Риторично-образніособливості проповідей Кирила Турoвського
Анотація
У даній роботіокреслено основні риторично-образні характеристики проповідей відомогосередньовічного церковного діяча і письменника Кирила Турoвського. Зокрема,проаналізовано вживані ним стилістичні засоби та риторичні прийоми,структурно-ритмічні особливості текстів та засоби впливу на аудиторію.
Реферат виконано з курсу“Давня українська література” і здано на кафедру філології Національногоуніверситету “Києво-Могилянська Академія” у 2002 р. Керівник – Павленко ГаннаІванівна, кандидат філологічних наук, доцент.
ЗМІСТ
Вступ.Літературно-ораторська спадщина Кирила Туровського
1 Особливостіриторської майстерності Кирила Туровського
2 Багатство стилістичних засобів та прийомів
3 Вживання риторичних прийомів
4 Ораторський ритм
5 Драматизація
6 Зверненість на слухача
Висновки
Списоквикористаних джерел
/>Вступ. Літературно-ораторська спадщина Кирила Туровського
Видатний діяч церкви,відомий письменник Кирило Туровський бувнайталановитішим проповідником, а може й найбільшим письменником староїлітератури. Він походив з заможної родини столиці невеликого Турівськогокнязівства, м. Турова. Народився, мабуть, десь 1130-40 рр. Походячи з Турова,що лежить на українсько-білоруській межі, вихованням та стилем своїх творівКирило, безумовно, належить Києву. Одначе, білоруси мають теж підстави вважатийого своїм старим письменником. Де виголошено його проповіді, невідомо.[1]
КирилоТуровський зробив значний внесок у справу поширення євангельських ідей. Умолодому віці Кирило ознайомився з перекладним візантійсько-болгарськимписьменством, насамперед з Біблією. Кирило постригся в ченці, в пошукахдуховного прозріння та осягнення вищих божественних істин віддався постові ймолитві. Його „Житіє" підкреслює його богословську освіту та йогоаскетизм. Вступивши в молодих роках до монастиря, Кирило вже тоді уславився якписьменник. Освіта й аскетизм привернули до нього увагу мешканців Турова, якіобрали його туровським єпископом між 1157 і 1169 рр.[2]
Доцього часу належать деякі його твори, втрачені листи до князя Андрія Боголюбського,проповіді, молитви та богослужбові твори.Кирилові проповіді зустрічаємо в збірниках поруч із проповідями великихпроповідників грецької церкви.[3]
Вісімпроповідей, що належать Кирилові, присвячені недільним святам восьми Великодніхтижнів, починаючи з „вербної неділі".
Описуючиврочистий вхід Христа в Єрусалим, Кирило закликає слухачів приготуватися додуховної зустрічі Христа. Вхід Господній до Єрусалиму символічно витлумачено якдуховне прийняття Христа до „світлиці душі".
Проповідьна „анти-пасху" (Хомина неділя) поєднує широке порівняння весни в природіта Великодня з розмовою апостола Хоми з Христом.
Дальшапроповідь починається зі зворушливого „плачу" Богородиці коло хреста. Надопомогу їй приходить Йосип Ариматейський, якому вдається випросити в Пілататіло Христове і поховати його теж з „плачем".
Даліоповідається про мироносиць, до яких звертається з промовою ангел. Закінчується„Слово" похвалою-акафистом Йосипові. Далі в „Слові" оповідається прозцілення „розслабленого" в купелі Силоамській. Оповідь ведеться в формідіалогічній — Христос розмовляє з немічним, а той — з „книжниками".
Іншіпроповіді, також спираючись на євангельські оповідання, подають їх символічневитлумачення, зосереджуючи увагу переважно на церковній науці про Христа.Останнє „Слово" Кирила присвячене протиаріанському соборові. Отців соборутут порівняно з вояками. Закінчується проповідь довгою похвалою-акафистом отцямсобору./>
1 Особливості риторської майстерності Кирила Туровського
КирилоТуровський — блискучий оратор і представник урочистого й учительногокрасномовства на Русі.[4]Він закликав письменника й оратора (літописця й піснетворця) уважно вивчати йвслухатися у те, що відбулося, прикрашати діяння героїв відповідними словами:“прикрасять словами й звеличать царів… і, славлячи їх, похвалами кінчають”[5].
Загальнідумки проповідей Кирила нагадують думки деяких класичних зразків грецькоїпроповіді. Доведено, що проповіді Кирила складені за грецькими зразками. Длякожної з своїх перших 7-ми проповідей Кирило вибрав здебільшого по дві-триперекладені грецькі проповіді, з яких він бере провідні думки, іноді й головніобрази. Для останньої проповіді (собор святих отців) він користувавсяоригіналом якогось грецького історичного твору.
АлеКирило не обмежився роллю простого компілятора, своє завдання він, очевидно,бачив у літературній обробці матеріалу. Він поширює або скорочує свої взірці,єднає їх в органічну цілість та прикрашує думки грецької проповіді такимириторичними прикрасами, які краще промовляють до розуму та серця його слухачів.Як письменник та оратор він вступає в мистецьке змагання зі своїми великимипопередниками і виходить із цього важкого завдання переможцем. Не дарма йогопроповіді знаходили місце в збірниках (таких, як „Торжественник") протягомстоліть, поруч із найкращими зразками святоотецького ораторського мистецтва./> 2 Багатство стилістичнихзасобів та прийомів
Якзазначає Дмитро Чижевський [8:141-142], улюбленим стилістичним засобом Кирила єрозвинуті антитези — протиставлення. Ця риса мови допомагає слухачам кращетримати зміст проповідей у пам'яті. Здебільшого це протиставлення людської табожеської природи в Христі. Ось як Кирило розвиває протиставлення:
„Паннаш Ісус Христос розп'ятий як людина,—
алеяк Бог — сонце затьмарив
Місяцьзробив кривавим, і було темно по всій землі.
Яклюдина, він крикнув та віддав дух,—
Якземного царя, стерегла його сторожа та лежав він запечатаний у могилі,—
алеяк Бог — струсив землю, і каміння розпалося.
алеяк Бог — з ангельськими воїнами в твердині пекла бісівським силамнаказував..."
Абов промові ангела до мироносиць:
„Томувін з небес зійшов і втілився і став людиною,—
щобтрухляве оновити і на небеса вивести.
Неповиннийбув, та його видано (на смерть),—
Натростині в губці він скуштував оцту з жовчю,—
Списомпробито йому ребра,—
Кровсвою виточив з ребер,—
Зв'язанойого і тернами увінчано,—
Сонцезатьмарив і струсив землю і все створене плакати змусив,—
Вгріб покладено його, як мертвого,—
Каміннямз печаткою його заперто,—
Длявсіх, видно, стерегла його сторожа,—
щобзапроданих гріхові від неволі дияволової визволити.
щобзатерти записи людських гріхів.
щобвін відвернув полум'яну зброю, яка забороняє людині вступити до раю.
татим очистив тілесні плями й душу людську освятив.
щобвід кайданів диявольських людей звільнити та терня омани бісівської викорінити.
щобпекельні комори зруйнувати (… та душі, що там перебували, на світло вивести іплач Єви на радість замінити).
щобвін усі віки померлим життя дарував.
щобвін пекельні ворота та вереї дощенту розбив.
аленезримим зійшов він до пекла і зв'язав сатану..."
Подібно(на протиставленнях) збудована похвала Йосипові Ариматейському, похвалавоскресінню Христовому тощо. В аналізованих тут плачах, промовах теж знайдемочимало протиставлень.
„Символічний"характер[6]проповідей Кирила полягає в тому, що, їх побудовано на витлумаченнісимволічного значення релігійних образів. Наприклад, Великдень, воскресіння длянього асоціюється з весною:
Нинінебеса освітилися, скинули темні хмари, як покривало, та світлим повітрям славуГосподню возвіщають, —
мовлюне про ці видимі небеса, але про духовні, про апостолів, що… пізнали Господата всю тугу забули,… Святим духом овіяні, воскресення Христове яснопроповідують.
Нинісонце, красуючися, у височінь піднімається та, радуючись, землю огріває,
босонце правди, Христос, з труни вийшло і рятує всіх, хто в нього вірує...
Нинівесна красується, оживляючи природу земну, і буйні вітри, тихо віючи, плодиумножають, і земля, насіння живлячи, зелену траву породжує,—
весна— це красна віра Христова, яка через хрещення оновлює людську природу; буйнівітри — гріхотворні помисли, що через покаяння змінилися на доброчини таживлять душекорисні плоди; а земля нашого єства, що прийняла слово Боже, яксім'я,… породжує дух спасіння.
Ниніновонароджені ягнята та телята, хутко бігаючи, скачуть та, скоро до матерівповернувшися, веселяться, чабани, також, на сопілках граючи, з радістю Христаславлять:
ягнятамизву лагідних людей серед поган, а телятами — ідоложерців невірних країн,… що,до святої церкви обернувшись, молоко науки ссуть, а вчителі Христового стада…Христа Бога славлять.
Нинідерева паростки випускають, і квіти запашні процвітають, і ось уже сади солодкізапахи видають, і хлібороби, з надією працюючи, плододавця Христа закликають —
бораніше ми були, як лісові дерева, що не мають плодів, а нині прищепиласяХристова віра до нашого невір'я, та… райського нового буття… чекаємо;архиєреї та ігумени, працюючи для церкви, також нагороди від Христа чекають.
Вжев цьому уривку привертає увагу багатий стилістичний арсенал автора: епітети (буйнівітри; квіти запашні, красна віра), порівняння (хмари, як покривало; ми були,як лісові дерева, що не мають плодів), метафори (небеса освітилися, скинулитемні хмари; небеса духовні; сонце правди, Христос; молоко науки ссуть; вчителіХристового стада), лексичні та семантичні повтори (небеса – небеса; сонце,красуючися – весна красується), анафора (нині – на початку абзаців) у поєднанніз паралельними граматичними структурами (нині небеса освітилися – нині сонце …піднімається – нині весна красується – нині … ягнята та телята …скачуть),епіфора (завершення текстових фрагментів дієсловом «чекати»)./> 3 Вживання риторичнихприйомів
Вартотакож звернути увагу на суто риторичні прийоми, як-от використання асоціацій[7] (ягнятами зву лагіднихлюдей серед поган, а телятами — ідоложерців невірних країн…; весна — це краснавіра Христова); комбіновані повтори[8]– використання тих самих елементів, об'єднаних новими зв'язками з метоюглибшого проникнення у свідомість слухачів (сонце … у височінь піднімається –сонце правди, Христос, з труни вийшло); ампліфікація[9], або підвищення напруги[10], тобто не простапослідовність фраз, а поступовий вихід на кульмінацію (небеса освітилися,скинули темні хмари, … сонце у височінь піднімається, … сонце правди, Христос,з труни вийшло і рятує всіх, хто в нього вірує), а також смислова компресія,виражена перерахуванням віддалених у часі подій, які стягуються в логічнийвисновок: «Нині дерева паростки випускають, і квіти запашні процвітають, іось уже сади солодкі запахи видають, і хлібороби, з надією працюючи, плододавцяХриста закликають».
Набірключових слів невеликий (небо, весна – віра, сонце – Христос, вчителі, стадо),але вони наче створюють каркас понять, на яких будується текст[11], і саме це дозволяє авторузосередити уяву слухача на провідній ідеї проповіді.
Ниніпрацьовита /епітет/ бджола, подібна до ченців /порівняння/, показує своюмудрість і дивує всіх; бо як ті ченці /порівняння/, живучи в пустинях, самісебе прогодовують та дивують ангелів і людей, так і вони (бджоли), на квітивилітаючи, готують медовії щільники та постачають людям солодке, а церквіпотрібне.
Нинівсі красноголосні /епітет/ птиці церковних хорів /метафора/, гнізда будуючи,веселяться, тобто церковні чини: єпископи та ігумени, попи та диякони і дяки,кожний свою пісню співаючи, славлять Господа /асоціація/.
Кирилопорівнює священиків, архиереїв „усіх церковних учителів" з архітекторами;Петра та Іоана біля гробу Христового — із Старим та Новим Завітом; Христа післявоскресіння — з чабаном, який після сну бачить, що його отара розійшлася врізні боки, та збирає її, або з батьком, який прийшов додому з далекої подорожіта якого з радістю зустрічає жінка та діти. Поруч із широко розгорнутимипорівняннями зустрічаємо короткі, майже натяки./> 4 Ораторський ритм
Іплачі, і промови, і антитези розпадаються на певні ритмічні одиниці, та, уважночитаючи проповіді Кирила, ми можемо навіть відчути той ораторський ритм, тіриторичні удари, на яких побудована його мова. Ще яскравіше виступає цяритмічність мови у тих місцях, де використано паралелі, де з уст промовцявиходять подібні одне до одного будовою та змістом речення. Наведемо приклад воригінальному тексті. Великдень є —
„удивлениена небеси,
иустрашение преисподнимъ,
иобновление твари,
иизбавление миру,
разрушениеадово,
ипопрание смерти,
въекресениемертвымъ,
ипогубление прелестныя власти діаволя,
спасениеже человеческому роду
Христовымъвоскресениемъ,
обнищаниеветхому закону.
іпорабощение суботѣ,
обогащениеХристовыя церкви, воцарение недѣли..."
Абооповідання про милосердя Христове, який нас
„близъкъ себѣ приводе,
ивсего человѣка здрава сътворивъ,
разслабленаговъстави,
хромыяубыстри,
прокаженныаочисти,
слукыяисправи,
глухіаи нѣмьіа добрѣ слышаща и глаголивы сътвори,
сухорукыаукрѣпи, 6ѣсы отъ человѣкъ прогна, слѣпыа просвети..."
Подібнаритміка зустрічається також у „похвалах", зокрема, коли їх витримано встилі акафистів, та навіть у нападах на „єретика" Арія:
„слыши,Аріе,
нечистивадуше,
безглавныйзвѣрю,
окаянныйчеловѣче,
новыйКаине,
вторыйІюда,
плотяныйдѣмоне..." (і т. д.— усього 16 речень).
Ритмізованірядки іноді й римуються, мабуть, лише випадково (обхожу:: послужу і т.п.).Відсутність алітерацій надає мові плавності та мелодійності.
Протевся риторична будова його проповідей виходить з традиції „високого стилю"грецької проповіді.[12]Можна було б думати про „плачі", як відгук голосінь народних, але вони, якправило, літературного походження, народившись під впливом апокрифічної„Євангелії Іакова". Зустрічаємо в Кирила також сліди інших апокрифів,зокрема, „Никодимової Євангелії"; в згадці про „рукописання Адамове",про „плач Єви", вигнаної з раю, можемо бачити зв'язок з апокрифами „ЖиттяАдамове" та „Плач Єви" тощо. Ритміка проповідей Кирила близька доритміки церковних співів та молитов./> 5 Драматизація
Улюбленимкомпозиційним засобом Кирила є „драматизація"[13] викладу: він змушуєучасників подій євангельської історії виголошувати промови, вести розмови одинз одним. Вимагаючи неабиякого ораторського вміння від проповідника, такіпроповіді були живішими та емоційно більш вражаючими.
Докращих зразків „драматизації" в проповідях Кирила належать зворушливі„плачі" Богоматері коло хреста або Йосипа Ариматейського над гробомХристовим.
Кирило Туровський описує складні душевніпереживання, передає глибокі почуття болю й жалю. В його творі, писав МихайлоВозняк, ми не знаходимо звичайного переказу євангельського сюжету, Кирилодраматизує євангельський текст, “прикрашає паралелізмом і антитезою,уособленням уявних понять, барвистими порівняннями, символами, поетичнимикартинами й пересипає його притчами, приповідками та загадками. Популярністьцього твору була обумовлена близькістю його до традиції народних плачів, щоробило його зрозумілим для найширшої аудиторії. В наступні століття цей жанрзнайде продовження і розвиток у поетичних творах-ляментах (плачах) та віршах напохорон, які збережуть для нащадків не лише емоційно-психологічні настроїавторів, а й значну історико-біографічну інформацію.[14]
Йосип з Ариматеї приходить до хрестаСпасителя і застає під ним Богородицю з євангелістом Іваном. Він стоїть здалеката слухає її болючий плач:
Твар болізнує зо мною, сину, видячи твоє неправедне умертвленіє![15] Горе мені, чадо, мій світе і творче тварям, анафора, метафора що нині оплакати мені? чи заушенія, чи за ланиту ударенія і по плечам бієнія, узи темниці і заплевання святого твого лиця, що воно від беззаконних за благо прияло? Горе мені, сине, неповинний ти був поруганий і на хресті вкусив смерть.
анафора
метафора Як тебе терном вінчали і жовчею з оцтом напоїли і ще й пречисті ребра копієм пробили! епітет Ужаснулося небо і земля трепеще, персоніфікація юдейського не терплячи дерзновення. Сонце померкло і каміння розпалось, жидівське окаменіння являючи. Виджу тебе, миле чадо моє, на хресті нагого висящего, бездушного, беззрачного, не імущого виду ні доброти, і гірко уязвляюся душею, метафора і хотіла б з тобою умерти, не терплю бо бездушним тебе видіти. Радость мене відтепер ані доторкнеться, бо світ мій, надія і життя, син і Бог, на древі угас! метафора Де ж, чадо, благовіствування, що мені Гавриіл глаголав: Радуйся обрадована, з тобою Господь! Царем тебе і сином вишняго називала, спаса мирові, животворця всім, гріхів потребителя. Нині ж бачу тебе як злодія, порівняння між двома повішеного розбійниками, і копієм в ребро прободеного мерця, і через се гірко знемагаю, не хочу жити, але випередити тебе в аді,— нині мого чаяння, радости й веселія позбавлена я! Горе мені! дивним породом я не боліла так, як нині, владико! анафора Ростерзуюсь утробою, видячи тіло твоє прибите до древа! метафора Преславне було твоє рождество, Ісусе, епітет і нині страшне умертвлення! Один з незасіяної пройшов ти утроби, цілими печаті зберіг мого дівства, метафора і матір’ю мене свого воплощения показав і знов дівою заховав! Знаю твоє за Адама постраждання, але ридаю, душевною обнята горестю, метафора дивуючись твого таїнства глибині. Слухайте небеса, персофініфікація і море з землею почуйте моїх сліз ридання! метафора От творець ваш від священиків страсть приймає. Один праведний за грішників і беззаконників убитий! Днесь постигло мене Симеонове прореченнє — Копіє мою нині проходить душу, метафора Твоє від воїнів видячи поругання! Горе мені, кого до плачу призву, анафора чи з ким сліз моїх розлию потоки? Всі тебе зоставили, родичі і друзі, Твоїх, Христе, уживши собі чудес! Де сих сімдестьох учеників, риторичне питання або де верховні апостоли? Один тебе лестю фарисеям предав, антитеза інший, зі страху, перед архієреями з клятвою одвергся: — Не знаю тебе, чоловіка! Одна я. Боже мій, раба твоя, ридаючи предстою з хранителем твоїх слів,— улюбленим наперсником. Горе мені, Ісусе, анафора дороге мені ім’я! Як стоїть земля, риторичне питання чуючи тебе на собі на хресті висящего, що на водах її [землю] з початку оснував, що многих сліпців просвітив і мертвих словом воскресив — твого божества мановенням! Прийдіть, видьте божого суду таїнство — Як все ожививший проклятою умертвився смертю! антитеза
Подібней голосіння Йосипа Ариматейського над тілом Христа при похороні:[16]
„Сонценезахідне, Христе, творче всього і Пане створіння! Як доторкнуся донайчистішого тіла Твого, якого не торкаються й небесні сили, що служать Тобі зстрахом? Яким серпанком огорну Тебе, що огортаєш туманами землю та покриваєшнебо хмарами?
Якіпахощі виллю на Твоє святе тіло, якому дари з пахощами приносили перськіцарі?..
Якихнадгробних пісень заспіваю з нагоди Твоєї смерті, Тобі, якому в небесахневпинно серафими співають?"
Йосипзвертається з промовою до Пілата, випрошуючи в нього тіло Христове; Христосрозмовляє з невірним Хомою: ангел звертається до мироносиць. Форму розмови маєпроповідь про розслабленого. Христос питає його, як і в Євангелії, чи хоче вінбути здоровим; той оповідає про свій стан:
„Боговімолюся, та Він не слухає мене, бо беззаконня мої перевищують мою голову;
Лікарямвіддав увесь маєток, але допомоги не дістав; Немає зілля, що могло б змінитиБожу кару; Знайомі мої нехтують мною, бо сморід мій позбавив мене усякоїрадості;
Іближні мої соромляться мене; Чужим я став через своє страждання братам моїм;Усі люди лають мене, і того, хто втішив би мене, не знаходжу".
Далійде зображення стану хворого:
„Чиназву себе мертвим,— але мій шлунок бажає їжі, а язик сохне від спраги.
Чиподумаю, що я живий,— але не лише з ліжка не можу встати, але й посунутися неможу: ноги мої не ходять, а руками не лише працювати, але й обмацати себе неможу. Я непохований мрець, як я гадаю: ліжко — це моя труна,
ямертвий між живими, та живий між мертвими, бо я живлюся, як живий, а як мертвий— не працюю...
Голодбільше, ніж хвороба, гнітить мене: бо якщо і страву дістану, не можу покластиїї в уста, усіх молю, аби мене хто нагодував, та мій бідний окрух поділяю зтими, що мене годують. Стогну з сльозами, закатований болями немочі моєї, ініхто не приходить відвідати мене.
Якщорештки страв богобоязних людей до мене приносять, то хутко приходять служникиОвечої купелі, та не так пси облизували струп Лазарів, як оці — мою милостинюпожирають. Не маю ані мастка, щоб заплатити людині, що піклувалася б мною… Немаю людини, що, не нехтуючи мною, служила б мені...
Немаю людини, що поклала б мене в купіль!" На цю промову Христос відповідаєтакож промовою,—вся священна історія є, мовляв, служба Божа людині: і створіннясвіту, і олюднення Боже: „Чому мовиш: не маю людини?
Ядля тебе став людиною, я щедрий та милостивий, і не порушив обіту могоолюднення...
Длятебе поживу вищого царства залишив, та мандрую в нижньому, служачи: я прийшовне для того, щоб мені служили, а щоб самому
служити.Для тебе я, безтілесний будучи, ввійшов у тіло, щоб усіх від
душевноїта тілесної недуги вилікувати. Для тебе я, невидний ангельським силам, з'явивсявсім людям...
… Ястав людиною, щоб зробити людину Богом… Хто ще вірніше служить тобі? На працюдля тебе я створив усе створене. Небо та земля тобі служать: те вогкістю, а цяплодами. Для тебе сонце світлом та теплом служить, а місяць з зорями нічосвітлює.
Длятебе хмари дощем землю напоюють. І земля всяке зілля з насінням та дерева зплодами на службу тобі вирощує.
Длятебе ріки рибу носять, а пустині звірів годують. А ти мовиш: не маю людини! Хтож є правдивішою людиною, ніж Я, бо не порушив Я обіту мого олюднення!"
Прозцілення ослаблого розмовляють між собою книжники… В іншій проповідіоздоровлений сліпонароджений вихваляє Христа, в дальшій проповіді ангели,пророки, святі розмовляють у небі про вознесіння Христове.
Отже,цілий ряд проповідей „драматизовано"./>
6 Зверненість на слухача
МоваКирила проста, і хоча не відходить значно від церковнослов'янських норм, алекористується словами, що є і в народній мові.
Зписаних Кирилом Туровським творів саме молитви Кирила, відзначав МихайлоВозняк, мають неабияку цінність, оскільки в них він менше захоплюється описами,не стає відвертим промовцем, а залишається проповідником слова Божого; проте,зберігаючи простоту й безпосередність у передачі думок і почуттів, Кирилотворить зразки живої, щирої розмови віруючого християнина з Богом.[17] Якими б риторичними небули всі ці промови та розмови, вони вносять у проповіді людські, теплі,близькі слухачеві мотиви. Розглянемо ще один приклад – фрагмент «Притчіпро людськудушу й тіло»:[18]Господи, благослови, отче!
Добре ж, браття, й дуже корисно розуміти нам
Святого писання смисл: це й душу робить невинною, і
на покору спрямовує розум, і серце на прагнення до
доброчинності вигострює, і саму людину робить
вдячною, й на небо до Божих заповітів думку
направляє, і до духовних трудів тіло зміцнює, і
зневагу до цього земного життя, і до багатства, і до
слави дає, й усі житейського світу скорботи відводить.
Тому й прошу вас, постарайтесь пильно читати святі
книги, щоб, Божим наситившись словом, вічного
життя несказанного блаженства досягти: якщо воно й
невидиме, зате вічне й кінця не має, міцне й
недвижиме. Давайте не просто проговоримо язиком,
написане вимовляючи, але, з розмірковуванням,
вчитавшись, постараємося ділом виконати це. Бо
солодке — медовий сот, і добре — цукор, обох же
краще книжкове знання, тому що воно — скарбниця
вічного життя. Якби тут хтось знайшов земний скарб,
тоді на все й не зазіхнув би, а лише один дорогоцінний
камінь узяв би — і ось уже без суму харчується, як до
самої смерті багатство маючий. Так і той, хто знайшов
скарбницю священних книг, а також пророчих, і
псаломських, і апостольських, і самого Спасителя
Христа збережених промов, розум істинний,
розмірковуючий, — вже не собі одному на спасіння, а
і багатьом іншим, які слухають його. Сюди й
підходить євангельська притча, яка говорить: “Усякий
книжник, який пізнає царство небесне, подібний до
мужа домовитого, який із скарбів своїх роздає і старе,
і нове...”.
наростання напруги
антитеза
антитеза
порівняння
метафора
порівняння-ілюстрація
паралелізм
ампліфікація
цитування авторитетного джерела
Кирилонаближує образи, навіяні його взірцями, до рідної природи, до рідного життя.Так, у порівнянні Великодня з весною, ідея якого запозичена з проповідіГригорія Богослова, Кирило поширює, розробляє образи хліборобські, зовсімвикидаючи образи мореплавства, чужі більшості його слухачів.
Проповідницькийстиль Кирила, можливо, не був пов'язаний виключно з традицією „високої"проповіді. Серед творів, приписуваних Кирилові, є прості проповіді, як напр.,„На Зелені свята", що в ній коротко та ясно оповідається про бажання Божеврятувати проповіддю грішників або про важливість церковної науки з такимдотепним закінченням:
„Колиб я щодня роздавав золото або срібло, або мед чи вино, чи не приходили б висамі непокликані та радили б іншим приходити? А нині роздаю слова Божі, щонезмірне ліпші за золото та каміння дорогоцінне і солодші за мед тащільники..."
Хочай не оригінальні думками, проповіді Кирила мали чималий успіх у слов'янськихлітературах, попереходили вони і на Балкани та ввійшли в склад збіроквисокоавторитетних святоотцівських творів. Вони повходили і до пізнішихдрукованих збірок проповідей (17-18 ст.), призначених в основному для читання.Петро Могила згадує Кирила як одного з визначних проповідників старої Русі, аКирило Транквіліон Ставровецький навіть наслідує його в своїй „УчительнійЄвангелії". Зустрічаємо в 17 в. наслідування його і в російськійлітературі.
Висновки
КирилоТуровський залишив нам надзвичайно багату і цінну літературну спадщину.Проведений нами аналіз дозволяє зробити висновок, що, у своїй творчості КирилоТуровський використовує історичну, літописну і агіографічну традицію та вводитьїї в гімнологічну, церковну візантійську символіку. Проте, Кирило не обмеживсяроллю простого компілятора, своє завдання він, очевидно, бачив у літературнійобробці матеріалу. Він поширює або скорочує свої взірці, єднає їх в органічнуцілість та прикрашує думки грецької проповіді такими риторичними прикрасами,які краще промовляють до розуму та серця його слухачів. Блискучий оратор іпредставник урочистого й учительного красномовства на Русі, він закликавписьменника й оратора (літописця й піснетворця) уважно вивчати й вслухатися уте, що відбулося, прикрашати діяння героїв відповідними словами. Він сам якписьменник та оратор він вступає в мистецьке змагання зі своїми великимипопередниками і виходить із цього важкого завдання переможцем.
Список використаних джерел
1. Грушевський М.Історія української літератури. – Т. 3. – К.: Либідь, 1993. – С. 80-97.
2. Гурвич Е.С., Погорілко В.Ф., Герман М.А. Основи риторики.— К. 1978.
3. Златоструй. Древняя Русь X—XIII веков.— М., 1990— С. 193—194 // Сагач Г.Риторика. – С. 297-298.
4. Леммерман Х.Учебник риторики. – М.: АО «ИНТЕРЭКСПОРТ», 1998. – С.256.
5. Прибавления к творениям святых отцов. Ч. 2.— М., 1844.
6. Сагач Г. Риторика.– К.: Видавничий дім "Ін Юре", 2000. – С.568 с.
7. Сулима В. Біблія і українська література. — К.: “Освіта”, 1998. — С.113-115.
8. Чижевський Д. Історія української літератури. – Тернопіль:«Феміна», 1994. – С. 136 -145.