Вступ
АлессандроМендіні (Alessandro Mendini) – архітектор, дизайнер, художній критик, історик ітеоретик дизайну, видатний діяч «радикального», а потім «нового дизайну».Своїми теоретичними і практичними роботами і частковою переробкою дизайну іншихАлессандро Мендіні, починаючи с70-х, вніс важливий вклад до дискурсупостмодернізму. Фігура Мендіні, протягом двадцяти років того, що являєтьсяорганізатором, координатором, критиком, поетом і душею оновлення італійської іміжнародної проектної культури, утілює в собі кращі риси діяча культуриіталійського типу.
Біографія
Народивсяв 1932 році в Мілані. Здобув архітектурну освіту. У 60-і роки працює вархітектурному бюро «Nizzoli Associati», головним чином як координаторпроектних груп; бере участь в архітектурних і містобудівних розробках. Тоді жвступає в контакт з представниками архітектурного і художнього авангарду,зокрема залучає до проектування будівлі компанії «Italsider» в Таранто групу «Superstudio»і відомого італійського концептуалізму Тротту, Фабро і Нагасаву. Початок дизайнерської діяльності
мендінімитець дизайн проект
У1970 році запрошений на пост головного редактора журналу «Casabella», щоприйшов до занепаду після смерті того, що очолювало його в 50-початок 60-хроків Э.Н. Роджерса. Виявивши неабиякий редакторський дар, Мендіні швидковиводить журнал з кризи і перетворює його на те, що має міжнародний авторитетпередове архітектурне видання, яке, після знайомства Мендіні на виставці «Італія:новий домашній ландшафт» (Нью-Йорк, 1972) з представниками «радикального руху»,стає рупором італійського проектного авангарду. Навколо журналу складаєтьсязгуртований колектив однодумців (Ф. Раджі, Паоло Нава (Paolo Nava), ГаэтаноПішо (Gaetano Pesce), Этторе Соттсасс (Ettore Sottsass), члени груп «Archizoom»,«Superstudio» та ін.), який ініціює цілу серію новаторських проектних,видавничих і концептуальних акцій, у тому числі створення вільноїшколи-лабораторії дизайну Global Tools (1973–74).
Одночасноз організаційно-видавничою і теоретико-критичною діяльністю Мендіні звертаєтьсядо дизайнерського проектування, роблячи гострі, «радикальні» речі, чудовіпрозорістю і пластичною виразністю втілення базових концептів проектногорадикалізму, модернізму, що люто полемізує з догмами, і «хорошого дизайну» (світильник«Баухауз» – редизайн, виконаний у дусі критичного коментаря; «антиспоживча» серіяоб'єктів з соломи, де акцент перенесений з продукту на процес виготовлення;стілець «Ласу», що спалюється після створення, – свого роду аутодафетрадиційного дизайну «корисних речей» і ін.).Створення журналу «Modo»
Колистає очевидним процес згасання і розпаду «радикального руху», Мендіні йде з «Casabella»і в 1977-м створює за допомогою своїх колишніх соратників журнал «Modo» – рупорпострадикалізму і «нового дизайну», що народжується. Відповідно до ідейнихустановок італійського дизайнерського постмодернізму (неомодернизма), якіМендіні сам же і формулює в блискучих, супроводжуваних коміксами редакційнихстаттях-есе, він створює абсолютно новий тип професійного видання,орієнтованого на виявлення міждисциплінарних і міжкультурних зв'язків новогодизайнерського проектування. У 1980 році Мендіні стає головним редакторомжурналу «Domus», протягом двох років веде його паралельно з «Modo», після чогоцілком присвячує себе новому виданню. Кардинально міняючи вигляд і зміст цьогодосить помірного, доброчесного і інституціонально благополучного журналу, Мендініперетворює його на ще один центр «Нового дизайну», зміщуючи, проте, увага намистецтво, моду і свого роду «від кутюр» дизайнерського авангарду. Починаєвипуск додатків до нього: «Domus Moda» і «Quademi Domus».
ПаралельноМендіні займається енергійною діяльністю по збиранню і організації розсіянихсил потенційних «нових дизайнерів», активно залучаючи до співпраці групу «Алхімія»,членом якої є з кінця 70-х років. Ініціює і координує безліч проектних програм,учбових курсів, виставкову діяльність і інше, перетворюючи кожну ініціативу насвого роду проектно-вишукувальну лабораторію, що об'єднує кращі силиіталійського проектного авангарду.
Програми і проекти митця
Середподібних проектно-вишукувальних і критико-теоретичних акцій найбільш значущі:програма 1979 року «Декоративний проект» (розробка декоративних покриттів впромисловості за замовленням ряду промислових галузей), що мала меншпрагматичне продовження в 80-і роки в руслі стратегії «Декоративна людина»;величезна програма «Банальний проект» (розділ «Тематичні аспекти» на виставці «Форумдизайн» в Линце, виставка «Банальний об'єкт» на Венеціанському бієнале, серіяколекцій групи «Алхімія» і інсталяцій-перформансів, книга «Похвала банальному»– усе в 1980 році); ряд історико-критичних ініціатив у дусі постмодерністської «цитатою»ретроспекції і неомодерністського проектного коментаря (колекції «Bauhaus I» і «BauhausII» групи «Алхімія», 1979 – 80; виставка «Італійський дизайн 50-х років» іоднойменна монографія-каталог, (1980); програма і виставка «Архітектура-гермафродит»(1981) і ін. У 1981 році публікує книгу-маніфест «Прощай, архітектура».
УлюбленаМендіні форма реалізації подібних програм на рубежі 70–80-х років – інсталяція-перформанс,здійснювана або у контакті з авангардними театральними групами («Нескінченнімеблі» – Mobile Infinito, 1981; ряд сценографій для театральної трупи «MagazziniCriminali»), або самостійно – так звані «німі сцени» («Міський інтер'єр»,Палаццо Диаманти у Флоренції, 1978; реконструкції «банальних кімнат»;устаткування вітрин і інтер'єрів модних магазинів Фьоруччи та ін.).
У80-і роки разом з такою формою пред'явлення концептуально-стильових програмМендіні, що театралізується, все ширше розгортає прагматичніші форми їхреалізації, розвідуючи нетрадиційні шляхи співпраці проектного авангарду зпромисловістю: довгострокові програми по тому, що перепроектувало фірмовогоіміджу (найбільшою популярністю користується програма «Tea & CoffePiazza», що зародилася у кінці 70-х років і триває досі, – «Площа чаю і кави» –для компанії «Alessi», що включає проектні колекції провідних представниківсвітового авангарду і що передбачає оновлення і розширення типології іноменклатури продукції, розгалужену культурну діяльність, у тому числі виданнянових за типом рекламно-мистецтвознавчих монографій); разові малосерійніколекції авангарду для найавторитетніших фірм із стійким іміджем (наприклад,одна з перших колекцій такого роду «Браччодиферро» – «Залізне рукостискання» – длякомпанії «CASSINA» у кінці 70-х років або пізніша «Driade soft» для «Driade» таін.); створення на базі подібних колекцій спеціальних підрозділів і філійкомпаній, у тому числі характерно італійських видавничих мікрофірм («ZABRO» при«ZANOTTA», ательє «Алхімія» та ін.).
Проектоб'єднав одинадцять ведучих архітекторів постмодернізму, таких як Майкл Грейвз,Паоло Портогези, Ханс Холляйн, Альдо Росси і інших. Головна ідея акції буласформульована як «архітектура в мініатюрі». Одинадцять оригінальних сервізів зсрібла, спроектованих у рамках проекту, було випущено обмеженим накладом іпредставлено публіці в Мілані, в церкві Сан Карпофоро.
Доцього часу відносяться численні стильові (знакові) вкидання в промисловийдизайн Мендіні-художника, який отримує репутацію модельєра предметного світу,що визначає рівень «від кутюр» італійської і світової продукції. Серед найбільшвідомих його проектів такого роду – крісло «Прустэ» (ательє «Алхімія», 1980),меблі-рослина «Kaktus» (ZANOTTA, 1981), крісло і кушетка «Sabrina» (Driade,1982), кавовий сервіз (Alessi, 1983), крісло «Сан Леонардо» («Маттео Грасси»,1985), «Метафізичні меблі» («Мирабили», 1985), серія малих меблів – дзеркала,вішалки, полички, столики, табурети і ін. («Балери» і Elam, 19), серія столів «Макаоне»(ZANOTTA, 1987), гамма декоративних патернів – оббивних тканин, декоративнихпокриттів підлоги, обробної плитки і ін.
З1982 року співробітничає з фірмою Zanotta. З 1994 р. – проектує безлічофісів для годинної фірми «Swatch», а також моделі годинника Cosmesis іMetroscape.
ДляALESSI Мендіні створив, зокрема, відому серію «Ганна». Ця серія є численнимикухонними пристосуваннями у вигляді антропоморфних фігурок з однаковим умовнимобличчям Ганни: Ганна-свічка, Ганна-час, Ганна-сир, Ганна-перець, Ганна-світлоі т.д. Колекція стала однією з тих, що самих продаються в середині дев'яностих.
Всередині 80-х років, в період наростання внутрішньої кризи в «новому дизайні» (йогокомерціалізації і профанації), Мендіні різко знижує свою публічну активність. У1985 році він покидає «Domus» і на якийсь час йде в підпіллі, продовжуючи,проте, розробляти у вузькому крузі однодумців з «Алхімії» проектно-критичніакції і програми, частенько відмічені інтонацією розчарування (перформанс «Ніщо»,1984) або що мають суто приватний, інтимний характер («Живописний дизайн», або «Спроектованийживопис», – парадоксальне зіткнення методів спонтанного живописания іпроектування), а також займається педагогічною діяльністю (з 1983 року – професордизайну у Вищій школі прикладного мистецтва у Відні).
Укінці 80-х Мендіні знову виходить на широку арену культурного життя як ідейнийнатхненник і головний редактор журналу «Ollo». Цей журнал, практичнопозбавлений текстів і що будується на підборі візуального ряду, розцінюєтьсякритикою як саме передове явище у сфері графічного дизайну, поліграфії,візуальної комунікації і інформації рубежу 8 0 – 9 0-х років.
В цейже час Мендіні звертається до архітектури, відкривши спільно зі своїм братомФранческо студію «Ательє Мендіні». Серед його будівель: Музей Гронингер вНідерландах (1989–1994), Вежа Раю в Хіросімі (Японія, 1989), Casa DellaFelicita для Альберто Алеcси в містечку Омегна (Італія, 1989). Для спільноїроботи над останнім проектом Мендіні залучає до співпраці таких видатнихдизайнерів сучасності як Боба Вентури, Альдо Росси, Этторе Соттсасса, АкилеКастильони, Андреа Бранци та ін.
ФігураМендіні, протягом двадцяти років того, що являється організатором,координатором, критиком, поетом і душею оновлення італійської і міжнародноїпроектної культури (у 1979 році ця його діяльність була відмічена премією «Золотийциркуль»), утілює в собі кращі риси діяча культури італійського типу. Тонкий іелегантний дизайнер, блискучий стиліст, що має гостре чуття і бездоганний смак,він упродовж усієї своєї кар'єри жертвує особистими творчими амбіціями в ім'ямасштабнішого завдання – ініціації культурного життя і культурних феноменів. Втой же час власна творчість Мендіні, як би розпорошене по безлічі колективнихініціатив і роздароване безлічі дизайнерів, з винятковою яскравістю оголяєдеякі істотні риси поетики італійського анти- і неомодернізму.
Усвоєрідному тріумвіраті «батьків» італійського «нового дизайну» поряд зфілософом і «гуру» Этторе Соттсассом, творцем онтології і іконографії «новогопроектування», і історіографом і теоретиком Андреа Бранци (Andrea Branzi),систематизатором різноманітних концептуальних імпульсів «нової проектноїреальності», Алессандро Мендіні представляє полюс поезії у власному значенніслова, полюс інтимно-ліричної, душевної і навіть відверто сентиментальнійсублімації «італійської альтернативи» в проектній культурі. Яскраво вираженатворча інтравертність, своєрідний аутизм Мендіні, пафос суб'єктивізму,супротивний помилковому об'єктивізму анонімно-безособового канону «хорошого(промислового) дизайну», дозволяють йому, можливо гостріше і тонше за інших,виявити і обіграти принципову антиномічність і іноді тяжку і небезпечну дляйого адептів психодраматичність «нового дизайну», що виростає на зіткненніконцептуального і пластичного, рефлексії і імпульсивно-інтуїтивного, спонтанногоі програмного. З іншого боку, інтенсивність емоційного переживання самогофеномену «проектності», її неусувного, хоча і надзвичайно багатоликогологіцизму і інтелектуалізму, обумовлює особливу роль Мендіні в створенніестетики, «нового дизайну», того «стилю Алхімія», який при усій своїйсамобутності вражає типологічною близькістю до естетичного світу ар нуво – естетиці«кінця століття» по перевазі.
Своєрідноювиразною формою «проектного мистецтва», по суті справи винайденою Мендіні і щоне має аналогів в історії проектної культури, формою, яка сполучає в собівигострений стилізм, доведений до меж вишуканості естетизм (і навіть непозбавлена претензійності естетичність), філігранну інтелектуальну драматургію,психологічну рефлексивність, що перетворює примхливий лабіринт психоаналізу врід орнаментальної гри, і екзистенціальну нервову імпульсивність, являютьсяпрославлені концепти-метафори Мендіні і відповідні їм проектні абоквазіпроектні програми: «сентиментальний робот» (метафора сучасної людини – гіперчутливогонапівавтомата), «крихке виживання» (артифікація життя і предметного світу якімператив сучасної епохи), «нова релігійність», «м'який проект», «де-проект» (проектуваннявилучає і відсікає, на противагу проектуванню що додає), «чорний дизайн» (непроникністьмайбутнього для прогнозування і передбачення), «не-річ» (світ без речей), «речібез віку» (проектування по той бік історичного потоку часу) і ін.
Ці іподібні до них проектні метафори і акції Мендіні «на вході» зазвичай мають сутоконцептуальний, навіть літературний характер (так, «Банальний проект» народивсяяк коментар до книг А. Благаючи і Ж. Бодрийяра про кітч), проте «навиході» вони зовсім не з'являються як ілюстрація до літературної ідеї, алевиступають як продовження, розвиток концептуального (аналітичного, критичного,пізнавального, рефлексії) процесу на іншому – не вербальному, алевізуально-пластичному, просторово-часовому, тактильному – мові, демонструючиявну недостатність, а частенько і неадекватність вербальної мови для пізнаннясвіту в епоху «після модернізму» і оголяючи свого роду кентавричну природу «слабкої»проектної свідомості і його інструментарію.
Будучинайбільш яскравим представником, носієм і адептом «слабкої» проектноїсвідомості, що перетворив своє життя на розгорнуту метафору «слабкого» проектування,а свій інтелект і свою творчість, – в полі для експериментів, у тому числіпсихологічних, з парадоксальним, абсурдним, релятивним, невизначеним,суперечливим, з процесом нескінченного дроблення особи на безліч «я» і щозробило це заради відшукування шляхів і критеріїв реідентифікації особи вбезумному, позбавленому орієнтирів і критеріїв світі постмодерністськоївседозволеності, Мендіні з'являється в аурі інтелектуального іекзистенціального подвижництва з відомим трагічним відтінком.
Вважаючинеослабна інтелектуальна і «сентиментальна» напруга, «цинічну» нещаднарефлексії і голість почуттів, а отже, постійний дискомфорт творчої свідомостіморальним імперативом творчості в постіндустріальну епоху, Мендіні одним зперших помітив в молодому поколінні «нових дизайнерів» симптоми філістерськоїсамозаспокоєності і самовдоволення, занурення творчої думки в болотокомерційної і маньєристичної інерції.Відхід Мендіні з авансцени проектного процесу
Демонстративнийвідхід Мендіні з авансцени проектного процесу в середині 80-х років, досконалийна межі нервового зриву, був сприйнятий як знамення близького кінця героїчногоетапу «нового дизайну», проте його нова поява в перших рядах законодавців «проектногосмаку» на чолі журналу «Ollo» свідчить про те, що енергетичний, у тому числіестетичний резервуар «слабкої» рефлексії далеко не вичерпаний, і утримує відскороспішних виводів і передчасної панахиди.
Плодивоістину вулканічній діяльності Мендіні представлені в багатьох музеях світу іколекціях по всьому світу. Його роботи знаходяться в постійній експозиції Музеюсучасного мистецтва і в Метрополітен Музеї в Нью-Йорку, в Центрі Помпиду вПарижі і інших музеях.
Використані джерела
1. www.milfiera.ru/designers/alessandro_mendini/
2. www.f2f-mag.ru/prime-time/detail.php? ID=3278
3. www.dorohouse.com/info/realty: Famous/Znamenitye/news:D10
4. www.google.com.ua/search? q=Мендіні&hl=uk&prmd=i&start=10&sa=N