Курсоваробота
Історіясіл (Грабовець,Білоскірка, Козівка)
План
Історія села Грабовець
Історія села Білоскірка
Історія села Козівка
Список використаної літератури
Додаток
Історія селаГрабовець
Центр сільської ради з1991 р., якій підпорядковано с. Білоскірка. Розташоване за 17 км від Тернополя і за 6 км від найближчої залізничної станції Прошова. Село знаходиться напівденний схід від Тернополя і розташоване на лівому березі р. Гнізна, якаогинає його великим півколом. Кількість жителів за даними перепису (2001 р.)становила 816 осіб, а у 2002 р. – 850 осіб.
За переказами, в кінціXVII ст. на місці, де розташоване село Грабовець, булоневелике поселення, жителі якого проживали в грабовому лісі і охороняли сусіднємістечко Баворів від набігів татар. Після зруйнування татарами Баворова частинайого жителів переселилася до Грабівця. Так з’явилося село Грабовець. Пізнішезгадується у Йосифінській метриці 1785 р.
Пам’ятки села.
Дерев’яну церкву булозбудовано 1881 р., але вона згоріла. Місцевий поміщик О. Созанський, навимогу батька, збудував кам’яну церкву Покрови Пресвятої Богородиці. Їїбудівництво було розпочато 1887 р і закінчено 1906 р. Ян Білінський –перший священик Грабовецької церкви (до 1897).
Пам’ятник січовимстрільцям було виготовлено у 1927 р. скульптором з Товстолуга Миколою Назарко.Кошти на спорудження пам’ятника вислав з далекої Америки житель Грабівця ІванВишньовський, який через нестатки виїхав на заробітки. Але польська влада недозволила встановити пам’ятник. Лише у 1941 р. завдяки ініціативі жителя селаІвана Березовського пам’ятник було встановлено. З каменю постала жінка з вінкому руці, і жителі назвали його “Молодою Україною”. У 1945 р. пам’ятник булозруйновано і реставровано лише у 1990 р.
На кошти ІванаВишньовського у 1936 р. було збудовано Український Народний дім.
Пам’ятниквоїнам-односельчанам, полеглим на фронтах ІІ світової війни був відкритий у1975 р. на кошти місцевого колгоспу “Комунар” (голова правління – Котко В.А.).
Фігура-оберіг длязахисту від стихійних лих збудована у 1897 р. стараннями жителя ГрабівцяСтефана Бобрівця і його дружини Катерини. За комуністичної влади споруду булопошкоджено і реставровано жителями села у 1991 р.
Пам’ятний хрест начесть скасування панщини було поставлено в центрі села у 1874 р.
У 1897 р. булоспоруджено пам’ятний хрест Тверезості.
Будівля панськогобудинку (“Палаци”) була збудована у 1891 р. після 1920 р. будинок як і всінавколишні землі належали польській Академії наук. За комуністичної владиприміщення використовувалось під школу, а зараз в ньому розташована сільськарада.
Нове приміщенняГрабовецької ЗОШ І-ІІ ст. було збудоване у 1987 р. В селі працює клуб,бібліотека, ФАП, крамниці.
На околиці селарозташована геологічна пам’ятка природи місцевого значення – відслоненнянижнього девону площею 0,7 га, яка взята під охорону держави у 1994 р.
Подіїнаціонально-визвольного руху 30-40 рр. ХХ ст.
Серед учасників оунівськогопідпілля була жителька села Кучмій Марія Іллівна 1925 р.н. член ОУН, станична.Заарештована 24.06.1947 р. слідчим відділом УМДБ у Тернопільській обл.Засуджена 18.08.1947 р. до 10 років виправно-трудових таборів і 5 роківпозбавлення прав з конфіскацією майна. Звільнена 01.10.1955 р. Реабілітована у1993 році.
До середини липня 1945р. в районі Грабівця діяла боївка “Хіроман” чисельністю 7 осіб
Видатні постатісела.
Кордуба МиронПилипович (29. VIII. 1894р., м. Тернопіль – 21. І. 1980 р, там само) – релігійний діяч, священик УГКЦ.Воював в УСС і УГА (1914-1919). Був парохом у селах Грабовець, Товстолуг таКип’ячка. 1945 р. виступив проти ліквідації УГКЦ, за що був репресований.
Орест Березовський –кандидат медичних наук. Народився в 1941 р.
В селі проживав поетБорис Щавурський (1989-2000).
Післявоєнні роки.
В травні 1944 р. булостворено Грабовецьку МТС. Першим її директором був призначений ІванГоробівський. На цей час підприємство нараховувало 34 працівники.
В червні 1958 року МТСбула реорганізована в ремонтно-тракторну станцію (РТС) із числом працюючих 71особа. В травні 1961 р. РТС перейменовано на Тернопільське районне відділення“Сільгосптехніка”, яке розмістилося у Великих Бірках, а в квітні 1964 р.розпочало роботу.
З листопада 1995 р. підприємствореорганізовано у ВАТ “Агропромтехніка”.
Історія села Білоскірка
З 1991 рокуналежить до Грабовецької сільської ради.
Село знаходитьсяза 12 км від обласного центру і за 6 км від найбільшої залізничної станціїПрошова. Білоскірка лежить на височині, котра стрімко спадає до лівого берегар. Гнізна. Найвища точка з південно-східного боку села становить 342 метринад рівнем моря.
За данимиперепису 2001 р. кількість жителів становила 368 осіб (У 2003 р. –373 особи).
Походженняназви села.
Є кілька версійпоходження назви села. За першою, назва виникла від прізвиська або й ім’я,мотивованого характерною ознакою зовнішності його носія – білою шкірою, білимобличчям
За другою версієюприпускають, що колись це було грабарське поселення, тобто в ньому розвиваласьшкіряна промисловість чи дубильна справа, а саме виправлення, дублення шкіри,тобто білошкірництво.
Ще одну версіювисунув історик Я. Стоцький, який вважає, що назва села походить від білогокаменя – білої скірки (шкіри) горбків, що тягнуться пасмом між Білоскіркою іГрабовцем, де це біле каміння виступає на поверхню білими острівцями назеленому килимі горбків.
Жителі селадобували цей камінь донедавна, ще років тридцять тому для будови хат, хлівів, атакож на продаж.
Перша писемназгадка – 1650 року, в контексті “присяги селян Теребовельської землі проспустошіннє сіл. 3 лютого – 11 марта н.ст. 1650”.
Вдруге селозгадується в Йосифінській метриці 1785 року.
Пам’ятки села.
В 1936 р.українці Білоскірки заклали фундамент під греко-католицьку церкву із назвоюПресвятого Серця Христового. Місце будівництва освятив парох сіл Грабівця іБілоскірки о. Мирон Кордуба (1894-1980).
Місцем для церквистав город мешканця села Федора Кожушко, котрий зробив цей дар на пам’ять прозагиблого під час Першої світової війни свого сина Михайла. До 1939 р. вдалосявимурувати майже метр стіни церкви, але прихід Червоної Армії і наступні подіїзупинили будівництво. Комуністична влада у 1939-1941 рр. розібрала недомурованістіни храму. 12 жовтня 1992 р. в сільському клубі відбулися зборимешканців села, на котрих було вирішено відновити будівництво церкви.
Архітекторомхраму на фундаменті 1936 року є виходець з Білоскірки, а в даний час архітекторзі Збаража Василь Скочиляс. Вітраж храму виготовила у 1994 р. художник зіЗбаража Ольга Чорна, а іконостас зробив у 1995 р. майстер Петровський ізВеликих Бірок. Дзвіниця вимурувана у 1995 р. сільськими майстрами підкерівництвом Михайла Вишньовського. 16 липня 2000 р. на свято ХристаЧоловіколюбця (народна назва – Серця Христового) церкву освятив о. мітратВасиль Семенюк у супроводі парохів навколишніх сіл та у присутності кількохсотень віруючих.
Біля дороги міжселами Білоскірка і Грабовець встановлено фігуру Матері Божої, яка за часівкомуністичної влади була зруйнована і кинута в р. Гнізна. При фінансовомусприянні жителів села Томків Галини і Заблоцької Ольги її було відновленовлітку 1999 р.
У 1898 р. прив’їзді в село було поставлено хрест. В 1999 р. було відновлено капличку начесть місцевої громади.
Подіїнаціонально-визвольного руху 30-40 рр. ХХ ст.
Крайовий провідОУН організував в серпні 1941 р. плебісцит серед населення окремих повітівТернопільщини на підтримку Акта про відновлення Української держави та протиприлучення Галичини до Генеральної губернії. 7 серпня таке опитування відбулосяв Білоскірці і свої підписи поставили 63 жителі села.
28 серпня 1945 р.вдень у своїй хаті дільничим уповноваженим НКВС Сівухіним в присутності заступникаголови сільради Михайла Білецького виявлено і затримано Бобрівця РоманаІвановича, 1927 р.н., котрий був у військовій формі з погонами лейтенанта. Внього було знайдено членський квиток члена ОУН і червону армійську книжку наім’я старшого сержанта Паршіна. Під час конвоювання Бобрівця до приміщеннясільради він почав втікати і на два попереджувальних постріли не зупинився, атретім пострілом був убитий. Його батько в цей час служив у Червоній Армії, аматір затримали.
В 1945 р.Діяльність ОУН і УПА в селі не була такою активною, як в сусідніх селах, хочабула одна діюча криївка, а кілька мешканців села було заарештовано і ув’язненоза прихильність до ОУН: Вишньовський Павло Іванович, Гамівка Іван Васильович,Гуль Семен Іванович, Дерев’яна Магда Михайлівна, Заблоцький Йосип Іванович,Кобильник Володимир Васильович, Крисловська Марія Йосипівна, Паврознік ОльгаПавлівна, Римар Орест Андрійович, Римар Петро Степанович, Скочеляс АнтінІванович, Шостак Іван Іванович
У середині 1947р. в селах Білоскірка, Малий Ходачків, Романівка, Констянтинівка діяла боївка“Хмари”.
Видатні постатісела.
Крупка ЯрославДмитрович (5.ІІ.1950) – вчений-економіст. Доктор економічних наук (2002),професор (2003). Член-кореспондент Академії будівництва України (1997).Закінчив Тернопільський фінансово-економічний інститут (1971). Працювавревізором, головним бухгалтером у будівельних організаціях. Від 1975 р. –викладач кафедри бухгалтерського обліку в промисловості ТАНГу. 1982-87 рр. – навикладацькій роботі у місті Кострома (РФ). Після повернення до Тернополя – уТАНГ. Від 2003 – директор інституту обліку і аудиту. Автор 110 наукових праць,зокрема двох монографій, сімох навчальних посібників.
У Білоскірцітакож народились історик Ярослав Стоцький і громадсько-політичний діяч, народнийдепутат України Василь Деревляний.
Післявоєнні роки.Культурне життя села.
25 жовтня 1948 р.в селі було створено колгосп імені Богдана Хмельницького.
В кінці 50-х – упершій половині 60-х років було укрупнено і райони і колгоспи. КолгоспникиБілоскірки були об’єднані в один колгосп із колгоспниками Грабівця і Баворова.
На 1960 р. в селідіяла 4-класна початкова школа, в котрій навчалося 35 учнів.
Від 1913 р. вселі діяла читальня “Просвіти”. Працювали кредитна спілка, двокласна школа.
З кінця 19 століттябули фільварок, який належав поміщику О. Созанському, корчма, млин.
На даний час в селідіють ЗОШ 1-го ступеня, клуб, бібліотека, ФАП, крамниця.
Колгоспна земляприватизована (в середньому 2,5 га на особу, котра працювала в колгоспі івіддана в оренду селянській спілці або фермерському господарству).
Історія села Козівка
селокультурний історія тернопільська
Центр сільськоїради. Розташоване за 25 км від Тернополя і 8 км від найближчої залізничної станції Прошова. Село знаходиться на південний схід від Тернополя і простягається на 4 км по обидва береги р. Сорока, притоки р. Гнізна.
Кількість жителівза даними перепису (2001 р.) становила 790 осіб.
Походження села.Легенди та перекази.
Первісне поселеннявперше згадується у письмових джерелах за 1564 р. під назвою Лозівка.
За переказами старихлюдей давнє поселення знаходилось у Яру, який називали Бендери, на південь відтеперішньої Козівки. Під час Татарських нападів поселення було зруйноване, алюди, що врятувалися, переселились поблизу р. Сороки, береги якої вкривалирозкішні густі лози. Саме з цим пов’язують первісну назву села – Лозівка.Згодом у цих місцях почали розводити кіз і, напевно, через це село змінило своюназву на теперішню.
Цікаву історіюрозповів житель села Василь Назар, яка пов’язана з іменем о. Д. Білинського,який був парохом Козівки у 1835 – 1851 рр. Півтора століття тому отець Дмитролітнього дня поглянув на небо і побачив, що з боку Грабівця на Козівкунасувається величезна чорна хмара. “Бути біді” – подумав отець. підпираючисьпалицею (був у дуже поважному віці), вийшов парох на церковні поля і почавревно молитися, просити у Господа прощення за провини людей. Благав відвестибурю, що мала завдати великої шкоди селу і полям. При цьому він палицею нібивідганяв грізну хмару. Великою була віра отця Дмитра, а Божа сила іщемогутніша, бо загроза стихії минула. у подяку господу за спасіння людей іїхньої праці о. Д. Білинський відправив у старій дерев’яній церкві не однулітургію. А перед святом Божого Тіла попросив запрягти пару сильних і гарнихволів і взяв з собою двох вродливих хлопців-одинаків, яким не виповнилося 18років. Разом вони йшли навколо Козівки з молитвами і плугом оборювали поля. Накожному куті поля читалося Євангеліє. Після процесії перед церквою о. Дмитромав велику проповідь перед парафіянами у кінці якої мовив: “Доки існує Козівка,село буде захищене від бурі, градобою, вогню”. Відтоді ніяких великих природнихстихій у Козівці не було. ЇЇ жителі вірять, що божа сила їх береже. Традиціявиходу на поля церковного брацтва перед святом божого тіла збереглася і зараз.Нинішній парох Козівки о. Василь Брегін кропить свяченою водою землю, а людиспільно моляться за добрий врожай, за мир і спокій в Україні.
Пам’ятки села.
Церква св.Миколая (кам’яна) побудована в 1888 р. Капличка між Козівкою та Сороцькимпобудована в 1991 р. Збереглася козацька могила. В центрі села встановленопам’ятний хрест на честь скасування паншини. У 1990 р. насипано могилу Січовимстрільцям. Споруджено пам’ятник воїнам-односельцям, полеглим у ІІ світовійвійні (1968 р.). Перший в області пам’ятник Степану Бандері (1992 р., скульпторБ. Григоренко). Навпроти нього поставлено фігуру Матері Божої (1998 р.).Народний дім споруджено протягом 1933-1934 рр., в якому були розміщені всіукраїнські організації. Новий корпус школи побудовано в 1975 р.
Національно-визвольнийрух на селі.
23 листопада 1918 р.польський відділ під командою полковника Ч. Рибінського, сформований вОдесі, перейшов кордон під Сатановим і направився до Тернополя. Він складався з22 офіцерів і 700 жовнірів. Полковник ЗУНР Дмитро Вітовський вислав назустрічсічовиків, які 27 листопада під с. Козівка оточили польський загін і взяли уполон. Решта групи, яка залишилася в Микулинцях склала зброю. Полоненихвідвезли до Тернополя.
В селі було створеновійськову організацію “Стшелєц”, члени якої жорстоко били тих українців, якіносили вишиті сорочки. Було організовано й інші польські товариства (“ШколаЛюдова”, “Кулко Рольніче”).
Осередок ОУН в селібуло створено в 1939 р. Його очолювали Поляк Михайло, Гурин Йосип та ПетрикІван.
22 березня 1944 р. всело повернулась більшовицька влада. Поляки із сусідніх сіл разом з карателямиНКВД здійснювали облави в селі, грабували і палили хати, вбивали невинних людейі переслідували членів ОУН. Першою їх жертвою став Петрик Василь. Пізнішезаарештували Петрика Івана та Сампару Ярослава, жителя с. Прошова, якого надругий день у с. Сороцьке було вбито при спробі втекти.
15 листопада 1944 р.під час облави на Козівку більшовики вбили члена ОУН Омеляна Сагана. 26 січня1945 року під час облави загинув член ОУН Михайло Рій. 28 січня того ж року вбою з енкаведистами загинули члени ОУН Осип Бадовський та Михайло Баб’як(псевдо “Дуб”). 16 березня 1945 р. під час облави загинув симпатик ОУН ВасильБоднарчук.
Докладний перелікжителів села, які тим чи іншим чином були пов’язані з ОУН та УПА див. додаток1. Серед основних слідвиділити Лютого Ілярія (“Чугайстер”) 1912 р.н., с. Ремезівці, ниніЗолочівського р-ну Львівської обл. – 24.01.1945 р., с. Козівка, ниніТернопільського р-ну. діяч ОУН і УПА. Від 1941 – районний провідникПеремишлянщини (нині Львівська обл.). Від 1942 р. – повітовий військовийреферент Зборівщини, 1943 р. – обласний військовий референт Тернопільщини. Напочатку 1944 р. – член штабу воєнної округи “Лисоня”, начальникперсонального відділу в ранзі старшого булавного, восени – командир куреня.Загинув в бою разом з окружним господарчим “Тетивою”.
На кінець 1945 р. взоні дій сіл Прошова, Козівка, Кип’ячка діяла боївка районного провідникаВолодимира Демківа (“В’ятича”) чисельністю 21 особа, а також боївка кущовогопровідника “Нечая” (6 повстанців) – зона дій села Константинівка, Прошова, Козівка.
З січня 1946 р. у с.Застінка під час облави енкавнедисти оточили Володимира Демківа та 2повстанців. В. Демків застрелився.
У середині 1947 р. вселах Козівка, Прошова, Остальці та Сущин діяла боївка “Дира”.
У січні 1945 та 7липня 1946 рр. на хуторі Боднарка внаслідок боїв енкаведистів із повстанцямиполягло відповідно 7 і 6 повстанців.
У січні 1945 р.загинули 7 повстанців, серед яких були мешканець Козівки Гарматій Михайло(“Захар”), “Черешняк” із с. Турівка та житель с. Великі Гаї, прізвище невідоме,псевдо “Івасько”. Можливо, це був Брик Іван Дмитрович, 1921 р.н. Спочатку їхпоховали на хуторському цвинтарі, де ховали людей, котрі померли від холери,але на другу ніч їх тіла перенесли на сільський цвинтар.
7 липня 1946 р. наподвір’ї сім’ї Івана Бучковського відбувся бій 6 повстанців з енкаведистами.Сили були нерівні, тому що на допомогу Великобірківському гарнізону прибуладопомога із Скалата та Теребовлі. Всі 6 повстанців загинули: Іван Бучковський здочкою Катериною, брати Бунт Михайло та Бунт Йосип, невідомий повстанець зХоросткова і провідник “Вихор” з Львівщини. У 1995 р. на цьому подвір’їнасипали могилу борцям за волю України, а у колишній криївці облаштували музей.
18 квітня 1950 р. уВеликих Гаях відбувся останній бій повстанців із енкаведистами. Загинулипідпільники, які квартирували у селі. Серед них і Богдан Потіха (“Дарій”) зКозівки.
Загалом за участь увизвольному русі було репресовано 119 молодих людей села.
Культурне тагосподарське життя села.
Колгосп в Козівці булостворено в 1945 р. У селі діють ЗОШ І-ІІ ст., Будинок культури, бібліотека,ФАП, відділ зв’язку.
Першу школу в селівідкрили у 1850 р. Навчання велося українською мовою і навчав дітей лише одинвчитель. В 1894 р. було добудовано ще одну класну кімнату та закріплено ще одноговчителя. Управителями школи були поляки (Лібасовський, Роговський,Чесніковський, Рутка), а вчителями українці (Пастушенко, Паливода, Горошко,Федишин, Завадович, Петровський, Гриценівна (Грицина). Хоч школа офіційно булаз українською мовою навчання, проте уже в 1 класі діти вчилися за польськимбукварем.
Ще з часів панськоїПольщі залишилося 2 фільварки: один з них належав Мохнацькому, а другий –Созанському.
Перед ІІ світовоювійною в селі було майже 500 господарств та проживало 2500 мешканців, в томучислі 85 поляків і 46 євреїв.
До Козівки приєднанохутір Боднарка, на якому є джерело сірчаної води.
“Просвіта” в селіпочала діяти з 1896 р., коли було засновано хату-читальню. Першим головоючитальні був Павлик, а його наступником І. Петрик.
В 1906 р. булостворено першу споживчу кооперативу, яка мала власний будинок, в якому булирозташовані крамниця і магазин.
В 1907 р. в Козівцібуло засновано філію товариства “Січ”, до якої записалося біля 80 чоловік.
Тоді ж у селі булостворено церковний хор під керівництвом дяка Крушельницького. Організованотакож драматичний гурток, який ставив час від часу п’єси для жителів села.
Деякі заможні селянипочали посилати своїх дітей вчитися у Тернопіль. Першим мешканцем села, якийзакінчив гімназію та теологічні студії, а згодом став священиком був О.Яросевич. Михайло Добромиль став лікарем, працював у Гримайлові, а потім уТернополі. Микола Бунт, Ольга Шептицька, Василь Задорожний і Микола Шевчукздобули фах учителя. Михайло Снітинський закінчив Торговельну академію у Відні,був директором “Союзу кооператив”. Микола Петрик закінчив теологічні студії,але священиком не став, а пішов захищати рідну землю і загинув на СхіднійУкраїні у 1918 р.
Декілька хлопцівзакінчили у Гримайлові столярську школу і стали кваліфікованими ремісниками.
В селі було створенотакож ковальсько-технічну робітню братів Росолинських, в якій працювало понад10 працівників.
Видатні постатісела.
Білинський ЙосипІларіонович (1859 / 1860 – 1925 / 1926). народився в с. Козівка. Закінчивгімназію у Самборі та фармаційне відділення філософського ф-ту Львівськогоуніверситету. У 1880-х рр. прибув до Єгипту, де займався аптекарською справою,опановував арабську медицину, пізніше став власником аптеки в Каїрі тапредворним аптекарем єгипетського хедива. Підтримував стосунки з рідним краєм,давав кошти на видання творів українських письменників, зокрема І. Франка,випуск періодичних видань, на підтримку студентського руху у Львові заперетворення університету в український, на розвиток освіти, зокрема набудівництво бурс у Тернополі та Новому Сончі (Польща). Коштами допомагавнавчанню дітей бідних селян, сприяв лікуванню в Єгипті Лесі Українки, ДмитраЯворницького, Бориса Грінченка, а також підтримував дружні стосунки з СоломієюКрушельницькою, яка була на гастролях у Єгипті. Навесні 1912 р. приїжджав уКозівку вклонитися могилі батька. На початку І світової війни став одним ізорганізаторів забезпечення українських полків медичним персоналом імедикаментами, пожертвував велику суму грошей на організацію медичногообслуговування в Галичині. Останні роки життя провів у маєтку Монтус(Швейцарія), де і помер. Його сестра Марія Білинська (1864, м. Тернопіль – 30.XII. 1937, м. Львів) – педагог, громадська діячка,дружина Василя Білецького (1857 – 1931) – професора історії в гімназіяхСамбора, Тернополя і Львова.
Довголітніми парохамисела були отці Білинські (батько і син). Один з них служив церкві 55 років.Після його смерті парохом став о. Клиш, який був прихильником москвофільства іпід час І світової війни втік на схід. Тоді парафію адміністрував о. ОнуферкоАнтоній, але незабаром помер і його змінив о. Волошинський.
У 1830 р. дочкасвященика Д. Білинського Домініка вийшла заміж за священика ГригоріяГригоровича Барвінського (1802 – 1880). Від цього шлюбу народилися видатнідіячі української культури Володимир, Іван, Іполит, Олександр та ОсипБарвінські.
Гесюк ВолодимирФедорович 1892 р.н. стрілець УГА. Працював головним бухгалтером “Плодовочторгу”(м. Харків). Заарештований 28. IV. 1938 р. за участь в антирадянськійнаціоналістичній організації і засуджений до 5 років виправно-трудових таборів.Звільнений помер у 1942 р.
Дацик Іван (31. ІІІ.1897, с. Козівка – 29.VII. 1983, м. Садбурн, Канада) – громадський діяч, кооператор. До І світової війни навчався вТернопільській гімназії. У 1918 р. – доброволець УГА. Після війни закінчивучительську семінарію. В 1928 р. виїхав до Канади. Фінансово підтримувавукраїнські громадські організації, зокрема був меценатом Енциклопедіїукраїнознавства.
Ковальчук ЄвгенЙосипович (26. VI. 1948 р.) – різбляр по дереву, живописець.Закінчив ПТУ № 9 (1966) студію образотворчого мистецтва (1968) у Тернополі,технікум прикладного мистецтва у м. Косів (1975). 1975 – 1991 рр. –художник-конструктор ВО з виготовлення меблів і деревообробки в смт Микулинці.Учасник обласних та республіканських виставок у містах: Тернопіль (1982, 1985 –1989, 1991 – 1993, 1995, 1997 1999), Київ (1991 – 1992, 1994, 1999),персональних: Микулинці (1996), Теребовля (1997). Вироби зберігаються у ТОКМ,музеї м. Сан-Паулу (Бразилія), приватних колекціях у США і Канаді.
Йосип Сагаль – учасникхорової капели ВО “Тернопільський комбайновий завод”, яка діяла з березня 1974до 1989 р.
Володимир Снітинський(11.II. 1948р., с. Козівка). Дитячі та юнацькі роки пройшли в с. Прошова. ЗакінчивБаворівську середню школу. У 1972 р. здобув вищу освіту у Львівськомузооветеринарному інституті (нині Львівська Ветеринарна Академія ім. СтепанаГжицького) на факультеті ветеринарії. 1973 р. – кандидат біологічних наук, а з1988 р. – доктор біологічних наук зі спеціальності “біохімія”. З 1 липня 1998р. призначений ректором Львівського державного аграрного університету. Авторпонад 150 наукових праць, які широко відомі не лише серед кола вчених України,але і за її межами.
Список використаноїлітератури
1. Визначні постатіТернопілля. – Київ: Дніпро, 2003.
2. ДАТО. –Ф.п. – Оп.1. – Сп. 20. – Арк. 1.
3. ДАТО. –Ф.п. – 12. – Оп. 1.– Сп. 8. – Арк. 6.
4. ДАТО. –Ф.п. – 12. – Оп. 1. – Сп. 20. – Арк.1.
5. ДАТО. –Ф.п. – Оп.1. – Сп. 8. – Арк. 65.
6. Жерела доісторії України-Руси. – Львів, 1901. – Т. V.
7. За честьі славу, за народ! – Збруч, 2003.
8. ЗемляТернопільська. Туристичний путівник. Тернопіль: Джура. – 2003 р.
9. ІгорДуда. Тернопіль 1914-1920. – В кн.: Тернопілля ’95. Регіональний річник. –Тернопіль, 1995. – С. 26.
10. Йосифінська(1785-1788) і Францисканська (1819-1820) метрики. Перші поземельні кадастриГаличини: Покажчик населених пунктів. – К., 1865.
11. ЛітописУПА. – Торонто, 1985. – Т. 11. – С. 16.
12. СергійчукВолодимир. Український здвиг: Поділля. 1939-1955. – К.: Українська видавничаспілка, 2005.
13. Тернопілля ’98 / ’99.Регіональний річник. – Тернопіль: Збруч, 2003. – С. 237-239.
14. ТернопільськийЕнциклопедичний Словник. – Тернопіль: Збруч, 2005. – Т. 2.
15. ХудашМ.Л., Демчик М.О. Походження українських карпатських і прикарпатських назвнаселених пунктів. – К., 1991.
16. Шематизм духовенстваЛьвівської архієпархії 1835-36. – Львів, 1935.
17. Ярослав Стоцький.Білоскірки спалена сльоза. Поезії та історичний нарис. – Тернопіль: Астон,2002. – 96 с.
Додаток
Учасникинаціонально-визвольного руху с. Козівка
Прізвище, ім’я, по-батькові
Діяльність в ОУН та УПА Бадовська (Гарматій) Михайлина Іллівна, 1909 р.н. симпатик Боднарчук Андрій Іванович, 1897 р.н. симпатик Боднарчук Василь Григорович, 1893 р.н. симпатик Боднарчук Євген Іванович, 1928 р.н. забезпечував харчами оунівське підпілля Боднарчук Зіновій Андрійович, 1920 р.н. переховував у власному домі членів ОУН, забезпечував продуктами харчування Боднарчук Степан Ількович, 1929 р.н. допомагав оунівському підпіллю Бунт Василь Іванович (“Барабаш”), 1917 р.н. симпатик Бунт Василь Миколайович, 1886 р.н. симпатик Бунт Ганна Степанівна, 1904 р.н. симпатик Бунт Йосип Іванович, 1927 р.н. підпільник Бунт Марія Іванівна, 1898 р.н. симпатик оунівського підпілля Бунт Михайло Данилович, 1894 р.н. симпатик оунівського підпілля Бунт Михайло Іванович (“Буревій”), 1921 р.н член Юнацтва ОУН, вояк УПА Бунт Ярослава Михайлівна, 1927 р.н симпатик Бучковський Іван, 1872 р.н. симпатик підпілля Василюк (Матулка) Стефанія Михайлівна, 1930 р.н. в її домі переховувались повстанці Веселик (Гурин) Марія Йосипівна, 1917 р.н. зв’язкова ОУН-УПА Виспянська Катерина Петрівна, 1911 р.н. підтримувала зв’язок з УПА Вів’юрка Степан Андрійович, 1909 р.н. підтримував зв’язок з ОУН Вовків Дмитро Васильович, 1928 р.н. член Юнацтва ОУН Волошинська Олена Мар’янівна, 1917 р.н. симпатик Галушка Катерина Іванівна, 1896 р.н. симпатик ОУН-УПА Галушка Михайло Васильович, 1913 р.н. симпатик ОУН Гарбіш Іван Михайлович, 1930 р.н. підтримував зв’язок з ОУН Гарбіш (Яросевич) Стефанія Михайлівна, 1928 р.н. симпатик ОУН Гарбович Броніслав Іванович (“Гонта”), 1912 р.н. член ОУН Гарматій Йосип Іванович, 1885 р.н. симпатик ОУН-УПА Гарматій Михайло Йосипович (“Орест”), 1922 р.н. бойовик районового референта СБ Гарматій Михайло Миколайович (“Захар”), 1902 р.н. член ОУН Гарматій Михайло Михайлович (“Гранчак”), 1914 р.н. член ОУН-УПА Гарматій Роман Михайлович, 1924 р.н. підтримував зв’язок з оунівським підпіллям Гарматій Степан Михайлович, 1927 р.н. симпатик Гурин Йосип Васильович, 1920 р.н. підрайоновий провідник ОУН Гурин Катерина Василівна, 1919 р.н. зв’язкова ОУН Дацик Зеновій Андрійович (“Богун”), 1923 р.н. бойовик при СКВ Демчишин Василь Іванович, 1905 р.н. священик с. Козівка 1942-1948, симпатик ОУН Доброміль Володимир Іванович, 1914 р.н. симпатик ОУН Доброміль Іван Іванович, 1917 р.н. симпатик ОУН Доброміль Михайло Миколайович, 1890 р.н. член ОУН Задорожний Василь Михайлович, 1932 р.н. симпатик підпілля Задорожний Григорій Григорович, 1921 р.н. член Юнацтва ОУН Задорожний Іван Михайлович (“Всегоренко”), 1922 р.н. член ОУН, зв’язковий Задорожний Ілько Дмитрович, 1909 р.н. симпатик ОУН Задорожний Микола Григорович, 1924 р.н. симпатик ОУН Кобель (Черніх) Надія Михайлівна, 1928 р.н. зв’язкова ОУН Копистинський Іван (“Давибіда”), 1914 р.н. вояк УПА Кохан Федір Семенович, 1905 р.н. член ОУН, станичний Мазур (Бучковська) Катерина Іванівна, 1911 р.н. симпатик підпілля Матулка Текля Лук’янівна, 1902 р.н. симпатик ОУН Мельник Михайло Степанович, 1896 р.н. член ОУН, вояк УПА Олійник Іван Дмитрович, 1900 р.н. член ОУН Опир Михайло Андрійович, 1929 р.н. симпатик ОУН Пасічник (Бунт) Марія Василівна, 1920 р.н. зв’язкова підпілля, станична Петрик Василь Пилипович, 1909 р.н. член ОУН Петрик Іван Васильович, 1919 р.н. член ОУН Петрик Йосип Васильович, 1928 р.н. симпатик ОУН Петрик Микола Іванович, 1910 р.н. симпатик підпілля Петрик Михайло Васильович, 1914 р.н. симпатик ОУН Петрик Михайло Васильович, 1922 р.н. симпатик ОУН Петюх Іван Ількович, 1921 р.н. симпатик ОУН Поляк Михайло Іванович – “Нечай”, 1919 р.н. член ОУН, вояк УПА Потіха Богдан Іванович – “Дарій”, 1925 р.н. вояк УПА Потіха Микола Михайлович – “Левко”, “Дир”, 1925 р.н. член ОУН, Кущовий провідник у 1945-1947, Районний провідник 1949-1951 Рибак Сильвестр Васильович, 1894 р.н. симпатик ОУН Рій Михайло Йосипович, 1928 р.н. симпатик ОУН Рій михайло Йосипович, 1913 р.н. симпатик ОУН Росолинський Микола Іванович, 1923 р.н. симпатик підпілля Росолинський Михайло Іванович, 1921 р.н. симпатик підпілля Сагаль Василь Миколайович, 1923 р.н. член Юнацтва ОУН, учасник підпілля Сагаль Йосип Ількович, 1924 р.н. підтримував зв’язок з ОУН-УПА Сагаль Омелян Миколайович, 1917 р.н. член ОУН Сагаль Ярослав Миколайович, 1923 р.н. член Юнацтва ОУН, підпілля Сенчишин Михайло Миколайович, 1926 р.н. симпатик оунівського підпілля Синоруб Роман Іванович, 1919 р.н. член ОУН Совальський Володимир Андрійович, 1912 р.н. симпатик ОУН Совальський Іван Андрійович, 1916 р.н. член ОУН Чеплюк Стефанія Миколаївна, 1921 р.н. симпатик ОУН Шептицька Оксана Миколаївна, 1923 р.н. член ОУН