Світоглядні уявлення та вірування

Контрольнаробота
зпредмету «Українське народознавство»
натему: «Світоглядні уявлення та вірування»

Зміст
Вступ
1. Людина. Доля. Душа
2. Демонологія
3. Довколишній світ
Список літератури

Вступ
Кожна людинавизначає своє ставлення до себе, до інших людей, до світу. Вона замислюєтьсянад своїми вчинками, намагається усвідомити їх на основі власного досвіду.Водночас людина успадковує багату «пам'ять віків» попередніхпоколінь, їх традиції, вірування. Так стихійно формується світогляд людини,який охоплює знання, переконання, прагнення, сподівання.
Втілюючи загальнебачення і розуміння місця людини в світі, світогляд впливає на її життєвіпозиції та вчинки. Отже, світогляд не обмежується пізнанням. Крім пізнання ідій, він передбачає як самооцінку людини, так і оцінку її довкілля. З огляду наце можна вирізнити такі три складові світогляду: пізнавальну, вартісну іповоджувальну.
Поряд з індивідуальнимсвітоглядом людини існує світогляд великих чи малих груп людей (націй,соціальних верств, етнографічних груп, родини тощо), який у процесі історичногорозвитку зазнає певних, нерідко значних, змін. Таким чином, світогляд населеннярізних регіонів України попри все спільне, що властиве нашому народові,відзначається певною специфікою. Так само він не однаковий для різнихісторичних періодів. Наприклад, світогляд наших предків дохристиянських часівне тотожний світоглядові козацької доби чи сьогодення, хоча не можназаперечувати їх спадковості. Тому цю філософську категорію слід трактувати зпозицій конкретно-історичних, соціальних і регіональних особливостей.

1. Людина. Доля.Душа
У життєво-практичномусвітогляді важливе місце посідають уявлення та вірування.
Уявлення — це образ якогось предметачи явища, який міг сприйматися раніше і відтворився в пам'яті або створенийуявою. Воно стосується не лише минулого й теперішнього, а й майбутнього. Ународному світогляді переважають уявлення як плід власне уяви, що стосуєтьсятаких ситуацій, яких людина повністю ніколи не реалізовувала в дійсності. Отже,йдеться про перетворювальне, а також спотворене. відображення реальнихпредметів і явищ. Релігійні уявлення людей називаються віруваннями. Вонисприймаються за істинні без перевірки, на віру. Віра становить основурелігійного світогляду. Релігійні люди переконані в існуванні надприродних силта в їх визначальній ролі у світі.
Світоглядукраїнського народу завжди мав яскраво виражене релігійне спрямування, щопідтверджували як вітчизняні, так і чужоземні вчені. Швейцарський етнограф і письменникГанс Цбінден, який побував 1932 р. на храмовому святі у гуцульському селіКриворівня, писав: "Із пізнання цих найпростіших (як і найбагатших)розгалужень культури має значення те, до чого ми з тяжким трудом нановодоходимо, що тільки на живій основі релігійного життя, яке єднає усіх членів урізноформну одиницю, можливе найбагатше виявлення своєрідного життя зрілоїіндивідуальності, повний розвиток правдивої влади".
Віруваннянеобхідно відрізняти від повір'їв — своєрідних народних уявлень про залежністьлюдини та її долі від явищ навколишнього світу. Народні повір'я широко />/>/>/>відображені в усній народній творчості,зокрема в переказах, легендах тощо.
Світоглядукраїнського народу має властивість переносити на світобудову якості людини. Щеу 30-х роках XX ст. Ганс Цбінден записав переказ проЗемлю, який побутував серед людей старшого покоління на Гуцульщині. За цимпереказом, наша планета нагадує велетенський людський організм, різні частиниякого асоціюються з певним містом або регіоном: голова — з цісарським містомВіднем, пуповина — з папським містом Римом, груди й робочі руки — з багатимирівнинами Покуття, Поділля та Наддніпрянської України, а черево — «шляхетчиною»,тобто Польщею.
Як глибокорелігійний народ українці вірили у потойбічне життя, де людина знаходить утіху.Проте погляди на душу не залишались сталими. У дохристиянські часи наші предкине мали єдиного уявлення про душу. Припускалось існуван-82 ня кількох душ воднієї людини.
Після прийняттяхристиянства уявлення про душу зазнало докорінних змін. Якщо за переконаннямязичників світ мерців був безликим, то за християнськими віруваннями душазберігає свої індивідуальні особливості навіть у загробному жита. Однак загріхи вона може набирати іншого вигляду.
У народнихвіруваннях нема чіткого погляду на те, звідки походить душа, де вона перебуває,як покидає тіло. Душі померлих сприймались як реальні істоти: вони розмовляють,п'ють, їдять. Праведним душам у потойбічному світі ведеться добре. Душігрішників караються: вони голодують або змушені їсти золу.
Вірування узагробне життя було всеохоплюючим, але інколи прості люди не уявляли собі життяу потойбічному світі. Наприкінці минулого століття селяни Київщини частовідповідали на такі запитання словами: «А Бог його знає: ніхто з тогосвіту не вертався». Навіть побожні люди вважали, що для того, абипотрапити в рай, треба заробити своїми добрими ділами, а не тількивідправлянням релігійних обрядів.
Побутувало й іншетрактування душі. Наприклад, ще на початку нашого століття на Слобожанщині душаототожнювалась з Долею, щодо якої існували різні погляди: Доля — душа предків;Доля — ангел; Доля — душа людини, або її двійник.
Доля як душапредків — не що інше як збережений старовинний культ предків, охоронцівродинного вогнища. Люди вважали, що Доля вмирає разом з людиною. Хоч такийпогляд переважав, були й інші повір'я, за якими Доля померлого живе в йогомогилі або спочиває на ній. Щоб викликати її, треба перескочити через могилу,хоча не виключена можливість появи замість щасливої Долі лихої, тобто Недолі.
У деяких випадкахДолі померлих ототожнювались з живими людьми. Побутувала думка, що померлінавідують живих родичів. Це стосується, насамперед, померлих матерів, які «доглядають»осиротілих дітей. Улюблений час для таких відвідин — ніч.
Уважалось, щопомерлі родичі присутні й на своїх поминках. Вони можуть приходити напередоднівеликих свят, тому їм треба залишати після вечері їжу. Інколи Долі померлихможуть з'являтися у вигляді злих чи примхливих істот, що нагадують домовиків.Якщо вони не знаходять своїх улюблених страв, якими хочуть поласувати, томожуть навіть побити живих людей. Щоби позбутись такої Долі, її необхідноспіймати або відслужити на могилі «заклятий» молебень.
Релігійністьукраїнців виявляється в тому, що за їхніми віруваннями Доля дається Богом.Проте не заперечується, що батько й мати також обдаровують своїх дітей Долею.Згадаймо пісні про матір, яка не могла дати синові ні щастя, ні Долі.
Людидотримувались різних поглядів щодо місця перебування Долі. Одні вважали, щоДолі не можна ні продати, ні обміняти, бо вона завжди знайде людину, якійналежить. Від неї не сховаєшся і не втечеш. Інші, навпаки, вірили, що більшістьлюдей має знайти свою Долю. Вона уявлялась духом, який здатний набувати різнихобразів людини або тварини. Доля завжди полишає дітей, яких прокляли батько чимати.
Доля вимагаєпошани від людей. Вони повинні займатись саме тією справою, якій служить Долякожної людини.
/>/>/>/>/>/>Цікаве трактування Долі-ангела. Ще вматеринському лоні ангел-охоронець навчає дитину всього того, що вона має знатив майбутньому земному житті. При народженні дитини цей ангел б'є пальцем по їїверхній губі, тому вона забуває те, чого навчилась до народження. Отже, вземному житті людині доводиться все пригадувати. Нарешті Доля сприймається як душалюдини, або її двійник. Така доля попереджає свого власника про нещастя, яке нанього чатує. Тоді людина сумує, нудиться, відчуває втрату фізичних сил. Доляможе плакати, кликати людину туди, де повинно сповнитись призначене їй. За повір'ями,Доля, як і Недоля, з'являється людині протягом року. Проте лише в певні дні(Різдво, Щедрий вечір, Великдень) можна побачити її у вигляді двійника. Якщо наРіздво людина вийде у двір з ложкою, якою обідала, то побачить свою Долю. Останняз'явиться на вулиці і покличе людину по імені. Так само можна побачити свою Долюй на Щедрий вечір. На Великдень Доля являється людині, яка вийшла на ворота з освяченоюкрашанкою, після того, коли перейдуть усі люди з церкви. Ряд народних повір'ївпов'язано з померлими, їх мандрівками по світу. Причини цього можуть бутирізні. В одних випадках — за життя ця людина не обходила ніколи навколо церквиз процесією, в інших — її не відпоминали. Жінка приходить, бо їй не вклали дорук свічку під час смерті. Найчастіше такою причиною є журба за полишеноюродиною, насамперед осиротілими дітьми, намагання полегшити їхнє життя. Буває,померлий хоче помститися живому — мерці, як відомо, здатні робити живим збиткиі навіть вчиняти злочини.
У певні дні року(на Всіх Святих, на Поклони, в задушні дні тощо) мерці сходяться набогослуження. На Страсті померлий священик не тільки править Службу Божу, а йсповідає і причащає мерців.
Позбутисьнадокучливих мерців можна різними способами. Наприклад, на мерця кидаютьподушку, ловлять його свяченим поясом, намагаються чимось здивувати. Танайпевніший спосіб припинити відвідини — вбити на могилі мерця осиковий кіл, боосика вважалась нечистим,: заклятим деревом.
Серед небіжчиківвиділяються покутники, потопельники і повісельники.
Покутники немають на тому світі спокою за гріхи в земному житті. Час їхньої сповіді неозначений, але залежить від міри їх скоєного. Вони ходять доти, доки самі неспокутують свого гріха або доки хтось з рідних чи знайомих не загладить їхньоїпровини. Потопельники і повісельники мають право сім років ходити по світу ілякати людей. Вони з'являються в людській подобі. Повісельники перевтілюються,можуть женитися і запрошувати на своє весілля живих людей.
У традиційнихповір'ях простежується негативне ставлення до втручання померлих у життя людей.На Бойківщині вживалися різні ритуальні засоби, аби запобігти такому небажаномувтручанню. Приміром, у руки покійника клали гроші, а в домовину — його улюбленіречі, виносили домовину з хати так, щоб небіжчик лежав ногами наперед, задомовиною до кладовища сипали по дорозі мак. Різні замовляння також оберігаливід покійників. Ще в нашому столітті в різних районах України були поширенівірування про осіб з надприродною силою "і надприродними властивостями.Йшлося про чарівників і відьом, які зналися з нечистою силою, та знахарів, щомогли зняти вроки та вилікувати худобу. Вони володіли такими таємницями природи,які були невідомі «звичайним» людям.
На початку нашогостоліття гуцули вірили в те, що колись існували такі сторожі релігійнихтрадицій, як віщуни, ясновидці, мудреці або примівники, що жили в горах. Якдуховні виховники народу, що відзначаються глибокою побожністю, вониутверджували в ньому дух миру і любові, захищали людей від лихих сил, які.походять від деяких поганських богів, а також від мавок та русалок, що блукалипо лісах і зачаровували людських дітей, та від лихих людей. Такі віщуни,провидці, мудреці або примівники добре знали таємну науку про чудодійні сили,що дрімають у землі, камінні, воді, деревах тощо.
У деяких селахБойківщини «незвичайною» силою наділялись «хмарники», «тучники»,яких задобрювали грішми або сільськогосподарськими продуктами. Горяни буливпевнені,/>/>/> що такі люди здатнівідвернути град, бурю, інші стихійні лиха. Надзвичайними якостямиобдаровувалися також «ворожильники», майстри-будівельники, мельники.За бойківськими повір'ями, «ворожильники» відгадували долю людини,майстри-будівельники мали здатність побудувати щасливу хату, а мельники лише задопомогою «нечистої сили» могли приборкати стихію води.
За традиційнимиповір'ями, великої шкоди людям завдавали упирі. їх вважали за людей з двомадушами. Якщо за життя вони приносять людям лихо, то після смерті упирі щенебезпечніші. Тоді одна їхня душа покидає тіло, а з другою вони виходять ізмогили. Різні нещастя (пошесті, повені, посухи тощо) — справа рук упирів. Удеяких місцевостях України упирям приписувався вампіризм (висмоктування крові злюдей під час їхнього сну).
Як і інші народи,українці надавали великого значення сновидінням. За народними повір'ями, Сон —це добрий і не страшний кудлатий чоловік з чотирма очима. Його помічницею єДрімота. Вони мають дивовижну силу. Сни тлумачились на двох рівнях — побутовомуі знахарському. Про перший рівень йдеться тоді, коли сон тлумачить той, хто самйого бачив. Пояснення снів залежало від тижневого календаря сновидів. Народвірив у різні магічні дії та заговори на погані сни. Другий рівень ґрунтувавсяна певних знаннях і спостереженнях та залежав від місячного календаря.
Різні варіантитлумачення снів уже в нашому столітті були зібрані в селі ГудзівкаЗвенигородського району на Черкащині. Вони були покладені в основу короткогоукраїнського сонника. За цим сонником, бачити бабу у сні означає радість у родині,батька — щастя, бандуриста — веселі дні, вареники — гості, зілля — довге життя,а бурю — погані новини або сварку, вербу — нещастя у коханні, освітлене вікно —смуток, затяжний дощ — неприємності, жовте листя — слабість і т. ін. Дещо в цьомусоннику збігається з подібними поясненнями в інших народів. Йдеться, зокрема,про зв'язок змін у природі зі снами про покійників. Вважалось також, що сон проходіння по снігу означає похорон.
2. Демонологія
Під демонологією розуміютьсяуявлення українців про злих духів (демонів), що дійшли з давніх часів.Демонічні істоти слід відрізняти від «непростих». Наприклад, гуцуливідносили до останніх знахарів, примівників, градівників, віщунів та інших,вважали їх земним втіленням уявних незвичайних властивостей — як фізичних, такі духовних. Демони — це фантастичні істоти.
Найпопулярнішимдемонічним персонажем у нашого народу був чорт. За народними віруваннями, чортвже був перед створенням світу, коли панував хаос. Бог побачив його в піні та.взяв зі собою, але незабаром чорт збунтувався проти Бога. Його назва пішла віддавньої назви волхва. Під впливом християнської релігії волхви, які начебтоволоділи язичницькими таємницями, почали трактуватись у новому світлі.
У народнихуявленнях чорти наділяються рисами побутового характеру, спільними для багатьохрегіонів України. Відомий етнограф Володимир Гнатюк так описував образ чорта внародних уявленнях: «Чорта уявляють чорним чоловіком з гачкуватим носом,із двома рогами і з кігтями на руках, ліктях, колінах і ногах. Чорт має собачуморду, загнений хвіст, а роги ховає під круглим капелюхом із широкими крисами.Вбраний в коротеньку куртку і вузькі панталони». Інколи народ «одягає»чорта у «німецький» одяг.
Люди вірили, щочорти належать до певних рангів. Гуцули вважали, що найголовніший чортназивається «арідником» і йому підпорядковані чорти нижчого рангу: «дідьки»,«біси», «юдники», «щезники». На Полтавщинінаприкінці минулого століття чортів називали іменами: «сатанаїл», «сатанюк»,"ідол", «демон», «нечистий», «куций», «лукавий»та ін. Такі різні назви зумовлені ще й тим, що в Україні вимовляти ім'я чортаважалось непристойним, тому українські селяни, перш ніж виголосити це слово, просилипробачення.
Чорти, занародними повір'ями, могли перевтілюватись у різних тварин (цапа, коня, собакутощо), з'являтись в образі парубків і свататись до дівчат. На Лубенщині />/>/>/>/>/>чортам приписували винахідгорілки і тютюну, а також розведення бур'янів. Вважалось, що чорти, як і люди,народжуються, одружуються, але ніколи не вмирають. На них перетворюютьсянехрещені померлі діти. Дуже часто чорти викрадають людських дітей і підкидаютьсвоїх. Багаті чорти можуть допомогти розбагатіти людям. Для цього людинаповинна віддати чортові душу, підтвердивши свою згоду запискою, написаноюкров'ю з мізинця. Від чорта пішли всі нечисті духи на землі (водяники,болотяники, лісовики, польовики та ін.). Усім слов'янським народам відомийобраз блуда. Оригінальністю відзначається знаний лише в західній частиніГуцульщини чугайстер («чугайстрин», «чугайстрик») — лісовалюдина. Він вищий ростом від смерек і з'являється в білому одязі. До людейставиться доброзичливо, але харчується м'ясом нявок («лісовиць»), якепече на вогні. Образ чугайстра змалював Михайло Коцюбинський у повісті «Тінізабутих предків». Про домовика у народі поширювались різні повір'я. Так, уцентральній частині України він буцімто з'являвся лише у Страсний четвер нагорищі. Жителі Харківщини вважали, що домовика можна побачити під Новий рік, наРіздво чи Великдень, а також в інші дні. Трактування цього образу далеко неоднозначне, навіть протилежне: в одних випадках він допомагає господареві вроботі, в інших — нічим не відрізняється від диявола.
За гуцульськоюверсією, кожен багач має хатнього чорта і користується його послугами. До речі,ці погляди були поширені наприкінці минулого століття і на Бойківщині. Якщовірити їм, то тільки заможні господарі мали поміч від дідька («хованця»,«вихованка»), який допомагав їм у різній роботі, доглядав дітей іхудобу.
У східнихобластях України побутували й інші трактування домовика («домівника»),або домового дідька. Він приходив як сажотрус і міг скоїти чимало лиха(мордувати коней, лякати дітей, душити господаря тощо).
Серед інших представників«нечистої сили» дуже часто згадуються вовкулаки, русалки, мавки,лісниці тощо. Безумовно, у процесі свого розвитку український народ не міг не переосмислюватирізних демонічних істот. Проте залишки давніх уявлень дійшли і до наших днів.
світоглядвірування уявлення сновидіння
3. Довколишнійсвіт
У первіснихвіруваннях живі істоти — тварини, птахи, рослини — нагадували людей; вони жили,відчували, сприймали світ. Наші предки вірили, що напередодні Нового року волирозмовляють людською мовою. Чайка вважалась перевтіленою жінкою-удовицею, якапісля смерті чоловіка літає й кигикає над його могилою. І навпаки, зозуля — цежінка, яка вбила свого чоловіка і тому приречена блукати й поневірятись. Заіншими повір'ями, на чайку й зозулю перетворено дівчат, які наважились лякатиСпасителя за його земного життя.
Люди вірили, щовсі перетворення відбуваються за волею Бога. Проте припускається, що таку силумають і чорти, а також чарівники, відьми та ін.
Люди по-різномутлумачили походження тварин. Уважалось, що кінь — це перевтілений диявол,ведмідь — лісова людина, яка колись не впустила до хати на ночівлю ченців. Заповір'ями, зайця і козу створив чорт, а вовки самі їдять чортів. За добруістоту визнавався кіт, якого створив Бог як друга людини. Деякі тварининаділялись чародійними властивостями. До таких належали ящірки, оскільки їхні.яєчка допомагають дівчатам і жінкам причаровувати чоловіків.
Цікаві віруваннянашого народу пов'язані з конем, поява якого сягає часів початку хліборобствавигнаних з раю Адама і Єви. Посланий ангел перетворив на коня диявола, щозаважав Адамові працювати в полі. Кінь не може наїстися за провину, оскількипід час народження Ісуса Христа їв сіно з його ясел. Так ще в минулому століттівважали на Харківщині, Поділлі й Волині. На відміну від коня, воли створеніБогом, який благословив їх за те, що вони зігрівали своїм диханням народженуБожу дитину в яслах. Волів не дозволяється бити коромислом. Лагідно й шанобливоставились у давнину до корови. На Слобожанщині з коровою навіть христосались наВеликдень, підкурювали, давали їй свячене тощо. Побутувала думка, що коровавідчуває «лихе око». її можна зурочити, але люди здавна знали засобияк цьому протидіяти.
/>Уважалось, що вівці створені Богом,який благословив їх для їжі людям за те, що вони зігрівали народженогоСпасителя. У той же час до кози і цапа виробилось протилежне ставлення.Мешканці Поділля і Харківщини вірили, що це диявольські сотворіння: коза —невдала спроба створити, за прикладом Бога, корову, а цап — відтворення дияволомвласного образу й подоби. Різні повір'я народились у нашого народу про дикихзвірів. Як не дивно, вовк — ворог диявола. На Полтавщині розповідали, щововків, собак, лисиць, диких кіз, кабанів, зайців та інших звірів виліпив чортз глини. Коли Бог прийшов подивитись на роботу чорта, той вигукнув: «Гужа!».Проте вовки і собаки не послухали — за повелінням Бога вони накинулись начорта. З того часу вовки їдять чортів.
Вовкамиопікується святий Юрій, який призначає їм у поживу не лише тварин, а й людей. ВОлександрійському 90 повіті ще в минулому столітті вовків називали «Юріївимисобаками». Подібні повір'я про вовків існують також серед естонців таалбанців.
Існували різніпогляди на походження ведмедя. Як уже зазначалось, люди вірили, що ведмідь — цеперетворена лісова людина, яка не хотіла впустити до хати ченців. Так колисьрозповідали на Київщині. У Житомирському повіті твердили, що ведмідь виник злюдини-чаклуна. На Харківщині вважали, що ведмеді — це перетворені чоловік іжінка, які були надмірно жадібними.
Певне місце вуявленнях українського народу посідають заложні тварини, які перебувають урозпорядженні нечистої сили або навіть стають її посланцями, охороняють різніскарби. Це коні, вовки, ведмеді, леви, козенята, квочки та ін. Подібні уявленнявиникли, мабуть, тому, що гроші нерідко ховали в шкури тварин. Інколи на скарбиклали забитих тварин, що навмисне забивались для зароку. Над заклятим скарбомзамордовували тварину, переважно барана, бо така ж смерть мала чекати й того,хто наважиться поцупити скарб.
Скарби моглиз'являтись на місці, де їх заховано, у вигляді тварини або її голови. Задеякими повір'ями, тварини-скарби могли приходити самі до того, кому вонисуджені.
Чимало повір'ївпов'язувалось з птахами та їх походженням. Причому вони різнилися навіть умежах одного району. Наприклад, у слободі Біло-Куракиній Старобільського повітуна Луганщині курку шанували як Божу птицю, а вже в слободі Мікільській того жповіту її вважали за прокляту Богом. Проте курка благословенна вже за те, щонесе яйця й вони освячуються з паскою. Щоби курка неслась, треба її погодуватина Новий рік і Водохреща кутею та ще на друге свято окропити свяченою водою.
З птахами пов'язувалисяй різноманітні прикмети. Так, сороки, ворони, синиці, горобці, пугачі, лелекиприносять людям новини. Коли скрекоче сорока, стукає у шибку синиця — будутьгості. І навпаки, якщо б'ється в шибку горобець або закряче ворон чи закричитьнад хатою пугач, треба чекати мерця. Навіть спів соловейка пізньої пори рокулюди сприймали за велике нещастя. Натомість півень шанувався як охоронець господарствавід нечистої сили. Про релігійний характер світогляду українського народусвідчать повір'я щодо походження різних птахів. Одні з них вважаються Божими (лелека,дятел, іноді зозуля), інші — зловісними або проклятими (крук, сова, пугач).Аналогічне ставлення й до рослинного світу. Так, походження лісу пов'язується зБожим прокляттям змія після гріхопадіння прабатьків. На Поділлі.вірили, щопроклятий змій пішов під землю: де він лазив, там виростав ліс. УСтаробільському повіті вважали, що фруктові дерева створені Богом, а шипшина —лукавим. У сухій вербі та очереті, за повір'ями, сидять чорти. Дивне ставленнявиробилося до каштана: якщо дерево досягає зросту людини, що його посадила, товона, мовляв, умирає. Благословенні дерева — липа й сосна. Липа відвертаєпрокляття, які жінки посилають чоловікам; а сосну шанують тому, що її деревинає не придатною для вироблення цвяхів, якими прибивали Спасителя до хреста.
На такі ж групи,як і дерева, можна поділити квіти, трави і злаки. Усе те, що корисне людині,насадив Бог, а все шкідливе — від лукавого. Цілий ряд рослин наділявся цілющимивластивостями, що тепер підтверджується наукою.
/>Вогонь і вода були для наших предківсвятими. Плювати у вогонь чи воду, як і вживати лайливі слова, вважалось затяжкий гріх.
Вода з деякихджерел була цілющою. У Галичині такі джерела називались «криничками».В усіх місцевостях України біля води здійснювались різні обряди, насамперед, насвято Купали. На Йордан на берегах річок і озер відправлялись богослужіння зосвяченням води. Така вода зберігалась у кожній хаті, а в деяких місцевостях(приміром, на Харківщині) її ніколи не давали сторонньому. Крім йорданської,цілющої сили, за народними віруваннями, набирала також святвечірня істрітенська вода. Свяченою водою скроплювали хату, господарські будівлі, двір,аби вигнати з них «нечисту силу».
Окрім свяченоїводи, цілющі властивості мали також «непочата вода» і вода "Єлена".«Непочата вода» зачерпується щоранку до сходу сонця першою з ріки,колодязя або криниці чи навіть із трьох криниць. Щоби така вода не втратиласвоїх властивостей, той, хто її ніс, не мав права розмовляти зі зустрічнимилюдьми. У деяких місцевостях на Харківщині та Поділлі люди вірували, що такавода рятує від хвороби і використовували її для купання недужих дітей.
Аби набрати води "Єлена",треба йти по неї натщесерце, а повертатись так, як і з «непочатою водою».У Літинському повіті на Поділлі люди примовляли: «Водо Єлено! Очищаєш лугий береги, очисть мене від усього злого, болісті й слабості». Така водамала допомагати від пристріту, курячої сліпоти, «підвію вихра» таінших хвороб.
Різні уявленняпоширювались про джерела, ріки, озера, ставки та моря. На Холмщині вважали, щовсі вони беруть початок з морів, а в Луцькому повіті вірили, що рікипочинаються з криниць. Цікаве повір'я було в Грубешівському повіті на Волині.Там ріки порівнювались з жилами людини, а також казали, що вночі передВодохрещами у цілому світі вода на якийсь час стає вином. На Поділлі вірили, щоморе має у дні отвори, через які йде дощ у підземному світі. У деякихмісцевостях Поділля і Лівобережжя України твердили, що ставки та озераутворюються на місці, де скоєно тяжкий злочин.
Як ужезгадувалось, вогонь вважався святим, але мстивим. Павло Чубинський записав відлюдей такі слова: «Ми шануємо вогонь як Бога. Він — наш дорогий гість. Віняк розгнівається й візьме, то другому вже того не дасть». У народі неіснувало єдиного погляду щодо походження вогню. Так, мешканці Житомирськогоповіту ставились до вогню як до ангела і казали, що він походить від каміння.На Поділлі в одних місцевостях винахід вогню приписували чортові, в інших —староєврейському царю Соломонові. За деякими повір'ями, виникнення вогнюпов'язували зі земним життям Христа (Луцький повіт).
Вогонь посідавважливе місце у віруваннях гуцулів, прикладом чого є ватра. її запалювали біляхати напередодні всіх великих свят. Вогонь використовувався у різних обрядах якохоронний засіб від чарів. Він вважався талісманом, опікуном дому. Неодміннимритуалом у різних заходах був «живий вогонь», що добувався тертямшматків дерева.
У деяких селахГаличини вогонь і досі запалюється біля церкви у суботу перед Великоднем ігорить упродовж усіх свят.
Від вогнів требавідрізняти вогники, які з'являються на кладовищах і болотах. Пояснюють їхпо-різному. Наприклад, в Ушицькому повіті блукаючі вогники на цвинтарях одніприписували чортам та упирям, інші — ангелам, які запалюють їх на могилахправедників. На Поділлі казали, що такі вогники спалахують на могилах дужевеликих грішників. Вогники на болотах, вважали жителі різних регіонів України,запалюються дияволом і вказують на місце його проживання. Проте найпоширенішимсеред нашого народу було повір'я, що ці вогники спалахують на місці закопанихскарбів.
Наші предки немогли не цікавитись Землею, на якій вони жили. Про неї говорили різне. їїуявляли круглою, як корж, що плаває на воді. Гуцули вірили, що Земля створенаБогом з ґрунту, який винесений з морських глибин, стоїть на воді, оточена нею зусіх боків. У деяких повітах на Лівобережжі
/>України та Волині Землю порівнювали зжовтком яйця, навколо якого — вода (білок). Тому Земля ніколи не сходиться знебом. На краю Землі розташована Америка, де живуть такі багаті люди, щопокривають дахи будинків сріблом і золотом.
Площиною вважалиЗемлю у переважній більшості районів України, хоча в різних місцевостях булипевні відмінності в уявленнях.
Оригінальніпогляди побутували в минулому столітті на Холмщині. Тут Землю уявляли півкулею,на краю якої живуть люди, що харчуються лише рибою, назбираною на березі моря.
За деякимиповір'ями (Холмщина, Київщина), у середині Землі знаходиться пекло, де у вічномувогні — аж до Страшного Суду — мордуються грішники. У Грубешівському повітівважали, що в надрах Землі існує інший світ, мешканці якого мають нас за богів.У різних регіонах України були поширені погляди щодо рахманів — особливогохристиянського народу, який не знав відліку часу, а тому не орієнтувався, коли требасвяткувати Великдень. З віруванням у країну рахманів було пов'язане святкуваннягуцулами «Рахманського Великодня», який відзначався через місяцьпісля найбільшого християнського свята. На Великдень гуцули кидали у хвиліпотоків і рік писанки, на яких зображено хрести, церковні бані, образиКальварійської гори тощо. Ці гуцульські посланці мали потішати добрих святих істот— рахманів, посередників між небом і Землею. Приклавши вухо до землі, гуцулислухали рахманські дзвони. У цей день рахмани начебто благословляли ниви, хатиі худобу селян. На «Рахманський Великдень» заборонялося працювати —щоби земля не спливла кров'ю.
Гуцули мали своїуявлення щодо розташування пекла й раю. Брама до пекла знаходиться далеко наСході, в краю сироїдів. На противагу їй інша брама до раю — далеко за морем,коло Риму, від якого небесні сходи ведуть на гору Сіон, до небесного містаЄрусалиму. На найвищих горах, між небом і землею, лежить Рахманська земля,країна досконалості. За іншими повір'ями рахмани, живуть під землею. Такстверджують, зокрема, на Волині та Поділлі.
Повсюдним вУкраїні є вірування у множинність небес. Ми бачимо не небо, а лише оболоки. їхналічується сім, і лише за ними знаходиться справжнє небо. Воно червоногокольору і вже цим відрізняється від синіх оболоків. За іншими повір'ями, ангелий святі населяють видиму частину неба, яке закриває невидиму частину —імперське небо, де є Бог. Бувають ночі, коли імперське небо «відкривається»і його можуть побачити щасливі люди. Імперське небо таке яскраве, як Сонце.
Сонце — цар неба,око або обличчя Бога. Здавна воно сприймалося як вогняна куля, велике коло абоколесо. Повсюдно, лише за деякими поодинокими винятками, наші предки в минуломустолітті вважали, що Земля стоїть непорушно, а Сонце рухається і ввечері йдевідпочивати, сховавшись за Землю.
Місяць, заповір'ями, нагадує людину, яка народжується, росте і вмирає. Так розпорядивсяБог, бо на місяцевій поверхні зображено вбивство Каїном Авеля. Місяць маєбезпосередній вплив на долю людей, на тварини і рослини. Аби улестити Місяця, уВінницькому повіті радили молитись молодикові. Місяць наділявся цілющимивластивостями: зібрані при молодику лікарські рослини і коріння мали чудодійнісили.
Зірки такожтрактувались людьми по-різному. Так, на Волині їх називали дітьми Сонця, вЛітинському повіті сприймали як свічі, запалені Богом після народження людини,в Грубешівському повіті на них дивились, як на ангелів, па Холмщині у нихвбачали душі померлих безгрішних людей, а в Ушицькому повіті (подекуди — і вЖитомирському) — навпаки, грішні душі, які спокутують свої гріхи. Українськіназви сузір'їв мають суто земне походження (Віз, Квочка, Чепіга, Косарі, Пасікаі т. ін.). Усі народні повір'я передають, що Чумацький Шлях — це дорога. НаВолині, Лівобережжі України, на Поділлі та Холмщині вважали, що він показує, якдістатися з Москви до Єрусалиму, до якого тече ріка Дунай.
Отже, навітьпобіжний аналіз світоглядних уявлень і вірувань українців у різні часи та врізних регіонах підтверджує, що осереддя світогляду нашого народу становить людина, їїдуша, доля, життя. Через таку призму сприймається і довколишній світ.

Список літератури
1.Виклади давньослов'янських легенд, абоміфологія / Уклад. А. Ф. Головацький. К., 2005.
2.Нечуй-Левицький І. Світогляд українськогонароду: Ескіз української міфології. К., 2001.
3.Подорожі в Українські Карпати / Збірник.Львів, 2003.
4.Українські народні казки. К., 2002.
5.Українські народні пісні та думи. К., 2002.
6.Українські народні прислів'я та приказки. К., 2004.
7.Українці: народні вірування, повір'я,демонологія. К., 2006.