Міністерствоосвіти і науки України
Київськийнаціональний лінгвістичний університет
Самостійнатворча робота
з історіїзарубіжної літератури
на тему: Дискурс тілесності в романі Ф.Рабле „Гаргантюа і Пантагрюель”
Виконала студентка 110 групи
Інституту східних мов
Стоцька Оксана
Викладач: Летуновська І.В
Київ-2009
Образам тіла і тілесного життя у Рабле властиві різкіперебільшення. Найяскравіше вони виражені в образах тіла та їжі. Перебільшення,гіперболізм, надмірність, надлишок є одним із основних ознак гротескного стилю.
Гротескне тіло проходить етап становлення. Воно ніколи не готово,не завершене: воно завжди будується, твориться само і творить інше тіло; окрімтого, тіло це поглинає світ і саме поглинається світом (як гротескний образтіла в епізоді народження Гаргантюа). Тому найсуттєвішу роль в гротескному тіліграють ті його частини, ті місця, де воно переростає себе, виходить за власнімежі, починає нове (інше) тіло: чрево і фалл. Їм належить провідна роль вгротескному образі тіла, саме вони підлягають позитивному перебільшенню –гіперболізації; вони можуть навіть відділятися від тіла, вести самостійнежиття, так як вони заслоняють собою решту тіла як дещо другорядне. Наступну зазначеннм роль відіграє рот, куди входить світ, що поглинається і зад. Саме томуі основні події в житті гротескного тіла, акти тілесної драми – їжа, пиття,випорожнення (та інші виділення: пітніння, шмаркання, чхання), совокуплення,вагітність, пологи, ріст, старість, хвороби, смерть, розчленіння на частини,поглинання іншим тілом – здійснюються на межах тіла і світу чи на межах старогоі нового тіла.
В новому тілесному каноні провідна роль переходить доіндивідуально характерологічних і експресивних частин тіла: до голови, обличчя,очей, губ, до системи м’язів, до індивідуального положення, що займає тіло вготовому зовнішньому світі, при якому межі між тілом і світом анітрохи непослаблюються.
Проте тіло нового канону – одне тіло. Ніяких ознак двотілості вньому не залишається: воно належить собі, говорить лише за себе, все, що з нимстається, стосується тільки його, тобто тільки цього індивідуального ізамкнутого тіла.
Роман Рабле завершує гротескну концепцію тіла, яку він успадкуваввід народної сміхової культури, від гротескного реалізму і від фамільярноїмовної стихії.
Взявши для прикладу один із уривків з твору, можемо розглянутиприклади гротескного тіла.
«Тогда Грангузье поднялся и, полагая, что это предродовые схватки,в самых учтивых выражениях начал ее успокаивать; он посоветовал ей прилечь на травкупод ивами, — у нее, мол, отрастут вскорости новые ножки, только для этогоперед появлением новорожденной малютки ей нужен новый запас душевных сил;правда, боль ей предстоит довольно мучительная, но она скоро пройдет, заторадость, которая за этим последует, все искупит, и о былых страданиях Гаргамеллаи думать позабудет.»
На місце старих переживань і болей прийдуть нові відчуттяполегшення і радості споглядання немовлятка, «вскорости новые ножки», біль нелякає їх, а навпаки гарантує значне полегшення після цього.
«Малое время спустя она начала вздыхать, стонать и кричать. Тотчасотовсюду набежали повитухи, стали ее щупать внизу и наткнулись на какие-тообрывки кожи, весьма дурно пахнувшие; они было подумали, что это и естьмладенец, но это оказалась прямая кишка: она выпала у роженицы вследствиеослабления сфинктера, или, по-вашему, заднего прохода, оттого что роженица, какбыло сказано выше, объелась требухой.»
Парадоксально, але класичний реалізм ХІХ ст… практично не помічавлюдського тіла, його функціональності. Герой розмовляв та їв, був товстий чихудий, проте це було радше його ідеологічними характеристиками. ХІХ ст… непомічало того, як вони відправляють свої щоденні потреби – це перебувало замежами мистецтва, а отже, й за межами життя. Гумористичне описання епізодупожирання тваринячих кишок висміює тогочасні гротескні погляди на тіло.Цікаво,що феміністська критика приділяє особливу увагу жіночому тілу. «Жіночатілесність – то є буття, яке не перекладається на вже відомі чи навіть щеневідомі коди соціальності чи природи, культури чи органіки. Жіноче тіло не єані природною даністю, ані соціальним конструктом. Воно є постійно відкритоюонтологічною можливістю переживання жінкою себе як жінки, тобто є умовоюможливості самореалізації жінки у своїй жіночості. Сама ж жіночість, чи тофемінність, не є, звичайно, ані суто природне визначення, ані соціальнафункція”.» Проте в цьому епізоді навіть «свята жіночність» була спотворенагіперболізованим гротеском. Акцентування уваги читача на випавшій кишці, описпроцесу ослаблення сфінктера тощо знімає священну ширму з таємного буття ієства жіночого тіла.
«Из-за этого несчастного случая вены устья маточных артерий у роженицырасширились, и ребенок проскочил прямо в полую вену, а затем, взобравшись подиафрагме на высоту плеч, где вышеуказанная вена раздваивается, повернул налевои вылез в левое ухо»
Ця абсурдна ситуація викликає у нас сміх, здивування, можливонавіть обурення, але Рабле вклав у ці строки значно більше змісту, ніж здаєтьсяна перший погляд. Він висміює людей, що вірять всьому, що почують і прочитають.Автор звертається до читача: «Не сам ли Соломон в Притчах, глава XIV, сказал;Innocens credit omni verbo (Глупый верит всякому слову (лат.)), и т. д.? И неапостол ли Павел в Первом послании к Коринфянам, глава XIII, сказал: Charitas omnia credit? (Любовьвсему верит (лат.)) Почему бы и вам не поверить? Потому, скажете вы, что здесьотсутствует даже видимость правды? Я же вам скажу, что по этой-то самой причиневы и должны мне верить, верить слепо, ибо сорбоннисты прямо утверждают, чтовера и есть обличение вещей невидимых.» Він запевняє нас, що якщо Господьвсемогутній, і на те була б воля Божа, то чому він не міг так зробити? Якби вінзахотів, то всі жінки народжували б саме через вухо, і аж ніяк не інакше! Аджедля Бога немає нічого неможливого і це зовсім не перечить Біблії.
Рабле висміює тогочасне повальне захоплення церквою, надмірнурелігійність, сліпу віру у Бога, у те, що він може все і навіть більше. Саметому весь твір насичений гіперболізацією, сповнений живих прикладів гротескнихтіл. Сміховинна абсурдність спотворює нашу уяву про людське тіло, людськевиховання, буття, подження себе у суспільстві, повагу тощо. Він зображуєкультуру «низів» в гумористичному, можливо навіть подекуди занадтогумористичному аспекті. Адже відомо, що людина більш глибоко відчуває і засвоюємораль, коли вона подається саме в концепції гумору, сатири, іронії тасарказму, коли виникає необхідність самому визначити точку опору таморальності.