Найдавніший одяг натеренах України. Вбрання періоду Київської Русі
План
Найдавніший одяг на теренах України
Загальні відомості про одяг
Вбрання періоду Київської Русі
Список використаних джерел
Найдавніший одягна теренах України
Про найдавніший одяг на теренахУкраїни розповідають археологічні знахідки. Вони відносяться до ранньогопалеоліту, неоліту, епохи бронзи. В добу пізнього палеоліту вбрання складалосяз сорочки, штанів, взуття, короткої накидки-плаща. Головним убором служилашапка-каптур, яка щільно облягала голову. Вже у ті віддалені від нас часи одягоздоблювали намистинами з бивня мамонта: розшивали низ шапки, довкола голови,нагрудну частину сорочки, штани (нижче колін), плащ. Відомо, що люди палеолітувже носили прикраси, зокрема намисто, браслети, різні види застібок, так званіфібули і аграфи. У виготовленні одягу і прикрас застосовували такі складнітехнологічні процеси, як шиття і свердління намистин, зубів диких тварин.
Знахідки фрагментів одягу добинеоліту свідчать, що люди оздоблювали його блискучими пластинами із ікліввепра, різними за формою, покритими орнаментом у вигляді насічок, ліній, ямок.
Про одяг наступних історичнихепох відомостей збереглося дуже мало. Знайдені веретена, пряслиця свідчать, щолюди доби неоліту (трипільська культура) вже вміли прясти і ткати, а виявленізалишки одягу, хутра, шкіри вказують на матеріал, з якого виготовляли вбрання.Більш чітке уявлення про одяг дають археологічні матеріали початку доби заліза,зокрема археологічні пам'ятки скіфів, які заселяли українське Причорномор’я відVII ст. до н. є. і до II ст. н. є. Багатий поховальний інвентар, пов'язаний звірою скіфів у потойбічне життя, дозволив археологам реконструюватипоховальний скіфський стрій з усіма його складовими (головні убори, сорочка,штани, куртка, пояс, взуття, кожух) і оздобами на них.
Чоловіки носили гостроверхіголовні убори у вигляді каптура. На малюнках ваз та інших речей бачимо сорочку,опущені нижче пояса, з довгими рукавами і вирізом для голови, інколи з коміром,шкіряні штани, короткі облягаючі куртки. Поверх сорочки одягали безрукавку.Куртки були з короткими та довгими рукавами. Вони облягали фігуру і мали розрізспереду. Права пола накладалась на ліву і притискалась поясом. Краї тканиниобшивали хутром, оздоблювали металевими тисненими піками. Поясним одягомслужили шкіряні вузькі штани або широкі шаровари. Зимовий одяг нагадував кожух,накидку, дошиту із шкіри, скріплену на плечі пряжкою. Взуттям скіфів було м'якіневисокі чоботи. Усі складові частини скіфського вбрання, крім сорочки,прикрашалися тисненими орнаментальними бляшками. Оздоблення мало оберегове ірозпізнавальне значення. Тільки царі й вельможі мали право прикрашати свій одягзолотими бляшками, а жерці — срібними накладками. Жінки одягали довгу сорочку зовальним вирізом для голови, з довгими рукавами, прикрашеними нашивками наплечах. Поверх сорочки вбирали теплу безрукавку з овечого хутра. Поясним одягомслужила одноплатова обгортка, якою сорочка прикривалася від пояса до серединиікор. Таке поясне вбрання було поширене в деяких етнографічних регіонах Українище в середині XX ст. Верхнім одягом було довгополе розстібне вбрання з довгимивузькими рукавами у вигляді халата. Його назва досі невідома. Горловина, поли,долішня частина цього одягу прикрашалися хутром або металевими накладками.Багатими були головні убори жінок. Дівчата з заможних родин носили начільністрічки зі шкіри або тканини, до яких пришивали металеві бляшки. Начільнапов'язка, обручик простежуються по всій Україні в різні історичні періоди. Начільнастрічка чи обручик, як складова частина весільного головного убору молодоїпобутують у гуцулок і в наші дні.
Жіночі головні убори скіф'янокбули кількох типів. Крім каптура, жінки носили високі або низькі конічніголовні убори, а також циліндричні шапки з плоским верхом. Ззаду від головногоубору спадала тонка тканина, прикрашена по краях. Найрозкішніше оздоблювалиголовний убір над чолом.
У І тис. н. є. територію Українизаселяли слов'яни. Археологічні знахідки цього періоду допомагають відновити головніубори тієї доби. Один з головних уборів, знайдений у с. Марйівка в басейні р.Рось, подібний до українського очіпка. Рештки іншого головного убору, знайденіу Броварці, на р. Сулі, и вигляд обручика з прикріпленими до нього привісками-дзвіночками, що мали б звисати над чолом, і спіралеподібними скроневимикільцями.
Одяг людей черняхівськоїкультури (II—VI ст. н. є.), які розселялися на півдні Східної Європи, дужесхематично позначений на скульптурних зображеннях божеств, яким черняхівщпоклонялися. Можна відзначити лише одяг типу пізнішої свити який зображений напостатях Святовида, знайденого на Тернопільщині 1848 p., і головний убірконічної форми, який згодом зустрічається у князів та знаті княжих часів.
Деякі відомості щодо чоловічогоодягу отримуємо зі знахідок Мартинівського скарбу (Черкащина), а саме срібнихфігурок у сорочках з довгими рукавами, вишитих на грудях. Дослідники вбачають уних зображення східних слов'ян VI—VII ст.
Отже, відомостей про одягнайдавніших часів небагато і вони фрагментарні.
Загальнівідомості про одяг
Одяг народу тісно пов'язаний зйого історією. Відродження народних строїв веде до воскресіння глибиннихпластів пам'яті. Ми пізнаємо, як жили і працювали наші предки, як вбиралися вбудні і свята, якими були їхні звичаї та обряди.
Що ж таке одяг? На першийпогляд, відповідь проста: це сукупність предметів, які захищають людину відвпливу зовнішнього середовища — холоду, спеки, негоди. Одначе вона буденеповною, бо в побутуванні неважко помітити не тільки практичне призначенняпредметів ноші, але й їх зв'язок з широким колом духовних понять. Наприклад,одяг свідчив про становище людини в суспільстві; у різні часи існували чітковизначені вимоги до вбрання на свято, будень, обряд. Тому одяг становитьважливу складову частину духовної і матеріальної культури народу.
Крім терміна «одяг», частовживаємо термін «костюм». Він окреслює значно ширше за обсягом поняття, якевказує на сукупність і співвідношення одягу, власне предметів ноші, прикрас,знаків розпізнавання, зачісок, косметики, головних уборів, взуття, якіпоєднуються в цілісний комплекс. Костюм є виразником соціальної таіндивідуальної характеристики людини, її віку, статі, характеру, естетичногосмаку. Слово «костюм» — французького походження. На означення цього ж поняття вукраїнській мові існують відповідні терміни: «стрій» «убрання», «шати».
На формування українського одягумали вплив різні фактори: природні умови, культурна спадщина попередніхпоколінь, культурні взаємини з іншими народами, мистецькі здобутки, розвитоктехніки, технологій виробництва, а також спосіб життя народу, його національніособливості, релігія, суспільна мораль.
У найдавніші часи одяг нерозподілявся чітко на чоловічий та жіночий. З розвитком продуктивних сил івиробничих відносин відбувалася диференціація строїв: спочатку на чоловічі тажіночі, згодом — на святкові, обрядові, щоденні, вбрання спеціальногопризначення, пов'язане з транспортом та кінною їздою.
Здавна одяг виконував різніфункції: практичну, захисну, обрядову, оберегову, знакову, соціальну,національну. Дуже важливими з-поміж них були практична і захисна. Проте не меншзначущими були й інші функції, наприклад, оберегова. За народними віруваннямиза допомогою певних символів, нанесених на одяг способом вишивання, ткання,вибійки тощо, людину оберігали від «поганого» ока, злих духів. Велике значеннямала функція обрядова, яка вимагала спеціально виготовленого одягу для певногоритуалу чи обряду (одяг весільний, поховальний). У різних обрядах одягзастосовували по-різному, однак суттєвими були ті чи інші атрибути-символи:квітка, вінок, колір квітів, стрічок, вишиті взори сорочок та добір їхкольорів.
В усі часи в одязі вирізняласясоціальна функція. Вона регламентувала носіння всього вбрання, впливала навибір матеріалу, з якого виготовляли одяг. Привілеєм заможних, знаті віддавнабуло носіння шовкових, парчових тканин, мережив. Отже, костюм завжди мавстановий характер і відповідав пєвному соціальному рангові його власника. Цевиявлялося в конструкції окремих складових частин, у символіці кольорів(золото, пурпур прикрашали представників високої та найвищої суспільноїієрархії). Важливою була функція естетична. Стрій завжди залежав від ідеалукраси тієї чи іншої епохи.
Вбрання завжди чітко реагувалона певні естетичні ідеали, художні стилі. Так, у середні віки на костюміпозначився готичний стиль, в козацьку добу — мистецький стиль бароко, який бувпанівним у Західній Європі та в Україні у XVII ст. І, нарешті, важливою єфункція національна, яка вказує на тривалий історичний процес формуваннявбрання і те, що є спільним у традиційних строях народу на всій територіїУкраїни.
Вбрання періодуКиївської Русі
В Україні з давніх-давен людивміли виробляти тканини з дикоростучої кропиви, льону, конопель. Крімконопляних та лляних, виготовляли вовняні тканини, а також користувалисяхутром. Льон і коноплі згадуються в церковних постановах Ярослава Мудрого,овеча вовна та вовняні тканини відомі з літературних пам'яток XI ст., зокрема,з «Ізборника Святослава». Серед привозних тканин найпоширенішими були шовк,який називали «паволокою», оксамит, парча-атлас, переткана срібною або золотоюниткою. Шовк, оксамит згадуються в «Слові о полку Ігоревім». У Іпатіївськомулітописі зазначено, що 1252 р. носили кожух олівіра грецького, обшитий золотиммереживом. Верхній теплий одяг виготовляли з вичинених шкір свійських, а такождиких (ведмедів, лисиць, вовків, куниць, соболів, горностаїв, білок, бобрів,тхорів) тварин. Цей спосіб зберігся до нашого часу.
Княжий стрій. Давньоруськийстрій, пристосований до суворого клімату, був багатошаровим, тобто складався зкількох предметів ноші (натільного одягу, поясного, нагрудного, верхнього), іщільно облягав тіло. Полотняна сорочка — неодмінна складова давньоруськоговбрання. У княжому строї побутували два види сорочки — верхня і нижня, котрішили з різних тканин. Верхня сорочка з дорогих тканин (паволоки чи оксамиту) повикоту горловини прикрашалася золотим гаптуванням.
Після прийняття християнства вкняжий стрій увійшла довга сорочка-туніка — «дивитисій», її виготовляли іззолототканої парчі.
Поясним убранням князя булиштани з прямим нешироким кроєм холошень, шиті з привозних тканин. Теплийверхній одяг з рукавами — свиту — шили зі «свиточного» сукна. Крім свити,носили плащ, який називався по-різному: «корзно», «мятль», «луда», «скут». Йогонакидали на ліве плече, а на правому з'єднували кінці застібкою, пряжкою або задопомогою зав'язок. Теплий плащ мав горностаєве підбиття. Плащі відрізнялисярозпізнавальними знаками: вишивкою на грудях, оздобами золотом і пурпуром.Пурпуровий плащ був привілеєм князя.
Верхнім одягом князів і бояр ухолодну пору був кожух. Його шили із хутра та іноді покривали зверху дорогоютканиною. Головним убором князя служила шапка конічної, сферичної форми ізкоштовної тканини, облямована хутром, діадема або вінець, залежно відцеремоніалу. Найпоширенішим взуттям були чоботи, шиті з добре вичиненої тафарбованої шкіри («х-ьза») і оздоблені кольоровими, часто золотими, нитками.Популярні кольори чобіт — червоний та зелений. Обов'язковим компонентомкнязівського вбрання був пояс, найчастіше шкіряний, прикрашений золотими ісрібними орнаментованими бляшками. Носили також гарні шовкові пояси.
До нарядної, шитої золотомсорочки князі неодмінно одягали барми — комір-наплічник із коштовностей, що бувкняжим атрибутом. Цікаво, що комір-наплічник носили також фараони у Єгипті, девін символізував сонячний диск. Прикрасами князів і бояр були фібули(«сустуги»), шийні гривни, ланцюги («чепи»). Найважчий ланцюг із золота (277,29 г) був знайдений у чернігівському скрабі 1965 р. Князі носили золоті та срібніперстені-печатки з гербовими знаками, а також діадеми.
Надзвичайно пишним і урочистимбуло вбрання княгинь. Вони одягали білу, синю або пурпурову сорочку(«далматику») з широкими рукавами, стягнутими біля зап'ясть. Поверх неїрозкішний, оздоблений коштовним камінням, важкий пояс, яким оперізували стан іперекидали через ліву руку. Поверх далматики носили плащ, скріплений на грудяхкоштовною оздобою. На голові — білий, або синій завій, а поверх нього — корона.Вирізнялися золоті вінці корони княгинь, прикрашені емаллю, коштовним камінням.Зимою княгині носили верхній одяг із хутра. На голові — обруч, а поверх нього —розкішна шапка з хутряною облямівкою. На ноги взували дорогі червоні черевикиабо чоботи. Одяг княгинь виготовляли з різноманітних шовкових, оксамитових,парчових матеріалів, оздоблювали золотим тканням і вишиттям.
Вбрання дружинників-лицарів. Вбраннядружинників реконструйоване за археологічними і писемними джерелами. Сорочкамала неглибокий округлий або квадратовий виріз горловини, обшитий шовковою абопозументною стрічкою, довгі рукави та відрізний по лінії стану поділ. Зверхуодягали теплу сорочку з глибоким, до пояса, розрізом спереду — посерединігрудей. Русь не була відмежована від навколишнього світу. Одяг її засельниківмав багато спільних рис із одягом, який побутував в інших молодих державах, утому числі Західної Європи. Тому сорочка дружинників дуже подібна дозахідноєвропейських сорочок «кот» та «бліо».
Теплим верхнім одягом служилисвита і кожух. Про їх існування свідчать різні знахідки металевих застібок тавеликих кістяних ґудзиків. Дуже поширеним серед дружинників був плащ,скріплений на правому плечі фібулою, або плащ-мантія, скріплений спереду на шиї.
Дуже добре збереглося взуття.Його археологи знайшли в Україні чимало. Це були шкіряні чоботи, оздобленівишивкою, бронзовими ґудзиками. На голові дружинник носив високий ковпак,облямований по нижньому краю хутром. Дружинник оперізувався шкіряним поясом,оздобленим бляшками-накладками.
Серед археологічних знахідокзустрічаються залишки шкіряних сумок, прикрашених бронзовими і срібнимиорнаментованими бляшками. Заможні дружинники носили на грудях гривни, виконаніз крученого срібного дроту.
Стрій міського та сільськогонаселення. Одяг міських жителів зображений на графічних малюнках,цеглинах-плінфах, знайдених під час розкопок у Києві. На них бачимо сорочки зрізним кроєм горловини («голошийка», «каре», «стійка») вузькі штани, які,однак, не облягали ноги, як західноєвропейські штани-панчохи — «шосси».
Теплим одягом служили сукнянісвити, кожухи. Головні убори українських міщан називали «шапками». У писемнихджерелах згадується як одяг городян плащ («мятль»). Як і в інших народівзахідних держав, він застібався спереду під шиєю. Кожухи шили з дешевого у тічаси хутра ведмедя, кози, а свити — із домотканого сукна. До складу чоловічогоміського вбрання входили шкіряні рукавиці та плетені з вовняних нитокшкарпетки, які у давні часи називалися «копитця» і були поширені повсюдно вмістах і селах.
Убрання селян складалося зполотняної сорочки і штанів. Різновидом верхнього одягу була сукняна свита івотола. Во-толою називалася і суконна тканина нижчої якості, з якої шили цейодяг. Зимою одягали кожухи з козячого хутра. Селянським взуттям були личаки,які плели із лика, та постоли зі шкіри.
Жіночий одяг городянок і селянокскладався з полотняної сорочки; поясного вбрання з однієї чи двох вовняних абополотняних пілок; нагрудного короткополого вбрання — літника; верхнього одягу —свити, кожуха. Можливо, у теплі дні жінки носили тільки довгу полотнянусорочку, підв'язану поясом, крайкою або фартухом, як це було розповсюджено вбудні в українських селах ще у XIX ст. Овальну горловину сорочки декоруваликаймою та вишивкою. Поясним убранням служили ткані запаска і попередниця.
Верхній одяг городянок і селянокстановили сукняні довгі сукні, сукмани, свити з дуже широкими рукавами, якібули визнаними загальною європейською модою. Довгі рукави, які опускалисязначно нижче рук, виникли під впливом мистецького готичного стилю, щосформувався у середньовічних містах XII ст. і став панівним у Західній ЄвропіXII—XV ст.
Завершували цілісний ансамбльубрання різноманітні головні убори. У городянок і сільських дівчат — ценачільні стрічки з тканини, шкіри, металеві обручики. У жінок — чепедь, убрус,намітка. Прямокутний головний убір — убрус накидали на голову і скріплювали підпідборіддям або його кінці вільно спускали на плечі. Іноді убрус притримувалина голові обручем.
Взуття, зокрема черевики,чобітки, прикрашали рядами білих швів, крапок.
Отже, в одязі простих городян іселян переважали матеріали домашнього виробу — природного кольору вовни,полотна, шкіри.
Списоквикористаних джерел
1. Матейко К. І. Головні убориукраїнських селян до початку XX ст. // Там же. 1973. № 3.
2. Воропай О. Звичаї нашого народу:Етнографічний нарис. Київ, 1991.
3. Матейко К. І., Сидорович С. Й.Використання в сучасному одязі елементів традиційного вбрання // Нар. творчістьта етнографія. 1963.
4. Нариси історії українськогодекоративно-прикладного мистецтва. Львів, 1969.
5. Білецька В. Українські сорочки, їхтипи, еволюція і орнаментація // Матеріали до етнології та антропології. Львів,1929. Т. 21—22, ч. 1.
6. Бойко В. М. Українські народнітрадиції в сучасному одязі. Київ, 1970.
7. Будзан А. Художні вироби з бісеру// Нар. творчість та етнографія. 1976.