ЗМІСТ
1. Соціально-економічний розвитокукраїнських земель у складі Австрійської та Російської імперії
2. Суспільні течії та рухи в Україні
1. Соціально-економічний розвиток українських земель у складі
Австрійськоїта Російської імперії
Російський царизмвсіляко зміцнював в Україні самодержавний лад, спираючись на російськихпоміщиків, які отримали тут великі земельні наділи. Він охороняв також становіпривілеї українських та польських поміщиків.
Основнимисоціальними групами населення в дореформений період були поміщики і державніселяни. Чималу частину становили козаки і селяни, перетворені у військовихпоселенців. Система ведення сільського господарства в цілому була відсталою,екстенсивною. Лише частина поміщиків, особливо на Півдні, застосовували машиниі новітній інвентар.
Одниміз важливіших показників розкладу феодально-кріпосницької системи і формуваннякапіталістичних відносин ХІХ ст. був подальший розвиток промисловості. У 1825р. в Україні налічувалося 659 промислових підприємств, а в 1860 р. – близько2330. Вугледобування в Донбасі у 1860 р. становило 6 млн. пудів. Активнорозвивалася внутрішня та зовнішня торгівля. За кордон вивозили вугілля, ліс,пшеницю, худобу, щетину, віск, мед і таке інше.
Разомз тим, важливо зазначити, що в процесі розкладу феодально-кріпосницької системизагострювалися соціальні суперечності, посилювалася антикріпосницька боротьба.
Щобуникнути революції, царський уряд провів «визволення селян» зверху. 19 лютого1861 р. цар Олександр ІІ підписав маніфест про реформу. Одночасно з маніфестомбуло затверджено ряд положень і додаткових правил. Законодавчі акти 19 лютого1861 р. проголошували скасування кріпосного права, надаючи селянам і дворовимлюдям права вільних сільських обивателів.
Теперпоміщики за встановлені повинності – роботою або грішми – мусили надавати впостійне користування селян «садибну осілість» і певний наділ польової землі таінших угідь. Селяни залишалися тимчасово зобов’язаними на невизначений час.Тільки 1 січня 1883 р. селяни в обов’язковому порядку мали викуповувати польовінаділи.
Оскількив переважній більшості повітів України земля була високої якості тутвстановлювалися менші, ніж в інших районах Росії норми селянського наділу (від3 до 6,5 десятин на ревізьку душу в південних і від 3 до 4,5 десятин влівобережних губерніях). Поміщикам надавалися широкі можливості зменшуватиплощі селянських земель, виділяти їм неповні наділи. Близько 100 тис. осібодержали наділи до 1 десятини на ревізьку душу. Наділи менше 5 десятин, тобтоменше прожиткового мінімуму, одержали 94 % ревізьких душ. Крім того, поміщикизалишили собі найкращі землі, а селянам виділяли найгірші, позбавили їхвипасів, водопоїв, лісів та інших угідь.
Требавідмітити, що інтересам поміщиків відповідала також викупна операція, якупроводив царський уряд. У цілому селяни повинні були внести викупних платежівприблизно в чотири рази більше від тогочасної ринкової вартості землі. Длядержавних селян, які становили 50 % всього селянства, умови реформи булисприятливіші. Вони одержали майже вдвоє більші земельні наділи, ніж поміщицькіселяни, а викупні платежі вносили менші.
У 60– 80-х роках XIX ст. в Україні під владою Росії в цілому завершивсяпромисловий переворот, тобто перехід від мануфактури до машинної індустрії. Навеликих капіталістичних підприємствах – заводах і фабриках –застосовувалисядосягнення науки і техніки. Економічний розвиток визначали насамперед галузіважкої промисловості: вугільна, залізорудна, металургійна, машинобудівна.Швидко розвивався Донецько-Криворізький вугільно-залізо-рудний басейн, якийстав головною металургійною базою України. Наприкінці 90-х рр. на долю Україниприходилася половина загальноімперської виплавки чавуну і трохи менше половинизаліза і сталі.
УКатеринославській і Херсонській губерніях виникли 17 великих металургійнихзаводів. Більшість з них було побудовано на кошти іноземних капіталістів:англійських – завод Джона Юза з робітничим селищем Юзівка; бельгійських –Дніпровський завод у селищі Кам'янському (тепер Дніпродзержинськ); французьких– Гданцівський біля Кривого Рогу. Російські капіталісти стали власниками заводів:Брянського – поблизу Катеринослава, Дружківського та Донецько-Юр'ївського – уДонбасі. Капіталістам-іноземцям на початку XX ст. в Україніналежало близько 90 % акціонерного капіталу монополістичних об'єднань,переважна більшість прибутків яких спливала за кордон. Водночас такі об'єднаннясприяли розвитку великих промислових підприємств. Більшу частину вуглевидобуткуДонбасу забезпечували великі шахти, що давали «на гора» не менше 10 млн. пудіввугілля щорічно.
Значногорозвитку набули і традиційні для України галузі промисловості, пов'язані зпереробкою сільськогосподарської продукції, передусім цукрова. У 60-90 рр. XIX ст. в Українівиробництво цукру зросло в 14 разів. Цукрозаводчики України у 1887 р.об'єдналися в цукровий синдикат – перше в Росії капіталістичне монопольнеоб'єднання.
НаприкінціXIX ст. виникаютьперші великі підприємства транспортного машинобудування: Харківський іЛуганський паровозобудівні заводи. На той час довжина залізничної колії Українивже становила 8417 км.
Слідзауважити, що товарообмін мав однобічний, колоніальний характер. Лише 15%українських промислових підприємств виробляли готову продукцію, а решта давалисировину для виготовлення продукції у Росії. Отже, накопичення капіталу в Росіївідбувалося і за рахунок нееквівалентної торгівлі з Україною.
Розвитоккапіталізму призвів до утворення двох нових соціальних верств –пролетаріату ібуржуазії. Буржуазія формувалася різними шляхами. По-перше, шляхомкапіталізації господарств українських, російських, польських поміщиків. По-друге,формування буржуазії йшло за рахунок вихідців з українського куркульства таміщанства. Особливістю промислової буржуазії в Україні був їїбагатонаціональний склад. Щодо робітничого складу, то головним джерелом йогоформування було зубожіле селянство. Найбільш інтенсивно цей процес проходив унайважливіших галузях промисловості. Як і буржуазія, промисловий пролетаріатУкраїни за своїм складом був багатонаціональний.
Всільському господарстві пореформеної України розвиток капіталізму відбувавсядвома шляхами, відомими під назвою прусського й американського. Першийпередбачав повільне пристосування поміщицьких господарств до працівільнонайманих робітників зі збереженням їхньої напівкріпосницької залежності.Селяни ж прагнули повністю позбутися кріпосницьких пут і запровадити фермерськігосподарства, на основі яких розвивалося сільське господарство у ПівнічнійАмериці.
УЗахідній Україні аграрна реформа і ліквідація кріпацтва у 1848 р. такожвідкрила шлях до вільного підприємництва і формування вільнонайманої робочоїсили. Цим самим було створено передумови для зростання товаризації сільськогогосподарства й здійснення промислового перевороту.
Значнізміни відбулися в сільському господарстві – провідній галузі економіки краю.Великі землевласники (у Східній Галичині їх було 2 тис.) після реформи збереглиза собою понад 40 % земель. Проте згодом великі латифундії почали переходити увласність підприємств, різних компаній, банків, заможних селян.
Становленняфабрично-заводської промисловості в Західній Україні відбулося в останні тридесятиліття XIX ст. Однак, там переважали дрібні підприємства. Фабричневиробництво охопило лише окремі галузі, переважно ті, які займалися добуванням,первинною переробкою сировини: лісопильну, нафто- і соледобувну, паперову, металообробну,озокеритну.
Слідзауважити, що в Західну Україну наприкінці XIX ст. також широкимпотоком ринув іноземний капітал (австрійський, німецький, англійський,французький та ін.), який створював великі компанії, заволодів цілими галузямипромисловості, оптовою торгівлею, банками.
Упроцесі утвердження ринкових відносин зростали міста Львів, Дрогобич,Станіслав, Тернопіль, Чернівці, Мукачеве та ін. Змінювалася і соціальнаструктура суспільства – формувався середній клас і клас вільнонайманихробітників.Отже, реформи XIX ст. здійснювалися за моделлю наздоганяючоїмодернізації, якій притаманні ініціювання реформи «згори», вибірковезапозичення світових досягнень, пріоритетний розвиток окремих галузей,збереження багатоукладності в економічній сфері, поглиблення суспільнихпротиріч та посилення соціального напруження. Скасування кріпосного права іпов’язані з ним перетворення в українських землях спричинили низку суперечливихтенденцій та процесів.
2.Суспільні течії та рухи в Україні
У першій половині XIX ст. на фонізростаючої кризи феодально-кріпацької системи зростала класова боротьбатрудящих.
Посиленняексплуатації селянства викликало протидію у пригнічених народних мас. У 1803 р.на Правобережжі відбулися масові виступи селян 24 сіл та містечок Черкаськогоповіту Київської губернії. Характерними рисами більшості з них булистихійність, неорганізованість, локальний характер дій, малочисельністьучасників, сліпа віра в доброго царя тощо.
Під час Кримськоївійни виникла нова форма селянського руху, яка дістала назву «Київськакозаччина». Поштовхом до його появи став царський маніфест 29 січня 1855 р. простворення державного ополчення. Незабаром цей документ обріс народними чуткамипро те, що всі, хто запишеться в ополчення стануть козаками і після участі убойових діях одержать волю. «Київська козаччина» стала наймасовішим селянськимрухом першої половини XIX ст. Він охопив понад 400 сіл, майже 180 тис. осібі був придушений лише силою зброї.
Требівідмітити, що своєрідним феноменом у межах селянського руху були народнівиступи під проводом Устима Кармалюка. Його боротьба з пануючим режимом такріпосницькими порядками розпочалася ще у 1812 р. і відрізнялася тривалістю,інтенсивністю та безкомпромісністю. Кармалюка чотири рази заарештовували тазасилали до Сибиру. Та він втікав і, повернувшись на рідне Поділля, зновурозпочинав боротьбу, яка тривала протягом 23 років. За цей час у повстанськомурусі взяло участь майже 20 тис. осіб. Особливо активними були дії повстанців у1830 – 1835 рр., коли селянський рух охопив не лише Поділля, але й частинуБессарабії та Київщини. Лише загибель лідера дала змогу владним стуктурампридушити цей виступ.
ВЗахідній Україні дії австрійського уряду, спрямовані на посилення експлуатаціїселян, також зумовили зростання соціального напруження в суспільстві тавідповідну реакцію селянських мас.
Продовжуючиславні традиції у 1810 – 1825 рр. розгорнувся активний рух опришків. Йоголідерами у Східній Галичині були Ю. Оженюк, Д. Якимчук, П. Мельничук, а наЗакарпатті – С. Товта, І. Кокоша та інші. У Північній Буковині найбільшим буввиступ під проводом Л. Кобилиці у 1843 – 1844 рр. Повстанці відмовилися відпащини, самочинно переобрали сільську старшину, висунули вимогу вільногокористування лісами та пасовиськами, ратували за відкриття українських шкіл.Лише за допомогою військ австрійському урядові вдалося придушити цей виступ.
УЗакарпатті активність селянського руху особливо зросла у зв’язку з повстанням уСхідній Словаччині. Стихійні «холерні бунти» прокотилися краєм у 1831 р. Масовізаворушення охопили селян Ужанської та Березької жуп. Всього протягом першоїполовини XIX ст. відбулося 15 виступів, більшість з яких припинилася лишепісля втручання каральних загонів.
Важливозазначити, що криза феодально-кріпосницької системи спричинила також виникненнядекабристського руху в Росії. Війна 1812 р. привела до активного поширеннязахідноєвропейських ідей, глибшого ознайомлення з соціальним та політичнимдосвідом Європи, зростанню серед дворянства відчуття власної гідності тазначимості.
У1816 р. в Петербурзі виникла дворянська таємна політична організація «Союзпорятунку», яка ставила за мету шляхом воєнного державного переворотувстановити конституційну монархію та скасувати кріпосне право. Після її розпадувиникла нова таємна організація – «Союз благоденства» (1818 – 1821 рр.), яканалічувала у свої лавах понад 200 осіб.Центральні органи союзу перебувалиспочатку в Москві, а потім перемістилися до Петербурга. Організація мала такожсвої філії у провінції – «побічні управи», які діяли у Кишиневі, Тульчині,Полтаві та інших містах.
В цій організаціїне було єдності. Зокрема, члени Тульчинської управи на своєму засіданні вберезні 1821 р. створили нову таємну організацію – «Південне товариство» начолі з П. Пестелем. До її складу ввійшли С. Волконський, О. Барятинський,Сергій та Матвій Муравйови-Апостоли та інші. У програмному документі товариства– «Руській правді» П. Пестеля ставилася мета – повалення самодержавства,скасування кріпосного права, демократизація суспільного ладу. Проте «Руськаправда» бачила майбутню Росію виключно як єдину, унітарну неподільну державу,визнаючи право на самовизначення лише за польським народом.
Водночасв Україні діяла ще одна таємна організація – «Товариство об’єднаних слов’ян», яка була утворенабратами Борисовими та Ю. Люблінським в Новограді-Волинському у 1823 р. У своїхпланах члени товариства виходили за межі однієї держави і висували ідеювизволення всіх слов’янських народів з-під гніту самовладдя та утоворення слов’янського федеративногосоюзу. У вересні 1825 р. ці два товариства об’єдналися.
Післяневдалого повтання у Петербурзі у грудні 1825 р. члени «Південного товариства»С. Муравйов-Апостол та М. Бестужев-Рюмін підняли повстання Чернігівськогопіхотного полку на Київщині. Проте невдовзі і це повстання було придушено.Вузька соцальна база, недостатня рішучисть у вирішальні моменти, ідейнісуперечки, неорганізованість дій тощо не дали змоги декабристам реалізуватисвої задумки.
У 1830 р.українські землі опинилися у вирі революційних подій – у листопаді спалахнулонаціонально-визвольне повстання поляків проти режиму Російської імперії. Цейвиступ був зумовлений активним наступом самодержавства на автономні правКоролівства польського, що виявлялося у поширенні на польську територіюзагальноімперських репресивно-поліцейських порядків, запровадженні цензури,активній боротьбі з ліберальною польською опозицією тощо. Польський рухрозвивався переважно у національному руслі й мав на меті відновленнянаціональної незалежності Польщі, але йому не вдалося консолідуватиантиімперські сили.У вересні 1831 р. царські війська взяли Варшаву і придушилиповстання.
Важливозазначити, що в Західній Україні реформи Марії-Терези та Йосипа II сприялипробудженню національного життя. Основним носієм національного відродження уцьому регіоні булро духовенство. У 1816 р. з ініціативи священика І.Могильницького у Перемишлі виникла перша в Галичині культурна-освітняорганізація – «Товариство священиків», навколо якого гуртувалося патріотичнонастроєне греко-католицьке духовенство. Товариство стало активним оборонцемпрва українсько мови, поборником українізації шкільництва.
Напочатку 30-х років XIX ст. центром національного життя та національногоруху в Галичині став Львів. Саме тут виникла напівлегальне просвітницьке та літературнеугруповання «Руська трійця». Його засновниками були троє студентів Львівськогоуніверситету М. Шашкевич, І. Вагилевич та Я. Головацький, які активно виступилина захіст української мови. Члени товариства підготували до друку збірник«Зоря», які містив народні пісні, оригінальні товри гуртківців, історичні тапубліцистичні матеріали. Збірник було заборонено і почалося переслідуванняавторів. Наприкінці 1836 р. у Будапешті побачила світ «Русалка Дністровая»,більша частина екземплярів якої також була конфіскована.
Слідвідмітити, що значення діяльності «Руської трійці» полягає в тому, що її членивизначили та оприлюднили основне ядро ідей національного відродження, здійснилиперехід від фольклорно-етнографічного етапу національного руху до культурницького,робили перші спроби спрямувати вирішення національних проблем у політичнуплощину.
Отже,суспільний рух у першій половині XIX ст. розгортався у руслі боротьби за соціальне танаціональне визволення. До нього залучалися нові сили різночинної інтелігенції.Революційні сили в Україні ґрунтувалися навколо геніального поета, талановитогохудожника і громадського діяча Т. Г. Шевченка (1814 – 1861 рр.).
Визначнуроль у суспільно-політичному русі відіграло Кирило-Мефодіївське товариство(1846 – 1847 рр.), до складу якого входили М. Костомаров, Т. Шевченко, П.Куліш, М. Гулак та ін. Ідеологія товариства була синтезом ідеї трьох рухів:української автономії, польського демократизму і російського декабризму вУкраїні. Головною метою своєї діяльності Кирило-Мефодіївське товариство вважалоутвердження національно-державної незалежності України з демократичним ладом зазразком Сполучених Штатів Америки у конфедерації таких же незалежнихслов'янських держав. Члени братства виступали за повалення царського самодержавстваі ліквідацію кріпацтва в Російській імперії. Організація проіснувала трохибільше року. Навесні 1847 р. царські власті заарештували у Києві всіх 12постійних членів товариства. Найтяжче покарали Т. Г. Шевченка, його заслали уОренбурзькі степи рядовим солдатом з забороною писати і малювати.
Наприкінці50-х років XIX ст. провідні діячі товариства повернулися із заслання іпродовжили національно-визвольну пропагандистську діяльність, але вже не вполітичному, а в культурно-просвітницькому русі. В 60-ті роки в Києві, Харкові,Полтаві та інших містах ліберальна і демократична інтелігенція почалагуртуватися у самодіяльні напівлегальні організації, названі громадами. Певнихпрограм і статутів громади на мали. Всіх їх єднала національна українська ідеяна демократичному ґрунті.
Требазнати, що громади займалися переважно культурно-просвітницькою діяльністю:брали участь у роботі недільних шкіл, видавали українські підручники, збирали іпублікували збірки усної народної творчості. Громадівський рух зазнав тиску царськоївлади, але своєї діяльності не припинив. Серед активних діячів цього руху були:професор Київського університету В. Антонович, етнограф П. Чубинський,засновник української статистичної науки О. Русов, композитор М. Лисенко,історик М. Драгоманов та ін. З 1882 р. в Києві видавався громадівський часопис«Київська старина». А коли на початку XX ст. почали створюватисяукраїнські національні партії, то колишні громадівці стали вступати до їх лав.
Набуржуазно-демократичному етапі визвольної боротьби величезну роль відігравалонародництво – рух різночинної інтелігенції, ідеологія селянської демократії.Основною у поглядах народників була ідея переходу до соціалізму череззбереження, використання і оновлення колективістських засад сільської общини.
На першомуетапі народництва для нього було притаманне «ходіння в народ» з метоюпропаганди своїх ідей. Члени народницьких гуртків наймалися на фабрики,вчителювали у селах, відкривали майстерні, де проводили сходки селян,розповсюджували нелегальну літературу. Але соціальне становище селянства,низький рівень політичної свідомості заважали народникам активно включитися вреалізацію своїх задумі. Масовий похід демократичної молоді «в народ» зазнавневдачі.
Післяцього найбільш радикальна частина народників звернулася до ідей анархіста М.Бакуніна, який закликав до насильницьких методів боротьби. Так виникла група«Народна воля», яка зробила тероризм основною засадою своєї діяльності.Кульмінацією її було вбивство у 1881 р. царя Олександра II. У Києві таінших містах було вбито кількох важливих урядовців. Але згодом народовольськіорганізації було розгромлено, ідея політичного терору виявилася малоефективною.
Слідзауважити, що з розвитком капіталізму склалися передумови до поширення ідеймарксизму. У 1875 р. Є. Заславський організував у Одесі першу робітничуорганізацію – «Південноросійський союз робітників». Основними його вимогамибули: завоювання політичних свобод, народна власність фабрик і заводів.Організація проіснувала один рік і була знищена. Одним з перших пропагандистівмарксизму в Україні був М. Зібер.
У1881 р. в Києві революціонер-демократ Ю. Мельников створив перший марксистськийгурток. Для керування робітничим рухом у 1882 р. був організований Київськийробітничий комітет. У 1891 р. в Києві виникла Російська соціал-демократичнагрупа, а в березні 1897 р. марксистські організації Києва об'єдналися в «Союзборотьби за визволення робітничого класу». Серед делегатів І з'їзду РСДРП, якийвідбувся у Мінську в 1898 р., були представники українських організацій. Наз'їзді було проголошено створення нової партії, відбувся перехід відекономічних вимог пролетаріату до політичних завдань.
ВЗахідній Україні вогнищем українського національного руху в середині XIX ст. стала СхіднаГаличина. 2 травня 1848 р. під впливом революції у Європі («весни народів») уЛьвові створилася перша українська політична організація — Головна Руська Рада,на чолі якої спочатку став Г. Яхимович, а згодом М. Куземський. Друкованиморганом Ради стала «Зоря Галицька» – перша у Львові газета українською мовою.
Складовоючастиною боротьби за демократичні перетворення стало пожвавленнякультурно-освітнього руху в краї. Прихильники національного розвитку нанародній основі, прозвані народовцями, вели боротьбу проти заходів москвофіліврусифікувати літературне життя. У 1868 р. народовці заснували товариство«Просвіта», яке ставило за мету поширення освіти та виховання національноїсвідомості народу. У 1867 р. був створений журнал «Правда», в якому друкувалисятвори українських письменників. У 1873 р. у Львові було створено Літературнетовариство імені Т. Г. Шевченка, яке згодом стає неофіційною українськоюАкадемією наук. На Буковині перше українське товариство «Руська бесіда»повстало у Чернівцях (1868 р.), де було відкрито університет.
У80-ті роки національний рух в Західній Україні значно зміцнів. Був заснованийполітичний часопис «Діло», зростав ідейний вплив М. Драгоманова на молодепокоління. Провідниками його ідей українського соціалізму стали І. Франко і М.Павлик, які почали редагувати видання «Друг».
Слідпідкреслити, що коли царський уряд розпочав репресії проти національного руху,українські діячі Східної України перенесли свою творчу діяльність до Галичини.Співпраця східних і західних українців щодо національного відродження привчалаїх до думки, що вони становлять частину єдиного великого українського народу.
Отже,представниками різних суспільно-політичних течій та рухів у другій половині ХІХст. було висунуто широкий спектр альтернатив майбутнього суспільного розвиткута вироблено різноманітні форми та методи досягнення поставленої мети.Характерно, що лейтмотивом українського руху завжди була боротьба занаціональне визволення. Незважаючи на те, що гурткам і організаціям різнихполітичних напрямів були притаманні малочисельність, неорганізованість,нечіткість програмних установок, слабкий зв’язок з масами, вони все жвідігравали помітну роль у житті суспільства.
Понятійний апарат
Габсбурги— династія, що правила в Австрії.
Громади— напів-, чи цілком нелегальні організації, які були створеніліберально-демократичною інтелігенцією з метою національного відродженняУкраїни.
Земства– органи місцевого самоврядування, створені в частині губерній Європи, Росії, вт.ч. Лівобережній Україні і південній Україні, відповідно до земської реформи1864 р.
Імперія— монархічна держава, державець якої носить титул імператора.
Промисловийпереворот – перехід від мануфактурного до великої машинної(фабрично-заводської) системи капіталістичного виробництва – заміна ручнихзнарядь праці системою робочих машин і парових двигунів. В Росії, у т.ч. наУкраїні час промислового перевороту припадав на 30-90-ті роки ХІХ ст.
Судприсяжних – впроваджений в Росії згідно судової реформи 1864 р. Складався зодного або кількох суддів – урядовців, а також з обираної колегії присяжнихзасідателів, які окремо від суддів розв’язували питання про факт злочину,винність або невинність підсудного, а суддя (судді) застосовув відповідно доїхнього рішення закон і визначав міру покарання.
Українофільство– поєднання ідеалізму, народництва та поклоніння всьому українському.
Література
1. Аркас М. ІсторіяУкраїни-Русі. – Одеса: 2008. – С. 128 – 145.
2. Бойко О.Д.Історія України: Посібник. – К.: Вид. центр «Академія», 2009. – С. 105 – 147.
3. Борисенко В.Й.Курс української історії. – К.: Либідь, 2007. – С. 108 – 162.
4. Грушевський М.Ілюстрована історія України. – К.: Наук. думка, 2008. – С. 146 – 223.
5. Історія України.Нове бачення: У 2 т. / За ред. В.А. Смолія. – К.: Україна, 2009. – Т. 1. – С. 139 – 151.
6. Історія України вособах (Редкол.: Войцехівська І. та ін.). – К.: Україна, 2009. – 479 с.
7. Політична історіяУкраїни: Посібник / За ред. В.І. Танцюри. – К.: Вид. центр «Академія», 2008. – С. 81 – 99.
8. Полонська-ВасиленкоН. Історія України: У 2-х т. – К.: Либідь, 2007. –Т. 1. – С. 345 – 435.
Семененко В.И., Радченко А.А. ИсторияУкраины. – Харьков: Торсинг, 2008. – С. 106 – 128