Курсоваробота на тему:
«Етнографічно– побутове начало в реалізмі повісті І. Нечуя – Левицького «Кайдашева сім’я»»
ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ 1.Значення творчості І.Нечуя -Левицького
РОЗДІЛ 2. Етнографічно – побутове начало вреалізмі повісті
РОЗДІЛ3. Місце і значення теми в шкільному курсі української мови і літератури
ВИСНОВКИ
Списоквикористаної літератури
Додатки
ВСТУП
Теманашої дослідницької роботи – «Етнографічно –побутове начало в реалізмі повісті І.Нечуя – Левицького «Кайдашева сім’я»»
Метароботи – дослідити етнографічно – побутовийстильовий струмінь в організації художнього матеріалу повісті І.Нечуя –Левицького «Кайдашева сім’я»
Об’єктдослідження – повість І. Нечуя – Левицького«Кайдашева сім’я»
Предметомдослідження є етнографічно – побутове начало вповісті «Кайдашева сім’я».
Методидослідження: філологічний, біографічний,психологічний, структуралістичний.
Філологічнийметод передбачає опис художнього твору, біографічний метод включає відомостіпро письменника, психологічний метод розкриває психологію героїв,структуралістичний – аналіз формальних прийомів і поєднання аналізу змісту іформи композиції.
Актуальністьтеми. Тема дослідницької роботи вивчаєтьсяяк в школах, так і у вищих навчальних закладах. Але повного, досконалоговивчення вона не набула. І до цього часу ця тема залишається відкритою длянових наукових досліджень.
Теоретичнаі практична значимість роботи. Матеріал виконаноїдослідницької роботи можна використати в школі на уроках української мови талітератури, для роботи в гуртках українознавства, а також для дипломних робіт.
Структурадослідницької роботи.
Роботаскладається зі змісту, вступу, трьох розділів, висновків, списку використаноїлітератури та додатків.
РОЗДІЛ1. Значення творчості І. Нечуя – Левицького
Іван Нечуй –Левицький – «великий артист зору» (Іван Франко) – вписав нові сторінки врозвиток прози, забезпечений його попередниками та сучасниками ГригоріємКвіткою — Основ’яненком, Марком Вовчком, Олексом Стороженком, АнатолемСвидницьким, Пантелеймоном Кулішем, Юрієм Федьковичем, Олександром Кониським,Іваном Франком. Козацьке бурхливе минуле й складна українська дійсність XIX - початку XX століттязображені в його творах в образах представників різних суспільних станів,українського й інших народів.[ 5,17]
З ім’ямвидатного письменника – реаліста пов’язане значне поширення жанрових межукраїнської прози. Він не тільки блискуче розвинув традиції «малих» епічнихжанрів (оповідання, нарис), але створив новаторські зразки соціально –побутової повісті й роману. Крім того, Нечуй – Левицький працює в галузідраматургії, пише комедії та історичні драми, друкує художньо – етнографічніпраці, науково – популярні нариси, літературно – критичні статті, театральнірецензії і мовознавчі дослідження.
На новому етапілітературного процесу творцям соціально – психологічного роману та короткоїновели надто вже детальними здавались етнографічні й соціально – побутові описив творах славетного епіка, впадала в очі деяка одноманітність, повторюваністьобразних засобів. Але й наступні покоління вчились у нього вдумливогоспостереження над життям у різноманітних його проявах, вміння створюватипластичні й яскраві людські характери. [10,24]
«Наглядайте наднародним життям, — радив Нечуй – Левицький літературній молоді, — примічайтетипи селян, розпитуйте про всякі сільські історії, і часом сама повістьнаскочить на вас, а чого не достачить, то покличте на поміч силу творчества, босама жизнь рідко коли дає цілу повість. Треба жизнь перепустити через своюдушу…» [289,11]
Ліризм,соковитий гумор, поєднання серйозного й навіть трагічного з комічним складаютьодну з істотних сторін творчості письменника. Він звертався до мотивів таобразних засобів фольклору, іноді, може, надто густо сипав у власних творахперлами усної народної творчості, але завжди майстерно використовував внутрішніможливості фольклорної образності для емоційного відтворення психологічногостану своїх персонажів, для характеристики їх поведінки. Не можна забувати йпро чудове знання І.Нечуєм – Левицьким живої народної мови, вміле використанняїї скарбів.
Колоритнікартини побуту й суспільних відносин дореволюційного українського села, багатагалерея людських типів, викриття соціального зла й сатиричне змалюваннягнобителів народу, гуманістичний демократизм, поетичність та теплота викладу –все це робить близькими й дорогими для нас кращі твори письменника, якіназавжди ввійшли до скарбниці української класичної літератури. [10,24-25]
РОЗДІЛ2. Етнографічно – побутове начало в реалізмі повісті
Етнографічно –побутове начало – одна із форм реалізму, яка заявляє про себе на початку ХІХстоліття у зв’язку з формуванням літератури нового типу і пов’язана з увагою дожиття простого народу.
Етнографія –наука про культуру, побут, звичаї того чи іншого народу.[14,600]
Етнографічно –побутове начало пов’язане з художнім відтворенням звичаїв, обрядів, іззображенням побуту селян.
Що ж таке звичаїта обряди ?
Звичай – повсякденнийусталений спосіб (правило) поведінки, складений історично, на основі людськихстосунків, у результаті багаторазового здійснення одних і тих же дій таусвідомлення їх суспільної значущості.[14,601] Обряд – узвичаєне, обов’язковесимволічне дійство, приурочене до відзначення найбільш важливих подій у життілюдського колективу, родини чи навіть окремої особи. [14,603]
Етнографічно –побутове начало виразно виявляється в реалізмі повісті «Кайдашева сім’я»І.Нечуя – Левицького. Повість вийшла з друку у 1879 році. ЇЇ можна назватицілою епопеєю життя українського села в перші десятиріччя після реформи 1861року.
У творізмальовувався побут селянської сім’ї після скасування кріпацтва. З комічнихсцен життя сім’ї Кайдашів виростає реалістична і трагічна за своєю суттюкартина життя селянства, темного, забитого віками панщини, роз’єднаного новимикапіталістичними порядками. [13,39]
Повістьскомпонована зі сцен, ситуацій селянського побуту, в яких розкриваютьсятемнота, обмеженість, егоїзм, породжені законами тогочасної діяльності.Соціальний конфлікт у повісті посилюється психологічним, що виникає з тихпотворених рис і звичок у характерах героїв, які сформувалися в умовахкріпосницького та капіталістичного ладу. Крізь усю «Кайдашеву сім’ю» проходитьконтракт між світом природи і світом жалюгідних людських взаємин.[13,39]
Внаслідоксутичок і боротьби за власність люди стають жорстокими, дріб’язковими,жалюгідними. Крім сміху, побутові картини повісті викликають ще й почуття сумуза людину, за її самоприниження і моральний занепад. Ці люди нічого не бачать ужитті, крім своїх родинних суперечок. Коло інтересів цих людей замикається наклаптику землі, на тинові, на груші… У «Кайдашевій сім’ї» багато яскравихвиразних діалогів, у яких виявляються з одного боку – ліризм і природний гуморукраїнських селян, а з іншого – обмеженість їх світогляду, забобонність іпримітивізм понять, що зростають на ґрунті дрібновласницької психології. [1,46-48]
«Недалеко одБогуслава, коло Росі, в довгому покрученому яру розкинулось село Семигори» — так починається повість І.Нечуя – Левицького «Кайдашева сім’я». В цьому творіна фоні надзвичайних пейзажів українських містечок автор зображує життя типовоїродини: її звички, звичаї, та малює велику панораму тогочасного суспільства.
Автор подає впортретах героїв не просто опис зовнішності, а загальну психологічнухарактеристику, показує своє ставлення до персонажа. Ось, наприклад, три жіночіпортрети, що стоять у повісті поряд: «Мотря стояла коло тину висока та здорова,така заввишки, як Карпо, з широким лобом, з загостреним лицем, з блискучими, якжар, чорними маленькими очима. Вона була в одній сорочці і в вузькій запасці.Хазяйновита, але скупа, вона втинала одежу, як тільки можна було обтяти. Вузьказапаска влипла кругом її стану. В великій, як макітра, хустці на голові Мотрябула схожа на довгу швайку з здоровою булавою.»[10,505]
«По другий біктину стояла баба Кайдашиха, висока та суха, неначе циганська голка, в запасці,в рясній білій, як сніг, сорочці, в здоровій хустці на голові. Сліпе окобіліло ніби наскрізь, як вушко в голці, хоч туди нитку затягай…Чорна здоровахустка чорніла на бабі Кайдашисі, неначе горщик, надітий на високий кілок.» [10,505]
«…За бабоюстояла Мелашка, в білій сорочці, в червоній новій хустці з зеленими та синімиквітками, в зеленій ситцевій рясній спідниці…Мелашка розцвіла й стала повнішана виду. Її очі, її тонкі брови блищали на сонці, а лице горіло рум’янцем одвисків до самого підборіддя…Мелашка сяяла, як кущ калини, посаджений середдвору.»[10,505]
З цих портретів– описів видно, що Мотря, наприклад, скупувата й гоноровита, як швайка, бабаКайдашиха, як завжди, чепуриста і також в’їдлива та колюча, ніби циганськаголка. Читач, безперечно, помітить і те, що автор найбільше симпатизує Мелашці.
І.С. Нечуй –Левицький виявив себе майстром і інших видів описів, зокрема інтер’єру, в якомуодні речі ніби підтримували людську сварку, а інші виступали до неї контрастом:«В хаті стало тихо, тільки борщ бризкав вряди-годи здоровими бульками, неначестарий дід гарчав, а густа каша ніби стогнала в горшку, підіймаючи затужавілийвершок угору. А зимнє сонце глянуло весело в вікно й заграло рожевим світом набілому комині, на білій грубі й намалювало долі чотири шибки з чорними рамами,з чудними малюнками простого прищуватого скла.»
Письменник звеликою майстерністю описав убогу хату Балаша і в протилежність – хату Довбиша.Це свідчить про те як жили селяни на той час, з іншого боку письменникхарактеризує героїв, які знаходяться в цьому інтер’єрі. [6,54]
«Хата була третядо кінця й стояла край вишневого садочка. Вона була мала, стара аж похилиласьнабік. Коло хати стриміли хлівці та повітка. Було по всьому видно, що Балаш бувчоловік убогий.» [10,429]
«… Хата буладуже низька. Маленькі віконця були ніби сліпі. Через старі шибки, вкритізеленими та червоними плямами, не видно було навіть неба. Стара лежанка зкаміння неначе присіла й роз’їхалась. Каміння повипиналось з неї, неначе сухіребра в худої шкапи. На полу в кутку стояла стара невеличка скриня. Стеляввігнулась, а серед хати стояв тонкий побілений стовп: він підпирав сволок.[10,438]
«Над ставкомстояла Довбишева хата, вся в черешнях…Перед ним блиснув вугол білої стіни,підперезаний внизу червоною призьбою, зачорніли чорною плямою, одчинені двері зодвірками, помальованими ясно-синьою фарбою з червоною вузькою смужкоюнавкруги. Довбишева хата була нова, велика, добре вимита, з чималими вікнами.Коло вікон висіли віконниці, помальовані ясно-синьою фарбою.»[10,383]
А ось описКайдашевої хати: «Кайдашева хата була простора, з чималими ясними вікнами, зновими образами, з великими вишиваними рушниками на стінах та на образах.» [10,443]
Життя сільськихтрудівників споконвіку підпорядковувалося хліборобському циклові: оранці,сіянню, жнивам, возовиці, молотьбі. І саме за такою щоденною роботою ми бачимоКайдашів. Не сиділи вони без діла і тоді, коли справлялися зі своїм урожаєм –йшли працювати на панське поле за снопи. Крім того, старий Кайдаш був добримстельмахом і робив вози та інший сільськогосподарський реманент. За це йогоповажали, як і будь-якого справжнього майстра. [4,154]
Бачимо в повістіі нові реалії пореформеної доби: щоб заплатити непомірні податки, сини Кайдашанаймалися возити своїми кіньми панські цукор і борошно до залізниці.
До громадськогожиття селяни здебільшого байдужі, адже їхня психологія формувалася ще закріпаччини, коли про все думав пан, управитель. Згадаймо хоча б історію зрозкопуванням горба. Сільська громада довірлива і недосвідчена у громадськихсправах, тому хитрий жид Берко легко її підкупив і обдурив з шинком, діставшисобі велику вигоду, а людям зробивши шкоду.
Свята і неділюселяни шанували, не працювали, хіба що виконували неважку роботу погосподарству.[2, 94]
Ось приклад ізтексту: «Селяни поважають неділю й празники і не роблять ніякої роботи, але немають за гріх одного діла: возити в неділю та в празник снопи.»[10,387]
«…Одначесьогодні не можна жати, а копать можна.» [10,386]
Великогозначення надавали селяни віруванням і забобонам. Кайдаші, як і всі селяни тогочасу, були глибоко релігійними, дотримувалися свят.
Кайдаш постивсяпо п’ятницях, щоб не втонути.
«Старий Омелькобув дуже богомольний, ходив до церкви щонеділі не тільки на службу, а навіть навечерню, говів два рази на рік, горнувся до духовенства, любив молитись і постить,він понеділкував і постив дванадцять п’ятниць на рік, перед декотримипразниками. Того дня припадала п’ятниця перед Паликопою, котрого народ дужеповажає. Кайдаш не їв од самого ранку: він вірив, що хто буде постить у туп’ятницю, той не буде в воді потопати.» [10,376]
Баба Палажкащороку їла паски в Київській лаврі, щоб потрапити до раю.«Хтоїстиме щороку в Києві паску та ще й умре на великоднім тижні, той піде просто врай, бо на великоднім тижні царських врат не зачиняють і в церкві, і в раю;душа через царські врата так і полетить просто в рай…
Хто постить у тіп’ятниці та носить при собі сон Богородиці, той не буде в воді потопати, в огнігоріти, од наглої смерті помирати, а в рай просто не піде. А хто піде вЄрусалим або щороку в Києві в Лаврі паску їстиме, або вмре на самий Великдень,той спасеться, того душу янголи понесуть просто до Бога.» [10,450]
Мотря саджалапшеницю для того, «щоб виявити, чи «чисте» місце під їхню нову хату.»
«Мотря посіялана тому місці пшеницю. Пшениця зійшла, то був знак, що місце для хати булочисте.» [10,423]
У разі хворобина селі зверталися до баби – «знахурки». У Семигорах це була Палажка, і до неїпослали Мотрю, щоб заспокоїти старого Кайдаша.
«Мотря побіглаза бабою Палажкою. Палажка на селі була знахаркою. Баба Палажка переступилапоріг і зараз почала хреститись та нашіптувать…Баба Палажка налила в миску зкухля води, влила з пляшки трохи свяченої води, вкинула в воду жарину йшматочок печини, взяла в руки веретено, вмочила його в воду і знов черкнула нимтак само по мисці…» [10,478]
Опис трудовогожиття жінок у І.Нечуя – Левицького більш докладний. Жінкам треба було дбати проодяг. То ж їм доводилося вибирати коноплі, мочити їх, бити на бительні, тертина терниці, сукати нитки в починки, мотати на мотовило, виробляти полотно,потім відбілювати його, шити сорочки і вишивати їх. От яким важким і довгим бувцей процес! Саме за такою роботою ми часто бачимо Марусю Кайдашиху та їїневісток. А ще ж кожній жінці хотілося, щоб полотно було тонким, білішим, і щобсорочки були гарно вишитими. По цьому судили на селі, чи добра вона господиня.[14,43]
« Мотряпооджимала свої сорочки, другого дня одзолила, попрала й покачала.» [10,419]
А як не помітититакої характерної деталі: і Омелько, і Маруся, й інші члени їхньої родини завждиходили в чистих, білих сорочках, навіть на роботі, в будень, не кажучи вже просвята. Це свідчить про любов до чистоти й охайності українського жіноцтва.
Як бачимо зповісті, селянки багато уваги приділяли чистоті оселі: щотижня підмазували піч,розмальовували її, очепурили хату й зовні: білили стіни, призьбу підводилитемнішим кольором, обсаджували кущами та деревами. Щодня замітали, прибирали ухаті та на подвір’ї. Потім пекли хліб, варили обід. Страв у будні булонебагато: борщ та каша, галушки, лемішка, але вони мали бути смачними тапоживними. [13,125] Ось приклад з тексту щоденної роботи Мотрі:
« Невісткавешталась, наче муха в окропі, скрізь встигала…Виплескала вона хліб, посаджалав піч і подала на стіл обід…Мотря підмазала стіни, обмазала комин, грубу,припічок…Мотря розпалила в челюстях тріски й сіла коло печі прясти. Вже Мотрянапряла півпочинка й почала приставлять до печі обід…Мотря стала оджиматьсорочки з відмоки…Діло ніби горіло в Мотриних руках. Вона оджимала плаття йразом поралась коло печі.» [10,399]
Кайдашиха та їїневістки жили оцими щоденними турботами, їхня душа міліла й дрібніла, бо самедля неї роботи не було. Тому почалися сварки, колотнеча за розподіл хатньоїроботи, за власність. Основною винуватицею цього була свекруха, яка вважаланевісток, за прийнятою тоді думкою, свіжою робочою силою. І поважалася дружинасина саме за працьовитість та господарність, а ще більше за той посаг, якийпринесла з собою. [3,94]
Замолоду МарусяКайдашиха довго служила у панів і набралася від них з одного боку облесливості– « до природної звичайності в неї пристало щось уже дуже солодке, аж нудне», аз другого боку – зверхності, пихи та грубості. «Маруся Кайдашиха замолодудовго служила в дворі, у пана, куди її взяли дівкою. Вона вміла дуже добре куховаритьі ще й тепер її брали до панів та до попів за куховарку на весілля, на хрестинита на храми. Вона довго терлась коло панів і набралась од їх трохи панства.» [10,378]Це відчули на собі спершу Мотря, згодом Мелашка. Отже, панщина наклала свійвідбиток не лише на Кайдаша, а й на Кайдашиху, і, мабуть, на багатьох іншихселян, що виявилось у їхньому пияцтві, егоїзмі, сварливості та грубості.
Письменник невдається у повісті до детального опису цікавих в етнографічному відношенні івизначних у житті людей подій: весілля, народин, хрестин, похорону.
Ось приклад зтексту, як поховали сини Кайдаша:
« Поховали синиКайдаша з великою честю, просили священика занести батька в церкву, як ховали,то читали Євангеліє трохи не коло кожної хати; після похорону справили багатийобід. Кайдашиха роздала старцям щедру милостиню, дала священикові насорокоуст.» [10,482]
А ось, якписьменник описав весілля Карпа з Мотрею:
« Після другоїпречистої Карпо повінчався з Мотрею. Чотири дні грали музики, чотири дні пили йгуляли гості в Довбиша.» [10,396]
Письменник недетально описав розглядини: « Довбишка виглянула в вікно й догадалась, щоКайдаші йдуть на розглядини. Вона миттю заслала скатертю стіл, поклала на століхліб, накинула на себе горсет, а Довбиш вискочив у сіни, вскочив у хижку інакинув на себе свиту…Довбишка одчинила сінешні двері й стала на порозі.Кайдаші привітались до Довбишки. Хазяйка попросила їх у хату. В сінях гостейстрів Довбиш і поцілувався з ними. Всі вони ввійшли в хату, і гості зновпоздоровались з хазяїнами. Кайдашиха поклала на стіл паляницю. Довбишка взялапаляницю в руки, поцілувала й знов поклала на стіл…» [10,392]
А як сказано прохрестини: « Восени Мотря обродинилась. Кайдаш справив хрестини.»[10,410]
Оцей стислийопис цікавих подій у житті людини і є новим кроком у розвитку українськоїлітератури, адже І.Нечуй – Левицький прагне дослідити психологію селянина –індивідуаліста. Засудити його егоїзм, причому специфічними засобами гумору тасатири. Хоча у нього ми можемо знайти детальний опис святкового і буденногоодягу українських дівчини та жінки, парубка та чоловіка. [9,86]
« Кайдашиханаділа тонку сорочку, зав’язалась гарною новою хусткою з торочками до самихплечей і понадівала всі хрести й дукачі, наділа нову юбку, нову білу свиту, щей в жовті чоботи взулась.» [10,453]
« Мотря вбраласяв зелену спідницю, в червону запаску, підперезалась довгим червоним поясом іпопускала кінці трохи не до самого долу, одяглась в зелений з червонимиквіточками горсет, взулась в червоні чоботи, наділа добре намисто, взяла в рукибілу хусточку та й пішла до церкви.» [10,388]
За повістю«Кайдашева сім’я" можна вивчати звичаєве право українського народу. Час,коли діти повинні одружуватись, визначали батьки. Вони ж здебільшого і радили,кого брати в подружжя, давали свою згоду, ходили на розглядини. За звичаємстарші сини відділялися, а молодший залишався з батьками і догодовував їх.[6,54]
«Він був меншийсин у батька, і все батьківське добро, по українському звичаю, припадаломеншому синові. Лаврін знав, що батькова хата, батькові воли й вози, всебатьківське добро – все те його добро.» [10,472]
Перегортаючисторінки повісті, я вдивляюсь в старовинні звичаї, але в той же час обмеженістьстарого Омелька Кайдаша, і елементи набожності: « Господи! Чи в вас бога немаєв серці, що паскудите язики?» — говорить він своїм синам. Вони, діти, починаютьне поважати батька й чіплятися до нього: в Семигорах нема і де втопитися, бо вставках старій жабі по коліно, хіба з корчми йдучи…» це стається, мабуть, тому,що усе життя Омелько був кріпаком і все життя робив на панщині, а післяскасування кріпацтва він намагався у горілці втопити усі страждання, якізавдали йому пани. А, може, й тому, що робити стало менше, робити потрібно булона себе, й з’являлись гроші і вільний час. [5,19] Втворі яскраво зображено розшарування селянства (це видно з сімей Кайдашів,Довбишів, Балашів), послаблення родинних зв’язків, у цих обставинах: « не лізь,бо задушу, іродова душа» — кричить Карпо на батька. Відносини свекрухи йневістки автор зображує так: «Свекруха стояла над душею в Мотрі, наче осавулана панщині, а сама не бралась і за холодну воду, або так: «Мотрю, дай сюди, бояк пхну, то ноги задереш!» — кричала Кайдашиха, і намагалась у Мотрі забратимотовило.[7,231] Мотовило і є елементомобряду, і етнографічним елементом (знаряддя, властиве українському етносу), іпсихологічний елемент ( стає зброєю).
МелашкиКайдашиха теж зовсім не жалкує: «…Вона одразу почастувала її полином.» [10,443]Але після Мелащиного протесту, після неповернення Мелашки з Києва свекруха стаєм’якшою: «Вертайся, дочко, додому; тобі ніхто й лихого слова не скаже.» Післяцього у кайдашевій хаті стала «мирнота», але на дворі між двома господарямипочався нелад. Омелько намагався відстоювати свої права, і Лаврін вже вважавсебе господарем, і, як молодий син, говорив: «… ви сьогодні господар, а язавтра.» З того часу усе господарство було у руках Лавріна. Сварки переростаютьу величезні родинні скандали, вони входять до щоденного життя сімей. Кайдашиха,ображаючи Мотрю, кричить і ображає своїх онуків: « Твої діти такі зміюки, якти. Наплодила вовченят, то не пускай їх до моєї дітки.» [9,98]
Мелашка, якабула «…поетичною душею, з ласкавим серцем», довго не встрявала в різні сімейніконфлікти, але поступово вона воює за півня, коня, порося, а зрештою за грушу.І в цих суперечках вже не поступається перед Кайдашами.[13,106]
У родині важливемісце відводилося вихованню пошани до старших, до матері ( «Ти – бо, Мотре,повинна таки поважати матір, бо мати старша в хаті, — повчав навчать старийбатько, — треба ж комусь порядкувати в хаті та лад давати»); поваги до гідностілюдини, честі, до святого хліба ( «Чого ж ти кидаєш ложкою нам усім у вічі?Честі не знаєш, чи що?» — сказав старий Кайдаш. «Коли хочеш сердитись, тосердься, а не кидай на святий хліб ложкою», — обізвався вперше сердито на своюжінку Карпо). Якщо хлопець ходив до дівчини на чужу вулицю, то повинен буввідкупитися від тамтешніх хлопців могоричем, як це зробив Лаврін.[9,108]
«Коли хочеш знами гуляти та до наших дівчат ходить, то став нам могорича, а то ми тобі киямипокажемо дорогу з нашої вулиці. Лаврін знав парубоцький звичай і повів усюпарубочу ватагу в шинок. Він поставив їм могорича й вже в згоді з ними вернувсяна вулицю.» [10,432]
Окремо требазвернути увагу на стосунки між бабою Параскою та бабою Палажкою, які стаютьпредметом аналізу й висміювання в повісті « Кайдашева сім’я», яка маєсвоїм завданням морально вплинути на людей, «виправити» їх психіку, показати,«як не слід жити». Взаємні образи «бабів» й дорікання – «дискусії» та бійкисповнені гострого комізму. З уст Параски на адресу суперниці вилітає цілийфеєрверк влучних порівнянь, заснованих на реаліях повсякденного сільськогопобуту ( «стала, як стовп, чорного рота роззявила, неначе її хто віжкамиспинив», «а вона, як собака через тин, так і плигнула проз мене через поріг»).Не лишається в боргу й «богомольна» Палажка, її лицемірна, святенницька оповідьраз у раз переривається лементом або дошкульними характеристиками суперниці –ненависної Параски.[10, 18-19]
Із усього вищесказаного, можна зробити висновок, що повість «Кайдашева сім’я» примушує людейзамислитися над своїм життям, допомагає очистити наші душі від скверни,егоїзму та жадоби, зрозуміти, що наші сварки і бійки смішні, бо найдорожче усім’ї – це мир, злагода, спокій.
РОЗДІЛ3. Місце і значення теми в шкільному курсі української мови і літератури
Темадослідницької роботи «Етнографічно – побутове начало в реалізмі повісті І.Нечуя– Левицького «Кайдашева сім’я» доступна й зрозуміла. В цій роботі досліджуютьсязвичаї, обряди, побут українського народу другої половини ХІХ століття. Цяповість вивчається в школі в 10 класі, але не тільки повість, а й біографіяписьменника.
Із дослідницькоїроботи можна дізнатися про значення творчості І.С.Нечуя – Левицького, прозначення самої повісті.
Матеріал роботиможе бути використаний на уроках української літератури при вивченні творчостіІ.С.Нечуя – Левицького. Може бути використаний і на уроках української мови якматеріал для переказів, усних і письмових.
Матеріал даноїроботи може бути використаний вчителями та учнями при написанні рефератів,дослідницьких праць, в гуртках українознавства.
Місце і значеннятеми дослідницької роботи дуже велике. Без знання творчості й біографіїІ.С.Нечуя – Левицького не можливо вважати себе освіченою людиною. Тим більше,що робота порушує такі злободенні для того часу проблеми: злиденне життя селян,непомірні податки, руйнування патріархального укладу села, темноту і забитістьселян, яких внаслідок їхньої неосвіченості і недосвідченості в громадськихсправах було легко обдурити, підкупити і роз’єднати, як це сталося в історії зжидом Берком. Важливою проблемою було і пияцтво селян, відсутність культурного,духовного дозвілля. Разом з тим письменник звернувся у своїй повісті і допитань одвічних: добра і зла, кохання, сімейних стосунків, взаємин батьків ідітей, проблеми людської гідності та свободи.
ВИСНОВКИ
Опрацювавшиматеріал дослідницької роботи можна підвести підсумки, зробити висновки длясебе на майбутнє, а також для роботи в школі.
Соціально –побутова повість І.Нечуя -Левицького «Кайдашева сім’я»- один із кращих творівукраїнської літератури. У ній письменник гостро висміяв усе те огидне, що булопороджено соціальною дійсністю пореформеної доби: обмеженість, егоїзм, жадобудо власності. Письменник стверджує, що приватновласницька психологія членівКайдашевої родини призводить до повсякчасних сварок і чвар. І.Нечуй – Левицькийтак правдиво і реалістично зумів зобразити зло від індивідуалізму у середовищі приватнихвласників, їх егоїстичну обмеженість, що всім стало ясно, що потреба перебудовисуспільного ладу стала гострою і неминучою. Довів, що доки існуватиме приватнавласність на землю і природні багатства, доти існуватиме ворожнеча між людьми.
Сім’я Кайдашіввнаслідок боротьби і сутичок за власність стають дріб’язковими, жалюгідними,жорстокими. Власне кажучи, ми бачимо розпад колишньої патріархальної родини.
Коли уважнішепридивитися до себе, до сучасних людей, які оточують нас, то можна побачити вдеяких з них теперішніх Кайдашів. Не одного чоловіка в наш час згубилапристрасть до горілки – на що «хворів» старий Кайдаш. Скільки внаслідок цьогорозпалося сімей, скільки злочинів скоєно людьми у нетверезому стані? А грубість,черствість, неповага до батьків теж дуже поширена «хвороба» і часто трапляєтьсяу нашому житті. Самотня старість, передчасна смерть батьків на совісті сучаснихмолодих Кайдашенків. А щодо лайки, грубості, обмеженості, безкультур’я, тотаких випадків у наш час і не перелічити.
Але не завжди єідеальними і батьки, які інколи зовсім не хочуть зрозуміти своїх дітей, нерахуються з їхньою думкою, не можуть зрозуміти, що діти вже виросли і прагнутьсамостійності та поваги, як і будь – яка особистість. Через це і виникаютьсварки і непорозуміння у сучасних родинах. Інколи конфлікти на побутовомуґрунті спричиняють злочини.
Письменникяскраво зобразив народне життя, побут, звичаї та обряди українців в повісті«Кайдашева сім’я».
І.Нечуй –Левицький детально описав трудове життя жінок і чоловіків, яскраво зобразивстрави, які їли щодня селяни, детально описав інтер’єр хат, в яких жили на тойчас українці.
Письменник невдається у повісті до детального опису цікавих в етнографічному відношенні івизначних у житті людей подій: весілля, народин, хрестин, похорону. І це новийкрок у розвитку української літератури, адже І.Нечуй – Левицький прагнедослідити психологію селянина-індивідуаліста, засудити його егоїзм, причомуспецифічними засобами гумору та сатири. Однак у нього ми можемо знайтидетальний опис святкового і буденного одягу українських дівчини та жінки,парубка та чоловіка.
За повістю можнавивчати звичаєве право українського народу. Письменник яскраво зобразивстосунки між Кайдашами, які є образом тогочасних селян.
У родині важливемісце відводилося вихованню пошани до старших, до матері, поваги до гідностілюдини, честі, до святого хліба. Все це яскраво зображено в повісті.
І.Нечуй –Левицький вдало описав вірування і забобони селян.
Мені здається,що жоден підручник історії не дасть такого яскравого, глибокого знаннянародного життя, побуту, звичаїв і традицій українського народу, не допоможеодержати відчуття епохи, як це робить талановитий художній твір, зокремаповість «Кайдашева сім’я» І.Нечуя – Левицького.
Письменникзобразив побут двох сімей, заради того, щоб гарні люди не ставали жорстокими,безжалісними та безсердечними.
Отже, завдякиталанту І.Нечуя – Левицького ми мали змогу проникнутися духом доби, визначитириси національного характеру українців. І хоч ці риси не завжди були привабливими,автор дає нам зрозуміти, що вони не стільки від злої вдачі, скільки від тяжкоїпраці та нестатків – постійних супутників селянина.
Список використаної літератури
1. ВласенкоВ.О. Художня майстерність І.С.Нечуя – Левицького. – К.: Радянська школа, 1969 –342 с.
2. ГрушевськийО.Сучасне українське письменство в його типових представниках: І.Левицький –Нечуй // ЛНВ. – 1907 – кн. 2 – с.253
3. ЄфремовС. Іван Левицький (Нечуй) – К., 1925 – с.143
4. ІванченкоР.Г. Іван Нечуй – Левицький. – К.: Дніпро,1980 – 543 с.
5. ІванНечуй – Левицький // Українська мова та література. — 21 травня 2000 року. –с.17-28
6. ІваненкоР.Г. Іван Нечуй – Левицький: Нарис життя і творчості. – К.: Дніпро, 1980 –146с.
7. Історіяукраїнської літератури: У 2 томах. – К., 1987. – Т.1. – 356 с.
8. КрутіковаНіна. У світі художньої правди і краси // І.С.Нечуй – Левицький. Твори: У 3томах. – К.,1988 – Т.1. – 235 с.
9. МіщукР.С. Співець душі народної. – К.: Знання, 1987 – 246 с.
10. Нечуй - Левицький І.С. Твори в двох томах. – К., 1977 – Т.1. – 632 с.
11. Нечуй– Левицький І.С. Зібрання творів: У 10 томах. – К., 1698 – Т.Х. – 532 с.
12. ПриходькоІ. Тема України і національної зради у творчості І.Нечуя-Левицького // Дивослово. – 2001 — №3. – с.48 – 54
13. Українськалітература: Підручник для 10 класу / За редакцією професора В.М.Борщевського –К: Радянська школа, 1982 – 432с.
14. Українськенародознавство / за редакцією С.П.Павлюка – Львів: «Фенікс», 1994. – 607 с.