План
Вступ.
1. Освіта
2. Наука, наукові вчення
3. Література в ХІV на початку ХV ст.
4. Література в кінці ХV – ХVІ ст.
Вступ
Польська культура бере свій початок з періоду формуванняслов’янської спільності, коли в умовах великого переселення народів (V–VII ст.) на мовній ітериторіальній основі відбувався поділ слов’ян на три відгалуження: західне,східне і південне. У західних слов’ян, в свою чергу, відбувалися процесимовного поділу, створення ранніх феодальних держав.
Новий суспільний лад, що сформувався в Польщі у VIII–IX ст., знайшов своєвідображення в організації загально-польської держави та в дальшому розвиткукультури. Важливим елементом було будівництво городищ, навколо яких осідалонаселення і починало займатися різними ремеслами.
З прийняттям християнства в Польщі з’явилась латинська писемність,привілейована верхівка дістала можливість встановлювати контакти з іншимикраїнами. Проте офіційна латинська мова гальмувала виникнення писемностіпольською мовою, а знищення католицькою церквою пам’яток язичеської народноїтворчості підривало розвиток польської культури, негативно позначалося на розвитковікультурних зв’язків із спорідненими сусідніми слов’янськими народами.
У період формування ранньофеодальної монархії створювались польськанародність, загальна польська єдність, загальна польська мова. Географічне іполітичне ядро жителів країни, розташованої по середній Варті, яку називали«землею полян» – Польщею, поступово поширилось на сусідні польськіплемена. Вже до кінця X ст. на землях між Одрою і Західним Бугом зростаєпочуття внутрішньої єдності. Цю територію в іноземних джерелах та тих, щовиникли на польських землях, почали називати Польщею, а її мешканців – поляками,що було важливим елементом у тривалому процесі визрівання єдності – якнародної, так і державної.
Політичне об'єднання польських земель і зміцнення між нимиекономічних зв’язків створили базу для подальшого розвитку польської культури.Продовжувався процес формування і розвитку мови польської народності. Зокрема,серйозні зміни відбувалася у фонетиці польської мови. Зберігши ще до початкуXIV ст. розходження між довгими і короткими голосними поступово зникало. Усебільш удосконалювався граматичний лад польської мови. Вироблялася й усе більшуточнювалася система відмінювання іменників, руйнувалися і зникали древні формипростих минулих часів аориста й імперфекта, великі зміни пережили і досяглисучасного виду форми складного минулих (перфект) і т.д. Істотно збагативсясловниковий склад польської мови. Життя пліч-о-пліч з німцями-колоністамивикликала постійний приплив німецьких запозичень. Запозичалися не тільки ціліслова, але й окремі суфікси. Однак і ті й інші піддавалися такій ґрунтовнійпереробці на основі законів польської фонетики, що найчастіше утрачали всякуподібність зі своїм німецьким оригіналом. Цей приплив германізмів ослабшав іприпинився, мабуть, до половини XV ст., коли підсилився процес полонізаціїнімецького елемента в містах. Багато слів сприйняла у цей час польська мова зчеської мови завдяки оживленим культурним зносинам і головним чином черезписемність, тому що багато здобутків польської писемності XIV–XV ст. являютьсобою переклад з чеських оригіналів. Звичайно, поповнення словникового складувідбувалося аж ніяк не тільки за рахунок запозичень. Розвиток ремесла іторгівлі, соціальні зрушення, розвиток продуктивних сил викликали до життя новітерміни, чи переосмислювання відмирання старих слів.
1. Освіта
Перші школи при кафедральних костьолах існували вже в XI ст. і спочаткубули призначені для підготовки духівництва. На початку XII ст. набулапопулярності бібліотека Краківського кафедрального собору, яка перебувала нарівні наукових центрів європейських країн того часу.
До середини ХІІІ ст. програма навчання в кафедральних іколегіатських школах включала в себе тривіум – граматику, діалектику, риторику.У 1267 році у вроцлавській, 1302 р. в познанській кафедральних школахпочали викладати предмети другого, вищого освітнього рівня, що становиликвадривіум – музику, арифметику, геометрію, астрономію. Разом тривіум іквадривіум охоплювали так званих сім вільних мистецтв. Не виключено, щоелементів квадривіумі з останньої чверті ХІІІ століття навчали і в ряді іншихкафедральних шкіл та в окремих колегіатських школах. Таке часткове викладанняйого могло мати місце в цих типах шкіл до середини ХІІІ ст. Приходські школипрацювали за елементарною програмою, яка зводилась до вивчення латинської мови,катехізису, можливо, церковного співу.
Викладання, як і в часи Давньопольської держави, велося переважнолатинською мовою. Поступово керівництво церкви почало звертати увагу нанеобхідність належного знання педагогами польської мови з метою її використанняв навчальному процесі. Так, провінційний синод у Ленчиці 1257 р. якийпроходив під головуванням архієпископа, виносячи рішення про відкриттяприходських шкіл, заборонив приймати вчителями німців, «Оскільки вони неволодіють достатньо польською мовою і не можуть пояснювати польською мовоюлатинських авторів». А провінційний синод 1285 р. постановив, що ректорамикафедральних шкіл можуть бути тільки ті, хто добре знає польську мову і вмієвикладати нею. Дехто з поляків продовжували своє навчання в італійських і вПаризькому університетах, деякі з них здобувати там ступінь магістра вільнихмистецтв.
У ХІУ – ХУ ст. за характером і структурою шкільна освіта невідрізнялася від шкільної освіти доби роздробленості. Новим було хіба що те, щов кафедральних школах викладались елементи філософії і канонічного права. У ХУст. при деяких монастирях існували також елементарні школи для дівчат. Занеповними підрахунками, на початку ХУ ст. у Польщі було 253 школи, з якихкафедральних – 16, колегіатських – 30, монастирських – 37, приходських – 170.Наприкінці ХУ ст. тільки приходських шкіл налічувалося близько 300. У той часміста і містечка мали, як пралило, приходські школи, у деяких з них було цихшкіл по кілька, наприклад, у Кракові – шість. Важливішими за програмою навчанняі рівнем викладання залишалися кафедральні і колегіатські школи. Завданням їхбуло готувати кадри нижчого духовенства.
Першими писемними творами були житія святих, хроніка Галла Аноніма(з трьох книг), в якій події з історії Польщі доведено до 1113 р. Цеперший історичний та літературний твір Польщі. Видатним хроністом ХІІ ст. бувВінценти Кадлубек. Ця перша хроніка, написана поляком, містить виклад подій зісторії Польщі з найдавніших часів до 1202 р. Вона користувалась великоюпопулярністю, її знайшли в кількох десятках рукописних примірників. У школах,очевидно, ця хроніка відігравала роль підручника. У XIII ст. з’являєтьсялітература польською мовою, яка стала основою польської писемності. До цьогочасу належать перші рядки «Богородиці» – урочистої пісні польською мовою, якавідігравала роль польського гімну. З цією піснею польське військо йшло у бійпід Грюнвальдом (1410 р.).
Великою культурною подією станової монархії було відкриття в 1364 р.Краківського університету, другого у Центральній і Східній Європі після Празького.Його відкриття було пов’язано з широкою законодавчою діяльністю Казиміра III, з потребою в юридичнихкадрах. Університет мав три факультети: юридичний (8 кафедр з 11), медичний тафакультет вільних «наук». Наприкінці століття університет занепадає, а з 1400 р.його робота (вже як Краківської академії) відновлюється Владиславом Ягелло.Додатково було відкрито богословський факультет.
Краківський університет став центром освіти і національної науки.Крім поляків, в ньому навчалося чимало угорців, німців, чехів, литовців,українців. У XV ст. він стає центром розвитку філософії, в ньому булипредставлені всі основні течії пізньої схоластики, зародилися антисхоластичніідеї. Тут почали свою діяльність і перші гуманісти. Серед професорівКраківського університету були переконані гусити. Прогресивні ідеї знаходилиприхильників і серед тих діячів польської культури і науки, які відкрито непристали до гусизму. Одним з них був ректор Краківського університету ПавелВладковиц, який на Константському соборі виступив на захист Гуса.
Університет брав активну участь у політичному житті країни. Жоденз частих у XV ст. конфліктів, жоден із соборів, власне кажучи міжнароднихцерковно-політичних конгресів, не обходився без участі професорів Краківськогоуніверситету, що виступали на них як дипломатичних представників Польськоїдержави, що відстоювала інтереси Польщі.
Видатним публіцистом другої половини XV ст., що співчувавгуситським ідеям, був Ян Остророг – виразник передових ідей раннього етапу формуванняпольської національної самосвідомості. В цей час Краківська академія стаєміжнародним центром вивчення астрономії, на перше місце висуваються точнінауки. Початок Краківської астрономічної школи пов’язаний з іменем Марціна Круляз Журавиців у 1491–1495 рр., тут вчився Миколай Коперник. Поряд з астрономієюта математикою тут швидко розвивалась і географія.
Вихованцем Краківського університету був і Ян Другош (1415–1480),наукова праця якого «Історія Польщі» (12 книг, які охоплювали події відстародавніх часів до 1480 р.) являє собою вершину польської середньовічноїісторіографії. Велике місце в цій праці займає опис Грюнвальдської битви.
В XIVст. у Польщу із Західної Європи почали ввозити папір, більшдешевий і зручний матеріал порівняно з пергаментом. Це сприяло поширеннюписемності латинською мовою – духовної та світської. Поряд зфеодально-церковною літературою, покликаною зміцнювати становище панівногокласу, в народних масах були популярними народна історична польська пісня, атакож культові співи, які брали початок ще з язичества.
Успіхи в розвитку мови, освіти та науки знайшли відображення врозвитку польської літератури XVст. Література релігійного змісту поступаєтьсяперед світською писемністю, з’являються перші публіцистичні твори, починає розвиватисяпоезія.
Серед творів світського характеру, написаних латинською мовою,значне місце займають хроніки. Так, у другій половині XIV ст. невідомимавтором була складена Хроніка Великопольська, «Хроніка князів польських»викладає історію Сілезії до 1386 р. як невід'ємної частини Польщі,створювались хроніки, присвячені, життю і діяльності польських королів, окремихпредставників панівного класу.
Визначними пам'ятками юридичної думки XIV ст. булиВісліцький і Петрковський статути. Написані латинською мовою, вони відображалиі відстоювали класові інтереси польських феодалів, сприяли зміцненню їхньоївлади над феодально-залежним селянством.
2. Наука, наукові вчення
Великих успіхів досягла в XV ст. польська наука в області математикий астрономії. Марцин Круль із Журавиці, його учень Марцин Билиця з Олькуша іряд інших учених своїми працями здобували славу молодому Краківськомууніверситету на батьківщині і за кордоном. В другій половині XV ст. особливо прославивсясвоїми роботами в області астрономії Войцех із Брудзева, учитель геніального МиколиКоперника.
До цього часу, відносяться перші праці по природничих науках:великий каталог польської флори і фауни і словник польських термінів дляпозначення рослин, складені Яном Станком, одним з видатних ботаніків середньовічноїЄвропи.
На початку XV ст. у Польщу проникнуло вчення Яна Гуса. Праці Гусастали відомі в Польщі ще при його житті і жадібно читалися. На території Польщіз проповіддю гусизму виступав ближній сподвижник і друг Гуса Ієронім Празький.Серед професорів Краківського університету були чехи, переконані гусити – МавриційРвачка і Генрик Чех. Одним з активних послідовників Гуса був поляк професорКраківського університету Анджей Галка з Добчина. У піснях, написаних польськоюмовою які являються одними з кращих літературних творів цього часу, вінвихваляв Виклефа, англійського реформатора, вчення якого було використаноГусом, нападав на католицьке духівництво з папою на чолі, що служитьантихристу, обманює народ і ховає від нього істину, що укладена в вченніВиклефа.
Католицька церква, на чолі якої стояв краківський єпископ ЗбигневОлесніцький, вела запеклу боротьбу з усіма проявами гусизму. Їй удалосядомогтися осуду ряду його прихильників. Але вона вже не могла цілком відновитибезмежний авторитет, яким користалася католицька ієрархія і, зокрема, її глава –римський папа.
Прогресивні ідеї боротьби проти зловживань папської курії знаходилиприхильників і серед не примкнулих відкрито до гусизму діячів польськоїкультури. Одним з найвизначніших їхніх представників був ректор Краківськогоуніверситету Павло Влодковиц, здобутки якого зіграли велику роль у виникненніпольського гуманізму. Патріотичні й антиклерикальні погляди Влодковица булирозвиті в другій половині XV ст. видатним публіцистом Яном Гостророгом, щоспівчував гуситським ідеям. Гостророг відстоював програму об’єднання польськихземель і був виразником раннього етапу формування польської національноїсамосвідомості.
Серед діячів польської культури середини XV ст. виділяється такожпрофесор Краківського університету Ян з Людзиска. Селянин по походженню, вінрішуче виступав у захист пригнобленого й експлуатованого селянства. Ці почуттяЯн з Людзиска виразив і в привітальній промові, що він говорив від іменіуніверситету при зустрічі в його стінах молодого короля Казимира Ягеллончика.Спрямована проти реакційних великих феодалів, перейнята патріотичним підйомом, промоваЯна з Людзиска являє собою один з найсвітліших пам’ятників передової польськоїсуспільної думки того часу. Усі ці успіхи в розвитку освіти, мови і наукизнаходили висвітлення й у розвитку польської літератури, правда, література XIVст. ще мало відрізняється від літератури попереднього періоду. Тут така жбідність жанрів, та ж перевага здобутків релігійного характеру.
Серед добутків світського змісту, написаних латинською мовою,велике місце займають хроніки. Це – хроніка Великопольська невідомого автора,складена в другій половині XIV ст., так звана «хроніка Дзежви», хроніка князівпольських, доведена до 1386 р. Що викладає історію Селезії. Авторостанньої хроніки, Петро з Бичіни, розглядає Сілезію як невід’ємну частинуПольщі.
Особливої уваги заслуговує хроніка, написана Янком з Чарнкова. Їїавтор, духовний, по походженню міщанин, займав впливове положення при дворіКазимира ІІІ, а після його смерті стояв в опозиції до Людовика Угорського.Хроніка охоплює період правління Людовика. Гострий полемічний тон авторастосовно політичних супротивників відрізняє хроніку Янка з Чарнкова від мнимоїбезпристрасності інших його сучасників хроністів. Серед здобутків політичногохарактеру виділяється також присвячена відомим подіям 1311–1312 р. пісняпро війта Альберті, авторство якої приписується єпископу познанському Янові зКемпи, автору декількох пісень релігійного змісту.
3. Література в ХІVна початку ХVст.
Література польською мовою представлена в XIV ст. винятково здобуткамирелігійного змісту. Це – так званий Флорианський псалтир, що є перекладом зчеського оригіналу і уривки життя св. Блажея. От і усе, що дійшло до нас злітератури XIV ст. польською мовою, якщо не вважати численних описаних улатинських судових книгах текстів показань свідків, присяг по різних справах – найдорощогодля мовознавця-полоніста пам’ятника живої розмовної мови XIV ст.
Найбільші пам’ятники юридичної думки епохи Казимира III – Віслицкийі Петрковский статути, мова про які вже йшла вище, були написані на латині.
У XV ст. література релігійного змісту починає поступатися місцемписемності світській, з’являються перші публіцистичні праці, розвиваєтьсяпоезія. Латинська мова також переважає в літературі, але і польська мовазавойовує собі поступово усе біьші права. Це – результат швидкого роступольського міського населення, результат прилучення до культури широких шарівшляхти, що зміцніла економічно і завойовує політичні позиції. Видатною науковоюпрацею цього часу була «Історія Польщі» Яна Длугоша. Ян Длугош (1415–1480) – краківськийканонік, вихованець Краківського університету і секретар єпископа Олесницького,що не розділяв, однак, антинаціональних поглядів останнього. Видатнийполітичний діяч своєї епохи, він брав активну участь у житті держави, бравучасть у дипломатичних переговорах Польщі з Орденом і т.д. По роду обов’язківДлугошу довелося багато подорожувати, що розширило його кругозір і збагатилойого бібліотеку великою кількістю рукописів, привезених головним чином зІталії. Длугош сприйняв у гуманістів любов до класичних авторів і класичноїлатині, якою він володів у досконалості, але світогляд його залишався типовосередньовічним, зокрема, авторитет церкви, перевага духовної влади надсвітською для нього завжди були незаперечні. Це цілком відбилося і на його«Історії Польщі», що тому і не задовольняла його молодших сучасників – польськихгуманістів. «Історія Польщі» Длугоша – капітальна праця в 3 томах (12 книгах),що охоплює події з найдавніших часів до 1480 р. Заснована на ретельномувивченні джерел місцевих і іноземних, у тому числі російських літописів, длячого під кінець життя Длугош спеціально вивчив російську мову, «Історія»Длугоша є вершиною середньовічної Польської історіографії. Книги Длугошаперейняті гарячою любов’ю до батьківщини і вірою у велике майбутнє Польщі.Длугош ніколи не втрачав надії на те, що прийде година, коли західні землізнову з з’єднаються з Польщею. Відзначаючи у своїй історії під 1322 р.утрату Сілезії, він виражає відразу тверду впевненість у тім, що «Вроцлав помилості божій коли-небудь з’єднається з королівством».
У XV ст. широко розвивається поезія латинською мовою, як духовна,так світська. Писалися релігійні пісні і гімни на честь святих, а поруч з ними –панегірики на честь сильних світу цього і надгробні епітафії. Зберегласяепітафія Владиславу Ягайлу, написана Гжегожем із Санока, діалог, присвячений пам’ятієпископа Збигнева Олесницького, поема про смерть знаменитого польського лицаряЗавіші Чорного й ін. Створювалися й епічні добутки, присвячені найбільшимісторичним подіям. Одне з них оспівує Грюнвальдский бій, інше описує фатальнубитву під Варною. З’явилися перші досвіди в області лірики, спочатку увиді листів до улюблених (чи, скоріше, рецептів, як писати ці листи), щовиходили із середовища, студентської молоді, а з другої половини XV ст. вже ідійсно любовні вірші, авторами яких були Гжегож із Санока, Каллимах.
Видним поетом того часу був Станіслав Целєк (1382–1437). Крімрелігійних пісень, він писав сатиричні вірші на шлюб Владислава Ягайла зЄлизаветою і поему про Краків, що оспівує красу його природи і його визначніпам’ятки.
Писемність польською мовою й у XV ст. представлена також здобуткамирелігійного змісту. Зберігся ряд молитов, збірник проповідей (так названіГнезненскі проповіді), молитовник Навойки. З великих рукописів польською мовоювкажемо на Пулавьский псалтир (переклад з чеського оригіналу) і на бібліюкоролеви Зофї (Сарошпатацький кодекс), написану за замовленням останньої дружиниЯгайла (теж переклад з чеського).
До цього часу відноситься ряд перекладів на польську мовупам’ятників польського права. З доручення мазовецького князя Болеслава IV,Свентослав з Войцешина перевів близько 1423 р. Вартский статут Ягайла, аблизько 1449 р. – Віслицький статут Казимира III. Був переведений напольську мову і Кодекс мазовецького права. У другій половині XV ст. зробленийпереклад з німецького магдебурзьких ортілів, найважливішого пам’ятника міськогосудочинства.
Існували і поетичні здобутки польською мовою – релігійні пісні,римовані легенди про свята, коляди. Останні становлять особливий інтерес як вірші,що вийшли з народного середовища. Серед оригінальних здобутків заслуговують наувагу так звані «Маріїні пісні», зв'язані з культом діви Марії. До другоїполовини XV ст. відноситься великий поетичний здобуток «Псалтир, чи п’ятнадцятьміркувань про пристрасті господні», написане Владиславом з Гельнева і дужепопулярне у свій час.
У XV ст. польською мовою писали вже і світські поетичні твори.Наприклад, існувала польська пісня, що оспівувала Грюнвальдский бій. Пісня цяне дійшла до нас, але її пам'ятали ще в XVI ст. Складені були історичні пісні іпро битву під Варною, про татарські навали й ін. Цікавою є поема «Про хлібнийстіл», приписувана деякому Слоте (близько 1400 р.). Тут у віршах викладеніправила поведінки за столом і повчання, як варто доглядати за своєю дамою.
Особливе місце в світській поезії займають два здобутки, написаніна злободенні теми і що вийшли, мабуть, зі шляхетного середовища. Одне з них – «Сатирана ледачих хлопів» – невеликий вірш, що оповідає про виверти і хитрості, дояких прибігають кріпаки, працюючи на панщині, і тим самим відображаючи класовіпротиріччя в селі. Друге – «Стих об убийстве Анджея Тенчиньского» – зображаєборотьбу в місті між шляхтою і міщанами в ньому досконало описується, що дійсномала місце в 1461 р. подія – убивство краківськими міщанамихорунжого-шляхтича, який обідив одного з ремісників, жорстоку розправу за цеубивство з міщанами. Ввесь вірш від початку до кінця пронизано ненавистю іпрезирством до міщан.
Нарешті, збереглися і ліричні твори польською мовою, уривки віршівна тему про обмануту любов, а частіше любовні листи що вийшли, мабуть, як іподібні їм твори латинською мовою, із середовища студентської молоді.
Таким чином, художня література першої половини XV ст. цілкомзберігаючи свій феодальний характер, відрізняється і деякими новими моментами.Гострота спостереження, актуальна тематика, реалістичні окреслення додають їйпрогресивні риси. Істотні зміни відбулися наприкінці XV–XVI ст. і в розвиткупольської феодальної культури.
Криза феодально-теократичного світогляду, одним з першихпоказників якого в Польщі була популярність вчення Яна Гуса серед деякої частиниміської шляхетської інтелігенції, був обумовлений ростом і загостренням всіхосновних протиріч польського феодального суспільства. Він позначався й у здобуткахпольських публіцистів XV ст. далеких від гусизму. Найбільш талановитим йоговиразником був видатний публіцист цього часу – Каштелян Ян Остророг (близько1436–1501 р.), перший у Польщі світський доктор прав. Його перу належить«Меморіал про устрій Речі Посполитої», написаний у 1474–1477 р. Автор його– прихильник сильної королівської влади. Він виступає проти привілеїв церкви,відстоює думку про незалежність влади короля від папи. Ці нові ідеї, що знайшливираження в політиці короля Казимира Ягеллончика, поширювалися в передовихшарах польського феодального суспільства середини і другої половини XVст.
З другої половини XV ст. у Польщі, як і по всій Європі, починаєпоширюватися новий ідейний плин – гуманізм, що також свідчить, що нероздільнепанування феодально-католицької ідеології занепадало. Першими гуманістами іпропагандистами гуманізму в Польщі були видатний політик дипломат МиколайЛясоцький, згадувався вище Ян Остророг, архієпископ львівський Гжегож із Санокаі єпископ Перемишльский Петро. Вони були зв’язані з італійськими гуманістами,були шанувальниками науки і літератури, володіли в досконалості класичноюлатинню, деякі з них, як Гжегож із Санока, пробували свої сили й у поезії.Надалі велику роль у розвитку гуманізму зіграв політичний емігрант італієцьПилип Каллимах. В останні десятиліття XV ст. гуманізм прищеплюється й уКраківському університеті, знаходячи собі прихильників і пропагандистів середчастини викладачів.
Політична і соціальна програма нечисленних ідеологів блоку середньоїміської шляхти і торгового бюргерства в першій половині XVI ст. булакомпромісною. Навіть найбільш видні його представники не поривали з феодальнимсвітоглядом. Використання шляхтою ідей гуманізму і реформації у своїх шляхетнихінтересах визначило своєрідність і суперечливість культури польського відродження.Однак значні досягнення польської культури цієї епохи зв'язані зі славнимиіменами Остророга і Ствоша, Рея і Кохановского, Моджевского і Коперника, здіяльністю цілої плеяди видатних польських гуманістів, виходять по своєму змістіза межі обмеженої політичної ідеології прихильників шляхетно бюргерського блоку.Кращі досягнення культури польського відродження ідуть своїми коренями в народі його культуру. Рух народних низів у містах, лівий селянський плин в аріанствіформували ту соціально-політичну обстановку, що обумовила поява найбільшпрогресивних ідей у здобутках польських гуманістів.
4. Література в кінці ХV– ХVІ ст.
У період кінця XV і XVI ст. антинаціональний католицький клірперестав бути монополістом в області культури. Цьому сприяв розвиток у Польщікнигодрукування, що зробило доступними досягнення передової польської науковоїі суспільно-політичної думки значно більш широким, чим ранішешарампольського суспільства. Розвиток друкарства сприяв пожвавленню політичноїборотьби в країні, поширенню в польському суспільстві гуманістичних іреформаційних ідей, спрямованих на підрив ідеології католицької церкви. Воностало могутнім фактором у поширенні грамотності, що була до того в основномупривілеєм духівництва, при цьому грамотності на рідній польській мові. Упольській літературі і мистецтві виступили численні представники шляхти, іокремі вихідці з міщанського стану. Вони були ближче до джерел народноїкультури. Творчість народних мас мало на них великий вплив. Серйозну роль урозвитку польської літератури і мистецтва зіграв реформаційний рух. Завдякисвоїй антикатолицькій спрямованості він сприяв розвитку літератури польськоюмовою і зміцненню в мистецтві світських мотивів.
В другому і третім десятиліттях XVI ст. розгорнулася поетичнадіяльність Берната з Любліна. Виходець з міщанства, він був першим поетом, якийшироко користувавався у своїй творчості рідною польською мовою. Суспільно-політичнапрограма що розвивається ним, була прямою попередницею ідеології революційнонабудованого лівого крила польської реформації – аріан, що виступали протикріпосного права і кріпосницьких порядків.
Одним з головних представників польської літератури XVI ст.зв'язаної з табором протестантської шляхти, був Миколай Рей (1505–1569). Вінбув тонким і спостережливим сатиричним письменником.
Будучи ідеологом середньоміської шляхти, Рей разом з тим виступавгарячим польським патріотом. Він протестував проти розкоші і надмірностей життяшляхти, показував пропасть, що лежала між селянством і багатою, розгнузданою ірозпусною шляхтою. «Добродії пани помиряться, а селянину від цієї сварки завждиперепаде, – говорив Рей. – ящо ти, кріпак, дай курей, дай овець, ідисторожити, ранком біжи за дровами, біжи за пивом, молоти овес, а селянинувсе-таки скоріше перепаде, чим кому-небудь іншому…». Рей застерігав польськушляхту від майбутньої катастрофи держави, призивав в імя порятунку батьківщинидо внутрішнього миру і згоди, бачши в цьому гарантію від усяких замахів нанаціональну незалежність країни. В одному з кращих своїх здобутків, «Життягідної людини», написаному в 1567–1568 роках, Рей створив ідеальний образшляхтича, що сидить на землі і займається сільським господарством, що імпонувавшироким масам середньої шляхти, що переходили на фільварочну системугосподарства. Рей заперечував схоластичну науку середніх століть і підкреслювавкористь житейско-практичної мудрості і знання природи і побуту.
Римсько-католицьку церкву Рей уподібнював отруті, що отруїлакраїну, павутині, що обплутувала її найтоншими сітками для того, щоб підкоритиостаточно Польщу владі Риму. «Ми тремтимо, – викрикує Рей, – передцим злим римським сусідом, хоча і до цього дня не розуміємо, по якому праву вінтак глибоко проникнув до нас».
Рей писав винятково польською мовою. Якщо він і вводив у свійтекст яке-небудь латинське вираження, то, як правило, відразу переводив його напольську мову. При цьому в більшості випадків Рей переводив латинські цитатидослівно, а пояснював їх своїми словами, іноді в стилі польської народноїприказки. Іноді Рей вживав для вираження визначеної думки стислу формулу,моральну сентенцію в стилі байки. Часто він використовував прийом гри слів. Умові Рея відчутно вплив української мови. На ранню творчість, безсумнівно,зробило вплив українське середовище, у якому він виховувався. Йому відомі булиукраїнські пісні. Він знав билини про Чурилу Пленковича й інших старокиївськихбогатирів. Рей – перший справді національний поет і письменник Польщі. Йоготворчість ішла коренями в культурне життя народу. Звідси таке багатство мови,чисто народних виражень, побутових картин, порівнянь, образів з життясередньомістської шляхти і селянства, витоки сильних реалістичних тенденціййого творчості.
Найбільшим поетом другої половини XVI ст. був Ян Кохановський. Віннародився в 1530 р. Чотирнадцятилітнім хлопчиком він був записаний навідділення мистецтв Краківської академії (університету). У 1547 р.Кохановський відправився для подальшого навчання за кордон і пробув значний часв Італії, потім у Франції. Після повернення на батьківщину він примкнув догуманістичного літературного напрямку, ранніми представниками якого булипольські поети, що писали латинською мовою: Анджей Кшицький (1482–1537), ЯнДантишек (1485–1548) і Клементе Яницький (1516–1543). З них особливо виділявсясвоїм талантом Яницький, селянин по походженню, увінчаний лавровим вінком уРимі як кращий латинський поет. Відомий вплив на творчість Кохановськогозробила і реформація, хоча він і не примкнув до протестантів. Перебування придворі Сигізмунда II Августа, де Кохановський зустрічався з поетами,художниками, ученими, мало великий вплив на розвиток його світогляду і на його поетичнутворчість. Помер Кохановський у Любдині в 1584 р.
Творчість Кохановського надзвичайно багатогранна. Він виступав якепічний поет. У цьому жанрі ним створено кілька поем: «Прапор», «Музи»,«Сатир», «Згода», «Шахи», «Сусанна», «Борода», «Макаронічна пісня» і рядпослань і вітань одичного характеру. Він блискуче проявив свої творчі сили й уліриці, створивши чотири книги «Елегій», дві книги «Пісень», «Фрагменти»,«Свентоянську песню про Собутке», три книги «Фрашек»; (тобто «дрібничок», легкихпо характеру, стилю і змісту віршів), 19 «Тренов» (плачів), написаних ізприводу смерті його маленької дочки Уршули.; В області драматичної творчостіКохановський являвся творцем світської національної драми. Такою драмою, написаноїв класичному стилі, було «Відмовлення грецьким послам». Крім того, ним булонаписано кілька прозаїчних творів: політичний трактат «Ознаки», «Викладчесноти», трактат «Польська орфографія», присвячений польській мові, і ін.Великий інтерес викликає твір Кохановського «Селянські примовки», де поетописує важку долю селянина.
З усієї найбагатшої спадщини Кохановського в ідейному і художнімвідношенні особливо виділяються його ліричні добутки. Лірика «Фрашек» тіснозв’язана з навколишнім середовищем. Звідси реалістичність «Фрашек», сила їхньоїжиттєвості і гостроти. Глибоко реалістична, у трохи іншому плані, була і лірика«Тренов». Трени – це елегії про реальні, земні страждання людини.
Для лірики Кохановського характерне звертання до народноїнаціональної тематики, відображення в ній сільських мотивів. Мотиви сільськогожиття (правда, ідеалізованої) знайшли відображення в «Свентоянській пісні проСобутке». Народна поезія вплинула на створення цієї першої польської ідилії.Древній переказ про священну гору Собутке, народні повір’я і пісні лягли в їїоснову. Саме ця основа і дала всьому твору творче, що одухотворяє початок,глибоке по силі й емоційному вираженні поетичні почуття.
Багато добутків Кохановського, наприклад елегії, написаніпо-латинському. Але все краще, що створено ним, написано мовою польською, і віндоведений Кохановським до небувалої поетичної виразності.
Тісний зв’язок літературної творчості Кохановського з народомдодавав реалістичну силу його поезії. Звідси і той інтерес, який виявляли широкічитацькі маси, особливо до ліричної творчості Кохановського. Його «Фрашки» і«Пісні» за короткий час витримали дев’ять видань. Творчість Кохановськогозбагатило польську літературу не тільки новим змістом, але і новими формами.Переживання і почуття поета виражені в «Піснях» і особливо в «Тренах» у високохудожній реалістичній формі. Ці добутки Кохановського й у наші дні улюбленінайширшими колами польського народу.
Поезія Кохановського вплинула не тільки на його молодшихсучасників (Кленович, Шимонович і ін.), але і на всі наступні покоління поетів,що існують, аж до нашого часу. Юльюш Словацький, відвідавши Грецію, принісПарнасу привіт «від запашної ліри класичного Яна» («Подорож на Схід»), а в«Беневскім» захоплено писав про мову Кохановского. Простоту і разом з тим вищупоетичність «Тренов» Кохановського відзначав Адам Міцкевич у своєму «Курсіслов'янських літератур».
Видатним прозаїчним добутком XVI ст. з'явилася книга Лукаша Гурницького(1527–1603) «Польський придворний». Вона написана за зразком твору італійця Кастиліоне«Книга про придворних», але є самостійним добутком, що має виразний польськийнаціональний вигляд. Гурницький малює ідеал світського всебічно вченоїлюдини-шляхтича гуманіста, у бесідах, що відбуваються між героями книги, авторторкається ряду гострих життєвих питань, у тому числі питання про вихованняжінки й участь її в суспільному житті. Мова співрозмовників пересипана блискіткамигумору, переплетена прислів’ями і приказками. Особливе місце займає в«Польському придворному» розділ про польську мову.
У XVI ст. великий розвиток одержала польська публіцистика. Середпубліцистів особливо виділявся Анджей Фріч Моджевський (1503–1572), син війта вмістечку Вольбож, недалеко від Петркова. Виступивши як найбільший ідеологгуманістичного руху в Польщі, він був одним з перших польських соціологів.
З багатьох його трактатів по політичних і церковних питанняхособливо цікава книга «Про виправлення Речі Посполитої». У цій роботі Моджевськийвисуває ідею, що польську «націю» повинний скласти весь народ, а не тількишляхта. «Кітелі міст і сіл складають громадян суспільства, що і називається РіччюПосполитою». Піддаючи гострій критиці світських і духовних магнатів, Моджевськийжагуче виступав за зміцнення суверенної польської держави. Тим самим він продовжувавтрадицію Яна Остророга. Моджевський критикує концепцію божественногопоходження» права і теократичного державного устрою, наполягає навідповідальності уряду перед громадянами.
У своєму головному добутку Моджевский порушував питання прорівноправність станів перед законом і критикував існуючі закони по кримінальнихсправах. Він вимагав відібрання в панів права суду над кріпаками, установленнязаконів і судів, однакових для всього населення, і установи трибуналу, обраноговсіма станами.
Посилаючись на відсутність феодальних відносин у минулому, колиземля належала «усім», Моджевський доводив, що поміщик не має права зганятиселянина з землі і розпоряджатися нею по сваволі.
Моджевский розрізняв війни гідні в захист батьківщини і віри івійни дурні, не варті, коли справа стосується захоплення чужої території.Виходячи з цих положень, мислитель дійде висновку про справедливість боротьбиза возз’єднання з Польщею західних земель, відірваних раніше німецькимифеодалами. Він радив забезпечити окраїнні землі від навали турків шляхоморганізації військових (лицарських) колоній, а у військах підтримувати строгудисципліну. Він вважав за необхідне упорядкувати фінансове питання. Для цієїмети Моджевський рекомендував увести тимчасовий податок і, крім того, податокзагальний (20 гривень з 100 доходу), пропонуючи звільнити від нього тількиселян. В одному зі своїх ранніх добутків він виступив і в захист міщанства, уякого сейм відбирав право на володіння землею. Знаменні приналежні Моджевськомусудження філософського характеру. Не раз він виступав проти книжкових церковнихавторитетів і апелював до вимог розуму і природи. Заскнілій догматиці вінпротиставляв почуттєву очевидність. Відзначені ідеї Моджевського дозволяютьпоставити його в ряд найбільш видатних мислителів-гуманістів епохи Відродження.
Публіцисти – прихильники реформації – жагуче засуджували івикривали католицьку церкву. Один з них, Марцин Кровицький, наприклад, писав:«Папа не має ніякого права розпоряджатися поляками, одне тільки має він право –злочинницьке, розбійницьке і диявольське, котрим він звабив королів і панів,обдурив і змусив їх поклонитися цій римській мерзенності… Він є дикий вепр,товстий бик, марне дерево, вовк, ведмідь і дракон, німий пес, лиходій і хитрийрозбійник, труна поваплена, диявольський син, віроломний чоловіковбивця,фальшивий пророк, для якого богом є черево».
Подібна література виходила польською мовою і мала широкепоширення в шляхетному суспільстві. Ця публіцистична література виробила вПольщі зовсім особливий стиль ораторської мови, збагаченої мовою міщанської літератури.
У розглянутий час одержує значний розвиток народна література, поперевазі міщанська. Створюються розважальні повісті такого типу, як «Троянськаісторія» (до 1522 р.) чи «Бесіди, які вів мудрий король Соломон зМархолтом, грубим і безпутним» (1521) і «Втішлива і прекрасна історія про Понціане»(1528), що перевів на польську мову Ян з Кошичек.
Розквіт польської науки і культури наприкінці XV ст. і в XVI ст.наступив у результаті значного підйому продуктивних сил протягом усьогопопереднього періоду історії країни і був зв'язаний із загостренням класовихпротиріч у польському феодальному суспільстві й оживленій політичній боротьбі.Однобокий розвиток економіки країни в другій половині XVI і в XVII ст., гіпертрофованийрозвиток фольварочної системи, перетворення Польщі в сировиннийсільськогосподарський придаток країн Західної Європи привели до перемоги вПольщі феодально-католицької реакції, що різко загальмувала розвиток польськоїкультури і науки. Разом з тим необхідно підкреслити, що досягнення передовоїпольської науки і культури наприкінці XV і XVI ст. зіграли величезну роль увсьому розвитку польської національної культури, у зміцненні національноїсамосвідомості польського народу, у формуванні в нього прогресивних традицій.Ці передові традиції епохи польського Відродження продовжували жити в народі ібули в розквіті в період нового національно-культурного підйому, що наступив усередині XVIII ст.
Література
1. Історія південнихі західних слов'ян. – К. 1987
2. История Польши. Том – 1. –М. 1954
3. История Польши. – Варшава1997
4. История южных и западныхславян. Том – 1. – М. 1998
5. Хрестоматия по историиюжных и западных славян. Том – 1. – Минск 1987
6. Яровий В.І. Історіязахідних і південних слов'ян. – К. 2001