ЗМІСТ
Вступ
1. Основні географічні відомості проострів Хортицю
2. Версії виникнення назви острова
3. Історія острову в різні епохи
4. Острів Хортиця сьогодні — пам’ятник національного значення
Висновки
Список літератури
Вступ
хортицяострів дніпро
В нашій роботі мивисвітлимо найбільш важливі відомості про острів Хортицю: його географічнеположення, розглянемо версії про походження назви острова, відомі історичніподії, що відбулися на Хортиці (особливо звернемо увагу на період ЗапорізькоїСічі ).
Острів «Хортиця»є найбільшим островом на Дніпрі, унікальність якого в рідкісному поєднанні наодній території різноманітних природних комплексів – цілинних степів, байрачнихта плавневих лісів, наскальної рослинності, рідкісних та зникаючих видіврослин, пам’яток геології.
На Хортиці вмініатюрі представлені зразки усіх ландшафтних зон України. До новітніх часівстеповим ділянкам поталанило зберегтися, насамперед, на східних схилах, уздовжузбережжя Старого Дніпра. Кількість видів рослин, що знайшли собі прихисток напрадавніх степових ділянках, перевищує 600 видів (для порівняння, вАсканійському степу близько 600 видів рослин, у Хомутівському – 528, наКам’яних Могилах – 460, на Михайлівський цілині – 490).
Балки та урочища,які помережили степові схили, теж ведуть свій іменний родовід від запорожців:Наумова, Костіна, Шанцева, Громушина, Музичина, Велика Молодняга, Корнієва,Ганнівка, Крутенька, Зміївка, Похмурий Яр.
Актом, украйпотрібної, проте дещо запізнілої, справедливості стало надання цій землістатусу пам'ятки природи місцевого значення (1958р.). Далі – пам'ятка природиреспубліканського значення (1963р.). Природна (разом із декоративними, на островізнайшли притулок більше 1000 видів рослин) та історична (тут зафіксованоблизько сотні історико-археологічних об'єктів) винятковість Хортиці далапідстави для оголошення її Державним історико-культурним заповідником (1965р.).Нині увесь острів є Національним заповідником (з 1993р.)
1.Основні географічні відомості про острів Хортицю
Хо́ртиця –найбільший острів на Дніпрі, розташований у районі міста Запоріжжя нижчеДніпрогесу, унікальний природний й історичний комплекс. Хортиця є одним з семичудес України.
Хортиця єнайбільшим островом на Дніпрі. На північній стороні острова був останнійдніпровський порог. Хортиця витягнута із північ-заходу на південь-схід, маєдовжину 12,5 км, ширину в середньому 2,5 км і площу приблизно З 000 га.
Острів до останньогочасу зберігав ліси в прибережних балках, а в післявоєнні часи був залісенийлісовим господарством в північній частині, де ґрунти є пісчаними. В південнійчастині зберігається степ з багатьма реліктовими видами рослин, які зберіглисятільки на острові, але в давнини зростали на всій території півдня України. Накрайньому півдні острова існують плавні. З геологічної точки зору, Хортицяявляє собою частину Українського кристалічного щита. Долина Дніпра в районіХортиці є єдиною збереженою ділянкою порожистої частини ріки. До будівництваДніпрогесу русло Дніпра перетинало дев'ять порогів. Безпосередньо біля о.Хортиці не було порогів, але збережені скельні острови й скельні структури впівнічній частині острова мають характерні для порогів особливості. Хортиця йприлягаючі до неї острови оголошені геологічним заказником «Дніпровськіпороги».
Геологічноюосновою острова служать докембрійські породи віком близько 2,5 млн. років, упершу чергу – граніти, покриті шаром більш молодих осадових порід. У північній частиніХортиці над берегом піднімаються скелі висотою 40-50 м, що спадають до півдня.
Флора Хортицінараховує більше 1000 видів вищих рослин, з яких 15% є ендеміками. На островізустрічаються різноманітні природні зони: різнотравно-ковилові степи, дубові йхвойні ліси, заплавні луки. Завдяки особливим мікрокліматичним умовам,утвореним могутньою рікою, рослинні групування істотно відрізняються відматерикових.
2. Версії виникнення назви острова
Існує дуже багатоверсій походження назви острова, втім більшість дослідників виводять назву відтюрксько-половецького „орт”, „орта”, що означає „середній” (посеред Дніпра).Серед низки версій, назву виводять від «хорт» — «пес», від давньослов'янськогобога Хорса.
Вперше назваострова зустрічається в імператора Костянтина Багрянородного у праці «Проуправління імперією». В різних списках цієї праці Хортиця носить назвуострів Святого Григорія та острів Святого Георгія. Щодо Григорія, то вважаютьщо це був вірменський просвітник Св. Григор. Згідно версії В. Фоменка, грецьканазва «острів Святого Георгія», походить від імені скіфів-землеробів,де грецьке георгія означає землеробоство. В руських літописах острівназивається Хортичем, Кортицьким, Городецьким, Ортинським, Інтрським островом.Вперше назва Хортичий острів згадана у зв'язку з походом князя СвятославаІзяславича проти половців 1103 року. У Воскресенському літопису під 1223 рокомострів названий Варязьким островом. Еріх Лясота, Боплан писали про Хортицю таХіртицю, польський хроніст Мартин Більський писав про Хорчика. Василь Зуєв йкнязь Мишецький називали острів Хортиц. У атласі Дніпра 1786 року адміралаПущина іменується Хитрицький, в Рігельмана — Хордецький острів.
Дмитро Донцовнаводить легенду, де йдеться про те, що «Хортицею той острів прозивався попричині, що там колись у давнину стародавня була хвортеця». Ця легенда неє переконливою з наукової точки зору.
Перша позначка накартах о. Хортиці відноситься до першої половини XV століття (1436 р. — картавенеціанця А. Біанки, 1459 р. — карта іспанця де Мауро).
3. Історія острову в різні епохи
Острів Хортицярозташований на перехресті стародавніх сухопутних та водних шляхів, якіпочинають функціонувати за часів енеоліту. З півночі та півдня острів оточувалидві переправи: Крарійська та Протолча. Хортиця була місцем закінченнясудоплавного русла Дніпра та початком Дніпровських порогів.
Доба бронзи (2тис. до н.е. – 1 тис. н.е.) стає для Хортиці часом розквіту, бо саме в цей часвиникають числені поселення, мешканці яких займались землеробством,скотарством, рибальством та ремеслами. На о. Байда виявлена фортеця цього часуз кількома рядами стін та ровів .
Неукріпленіпоселення культур цього часу (катакомбної, культури багатопружкової кераміки,зрубно-сабатинівської, білозерської) чітко локалізовані та прив'язані зазвичаєм до схилів балок в їх устях на берегах Дніпра. Під землеробські угіддята під випас худоби частіш всього використовувалися степовіприродно-територіальні комплекси (ПТК) прибалочних схилів.
У добу бронзи наострові було збудовано декілька святилищ, які крім поминально-обрядовихфункцій, можливо, використовувалися для найпростіших астрономічних спостережень.В кінці VI-V ст. до. н.е. на острові з'являються кочові племена скіфів, які, зчасом, переходять до осілого способу життя. Вони займалися землеробством татваринництвом, обробляли метали, вели торгівлю з античними містами ПівнічногоПричорномор'я. Крім забезпечення своєї життєдіяльності та охорони переправ таперевозів, осілі хортицькі скіфи частково забезпечували ремісничими виробами,продуктами землеробства та рибальства степових кочовиків. Для спостереження тазахисту переправи (зі східного берега) на скелі Совутиній (північно-східначастина острова) була споруджена фортеця, на південь від якої знаходилосянеукріплене передмістя. На городищі «Совутина Скеля» досліджено міцні(до 6 м) оборонні споруди, житлові та господарчі комплекси .
На сьогодні, наХортиці відомі окремі місцезнаходження та ділянки культурного шару скіфськогочасу, але стаціонарні дослідження на них не проводилися.
В руслі СтарогоДніпра існувала стародавня переправа біля балки Наумової, яка, ймовірно, буладобре відома скіфам. Матеріали скіфського часу фіксуються як у вигляді скупченьамфорної та ліпної кераміки, так і окремими знахідками. Серед них слідвідмітити античні амфори гераклійського, херсонеського, хіоського виробництваV-III ст. до. н. е., цілі форми ліпних скіфських посудин, бронзові вістря стрілVII-VI ст. до.н.е.
Можливо, що зпереправою поєднувалася судова стоянка цього часу, бо о. Хортиця був північнимпунктом перебування суден давньогрецьких мореплавців. Шлях далі вище по річціперетинали пороги, які робили її несудоплавною.
Поховальніпам'ятки о. Хортиці доби бронзи — раннього залізного віку представленігрунтовими та курганними могильниками. Загальна кількість курганів, якізнаходяться в шести курганних групах, в кінці XIX ст. складала 129. Длягрунтових могильників характерною рисою поховального обряду є наявність різнихза формою кам'яних закладів, типових лише до Нижнього Подніпров'я. В скіфськийчас під землеробські угіддя та для випасу худоби використовувались, як правило,прибалочні та придолинні степові схили.
В сарматську добу(II ст. до н. е.- III ст. н. е.) життя на Хортиці затухає, кількість населеннявідчутно зменшується. Пам'ятки цього часу представлені окремими похованнями наострові та на прилеглій до нього території, а також знахідками монет. В 1925році в Дніпрі біля о. Хортиці була знайдена тетрадрахма царя ЄфтидемаБактрійського (II-I ст. до н.е.). Одночасно було знайдено римський динарій імператораАндріана. У II ст. н. е. у Степовому Придніпров'ї з'являються землеробськіплемена, носії черняховської культури. На острові Хортиці відомо декількамісцезнаходжень пам’яток цього періоду, наприклад, могильник на територіїсучасної СШ № 43, культурний шар черняхівської культури відомий на о. Байда тана річці Середня Хортиця, в балці Корнійчиха (розвідки С. Кравченко).
ПеріодКиївської Русі
В періодКиївської Русі Хортиця була важливим пунктом на торгівельному шляху із«варяг в греки». На о. Хортиця виявлено цілу серію пам'ятокранньослов'янського часу та декілька давньоруських поселень. Слов'яни займалисьорним землеробством, скотарством, полюванням, рибальством, бджолярством.
Островувідводиться роль важливого стратегічного центру — місця збору руських дружин,які відправлялися у походи на кочовиків, про що є записи у літописах під 1103,1190, 1223 роками.
В районістародавньої переправи через Дніпро, «Протолчого броду», в південнійчастині острову в IX ст. виникає найбільше на острові торгово-ремісницькепоселення слов'ян — бродників, яке мало неукріплений характер. Археологічнідослідження дають можливість стверджувати, що це поселення, яке А. Сокульськийназиває «Протолче», датується X – XIV ст. – воно, як і вся Хортиця та східначастина Великого Лугу традиційно входило у сферу впливу кочових племен(номадів). В XII-XIV століттях територія о. Хортиці потрапляє під вплив тазалежність від татар та золотоординських ханів.
Пізніше наХортицькому поселенні будуються укріплення, що не характерно для золотоординськихміст та поселень. Необхідність їх будівництва виникає в зв'язку з подіями 60-80-хроків XIV ст., коли розвернулася запекла боротьба за престол в Орді. Першебудівництво укріплень Хортицького поселення може бути пов'язано з періодомпояви Мамая та його боротьбою з останнім з ханів Сарай-ал-Джедід Кільдібеком,які мали вплив на Подніпров'ї та Подонні. Кільдібек вступив в боротьбу з Мамаємвосени 1361 р. та загинув в бою влітку 1362 р. Монета цього періоду булазнайдена на Хортицькому поселенні. Місцем своєї ставки Мамай вибираєШехр-аль-Джедід (Кучугурське городище) в 18 км від Хортиці. З цими подіями можебути пов'язане знищення оборонних споруд та руйнація поселення на о. Хортиці.
Періодзапорозького козацтва
Починаючи з кінцяXV століття, острів Хортиця стає одним з центрів формування запорозькогокозацтва. Тут, як і на інших островах, за Дніпровськими порогами, козакибудували свої укріплення — «засіки». В 1552-1558 рр. на острові МалаХортиця князем Дмитром Вишневецьким побудований замок, який деякі вченівважають прототипом Запорозької Січі. Звідси Вишневецький в 1556 р. ходив натурецьку фортецю Іслам-Кермень. Кримський хан Девлет — Гірей у січні 1557 рокупривів до Хортиці майже всю кримську орду та числені ногайські орди і взяв воблогу хортицький «городок», облога якого тривала більше трьохтижнів. Зазнавши значних втрат, Девлет-Гірей змушений був повернутися до Криму«з великим соромом», як писав російському царю Д. Вишневецький. Ужовтні 1558 році хан прийшов до Хортиці вдруге з великими силами — крімтатарських орд, з ним прибули і турецькі війська, які йшли на човнах Дніпром.На допомогу ханові було надіслане підкріплення з Молдавії — васала Туреччини.Після запеклих боїв Д. Вишневецький залишає Хортицькі укріплення, іповертається до Черкас. Турки й татари увійшли в «городок» і вщентзруйнували всі його укріплення. Свідчення про зруйнування турками і татарамигородка Д. Вишневецького залишив посол німецького імператора Е. Лясота, якийвідвідав ці місця в 1594 році. У працях С. Мишецького, Г. Спасського та іншихзазначається, що у 1618-1620 рр. запорозькі козаки побудували фортецю — кіш наХортиці. Можливо, що про ці події свідчать і назви окремих місцевостей в районіХортиці: урочище Сагайдачного, ліжко Сагайдака, Січові ворота. Проте, на жаль,археологічних матеріалів, що підтверджували б дані про перебування на Хортицікозацьких ватажків Я.Шаха та П.Сагайдачного, поки що не знайдено. У 1625 роцірозгорнулось повстання на чолі з гетьманом запорозького козацтва МаркомЖмайлом, який об'єднав запорожців та реєстрових козаків і вирушив на боротьбупроти польсько-шляхетської армії. Існує припущення, що деякий час він перебувавз військом на о. Хортиця. Але польському уряду вдалось провести переговори зреєстровцями і укласти Куруківську угоду. Після цих подій в 1626 році в районіХортиці була залишена залога в кількості 1 тисячі чоловік на чолі з реєстровим полковникомІ. Кулагою. За народними переказами з Хортиці вирушали у походи проти турок ітатар загони гетьмана Війська Запорозького І. Сулими (1628-1629). У 1630 роцівибухає нове селянсько — козацьке повстання проти польсько — шляхетськогопоневолення. Очолив повстання гетьман Війська Запорозького Т. Трясило. До ньогоприєднується частина реєстровців з Хортицької урядової залоги на чолі з полковникомДацьком Білоцерковцем. За деякими відомостями, вже навесні 1632 р. реєстровийполковник І. Кулана захопив Хортицю і витіснив звідти повсталих козаків, спаливчастину човнів і захопив у полон Т. Трясила. Для продовження боротьби іззапорожцями Кулага відновив реєстрову залогу біля о. Хортиці залишивши там 1500козаків. Наприкінці січня 1648 року запорожці на чолі з Богданом Хмельницькимнапали на урядову залогу біля о. Хортиці. Більша частина реєстровців перейшлана бік запорожців. 15 лютого 1648 року Машкевич записав у щоденнику:«якийсь Хмельницький, забравши трохи гультяйства, із Запоріжжя прогнавкорсунський полк, який був на ''' залозі, прогнавши об'явив сваволю, до нього приєдналосьвсе живе...» Повстання на Запорожжі стало початком війни українськогонароду проти шляхетської Польщі. З цього часу і до зруйнування Січі у 1775 роціХортицею незмінно володіли запорожці. Хортиця мала не тільки стратегічнезначення для Запорожжя а також стала важливим центром розвитку козацькогогосподарства. В період існування Нової Січі (1734-1775 рр.), удосконалюєтьсяадміністративно-територіальний поділ Вольностей Війська Запорозького, врезультаті якого Хортиця опиняється в межах Самарської паланки. У 1768 р.острів входить до новоутвореної Протовчанської паланки. Територія цих паланокбула більш заселена і мала найкращі зимівники запорожців.
В 1735 р.розпочалась російсько-турецька війна. За наказом адміралтійської колегії від03.09.1736 р. були утворені польове адміралтійство та дніпровська експедиціяпід керівництвом віце-адмірала Н. Сенявіна. Було вирішено побудувати фортецю«Запорозька корабельна», для будівництва якої вибрали місце наострові Байда, що напроти балки Канцеровської. За даними 1739 року біля Хортицізнаходилось понад 300 суден різних типів: галери, бригантини, козацькі чайки таін. Через розповсюдження епідемії чуми, флотилії не надавалось потрібногонагляду, через що декілька десятків суден затонуло. В 2000 році загальначисельність комплексу затонувших суден в руслі Старого Дніпра, на невеликійділянці 200х30 м досягла 8 одиниць. Судна відносяться до різних типів. Корпусодного з них було піднято у 1999 році. Було з'ясовано, що конструкцією тапропорцією корпус знайденого судна нагадує креслення галерного майстра А.Алатчанинова 1736 р. морського козацького човна, відомого під назвою чайка. Ввересні 1739 р. було підписано мир з Туречиною, згідно якого російська арміязалишала все Дніпровське Пониззя. Під час другої російсько-турецької війни(1768 — 1774 рр.) захист о. Хортиці було покладено на Запорозьке військо.Командував Хортицьким форпостом Іван Бабура, йому були підпорядковані дваполкових старшини і двісті запорожців.
В результаті цієївійни, Росія отримала вихід до Чорного моря, і внаслідок цього Запорізька Січвтратила своє стратегічне значення — південного форпоста у боротьбі зОсманською імперією. До того ж економічна незалежность Запорозької Січі сталанебезпечною для царського уряду – це стало головними причинами зруйнуванняСічі. Повертаючись з Криму, російські війська, 5 червня 1775 р., зруйнувалиЗапорозьку Січ.
ТериторіяВольностей Війська Запорізького увійшла до складу створених Новоросійської таАзовської губерній, Хортиця з навколишніми лівобережними місцями увійшла доскладу Новомосковського повіту Азовської губернії, а у 1784 р. стала частиноюновоствореної Катеринославської губернії.
4. Острів Хортиця сьогодні — пам’ятникнаціонального значення
Музей історіїзапорозького козацтва на острові відкрито 14.10.83 року. Але тоді, коли проукраїнських степових лицарів уголос, до того ж публічно, говорити заборонялося,називався цей заклад Музеєм історії м. Запоріжжя. Сьогодні під зводами Музеюзібрано більше 30 тисяч предметів, які охоплюють історичний період відпалеоліту до ХІХ століття поточної ери. Експозицію доповнюють чотири діорами.Особливістю хортицького Музею є те, що, по-перше, вельми оригінально оформленесаме приміщення: гранітні пластини, припасовані одна до одної, створюютьвраження, ніби відвідувачі рухаються печерою, біля стін якої розташованомовчазні реліквії різних ер та епох. По-друге, переважна більшість експонатівзібрані-знайдені саме на Хортиці та на хортицькому довкіллі. Це кам'янізнаряддя праці, кераміка, зброя, якорі, фрагменти старовинних суден, стовбурдуба, який був зрубаний кілька тисячоліть тому і стільки ж пролежав наДніпровому дні. Експозиційна площа, яка розгорнулася на 1600 квадратних метрах,окрім артефактів, так би мовити місцевого походження, наповнена такожматеріалами, переданими із Львівського, Луганського, Рівненського та іншихмузеїв, а також надходженнями із археологічних та етнографічних експедицій. Розкопки,проведені археологами заповідника протягом 1976-1980 років, дають підставистверджувати певним чином, що один із прототипів Запорозької Січі, її предтеча,існувала на Хортиці біля плавневої частини, неподалік від озер Осокорове таКоржеве. Бо саме тут виявлено військове поселення Х-ХІV століть, а окремізнахідки (зброя, кераміка) свідчать про те, що коріння унікального об'єктасягали глибше на кілька століть. У п'яти досліджених напівземлянках (археологивпевнено називали їх куренями (!)) мешкали оборонці не лише Хортиці, а йвзагалі частини південних рубежів протоукраїнського державного угрупування.
Знахідки ізпоселення Протовчого зайняли достойне і значне місце в експозиції Музею історіїзапорозького козацтва, а там, де було саме поселення, створеномеморіально-туристичний комплекс. Ще на початку ХХ століття на Хортиці було 129курганів, проте до наших днів уціліло лише близько двох десятків. Кургани(найстаріший із них споруджений представниками культур доби бронзи у ІІІтисячолітті до н.е., а наймолодший – скіфами у ІІІ столітті до н.е.)розташовувалися кургани кількома групами на узбіччі так званого Скіфськогошляху, що колись проходив уздовж Хортиці її серединною, підвищеною частиною. Заразкомплекс склали одинадцять курганів – «живих», реконструйованих тастилізованих. На курганах установлено стародавні скульптури, людиноподібністели і просто стели доби бронзи. Органічним доповненням до ділянкивідновленого історичного ландшафту Хортиці (хортицька акція з масовоговідновлення курганних насипів стала першою в Україні) є Музей кам'янихвитворів, розгорнутий в одному із куточків комплексу. Експонати Музею простонеба – гармани, ступи, корита, жорна, скульптури, кам'яні стовпи та хрести –знайдені у навколишніх селах і привезені на Хортицю протягом березня-травня2006 року. Меморіально-туристичний комплекс «Скіфський стан»(«Зорова Могила») займає близько п'яти гектарів. Разом із прилеглимдубовим гайком та ділянками Першостепу він складає дивовижне середовище,відвідавши яке, людина не лише отримує інформацію, а й естетичну насолоду. Зкозацької сторожової вежі відкривається краєвид у радіусі 25 кілометрів. Влітку1843 року 29-річний Шевченко подорожував по Україні, відвідав Олександрівськ,побував на Хортиці. У травні 2005 року, з допомогою краєзнавців, визначеномаршрут, яким ходив по Хортиці поет, і оздоблено його сімома гранітнимибрилами. На брилах висічені рядки із творів Великого Кобзаря, де згадуєтьсяХортиця і Великий Луг Запорозький. Таким чином, виник меморіально-туристичниймаршрут “Тарасова Стежка”, який полюбився запоріжцям і гостям міста і Хортиці.
Будівництвоісторико-культурного комплексу “Запорозька Січ” було урочисто відкрите 14жовтня 2004 року, на свято Покрови пресвятої Богородиці, в День українськогокозацтва. Загальна територія історико-культурного комплексу 3,5 гектарів.Місцем розташування нашої «Запорозької Січі» обране мальовниче північно-східнеузбережжя Хортиці, з якого відкривається чудовий краєвид на Дніпрогес, скелі таострови, що нагадують колишні грізні Дніпрові пороги. За плануванням комплексрозділяється на дві різновеликі частини –“Внутрішній Кіш” та “Передмістя”.
Всього натериторії комплексу «Запорозька Січ» збудовано 23 зрубних та турлучних споруди.Передбачається, що в комплексі також функціонуватимуть об’єкти експозиційногопризначення, в яких планується відтворити інтер’єри козацьких жител (курінь табудинок кошового отамана), офіційні та освітні установи (військова канцеляріята січова школа). Центральним об’єктом комплексу стане трибанна церква Покровипресвятої Богородиці. Споруди “Зовнішнього Кошу” мають носити рекреаційний(корчма) та інтерактивний характер (діючі кузня і гончарне виробництво). Зазразки фортифікаційних споруд козацького часу правитимуть три вежі, рови таземляний вал з частоколом.
Висновки
Під час виконанняроботи ми дійшли наступних висновків:
Хортиця — надзвичайно гарний, мальовничий острів. З обох боків оповитий широким імогутнім Дніпром, обгорнутий високими кам'яними скелями, піскуватими берегами,вкритий зеленим лісом та уквітчаний різнобарвними квітами. Дивовижний краєвидта славна минувшина привертають увагу до Хортиці мешканців міста Запоріжжя,мандрівників з різних куточків України та світу.
Острівпрославлений поетами, художниками, істориками та краєзнавцями. Серед видатнихвідвідувачів можна пригадати «Кобзаря» українського народу Т.Г. Шевченка,композитора М.В. Лисенка, художників І.Ю. Рєпіна та В.О. Сєрова, письменниківІ.О Буніна та О.М. Горького. Найяскравіші сторінки історії Хортиці пов'язані іззапорозьким козацтвом. Перше укріплення козаків побудовано на о. Мала ХортицяДмитром Вишневецьким у 1556 році. Він здійснював походи на татарські міста таохороняв кордони Польсько-Литовської держави, в межі якої входив і наш край.Перебування козаків за дніпровими порогами сприяло заселенню родючих земель тапожвавленню тут господарчої діяльності. Сьогодні острів – це унікальнийзаповідник, де поєднується казкова природа та сива давнина. Упродовж останніх50 років острів збирає регалії та звання. З 1965 р. тут діє Державнийісторико-культурний заповідник. У 1994 р. Хортиця з прилеглими скелями таостровами отримує статус Національного заповідника, а в 2004-му тут почалосябудівництво історико-культурного комплексу “Запорізька Січ”. Стилізованекозацьке містечко XVI-XVII століть вже встигло розпочати свою кінокар’єру:минулого року режисер Володимир Бортко фільмував тут “Тараса Бульбу“. Навітьякщо відроджена під час дійства Січ здається комусь не надто історично-достовірною,вона формує образ України, сучасної і колишньої. І образ цей — завзятий,вільний і сміливий. Такий, якими були запорізькі козаки.
Література
1. Тошев Г.Н., Шаповалов Г.И. Находкипериода энеолита-бронзы со дна Днепра вблизи Хортицы// Древности СтепногоПричерноморья и Крыма.-Запорожье, 1991.-С.45-51.
2. Ільїнський В.С., Пустовалов С.Ж.Розкопки багатошарової фортеці на о.Мала Хортиця// Археологічні дослідженняУкраїні, 1991.-Луцьк, 1993.-С.39-40.
3. Новицкий Я. Остров Хортица наДнепре, и его природа история, древности. – Запорожье: РА «Тандем-У», 1997. — С.88.
4. Ильинсикий В.Е., Козловский А.А.Золотоордынское поселение на о.Хортица. // Древности Степного Причерноморья иКрыма. – IV. – Запорожье, 1993. – 345с.
5. Егоров Е.Л. Историческая географияЗолотой орды в XIII-XIV вв. – М.: Наука,19858. – 248с.
6. Голобуцький В. Запорозькекозацтво. – К.: Вища школа, 1994. – 539с.
7. Яворницкий Д.И. Запорожье востатках старины и преданиях народа. – К.: Веселка, 1995. – 447с.
8. Скальковський А.О. Історія НовоїСічі або останнього Коша Запорозького. – Дніпропетровськ, 1994. – С.49-53.
Размещено на www.