Зміст
Вступ.
Розділ І. Природні умови Дніпропетровської області
1.1. Географічнеположення та географічні дослідження Дніпропетровської області
1.2 Геолого морфологічна основаДніпропетровщини.
Гідрокліматична основа
1.3 Ґрунтово – рослинний покрив та тваринний світ
Розділ ІІ. Історія виникнення та існування Січей
2.1 Передумови виникнення та устрій життяна Січі
2.2 Історико-географічні умови існуванняТомасівської Січі
2.3 Історико-географічніумови існування Базавлуцької Січі
2.4 Історико-географічніумови існування Микитинської Січі
2.5 Історико-географічніумови існування Чортомлицької Січі
2.6 Формуваннягосподарчого комплексу Нової (Підпільненської) Січі
Висновки
Література
Додатки
Вступ
Актуальністьтеми. Актуальністьтеми зумовлена підвищеною цікавістю сучасних вчених, як істориків, так ігеографів та краєзнавців до першоджерел формування української державності.Адже Гетьманщина, її структура і функціонування є яскравим прикладомукраїнської незалежної держави, яка виникла в період національно-визвольноївійни 1648-1657 рр.
В сучаснійосвітній діяльності широку популярність набуває краєзнавство, і як наслідок –виникнення необхідності методичного напрямку — географо-історичного.
Матеріали роботиможуть бути використані одночасно на уроках історії, географії, в позакласній,факультативній роботі. Вони створюють основи для здійснення між предметнихзв’язків між географією та історією.
Об’єктдослідження: територія Дніпропетровської області, в основному Нікопольського району,на території якого знаходилося п’ять Запорозьких Січей: Томаківська,Базавлуцька, Микитенська, Чортомлицька, Нова (Підпільненська).
Предметдослідження:природно-історичні передумови формування Запорізьких Січей на територіїДніпропетровської області. Робота ґрунтується на фундаментальних працях Д.І.Яворницького.
Гіпотеза : історія виникнення Січей натериторії Дніпропетровської області, їх розміщення у просторі та існування учасі обумовлено природними та історичними факторами даної території.
Метадослідження:проаналізувати природно-кліматичні умови Дніпропетровської області та історичніпередумови виникнення козацтва, з’ясувати, як географічні чинники вплинули намісцеположення Запорозьких Січей, їх формування і розвиток.
Завданнядослідження:
1) з’ясувати, як зручність географічногоположення Дніпропетровської області вплинула на заселення краю;
2) дослідити зв'язок рельєфу,природно-кліматичних умов з місцерозташуванням Січей на території області;
3) проаналізувати, як природно-кліматичніумови, рослинний і тваринний світ Придніпров’я зумовили основні заняттякозацтва;
4) визначити географічне положення п’ятиЗапорізьких Січей та територію, яку займали Запорозькі вольності;
5) дати уявлення про історичніпередумови виникнення Січей та події, які відбувались в період існування Січей;
6) ознайомити з причинами знищення ЗапорозькихСічей і їх історичним значенням.
Методидослідження: картографічний, порівняльний, історичний, робота з фондовимиматеріалами, описовий.
Новизнадослідження і практична значимість роботи: Вперше проаналізовано природно-історичніпередумови виникнення і формування Запорізьких Січей на територіїДніпропетровської області, доведено, що саме зручне географічне положенняДніпропетровщини, сприятливі природно-кліматичні умови визначилимісцерозташування Січей і основні заняття запорізького козацтва. Використанокомплексний підхід, поєднано географічні та історичні аспекти.
Зібрані матеріалипредставляють значний практичний інтерес для краєзнавців, учнів, вчителів, атакож всіх, хто цікавиться природою та історією рідного краю. Нажаль з 2005року в програмі з географії не передбачено курсу «Рідний край», тому учнізнайомляться з географічними особливостями Дніпропетровської області тількичастково в курсі «Фізична географія України». Але історії українського козацтваприсвячений майже весь курс «Історії України» 8 класу. Робота може використовуватисяяк додатковий методичний матеріал пр підготовці до уроків і позакласнихзаходів.
Структурароботи: робота складається ізвступу, двох глав, висновків, списка літератури (35), додатків (), загальнийобсяг сторінок — 62.
Розділ І.Природні умови Дніпропетровської області
1.1. Географічнеположення та географічні дослідження Дніпропетровської області
СучаснаДніпропетровська область розташована на межі Середнього і Нижнього Подніпров’я,у центрі степової зони Східної Європи.
Дніпропетровськаобласть – одна із найбільш економічно розвинених регіонів України.
Говорячи прогеографічне положення області, слід відрізняти дві сторони цього питання:фізико-географічну і економіко-географічну. [15].
З точки зоруфізико-географічного положення, Дніпропетровська область знаходиться впівденно-східній частині України, у степовій і лісостеповій фізико-географічнихзонах (ліси займають 3,9% території області), по обох берегах середньої течіїДніпра. Вона розташована в середніх широтах помірного поясу, простягається зпівночі на південь майже на 190км, а з заходу на схід – на 300км.
Вся територіяДніпропетровщини, правда в різній мірі, знаходиться під впливом Атлантичногоокеану, що помітно відбивається на кліматичних умовах області. Поряд з цим,територія області, особливо її східна частина, відчуває на собі гаряче диханнясхідних вітрів, які нерідко спричиняють посухи. Природні рубежі, що відділяютьобласть від сусідніх територій, виражені слабо. [6]
Економіко-географічнеположення області змінювалося під впливом зрушень в економічному і політичномужитті України.
У минулому, довиходу Росії до берегів Чорного і Азовського морів, до побудови залізниць, щозв’язали Центр Росії з портами південних морів, а потім Криворіжжя з Донбасом,до початку промислового розвитку Півдня України, територія сучасноїДніпропетровської області являла собою малонаселені і слабо освоєні землі –Дике поле. Вона лежала осторонь від економічно важливих центрів і районів тодішньоїРосії.
Заселенняпов’язане з виникненням та розвитком козацтва, що сформувалося в XV – XVI століттях. Територія Дніпропетровщинивходила до складу земель Війська Запорізького.
У 1783 роцізгідно з указом Катерини ІІ територія області ввійшла до складуКатеринославського намісництва Російської імперії. У 1802 році була створенаКатеринославська губернія, до складу якої ввійшла і територія сучасноїДніпропетровської області. У другій половині XVIIІ і XIX ст. швидкими темпами розвиваласьпромисловість і торгівля. На початку ХХ ст. Катеринославська губернія займалаперше місце в Україні по концентрації промисловості. На перше січня 1900 рокутут діяло вісім металургійних заводів – велетнів. У 1923-1925 роках у зв’язку задміністративною реформою Катеринославська губернія була поділена на сімокругів, у тому числі Катеринославський, Павлоградський, Криворізький. У 1926році Катеринославський округ об’єднано з Павлоградським і перейменовано уДніпропетровський. У 1932 році на базі п’яти округів була утворена Дніпропетровськаобласть. Пізніше, в 1938 та 1939 роках, частина її території ввійшла до складуновостворених Запорізької, Миколаївської та Кіровоградської областей іДніпропетровська область набула сучасних кордонів. [6]
Бурхливий промисловийрозвиток Подніпров’я у ХХ ст. привів до створення на південному сході Україниметалургійної бази, складовою частиною якої є сучасна Дніпропетровська область.Це, безумовно, змінило економіко – географічне положення Дніпропетровщини.
На територіїсучасної Дніпропетровської області, що становить 31,9 тис. км2 (5,3%площі України) мешкають за даними на 1 січня 2001 року, 3678 тис. чоловік (7,4%населення України). Територія області за площею більше таких країн, як Бельгія(30,5 тис.км2), Албанія (28,7 тис.км2), Ізраїль (20,7тис. км2). Середня щільність населення 115 чоловік на 1м2(у середньому по Україні – 86 чоловік). Біля 84% населення мешкає в містах (усередньому по Україні – 68 %). В області проживають представники 80національностей (українці – 72,1%).
Дніпропетровськаобласть межує:
на півночі зПолтавською, Харківською областями;
на заході – зКіровоградською і Миколаївською областями;
на півдні – зХерсонською і Запорізькою областями;
на сході – зДонецькою областю.
На 1 січня 2001року область складалася з 22 адміністративних районів: Апостолівський,Васильківський, Верхньодніпровський, Дніпропетровський, Криворізький,Криничанський, Магдалинівський, Межівський, Нікопольський, Новомосковський,Павлоградський, Петриківський, Петропавлівський, Покровський, П’ятихатський,Синельниківський, Солонянський, Софіївський, Томакіський, Царичанський,Широківський, Юр’ївський.
В області 21місто (у тому числі 13 обласного підпорядкування), 47 селищ міського типу і1440 сільських населених пунктів. Обласний центр – місто Дніпропетровськ.
Дніпропетровщина– край неповторний своєю природно. Красою, щедрістю землі і багатством її надр.Ці багатющі землі здавна привертали до себе увагу.
Стародавніавтори, починаючи від «батька історії» Геродота (V ст. до н.е.), сповнювали свої творизахопленими відгуками про степи Північного Причорномор’я, Подніпров’я. Так, візантійськийімператор і письменник Костянтин Багрянородний, який правив у 913-959 рр.детально описував пороги на Дніпрі, відзначив багатство тутешньої фауни іфлори. Французький автор Блез де Віженер (1523 — 1596), готуючи у 1573 р. твірпро Польщу, Литву, Україну та Білорусію для Генріха Валуа, майбутньогоправителя Речі Посполитої, а потім і для французького короля, був у захваті відбагатства і краси нашої природи.
Картини красиПридніпров’я змальовували й інші іноземні автори: Д.Карпіні, В.Рубрук,Й.Барбаро, Ф.Руджієрі, М.Кромер, С.Мюнстер, А.Теве, М.Стрийковський та багатоінших.
Першими картамитериторії Придніпров’я, що виконані на основі топографічних вимірів, були картиГійом Левасер де Боплана і Маковського, опубліковані у першій половині XVIIст. У передумові «До читачів» ГійомЛевасер де Боплан писав: «…Я пропоную вам карту, складену не за чужими описамиі не з чуток. Я склав її сам на основі точних вимірів, здійснених мною в усіхзакутках краю, який вона зображає, що повинно переконати вас у точності, такожправдивості моєї розповіді». [30] Карти були доповненням до його книги «ОписУкраїни, кількох провінцій Королівства Польського, що тягнуться від кордонівМосковії до границь Трансільванії, разом з їхніми звичаями, способом життя іведенням воєн.»
Значною подієюдля національної картографії є винайдення у 1989 р. в резервно-обмінному фондіЛьвівської наукової бібліотеки ім. Василя Стефаника (ЛНБ) НАН України копії московськоїрукописної карти XVIIст. «Чертеж украинским и черкасскимгородам от Москвы до Крыма». На карту нанесено території, які займає сучаснаДніпропетровщина.
Першою спробоюдати вичерпний для свого часу опис величезного степового регіону Російської імперіїбула класична країнознавча праця першого члена-кориспондента Петербурзькоїакдадемії наук П.І.Ричкова «Типография Оренбургская» (1762).
Значний внесок увивчення природи степової зони зробили експедиції Академії наук 1768-1774 рр…
Центральну частинупівденноруських степів, розташованих між Дніпром і Волгою, дослідили І.О.Гюльденштедт і С.І. Гмелін. Особливо значні досягнення у вивченні природистепів належать П.С. Палласу.
Після академічнихекспедицій другої половини XVIII ст. дослідження степів поступово втрачають комплексний характер. [24]
У XIX ст. з’являються вузькоспеціальнізоологічні і ботанічні роботи, а також дослідження, спрямовані на пізнанняприроди степу як географічної зони. Серед численних досліджень В.В.Докучаєва вйого творах і працях є данні про дослідження на території сучасноїДніпропетровської області.
О.М. Польуславився не тільки відкриттям покладів залізної руди в Криворіжжі, а і яквідомий краєзнавець і археолог, який досліджував природу Дніпропетровщини.
Я.П. Новицький,відомий краєзнавець, археолог, історик, досліджував природу Великого Лугу,руїни всіх Запорізьких Січей, крім Олешківської і Кам’янської.
Відомегеографічне видання «Россия. Полное географическое описание нашего отечества»під редакцією В.П. Семенова-Тянь-Шанського надає опис Дніпропетровщини 1910р.[21].
Неможливо забутипро те, який неоціненний внесок зробив Дмитро Іванович Яворницький як географ ікраєзнавець, досліджуючи територію Дніпропетровської області. Йогофундаментальна праця «Історія запорізьких козаків» у трьох томах надає нетільки історічні відомості про існування Січей на території Дніпропетровщини, аі надає докладну характеристику природно-кліматичним умовам, рослинному ітваринному світові Придніпров’я.
При спорудженніДніпровської ГЕС в 1931 р. Дмито Іванович Яворницький був у складі колонії, яказаймалась дослідженнями для майбутнього будівництва. Він надав докладний описпорогів Дніпра.
Географічнідослідження Дніпропетровської області активно проводились до 1956 р., колиКаховське водосховище повністю затопило Дніпровські плавні, Великий Луг ірештки Микитиного Рогу.
Виходячи звищезазначеного, Дніпропетровська область характеризується вигіднимфізико-географічним і економіко-географічним положенням, що в поєднанні зіншими факторами вплинуло на заселення земель Придніпров’я українськимкозацтвом наприкінці XV ст. і господарське освоєння цих земель. Зручність географічного положеннязумовила характер занять козаків.
1.2. Геолого-геологоморфологічнаоснова Дніпропетровщини
Територія Дніпропетровськоїобласті розташована на південній окраїні Руської платформи і відображуєзагальні риси геологічної історії останньої.
В фундаментіДніпропетровської області залягають докембрійські кристалічні породи, поверхняяких вкрита осадковими відкладеннями. Товща останніх в межах областіколивається від декілька метрів до 3 кілометрів. Тільки в долинах річок породикристалічного фундаменту виходять на денну поверхню, але не на всій територіїобласті. Докембрійські кристалічні породи області утворились в археї.
Наприкінціархейської ери територія області мала вигляд суші гірського характеру. Первиннасуша виглядала як кам’яниста пустеля.
В період кембріятериторія області залишалася сушею. Вона уявляла собою хвилясту поверхню зрозгалуженою річковою сіткою. [23]
На межі силуру ідевону майже вся територія області зазнала підняття. В карбоні на лівобережжіДніпра, на північ від річки Самари і на схід від річки Вовчої, відбувалосянеодноразове чергування опущення і підняття земної кори.
В юрський періодморе вкрило майже всю площу Руської платформи. Перехід від мезозою до кайнозоюне залишив помітних слідів, територія області уявляла собою сушу.
Неогенова епоха –час, коли органічний світ континентів і морів поступово отримує риси, близькідо сучасних.
Розвитоктериторії області був перерваний зледенінням. Під час Дніпровського зледенінняпотужний льодовик доходив до широти сучасного Дніпропетровська. Але більшачастина Дніпропетровської області на протязі четвертичного зледеніннязалишилась за межами льодовика.
Впісляльодовикову епоху на території області не відбувалося значних змінприродних умов, пов’язаних з кліматом. Місцевість поступово набувала сучаснихрис – степового характеру, з широким розвитком долинно-балочних лісів. [15].
ПоверхняДніпропетровської області являє собою хвилясту степову рівнину, одноманітністьякої порушується кряжами, широкими степовими балками, річковими долинами, ярамита поодиноко розкиданими могилами.
У формуваннісучасного рельєфу області основну роль відіграли геологічні процеси далекогоминулого, описані вище, і зовнішні сили: текучі води, сонячне тепло, атмосферніопади, вітер, рослинні і тваринні організми. Пізніше певну роль у цьомувідіграла господарська діяльність людей.
Дніпропетровщиназнаходиться на найбільшій рівнині світу – Східноєвропейській. Вона лежить настику кількох геоморфологічних областей і районів. З північного сходу сюдизаходить південно-східна частина Придніпровської височини. Крайній південьправобережжя зайнятий Інгулецько-Нікопольською низовиною.
Усе лівобережжязайняте Придніпровською низовиною, де виділяються Гуляйпільське палеогеновеплато, Приорельське плато й Орельсько-Самарська низовина. На крайньому півднізнаходиться Причорноморська низовина. Придніпровська височина на територіїобласті заходить своєю південно-східною частиною і займає майже всеправобережжя Дніпропетровщини.
Форми поверхнівисочини значною мірою зв’язані з характером залягання жорсткої брилиУкраїнського кристалічного щита. Там, де кристалічні породи масивупідіймаються, поверхня височини підноситься, і, навпаки, де вони опускаються,поверхня височини знижується. До підвищень належать вододіли рік. Найвища точказ позначкою 195 м над рівнем моря міститься на Базавлуцько-Сурському вододілі.До знижень належить Сурська котловина і деякі річкові долини. Тут кристалічніпороди вкриті значними товщами осадочних порід і тільки по схилах річковихдолин та балок досить часто зустрічаються їх відслонення.
У південномунапрямі височина поступово знижується і непомітно переходить уІнгулецько-Нікопольську низовину. На північний захід вона дещо знижується і,вже вийшовши за межі області, знову підвищується; на сході круто обривається доДніпра.
Поверхня височинирозчленована річковими долинами, балками і ярами. Особливо густа яружно-балковасітка вздовж правого берега Дніпра між с. Мишурин Ріг і м. Дніпропетровськом тана південь від нього. Крім ярів і численних балок, на Придніпровській височинітрапляються мертві сухі долини. Вода в них буває тільки навесні під час таненняснігу і влітку після зливи.
На півдніправобережжя Придніпровська височина поступово переходить в Причорноморськунизовину, утворюючи північну окраїну останньої. Поверхня її похилена напівдень. Для неї характерні плоскі вододіли, неглибокі річкові долини і слабкийрозвиток ярів і балок. Балки зустрічаються дуже рідко. Річкові долини неглибокі, але широкі, з добре розвинутими терасами.
На лівоберіжжіДніпра до м. Дніпропетровська простягається Придніпровська низовина. Її площаскладає приблизно одну восьму частину території області. Вона відповідає врельєфі долині Дніпра і нижній частині долин річок Орелі і Самари. Характернимирисами її рельєфу є слабка розчленованість поверхні і широкий розвиток терасдолин річок Орелі і Самари. Дослідниками виявлено по пя’ть терас в долинахДніпра, Орелі, Самари, Вовчої. [24]
Орельсько-Самарськанизовина становить південно-східну частину Придніпровської низовини. На півночівона непомітно зливається з Полтавською рівниною, на схід поступовопідвищується і так само непомітно зливається з Приорельським плато, напівденному сході обмежована підвищенням Гуляйпільського плато. Низовина маєзагальний похил на південний захід, до Дніпра. Про похил поверхні свідчатьрічки Орель, Чаплинка, Кильчень, що течуть з північного сходу на південнийзахід. Поверхня низовини – плоска рівнина, складена з лісу, лісовиднихсуглинків, місцями – пісків, які утворюють тут так звані кучугури.Одноманітність поверхні порушують лише невисокі підвищення і заглибини –блюдця. Останні утворилися внаслідок вимивання солей з ґрунту.
По низовинірозкидані озера – стариці. Їх багато в Магдалинівському та Царичанськомурайонах, в закруті річки Самари на території Новомосковського району.
Значні площі впониззі Самари зайняті пісками, що їх відклали потоки талих вод давньогольодовика.
Серед плоскоїрівнини на південь від Царичанки над навколишньою місцевістю одинокопідноситься останець – гора Калитва (145м).
Інгулецько-Нікопольськанизовина являє собою північну окраїну Причорноморської низовини, що з півднязаходить на територію правобережжя області. На всьому її протязі, від Інгульцяна заході до Дніпра на сході, простягається одноманітна, злегка хвиляста,степова рівнина з неглибокими долинами степових річок і слабим розвитком ярів ібалок. Кристалічний фундамент тут вкритий потужними товщами морських відкладів.Виходи гранітів зрідка зустрічаються по долинах річок і по схилах балок.Особливої уваги заслуговують яскраво-червоні граніти, що залягають біля станціїТік Апостолівського району. Східна частина рівнини – Нікопольщина, що лежитьміж Базавлуком і Дніпром, — являє собою низовину, яка підноситься над рівнемморя не вище, як на 50м. [15]
Приорельськеплато лежить в зоні Дніпровсько-Донецької западини, де кристалічні породиприкриті товщами осадочних порід (потужністю понад 3 тис. м): глинами, пісками,пісковиками, мергелями та ін. Осадочні породи легко піддаються розмиваннютекучими водами. Ось чому для Приорелля характерна яружно-балкова формарельєфу. Особливо це помітно в південній частині плато, оберненій до долиниСамари.
На півночіПриорельське плато обмежується звивистою долиною річки Орелі. Південною межею єдолина річки Самари. На сході плато поступово переходить у північно-західнівідроги Донецького кряжа. На заході воно переходить в Орельсько-Самарськунизовину. [23]
На територіюДніпропетровської області Гуляйпільське плато (Запорізька внутрішня рівнина,Запорізько-Гуляйпільська низовина) заходить своєю північною частиною. Йогофундамент складають тверді породи Українського кристалічного щита, які вкритізначними товщами осадочних порід, головним чином середньосуглинковим пиловиднимкарбонатним лесом. Утворення цих відкладів зв’язане з стародавнім зледеніннямРуської рівнини в антропогеновий період. Відслоєння кристалічних порід тутзустрічається по берегах Дніпра, по річці Вовчій та їх притоках.
Долина середньоїтечії річки Вовчої ділить Гуляйпільське плато на західну і східну частини.Західна частина затиснута між двома річками – Дніпром на заході і Вовчою насході. Поверхня цього міжріччя відзначається яскраво виявленими формамияружно-балкового рельєфу. Особливо багато ярів на заході Синельниківськогорайону, які досягають у довжину 8-10 км, глибина їх становить 10-15м. З долиниВовчої на захід плато поступово підвищується і на вододілі Дніпра і Вороноїдосягає абсолютної висоти 153м, потім круто обривається до Дніпра.
Східна частинаплато займає південно-східну частину Дніпропетровської області. Тут, на східвід залізничної станції Чаплине, знаходиться найвища точка всієїДніпропетровщини з відміткою 211м. Звідси місцевість знижується у всіхнапрямках.На півдні лівобережжя розташована північно-західна частинаПриазовської височини. В межах області її перетинає долина річки Вовчої.Західна частина утворює Дніпровсько-Вовчанську вододільну рівнину, східна –Вовчансько-Самарську. [15]
Із загальноїхарактеристики рельєфу території області видно, що основними формами його є:річкові долини, вододільні рівнини, балки і яри, долини дального стоку, блюдця,кучугури та інші, які зумовили сучасні риси поверхні. Такі форми рельєфу булиприроднім захистом під час існування на території Дніпропетровської областізапорізького козацтва. Саме ці форми рельєфу сприяли господарському розвитку Січей.
1.3. Гідрокліматичнаоснова
В житті людини, вїї господарській діяльності, в житті навколишньої
природи, кліматмає величезне значення. З проявами клімату великою мірою зв’язана вся природа(ґрунти, води, рослинний і тваринний світ). Клімат Дніпропетровської областіпомірно-континентальний. Ступінь континентальності клімату території областізмінюється з північного заходу на південний схід.
Формуванняклімату – результат складної взаємодії кліматоутворюючих факторів. До нихвідноситься радіаційний режим, циркуляція атмосфери і характер підстеляючоїповерхні. [24]
Територія областізнаходиться між середніми річними ізотермами +7,9º на півночі і +8,8ºна півдні. Середня температура найхолоднішого місяця – січня – становить напівдні області (Нікополь) -5º, а на північному сході (Павлоградськийрайон) -7º; середня температура найтеплішого місяця – липня – відповідно+23º і +22º. Середня річна кількість опадів 400-490мм. Близько двохтретин з них випадає в теплу половину року.
Поверхня області,з її розчленованістю рельєфу, долинами і яружно-балочною сіткою, степовим ґрунтово-рослиннимпокривом, наявністю ставків і водоймищ, сприяє формуванню мікроклімата. [15]
Дніпропетровськаобласть розташована в помірному кліматичному поясі, тому на її території добрепросліджується сезонність. Зима, літо, весна, осінь мають тільки їм притаманніособливості.
За початоквесняного періоду прийнято вважати дату переходу середньодобової температуричерез 0º. Цей момент спостерігається на початку березня. Перехідний періодвід зимового режиму до літнього продовжується на території області в середньомублизько двох місяців. Характерною особливістю весни є досить інтенсивнепідвищення температури. Якщо, наприклад, у другій декаді березня середньодобоватемпература становить +0,1º, то в середині квітня вона досягає +8º, ав середині травня +15,9º. В цих умовах відбувається інтенсивнесніготанення, в кінці березня сніговий покрив зникає. В окремі роки в квітнімаксимальні температури вдень досягали +30º.
Весна на півдніправобережної частини триває 41 день, на північному сході області – 36 днів.Весною на території Дніпропетровської області переважає хмарна тепла погода звітром. Відносна вологість в березні досягає 85%, а в квітні -70%. [23]
Вітри весноюмають різні напрямки: переважаючим є східний. Швидкість вітру, в середньому,складає 5м/с. Іноді він досягає 15м/с. В посушливі роки такі сильні вітриутворюють пилові бурі.
Температура ґрунтув березні з глибиною мало змінюється і досягає 1,0-1,5º. В квітні вонарізко збільшується і досягає 7,6º в верхньому горизонті ґрунту (0-25 см), на глибині 1м складає 5,2º, в середньому.
Негативноюстороною весни є те, що в квітні, а в деяких районах навіть у першій половинітравня спостерігаються заморозки. Сильні і сухі вітри східних румбів висушуютьґрунт, в результаті чого починається посуха, яка негативно впливає наурожайність культур.
Якщо вважати започаток літа дату переходу через середньодобову температуру вище від +15º,а кінець – за дату переходу середньодобової температури нижче +15º, товоно в області досить довге і триває з середини травня до середини вересня.
В літній періодспостерігається переважно малохмарна, спочатку тепла, а потім жарка погода здосить високими температурами. Так, у травні всередині дня (о 13год.) середньомісячнітемпературистановлять 19-21º, у червні 23-24º, у липні 25-27º, ав серпні 25-26º. Максимальна температура повітря в окремі роки влипні-серпні досягає 37-39º і навіть 40º (Покровський р-н).
Середнятемпература на поверхні ґрунту зростає з квітня по липень з 12 до 30º, вспекотні дні липня підвищується до 69º.
З травня повересень відносна вологість в 13 годин коливається в межах 40-50%. В посушливіроки вона знижується до 20-30%, а у вологі підвищується до 60-70%, щоспостерігається раз в 20 років. [15]
Опади буваютьздебільшого у вигляді грозових злив або короткочасних дощів. Поряд з цимпротягом літа нерідко бувають досить затяжні бездощові періоди. За літнійперіод року випадає, в середньому, 300-350мм атмосферних опадів, що складає 65%загальної річної кількості.
Влітку з липня посерпень переважають північно-західні і північні вітри. Швидкість вітру сягає3-4м/с. для Дніпропетровської області в весняний і літній періоди рокухарактерні суховії, які шкодять розвитку сільського господарства.
За початок осеніприйнято вважати дату переходу середньодобової температури повітря через+10º. Цей період припадає нав північній частині області на першу, а впівденній – на другу декади жовтня. Теплі безхмарні дні змінюються прохолодниминочами з приморозками. Спостерігається досить інтенсивне зниження температуриповітря. Переходом температури через +5º закінчується вегетаційний період– це стається на початку листопада.
Атмосферні опадина території області розподіляються нерівномірно. Найменша кількість випадає напівдні правобережної частини (в Криворізькому, Широківському, Апостолівському,Нікопольському, частково Томаківському районах), де вона складає 380-400мм.Найбільша кількість опадів випадає в Новомосковському, Павлоградському районах,де річні суми їх досягають 500мм. [23] В другій половині листопадасередньодобові температури становлять 0º — з цього періоду розпочинаєтьсязима. Але не завжди буває так – у деякі роки осінь затягується до грудня.
Протяжність зимивизначається переходом середньодобових температур нижче -5º — це початок,а кінець – вище -5º. Протяжність зими в північних районах області близькодвох місяців, у південних районах – трохи більше одного місяця. Зимамалосніжна, м’яка. Морозні дні часто змінюються відлигами.
В окремі зими підчас відлиг максимальна температура повітря іноді підвищується до +9 — +14º(у січні).
Хоч і рідко, алебувають досить холодні зими, коли температура повітря знижується до мінус37-38º (Покровський район і Дніпропетровськ). Середні місячні температури найбільшхолодного періоду (січень — лютий) коливаються від -4 до -7º.
Глибинапромерзання грунтів досягає 50-60см, а в окремі роки від 125 до 150см.
Вологість повітрязалежить від властивостей повітряних мас над поверхньою. Найвища середнямісячна вологість – взимку (90-95%). Атмосферні опади випадають у вигляді снігуі дощу. Кількість зимових опадів на території області складає 20% загальноїрічної кількості. [30]
Таким чином,кліматичні умови Дніпропетровської області в усі пори року помірні. В поєднанніз рівнинною поверхнею і родючими чорноземними ґрунтами клімат області створюєсприятливі умови для успішного розвитку господарства.
Саме завдякисприятливим кліматичним умовам почалось господарське освоєння запорізькимикозаками придніпровських земель. Спочатку переважна більшість козаківгосподарювала в південних степах сезонно, завдяки розташуванню цих земель впомірному кліматичному поясі. Навесні з українських воєводств козаки, об’єднаніу ватаги на чолі з отаманами, йшли у так звані степові уходи – полювати,рибалити, збирати мед диких бджіл. Влітку козаки в’ялили та засолювали рибу,заготовляли мед, м’ясо, шкури та хутро. Восени ватаги з великими запасамиповерталися до своїх сімей в українські села та міста. Поступово козаки осідалиі освоювали землі Подніпров’я. Але в кліматичних умовах відзначаються інегативні риси. В період існування козацтва на території області, очевидціписали про значні перепони в його господарському освоєнні – страшні посухивлітку та великі морози взимку, нестача води на великих територіях, хмари гнусув літній час. Тому щільність населення наприкінці XVI ст. в Придніпров’ї була дуже незначною. [25]
На територіїобласті протікає 116 річок. Загальна довжина їх складає, приблизно 4500км.Майже всі вони відносяться до малих річок і є притоками річки Дніпра – першого,другого і третього порядку.
Густота річковоїсітки на території області неодинакова. Найбільш густа сітка на Придніпровськійвисочині, Орельсько-Самарській і Самарсько-Вовчанській вододільних рівнинах, щозумовлено амплітудою коливання висот.
За характеромрежиму річки області належать до типу рівнинних, переважно снігового живлення.У період весняного танення снігу річки переповнюються водою і широкорозливаються. В літні місяці вони дуже міліють, а деякі пересихають,перетворюючись в окремі, ізольовані одна від одної водойми. В літній період (учервні — липні) на річках області інколи спостерігаються літні повені, які єнаслідком зливових дощів.
Льодостав нарічках встановлюється в середині грудня, а іноді й раніше. В кінці лютого абона початку березня лід на річках починає танути. Середня тривалість льодоставувід 3 до 3,5 місяців.
З річок областітільки Дніпро використовується ефективно. Вода малих річок використовуєтьсяздебільшого для зрошення і для водопою худоби.
Судоплавнийтільки Дніпро та в пониззі Самара. [18]
Дніпро – четвертаза довжиною (після Волги, Дунаю, Уралу) ріка в Європі. Його довжина 2285км,площа басейну 503,5 тис.км2.
Дніпро берепочаток на південних схилах Валдайської височини з болотця Мшара в Смоленськійобласті. Тут Дніпро являє собою невеликий струмок. Набираючи сили, він тихонесе свої води серед лісів і полів Смоленщини. На просторах Білорусії вінприймає багато великих і малих приток. Прийнявши вже на території Українисправа Прип’ять і зліва Десну, він величаво котить свої води на південь, доЧорного моря. Зустрівши на своєму шляху тверду брилу Українського кристалічногощита, Дніпро повертає на південний схід і тече вздовж його північно-східногосхилу аж до Дніпропетровська. Прийнявши тут свою останню значну притоку зліва –Самару, він, ніби зібравшись з силами, штурмує Кам’яну гряду. Це тут, міжДніпропетровськом і Запоріжжям, він утворює відомі в минулому Дніпровськіпороги.
ВпершеДніпровські пороги описав імператор Візантії Костянтин Багрянородний.Д.Яворницький залишив особистий опис р.Дніпро і порогів:
«Дніпро – цесвященна й заповітна для запорожців ріка; у козацьких думах він зветься«Дніпром — Славутою», у козацьких піснях – «Дніпром — братом», лоцманськоюмовою – «Козацьким шляхом».
У краюзапорізьких козаків Дніпро починався з одного боку вище річки Сухого Омельника,з другого – від річки Орелі, й протоки протягом 507 верст, маючи тут інайбільшу ширину, й найбільшу глибину, й найбільшу швидкість, в межах жезапорізького краю характеризувався і всіма особливостями своєї течиї іпорогами, заборами, островами, плавнями.
Всіх порогів уньому при запорізьких козаках налічувалося дев’ять: Козацький, Сурський,Лоханський, Звонецький, Ненаситець або ж Дід – поріг, Вогничівський або Внук-поріг,Будилівський, Лішній і Вільний.
Найбільший інайстрашніший з усіх порогів – поріг Ненаситецький, названий, за одними, відптаха неяситі, яка водилася тут «у давнину», за іншими, від слів «ненасичуватися», бо він ніколи не насичується людськими жертвами – нещасливимиплавцями…». [35] Після спорудження Дніпрогесу пороги було затоплено.
На Дніпрі була зачасів козацької доби велика кількість островів, які служили природнімисхованкампи, недоступними для ворогів. Найвідомими: Монастирський острів (колисьтут був монастир, який і дав назву острову), Кінський острів (славився добримипасовиськами для коней), Князів острів, Козацький острів, Томаківка, на якомузнаходилась Томаківська Січ та інші.
«Батько історії»,Геродот високо оцінював значення Дніпра для навколишніх територій: «Але з іншихрік Борисфен найбільш прибутковий: він дає чудові й розкішні пасовища дляхудоби, багато прекрасної риби, вода на смак дуже приємна, чиста…». [31]
Дніпро відіграваввиключно важливу роль в житті численних племен і народів, у розвитку цілогоряда цивілізацій. Українці, крім Дніпро, вживають назви Дніпр, Дніпер, Дніп,Ніпр, Славут, Славута, Славутець, Славутич, Славутиця. П.Безсонов припускав, щов основі назви лежать санскритський корінь «дун» і спільноарійське слово «апер»(козел) і звідси Дніпро (Данапер, Дунапер) – це ріка диких козлів. М. Надеждінвважав, що даний гідронім походить від уже знайомого «дун» (ріка) і «боріс» або«пріс», тобто «північний вітер», отже Дніпро слід розуміти як «ріка північноговітру» чи просто «ріка півночі». М. Ніколський виводив етимологію ріки зіскіфських слів «дон» (ріка) і «прх» («бризки», «піна»); таким чином, Дніпроозначає «ріка бризок» або «ріка, що піниться». Інші вчені мають свої точки зорущо до походження назви річки Дніпро. [8]
В усі часи Дніпроприваблював своєю красою письменників і поетів. Внаслідок спорудженняКаховської греблі плавні Дніпра нажаль затоплені, — Каховське водосховищеомиває береги Нікопольщини.
Льодостав наДніпрі в межах Дніпропетровської області настає, як правило, в третій декадігрудня і тримається до середини березня. Середня тривалість льодоставу 3 – 3,5місяця. Льодохід триває довго – до 50 днів.
Влітку Дніпродуже міліє.
У Дніпрі водитьсябагато промислової риби: лящ, щука, сом, судак, окунь та інша. Найбільшимипротоками Дніпра на території області є Самара і Оріль – на лівоберіжжі, МокраСура і Базавлук – на правобережжі.
Орель берепочаток біля села Єфимівки Харьківської області. Довжина ріки 320км, площабасейну близько 10 тис.км2. На великому протязі Орель є межею міжДніпропетровською областю, з одного боку і Харківською та Полтавською, здругого. Долина річки широка. Русло дуже покручене. Береги низькі, порослівербами, осокою та очеретом. У заплаві зустрічаються озера – стариці, як наприклад,Лебедине озеро в околицях села Чернеччини та інші. У доолині Орелі розкинулисьневеликі лісові масиви з дуба, ясеня, верби, тощо.
Влітку річка дужеміліє, а в окремі роки пересихає і утворює окремі плеса. [24]
Про виникненняназви річки Оріль (або Орель) існує дуже цікава легенда.
Це булодавно-давно.
Жили в нашомукраї запорожець і змій. Жили вони, жили та й засперечалися за межі своїхволодінь. Сперечалися вони, сперичалися, а потім і вирішили, щоб закінчитисуперечку, провести борозну між своїми володіннями.
От змій запрягсяв плуг і проорав рів, почавши ген-ген далеко, а скінчивши біля Дніпра. Іпотекла потім по тій борозні проораній річка, і назвали ту річку Орель (Оріль).[26]
Самара берепочаток на північно-західних відрогах Донецького кряжа біля с.Степанівка,Донецької області. Довжина її 311км, площа басейну 22,6 тис.км2.Річка тече в західному напрямі. На північ від міста Новомосковська вона крутоповертає на південь і в районі Дніпропетровська впадає в Дніпро. Долина широказ низькими берегами. Русло звивисте. Біля Павлограда Самара приймає своюнайбільшу притоку – Вовчу. В Самару впадають також Кильчень, Тернівка і МалаТернівка. [15]
Давноминулі часидонесли до наших днів назву ріки «Самара». Походження цієї назви не з’ясоване.Заманливо вивести її від колиски світової цивілізації Шумеру (Сумеру), тимбільше, що й нині на берегах Євфрату розташоване містечко Самара; або від скеліСамара, що стоїть на священній для православних горі Афон у Греції; або відбіблійського міста Самара.
Можна згадати іпро гіпотезу відомого українського мовознавця О.Стрижака, який пов’язує«Самару» з кельтами (у Франції тече річка Самара).
І все ж такибільш переконливою здається версія походження назви «Самара» від індоіранськихмов. У санскриті префікс «су» («са») означав «чудовий», «прекрасний». І тут неможна не помітити майже подібного найменування запорізькими козаками ріки,котру вони називали навіть «святою» за її неймовірні рибні багатства і розкішнуприроду. [8]
Річка Вовча берепочаток на південно-східних схилах Донецького кряжу. Її довжина 320 км, площа басейну 13,3 тис.км2. У місці впадіння її в Самару утворюється широказаплава з розкиданими на ній невеликими озерами.
Вовча також маєряд приток. Зліва вона приймає Верхню Терсу і Гайчур, справа — Кам’янку, Солонута інші. Річка Вовча своєю середньою і верхньою течією врізується в корінніпороди Українського кристалічного щита. Ось чому на її берегах і берегах притокчасті відслонення кристалічних порід.
З річкою Вовчоюпов’язана давня легенда. Ця річка була колись балкою. По балці росли дрімучіліси. Одного разу влітку, коли дуже припікало сонце, біг по балці вовк. Ізахотілося цьому вовкові пити. Біжить він по балці і риє яму. І до тих пір вінрив, поки в ямі не показалося джерельце, а з нього не потекла вода.
Після того балкамало-помалу заповнювалася водою і заросла лісом та очеретом. Тоді люди й прозвалибалку річкою Вовчою. [26]
Мокра Сура –права притока Дніпра. Довжина її 118км. Справа і зліва приймає ряд невеликихприток – Суху Суру, Грушівку, Камишувату Суру та ряд інших. Назва річки маєтюркське походження; перший склад «су» у тюрків означає «вода», «ріка». НаМокрій Сурі створено обширне Сурське водосховище.
Інгулець зрошуєзахідну частину області. Біля Кривого Рога він приймає притоки: Бокову –справа, Саксагань – зліва. Береги і русло Інгульця кам’янисті. Русло річкапрокладає серед залізорудних покладів Криворізького басейну, тому вода в нійкаламутна, з жовтим відтінком. На Інгульці біля Кривого Рога створено Карачунівськеводосховище.
Річка Інгулець(Ангулець) була відома ще Геродоту під назвою р. Гіпакіріса. На німецькій мовіІнгул або Інгулець звучить «іен-кул», що означає велике, значне за площеюозеро.
Базавлук берепочаток біля с. Адамівки Криничанського району. Довжина його близько 150км.Впадає в Каховське водосховище. Схили долини верхньої і середньої течіїпорізані балками та ярами. По берегах трапляються відслонення кристалічнихпорід. Притоки — Кам’янка і Солона.
Базавлук(Безовлук) за Геродотом р. Геррос, на турецькій мові звучить «базар-лук», щоозначає «торгівля».
Річка Саксагань,притока Інгульця, перетворена на ряд водосховищ: Макортівське, Кресівське,Дзержинське. [23]
Озер уДніпропетровській області мало. Вони незначні за розмірами. Найбільш поширеніозера вздовж лівого берега Самари між містами Новомосковськ і Павлоград. Тутбіля села Знаменівки міститься найбільше озеро площею в 4км2 –Солоний Лиман. Вода і грязі його мають лікувальне значення.
Більше 20 дрібнихозер – Холодове, Криве, Дзюбине, Орлове, Лебедине та інші розташовані натериторії Царичанського району. Води озер використовуються для зрошеннягородів, для напування худоби, риборозведення та нагулу водоплавної птиці.
Характерною рисоюводного режиму області є досить глибоке залягання підґрунтових вод. Цевідіграло значну роль у розміщенні населення: поселення туляться до річок абобалок, де легше забезпечити себе водою. В добу козацтва розташування Січейтакож прив’язувалось до річкових долин. Саме нестача води зумовлювала незначнущільність населення на віддалених від річок територіях.
У XVIII ст. очевидець, учасникросійсько-турецьких воєн, писав: «Земля та найпрекрасніша в Європі; але великашкода, що не заселена через брак води; адже часто трапляється, що, йдучи чотиричи п’ять миль, не побачиш жодної малої річки ». [30]
Сприятливийклімат зумовив заселення Придніпров’я українським козацтвом. Наявність великоїкількості річок визначила основне заняття козацтва – рибальство. Води річоквикористовувались козаками для господарських потреб, річки служили природнимисхованками, а також сприяли розвитку торгівлі і військовим походам до Криму.
1.4. Грунтово-рослиннийпокрив та тваринний світ
Родючі чорноземніґрунти становлять велике природне багатство області. В поєднанні з м’яким кліматомі рівнинною поверхнею вони створюють сприятливі умови для заселення земельПридніпров’я і розвитку сільського господарства.
Д.Я. Яворницькийписав про багатство земель, які заселили запорізькі козаки: «Родючисть землізапорізьких козаків, звичайно, багато в чому залежала насамперед від її ґрунту:в північній частині земля запорізьких вольностей складалася з соковитогочорнозему від 4 вершків до ½ аршина, в низовинах від 2 до 3 аршинівзавглибшки, який щороку угноювала густа і висока трава…; у південній і особливоу східній частині земля запорозьких козаків складалася з незначного шаручорнозему з піщаним та глинисто-солонцюватим підґрунтям, крім похилих місцьпоблизу річкових долин і балок, де ґрунт вважався достатньо доброякісним.
Земля в ційоколиці – південній окраїні запорізьких вольностей – за винятком піщаних кіспоблизу рік, кучугур та кам’яних берегів, загалом чорна згори на два фути йнижче, волога, а нижче двох футів глиниста, жовтувата, і вся здатнаплодоносити…» [32]
Ґрунти сучасноїтериторії Дніпропетровської області утворилися в умовах помірно посушливогоклімату і степової рослинності на карбонатному лесі. Переважаючими ґрунтами вобласті є звичайні та південні чорноземи. Зустрічаються чорноземно-піщані,дерново-піщані, чорноземно-лучні, солонцюваті ґрунти й розбиті піски, якіпокривають незначні площі території.
Найбільш поширенічорноземи звичайні середньогумусні важкосуглинкові і чорноземи звичайнімалогумусні важкосуглинкові. Перший вид чорноземів дуже поширений на всьомулівобережжі області. На правобережжі південною межею їх поширення є лініяП’ятихатки – Солоне. Чорноземи звичайні малогумусні поширені на правобережжі полінії Інгулець-Апостолове-Марганець.
Звичайнічорноземи мають добре виражену зернисту структуру. Вони дость стійкі прирозмиванні їх водою. Завдяки зернистій структурі чорноземи звичайні маютьхорошу водопроникність, достатню волого- і повітроємкість, провітрюваність, щов свою чергу зумовлює їх хороший водний, повітряний і тепловий режим.
Потужністьгумусного і перехідного горизонтів звичайних чорноземів у центральній частиніобласті (Синельниківський район) досягає 100см. На півночі їх потужність дещозбільшується, а на південь – навпаки, зменшується. Кількість гумусу в цихґрунтах 6-7, іноді 8-9%.
Чорноземипівденні важкосуглинкові займають крайній південь правобережжя областіпівденніше від ліній Інгулець – Апостолове – Марганець. Характерною ознакоюцієї різновидності чорноземних ґрунтів є незначна потужність горизонтупроникнення гумусу (50-60 см), що є результатом незначної кількості опадів (до400мм). Кількість гумусу в них досягає 5%. На відміну від звичайних чорноземів,чорноземи південні не мають достатньої зернистої структури.
В долинах Орелі,Самари і Вовчої, вздовж західного схилу Приорельського плато поширенічорноземно-лучні солонцюваті й солончакуваті легко- і важкосуглинкові ґрунти.Вміст гумусу в них досягає 6%.
Фізичні якостічорноземно-лучних ґрунтів сприятливі для вирощування всіх сільськогосподарськихкультур.
На Орельсько-Самарськійнизовині, в пониззі Самари поширені чорноземно-пісчані й дерново-пісчаніґрунти. Вздовж лівого берега Дніпра від Верхньодніпровська до Дніпропетровськаі в басейні Вовчої трапляються малозадерновані й розбиті піски.
З ґрунтами тіснопов’язаний рослинний і тваринний світ Придніпров’я.
Дніпропетровськаобласть розташована в двох підзонах справжнього степу: все лівобережжя і бальшачастина правобережжя знаходяться в підзоні разнотравно-типчаково-ковиловогостепу, крайній південний захід правобережжя – в підзоні типчаково-ковиловогостепу.
«Уявіть собінеозорий простір, вкритий строкатим килимом різноманітних квітів, які тоутворюють складну мозаїку химерного сплетіння, то являють собою окремі плямисинього, жовтого, червоного, білого відтінків; часом рослинний покрив такийбарвистий, такий яскравий і строкатий, що починає рябіти в очах, і погляд шукаєзаспокоєння в далекій лінії горизонту, де тут і там видніються горбочки, могилиабо де далеко за балкою вирізьбляється темна пляма кучерявих дібров… Жаркогочервнего дня повітря напоєне безугавним дзижчанням сили-силенної бджіл та іншихкомах, що налітають на квіти.»
Так писав проукраїнські степи відомий їх знавець професор В.В.Альохін.
Ельзаськийхудожник кінця XVIIIст.Жан-Анрі Мюнц майстерно змальовував буйну рослинність степів, хмари орлів,яструбів, шулік, що чигали на необачних зайців, байбаків, ховрахів, котримибули переповнені степи. [30]
Людина пригосподарському освоєнні ґрунтів і рослинності степу докорінно змінила їхприродний розвиток. Тепер степи розорані і являють собою сільськогосподарськіугіддя.
Різнотравно-ковилово-типчаковарослинність залишилась тільки на схилах балок, у перелісках і на деякихділянках вододілів, де ґрунти мало придатні під ріллю. Такі невеликі ділянкицілини збереглися в Царичанському, Васильківському, Павлоградському,Петропавлівському та деяких інших районах області.
Для степурізнотравно-ковилово-типчакової підзони з різнотрав’я найбільш характернимипредставниками є: дика головчаста, полуніці зелені, земляний горіх, шавліяпоникла, подорожник, волошки, крупка весняна, вероніка весняна, кермек табагато інших.
Із злаковихнайбільш поширені: ковила пірчаста, ковила волосиста, типчак, тонконігвузьколистий, стоколос прямий, стоколос безостий, пирій повзучий та інші. Порядз різнотрав’ям і злаковими поширені бобові: конюшина альпійська і гірська, викавузьколиста, люцерна серповидна і хмелевидна, рокитник тощо. [6]
На вододілах, насхилах балок, ярів і річкових долин ростуть чагарникові та чагарничкові:мигдаль степовий, дереза, шипшина, терен та інші.
Для підзониковилово-типчакового степу найбільш характерними представниками рослинногосвіту є дерновинні злаки, як-то: типчак, ковила пірчаста, ковила волосиста,тонконіг лучний, стоколос, пирій та інші. Різнотрав’я представлене в основномукермеком, бедринцем. З ефемерів слід назвати степові тюльпани, зірочки.
Характерноюознакою представників рослинного світу степу є їх пристосованість до умовсухого степового клімату.
В заплавах Самариі Вовчої збереглися солонцево-солончакуваті і солончакові луки. Ліси натериторії області ростуть вздовж річок, на схилах річкових долин, балок, ярів,на піщаних ґрунтах. Вони становлять 3,5% від усієї площі області і займають152,4 тис.га. Вони поділяються на байрачні, заплавні, штучні. Найбільш відомілісові масиви природного походження – Самарський бір і Дібровський ліс.
В журналі «АрхівиУкраїни» від 1991 року приводяться цікаві факти щодо ставлення козаків дорідної природи, в тому числі і до лісів: «Як свідчать документи Коша НовоїЗапорізької Січі, питання охорони природи не були чужими для наших предків. Упершу чергу це стосувалося лісів, яких на Запорожжі, або, як тоді казали, уВольностях Війська Запорізького, було не багато, що характерно для степовоїУкраїни. Ліси займали незначну частину території, за даними Д.Яворницького –близько 8%, а головним чином по долинах річок – Дніпра, Орелі, Самари,Самоткані, Вовчої, а також у низинах по берегам менших рік, озер, лиманів, надніпровських островах, у байраках і плавнях. Запорожці особливо цінувалисамарські ліси, відомі у документах під назвою «Самарська Товща», що булизнамениті своїми дубами, які в обхваті досягали семи метрів.» [14]
Ліси даваликозакам притулок, забезпечували продуктами харчування, давали будівельнийматеріал. Військова та господарська діяльність запорожців – спорудженняукріплень, заснування хуторів, зимівників, слобід – також вимагала дерева, якбудівельного так і для опалення.
М.Акімов писав:«Крім лісів на обох берегах Дніпра такі самі ліси росли на островах ріки; усіхостровів на Дніпрі в межах вольностей запорізьких налічувалося 265, і більшістьіз них була вкрита лісом, переважно лозою, шелюгом, рідше осокорами й ще рідшедубами.» [30]
Найбільш відомиммасивом лісу заплавного типу є Самарський бір. У цьому лісі вздовж берегаСамари розміщуються зарості лози трьохтичінкової, серед яких виділяютьсяпоодинокі верби. Трохи вище тягнеться дубово-сосновий ліс, який складається здуба черешчатого, в’яза, липи, ясена, береста, ільма, клена гостролистого іпольового, вільхи і сосни звичайної.
Залежно відзволоження і складу ґрунтового покриву в межах Самарського бору зустрічаютьсядубово-в’язові, липово-в’язові та іншого типу ліси. Чагарниковий підлісок уцьому бору складається з клену татарського, ліщини, бруслини європейської,бузини, глоду, шипшини, жостеру та інших рослин.
Для трав’янистогопідліска найбільш характерними є конвалія, кропива, копитняк, кермек, папороті,комиш лісовий, фіалки, полуниці.
Другим великиммасивом лісу площею понад 1,3 тис.га є Дібровський ліс на південному сходіПокровського району. За складом рослинності він поділяється на Червоний бір іЧорний бір.
Чорний бір займаєбільш знижені і зволожені місця в закруті ріки Вовчої і складається головнимчином з дуба звичайного, береста, ясена, клена, акації білої, груші та яблунідикої, невеликого осикового гайка. Зустрічається також береза. Особливоприваблива липова частина бору. Підлісок складається з терну, шипшини, кленататарського, інших чагарників. З трав’янистих ростуть тюльпани, конвалія,суниці, кропива.
Червоний бірзаймає підвищені місця з піщаними ґрунтами і складається з сосни звичайної. Вінчистий і світлий.
Незначні лісовімасиви є по берегам Дніпра на північний захід від Дніпропетровська і надніпровських острівцях, по берегах Орелі, Самари, Вовчої та інших місцях. Вонискладаються з дуба, осики, берези, верби, береста, клена. [15]
Ліси – байракирозкидані невеличкими острівцями по всій території області, але найбільше їх уП’ятихатському районі, на південних схилах Приорельського плато (біля сілЄвецько-Миколаївки, Івано-Михайлівки, Андріївки, Василівки), на заходіСинельниківського та сході Солонянського районів (вздовж Дніпра). З деревнихпорід у цих лісах ростуть берест, дуб, груша дика, ясен, липа, ільм, а вбайраках Приорельського плато є сосна. Для підліска з кущів характерними єглід, ліщина, шипшина, терен, клен татарський і польовий. Трав’яний підлісокскладається з барвінку трав’яного, дзвоників, молочаю, тонконого гайового,конвалії, копитняка європейського.
Степова зонаУкраїни, в тому числі і територія сучасної Дніпропетровської області, вминулому докорінно відрізнялась від сучасної. Зовсім недавно бродили по степахПридніпров’я і Причорномор’я табуни диких степових коней – тарпанів. Основним івирішальним фактором зникнення тарпанів було перетворення людиною цілинногостепу на сільськогосподарські угіддя, а також безпосереднє знищення тарпанів.
Серед ковиловогостепу ще в середині XVIII ст. розгулювали численністада антилоп-сайгаків. Заради смачного м’яса і цінної шкіри вони були об’єктомполювання. Тепер сайгаки винищені.
В дібровах, уплавнях Дніпра та інших річок області ще до середини минулого століття водилисьдикі кабани. Пізніше вони були частково винищені, а частково відійшли на захід,у Карпати і непрохідні ліси Полісся.
В минулому типоватварина степу – бабак тепер на території області не зустрічається зовсім.
Олень, тур, зубрі кулан, що колись були досить поширені в наших степах, винищені або відійшли вінші райони. [23]
Взоогеографічному відношенні територія Дніпропетровщини належить до складуСтепової зоогеографічної округи (Центральний зоогеографічний район охоплює всюправобережну частину області, Дніпровсько-Донецький зоогеографічний район — лівобережну).
Тваринненаселення області включає більше 10 тисяч видів безхребетних, 7700 видів комах.Число рідкісних і зникаючих безхребетних досягає 1250 видів. Фауна хребетнихнараховує 384 види, риби – 51 вид, земноводні – 10 видів, плазуни – 12 видів,птахи – 253 види, ссавці – 65 видів. До рідкісних і зникаючих відноситься 111видів. [30]
Сучасна фаунаобласті представлена головним чином степовими і деякими лісовими тваринами. Зхижаків тут зустрічаються вовки, лисиці, тхори, ласиці, перев’язки, куницілісові та барсуки.
З комахоїдних улісових заростях живуть: бурозубка звичайна, всюди зустрічається їжакзвичайний, у басейні Самари – кутора звичайна. Досить поширені рукокрилі(литючі миші): вухань звичайний, вечірниця мала і руда та інші.
Найбільшчисленними є гризуни: ховрах крапчастий (на правобережжі) і ховрах сірий (налівобережжі), різні миші, хом’як, тушканчик великий, пацюк сірий, кріт, сліпак,заяць-русак. Наявність значної кількості гризунів зумовлює і велику кількістьхижих птахів: лунів степових і болотяних, кібчиків, боривітрів, ясрубів.
Знайхарактерніших степових птахів слід назвати насамперед дрохву, журавля,жайворонка, перепела, куріпку сіру. Проте їх залишилося мало.
У плавнях Дніпра,озерах і блюдцях Дніпровсько-Самарської низовини та в заростях річок і ставівводяться дики качки, курочки водяні, чаплі. У цих же місцях гніздиться бугайсірий і рижий. Полезахисні лісові смуги багаті на горлиць. У заростях терну і всадах живуть солов’ї, грак, ворона сіра, ластівка, горобець, шпак – звичайніжителі Дніпропетровщини.
Плазунипредставлені гадюкою степовою, полозом жовтобрюхим і вужем. Є зелена і сіраящерки.
З амфібій слідназвати жабу зелену, землянку, жабу озерну.
В ріках водитьсязначна кількість риби.
Перша згадка прориб річки Орелі хронологічно відноситься до XVII ст. – доби запорізького козацтва. Впершій половині XVII ст. з Орелі одним закидомсітки рибалки витягали до двох тисяч рибин, кожна, щонайменше 30-35 см довжиною. Дослідження 1993 – 1998 років реєструють 31 вид риб з 9 родин: коропові (17 видів),в’юнові, окуневі, бичкові (налічують по 3 види), інші родини представлені однимвидом кожна. [28] За козацької доби в Самоткані водилося стільки риби, що вонавід власної кількості вимирала. Самару за величезну кількість риби і звіриникозаки називали «святою рікою», а всю місцевість навколо м.Самари(Новомосковська) – «обітованною Палестиною». Раки в річці Домоткані досягали 25 см. Тому не дивно, що найбільше господарське значення для козаків у Придніпров’ї мало рибальство.[14]
Багато є такожкомах, які є шкідниками сільського господарства. Сарана перелітна, совка озима,жук-кузька, міль яблунева, плодожерка, квіткоїд яблуневий, хрущ, капустянка ібілан капустяний – такий далеко не повний перелік шкідників сільськогосподарськихкультур.
Короткий оглядприродних умов і природних ресурсів Дніпропетровської області показує, що вонистворюють сприятливі умови для різнобічної господарської діяльності населення. Саметому цей благодатний край активно заселявся і освоювався козаками. Унайзручніших місцях понад берегами рік і річечок, на островах, у ярах, балкахчи байраках вони засновували свої поселення. Не випадково, що дуже давно існуєприслів’я, яке наводив у своєму творі український літописець початку XVIII ст. Григорій Грабянко, хоч і в дещозміненому вигляді: «Де лоза – там і козак, а де байрак – там по сто і двістікозаків». [31]
Великий Лугзнаходився у серці козацьких земель, які давали все, що було потрібно дляжиття. Лагідний клімат, родючі землі, зелений океан степових рослин, хмариптахів в піднебессі, безліч дичини, переповнені рибою озера і річки – все цесприяло швидкому заселенню цих земель козацтвом.
Розділ ІІ.Історія виникнення та існування Січей
2.1.Передумови виникнення та устрій життя на Січі
Дніпропетровщина– батьківщина запорізького козацтва. З восьми Запорізьких Січей, які існувалипротягом XV-XVIII ст. (більше 200років), п’ятьрозташувалися на території нинішньої Дніпропетровської області. Це –Томаківська, Базавлуцька, Микитинська, Чортомлицька, Кам’янська, Нова(Підпільненська). [11]
Що ж, власне,означає слово «козак»? Починаючи з XVI ст. історики ведуть гострі суперечки з цього приводу. В.Антонович писав:«У XVII ст. і наші і чужі письменники,трактуючи це слово, йшли більш за все стежкою філології (тоді була така мода внауці)…До таких письменників перш усього належать два поляки XVII ст.: Пясецький і Коховський…Вониприрівнюють слово козак до слова коза; із останнього, на їх думку, вийшла назвакозаків, бо козаки, мовляв, на своїх конях були такі прудкі, як ті кози.
Письменники XVIII ст. Грабянка, а за ним і Рігельман,назву «козак» виводили від хозар, що переселилися на Україну під час нападумонголів…
Ян Потоцькийзаходжувався довести, що козаки – це нащадки тих косогів, яких МстиславВолодимиренко в ХІ ст. пересилив на Чернігівщину».
Тепер ці «теорії»викликають посмішку, але в часи зародження історії як науки вони серйознообговорювалися вченими мужами. Слово «козак» має, безперечно, тюркськепоходження і йому властиве широке значення у половецькій, татарській, турецькійта деяких інших мовах. Найчастіше воно означало вільну, незалежну й озброєнулюдину, а половці називали козаками тих, хто ніс сторожову службу, оберігавкордони племені від ворогів.
Отже слово«козак» прийшло до слов’янських мов зі сходу і було запозичено від тюрків. Алепотрапивши на слов’янський ґрунт, слово «козак» пустило міцні корені і сталовживатися для означення окремого соціального стану; для означення людей,вільних від кріпацтва, котрі поруч з господарськими заняттями були в постійнійготовності для оборони рідної землі від іноземних загарбників. Козакиназивалися «запорізькими», бо головні їхні центри знаходилися звичайно нижчеДніпровських порогів. [2]
Основнимипричинами виникнення українського козацтва були наявність широких степовихпросторів на межі з татарськими кочів’ями – Дикого поля, та необхідністьборотьби з татарами. Неосвоєні степові простори приваблювали українськенаселення сприятливими природними умовами, які давали можливість організуватиприбуткове господарство у багатьох сферах – промисловому мисливстві,рибальстві, бджільництві.
Прибуваючи добезмежного українського степу, козаки, звичайно, селилися понад Дніпром таПівденним Бугом і їхніми численними притоками, насамперед Оріллю, Самарою,Чортомликом, Томаківкою. Особливо притягував їх Дніпро – священна й заповіднадля козаків ріка, оспівіана ними в думах та переказах, про яку йшла мова впопередньому розділі.
Про надзвичайнуродючість землі, багатство рослинного і тваринного світу постійно згадували істарожили нашого краю, з якими розмовляв в останній третині ХІХ ст. видатнийукраїнський історик Д.Яворницький. [13]
По силі і ступенюпродуктивності край вольностей запорізьких козаків може називатися одночаснодивовижно багатим, і дивовижно бідним; все залежало тут не стільки від річковихі джерельних вод, скільки від атмосферної і дощової вологи: в дощове літорослинність тут досягає неймовірних розмірів, урожай збирається казковий; впосушливий час рослинність гинула, неврожай приносив страшні лиха. Ось чому урізних письменників так по-різному змальовується край вольностей запорізькихкозаків. [28]
В серці козацькихземель знаходився Великий Луг. Великий Луг був дуже добрим місцем дляперебування запорізьких козаків. Це був величезний острів, оточений річкамиДніпром, Кушугумом та Кінськими Водами, порізаний протоками Дніпра на безлічменших островів. Весь Великий Луг разом з Базавлуком мав 11 миль (або 110 верст) у довжину та біля 3 миль завширшки, був укритий одвічним лісом і несходимимипущами шелюгів, очеретів та осоки. Серед тих пущ по островах ще було поплутанобагато таких озер та боліт, котрі під час великої води сполучалися з Дніпром.Знайти та добути тут козаків ворогам було зовсім неможливо, прогодуватися жзапорожцям у Великому Лузі було дуже нетрудно, бо всі протоки, озера і лиманийого аж кишіли рибою, а лісова пуща була повна звіра й птиці. Бракувало тутзапорожцям тільки борошна та пороху, і за тим добром вони час від часу виряджалитоваришів байдаками по Дніпру на Україну. [10]
Щоб краще уявитисобі українські степи у далекому минулому, варто прочитати лише кілька уривківз історико-мемуарних творів XVI-XVII ст… Михалоном Литвином (вірогіднобілорусом Михайлом Тишкевичем), говорилося: «Поверхня землі… настількиродюча.., що зорана лише раз парою волів, вона дає найвищі врожаї. Навітьнеоброблена рілля дає рослини, які годують людей своїм бадиллям абокорінням…Диких звірів – зубрів, диких коней, оленів, таке багатство, що на нихполюють лише заради шкіри, а з м’яса вживають лише філейну вирізку, решту жвикидають». [31]
Ю.А.Мицик виділяєще ряд причин виникнення козацтва на землях Дніпропетровської області: «Такимчином, однією з двох головних причин утворення козацтва є визиск з бокуфеодалів та міської верхівки Польсько-Литовської держави, котрий змушував довтечі силян і міську бідноту…Отже, козацтво утворилося у ході постійноїборотьби українського народу проти феодальної Польсько-Литовської держави (РечіПосполитої) та турецько-татарської агресії». [17]
До складуукраїнського козацтва входили різні версти населення. Переважну більшістькозаків складали колишні селяни, а також міська біднота. Не слід, однак,ігнорувати участь у формуванні козацтва представників інших класів тасоціальних прошарків, які не рідко займали визначне місце у ВійськуЗапорізькому. Серед козаків були й феодали, зокрема православні шляхтичі, якіувійшли в конфлікт з урядом або могутнім сусідом, професійні вояки.Зустрічалось і православне духовенство. Щодо національного складу козацтва, тотут безперечно домінували українці. Певну частину козаків-запорожців складалитакож вихідці з Росії, Білорусії, Молдавії, Литви, Польщі, Сербії, Болгарії,Чехії, Словаччини, Угорщини, Німеччини, Франції, Італії, Турції.
Перші згадки прокозаків стрічаємо під кінець XV ст.: першого разу 1489 року (1481 р.). Того року був похід проти татар,і в польського історика Бєльського є звістка, що провідниками його були козаки.
Другим разом прокозаків на галицькому Поділлі маємо звістку року 1491. Кромер і Бєльськийоповідають, що того року на галицькому Поділлі скоїлася ворохобня селян протишляхти, що забрала у свої руки всі землі. На чолі ворохобників стояв козацькийотаман, на прізвище Муха. У 1492 році, відповідаючи на скаргу татарського ханапро напад українців (киян та черкащан) на татарський корабель, великий князьлитовський називає нападників козаками, обіцяючи їх розшукати.
До найбільшранніх документальних згадок відноситься опис нападу козаків черкаськогостарости Богдана Глинського на турецьку фортецю Очаків 1493 р., походизапорізьких козаків під керівництвом свого першого гетьмана Лянцкоронського (з1506р.), набір козаків для пограничної охорони за наказом уряду черкаськимстаростою Полозовичем в 1520р. та інші. [1]
Спочаткупереважна більшість козаків господарювала в Придніпров’ї сезонно, їх називалиуходниками.
Поступовокозаки-уходники освоювали багатющі угіддя в пониззі річки Сині Води, поПівденному Бугу, по Саврані, Кодимі, і звичайно, в пониззі Дніпра. В умовахзагрози постійного ворожого нападу найбільш сприятливі умови існували длярозвитку мисливства, рибальства та інших промислів. Кожен козак з охотоюзаймався полюванням на дичину заради м’яса, шкір, хутер, особливо бобра, видри,куниці, лисиці, був завзятим рибалкою.
На землях, котріосвоювали козаки, розвивалися також різні ремесла. Серед козаків, за свідченнямсучасників, авторів XVI-XVIIст., були теслі, стельмахи, ковалі,зброярі, кожум’яки, римарі, шевці, бондарі, кравці та інші. Через козацький крайпроходили також торгівельні шляхи, і козаки використовували можливостітранзитної торгівлі, особливо з середини XVII ст..
Через посиленузагрозу татарських наскоків хліборобство практикувалося епізодично, і тому до XVIII ст. низові козаки постійно відчувалипотребу у поставках хліба, котрий їм привозився з Київщини. Досить розвинутимтут було городництво. Закладалися сади, де росли груші, яблука, вишні. [21]
Внаслідок колонізаціїтак званого «Дикого поля» запорізькі козаки заселили й загосподарювали вже в XVст. – першій половині XVII ст. землі від Сіверського Дінця доДністра, насамперед, значну частину нинішніх Дніпропетровської, Полтавської,Черкаської, Кіровоградської та деяких інших областей України.
Спочатку січіутворювалися як форми захисту ватаг козаків-уходників від татар. Постійновступаючи з ними в сутички, козаки рубали засіки і зводили дерев’яніукріплення. Назва «Січ» походить від слова «сікти», тобто «рубати», і означалапервісно укріплення з дерева й хмизу. Нерідко поруч з цією вживалася й іншаназва – «Кіш». Слово «кіш» тюркського походження, зокрема у татар воно означаловійськову ставку, місцезнаходження вождя. [3]
Саме січі сталиосновою козацької колонізації пониззя Дніпра. В міру освоєння Великого Лугу насередину XVI ст. формується досить густа мережакозацьких поселень – січей, схожих на них городців та станів. Вона й сталаосновою створення Запорізької Січі. [19]
Сучасна історичнанаука вкладає в слово «Січ» три значення:
1) укріплення, фортеця;
2) Військо Запорізьке;
3) території, які були заселені іконтролювалися козаками.
Першою з відомихЗапорізьких Січей можна вважати Хортицьку, що
існувала у1553-1557 роках і була створена при активній участі гетьмана запорізькихкозаків Дмитра Вишневецького, людини незвичної і яскравої долі. Запорізька Січза своїм устроєм була республікою – всі її керівники обиралися, у всіх козаківбуло рівне право участі у цих виборах. Вищим органом влади була загальнакозацька рада, що проводилася тричі на рік – або позачергово, в залежності відпотреби.
На раді обираликозацьку старшину. Вищим посадовцем був кошовий отаман (в перший періодрозвитку Січі його також називали гетьманом, тому що він виконував в більшіймірі функції військового головнокомандувача). До обраних посадовців такожвідносилися суддя, писар, осавул та інші представники старшини. Подібним чиномформувалася і старшина куренів – структурних елементів Запорізької Січі.
Запорізька Січ якпоселення завжди представляла собою фортецю – з земляними валами, наповненимводою ровом, дерев’яним частоколом та вежами з бійницями. В центрі фортеці булаплоща з церквою, навколо неї – 38 козацьких куренів (стале число в усіх січах),а також будинки старшини, канцелярія, пушкарня, склади, арсенал.
На територіїфортеці одночасно могли мешкати 3-4 тисячі козаків, але звичайно, особливовзимку, їх було набагато менше. Козаки постійно несли караульну службу, навчалисявійськовій справі. [16]
Символіка козаківв основному носила військовий характер. Вищу владу у Війську Запорізькомууособлювали клейноди – спеціальні відзнаки і зброя. Важливими клейнодами булигармати, військова печатка, литаври, сурми і прапори. У гетьмана були своїсимволи вищої влади – булава, бунчук.
Важко переоцінитироль козаків в обороні і заселенні Придніпров’я. Саме з козацьких зимівниківвиникли міста Самара (Новомосковськ), Царичанка, Новий Кодак та інші.
Оцінюючи боротьбузапорізького козацтва проти ворогів, Й.Мюллер писав: «Безперечно, що козакибули для Речі Посполитої найнебезпечнішою отрутою і водночас її найміцнішимщитом.» [31]
У ході постійноїборотьби проти загарбників запорізькі козаки створили свою оригінальнусоціально-економічну та воєнно-політичну організацію – Військо ЗапорізькеНизове, яке контролювало значну частину степової України. Цьому сприяли якгеографічні так і історичні фактори. Своєчасне їх поєднання в слушнийісторичний момент створило передумови винекнення українського козацтва.
2.2.Томаківська Січ.
З 60-х років(1564) XVI ст. до 1593 року ЗапорізькаСіч перебувала на острові Томаківка, який мав ще назви: Буцький, Дніпровський,Городище, Острів, після острова Хортиця був другим за величиною з 250дніпровських островів, знаходився за 20км від Нікополя (поблизу теперішньогоміста Марганця Дніпропетровської області) при впадінні річки Томаківки в Дніпроі займав площу понад 300 га (за іншими даними 350 га). В наші дні майже весь затоплений Каховським водоймищем, за вийнятком невеликої північноїчастини, що тепер зветься Островом. Назву отримав від річки Томаківки, щопідтверджує Е.Лясота у своїх мемуарах. Правда, Д.Яворницький вважав, що топонімпоходить від татарського слова «тумак», себто «шапка» (острів за формою справдінагадував шапку). Відомий також, як Бучка, Бучацький (в основі цих варіантів слово«буц», тобто «втікач»), Городище (через залишки на ньому колишнього січовогоукріплення), Дніпровський (знаходився недалеко від Дніпра). [8]
Запорожці вибралице місце для свого гнізда не випадково, а врахувавши його винятково вигідневійськово-стратегічне положення та його природно-ландшафтні особливості.Польський шляхтич Самуїл Зборовський, який побував на Томаківці в кінці XVI ст., відзначав, що острів «такийширокий, що може вмістити 20 тисяч чоловік і немало коней». Французький інженерГ.Левассер де Боплан у першій половині XVII ст. писав: «Томаківка – це острів дотретини льє в діаметрі або біля того, майже круглий, дуже високий, здіймаєтьсяу вигляді півкулі, геть покритої лісом. Якщо стати на його вершині, то видноувесь Ніпро від Хортиці аж до Тавані. Цей острів дуже гарний, я лише не змігдізнатись, які у нього береги». А ось якою побачив Томаківку в кінці ХІХ ст.Д.Яворницький: «Сам острів з південного боку, там, де до нього підходитьРічище, у наш час пустельний і голий; береги його круті, уривисті, оголені йскладаються з червоної глини, яка щороку на великому просторі обвалюється вріку після весняної повені; тут найбільша висота острова – сім саженів. Зісхідного боку берег острова знижується, поступово стаючи розлогим, укритимстеповою травою; він обрамлений цілою алеєю диких груш; майже на самій серединісхідний берег має невеликий згин, схожий на майстерно вирізаний серп місяця.Ґрунт тут чорноземний, вельми вигідний для вирощування хліба. Від серединиострова східний берег стає зовсім голим і лише в самому кінці, на північномусході, поступово з’являються грушеві дерева, тут же з’являються вапняковікамені. З північного боку весь берег острова пологий, вкритий степовою йболотяною травою, грушами, вербами, де-не-де є пні тополь, вишень і терну, а внижньому кінці є великі поклади вапняку з морськими черепашками дуже великогорозміру. До двох берегів Томаківки, східного й південного, прилягають розлогіплавні, частково казенні, частково селянські, що тягнуться сім верст до самогоДніпра, вкриті густою травою «кукотиною», порослі товстими вербами, осокорами,шовковицею, густою лозою. Навесні їх повністю заливає водою. Уся окружністьострова Томаківки становить 6 верст, а площа 350 десятин; поверхня острова,крім описаних околиць, позбавлена всілякої рослинності, як деревної, так ітрав’яної.» [34]
Сплюндрована уХІХ і майже повністю знищена у ХХ столітті, Томаківка в докозацькі й запорозькічаси була одним із найкращих і найбільших кутків Великого Лугу.
Як свідчатьархівні документи, зокрема опис Черкаського замку 1552 року, тут булипромислові уходи. На чудових острівних луках випасалися не тільки січовіскакуни, а й дикі коні – тарпани. Запорожці ніколи не покидали Томаківкузовсім. Коли Січ знаходилася в іншому місці, на острові постійно стоялакозацька сторожа, а по його берегах жили запорозькі рибалки. Варто процитуватиуривок з розділу «Про козаків» із хроніки Бєльських, де описується запорозькетовариство у часи Томаківської Січі: «Цей посполитий люд, що живе на Низу,займається рибальством на річці, яка впадає у Дніпро. Рибу вони сушать на сонцібез солі й нею влітку харчуються. На зиму вони повертаються до близьких міст,таких як Київ, Черкаси та інші, заховавши свої човни на дніпровських островах убезпечному місці, а на низу залишають кількасот чоловік, як вони кажуть, «пристрільбі»; є в них маленькі гармати, захоплені під час здобуття турецькихфортець, або відібрані у татар. Ще зовсім недавно їх було мало, але нині їх тамзбирається вже до кількох тисяч чоловік (Бєльські тут знижують чисельністькозаків разів у десять). А надто багато їх стало останнім часом, і вони раз поразу завдають великої шкоди туркам і татарам; вже кілька разів спустошувалиОчаківську, Тягинську, Білгородську та інші фортеці і забирали в степах чималотатарської худоби. Цим вони відбили у татар і турків охоту пасти в степах отарисвоїх овець і підходити до Дніпра ближче, ніж на 10 миль.» [1]
Історик XVIII ст. С. Мишецький заносить Томаківкуяк місцеперебування однієї з Січей прямо до свого реєстру козацьких столиць.
Томаківська Січуже з перших днів свого існування голосно заявляє про себе. Щоправда, певнийчас після трагічної загибелі Д.Вишнивецького серед козаків не булорівнозначного йому ватажка. Частина козаків під керівництвом отаманів Карпа,Андруша, Лесуна й Білоуса діяла головним чином нижче Черкас, а інша – підкомандуванням отамана Андрія Ляха – на річці Самарі. На долю цієї Січіприпадають блискучі походи козацтва на турецькі форпости в Приазов’ї таПричорномор’ї.
Люблінська унія1569р. й утворення Речі Посполитої спричинили до посилення колоніального гнітув Україні й Білорусії. Розвиваючи ідеї свого батька, Сігизмунд Август видав 5червня 1572 р. універсал, який створив умови для формування великого загонуреєстрового (від слова реєстр — список) козацтва на чолі зі «старшим», білоцерківськимшляхтичем Яном Вадовським, але спочатку реєстровці нічим особливим невідрізнялись. На відміну від основної маси козацтва, реєстровці, а це були якправило найдосвідченіші козаки, отримували певну платню від уряду РечіПосполитої.
Водночас низовці– нереєстровці висунули зі свого середовища гідних спадкоємців славиВишнивецького – Івані Підкову та Якова Шаха, які рушили шляхом Вишнивецького наМолдавію.
Незважаючи назаборони польської влади, в 1574 р. 1300 запорізьких козаків прийшли надопомогу молдавському воєводі Івоні в боротьбі проти турків. Після того, яктурки стратили воєводу, ватажок козаків Іван Підкова назвав себе його братом іспадкоємцем молдовського престолу. Певні підстави для таких притензій були –Підкова дійсно походив з родини молдавських князів. [9]
Чисельністьреєстрового віська поступово зростала, сягнувши 6-8 тисяч. Щоправда, частиназапорожців – нереєстровців тяжіла до Московської держави і воювала на боці ІванаIV .[27]
Слід зупинитисяще на одній особі з числа керівників реєстрового козацтва. Його навітьназивають інколи першим їхнім гетьманом. Це Ян Оришовський, «королівськийпоручик запорозьких козаків», який часом виконував обов’язки гетьмана, тобтобув наказним гетьманом.
Після закінченняЛівонської війни Орешовський знову висувається на чільне місце середреєстровців, бо в 1584 р. помер Михайло Вишневецький. 1585 року Я.Оришовськийкерував двома успішними походами на Крим. Остання звістка про Оришовськогодатована 1600 роком.
Хоча реєстровцідіяли в той час переважно на фронтах Лівонської війни, але вони не раз ходилипроти Туреччини, Криму, ногайських орд, до васалів Туреччини – Молдовського таВаласького князівств. Для нереєстровців цей напрямок походів залишивсядомінуючим. [17]
Стало ясно, щореформи Баторія себе не виправдовують, бо Січ далеко не в усьому слухаласякороля і уряд Речі Посполитої.
Іноземці тогочасу влучно називали козацтво найнадійнішим захистом Речі Посполитої і водночаснайсильнішою небезпекою для неї. Успішно боронячи південні кордони РечіПосполитої, козаки все рішучіше виступали проти зростаючого колоніального гнітуз її боку. Перше могутнє національно-визвольне повстання в Україні підняли самезапорожці. Воно продовжувалось понад 5 років (1591-1596рр.) і мало два етапи:1591-1593 та 1594-1596рр. На першому етапі повстання очолив К.Косинський,український православний шляхтич з Підляшшя, на другому – уроженець ВолиніСемен (Северин, Семерій) Наливайко. К.Косинський вчинив з Томаківської Січі рядпоходів у Молдавію та Валахію, вийшов звідти у похід проти Речі Посполитої.[19]
Незабаромповстання охопило всю Правобережну Україну. Влітку 1593р. Косинський вийшов зТомаківської Січі у свій останній похід. Його козаки обложили Черкаси, але вході мирних переговорів його було зрадницьки заарештовано, а згодом і страчено.У відповідь велике козацьке військо обложило Київ, де знаходився польськийгарнізон.
Однак під часоблоги з півдня піднявся новий ворог. Військо кримського хана підійшло доТомаківської Січі й обложило її. Козаки, що були тут, відбивалися самовіддано.Коли ж закінчилися запаси провіанту, вони таємно вночі вийшли на човнах зоточення. Ординці ж на другий день захопили порожню Січ і знищили її. Ці подіїзмусили повстанців зняти облогу Києва і поспішати до своєї столиці. Буловирішено не поновлювати Січ на острові Томаківці, а перенести її на нове місце,на острів у гирлі р.Базавлук. Томаківський острів відігравав тепер другоряднуроль, і тільки у 1647р., коли сюди прибув Богдан Хмельницький, його син Тимішта група прибічників, він знову став на короткий час центром запорозькихкозаків. Тут Б.Хмельницький будував укріплення, тут закликав під свої прапориповстанців проти колоніального гніту Речі Посполитої. [12]
У 1954 році хвилірукотворного Каховського моря поховали під собою майже весь Томаківськийострів. Досі там, на жаль, не проводили археологічних досліджень. Хтозна, якіскарби лежать у землі другої Січі Запорозької – Томаківської.
В періодіснування Томаківської Січі боротьба козаків з шляхтою та магнатами відігравалазначну роль в становленні національної самосвідомості населення. Виключноважливим також було значення козацтва у захисті південних кордонів від турок ітатар. Цьому сприяло зручне розташування Томаківської Січі і природні умови о.Томаківка, які забезпечували господарську діяльність козаків. [16]
2.3.Базавлуцька Січ
Після того, як у1593 році була розгромлена і спалена Томаківська Січ, козаки перебралися наодин із островів у гирлі річки Базавлук (за 4 км від гирла). Січ за словами історика Д.Яворницького, була на острові між лиманом Бейкушем іЖуравлівським. З південного боку її захищав Дівочий острів, мала надійнийзахист і з інших боків, була надзвичайно привабливою. Деякі історики ікраєзнавці вважають, що Базавлуцька Січ існувала тут з 1594 до 1638 року. Ряддокументів свідчить, що Січ у 1594 році була на острові Базавлук біля сучасногосела Капулівка, який омивався річками Чортомлик, Скарбною, Павлюком,Підпільною. [33]
Д.І.Яворницькийписав: «Підтвердженням того, що під о.Базавлуком потрібно розуміти острів міжгирлом Чортомлика і початком Підпільної, може служити і те, що напочатку XVIII ст. самі запорожці під Базавлукомрозуміли не будь-який острів посеред річки Базавлука, а саме острів-плавню білярічки Чортомлика.» [32]
Ю.А. Мицик такхарактеризував місцезнаходження Базавлуцької Січі: «Базавлуцька Січ знаходиласяна острові у гирлі ріки Базавлук, там, де до Дніпра впадали ще три річки:Чортомлик, Підпільна й Скарбна. Тепер ця територія, яка входить у межіНікопольського району Дніпропетровської області, теж затоплена водамиКаховського моря..» [16]
Назва Січіпоходить від назви р.Базавлук, про яку йшла мова у попередньому розділі.
Гійом Левасер деБоплан в книзі «Опис України, кілька провінцій Королівства Польського, щотягнуться від кордонів Московії до границь Трансільванії, разом з їхнімизвичками, способом життя і веденням воєн» описував острів Базавлук і місцевістьнавколо нього: «Трохи нижче річки Чортомлик, десь посередині Ніпра, лежитьдосить великий острів з якимись руїнами. Цей острів оточений понад 10 тис.інших островів та островців, розкиданих вздовж і впоперек цілком хаотично,заплутано і не рівномірно; одні з них сухі, інші – болотисті, до того ж усі вкритівеликим, як списи очеретом, який заважає бачити протоки, що їх розділяють. Самев плутанині цих місць козаки мають свою схованку, яку називають «Військовою Скарбницею»,тобто скарбом армії. Усі ці острови навесні затоплюються водою, лише місце, дезнаходяться руїни, залишається сухим… Розповідають, що у військовій Скарбницікозаки заховали багато гармат, і жоден поляк не може дізнатися, де саме.» [30]
«Острів Базавлук,на якому запорозькі козаки ще в 1593 році заснували столицю свого краю – Січ,лежав якраз там, де в Дніпро впадали три його праві притоки: Чортомлик,Підпільна, Скарбна. Довкола безліч дрібних річечок, озер та озерець, єриків,гаїв, лісів, в непрохідних заплутаних плавнях день у день галасувало птаство, ав річках була повна-повнява риби, в гаях, лісах та байраках – всякого звіра.
Запорозькі степиу ті часи були малолюдними, слобід майже не зустрічалося, а сиділи козаки, абояк їх звали, — гречкосії, пічкури, на одміну від січовиків, маленькимихутірцями – зимівниками, котрі мостилися здебільшого по схилах балок ібайраків, часом у глухих, віддалених урочищах, верхів’ях рік. Основне ж ядрокозаків, або товариство, завжди стояло залогою в своїй столиці, матері Січі.
Базавлуцька Січбула оточена високим земляним валом з дерев’яним частоколом. Вал і частоколбули окопані глибоким ровом. На валах здіймалися високі вежі, з бійниць якихвизирали жерла гармат і дула самопалів.
А навколо Січі,або внутрішнього коша, тулився форштадт – передмістя. У передмісті запорізькоїстолиці в нечисленній (в ті часи) слободці мешкали різні майстри, ремісники івзагалі робітний люд: шевці, зброярі, ковалі.» Так описував Базавлуцьку СічВ.Чемерис у творі «Фортеця на Борисфені.» [31]
Період існуванняБазавлуцької Січі був кульмінаційним в історії Запоріжжя. В цей час запорозькекозацтво має найбільший вплив на Україні, є авангардною силою унаціонально-визвольній боротьбі за незалежну Українську державу.
Свої «входини» донової столиці козаки відзначили перемогами над Туреччиною вдалими походами наАкерман та Очаків у 1593 р.
На періодіснування Базавлуцької Січі припадають найважливіші морські походи козацтва,які сягнули навіддаленіших кутків узбережжя Чорного та Азовського морів.Найбільшого розмаху морські походи козаків проти Туреччини набули протягомпершої чверті ХVII ст., цей період називають«добою героїчних походів». [21]
Зміцнення позиційкозацтва у першій чверті XVIIст. пов’язують з іменем гетьмана Петра Конашевича, прозваного запорожцямиСагайдачним. Всій Європі Сагайдачний був відомий як активний борець протитурецької експансії.
Вірним сподвижникомСагайдачного був гетьман М. Дорошенко. Без сумніву, Дорошенко був здавна наСічі, займав посаду курінного отамана, ходив у морські походи. Слід сказати, щов листах М.Дорошенка вперше згадується посада кошового отамана, причому вонаіснувала поряд з урядом гетьмана й була нижчою.
Козаки відіграютьзначну роль у міжнародній політиці. Воюють запорожці на боці Речі Посполитоїпроти Швеції у Прибалтиці у 1660-1603 рр. Тут на латвійських та естонськихземлях відзначився козцький гетьман Самійло Кішка. Не встигла завершитися війнав Прибалтиці, як на Січі з’явився Лжедмитрій І, закликаючи козаків допомогтийому в поході на Москву. Запорожці відіграли вирішальну роль у переможномупереході Лжедмитрія на Москву. [9]
Чимало важливихсторінок вписали козаки в історію Тридцятилітньої війни в Європі, які, до речі,тривалий час замовчувалися в пожовтневій історіографії. Вже на початку війни у1616-1620рр. запорожці виступали на боці Католицької ліги, з боями пройшлиСловаччину, Трансільванію, Угорщину, Чехію, Моравію, Східну Австрію, войувалипід Віднем, ходили походами у Північну Італію, Францію тощо. Як свідчатьдокументи, вони вдосконалювали тактику оборони з допомогою возів, воюючи набоці шведського короля, тобто билися і під прапорами протестантів.
У 1620 роціпольське військо зазнало тяжкої поразки під Цецорою. Дорого коштувало небажанняЖолкевського звернутися за допомогою до козаків.
У 1621 році підХотином у Молдавії об’єднані польсько-литовські і козацькі війська перемоглимогутні сили султана Османа ІІ і кримського хана. Значну роль у перемозі надворогом зіграли козаки, що відзначали і учасники подій з інших європейськихкраїн. Тоді військом запорожців керував визначний полководець гетьман ПетроСагайдачний .[11]
Базавлуцька Січбула також головною базою під час селянсько-козацьких повстань під керівництвомСеверина Наливайка (1594-1596 рр.), Марка Жмайла (1625р.), Тараса Федоровича(1630р.), Івана Сулими (1635р.), Павла Павлюка, Дмитра Гуні, Якова Острянина(1637-1638рр.), жорстоко придушених каральними військами Речі Посполиттої. Зазначимо,що запорізькі козаки брали також учать у Селянській війні в Росії на початку XVII століття. [19]
ОскількиБазавлуцька Січ стала в очах феодалів Речі Посполитої головним джереломнеспокою, уряд останньої вчинив цілу низку запобіжних заходів для приборкання«сваволі», тобто для придушення антифеодальної та визвольної боротьбиукраїнського народу. Укріплення Базавлуцької Січі за наказом уряду РечіПосполитої було зруйновано, Січ була перенесена з гирла Базавлука на меншзахищений природою півострів Микитин Ріг (нині Нікополь, Дніпропетровськоїобласті) під контроль урядових військ.
Перенесенню Січісприяли не тільки історичні, але й природні фактори. Низовини в долині річкиБазавлук, де була розташована Базавлуцька Січ, навесні заливалися водою іслабко сприяли економічному розвитку Січі. До того комарі, малярія негативновпливали на здоров’я її мешканців. Слід зауважити і те, що на періодБазавлуцької Січі припадають найважливіші морські походи проти турків і татарна Чорному та Азовському морях, в яких брали участь 80 – 200 запорозьких чайок.А в Базавлуцькій Січі відповідного лісу для будівництва козацького флоту небуло. А тут ще й надто неспокійна річка Базавлук, яка й залити могла і знищитилюдей, худобу, будівлі. [21]
2.4.Микитинська Січ
У 1638 роцікозаки заснували нову Січ – на Микитинському Розі (біля правого берега Дніпранеподалік сучасного Нікополя, зараз затоплена Каховським водосховищем).Микитинська Січ була заснована на місці давньої переправи через Дніпро. Більше2500 років тому через цю переправу скіфи везли криворізьку залізну руду дорозташованого центру Скіфської держави – Азагаріону, відомого в науковійлітературі як Кам’яне Городище. Переправа була майже в центрі найширшої частиниДніпровських плавень, які простягнулися від о. Хортиця до о.Тавань і малимаксимальну ширину до 25-30км. Створення переправи саме в цьому місці сприялозвуженню плавнів до 4-5 км, що утворилося внаслідок геологічних виходів ПридніпровськоїКам’яної Гряди. [17]
Із виникненнямзапорізького козацтва ця переправа отримала назву Микитин Ріг, Микитин Перевіз,Урочище Микитине. Народний переказ свідчить, що першим засновником поселення наній був запорожець Микита, який займався перевезенням через Дніпро. Першазгадка про Микитин Ріг зустрічається в історичних джерелах 1530 року. Віноземних джерелах згадка про Микитин Ріг відома в творах польських істориківПапроцького і Несицького.
Микитин Рігзнаходився на правому березі Дніпра у вигляді лина, в найвужчому місці ВеликогоЛугу. Микитинська Січ значно відрізнялась від попередніх Січей. Воназнаходилась в слабо захищеному місці, являла собою не стільки фортецю ісхованку, скільки звичайне невеличке середньовічне місто. Запорожці не обиралимісцерозташування цієї Січі, уряд Речі Посполитої змусив їх перенести своюстолицю на Микитин Ріг. При перенесенні не враховувалась зручністьгеографічного положення, природно-кліматичні умови, військово-стратегічніпереваги.
Столиця Запорожжязнаходилася на Микитиному Розі недовго, всього 14 років (1638-1652 рр.). Деякіісторики вважають цей період в житті запорозького козацтва занепадом, так яккозаки зазнавали значних утисків з боку уряду Речі Посполитої. На МикитинськійСічі для виконання контрольно-карних функцій була розташована польськавійськова залога у складі кінноти з коронного війська, а також реєстровогокозацького полку (почергово). Щоб звести до мінімуму приток до Січі втікачівбуло посилено контроль за шляхами. Для цього у 1638 році відбудовуєтьсяКодацька фортеця, яку у 1635 році зруйнували повстанці Івана Сулими.Намагаючись стримати зростання чисельності запорізького козацтва, сейм РечіПосполитої у 1638 році під загрозою конфіскації майна заборонив міщанам вступатидо Війська Запорізького, записувати в козаки своїх синів та видавати своїхдочок заміж за козаків. Репресії феодалів Речі Посполитої дали лише тимчасовийефект: усього 10 років на Україні не було значних повстань, і цей періодпольсько-шляхетські публіцисти оголосили періодом «золотого спокою». [3]
Козаки боліснореагували на втрату своїх прав і вольностей, здобутих великою кров’ю. Отже, невипадково вибухнула Визвольна війна українського народу у 1648 році.
Видатна роль упідготовці Визвольної війни належить Богдану Хмельницькому. Він встановлюєзв’язки з найважливішими центрами України, веде секретні переговори з урядамиОсманської імперії, Кримського ханства, керівниками донських козаків.
У квітні 1648року на Микитинській Січі на загальній козацькій раді Б.Хмельницького булообрано гетьманом. Саме з Микитинської Січі почався переможний похід козацькоговійська по українським землям. 22 квітня новообраний гетьман виступив з Січі начолі об’єднаного війська – 9 тис. козаків і татарської кінноти. [21]
Перший періодНаціонально-визвольної війни, який охоплює 1648-1649рр., був напрочуд успішнимдля повстанців. Всі битви цього періоду (під Жовтими Водами, під Корсунем, підПилявцями) закінчилися перемогою козаків. [29]
Існує цікаванародна легенда про балку Княжі Байраки (знаходиться на верхів’ї річки Жовтої –притоки річки Інгульця), в якій 8 травня 1648 р. під час битви під ЖовтимиВодами польське військо було оточене і повністю розгромлене.
Балка КняжіБайраки одержала свою назву від князя Вишневецького, що жив колись тут. То бувзлючий і лихий чоловік. Рогнівався він якось за щось на людей і поробив їм так,що вони ніде не могли знайти води: де вони не копали землю, води немає, та йгоді. Сам же він як тільки де-небудь копне – зараз вода й покажеться. Так вінусе своє життя морив людей. Навіть після своєї смерті все мстився їм. Колипоховали його, то й вода разом із ним у землю пішла. Лишень тоді здогадалисялюди, в чім річ. Вони накидали на могилу Вишневецького каміння, поставили наній високий кам’яний стовп – і вода знову з’явилася в колодязях. [26]
Існує декількаверсій щодо перенесення Січі з Микитиного Рогу на острів Чортомлик у гирлір.Чортомлик. За однією версією перенесення відбулося внаслідок виступів протигетьмана після підписання тяжкого Білоцерковського договору.
За другою версієюперенесення Запрозької Січі у більш безпечне у військовому відношенні місцебуло зумовлене відновленням в Україні польської окупації. [29]
Інша версіязаключається в тому, що оскільки влада Речі Посполитої була знищена на значнійтериторії України, в тому числі на січових землях, запорожці вирішили покинутиМикитин Ріг і повернутися на старі місця.
Перенесеннявідбулося у 1652р.; неподалік від Базавлуцької Січі, у гирлі р. Чортомлик приїї впадінні у Дніпро була поставлена Чортомлицька Січ, яку інколи називають йСтарою. Цікаво, що в часи існування Базавлуцької Січі запорожці тяжіли до цієїмісцини, відомі, наприклад, гетьманські універсали 20-х років XVII ст., дані «кошу на Чортомлику». Намісці ж Микитинської Січі залишився великий населений пункт Микитин Ріг(майбутній Нікополь).
2.5.Чортомлицька Січ
СтараЧортомлицька Січ (1652-1709рр.) біля старовинного села Капулівка була однією ізнайзнаменитіших. Початок Чортомлицької Січі дав колишній осавул реєстровців,кошовий отаман Лютай. Укріплення Січі постійно зростали, й дуже швидкозапорозька столиця стала потужною фортецею. Кошовий отаман Овсій Шашол,побувавши в Москві у 1672 р.описав Січ, що й зафіксували на папері московськідяки: «Город де Сеча…стоит в устьях у Чортомлика и Прогною над рекою Скарбною;в вышину тот вал 6 сажен; с поля – от Сумской стороны и от Базавлука на валустроены пали и бойницы; а другой стороны – от устья Чертомлыка и от рекиСкарбной – на валу сделаны коши деревянные и насыпаны землею. А в том городебашня, поля мерою кругом 20 сажен, да в той башне построены бойницы, а передтою башнею за рвом сделан земляной городок, кругом его мерою 100сажен, а в нейокна для пушечной стрельбы. Да для ходу по воду сделано на Чертомлыке и наСкарбную 8 форток (пролазов) и над теми фортками бойницы; а шириною де тефортки только одному человеку пройти водою. А мерою тот город Сеча, с поля отреки Прогною до Чортомлыка, сто ж сажен, да с правой стороны речка Прогной, а слевой речка Чортомлык, пали те речки в реку Скарбную, которая течет позадигорода. А мерою же весь Сеча – город будет кругом около 900 сажен…Анеприятельського прихода к городу Сеча можно ожидать в летнее время только споля, от реки Базавлука с крымской стороны, а с трех сторон промысла над нейникакого чинить нельзя. В зимнее время запрожцы на тех реках беспрестанноскалывают лед.» [16]
Місцерозташування Чортомлицької Січі було обрано надзвичайно вдало у військовомувідношенні. Розташувалася вона на півострові у гирлі р.Чортомлик і при впадінніПрочної в Скарбну. Вона з трьох боків була захищена водою і лише з одного бокубув відкритий степ.
Відомі художникиІ.Є. Репін і В.А.Сєров прибули в Капулівку 4-5 червня 1880р. Метою поїздки булане тільки робота над етюдами картин «Запорожці» і «Вечорниці», але й вивченняісторії, культури, побуту українського народу. В Капулівці І.Є.Репін малюєчудовий етюд «Могила отамана Івана Сірка в с.Капулівці». Залишає такі спогади:«З кургана – могили І.Сірка відкривалась грандіозна панорама Дніпровськихплавнів, на річки Чортомлик, Підпільну, Павлюк і Скарбну, що омивають острівБазавлук, де знаходилась Стара Чортомлицька Січ і де 28 років кошовим отаманомбув І.Сірко.» [20]
І.Репінуобов’язково хотілося побувати в с. Голій Грушівці (Іллінці), де в урочищіСірківці на власній пасіці 1 серпня 1680р. помер кошовий отаман
І.Д. Сірко. [9]
Село ГолаГрушівка Томаківського району розташоване на високому місці біля степової річкиГрушівки. У запорожців по річці Грушівці було багато зимівників і хуторів. Туту них був «курортний район», де вони відпочівали і лікували свої рани.
З постаттюІ.Сірка народ також пов’язує назву річки Чортомлик. «Кошовий Сірко перемагав нетільки людей, він перемагав і нечистих чортів. Річка Чортомлик, де стояла СічСірка, від того й називається так, що в ній був убитий Сірком чорт, котрий уводі хлюпостався.». [26]
У битві підЖванцем історія вперше згадує Івані Сірка – майбутнього прославленого кошовогоотамана Чортомлицької Січі. Іван Сірко 8 разів обирався кошовим отаманом; бравучасть у 55 битвах, з яких завжди виходив переможцем. Створено безліч народнихлегенд, присвячений цій історичній постаті. [7]
У вересні 1659р.Чортомлицьку Січ було освячено, відкрито постійну церкву на честь ПокровиПресвятої Богородиці. В 1657 р. помер Б.Хмельницький, смерть якого сталавеличезною втратою для українського народу. Починається період в історіїУкраїни, який відомий під назвою «Руїна». Цей період тривав майже 30 років,доки гетьманом не обрали І.Мазепу.
В період РуїниЗапорізька Січ часто перетворювалася в самостійний політичний осередок, щопроводив власну стратегію всупереч гетьманам і Правобережної, і ЛівобережноїУкраїни. Період Руїни характеризувався громадянською війною, розподіломукраїнських земель внаслідок Андрусівського перемир’я 1667 р. на Лівобережну іПравобережну. Січ в цей період відігравала деструктивну роль.
Особливо шкідливуроль відігравала автономія Запоріжжя під час формування системиросійсько-українських відносин. Постійно виступаючи проти сильної владигетьмана, запорізьке козацтво, по суті, стало помічником російської влади уруйнуванні автономії Гетьманщини і експансії Росії на українські землі.
Але в ці скрутнічаси, попри всі помилки і непорозуміння Чортомлицька Січ залишалася осередкомвольності і демократії. Козаки підтримували всі національно-визвольні і антифеодальнірухи того часу. [5]
Проте зпосиленням татарсько-турецької загрози змінився і напрям основних воєннихзусиль запорожців. Саме боротьбою з татарськими нападами та турецькою агресієюпрославилися запорізькі козаки в період Руїни. З існуванням Чортомлицької Січіпов’язане написання знаменитого листа турецькому султану.
Постійні війни інапади татар не сприяли розвитку господарства. Тогочасні документи чітко невизначають територію, на якій козаки займались господарською діяльністю,вказуючи на володіння досить абстрактно: «На лугах, на полях, на поланках и на всех урочищах днепровских, иполевых, и морских.» [2]
Основугосподарства на Запоріжжі складало рибальство та скотарство, так як цьомусприяли природно-кліматичні умови і рель’єф місцевості.
Рівнинна степовамісцевість сприяла розвитку скотарства. Достатньо згадати опис степу, якийподає Адріан Кащенко: «У тих степах росла така трава, що від коней над травоюлишалися тільки голови, а од голів з трави виглядали тільки роги…» [10]
Д.І.Яворницькийвідмічав, що «серед промислів найважливішим було рибальство – неабияке джерелопрожитку й багатства запорожців.» «Поширеним був медовий промисел – бортництвоі пасічництво. Траплялися пасіки до 250 вуликів. Та особливо улюбленим заняттямдля козака було мисливство. Мабуть, у полюванні найбільше проявлявся його темперамент,знаходили вихід світлі і темні інстинкти запорізької натури.» [22]
Тим більше, щополювати було на кого. По запорозьких землях водилося багато звіра і птиці.
Землеробство наСічі було малорозвиненим, значною мірою через посухи, нестачу води, а такожчерез постійні татарські набіги. З ремесел перед усім розвивалися ті, які булипотрібні для військових потреб – ковальство, будівництво човнів, теслярство.Поступово набував особливого значення чумацький промисел. [28]
Офіційнозакінчення періоду Руїни датується 1687 роком, коли гетьманом було обраноІ.Мазепу. Дуже напружені стосунки склалися у гетьмана з Запоріжжям – запорізькекозацтво вороже ставилося до будівництва фортець на своїх землях і спроб Мазепипоставити під свій контроль самоврядування і зовнішні зв’язки Січі.
Однак, колиросійський трон зайняв Петро І, який посилив колоніальний гніт в Україні і щебільше обмежив її політичну автономію, це викликало значне невдоволення,наслідком чого було антиколоніальне повстання проти Росії, котре очоливІ.Мазепа. І Мазепу підтримали запорожці. Перехід запорожців на сторону Мазепикардинально змінив ситуацію в Україні, оскільки населення козакам довіряло.Тому Петро І вирішив знищити Чортомлицьку Січ, 24 травня 1709 р. вона булавзята штурмом і знищена.
У червні 1709р.відбулася Полтавська битва. Українсько-шведське військо, у лавах якого було й 8тисяч запорожців, зазанало поразки від армії Петра І. Це мало тяжкі наслідкидля запорожців. Вони були змушені податися на землі кримського ханаДевлет-Гірея, котрі в свою чергу були під зверхністю турецького султана.
У верхній течіїрічки Кам’янки, котра впадає в Дніпро з правого боку (біля нинішнього селаМилового Бериславського району Херсонської області), була заснована черговазапорозька січ. Довгих 25 років на території Дніпропетровської області непоновлювались Запорозькі Січі. [25]
2.6. Нова(Підпільненська) Січ
Існування НовоїСічі 1734-1775 рр. припадає на період, що знаменується подальшим культурнимпіднесенням Запорожжя, з одного боку, а з іншого – обмеженням Росією автономіїУкраїни.
В умовах новогозагострення російсько-турецьких відносин у серпні 1733р. цариця Анна Іоанівнасвоєю грамотою висловила згоду про прийняття запорожців під владу Росії. Уберезні 1734р. запорожці залишили Кам’янську Січ, піднялися до урочища Базавлукі на річці Підпільній заснували Нову (Підпільненську) Січ. «Річка Підпільнапочиналась в давнину проти Микитина, теперішнього міста Нікополя на Орловомулуці, з правої сторони, і отримала свою назву тому, що проходила під полями. Заіншою версією – тому, що своєю течією підривала або підпилювала свої береги.Січ знаходилась на великому півострові, що знаходився між лівим берегом річкиБазавлук і правим берегом річки Дніпро разом з відокремившоюся від нього річкоюПідпільною, це дає привід вважати, що Нова Січ розташувалася на островіБазавлук.» [16]
Достатньо повнухарактеристику географічного положення Нової Січі дає Д.І.Яворницький: «Вонастояла на правому березі гілки Підпільної, в тому місці, де ця гілка дає відсебе луку, напроти Великої плавні, по якій, з півдня, назустріч Січі, теклагілка Стара Сисина, а зі сходу несла свої води гілка Скарбна. Місце для Січіобрано в усіх відношеннях зручно. Січ сиділа в низькій котловині, захищена зісходу, півдня і заходу величезною плавнею в 26 тисяч десятин, 60-ма великими, невраховуючи безлічі дрібних, озерами і уявляла собою щільний і непрохідний ліс,в якому людина, погано знайома з місцевістю, могла заблукати як в лабіринті…»[34]
Нова Січ мала щеодну назву – Покровська чи Краснокутська, бо поруч з Січчю виникло пізнішевелике село з такою подвійною назвою. Нажаль, місце цієї Січі затоплене водамиКаховського моря, а перед тим воно ніколи не досліджувалося археологами.
В період НовоїСічі тут було внутрішнє і зовнішнє укріплення Кошу. У внутрішньому укріпленністояла дерев’яна церква, вкрита тесом з дерев’яною дзвіницею, будинок кошового,будинок, де зберігались скарби – військова канцелярія, будинки старшини і 38куренів. В центрі куренів – площа для військових зборів – рад. Внутрішнєукріплення Кошу відділялось від зовнішнього валом, на півночі були ворота, тутрозташувався Новосіченський ретраншемент, де стояв батальйон російських військз комендантом. Із зовнішньої сторони Нова Січ була обведена загальним валом,який обома кінцями упирався в річку Підпільну.
За часів НовоїСічі землі Війська Запорізького Низового поділялись на 8 паланок –військово-адміністративних одиниць.
«Всіх паланок до1764 р. на Запорожжі було 5. На правому боці Дніпра: Буго-Гардовська зосередком у Гарді на річці Буг, біля устя Сухого Ташлику; Інгульська – міжрічками Інгульцем та Дніпром, з осередком на місці, де була Кам’янська Січ, таКодацька, угору Дніпра до річки Омельнику з осередком у Старому Кодаку. Налівому боці Дніпра були: Самарська паланка – між річками Ореллю та Конкою, таКальміуська – от верхів’я річки Вовчої до річок Кальміусу, Берди та Азовськогоморя. Року ж 1764 кошовий отаман Пилип Федорів виділив з Самарської паланки, щовже досить залюднилася, ще дві паланки: Орельську і Протовчанську по річкахОрелі та Протовчі, та, опріч того, за згодою з кримським ханом упорядкуваввосьму паланку – Прогноїнську, на Кінбурнській косі, поміж Чорним морем таДніпровим лиманом, де з давніх часів українські чумаки та запорозькі козакибрали сіль з Прогноїнських озер». [10]
На початку 70-хроків XVIII ст. на території Нової Січізнаходились паланкові містечка, слободи, до 7560 зимівників. Природні ісоціальні умови визначили організаційну форму господарювання в степу – зимівник(хутір).
Збереглисязадокументовані описи зимівників. Познайомимося з економічним побутом заможногозапорізького козака на прикладі одного із зимівників останнього кошовогоотамана Петра Калнишевського, що знаходився в балці Водяній на відстані 50 км від Січі. Тут стояли три хати, одна з яких – панська, двокімнатна, на чотири вікна, здерев’яним дахом. У двох інших, критих очеретом, жили служники. На цьому хуторістояли також дві великі комори, сарай, два льохи, дві конюшні, одна з них напівсотні станків, кузня і вітряк. Працювало тут тридцять робітників. При зимівникузнаходилися скирти хліба і сіна, табуни коней, худоби, птиця. У будинках трималирізні речі хатнього вжитку, зброю, одяг, посуд. У коморах зберігалися запасихутра, тканин, цукру, меду, воску. Вочевидь, що це господарство булобагатопрофільним. [4]
Уцілілі фрагментигосподарської й демографічної статистики все ж дають узагальнене уявлення проекономічне життя низового козацтва. За даними, що зібрав Д.І.Яворницький,запорізьких зимівників було декілька тисяч. За неповними даними на земляхСамарської паланки було до 1700 зимівників, Протовчанської – 1100, Кодацької до840. На жаль, зовсім немає даних про кількість зимівників Орільської паланки
На сьогоднівідомо багато сіл Дніпропетровської області, які виникли за часів запорозькогокозацтва. В Нікопольському районі це села Покровське (1734р.), Шолохове(1740р.). В період існування Нової Січі помітне місце займає в житті козацтваторгівля, при чому, як внутрішня, так і зовнішня. На Підпільненській Січі длявсіх іноземних суден була чудова затока, що звалася «оступом», це була дужеглибока бухта, що врізалася у річку Підпільну, оточена з усіх боків густимчастоколом, куди вміщалась, за словами Д.І.Яворницького, і запорізька флотилія.[18]
У всіхторгівельних стосунках запорізьких козаків із сусідами й сусідів, особливоукраїнців і поляків, із запоріжцями першу і незамінну роль відігравали чумаки.Назва «чумак», на думку одних, походить від слова «чум» — ківш, яким пили водув дорозі; на думку інших, від татарського слова «чумак», тобто візник, третівважали, що від слова «чума», тобто, що українські купці, ідучі до Криму, частозаражувалися по дорозі чумою і заносили її на Запоріжжя, дехто виводить назву«чумак» ще й від того, що вирушаючи в дорогу, вимащували свій одяг дьогтем, якв народі говорили, нагадували чуму.
Чумацтво – цецікава риса економічного життя України, це зародок національного українськогокупецтва, заснований на засадах суто товариської асоціації.
Активне освоєннястепів дозволило Кошу відмовитися від закупівлі хліба, а згодом навітьпродавати свій хліб за кордон. На чорноземах вирощували практично всі культури,типові для України початку XVIIIст., з тютюном включно. Велика увага приділялася розвитку садівництва ігородництва. [18]
З Січчю пов’язанівсі антифеодальні виступи того часу. Розвиток гайдамацького руху безпосередньопов’язаний з нашим краєм. Запорозькі козаки найчастіше виступали в роліорганізаторів гайдамацьких загонів (Максим Залізняк). Хоча практично всігайдамацькі загони діяли за межами області, але на Запорожжі гайдамаки малисвоєрідні стани, які були пунктами опору. Вони найчастіше розташовувалися умалоприступних балках на дніпровських і бузьких островах, у плавнях і в степу.
Омелян Пугачов,керівник селянсько-козацького повстання, надавав великого значення ЗапорозькійСічі.
Нажаль, козацтвоНової Січі значно залежало від російського уряду. Тому, майже одразу післязаснування Січі, запорожці взяли участь в російсько-турецькій війні1735-1739рр. Ця війна була для Січі вкрай несприятливою, незважаючи наліквідацію загрози татарських нападів та військову стабілізацію на кордонах запорозькихземель. Крім великих людських втрат та матеріальних збитків під час татарськихнападів принципово змінилося становище Запорожжя.
У черговий разбуло здійснено обмеження запорозьких володінь. Значна частина їх земель разом ззимівниками (на Кам’янці, Білозерці, Рогачику, Кінських водах, лівому березіВеликого Лугу) була передана татарам. Запорожці втратили основне джерело своїхприбутків – дніпровські переправи та мости на запорозьких річках (Самарі,Базавлуку, Солоній, Бузі). Значно ускладнювався соляний промисел запорожців уПрогноях, оскільки соляні поклади стали власністю Російської імперії. З початку1775 р. Запорожжя було оточене кордоном російських військ, що повністюконтролювали усі території козацьких вольностей.
Післяросійсько-турецької війни 1768-1774рр. татарсько-турецька загроза південнимкордонам Російської імперії була знищена, і тим самим було ліквідовано єдинупричину, яка раніше робила для російської влади доцільним існування ЗапорозькоїСічі. Відтепер Запорожжя представляло собою лише перепону на шляху імперськихпланів використання Причорномор’я. [3]
З ініціативиімператриці Катерини ІІ 4 травня 1775 р. доля Січі була вирішена на так званійраді при височайшому дворі. 15 червня 1775 р. війська генерала Текелія раптовооточили Січ, де стояв тільки невеликий гарнізон, і зажадали його капітуляції.Після бурхливої військової ради, зваживши сили сторін козаки вирішили скластизброю. 10 липня 1775 р. вийшов сенатський указ, який поклав край надіям козаківна відродження Січі.
Місто Нова Січ,як найбільший населений пункт, стало селом, а з 1777р. – містом Покровським, дезнаходилася провінційна канцелярія. Згодом землі навколо Покровського,Капулівки, Олександрівки дістались від цариці генерал-прокурору князюВяземському. [13]
Більше 200роківна території сучасної Дніпропетровщини знаходились Запорозькі Січі. Це буломожливим завдяки зручному географічному положенню цих земель та сприятливимприродно-кліматичним умовам. Майже всі Січі знаходились в місцевості, яка булаприродною схованкою, що захищало козаків від нападу зненацька. Виключеннямможна вважати Микитинськку Січ, яка знаходилась на місці досить жвавоїпереправи через Дніпро. Землі Великого Лугу забезпечували козаків необхіднимипродуктами харчування і будівельним матеріалом. Тому Січ поступова перетворюваласьу добре налагоджений господарчий комплекс, що зумовило таке довготривалеіснування козацтва в межах Дніпропетровської області.
Висновки
Дніпропетровськаобласть – батьківщина п’яти Запорозьких Січей. Чому таке унікальне явище, якзапорізьке козацтво формувалось, розвивалось і було досить впливовою політичноюсилою на протязі 200 років саме на території Дніпропетровщини. Безумовно, цепов’язано як з історичними факторами, так і з географічними.
На появу Січей натериторії області значний вплив мало зручне географічне положенняДніпропетровщини – на межі Середнього і Нижнього Подніпров’я, у центрі степовоїзони Східної Європи.
Рельєф територіїДніпропетровської області відображує основні риси поверхні південної частиниСхідноєвропейської рівнини, характеризується чергуванням височин і низовин. Цехвиляста рівнина з розвинутою долинно-балковою сіткою. Рівнинний характерсприяв швидкому заселенню козаками цієї території і створенню своїх поселень:слобід, хуторів, а особливо зимівників, які були досить розгалуженимигосподарчими комплексами. Цей же фактор вплинув на поширення серед козацтвачумацького промисла, який потребував зручних транспортних шляхів. Наявністьвеликої кількості балок, ярів і байраків давало можливість захиститись віднападів ворогів, вони були природними схованками. Д.І. Яворницький згадував: «Вісторії запорізьких козаків»: «Балки, яри та байраки мали повне значення якпункти поступової колонізації великої, дикої й пустельної степової рівнини: поцих угіддях запорізьке військо володіло й промисли свої мало, тобто, в балкахчи біля балок закладали спочатку бурдюги, потім зимівники й нарешті селасімейних і несімейних запорожців.» [33]
КліматДніпропетровської області помірно-континентальний, на її території добрепросліджується сезонність. Використовуючи цю особливість, перші поселенці, якііменували себе козаками, з’являлися в нашому краї на певний сезон (весна-літо),займались рибальством, полюванням, забезпечували себе усім необхідним, а восениповерталися додому. Вважати клімат Дніпропетровщини досить сприятливим було бне зовсім справедливо. Влітку були значні посухи, річки пересихали, відчуваласянестача питної води. Взимку бували значні морози. Це ускладнювало господарськудіяльність, тому щільність населення на території області наприкінці XVI ст. була незначною. Козакамприходилось долати ці кліматичні труднощі.
Територія областімає досить розгалужену річкову систему, найбільшою водною артерією є річкаДніпро. Всього на території Дніпропетровщини 116 річок і річечок. В часи існуванняЗапорозьких Січей ріки були справжніми годувальницями. Це зумовило і основнезаняття козаків – рибальство.
У XVII ст., за словами Боплана, в ріках іозерах запорозького краю, а саме: Псельській, Ворскальській, Омельники,Самоткань, Домоткань, Оріль, Самара та інших – водилося безліч риби та раків. ВОрелі за одну тоню рибалки витягали до 200 рибин, найменша величина яких булафутова. [18]
Родючі чорноземніґрунти становлять велике природне багатство області. Про надзвичайну родючістьземлі, багатство рослинного і тваринного світу постійно згадували старожилинашого краю, з якими спілкувався наприкінці XIX ст. видатний український історик Д.І.Яворницький. «По запорозьких степах водилося багато звіра й птиці. Перш за всепо тих степах цілими косяками бігали дикі коні, що у запорожців звалисятарпанами. Опріч тарпанів, по степах та лісах водилися: вовки, лисиці, дикікоти, олені, зайці, сайгаки, вепри, куниці, видри. Птахів водилася така сила,що, як, було, злякати дичину пострілом, то вона злетівши у повітря, заступаласвіт сонця. » [32] Таке багатство тваринного світу зумовило ще одне важливезаняття козаків – полювання. А густота рослинного покриву сприяла розвиткускотарства. Землеробством, не дивлячись на родючість ґрунтів, козаки майже незаймались, так як вели похідний спосіб життя.
Зрозуміло, щотакі благодатні природно-кліматичні умови були однією з важливих причинвиникнення козацтва саме на території Придніпров’я. Інші причини носилиісторичний характер.
Виникненняукраїнського козацтва було викликано цілою низкою причин:
- економічні(нестача власної орної землі, колонізація вільних земель Придніпров’я та ДикогоПоля);
- соціальні(посилення феодальної експлуатації українського населення з боку литовських тапольських магнатів і шляхти, оформлення кріпосної залежності селян);
- політичні(бажання польської прикордонної адміністрації поставити козацтво на службу зохорони південних рубежів від татарських нападів);
- національні(політика колонізації українського населення та наступ католицької церкви).
Безумовносприятливим було і те, що територія Дикого Поля не належала жодній державі.[11]
Січі, як центривольностей Війська Запорізького Низового завжди розташовувалися у межахВеликого Лугу Запорізького, змінюючи лише свої місця, переходячи з одного наінше (на відстань 5-20 км від попередньої Січі). П’ять Січей було уБазавлуцьких плавнях, нині Нікопольський район: Томаківська (на островіТомаківка за 20км від Нікополя на р.Томаківка), Базавлуцька (острів Базавлук угирлі р. Базавлук), Микитинська (на переправі Микитин Ріг), Чортомлицька (наострові Чортомлик), Нова (Підпільненська) (за 5км від Чортомлицької на річціПідпільній).
Але територіяЗапорозьких вольностей, яка теж іноді називається Січ, займала значно більшуплощу. Точних меж і кордонів цих земель не визначено. Запорозькі Січі завждибули осередком вольності, вони приваблювали усіх незадоволених феодальнимипорядками, з Січей починались всі антифеодальні та національно-визвольнівиступи XVI – XVIII ст., в тому числі іНаціонально-визвольна війна під проводом Б.Хмельницького.
Таким чиномдосить зручне географічне положення Дніпропетровщини, сприятливіприродно-кліматичні умови, які наприкінці XVI століття досить вдало поєднались зпевними історичними передумовами, викликали до життя унікальне явище –українське козацтво.
Література
1. АнтоновичВ.Б. Про козацькі часи на Україні. [Післямова М.Ф. Слабошпицького; Комент О.Д.Василюк та І.Б. Гирича.] – К.: Дніпро, 1991 – 238с..
2. АраксМ.М. Історія України – Русі / Вступ і комент. В.Г. Сарбея. – Одеса: Маяк, 1999.– 392с..
3. Бантиш-КаменскийД.Н. История Малой России от водворения славян в сей стране до уничтожениягетманства. – К.: Час, 1993. – 656с..
4. БратанічБ.В., Романенко М.І. Історія краю. Дніпропетровшина. Наш край у складіРосійської імперії. Друга половина XVIIIст. – 1914р. – Дн.: ВАТ «Дніпрокнига», 2006. – 373с..
5. ГрибовськийВладислав. Неопалима купина козацька. До 350-ї річниці заснування ЧортомлицькоїЗапорозької Січі: 1652-2002 роки. – Нікополь: видав. центр. газети «Південназоря», 2006. – 26с..
6. Дніпропетровщина.Науково-популярне видання. Відп. за випуск
Г.Ф. Губанова. – Дн.: ВАТ «Дніпрокнига», — К.: АТЗТ«Книга», 2005. –
234с..
7. ІванСірко: Зб… Для серед. та ст. шк. віку. / [Упоряд. В.Л. Чуйка; передм. Ю.М.Мушкетика; Приміт. В.І. Сергійчука; Худож.оформл. С.В.Василенка;Упоряд.фотоматеріалів Ю.О.Іванченка]. – К.: Веселка, 1992. – 151 с..
8. Історико-топонімічнийсловник. Запоріжжя, 1998.
9. Історичніпостаті України: Іст.нариси: Зб./ Упоряд. та авт. вступ. ст.
О.В. Болдирєв. – Одеса: Маяк, 1993. – 384с..
10. КащенкоА.Ф. Оповідання про славне Військо Запорозьке Низове. / [Перед.словоО.Т.Гончара; Упоряд., текстолог. підгот., передм., приміт. С.П. Пінчука;худ.оформл. Ю.Г. Кудя. – К.: Веселка, 1992. – 127с..
11. КормичЛ.І., Багацький В.В. Історія України від найдавніших часів і до XXI ст.; навч.посібник. Вид.четверте. –Х.: ООО «Одісей», 2004. – 480 с..
12. КостомаровМ.І. Богдан Хмельницький: Іст.нарис: Для серед. та ст. шк. віку / [Упоряд.іпередмов. В.О.Замлинський]; Худ. Л.А. Кацнельсон. – К.: Веселка, 1992. – 93 с..
13. КотлярМ.Ф., Смолій В.А. Історія в життєписах: Перев.з рос. – К.: Час, 1994. – 328 с..
14. Матеріалинауково-практичної конференції «Історико-культурна спадщина Нікопольськогорайону та проблеми історії запорозького козацтва». – Нікополь, 2001. – 299 с..
15. М.В.Лапко. Дніпропетровська обл. Географічний нарис. — К.: Вид. «Радянська школа»,1967. – 156 с..
16. МицикЮ.А. Козацький край: Нариси з історії Дніпропетровщини XV – XVIIIст. – Дн.: Видав. Дніпропетровськогодержавного університету, 1997. – 176 с..
17. МицикЮ.А., Плохій С.М., Стороженко І.С. Як козаки воювали: Істор.розповіді прозапорозьких козаків. – Дн.: Промінь, 1990. – 302 с..
18. Нариси зісторії Нікопольського району (від найдавніших часів до початку ХХ ст.) – Київ– Нікополь – Запоріжжя: РА «Тандем — У», 2002. – 399 с..
19. НартовВ.В. Історія України з давніх давен до сьогодення. – Харків: Книжковий клуб«Клуб сімейного дозвілля», 2006. – 352 с..
20. ПавелБогуш «Илья Репин на Никопольщине». – Дн.: «Пороги», 1993. – 40 с..
21. П.Богуш.Нікопольщина – столиця п’яти Запорозьких Січей: історико-краєзнавчий нарис.Дн.: «Пороги», 1994. – 67 с..
22. П. Богуш. Записная книга Д.И.Яворницкого. – Никополь, 2000 г… – 83 с..
23. П.Ф. Калинина,К.Л. Липка, Л.Е. Маслий. Днепропетровщина. Природа и экономика. – Дн.:обл.издательство, 1959. – 162 с..
24. П.О.Масляк,П.Г Шищенко. Хрестоматія з географії України: Посібник для вчителя.- К.:Генеза, 1994. – 448 с..
25. РоманенкоМ.І. Історія України: Навч.посібник. – Дн.: «Дніпрокнига», 2003. – 336 с..
26. Савур-могила.Легенди і перекази Нижньої Наддніпрянщини. / Упоряд.і авт.приміт. В.А.Чабаненко. – К.: Дніпро, 1990. – 261 с..
27. СамійлоКішка: Істор. думи, оповідання /Упоряд., передмов., добір іл.матеріалу тапримітки В.О. Шевчука. – К.: Веселка, 1993. – 157 с..
28. Салюк А.Знай, люби, вивчай наш козацький край. – Дн.: Пороги, 2002. – 39 с..
29. «Тіїслави козацької повік не забудем…»: Істор. – краєзнав. нариси про пам’ятнімісця Дніпропетровщини періоду Визвольної війни укр.народу 1648-1654 рр… /Ю.А. Мицик, І. С. Стороженко, С.М. Плохій та ін… — Дн.: Промінь, 1989. – 118с..
30. Хрестоматіяз географії Дніпропетровщини: Навч.посібник для 5-11кл. загальноосвітньоїшколи. – Дн.: ВАТ «Дніпрокнига», 2006. – 358 с..
31. Хрестоматіяз історії Дніпропетровщини: Навч.посібник для 5-11кл. загальноосвітньої школи.-Дн.: ВАТ «Дніпрокнига», 2004. – 767 с..
32. ЯворницькийД.І. Історія запорізьких козаків у трьох томах. тІ. – К.: наукова думка, 1990.– 591 с..
33. ЯворницькийД.І. Історія запорізьких козаків у трьох томах. тІІ. – К.: наукова думка, 1990.– 560 с..
34. ЯворницькийД.І. Історія запорізьких козаків у трьох томах. тІІІ. – К.: наукова думка,1990. – 556 с..
35. ЯворницькийД.І. Дніпрові пороги: Геогр. – істор. нарис. – Дн.: Промінь, 1989. — 141