Доклад
Аналіз ліричного твору «Клён ты мой опавший…» Сергія Єсеніна
ЛозонюкЄвгенії
Клен ты мой опавший, клензаледенелый,
Что стоишь нагнувшись подметелью белой?
Или что увидел? Или чтоуслышал?
Словно за деревнюпогулять ты вышел.
И, как пьяный сторож,выйдя на дорогу,
Утонул в сугробе,приморозил ногу.
Ах, и сам я нынче чтой-тостал нестойкий,
Не дойду до дома сдружеской попойки.
Там вон встретил вербу,там сосну приметил,
Распевал им песни подметель о лете.
Сам себе казался я такимже кленом,
Только не опавшим, авовсю зеленым.
И, утратив скромность,одуревши в доску,
Как жену чужую, обнималберезку.
28 ноября 1925
СергійЄсенін рідко ставив на рукописах дати, а на цій поставив: 28 листопада 1925 року. За місяць до своєї трагічної гибелі. У цей день він знаходився у клініці для нерово хворих, кудигоспіталізувався за власним бажанням і з єдиною метою: вберегтись від судовогопереслідування. У клініці, де лікувався поет,добре знають про цей факт і розказують, що у цей день, 28 листопада, люди у чорних шкіряних плащах приходили за ним, але Єсеніну допомогли, у клініці повідомили, що хворогопереведено до іншого корпусу… У цій клініці, на другому поверсі, бувша палатаЄсєніна … а у саду, трохи відійшовши від доріжки – старий клен…На дворі сиро іхолодно, сильний вітер, останній кленовий листок змагається за життя, — і поетне може стримати сліз: «Кленты мой опавший!..» Ні, він ще боротиметься, він живе на своїй землі, правда будена його боці! Але…через місяць поета не стало…
Воснові ліричного твору – пейзажна лірика, яка порівнюється і протиставляється зінтимною лірикою у широкому розумінні, або вужче – «переживання неживоїприроди» і переживання людини. Це є темою твору. Проблему твору підказуєситуація, у якій він був написаний, і самооцінка поета, його життя і дій:швидкоплинне життя людини.
Композиційнотвір ділиться на дві частини: опис клена-сторожа, що ніби-то вийшов на околицюсела у заметіль напідпитку і відморозив ногу «потонувши» у сугробі; іметафоричне співставлення клена з опальним, хворіючим поетом. Сергій Єсенінчастіше за все звертався до простої, селянської природи, серед якої виріс і якабула йому рідною, знайомою і дорогою. Епітети, порівняння і метафори поетзнаходить у простій народній мові: порівняння клена із п‘яним сторожем у другійстрофі підсилює образ простого, далекого від цивілізації села, просторіччя«чтой-то» є характерним для російської «глубинки». Але з самих перших слів зісторінки з віршем віє ніжністю і сердечністю. Це тому, що автор ласкавозвертається до вкритого кригою дерева-сторожа: клену, ти мій опавший! – авторвживає присвійний займенник «мій» — так часто люди звертаються до рідних іблизьких, наприклад: брате мій!, або: мій коханий… Далі від рядків віє легкимсмутком, бо епітети опавший і «зальодянілий» поєднуються з обставинами: кленстоїть під заметіллю на околиці, сам-один. Поет детально вимальовує картину,повсякчасно використовуючи прийом одухотворення. Ось його клен «вийшов надорогу», ось він стоїть безпомічний, «потонув у заметі», відморозив «ногу».
Віршнаписаний шестистопним хореєм (кожна строка має 12 складів – 6 стоп у строці).Рима у вірші жіноча, наголос припадає на передостанній склад. Рима має особливеемоційне значення для вірша. У першій строфі під наголосом опиняються ічергуються голосні «а-є», «у-є» що створює відчуття туги, тужливого відмирання,«увядания».
Клен ты мой опавший,
клен заледенелый,
что стоишь нагнувшись
под метелью белой?
єсенін вірш засіб лексичний композиційний
Уп‘ятому стовпчику на фонетичному рівні чуємо чередування наголошених голосниха-е, о-е, що звучить дуже мелодійно, наспівно, таке благозвуччя допомагаєпоетові передати настрій і ті мелодії, що він наспівував деревам під заметіль.І самі звуки завиваючої хуртовини чуються, відчуваються майже фізично, завдякинаголошеним голосним «у-є».
Не можна непомітити протяжне повторення голосної «о» у третій і четвертій строфі.
Доповнює і підкреслюєвідчуття туги, додає до нього неспішний плин роздумів лексична анафора у першихдвох рядках перших двох стовбців (клен-клен, или-или). При чому у другомустовпчику знаходимо ще і синтаксичну епіфору «увидел-услышал», схожу стилістично на просте, неспішненародне розпитування: що там видно-чути? Читача та слухача такий прийом зразунацілює на неспішне, роздумливе сприйняття, на той самий лад, на якийналаштований був сам Єсенін, коли, дивлячись крізь холодне скло, згадував,розмірковував, сумував. Такий формат розмови перетікає і у другу половинувірша, коли Есєнін, вже розказуючи про себе, говорить: там ось зустрів вербу,там сосну примітив (там-там). І протяжність голосних, що повторюються, іанафоричні повторення слів надають ліриці особливої мелодійності, протяжності,пісенної тужливості. Вірш давно було покладено на музику, і пісню цю співають іпереспівують на свій лад різні співаки.
Проте«настрій вірша» можна передати словосполученням «світлий сум». Відчуття смуткупоет «підфарбовує» вигуком-зітханням, що ледь відчутно змінюють настрій вірша,вносить у нього щось ігриве, поет не засуджує таку ситуацію і нетверезий стан,а злегка досадує, каже ах, і я сьогодні трохи не тверезий. Іронічнеставлення до себе і ситуації відчувається через метафору «нестійкий, ніякдодому не доберусь», і тут знову просторіччя – «с дружеской попойки». Тут поетсам вказує на те, що час у ліричному творі теперішній, по відношенню довнутрішнього оповідача – «нынче» — слово можна розуміти у двох значеннях:сьогодні або у цю пору, в будь якому випадку, час теперішній.
Намвіриться, що і клен і сам поет саме зараз перебувають у стані легкогосп‘яніння. Але у наступній строфі стає слабо відчутною деяка часовавіддаленість оповідача від подій власного життя (встретил, приметил, распевал).Важко сказати, чи це автор щенно примітив-зустрів старих знайомих (образи цихдерев є наскрізними для поезії Єсеніна), чи поет пригадує себе у такому стані.
Драматизмситуації враз підсилюється дієсловом, що різко віддаляє поета від певних подій– «казался». Так що ж з Єсеніним відбувається насправді?! Пам‘ятаючи обставинижиття, в яких написано твір, і те, що через місяць молодий поет помер, саме пособі напрошується припущення, що Єсенін, якому на той час було всього тридцять,ніби «роздвоївся»: він справді зараз, у теперішньому часі, як зелений кленобіймає березку, але друга його половина бачить це все ніби на відстані ірозуміє, що таким лише все здається…Просте дієслово «казался» у контекстізвучить до болю трагічно хочеться вигукнути, струснути поета за плече: «СергійАлександрович, Ви ще зараз молоді, сповнені творчих сил!!..»/>Та поет сам-собі видавався таким ось…видавався колись, у певний період часу,певний проміжок життя, який він так яскраво вимальовує. Епітет «вовсю» підкреслюєякесь буйство енергії, невичерпність, розквіт життя, коли ще є куди«розігнатися» — і поет поринає у той стан, коли буйство молодості зсуваєкордони норм і плутаються образи, стан його влучно передає і підкреслює сталийнародний вираз: «одуревши вдоску».
Лесксико-семантичнийрівень підказує, що останні рядки вірша є емоційною кульмінацією, адже саме таміде емоційне нарощування: зпочатку «утратив совесть» а далі «одуревши в доску»- просторіччя, що має дуже яскраве емоційне забарвлення. Але…часова формадієслів (встретил, приметил, распевал, казался, обнимал) натякає на те, що цевсе відбувалось у недалекому минулому. Ось яким буйним і веселим не так давноавтор собі здавався, він зараз дивиться на зальодянілий клен, і пригадує щосьнедавнє, ніби-то він зараз ніяк не дійде до дому с товариської зустрічі, ухолод і стужу розспівує пісні вербам і соснам про літо.
Уневеликому за обсягом, але ємному ліричному вірші автор геніально «запечатлил»той момент у своєму житті, коли його буйна, квітуча молодість раптом опиниласьпід зимовим вітром життя, і наспівуючи пісні під життєву заметіль про літо,молодості цій судилося загинути у сувору зиму диктатури комунізму, що хворілана фобію вільнодумства та самовираження. Єсенін думав, що він ще квітне, алетого листопадного дня він пророче порівняв себе з кленом, якого спіткаланещасна доля.