Реферат
на тему:
/>
М. В. Лисенко (1842—1912 pp.)
Микола Віталійович Лисенко народився 22 березня (за новим стилем) 1842 р. в с. Гриньках, Кременчуцького повіту, Полтавської губернії, в сім'ї поміщика.
Батько Миколи Віталійовича був людиною освіченою і культурною; в юності був зв'язаний з декабристським рухом.
Дитинство і рання юність Лисенка пройшли серед сільської природи і селянського побуту. Він рано пізнав народну пісню, оцінив і полюбив її на все життя.
З п'яти років хлопчик виявив надзвичайні музичні здібності і почав систематично займатись музикою. Першим його вчителем була мати-піаністка, а згодом — спеціально запрошена вчителька.
Загальну освіту майбутній композитор здобув спочатку у приватних пансіонах для хлопчиків у Києві (1852—1855 pp.), потім— у Харківській гімназії (1855—1859 pp.). В той же час він учиться гри на фортепіано (в Києві — у чехів Нейнквича та Паночіні або Поноцного; в Харкові — у Вольнера, Дмитрієва і Вільчека), виявляє неабиякий хист піаніста-виконавця і пише перші невеличкі салонні п'єски на теми українських народних мелодій. Відомо, що один з таких творів — полька для фортепіано — був надрукований у Києві.
Закінчивши в 1859 р. Харківську гімназію, Лисенко того ж року вступив на природничий факультет Харківського університету, а ще через рік перейшов на той же факультет Київського університету.
У Києві юнак зблизився з гуртком передової студентської молоді, брав участь у нелегальних студентських сходках і жадібно сприймав ідеї революційно-демократичного руху, що охопив Росію у 60-х роках XIX ст. Внаслідок цього у Лисенка загострюється інтерес до вивчення народного життя і музичного фольклору. Збір, запис, вивчення, обробка і популяризація народних пісень — все це стає одним з основних його занять.
В університеті Лисенко виявив себе як організатор і керівник студентського хору, з яким він часто виступав публічно. Репертуар цього хору складався переважно з народних пісень, записаних і оброблених самим Лисенком.
Після закінчення (в 1865 р.) Київського університету Лисенко деякий час працював у Таращанському повіті на посаді мирового посередника, а потім учився у Лейпцігській консерваторії. Яскраве музичне обдаровання дало йому можливість засвоїти повний курс навчання за два роки (1867—1869). В Лейицігу Лисенко видав свою першу збірку українських народних пісень (40 пісень) для голосу з фортепіано. Протягом усього життя композитор надрукував ряд збірок народних пісень для сольного і хорового співу.
Крім обов'язкових класних занять, Лисенко в Лейпцігу продовжував вивчати музику Глінки, Даргомижського, Серова, знайомив з нею своїх співучнів та педагогів; він часто відвідував концерти, де слухав твори Баха, Бетховена, Моцарта, Вебера та інших у виконанні кращих артистичних сил. Все це дало значно більшу користь для виховання молодого музиканта, ніж консерваторське навчання в Лейпцігу, формалізм і схоластика якого не могли задовольнити Лисенка, його все більше приваблював Петербург — великий політичний і культурний центр того часу. В 1874 р. Лисенко їде до Петербурга, де протягом двох років навчається в Петербурзькій консерваторії по класу інструментовки М. А. Римського-Корсакова. Крім цього, величезний вплив на всю наступну діяльність Миколи Віталійовича мали зустрічі його з передовими російськими музичними діячами — Стасовим, Мусоргським, Бородіним.
В Петербурзі Лисенко влаштував кілька хорових концертів, на яких пропагував українську і російську народну музику.
З 1876 р. Лисенко жив у Києві, виїжджаючи в концертні подорожі по Україні з організованими ним хоровими колективами для поширення і популяризації народної пісні.
80-і і 90-і роки були найбільш плідним періодом у творчому житті Лисенка: в цей час він написав свої кращі опери («Різдвяна ніч», «Утоплена», «Тарас Бульба»), створив багато сольних і хорових композицій на тексти Т. Шевченка, їв. Франка, Л. Українки та інших. В цей же період він пише три дитячі опери: «Коза-дереза», «Пан Коцький» і «Зима і Весна», побудовані на мотивах народних казок, пісень, танців.
З останньої чверті XIX ст. Лисенко тісно пов'язує свою діяльність з українським театром, бере активну участь в роботі трупи М. Старицького; на ґрунті пропаганди правдивого, реалістичного мистецтва і боротьби з націоналістичними тенденціями зростала і міцніла дружба композитора з кращими представниками передової української театральної культури—акторами М. Кропивницьким, М. Садовським, П. Саксаганським, М. Заньковецькою та іншими.
Тісні ідейні і творчі зв'язки підтримував Лисенко з прогресивними українськими письменниками — Іваном Франком, Лесею Українкою, Михайлом Коцюбинським; він був наставником молодшого покоління українських композиторів — М. Леонтовича, Ф. Колесси, К. Стеценка, Я. Степового та інших.
Лисенко був також у дружніх взаєминах з П. І. Чайковським.
Палкий прихильник музичної творчості прогресивних художників інших країн і народів (творів Бетховена, Баха, Шопена, Гріга), він усе життя гостро засуджував рабське плазування перед іноземщиною, сліпе копіювання музичної продукції композиторів Західної Європи.
В 1904 р. на кошти, зібрані друзями до 35-річного ювілею композитора, Лисенко відкрив музично-драматичну школу в Києві,— перший на Україні навчальний заклад, що давав вищу мистецьку освіту і скоро став основним вогнищем виховання національних професіональних мистецьких кадрів України. Школа виховала багато видатних майстрів українського мистецтва, (серед яких композитори К- Г. Стеценко, В. Верховинець, доктор мистецтвознавства, композитор Л. М. Ревуцький, народний артист УРСР О. Ватуля, проф. М. Микиша і багато інших).
Передреволюційні роки і сама революція 1905—1907 pp. дала новий творчий поштовх композитору. Твори, написані в цей період, свідчать про революційко-демократичні переконання їх автора. Це — два хори на слова їв. Франка («Ой, що в полі за димове?» та «Вічний революціонер»), хор «Гей, за наш рідний край» і монолог на слова М. Старицького «В грудях вогонь». Найбільше значення з цих творів має хор «Вічний революціонер», який і до наших днів є одною з улюблених і популярних революційних пісень. '
Останній період життя і творчості Лисенка пройшов у тяжких умовах столипінської реакції. Музична творчість останніх років життя композитора яскраво відбиває суперечності, властиві деяким, навіть передовим, діячам переджовтневого десятиріччя.
Лисенко, зв'язаний з представниками прогресивної революційно-демократичної думки в літературі і мистецтві і опозиційне настроєний до політики самодержавства, не міг не відповісти своєю творчістю на події, що навколо нього розгорталися. З другого боку, композитор був безсилий до кінця перебороти певну непослідовність, нестійкість і впадав у настрій безвільної, суб'єктивної лірики. В опері «Ноктюрн», в романсах останніх трьох років життя помічається деяке зниження демократичних тенденцій. В той же час опера-сатира «Енеїда» (за Котляревським) і сьомий випуск обробок народних пісень для голосу з фортепіано свідчать, що у творчості Лисенка переважала реалістична спрямованість.
Умер композитор 6 листопада 1912 р. Похорон Лисенка перетворився у грандіозну демонстрацію народної любові і поваги до покійного. Цілі номери газет присвячувались його життю і діяльності. Кращі представники братньої російської культури висловлювали свій глибокий сум з приводу смерті Лисенка і давали високу оцінку творчості і громадській діяльності великого українського композитора.
«Смерть Лисенка розумію як величезну втрату, — писав М. Горький в листі до М. Коцюбинського, — але, читаючи опис його похорону,… відчуваю якесь тремтіння радості в серці: як любить народ свою людину. Як глибоко повчальна ця сумна, але така могутня, прекрасна церемонія проводів людини, що відслужила своїй справі, і як радісно відчувати, що народ зрозумів велич її праці.
Прекрасна і смерть, коли вона веде за собою таке збудження життя, такий полум'яний розквіт почуття любові і поваги до покійного».
ТВОРЧІСТЬ М. В. ЛИСЕНКА
Музична спадщина композитора велика і різноманітна. Він написав 11 опер, понад 80 творів різних форм на тексти Т. Г. Шевченка, ряд композицій інструментального жанру (фантазія «Козак-шумка», перша частіша симфонії, струнне тріо та квартет, фортепіанні п'єси тощо); писав музику до театральних вистав, романси і пісні на слова різних авторів.
Опери. Величезне значення в історії української музичної культури мають опери Лисенка. Спираючись на досягнення в цій галузі російських композиторів, на досвід Гулака-Артемовськото і Сокальського, традиції українського театру, Лисенко збагатив види і жанри української опери. В його творчості вперше в умовах України оформилася історико-героїчна народна музична драма («Тарас Бульба»), опера лірико-побутова («Різдвяна ніч»), казково-фантастична («Утоплена»), опери дитячі («Коза-дереза», «Пан Коцький», «Зима і Весна»), опера-сатира («Енеїда»), опера-політичний памфлет («Андрашіада») та ін.
Майже всі музично-сценічні твори М. Лисенка написані у творчій співдружності з відомим драматургом і поетом М. Старицьким, який створив лібретто для них.
«Тарас Бульба». Найвищим досягненням композитора в галузі оперної музики слід вважати героїко-патріотичну оперу «Тарас Бульба» (1880—1890, лібретто М. Старицького за М. В. Гоголем) .
«Тарас Бульба» написаний за традиціями Глінки і Могучої кучки. Ідея любові до батьківщини, непохитна віра у незламну моральну силу народу насичує увесь твір. Тому показ народної маси займає в опері дуже значне місце.
Центральний персонаж опери — Тарас Бульба — показаний як народний месник за покривджену польською шляхтою Україну і охарактеризований в музиці рисами епічної могутності і щирої людяності.
Найяскравіші епізоди, що розкривають героїку образу Тараса,— це його пісня «Гей, літа орел» з другої дії та аріозо «Що у світі е святіше» з п'ятої дії.
«Гей, літа орел» — це пісня про нездоланну народну силу, яка жорстоко розправляється з ворогами вітчизни.
/>
Широка, мужня, епічного складу мелодія цієї пісні насичена народними зворотами і інтонаціями. У супроводі, ніби перебори струн бандури, звучать арпеджовані акорди. Все це створює яскравий і переконливий образ народного героя.
Аріозо з п'ятої дії забарвлено в суворі, урочисті тони. Високо-етичні, почуття ідейного єднання людей, біль за свою батьківщину, що стогне під іноземним і панським ярмом, знаходять своє переконливе відтворення у музиці благородно-патетичній, насиченій войовничим, бунтарським духом.
В центральному епізоді аріозо, коли Тарас говорить про знущання поневолювачів над українським народом, звучить один з найважливіших і яскравіших музичних тем всієї опери.
/>
Мужня, войовнича, вольова і цілеспрямована — вона ніби є музичним символом боротьби українського народу проти польської шляхти. Тому композитор саме цією темою починає інтродукцію опери.
Високомайстерно написана музична характеристика Насті — дружини Тараса. Настя — це узагальнений образ простої селянської жінки-козачки.
Особливо показова арія Насті. Лисенко в ній тонко і виразно передає різні переживання жінки, її тривожні передчуття, її мрії про щастя жити у своїй сім'ї, її любов до синів...
/>
/>
Яскраво і переконливо охарактеризовані й інші персонажі опери: Остап, Кобзар, Андрій.
Всю оперу побудовано за принципом чергування масових і сольних сцен, причому в міру наростання конфлікту зростає і значення народних сцен; особливо важливими і драматично напруженими є сцена виборів кошового і сцена бою під Дубном.
В їх побудові Лисенко іде за традиціями Могучої кучки і, зокрема, Мусоргського: він показує в народі й індивідуальні типи-образи і контрастні, протилежні настрої окремих груп, і могутнє звучання цілого колективу, охопленого єдиним почуттям.
У змалюванні ворожого табору— польської шляхти —Лисенко наслідує Глінку: як і в «Івані Сусаніні», так і в «Тарасі Бульбі» у музиці польських сцен використані типові ритми і звороти полонезу і мазурки. *
«Тарас Бульба» є не тільки найвищим досягненням творчого генія Лисенка, але й одною з перлин дожовтневого музичного мистецтва в цілому.
«Наталка Полтавка». Народна опера «Наталка Полтавка» займає важливе місце в історії дожовтневого українського музично-театрального мистецтва. З моменту виходу у світ (1819 р.) п'єса Котляревського «Наталка Полтавка» стала улюбленою серед найширших кіл трудящих і, успішно витримавши випробування часу, не втратила своїх ідейно-художніх якостей до наших днів.
Основна ідея п'єси — соціальна нерівність, що перешкоджає героям на їх шляху до щастя. Котляревський показує моральну перевагу простих людей, чесних трудівників, перемогу чистого і глибокого почуття над негідними розрахунками тих, хто вважає, що за гроші можна купити любов і честь.
Сільський багатій — виборний Макогоненко і хабарник возний Тетерваковський змальовані гостро-сатиричними фарбами. їм протиставлені представники бідноти — розумні, скромні, благородні— Наталка, Петро, Микола.
Музика в «Наталці Полтавці» є могутнім засобом розкриття суті образів і характерів. Ряд пісень, як, наприклад, «Віють вітри», «Сонце низенько», «Ой під вишнею», було подано в тексті п'єси самим Котляревським, прекрасним знавцем української народно-пісенної творчості. Багато композиторів до Лисенка і після нього упорядковували музику до «Наталки Полтавки», проте редакція Лисенка, закінчена ним у 1889 p., досі лишається неперевершеною. Лисенко до кінця розкрив у музиці образи і драматичні положення п'єси, виніс народну пісню у високохудожній професіональній обробці на велику оперну сцену. В цьому велике історичне значення твору Лисенка.
Музика до «Кобзаря» Т. Шевченка. Як відомо, Лисенко був одним з найкращих інтерпретаторів творчості Шевченка. Він зумів яскраво і майстерно втілити в музиці гнівний заклик поета до помсти за поневолений і знедолений народ, намалювати епічні, героїчні картини боротьби за народне щастя, передати глибокі філософські узагальнення Шевченка і ніжні, зворушливі ліричні почуття в його віршах.
Великий цикл, що називається «Музика до «Кобзаря» Т. Г. Шевченка» і охоплює твори різних жанрів і форм,— скарбниця зразків вокальної і вокально-симфонічної музики.
Серед вокально-симфонічних творів Лисенка значне місце займає чоловічий хор «Іван Гус» на текст поеми Шевченка «Єретик». Хор цей був написаний в період жорстокої реакції; розповідаючи про боротьбу волелюбного чеського народу проти папістської тиранії, він по суті показував картину тодішнього життя українського народу, поневоленого царським самодержавством.
/>
У розгорнутому інструментальному вступі, на фоні одноманітного і трагічно звучащего передзвону проходить-сувора і скорботна мелодія, що характеризує початкові слова хору «кругом неправда і неволя...»; але далі, на словах «А на апостольськім престолі чернець годований сидить», музика мужніє і переростає ніби у грізний вигук.
Чим далі, тим палкіше і пристрасніше звучить музика, твір закінчується світлим і величним хоралом без інструментального супроводу: народ вірить, що прийде час розплати за всі страждання і настане нове, радісне життя.
Кантата «Радуйся, ниво неполитая» ще яскравіше показує активний протест проти тогочасної дійсності. Цим твором Лисенко кладе початок класичній формі кантати, якої до того не існувало в українській музиці.
В ряді солоспівів з музики до «Кобзаря» Лисенко змалював галерею зворушливих жіночих образів, які глибоко страждають в умовах кріпосницького ладу («Ой одна я, одна», «Ой я свого чоловіка в дорогу послала», «Ой умер старий батько» та багато інших).
Обробки народних пісень. Неоцінимі заслуги Лисенка і в художній обробці народних пісень. В результаті багаторічної практики збирання й обробки українського музичного фольклору Лисенко видав 7 збірок пісень для голосу з фортепіано (по 40 пісень у кожній), збірки обрядових і дитячих пісень. В усіх піснях Лисенко завжди намагався якнайвиразніше передати зміст і характер художніх образів, підкреслити найбільш яскраві і цікаві особливості музичної сторони тієї чи іншої пісні. Яскравим прикладом сказаного може бути пісня «Ой зійшла зоря» з першого випуску.
/>--PAGE_BREAK--
Епічний колорит пісні виразно переданий у широкій, простій, але величній мелодичній лінії і у супроводі, що нагадує звучання українського народного інструмента ліри. Весь виклад пісні «Ой зійшла зоря» дуже стриманий і лаконічний, він подає виразну картину епічної розповіді старого лірника про давню подію, яка залишила глибокий слід у народній пам'яті.
Лисенко прекрасно знав і відчував природу багатоголосної української пісні. Музична практика (основним жанром у концертах хору Лисенка та інших хорових колективів на Україні тоді були розкладки народних пісень) вимагала від Лисенка безупинного розширення пісенного хорового репертуару. Саме в період найбільш інтенсивного розквіту диригентської діяльності Лисенка (80—90-і роки) він написав свої 12 хорових «десятків» народних пісень.
Народне багатоголосся займає велике місце в цих творах. Здебільшого поліфонічний виклад мають пісні ліричні або протяжні, сумні, з широкою, багатою на прикраси мелодією. Лисенко намагається індивідуалізувати кожний голос хору, розкриваючи тим чи іншим тембром настрої, що є в поетичному тексті і мелодії пісні.
Дуже показова щодо цього пісня «Туман, туман, туманами» з дванадцятого десятка.
/>
За своїм змістом це типова народна пісня про кохання. Основний настрій її — світла лірика. Пісня починається заспівом соліста (дуже характерним для народного хорового співу), а далі підхоплюється гуртом. Особливо цікаво виведено композитором два верхніх голоси, з яких кожний має самостійну мелодичну лінію. їм ніби акомпанує третій голос (бас).
Кращі хорові розкладки Лисенка («Чогось мені трудно-нудно», «Гей, ой чиї ж то сірі воли», «Туман, туман, туманами» та ін.) переростають значення «обробок» і являють собою самостійні, блискучі за своєю майстерністю художні музичні твори.
Романси і дуети. Серйозний вклад зробив Лисенко в українську камерну музику своїми романсами та дуетами на тексти різних авторів: їв. Франка, М. Старицького, А. Міцкевича, Л. Українки, Є. Гребінки та інших. Найбільш відомі з них — «Безмежнеє поле» і «Місяцю-князю» (слова їв. Франка), «Коли настав чудовий май», дует «Коли розлучаються двоє» (слова Г. Гейне).
Інструментальна музика. Лисенко написав одну частину симфонії, симфонічну фантазію «Козак-шумка», струнні квартет і тріо, а також ряд п'єс для фортепіано та інших інструментів.
Великі досягнення композитора і в галузі фортепіанної музики. В ній він розробляв мотиви з скарбниці народного музичного мистецтва.
Лисенко поставив українську фортепіанну музику на шлях професіоналізму, виніс її на широку концертну естраду, дав масовому слухачеві.
Висока майстерність, добра піаністична звучність і зручність для виконання — риси, типові для багатьох творів композитора.
Особливою популярністю користуються фортепіанні рапсодії Лисенка (зокрема друга), «Героїчне скерцо», сюїта з 6 українських народних пісень, «Елегія» та ін., що увійшли в золотий фонд вітчизняної фортепіанної літератури.
Творчість М. В. Лисенка займає центральне місце в історії розвитку української музичної культури дожовтневого періоду. Лисенко —• класик української музики. Формування ідейно-естетичних принципів композитора проходило під благотворним впливом ідей революційних демократів: В. Бєлінського, М. Чернишевського, Т. Шевченка, а також творчості російських композиторів-класиків — М. Глінки, О. Даргомижського, О. Бородіна, М. Мусоргського, М. Римського-Корсакова, П. Чайковського.
Лисенко підсумував у своїй творчості великий історичний період розвитку української музичної культури і на основі всебічного, глибокого вивчення народного життя і творчості створив національну реалістичну музичну школу.
Творчості Лисенка, як і взагалі класичній музиці, властиві глибока ідейність, народність, реалізм, органічна єдність змісту і форми, висока професіональна майстерність.
У своїх композиціях Лисенко створив галерею народних типів. Взяті з самого життя, вони відзначаються реалістичністю художнього втілення і широтою узагальнення.
Засоби музичної виразності у Лисенка виростають з народнопісенних інтонацій і зворотів. Уміння передати зміст народної творчості, розкрити її виражальні можливості, правильно відобразити психологію народу з допомогою засобів музичної творчості — такі характерні риси Лисенка-художника.
Діяльність Лисенка дуже широка: він був композитор, піаніст, педагог, диригент, вчений-фольклорист, активний музично-громадський діяч.
Своїми теоретичними роботами (про характерні особливості українських дум і пісень, що їх виконував кобзар Остап Вересай, про українські народні музичні інструменти та ін.) він зробив цінний вклад у вітчизняну науку про народну музичну творчість.
Як художник-демократ Лисенко у своїх творах правдиво відобразив життя народу і його боротьбу проти визискувачів. Глибокий патріотизм, народність і реалізм — основні риси творчості Лисенка. На цих благородних засадах виховувались і продовжували почату Лисенком справу його найближчі послідовники — К. Стеценко, М. Леонтович, Я. Степовий,
Під впливом Лисенка формувалась і розвивалась творчість українських радянських композиторів — Л. Ревуцького, С. Людкевича, М. Вериківського, Г. Верьовки, П. Козицького, представників молодшого покоління — П. Майбороди, Г. Жуковського. А. Свєчнікова та інших.