КИТАЇВСЬКАПУСТИНЬ – ІСТОРИКО-КУЛЬТУРНА ПАМ’ЯТКА МІСТА КИЄВА
Київ2008
ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ І. ЗАГАЛЬНІ ІСТОРИЧНІВІДОМОСТІ ПРО МІСЦЕВІСТЬ КИТАЄВО
РОЗДІЛ ІІ. МОНАСТИРСЬКИЙАРХІТЕКТУРНО-ЛАНДШАФТНИЙ КОМПЛЕКС КИТАЇВСЬКОЇ ПУСТИНІ
2.1 Могильник
2.2 Печерний комплекс
2.3 Монастир
РОЗДІЛ ІІІ. ТАЄМНИЦЯ ПРЕПОДОБНОГОДОСИФІЯ
ВІСНОВКИ
СПИСОК ВІКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ІДЖЕРЕЛ
ДОДАТКИ
ВСТУП
Актуальністьтеми. Бажанняподорожувати у наш час стає рисою, притаманною дедалі більшій кількості людей.Туризм із привілеїв «класу, що відпочиває» стає нормою життя більшості населення.Все більше іноземців відвідують Київ. Збереглися писемні свідчення тих, хтопобував у Києві в середні віки і їх незабутні враження від його краси. Київ ХІІ-ХІІІсторіч за часів Київської Русі був одним з головних центрів Європейської цивілізації.Київ приваблював до себе багато паломників, які сходилися сюди, щоб помолитисяв церквах та монастирях, відомих у всьому православному світі.
Серед численнихпам’яток історії та культури, що доцільно включати як об’єкти до екскурсій поКиєву, є Китаївська пустинь (городище ІХ-ХІІІ ст., печерний лабіринт,монастир). З давньої давнини входила вона до переліку особливо значимих святиньКиєва. Величчю, таємничістю та красою підкорювала вона численних відвідувачів –київських князів і московських царів (тут побували Єлизавета Петрівна таОлександр ІІ), визначних вчених і світочів культури (Т. Шевченка (див. додат. №4), М. Гоголя, Якопа де ла Флиза), прихожан з усіх кінців світу. Китаєвеназивали «Київський Афон». Але, на жаль, за роки Радянського союзу святинявтратила свою велич та відомість. Отож питання популяризації Китаївськоїпустині як туристичного об’єкту є актуальним і потребує уваги.
Об’єктдослідження:історико-культурні пам’ятки міста Києва.
Предметдослідження:монастирський архітектурно-ландшафтний комплекс Китаївської пустині.
Метадослідження.Враховуючи практичну значимість теми ми поставили собі за мету на основіаналізу та узагальнення опублікованих джерел дослідити процес архітектурного ікультурного розвитку Китаївської пустині, та визначити тенденції розвитку її яктуристичного об’єкту.
На всіх етапахнаписання роботи застосовувалися універсальні методи дослідження. Методдедукції дозволив визначити предмет дослідження, метод індукції використано увисновках. З числа загальнонаукових методів автор роботи використовувавописовий, порівняння та термінологічний аналіз.
Що стосуєтьсялітератури, то були використані матеріали ІІ Всеукраїнської науково практичноїконференції «Туризм в Україні: економіка та культура», зокрема результатинаукового дослідження Китаївської пустині А.М. Іщенка. Праця українськогомистецтвознавця Анатолія Ізотова, присвячена ролі київських зодчих у формуванніКитаївського монастирського комплексу XVIII-початку ХХ ст. Також були використаністатті з періодичних видань та інтернет-ресурсів.
РОЗДІЛ І.ЗАГАЛЬНІ ІСТОРИЧНІ ВІДОМОСТІ ПРО МІСЦЕВІСТЬ КИТАЄВЕ
Китаєверозташовано на правому березі Дніпра південної околиці м. Києва за 12 км від Старокиївської гори, за 10 км від Києво-Печерської лаври та 2,5 км від Дніпра. Назва пустині походить, вірогідно, від тюркського «Китай» (укріплення, фортеця нагорі), хоча існує ще одна версія, за якою назва походить від прізвиська князяАндрія Боголюбського – «Китай», даного йому народом, він мав тут дім длявідпочинку та землі. Але вчені більше схильні до першої версії.
Люди селилися в Китаєвеще за часів трипільської культури, а також поселення існувало за добиміді-бронзи та раннього залізного віку.
У IX-X ст. налівому березі струмка (нині тут озера), що протікав поряд з Китаєве,розташовувалось селище. З середини Х ст. поблизу селища виникає укріплене городище– це один з найважливіших оборонних пунктів на півдні Києва. Дослідження Китаєвепоказують, що це була не звичайна фортеця. За розмірами дитинця та посаду йогоможна віднести до значних для свого часу міських утворень. ПлануванняКитаївського городища досить своєрідне й належить до так званих складнихгородищ, оскільки його територію розчленовано балками, ярами, штучними валамита ровами на п’ять укріплених майданчиків. В’їзд до городища знаходився зпівнічного боку. Через долину Дніпра, що пролягала поблизу Китаєве, попідвисокими дніпровськими кручами стелився старий шлях від Києва через Китаєве іПирогів до Трипілля, вітачево йдалі на південь.
М.О. Максимовичотожнював Китаївське городище з літописним містом Пересічин, що згадується уКиївському літописі під 1154 р., цю ж думку підтримав і В.Б. Антонович.
За археологічнимирозкопками відомо, що з середин ХІІ ст. і до 1240 р. Китаївське городище було урозквіті, мало торговельні зв’язки з Києвом. У 1240 р. Під часмонголо-татарської навали городище та селище було зруйновано й тимчасовоприпинили своє існування. Це підтверджують й археологічні розкопки цьогоперіоду. За археологічними даними відомо, що найдавнішу територію селища (мис,утворений вигином струмка) було заселено в після монгольську добу – другаполовина ХІІІ-XV ст.
РОЗДІЛ ІІ.МОНАСТИРСЬКИЙ АРХІТЕКТУРНО-ЛАНДШАФТНИЙ КОМПЛЕКС КИТАЇВСЬКОЇ ПУСТИНІ
2.1 Могильник
До складуархеологічного комплексу в Китаєве входить і найбільший з тих, що існують воколицях Києва, давньоруський могильник, що датується X-XIII ст. – понад 400насипів Він складається з трьох окремих курганних груп, розділених між собоювалами. На думку археологів, одна група поховань – це могили воїнів-захисниківпоселення, дві інші – це, швидше за все, поховання мирних жителів. Перша з нихрозташована на вершині та схилах Китаївських висот і прилягає безпосередньо допівденної околиці городища. Друга – за 700-800 м на південний захід від першої, праворуч від шляху, що пролягає в глибокому яру й веде відмонастиря через пагорб до с. Пирогів. Третя, найменша за кількістю курганів, –на схід від другої, з протилежного боку згаданого шляху. Китаївський могильникдосліджували Д.Я. Самоквасов (1874 р.), В.Н. Науменко (1876 р.), В.В. Хвойко(1886 р.), В.А. Городцов (1899 р.), О.Д. Ертель (1911-1914 рр.), А.І. Куйбищев(1961 р.), В.І. Бідзіль (1963 р.), а у 1973, 1984 та 1987-1988 рр. – І.І.Мовчан та ін. Було встановлено три основних обряду поховань: тілоспалення,тілопокладання та кенотаф. Також встановлено, що Китаївський могильник належитьдо типу міських могильників за знайденим у ньому інвентарем, виготовленимміськими ремісниками.
Нині курганипоросли віковим лісом. Археологами досліджена лише четверта частина курганів;Китаївські печери, при неослабному інтересі до них, ставали тільки об'єктами“розвідок” – в основному, візуальних спостережень. Таким чином, відносні доранньої історії Китаєве дати достатньо приблизні. І затверджувати можна лишете, що події тут розгорталися не пізніше за вказані сторіччя, але наскількираніше, поки невідомо.
2.2 Печернийкомплекс
Крім могильника,до Китаївського історико-археологічного комплексу входять і печерні лабіринти(див. додат № 5). Це найбільш загадковий об’єкт. Рукотворні печери вКитаївському урочищі могли з'явитися в дохристиянські часи, що служили житлом іпритулком стародавнім людям, і судити про їх первинне планування непредставляється можливим. Деякі дослідники пов'язують виникнення печер згородищем і припускають, що захисники цитаделі могли використовувати підземнілабіринти як потайний вихід до посаду. Дослідження Китаївських печерних лабіринтівпроводилось у 1858 р. (Д.Я. Самоквасов), 1910-1912 рр. (О.Д. Ертель),1970-1980-х рр. Перший лабіринт розташований безпосередньо під городищем, адругий – приблизно за 1 км на південний захід від фортеці. Вхід до останньоговрізаний у південному схилі глибокої балки, що спускається у долину Дніпра. Унаш час схили та дно балки, як і могильник, густо поросли лісом, а колись напівденному схилі до самих печер ріс виноградник.
Результати дослідницькихробіт, що проводив О.Д. Ертель, на жаль, не збереглися. У ЦДІА України в Києвіє лише текст доповідної записки, в якій дослідник висвітлив результати своїхпошуків перед членами Товариства охорони пам’яток старовини та мистецтва.Відомості дають досить поверхневе уявлення відносно характеру лабіринтів.Подальше заглиблення показало, що хід поділявся на три самостійні галереї, алесклепіння проходу було у загрозливому стані. З іншого входу дослідникипотрапили до камери, стеля та частини стін якої завалилися. З цієї камери йшлагалерея, що вела ліворуч, далі (по обидва боки) знову дві камери. За цимикамерами галерея продовжувалась, але попереду був завал. Він стався у місціперетину галереї з поперечним ходом, один кінець якого виходив під гору в сад,а другий повертав ліворуч.
На склепінні буливиявлені випалені хрести старовинної форма, в одній з бокових камер у стінізнайдено невелику нішу для ікони, на стінах та склепінні – написи старослов’янськимилітерами. Далі при дослідженні було виявлено залишки вогнищ (XVII ст.) тапобутові речі, знайдено залишки опалювальної печі, прикрашеної полив’янимкахелем, а біля неї виявлено написи старослов’янськими літерами. Цей лабіринтсхожий за структурою на печери Києво-Печерської лаври. О.Д. Ерель бувпереконаний, що печери в районі винограднику було викопано у глибоку давнину,це він зафіксував у своїй доповіді 4 серпня 1912 р. Але ми не маємо жоднихдоказів, що давали б можливість датувати печери давньоруським часом. Наймовіршза все, підземелля можна датувати XVII ст., виходячи з вищесказаних фактів.
Печеру,розташовану під городищем, відкриту в 1858 р. – дуже спотворено. Один з виходівдо печери містився у західному схилі городища й міг використовуватисязахисниками цитаделі для сполучення з посадом. Можна припускати, що цейлабіринт виник за давньоруського часу. Топографічний план цих печер знявпослушник печерської лаври Іван Таранов.
2.3 Монастир
Також до складуКитаївського комплексу входить і монастир.
Цей типовий длякиївських монастирів і водночас своєрідний ансамбль сформувався за умовдомінування на окремих етапах його розвитку з різних архітектурних стилів:бароко, класицизм, ампір, історизм, еклектика. Названі стилі виразнопозначилися на будівельних і художніх особливостях окремих споруд. Одні з ниходразу зводились в добу панування того чи іншого стилю, інші неодноразовоперебудовувались за вимогами часу і відповідно до смаків замовників.
У періодКиївської Русі за 500 метрів від печер на південь існував язичницький цвинтар.Пізніше, за словами М.О. Максимовича, у XIV ст. у Китаєве було створенопечерний монастир. У XVII ст., вірогідно, монахи Києво-Печерської лавривлаштували тут пустинний скит. Вони вважали, що ця територія належить до Києво-Печерськоїлаври, посилаючись на грамоту, дану Андрієм Боголюбським Лаврі у 1159 р. Алевже в ХІХ ст. вчені-історики, спираючись, головним чином, на лінгвістичніознаки, писали, що цю грамоту було підроблено монахами Києво-Печерської лаври.
З XVII ст. Китаєво,ліс до с. Пирогів і пасіка належали Лаврі.
У 1716 р. Київськийгенерал-губернатором Д.М. Голіциним (роки життя 1665-1737, а перебування напосту київського намісника – 1707-1723 рр.) з дозволу печерського архімандритаІоанікія Сенютовича було збудовано майстром Слумою дерев’яну церкву в ім’яПреподобного Сергія Радонєжського – чудотворця разом з дерев’яними келіями длябратії. На жаль, жодного зображення церкви, або її описів не збереглося. Цейхрам підпорядковувався Лаврі. У 1759 р. Тут зроблено іконостас майстрамилаврської малярської школи під керівництвом Романа.
Але скоро церкваПреподобного Сергія Радонєжського стала непридатною й було вирішено збудуватинову церкву – кам’яну. 21 серпня 1763 р. Закладено Троїцьку церкву. Збудованоїї печерським архітектором С.Д. Ковніром (1695-1786 рр.) у стилі українськогобароко й освячене архімандритом Києво-Печерської лаври Зосимом Валкевичем 28травня 1767 р., а за «Сборником материалов для исторической топографии Киева иего окрестностей» від 1874 р. – 24 травня 1767 р.
Оскільки кам’янецерковне будівництво на Україні у XVIII ст. активно повторювало формидерев’яних церков, то можна зробити припущення, що зведена на місці церквиСергія Радонежського церква в ім’я Святої Живоначальної Трійці, у первісномусвоєму плані, а, можливо, і в зовнішньому вигляді скоріше за все моглавідтворювати попередню – дерев’яну, вочевидь тридольну, з бічними вівтарнимиприбудовами. На користь цього припущення також вказують віднайдені в архівахранні плани церкви, її описи. У плані церква повторює традиційний чотирьохстовповий, трьохнефний храм, увінчаний п’ятьма оригінальної форми двояруснимибанями, що поставлено по повздовжній і поперечній осі так, як в українськихдерев’яних церквах.
Збудована церквав трьох престолах: перший – життєпочаткової трійці, другий – справа – СергіяРадонєжського, треій – зліва – Дмитра Ростовського. Південні та північніпортали церкви прикрашено восьмигранними колонами зі стилізованими іонічнимикапітелями, ліпним орнаментом і сюжетними зображеннями. Церкву було прикрашенона пожертвування ієросхимонаха Тимофія – наглядача печери Преподобного.Орієнтовно в цей час біля входу до печери було збудовано дерев’яну каплицю тацеркву Трьох Святителів (не збереглися) Лукою – колишнім архімандритом Києво-Печерськоїлаври й освячено преподобним Іларіоном Григоровичем – чином святішого Синоду.Цю церкву поставлено на місці раніше збудованої дерев’яної церкви князем Д.М.Голіциним, що згоріла.
На початку 80-хроків ХІХ століття настоятель Китаївської пустині ігумен Герасим звертається доДуховного Собору з проханням розширити церкву Святої Трійці, обґрунтовуючи цевеликою кількістю братії, яка налічувала близько 150 ченців (не враховуючи прицьому прочан). Цю побудов в 1892 році виконав єпархіальний архітектор В. Ніколаєвусього за півроку, внаслідок чого надати всебічну оцінку архітектурнимособливостям храму в версії С. Ковніра сьогодні доволі складно. Так, наприклад,втрачений парадний західний портал, розтесані первісні отвори вікон, здійсненаприбудова на бічних фасадах контрфорсів, а головне – проведена добудованартексу завдовжки 6 сажнів у зв’язку з потребою фізичного збільшеннявнутрішнього простору докорінно змінили художній образ пам’ятки. Уявленнятогочасних господарів монастирських осередків про «благоліпне» і вимогибережливого ставлення до історично-художньої вартості пам’ятки не завждизбігалися, і вирішальними були, та й досі залишаються, цю хвилинні інтереси.
Пустиньпродовжувала розбудовуватись у ХІХ – на початку ХХ ст.
Протягом1829-1837 років архітектором І. Богдановим була зведена дзвіниця за проектомархітектора А. Меленського. Побудова здійснювалася відносно швидко, бо вже в1835 році необхідно було «шпиль колокольни оправить белым железом, ярусы и верхколокольни покрыть чёрным железом под покраску» (ЦДІА України. – Ф.128. – Оп.1. – Заг., спр. 1753). В 1838 році годинникових справ майстер Івін Данцирремонтує годинник, який нібито вже здавна був у Китаївській пустині, тарозміщує його на третьому ярусі новозбудованої дзвіниці. Паралельно з проведеннямремонту годинника, для нього було виготовлено два мідних дзвони, один з якихсповіщав півгодини, а інший – годину.
Збудована в сталіампір, який А. Меленський широко застосовував у Київських спорудах, дзвіницяпісля Троїцької церкви стала головною домінантою Китаївського комплексу таксамо, як дзвіниця І.-Г. Шеделя (1731) для Києво-Печерської лаври. Але навідміну від останньої через неї вів парадний вхід до пустині, орієнтований назахідний портал Троїцької церкви.
Китаєвонеодноразово привертало до себе увагу художників, зокрема Т. Шевченка, Д. Де ляФліза, В. Орловського, В. Кричевського. На панорамному полотні В. Орловського«Дніпро» (1882) (див. додат. № 8), що зберігається в Таганрозькій картиннійгалереї, дуже добре видно, як церква з дзвіницею органічно вписувалися у ще неспотворений сучасною промисловою та житловою забудовою епічний краєвид збезмежною широчінню Дніпра і високим, зарослим густим лісом правим берегом надним.
Парадоксально,але саме знищення дзвіниці більшовиками у 30-х роках ХХ століття дає можливістьсьогодні повною мірою відчути містобудівне чуття і смак А. Меленського та І.Богданова, їхнє вміння вписати власну споруду в непростий архітектурно-ландшафнийпростір. Недарма дзвіниця внесена урядом України до «Програми відтвореннявидатних пам’яток історії та культури України», затвердженої постановоюКабінету Міністрів України від 23 квітня 1999 р. (№ 700).
У 1835 р. Булозбудовано Лукою теплу церкву – собор Дванадцяти Апостолів (див. додат. № 9), у 1845р. – кам’яну будівлю келій. Через дорогу до Троїцької церкви знаходилися господарськийдвір, а за ним одноповерхова будівля, збудована у 1871 р., де розташовуваласьлаврська братська богадільня для старих іноків. У 1894 р. Збудовано ще одинкорпус для братії. Тут же знаходився одноповерховий дерев’яний корпус, де живначальник Пустині. У монастирі відбувалося богослужіння в такому ж порядку, які в Печерській лаврі. У 1898 р. На територію господарського двору з Лаври булоперенесено свічковий завод, для якого за проектом В. Ніколаєва 1899 рокузводиться комора для воску. У 1900 р. Будівлю для старих іноків було розширено,а в 1904 р. зі східного боку до неї добудовано церкву в ім’я ПреподобногоСерафима Саровського (див. додат. № 10). 1909 року економ пустині Феодосійбудує дерев’яну капличку біля входу в печери на території Китай-гори (див.додат. № 11). У наш час до дерев’яної каплички, зведеної на тому ж місці вже зачасів незалежності України (зовнішнім виглядом вона нагадує попередню),добудовано цегляний будиночок для наглядача, який опалюється грубою.
Чудовий краєвид ічисте повітря поблизу Пустині сприяло будуванню дачних будинків для літньоговідпочинку. В день святої Трійці поблизу Пустині збирався селянський ярмарок. Укінці ХІХ – на початку ХХ ст. до Китаєве Дніпром проводилися екскурсії.
У 1919 р. АНУпередала Китаєве для створення там ботанічного й акліматизаційного садів таінших наукових установ, а в 1923 р. Китаєве було включено в межі міста.
З установленнямрадянської влади в Україні становище церкви різко погіршилося – почалисягоніння на віруючих, закриття та руйнування монастирів і церков. Так, у газеті«Правда» за 1929 р. О. Ярославський писав, що «...існуванню монастирів слідпокласти край. Монастирям немає місця у радянській державі». І вже 7 жовтня1929 р. Київська міська рада прийняла рішення закрити храми та виселити усіхченців з території усіх монастирів Києва. Того ж року Китаївську пустинь булозакрито, а її мешканців виселено. З цього часу починається руйнуваннямонастиря: церковні приміщення перетворюються на склади та клуби, засипаютьсяпечери, вирубається ліс.
Київськийокрвиконком у грудні 1929 р. Звернувся до відділу культів НКВС УРСР і ВУЦВК зпроханням санкціонувати передачу Китаївської пустині у використання інвалідами.У зв’язку з цим, у кінці 1929 р. НКО УРСР звернувся з листом до секретаріатуВУЦВК з нагадуванням про виключну художню та історичну цінність монастирськихпам’яток і просив звернути особливу увагу на будівлю Лаврського та Китаївськогоскитів. Але цей лист не було взято до уваги ні ВУЦВК, ні відділом НКВС УРСР.
У 1930-х рр. уКитаївській пустині було влаштовано колонію для дефективних дітей. Трагічнадоля спіткала монастирське кладовище, зрівняне з землею у 1933-1934 рр., тадзвіницю – у 1937 р. У 1930-х рр. У будівлях з келіями, що знаходяться черездорогу від Пустині, розташовувався будинок відпочинку.
Після Великої вітчизняноївійни монастир перебував у занедбаному стані. Тільки в кінці 70-х рр., колиУкраїнське товариство охорони пам’яток історії та культури почало перевіркузнятих з реєстрації церковних приміщень, було визначено, що Троїцька церквазнаходиться в аварійному стані. У ній почались дослідницькі, а потімремонтно-реставраційні роботи. Проект передбачав влаштування у приміщенніцеркви актового залу обласної школи бджільництва.
Із здобуттямУкраїною незалежності почалося відновлення колишнього вигляду як Троїцькоїцеркви і печер, так і монастиря в цілому. Китаївська пустинь знову повертаєсвою славу. Як колись, сюди пливе людська течія з інших міст України і навітьз-за кордону.
РОЗДІЛ ІІІ.ТАЄМНИЦЯ ПРЕПОДОБНОГО ДОСИФІЯ
Біля входу доСвято-Троїцького храму — кілька могил. Одна з них — пріснопам'ятного затворникаЛаври преподобного схимонаха Досифія. Дивовижна легенда про нього непоступається за сюжетом авантюрному історичному роману. У XVII столітті молодажінка, дворянка за походженням, втекла від мирської суєти у скит,переодягнувшись у чоловічий одяг. У монастирі її прийняли і згодом висвятили наченця. Нікому навіть на думку не спадало, що таємничий чернець — жінка. Щобніхто не розгадав його таємницю, Досифій понівечив своє обличчя. Мудроговідлюдника полюбили і священики, і прихожани; він багатьом допомагав. Досифіюхотіли навіть передати в управління монастир. Та чим частіше це пропонували,тим далі йшов він у печери, ховаючись від людського ока, проводячи години вмолитвах. Стверджують, що десятиліття життя в аскезі та молитвах принеслиДосифію дар передбачення. Саме він, наставляючи відомого соловецького старцяФеофана, велів йому йти на Соловки. Одного разу прийшов до скиту отрок Прохор,майбутній Преподобний Серафим Саровський. Йому так сподобалося в Китаєве, щовирішив тут залишитися. Проте Досифій благословив його вирушити в «пустелюСаровську» — там допомагати людям, і передрік йому велике майбутнє. Так і сталося.У 1744 році під час перебування в Києві імператриця Єлизавета Петрівнавідвідала Китаївську пустинь; для підйому імператриці з почтом на Китай-горунавіть наспіх збили дерев'яні сходи. Прочувши про дивного відлюдника,імператриця вирішила з ним побачитися. Зустріч відбулася, та про що балакала ЇїВеличність із ченцем нікому невідомо. Напевно відомо лише одне: Імператрицязапропонувала відлюдникові обійняти високу посаду в церковній ієрархії. Та вінвідмовився. А на прощання Єлизавета залишила гаманець, набитий золотимимонетами, до якого чернець навіть не доторкнувся. Гроші пішли на будівництвоцеркви в Пироговому. Лише після смерті старця Досифія (у 1744 році) братіядізналася, що то була дівиця. І то цілком випадково. За кілька років завіталадо Китаєве на богомілля одна дворянка. Підійшла до могили, поглянула на портреті зомліла: «Та це ж моя сестра!» Після довгих зіставлень дат і подій фактпідтвердився. І покійний чернець Досифій виявився дворянкою Дариною Тяпкиною...
ВИСНОВКИ
В ході виконання роботими проаналізували опубліковані джерела та дослідили процес становлення тарозвитку Китаївської пустині як релігійної святині. Визначили, що місцевістьмає велику культурну та історичну цінність, а монастирський комплекс викликаєвеликий інтерес в області архітектури.
Китаївськапустинь має активно розвиватися як туристичний об’єкт, оскільки має значні ресурсидля цього. Варто робити внески в реконструкцію комплексу та популяризуватийого. Комплекс Китаївської пустині має посісти значне місце серед найвідомішихтуристичних пам’яток, адже Китаєве і раніше приваблювало людей, навіть відомих,а в сучасному світі має приваблювати ще більше туристів, адже туризм стає всепопулярніший і Київ відвідує все більша кількість гостей, та і самим киянам незавадило б знати більше про своє рідне місто.
СПИСОКВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Вовк В.До последнего издыхания // Вокруг света. – 2002. – №4 – С. 40-42.
2. ГалайбаВ. Китаїв // Україна. – 2000. – №7/8. – С. 22-23.
3. Ізотов А.Від пересічня до Китаєва // Українська культура. – 2004. – №10. – С. 29-30.
4. Ізотов А.Роль київських зодчих у формуванні Китаївського монастирського комплексу XVIII– поч. ХХ ст. // Мистецтвознавство України: Зб. наук. пр. – Київ, 2005. – С.387-398.
5. Іщенко А.М.Китаївська пустинь: повернення святині // Туристично-краєзнавчі дослідження.Випуск 1: Матеріали ІІІ Всеукраїнської науково-практичної конференції «Туризм вУкраїні: економіка та культура. – Київ, 1998. – Частина перша. – С. 359-364.
6. КальницькийМ. Китаїв // Нариси з історії Києва: Навч. посібник для серед. загальноосвітніхнавч. Закладів. – Київ, 2002. – С. 144-147.
7. Лавров Д.Тайна Голосеева до сих пор не раскрыта // Сегодня. – 2002. – 28 дек. – С. 4.
8. НестуляС. Доля церковної старовини в Україні. 1917-1941 рр.: У 2-х ч. – Ч.2. Кінець20-х – 1941 рр. – К., 1995. – С. 56.
9. Тихаобитель: Китаївська пустинь // Краєзнавство. Географія. Туризм. – 2007. № 20. –С. 14.
10. http://kitaevo.kiev.ua/
11. http://serg-klymenko.narod.ru/Kyiv/Kyiv.Kytaiv.htm
12. http://www.travelua.com.ua/kiev_kitaevo.html
13. http://www.kiev-orthodox.org/kievorth/kmon/832/