Міністерство освіти і науки України
Міністерство освіти і науки Автономної РеспублікиКрим
Філія у м. Армянську
РВНЗ «Кримський гуманітарний університет»
Кафедра гуманітарних наук
ВИВЧЕННЯ УСНОЇ НАРОДНОЇ ТВОРЧОСТІ НА УРОКАХУКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ В 5-7 КЛАСАХ
Курсова робота
студентки 3АУгрупи
спеціальність «Українськамова і література»
Кліманової ІнниОлександрівни
Науковий керівник:асистент кафедри гуманітарних наук
Дубінець З.О.
Армянськ 2009
Зміст
Вступ. 3
Розділ 1. Проблема вивчення творів фольклору в середнійшколі 8
1.1 Усна народна творчість: поняття, сутність, види. 8
1.2 Психологічні особливості вивчення творів фольклору. 14
1.3 Методична література про специфіку вивчення усноїнародної творчості 17
Висновки до першого розділу. 20
Розділ 2. Вивчення творів фольклору з огляду на їх жанровуспецифіку. 21
2.1 Особливості вивчення ліричних творів. 21
2.2 Специфіка вивчення епічних творів. 23
Висновки до другого розділу. 24
Висновки. 27
Список використаних та рекомендованих джерел. 29
Вступ
Актуальністьдослідження. Одним з найважливіших завдань розвитку особи дитини середньогошкільного віку є освоєння їм духовного багатства, культурно-історичного досвідународу, що створюється століттями величезною кількістю поколінь.
Зміни векономічній і соціальній сферах життя вимагають підготовки підростаючогопокоління, що здатного адаптуватися в обстановці, що змінюється, уміє ухвалитирішення, зробити самостійний вибір, проявити ініціативу, володіє достатньовисоким рівнем загальної і національної культури. Лише думаючі, творчі особи,здатні здійснити розвиток країни, її рух по шляху прогресу. У зв'язку з цимвиникає необхідність пошуку нових підходів до визначення змісту виховання іосвіти, до створення особово-орієнтованої моделі виховання і освіти дітейсереднього шкільного віку.
Одним з дієвихзасобів виховання такої людини є усна народна творчість.
Можливістьвикористання усної народної творчості в шкільній установі для розвитку творчоїактивності дітей середнього шкільного віку обумовлена специфікою змісту і формтворів словесної творчості українського народу, характером знайомства з ними імовним розвитком школярів. Діти добре сприймають фольклорні твори завдяки їхм'якому гумору, ненав'язливому дидактизму і знайомим життєвим ситуаціям.
Усна народнатворчість — неоціниме багатство кожного народу, вироблений століттями погляд нажиття, суспільство, природу, показник його здібностей і таланту.
Багато педагогів,психологів (В.Г. Белінській, М.К. Боголюбськая, Е.Н. Водовозова, Л.С. Виготській,А.В. Запорожець, Н.С. Карпінськая, О.І. Соловьева, В.Н. Сорока-Росинській, А.П.Усова, К.Д. Ушинській, Е.А. Флеріна і ін), фольклористи (В.Ф. Анікін, А.Ф. Афанасьєв,М.А. Булатів, М. Забілін, О.І. Капіца, Ю.Г. Кругле, Э.В. Померанцева, В.Я. Пропп,І.П. Сахаров, І.М. Снегирьов, П.В. Шейн і ін) визначили важливе значеннясловесної творчості народу в житті людини.
Через усну народнутворчість дитина не тільки опановує рідною мовою, але і, освоюючи його красу,лаконічність залучається до культури свого народу. До того ж словесну творчістьнароду є особливий вид мистецтва, тобто вид духовного освоєння дійсностілюдиною з метою творчого перетворення навколишнього світу «по законахкраси». Витвори українського народного мистецтва через особливу формувиразу відношення до сприйнятої дійсності, через багату тематику, змістрізносторонньо впливають на дитину, учать образно мислити, в звичайномупредметі або явищі бачити незвичайне, закладають основи естетичної культури,формують пошану до результатів діяльності багатьох поколінь і уміння творчозастосовувати отриманий досвід в нестандартних ситуаціях.
Тому широкийдіапазон досліджень з проблем виховання і освіти, присвячених усній народнійтворчості.
Питанняхудожньо-мистецького розвитку особи є предметом вивчення багатьох наук: філософії,педагогіки, психології. Філософські основи вивчення даної проблеми представленів працях Аристотеля, Ю.Б. Борева, Г.Л. Ермаша, А.І. Лилова, Е.А. Ануфрієва, С.А.Подолінського і інших.
Психологічніоснови проблеми формування творчої активності дітей середнього шкільного вікурозглядаються в роботах Б.Г. Ананьєва, Л.С. Виготського, Л.А. Венгера, Е.І. Ігнатьєва,Д.В. Колесова, А.Н. Леонтьєва, Б.М. Теплова, А.А. Ухтомского і інших. Упедагогічній науці проблеми художньо-мистецького розвитку висловлюються впрацях Н.А. Ветлугіной, Т.С. Комаровой, Б.Т. Ліхачева, Н.П. Сакуліной, А.Е. Шібіцкой,Т.Я. Шпікаловой і інших. Дослідники підкреслюють найбільшу сенситивністьшкільного віку до засвоєння суспільно-історичного досвіду людства, дооволодіння різноманітними видами діяльності, у тому числі і творчими.
У теорії шкільноговиховання питання сприйняття фольклору в різних аспектах розглядалисядослідниками і практиками (К.Д. Ушинський, О.И. Капіца, Г.С. Виноградов, А.П. Усова,Е.А. Флерина, Г. Гучене, М.Ю. Новіцкая, Р.П. Боша, А.Е. Шібіцкая, Н.Ф. Самсонюкта інші). Дослідники відзначають великий інтерес дітей до творів усної народноїтворчості. Визначений вплив творів словесної творчості народу на образність івиразність мові дітей середнього шкільного віку (Р.П. Боша, Н.Н. Насруллаєва).
Під впливомрізноманітних жанрів усної народної творчості відбувається етично-естетичнийрозвиток дітей: формуються різноманітні етичні якості, поняття про нормиповедінки в сім'ї, суспільстві (С.А. Газієва, Н.С. Карпінская, О.И. Соловйова,Х.І. Салімханова), здійснюється закладка основ для розвитку у школярівпатріотичних відчуттів (Н.Ф. Самсонюк, Р.Ш. Халікова). Виявлені можливостіформування творчих умінь в процесі освоєння художніх мовних образів творівфольклору (О.Н. Сомкова). Визначені шляхи розвитку рідної мови дітей задопомогою словесної творчості народу (С.А. Алієва та інші).
Учені в областіетнопедагогики (Г.Н. Волков, Ф.Х. Валєєв, М.Ф. Гуртуєва), дослідники різнихвидів народної творчості (Т.І. Бакланова, В.Е. Гусєв, Ю.Г. Круглоє, М.А. Некрасовата інші) серед його якостей особливо виділяють соціальну цінність фольклору,яка створюється за рахунок узагальненості, цілісної концентрації в собі всьоголюдського досвіду, колективності створення і розповсюдження. Воно, яквідзначають дослідники, несе в собі всі форми суспільної свідомості, включаєвеличезну кількість інформації, встановлює спадкоємність між минулим,сучасністю і майбутнім. Це робить народне мистецтво універсальним засобомзасвоєння соціальних цінностей.
В цілому ждослідження, присвячені усній народній творчості як засобу етично-естетичноговиховання, містять вказівку на те, що усна народна творчість таїть в собівеличезні можливості по формуванню творчої спрямованості особі дитини-школяра. Алеумови, шляхи, зміст, форми і методи роботи по розвитку дитячої творчості, ізокрема, творчій активності не розкриваються. Проте в науково-педагогічнійлітературі є дослідження, що розглядають проблему розвитку творчої активностідітей шкільного віку в різних видах діяльності (С.М. Чемортан, О.С. Ушакова),за допомогою народного декоративно-прикладного мистецтва (В.Н. Зінченко, А.А. Грібовськая,В.В. Огузов, З.І. Пазнікова, Н.М. Сокольнікова та інші). Робіт, присвяченихпитанням формування творчої активності в процесі інтеграції різних видівхудожньої діяльності за допомогою усної народної творчості, вивченнюкомплексного впливу жанрів усної народної творчості в процесі інтеграціїрізноманітних видів художньо-мистецької діяльності, до теперішнього часу непроводилося. Саме тому в масовій практиці роботи шкільних установ фольклорнітвори використовуються односторонньо, в основному як засіб етично-естетичноговиховання і ознайомлення з явищами суспільного життя.
На підставівищесказаного актуальність теми дослідження визначається необхідністюхудожньо-мистецького розвитку школярів, а також неопрацьованістю проблемиформування творчої активності дітей за допомогою фольклору в процесі інтеграціїрізних видів художньої діяльності в теорії і практиці шкільного виховання. Актуальність даної проблемизумовила вибір теми дослідження «Вивчення усної народної творчості науроках літератури в 5-7 класах»
Об'єкт дослідження- навчальний процес на уроках української літератури загальноосвітньої школи.
Предмет методика вивчення усної народної творчості на уроках української літератури в5-7 класах.
методика вихованняпатріотизму в учнів у процесі вивчення творів художньої літератури.
Мета дослідження — науково обґрунтувати специфіку вивчення творів фольклору в середній школі.
Завданнядослідження:
1. Проаналізувати навчально-методичну літературу зобраної теми.
2. З’ясувати сутність поняття «фольклор».
3. Розкрити психологічніособливості вивчення творів фольклору.
4. Виявити ефективні методий прийоми на уроках української літератури, що сприяють усвідомленню торівусної народної творчості.
Для вирішенняпоставлених задач використані такі науково — дослідницькі методи:
1. Емпіричні: бесідиз учителями й учнями; педагогічні спостереження й аналіз уроків українськоїмови; аналіз усних і письмових відповідей учнів.
2. Теоретичні: вивченнята аналіз навчально-методичної літератури з проблеми дослідження; аналізнавчальних програм, шкільних підручників та методичних посібників з українськоїмови; узагальнення педагогічного досвіду з означуваної проблеми.
Структура роботи: роботамає вступ, два розділи, висновки, список використаних джерел (24 найменування).
Розділ 1. Проблема вивчення творівфольклору в середній школі1.1 Усна народна творчість: поняття,сутність, види
Передвчителем-словесником коштують завдання виховання людини нової формації. Одна зцілей літературної освіти в сучасній школі – залучення учнів до мистецтва слова.Воно сприяє освоєнню ними духовних цінностей, розвитку художньо-естетичногосмаку і творчого потенціалу школярів, формуванню їх етичних позицій. Істотна взв'язку з цим роль фольклору, знайомство з яким розвиває пізнавальну діяльністьшколярів, удосконалює культуру мислення, сприяє глибокому освоєнню ними витоківрідної літератури.
Значення фольклорув житті народу важко переоцінити. Не випадково ця проблема стала предметомнаукового вивчення літературознавців (М.К. Азадовський [1], В.П. Анікін [2], А.Н.Веселовський [4], В.Я. Пропп [22], А.А. Потебня [21], Н.И. Рошіяну [23] і ін),методистів минулого (Ф.І. Буслаєв [3], В.І. Водовозов [6], В.Я. Стоюнін [24]) інашого часу (Г.І. Беленькій, Т.Ф. Курдюмова, А.Г. Кутузов, М.Б. Ладигін, В.Г. Маранцмані ін). Методисти розглядали фольклор як початковий етап роботи, направленої нарозвиток естетичних відчуттів що вчаться, їх образної думки, вдосконалення мовишколярів, знайомство з художньою літературою.
Теоретичнідослідження учених внесли цінний внесок до розвитку практичного вивченняфольклору в середній школі (М.Г. Ахметзянов, М.И. Бакієв, В.И. Бєкоєв, Н.Н. Вербовая,В.Ж. Хамаганов і ін). Фольклор кожного народу своєрідний і унікальний. Йогопоходження, битованіє, форма, зміст, мова, художні засоби, словеснообразнасистема мають свою національну своєрідність, свою неповторну специфіку. Впродовжбагатьох століть люди створювали справді унікальний фольклор, що відрізняєтьсяглибоким змістом і великою жанровою різноманітністю. Могутньою силою художньогоузагальнення утілилися в нім історія народу, його досвід і традиції, національнийхарактер, ідеали, ідейно-естетичні поняття. Усна народна творчість сталаістинна народною поезією. Історичні долі народів, їх світогляд, художнітрадиції визначили шляхи розвитку усної поетичної творчості, його тематику,ідейну спрямованість, естетичну і національну своєрідність. Ці ж причинизумовили формування і розвиток фольклорних жанрів, які у кожного народу маютьсвої неповторні риси [14, с.17-23, 41-49].
Вивченняфольклорних творів на уроках української літератури в середній школі показує,що для ефективного осмислення фольклору будь-якого народу потрібнецілеспрямоване наукове дослідження. Усна народна творчість супроводжує дітей зраннього віку у вигляді казок, лічилок, примовок, дразнілок і т.д. Починаючи зп'ятого класу, вони знайомляться з малими формами фольклору: прислів'ями,приказками, загадками. Звернення до малих форм фольклору сприяє міцнішому ісвідомішому засвоєнню матеріалу на уроках і в позакласній роботі, допомагаєзрозуміти національну своєрідність кожної літератури. Програмою по літературі в5 класі середньої школи відводиться обмежена кількість годинника (1-2) навивчення малих форм фольклору, що не сприяє глибокому, осмисленому вивченнюданої проблеми, якого вона, поза сумнівом, гідна [13, с.25].
П'ятий клас –особливий етап в розвитку літературної освіти школярів. Звернення до творівусної народної творчості обумовлене потребою в самоствердженні, високоюсприйнятливістю молодшими підлітками народної творчості, близькістю фольклоруяк усного слова до активної мови школяра. Необхідно мати з причини особливостівивчення української літератури в середній школі, пов'язані з такими чинниками,як мовний, історико-етнографічний, національно-естетичний,індивідуально-психологічний. Враховуючи той факт, що українські діти достатньоволодіють російською мовою, дієвим стимулом в засвоєнні учбового матеріалу єзвернення і до російської літератури. Зіставлення двох національних літературрозвиває мислення, уява, мова, сприяє активізації пізнавальної діяльності. Крімтого, не обкреслений круг тим, пропонованих для вивчення прислів'їв, приказок ізагадок.
Ситуація, щосклалася, приводить до суперечності між необхідністю оновлення змісту освіти ііснуючим реальним положенням справи, зокрема, проблема вивчення розділу «Фольклор»,між потребою вчителів в науково обгрунтованому підході до вивчення даноїпроблеми і її недостатньою розробленістю в школі взагалі; між зростаючоюнеобхідністю формування кваліфікованого читача і регламентованим шкільноюпрограмою часом, що відводиться на вивчення малих жанрів фольклору. Вивченняусної народної творчості повинне стати ідейною основою збагнення його витоків. Багатствозмісту і форми, простота і ясність думки, краса і влучність народної мовитворів фольклору в шкільному вивченні збагачують знання учнів про природу інавколишнє середовище, формують у них високі моральні і духовні якості,розвивають їх естетичний смак, залучають дітей до витоків образної народноїмови. При їх осмисленому, цілеспрямованому вивченні розширюється кругозіручнів, заглиблюються пізнавальні інтереси, активізуються практичні умінняшколярів [15, с.2-3].
Основи фольклорнихзнань школярі засвоюють на уроках української літератури з п'ятого поодинадцятий клас. Згідно з програмами в системі літературної освіти школярі у 5класі вивчають народні казки, перекази, легенди, прислів'я, приказки тазагадки, у 6 класі — жанрові особливості народної пісні, анекдоти, у 7 класідіти знайомляться з народними думами і баладами.
Усна народнатворчість: поняття, сутність, види
Усна народнатворчість – це художньо-словесна творчість народу в сукупності її видів і форм,де засобами мови збережено знання про життя і природу, давні культи івірування, а також відбито світ думок, уявлень, почуттів і переживань,народнопоетичної фантазії.
Важливим явищемкультурного життя Київської Русі стала поява літератури: історичної,філософсько-публіцистичної, юридичної, художньої та церковної. Виникнення ірозвиток давньоруської літератури тісно пов'язані з соціально-економічними,політичними та культурними успіхами Русі, поширенням писемності в усіх сферахсуспільного життя.
Ще до виникненняписемності у східних слов'ян існувала багата усна народна творчість: обрядовіпісні, перекази, замовляння, заклинання, епічні та ліричні пісні. Особливогопоширення набули за давнини епічні пісні-билини, що виконувались під музику вречитативно-декламаційній формі. Розвиток фольклору на Русі був тіснопов'язаний з віруваннями народу, які до введення християнства малианімістично-магічний характер. Стійкість обрядів і поезії та пов'язаної з нимиязичницької релігії міцно трималися в народних масах, незважаючи на вплив новоїхристиянської релігії. Поступово старі традиції і обряди пристосувалися доцерковних свят і обрядів, що призвело до виникнення двовір'я, тобтоспівіснування двох релігійних світоглядів народу [10, с.25].
Язичницька релігіястворювала не тільки обряди, а й стала підґрунтям для створення поетичних формобрядового фольклору, одним з найстаріших видів якого є міфи. Вони булипоширені і за часів Київської Русі, про що свідчать їх уривки у писемній таусній передачі. Заклинання і замовляння виникли з віри первісної людини в чарівнусилу слова. Залишки заклинань збереглися в Початковому літопису (у договорахрусів з греками). До X ст. сформувався календарний обрядовий фольклор,пов'язаний ще за язичницьких часів з народними річними святами, іпозакалендарний – приурочений до різних явищ побуту (весіль, похорон тощо), щодосить міцно тримався в селянському побуті впродовж багатьох століть [11, с.52].Як словесне оформлення обрядів, пов'язаних із річним циклом хліборобськихробіт, із чотирма порами року та іншими звичаями, побутувала звичаєво-обрядовапоезія. Календарні пісні – високохудожні твори, їх образи, поетичні засобивироблялися протягом багатьох століть. До прозових фольклорних жанрів КиївськоїРусі належать казки, перекази, легенди, приказки, прислів'я та загадки.
Із зростаннямКиївської Русі, зростав у народі й інтерес до минулого, до подій та діячівдавно минулих часів [14, с.18]. Виникали згадані вже історичні перекази, щопередавались усно і поширювались у формі героїчних билин. Билини — це епічніпісні, що відображають історичну долю Русі та присвячені історичним подіям зжиття народу, захисту країни від ворогів, різним соціально-побутовим явищам. Зародилисьбилини наприкінці першого тисячоліття в Києві, Чернігові, Галичі, Новгороді тав інших містах і землях Русі. Відомі билини так званого Київського таНовгородського циклів. Серед них найранішими вважається билина про Святогора. Улюбленимигероями билин Київського циклу (безпосередньо пов'язані зі славним градомКиєвом та князем Володимиром) були воїни-богатирі: Ілля Муромець, ДобриняНикитич, Альоша Попович, Ставр Годинович, Больга. Найпопулярніший серед нихІлля Муромець – селянський син, узагальнений образ руського воїна-патріота,безкорисливого захисника руської землі, вдовиць і сиріт. Популярним героємнародного епосу – билин – був і орач Микула Селянинович, в образі якогооспівано працю і подвиг простої людини. Самі герої здебільшого є реальнимиісторичними особами, імена яких згадують у давніх літописах.
Билини тіснопов'язані з народною обрядовою піснею (звичаєм величання, з колядними івесільними обрядовими піснями), з казковими мотивами. Композиційно кожна билинаподіляється на три частини: зачин, виклад і кінцівка. Поетика билин багата ірізноманітна. Нерідко використовується гіпербола, характерні постійні епітети,порівняння, паралелізми, метафори. Ритм чіткий, вірш так званий билинний, якийє різновидом тонічного вірша [14, с.40].
Творив і виконувавбилини власне народ. З його маси виділялися талановитіші співці-оповідачі. Пам'ятьнародна донесла до нас імена таких професійних митців, як Боян і Митуса. Пізнішеносіями фольклору могли бути скоморохи.
Усна народнатворчість мала великий вплив на давньоруську літературу, на її форму, мову тастиль. Особливо це позначилося на історичних творах найбільш ранньої літературноїформи на Русі. Виникнення історичної літератури, зокрема літописання, тіснопов'язане з розвитком суспільної свідомості, інтересом до минулого своєїкраїни, намаганням визначити місце Русі серед інших країн і народів [18, с.17-35].
Фольклор відображувавтрудовий процес, характер землеробського заняття, побут та ін. Ці явища знайшлисвоє відлуння у так званій календарній і обрядовій поезії, дослідити і вивчитияку можна на підставі архаїчних залишків у побуті українців.
До календарноїпоезії можна віднести зразки народної творчості, пов'язаної зі зміною порикалендарного року – весни, літа, осені, зими. До обрядової поезії належить уснанародна творчість, насичена в основному весільними й поховальнимиобрядами-піснями. В обох з них відображено язичницькі вірування та звичаї, якіпізніше продовжували співіснувати поряд з християнськими.
У календарнійнародній поезії найбільш втілені анімістичні вірування, одухотворення природи,віру в магічні сили її явищ тощо. До такої поетичної творчості належать колядкиі щедрівки зимою, веснянки, русальні, купальні, обжинкові й інші пісні весни іліта. Переважна більшість їх пов'язана з народженням, смертю і воскресіннямприроди [18, с. 20].
Пізніше язичницькіобряди обожнення природи поєднались з християнськими віруваннями пронародження, смерть і воскресіння Христа. Прикладами служать такі християнськісвята, як Різдво, Великдень (Пасха), Спас тощо.
Поступово більшачастина обрядової поезії втратила своє культове значення, і лише колядки (яківиконуються під Різдво) та щедрівки (під Новий рік і на Водохреще) тривалий часзберігали ознаки своїх колишніх магічних функцій.
1.2 Психологічні особливості вивченнятворів фольклору
Проблема розумінняє однією з найбільш актуальних і значущих в психології мислення і навчання,оскільки вона тісно пов'язана з процесом інтелектуальної переробки людиноюінформації, привласненням нових знань і способами їх використання в практичнійдіяльності. Сучасна людина з самого народження живе в умовах все зростаючогопотоку інформації, що представленого в різних знакових системах і, відповідно,вимагає різних механізмів розуміння. Твори фольклору, що передають відпокоління до покоління накопичуваний народом досвід, є своєрідним джереломінформації про навколишній світ. Володіючи специфічною формою, насиченіобразними порівняннями, метафорами вони представляють дуже цікаву і недостатньовивчену область в плані розуміння.
Особливевідношення усної народної творчості і дійсності підкреслюється в багатьох роботахфольклористів, літературознавців, філософів. Дослідники відзначаютьнеоднозначний характер можливих видів цього відношення. Але завжди, на думку В.Я.Проппа, фольклор є складною, часом багатоступінчатою трансформацієюякого-небудь аспекту дійсності [22, с.15, 28-30]. Розглядаючиісторико-фольклорний процес і його поетику, Пропп В.Я. говорить, що в творахфольклору трансформується, переосмислюється, насищається драматизмом,піддається тій, що принциповій перекодувала матеріал етносоціально-побутовоїсфери народного життя, тим самим представляючи своєрідний фольклорний мир.
Об'єм, межі,масштаби, способи віддзеркалення дійсності у фольклорі глибоко специфічні [22,с.12]. М.І. Кравцов розглядає кодовий і моделюючий характер фольклору,пов'язуючи його з міфологізмом і магічними функціями народної творчості [17, с.105-110].Вивчаючи колективну творчу природу фольклору, пише, що його образна поетичнасистема є неповторним художнім методом зображення реальності [17, с.58].
Продукуючись втекст, подібна система представляє складний взаємозв'язок понятійного іобразного. Розуміння творів фольклору грунтується на здатності того, щоперекодувало, інформації, що полягає в них, умінні відобразити фольклорнийвміст в алфавіті і за відповідними правилами його кодування.
Залучення дофольклору розвиває інтерес до народного слова, звичаїв, засад і традиційпопередніх поколінь, створюючи тим самим основи їх спадкоємності. Також, творифольклорної творчості, заломлюючись через побутовий устрій народного життя, єнадзвичайно багатим матеріалом для усвідомлення дітьми складних соціальнихреалій. Різноманіття художніх форм і жанрів усної поезії дозволяє в цікавій ідоступній для дитини формі
розкриватинормативно-ціннісні відносини людини і суспільства, людини і природи, людини ілюдини; таким чином діти не тільки цікаво проводять час, але вчатьсяспівпереживати героям, виділяти цінність того або іншого їх вчинку, дізнаютьсяпро загальнолюдські представлення добра і зла, справедливості і підступності,честі, краса і ін. [7, с.102]
Певні жанрифольклору через використання складних образів, їх незвичайних трактувань, щоприводять до утворення переносного сенсу, активно сприяють розвитку розумовоїдіяльності, творчого сприйняття навколишньої дійсності. Виключно важливою іцікавою, на наш погляд, тому стає проблема підготовленості дітей до засвоєннязмісту усної народної творчості.
Дія фольклору наособу не відбувається механічно. Тут слід виділити більш значущий момент, колирезультатом дії виступає розуміння фольклору. Особове відношення суб'єкта дочого б то не було формується лише в результаті розуміння, тоді, коли розумінняне тільки переводить у внутрішній план все те, що до цього належало духовномусвіту народу, але і забезпечує цьому понятому певне місце у внутрішньому планііндивіда [11, с.37].
Розуміння усноїнародної творчості можливе лише при результуючій взаємодії образного іпонятійного мислення, оскільки весь фольклорний зміст побудований на основіобразів, що кодують реальність в її зв'язках і відносинах, які матеріалізуютьсяв знаку (позначаються словом).
Аналізуючиспецифіку розуміння фольклору необхідно виділити її особливості при природномуі опосередкованому шляхах передачі. Природна передача фольклорного змістуздійснюється за допомогою природних способів: звучного слова, жестів, міміки вумовах безпосереднього контакту виконавця і слухача, коли наявний органічнийзв'язок слова з невербальними засобами і ситуацією повідомлення, якнайповнішесприяючих реалізації функціонального призначення того або іншого твору. Опосередкованийшлях сприйняття фольклору — через друкарське слово — гасить всі позатекстовіелементи змісту і предметом розуміння тут виступає лише текстова реальність, щостворюється фольклорною моделлю світу.
Вивченняпсихологічних особливостей розуміння творів фольклору в нашій роботі припускає,перш за все, з'ясування особливостей процесу інтеріорізації закладеної в текстінформації.
Почало напряму, щовивчає текст як єдине ціле, в психологічній науці поклав Н.И. Жінкин. Текст, найого думку, представляється ієрархією елементів, усвідомлення якої приводить дорозуміння. Це ж напрям у вивченні тексту продовжують Л.П. Доблаєв, Т.М. Дрідзе,Г.Д. Чистякова і ін. Текст, як багаторівнева освіта, включаюче денотатнийсмисловий рівень засобів і способів виразу його предмету, розглядається І.А. Зимовоюі її школою.
Вказаний напрям зосереджуєтьсяв основному на наукових, науково-популярних, учбових і публіцистичних текстах. Проте,об'єднуючий з ними елемент є і у художніх текстів. Ознаки тексту художньогонесе в собі твір фольклору, володіючи при цьому своїми специфічнимихарактеристиками. Дані характеристики, на наш погляд, можуть задавати якісьправила і закономірності утворення сенсу фольклорного тексту.
Вивченняпсихологічних особливостей розуміння творів фольклору дозволить ефективнішедоводити до маленької людини закладену в них інформацію, розкрити специфікупроцесу розуміння цієї мовної реальності взагалі і його вікові особливостізокрема.
Більшість авторівдетально аналізують виникаючі рівні розуміння, розкривають причининеадекватного розуміння, дають рекомендації по формуванню уміння освоюватизміст тих або інших текстів.
Твори фольклорурозглядаються нами як носії конкретної інформації, в образній формі розкриваючизнання народу про дійсність, її емоційну оцінку і поведінкові еталони. Коженконкретний текст задає свою послідовність необхідних розумових операцій, як биуправляє процесом розуміння. У фольклорному матеріалі нами виділяються простіописові тексти, в яких прямо розкриваються відносини явищ в часі і просторі ітексти складніші, — конструктивні, в яких дані взаємодії предметів і явищ, щозмінюються в часі. 1.3 Методична література проспецифіку вивчення усної народної творчості
Літературнийрозвиток і читацька діяльність школярів різного віку досліджені в методичнійнауці (праці Жадан Л., Мартинюк І.В., Дорошенко С.І., Пасічник Є.О., СтельмаховичМ.Г. і ін). Результати досліджень враховані при створенні тимчасових стандартівлітературної освіти і варіативних програм.
Основною метоюлітературної освіти є залучення учнів до багатств вітчизняної і світовоїкласики, формування культури художнього сприйняття і виховання на цій основіморальності, естетичного смаку, культури мови. Основою змісту літературноїосвіти визнано читання і вивчення художніх текстів з урахуванням, етико-філософськогоі історико-культурного компонентів літературознавства [19, с.71].
Перехід наконцентричну структуру освіти припускає завершеність кожного етапу. Сучасніпрограми не містять вказівки на кількість часу на кожну тему, ряд творівзапропоновані на вибір вчителя і що вчаться.
У середньомуступені (V-IX класи) література є самостійним предметом. У V-VII класахлітературний твір вивчається як результат творчості письменника, як результат естетичногоосмислення життя. Уявлення про літературу як мистецтво слова припускає розвитоксприйняття і розуміння тексту, поетики автора. Виховується культура мови,культура мислення і спілкування, формується емоційна чуйність, здібність допереживання і співпереживання.
Програми V-VIIкласів побудовані за концентричним принципом і на хронологічній основі: відфольклору і літератури минулого – до сучасності.
У V-VI класах учніне просто знаходять в тексті порівняння, метафори, епітети, а вчаться визначатиїх призначення, вчаться «малювати» словами ті або інші картини,опановувати поняттям жанру, визначати значення окремих слів і виразів, розумітизначення композиції і складових її компонентів. З цікавістю відносятьсяп'ятикласники до завдань типу: «Що таке вигадка? »; «Чому намцікаво читати? »; «Пригадай фольклорні жанри, які тобі відомі»;«Склади план казки, підбираючи назву для кожного епізоду»; «Доведи,що це чарівна казка»; «По запропонованому початку продовж казку,постарайся пригадати назву і визначити жанр»; «Прочитай визначенняпоняття „конфлікт“ і постарайся визначити, в чому схожість конфліктуабсолютна у всіх казках». У учбовій хрестоматії для VI класу (автори А.Г. Кутузовта інші) запропонований у вигляді подорожей різноманітний матеріал, зокремастарогрецькі міфи, народна лірична пісня, лірика російських класиків XIXстоліття, ліроепічні і епічні твори, духовна література, драматичні твори [19,с.70-75].
Вивченнялітературного твору в школі складається з чотирьох основних етапів: вступнізаняття, читання, аналіз і завершальні заняття. Кожен етап включає різноманітнівиди діяльності учнів. Етапи не є строго розмежованими. Навпаки, вонивзаємодіють один з одним і переходять один в іншій.
Основна метавступних занять: створення установки на сприйняття і розуміння тексту,мотивування подальшого аналізу і створення орієнтирів сприйняття [19].
Завершальнізаняття мають на меті не тільки підбиття підсумків і формування узагальнень івисновків. Завершальні заняття орієнтують учнів на відтворення цілісностітвору, на доведення читацького сприйняття до глибокого поєднання образних іпонятійних елементів мислення. Висновок завжди несе в собі елемент новизни ізосередженості на найголовніше. Особливого значення набуває робота зпідручником, з опорними конспектами, завдання порівняльного характеру, творчіроботи, використання ілюстрацій, виразне читання уривків з тексту з метоювідтворити емоційне сприйняття літературного тексту.
Вперше шостикласникизнайомляться з обрядовим фольклором, календарно-обрядовими піснями. Ця поезіяне зовсім зрозуміла школярам, тому треба наблизити її, зробити цікавою дляучнів.
Щоб сприйнятибагатство старовинної української обрядової поезії, треба знати, про які обрядийдеться, коли і для чого вони здійснювалися, яку роль при цьому грала пісня.
Учні зіткнуться із такими труднощами, як слова, що вживаються в місцевих говорах ірозповсюдженнях, що не отримали, в літературній мові (для цього є підрядковіпримітки, а можна заздалегідь виписати ці слова з поясненнями на дошці). Зустрінутьсятакож незвичні словосполучення, неприйнятий порядок слів. З цими труднощамиможна справитися за допомогою попередніх пояснень і коментованого читання.
Дуже важливо прививченні даної теми повідомити необхідні відомості, які багато що пояснять ізроблять зрозумілішою поезію, що вивчається. Не менш важливий підготувативиразне читання поміщених в хрестоматії пісень. Це повинен зробити вчитель.
Все це допоможетаким, що вчиться відкрити мир поезії, що сторіччями створювався народом,стане, можливо, ясніше, чому народною обрядовою поезією цікавилися багатознаменитих письменників, композитори, художники. Висновки до першого розділу
Вивченняфольклорних творів на уроках української літератури в середній школі показує,що для ефективного осмислення фольклору будь-якого народу потрібнецілеспрямоване наукове дослідження.
Вивчення усноїнародної творчості повинне стати ідейною основою збагнення його витоків. Багатствозмісту і форми, простота і ясність думки, краса і влучність народної мовитворів фольклору в шкільному вивченні збагачують знання учнів про природу інавколишнє середовище, формують у них високі моральні і духовні якості,розвивають їх естетичний смак, залучають дітей до витоків образної народноїмови.
Залучення дофольклору розвиває інтерес до народного слова, звичаїв, засад і традиційпопередніх поколінь, створюючи тим самим основи їх спадкоємності. Також, творифольклорної творчості, заломлюючись через побутовий устрій народного життя, єнадзвичайно багатим матеріалом для усвідомлення дітьми складних соціальнихреалій. Різноманіття художніх форм і жанрів усної поезії дозволяє в цікавій ідоступній для дитини формі розкривати нормативно-ціннісні відносини людини ісуспільства, людини і природи, людини і людини; таким чином діти не тількицікаво проводять час, але вчаться співпереживати героям, виділяти цінність тогоабо іншого їх вчинку, дізнаються про загальнолюдські представлення добра і зла,справедливості і підступності, честі, краса і ін.
Розділ 2. Вивчення творів фольклору зогляду на їх жанрову специфіку2.1 Особливості вивчення ліричнихтворів
В усній народнійтворчості повноцінно представлено три роди мистецтва: лірика, епос, драма. Розглянемоспецифіку вивчення ліричних та епічних творів.
До поетичноїнародної творчості належать: пісні, голосіння, думи, билини, приказки,примовки, прислів'я, каламбури, вітання, прокльони, побажання, афоризми, тобтопареміографічні жанри, які в образній формі відображають найсуттєвіші сторонинавколишнього середовища, суспільних і родових відносин.
Пісні, наприклад,класифікуються таким чином: трудові, колядки, щедрівки, веснянки, купальські,петрівчані, обжинкові, гребовецькі, весільні, ігрові, хороводні та ін.
Ліричні пісні прокохання і балади характеризуються емоційними особливостями.
Герой у ліричнихпіснях, як правило, знаходиться поза планом розповіді, наявний монолог –розповідь. Дія відбувається або в даний момент, або в минулому, або ж іде мовапро майбутнє героя [18, с.113-115].
Натомість у думах,історичних піснях, баладах, солдатських, рекрутських, наймитських пісняхнайчастіше маємо поєднання кількох часових планів. Це дозволяє показатиеволюцію подій, настроїв і переживань героїв.
Досі вивчення ліричнихтворів на уроках літератури викликає багато труднощів [20, с.265]. Передвчителем постає проблема як найглибше розкрити зміст твору, щоб донести учнямнайглибші почуття, які автор за допомогою свого твору намагався передати, щобучні не залишилися байдужими до ліричних творів і щоб подальше вивчення лірикине викликало у них труднощів. Непростим завданням є навчити відчувати і бачитикрасу в звучанні, в ритмомелодиці вірша, в його композиції, строфічній будові,ритмічних повторах.
Ліричні творимають дуже давню історію. Вперше вони з’явились ще у VI-VII ст.д.о н. е. Але щей досі не існує єдиного методу, за допомогою якого вивчення ліричних творівбуде не таким складним. Вивчення лірики викликає багато труднощів тому, що невеликі за змістом твори несуть у собі багатий духовний світ поета. І цяситуація пояснюється естетичною не підготовленістю до сприйняття ліричноготвору, невмінням отримувати естетичну насолоду від його звучання, мови, нерозуміння специфіки лірики як літературного роду. Лірика є вираженням думок,почуттів, переживань автора. Щоб зрозуміти ліричний твір, треба увійти внепростий світ авторських емоцій та фантазій [20, с.263-276].
Труднощісприйняття ліричного твору обумовлені ще й тим, що мова поезії в більшій міріумовна, ніж мова прози, адже в житті ніхто не говорить віршами.
Уже багато роківнауковці намагаються знайти методи, за допомогою яких сприймання учнямиліричних творів матиме найкраще результати. Складність полягає у тому, щоемоційно забарвлений твір кожний учень сприймає по своєму, у кожного виникаютьсвої почуття, емоції, думки. І тому дуже важко передбачити за допомогою яких збагатьох методів вдасться захопити дітей вивченням лірики. Над вирішенням цієїпроблеми працюють багато науковців з яких можна виділити Мірошніченко Л.Ф., ЧернишТ.М., Нестерчук Н.Ф., Зеленський О.Ф.
В їхніх роботахможна відмітити велику різноманітність методів для вивчення ліричних творів.
2.2 Специфіка вивчення епічних творів
Слово «епос»у грецькій мові означає розповідь. Це один з трьох основних родів літератури,поряд з лірикою та драмою.
Епічний твір – цетвір розповідного жанру, в якому зображено життєві події, людські характери,вчинки.
Зміст епічнихтворів розкривається у формі авторської розповіді. Автор (найчастіше це самписьменник) виступає ніби очевидцем зображуваних подій, які він описує, про якірозповідає, виражає своє ставлення до них.
Серед епічнихтворів, які пропонує до вивчення програма, — казка, байка, оповідання. Взалежності від віку та літературного розвитку школярів програма пропонує епічнітвори: у 5 класі – казки, у 5-7 класах – оповідання.
З метою посилитиувагу учнів до тексту використовують такий прийом, як розповідь (переказ),близько до тексту.
Розповідь чипереказування буває: стислим, розповідь – витяг, творчий переказ. Така роботасприяє розвитку мовлення школярів, збагачує їхній активний словник.
У епічних творахвідтворюється життя, дійсний, об'єктивний хід подій, і автор є як би простимоповідачем. Але мета епічного тексту, як і будь-якого іншого, – довестичитачеві важливу для автора ідею. Події в епічному творі дані в авторськомувикладі, збудовані в авторській логіці (сюжетною), герої і їх вчинки інодібезпосередньо оцінюються автором. Тому, не дивлячись на те що автор оповіданняздебільшого прихований, ми повинні допомогти дитині побачити авторську позицію,його відношення до людей, збагатити дитяче уявлення роздумами дорослої,розумної, такої, що багато побачив в житті людини, про взаємини людей, причиниі наслідки вчинків [20, с.263-270].
Основою епічноготексту є сюжет, він його «цементує». У чарівній казці розвиток сюжетувизначається втручанням чарівних надприродних сил. У російських народних казкахіснує декілька типів сюжетів: що розвиваються через бій з супротивником,засновані на рішенні важкої задачі і ін. У казках авторських, вже як в житті, воснові розвитку сюжету лежать вчинки героїв, їх поведінка, що визначаютьсяякостями їх характеру. Розвиток сюжету, послідовність подій визначають шляханалізу будь-якого епічного твору, тому нам дуже важливо, особливо якщо нашічитачі ще малі і недосвідчені, щоб вони ясно і чітко уявляли собі сюжетепічного твору. Найпоширенішим прийомом осмислення сюжету є складання плану. Цеособливо важливо, коли твір достатній велике за об'ємом. План може бутитрадиційним, а може бути «картинним», тобто мальованим, коли, окрімзаголовка, діти малюють ілюстрацію до події.
Велике значення вроботі з епічним текстом має осмислення фіналу твору. Адже в тому, як авторзавершує сюжет, виявляються його головні позиції в оцінці героїв і їх вчинків. Уфіналі автор «нагороджує» своїх коханих і «карає» злих,неприємних йому героїв. Так поступає А.С. Пушкін в своїх казках, «караючи»жадібну стару або злу, заздрісну мачуху.
Епос, як ібудь-який інший поетичний рід, завжди знаходиться в русі. Він історичномінливий і, по суті, як би наново народжується в кожному епічному творівеликого художника. У епічному творі завжди повествується про людські долі, проте, що вже здійснилося, вже було.
Епос дає можливістьрозкривати життєві явища в їх причинно-наслідкових зв'язках, взаємовідображеннях,зчепленнях одиничного із загальним.
В результатігрунтовного оповідання (характерного для будь-якого епічного жанру), щорозгортається, кожна конкретна подія постає «як окремий проявбагатобічного, цілого буття»Висновки до другого розділу
Вивчення ліричнихтворів сприяє розвитку особи. «Найбільше, що може лірика, — це збагатити душуі ускладнити переживання», — писав А. Блок. Нам здається, що новомупоколінню зараз це украй необхідно. У юнацькому віці спостерігається прагненняшколярів до самоудосконалення, пошуку і придбання знань, чому сприяє бажаннястати цікавою, освіченою людиною.
Правильне і систематичневивчення ліричних творів сприяє розвитку у школярів смислової, образної іасоціативної пам'яті. Це, у свою чергу, формує самостійність мислення, а такождопомагає учневі усвідомити себе як особу соціальну, відчути свій зв'язок зісторією.
Ліричний образ –це образ – переживання, безпосереднє віддзеркалення думок і відчуттів.
У ліриці аналогомоповідача (фігури більш менш умовної) може бути визнаний ліричний герой. Термін«ліричний герой» сприяє розрізненню багатообразних способів виразу вліриці авторської свідомості.
Головна мета вчителяпри вивченні поезії – добитися співпереживання і спільні роздуми з поетом,розкрити силу і глибину відчуття і думки, вкласти цеглинку у формуваннячитацьких якостей, необхідних для повноцінного сприйняття лірики: емоційноїчуйності, образного асоціативного мислення, естетичної реакції на художнє слово.
Епос, як ібудь-який інший поетичний рід, завжди знаходиться в русі. Він історичномінливий і, по суті, як би наново народжується в кожному епічному творівеликого художника. У епічному творі – завжди повествується про людські долі,про те, що вже здійснилося, вже було.
Для вивченняепічних творів існують вступні заняття, мета яких зводиться до того, щобвикликати у дітей інтерес до матеріалу, що вивчається, і створити умови, щосприяють розумінню його. То і інше покликане сприяти активному і ефективномусприйняттю того, що вивчається.
Вступні заняттяможуть мати різні види і форми і займати різну кількість часу, від декількоххвилин до одного-двох годинника (у старших класах).
На вступнихзаняттях учні отримують загальне уявлення про те, чим вони займатимуться, абовідомості довідкового характеру. Але і в тому і в іншому випадку важливозахопити, зацікавити дітей.
Звичайно, не всітвори можна прочитати, в класі. Але тоді виникає питання про відбір якихосьуривків, які обов'язково повинні бути прочитані в класі. Чим слабкіше клас, тимбільше підстав до того, щоб в цьому класі читати і коментувати якомога більшетексту.
Урахування родовоїспецифіки художніх творів при вивченні їх в школі допоможе школярам зрозумітилітературу як вид мистецтва і створить потрібну установку на сприйняття епосу,лірики, драми. Кожний з цих родів мистецтва відрізняється і по манерівіддзеркалення дійсності, і за способом виразу авторської свідомості, і похарактеру дії на читача. Тому при єдності методологічних принципів в їхвивченні методика роботи над епосом, лірикою і драмою різна.
Висновки
Усній народнійтворчості відводиться значне місце у шкільній програмі.
Програмами зукраїнської літератури в загальноосвітній школі передбачено вивчення розділу «Уснанародна творчість» з п'ятого по десятий клас включно.
Ознайомлення зцариною народних традицій, фольклорних жанрів, національною літературою воновленій національній школі формує уявлення учнівської особистості про шляхдуховно-культурного розвитку рідного народу, особливості його ментальності,самобутність української культури. Таким чином, є реальною потреба условесниках, котрі вміло донесуть до свідомості учнівської молоді естетичне,виховне, інтелектуальне значення мистецтва рідного слова.
Ще в кінці ХІХ ст.наголошувалося на вимогах літературної освіченості вчителя-словесника, йогоґрунтовних знаннях логіки, психології, найголовніших моментів історіїфілософії, естетики, глибоких знаннях з мови, історії літератури, методики. Вчительповинен був мати критичне мислення, поетичне сприймання, вміти виразно читати ірозповідати.
Підтвердженняестетичної чутливості, відчуття краси поетичного відображення, які мають бутипритаманні педагогу-словеснику, знаходимо у грецьких коренях слова «філолог»,що означають «любов до слова», «усвідомлення і розуміння сутіслова». Від учителя-словесника у повній мірі залежить формуваннянаціонально свідомої духовно, інтелектуально багатої мовної особистості молодогогромадянина і патріота Української держави, яка забезпечує розширення функційдержавної мови, творення україномовного середовища в усіх сферах суспільногожиття, природне бажання повернутись у своєму щоденному побутовому спілкуваннідо перерваних традицій, до відродження традиційної культури у спілкуванні.
Уводячи дитину в світрідної мови, фольклору, вчитель разом з тим уводить її у «світ народноїдумки, народного почуття, народного життя, у сферу народного духу». Вивченняфольклорної спадщини українського народу сприятиме вдосконаленню процесуміжкультурного спілкування з іншими народами, адже без «рівноправногодіалогу культур, — наголошує М. Жулинський, — без урахування духовногопотенціалу і перспектив розвитку кожної цивілізації важко формувати ефективнімеханізми взаємодії суспільств в глобальному цивілізаційному поступі» [16].
Список використаних та рекомендованихджерел
1.Азадовський М.К. Статті про літературу і фольклор. – М. -Л., 1960
2.Анікін В.П. Фольклор як колективна творчість народа // Російська народнапоетична творчість. Хрестоматія по фольклористике / Сост. Круглов Ю.Г. – М.,1986 – с.90-95
3.Буслаєв Ф.І. Історичні нариси російської народної поезії і мистецтва. Т.1Російська народна поезія. Спб, 1861
4.Веселовський А.Н. Історична поетика. М., 1989
5.Величковській В.І. Аналіз процесів розуміння / Сучасна когнітивна психологія. — М.: Із-во МГУ, 1982. — с.221-237.
6.Водовозов В.І. Стародавня російська література — 1872
7.Виготський Л.С. Педагогічна психологія. — М.: Педагогіка, 1991. – 480
8.Галяутдінова С.І., Асафьева Н.В. Психологічні основи розуміння фольклору /Матеріали VI конференції Герменевтики «Розуміння і рефлексія вкомунікації, культурі і освіті». — Твер, 1998. — с.67-73.
9.Героїчний епос українського народу. Хрестоматія: навч. посібник. // Упор. таприм. О.М. Таланчук, Ф. C. Кислого. — До.: Вища школа, 1993.
10.Грушевський М. Історія української літератури: У 6-т., 9 кн. — Т.1. —
К.:Либідь, 1993. — 392 с.
11.Гурова Л.Л. Процеси розуміння в розвитку мислення // Питання психології. — 1986.- № 2. — с.126-128.
12.Гусев В.Е. Естетика фольклору. — М.: Наука, 1986. — 319 с.
13.Довженко Г.В. Український дитячий фольклор. — К.: Наук. думка, 1981. — 172 c.
14.Денисюк І. Національна специфіка українського фольклору // Слово і чаc. — 2003.- № 9. — C.17 — 23; № 10 — C.41 — 49.
15.Дзюбишина-Мельник Л. Фольклор і українська дитина. Виховання високої духовності.// Шкільний світ. — 2001. — № 47. — C.2 — 3.
16.Жулинський М. Національні культури і проблеми глобалізації // Слово і чаc. — 2002.- № 12. — C.5 — 10.
17.Кравцов Н.І. Проблеми теорії фольклору / Вісті АН СРСР. Серія література і мови.- М. э 1973. — Т.32. — Вып.2. — С.105-110.
18.Лановик М., Лановик З. Українська усна народна творчість: Підручник. — К.: Знання- Прес, 2001. — 591 c.
19.Методика викладання літератури: Підручник для педвузів / Під ред. О.Ю. Богданової,В.Р. Маранцмана. У 2 ч. – М., 1994.
20.Мишанич C.В. Система жанрів в українському фольклорі //
Українознавство:Посібник. — К.: Зодіак-ЕКО, 1994. — с.263-276.
21.Потебня А.А. Символ і міф в народній культурі. – М. Лабіринт, 2000
22.Пропп В.Я. Фольклор і дійсність: вибрані статті. — М., 1976. — 325 с.
23.Рошіяну Н. Традиційні формули казки – М., 1974
24.Стоюнін В.Я. Про викладання російської літератури — 1864