ПРИВАТНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД
ДОНЕЦЬКИЙ ІНСТИТУТ СОЦІАЛЬНОЇ ОСВІТИ
Факультет філології, журналістики та перекладу
кафедра філології
КУРСОВА РОБОТА
Тема: Роль митця і мистецтва у житті суспільства (за драмамиЛесі Українки)
Студентки ІІ курсу
заочної форми навчанняфакультету
філології, спеціальності
«Українська мовата література. Англійська мова»
групи УМАМ-08 ЗН
Кочерги Н.А.
Науковий керівник к.філол.н.Майборода Н.В.
Донецьк 2010
Зміст
Вступ
Розділ І. Ідея служіння митця народу як одна із провідних утворчості Лесі Українки
Розділ ІІ. Втілення проблемивзаємин митця і суспільства у драмі „У пущі”
2.1 Загострення конфлікту між митцем і суспільством у творі
2.2 Занепад хисту митця Річарда Айрона
2.3 Причини занепаду талантуРічарда Айрона
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
Великий митець належить не лише своїй епосі. Художніобрази, ідеї переживають автора і стають надбанням поколінь, цілих народів, якікожного разу прочитують їх по-своєму, з точки зору свого часу, його завдань і потреб,щоразу відкривають нові пласти закладених там думок, почуттів, проблем.
До митців, що пережили свій час і їхні твори збагатилискарбницю духовної культури, належить Леся Українка. Її творчість стала однією звершин художньої свідомості українського народу в його історичному поступі і водночасвидатним явищем світової літератури, адже криє в собі невичерпні джерела високихлюдських ідеалів добра і справедливості, сповнена гуманізму, свободи і братерстванародів.
Ім'я поетеси овіяне особливою всенародною любов'ю.Сама постать Лесі Українки як людська особистість має колосальну притягальну силу,якусь магічну привабливість. Це булла людина виняткової мужності і принциповості,духовної краси і мистецького обдарування. Великий поет України і жінка з трагічноюдолею, вона ввійшла в свідомість поколінь як символ незламності і боротьби. До когортисильних духом її прилучив здійснений нею життєвий і творчий подвиг.
Провідна тема творчості письменниці — роль мистецтваі місце митця в житті суспільства. Поет, художник, на думку поетеси, — це будительдуш, вартовий рідного краю, для якого слово — зброя.
Питання ролі митця у суспільстві було актуальнимзавжди: і століття тому, і у вирі сьогочасної дійсності. Так чи інакше, митець являєсобою взірець мудрості, гідності, чесного служіння справедливості, наслідуванняспоконвічних законів моралі. До його слова прислухаються, за ним йдуть. Тому наньому лежить надзвичайна відповідальність і за свою позицію та вчинки, і загаломза долю свого народу.
Дана курсова робота являє собою дослідження ролі мистецтва і місцемитця у житті суспільства в текстах драматичних творів Лесі Українки.
У процесі роботи використовувалися матеріали з вітчизняних та закордоннихбібліографічних джерел і тексти досліджуваних творів: «У пущі».«Оргія», «Орфеєве чудо».
Тема курсової роботи — роль митця і мистецтва у житті суспільства.
Актуальність курсової роботи полягає в тому, щона матеріалі драми Л. Українки «У пущі» досліджується питання впливу ролімитця, його гідності, служіння справедливості, наслідування споконвічних законівморалі на суспільство.
Метою роботи є комплексний аналіз розкриття усієї складності, неоднозначностісуспільної місії митця в суспільстві. Для виконання поставленої мети необхідно розв'язатитакі завдання: проблеми взаємин митця і суспільства; конфлікт між сторонами; наслідкиконфлікту.
Розділ І. Ідея служіння митця народу як одна ізпровідних у творчості Лесі Українки
Проблеми сутності мистецтва, його зв’язків із дійсністю,особистості митця як творця духовних цінностей були актуальними для українськоїлітератури початку ХХ століття. Народжувалась модерна література, велися пошукиу методах, стилях, жанрах.
Леся Українка надавала зазначеним питанням великоїваги, на що неодноразово вказувала у своїй літературно-критичній та епістолярнійспадщині. Вагомим чинником духовності постає у світо баченні й творчості письменниціособистість митця [20, 21]
Леся Українка належить до митців, що пережили свійчас і їхні твори збагатили скарбницю духовної культури. Її постійно хвилювала тема митець і суспільство.
В основу твору письменниці «У пущі» закладеноконцепцію митця нового типу, що відстоював право людини на прекрасне, її потяг довищого, “надземного" ступеня краси, вільної від суспільно-практичних потреб;йдеться про протистояння митця і середовища, нове співвідношення і взаємодію масі героя. Митець виступає провідною дійовою особою, що дає авторці можливість податирізні аспекти особистості, створити складні ситуації, розкрити конфлікти — зовнішній внутрішні, показати вплив мистецтва на життя й навпаки. Проте, незважаючи на різноманітністьознак, при глибокому аналізі дій, вчинків, само — та інохарактеристик митців — дійовихосіб драматургічних творів Лесі Українки спостерігається певний комплекс морально-етичних,ідеологічних, філософських рис характеру митця, що дає підстави вважати їх концептуальними,виділити тип митця [15, 156].
Драматичну поему «У пущі» Леся Українкаприсвятила глибоким роздумам про мистецтво, про становище й долю художника в антагоністичномусуспільстві, про його місце та обов'язок у боротьбі проти реакції за вищі, світліідеали.
Дія драматичної поеми відбувається в XVII столітті, коли вже нехристиянство переслідували, а воно боролося зі своїми єресями, розколовшись на окремітечії, навіть секти, коли пуритани змушені були покинути Англію і заснувати своюобщину в пущах Північної Америки.
Матеріалом для поеми Л. Українка обрала внутрішнісуперечності у взаєминах і поглядах пуритан-переселенців з Англії до Північної Америки.Головний герой — скульптор Річард Айрон, трагічна постать, яка не знаходить відгукуна прагнення любові, правди, волі серед громади фарисеїв, сектантів, обмежених людей.
У світлі ідеї «мистецтва для мистецтва»новими смислами починає обростати тема призначення митця та ролі мистецтва. Однаккожен інтерпретує вибір митця по-своєму: від служіння музі чи відданості інтересамгромади до звинувачення і відповідальності народу за смерть таланту, а також допереосмислення суті та вартості мистецтва як такого.
Для Лесі Українки творчий процес — це одержимість,фатум, бажання творити, якому ніщо не повинне стояти на перешкоді. Мотив протистояннямитця і юрми стає наскрізним для Лесі Українки [15, 38].
Окреме місце в драматургії Лесі Українки посідаєособистість митця, творця i примножувача культурно-духовних цінностей людства.
Визначальними рисами типу митця виступають силаталанту, відчуття й усвідомлення вiчностi мистецтва й краси в поєднанні з прагненнямвіддати талант служінню своєму народові, постійне намагання творити iстиннi духовнiцiнностi. За концепцією Лесі Українки, покликання митця — пiдносити до боротьби,праці й краси. Вона звертає увагу на взаємозв’язок митця із суспільством i народом.
Багаторічні роздумиписьменниці над проблемою свободи творчості і мистецького покликання вилились уїї драматичній поемі «У пущі».
У світлі ідеї «мистецтва для мистецтва»новими смислами починає обростати тема призначення митця та ролі мистецтва. Однаккожен інтерпретує вибір митця по-своєму: від служіння музі чи відданості інтересамгромади до звинувачення загалу і відповідальності народу за смерть таланту, а такождо переосмислення суті та вартості мистецтва як такого.
У листах до А. Кримського, І. Франка, брата Михайла,О. Кобилянської, М. Павлика, у статях „Малорусские писатели на Буковине”, „Заметкио новейшей польской литературе”, „Новейшая общественная драма”, у фрагменті „Європейськасоціологічна драма в кінці ХІХ ст.” поетеса шукає, висловлює та обґрунтовує теоретичнізасади нового мистецтва, виражає своє художнє credo. Яким ж було це credo? На думкуО. Білецького, О. Бабишкіна, І. Журавської це був „неоромантизм з усією складністю,неординарністю і суперечливістю його зв’язку із визвольною боротьбою" [5,32].
Для Лесі Українки творчий процес — це одержимість,фатум, бажання творити, якому ніщо не повинне стояти на перешкоді. Мотив протистояннямитця і юрми стає наскрізним для Лесі Українки в пізній ліриці, а також у творах«Оргія», «Орфеєве чудо», «У пущі», «Лісова пісня»та ін.
Драматичну поему «У пущі» Леся Українка,присвятила глибоким роздумам про мистецтво, про становище й долю художника в антагоністичномусуспільстві, про його місце та обов'язок у боротьбі проти реакції за вищі, світліідеали. Вона створила образ, який постійно знаходиться в боротьбі між ірраціональнимта раціональним. Це образ митця, це проблема визначення мистецтва як засобу служіннясуспільству.
Матеріалом для поеми Леся Українка обрала внутрішнісуперечності у взаєминах і поглядах пуритан — переселенців з Англії до ПівнічноїАмерики. Головний герой — скульптор Річард Айрон, трагічна постать, яка не знаходитьвідгуку на прагнення любові, правди, волі серед громади фарисеїв, сектантів, обмеженихлюдей, він утверджує власне творче кредо: «Pereat mundus, fiat ars»(«Хай згине світ, а хист хай буде»). Однак світ не гине, громада виганяєскульптора за непокору та небажання служити її потребам, і талант гине чи то віднезатребуваності, чи то через відсутність тих, хто здатен оцінити його, а може,від приреченості. Така доля «скульптора серед пуритан». Леся Українка,власне, не дає відповіді на поставлені питання, вона розкриває внутрішні суперечностіта сумніви, але не має жодного бажання виносити присуд. Ця недосказаність, відкритістьтвору і тепер інтригує читачів та критиків.
Коло особистісних характеристик творчої людинив її драматургічній спадщині є досить широким. У ряді творів (“У пущі”, “Оргія”,“Орфеєве чудо” та ін.) митець виступає провідною дійовою особою, що дає авторціможливість подати різні аспекти особистості, створити складні ситуації, розкритиконфлікти — зовнішні й внутрішні, показати вплив мистецтва на життя й навпаки. Проте,незважаючи на різноманітність ознак, при глибокому аналізі дій, вчинків, само — та інохарактеристик митців — дійових осіб драматичних творів Лесі Українки спостерігаєтьсяпевний комплекс морально-етичних, ідеологічних, філософських рис характеру митця,що дає підстави вважати їх концептуальними, виділити тип митця [8, 138-140].
Подальший розвиток зазначені риси отримують у драматичнійпоемі “Оргія”, яка була одним з останніх творів Лесі Українки, вже зрілої людиниі письменниці. Головний персонаж твору — співець Антей — теж вбачає своє покликанняу збереженні надбань культури свого народу. Конфлікт ускладнюється тим, що ряд учнів,друзів і навіть дружина Антея віддали свої таланти на службу римлянам-завойовникамзаради слави, матеріальних статків, пошани тощо, “продалися колонізаторам"[8, 141-144].
Визнаючи як реалію те, що митець може зароблятина життя своїм талантом, Леся Українка підкреслює неможливість для Антея служитипоневолювачам його народу. Фізична смерть для персонажа є гідною альтернативою рабськомуслужінню чужій культурі. Антей не вагається у критичний момент: його смерть повиннане тільки зберегти його талант та особисту незалежність, але й подати приклад тим,хто зрадив своїм талантам і народові. Символічним є те, що постійно підкреслюючинаціональну приналежність і свідомість свого персонажу, авторка вводить у твір епізод,у якому Антей перед смертю грає на лірі, оздоби якої було зібрано в різних країнахсвіту. Саме за допомогою такої “багатонаціональної" ліри кидає герой свій полум’янийзаклик до всіх поневолених слухачів:
Тепер, всесвітній даре, послужи мені…
Голос дай німоті рабів!
Розворуш нам оспалу кров,
Розмах дай нашій силі скритій! [25, 66].
Таким чином, митець, хоч і живе для свого народу,але й усвідомлює загальнолюдські завдання мистецтва.
Одним із таких завдань у творі “Оргія” є необхідністьдля митця служити вічності. Для цього йому потрібна, крім таланту, ще й велика особистамужність.
Отже, у характері митця Антея спостерігаються єдністьособистісних ознак, головними з яких є талант, гідність, мужність, усвідомленнясутності і завдань мистецтва з авторськими поглядами на роль митця й мистецтва вжитті людей. Найважливішим завданням митця є постійний заклик до боротьби, зверненнядо кращих рис свого народу і водночас збереження й творення вічних цінностей.
Поглиблюючи характер митця, Леся Українка звертаєтьсяу драматургії до характеру творчої особистості, яка не знайшла місця своєму талантові.
Серед творів Лесі Українки про сутність мистецтвата особистості митця легенда “Орфеєве чудо” посідає особливе місце. В основу їїлягли як реальні факти й особи, так і міфологічний сюжет та образ, творчо переосмисленийписьменницею відповідно до власних поглядів. У центрі твору стоїть митець з промовистимім’ям Орфей.
Творчу людину зображено тоді, коли під тиском обставинвона залишає музику і під тиском необхідності береться до фізичної праці. Акцентуючиувагу на її важкій виснажливій суті, письменниця наголошує на згубному впливі такоїпраці на творчий потенціал митця. Водночас підкреслено силу і можливості справжньогомистецтва і творця. Відомо, що музику Орфея сприймало навіть каміння. І тому, взявшисьдо гри, Орфей досягає більшого, ніж зміг би досягти фізичною працею. Музика розбудилалюдей, примусила будувати мур для захисту міста. “Орфеєве чудо” виявляється неоднозначним:силою мистецтва співець зумів досягти духовного перелому, злету, товариші повірили,що саме музика примусила каміння лягти в мур. Але найбільшим чудом виявляється те,що загал усвідомлює:
Такий митець — і був у нас як раб? [25, 316]
Таким чином, у творі вказано на таку концептуальнурису митця, як віра в силу свого таланту. Водночас гостро ставиться проблема митцяі суспільства, яка вирішується через усвідомлення людом творчої сили співця й мистецтва,а через нього — пробудження свідомості, єднання з цією творчою силою. Відбуваєтьсяслужіння митця оточенню і піднесення загалу до рівня митця, що, власне і було метоютворів “новоромантизму”. Але й акцентовано, що таке єднання — натхненне, чарівне:твір недарма має у назві “чудо”. Для того, щоб це чудо стало можливим, необхіднаєдність співця і його слухачів. Отже, ще однією рисою типу митця можна вважати нетільки його боротьбу, але і єдність із народом, конструктивне подолання розривуміж ідеалом і дійсністю.
У Лесі Українки протистоянняобов’язку митця перед суспільством і служіння своїй власній музі завершується перемогоюмузи. Не всім дано талант творця. А якщо хтось його має, то він не повинен змушуватицей талант діяти за якимось статутом, за якимись встановленими правилами. Свобода- головна умова розквіту таланту — в неволі, в путах він загине. Свобода творчості,вільного польоту думки — ось до чого має прагнути митець. Він не має права витрачатисвій дар даремно. Ідея служіння митця народу у творчості Лесі Українки еволюціонуваладо утвердження думки про служіння митця таланту, про трепетне до нього ставлення[5, 83].
Леся хотіла служити суспільним ідеям і, як могла,робила це. Але її муза була сильніша за неї, вона диктувала свої умови. Вона браламитця в полон. Леся підкоряється своїй музі з радісним болем, і в її каятті звучитьтріумф причетності до вічності.
Розділ ІІ.Втілення проблеми взаємин митця і суспільства у драмі „У пущі”
Події, зображенів драматичній поемі «У пущі», переносять нашу уяву в перші поселення колоністіву Північній Америці. В ремарці на початку твору Леся Українка точно вказує час імісце дії: діється в XVII столітті в Північній Америці; перші два акти — в невеликійколонії в Масачузеті, останній — в Род-Айленді.
Сюди прибуває скульпторРічард Айрон, він приїхав з Венеції. Наступ католицької реакції, посилення феодальнихутисків у середньовічній Європі змусили скульптора покинути Італію, де мистецтвозанепадало, обставини сковували митцеві крила, гальмували його творчий розвиток.Талановитий митець — Айрон — сповнений мрій і надій. Він бажає у «новому світі»,«серед нового краю запалити одвічної краси нове багаття». Митця жене
Свята, велична мрія,
що ніби люди можутьвільні бути. [25, 112]
Річард Айрон мріяв, що тут буде Новий світ. З палким завзяттям Річард сподівається гори перевернути,хоч і розуміє, що «в новому краю треба хащів розчистити вперед чимало, а потімвже розпалювать багаття». Та вірить у свої сили, в можливість утвердити тутталант митця.
Але потрапляє РічардАйрон в американські пущі. Через весь твір автор поступово, логічно й переконливорозкриває страшний зміст цієї метафори — у пущі. Але тут легшебуло розчистити віковічні пущі, ніж ті «лихі терни», що виросли між людей.Він, вихований на батьківщині гуманізму — в Італії, не може підняти своє середовищедо рівня своїх мистецьких понять. Його не розуміють і цькують. У творі української поетеси прозорливо викриваютьсятак звані американські «свободи», фальшиву суть яких глибоко збагнулавона вже тоді, на порозі нового віку. Людина у цих пущах стає безправною, позбавленоюбудь-яких свобод, де контролюються не лише вчинки, але і її думки. Леся Українкаяскраво показує у всьому цьому фарисейську роль релігійних проповідників. Виразнопоставлені в творі ідейні акценти не втратили своєї актуальності й у наш час [25,75].
Американська пущагнітить, а далі поступово вбиває прекрасне в людині. Скульптор спочатку дивується,натрапляючи на перешкоди своїм добрим замірам, а потім вступає в конфлікт з пуританськоюобщиною, зокрема з її пастором, проповідником Годвінсоном. Митець вражений несподіванимдля нього пуританським аскетизмом колоністів, лицемірством духовного пастора Годвінсона,який всім, в тому числі й скульпторові, нав'язує свою волю, свої закони. Залякані,затуркані члени общини безмовно підкоряються йому.
Айрон побачив туттакож вражаючі соціальні контрасти — «корчі з голоду» бідняків і ажіотажнаживи, цинічний прагматизм буржуазії: роблю те, що мені вигідно, що дає прибуток,всупереч моралі, добрим традиціям, навіть закону. В таких умовах людям не потрібнемистецтво скульптора, бо одні прибиті злиднями, інші надто обмежені, щоб зрозумітийого. Річард не в силі переконати громаду, змінити спосіб її життя. І в'яне палкамрія митця.
2.1 Загострення конфлікту між митцем ісуспільством у творі
В поемі «У пущі» порушуються проблеми:вірність і зрада, любов і влада. Скульптор Річард Айрон не може знайти спільноїмови із пуританською громадою в Масачузеті, зокрема з її духовним провідником — проповідником Годвінсоном. Митцеві не раз доводиться вступати в гостру полемікуз рідними та близькими йому людьми. Гордий, впевнений у тому, що його сила«на самоті» нічим не поступається Годвінсовій силі в громаді, Річард кидаєвиклик пуританам, чим, по суті, провокує погром ними своїх мистецьких творів.
Проповідник Годвінсоннастроює пуритан проти Айрона, відчувши в його волелюбних словах, незалежних вчинкахнебезпеку для себе. Годвінсона разять слова скульптора:
Хто має силу з примусомборотись,
той робить завждитільки по охоті.
Бо якщо ми не думкуборонили,
то я не знаю, защо ми боролись.
Годвінсон
За боже слово й загромадську волю!
Річард
Ав чім, по-вашому,громадська воля?.
Годвінсон
(з погрозою вголосі)
Громада власні паростінегідні
рубати може і в вогонькидати.
і їх ніхто не смієборонити.
Річард
(до Годвінсона)
В такій громаді,справді, повна воля
всім фарисеям [25,64].
Так зав'язуєтьсяконфлікт. Проповідник недвозначно натякає Айронові, що він парость негідна, якуможна знищити. І Річард відверто називає Годвінсона фарисеєм.
Далі конфлікт загострюється.За те, що Айрон вступив, за словами проповідника, з громадою в поєдинок, духовнийпастор підбурює пуритан. Твори скульптора вважають богохульством, розбивають видатнийтвір мистецтва — найкращу скульптуру. На Айрона зводять наклеп, звинувачуючи йогоу зв'язку з молодою індіанкою, з якої він ліпив скульптуру.
Пуританська громада заперечувала право творчоїсвободи, бо громада, це велика сила, а кожен громадянин повинен служити спільноті.Джонатан, теж скульптор і колишній товариш Річарда,скорився пуританам, «в покорі духа оддав на службу господа себе» — вінліпить підсвічники для церкви. Це корисно і дає прибуток. «Кому потрібна такраса?», — так тепер говорить Джонатан про мистецтво і навчає Айрона:
Даремне ти з громадоюзавівся,
а надто з Годвінсоном.
Та Річард непорушнийу своєму переконанні. «Путь моя правдива», — заявляє він. Скульптор згадуєпритчу про Марту і Марію:
Марта дбала про потребичасу,
Марія ж прагнулатого, що вічне.
Едіта
Ти думаєш.
Річард
Іти услід Марії [18, 100]
Не дивлячись ні на що Річард не став на ганебний шлях, яким пішов Джонатан, скульптор незраджує своєму хистові, бо справжній митець не може зрадити свої ідеали і “від хистувідступитись”.
Річард залишається вірним своїм ідеалам, ні накрок не відступає від дорогих переконань. Він готовий до нових випробувань і новоїборотьби.
Такий висновок випливавіз переконань самого автора, який розцінює відступництво як самогубство митця.«Це страшна жертва душі, у мене рука не здійметься на таке самовбивство»,- так писала Леся в листі до Михайла Павлика [2, 60].
У тексті драматичноїпоеми, читаємо слова Річарда Айрона: О, я знаю!
Ви хочете, щоб зрадивя скульптуру?
Не можу я, бо зрадникомне вдався.
Та навіть хоч бий зрадив, як Іуда,
я, певне б, і повісився,як він.
2.2 Занепад хисту митця Річарда Айрона
Але скульптор Айронне переміг у боротьбі з духовною пущею. Він покидає Масачузет і оселяється в штатіРод-Айленд. Звільнившись від фанатично настроєної юрби, скульптор,здавалося б, зможе самореалізуватися. Проте негативна свобода від впливу від ворожогосередовища не переростає в позитивну свободу дій. Тут йому доводиться зустрітисяз не менш страшним і небезпечним ворогом — відсутністю аудиторії, відсутністю інтересудо його праці, Айрона не сприймають як митця, твори його не визнаються мистецтвом.
Митець переживає в Род-Айленді творчий занепад:
"…Чи не краще було тоді,
як руки фанатичні
мої утвори в порох розбивали?
Бо се ж таки було якимсь признанням,
що хист мій справді може мати силу…" [25,146]
Таким чином, зі звільненням від ненастанної боротьбимитець втрачає і самототожність. Дух наживигнітить тут митця не менше, ніж релігійний фанатизм пуритан. Нидіє ясна мрія митця,його мучать важкі роздуми про доцільність творчої праці, обраного шляху. Скульптордуже одинокий, його не розуміє оточення:
Я наче бранець,
що на чужій землішукає бога,
нікому не відомогов країні.
Мистецькі твори Річардавтрачають художню силу, силу правди мистецтва. З-під різця скульптора тепер з'являютьсяне одухотворені постаті, а якісь бліді копії десь, колись, чогось баченого.
Цю внутрішню кризугероя підсилює картина наступаючої ночі, поступового насування темряви — «помалуспоночіло. Тепер тільки невиразне зоряне світло трохи освічує хату». Далі чорнітіні від статуї «перебігають по стінах і по підлозі». Такими ремаркамисупроводжується остання, третя дія драми.
Річарда Айрона оточуютьубогі духом люди, байдужі до всього, що не дає прибутку, матеріальної користі. Вінзамикається в собі, втрачає зв'язок з оточенням. Постає питанняпро те, чи свобода для митця — це завжди благо. Нові скульптури митця, не надихані високою ідеєю, вимучені й надумані:
Р і ч а р д
(сам)
Душа моя за океанполине,
а я зостануся бездушнимтілом,
серед костей, з потвороюсією,
мертворожденною.
(До статуї)
Яка бридка!
Ненавиджу тебе! Горитьлице
від сорому, що показавтебе!
Так згинь же, проклята,зо мною вкупі!
Не хочу я себе переживати!
Хай згине все і слідуне лишиться!
(Замахується,щоб скинути статую з п’єдесталу, але опускає руки).
Ні, не здіймаєтьсярука на тебе,
дитя моєї розпачіі туги.
Переживаючи«муки пекла» і «відгуки раю», герой драматичної поеми Лесі Українкив останньому монолозі висловлює своє сокровенне:
Я не могтиму жити
єдиним хлібом.
Та автор лишає конфліктне розв'язаним, і його відкритістю ніби апелює до читача, його думки. У багатомірностіхарактеру головного персонажа, метафоричності образів скульптури, діалогах-диспутах,як і у відкритості фіналу, виявилися новаторські риси поетики драматургії Лесі Українки.
Образ Річарда Айронаскладний і трагічний. Непростий і ідейно-художній підтекст твору. Дослідники спадщиниЛесі Українки по-різному трактують задум письменниці. Одні пов'язують його з проблемоюмитець і його середовище, з виступом автора проти реакційної філософії прагматизму- філософії американських бізнесменів, інші ж розглядають це як відгомін українськоголітературного життя початку XX століття.
Останнє особливопідтверджують висловлені Лесею Українкою в листі до Івана Франка думки про умовипраці тогочасних українських літераторів [5, 117].
Всі міркування літературознавцівдо певної міри мають рацію, бо незаперечним залишається те, що «У пущі»- твір багатоплановий. Та є у цій драматичній поемі рядок, який влучно характеризуєне лише цю драму, а й (у згаданому аспекті) всю драматургію письменниці:
Я, пливучи сюди,багато думав,
То був великий океандумок.
Серед різноманітнихпроблем, поставлених в драматичній поемі «У пущі», особливо сильно відбивсяконфлікт митця з середовищем, з оточенням, яке його не розуміє, вороже настроєнеі не сприймає мистецтва скульптора. Звідси болючі роздуми про мету й доцільністьтворчої роботи, її реальні наслідки.
2.3 Причинизанепаду таланту Річарда Айрона
Щоб відповісти напоставлені питання, автор піддає героя п'єси тяжким випробуванням. При цьому чіткопроводиться думка, що громадянський обов'язок художника полягає не у ствердженніякихось абстрактних моральних якостей, етичних засад суспільства, його членів. Вінсам зобов’язаний на ділі реалізувати ці якості і засади. Не можна закликати іншихдо чогось, коли ти сам не до кінця чесний у цій справі. «Чисте діло потребуєчистих рук», — любила повторювати Леся Українка. Тому її Річард, вимагаючивід інших справедливості, гідності, чесності, насамперед сам завжди залишаєтьсятаким. Це одна з важливих рис його характеристики [4, 11].
Талановитий скульптор сповнений мрій і надій, вінбажає у “новому світі”, серед нового краю запалити “одвічної краси нове багаття"і вірить у свої сили, в можливість утвердити тут талант митця, — але потрапляє РічардАйрон у пущу. Через весь твір авторка поступово, логічно й переконливо розкриваєстрашний зміст цієї метафори — “у пущі”, в середовище для митця чужорідне, де ніхтоне сповідує культ краси й таланту. Людина в цих пущах стає безправною, позбавленоюбудь-яких свобод, тут контролюються не лише вчинки, але й думки.
Айрон зневіривсяв старому світі не тільки тому, що той світ
"…Зостарівсяв гріхах,
закостенів у звичкахнечестивих".
Леся Українка з тривогоюнагадує про «готовий заніміти» хист Італії, про салонні, елітарні таланти:
В тих палацах,
немов заморські квіти,процвітаю
виборні талани — але в теплиці
скоріше нидіють,аніж цвітуть.
Нащадки велетів,самі здрібнілі,
якась безсила, пещенаїх врода [25, 122].
Також виявляється нездатність митця до пристосуванства.
Кожний художник творить, так чи інакше пов’язуючисебе з певною спільнотою. Жоден митець не може творити тільки для самого себе. Завждипотрібний споживач, реципієнт, цінитель, який дає творцеві внутрішнє переконанняв тому, що його праця комусь потрібна. Усе це призводить Річарда до творчого занепаду,він втрачає свій мистецький хист, бо не може самореалізуватися.
Варто звернути увагуна важливу рису стилю письменниці, що проявляється і в цьому творі, а саме: наявністьдіалогу-полеміки, у якій кожна зі сторін по-своєму має рацію. Ця діалектика думки,зіткнення ідей, де нерідко важко визначити авторську позицію, дещо ускладнює виясненнясмислу твору. В цьому випадку в драматичній поемі «У пущі» принциповезначення має фінальна сцена. Річард не зломився під тягарем обставин бездуховноїпущі, що губить таланти. Його непримиренність, твердість поглядів стануть прикладомдля молоді — такий висновок прочитується завдяки образу юного Деві.
Зв'язок художниказ життям, сумніви у пошуках творчих шляхів, роль мистецької індивідуальності — всете, що завжди так хвилювало поетесу, відбилось у цій драматичній поемі.
Висновки
У драматичній поемі “У пущі” знайшли вияв поглядиЛесі Українки на важливі проблеми мистецтва. Річард кидає зниділу, зманіжену, “тепличну"стару Італію, бо йому здається, що цей хист уже все договорив, що художники лишеповторюють зразки титанів-попередників. Нових “титанічних" почувань і осягіввін сподівається в Америці, в дикому й вільному краю. Але мистецтво потребує ґрунтуй традицій. Дика цілинність незайманих земель неплідна, коли йдеться про красу,творчість. Зречення старої культури, зречення традиції виявилося фатальним для обдаруванняй артистичної долі Річарда Айрона. Новоромантик із презирством ставиться не до натовпу,а до того рабського духу. Річард до кінця залишається самотньо-гордим і йде до загибелі,але таким прикладом хоче показати молодшому поколінню незламність духу.
У своєму творі ЛесяУкраїнка намагалася не просто проголосити свої погляди на питання художнього втіленнянаціонального ідеалу, суспільної позиції письменника, а розкрити усю складність,неоднозначність суспільної місії митця, прагнула ввести читача в саму атмосферудуховної діяльності поета як повноцінного і непересічного героя своєї лірики і драматургії.
Справжнє мистецтвослужить народу, воно озивається болем у серці людському — ця думка стала в поезіїЛесі Українки однією з визначальних.
Митці у драматичних творах Лесі Українки виступають,живуть і творять у різних умовах, різних історичних епохах і художніх світах, міжперсонажами спостерігається ряд типологічних спільностей у морально-етичному і усвітоглядно-ідейному аспектах.
Митець не може жити позареальним, матеріальнимсвітом. Він має бути духовно та матеріально незалежним і ставити талант вище будь-якихматеріальних цінностей.
Митець за будь-яких умов повинен залишатися ізсвоїм народом, знати його життя, творити для нього, будити до боротьби. Акцентовано,що не тільки митець, а й народ мусить мати певні обов’язки, цінувати й поважатиособистість митця. Митець повинен служити народові, народ повинен нести відповідальністьза свого творця.
Ознака типу митця у творах Лесі Українки — усвідомленнямитцем свого таланту, покликання й суті. Митець завжди повинен залишатися собою.Його засіб боротьби — саме творчість, яка здатна вершити чудеса, піднімати до боротьби,будити до життя.
Як визначальну рису типу митця слід підкреслитипрагнення до творення й збереження вічних цінностей. Духовне життя домінує над фізичним,матеріальне поступається перед ідейним. Ніяка жертва не є завеликою, якщо вона даназадля високих ідей. Особисте, хоч і має велику цінність, все-таки відступає передзагальним у національному і в загальнолюдському контексті.
Великого значення поетеса надала соціальному змістумистецтва нової доби, яке замість натовпу стихії оспівує союз індивідуальностей.В образах своїх героїв поетеса прагнула розкрити як соціально-типові риси, так ісвоєрідне, індивідуальне начало.
Список використаної літератури
1. Агеєва В. Митець і пуща. // Слово і час, 1999. — № 8.- С.11-18.
2. Агеєва В. Поетеса зламу тисячоліть. Творчість Лесі Українкив постмодерній інтерпретації. — К.: Веселка, 2001. — 265 с.
3. Бабишкін О. Слово про Лесю. // Українська мова і літературав школі, 1963. — №6. — С.8-11
4. Боженко М.К. Драматичні поеми Лесі Українки. // Українськамова і література в школі, 1966. — № 9. — С.33-34
5. Волинський П. Леся Українка — борець за соціалістичнуестетику. // Леся Українка. Публікації. Статті. Дослідження. — К.: Наукова думка,1973. — 261 с.
6. Демська Л. Проблема індивідуальної свободи в драматургіїЛесі Українки: Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук.- Львів, 1999. — 148 с.
7. Зеров М. Леся Українка // Твори: в 2 т. — Т.2. Історико-літературніта літературознавчі праці. — К.: Дніпро, 1990. — 594 с.
8. Козак С. Неоромантична концепція слова Лесі Українки.// Сучасність, 1993. — №2. — С.138-144.
9. Колесник П. Леся Українка і українська поезія початкуХХ ст. // Леся Українка. Публікації. Статті. Дослідження. — К.: „Наукова думка”,1973. — 261 с.
10. Колощук Н.Г. Інтелектуальний конфлікт у драматургічнійпоетиці Лесі Українки // Леся Українка і сучасність. — Луцьк: „Вид-во Волинськаобласна друкарня„ 2003. — 444 с.
11. Костенко А. Леся Українка: Документальна повість. — К.: Дніпро, 1971. — 163 с.
12. Костенко Л. Поет, що ішов сходами гігантів // Леся Українка,Драматичні твори. — К.: Дніпро, 1989. — 234 с.
13. Ломонос Є. Вивчення творчості Л. Українки. — К.: Радянськашкола, 1987. — 208 с.
14. Лосев А. История античной эстетики. — М.: Высш. шк.,1963. — С.3-33.
15. Міщенко Л.І. Леся Українка. Посібник для вчителів.- К.: Радянська школа, 1986. — 302 с.
16. Моклиця М.В. Леся Українка і Ольга Кобилянська: двіграні модернізму // Леся Українка і сучасність. — Луцьк: „Вид-во Волинська обласнадрукарня„ 2003. — 444с.
17. Олійник Микола. Леся. — Київ. Молодь, 1960. — 232 с.
18. Павлишин М. Постколоніальна критика і теорія // Антологіясвітової літературно-критичної думки XX ст. /За ред. М. Зубрицької/. — Львів: Літопис,1996. — С.531-535.
19. Радишевський Р.П. Іскри єднання: До питання про інтернаціональнімотиви творчості Лесі Українки. — К.: Дніпро, 1983. — 184 с.
20. Семененко Л.М. Митець як концептуальний герой драматургіїЛесі Українки // Вісник Запорізького державного університету, 2000 — №1,. — С.23-27.
21. Стебельська А. Образ волі і рабства в драмах Лесі Українки.// Позакласний час. — К.: Веселка, 1998. № 6 — С.13-18
22. Степанишин Б. Леся Українка: «Ніщо мене так немучить, як фальш». Погляд на життя і творчість письменниці з нових, сучаснихпозицій. // Березіль, 1999. — №1-2. — С.169-180.
23. Турган О. Українська література к. ХІХ — поч. ХХ ст.і античність. — К., 1995. — С.117-133.
24. Тхорук Р.Л. Неволя як тема і як проблема у творчостіЛесі Українки // Леся Українка і сучасність. — Луцьк: Вид-во Волинська обласна друкарня,2003. — 444 с.
25. Українка Леся. Зібрання творів: У 12 т. Т.4. — К.: Науковадумка, 1975. — 506 с.