Зміст
Вступ
1. Особливостіжиття письменника як поштовх до написання пригодницькихроманів
2. Особливостінаписання роману «Острів скарбів»
3. Творчість Р. Стівенсона якпрояв неоромантизму в літературі
Висновки
Список використаноїлітератури
Вступ
ХІХ ст. прийнято називати в Англії вікторіанським.Романтики заявили про нове розуміння мистецтва. Воно повинно було статиприродним і не передбачуваним, як саме життя, і відкрити прекрасне – вбуденному, вічне – в невловимому та миттєвому. На авансцену вийшло покоління,що сповістило про свою тверду причетність до реалізму. Він господарював ванглійській літературі десятки років і створив традицію, що залишилася живою ідо сьогодні.
Творчість Стівенсона відносять донеоромантизму, художньої течії, що виникла на рубежі ХІХ – ХХ ст. високі ідеали минулого не втратили своєїсили, але тверезий погляд та тонка іронія говорять про набуту зрілість.
Успіх випав Стівенсонові на перших жейого кроках по літературній ниві. І двадцять вісім томів його оповідань,романів, нарисів, листів і віршів давно обросли, як безсмертними квітами,живими донині легендами. Майже ніхто з англійських дослідників Стівенсоновогоспадку і досі не забуває одної з них — легенди про «Острів Скарбів»та «Гладстона».
За «чарівного майстра ніжної імрійної прози» визнав Стівенсона, під час найбільшої своєї пишноти, самвибагливий Оскар Уайльд, щоб згодом, відбуваючи кару у в'язниці, поставити йогопонад усіх тодішніх англійських письмеників. У листі з Редінгської в'язниці донезрадного друга позбавлений громадських прав Уайльд жахався думки, що вийде наволю, не маючи права назвати своєю власною ні одної книжки. Йому ж хотілося бназвати своїми «Флобера, Стівенсона, Бодлера, Метерлінка, Дюма — батька,Кітса, Марло, Чаттертона, Колріджа, Анатоля Франса, Готьє, Данте, Гете».Нікого з недавнього свого пантеону — ні Рескіна, ні Патера, ні Морріса. Жодногоз обох великих своїх сучасників — ні Мередіта, ні Гарді. З англійців своєї доби— тільки Стівенсона, на другому місці, поміж Флобером і Бодлером!
1.Особливості життя письменника як поштовх до написання пригодницьких романів
Рання обізнаність з великими водянимипросторами і зв’язаний з нею потяг до мандрів — то тільки і був весь спадок, щоперепав Стівенсонові-письменнику від фаху його прадідів. Молодший представникславетного будівницького роду прийшов у світ із слабими легенями, хоровитий, нездатний до боротьби з океаном.Навіть шкільна муштра була йому небезпечна, і хоч і ходив він, як годитьсязмальства до школи, але вчителі, зважаючи на його кволість, воліли розмовляти зним аніж учити. А втім, коли здоров'я Стівенсонові покращало і відновиласьнадія, що з його ще буде спадкоємець родової професії, його віддано вінженерську науку. Скоро він так визначився у прикладній механіці, що 1871 р.Единбурзьке товариств мистецтв нагородило його срібною медаллю за розвідку, девін пропонував кілька удосконалень у маякових ліхтарнях. Але поворот хворобипримусив його незабаром, цього разу уже назавжди, зректися будівельних студій.У 1871-му ж році він вступив до Единбурзького університету вивчати право,дістав за чотири роки свої учені титули і навіть якийсь час вважався засерйозного кандидата на професорську керею, берет і кафедру історії тадержавного права в тому ж університеті. Проте і з цієї другої його кваліфікаціїтеж нічого не вийшло: викладати науку йому не довелося, ані докласти рук досудової тяганини.
Справжнє його життя переходило закордоном загальновизнаної суспільної користі, поза межами ділових розрахунків,поспіху в справах та статечного побуту. Гаряча кельтська кров запалила здитинства мрійний огонь у його чорних очах. Так само як морс, роз'ятрювало йомууяву і рідне місто, старовинний Единбург, де гостроверхі темні будинкиобступали хмурими періямп цілоденний присмерк переплутаних середньовічних заулківі всю ніч полум'я обрідннх ліхтарів марно змагалося з привидами північнихтуманів.
До всього того щасливий збіг обставиндав малому Стівенсонові за няньку одну з тих прославлених у письменстві простихжінок, що своїм стихійним розповідним хистом, красою образної народної мовизбуджували у вихованцях любов до минулого їхньої батьківщини і підбивали їх назапальні спроби повістрянства. Наслухавшись від Елісон Кенінгем шотландськихповір'їв, казок та балад, її палкий учень уже на сьомому році почав сам складатифантастичні оповідання для неї ж, для матері, для численних кузин та кузенів,потім — повні хитро виплетених пригод претензійні історії — для шкільнихрукописних журналів.
У 1866 р. відбувся його літературнийдебют анонімною брошурою "Історія Пентлендського повстання", а щечерез сім літ зав’язав він свій найкращий, діловий і щиросердечний зв’язок,познайомившись із Сіднеєм Коліном, згодом – бездоганним своїм видавцем інайбільшим приятелем.
Першими помітними літературнимитворами Роберта — Луїса Стівенсона буди добірні етюди в елегантному жанрі тихдумок про все і ніщо, друковані в різних часописах, починаючи з 1874 р… а вранніх двох книжках – «Подорож углиб країни» (1878) і «З муломна Севенах» (1879) він записав свої скромні подорожні аказії і враженняпризбирані під час щорічних мандрівок по Франції, Німеччині та Шотландії. Чужеповітря не тільки вабило до себе бродяжу його вдачу, але було й конче потрібнойого сухотним легеням. Йому шкодили суворі шотландські зими, і сонячна Ментона,долини Самбри і Уази, ліси Фонтенбло мали виправляти руївничу роботу півночі.
В одному з візитів до ФонтенблоСтівенсон випадково зустрівся в Барбізоні з пані Осборн, заміжньою американкою,матір'ю двох дітей, що саме тоді розводилася з чоловіком. Коли справи відкликалим-с Осборн додому, в Каліфорнію і закоханий Стівенсон довідався незабаром проїї хворобу, то поквапився до Америки. Почасти ощаджаючи свої мізерні кошти,почасти з цікавості митця, жадібного на все незвичне, він їхав наемігрантському пароплаві і в емігрантському ж поїзді перетяв із сходу на західпівнічноамериканський суходіл. Цілу осінь тяглася подорож: її важкі умовизморили письменника вкрай. Дорожні його товариші щоранку потерпали, чи він невмер уночі. Але Стівенсон переборов недугу, дістався таки до Сан-Франциско і,перехворівши там три чи чотири місяці, здійснив своє бажання — одружився, повесні 1880 року, з жінкою, ради якої замалим не втратив життя.
З осені 1882, видавши перед тимзбірку «Нові арабські ночі» (1882) і друкуючи в дитячому журналі «ОстрівСкарбів» (1881—1882), Стівенсон оселився у Франції, спершу поблизуМарселя, потім у віллі Гієра. В затишній
«Самотині» його вінчаласлава виданого 1883 р. окремою книжкою «Острова Скарбів», тут жеправилася коректа «Скватерів Сіліверадо» (1883), та повний нападхвороби, небезпечніший за всі попередні, знищив його широкі літературні плани,викохані в пресвітлі дні гаданого одужання, знову прикувавши його до ліжка. Влипні 1884 р. дружина відвезла хворого чоловіка до Англії. З цього часу посерпень 1887р. Стівепсоп жив у Бавриємусі, одному з англійських курортів.Романи «Принц Отто» (1885) та «Викрадений» (1886), повість «Химернапригода з доктором Джекілом і містером Гайдом» (1886) і два томи віршів —такий був його доробок за це триліття цілковитого фізичного знесилення. Року1887 помер старий будівник маяків. З батьковою смертю обірвалися найміцнішізв’язки, що тримали Стівенсона у вадливій йому Європі, і він надумавбезповоротно проміняти її на ласкавіші ширини другої півкулі. 17-го серпнявирушив він з Лондона до Нью-Йорка, разом з дружиною, матір’ю та пасербкомЛлойдом Осборном, для якого нещодавно писав «Острів Скарбів», а теперзнайшов у ньому незамінного секретаря і співробітника. Відпочинок у Нью — порті. зимовий сезон у глибині Нью-Йоркського штату, в санаторіі біля гірськогоозера Саранак — увесь час невтомно за працею, — потім скількись — тижнів наузбережжі Нью-Джерсі, тоді, влітку 1888 — поворот до Каліфорнії, у Сан-Франциско.
Почате, як мандрівка для розваги,плавання по Тихому океані перетворилося для Стівенсона на добровільне довічневигнання в інший світ і попередню добу в історії. Корабель взяв напрямок наМаркізькі острови, навідався до Таїті і наостанку, у підсумок піврічного рейсу,приставив мандрівників на Гаваї. В Гонолулу був Стівенсон перші свої океанськізиму та весну, закінчуючи тут доведений до половини в Америці роман «ВолодарБаллантре» (1889). Ще півроку кружляння вПівденних морях, і Стівенсон сходить на берег Самоа, щоб завітавши сюдинезабаром вдруге, знайти тут собі нову Батьківщину, що подарує йому чотири рокиздоров'я, бадьорості і майже безхмарного щастя, і стане, проте, його могилою.
Уважний та енергійний, вінвикористати кожну нагоду, щоб увібрати в свій мистецький досвід усю рясністьфарб острівного мікрокосму, пробитись у світло й тінь його казки. Крім «Листівз Вайліми», три написані «Вечірні розмови на острові» (1893), «Рятівникзапащених суден» (1892) – свідчать про Стівенсонову неабиякупрацьовитість.
Саме ці твори найяскравіше свідчать,яке було йому чуже його коло. В них додержуються черги дати другої половини ХІХст., в них майорять назви сучасних європейських і американських міст.2.Особливості написання роману «Острів скарбів»
Історія створення найкращого романуСтівенсона «Острів скарбів» широко відома. Одного разу разом із своїмпасинком Ллойдом він намалював карту острова скарбів, який приховував скарбикапітана Флінта; зав’язалася гра, а вже з неї виріс літературний шедевр – «Острівскарбів». Дія відбувається у ХVІІІ ст. розповідь ведеться від особивідважного та кмітливого хлопчика Джима, учасника пошуку скарбів, за якимигерої відправляються на шхуні "Іспаньйола". Корабель потрапляє до рукпіратів, яким керує одноногий Джон Сільвер, але Джиму вдається дізнатися про їхзмову. Багато небезпечних пригод приходиться пережити мандрівникам, щозмагаються з піратами в полюванні за вдачею.
Побоюючись за свою репутаціюсерйозного письменника, Стівенсон спочатку друкував роман в журналі дляпідлітків і під псевдонімом. Неочікуваний успіх розсіяв сумніви, і вже наокремому виданні 1883 р. стояло справжнє ім’я письменника. Роман приніс авторусвітову славу і зразу ж став класикою пригодницького жанру.
Не дивлячись на те, що і сьогоднітакі слова, як «пірати», «скарби», «безлюдний острів»,можуть вразити уяву юного читача, секрет успіху роману криється все таки нетільки в захоплюючому сюжеті. З перших же рядків роману ми відкриваємо друга вособі хлопчика Джима. Його попросили розповісти «всю історію, з самогопочатку до кінця, не приховуючи ніяких подробиць», і він чесно виконуєобіцянку, пропонуючи майже документальний звіт. Цей тон простої послідовноїрозповіді Стівенсон успадкував від Д. Дефо, автора «Робінзона Рузо».Жива та безхитрісно розповідь хлопчика примушує читача дивитися на події очамиДжима, співчувати йому і з невтомною увагою слідкувати за його пригодами.Стівенсон як майстер передав незрозумілість підлітка, який потрапляє в складнийсвіт дорослих, де добро та зло так перемішані, що необхідна напружлива роботарозуму та серця, щоб навчитися відрізняти одне від одного.
Джим не виставляє себе героєм, хочайому не раз вдається рятувати стан речей. Діючи під впливом імпульсу, він частоне знаходить пояснення своїм вчинкам і то соромиться, то пишається їхнесподіваними наслідками; погано, що залишив табір, однак захопив корабель.Вчинки дорослих не менш протирічні і розібратися в них Джиму ще важче.Здивування – ось почуття, що супроводжує його розповідь.
Біллі Бонс, п’яниця, що приніснещастя в дім Джима, викликає співчуття, коли стає безсильною жертвою помстипіратів. Сквайр Трелоніведе себе як дитина,легковажно довіряючи корабель шайці розбійників. А головна загадка для хлопчика– довгий Джон Сільвер. Саме його чарівності піддаються і тре лоні, і докторСмол лет, і сам Джим. Злодій зовсім не простий, він відрізняється неабиякимхистом. Іноді хлопчик відверто захоплюється його спритністю та мужністю, та йсам Сільвер ставиться до Джима з теплом, особливо коли їм разом приходитьсяпротистояти бандитам.
Психологічне багатство персонажівпосилює гостроту сюжету. Стівенсон не відпускає увагу читача, кожен раз починаючи новий епізод не спочатку, ав кінці глави. В романі немає великих описів природи, які втомлюють,філософських роздумів і, головне, відсутні наставляння, але це тільки допомагаєзрозуміти, який моральний урок хлопчик виніс з перенесених випробувань.
Щоб оцінити авторську майстерність,порівняємо перший та останній абзаци книги. Джим пояснює: «Вказувати, де знаходиться цей острів,сьогодні ще не можливо, так як і тепер там зберігаються скарби, яких ми невивезли». Читач заінтригований, але епілог обманює очікування. Новихпригодницьких мандрів не буде. Золото втратило свою привабливість: «Коженз нас отримав свою долю скарбів. Одні розпорядилися багатством з розумом, аінші, напроти, безглуздо, у відповідності до свого темпераменту». Говорячипро інших, Джим не слова не сказав про себе. Уважний читач повинен сампримітити, що протягом всього роману Джим не намагається заволодіти скарбами,не будує ніяких планів збагачення. Він і тепер вірить: "Інша частинаскарбу – срібло у злитках та зброя – все ще лежить там, де її закопав покійнийФлінт. І по – моєму, нехай собі лежить. Тепер мене ні чим не заманити на цейпроклятий острів. До сих пір мені сняться ночами буруни, що розбиваються обберег острова, і я схоплююсь із ліжка, коли мені ввижається голос капітанаФлінта: «Піастри! Піастри! Піастри!».
В такій же манері і теж від особихлопчика написані два інших пригодницьких Романа – «Викрадений» (1886) та «Катріона»(1893). Дія першого відбувається на фоні реальних історичних подій ХVІІІ ст. Головний герой, Девід Белфур, переживає багато втрат через те, що його дядько, мерзотник, хоче відібратимаєток, який належить племіннику. Девіда викрадаютьі відправляють до Америки; дорогою він при незвичних обставинах знаходить своговірного товариша. Корабель, на якому вони пливуть, розбивається, але, подолавшибагато перепон, друзі врятовуються, і Девід отримує відновлення своїх прав.
В романі «Катріона»розповідається, як Девід Бел фур, ризикуючи власним життям і свободою,намагається врятувати від смерті несправедливо засуджену людину, а також пролюбов героя до катіони, внучці Роб Роя, національного героя Шотландії.
Із воїх мандрівок у минувшину рідногокраю не привіз Стівенсон описів багатших на щось коштовне, ніж цілковитаправдивість. І трилогія – «Викрадений», «Катіона» та «ВолодарБалантре» збудована з відгомону якобінського повстання.
Але ж було у колишніх століттях, щосьтаке, що вабило Стівенсона найбільше і нагадувало йому про дитинство і це щосьбуло море. Так над усяке порівняння більше була йому до вподоби дика краса іпотужніша міць океану тих давен, коли тільки легкі вітри льники ледве торкалисяйого поверхні і хрип пароплавних гудків не порушував його спокою, не лунавукупі з голосами його штормів. Цьому господареві стародавнього мореплавстваприсвятив Стівенсон багато сторінок у своїх пригодницьких романах.
Не втім полягає сила оповідання, зчого воно складене, а залежить від того, як його складено. Є безперервнаспадковість, що пов’язує кровними зв’язками літературні твори поміж собою,наступні з попередніми, попередні з наступними сама впадає в око спорідненістьСтівенсона з Дефо, і не менш наочні нитки тягнуться від Стівенсона в новітнєписьменство.
Отже, треба добре попоратися колопережитків літературної традиції, щоб вилити їх у нові форми, і тількивинятковий хист спроможен потьмарити перешотвори своїм новаторством.
3.Творчість Р. Стівенсона як прояв неоромантизму в літературі
Те, що ми об’єднуємо одною назвою «роман»,англійці віддають двома словами. Одно, дуже давнє — романсе — прикладається дотаких більших обсягом прозових художніх творів, де спостереження переважає уявиі в центрі оповідання стоїть наступність подій, а не розвій характерів, тобтодо роману романтичного. Друге слово, пізніше, — новел — рівнозначне з нашим «реалістичнийроман»; XVIII вік, вихідний момент в історії цього розгалуження роману наанглійському ґрунті, був часом несформованого хаосу перших днів творіння.
В оці роки, коли занепадала новелапрокидався неоромантичний роман, в гарячий час літературного розбрату, івирушив «третій світовий шотландець», один з тієї романтичної молоді,у свої уявні мандри. Темпераментом Стівенсон не належав до хитачів будь-якимиосновами, отже красномовні маніфести не супроводили ні першої його ескапади, нідальших від’їздів. Не втручаючись у баталію за відсвіження письменства,байдужий до примх літературної моли, він звернувся через голови розпаленихсуперечників до молодих сил своєї доби, зачарував дітей і порушив те дитяче, щоне вмирає в жодній дорослій людині. Повні всяких можливих пригод, здебільшогоцілком правдоподібних, тільки «розташованих щільніше, ніж те буває в житті»,описи його мрійливих подорожей мали, на його думку, впливати на читачеві нервитак само, як переміна повітря діє на фізичне здоров'я, «Без найменшоїнезручності транзиту» читач такої книжки втікає (разом з її автором віднабридлого їм обом оточення, бачить безліч дивних і подивугідних речей,зустрічається з одчайдушними стільчаками, з чарівними красунями, і нарешті,перемігши за годину дозвілля непереборні, здавалося, перешкоди, дістаєтьсявдоволений до жаданого «раю повінчаного кохання».
Секрет такого втягання зовнішньогооколу у вимисли фантазії відомий кожному романтикові, і початкуючий Стівенсон у«Нових арабських ночах» пішов тією ж дорогою, яку перейшли попереднівеликі містифікатори XIX віку — Гофман і Едгар По, і Шарль Нодьє, і стількиінших. У вікторіанському Лондоні він оселив новітнього Гарун ар-Рашида – «богемськогопринца» Флорізеля, відвідав разом з ним непевні столичні кубла, набравсячерез нього всякого клопоту, коли ж вийшла призначена на розвагу годинадозвілля, то збувся вдух вельможного виплоду своєї уяви, використавши «останнюреволюцію», що скинула принца з престолу і примусила стояти за прилавком утютюновій крамниці. І потім, уже підвладний ненаситнішим прагненням, не разповертався Стівенсон на ті перехрестя, де буденщина стикається з незвичайним.Він натрапляв на них скрізь і не пускаючись у дуже далеку дорогу, бо вмівбудити від сну зачаровані країни і знав, як зрушити речі з їх удаваногозаціпеніння. В тому ж таки Лондоні він обернув доктора Джекіла в містера Гайдатак подібно, що мусив був стерпіти закид парадоксального Вайлда в занепаді свогоколишнього містифікаторського хисту. Йому не важко було запродати дияволовідушу наймички Дженет і підняти з небуття проти жаги іспанки Олальї всіх їїпредків (сюжет двох оповідань із збірки «Веселі хлопці», 1887). Націлий роман стало йому пригод у Грюневальді, — якомусь царстві, — ще одноговолодаря — принца Отто. Навіть опинившись серед чужого оточення Океанії, незрікся він спроби додати казкового до власних її казок. Написані там дваоповідання «Вечірні розмови на острові» – «Сатанинська пляшка»та «Острів голосів» гідно довершили цикл Стівенсонової фантастикиповсякденного.
Висновки
Отже, можемо зазначити, що твориРоберта Стівенсона вражають своєю цікавістю і дивують безмежною натхненністю їхавтора. Протримавши читача за допомогою тонких способів художнього впливу внеослабленому напруженні аж до останніх сторінок, Стівенсон швидкою і легкоюходою простує до втішного кінця. Майже кожна з його при мрійливих подорожейзакінчувалася щасливо, — навіщо накопичувати на власні читачеві злидні злигодніуявні? Всі побиті кораблі повинні знов дістатися під розвинутими вітрилами досвоєї гавані. Бо закінчуються мандрівки зустріччю закоханих.
«Море, світло, стрімки береги,гостроверхі гори, тінь навислих лісів, безугавний гомін прибою біля рифів,жінки, первісніші за Єву, тьма, борвій, тремтіння щогл, скрегіт блоків, ревводи і шалений мисливець шторму слід у слід за ланею – шхуною, що немовзбожеволіла; рубаки Червоної та Білої троянд у залізі та криці, похмурі морськікапітани у трикутних капелюхах, головорізи – пірати, вся портова потолоч,каверзні нотарі, гоноровиті сквайри, мрійні леді, горді горянки; мандрівніпрапори пташиного лету, безмежна ваблива далечінь широких, рівних, безкрайніхшляхів і вічна пісня, що владно співала в серцях далеких наших предків ізакликає нас до мандрів, — чого ще можна вимагати від одного письменника!Молодь прийняла його скрізь, відразу й назавжди, і українські залюбки. А надлітнім, старим і спорохнілим, позначеним тавром труда, розчарувань і втоми, війнез його творів на хвилину, як мріяв Роберт Стівенсон, повітря молодощів наших,повітря нашого дитинства.
Списоквикористаної літератури
1. КалиновичМ. Вітер молодощів наших // Зарубіжна література. – 1998. – 3 44. – С. 4 – 5
2. Киреев Р. ОстровСтивенсона6 он же остров сокровищ // Труд. – 1996. – 5 января. – С. 9
3. Олдингтон Р.Стивенсон. М., 1973 Стивенсон Р.Л. Собрание сочинений, тт. 1–5. М., 1981 НабоковВ.В. Р.Л.Стивенсон // Набоков В.В. Лекции по зарубежной литературе. М., 1998
4. Система уроків за романом Р. Л.Стівенсона „Острів скарбів“ // Всесвітня література та культура внавчальних закладах України. – 2001. — № 9. – С. 6 – 10
5. Стивенсон Островсокровищ. – М., 1989
/>6. Энциклопедия длядетей. Том 15. всемирная литература. Ч. 2. ХІХ и ХХ века. – М., 2002