Жінка на тліісторії та культури: літературний диспут старшокласників за творами ІренРоздобудько
Зміст
Вступ
Розділ І. Місце «жіночоїлітератури» в історико-культурному процесі України. Творчість ІренРоздобудько у контексті вивчення її доробку в загальноосвітній школі
Розділ ІІ. Особливості «жіночоїпрози» на прикладі творчості Ірен Роздобудько та її доречність в програміз вивчення української літератури в школі
1. Загальні зауваги
2. План-конспект уроку
Висновки
Бібліографія
Додатки
Вступ
Характерною рисоюсучасного літературознавства є те, що постмодерний критичний дискурс розпочавретроспективний перегляд української літератури кінця ХІХ — початку ХХ ст.,коли чітко проявилися феміністичні тенденції. Їх виникнення в нашійлітературній традиції було обумовлено зневірою в старі ідеали, руйнацієюієрархічної системи цінностей патріархального устрою, в якому жінці відводиласяпасивно-другорядна роль. Вцей час певного літературного «розгардіяжу», українське жіноцтвопочало «випробування» своєї літературної вправності у розхитуванні «запліснявілих»патріархальних устроїв [22, с.1].
У програму з вивченняукраїнської літератури в загальноосвітній школі, на нашу думку, входять далеконе всі зразки найкращих творів сучасності. Особливо це стосується власне «жіночоїлітератури», котра протягом усієї своєї історії зазнавала усіляких утисківабо ж просто не сприймалася як така, що може стояти на рівні з мистецтвом «чоловічим».І нині, незважаючи на те, що багатьом українським письменницям вдалося статипереможницями значної кількості літературних конкурсів, – їм все ж таки складнодосягти визнання в площині шкільній. Точніше кажучи, самі школярі залюбкичитають cучасну «жіночу прозу», зокрема твори Ірен Роздобудько.Однак, попри те, що авторка неодноразово перемагала у Всеукраїнському конкурсі «Коронаціяслова», її доробки з «тонким відчуттям жіночої присутності» незакріплені програмою з вивчення української літератури в школі.
Бажання простежитимісце Жінки на фоні історико-культурного розвитку, проаналізувати, яке значеннянадавало їй суспільство на різних етапах літературного процесу, як ставлятьсяукладачі програми з вивчення української літератури в загальноосвітній школі досучасних письменниць, яким характерна «жіноча» тематика (на прикладітворчості Ірен Роздобудько) дозволило нам окреслити таку тему курсової роботи: «Жінкана тлі історії та культури: літературний диспут старшокласників за творами ІренРоздобудько».
Метакурсової роботи – осмислити проблему гендерної рівності в літературі,врахування цього питання програмою з вивчення української літератури в школі наприкладі творчості Ірен Роздобудько.
Мета роботи передбачаєвиконання низки завдань:
- ознайомитися з науковими працями, в якихвисвітлюються питання щодо місця жінки в історико-культурному процесі, зокремав літературі;
- детально проаналізувати твори ІренРоздобудько, віднайти «жіночий сегмент» у її прозі;
- зробити моніторинг програми з вивченняукраїнської літератури в школі на предмет залучення до неї творчості донецькоїписьменниці.
Предмет роботи – втіленняфеміністичної складової та її оригінальний розвиток у літературі ІренРоздобудько.
Об’єкт роботи –теоретичні дослідження з теми, твори мисткині, науково-критичні праці про «жіночулітературу», статті в публіцистиці, словники тощо.
Під час написаннякурсової роботи ми користувалися значною бібліографічною базою: власнехудожніми творами яскравої представниці сучасної української літератури;працями, що вивчають теоретичний бік проблеми курсової студії.
Найбільш ґрунтовнідослідження з теми, які слугували для нас мето-дологічним орієнтиром,здійснили: Я. Козачок («Вітчизняні традиції сучасного українськогофемінізму») [8], Юлія Джугастрянська ("ІренРоздобудько: коли жінка – поет…") [4], Л.Яценко («Гендерневиховання старшокласників на уроках української літератури») [23].
Цікавою виявиласястаття І. Розлуцького, в якій автор розповідає про відомого критика талітературознавця Миколу Євшана та його погляди стосовно ролі жінки, її образ вукраїнській літературі [20].
Розсудливими намздалися думки Віри Балдинюк («Сучукрліт- міський дурень, що розмовляє сам із собою і страждає на синдром Туретта»)[1], котра висловила свою неупереджену позицію з цього питання.
На фоні зауваженихлітературознавчих інтерпретацій теми так розуміємо наукову новизну нашоїкурсової роботи: 1) даємо різнобічний огляд з даної теми; 2) створюємо урок-конференціюз елементами гри, який є рідкісним в палітрі залучення творчості ІренРоздобудько до навчального процесу у школі.
Результати дослідженнямають теоретичне значення, що полягає в детальному та повноцінномуопрацюванні вищевикладеної теми, чіткому розкритті всіх проблем, які в нійзакладені. Практичне значення: матеріали курсового дослідження, зокремаурок-конференція, можуть бути використані на уроках української літератури вчастині вивчення сучасної прози, на позакласних заходах, факультативах зукраїнської та зарубіжної літератур, естетики, культурології.
Структура дослідження. Курсоваробота складається зі вступу, двох розділів викладу основного матеріалу,висновків, бібліографії та додатків.
Розділ І. Місце «жіночоїлітератури» в історико-культурному процесі України. Творчість ІренРоздобутько у контексті вивчення її доробку в загальноосвітній школі
Література – цеуніверсальний вид мистецтва, що має виняткові можливості для відображення життяв усьому його багатстві, складнощах і суперечностях. Цьому сприяють передбаченіпрограмою (і не передбачені програмою) твори високого художнього рівня,насичені відповідною проблематикою, ідейно наснажені, такі, що порушують вічнівселюдські питання, висвітлюють різноманітні аспекти взаємин чоловіків і жінок.Українська література безпосередньо спрямована на розвиток гармонійноїособистості, виховання в учнів кращих людських якостей (поваги,взаєморозуміння, взаємодопомоги, взаємопідтримки, честі, гідності та ін.),сприяння визначення ними свого місця в житті, пошук морально-цінніснихорієнтирів для мотивації вибору поведінки в різних життєвих ситуаціях [23, с.18].
У змісті творівукраїнської літератури, що вивчаються в шкільному курсі старших класів, яскравовиражена страдницька доля жінки-матері, яка тяжко працюючи, ростить і виховуєсвою дитину в дусі народної моралі; порушуються проблеми вільного життєвоговибору, рівності жінки в суспільстві, її права жити за велінням власної душі,за своїми переконаннями і поглядами (О. Кобилянська «Людина» (Олена),«Земля» (Анна); Леся Українка «Бояриня» (Оксана); ІванФранко «Перехресні стежки» (Регіна) та багато інших).
Українська літературасформувала образ сильної жінки, яка хоче знайти застосування своїм здібностям іможливостям в умовах нового життя, нових обставин (М. Хвильовий «Сентиментальнаісторія» (Б’янка)). Жінка в баченні українських письменників є втіленнямвисокої духовності, добра, краси, кохання – почуттів, які надихають її напрекрасні справи і вчинки (Іван Багряний «Тигролови» (Наталка Сірко))[23, с.19].
Образ жінки – дочки,нареченої, дружини, матері – завжди привертав пильну увагу митців. Жінкачарувала, кохала, страждала, була щасливою чи знедоленою, пристрасною чирозсудливо-мудрою, але ніколи не полишала свого місця на п’єдесталі, якийпротягом століть воздвигли їй чоловіки. І в наш час образ Жінки теж залишаєтьсяактуальним [9, с.44].
Останнім часом помітнозріс інтерес до творчості відомого літературознавця, критика, публіциста, громадськогодіяча ХХ століття Миколи Євшана. Дослідники, не завжди погоджуючись із йогодумками, високо оцінюють творчість літературознавця і критика, який на початку ХХстоліття перебував в епіцентрі і літературних дискусій, і суспільно-політичногожиття. Не оминув Микола Євшан і теми жінки в українській літературі. У своїйстатті під однойменною назвою автор має на меті схарактеризувати образ жінки вукраїнській літературі й у бутті українського народу. Роблячи екскурс у минуле,літературознавець чітко ставить собі за мету «о відтвореню того типужіночого, який сотворила українська література в свойому естетичному розвою, овідтвореню типу українки, яка є сумою життів, збірною душею всіх тихнаціональних ідеалів жінок, які витворили собі наші письменники» [20, с.56].
Саме завдяки жінкам, надумку критика, українське суспільство може досягнути значного поступу, статимогутньою державою. Відтак цілком закономірно, що саме жіноцтву Микола Євшанпереадресовує частину завдань, пов’язаних із плеканням національних цінностей,добре розуміючи, що тільки мати здатна виховати в дітях і передати їм почуттялюбові до України [20, с.57].
Акцентуючи здебільшогона сильних, героїчних образах не лише в літературі, а й у суспільстві загалом,критик тужить за історичною звитягою, коли жінки інколи відігравали провіднуроль, закладаючи підвалини для творення і розвитку держави. Хоча, на думкуМиколи Євшана, в нинішніх обставинах жінка не втрималася на високому п’єдесталісвого призначення: «Як кожному, так і жінці трудно було піднятися ззанепаду вікового». Свою статтю молодий критик, одначе, закінчуєоптимістичним підсумком-побажанням про славу українських матерів і торжество «вічножіночого».
Досліджуючи образ жінкив українській літературі, Микола Євшан відводив їй важливу роль у бутті народу,передусім акцентуючи на національних цінностях. Він свідомо не оминає й слабшихв естетичному сенсі творів, щоб сказати про героїнь, які були причетні доісторії української держави. Найбільше літературознавцеві залежало на твореннігармонійної, освіченої, національно свідомої особистості жінки, яка йде в ногуз часом, не втрачаючи того прекрасного, що його Микола Євшан називав Das ewidweibliche (Вічно жіноче) [20, с.57].
Разом з тим не можливоне помітити домінування чоловічої присутності практично в усіх прошаркахкультурної матриці. Тоді як у різні періоди культурно-історичного розвиткужіноча складова цікавила зарубіжних та вітчизняних знавців культурногоістеблішменту радше як випадкова, а тому найчастіше сприймалася несерйозно, яктака, що наврядчи може стояти на одній сходинці з мистецьким доробкомпредставників чоловічої, або ж, як кажуть, «сильної» статі.
Так, дивним, на думкуКобринської, було те, що людство, віками досліджуючи природу, навчилосявикористовувати набуті знання для вдосконалення техніки, покращення свогодобробуту, здоров’я, проте байдуже ставилось і ставиться до кореня своєїекзистенції – родини, її берегині – жінки. Соромом для цивілізації вона вважалазлиденне існування зарібниць у великих містах та той факт, що у безоднюморального падіння були кинуті нещасні жертви найгіршого для жінки способузаробляти на своє існування [2, с.26].
Ми навели, як приклад,висловлювання пані Кобринської, аби збагнути, як ставилось, зокрема, українськесуспільство до жінки на протязі своєї історії в найгірших своїх проявах. Справав тому, що жінка завжди виборювала право на гендерну рівність, їй доводилосязавжди бути в тонусі, щоб довести свою самодостатність.
Якщо звернутися до вже згадуваноїКобринської, то вона, як і немало її сучасниць, пройшли нелегкий шляхсамоосвіти. Незважаючи на освітнє нерівноправ’я, вона, закінчивши початковушколу, самотужки поповнювала свої знання. Коли старші брати стали студентами,читала ті їхні книжки, які були дома, постійно займалася саморозвитком [2, с.27].
Традиційно існуючепочуття меншовартості жінки на фоні чоловіка, нагнітаючись століттями, у 2-ійполовині ХХ ст. – поч. ХХІ ст. нестримним потоком вирвалось у творчостіпредставниць модерністської та постмодерністської течій.
Постмодерністський фемінізм«байдужий до історичної та соціальної реальності жіночого досвіду», –зазначається в енциклопедії постмодернізму.
У зливі ідеологій, щопостали в парадигмі суспільного прогресу, фемінізм як багатоаспектне явище –філософсько-ідеологічне, літературознавче, культурологічне, психологічне,конкретно прагматичне – активно акцентований у суспільному житті. У ХІХ-ХХ ст.фемінізм спорадично заявляє про себе більшою чи меншою амплітудою в різномусуспільному контексті та культурологічних інваріантах [8, с.5].
Від початку виникненняі понині фемінізм викликає негативну настроєність як чоловіків, так і більшостіжінок. Цьому сприяє той факт, що радикальний тип фемінізму і його представникинаполягають не тільки на визнанні окремих особливих суспільних привілеїв дляжінок, але й права на визнання всезагальної вищості жінки над чоловіком.
Творцями українськогофемінізму є непересічні особистості, талановиті, оригінальні постаті: СоломіяПавличко, Оксана Забужко, Тамара Гундорова, Віра Агеєва, Ніла Зборовська та їхмолодші послідовниці, яким під силу виявилося яскраво виразити жіноче начало ів філософії та способі художнього мислення, і в непростій галузілітературознавства, яка традиційно вважається «чоловічою». У багатьохвипадках рівень літературно-критичного мислення перевершує навіть досить високійого зразки, є філософсько глибшим і тоншим естетично [8, с. 6].
Український фемінізмсаме з цієї причини став помітним явищем у сучасній українській філософії,письменстві та літературознавстві, а не через дещо екзальтовано-епатуючу захарактером форму вияву. Він зробив вагомий внесок в оновлення основ іметодології ідейно-естетичного мислення.
Більше того, можнастверджувати, що великою мірою, попри інші чинники, сучасному феміністичномурухові належить роль руйнування/творення класичного художнього тексту, як ітеоретико-естетичного мислення на засадах нової філософій та методології.
Показово: якщо власнеруйнацію здійснюють переважно мужчини («несерйозною літературою» Ю.Андруховича,«серйозної гри» – Є.Пашковського), то жінки намагаються творити нове(хоч не завжди на основі традиційного начала), дошукуючи невідкритих глибиннихі осмислюючи заборонені ближчі пласти, освоюючи наполегливо світовий досвід ідостосовуючи до нього український текст і естетику мислення.
Сучасні прихильниціфемінізму, як правило, – активні творці його філософського,літературно-естетичного і художнього простору. Вони віддають перевагу серйознійлітературі, пережитому стражданню, істинності любові, де основою твору євнутрішня суб’єктивна дія, стан жіночої душі, що прагне усвідомитися в світіслова. «Динамічний перехід зі світу мови у внутрішню подію, із внутрішньоїподії у світ мови є цілком закономірним для духовного пошуку, коли з’являєтьсяпотреба живого смислу (смислу для конкретного життя, конкретної людини, кровнозв’язаної з Вітчизною)», – вважає Ніла Зборовська [7, с.12].
Життям і творчістювидатних українських письменниць ХІХ – початку ХХст. – Кобринської,Кобилянської та Лесі Українки виявляється найбільш виразна ознака сучасного українськогофемінізму. Його представниці насамперед прагнуть стати якщо вище, то не «надусім», а лише над убозтвом буденщини, бути самим собою не для екзальтації,а щоб скласти органічну єдність із чоловіками у справі суспільній, насампереднаціональній. Стояти високо, щоб працею і власним прикладом скласти духовнийідеал для інших, «поривати» їх до праці, – в цьому та основна рисасучасного українського фемінізму як складової частини світового прогресивногосуспільного руху, яка закорінена саме у вітчизняній традиції [8, с.6].
Цікавим і неоднозначнимбуло положення жінки в «советскому» суспільстві. Проголошення жіночоїсуспільної рівності й авангардної ролі в радянський час супроводжувалосяфактичною дискримінацією жінки, її жорстокою брутальною фізичною експлуатацією.Штучне позбавлення розвитку інтелектуальних можливостей, замкнутість їх узвуженому ідейному та інформативному просторі соціалістичної парадигми яксоціального інваріанту імперської держави надавало стартовим позиціямфеміністичної парадигми виразно контроверсійного вектора. У великій мірі цеспричиняло провокаційно-драстичний характер самої позиції, як і форм їх вияву,що ускладнює сприймання сучасниками навіть досконалих виявів мислення ітворчості феміністичного спрямування [8, с. 7].
Узагалі, середособливостей вітчизняного фемінізму було заглиблення в духовні та моральні, ане насамперед матеріальні проблеми людської особистості. Звідси інтенції додуховного зростання, пошуки ідеалу для вдосконалення, поривання в вищі сферибуття, вироблення з себе «цілого чоловіка». Реалізація цих інтенційвиявлялася в середовищі інтелігентів насамперед прагненнями суспільноїдіяльності в ім’я становлення національного. Засобом для цього мала статипросвіта жінки, її інтелектуальне зростання, а вже відтак участь її увдосконаленні економічних сфер життя, турбота про виховання молодого покоління.
Найбільша з причиннедостатньої популярності українського фемінізму, як сучасного, так і початкуХХ століття, попри його значущість, відчутну вагу, криється, очевидно, впевному ігноруванні вітчизняного досвіду фемінізму як ідеології, суспільногоруху й особливо художньої практики. Між тим для нього характерна принаявністьособливо гармонійного поєднання суспільного начала і творчої практики знаціональною ідеєю, моральними інспіраціями, присутністю просвітництва.
Крім того, на думку Я.Козачка, «попри теоретичну авангардність сучасного літературно-критичногота естетичного фемінізму, йому бракує таких ознак, як насамперед уміння ставитина перше місце не особливості жіночого мислення й поведінки, а піднімати поручіз чоловіками загальнолюдські й національні проблеми, залишаючись у всьомуіншому в своїй природній іншості. А намагання сучасного літературознавствадобачити в ньому і навіть привнести в нього елементи лесбійського фемінізмуздаються неправомірними і тому викликають відчутний спротив суспільної рецепції»[8, с.9].
Одначе, твори сучаснихмисткинь мають право на життя і належну оцінку як з боку літературознавців ікритиків, так і з боку укладачів програм з вивчення української літератури вшколі. Стосовно останнього, то тут узагалі виникає чимало запитань в частині вивченнятворів постмодернізму в загальноосвітніх закладах. Суперечки щодо вагомості СУЧдля старшокласників носять досить строкатий характер. Не виключення тут ітворчість жінок-письменниць.
Одна з яскравихпредставниць постмодернізму – Ірен Роздобудько, творчість якої майоритьпрапором жіноцтва. Її доробки на уроках старших класів можна розглядати хіба щона занятті української літератури в 12 класі в розділі «Сучасна проза»(на вибір). Це при тому, що в нашому суспільстві нині вже поміченозагострений інтерес до питання гендерної рівності, ба навіть розвиткуфемінізму. Так, учитель Бориспільської багатопрофільної гімназії «Перспектива»(Київська обл.) Людмила Дибка надрукувала на стрінках «Дивослова»(1,2007) свій «Урок – гендерне дослідження», в якому розглядаєгендерне дослідження «не лише як спосіб літературної освіти, а й як основупсихолого-педагогічної підготовки старшокласника до соціальної самоідентифікації»[5, с.12]. Її колега по педагогічній стезі Людмила Мозгова, аспірантПереяслав-Хмельницького державного педагогічного університету імені ГригоріяСковороди, проводить на сторінках все того ж «Дивослова» (6, 2007) [11]взаємозв’язки шкільного літературознавства і гендерної психології, що дає їйможливість аналізувати епічні, ліричні та драматичні твори на засадахпсихологічних основ гендерної самосвідомості. Ясна річ, що найкращихрезультатів у вирішенні представлених завдань можна досягти за, як мінімум,рівності «чоловічих» та «жіночих» творів на літературніймапі українського істеблішменту. Тим паче сучасна українська літературапрезентує гідних фахівців пера жіночої статі, котрі не менш «класно»,ніж чоловіки, знають справу, якою займаються. Якщо не більш глибоко таестетично довершено.
На наш погляд, постатьІрен Роздобудько – непересічна, якщо говорити про літературу власне «жіночу».В її доробках ми знаходимо дійсно жіночий погляд на почуття, на життя, натворчість. Героїні її творів неоднозначні і загадкові своєю, можна сказати,подвійною натурою.
Цікаво, що авторка,немов навмисно ділить свої романи на «чоловічі» й «жіночі»,тобто монологи йдуть із вуст жінок і чоловіків. Яскравий приклад такогочоловічого роману – «Ранковий прибиральник». Але навіть коли йдетьсяпро «жіночий» роман, назвати повністю жіночим його не можемо черезлінгвостилістичні нюанси – у творах Роздобудько немає притаманного «жіночим»романам самоутвердження авторки як жінки через мову. До речі, остання детальговорить лише про те, що авторці не так важливо закріпити думку про особливістьта унікальність жінки в порівнянні з чоловіком. Це радше дає можливість розставитипріоритети в стосунках між обома статями, їх різнорідний погляд на речі, щоробить творчість письменниці ще більш цінною [4, с.59].
Чимало критиківзверталися до творчості донецької письменниці. Після успіху в конкурсі «Коронаціяслова», де її психологічна драма «Гудзик» зайняла перше місце,про Ірен заговорили досить голосно. Так, Костянтин Родик, член журі конкурсу, угазеті «День» так сказав про письменницю: "…роман ІренРоздобудько вважаю зразком жіночої модерної прози, яка особливо сьогоднірепрезентована у світі Нобелівською лауреаткою Ельфрідою Єленек".
Відомийлітературознавець Ярослав Голобородько ставить письменницю на один щабель ізЮрком Покальчуком. "ЇЇ художній простір має класично-літературні родимки,обриси, профілі – й без них неможливий" [4, с.60].
Та все ж нині практичноне має розроблених уроків за творчістю цієї безперечно талановитої романістки,представниці власне «жіночої прози». Незважаючи на достатній інтересз боку критиків та літературознавців до творчості Ірен Роздобудько, її прозовийдоробок практично не вивчається на уроках української літератури у 12 класі.
Основною причиною тут,на нашу думку, є неоднозначне ставлення суспільства до сучасної українськоїлітератури, а надто до такої його когорти як «жіноча проза». Тому йтвори артеграунду з такими потугами входять до програми з українськоїлітератури в загальноосвітній школі.
Художні текстипредставниць жіночої статі українського літературного бомонду підносять її доналежного світового Тексту. І дійсно, на наш погляд, за якістю вони непоступаються кращим зразкам «чоловічої літератури».
Одначе, існує думка,що, закорінений у вітчизняну традицію, сучасний фемінізм одночасно в більшостісвоїх проявів декларує інспірації певної відстороненості від нього, прагненнябудь-що «одягнутися» в постмодерні шати. У зв’язку з цим, можнаприпустити, що, попри високість та глибину своїх осягів, має до певної міринаслідувальний характер, приречений на вторинність у світовій рецепції таізольованість у сучасному українському культурологічному просторі [8, с. 10].
Разом з тим, звертаннядо витоків вітчизняного фемінізму, ширше уведення його набутків у сучаснийгендерний літературознавчий контекст, не відсторонення від найліпших зразківсучасної української «жіночої прози» сприяло б наближенню осягівфемінізму до ширшої аудиторії, зрозуміти значення кращих його проявів.
Розділ ІІ. Особливості «жіночоїпрози» на прикладі творчості Ірен Роздобудько та її доречність в програміз вивчення української літератури в школі
1. Загальні зауваги
Питаннямісця «жіночої літератури», її ролі в історико-культурному контекстіналежить до доволі неоднозначних та дискусійних. Особливо це стосуєтьсятворчості сучасних мисткинь пера, оскільки постмодерн як літературний напрямвідзначається своєю оригінальністю. А, як відомо, все незвичайне і нове звеликими потугами переварюється сучасниками. Тому не дивно, що творчість ІренРоздобудько як однієї з найцікавіших представниць сучасної української «жіночоїпрози» неоднобоко сприймається громадськістю, а надто укладачами програмиз української літератури для загальноосвітніх шкіл.
Насамперед через це, нанаш погляд, урок з даної тематики потрібно робити нестандартним, адже і сутьпроблеми не лежить в рамках банального. Виходячи з цього, ми вирішили, що чи ненайліпше потрібно застосувати урок-конференцію з елементами гри.
Конференція, як формаорганізації навчально-виховного процесу, передбачає присутність в одному класіучнів, які об’єднані однією метою – вирішення певної теоретичної або практичноїпроблеми.
Творче обговорення ірозв’язання вибраної проблеми детермінує зміст конференції, характерною ознакоюякої є дискусія, а її результатом – осмислення цієї проблеми.
Учнівська конференція –це важлива форма навчання, яка допомагає формувати знання, уміння і навичкиучнів, їх закріпленню і удосконаленню, поглибленню й систематизації. Цекомплексна форма узагальнення результатів самостійної пізнавальної діяльностіучнів під керівництвом учителя. Реалізація цього можлива лише завдяки загальнимзусиллям учителя і учнів [12, с.153].
Метою конференції єпоглиблення, закріплення і розширення діапазону знань учнів; формування позитивногоставлення до самостійної роботи; створення передумов самовиховання,самовдосконалення, самовизначення.
Разом з тим, ефект гристворює невимушену атмосферу, котра дозволяє дітям максимально креативнопідійти до вирішення поставлених завдань, обговорення і розкриття теми. Крімтого, необтяжлива обстановка педалює в старшокласників народження власноїдумки, обґрунтування своєї позиції.
2. План-конспект уроку
12 клас
Тема: Особливості«жіночої прози» на прикладі творчості Ірен Роздобудько.
Мета:
- навчити учнів орієнтуватися влітературному процесі, самостійно аналізувати художні твори, шукати шляхивирішення дискусійних питань;
- розвивати здатність до ґрунтовногоаналізу, вміння робити логічні висновки; формувати власне бачення проблемнихпитань;
- виховувати в учнів любов до художньоїлітератури, естетичні смаки, духовність.
Тип уроку: урок-конференціяз елементами гри.
Методи і прийоми: бесіда,робота з текстом, слово вчителя, самостійна робота, формування переконань,евристичний метод.
Міжпредметні зв’язки: історія,культурологія, соціологія.
Обладнання: портретписьменниці, картини.
Література:
1. Джугастрянська Ю. Ірен Роздобудько: колижінка – поет… // Дивослово. – 2009. – №. – С. 59-61.
2. Роздобудько І. Ґудзик. – Харків, 2006. –296с.
3. Роздобудько І. Дванадцять, або Вихованняжінки в умовах не придатних до життя. – Харків: Фоліо, 2008. – 287 с.
4. Роздобудько І. Зів’ялі квіти викидають.– К.: Нора-Друк, 2006. – 208 с.
5. Роздобудько І. Останній діамант міледі.– Харків: Фоліо, 2007. – 222 с.
Хід уроку:
І. Організаційниймомент. На дошці висить портрет Ірен Роздобудько(див. додаток №1); картини із зображенням жінки-письменниці тачоловіка-письменника (див. додаток №2) – між ними знак питання. Партирозставлені таким чином, щоб імітувати аудиторію, в якій відбуватиметьсяконференція.
ІІ. Мотиваціянавчальної діяльності. Учитель повідомляєпросвоєрідністьуроку та умови його проведення (знання творів ІренРоздобудько та достатня підготовленість, щоб їх аналізувати). Оголошується темауроку та завдання, які потрібно розв’язати протягом заняття.
Учитель звертає увагуучнів на ролі літературознавців та журналістів, які будуть виконувати деякішколярі. Наголошує, що до персоніфікованої гри варто підійти достатньосерйозно.
ІІІ. Вступне слововчителя. Дорогі дванадцятикласники! Здавніх-давен жінка завжди була берегинею сімейного вогнища, ставала надійнимтилом для свого чоловіка. Вона смиренно грала роль другого номера, аби лишедогоджати чоловіку. Пізніше жінка почала доводити, що деякі справи може робитине гірше, ніж чоловік, а подекуди навіть краще. Поступово її вплив відчувавсявсе більше і більше, при чому в усіх суспільних прошарках. Незважаючи навсепоглинаючу важливість жіночої статі, її значення, як не дивно, на протязіусієї історії завжди применшувалось. Не стала винятком у такій дискримінації ілітература. З часів Лесі Українки, Кобилянської, Кобринської і до нашого часуважко не помітити певної несправедливості в оцінці критиків щодо масштабностінабутків жінок-письменниць. Про це лише зараз заговорили деякі літературознавціта літературні оглядачі, але все ж таки не в повний голос.
Кінець ХХ – початок ХХІстоліть стали доленосними в світовій літературі. Модернізм та постмодернізмвустами «письменниць-амазонок» сказали відверто про абсурдність,по-суті, замовчувань великої ролі жінки в розбудові практично всіх суспільнихнашарувань на усіх щаблях.
Одначе і сьогодні «жіночалітература», незважаючи на відверті «месиджі» громадськості,доволі тяжко конкурує з літературою «чоловічою». Попри визнання, щотвори мисткинь все частіше більш естетично тонко передають бачення світу, – все-такипро них менше пишуть, вони менш представлені у програмі з вивчення українськоїлітератури в загальноосвітній школі. На творчості яскравої представницісучасної української літератури Ірен Роздобудько ми з вами сьогодні йнамагатимемося проаналізувати місце «жіночої літератури» вісторико-культурному процесі України.
ІV. Проведенняконференції.
Слово берелітературознавецьЮлія Джугастрянська.
Юлія Джугастрянська. Твір,написаний жінкою, має репрезентувати концептуальну картину світу, що базуєтьсяна жіночому естетичному досвіді, системі жіночих культурних цінностей.Інтелектуальна література формує смаки аудиторії, масова – відображає їх.Постмодерн намагався поєднати ці два напрями. Слова О. де Бальзака «Роман– це дзеркало, з яким письменник іде по життю, відбиваючи все, що бачитьдовкола» знайшли нове потрактування в устах його співвітчизника, Ф.Бегбедера: «Роман – це дзеркало без амальгами: я ховаюся за ним, щоб бачитивсе, а мене щоб не бачив ніхто. Дзеркало, в яке я дивлюся, я врешті-рештпростягаю іншим». Таким чином, текст із авторського світобаченняперетворюється на авторське самопізнання [4, с.59].
Віра Балдинюк.Сьогодніми намагатимемося проаналізувати «жіночий» доробок талановитоїукраїнської письменниці Ірен Роздобудько і спробуємо зробити висновки стосовнопотрібності/непотрібності залучення творів сучукрліт, котрі представляють сутожіночий погляд на ВСЕ, – життя, творчість, любов – до програми загальноосвітніхзакладів.
Юлія Джугастрянська. Жіночасутність у романах Ірен Роздобудько – доволі складна та неоднозначна. Спробуємов цьому розібратися у творах "Ґудзик" та «Останній діамантміледі». В обох творах постать жінки-персонажа, який рухає сюжет, – подвійна.Єлизавета та Ліка у «Гудзику», Влада і Жанна в «Останньомудіаманті міледі» – це ніби два боки однієї медалі, дві іпостасі однієїжіночої сутності. Сильна – і ніжна. Єлизавета, Влада – творчі, неординарніособистості, які розкривають свій потенціал, долаючи життєві труднощі. Під час «штилюбутя» (Єлизавета після повернення чоловіка з таборів, Влада до зникненняЖанни) вони губляться на тлі життєвої рутини, злегенька депресують, змирюючисьіз обставинами, жертвують своїм щастям задля щастя близьких. Натомість Ліка,Жанна постають дещо химерними, епатажно-чудними, яскравими, але дещонепристосованими до повсякденного життя. Ліка, головний персонаж «Гудзика»,з дитинства дивує інших специфічним світосприйняттям, а її, у свою чергу, лякаєреакція інших на його вияви. «У сім років вона намалювала плакат ізмалюнком та підписом, зробленим смішним дитячим почерком: „Люди – вивільні!“, і задоволений батько часто заводив до дитячої кімнати своїхсоратників, поки дівчинка не зірвала плакат зі стіни» [16, с.84]. Жаннапросто видається рідній сестрі Владі трохи «не від світу сього». Їх,здається, слабких та непередбачуваних, захищають та опікуються ними «сильні»жінки – Влада, Єлизавета.
І недаремно –стикаючись із життєвими трагедіями, «ніжні» творчі натури ламаються(Ліка отримує нервовий зрив, відчайдушна місія Жанни провалюється, і саму їїдоводиться рятувати Владі) [4, с.160].
Канон жанру авантюрногороману вимагає яскравих сюжетних перипетій, тож ефектний фінал із хепі-ендомзакономірно має місце. Однак, попри те, протягом усього твору в обох випадкахне полишає ілюзія єдности таких несхожих на перший погляд двох головнихгероїнь. Одна з них з’являється напочатку. Її вчинки стають головним рушіємсюжету, і враз непомітно провідну роль перехоплює інша, виявляючи в новихобставинах риси, яких від неї не чекали, радше, сподівалися б від її антиподу.Після зникнення сестри, яка хотіла помститися за коханого, Влада з тихенькоїнепомітної жіночки невідомого віку, яка все ще шукає себе й постійне місцероботи, перетворюється на сильну і сміливу даму-вамп, яка веде не тількинарацію тексту, увагу читача, а й увесь сюжет. Однак бінарна опозиція «сильнажінка – слабка жінка» залишається сталою попри всі градації в характерахперсонажів. Щастя однієї неможливе без щастя іншої, біда однієї тягне за собоюнещастя в її «відповідника». Це обумовлено лінією сюжету і, водночас,– духовною сутністю обох персонажів. Така нерозривна єдність витворюєнадсюжетно амбівалентний образ жінки – сильної і слабкої водночас,самодостатньої, здатної на блискучу самореалізацію, і заразом – хисткої, такої,що потребує опіки й опори.
Можемо зауважити, щотака двозначність обумовлена глибоким зануренням у внутрішній світ персонажів,притаманним жіночому типу письма. Оригінально представлений і концептматеринства: продовження жінки в жінці. Воно відбувається на двох рівнях:надсюжетному, коли динамічне навантаження переходить від одного персонажа доіншого, і власне сюжетному (родинні зв’язки, почуття тощо).
Кореспондент газети «Другчитача». Чи можете Ви конкретними реплікамиперсонажів пані Ірен підтвердити той внутрішній чисто жіночий світ, про якийзараз говорите?
Я. Козачок.Безперечно. Тільки сьогодні це будуть робити учні 12 класу звичайноїзагальноосвітньої школи, котрі вивчали творчість Ірен Роздобудько. Таким чином,ми пропагуємо залучення до програми з вивчення української літератури більшширокого кола сучасних постмодерних письменників, зокрема такої цікавої їхчастини СУЧ як власне «жіноча проза».
Кореспондент журналу «Сучасність».Якщо вже мова зайшла власне про «жіночу літературу»,то, цікаво, яким постає чоловік у романах Ірен Роздобудько?
Г.-П. Рижкова. Узагалічоловіки в «жіночій прозі» поділяються на дві нерівнозначні групи – «свої»,«наближені до героїні», та, відповідно, «чужі», причому «чужі»слід розуміти як в екзистенціалістичному, так і в феміністичному дискурсі.Існують також типи «своїх»/«чужих» чоловіків, що покинулигероїню чи покинуті нею.
Я. Козачок. Якщож ми говоримо конкретно про прозу донецької письменниці, то практично в кожномуїї творі знаходимо своєрідний, я б навіть сказав, феміністичний поглядна Чоловіка, Жінку, стосунки між ними, на сім’ю. Я думаю, учні 12 класупідтвердять мої слова.
Учень 1. «Поганихжінок на світі не існує! Хіба що якісь генетичні потвори, але й вони – нещаснапомилка природи, атавізм, приречений на самознищення. Це вже час зрозуміти.Біда – в чоловіках, у їхній природній сутності. Але, якщо такою є їхня природа,хіба можна звинувачувати її? Вони, як діти: завжди тягнуться до нової іграшки, колита близько лежить або новіша за ту, що вони вже мають. Як змусити дитинугратися лише одним плюшевим ведмедиком, у якого відірване вушко (тією ждитиною!), виколупане (тією ж дитиною!) око? Сміх і гріх у тому, що награвшисьяскравішими і моднішими іграшками, малюк, що вже виріс, ночами згадує самецього спотвореного ним ведмедика – без вушка й без ока, тужить за ним. У тойчас, коли ведмедик мокне під дощем біля смітника чи давно вже перероблений натуалетний папір. Кому дано заздалегідь зрозуміти цю просту істину?
Ні, поганих жінок насвіті не існує – такими їх роблять чоловіки, позбавляючи найважливішого – вірив любов, у порядність, відданість. І якщо жінка позбавлена цієї віри, яканеобхідна їй, як повітря, – вона перетворюється на потвору, чудовисько або…автомат, що йде по життю залізними кроками, навзаєм починає псувати подібних досебе» [18, с. 167].
Учень 2. «Вони[авт. люди] перетворилися на безстатевих істот, на механізми дляпустопорожніх балачок, на шлунки, на мозок. На все, що завгодно, крім своєїістинної природи. Природа створена з любов’ю і для любові. Втрачаючи почуттястаті, ми втрачаємо обличчя…» [18, с. 29].
Учень 3. «Вонауявляла себе в колі чоловіків – різних, але єдиних в одному: в бажаннізаволодіти Стефкою, принаймні її увагою чи хоча б одним приязним поглядом.Бідолашна Стефка, вона не знала, що сутність людини ніколи не міняється.Стервом треба народитися, собакою – також. Але ми не можемо знати, яка місіякраща. І не нам про це судити…»[18, с. 35].
Учень 4.«Щось не так у тому соціальному явищі, яке так нудно називаєтьсяінститутом сім’ї. У такому викривленому суспільстві, як наше, цей так званийінститут давно вже перетворився на механізм поневолювання обох статей. З тієюрізницею, що одні відчувають це одразу після того, як зійдуть із весільногорушника, а інші – набагато пізніше, коли з жахом розуміють, що їм більше нехочеться спішити додому. Чому так відбувається? На якій стадії цязапрограмована система дає збій? Можливо, вже тоді, коли молодятам розповідаютьпро терпіння, почуття обов’язку, самопожертву та самозречення. І зовсім нічогопро те, що… життя коротке і в нього немає нічого важливішого, ніж гармонія міжсобою і світом. Скільки я зустрічала зацькованих, зашорених, нереалізованихжінок, єдиною вечірньою мрією яких було, аби він скоріше захропів. Або жчоловіків, що зранку до вечора скупчуються біля горілчаних кіосків. Аби лише нейти додому, не піддаватися обшуку чи обструкції. Навіщо вони – разом? Хіба протаке мріяв кожен із них, вішаючи на стіну перед шлюбним ліжком весільне фото?»[18,с. 109]
Юлія Джугастрянська. Отже,Чоловік у письменниці – це або «фемінізований»слабкий тип колоса на глиняних ногах, якого веде по життю жінка, яка опиняєтьсяпоруч із ним (Макс, Самич із «Останнього діаманта міледі»). Або –чоловік-власник, який несвідомо ставиться до жінки як до витвору мистецтва –вишуканого, тендітного, може, дещо примхливого, але такого, що викликає жагуоволодіння ним.
Кореспондент «Кур’єруКривбаса». Шановні літературознавці, чи невидається вам надто песимістичним і агресивним пафос Ірен Роздобудько?
Я. Козачок. Справав тому, що протягом усієї своєї історії жінка в суспільстві, в тому числіжінка-митець, завжди виконувала другорядні ролі. Сильна стать постійнотрималася на Олімпі практично усіх суспільних розгалужень. І навіть тоді, коли жінкабула на рівних або взагалі переважала у своїх здобутках чоловіків, – і тоді донеї не ставилися серйозно. Дійсно, в літературі попри часто високі оцінки адресованіписьменницям і приязне ставлення до творчості «на рівних», усе жможна зауважити, що критика значно менше звертала увагу на твори українськихжінок-письменниць(за винятком Івана Франка, який дуже турботливо ставився докожного найменшого прояву хисту жінок-мисткинь і намагався його розвинути тазаохотити).
Модернізм, а ще дужчепостмодернізм, стали тим живильним середовищем, в якому слабка стать змогла навесь голос сказати про свою самодостатність, ба навіть довести, що «жіночалітература» інколи (якщо не часто) перевершує за психологічною тонкістю таестетичною довершеністю доробки чоловічої частини письменства.
Тому, на наш погляд,вбитий століттями в свідомість суспільства стереотип меншовартості жінки,другорядність її становища просто досягнув у мисткинь своєї точки кипіння, ісьогодні часто-густо виливається неприємним укропом в бік Чоловіка. Я думаю, ценормальна природна реакція, яку громадськість мусить прийняти, аби надалі недопустити непаритетності не лише в літературі, а й в усіх культурних тасуспільних прошарках.
Кореспондент «Книжник-ревю».Скажіть, будь ласка, чи не постраждала, на фоніфемінізованої складової, притаманна лише жінці виключна емоційність на передачувнутрішнього світу людини в творчості Ірен Роздобудько?
Г.-П. Рижкова. Притаманнетільки жінці домінуюче ставлення до внутрішнього світу героїв, його емоцій,почуттів є першоосновою в творчості Ірен Роздобудько. Я думаю, учні 12 класупідтвердять нам це.
Учень 5. "Миживемо, як мушлі на дні моря, думала я. Ми гадаємо, що шари води –невідворотні, а наші щільні стулки зачинено назавжди. Коли накочується буря, миб’ємося одна об одну, перетасовуємося, ранимо тих, хто поруч. І забуваємо, щовсередині кожної найменшої, найнепоказнішої мушлі мертвим вантажем лежитьперлина! Треба лише розкритися і не соромлячись показати її. І тоді назустрічтобі так само розкриються інші" [18, c.31].
Учень 6. «Кохання– це те, що не повинно виходити з голови, воно існує на рівні грудей (але позасерцем, десь посередині, де, як кажуть, міститься 21 грам душі) й трохи нижчевід шлунка. Тобто там, де завжди болить найбільше. Голова – ворог кохання. Мизанадто багато думаємо, аналізуємо. А звірі знаходять одне одного за запахом.Якби ми жили, як звірі, – на світі не було б нещасних людей» [18, с.16].
Учень 7. «Люблю– означає: йди, куди заманеться, роби, що хочеш. Не люблю: йди ось туди,принеси те-то й те-то, завтра буде ось так, у наступному році – інакше. Люблю –означає завтра я помру» [19, с.35].
Учень 8. «Вонане визнавала любові, що надходить поволі, як потяг: один їде у ньому, інший –стоїть із букетом квітів на пероні. Потім ці двоє ідуть у кав’ярню, розмовляють»про кіно", призначають одне одному побачення, знайомляться збатьками, переживають із десяток дощів, хвороб, маленьких свят, аж покивирішать, що треба жити разом. Для Влади усе це було неприйнятне" [19 с.118].
Учень 9. «Яне знаю, що таке кохання. Я ніколи раніше не кохала, а тим більше ні з ким щодоцього не радилася. Як я могла думати про такі великі і важливі речі?»[17,с. 40].
Учень 10. "…любов – дар. Його отримують із народженням разом із іншими почуттями, такими якслух або зір. Часом цей дар перетворюється на важкий камінь, на хрест, наповітряну кульку. Але його вже не позбутися: він не є твоїм власним вибором.Так сталося при народженні… І якщо божевільний митець або просто – божевільнийздатен відрубати собі руку, виколоти око чи відтяти вухо – то від цього даруможна звільнитися, лише зупинивши власне серце…"[17, с. 263].
Юлія Джугастрянська. Утворчості Ірен Роздобудько, поряд із підвищеною увагою до почуттів, до любові,простежується, я б сказала, песимістично-романтичне ставлення до світу, дожиття.
Учень 11. "…Я хочу жити у світі справжніх чоловіків і жінок! Швидше за все, це означає – «уснігах Кіліманджаро, де лежить мертвий леопард», тобто – ніде. Убелетристиці, серед героїв Хемінгуея, які здатні вільно спілкуватися про все насвіті, дивлячись один одному в очі. Не зацькованих, не закомплексованих,здатних на вчинки – не заради ефектного жесту, захвату публіки чи винагороди –а тільки тому, що їм принизливо жити інакше. У такому світі не було б зрадженихі скривджених, озлоблених, брехливих, розчарованих. Тому, що їхні думки йбажання збігалися б зі словами і вчинками, а не лягали в потаємні закутки душіважким камінням. Це був би світ справжньої свободи…"[18, с. 70].
Учень 12. «Звідтодіяк я почала бачити внутрішній стан речей, усе зовнішнє викликало в мене лишесум або сміх»[17, с. 241].
Учень.13. "…життябез любові втрачає сенс, рушійну силу, добро, мораль, зміст. Можна прожити, невідаючи смаку буйабезу й нічого від того не втратити, якщо щовечора хочешповертатися туди, де на тебе чекають" [18, с. 166].
Учень 14. "…я думаю, що море – як життя. Спочатку пливеш носом донизу, жадібно загрібаєшруками все, що в них потрапляє, роздивляєшся довкола, міркуєш, де теплішатечія, прозоріша вода, стежиш, куди пливе решта. Намагаєшся не збитися наманівці, не відстати, не загубитися, не уславитися невдахою… А варто лишеякому-небудь стихійному лиху зруйнувати тиху затоку – й усі, як один, виляютьуверх денцями. І вже не суттєво, хто плив першим, а хто пас задніх. Різницялише в тому, що ти бачив перед собою в останню мить і що відчував…" [17,с. 152].
Кореспондент газети «День».Цікаво, чи простежується у прозі Ірен Роздобудькодумка про творчість як таку?
Учень 15. Ставленняписьменниці до власне творчості знаходимо відразу у декількох її творах.
«Той, хто беретьсяза перо, свідомо чи несвідомо вступає в діалог зі своїми кумирами. І різницялише у тому, що для одних співрозмовниками та опонентами стають Гамсун,Воннегут чи Кортасар, а для інших – автори коміксів про черепашок ніндзя! І цейдіалог визначає ставлення до світу чи, навпаки – протиставлення світові себе ісобі подібних» [19, с. 166].
Учень 16. «Ядумаю, що все у світі – фуфло. Особливо те, що відбувається зараз у будь-якомукутку земної кулі. Тільки незбагненне має право на вічність. У літературі –Шекспір, у музиці – Моцарт, у малярстві – Леонардо, у науці – Паскаль. Решту,ЯКЩО ДОБРЕ ПОДУМАТИ, можна розгадати» [17, с. 136].
Учень 17. "…з тою насолодою, котру отримуєш від споглядання на папері літер, слів,словосполучень і речень, яких раніше не чув… кораловий світ так самонеповторний, як і слова, що виникають на сторінках. З кожним поштовхом вінзмінюється, стає новим, іншим, незвіданим, а різнобарвні закам’янілості –червоні, зелені, бузкові, жовтогарячі – лишаються позаду, ніби щойно прочитаніслова…" [17, с. 150].
Кореспондент журналу «Дивослово».Хотілося б почути вашу правдиву думку стосовнодоречності залучення творів Ірен Роздобудько до програми з вивчення українськоїлітератури в загальноосвітній школі.
Віра Балдинюк. ТворчістьЛесі Українки, безумовно, вершина в поєднанні фемінізму по-європейськи з йогоімпліцитно національним началом, як і з началом загально естетичним без поділуна «жіноче» і «чоловіче». Суспільні проблеми – більше того– поставлені й трактуються письменницею вище, ніж загалом у тогочасній і навітьсучасній літературі.
Нині ми маємо справупереважно з масовою культурою, де «жіноча проза» обросла специфічнимирисами і функціями. Багато залежить від того, чи авторка експлуатує ці риси, чинамагається залишатися поза ними і якісно працювати зі словом і сюжетом. Впершому випадку в літературному тексті ми маємо мотив Попелюшки, наслідуванняглянцевих статей про біографії видатних жінок типу Коко Шанель, високий рівеньінфантильності жіночих образів, низький рівень узагальнень й обертання довколаприватного світу, який обмежується любовними стосунками. Ми знайдемоспекулятивний характер у сюжеті і мелодраматизм, або ж будуарну іронію.
У другому випадку можнаочікувати більш складний художній світ, у якому відчутне соціальне тло,побачене очима жінки. Варто сказати, що обидва випадки мають право на життя.
Ми чудово розуміємо, щоє проза Ірен Роздобудько і Лариси Денисенко, є молодіжні книжки Ірини Цілик,Ірени Карпи, а є проза Оксани Забужко. В Росії є книжки Ірини Дєнєжкіної, а єтвори Людмили Петрушевської. Втім, усе вищесказане стосується повною мірою іавторів-чоловіків, які можуть на диво по-жіночому писати романи. Скажімо, ЯнушВішнєвський добре розуміє, як вичавити сльозу з читачки її ж методами [1, с.3].
Разом з тим, япереконана, що і та й інша група мають право бути почутими в школі.
V. Заключне слововчителя. Закріплення матеріалу.
Очевидно, що сучаснийсвіт розкриває нові можливості для відвертої розмови на гендерну тематику.Процес відновлення паритетності в площині Чоловік/Жінка поступово, але впевненовстановлюється.
Діти, висловте своєставлення: чи варто, все-таки, більш розлого вивчати творчість ІренРоздобудько? Чому?
Учні. Так,звісно. Адже підростаюче покоління має право почути власне жіночу світогляднупозицію. А художня творчість пані Ірен, відзначена низкою нагород, гідна, щоббути представленою в школі.
VI. Підсумки уроку.
1. Оцінювання;
2. Домашнє завдання:Написати твір-роздум на тему: «Жінка в романах Ірен Роздобудько – якавона?»
Висновки
Питання гендерноїрівності одне з найобговорюваніших у сучасному світі. Нині у вузі, на роботі, вмистецтві – у суспільстві точаться постійні суперечки: що ж, все ж таки, можеЖінка і яке її місце в житті.
Лише останні кількадесятиліть проблема рівності чоловіка і жінки дискутується вільно і насерйозному рівні. Така, може здатися, нав’язана феміністичним рухом ідеярівноправ’я або навіть безкомпромісної вищості жіночої статі насправді невиникла з мильної бульбашки. Цьому передувала думка про однозначний вищийстатус Чоловіка, яка тисячоліттями була закарбована в свідомості людства. Ілише в кінці ХVIІІ століття зусиллями Мері Волстонкрафт ця теорія почалапотроху «давати тріщину».
Література як інструмент,котрий найбільш тонко відчуває найменші порухи в настроях суспільства, має своюісторію ставлення сучасників, літературознавців, письменників до Жінки якрівноправного кандидата на творення мистецьких полотен.
Сучасна українськалітература має чудових письменниць, які є яскравими представницями «жіночоїлітератури». Серед таких – Ірен Роздобудько.
Саме на творчостідонецької письменниці ми й спробували дати відповідь на питання місії Жінки наісторико-культурному тлі.
У першому розділі нашоїстудії ми намагалися простежити, як ставилися до письменниць та до образу жінкив різні історичні та літературні періоди, проаналізували думки науковців зцього приводу, хотіли дати належну оцінку літературним доробкам жіноцтва. Вході дослідження дійшли висновку: за якістю вони непоступаються кращим зразкам «чоловічої літератури». література гендерний жіночийроздобудько
У другому розділі наприкладі уроку-конференції з елементами гри спробували вмотивувати необхідністьзалучення творів «жіночої літератури» до програми з вивченняукраїнської літератури в школі, зокрема прозового доробку Ірен Роздобудько.Глибоко проаналізувавши романістику пані Ірен, ми з’ясували, що переможницянизки літературних конкурсів філігранно відчуває тонку психіку жіночої статі,її прагнення та проблеми, і майстерно передає світоглядні погляди та внутрішніпереживання на папері. На нашу думку, «жіноча література» ІренРоздобудько мусить бути представлена в основній програмі вивчення українськоїлітератури і слугувати плацдармом у висвітленні власне жіночої позиції нажиття, стосунки, творчість.
Таким чином, жінка натлі історії та культури завжди відігравала помітну роль, проте лише нині їївклад у розвиток суспільства поступово визнається громадськістю. Проводятьсячисленні дискусії, які засвідчують паритетність в можливостях обох статей.
Отже, художня творчістьІрен Роздобудько як однієї з найбільш талановитих та яскравих представницьсучасної «жіночої літератури» має право і повинна бути в програмівивчення української літератури в школі, оскільки є чудовим зразком прозиукраїнського жіноцтва.
Бібліографія
1. Балдинюк В. Сучукрліт– міський дурень, що розмовляє сам із собою і страждає на синдром Туретта // www.azh.com.ua.
2. Бойко В. Читати! Читати! Читати! // Українськалітература в загальноосвітній школі. – 2008. – №3. – С. 26–28.
3. Власенко О. Жінка – мудра берегиня роду// Українська література в загальноосвітній школі. – 2009. – №3. – C. 38–42.
4. Джугастрянська Ю. Ірен Роздобудько: колижінка – поет…// Дивослово. – 2009. – №1. – С. 59–61.
5. Дибка Л. Урок – гендерне дослідження //Дивослово. – 2008. – №6. – С. 12–17.
6. Каганець О. Наверненіабо люди-трава. Рецензія на «Дванадцять» Ірен Роздобудько // www.sumno.com.ua.
7. Кисла Т. Специфіка маски автораремінного постмодерністського роману // Українськалітература в загальноосвітній школі. – 2007. – №5. – С. 11–14.
8. Козачок Я. Вітчизняні традиції сучасногоукраїнського фемінізму // Українська література в загальноосвітній школі. –2007. – №2. – С. 5 –10.
9. Лисенко А., С. Ленська. Образ жінки всучасній українській поезії Полтавщини // Українська література взагальноосвітній школі. – 2008. – №5. – С. 44.
10. Мовчан Р. Українська література.Програма для загальноосвітніх навчальних закладів. – К.: Ірпінь, 2005. – 209с.
11. Мозгова Л. Взаємозв’язки шкільноголітературознавстваі гендерної психології // Дивослово. – 2007. – №6. – С. 5–8.
12. Пасічник Е. Методика викладанняукраїнської літератури в середніх навчальних закладах: Навчальний посібник длястудентів вищих закладів освіти. – К.: Ленвіт, 2000. – 384с.
13. Пасічник Е. Українська література вшколі. – К.: Рад школа, 1983. – 319с.
14. Рижова Г.-П. Лінгвокультурні концептисучасної «жіночої школи» // Українська література в загальноосвітнійшколі. – 2008. – №2. – С. 38–40.
15. Рижова Г.-П. Новітня «жіноча проза»:жанрові озаки // Дивослово. – 2008. – №3. – С. 56–58.
16. Роздобудько І. Ґудзик. – Харків, 2006. –296с.
17. Роздобудько І. Дванадцять, або Вихованняжінки в умовах не придатних до життя. – Харків: Фоліо, 2008. – 287 с.
18. Роздобудько І. Зів’ялі квіти викидають.– К.: Нора-Друк, 2006. – 208 с.
19. Роздобудько І. Останній діамант міледі.– Харків: Фоліо, 2007. – 222 с.
20. Розлуцький І. До проблеми образу жінки вукраїнській літературі // Дивослово. – 2009. – №5. – С. 56–60.
21. Снігир Т. Жіночі образи в українськійлітературі // Українська література в загальноосвітній школі. – 2006. – №2. –С. 56.
22. Сокол Л. Зародженняфемінізму в українськійлітературіна тлі західноєвропейських традицій // www.ukrlit.vn.ua.
23. Яценко Л. Гендерне вихованнястаршокласників на уроках української літератури // Українськалітература в загальноосвітній школі. – 2008. – №1. – С. 18–20.
ДОДАТКИ
Додаток №1
/> />
/>
Додаток №2
/>
/>
Додаток №3
Літературознавчий словник
Ге́ндер— соціальна стать людини на відміну від біологічної статі: соціально-ролевийстатус, який визначає соціальні можливості кожної статі в освіті, професійнійдіяльності, доступ до влади, сімейній ролі та репродуктивній поведінці і єодним з базових вимірів соціальної структури суспільства. Як правило, вживанняслова «гендер» як загального синоніму слова стать є некоректним:гендер — це соціальна роль зумовлена статтю людини.
Дискримінація –будь-яке розходження, виняток або перевага, що заперечує або зменшує рівнездійснення прав. Дискримінація може бути визначена як будь-яка формапідпорядкування або негативного відношення до окремих осіб або груп, заснованана характеристиках, що не є прийнятними в умовах, у яких вони мають місце.
Екзальтація– підвищений настрій, найчастіше спричинений певним розладом психічної сфери.Проявляєтьсяв мрійливому настрої або в безмежній душевності.
Екзистенція – унікальнеі безпосереднє переживання людського існування.
Епатаж– навмисна скандальна, шокуюча поведінка, яка лежить поза рамкамизагальноприйнятих правових, моральних, соціальних та інших норм. Розглядаєтьсяяк недостойна, метою якої є привертання до себе уваги.
Паритет –рівність двох сторін у відношенні якої-небудь загальної основи.
Фемінізм –теорія рівності двох статей, яка творить ідейну основу організованого рухужінок. Суттю феміністичнихпереконань є думка, що жінка зазнає суспільної дискримінації, насамперед черезприналежність до своєї статі.