Контрольнаробота на тему
Мюнхенськийдиктат і подальша доля Чехословаччини
Нанараді 5 листопада 1937 р. Гітлер поставив на перший план приєднання доТретього рейху чехословацьких німців. Ця група населення числом близько 3мільйонів 200 тисяч проживала в Судетській області. До поразки Австро-Угорщинив 1918 р. вони ніколи не належали до Німецької імперії. Ці німці більш-меншперемішалися з чехами й жили з ними в достатній злагоді. Судетська область буладуже розвинена промислово, і уряд Чехословацької Республіки збудував тампотужні укріплення. У німецькій меншині налічувалося кілька політичних партій.
Після того, як у середині березня 1938р. відбувся «аншлюс» Австрії, гітлерівська Німеччина перевела свійзловісний погляд на чергову жертву — Чехословаччину. Ще на початку 1937 р.генеральний штаб за вказівкою А. Гітлера розробив відповідний «план Грюн».Англія та Франція явно надавали Німеччині свободу дій у Центральній таПівденно-Східній Європі, сподіваючись таким чином виторгувати собі безпеку зарахунок малих держав цього регіону.
Керівництво Чехословаччини розуміло, щонасильницька анексія Австрії значно ускладнила міжнародне та військово-політичнестановище республіки. Єдиний засіб запобігти прямій агресії воно вбачало вдосягненні компромісу з Німеччиною, насамперед шляхом угоди з її «п'ятоюколоною» — Судетсько-німецькою партією. Саме в цьому напрямі тиснули наПрагу Англія і Франція, які настійно радили піти задля миру в Європі намаксимальні поступки К. Генлейну.
Зрозуміло, що аншлюс дуже стривоживЧехословаччину, хоча вночі з 11 на 12 березня Герінг запевнив чеського посла вБерліні Мастного, що введення німецьких військ в Австрію було лише «родинноюсправою» і що німецькі війська поважатимуть чеські кордони. Однак уже 16березня Генляйн пообіцяв чітко дотримуватися вказівок німецького посольства вПразі.
21 березня фон Ріббентроп повідомивнімецьких послів, що запевнення Герінга не означають збереження цілісностіЧехословаччини. 16 березня Генляйн звернувся до всіх судетських німців ізакликав їх приєднатися до його партії. 29 березня один із його заступниківЕрнст Кундт виступив у чехословацькій Палаті депутатів і зажадав повноїавтономії для Судетів.
Проте по-справжньому криза спалахнулалише наступного місяця. 24 квітня на з'їзді Судето-німецької партії в Карлсбаді(Карлових Варах) Генляйн домігся прийняття програми з восьми пунктів. Головнимиз них були відновлення повної рівноправності між «німецькою національноюгрупою» й чеським народом, прийняття законів на захист судетських німців,які мешкають за межами цієї зони, відшкодування збитків, заподіяних їм після1918 р., свобода визнавати нацистську ідеологію, узаконення німецької мови якофіційної в Судетській області. За два дні перед тим, 21 квітня, Гітлер іКейтель виробили «Зелений план», яким передбачалося напасти наЧехословаччину після серії дипломатичних переговорів, які призвели б до кризи.
Карловарська програма була підготована втісному контакті з Гітлером. Німецька преса брала дедалі різкіший тон щодочехів. Головне було знати, до якої міри Франція й Англія підтримуватимутьчехословацький уряд. З квітня 1938 р. французький кабінет очолював ЕдуардДаладьє, а Міністерство закордонних справ — прихильник політики примирення ЖоржБонне. Французькі й англійські політики вважали за небезпечне спрямовуватичехів на опір і рекомендували їм іти на переговори. 28—29 квітня Чемберлен,Галіфакс, Даладьє й Бонне провели зустріч у Лондоні. Французький уряд, вважаючисебе ще зв'язаним французько-чехословацькою угодою, марно намагався добитисьвід Англії чіткої спільної гарантії для Чехословаччини, на чому активнонаполягав СРСР. Єдиним результатом їхніх розмов стала постанова продовжитипереговори на рівні генеральних штабів і звернутися до чехословацького уряду,що й було зроблено 7 травня. Франція й Англія закликали Чехословаччинурозпочати прямі переговори з партією Генляйна в дусі порозуміння.
19 травня 1938 р. розпочаласяпередислокація німецьких та польських військ, зосереджуваних біля кордонівЧехословаччини. Згідно з «планом Грюн» приводом для вторгнення малостати вбивство гітлерівською агентурою німецького посланника в Празі.
В ніч з 20 на 21 травня чехословацькийуряд під приводом концентрації німецьких військ уздовж кордону оголосивмобілізацію одного року призову резервістів і спеціалістів інших років призову.Однак французький військовий аташе швидко встановив, що насправді ніякоїконцентрації німецьких військ не було. Навпаки, в наказі Кейтеля від 20 травнячітко зазначалося, що будь-який напад станеться не раніше 1 жовтня.
Опівночі 22 травня британський посол серЕрік Фіпс домігся зустрічі з Бонне і вручив йому ноту, в якій французький урядзастерігали від будь-яких ілюзій щодо можливої позиції Британії: вонавтрутиться лише в разі неспровокованої агресії проти Франції. Британський урядвиключав можливість будь-якої війни в Європі (результат якої неможливо булопередбачити) через Чехословаччину. Французький уряд погодився з цими висновками,але нагадав, що в разі німецької агресії вступить у дію союзний договір.Врешті-решт Гітлер утримався від виступу, і військові заходи були скасовані 24травня. Проте він залишився невдоволений і 30 травня підписав генеральнудирективу про виконання «Зеленого плану» не пізніше 1 жовтня.Водночас гарячково провадились роботи зі спорудження «лінії Зігфріда»[5, 21]. В наступні місяці французький уряд не раз, зокрема 12 липня, передвізитом у Париж англійського короля, а потім 8 серпня підтверджував своєбажання вимагати виконання союзного договору.
Крім цього, Франція намагалася зміцнитисвою дипломатичну позицію. 12 травня 1938 р. Бонне зустрівся в Женеві зЛитвиновим. Радянський уряд заявив, що готовий прийти на допомогуЧехословаччині, але за умови, що його військам буде дозволено пройти черезПольщу й Румунію. Та ці дві країни не дали своєї згоди. Польща, яка була впоганих стосунках із Чехословаччиною, просто запевнила французького посла ЛеонаНоеля, що не нападатиме на неї. Румунія ж боялася за Бессарабію. Крім того,вона могла надати російським військам лиш одну поганеньку залізницю. Водночас,ще 16 квітня, Бонне повідомив Італію, що Франція готова також укласти «джентльменськуугоду». Але ця пропозиція зависла в повітрі, бо 4—8 травня Гітлер побувавз важливим візитом у Римі, відчутно зміцнивши цим вісь Рим — Берлін, а 14травня Муссоліні задоволено висловився в промові про злагоду з Англією, алезаявив, що переговори з Францією скоріш за все завершаться нічим. Зазначимо, щоАнглія зразу відреагувала, заявивши, що в такому разі англо-італійська угодавтрачає найбільшу частину свого значення.
Становище Чехословаччини було вкрайобтяжене капітулянтською позицією керівництва західних країн. Так, 22 квітня зПарижа надійшло повідомлення, що Франція, як і/> Англія,не зможе надати допомогу Чехословаччині в разі нападу на неї Німеччини. А напочатку травня англійський та французький уряди після спільної зустрічіпорадили керівництву Чехословаччини піти на поступки А. Гітлеру. Аналогічнупозицію зайняли США.
У вересні переговори не дали кращогорезультату. Коли Бонне зустрівся в Женеві з радянським (Литвинов) і румунським(Комнен) міністрами, то останній неофіційно заявив, що переліт радянськоїавіації над Румунією буде допущено — з огляду на слабкість румунськоїпротиповітряної оборони. Ще й досі неясно, які були справжні наміри Рад. Те, щовони погоджувались утрутитися — згідно з договором від травня 1935 р. — тількиза умови дозволу Польщі чи Румунії, або, як 2 вересня заявив Литвинов, запостановою Ради Ліги Націй, може вказувати на свідоме небажання діяти. В цьомуплані посол у Румунії Андрієн Тьєрі категоричніший. Він стверджує, що Румуніяофіційно погодилася пропустити радянські літаки (10—15 вересня), і на часМюнхена двісті радянських літаків уже були в Чехословаччині. Але все цевидається дуже сумнівним. Там були лише літаки, постачені чехословацькій армії.І все ж 23 вересня заступник народного комісара закордонних справ Потьомкінзаявив польському повіреному в Москві, що СРСР денонсує договір з Польщею проненапад від 25 липня 1932 р., якщо польські війська вступлять на чеськутериторію. Але Червона армія не починала готування до можливої війни.
Отже, у випадку німецької агресії протиЧехословаччини Франції, можливо, довелося б виступити самій. Та вже 19 липня —як здасться, без відома Даладьє, — Бонне сповістив чеського президента Бенеша,що йому не слід розраховувати на втручання.
Англійський уряд, зі свого боку, нелишався бездіяльним, хоча його дії мали переважно посередницький характер. 20липня, під час перебування короля Георга VIй королеви Англії в Парижі, лорд Галіфакс повідомив, що 3 серпня до Прагивиїздить лорд Рансімен із неофіційним завданням зіграти роль посередника міжпразьким урядом і Судето-німецькою партією. Французький уряд схвалив цей крок,але відмовився брати участь у цій акції, щоб не поставити чехословацькекерівництво в незручне становище.
Як тільки Рансімен прибув до Праги, йогобуквально закидала інформацією Судето-німецька партія. Судети вимагали повноговиконання восьми пунктів Карлсбадської програми і перебудови чехословацькоїдержави на федеративній основі. Прага погоджувалась лише на те, щоб надати їмшироку адміністративну автономію, та, зокрема, на те, щоб адміністративноюмовою в цьому районі була німецька.
Чехословацький уряд покірно згодився навеликі поступки і 5 вересня подав Рансіменові проект документа, в якомузадовольнялися сім із восьми карлебадських пунктів. Цей текст передано Судетам7 вересня. Того ж таки дня сталися бурхливі інциденти в Моравській Остраві —самісінькому осередку заворушень, явно спровокованих Судето-німецькою партією,яка діяла за німецькими вказівками. Судети твердили, що «празький урядбільше не контролює ситуації», та переговори не припинено: пропозиціюуряду прийняли як основу для них, після чого накреслилося деяке затишшя. Всінетерпляче дожидали великої промови Гітлера, з якою той мав виступити 12вересня на з'їзді нацистської партії в Нюрнберзі.
12 вересня Гітлер виголосив дуже різкупромову перед величезним натовпом. Він заявив, що судетських німців «катують»за мовчазної згоди чехословацького уряду, і якщо вони самі не зможуть захиститисебе, це зробить за них Німеччина. Крім того, додав він, військова міць рейхузростає, його укріплення на Рейні майже завершені. Інакше кажучи, після того якпройшли основні дебати між партією Генляйна і чехословацьким урядом, Гітлербрав ситуацію в свої руки. Він поки що не показував виразно свого прагненняанексувати Судетську зону, але наголошував на праві народів на самовизначення,а це в даному випадку означало, що будь-яке надання автономії в межахчехословацької держави йому здавалося недостатнім.
Наступного ж дня по всій Судетськійобласті спалахнули нові заворушення. Можливо, це була організована спробаповстання. У всякому разі, вона не вдалася, і 14 вересня чехословацький урядвідновив порядок і взяв становище під свій контроль. Ці події мали двабезпосередні наслідки. По-перше, Рансімен дійшов висновку, що йогопосередницька місія закінчилася. По-друге, 13 вересня Чемберлен повідомивГітлера листом, що може прилетіти до нього літаком наступного дня. Чемберленбоявся, що Судети можуть удатися до непоправних дій. Гітлер погодився йповідомив, що ладен зустрітися з Чемберленом 15 вересня. Та вже 14-го Генляйнурвав переговори з чехословацьким урядом, а 15-го, тобто в день, коли малавідбутися зустріч у Берхтесгадені, публічно зажадав від рейху анексії Судетів.193
Чемберлен висловився за англо-німецькезближення. Гітлер відповів йому, що він бажає того самого, а потім виклав своїпогляди на судетське питання. Ситуація видавалася вкрай тривожною. Було вбитопонад 300 німців. Відтак треба розв'язати це питання негайно шляхом анексіїобласті Німеччиною. Зрештою, це єдина вимога німців, оскільки Німеччинапідписала договори з Польщею, Нідерландами, Бельгією і заявила, що непорушуватиме більше питання Ельзас-Лотарінгії. Вона анексувала австрійськихнімців, і залишалося тільки анексувати Судетську область. В усякому разі,Гітлерові тепер сорок дев'ять років, і коли станеться так, що через чеськупроблему спалахне війна, він хотів би провести свою державу через цевипробування, перебуваючи в розквіті сил. Тобто Гітлер офіційно вимагав анексіїСудетської області й фактично висував ультиматум. Чемберлен відповів, що йомутреба проконсультуватися принаймні з Францією, своїм урядом і лордомРансіменом, хоча «він особисто може заявити, що допускає принципвідділення Судетської області». Отже, він повернеться в Англію й зновуприлетить до Німеччини з відповіддю. Гітлер запропонував йому скоротитипереїзди й провести наступну зустріч у Годесберзі чи в Кельні.
Тоді настав час для здійснення «плануЗет», розробленого англійським урядом. План мав на меті збереженняпанівних позицій Англії в Європі. Па першому етапі його здійсненняпередбачалося пожертвувати Чехословаччиною.
15 вересня Н. Чемберлен вилетів доБерхтесгадена на зустріч з А. Гітлером, під час якої було узгоджене переданняСудетської області Німеччині. В Лондоні нарада представників урядів Англії йФранції прийняла рішення запропонувати Празі терміново розпочати переговори пропередання Німеччині тих територій Чехословаччини, де переважає німецькенаселення, та розірвати договори, пов'язані із зобов'язаннями військовогохарактеру. Замість цього Чехословаччині обіцялися міжнародні гарантії новихкордонів. Президент Е. Бенеш відхилив ці пропозиції.
21 вересня англійський та французькийпосланники на зустрічі з Е. Бенешем заявили, що у випадку неприйняттяпропозицій їхніх урядів Чехословаччина нестиме всю відповідальність зарозв'язання війни. В цих умовах чехословацьке керівництво вирішило підкоритисята обстоювати гарантії.
Так Франція, Англія (за згодою США)поступово, крок за кроком готували Чехословаччину до капітуляції перед А.Гітлером. Головною метою їхньої політики «втихомирювання» агресорабуло згладити суперечності з Німеччиною, відкупитися від її вимог за рахунокінших.
Яку позицію займав чехословацький уряд?Він засідав увесь день 20 вересня. Спочатку уряд відповів протестом:пропоноване вирішення не передбачало плебісциту, а, отже, було недемократичним.Ідею плебісциту висунув Муссоліні 14 вересня в газеті «Пополо д'італіа».Крім того Чехословаччину буде позбавлено її системи оборони, і баланс сил уЦентральній Європі порушиться. Тому він пропонував вдатися до переговорівзгідно з процедурою, передбаченою німецько-чеським договором 1925 р. проарбітраж. О 2-й годині 15 хвилин 21 вересня Франція й Англія надіслали чехамсправжній ультиматум: якщо чехословацький уряд захоче чинити опір, його непідтримають.
На думку П'єра Ренувена, не виключено,що президент Бенеш таємно попросив обидва згадані уряди надіслати йому цейультиматум, щоб він міг виправдатися в очах громадськості. За цих умов надвечір21 вересня чехословацький уряд змушений був підкоритися. 22-го в Празі пройшлидемонстрації протесту проти уряду й Франції, яка фактично зреклася своїхдоговірних зобов'язань. Голова кабінету Годза пішов у відставку, і новий урядформував уже головнокомандувач генерал Сировий, який ще за кілька днів до тогооголосив мобілізацію резервістів.
Вже 21 вересня, як тільки стало відомопро капітуляцію уряду, в Празі розпочалися стихійні демонстрації протесту, якітривали всю ніч. Біля радянського повпредства в Празі юрби демонстрантіввимагали зустрічі з послом, співали національний гімн та "Інтернаціонал".22 вересня на підприємствах Чеських земель було оголошено загальний політичнийстрайк, по всій країні прокотилися мітинги, збори та маніфестації. Уряд подав увідставку, а новий 23 вересня оголосив загальну мобілізацію.
22 вересня Чемберлен виїхав у Годесберг.Після першої ж розмови з Гітлером, на превеликий подив, коли вже все,здавалося, було вирішено, виникли серйозні ускладнення. Для Гітлераангло-французький план виявився неприйнятним. За його словами, треба буловиправити двадцятирічну несправедливість, допущену не тільки щодо німців, але йщодо поляків району Цешина та угорців Південної Словаччини. Щодо німців, топитання мало бути вирішене не пізніше 1 жовтня. В разі проведення плебісцитівтам, де ситуація була непевною, судетці, що емігрували в Німеччину, а їх, зайого оцінками, налічувалось 580 тисяч, мали одержати змогу голосувати.Наступного дня Чемберлен написав Гітлерові, що англійська, французька й світовагромадськість не прийме такого вирішення. Фюрер відповів йому, що не можевідмовитися від жодної зі своїх вимог. Увечері 23 вересня відбулася ще однаїхня зустріч, але й вона не дала результату. Під час цієї розмови о 22.30Гітлерові доповіли, що по чеському радіо оголошено загальну мобілізацію вЧехословаччині (ця ухвала була узгоджена з французьким і англійським урядами).Отже, криза досягла надзвичайної гостроти, і Чемберлен поїхав з Годесберга 24вересня, забравши з собою меморандум Гітлера.
26 вересня Гітлер виступив з дуже різкоюпромовою. Терпець його ось-ось урветься, говорив він, і його постанова будеоднозначна. 27 вересня Гітлер повідомив Чембсрлена, що 28-го о 14-й годиніНімеччина оголосить мобілізацію. Будь-який шанс зберегти мир здававсявтраченим. Все свідчило про те, що, коли спалахне війна, Франція (яка тільки-номобілізувала своїх резервістів) і Англія (яка привела свій флот у станготовності) вступлять у неї на боці Чехословаччини.
Уряд СРСР у судетській кризі займавпослідовну позицію. Ще 15 березня 1938 р. через посланника Чехословаччини булоповідомлено, що СРСР готовий виконати свої зобов'язання за договором провзаємодопомогу. Радянська сторона пропонувала розпочати переговори на рівнігенеральних штабів СРСР, Франції й Чехословаччини для обговорення методівнадання військової допомоги. В травні Сталін через К. Готвальда передав Е. Бенешу,що СРСР надасть військову допомогу навіть у випадку, коли Франція не зробитьцього.
Радянський уряд попередив Польщу, що вразі її нападу на Чехословаччину радянсько-польський пакт 1932 р. буде відразуденонсований. 25 вересня СРСР повідомив уряд Франції, що 30 стрілецьких дивізійуже знаходяться на західних кордонах СРСР, а танкові підрозділи та авіаціяприведені в бойову готовність.
СРСР не підтримував демаршів Чемберленаі не переставав заявляти, що готовий виконати свої зобов'язання, якщо Франціязробить те саме. Проте СРСР досить прихильно ставився до скликання міжнародноїконференції, в якій він сам би взяв участь. 26 вересня Рузвельт звернувся зпосланням до Бенеша, Гітлера, Чембсрлена і Даладьє, закликавши їх не припинятипереговорів і шукати політичного виходу з конфлікту.
Вранці 28 вересня Чемберлен зробив щеодну — останню — спробу. Він надіслав листа Гітлєрові й Муссоліні з пропозицієюзібрати конференцію керівників урядів Франції, Англії, Італії, Німеччини і,якщо можна, Чехословаччини. Ідея такої конференції була висловлена 12 серпняодним із заступників Рансімена. Бонне поставився до неї дуже схвально. Зі свогобоку, Рузвельт за рекомендацією Бонне 24 вересня запропонував провести в Гаазізустріч французького, англійського, німецького, італійського, польського йчехословацького прем'єрів. Гітлер не попереджував Муссоліні про свої наміри.
Муссоліні занепокоївся, оскільки Італіяне була готова до війни. Звісно, він відхилив усі німецькі пропозиції щодонеприхованого воєнного альянсу, але заявляв, що він за Гітлера, за Угорщину, заПольщу й проти Бенеша. Тому він з радістю зустрів англійську пропозицію, якавідкривала йому можливість зіграти роль посередника й уникнути загрозиконфлікту. Об 11.05год. 28 вересня Дуче зателефонував своєму послові вНімеччині Аттоліко й доручив йому передати фюрерові, що в будь-якому разі вінзалишається на його боці, але пропонує відкласти операцію на добу і чекає йоговідповіді опівдні, тобто за дві години до оголошення Німеччиною загальноїмобілізації. Аттоліко заквапився до райхсканцелярії, куди він прибув об11.30год. Гітлер у цей час розмовляв із Франсуа-Понсе, але залишив його нахвильку, щоб прийняти Аттоліко. Він вирішив пристати на пропозицію Муссоліні, атой порекомендував провести чотиристоронню зустріч, місцем якої Гітлер обравМюнхен. Усупереч побажанням Чемберлена, Чехословаччину на неї не запросили.
29—30 вересня 1938 р. в Мюнхенівідбулася міжнародна конференція з участю А. Гітлера, Е. Даладьє, Б. Муссоліні,Н. Чемберлена. Засідання почалось о 12.45год. без послів. Завдяки спритномуманеврові Муссоліні обговорювався документ, що його Ріббентроп передав іщераніше Італії і який трохи відступав від теперішніх німецьких вимог. Гітлеррізко накинувся на чехів. Даладьє чітко поставив питання: «чи не збираютьсярозділити Чехословаччину з подальшою метою стерти її з карти Європи?». Втакому разі він відмовляється від будь-якої угоди. Чи буде забезпечене майбутнєЧехословаччини без судетських територій? Тоді він згоден вести переговори.Муссоліні заявив, що його мета така сама.
Угоду чотирьох було підписано 30 вересняо 1-й годині ночі. Гітлер здобув велику перемогу. Було майже повністювикористано Годесберзький меморандум, а єдина поступка Німеччини полягала втому, що чехи повністю вийдуть із Судетської області не за один раз 1 жовтня, апоступово, зонами, до 10 жовтня, і зможуть забрати частину свого майна. Кордоний райони можливого плебісциту будуть визначені міжнародною комісією, до складуякої увійдуть представники чотирьох учасників зустрічі й Чехословаччини. Чехамбуде надано право вибору на шість місяців. Крім того, Франція та Англія заявилив додатку до угоди, що готові гарантувати нові чехословацькі кордони протинеспровокованої агресії. Німеччина та Італія невиразно пообіцяли зробити тесаме, коли будуть розв'язані проблеми польських і угорських меншин.
В перших числах жовтня Німеччинаокупувала прикордонні райони Чехословаччини, захопивши при цьому й зону, в якійМюнхенською угодою передбачалося проведення плебісциту. Водночас польськівійська зайняли Тешинську область. У листопаді Угорщині відійшли південні тапівденно-західні райони Словаччини, а також південна частина ПідкарпатськоїРусі. Чехословаччина втратила близько 25 % населення, третину території понад40 % промисловості значну частину сировинних і паливних ресурсів, найважливішікомунікації та міцні оборонні споруди на кордонах.
На Мюнхенській конференції цілісністьЧехословаччини принесли в жертву тій справі, котру прихильники «політикипримирення» називали «справою миру». Головну роль у цьомувідіграв Чемберлен, за яким — не дуже впевнено — пішов Даладьс. Єдиним їїрезультатом було те, що силові дії, до яких Гітлер вирішив удатися будь-що,замінили подобою юридичного акту — тільки подобою, бо майже всі його умовизадовольнили, не питаючи найбільш зацікавлену сторону — Чехословаччину.
Країна опинилась у стані глибокої політичноїта морально-психологічної кризи. Обдурена довіра породила суспільну апатію.Народ був дезорієнтований, армія деморалізована, дискредитована капітуляцієюкоаліція правлячих партій розпалася. Частина збанкрутілих партійних лідерівемігрувала.
Польща й Угорщина увірвали й собі шматвід чехословацького пирога. Полковник Бек хотів скористатися з ситуації, щобанексувати Цешинську Сілезію. Денонсувавши в 1937 р. договір 1924 р. проненапад з Чехословаччиною, підписаний під час візиту Бенеша до Варшави, Польщарозв'язала собі руки (за договором денонсація набирала чинності в шестимісячнийтермін). Польща звинуватила Чехословаччину в кривдженні польського населенняцього району та повністю підтримала німецькі претензії. 19 вересня 1938 р. Беквиклав польські вимоги щодо Цешина.
21 вересня польський уряд денонсувавпольсько-чехословацьку угоду 1925 р. про меншини й офіційно зажадав передачійому Цешина. Незважаючи на тиск з боку СРСР (загроза денонсації пакту проненапад 1932 р.) і Франції, Польща рішуче стала на бік Німеччини.Чехословацький уряд спочатку вагався, і 22 вересня 1938 р. Бенеш написавпрезидентові Мосцицькому, закликавши його до «відвертої й дружньої розмови».Він погоджувався тільки з принципом уточнення кордону. Але у Варшаві вжеформувався Сілезький легіон, і можна було боятися нападу. В додатку доМюнхенської угоди було сказано: «Якщо проблема польської та угорськоїменшин у Чехословаччині не буде розв'язана в тримісячний термін шляхомукладення угоди між зацікавленими урядами, її буде винесено на нову зустрічприсутніх тут керівників урядів чотирьох великих держав».
30 вересня, як тільки стало відомо проМюнхенську угоду, Бек надіслав Чехословаччині ультиматум. Польськітериторіальні вимоги мали бути прийняті до полудня 1 жовтня. Потім термін булопродовжено на годину, і Чехословаччина здалася. Польські війська перетнулиОльзу 2 жовтня і увійшли в Цешин. Кордон остаточно визначено в обміні нотамивід 1 листопада. Польща одержала територію в 1000 квадратних кілометрів з 230000 жителів. Вона прагнула також анексувати Закарпатську Україну, щоби водночасмати спільний кордон з Угорщиною і знищити осередок заворушень, який впливав наукраїнське населення Польщі. Та Гітлер тут став на перешкоді.
Щодо Угорщини прямі переговори зпразьким урядом не дали результату. Чехословаччина погодилась на італо-німецькепосередництво. Своїм Віденським арбітражем (2 листопада 1938 р.) Чіано йРіббентроп віддали Угорщині територію в 12 000 квадратних кілометрів змільйонним населенням. Угорщині в цьому допомогла в основному Італія.
Післямюнхенський період існуваннячехословацької держави ввійшов в історію під назвою «друга республіка»й став невеликою паузою перед її остаточною окупацією, ї агонією. Політики, якіприйшли до влади, зробили все можливе для підкорення економіки та політичногорежиму країни Німеччині. Е. Бенеш 5 жовтня 1938 р. пішов у відставку з посадипрезидента і згодом виїхав до США, де став професором Чікагського університету.
В середині листопада 1938 р. всісоціалістичні партії заявили про свій саморозпуск та створення Національноїпартії праці. КПЧ була заборонена. Інші партії також оголосили про свійсаморозпуск та створення Партії національної єдності. Новим президентом 30листопада був обраний Е. Гаха (1872—1945). Цей консервативно настроєний, доситьінертний юрист, який досі обіймав посаду голови Вищого адміністративного суду,влаштовував Берлін. Новий уряд очолив Р. Беран, у руках якого президент бувлише безвільною маріонеткою.
Отже, починаючи з 1937 р. Німеччинавзяла курс на окупацію Чехословаччини. Першою її вимогою була окупаціяСудетської області. Зовнішня політика європейських країн, особливо Франції таАнглії, не була спрямована на захист Чехословаччини, а характеризуваласьполітикою задоволення агресорів, для того щоб не допустити війни. Це призвелодо підписання Мюнхенського договору, згідно з яким Чехословаччина втрачаласудетські землі. Мюнхенський договір став початком ліквідації чехословацькоїдержави.
В Жиліні в жовтні 1938 р. більшістьсловацьких партій підписали угоду, що фактично означала їх перехід насепаратистську платформу Глінківської партії. Вони вимагали терміново надатиСловаччині автономію. На шлях сепаратизму стали також партії ПідкарпатськоїРусі. Центральна влада змушена була погодитися з утворенням автономних земськихурядів на чолі з И. Тісо у Словаччині та А. Бродієм у Підкарпатській Русі. Влистопаді Національні збори затвердили закон про «автономію Словаччини таПідкарпатської Русі». Республіка стала офіційно називатисяЧехо-Словаччиною.
Ситуація, яка склалася в Європі, давалаА. Гітлеру всі підстави вважати, що вже ніхто не заважатиме йому покінчити іззалишками чехословацької державності. Однак необхідно було знайти привід дляцього. Він відшукався за допомогою словацьких політиків, які поставили передпразьким урядом цілий ряд далекосяжних економічних та політичних вимог,спровокували відкритий конфлікт, на який Берлін тільки й чекав.
15 грудня парламент прийняв закон,відповідно до якого уряд одержав законодавчі повноваження, а президент — зазгодою уряду — право змінювати конституцію. Декрети президента набуваличинності закону. Урядові репресії обрушилися на комуністичну партію, єдинуполітичну силу в країні, що не визнала мюнхенської капітуляції й рішучевідстоювала залишки демократичних свобод.Уже в жовтні діяльність КПЧ була заборонена спочатку в Словаччині, а потім учеських землях. 27 грудня пішло розпорядження про її розпуск.
Уряд автономної Словаччини на чолі з И.Тісо, що заходив у дедалі гострішу конфронтацію з празьким центром, був відправленийу відставку, а в Словаччині оголошено надзвичайний стан. Конфліктом умілоскористався А. Гітлер. Він направив до Братислави свого емісара для переговорівіз можливим главою нового уряду К. Сидором, який, однак, відкинув ідеюцілковитої незалежності Словаччини. Тоді 13 березня 1939 р. А. Гітлер запросивдо Берліна Й. Тісо, якого було поставлено перед вибором: або окупаціяСловаччини готовими до цього угорськими військами, або утворення під егідоюНімеччини «самостійної» Словацької держави. Відповідь на ультиматумнеобхідно було дати за кілька годин. И. Тісо віддав перевагу, звичайно, другомуваріанту, але для його здійснення необхідна була формальна згода сейму, щобакція виглядала законною перед світом.
Словацький сейм, опинившись передальтернативою — окупація або самостійність, одностайно голосував 14 березня задругу пропозицію. Однак прийняте рішення було значною мірою вимушеним:більшість депутатів виступала скоріше за автономію, ніж за самостійність. Щодословацького народу, то його думку відносно цього питання ніхто й не збиравсяз'ясовувати.
Таким чином, 14 березня було оголошенопро утворення самостійної держави. Згідно з конституцією, прийнятою в липні1939 р., вона дістала назву «Словацька республіка». В новий урядувійшли поряд із діячами, які орієнтувалися на найтісніші зв'язки з фашистськоюНімеччиною (В. Тука, А. Мах), і ті, хто наївно вірив у можливість існуваннянезалежної Словаччини (Й. Тісо), а також адепти ідеї чехословацької єдності наумовах словацької автономії за принципом «рівний із рівним» (К.Сидор).
Єдиного ставлення до того, що відбулосяу Словаччині, не було не тільки серед політичної еліти нової держави, а й середпростих громадян, для яких блискавичні політичні зміни, що сталися, виявилисясправжньою несподіванкою. І це незважаючи на те, що на гребені подій перебувалакатолицька Глінківська партія на чолі з И. Тісо, яка, виступаючи з відвертонаціоналістичних позицій, спиралася на активну підтримку населення. В цілому жедезорієнтоване, розгублене суспільство перебувало в стані збентеженоїневизначеності.
Словацька республіка із самого початкуявляла собою васальне, клерикально-авторитарне державне утворення, що в усьомунаслідувало німецький зразок. Президентом країни став И. Тісо (1887—1947), аглавою уряду — В. Тука. Політична та економічна залежність Словаччини відНімеччини була забезпечена цілою системою нав'язаних їй нерівноправнихдоговорів та широкою мережею німецьких «радників» та «фахівців»,які контролювали армію, службу безпеки та інші державні структури.
Згідно з укладеним у 1939 р. договоромстроком на 25 років Німеччина здобула право розмістити свої війська вспеціальній «охоронній зоні» на заході Словаччини. Всізовнішньополітичні та військові питання уряд мав вирішувати за погодженням зБерліном. Таємний протокол «про господарське та фінансове співробітництво»передбачав повне підпорядкування країни інтересам Німеччини, в першу чергу впоставках продовольчих товарів і сировини, а також робочої сили.
Зовнішня торгівля країни орієнтуваласяна Німеччину — до 75 % загального обсягу експорту та імпорту, економікамілітаризована (44% продукції вироблялося для військових потреб). ПідприємціНімеччини зайняли провідні позиції в головних галузях промисловості. В серпні1939 р. був підписаний німецько-словацький військовий договір, і невдовзісловацькі війська взяли участь в агресії проти Польщі.
Таким, чином, утворення автономноїСловацької республіки призвело до того, що з’явилася маріонеткова держава, що повністюзалежала від Німеччини. Хоча Словаччина намагалась проводити свою власнуполітику, все ж Німеччина повністю контролювала економіку та політику цієїдержави. Це ще більше погіршало й без того катастрофічне положенняЧехословаччини.
Празька влада була паралізована, а А.Гітлер, навпаки, ставав дедалі рішучішим: 200-тисячна німецька армія вже стоялау бойовій готовності на кордонах Чеських земель, чекаючи наказу про початоквторгнення. 14 березня 1939 р. президента Е. Гаху запросили до Берліна, куди вінприбув уночі. В цей час деякі німецькі частини вже почали переходитичехословацькі кордони.
А. Гітлер поставив жорсткий ультиматум:негайно погодитися на окупацію залишків країни німецькими військами, створенняПротекторату Богемії та Моравії й включення його до складу Німеччини; або —швидке подолання опору, масове кровопролиття, бомбардування та знищення Праги.
Зовсім не готовий до такого поворотуподій, Е. Таха змушений був поступитися під загрозою використання сили йпогодитися з пропозицією А. Гітлера, який обіцяв поважати національну культурута самобутність чехів.
Чеський народ був настроєнийантинацистськи і не сприймав окупацію. Однак значна частина суспільстварозуміла та визнавала вимушеність вчинку Е. Гахи, в усякому разі не засуджувалайого. Водночас інша частина чехів зайняла гостро критичні позиції, розцінившидії президента як відвертий колабораціонізм.
Події 14 і 15 березня 1939 р. на цілихшість років віддалили один від одного чеський і словацький народи, історичнийрозвиток яких відбувався в 1939—1945 рр. різними шляхами.
15 березня 1939 р. А. Гітлер тріумфальнов'їхав до Праги, де виступив із промовою, в якій обіцяв своїм новим «вірнопідданим»піклуватися про їхній добробут. Спочатку окупанти сподівалися, що з чехамиможна буде домовитися ціною деяких поступок щодо їхнього національного життя.Метод «пряника» мав дати німцям змогу використовувативисококваліфіковану робочу силу для зміцнення військової могутності рейху.Підтримка спокою, порядку, нормалізація виробничого процесу, стабілізаціязагального становища в Протектораті — такими були завдання окупаційної влади.
Вже 16 березня фюрер підписав указ,згідно з яким окуповані Чеські землі включилися до складу Німеччини якПротекторат Богемії та Моравії. На чолі автономії стояв, "імперськийпротектор" який мав фактично необмежені повноваження. Під контролемапарату першого протектора К. фон Нейрата діяли «державний президент»Е. Гаха, «автономний» уряд на чолі з генералом А. Еліащем.
Для чеського населення були створенімісцеві адміністративні органи цього маріонеткового уряду, якому було дозволенотакож мати невелике так зване урядове військо (близько 8 тис. чоловік) і своїполіцейські жандармські формування. Що стосується привілейованого німецькогонаселення, що отримало германське громадянство,то воно підкорялося особливим адміністративним органам — оберландратам, якіодночасно здійснювали контроль за чеською адміністрацією. Надалі в рукахнімецьких чиновників були практично зосереджені всі основні функції місцевого управлінняй, таким чином, воно було «спрощене». Усе ланки адміністративногоапарата протекторату від верху до низу були активними виконавцями йпровідниками політики окупаційної влади.
На території чеських земельдислокувалися дивізії вермахту, спеціальні частини СС і служба безпеки, широкорозкинули свої мережі гестапо й інші імперські поліцейські установи, Залишкидемократичних воль були розтоптані. Національні збори й політичні партіїрозпущені, створена одна політична організація, так звана Національнасолідарність, а в єдиному Національному профспілковому центрі підлягалиоб'єднанню всі робітники та службовці. Найближчим і першочерговим завданнямокупаційної влади було створення умов, що сприяли максимальному використаннюпромислового потенціалу, сировинних і людських ресурсів чеських земель дляздійснення агресивних військових цілей германського імперіалізму.
Окупаційний режим проводив політикимілітаризації, експлуатації та національного гноблення, політичного свавілля іжорстокого терори. Він ліквідував 8-годинний робочий день у промисловостізапровадив загальну трудову повинність, заборонив страйки, встановив мінімальніпродовольчі норми. Сотні тисяч чехів були вивезені на примусові роботи доНімеччини.
Німецький фінансовий капіталвикористовував будь-які методи — від «добровільних» угод про продажакцій до від/>/>/>вертонасильницьких конфіскації, «аріїзації» підприємств, — щоб захопитиключові позиції в промисловості. В руках німецьких підприємців опинилася майжеполовина всього капіталу чеських акціонерних товариств. Було ліквідовано такожбільш ніж 15 тис. дрібних та середніх, головним чином чеських, промислових іторговельних підприємств, інші влилися у великі промислові об'єднання.
Мілітаризація економіки, насильницькаконцентрація виробництва, податкова політика окупаційної влади прискорилипролетаризацію значної частини міських підприємців. Лише небагатьом із нихудалося випливти на хвилі воєнної кон'юнктури.
Окупаційна влада цілеспрямовано ісистематично проводила політику онімечення, згортання національної системи освіти,наукових та освітянських установ, утисків національної культури, знищенняінтелігенції. Німецька мова панувала в державних установах. У школах заборониливикладання чеської історії, літератури, географії. Восени 1939 р. були закритівсі чеські вищі навчальні заклади.
Масовий «превентивний» терормав, за задумом гітлерівців, придушити будь-які прояви народного опору,обстановка «психозу страху» створювалася для забезпеченнябезперебійного функціонування промислового й сільськогосподарського виробництваЧехії для військових потреб Німеччини.
Майже відразу після окупації вПротектораті було введено воєнний стан і здійснено операцію «Гітлер»,превентивно спрямовану проти всіх можливих противників нового режиму. Ударобрушився здебільшого на німецьких емігрантів-антифашистів і чеськихкомуністів. До кінця травня 1939 р. було заарештовано 6 тис. чоловік, і хочабільшість їх була звільнена, 1,5 тис. керівників компартії різних рангівопинились у концентраційних таборах.
Отже, в середині березня 1939 р. Чехія булаповністю окупована Німеччиною та перестала існувати як держава. Європейськідержави нічого не зробили, щоб допомогти цій державі захистити себе відфашистської агресії. На території Чехії було утворено окупаційний уряд. Вкраїні почалася фашизація населення, було встановлено новий фашистськийпорядок.
Отже, можна зробити висновок, що вдругій половині 30-х рр. ХХ ст. Чехословаччина на європейськійзовнішньополітичній арені опинилась в тяжкому становищі. Фашистська Німеччинамала на меті окупацію Чехословаччини. Англія та Франція замість того, щобдопомогти країні, намагалися задовольнити інтереси Гітлера. В результатіМюнхенської угоди Від Чехословаччини відійшла Судетська область. Словаччинапроголосила автономію та перетворилася на залежну від Германії державу. Вберезні вся Чехія була окупована Німеччиною. Чехословаччина припинила своєіснування.