КОНТРОЛЬНА РОБОТА
з дисципліни
"ІсторіяУкраїнської культури”
на тему:
“Аналіз основних напрямків мистецтва модернізму"
План
Вступ
1. Поняття модернізму
2. Основні напрямки мистецтва модернізму
2.1 Модерн як доба в культурі
2.2 Український модернізм в архітектурі, скульптурі та малярстві
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
При достатньо глибокому ознайомленні зкультурними надбаннями тієї чи іншої епохи ми десь на інтуїтивному рівнівідчуваємо, що вся сукупність змістовних та формальних ознак конкретної епохиспирається на деяке загальне підгрунтя, котре постає як інтегральний результатдії усього складного комплексу соціально-економічних, політичних, правових,моральних, естетичних чинників та культури в цілому у різноманітних проявахнормативного функціонування її видів та типів. На жаль, предмет цьогоінтуїтивного схоплення поки що не має достатньо адекватногорефлексивно-понятійного аналогу. Частіше за все для позначення вказаного явищазастосовується не досить чіткий термін “дух епохи”.
Принаймні, ми вже звикли до вживання такихсловосполучень, як “середньовічний світогляд”, або “естетика доби Відродження",“культурна свідомість класицизму” або “естетичні принципи бароко". Убудь-якому разі ми маємо справу із комплексними наслідками інтеркультурноївзаємодії, які формують відповідну для даної епохи, своєрідну та впізнаваємуметамову певного етапу розвитку культури людства, котра, попри всі національнівідмінності, має явні загальнолюдські ознаки. Саме через це всі вказаніузагальнюючі дефініції певних епох залишають осторонь національно-культурніособливості прояву їх генеральних закономірностей, або, якщо і роблять їхпредметом аналізу, то як явища, підпорядковані вказаним загальним рисам епохи. Своїособливості має і століття, що минає. З’ясування його інтегрально-культурнихознак, виявлення певної “метамови" культурної (чи культурологічної) свідомостікінця XIX-го — початку XX-го століть є важливим моментом привнесеннярефлексивного моменту до складу синтетичних елементів самосвідомості періоду,що віддаляється від нас культовим рубежем третього тисячоліття. Однією з цихознак, що відкриває можливість для кращого розуміння “духу епохи", є їїстильові особливості, котрі постають як її специфічна, притаманна лише даномуетапу розвитку людства метамова культури.
Вказаний період став переломним в історіїмистецтва. В цілому цей період можна розглядати як підготовчий етап вформуванні якісно нової мистецької парадигми століття, що минає. Природня длякожної культурної епохи динаміка естетичних принципів та структур творчості вцей період відрізняється підвищеною інтенсивністю і стає типологічноюхарактеристикою всіх національних культур. Виявлення нової гносеологічної тааксіологічної художньої орієнтації творчого суб’єкта, літературного напрямкуабо течії дозволяє зафіксувати ті кардинальні зміни в культурі нашої епохи,котрі набувають узагальненого значення конкретно-часової моделі розвиткумистецтва в цілому.
Відзначені вище тенденції кінця згаданогоперіоду найбільш рельєфно проявилися в модернізмі — найпродуктивнішому напрямкуєвропейського мистецтва цієї доби.
1. Поняття модернізму
Модернізм— (від французського «moderne» — новітній,сучасний).
Художньо-естетична система, що склалася,починаючи від 20-х років ХХ сторіччя, як характерне відображення кризибуржуазного суспільства, протиріч буржуазної масової та індивідуалістичноїсвідомості.
Модернізм поєднує різноманітність відносносамостійних ідейно-художніх напрямів і течій (експресіонізм, кубізм,футуризм, конструктивізм, імажинізм, сюрреалізм, абстракціонізм,поп-арт, тощо), кожен із яких має власну ідейно-естетичну іхудожньо-стильову специфіку, але разом із тим містить принциповуфілософсько-світоглядну і соціокультурну спільність з іншими. Формуваннямодернізму, як закінченої художньо-естетичної системи і відповідного типусвітогляду було підготовано такими його стадіями, як декаденство і авангардизм.Названі стадії і форми модернізму були своєрідним протестом, з одного боку,стосовно певних деструктивних тенденцій в буржуазному суспільстві, йогодуховному житті, а з другого боку — протестом відносно таких характерних дляхудожньої культури пізнього капіталізму явищ, як епігонське повторюванняканонізованих форм і стилей, вироблених реалізмом і романтизмом ХІХ віку; пасивне,поверхневе копіювання дійсності, заявлене натуралізмом; відмічений печаттюзмістової й формальної руйнації академізм. Протестуючи проти таких тенденціймодернізм, одначе, виявляє намагання не до подолання їх, а дотрагічно-хворобливої естетизації. Відчуваючи дисгармонію світу, відчуженістьособистості, несвободу і нестабільність становища художника в світі капіталу,модернізм заперечує при цьому можливості попередніх (інших) культурних традиційне тільки протистояти силам руйнації, але й виражати своє відношення до них,навіть адекватно їх мистецьки відображати. Звідсирізкий, а подекуди івойовничий антитрадиціоналізм модернізм, підкреслений естетичнийантинормативізм, що нерідко набуває бунтарсько-епатуючого іекстравагантно-декларативного характеру. Стильове новаторство стає самоціллю.
2. Основні напрямки мистецтвамодернізму
2.1 Модерн як доба в культурі
Культура ХХ ст. — одне з найскладніших явищ вісторії світової культури. По-перше, це пояснюється великою кількістюсоціальних потрясінь, страшних світових війн, революцій, які витиснули духовніцінності на периферію людської свідомості і дали поштовх розвитку примітивнихнаціонал-шовіністичних ідей, посилення культу тотального руйнування старого. По-друге,відбуваються суттєві зміни в галузі економіки та засобів виробництва. Поглиблюєтьсяіндустріалізація, руйнується традиційний сільський устрій життя. Маси людейвідчужуються від звичного природного середовища, переїжджають до міст, щопризводить до урбанізації культури. По-третє, поступове перетвореннясуспільства на комплекс різних об’єднань та угрупувань веде до процесузагальної інституціоналізації, результатом якої є позбавлення людини власного«Я», втрата індивідуальності.
Специфічним культурним феноменом ХХ ст. називаютьмодернізм. Модернізм (від «modern» — новий) — термін сумарний,який позначає велику кількість не схожих між собою, різноманітних ісуперечливих художніх напрямів у світовій культурі ХХ ст. Модернізм — цекультура, яка заздалегідь протиставляє себе будь-якому різновиду традиційноїкультури (і передусім культурі реалістичній).
Першою стадією розвитку модернізмі став декаданс — напрямок культури кінця XIX — початку ХХ ст., який характеризується переважнозанепадницьким настроєм, песимізмом, тугою за втраченими суспільством духовнимиідеалами, самодостатнім естетизмом. Відчуваючи дисгармонію світу,антигуманність відносин у суспільстві, декаденти відмовляються від пропагуванняактивної соціальної діяльності. Історичний досвід попередніх революцій іневтішна оцінка морального стану сучасного їм людства підірвали їх віру вможливість прогресивного соціального перевороту.
Втрата ідеалів стає результатом сприйняттясвіту як хаотичного і жахливого у своїй ворожості щодо людини, і у підсумкупризводить до нівеляції інтересу щодо предметного світу взагалі. У цьому відношеннямодернізм — це культура асоціальна. А тому предметний зміст дійсностіперетворюється для діячів модернізму в щось несуттєве, другорядне. Це знаходитьсвоє відбиття у виникненні принципу деформації як спільного принципу,характерного для численних художніх течій модернізму.
Ще одна з особливостей модернізму — це розривзв’язку з масовою художньою свідомістю, масовим художнім смаком. Культурамодернізму є, по суті, елітарною, тобто орієнтованою на невелику групу людей, яківолодіють особливим художнім сприйняттям.
Виникнення розвиненого, вже «позадекадентського»модернізму більшість дослідників пов’язує з експресіонізмом (від франц. expression- «вираження»). Батьківщиною експресіонізму була Німеччина, девиникли перші спілки молодих художників, занепокоєних долею культуринапередодні першої світової війни. Художникам-експресіоністам світ вбачавсяабсурдним, негармонійним і хаотичним, ворожим щодо «природної» людини.Тому ставлення до дійсності визначилось тим, що предмети і явища отримуваливластивості особистих почуттів і рис художника. Свої почуття, світогляд наустановки, враження від буремних подій і спосіб художнього відчуття вонинамагались донести з максимальною виразністю, гостротою, наполегливістю — знайбільшою експресивністю.
Початок абстракціонізму (від лат.«далекий від дійсності») припадає на 10-ті рр. нашого століття, адруга хвиля його розквіту почалася вже після Другої світової війни (супрематизм,неопластицизм тощо). Абстракціонізм — це безпредметне мистецтво, яке повністювідмовляється від зображення реальної дійсності і людини.
У добу Першої світової війни виникають такожформи модернізму, які на відміну від довоєнних вже тяжіють до активного впливуна світ, до втручання в духовну, а іноді й суспільну сферу людського буття.
«Сучасний стиль» було все ж знайдено- єдиний, але з певними національними варіаціями стиль модерн (від франц.«сучасний»). Стиль модерн народився з поєднання двох тенденцій: прагненняархітектора раціонально використати нові матеріали (сталь, скло, залізобетон) ітяжіння до певної міри малозмістовної, але вишуканої декоративності.
Модернізм впливав на розвиток усіх галузейкультури. Пошуки нового у музиці цікавлять багатьох композиторів. Безлічкомпозиторів-авангардистів прагнули виразити новий зміст тільки з допомогоюневідомих музичних засобів, йдуть на різні експерименти, які призводять доруйнування естетичних і технологічних підвалин музичної культури (запереченнязвукової організації — мелодії, гармонії, поліфонії). Одними з найбільшяскравих у цьому відношенні етапів стали так звані «конкретна музика»й алеаторика.
Як явище, масова культура формується в 20-і рр.ХХ ст. Її появі сприяв розвиток засобів масової комунікації — газет, популярнихжурналів, радіо, грамзапису, кінематографу. Все це демократизувало культуру,відкрило доступ до неї масової аудиторії, і в той же час зумовило проникнення вкультуру суто комерційних інтересів. Отже, культурна ситуація ХХ ст. покликаладо життя багато різних художніх течій. Попри всі суперечності та конфліктиепохи, діяльністю представників різних художніх течій, різних національнихкультур формується багатолика, суперечлива світова культура.
2.2 Український модернізм в архітектурі,скульптурі та малярстві
Наприкінці XIX — на початку XX ст. стильмодерн набуває поширення і в українській архітектурі, що виявилося угеометрично чіткіх лініях споруд, динамічності їхніх форм. У цьому стиліпобудовано залізничні вокзали Львова, Києва, Жмеринки, Харкова, перший вУкраїні критий ринок (Бесарабський). Почасти сюди належать і будинки,споруджені Ф. Альошиним. Найяскравішими постатями архітектурного модернізмубули К. Жуков, О. Вербицький, М. Верьовкін та ін. У спорудах В. Рикова і П. Альошинав Києві, А. Бекетова в Харкові, І. Бернадацці в Одесі починається переборенняцього стилю: плекається архітектура в основному в стилі італійського ренесансу.В тому ж дусі будували на Україні чужоземні архітектори (Федерс, Ф. Лідваль, А.Бенуа, В. Щуко). Іноді можна відзначити наближення до ампіру (А. Кобелев, В. Осьмаку Києві). Пошуки та експерименти архітекторів-модерністів мали на метізабезпечити максимальну функціональність будівлі, зберігши при цьому чіткість улініях фасаду.
З початком ХХ ст., одночасно з посиленнямукраїнського національного руху, серед українських митців поширюється течіявідродження українського стилю, піонером і послідовним яскравим виразником якоїбув В. Кричевський (1900 р) До цього руху приєдналася «Українська Громада»Інституту цивільних інженерів у Петербурзі, закладена в 1905 р. Українськіархітектори використовували мотиви українського бароко і народного дерев’яногобудівництва.
Українська скульптура початку ХХ ст. теж неуникла модерністських починань. Під впливом західних мистецьких шкіл формуєтьсяплеяда українських скульпторів-модерністів — М. Гаврилко, М. Паращук, В. Іщенко,П. Війтович та ін. Їхній творчості властиві контрастні світлотіньові ефекти таглибокий психологізм. Зірка світового масштабу О. Архипенко збагатив мовупластики ХХ ст.: він змусив порожній простір стати органічним і дуже виразнимелементом композиції. Цьому неперевершеному майстрові належать скульптури«Ступаючи жінка», «Жінка, яка зачісується» та інші твори.
В кінці ХIХ ст. народницька течія охоплює йукраїнських скульпторів переважно імпресіоністичного напряму, це романтик М. Гаврилко(1882 -1919), перша в Україні жінка-скульптор Є. Трипільська (побутовікерамічні вироби), учениця Родена Л. Блох (1881 — 1943, портрет Т. Шевченка,пам’ятник В. Короленкові в Полтаві).
Оновлення мистецтва приносить із собоюімпресіонізм. Він пробивається вже в творчості таких митців реалістичногонапряму, як І. Похитонів (1850 — 1923), П. Левченко (1859 — 1917), Г. Дяченко (1869- 1921), А. Куїнджі (1842 — 1910), О. Бокшай, Ф. Красицький, а особливо О. Мурашко(1875 — 1919). Останній своїми виставками за кордоном один з перших почаввиводити українське мистецтво на широкі світові шляхи. Цю добу характеризуєвідворот українських митців від мистецьких традицій Петербургу. Вони їздятьтепер вивчати мистецтво на Захід — до Кракова, Мюнхену, Парижу. З краківськоїмайстерні Я. Станіславського, народженого на Україні польського митця і майстраукраїнського краєвиду, виходять такі митці, як львів’янин Іван Труш (1869 — 1940) і киянин М. Бурачек (1871 — 1942), творці нового українського пейзажу. Вцій Академії навчався також автор стилізованих портретів М. Жук (1883 — 1964), І.Северин (1881 — 1964) та найвизначніший художник між ними — О. Новаківський (1872- 1935). Під впливом воєнних переживань його імпресіонізм перетворюється вже насимволічний експресіонізм, що наближало його до швейцарця Бодлера. З йогомистецької школи, яка перебувала під опікою митрополита А. Шептицького, вийшли численнімитці.
У період перед Першою світовою війною особливезначення для українського національного мистецтва мала творчість братів Василя(1872 — 1952) і Федора (1879 — 1947) Кричевських. Перший — незвичайно всебічниймитець і педагог, пізніше ректор Київської академії мистецтв, другий — представник монументального малярства, також професор цієї Академії, виховавцілу генерацію українських митців.
На межі імпресіонізму стоїть декоративнатворчість О. Кульчицької (1877 — 1967), яка черпала в основному із скарбницінародного мистецтва, та символічне малярство Ю. Михайлова (1885 — 1926),закоханого в міфологічні й казкові мотиви.
М. Сосенко (1875 — 1920) один з перших вводитьу своє малярство стилізування на візантійський зразок, а другий галичанин М. Бойчукстає творцем цілої школи, яка пізніше дістала назву монументалістів абобойчукістів. Бойчук спирався і на візантійське малярство, і на іншімонументальні стилі, особливо на ранній ренесанс (Джотто, Мазаччо), а крімтого, і на народне мистецтво. Ця школа була одним з найцікавіших явищ не тількив українському, але й європейському малярстві сучасності.
Видатний український художник М. Пимоненко (1862- 1912) вступив до Товариства передвижників, яке обо’єднувало представниківпередової, демократичної культури в образотворчому мистецтві Росії. Художніполотна Пимоненка неодноразово експонувалися на всеросійських виставках і зарубежем — у Парижі, Берліні, Мюнхені. В його картинах «Жертва фанатизму»,«Конокрад», «Проводи рекрутів», «На Далекий Схід»та інших викривалися негативні явища у житті тодішнього українського села,релігійне мракобісся, самодержавний лад.
Високі принципи реалістичного демократичногомистецтва в Україні утверджували й інші передвижники. Співчуттям допригнобленого експлуататорським ладом люду проникнуті пейзажі спустошенихукраїнських сіл П. Левченка, замальовки з життя народів Середньої Азії,створені С. Свєтославським, картини М. Самокиша і М. Ярового, в якихвідображені революційні події 1905 — 1907 рр.
Своєрідним внеском у боротьбу передовихдемократичних сил суспільства проти царизму стали також численні твори українськиххудожників, присвячені темі героїчного минулого українського народу. Монументальнереалістичне полотно великої емоційної сили «Похорони кошового» створиву 1900 р. О. Мурашко. Чільне місце в розробці історичної тематики засобамиобразотворчого мистецтва на Україні належить С. Васильківському (1857 — 1917). Вбагатьох його картинах поетично оспівуються мужність і героїзм запорізькогокозацтва, яке виступало на захист українського народу («Запорожці нарозвідці», «Козаки в степу», «Козачий пікет», «Козачийтабір», «Бій запорожців з татарами»).
У 1900 р. С. Васильківський разом з М. Самокишемвидав «Альбом української старовини», куди ввійшли 20 ілюстрацій,виконаних на основі глибокого вивчення історичних і етнографічних матеріалів. Зокрема,в ньому були вміщені замальовки типів українських козаків, батальні сцени,зображення зразків козацької зброї, портрети Богдана Хмельницького, ПетраМогили, Івана Гонти, Григорія Сковороди.
Значним внеском у розвиток українськогообразотворчого мистецтва стали монументальні картини «Вибори полковникаПушкаря і передача йому клейнодів», «Ромоданівський чумацький шлях»та «Бій козака Голоти з татарином». Автори картин — художники С. Васильківський,М. Самокиш, М. Беркос та М. Уваров прикрасили ними у 1907 р. щойно збудованийза проектом архітекторів В. Кричевського та К. Жукова будинок Полтавськогоземства. Сама ця споруда була досить вдалим взірцем українського національного стилюв архітектурі, заплідненого народним образотворчим мистецтвом.
Значною подією в культурному житті Українистала перша Всеукраїнська художня виставка, організована за ініціативою І. Трушау 1905 р. у Львові. На ній були широко представлені твори художників як іззахідних, так і східних земель України. Особливо великим успіхом у відвідувачіввиставки користувалось художнє полотно «Гість з Запоріжжя», авторомякого був племінник Т. Шевченка Ф. Красицький (1873 — 1944), учень великогоросійського художника І. Рєпіна.
Репрезентацією українського мистецтва булитакож виставки, влаштовані в Києві Товариством прихильників української науки,літератури й штуки, особливо великі виставки 1911 і 1913 рр.
Висновки
Український варіант модерну був доситьсвоєрідним і мав свої особливості. В силу того, що українські землі не мали власноїдержавності, були роз’єднані і фактично перебували в статусі провінцій,суспільний розвиток у них був уповільненим порівняно з провідними європейськимикраїнами, тому і конфлікти між цивілізацією і культурою, художником ісуспільством не були такими гострими. Ці фактори і визначили приглушений,слабко виражений, нерозвинутий характер українського модерну. Ось чомухарактерною рисою українського імпресіонізму, наприклад, є деякадекоративність, передусім перевага елементів рисунку над кольором. Тут уже проявилисядеякі основні риси, притаманні українській образотворчості, а саме: як культлінії; схильність до чіткого графізму тощо. Окремі злети світового рівня тількивідтіняли загальну провінційність та глибоку традиційність української культури.
Український модернізм не сформувався якнаціональна самобутня течія, а виявлявся лише у творчості окремих митців. Цейстиль, особливо в літературі, зазнав значного впливу романтизму, що пояснюєтьсяяк традицією, так і ментальністю українського народу. Своєрідність українськоговаріанта модернізму полягає в тому, що він із естетичного феномену перетворивсяна культурно-історичне явище. Став спробою подолання провінційності,другорядності, вторинності української національної культури, формою залученнядо надбань світової цивілізації. Він ніби символізував перехід українськогосуспільства від етнографічно-побутової самоідентифікації, тобто вирізнення себез-поміж інших, до національного самоусвідомлення — визначення свого місця іролі в сучасному світі.
Список використаної літератури
1. Білик Б.І. Культурологія: Навч. посіб. для студ. вищ.навч. закл. — К.: КНИГА, 2004. — 408 с.
2. Греченко В.А., Чорний І.В., Кушнерук В.А., Режко В.А.Історія світової та української культури: Підруч. для вищ. закл. освіти. — К.: Літера,2000. — 464 с.
3. 3. Дмитриева Н.А. Краткая история искусств. — М.: Искусство,1988 — 1993. — Вып.1.2.3
4. Історія українського мистецтва в 6 т. — К.: АН УРСР.Голов. ред. УРЕ. — 1966 — 1970.
5. Кучменко Е.М. До проблеми примітивізму в образотворчомумистецтві Нового і Новітнього часу. — К.: Знання, 1999. — 22 с.
6. Макаров А. Світло українського бароко. — К.: Мистецтво,1994. — 288 с.
7. Подольська Є.А., Лихвар В.Д., Іванова К.А.
8. Культурологія: Навчальний посібник: Вид 2-ге, перероб.та доп. — Київ: Центр навчальної літератури, 2005. — 392 с.