Зміст
1. Казки – розповідний жанр усної народноїтворчості
2. А. Барто – поет і педагог
Список використаної літератури
1.Казки – розповідний жанр усної народної творчості
Народніказки та їх особливості. Хоч би якими несхожими були казки різних народів,спільного між ними багато. Адже казка — всюди казка, тобто один ізнайпоширеніших жанрів усної (бо ж віками передавалась із уст в уста і лишякихось дві-три сотні літ тому почала записуватись) народно-оповідноїтворчості.
Казка— від слова казати. Творило-казало її безліч людей, і кожен оповідач був трохище й автором, до чужого додавав щось своє, але жоден і гадки не мав увічнитипід готовим твором власне ім'я. Так і дійшли до нас казки не як авторські, а якнародні.
Слово«народний» вживаємо тут, певна річ, у якнайширшому його значенні,об'єднуючи ним усіх, де б хто не народжувався: чи то в охайних сільських оселях,чи то в галасливих міських кварталах, чи то в пишних замках-палацах. Легкоуявити десь на запашному лузі купку замурзаних дітей-пастушків, які зачарованослухають неквапну оповІдь-казку поважного пастуха-патріарха, або малу дитину вшовках та золоті, яка не менш зачаровано ловить кожнісіньке словобабусі-казкарки. Хоч звідки казки виходили, хоч який народ їх складав, вонизавжди втілювали в собі найвищі, загальнолюдські, чесноти.«Поселяючись» на якійсь новій території, вони «співпрацювали»із тамтешніми казками, щось від них запозичуючи, а в чомусь їх збагачуючи.
Найголовнішаособливість казки — художня вигадка. Розвиток подій у ній, або ж сюжет, завждичіткий, дохідливий, позбавлений надмірних деталей, описів та розмірковувань.
Рисиперсонажів у казці нерідко гіперболізовані, тобто перебільшені. Тож нічогодивуватися, що в казкової дівчини сльози автоматично перетворюються на перлини,що за кожною усмішкою з її уст випадає троянда, а парубкові-богатиреві потрібноз'їдати на обід цілого вола!
Поприблизькі сюжети, казки різних народів мають і певні ознаки, свій національнийколорит, елементи побуту, географічні деталі. Так, прикметною рисою китайськихказок вважається те, що дія там відбувається не десь, у хтозна-якому царстві, ав якійсь конкретній, «справжній» місцевості. Італійські ж казки своєютериторією мають переважно море і гори, норвезькі — море, але — холодне,північне, африканські — джунглі й пустелю.
Трикратністьдії (з тенденцією до посилення, наростання) — важлива риса народних казок. Цифра«3» взагалі з-поміж інших чисел одна з найуживаніших, що є ознакою їїглибинної символіки в міфічній свідомості всього людства. Триєдиність світу,світового дерева за вертикаллю (підземний світ, світ земний і світ небесний),триєдиність часу і поколінь (минуле, сучасне, майбутнє), триєдиність духовногобуття (мікрокосм як світ людської душі, макрокосм як світ довкола нас і світБіблії), триєдиність Бога, триєдиність батьківської, материнської і синівськоїсил — продовжувати цей смисловий ланцюг можна ще довго. У казках зазвичай троєсинів, три дочки, троє богатирів, троє поросят, три поради, троє бажань, три випробуваннята ін.
Зазмістом казки поділяються на групи, теж за спільними принципами. Перша, йнайдавніша, група — казки про тварин. Найдавніша, бо ж наші далекі предкицілком залежали від природи, від того, наскільки пощастить їм уполювати дляпрожиття якусь здобич, причому вполювати так, щоб собі не стати чиєюсьздобиччю. Тварини для людей були теж як люди, а тому легко й невимушенепочувалися персонажами таких казок, розмовляючи людською мовою, живучи залюдськими законами. Самі ж люди в казках про тварин якщо і з'являються, то хібащо епізодично.
Казкипро тварин часом називають ще й байками. Передовсім це стосується казок зяскраво вираженим повчальним змістом, хоч у переважній більшості такоїбезпосередньої повчальності вони позбавлені. Зате чого не відібрати в казок протварин, так це величезного мовного багатства: бездоганно довершені діалоги,численні звуконаслідування, ритмізовані віршики-пісеньки…
Тай читаються-переповідаються вони по-особливому: за вовка чи ведмедя народнийоповідач промовляє грубим голосом, тоді як до мови лисички додає«цукру» чи «маслечка», а за мишку чи покривдженого зайчикаговорить тоненько й жалісливо. Ще своєрідніше оповідають казки в Африці: колипоночіє, під звуки тамтамів малі й дорослі збираються біля багаття. Казкачергується з піснями та змаганнями-загадками. А оповідач перевтілюється утварину-персонажа...
Цікаво,що в різних країнах кількість казок про тварин різна, їх багато в мешканцівспекотної Африки та холодної Півночі і значно менше — в італійців, англійців,французів… Очевидно, тут існує прямий зв'язок між казкою та кліматичними йсуспільно-економічними умовами, «блага» цивілізації мимоволівіддаляють людину від світу природи.
Зазвичайв усіх народів симпатії оповідача й слухача на боці слабких і покривджених. Абож гідних, сильних і шляхетних.
Майжев кожного народу своя казка-версія про те, чому не миряться між собою миші,коти й собаки, а також про перепалки-суперечки між вовком і лисицею, хитромудріперегони (в німецькій народній казці вони відбуваються між їжаком та зайцем, ав кубинській — між черепахою та оленем).
Алев усіх цих казках — свої способи утвердження справедливості, хоч у кожнійспостерігається троїстість (тричі запитують поради про те, чи є на світіправда), і в кожній торжествує справедливість. Як виняток хіба що грецька таболгарська казки.
Казкипро тварин часто схожі на народні жарти (тільки коротких варіацій на естонськуказку «Одруження ворона», як зазначають дослідники, записано понад сотню!Серед них білоруська («Зайчики»), болгарська («Вовк ісорока»), корейська казка («Стоніжка і черв'як»).
•Чарівні казки. Другою, не набагато, мабуть, молодшою, групою є казки чарівні,або, як їх ще називають, героїчні, фантастичні, пригодницькі. У них втіленовіру давніх людей у магічні властивості речей, істот, Слова й Числа. Вонипоєднують у собі міфічні, фантастичні й героїчні начала.
Щоправда,навіть такі нібито негативні персонажі не обов'язково чинять лише зло. Як узвичайному житті рідко що трапляється в «чистому» вигляді, так і вказках негативні персонажі час від часу комусь допомагають, буваютьсимпатичними, а то й викликають співчуття.
Цестосується і, сказати б, позитивних героїв, які, однак, теж подеколипомиляються. Воно й зрозуміло: домогтися гармонії, наприклад, між розумом,серцем та фізичною силою навіть богатиреві не вельми просто. Але все стає насвої місця, коли на допомогу приходять інші могутні сили, хоч, трапляється, вонитеж зраджують одне одного.
Цікаво,що майже завжди про повернення зі служби доброї дівчинки сповіщає півень: чимне свідчення великої поваги різних народів саме до цього птаха?
Аще у стосунках нерідних сестер немалу роль нерідко відіграють корівка, буйволиця,віл. Добра худоба-трудівниця стає на оборону покривджених сиріт, допомагаючи їмнавіть після своєї смерті. Географічна поширеність такого сюжету (Якутія,Африка, В'єтнам) засвідчує: цю тварину-годувальницю шанують усі народи.
Чарівнимказкам теж притаманна трикратність дії: по дорозі на службу героїня зустрічаєтри об'єкти, які потребують її втручання, — піч, яблуньку і, нарешті, того,кому служитиме. Повертаючись додому, «вона знову їх зустрічає (щоправда, в«Пані Метелиці» з невідомих причин цей момент випущено), і вони абовіддячують їй за поміч, або ж відвертаються від неї, ображені грубощами.
Протей деякі інші числа за частотою не набагато відстають від«коронованої»" трійки.
«Сім»також часто вживається у значенні «багато», бо є певною кратністю іпевною крайністю (наприклад, до семи предметів здатна запам'ятати людськапам'ять за один раз; медики кажуть, що клітини людського організмувідновлюються через кожні сім років; у Біблії згадано легендарні сім чорних ісім білих корів, що символізують чергування «чорних» і«білих» смуг людського життя).
Великесимволічне навантаження в казках несе число «9», яке до того жуживається і в родильній та поховальній обрядовості.
Наступнешироковживане «казкове» число — «40». Недаремно в давнійРусі його пов'язували з мисливством (згадується сорок "єгерів", сорокхортів, впольований сороковий ведмідь — останній у «ведмежій» кар'єрімисливця, адже сорок перший уже мав би вбити його самого. Та й саме слово«сорок» походить, як вважається, від давньоруської назви мішка ізчотирма десятками соболиних шкурок), бо і в казках інших народів, наприклад,падишах має сорок візирів і на виконання завдання виділяє сорок днів,киргизького хана із полювання супроводжує сорок джигітів. А ще — 40розбійників, 40 днів бенкету, по 40 джигітів і дівчат дають у слуги… Угрузинів деви б'ються із сорока паколами, казах мусить упізнати свою красунюз-поміж сорока інших красунь… «Сорок» у казці, як бачиться, непросто «багато», це якась самодостатня множина, що, як і в Біблії (40днів і ночей лив дощ під час всесвітнього потопу, 40 років Мойсей водив людейпустелею), означає водночас і покару, і очищення, межу людського терпіння ілюдських потреб та бажань.
Нарешті,число «тисяча». Воно вживається в казках нечасто, а якщо вживається, тозі значенням явної надмножинності, надмірності чогось. «Тисяча і одна ніч» варабських казках означає неймовірно великий проміжок часу, впродовж якого мудракрасуня Шахразада спромоглась утримувати увагу жорстокого царя Шагріяра, чимрятувала вродливих жінок свого краю.
Чарівнусилу в казках завжди мають мудрі поради — якщо, звичайно, будуть почутими.Особливо ж вагоме слово-благословення.
УСлові, надто ж батьківському чи материнському, приховано силу незвичайну — якдобротворчу, так і руйнівну Однак повернімося до власне чарівних казок. Важливотакож наголосити, що їхніми героями є здебільшого прості люди (син бідняка,чабан чи пастух), а з якихось складних ситуацій виручають їх нерідко теж«прості» тварини: мурашки, птахи, риби. Саме вони можуть впоратися знеймовірними завданнями, поки герой спокійно спить, очікуючи ранку, який, усімвідомо, од вечора мудріший. Але допомогу від них він отримує не просто так, атому, що також зробив якусь добру справу, виявив щире співчуття до слабшого.Підтвердження цьому знаходимо в казках будь-якого народу.
Зазвичай вважають(причому цілком слушно), що в народних казках закладено доброту йсправедливість, вони демонструють зразки високої людяності й гідної поведінки.Але окремі розповіді потребують до себе обережного, а то й критичногоставлення.
•Соціально-побутові казки, тобто казки про повсякденне життя в суспільстві — третявелика група, їх ще називають новелістичними — за короткий обсяг і динамічнийсюжет. Позитивні персонажі — кмітливий наймит, мудра дівчина, убогий брат(чоловік, солдат, гусар, хлопець), Хитрий Антс в естонців, Хитрий Петр уболгар, винахідливий бідняк Алдар-Косе в казахів тощо. Вони, безперечно,виграють усі суперечки, пошивають у дурні своїх кривдників і зазвичай стаютьбагатими. А ще, на відміну від героїв чарівних казок, вони завжди активні,здатні самі впоратися зі своєю долею.
Навідміну від чарівних казок, які без чудес просто немислимі, все чи майже все,про що мовиться в соціально-побутових казках, на перший погляд, не вигадане,таке, що може трапитись будь із ким. І, можливо, саме в цьому їхня найбільшапривабливість, адже будь-хто здатен легко «приміряти» казку на себе:а як би я в цій чи тій ситуації повівся? Як би на це чи те запитання явідповів? Переміг би чи програв? Нерідко до таких-от «примірянь»спонукає і сам оповідач, коли, дійшовши до найцікавішого місця, зумиснезамовкає, аби малий слухач поділився своїми міркуваннями, а вже потім зіставивїх із казкою. Зіставлення поки що не на його користь? Нічого, з кожною новоюказкою він теж мудрішає, набуває досвіду, краще розрізняє не лише контрастніпоняття, а й відтінки та напіввідтінки в поняттях суміжних, споріднених.
Щож стосується вигадки, то в будь-якій соціально-побутовій казці її теж немало, утій-таки нашій «Мудрій дівчині» та її варіантах в інших народів:увесь ланцюжок подій тут логічний лише умовно, і не треба великих зусиль, абипереконатись у його алогізмі, в його неправдоподібності, аби, зрештою,зруйнувати його повністю.
Ізсоціально-побутовими казками органічно пов'язані казки-новели, казки-притчі(тобто невеличкі повчальні оповідки про ту чи ту якусь життєву пригоду, як-отболгарська «Життя — це сходи», африканська «Дичина, якумисливець їв багато років», індійська «Маленьке манго»),казки-оповідання, казки-фейлетони (гумористично-сатиричного змісту),казки-поеми (як-от африканська «Все хоче жити», кубинська«Бик-поет») тощо.
•Кумулятивні казки (їх часом відносять до підгрупи казок про тварин) — четвертагрупа. Слово «кумуляція » в перекладі з латинської означає збирання,нагромадження, посилення. Так називають художній прийом, що полягає вбагаторазовому повторенні одних і тих самих дій чи елементів твору.
Елементикумуляції наявні практично в усіх казках (як-от: у російській «Золотарибка», в її індійському «двійникові» «Золота рибина»і т. ін.). Але є, сказати б, суто кумулятивні казки (скажімо, українські«Рукавичка», «Ріпка», «Колобок», схожа —норвезька «Казка про коржа»). Кінцівку в таких казках неважко передбачити,вона часто комічна. Події — своєрідне «нанизування» якихосьзустрічей, вчинків, діалогів чи пісеньок. Такі казки цікаві не стількисюжетами, скільки мовою і стилем. Вони оздоблені римами, повторами, милозвучні.Вони приваблюють до себе ясністю, простотою і гармонійністю.2.А. Барто – поет і педагог
Поетичнийхист Агнії Барто вже давно одержав визнання читачів, маленьких і більших. Першакнига Агнії Барто вийшла в 1925 році, коли авторові було 19 років.
Суспільнапозиція Барто визначилася з перших її кроків у літературі: сучасність — їїголовна тема, діти — основні герої, виховання високого почуття патріотизму — їїпостійне завдання, зрозуміле дуже широко й розв'язуване по-своєму, різноманітной вільно. Вірність цієї позиції, політичне й педагогічне чуття, своєрідна,відрізняюча відразу від всіх інтонація живого розмовного мовлення,непідроблений дитячий словник, життєрадісні ритми й гумор зробили її одним з найулюбленішимавторів.
Джерело,що живить поезію Барто,— народна творчість, дитяча фольклор. Звідси —афористичність, використання пословиць: деякі вірші її розібрані на прислів'я йузвичаїлися саме в цій якості. Барто майже завжди у своїх віршах говорить відімені дитини, і вона має на це право. Коли читаєш ці вірші, бачиш, що авторживе не десь поруч, а разом з нашими дітьми, чує не тільки їхні розмови, але йдумки, уміє читати між рядків у дитячих листах, які одержує тисячами. Постійноживе спілкування Барто з дітьми вносить у її вірші те нове, що вносить час унаше життя. Саме тому вірші Барто так точно закріплюють все характерне длярізного віку, що пережито дітьми декількох поколінь, що займало їхній розум,будило їхнє почуття. Вірші Барто — це сторінки дитинства. Може бути, тому їхтак добре пам'ятають і ті, хто давно виросли з тих пір, як вона почала писатидля дітей. Вона запитує себе у своїх «Записках»: «За що дорослі люблять віршідитячих поетів? — За посмішку? За майстерність? А може, за те, що вірші длядітей здатні повернути читача в його дитячі роки й у ньому самому пожвавитисвіжість сприйняття навколишнього світу, відкритість душі, чистоту почуттів?»
Вонаправа, звичайно, але можна сказати, що й діти люблять ці вірші за те, що передними, як у чарівному дзеркалі, відбиті їхні дитячі роки, вони самі, їхнєсприйняття світу, їхнього переживання, почуття й думки. У цьому секретжиттєвості поезії А. Барто.
Алев житті дитини, цієї маленької людини, завжди зберігається й те, що властивовсякому дитинству, ті стадії росту, які проходить будь-яка дитина: перші кроки,перше побачення із природою, перша реакція на пещення, біль, образу, першірадості й прикрості, перші зусилля й перші успіхи. Це те, що закріплено самоюприродою, що повторюється зі століття в століття. Але, залишаючись у чомусьнезмінним, світ навколо нас міняється нестримно, змінюється й сприйняття йогоновою маленькою людиною, запас його вражень, міняється й відношення до нього влюдському суспільстві, у народі, у країні. Сучасна радянська дитина живе йросте вже не в тім світі, у якому росли його діди й навіть батьки. Вірніше, і втім і не в тім. І от це сполучення минулого й теперішнього, споконвічного йсьогоднішнього — завдання справжньої поезії для дітей, те, що робить вірші нестаріючими,завжди живими й потрібними людям. Цей щасливий дарунок — сталості й мінливості- читач, і дорослий і дитина, знаходить у Барто.
Уїї віршах, завжди актуальність, — прикмети нашого часу, актуальні подіїдитячого життя; але не тільки в них зміст і значення її поезії — на тійжиттєстверджуючій основі, на якій народилися ці вірші, у розлитій у них добротій чистоті Барто допомогло її знання дитячої психології, дитячих характерів. Укнизі «Знайти людину» — книзі поетичної й документальної, здатної потрясатисерця, книзі унікальної, що розповідає, як за допомогою радіо письменниці частопо уривках дитячих спогадів вдавалося знайти сотні людей, що втратилися в часвійни, з'єднати сім'ї, повернути дітей матерям, а матерів тим, хто довгі рокивважався сиротами. Скільки тисяч листів із всіх кінців землі отримано на радіой особисто Агнією Барто й скільки отут різних людських доль, скільки прикростейі радостей, скільки вдячності людині, що взяла на себе труднощі йвідповідальність таких пошуків. Книга «Знайти людину» адресована доросломучитачеві, але ідея її пов'язана з поемою для дітей «Звенигород».
Ізсамого початку творчого шляху у віршах Агнії Барто переплелися дві характернідля Барто лінії: лірична й сатирична. У нашій дитячій поезії Барто вважаєтьсятворцем сатири для дітей. Продовжуючи сатиричну лінію, почату Маяковським, вонаввела в дитячу літературу сатиричну віршовану новелу, сатиричний портрет,веселі шаржі.
«Сатирадля дітей?», « чи Розуміють її діти?», « чи Потрібна вона дітям?» — так думалий, можливо, думають багато хто. Агнія Барто блискуче відповідає на ці питання,затверджуючи виховну дієвість своїми сатиричними віршами. Сміх — її першийпомічник у спілкуванні з дітьми, головний союзник у її роботі вихователя. Алечасом вона сміється над тим, що й невесело, і нерадісно. Вона любить даватиімена своїм героям — у неї майже немає безіменних хлопчиків і дівчинок, «взагаліпіонерів»- у неї діють «індивідуальності», часто їхні імена так міцно пов'язаніз їхньою характеристикою, що стають уже загальними.
СатираБарто влучна, гостра, але не зла; автор знає, що в дитини всі спереду й вінможе позбутися від своїх слабостей і тимчасових недоліків. Автор знає, що дітиздатні багато чого зрозуміти й відчути, довіряє розуму дитини, і тому у віршахзавжди йде трошки поперед віку. Агнія Барто дотепно говорить, що пише вірші «навиріст». Її сатира різноманітна — можна простежити, як вона розвивалася йзаглиблювалася. Спочатку це було висміювання якоїсь однієї смішної риси.улюдині (наприклад, «Балакуха»); потім цільний сатиричний портрет («Наш сусідІван Петрович»), потім висміювалося вже якесь злободенне явище в побуті, ушколі, у сім'ї, несумісне з ідеєю моральності — згадаємо «Лешеньку», згадаємохлопців, що нараховують собі «бали» за добрі вчинки («Три очка за старичка»).Найчастіше стріли її сатири націлені не тільки на хлопців, але й на батьків,вихователів. Це робить її сатирові ще дієвіше, тим більше що автор тактовний і«підтекст», що дійде до дорослого, не змуситьздогадатися дитини, що отут натякна маму або папу.
Творчість АгніїБарто можна розглядати як підйом по спіралі, вона немов повторює властиві їйхарактерні прийоми, теми, жанри — щораз в іншім, більше високій якості. Вонавдосконалює не тільки самий вірш, словник, риму, розмір, його значеннєвунасиченість, але й характер своїх героїв, піднімає їх інтелектуальний іморальний рівень, тим самим непомітно й без натиску прищеплюючи читачевіпочуття доброти
/>/>/>Списоквикористаної літератури
1. ДовженкоГ. Український дитячий фольклор. – К., 1981
2. КононенкоП. Українознавство. – К., 1996
3. СкуратівськийВ. Місяцелік. Український народний календар. – К., 1993
4. СтельмаховичМ. Народна дидактика. – К., 1985
5. СтельмаховичМ. Народне дитинознавство. – К., 1991
6. Барто А. Стихидетям. – 1981