Міністерство освіти і науки України
Чернігівський державний педагогічний університет
імені Т.Г. Шевченка
Реферат
На тему:
“Видатнідіячі Чернігівщини”
Виконав:
Студент історичного факультету
Кашка Богдан
Чернігів 2007
План
1. Культурне життя Чернігова кінцяХІХ – поч. ХХ ст.
2. Першадрукована книга в Чернігові
3. Родина Коцюбинських ігромадська бібліотека
4. БібліографічнаЧернігівщина
1. Культурне життя Чернігова кінцяХІХ – поч. ХХ ст.
Кінець ХІХ – поч. ХХ ст. був одниміз яскравих і плідних періодів у розвитку культури Чернігова. Він ніби увібравв себе все те краще, що робилося до цього прогресивно настроєними діячами. Якщов економічному розвиткові місто залишилося центром лише ремісничо-кустарнихпромислів, то у культурному відношенні воно мало провідне значення і поруч з Києвом,Харковом, Одесою відігравало визначальну роль в розвитку культури України,особливо в галузі літератури.
Звертаємось до окремих фактів, якіпереконають нас в цьому. У 1877 р. у місті було відкрито бібліотеку, а в 1900р. на базі колекції відомого мецената, збирача і діяча культури В.В. Тарновського,яку він подарував місту, а до її складу входило більше 7 тис. експонатів, — музей українських старожитностей.
Хоча в Чернігові не було свогопрофесійного театру, але аматорські театральні групи могли інколи позмагатисяіз відомими колективами, бо їх організаторами були талановиті митці. В кінціХІХ – поч. ХХ ст. ці аматори продовжували розвивати традиції Л. Глібова, організаторадемократичного гуртка „Товариство, кохаюче рідну мову”, а також активних йогоучасників – фольклориста Опанаса Марковича, режисера-аматора і драматургаДмитра Старицького, учителів, а пізніше відомого вченого Івана Дорошенка таписьменника Миколи Вербицького, лікаря і письменника Степана Носа, історикаОлександра Лазаревського та ін. Саме вони зі сцени проголошували українськеслово, яке було заборонено тоді, саме вони пропагували українську драматургійнукласику.
У 1898-1908 рр. активно діяв уЧернігові народний театр під керівництвом Олександра Федоровича Володського,який був талановитим актором, драматургом і перекладачем на українську мовугоголівського “Ревізора”. Він не тільки вчився в Київському університеті, а йграв у трупах М. Кропивницького, П. Саксаганського, М. Садовського, І. Сагатовського,Т.Колесниченка. Це була хороша сценічна школа, і Володський використав набутізнання та навички, уроки майстрів в Чернігівському “Народному театрі”. Його гравідзначалася реалістичною правдивістю, майстерністю перевтілення, уміннямліпити характер персонажів, часто з використанням прийомів гумору. Саме тут булипоставлені і п’єси О. Володського.
З “Народним театром” була пов’язанатакож доля письменників В. Самійленка, одного із авторів драматичнихтворів, які використовувались для постановки на цій сцені, Б. Грінченка, М. Вороного,який теж грав раніше в професійних театрах.
В Чернігові в кінці ХІХ – на поч.ХХ ст. існували й інші трупи, зокрема Аркадія Васильовича Верзилова, активногогромадського і культурного діяча міста. Софія Русова у своїх “Споминах”говорила, що він був справжнім “нігілістом”, себто тогочасним соціалістом, дужепідозрілим для чернігівської адміністрації, але занадто популярним в Чернігові,щоб не бути затвердженим, хоч би на такій небезпечній тоді, з поглядуадміністрації, посаді, як посада земського статистика. А. Верзилов був більше10 років міським головою Чернігова.
Активну участь в організації іпостановці аматорських вистав на українську тематику брав також МиколаОлександрович Константинович, учитель місцевої гімназії, який пізніше ставвідомим земським працівником.
Збагачувалось театральне життяміста і приїздом до Чернігова професійних труп М. Садовського, М. Кропивницькогота ін., в яких грали і актори з Чернігівщини: М. Заньковецька, Г. Затиркевич-Карпинська,В. Грицай (Колтановський), Г. Ніжинська (Москвичова) та ін.
Чернігівці радо приймали і МиколуЛисенка, який підтримував творчі і особисті зв’язки з М. Коцюбинським, І. Шрагом,В. Грінченком та ін. В садибі автора повісті “Fata morgana” композитор зіграв декілька своїх творів: “Елегію”,“Пісню без слів”, які так любив М. Коцюбинський, “Вічний революціонер” та ін.Разом з ним приїздили співаки з Києва. Концерти, організовані М. Лисенком вЧернігові, відігравали велику роль в пропаганді українського класичногомистецтва.
Необхідно підкреслити, що музичніінтереси у чернігівців закріпилися ще з 80-х років ХІХ ст. Саме це і сприялотому, що у 1884 р. було сформоване Чернігівське музично-драматичне товариство,яке завершило свій організаційний процес у 1888р. і охопило близько 200членів-любителів. Активними діячами товариства були Л. Глібов, І. Лагода, І. Шраг(секретар товариства), І. Рашевський, О. Горєлов, М. Яснопольський та ін. Цетовариство відіграло значну роль у виявленні та підтримці молоді з творчимиздібностями, у пропаганді класичного мистецтва, в організації концертів,літературно-музичних вечорів, постановці вистав як драматичних, так і опернихтруп, організації музичної освіти.
Активізація музичного життясприяла тому, що щорічно в Чернігові проводились цикли концертів під загальноюназвою “Історичні музичні вечори”, на яких виступали як місцеві музиканти, такі гості з Києва, Петербурга: скрипаль М. Ерденко, піаніст О. Гольденвейзер,диригент-хормейстер О. Архангельський та інші.
Визначну роль в музичному життіміста відіграв у цей час композитор і диригент Олександр Леонтійович Горєлов,який в кінці ХІХ ст. організував тут симфонічний оркестр, до складу якоговходило 30 чоловік, а також хор із 36 співаків. Репертуар обох колективів бувдосить широкий і сприяв ознайомленню чернігівчан з визначними творамикласичного репертуару.
О. Горєлов включав до нього і своїтвори. Під час проживання в Чернігові 1893-1899 рр. він активно працював яккомпозитор. Про це свідчить концерт, який відбувся 2 лютого 1897 р., на якомувиконувалися лише твори О. Горєлова: “Українська симфонія”, уривки з опери“Вій”, яка була завершена у 1897р., та оперети “Добрі сусіди” (пост. у 1902 р.М. Старицьким), музичні картини “весна” та вальс-фантазія для симфонічногооркестру.
Після від’їзду О. Горєлова зЧернігова його традиції на початку ХХ ст. продовжив диригент К.В. Сорокін. Підйого керівництвом оркестр виконував твори відомих композиторів Бетховена,Гайдна, Моцарта, Чайковського, Бородіна, Гріга, Рубінштейна, Лисенка та ін.
І.О. Горєлов, І.К. Сорокіннастільки професійно проводили роботу з музикантами, що симфонічні оркестриЧернігова здатні були не тільки майстерно зіграти окремі твори, а йсупроводжувати оперні вистави. В цей час були поставлені опери “Аскольдовамогила” О. Верствовського, “Руслан і Людмила”, “Життя за царя” (“Іван Сусанін”)М. Глінки, “Русалка” О. Даргомижського, “Демон” А. Рубінштейна, “ЄвгенійОнєгін”, “Пікова дама” П. Чайковського, “Майська ніч” М. Римського-Корсакова,“Травіата” Дж. Верді, “Кармен” Ж. Бізе, “Фауст” М. Гуно та ін.
Це здійснювалось також завдякинаявності в місті хороших співаків, які з часом прославились на професійнісцені (Н. Ларизина, С.Ф. Селюк, М.А. Сіоницька, Меншикова, Волинська,Майборода), а також місцевого значення (К. Яснопольський, О. Ваккер, М. Бельмас,Н. Мика, А. Лазаревський, Л. Сімкіна, Рибальченко та ін.) Звичайно, вся роботапо підготовці і влаштуванню опер вимагала від їх організаторів великих творчихсил і здібностей.
17 липня 1907 р. з ініціативимісцевої інтелігенції, зокрема К.В. Сорокіна, Г.Г. Ейзлера та інших буловідкрито Чернігівське відділення Російського музичного товариства, директоромякого були В.Д. Голіцин, Д.В. Країнський, Г.М. Глібов, І.Г. Рашевський, Б.В. Баришевський.Саме це товариство сприяло відкриттю нових музичних класів. Велику роботу вцьому напрямку проводив випускник Петербурзької консерваторії віолончеліст С.В.Вльконський.
Значне місце в музичному життіміста відігравали хори при храмах, а також духовної семінарії, в якому співалиу цей час Павло Тичина та Григорій Верьовка.
В розвитку культури Чернігова вкінці ХІХ – поч. ХХ ст. відіграли значну роль окремі яскраві особистості. Безних, без їх зацікавленості, активної діяльності сонне життя міщан Чернігова небуло б пробуджене. До тих, хто активно працював на ниві культури, слід віднестиі Івана Григоровича Рашевського, який після закінчення юридичного факультетуКиївського університету працював губернським урядовцем, був членомстатистичного комітету. Але не цим прославився він у Чернігові. Як свідчить усвоїх “Споминах” Софія Русова, Івана Рашевського любила місцева аристократія,бо він гарно малював, цікавився музикою і добре знався на ній, завжди гостинноприймав місцевих і приїзджих музикантів. Саме він допоміг влаштувати концерт М.Лисенка. “До українства”, зауважувала С. Русова, він ставився як до одної з ідеалістичнихмрій “Саші Ангела” (так називали у вузькому товаристві Олександра Русова) таШрага, а що сам він дуже любив їх особисто, то й допомагав українській справічим міг”.
А міг він багато, бо входив у вищікола чернігівської аристократії. Дружив з педагогом і письменником МиколоюВербицьким, який у своїй книзі “Очерки из охотничьей жизни” зобразив його підіменем “Вангрі”.
Найбільше любив І.Г. Рашевськиймалювати. Писав олією портрети, пейзажі, робив графічні малюнки та ілюстрації.Свої роботи роздарював чернігівцям. Чимало залишилось і у його колекції, середних картини “По Десні” (1889), “Ставок в саду”, “До іспиту”, “Десна” (1892), “Вселянській хаті”, “На Спаса” (1900), скульптури “Портрет музиканта Длузького”(1889), “Покрищин” (1892), проекти пам’ятника Т.Шевченку. У 1896 р. в маєткуІ.Рашевського в селі Великі Осняки бував художник І.Рєпін.
Проведені з ініціативи ібезпосередній участі представників інтелігенції заходи трохи пробуджували соннепровінційне життя чернігівців. Хоч це не набирало масовості, але були вже тівогники, які давали можливість відчути радість мистецтва, приторкнутися дочогось вищого, що наповнює душу новими відчуттями, а мозок новими думками. Неможна не погодитись з учасником цих подій Глібом Лазаревським, який у своїхспогадах зауважував, що тільки в земських управах, в міській Думі, у “Просвіті”жевріли ще вогники не революційної боротьби, ні, а певної опозиції, бажанняшляхом читання лекції, видання і поширювання брошур, недільних шкіл, товариствтверезості тощо, створити наче опір реакції, покладаючи надію скоріше на якесьчудо, ніж на логіку, плекаючи приховану думку: ану, уряд чомусь-то піде напоступки”.
В цей час значну роль відігравали “Громада”та “Просвіта”. Активними їх членами були член “Громади” попереднього періодуО.А.Тищинський, який після відбуття покарання знову з’явився у Чернігові іпродовжив культурологічну діяльність, викладач Чернігівської гімназії М.О. Константинович,письменник Л.І. Глібов, статист В.Э. Варзар, член статистичного бюро земстваО.О. Русов та його дружина педагог С.Ф.Русова, статист П.П. Червінський,економіст О.П. Шликевич, адвокат І.Л. Шраг, секретар чернігівської міської думиА.В. Верзилов, письменники М.М. Коцюбинський та його дружина бібліотекар В.І. Коцюбинська,В.І. Самійленко, Б.Д. Грінченко, М.М. Грінченко, вчителька Ф.С. Шкуркіна,працівник музею ім.В.В. Тарновського А.П. Шелухін та ін.
Вони проводили велику роботу середрізних верств населення: читали лекції, розповсюджували брошури про українськийнарод, видані за кордоном, організовували бібліотеки, ратували за навчанняукраїнською мовою в усіх школах, організовували концерти, вистави тощо.
Велику роль в активізаціїсуспільного та культурно-мистецького, літературного життя Чернігова кінця ХІХ –поч. ХХ ст. відігравали письменники Борис Грінченко, Михайло Коцюбинський,Володимир Самійленко, Микола Вороний, Марія Загірня (Грінченко), ОлександрВолодський, Микола Вербицький, Іван Воронівський, Микола Чернявський, ГригорійКоваленко, Михайло Жук, Леонтій Шрамченко, Михайло Могилянський, з молодшогопокоління Павло Тичина, Олександр Соколовський, Аркадій Казка, ВасильЕллан-Блакитний та інші добре знані в українській літературі художники слова.Перераховуючи їх прізвища, нам хотілося не стільки вразити самими іменами,скільки творчою атмосферою, яка існувала тоді в Чернігові. Її можна порівнятилише з Києвом та Львовом. В інших містах України такої літературної активностіне спостерігалося. І тут свою роль зіграли, звичайно, Борис Грінченко і МихайлоКоцюбинський.
Для Бориса Грінченка чернігівськийперіод – один із найплодовитіших як в громадсько-культурній, так і літературнійдіяльності, хоча він був досить складним у матеріальному відношенні. Письменникразом з своєю дружиною Марією Миколаївною Грінченко-Загірньою поставив передсобою просвітницькі завдання. З цією метою він використав типографію земствадля видання різного роду книжок, збірників, альманахів. За час з 1895 по 1900 р.сформовані і видані були збірники “Вірна пара та інше” (1895), “Криничка” 1896),“Батькове віщування та інше” (1898), “Степові квіти” (1899), “Хвиля за хвилею”(1900), де надруковані були твори багатьох тогочасних українських письменників,які проживали в різних регіонах. Більше того, тут були видані і збірники творівТ. Шевченка, Л. Глібова, П. Грабовського, Ю. Федьковича, М. Коцюбинського таінших попередників, чи сучасників. Фольклорні збірки, етнографічні матеріали, атакож власні художні твори, публіцистичні та наукові праці засвідчують, щодіяльність Б. Грінченка мала величезне значення і виходила за межірегіонального, набирала всеукраїнського характеру.
Вивчаючи творчу та громадськуспадщину М.Коцюбинського, який жив майже одночасно з Б. Грінченком в Чернігові,приходимо до висновку, що вона носила дещо інше спрямування, не стількипросвітницьке, скільки літературно-громадське. Про це свідчить випуск збірника“Дубове листя” разом з Б. Грінченком та М. Чернявським, а особливо збірника “Зпотоку життя”. Готуючи останній, М. Коцюбинський мав намір ним почати “нову ерув українській літературі”. З цією метою він звернувся до багатьох українськихписьменників з проханням надіслати свої твори, які засвідчували б пошук новихтем, зокрема з інтелігентного життя.
У листі до Панаса Мирного М. Коцюбинськийписав: “Намір видати такого характеру збірник викликаний тим, що останнімичасами літературний рух на Вкраїні стає помітно жвавішим. Про це свідчить ізріст літературної продукції, і збільшення видавничої діяльності, ірозповсюдження української книжки не тільки серед народних мас, але і вінтелігентних сферах”. І ці свої висновки М. Коцюбинський робив передусім ізгромадсько-культурної та літературної діяльності письменників Чернігова, атакож інших регіонів, з якими спілкувався Б. Грінченко, М. Коцюбинський.Чернігів у цей час став центром літературного життя в Україні. З ним мализв’язки письменники з усіх регіонів і особливо з Західної України. Тамчернігівські письменники друкували ті твори, які не могли друкуватися уЧернігові.
Знаючи доробок українськихписьменників цього часу, М. Коцюбинський розумів, що українська література можепіднятися на вищий щабель, якщо відірветься від основної своєї проблематики –показу життя села і повернеться своїм обличчям до інших тем, зокремаробітничого класу та інтелігенції. “За сто літ існування, – писав М.Коцюбинський у загальному листі до Панаса Мирного, – новіша література наша (зпричин, вияснення яких належить до історії) живилась переважно селом, сільськимпобутом, етнографією. Селянин, обставини його життя, його не складназдебільшого психологія – ото майже все, над чим працювала фантазія, з чимоперував досі талант українського письменника. Винятки, очевидячки ми маємо.Таке обмеження сфери творчості не раз підкреслювалось не тільки критикою, але йінтелігентним читачем, який, до слова кажучи, в останні часи значно виріс”. І М.Коцюбинський далі звертав увагу саме на критика, читача нового класу, бо вінбув уже не той, що раніше”. Вихований на кращих зразках сучасної європейськоїлітератури, – зауважував М. Коцюбинський, – такої багатої не лише на теми, алей на способи оброблювання сюжетів, наш інтелігентний читач має правосподіватись й от рідної літератури ширшого поля обсервацій, вірного малюнкурізних сторін життя усіх, а не одної верстви суспільності, бажав би зустрітисьв творах красного письменства нашого з обробкою тем філософських, соціальних,психологічних, історичних та інших”.
І.М. Коцюбинський не тількидекларував, а й сам багато робив, щоб втілити свої наміри в життя. І про цесвідчать його твори, написані у цей час (“На камені”, “Цвіт яблуні”,“Інтермеццо” та ін.), де він розкривається як видатний письменник-новеліст,художник-психолог.
Вбираючи все те краще, що булохарактерне для української і західноєвропейської літератури, М. Коцюбинський підіймавсяпо тернистій дорозі української словесності все вище і вище і відчував своєютворчістю, що є самобуття і далеко не всім відома українська література. Тож невипадково, що саме твори М. Коцюбинського починають перекладати крім російськоїй на європейські мови. Таким чином, чернігівський письменник входить в життянімців і французів, шведів і чехів, естонців і латишів, поляків і росіян.
Своїми теоретичними та творчимироздумами М. Коцюбинський ділився з молодими чернігівськими літераторами на“суботах”, які проходили в його садибі. Вплив М. Коцюбинського на раннютворчість П. Тичини, О. Соколовського, А. Казки та інших був особливовідчутний, про що неодноразово заявляли і самі письменники.
Підсумовуючи вище сказане, можна зусією вневненістю говорити про те, що розвиток культури в Чернігові в кінці ХІХ– на початку ХХ ст. мав різнобічний характер, охоплював велику кількістьталановитих людей, відзначався активністю і плідністю. А все це впливало і насуспільне життя в місті, на ту загальну атмосферу, яка складалася під впливомбурхливих подій, що відбувалися в країні. Розвиток культури Чернігова кінця Х1Х– поч. ХХ ст. – це яскрава сторінка в історії культури всієї України.
2. Першадрукована книга в Чернігові
Чернігів здавнавідігравав помітну роль в розвитку української культури. Ще з часів КиївськоїРусі в місті велось літописання, створювались рукописні книги. Книгодрукуванняж у Чернігові почалось у XVIIст. Це сталося більш ніж 355 років тому. 7 вересня 1646 р. в Чернігові побачиласвіт перша друкована книга під назвою “Перло мноценное”. Її написав і видавКирило Транквіліон-Ставровецький – український письменник, церковний діяч,друкар і видавець. Він створив одну із пересувних друкарень, яка стала цікавимявищем в тодішньому культурному житті України.
Видавничадіяльність К. Транквіліона-Ставровецького, його творча спадщина розглядається вфундаментальних працях з історії української культури, мистецтва і друкарства. Уривки з його творів увійшли добагатьох збірок і хрестоматій. До вивчення життя і творчості К. Транквіліона-Ставровецького зверталось багато дослідників.Серед них виділяється своїми працями С.І. Маслов.
Дослідники вважають, щоКирило Транквіліон-Ставровецький (на прізвисько “Безбородий”) народився в кінці60-х – на початку 70-х років XVIст. в Ставрові неподалік від Дубно (нині Ровенська область). Освіту здобув вОстрозькій слов’яно-греко-латинській академії. В 1580-х роках викладавслов’янську і грецьку мови у православній братській школі у Львові. Потімпрацював викладачем у Вільнюсі. На початку XVII ст. став провідним діячем Львівського православногобратства, набув відомості як проповідник. На той час він підготував до видання“Псалтир”, який був надрукований у друкарні Львівського братства 1615 р.
Невдовзі К.Транквіліон-Ставровецький написав книгу “Зеркало богословия”, яку видав уже всвоїй пересувній друкарні в Почаєві 12 березня 1618 р. Того ж таки року вінперебрався разом з друкарнею до іншого містечка на Волині – Рахманова (нинісело Шумського району Тернопільської області). Тут Кирило видає 9 листопада 1619р. збірку своїх проповідей під назвою “Євангеліє учительное”. Автор виступивпроти вчень протестантів, відмовившись від критики католиків.
Як і попередню книгуКирила православна ієрархія зустріла з пересторогою, навіть вороже. СоборКиївський на чолі з митрополитом Іовом Борецьким в 1620-х роках засудив “Євангеліє учительное”, а в 1627 р. цезробили і в Москві. Але не зважаючи на це, книга викликала інтерес у читачів ів 1696 р. вона була перевидана в Уневі, анаступного року в Могильові.
З 1621 р. по 1625 р. К.Транквіліон-Ставровецький служив проповідником у Замості (нині місто в Польщі).В 1626 р. він приймає унію – стає греко-католиком. 25 березня 1626 р.призначається архімандритом чернігівського Єлецького монастиря. Варто нагадати,що згідно Деулінської угоди 1618 р. Чернігів увійшов до складу Польщі. Томуправославне духовенство переселилось до Росії.
В чернігівський періоджиття і діяльності К. Транквіліона-Ставровецького (1626-1646 роки) йогопересувна друкарня майже не діяла. Лише 7 вересня 1646 р. побачила світ останнякнига автора – “Перло многоценное”. За твердженням автора вона вийшла з друку“єго власним коштом” з “новой друкарни в маєтностях монастиря ЧерниговскогоЄлецького”. Дослідник історії українського друкарства Іван Огієнко вважав, щоця “нова друкарня” знаходилась, мабуть, в одному із монастирських сіл –Горбовому чи Авдіївці. Невдовзі після виходу книги “Перло многоценное” К. Транквіліона-Ставровецькогоне стало. Подальша доля його друкарні невідома. Видавнича діяльність наЛівобережній Україні відновилась лише 1674 р. у Новгороді-Сіверському.
Чернігівський першодрук єоригінальною пам’яткою української культури XVII cт. Ця пам’ятка дає уявлення про українське мистецтво книгитого часу. “Перло многоценное” – невелика книга в четверту частину аркуша,надрукована на папері в два кольори – чорним і червоним. Сторінки мають лінійнірамки. Видавець використав чотири різні шрифти. Графічне оформлення книгивідзначається різноманітністю. На титульному аркуші вміщено заголовок у рамці.Вона складається із двох колон з капітелями, які підтримують не високесклепінчасте перекриття. В нижній частині в центрі зображено серце із забитимив нього трьома цвяхами. На звороті титульного аркуша вміщено зображення гербакнязів Корецьких і вірші до нього. Сторінки книги оздоблюють ініціали, заставкиі кінцівки, віддруковані з дощок, що належали автору. Використана також однадошка гравера Іллі, відбитки з якої зустрічаються і в київському виданні“Требника” Петра Могили.
“Перло многоценное” – цесвоєрідна збірка статей релігійно-моралізаторського змісту у віршах та прозі. У“Предмові до чительника” автор так пояснює назву книги: “Книга названная “Перломногоценное” для двох поважних причин. Первое, для високого богословськогоразума. Повторе, для сладкоглаголивого риторского языка и поетицкогохудожества”. Далі він пише, що “перла родятся в глубине морской от блискавици ис трудностью на свет выносятся”, а статті цієї книги “суть яко перлымногоценные… вынесены в мир сей дольний видимый високопарным и многозрительнымумом моим на вечную радость и ненасытимую сладость душам христолюбивым”. Авторвідзначає, що його книга може бути посібником для вчителів і учнів шкіл, атакож для проповідників. Основний текст доповнюють додаткові статті.
Вірші К. Транквіліона-Ставровецькогомають моралізаторсько-дидактичний характер і близькі до традиційних псалмів іінших духовних пісень. І лише в окремих віршах Кирило відгукується на тогочасніподії. Найбільш відомий твір “Лекарство роскошникам того света”, в якомувикладені роздуми про марність життя, про могутність смерті, яка не жалує анібідних, ані багатих. Своєю побудовою і римами вірш нагадує народні думи. Книга“Перло многоценное” побачила світ в греко-католицький період життя автора ітому його прокатолицькі симпатії виявились доволі повно. Книга стала відомою. В1699 р. арендар братської друкарні в Могильові Максим Вощанка випустив новевидання “Перла многоценного” із значними змінами. Великої популярності зажила ця книжка у російських старовірів. Знеї переписували і ходили в рукописах прозові статті, в яких мовилось прокінець світу, про прихід із західних країн антихриста. Відношення нащадків допоетичної творчості Кирила було більш стриманим. Лише найбільше відоме“Лекарство роскошникам” зустрічається в рукописних копіях.
Примірники “Перла многоценного” зберігаються внайкрупніших бібліотеках і музейних зібраннях Москви, Санкт-Петербурга, Львова,Саратова, вНаціональній бібліотеці у Варшаві. Один з них знаходиться в Чернігівськомуобласному історичному музеї ім. В.В. Тарновського. Літературна творчість івидавнича діяльність Кирила Транквіліона-Ставровецького займає своє певне місцев історії української культури. І не випадково його особистість, діяльність ітвори завжди привертали увагу багатьох дослідників.
3. РодинаКоцюбинських і громадська бібліотека
Чернігівськагромадська бібліотека була однією з перших в Україні. Вона згуртувала навколо себе відомихгромадських діячів: родину Русових, І. Шрага, О. Тищинського, І. Рашевського таін. Дуже тісно була пов’язана з роботою бібліотеки і В.У. Дейша, а згодом і М. Коцюбинський.
В.У. Дейша була доситьосвіченою, розумною жінкою. Вона закінчила чернігівську гімназію, навчалася вПетербурзі на вищих Бєстужевських курсах. Свого часу зблизилась із активноюмолоддю, брала участь у нелегальних гуртках, які займались вивченням ірозповсюдженням забороненої літератури, спрямованої проти царсько-імперськогорежиму.
У Чернігові ВіраУстимівна ввійшла до української організації “Громада”, брала активну участь в культурно-просвітній роботі ів роботі громадської бібліотеки.
У 1892 р. керівництвогромадською бібліотекою було доручено Вірі Устимівні і вона з молодечим запаломвзялася до цієї роботи.
Взявши за основу “Каталогсистематичного читання” Одеського видання 1883 р., Дейша приступила доскладання аналогічного каталогу для Чернігівської бібліотеки.
Як людина високоосвічена,яка була добре обізнана з кращими зразками світової літератури, глибокопродумавши і вивчивши це питання, Віра Устимівна вносить свої корективи прискладанні каталогу, збагачуючи його шедеврами світової літератури. Умеморіальній бібліотеці музею М. Коцюбинського зберігається цей каталог, вякому рукою Віри Устимівни зроблені додатки і помітки на полях.
До розділу “Літературнакритика, історія літератури і мистецтва” вона додає праці З. Боровиковського,Пиріна, Костомарова, Станюковича,Стоюніна, Скабичевського, Анненкова, Міллера, Михайловського, Прудона тощо.
В розділі “Іноземналітература” пропонує критичні статті кращих літературознавців про видатних зарубіжнихписьменників та їх творчість, а також критичні та літературознавчі працізарубіжних авторів. Поруч з працями Веселовського, Чернишевського,Скабичевського, Писарєва, про творчість Лессінга, Гейне, Берне, Рабле,Вольтера, Гюго вона додатково включає критичні праці зарубіжних авторів уперекладі на російську мову.
У каталозі Віра Устимівна віддала данину ілітературі педагогічній, включивши до розділу “Педагогіка” праці Ушинського,Пирогова, Спенсера, Каменського, Лесгафта.
З українських авторіввводить Шевченка, Глібова, Драгоманова, Марка Вовчка, Котляревського,Кропивницького, Максимовича, Кониського, Куліша, Яворницького, Житецького,Потебні.
Додатково запропонувалавключити етнографічні збірники Комарова, Рудченка, Драгоманова, Чубинського, Головацького та альманахи “Молодик”,“Степ”, “Хата”, “Луна”, “Рада”,“Складка”, “Нива”, “Ластівка”, “Основа”. Цікаво мала бути представлена на їїдумку зарубіжна класика. В каталог вонавключає твори Данте, Бокаччо, Сервантеса, Шекспіра, Мольєра, Лессінга, Шіллера,Вольтера, Руссо, Бальзака, Беранже, Флобера, Золя, Пруса, Ожежко.
Каталог був настількидетально, зі знанням справи складений, що ним згодом користувався і МихайлоМихайлович Коцюбинський при складанні каталогу для розсилки сільськимкореспондентам.
Навколо бібліотекигуртувалася молодь, проводилися збори, лекції, читання.
Поліція невпинно стежилаза діяльністю громадської бібліотеки. Активна праця Віри Устимівни насторожилажандармерію. У 1893 р. її беруть під домашній арешт, а після смерті матері негайноув’язнюють, спершу в Чернігові, а потім у Варшаві.
Їй інкримінують зв’язки зпідпільником Ф. Свідерським, через якого вона отримувала заборонену літературу.Звільнившись з в’язниці в травні 1894 р. після 7 місячного ув’язнення, ВіраУстимівна деякий час жила у свого брата в Москві, а потім повернулась уЧернігів і знову приступила до роботи в громадській бібліотеці.
А ставши дружиною МихайлаМихайловича Коцюбинського, Віра Устимівна стає його активною помічницею, другомі порадником і в літературній роботі, і в громадському житті.
З 1897 р. членомправління громадської бібліотеки стає і М.М. Коцюбинський. Маючи за плечимадосвід педагогічної, журналістської роботи письменник з особливою активністювключився в роботу. За дорученням правління бібліотеки Г.О. Коваленко в 1897 р.друкує статтю під назвою “В справі видання популярно-наукових книжок”, яказакликала усі інші губернії України стати на захист народної освіти. Він пише:“18-27 вересня цього року відбувся в Чернігові з’їзд лікарів і земських діячів Чернігівськоїгубернії. Між іншим було порушено питання про народну освіту. Боротись зхворобістю людей можна тоді, як народ буде культурніший і освіченіший.
Через це з’їзд постановивпросити земський уряд, щоб заведені були скрізь школи звичайні, а також недільніі вечірні, щоб учителі і лікарі читали селянам лекції популярно-наукові, щобскасовано було заборони і перешкоди в справі лекцій та сільських бібліотек;
просити уряд вищий, щобскасували заборони лекцій і бібліотек українською мовою, бо іншої наші люди нерозуміють; позаяк ще досі мало видано книжок мовою українською з поля гігієнита медицини, – просити земський уряд, щоб видав премії за написання тих книжокі щоб видав їх земським коштом.
Будемо сподіватись також,що про цю пекучу потребу не мовчатимуть лікарські та учительські з’їзди іншихгуберній нашого краю”.
Ще в 1898 р. члениправління громадської бібліотеки подали на розгляд губернського земстваумотивовані пропозиції відносно української мови:
1. Щоб допущено було українську мову вшколах Чернігівщини.
2. Щоб дозволено було видавати народноюмісцевою мовою шкільні підручники і книги.
3. Щоб ті книги були допущені вбібліотеки.
Велику допомогу подає міськійгромадській бібліотеці українська “Громада”. Ця організація мала своюбібліотеку, що постійно поповнювалась кращими зразками української, російськоїі світової літератури. Спочатку вона містилась у окремих осіб, а згодом їїпередали громадській бібліотеці. Члени товариства постійно дбали пророзповсюдження книжок рідною мовою, поширювали популярні серед народу чернігівські виданняБ. Грінченка.
Деяку допомогугромадській бібліотеці подавала й Чернігівська губернська архівна комісія, вскладі якої було багато членів правління міської бібліотеки. 21 жовтня 1902року на засіданні архівної комісії Коцюбинському доручають скласти програму длязбирання історичних, етнографічних та археологічних матеріалів по Чернігівськійгубернії. Безпосередньо він готує розділи: “О народной словесности”, “Окобзарях, бандуристах и лирниках”.
Велику увагу приділялагромадській бібліотеці губернська комісія по народній освіті, секретарем якої з1897 р. був М. Коцюбинський. Для поширення знань серед населення ця комісіядобилась проведення регулярних народних читань та виділення коштів і приміщеннядля цих заходів.
У донесенні поліції за1903 р. на ім’я губернатора повідомлялось про одні зі зборів міськоїбібліотеки. “Із заслуханих на зборах питань заслуговує на увагу пропозиція провлаштування курсів і лекцій науково-популярних, що мають університетськийхарактер, причому було заявлено, щоб ті курси контролювала бібліотека. Зприводу цих зборів у місті ширяться різні чутки, кажуть, що архівна комісія ібібліотека повністю перейшли до рук червоних, які верховодять у них”.2
У січні 1905 р. назагальних зборах членів бібліотеки М. Коцюбинський виступив з палкою промовою,наголосивши, що повинна бути відмінена цензура для всіх творів без огляду намову. Адже українська книга поставлена в жахливі умови. Якщо російську книгуцензура б’є батогами, то малоросійську переслідує скорпіонами. Ви хочетепочитати дитячу книгу українською мовою, цензор відповідає вам, що українськихдітей немає, а є російські діти, а книга не дозволяється. Ви хочете перекластиПушкіна на українську мову, але вам не дозволять поставити імені Пушкіна наперекладі і ви повинні подавати свій переклад за оригінал і ставити свійпідпис, а за таких умов, звичайно, не завжди знайдеться видавець, і взагалікнига ризикує залишитись на полицях крамниці.
Збори одноголосноухвалили подати клопотання про відміну цензури на твори письменників, якіпишуть не російською мовою.
Особливо пожвавиласяробота Чернігівської громадської бібліотеки після створення в Черніговітовариства “Просвіта”, яке очолив М.М. Коцюбинський. Ще на одному з першихзасідань товариства, яке відбулося 27 грудня 1906 р., Коцюбинський подавпропозицію відкрити в Чернігівській губернії українські школи, організуватинародні бібліотеки й читання.
Поліція недремно стежилаза діяльністю бібліотеки і “Просвіти” і неодноразово вимагала від влади припиненняїх діяльності.
В одному з донесеньчитаємо: “За даними тривалого агентурного нагляду члени товариства під приводомчитання рефератів, публічних лекцій та бесід, театральних репетицій тощовлаштовують зборища не тільки в приміщеннях товариства “Просвіта”, а й таємно вприватних будинках, куди запрошують семінаристів, гімназистів, реалістів, учнівфельдшерських курсів і навіть учнів міських шкіл, серед яких організовуютьгуртки і ведуть антиурядову пропаганду”.
На ім’я чернігівськогогубернатора надійшло ще одне донесення: “За наявними даними громадськабібліотека в м. Чернігові є явочною квартирою для злочинних організацій, іслужить не для просвіти, а для розпусти”.
І тому не дивно, що у1908 р. була заборонена “Просвіта”, а згодом припинила свою діяльність ігромадська бібліотека. Увесь її книжковий фонд передали бібліотеці земськоїуправи.
Отже, останнє десятиріччяЧернігівської громадської бібліотеки було тісно пов’язане з активною діяльністюподружжя Коцюбинських.
4. БібліографічнаЧернігівщина
Бібліографічнекраєзнавство є складовою частиною загальнобібліотечного краєзнавства, що маєособливості, обумовлені своєю специфікою. Його мета – забезпеченнябібліографічною інформацією про духовні матеріали, пов’язані за змістом зпевною місцевістю, яка для її населення є рідним краєм.
Бібліотечнекраєзнавство та її складова – бібліографічне краєзнавство в Чернігівськійобласті має давні традиції. У перші післяреволюційні десятиріччя провідне місце в системікраєзнавства належало численним громадським організаціям. Проте бібліотечнимкраєзнавством вони не займалися. Не здійснювали такої роботи і бібліотекиЧернігівщини. Бракувало не лише літературних джерел, не вистачалокваліфікованих бібліотечних кадрів, довідково-бібліографічного апарату.
Сплеск краєзнавчоїдіяльності бібліотек припадає на початок 60-х років ХХ ст., коли історики успівдружності із бібліотекарями створювали том нарисів “Історія міст і сілУРСР. Чернігівська область”. Було переглянуто і розписано тисячі книг, журналівта газет, які на той час зберігались у книгосховищах області (бібліотеки,музеї, архіви). Підсумком цієї велетенської праці став зведений каталогкраєзнавчої літератури ОУНБ ім. В.Г. Короленка. Тематика його універсальна.Обсяг – понад 70 тисяч карток з описами різних джерел інформації, якізберігаються не лише у книгосховищах області, а й за межами Чернігівщини йУкраїни (Москва, Ташкент, Рига, Вільнюс, Гомель, Тула тощо).
Цей каталог став головнимджерелом при підготовці і складанні краєзнавчих бібліографічних посібниківОУНБ, які в свою чергу становлять певну систему видавничої діяльностібібліотеки.
Видавнича діяльністьЧернігівської ОУНБ ім. В.Г. Короленка має більш ніж сорокарічну історію. Першза все треба відзначити традиційний бібліографічний покажчик універсальногохарактеру “Література про Чернігівську область за… рік”, що видається з 1972року. Останнім часом покажчик будується за схемою, що відповідає структурі,розробленій Державною історичною бібліотекою України і є типовою для покажчиківданого виду.
Також щорічно виходитьвидання рекомендаційного характеру “Знаменні і пам’ятні дати по Чернігівськійобласті на… рік”. Слід відзначити, що останнім часом складачі намагаютьсядавати довідки про події та персоналії, про яких раніше писати та говорити булозаборонено.
Тематична палітравидавничої діяльності ОУНБ широка та яскрава. Так ще у 1961 році побачив світцікавий посібник “Природа і природні багатства Чернігівщини”, складений О.С. Клименком.Логічним продовженням його став покажчик “Природа Чернігівщини та її охорона”(Чернігів, 1987).
Мистецькій Чернігівщиніприсвячені рекомендаційні видання “Майстри образотворчого мистецтва, творчістьяких пов’язана з Чернігівщиною” (Чернігів, 1976), “Композитори, життя ітворчість яких пов’зані з Чернігівщиною” (Чернігів, 1981), а такожнауково-допоміжний покажчик О.П. Васюти “Кобзарство та лірництво наЧернігівщині” (Чернігів, 2001), виданий за сприяння працівників ОУНБ та наполіграфічній базі бібліотеки.
Але найбільше увидавничому доробку бібліотеки бібліографічних покажчиків історичної талітературознавчої тематики.
Історія Чернігівщинивідображена у посібниках “В.І. Ленін і Чернігівщина” (Чернігів, 1980),рекомендаційному покажчику про дружбу та співробітництво трудівників Брянської,Чернігівської та Гомельської областей “В единой братской семье” (Чернигов,1982), “Памятники истории и культуры Черниговщины” (Чернигов, 1984), “Їхіменами названі вулиці Чернігова” (два випуски у 1985 та 1987 рр.), “Незабутнє.1945-1990” (Чернігів, 1990), “З історії Чернігівської єпархії” (Чернігів,1993), підготовлений у співпраці з науковцями Чернігівського історичного музеюім. В.В. Тарновського покажчик “Декабристи і Чернігівщина” (Чернігів, 2000) таін.
В різні роки було підготовлено та видано низкупосібників з історії міст і сіл Чернігівської області: “Чернігів” (два виданняу 1982 та 1990 рр.), “Новгород-Сіверський” (1988), “Ніжин” (1983), “Прилуки”(1988), “Остер” (разом з Козелецькою районною бібліотекою; Остер, 1998).
Не можна обійти увагоюбібліографічний посібник “З історії Чернігівської єпархії” (складач Л.В. Студьонова),який отримав схвальну оцінку багатьох науковців, бібліографів, краєзнавціввідразу як побачив світ у 1993 році і не втратив своєї актуальності і сьогодні.Мета покажчика – висвітлити найважливіші події з історії єпархії та діяльністьпредставників чернігівського духівництва. Присвячено його 1000-літтю утворенняЧернігівської єпархії. У виданні зібрано значний за обсягом матеріал здрукованих джерел, численних довідкових і періодичних видань, починаючи з1861-го і закінчуючи 1992-м роками. Чітко систематизовано матеріал як у першому(загальному) розділі, так і в подальших, де йдеться про церкви, собори,монастирі Чернігівщини та їх архітекторів, про духовну освіту та її окремізаклади, про церковну пресу, бібліотеки і музей, релігійні свята тощо. З часувиходу цього видання пройшло майже 10 років, тому у перспективі варто було бпідготувати і видати продовження першого випуску, зважаючи на те, що джерельнабаза теми поповнюється дуже добре.
Значну кількість видань убібліографічному доробку ОУНБ становлять покажчики із серії посібників прописьменників, життя і творчість яких пов’язані з Чернігівщиною.
В різні роки виходилипокажчики “А.Я. Ларченков, “П.О. Сердюк”, “М.П. Турківський”, “С.П. Реп’ях”,“М.М. Коцюбинський”, “В поколіннях я озвуся (П.Г. Тичина)”, “К.Т. Журба”, “О.П.Довженко”, “В.М. Струтинський”, “В.М. Пригоровський”, “Д.Й. Іванов”, “П.І. Куценко”,“М.П. Адаменко”, “М.К. Холодний”, “Поет-романтик з Борзнянщини (В.М. Забіла)”.А у 2001 році у співпраці з Чернігівською організацією Національної Спілкиписьменників України та з нагоди 25-річчя цієї організації було підготовлено тавидано біобібліографічний довідник “Письменники Чернігівщини”. У перспективі –видання подібного довідника про творчість письменників – членів літературноїспілки “Чернігів”.
Аналізуючи видавничудіяльність ОУНБ, варто звернути увагу й на значну роботу бібліотеки якметодичного центру для бібліотек області.
Серію покажчиків,присвячених творчості видатних письменників-земляків, доповнюютьметодико-бібліографічні матеріали, видані бібліотекою. З 1981 рокузапочатковано серіальні видання “Чернігівщина – гордість моя”, з 1992 року –“Повернуті імена письменників Чернігівщини” (М. Вороний, Л. Терехович, І. Савич,О. Соколовський, М. Адаменко, М. Скуба, М. Івченко та ін.), з 1996 року –“Письменники-земляки – лауреати літературних премій” (П. Тичина, Ю. Мушкетик,С. Реп’ях, В. Дрозд, Г. Кочур, Є. Гуцало та ін.).
З 90-х років ХХ ст.бібліотека цілеспрямовано співпрацює з районними та міськими бібліотекамиобласті у вивченні історії бібліотек регіону, здійснюючи значну за обсягомпошукову, науково-дослідну роботу, результатом якої є видання бібліографічнихпокажчиків, проведення науково-практичних конференцій.
Для більш повногорозкриття своїх фондів у 1997 році було видано “Каталог місцевих періодичнихвидань (1861-1996), які є у фондах Чернігівської ОУНБ ім. В.Г. Короленка”. Неможна не відзначити копітку роботувпорядників цього видання. Опис газет, назви яких змінювалися, складено за їхостанньою назвою. Від кожної зміненої назви дані відсилання до основногозведеного опису. Каталог став незамінним посібником не тільки длябібліотекарів, істориків, краєзнавців, а й для дослідників-книгознавців.
Своєрідним доповненням іпродовженням цього видання стали щорічні посібники “Бібліотеки Чернігівщини насторінках преси”, що почали виходити з 1998 року.
Таким чином, видавничадіяльність ОУНБ ім. В.Г. Короленка має значні здобутки. Завдяки копіткій танаполегливій роботі працівників відділу краєзнавства, науково-методичного, а востанні роки і відділу мистецтв створено чітку систему науково-допоміжних тарекомендаційних бібліографічних посібників універсального та тематичногохарактеру, завдяки чому бібліотека має змогу популяризувати свої фонди та довідковийаппарат, допомагати читачам знайти потрібну інформацію. З того часу, як у бібліотекиз’явилась власна поліграфічна база (комп’ютери, ризограф), відпала необхідністьвитрачати великі кошти при друкуванні покажчиків у видавництвах, а зовнішнійвигляд видань значно поліпшився. Всі вони мають тепер і електронну версію.
Поява комп’ютерів убібліотеці дала змогу розпочати створення електронної бази даних “Історіярідного краю”, яка складається з програм “Персоналії”, “Географічні назви” таін., і в якій відображені документи про Чернігівщину. Також триває робота надстворенням інформаційного портрету регіону. Все це у майбутньому стане основоюдля підготовки бібліографічних видань ОУНБ ім. В.Г. Короленка.
У перспективі будепродовжено серію видань про творчість письменників Чернігівщини,готуватимуться традиційні щорічники, календарі, а також планується до видання успівпраці з історичним факультетом ЧДПУ ім. Т.Г. Шевченка посібник, якийпознайомить сучасного читача з життям та творчістю історика, письменника,громадського діяча Чернігівщини першої половини ХХ ст. Павла Федоренка. Роботатриває.
Література
1. “Краєзнавець” – клуб //Чернігівщина:Енцикл. довідн. – К., 1990. – С.364-365.
2. Вечоренко П. На перехресті віків:Краєзнавство і наука //Десн. правда. – 2000. – 16 берез.
3. Студьонова Л. Клуб “Краєзнавець”: /Доісторії створення/ //Десн. правда. – 1982. – 26 верес.
4. Кушніренко М. Товаришів і однодумцівлиця //Літ. Чернігів. – 2001. — №17. – С.113-115.
5. ФеофіловаЛ. Бібліотеки Чернігівщини: нові тенденції і традиційні цінності.// Бібл.планета. – 2000. — №4. – С.5-6.