемність буття» [5, 7]. Трагічним було життя самогописьменника, і це, безперечно, відбилося на його творах. Чи не в цьому ключ допізнання ідейно-естетичних пошуків Архипа Тесленка?
Лохвиччина— батьківщина Архипа Юхимовича Тесленка. Тут народився він 18 лютого 1882 рокув селі Харківцях. Звідси його майбутні герої: наймити, селяни, писарчуки,вчителі, шукачі правди. Картини природи теж звідси: убогі хати, долини, гаї,вигони. Тут він черпав і соціальні конфлікти. На цих землях складалася філософськай естетична концепція письменника.
А.Тесленко обрав для художнього дослідження тих, хто в наймах родився, у наймахріс, у наймах і батьків поховав. «Я з тринадцяти літ у найми пішла»(«Хуторяночка»). Іншого шляху дітям сільської бідноти немає. «Плач не плач, анічого не поможеться… наймайсь та й нас будеш піддержувать» («У городі»).
Наймити— це люди, позбавлені будь-яких засобів на існування. Це люди, які продаютьсвої руки, щоб мати шматок хліба. Не найнявшись, вони знову змушені повертатисядо своїх нетоплених домівок, до голодних дітей. «Чим ти годуватимеш дітейтих?.. Що ти за батько такий?» («За пашпортом»). «Ну, годувать їх, зодягатьтреба… а чим?» («Дід Омелько»), «Хіба ж хто повірить, що ти тільки раз учорагодувала дитинку скориночками?..» («Наука»). Доля наймитських дітей особливотрагічна. «Та старшеньких було семеро, та усі ж і на тім світі… з татусем»(«У схимника»), «Скільки вони вже діток поховали, повиряджали на той світ!»(«Поганяй до ями!»).
Зрідкакому з наймитських дітей щастило на якийсь час потрапити до школи. Тих учнів,хто докопувався до всього, цікавився, хотів знати більше, ніж давала школа,виключали. Виключали також за мудрствування: «… плевелів нам у пшениці нетреба» («Поганяй до ями!»), за те, що «розсуждав, залазив у єресь» («Немаєматусі!»). Інші через нестатки школу кидали. Класичним на тему школи єоповідання «Школяр». Обдарований Микола жадібно тягнеться до навчання. Та самечерез школу конфлікт вдома. «Школа… школа — здирство, школа — грабіж… Школаостанню сорочку стягне з тебе». Миколка змушений кинути школу і водити старців,бо «їсти нічого, топить нічим, удягтися… Так мене в поводаторі це...»
Чи єякісь в житті дороги наймитам? Є. Тесленко їх простежує. Одна з них —заробітчанська. Полишає людина своє село і наймається по господарствах, поекономіях. Заробітки! Це — «оди-чавіть, пірнуть у темряві, у багнюці» («Поганяйдо ями!»). Багато з них у наймах поповнювали лави безробітних, старців,здобували собі хвороби, годували блощиць у нічліжках. Як правило, кінчали життявони самогубством. Багато самогубств у творах А. Тесленка, починаючи з першого— неопублікованої п'єси «Не стоїть жить». «Поганяй до ями!», «І це зветьсяжиттям!», «Ех, життя, чорти б забрали тебе!», «Ех, не для мене цей світ, не длямене...» — так часто думають герої оповідань.
Другадорога — пошуки правди, дорога складніша, небезпечніша. На цій дорозіписьменник бачить писарчуків, сільських вчителів, молодих людей, виключених ізшкіл і семінарій. Суспільні погляди кожного з них окремо — невиразні. Але всівони разом створюють колективний портрет розбурханого суспільними рухами села.Героя оповідання «Поганяй до ями!» виключили із школи за те, що в Бога не віриві «до віри докопувавсь». А що книги читав, заступавсь за людей, то йогооголошують бунтівником, «демократом, забастовщиком» і засуджують. Дорога внього одна — до ями. Така ж доля героя оповідання «Немає матусі». В оповіданні«Прощай, життя!» кінчає з життям учитель, якого звільнили з роботи і оголосилинеблагонадійним. Більш повно окреслено характери протестантів у творах «Истиннорусский человек» і в «В пазурах у людини». Поява на селі нової, демократичноїінтелігенції пов'язана з революційними подіями 1905 року. Такою є вчителькаОленка з повісті «Страчене життя». У змаганнях з місцевими багачами, «ситими,тупими», зламалася її ідея працювати для народу, зламалася й вона сама.
Нелише окремих представників чиновництва, духівництва розвінчує письменник. Вінвикриває інституції: волосну старшину, сільські школи, монастирі, суди,поліцейські установи, земські зібрання, казенні палати, постоялі доми,канцелярії, тюрми, церкви, Думу — все, де не знаходить трудяща людина захисту.Саме в цьому широта програми А. Тесленка.
Влисті до редактора журналу «Нова громада» (1905р.) А. Тесленко захопленопереказує рішення селянського сходу: «А наше село яку штуку вдрало — приговорзробило ось який: «Мы, нижеподписавшиеся крестьяне и казаки с. Харьковец, бывсего 4 декабря на сельском сходе… постановили… голодного и обездоленногонарода… нельзя накормить, просветить и упокоить штыками, пулями инагайками… лишить народа полученных им свобод стремятся те, кто все времяугнетал и угнетает народ… мы постановляем требовать немедленной отменыусиленной охраны во всей губернии, иначе спокойствия не будет и пролитая кровьпадет на головы тех, кто усиленную охрану вызвал». Приговор викликаний віроюселян в царський маніфест 17 жовтня. Ідеали приговору — це ідеали А. Тесленка.
Червонісвітанки осяювали 1905 рік, селянські маси хвилювалися, повставали. На цей часу Тесленка вже склалась рукописна збірочка з п'яти оповідань — «Хуторяночка»,«За пашпортом», «Маруся», «Мати», «Дід Омелько», — він повіз її до Києва.«Киевская старина», куди звернувся він, відхилила перші твори письменника, івони були передані журналу «Нова громада», а розчарований автор повертається вХарківці. Тут його заарештовують за поширення літератури, сидить він улохвицькій тюрмі. Вина не була доказана, і його випускають на волю. «Не знаю,де моя воля й до вечора буде», — писав А. Тесленко в листі до Грінченків влітку1906 року. Місцеві багатії встановили за Тесленком постійний нагляд,влаштовували обшуки, нацьковували селян і навіть рідного батька на бунтівника[7, 56].
Повернувшисьз тюрми, А. Тесленко продовжує писати. В листах до Грінченків він ввесь часзгадує смерть. Ні, письменник не розчарувався. Він так само викриває куркульню,темряву, надсилає до київських видань дописи, в яких захищає демократичний рух,розвінчує справжніх ворогів трудящого селянства («Демократи», «Блюстителі порядку»,«На селі»). З'являються друком «Страчене життя», «Школяр», «Прощай, життя!»,«Що робить?». За порадою Грінченків Тесленко записує фольклорні обрядові твори,уважно стежить за літературним життям.
Біографічнімоменти у творах Тесленка виходять за межі суто особистісного, бо відбиваютьтипові обставини тогочасної дійсності, яка на порядок денний винесла питання:«Для чого так жить?» Зацькований письменник справді не бачив виходу. Особистийтрагізм А. Тесленка позначився на трагізмі його художніх творів.
Упубліцистичних спробах Тесленка натрапляємо на задуми, які дають підставугадати, що він у подальшій роботі міг би реалізувати їх: «Голота стала матьголос у обчестві, став робочий дорожчий», «Глитаї сільські упевняють людей, щоце все «домократи», цебто хто побував на засланні за участь у визвольномурухові».
Лаконізм,розмовні інтонації, розповідь від імені оповідача з народу, наповненість кожноїфрази соціальністю, контрасти, драматичні діалоги — такі стильові особливостіпрози А. Тесленка. Хвилюють нас його образи, тримають у полоні психологічні йсоціальні картини, змушують переживати людські долі.
Естетикатрагічного в А. Тесленка, може, не відповідає класичним літературним зразкам, вяких смерть героя проектувалася на плин (безконечність) життя взагалі і, так бимовити, додавала оптимістичного звучання творові. Трагізм у Тесленка вбезвиході і як наслідок — «страчене життя», оптимізму ж у творах дуже мало.Ідейна й естетична програма А. Тесленка в гуманізмі, в ідейній і моральнійчистоті простих людей [8, 45].
2.2Аналіз оповідання “Школяр”
Незабутнєвраження на школярів справляє оповідання “Школяр”, один з найкращих творів А.Тесленка. У ньому автор глибоко розкрив трагічну долю селянського хлопчика,мрія якого про освіту була недосяжною, тому, мабуть, і досі цей твір справляєна учнів незабутнє враження.
Умовноцей твір можна поділити на кілька частин, різних за своїм звучанням. Симпатіяавтора до селянського хлопчика Миколки в першій частині змінюється картиноюзлиднів та сварок у його родині. У напружених діалогах передається глибокийтрагізм тяжкого становища, типового для тисяч сільських сімей [9, 32].
Другачастина звучить життєствердно й радісно: добрий учитель виручив хлопчика збіди, і Миколка знову сяде за парту. Нових відтінків набуває мова батька,людини лагідною й люблячої, але придавленої злиднями.
Останнячастина твору набуває трагічного звучання, з нотками схвильованості й жалю.
Прививченні цього твору, хотілось би наголосити на деталях, змінах настроїв, невпустити портретних та побутових описів, які саме вкупі і формують виховнезначення твору, силу його впливу на читача.
Згадаємотекст цього твору: “Миколка, Прокопiв хлопчик, такий школярик гарнесенький був:сумирненький, соромливенький, млявенький, як дiвчинка. Та ще ж такий чорнобривенький,бiлолиценький, носок невеличкий, щiчки круглесенькi, ще й чубок кучерями. Воной училось нiвроку йому. Страх яке до книжки було: чита, одно чита, а особливояк на урок загадають щось таке, — чи про луку, чи про лiс… Ну й любило це!
Раз гулятьповели їх у лiс. Воно вбiгло в гущавину та:
— Аяк ось тут гарно!.. гiллячко… сонечко в дiрочки… мережечки… ну й гарно!
Далiвхопило квiточку, осмiхнулось, притулило до щiчки, погладило…
А тамщо раде знать було все!.. Усе було розпитує вчителя, усе розпитує i про се, iпро те, як i дощ, як i снiг. Вчитель було не навтiшається ним, усе було пощiчках його, по щiчках, а воно вже таке раде ото, так осмiхається та ту голiвкутак простягає до його...”
Вцьому уривку крім майстерно виписаного портрета та рис характеру хлопчикахочеться підкреслити таку деталь – автор при описі хлопця кілька разів каже“воно”. Цим він показує, що дитина така щира, невинна, як янголятко. Такезвернення пробуджує у читача замилування, співчуття до Миколки з перших жеречень твору.
Адалі ця радісна картина поволі набуває трагізму, який з кожним реченням набуваєвсе нової та нової сили: А то раз учитель пiдiйшов i питає:
“— Ащо, Миколко, вивчив урок? Воно встало, осмiхається… тут осмiхається, а тамсльози.
— Плакав,чи що? — питає учитель. Воно так болiсно:
— Нi.— Далi руку до очей та й скривилось.
—Чого, що таке? — вчитель йому.
—Б… били.
—Хто?
—Батько.
— Завiщо?
—За… за… — та й не доказало за плачем...”
Неймовірно,але майстру слова вдалося у межах всього одного речення передати такийемоційний перехід – від усмішки до плачу!
Складниму творі є образ батька Миколки. З авторової характеристики перед нами виразнопостає бідний, забитий горем селянин: “такий сумний”, поводився хижо, “головупохнюпивши”, “засмучений такий”, “чоботи драні”.
Наперший погляд здається, що батько не любить сина, навіть ненавидить його і самМиколка боявся розлюченого батька [10, 9].
Реакцієюна вчинки батька є безперечно осуд. Як можна бити дитину за те що вона проситьїсти, або скаржиться на те, що в неї порвалися чоботи? Але це осудження людей,які ніколи не знаходились в таких же жахливих умовах, як ця бідна селянськасім’я. І не якийсь період часу, а все своє злиденне життя, в якому навітьнадії, чи то проблиску на покращення не було ні для батьків, ні для їхніхдітей. Треба обов’язково запропонувати дітям-школярам порівняти своє життя іМиколчине, хай їм стане хоч на мить соромно за те, як вони вимагають відбатьків все нових та нових забаганок і зовсім ніколи не міркують про те, якважко батькам забезпечувати їх усім необхідним....
Ось іПрокіпа мучає сумління і відчуття провини перед сином за недавні несправедливіобрази, за неспроможність нагодувати та одягти свою родину.
Вепізоді радості, коли щасливий Миколка повернувся у подарованих вчителемчоботях розкривається його душа – щира та любляча. Батько з сином сідають закнижку, і Миколка показує батькам свої знання. Ось уривок, у якому найповнішевиявилися справжні батьківські почуття:
“ –Миколко, Миколко!.. Що який-то ти… що я б тебе, не знаю… я б тебе паномзробив!.. я б тебе… в семінарію в саму!.. я б тебе… Ех! – Помовчав. – Нухоч би ти не страждав, як я оце… Хоч би хоч… у хторокласну тебе...”
Ізнову глибоке розуміння ситуації, людської психології допомагає авторовістворити таку картину, де завдяки коротким фразам, трохи збивчастої мови батьками відчуваємо його хвилювання, надії, гордість за сина і після злету — знову уреальність: Ну хоч би ти не страждав, як я оце… Хоч би хоч… у хторокласну тебе[11, 14].
Останнімакордом звучить кінець твору, побудований на розбитих мріях та протиставленні:“ На другу осiнь учитель перейшов у друге село. Одного дня, розпустившишколярiв, вiн вернувся у свою хату, сiв одпочити. Наступав холодний та сумнийосiннiй вечiр. Надворi негода, дощ, а в хатi учителя тепло й привiтно. Книжкирядками стоять на поличках, на столi ясно горить лампа. Стомлений вчитель довгоходив по хатi, часами зупинявся коло вiкна, прислухався, як гуде й завиваєвiтер, як дощ порощить по вiкнах; далi сiв за книжку, чита. Трохи згодом чує —щось грюкнуло у прихожiй, забалакало. Одхиляє дверi, аж коло порога старецьсивий стоїть, руку
простягає.Коло грубки хлопчик-поводир треться, теплого мiсця шукає, обiрваний такий татруситься так. Придивляється вчитель до хлопчика. По знаку щось: чубоккучерями, щiчки кругленькi…
—Миколка, це ти?
—Я… — та скривився-скривився.
— Якце ти, що це?..
—Та… та… їсти нiчого, топить нiчим, удягтися…
—Бiдненький!..
— Абатько… простудилися: ще розтавало, а в їх чоботи дранi… ноги крутить…
— Такти це…
—Були до хазяїна… найняли… так… я… не здужаю… аж захворiв був… Такмене в поводаторi це…
Дверiв свiтлицю одхиленi були… Стiл видно було, розгорнуту книжку, скрипку, картини…Глянув Миколка… заплакав...”
Безперечноцей твір не тільки є одним із найкращих в творчості А. Тесленко, а й в усійукраїнській літературі. Відтінки почуттів, портретні характеристики героїв івсе це висловлено досить простими фразами і в творі невеличкого об’єму. Неможнане звернути увагу і на його велике виховне та педагогічне значення.
Отже,хотілось би узагальнити матеріали з вивчення творчості письменника іохарактеризувати його індивідуальну манеру викладу та використання художніхзасобів.
АрхипТесленко створив свій художній стиль, особливістю якого є простота,невимушеність розповіді. Найчастіше оповідання в нього ведеться від першоїособи, причому письменник майстерно індивідуалізує мову своїх персонажів.Розповідь у Тесленка звучить вільно і природно, має завжди схвильований,емоційно-наснажений, пронизаний психологізмом характер, ніби людина розповідаєв час найбільшого душевного зворушення.
Можнавиділити такі індивідуалізовані риси стилю письменника, які притаманні длябільшості його творів.
По-перше,для його стилю властиві коротка, уривчаста фраза, лаконізм викладу думки, черезщо деякі дослідники навіть називали цей стиль “телеграфним”. Письменник завждипрагне висловити свою думку найкоротше.
Користуючисьтакою манерою розповіді, Тесленко уміє в невеличких за розміром творах сказатидуже багато. Мова його персонажів завжди індивідуалізована.
Впортреті персонажа письменник подає не тільки уявлення про його характер тазовнішність, але й виражає своє позитивне чи негативне ставлення до нього.
ПриродуТесленко змальовує завжди з поетичним, трохи сентиментальним замилуванням,немов промовляє до людей: чому ж природа така досконала, і чому такенедосконале людське життя?
Хочстиль письменника в цілому тяжіє до реалізму, інколи він навіть вдається донатуралістичних образів та моментів [14, 18].
Всіці риси характеризують не тільки розглянутий нами твір “Школяр”, а й інші.
 
2.3“Страчене життя” – вершина творчості А. Тесленка
 
Цінністьтворів Тесленка полягає в тому, що він надзвичайно проникливо відобразивнужденне, безправне життя селянської бідноти, трагедію розшарування суспільства,поривання передових селян до чогось кращого, а це краще — мрії про землю, волю,демократію і освіту.
Твором,у якому з найбільшою повнотою відбилися життєві спостереження, оцінки і поглядиписьменника, є повість «Страчене життя», яку він написав в 1910 році. В основутвору покладені дійсні факти.
Центральноюпостаттю в повісті «Страчене життя» є сільська дівчина Оленка. Оленчині батькиживуть бідно. Щороку в сім’ї невистачало хліба до нового врожаю. Оленка відприроди була розумна, обдарована. Ставши школяркою, дівчина навчалася з великоюнаполегливістю й старанням. Невдовзі вона стала найкращою ученицею на весьповіт. Її віддали спочатку до так званої второкласної, а потім вцерковно-учительської школи на казенне утримання. І тут дівчина охочеоволодівала наукою. Оленка щиро захоплювалась досягненнями науки, культури,освідченими людьми і ставила їх собі за приклад.
Духовнедля Оленки — невід’ємна частина того, що складає життя «по-людському», життя,до якого вона жадібно тягнеться. Дівчина прагне не стільки вирватися з обіймівнужди, скільки людей добру навчити. Людина з народу, Оленка не забуває про своєпоходження. Особливо гостро вона відчула потребу спілкування з простими людьми,з природою, коли впевнилася у лицемірстві панства. Дівчина здатна розпізнатидушевні якості людини. Духовно убогих, честолюбивих людей вона зневажала, незапобігала перед ними. Саме тому вона й залишилась без роботи. Її правдиву ічесну, світ лицемірства не прийняв.
Людськагідність Олени, молодої вчительки, гнівно постала проти моральної гнилібуржуазних відносин, якій вона не могла нічого протиставити, крім свого життя.Її мрії розбиваються об жорстоку дійсність. Самогубство дівчини — не виявхворобливого безвілля, духовного занепаду. Воно викликано глибоким переконаннямв недоцільності жити так, як живе її оточення, небажанням розмінювати людськугідність на приниження, лицемірство і брехню [15, 41].
СамогубствомОлени Тесленко засудив суспільство, в якому панують гнобителі, честолюбці ілицеміри, а чесні і правдиві люди гинуть.
Архип Тесленко — самобутній майстер портрета. У повісті цілагалерея портретів — і що не тип, то індивідуальність.
Портрети чіткі, яскраві, лаконічні, рельєфні. Зображення —динамічні, подаються у процесі становлення і розвитку характеру.
У дитинстві ніжна, лірична Оленка — «як опеньочок», «всорочечці, чорнявенька». Письменник відповідно зображує її обличчя, одяг,постать.
Помітно змінюється портрет Оленки в останні дні її життя.Вона «зробилась бліда-бліда, з лиця спала, і попід очима сині смуги лягли».
Портрет Палажки так само відповідає її характеру: «огряднішаякась», «нечепурна».
З любов'ю зображений «учитель народний» Сергій — «такийкругленький, русявенький, як мати»; «у ситцевій блузці». Співчутливо малюєписьменник сільського бідняка, що вийшов з наймитів і потрапив у тенетамироїдів, Михайла Панасенка: «Такий він із себе: височенький, сухорлявенький».Постать Панасенка домальовується у сцені зустрічі з паном.
Яскраво подано і портретні характеристики класових ворогів.Куркуль Семен Остапчук — суддя у волості і лихвар у селі, «чоловік багатий,поважний, письменний» — «такий здоровий, показний», за висловом Михайла — «чортрудий». Куркульський блазень, підбрехач — «свідок» Омелько Бовкун виставлений вусій його мізерності: «невеличкий, ніс синій»; «легко його підмогоричити можна:любить випити, любить і збрехати» [ 16, 32].
Психологічного заглиблення досягає письменник і тоді, коликількома штрихами накидав він навіть «дрібненькі» портрети в епізодах — всірізні, але в кожному, бодай однією рисою, проступає характер, окреслюєтьсяіндивідуальність. Чиновний учитель, що десь «у городському вчителює», наділенийвідповідними портретними деталями: «такий у ґудзиках… кокарда».
Портретна майстерність Тесленка відіграє важливу роль утипізації образів.
Майстер психологічної характеристики і портрета, Архип Тесленковміло користується народною і літературною мовою. Кожному персонажу властиві характернісаме для нього слова й словосполучення.
Мова повісті багата тропами й фігурами. Серед художніхзасобів особливо виділяються порівняння — «Як пташечка та, схопилась Оленка, начепурхнути хотіла», «червона, як ягідка»; метафори —«Почервоніла та й очі вземлю», «справжнє пекло в хаті», «Палажка… гризе йому голову»; персоніфікація— «Гай… то в долину збігає, то в поле вискакує», «село лежить», «сонечкопіднялося», «долина побігла», «удавили сльози»; епітети — «карі оченята», «молодесенькесерденько»; «сонечко… золотеньке», «село… кучеряве», «гаї… червонобокі», «інтелігенції…тупої, нікчемної».
Спільною рисою цих засобів образної мови є їх народнийхарактер, фольклорне походження.
Найхарактернішу якість стилю повісті «Страчене життя», як івсієї творчості Тесленка, становить лаконізм синтаксичних конструкцій — і вмові персонажів, і в розповіді автора, і в описі явищ, картин, подій.
Глибоко схвильований долею людини, письменник раз-по-развдається до ліричних відступів. Героїня повертається в село, де народилася ізросла — її почуття сповнює ліризм: «Дорогі, рідні місця»...; «Здрастуй, ріднесело!»
Широко застосовувані у повісті прийоми художніх контрастівслужать осудженню суспільного зла і утвердженню закономірностей боротьби засоціальну справедливість [17,5].
Так, через пейзажі, які часто контрастують з настроямигероїв, відбито оптимізм Тесленка, його віру в торжество справедливості. І хочнавколо письменника був морок, а на душі його біль і смуток, пейзажі повісті«Страчене життя» сонячні, життєрадісні. У цьому основна ідейна функціяпейзажів.
Міцна віра Тесленка в те, що запанує людськаправда, проходить через усю повість. Досить згадати, наприклад, поєдинокбідняка Василя Панасенка з суддею-глитаєм Семеном Остапчуком. Цей поєдинокзакінчується моральною перемогою першого.
Повість«Страчене життя» — цільне художнє полотно, всі частини якого органічно злитіміж собою. Єдина й скрізна сюжетна лінія — соціально-психологічне вмотивуваннязагибелі Олени і викриття антигуманності само-державно-експлуататорського ладута його ідеології
Основний конфлікт — між молодою народною вчителькою Оленкою, зодного боку, і жорстоким попом Полієвктом, високомірним земським діячем паномКочурою, сільським багачем-мироїдом Остапчуком та огидним лакеєм, моральноспустошеним Грищенком, з другого,— доведений до логічно вмотивованої розв'язки.У ворожому людині середовищі хижаків і лицемірів, не стерпівши приниження,омани і фарисейства, чесна натура протестує ціною власного життя і цим самимкидає виклик ворогам, викриває й засуджує вбивць [18,9].
Уповісті «Страчене життя» письменник нещадно викрив облудність лицемірнихзакликів буржуазних лібералів і церковників «любити свого ближнього». «Убивці!»звучить як звинувачувальний акт і вирок усім, хто стратив життя людини.

Висновки
Отже,виконавши курсову роботу ми спробували розв’язати такі завдання дослідження:
- дослідити особливості психологізму в літературі кінця 19 століття;
- провести літературознавчі паралелі творчості А. Тесленка з творамиінших авторів цієї епохи;
- розкрити творчі та життєві передумови написання творів “Школяр”,“Страчене життя” та особливості психологічної майстерності автора.
Требазазначити, що дев’ятнадцяте століття характеризується зацікавленістю світовоїнауки та мистецтва психологією та її впливом на взаємодію людини тасуспільства, внутрішніми мотивами та переживаннями людей. Хоч з невеликоюзатримкою, проте світові тенденції літератури, та виникнення психологічноїшколи в літературознавстві, теорій психології творчості та ін… не змогли невплинути на українську літературу.
Предметомвивчення психологічної школи була внутрішня, психологічна сторона художньоїтворчості, яка була прийнята за сутність мистецтва. Провідні світові діячівідходять від соціологічного підходу до суспільних явищ, замінюючи йогопсихологічним. В Україні ці тенденції проявляються частково, бо досить сильно ігостро відчувається суспільно-соціально-класовий конфлікт.
Говорячипро дитячу літературу 19 ст. неможливо не приділити увагу творам І. Франка та МКоцюбинського, які не тільки фактичним матеріалом, схожістю образівперегукуються з творами А. Тесленка, а й увагою до внутрішнього світу маленькоїлюдини, дитини, її переживань та долі.
Приділяючинайбільшу увагу творчій манері А. Тесленка ми прийшли до таких висновків.
АрхипТесленко створив свій художній стиль, особливістю якого є простота,невимушеність розповіді. Найчастіше оповідання в нього ведеться від першоїособи, причому письменник майстерно індивідуалізує мову своїх персонажів.Розповідь у Тесленка звучить вільно і природно, має завжди схвильований,емоційно-наснажений, пронизаний психологізмом характер, ніби людина розповідаєв час найбільшого душевного зворушення.
Можнавиділити такі індивідуалізовані риси стилю письменника, які притаманні длябільшості його творів.
По-перше,для його стилю властиві коротка, уривчаста фраза, лаконізм викладу думки, черезщо деякі дослідники навіть називали цей стиль “телеграфним”. Письменник завждипрагне висловити свою думку найкоротше.
Користуючисьтакою манерою розповіді, Тесленко уміє в невеличких за розміром творах сказатидуже багато. Мова його персонажів завжди індивідуалізована.
Впортреті персонажа письменник подає не тільки уявлення про його характер тазовнішність, але й виражає своє позитивне чи негативне ставлення до нього.
ПриродуТесленко змальовує завжди з поетичним, трохи сентиментальним замилуванням,немов промовляє до людей: чому ж природа така досконала, і чому такенедосконале людське життя?
Хочстиль письменника в цілому тяжіє до реалізму, інколи він навіть вдається донатуралістичних образів та моментів.
Всіці риси характеризують не тільки розглянутий нами твір “Школяр”, “Страченежиття” та інші.

Списоквикористаних джерел
1. Довідник з теорії літератури. – К.: Наукова думка, 1998. – 765с.
2. Краткая литеретурная энциклопедия. М. – 1999. – Т.6. – 837с.
3. Ллітературознавчий словник-довідник. – К.: Академія, 2006. – 751с.
4. Грицюта М. Чари недоспіваної пісні Тесленко А. Школяр.- К., 1989.-134c/
5. Костюченко В. Крізь терни до світла Тесленко А. Оповідання.- К.,1985.- 78c.
6. Назаров Б. Морфологія оповідань Архипа Тесленка.Слово і час.-1999.- №2.- С 9-8.
7. Півторадні В. Архип Тесленко: Життя і творчість.- К.: Дніпро,1982.- 170с.
8. Півторадні В. «Страчене життя»: Повість правди і любові // Укр.мова і л-ра в шк.- 1983.- №3.- С6-9.
9. Погребенник В. Українська література кінця 11 — початку 20 ст. //Укр. мова та л-ра.- 1988.- №21-24, черв.- С.83-84
10. Сидоренко В. Вивчення творчості Архипа Тесленка.- К.: Рад. шк.,1979.- 101 с.
11. Смілянська В. Архип Тесленко: Літ. портр.- К.: Дніпро, 1971.- 104с
12. Смілянська В. Архип Тесленко // Тесленко А. Прозові твори.Драматичні твори. Вірші. Листи.- К., 1988.- С.5-23
13. Таран В. Образи вчителів у творчості Архипа Тесленка і СтепанаВасильченка // Укр. мова і л-ра в шк.- 1987.- №2.- С.17-22
14. Тесленко А. За пашпортом: Вибр. Твори. — К.: Дніпро, 1985.- 319 с.
15. Тесленко А. Прозові твори. Драматичні твори. Вірші. Листи. — К.:Наук. думка, 1988.- 480 с
16. Тесленко А. Страчене життя: Оповідання, повість.- К.: Дніпро,1981.- 239 с.
17. Крижанівський С. Архип Тесленко. Державне видавництво худ. літ-ри.К.- 1980. – 326с.