ЗМІСТ
Вступ
1. Загальні положення щодо консервації і реставраціїдокументів
1.1 Поняття «консервація» і «реставрація»,історія питання
1.2 Правове забезпечення, напрямки та сучасний стан збереження документних ресурсів в Україні
2. Зміст і фактори консервації документів
2.1 Чинники, що впливають на збереження документів.Вимоги до зберігання документів
2.2 Сучасні методи консервації документів
2.3 Превентивна, фазова консервація як технологіязберігання документів
3. Реставрація документів: основні правили та методи
Висновки
Список використаних джерел
Вступ
Багатаінтелектуальна спадщина України розосереджена у фондах тисяч бібліотек, щовідповідають за забезпечення збереження і доступності документів, створених нарізних носіях за допомогою різних засобів запису інформації. Всі документи зчасом втрачають свої експлуатаційні властивості через їх активне використання,природне старіння матеріального носія, або внаслідок несприятливих умовзберігання, аварійних і надзвичайних ситуацій. Тому завдання збереження ціннихінформаційних ресурсів, які забезпечують поступовий розвиток України, набуваєособливої значущості і важливості.
Забезпеченнязбереження бібліотечних фондів – це безперервний процес, який починається змоменту надходження документа до бібліотеки і триває весь час його зберіганнята використання.
Питаннязбереження бібліотечних фондів – питання світового значення. МіжнароднаФедерація бібліотечних асоціацій (ІФЛА) ще в 1984 р. ухвалили програму «Збереженнята консервація», яка спрямована на розроблення правил зберігання тавикористання бібліотечних фондів. Організацією Об’єднаних Націй (ЮНЕСКО) булиухвалені «Директиви можливих міжнародних дій щодо збереження бібліотечнихматеріалів». ІФЛА разом з ЮНЕСКО розробила документ «Плануваннязаходів щодо забезпечення готовності до стихійного лиха, природних катастроф таліквідації їх наслідків у бібліотеках та архівах». У рамках цього проектув багатьох країнах світу (Росія, Франція, Канада, Японія, Індія) були створенінаціональні програми щодо забезпечення збереження бібліотечних фондів.
Такийдокумент було розроблено і в Україні. Це міжвідомча «Програма збереженнябібліотечних та архівних фондів на 2000-2005 роки», затверджена ПостановоюКабінету Міністрів України в 1999 році. Державним замовником робіт з виконанняПрограми було визначено Міністерство культури і мистецтв України (МКіМУкраїни), а організаційно-методичне, координаційне та матеріальне забезпечення,відповідно до чинного законодавства здійснювала Національна парламентськабібліотека України (НПБ України). Основними завданнями Програми були такі:державний облік документів, які є національним культурним надбанням;консервація і репрографія бібліотечних та архівних фондів, зокрема, аналіз їхфізичного стану, проведення низки досліджень; охорона бібліотечних та архівнихфондів, кадрове та технічне забезпечення.
Проте,Програма була виконана лише частково і бібліотечним фондам продовжуєзагрожувати руйнування. У найгіршому стані перебувають видання другої половини XIX — початку XX століття, надруковані на кислотномупапері. Сьогодні проблема збереження фондів далека від вирішення. На те є низкаоб’єктивних причин. Практично у всіхбібліотеках немає умов для виконання нормативних вимог до зберігання: сховищабібліотек переповнені, в них немає систем кондиціонування повітря і вентиляції.Бібліотеки не забезпечені належним чином системою охорони, сигналізації,пожежогасінні. Відсутні обладнання для масової консервації фондів, а такожнеобхідні інструменти і матеріали для реставраційних робіт. Відчуваєтьсягострий брак кваліфікованих специалістов-реставраторов. Тому немає можливості використовувати нові технології іметоди, розроблені найбільшими бібліотеками миру. Проблема посилюєтьсянедостатньою захищеністю бібліотечного фонду українським законодавством. Вумовах складної криміногенної ситуації в країні, а також підвищеного риску природнихі техногенних катастроф, зростання екологічної небезпеки зростає загрозафізичної втрати значущій частині культурної і інформаційної спадщини України. Всеце вказує на актуальність теми курсової роботи.
Ціль дослідження – проаналізувати методи і технології консервації іреставрації документів на сучасному етапі.
Длядосягнення цієї цілі у роботі намічено виконати наступні задачі:
–дати поняття «консервація» і «реставрація», прослідкуватиісторію питання;
–проаналізувати правове забезпечення, напрямки та сучасний стан збереженнядокументних ресурсів в Україні;
–надати характеристику чинникам, що впливають на збереження документів тавимогам, які пред’являються до зберігання документів;
–дати оцінку сучасним методам консервації документів;
–надати характеристику превентивної, фазової консервації як перспективноїтехнології зберігання документів;
–проаналізувати основні правили та методи реставрації документів.
Об’єктдослідження – зберігання документів. Предмет дослідження – правова основа, теоретико-методологічнізасади, форми і методи консервації і реставрації документів Методи дослідження:науковий, аналітичний, історичний, порівняний метод.
Враховуючиважливе значення теми, яка розглядається, багато спеціалістів вивчають різніаспекти даної проблеми. Серед них: Ю.М.Столяров, М.П.Васильченко,Т.О.Дмитренко, Л.А.Дубровіна, Г.О.Ковальчук, Н.М.Кушнаренко, І.Я.Лосієвський,В.А.Мільман, А.А.Соляник та інші. Цінним виданням є однозначно посібник Ю.М.Столярова «Как сохранить библиотечный фонд» (М, 2001), де розкритіправові, соціальні і технологічні фактори захисту фондів від протиправних дійчитачів, техногенних, екологічних і інших дій, а також навчальний посібник «Бібліотечніфонди» Васильченко М.П. та ін. (Х, 1993), де у розділі «Зберігання бібліотечногофонду» розкрито такі питання, як зміст і чинники зберігання фонду,зокрема, фізико-хімічні, біологічні, соціальні та ін.
В Україні, як і увсьому світі збереження бібліотечних документів розглядаються як стратегічнийнапрямок діяльності фахівців бібліотек, і не тільки. Тому вони постійнообговорюють ці питання на різного рівні науково-практичних конференціях, післячого друкують збірники доповідів та повідомлень учасників конференції. Зокрема,ці науково-практичні конференції «Збереження бібліотечно-інформаційнихресурсів України: нова політика і нові технології» (Харьків, 20-22листопада 2006 р.); «Проблеми формування та використання бібліотечнихфондів публічних бібліотек України» (М. Севастополь, 3-7 вересня 2007 р.),а також самостійні збірники по цієї проблемі, наприклад, "Інноваційнітехнології збереження докуметних фондів: запобігання надзвичайній ситуації убібліотеці, шляхи її подолання: Зб. Наук. Праць. Вип. 17 (К., 2007). Практичнезначення мають методичні рекомендації «Збереження документів у бібліотекахі архівах» (К., 2006), в яких представлено нормативні вимоги доорганізації робіт із забезпеченням довгочасної збереженості бібліотечнихдокументів у процесах зберігання, використання та захисту від шкідливої діїнавколишнього середовища, «Ураження документів плісеневими грибами тазаходи з охорони праці під час роботи з ушкодженими документами (К., 2005), денаведено відомості про мікроскопічні (плісеневі) гриби, які пошкоджуютьдокументи з паперових носіях, подано їх характеристика, викладено зміст заходівборотьби з ними; „Дослідження впливу біоцидних препаратів на старінняреставраційних паперів“, де надаються відомості про вплив на старіннядокументів нових біоцид них препаратів; „Реставраційні та палітурні роботиу бібліотеках“ (Х., 2003), в них представляють загальні та доступніприйоми і методи реставраційних та палітурних робіт та ін. Тема консервації тареставрації постійно розглядається на сторінках періодичних видань,перерахувати їх занадто важко, тому відмітимо окремих авторів: М.П.Васильченко, Л.В. Муха, С. Шульженко, Л. Черепанова, В.В. Мірошникова, М.Ільчишин, М.М. Омельченко, Л.П. Затока, С. Добрусіна, Г. Ковальчук, Г.М.Новікова, М.М. Задорожнюк, Ю.П. Нюкша, Г.А. Кисловська, І. Скобець, А.Г. Суббота,О.В. Сурмашева, Г.І. Корчак, Л.П. Затока, А.І Міхієнкова, Н.О. Ніконова, З.А. Подзерейта ін. Матеріал викладений у трьох главах. У першої главі надано поняття „консервація“і „реставрація“, аналіз правового забезпечення, сучасного стану інапрямків роботи зі збереження документів в Україні. У другої главі розкрито змісті фактори, які впливають на консервацію документів, проаналізовані сучасніметоди і технології консервації документів, Третя глава присвячена реставраціїдокументів.
1. Загальні положення щодо консервації і реставрації документів
1.1 Поняття „консервація“і „реставрація“, історія питання
Відповідно до міждержавного ГОСТУ 7.48–2002 „консервація документів– це забезпечення зберігання документів на різних носіях за допомогоюдотримання відповідного режиму зберігання, стабілізації і реставрації івиготовлення копії“, „реставрація (від латинського – restauraio – відновлення) означаєвідновлення експлуатаційних властивостей, а також форми і зовнішнього виглядудокумента“ [13]. Міждержавний ГОСТ 7.50–2002 встановлює загальні положеннящодо консервації, стабілізації і реставрації документів, зокрема, „консерваціядокументів забезпечує їх збереження за допомогою режиму зберігання,стабілізації, реставрації і виготовлення копій. Консервацію документіввиконують, встановлюючи пріоритети відповідно до унікальності, історико-культурноїзначущості, стану і частоти використання документів. Консервацію документіввиконують особи, що мають спеціальну підготовку. Стабілізацію і реставраціюдокументів виконують з урахуванням характеру і ступеня пошкоджень, умовподальшої експлуатації, максимально зберігаючи ознаки достовірності документіві не створюючи утруднень для використання [12].
Документи існують з тих пір, як винайдена писемність, тоді ж виникла іпроблема збереження фондів. Відомо, що до появи паперу для листавикористовували папірус, пальмове листя, матеріал з лубу фікуса. У II в. дон.е. з’явився і довгий час конкурував з папером пергамен. Крім того, для листа використовували дерев’яні дощечки, які скріпляли шкурами. ЗIV в. н.е. для сувоїв використовували шовк, в Стародавній Русі для цих цілейзастосовувалася бересту. На ній писали книги, свити, грамоти. Метал, глина,кора і листя дерев, шкіра і тканина, папір – далеко не повний перелікматеріалів, що застосовувалися для листа, і кожен з них під впливомнавколишнього середовища і механічної дії піддавався руйнуванню. Історичніфакти свідчать про те, що хранителі вели не тільки облік, але і робили спробизахистити документи від несприятливих дій природи і людини [5, с. 15–16].
У Давньому Єгипті папірусові свити розгортали після кожного сезону дощів,щоб перевірити, чи не змив дощ тексти, і сушили. Для захисту від комах, вологиі пилі свити зберігали в циліндрових ящиках зроблених з дерева або слонячоїкістки. У Індії і інших країнах Сходу рукопису на крихкому пальмовому листіпрокладали пластинами з дерева або слонячої кістки, потім завертали в шматокполотна (“бастас»). Для збереженняпапірусу його обробляли кедровим маслом, з цією ж метою використовували листяцитрусових і цитрусове масло. Після винаходу паперу її сталі обробляти длязахисту від пошкодження комахами хуаннейхом (екстракт сім'я пробкового дерева),камфорою, гвоздиковим і евкаліптовим маслом, мускусом і т.д. Місце длязберігання рукописів вибирали так, щоб воно було обернене на схід.
До середніх століть збереження рукописів не було серйозною проблемою. Уцей період книги виготовлялися переважно з пергамена і ганчіркового паперу ручного виробництва, які володіливисокою міцністю, і ними користувалося вузький коло осіб, тому проблем іззбереженням гостро не виникало. Мабуть тому пам’ятники стародавньої писемностідійшли до наших днів. В середні віки з’являються документи, що регламентуютьдіяльність бібліотек і бібліотекарів. У Статуті грецького Студійного монастирянаказувало мати при монастирі бібліотеку і кнігохранітеля, відповідального за її діяльність і збереження книг.
Проблема консервації стала актуальнішою з винаходом книгодрукування. Іззбільшенням кількості книг почали ускладнюватися і завдання їх зберігання.Зокрема, один з авторів указував, що вологість – найбільш небезпечний ворог длякниг, і радив зберігати їх тільки на середніх поверхах, застерігаючи від впливу«вологих» західних і південних вітрів [1, с. 521].
Важливий внесок до збереження документів, що дійшли до нашого часу,внесли М.В.Ломоносов, В.Н.Татищев, А.И.Богданов і інші видні діячі науки ікультури. Виникнення в XIX в. промислового виробництва, яке вимагалописьменності широких верств населення, створення високошвидкісних друкарськихверстаків, впровадження технологій масового виробництва паперу з деревноїпульпи привели до того, що бібліотеки з рідкісних вогнищ культури сталипоступово перетворюватися на досить поширене явище. Для видання книг великимитиражами необхідний був дешевший папір. Збільшений попит на папір і бракцелюлозного волокна на початку 18 в. привели до погіршення її якості.
Почало XX в. можна вважати часом зародження теорії по вивченню питаньзбереження книг. Погляди теоретиків бібліотечної справи змінювалися відповідно досоціально-економічного стану в суспільстві в той або інший історичний період.Важливе значення для теоретичного осмислення даних проблем мають наукові праціЛ.Б.Хавкіної. В програму занять перших курсів з бібліотечної справи, які вонавідкрила в Москві в 1913 р входили і її лекції з «збереження»книжкового майна, включаючи чищення і дезінфекції книг. Л.Б.Хавкіної належитьвелика кількість наукових статей по цій темі, в яких вона підкреслювалаособливу роль і значенні запобіжних засобів в забезпеченні збереження фондів.Першопричиною руйнування і зараження книг Л.Б.Хавкіна вважала пил і грязь, томуприбирання і провітрювання приміщень вона визнавала невід’ємною складовоючастиною забезпечення збереження фондів. Автор відзначала, що генеральнеприбирання необхідне, щоб видалити пил, який шкідливий як для осіб, дотичних зкнигами, так і для самих книг. «Прибирання представляє радикальний засібдля боротьби з мікроорганізмами, черв'яками і комахами, що винищують книги»,– писала Л.Б.Хавкіна. Велике значення вона надавала стану палітурки. Длязберігання видань малого формату нею пропонувалося застосування коробок звідкидними кришками. Для попередження руйнування книг слід «лагодити»їх при виявленні хоч би щонайменшої несправності, наприклад, якщо випадає листокабо відривається корінець палітурки. У періоди епідемій віспи, тифу, дифтерії іінших інфекційних захворювань вважалося необхідним попереджувальна дезінфекціякниг, особливе проведення їх дезінфекції при поверненні від хворих читачів.Важливе значення учений додавала і попередженню бібліотечних пожеж. Вона,зокрема, указувала: «у книгосховищі повинна бути проведена вода івлаштована значна кількість пожежних рукавів. Корисно також тримати в запасігасителі, що розвивають вуглекислоту» [23, с. 88–90].
Аналіз робіт Л.Б.Хавкиной дозволяє зробити висновок про те, що авторототожнювала поняття «збереження» і «гігієна книги», алевсе-таки основоположними в забезпеченні збереження вона вважала запобіжнізасоби. Так, в статті «Гігієна книг» було зроблено важливий висновок:«Взагалі ж щодо гігієни бібліотечних книг потрібно пам’ятати, що запобіжнізасоби набагато легко проводити і вони дають кращі результати, чим заходиборотьби з бідою, яка вже є, і найпершою і найважливішою мірою є дотриманнячистоти».
Більше 50 років займався вивченням проблем бібліотекознавства відомийучений Ю.В.Григорьев. Великий вплив на розвиток як наукової, так і практичноїдіяльності бібліотек зіграли його погляди про способи вирішення багатьохконкретних питань забезпечення збереження бібліотечних фондів. Наукові роботиЮ.В. Грігорьева розвивають багато ідей і висновок Л. Б. Хавкіной.
Післяреволюційний період характеризувався значним надходженням книг зліквідованих установ в бібліотеки. У 1918 р. був виданий відомий декрет,відповідно до якого всі бібліотеки і книгосховища були узяті під охоронудержави. У 30-і роки прийнято постанова «Про відповідальність зазбереження бібліотечного фонду», в якому рішенню завдань фізичногозбереження книжкових фондів надається самостійне, важливе значення. Почаласяорганізація в бібліотеках спеціалізованих підрозділів, покликаних вирішуватипитання збереження книжкових багатств, з’явилися теоретичні розробки в цьомунапрямі. Ю.Н.Григорьев підкреслював, що для збереження фондів «необхіднез'ясування, вивчення і усунення всіх тих причин, які викликають передчаснуветхість книг», і для вирішення цього завдання спеціальними знаннямиповинні опанувати не тільки наукові співробітники, але і бібліотекарі [31].
Спочатку реставратор книг працював поодинці і ревниво охороняв своїпрофесійні таємниці. Деякі знайдені реставраторами методи виявилисяефективними, і їх використовують до цього дня, інші завдали документам навпакишкоди, зробили неможливим їх відновлення із-за незнання реставраторамивластивостей матеріалів, з якими вони працювали. Наукові основи консерваціїдокументів з’явилися тільки в 20 в. Наміжнародній конференції, що проходила в Санкт-Галлене в 1898 р., хранительбібліотеки Ватикану кардинал Ф. Эрле призвав переглянути методи реставрації ізвернутися за допомогою до науки. Сам він укріплював пошкоджені рукописи шляхомпокриття їх прозорою шовковою марлею і ввів використання нового пергамена і желатину для ремонту пергаменных рукописів. Приблизно в той же час вАнглії вивчали знос паперу і причини руйнування шкіряних палітурок. Проблемиконсервації документів розглядали на конференції архівістів в Дрездені (1899р.)і Міжнародному конгресі бібліотек в Парижі (1900 р.). Проте серйознідослідження в даній області стали проводитися лише після Першої світової війни.Цікаві розробки були здійснені в США, Великобританії, Італії, Франції, Росії,Швеції, Германії, Індії. Деякі з відкритих тоді методів консервації іреставрації книг складають основу сучасних знань про консервацію документів,зокрема, тести, що виявляють чистоту целюлози і міцність паперу, вміст в нійцелюлози і міді. Цією проблемою почали займатися на міжнародному рівні післястворення таких організацій, як ЮНЕСКО, ІФЛА.
Найбільш крупні наукові дослідження в області консервації документівпроводять: у США – лабораторія Бероу (Річмонд), Національне бюро стандартів(Вашингтон), Інститут хімії паперу (шт. Вісконсін), Вища бібліотечна школауніверситету Чікаго, Інститут досліджень паперу (Нью-Йорк); у Великобританії –Наукова лабораторія Британського музею і Королівський коледж; у Франції –Лабораторія кріптогамних рослин Національного музею природознавства іНаціонального архіву; у Італії – Центральна національна бібліотека, Інститутпатології книги і Міжнародна рада музеїв; у КНР – Науковий центр по деревиніпри Раді науково-технічних досліджень; у Росії – РДБ (Науково-дослідний центрконсервації документів – НДЦКД)), РНБ (Федеральний центр консерваціїбібліотечних фондів – ФЦКБД), Бібліотека Академії наук; а також Національнийархів в Індії, Рада науково-технічних досліджень в Австралії і т.д. [1, с.522–523].
1.2 Правове забезпечення, напрямки та сучасний стан збереженнядокументних ресурсів в Україні
ПрагненняУкраїни до європейської спільноти потребує від держави і бібліотечних фахівціввиконання певних вимог, які мають бути прописані у нормативних актахдержавного, регіонального і відомчого рівнів.
Діяльністьбібліотек України здійснюється в рамках Закону України «Про бібліотеки ібібліотечну справу», прийнятого у 1995 р. і переглянутого у 2000 р. Згідноз цим документом «основою державної політики в галузі:бібліотечної справи є реалізація прав громадян на забезпечення загальноїдоступності до інформації та культурних цінностей, що зберігаються та надаютьсяв тимчасове користування бібліотеками». Ця позиція невід'ємно пов'язана ізстаттею 16 «Бібліотечні фонди». За цією статтею Закону цінні,рідкісні документи та колекції мають включатися до Державного реєструнаціонального культурного надбання, Для таких документів відповідно до Законумає створюватися особливий режим зберігання та використання [8, с.5–6].
Регламентаціязбереження бібліотечних фондів враховувала рекомендації міжнародних професійнихорганізацій, досвід бібліотечного будівництва в розвинутих країнах, які згаданівище.
Ст.17 Закону передбачено необхідність передавання маловживаних, але цінних унауковому та художньому відношенні документів до бібліотек-депозитаріїв. У 1997р. наказом МКіМ було затверджено Положення про систему депозитарного зберіганняв Україні.
Окремаст.18 Закону присвячена таким важливим питанням, як облік, зберігання івикористання бібліотечних фондів. Згідно з означеною статтею ці процесиздійснюються відповідно до правил, затверджених МКіМ, до стандартів, технічнихумов та інших нормативних документів. Національною парламентською бібліотекоюУкраїни (НПБ) розроблено нова Інструкція з обліку бібліотечних фондів, в якоївизначено основні одиниці та систему обліку бібліотечного фонду, порядок і видиобліку фонду [8, с.7].
Забезпеченнязбереженості документів у процесі використання в Україні поки щерегламентується лише «Типовими правилами користування бібліотеками вУкраїні», затвердженими МКіМ в 1999 р., де зафіксовані права і обов'язкикористувачів стосовно документів, наданих для користування. Правила поширюютьсяна всі бібліотечні установи країни незалежно від їх відомчого підпорядкування.
Навиконання міжнародних Директив Україна спеціальним законом у 1999 р. затвердила«Програму збереження бібліотечних і архівних фондів на 2000 – 2005 рр.».Цей важливий документ закріпив основи державної політики у розв'язанні проблемзберігання, реставрації та консервації бібліотечних фондів, відображення ціннихі рідкісних видань з фондів український бібліотек у міжнародних програмах.
Основнимизасадами Програми стали: координація роботи установ і організацій у справіобліку, консервації, репрографії бібліотечних фондів; координування фінансових,матеріально-технічних і трудових ресурсів для забезпечення довготривалогозбереження документів та їх використання; залучення наукового потенціалу длярозроблення та впровадження новітніх технологій консервації та репрографії;створення системи єдиного загальнодержавного обліку документальних пам'ятокнаціонального культурного надбання, зокрема старовинних рукописів, рідкісних іцінних видань; створення міжвідомчих центрів консервації та репрографії при НБім. В. Вернадського, НПБ, Львівській науковій бібліотеці ім. В.Стефаника, ХДНБім. В.Короленка, Одеській державній науковій бібліотеці ім. О.Горького, а такожгалузевих і регіональних служб репрографії та ремонтно-палітурних робіт приобласних універсальних наукових та відомчих бібліотеках; забезпечення безпекидля фондів бібліотек; створення системи підготовки і перепідготовкикваліфікованих спеціалістів – хранителів і реставраторів [20].
Підчас реалізації Закону були створені відповідні умови і розпочата робота позабезпеченню державної реєстрації рідкісних і цінних документів та рукописів.Ії основним регламентом була Інструкція «Про порядок відбору цінних,рідкісних документів та колекцій (зібрань) з бібліотечних фондів до Державногореєстру національного культурного надбання», затверджена наказом МКіМ 12.12.2001р.
ВІнструкції визначено основні групи документів для включення до Державногореєстру, порядок відбору документів і проведення певних робіт. Вона поширюєтьсяна мережу діючих бібліотек усіх форм власності та підпорядкування. Дляуспішного впровадження Інструкції підготовлено відповідні методичнірекомендації, розроблено спеціальну програму здійснення реєстрації вавтоматизованому режимі. Найбільшим бібліотекам було передано комплекти комп’ютерного обладнання. У бібліотекахрозпочалася дуже важлива, складна, тривала робота щодо створення Державногореєстру національного культурного надбання. Орієнтовна кількість документів, щоувійдуть до Державного реєстру, складатиме понад 740 тис. пр. Слід зазначити,що робота зі створення Державного реєстру мала великий позитивний вплив надіяльність бібліотек України.
Розпочаласяробота щодо вивчення фондів окремих бібліотек, а згодом – і регіонів в цілому.Проведено кілька досліджень щодо проблем вивчення цінних видань у бібліотеках. Значнийобсяг наукової роботи з виявлення, вивчення та аналізу рідкісних і ціннихвидань виконала протягом останніх п’яти років ХДНБ ім. В.Г.Короленка. Цедослідження «Колекції пам’яток друку та писемності у фондах ХДНБ», «Документніресурси ХДНБ з техніки: становлення та розвиток», «Місцеві видання зтехніки до 1917 р. у фондах наукових бібліотек Харкова», «Документнийфонд ХДНБ ім. В.Г.Короленка з бібліотечної справи, бібліотекознавства,книгознавства», «Українська книга та періодичні видання у фондахдержавних бібліотек та музеїв України» [32].
Зметою узагальнення роботи бібліотек Східного регіону щодо забезпеченнязбереження фондів, виявлення проблем, які виникли в процесі реалізаціїПрограми, ХДНБ у 2000-2005 рр. виїздила на місця, вивчала стан справ іпідготувала огляд «Збереження документів у публічних бібліотеках СхідноїУкраїни» [9].
Активнопрацювали зі своїми фондами і регіональні бібліотеки. На виконання «Програмизбереження бібліотечних і архівних фондів на 2000-2005 рр.» також булирозроблені регіональні програми збереження в усіх областях країни і в АРК. Усідержавні та обласні бібліотеки описували свої рідкісні та цінні видання дляформування Державного реєстру національного культурного надбання. Але це роботатільки розпочалася. Майже усі бібліотеки зазнали проблеми, труднощі, а саме:відсутність подальшого фінансування робіт зі створення Державного реєстру, (здержавного бюджету профінансовано лише 27% запланованих коштів); відсутністьабо застарілість технічного та програмного забезпечення деяких ОУНБ системиМКіТ України, а також головних бібліотечних установ-учасниць проекту різнихтипів і форм власності; невідповідність програмного забезпечення ІРБІС вимогамдо опису стародруків та рукописних книг; відсутність у штаті бібліотек –фондоутримувачів програмістів для забезпечення роботи системи ІРБІС;відсутність висококваліфікованих книгознавців, які спроможні швидко і насучасному науковому рівні вирішувати питання, що виникають під час виконаннявсього комплексу робіт (відбір, атрибуція, науковий опис, експертна оцінкадокументів тощо); відсутність окремих штатних одиниць для виконання робіт зістворення Державного реєстру в бібліотеках із значними масивами відповіднихдокументів; нестача у багатьох бібліотеках-учасницях проекту довідковоїлітератури: друкованих каталогів, довідників, енциклопедій та інших посібників.
Згідноз Програмою на НПБ України було покладено завдання методичного забезпечення питаньвивчення фізичного стану фондів ОУНБ Виконуючи це завдання бібліотека вивчалафізичний стан книжкового фонду основного книгосховища. На основі набутого підчас проведення цього дослідження досвіду, було складено методичний лист «Вивченняфізичного стану книжкового фонду основного книгосховища ОУНБ».
Відповіднодо регіональних Програм збереження переважна більшість ОУНБ вивчали фізичнийстан фондів своїх бібліотек. Спеціалісти ХДНБ провели дослідження «Фізичнийстан газетних фондів ХДНБ 1918-1930рр», «Фізичний стан газетнихфондів ХДНБ і центральна преса: 1919-1930рр» [8, с. 17].
ФахівціНПБ працюють над пакетом нормативних чинників з питань оцифрування документів.Розроблення відповідних документів проводиться згідно з діючим законодавствомУкраїни, зокрема з питань авторського права. Бібліотека також розпочалареалізацію проекту створення фонду електронних видань. У першу чергуоцифруванню підлягають ті рідкісні та цінні видання «україніки» накислотному папері, які знаходяться в незадовільному фізичному стані,користуються підвищеним попитом користувачів та не підлягають реставрації.
У2004 році в рамках завдань Програми НПБ відповідно до чинного законодавствауклала угоди на проведення наукових досліджень з таких питань: старінняматеріальної основи документів з Українським науково-дослідним інститутомархівної справи та документознавства; впливу екологічних умов на станзбереження документів (з Національною бібліотекою України ім. В.І.Вернадського)[8, с. 37–42].
Урезультаті проведених досліджень УНДІАСД були підготовлені методичнірекомендації для працівників бібліотек з проблем «Дослідження впливубіоцидних препаратів на старіння реставраційних паперів» та «Ураженнядокументів плісневими грибами та заходи з охорони праці під час роботи зушкодженими документами» [7].
НБУВ,на основі дослідження «Вплив екологічних умов на стан збереження документів»,проведеного на базі фондів НПБ, своєї установи, ОДНБ та Львівської науковоїбібліотеки ім. В.Стефаника підготовлені інструктивно-методичні рекомендації «Збереженнябібліотечних та архівних фондів у несприятливих екологічних умовах» .
Другимзавданням Програми є здійснення консервації та репрографії бібліотечних іархівних фондів; проведення наукових досліджень, створення міжвідомчих центрівконсервації та репрографії. НПБ України розроблено «Положення про службурепрографії та оцифрування документів». Воно передбачає переведеннядокументів, що знаходяться в бібліотеках і архівах, з традиційних носіїв наінші друковані носії (ксерокопії), а також мікроносії (мікрофільми, магнітні таоптичні диски). Функцією такої служби є також виконання ремонтно-палітурнихробіт із частковою реставрацією окремих аркушів документів. Бібліотекинаціонального і державного рівнів в рамках Програми одержали також комплектиобладнання для міжвідомчих центрів консервації та репрографії.
Одниміз напрямків роботи зі збереження документних ресурсів є створення страховихфондів шляхом мікрофільмування запису на оптичні диски, носії тощо. Страховийфонд створюється з метою виключення з процесу обслуговування користувачіворигіналів документів особливого історико-культурного значення, захиступам'яток друку і писемності, документів, що користуються підвищеним попитом, атакож груп документів, фізичний стан яких є незадовільним. Найбільші бібліотекиУкраїни, окрім ХДНБ ім. В.Г.Короленка до створення страхового фонду неприступили. Щодо ХДНБ, то на разі завершене мікрокопіювання колекції рукописнихта архівних документів, на черзі – українські першодруки, харківськіпершодруки. Триває також мікрофільмування газетного фонду, оцифрування пам'ятокдруку як з метою їх збереження, так і для забезпечення доступу до нихкористувачів. Пропускна можливість лабораторії (200 тис. кадрів на рік)теоретично дозволяє обслуговувати не тільки потреби ХДНБ, а й виконуватизамовлення інших бібліотек та приватних осіб на копіювання видань. Однаквідсутність фінансування на оновлення обладнання та витратних матеріалів недозволяє бібліотеці повноцінно виконувати функцію міжрегіонального міжвідомчогоцентру консервації та репрографії документів, як це передбачалось у «Програмізбереження бібліотечних та архівних фондів на 2000-2005 роки».
Державнінаукові, регіональні бібліотеки проводять багато іншої роботи по консервації іреставрації документів. Наприклад, у Херсонської ОУНБ проводилася реставраціядореволюційних видань, 25 одиниць рукописних і цінних документів переведено наелектронні носії, відремонтовано 40 таких видань, загальна кількість всіх 1 738одиниць, підготовлено 325 конвертів і контейнерів для зберігання ціннихдокументів. У Чернівецької ОУНБ затверджено Програму протипожежної безпеки,здійснено ремонт та реставрацію 41 500 документів. У Черкаській ОУНБ проведеномоніторинг фізичного стану фондів, підготовлено Проект автоматичної пожежноїохорони фондів. Чернігівська ОУНБ мікрофільмування своїх рідкісних документівздійснює через центр страхового фонду документації (у м. Харкові), проводитьобмін такими документами з ХДНБ, Брянською ОУНБ Російської Федерації. УЛуганській ОУНБ здійснюється ретроконверсія фонду (опрацьовано 6 тис. од.краєзнавчих документів). У книгосховищі Донецької ОУНБ введено в експлуатаціюелектронні ворота, автоматичну аерозольну систему пожежогасіння (проект №530-ПТУ-1) та ін. [19, с. 29].
Аналізроботи зі збереження фондів показав, що поряд із традиційними технологіями впрактику діяльності бібліотек Украйні впроваджуються нові технології – перш завсе – оцифрування видань із власних фондів. Перетворення аналогової інформаціїу цифрову – повільний і дорогий процес. Але він іде у бібліотеках, тому, щоцифрова копія документу – це високоякісна заміна оригіналу, яка забезпечуєшвидкий і недорогий доступ до документу будь-кому, хто користується послугамиІнтернету.
Бібліотекусвіту давно працюють в цьому напрямку. Британська бібліотека оцифровуємікрофільми газет, що виходили до 1801 року; розпочали перетворення уелектронну форму учбових матеріалів на допомогу вчителям і школярам у рамкахНаціональної освітньої програми; через спеціальний веб-сайт "Іп рlaсе" здійснюється відкритий доступдо 100 тис. ізоматеріалів і звукозаписів з власних фондів. Королівська(національна) бібліотека Данії здійснила 2 проекти оцифрування: «Архівдатської літератури» і оцифрування родинного щотижневика, який видавався у1859-1924 рр. і відбивав усі аспекти життя Данії у ці роки. Національнабібліотека Австрії здійснює програму переведення у цифрову форму переважновітчизняних матеріалів, які мають високу наукову цінність, унікальні абооригінальні. Однак, зарубіжні колеги висловлюють при тому суперечливі думки,щодо доцільності широкого оцифрування через великі витрати коштів і праці,ризику наступної втрати через нестабільність носія [19, с. 3-–31].
Унайбільших бібліотеках України склалася захисна система збереження фондів, щофункціонує за такими основними напрямками: організація контрольно-пропускногорежиму, забезпечення охорони фондів від несанкціонованого винесення,розкрадання та навмисного пошкодження документів; організація обліку фонду;забезпечення збереженості документів під час їх обробки, використання таперебування у фондосховищах; створення оптимальних умов зберігання (світловий,термогігрометричний та санітарно-гігієнічний режим); створення системипротипожежної безпеки; організація системи контролю за станом приміщень тасвоєчасні ремонтні заходи; створення цифрових копій для надання у користуваннязамість оригіналів.
Рівеньроботи по збереженню фондів у бібліотеках різний. Навіть успішно діючі за цимнапрямком бібліотеки мають слабкі місця та труднощі. Окремі обласні бібліотекимають у штатному розкладі посаду палітурника(Сумська ОУНБ), або палітурню(Полтавській ОУНБ). Донецька ОУНБ щорічно через міську палітурну майстернювідремонтує біля 10,0 тис. комплектів газет і журналів.
Нажаль, більшість книгосховищ не відповідає сучасним вимогам. Стандарти, яківизначають межі зони безпеки за відносною вологістю і температурою, зазвичай,не витримуються. На сьогодні у багатьох бібліотеках фондосховища зовсім неопалюються, практично 30% бібліотек в регіонах потребують капітального ремонтуВідсутність можливості забезпечення оптимальних термогігрометричних умовзберігання фондів, нестабільність внутрішнього клімату прискорюють старіннядокументів, призводять до пошкодження масивів літератури пліснявою. Нормизавантаженості стелажів не виконуються. Відсутність фінансових коштів недозволяє поки що виправити становище. Роботи з дезінфекції виконуються вручну,дезкамери в бібліотеках відсутні, тому темпи і обсяги санітарно-гігієнічнихзаходів не відповідають сучасним вимогам.
Неполадкив системах водопостачання та каналізації теж не сприяють підтриманнюоптимального санітарно-гігієнічного режиму. Не менш важливе значення длязбереженості фондів має чітко налагоджена система протипожежної безпеки. Станїї в бібліотеках різний, в основному незадоволений. Впровадження сучаснихелектронних засобів контролю, таких як штрихове кодування, апарати-фіксатори навипадок несанкціонованого винесення документів, апарати відеоспостереження узонах обслуговування користувачів (читальні зали, зони відкритого доступу) черезбрак фінансів залишається невирішеною проблемою.
Тількив деяких бібліотеках стан матеріально-технічної бази змінився на краще:проведено ремонтні роботи, одержано додаткові приміщення, комп'ютери, сканери(Донецька, Дніпропетровського, Луганська, Полтавська).
Комп’ютернітехнології також впроваджуються у бібліотеках Україні по-різному, хоча відомо,що з придбанням бібліотеками потужних ксерокопіювальних апаратів зменшуєтьсякількість зіпсованих видань. Використання електронної пошти дозволиловпровадити електронну доставку документів, таким чином залишаючи в бібліотецієдиний примірник.
Якпозитивне, слід відмітити, по-перше, затвердження Програми на державному рівніє визнанням з боку держави значущості та актуальності визначених проблем;по-друге, створення Міжвідомчої координаційної ради сприяло взаємодії бібліотекрізних форм власності та архівів у реалізації завдань Програми; по-третє,фінансування на державному рівні, навіть дуже незначне, дозволило розпочатироботу зі створення Державного реєстру, закупити бібліотекам загальнодержавногозначення технічне обладнання для створення страхового фонду документів,залучити потенціал науково-дослідних установ, відомств, які беруть участь уреалізації завдань Програми, до проведення наукових досліджень та підготовки заїх результатами методичних рекомендацій для бібліотек та архівів, розробитинавчальні програми курсів, лекцій, практичних занять з питань збереженнядокументів, їх реставрації та репрографії. Програма стала величезним стимулом удіяльності бібліотек щодо розроблення регіональних програм, вивчення своїхфондів, виділення окремих підрозділів для цінних і рідкісних видань.
Утой же час слід визнати, що обсяги фінансування Програми не відповідалипоставленим завданням. Терміни, встановлені для створення Державного реєструнаціонального культурного надбання не відповідають реальним термінам здійсненняцієї важливої довготривалої роботи. Не був підготовлений належним чиномвідповідний кадрового потенціалу. Невирішеними залишаються проблеми консерваціїфондів та створення страхового фонду документів, безпеки фондів, збереженняфондів у процесі використання, обліку та кадрового забезпечення збереженняфондів.
Черезнедостатнє фінансування регіональні Програми повністю не виконані. Не виконанороботи за такими пунктами: оснащення бібліотек технічними засобами;забезпечення діяльності регіональних служб репрографії і ремонтно-палітурнихробіт в ОУНБ; створення при бібліотеках системи захисту фондів від розкрадання;оснащення бібліотек автоматизованою системою пожежоохоронної сигналізації ігазового пожежогасіння; створення системи підвищення кваліфікації в галузізбереження бібліотечних фондів; використання технології біозахисту бібліотечнихфондів тощо.
«Програмузбереження бібліотечних і архівних фондів на 2000-2005 рр.» було закрито увизначений термін, хоча, у зв'язку з обмеженим фінансуванням, вона не булавиконано повністю. Програма була не достатньо тривалою, а тому й нескеровувалася на врахування усіх складників великого і надто складногокомплексу заходів, спрямованих на забезпечення збереження бібліотечних фондівУкраїни [8, с.10].
Отжеможна констатувати, що створення нормативно-правової бази і сама робота позабезпеченню збереження інформаційно-бібліотечних ресурсів триває. Існує певнасистема законодавчих і підзаконних актів, які регламентують діяльністьбібліотек за цим напрямком. Проте таку систему не можна вважати досконалою.Наявні документи, потребують коректування, розробка інших є загальноюнеобхідністю.
2. Зміст і фактори консервації документів
2.1 Чинники,що впливають на зберігання документів. Вимоги до зберігання документів
Уширокому розумінні термін «зберігання» охоплює управлінські,адміністративні, фінансові та кадрові чинники, необхідні для гарантії утриманняфондів у належному стані. Чинники, що становлять загрозу для друкованоїпродукції, часто добре відомі, однак не завжди усвідомлюються наслідки їхньогоігнорування. Передусім будівлі бібліотек, архівів потрібно розміщувати умісцях, віддалених від пожежонебезпечних об’єктів (автозаправних станцій,нафтосховищ), об’єктів, що забруднюють повітря газами й пилом (шосейних доріг,ТЕЦ тощо), або є потенційним джерелом поширення гризунів (базари). Однак,відомо, що немало бібліотек розташовано у зоні ризику, що призводить доприскорення процесів руйнування друкованої продукції [29, с. 34–36].
Впливтаких факторів, як температура, вологість, освітленість, стан атмосферногоповітря і шкідливі домішки в повітрі можуть викликати або стимулювати реакціїруйнування.
Особливоїуваги заслуговує забезпечення довгочасної збереженості особливо ціннихдокументів та документів архівного зберігання. Його вирішення потребуєвсебічного урахування таких факторів, як потенційна тривкість і природнестаріння матеріалів та засобів запису інформації; доцільністьвідновлювально-реставраційних робіт; особливість зберігання, використання такопіювання. Термін збереженості особливо цінних документів залежить відстворення та підтримання постійних оптимальних мікрокліматичних умов у сховищахі від правильної організації контрольно-профілактичних робіт під часнадходження та у процесі зберігання й копіювання.
Найважливішоюй обов’язковою умовою забезпечення довгочасної збереженості документів є режимзберігання, коли помірне природне старіння носія інформації та засобів їїнанесення передбачається науково обґрунтованими нормами. Режим зберіганнявключає: волого-температурний, світловий, санітарно-гігієнічний, у т.ч.біологічна безпека документів.
Приміщенняфондосховищ мають бути оснащені системою кондиціювання повітря абоприпливо-витяжною вентиляцією, їх обладнують пожежною й охороною сигналізацієюта системою пожежогасіння, фондосховища мають бути досить просторими длязручного розташування стелажів та роботи з документами.
[10, с. 24–30].
Значнозростає вразливість документів і під час їхнього копіювання, кіно- тателезйомок, коли збільшуються світловий та тепловий вплив, а також механічненавантаження на них. У зв'язку з цим хранитель фондів повинен особистовизначати необхідність та черговість цих робіт, контролювати технологію їхньоговиконання. Під час експонування документів необхідно суворо дотримуватисяправил, що дозволяє запобігти їхньому пошкодженню. Для запобігання механічнимпошкодженням документів при копіюванні слід уникати недбалого розкриття або вирівнюванняповерхні аркушів, особливо в книжкових блоках на безшвейному кріпленні задопомогою клею. Якщо блок розкривається важко, його треба розгортати не більше,як на 100-110° [17, с. 9].
Підчас будь-якого переміщення фондів необхідно суворо дотримуватися вимог щодозабезпечення фізичної збереженості документів, Документи мають бути ізольованівід проникнення вологи, пилу, сонячного проміння, біошкідників та захищені відмеханічних пошкоджень і крадіжок. При переміщенні документів застосовуютьвантажні ліфти, транспортери, підйомники, візки, які підлягають обов'язковомуплановому профілактичному огляду та ремонту. За межі бібліотеки й архівудокументи вивозять тільки ретельно упакованими й у закритому, чистомутранспортному засобі з дерев’янимпомостом на підлозі або, у крайньому випадку, у відкритих машинах, де їхукривають брезентом. Не дозволяється транспортування документів у сиру погоду [17,с. 11].
Длязабезпечення збереженості документів під час ремонту слід дотримуватися такихправил: до початку ремонту стелажі з документами щільно укривати пакувальнимпапером або іншими матеріалами, що захищають документи від пилу, бруду тазволоження; приміщення своєчасно й старанно звільняти від будівельного сміття;під час ремонту влаштовувати протягові провітрювання приміщень; ремонтні роботивиконувати із застосуванням прискореного висушування пофарбованих поверхонь;після ремонту здійснювати санітарно-гігієнічну обробку приміщень і документів.
Світлонеобхідне для роботи з документами й разом з тим є одним із найнебезпечнішихфакторів руйнування їхніх матеріалів. Найбільшою руйнівною дієюхарактеризується короткохвильова частина спектра — ультрафіолетовевипромінювання. Природне денне освітлення та світло люмінесцентних лампприскорюють процес старіння матеріальної основи документа та тексту. Внаслідокнагрівання лампами розжарювання документні матеріали жовтіють та втрачаютьмеханічну міцність. Особливо вразливим до дії світла є газетний папір здеревної маси. Тому слід дотримуватися вимог, які передбачені стандартами іметодичними порадами [2, с.123].
Зусіх факторів, що спричинюють деструктивні зміни документних матеріалів,основним є вологість. Оскільки здатність повітря утримувати більшу або меншукількість водяної пари залежить від температури, дія вологості пов'язана саме знею. Надмірна вологість повітря викликає збільшення вмісту вологи в матеріалахорганічного походження й створює сприятливі умови для розвитку біошкідників.При недостатній вологості органічні матеріали пересихають, втрачають еластичність,стають крихкими, ламкими.
Доситьзначним чинником, що прискорює процес старіння паперу, є підвищена температура.Папір, виготовлений з великим вмістом неволокнистих речовин (смола, лігнін,віск тощо), істотно змінює свій колір – жовтіє, буріє.
Найбільшнебезпечними для збереження документів є різкі добові та сезонні коливаннявідносної вологості й температури повітря сховищ. Внаслідок таких коливаньпапір втрачає значну частину напруги та гігроскопічні властивості, щопризводить до його пошкодження. Через коливання температури та відносноївологості повітря сховищ на поверхні документів та обладнанні утворюєтьсяконденсат, що сприяє розвитку плісняви. У зв’язку з цим суворо регламентуються відхилення від нормативнихтермо-гігрометричних параметрів повітря. Вони складають для температури – ±2°С, для відносної вологості – ±5% [24, с. 128–131].
Системакондиціювання повітря має бути розрахована на очищення повітря, що надходить уприміщення, його нагрівання (до 18° С) або охолодження влітку, зволоження у спеціальнійкамері й розподілення внутрішніми каналами будівлі.
Уфондосховищах, не обладнаних якісною вентиляційною системою, значенняпровітрювання (аерації) для підтримання нормативних волого-температурних умовдуже велике. Провітрювання сховищ проводять шляхом природної вентиляції задопомогою вікон, кватирок та фрамуг, враховуючи зовнішні метеорологічні умовита особливості мікроклімату приміщень. Чим більша різниця температурзовнішнього й внутрішнього повітря, тим провітрювання мусить бути більш обережнимі нетривалим. У разі підвищення вологості повітря у сховищі провітрюваннядозволяється лише за умови, коли відносна вологість зовнішнього повітря нижчаза відносну вологість повітря приміщення й ураховані температурні показники [10,с.21–24].
Підчас організації природного провітрювання сховищ важливо враховувати можливістьураження документів біошкідниками внаслідок залітання комах та проникнення спорплісеневих грибів разом з пилом зовнішнього повітря. Для того, щоб запобігтицьому, вікна, кватирки та фрамуги, що відчиняються, треба захищати рамами,затягнутими марлею, капроновою або металевою дрібновічковою сіткою з діаметромвічок не більше 0,5 мм.[10, с.26–29]
Санітарно-гігієнічнийрежим зберігання документів передбачає підтримання нормативного гігієнічногостану повітря приміщень, обладнання й самих документів.
Зрозвитком науково-технічного прогресу безперервно збільшується забрудненняатмосферного повітря, особливо в промислово />розвинутих регіонах, де основнимиджерелами забруднення є підприємства хімічної, металургійної, будівельної таінших галузей промисловості, а також теплові електростанції та автотранспорт. Зхімічних забруднювачів повітря найнебезпечнішими для документних матеріалів єсірчистий газ, оксиди азоту, сполуки хлору. Під впливом озону папір змінюєколір, стає крихким. Наявність у повітрі хлору спричиняє підвищення кислотностіпаперу через утворення соляної кислоти. Руйнівну дію щодо паперу та плівковихацетатних матеріалів має й перекис водню [17, c. 17–19].
Однієюз проблем збереження документів є запиленість фондів. Пил може бути причиноюфізичного й хімічного руйнування документів. Абсорбована пилом волога прискорюєпроцес старіння матеріалів, сприяє розвиткові біодеструкторів. Крім того, пил єодним із основних джерел розповсюдження у сховищах грибних спор та яєцьшкідливих комах, а також додатковим їстівним середовищем для біошкідників.Доведено існування прямої залежності рівня мікробіологічного зараження повітрясховищ від ступеня їхньої запиленості.
Зогляду на санітарно-гігієнічний аспект проблеми зберігання бібліотечних іархівних фондів, на особливу увагу заслуговує небезпечність пилу для здоров'яперсоналу, що працює безпосередньо у сховищах із запиленими документами.
Існуютьдві основні причини утворення пилу в сховищах: внутрішня, зумовлена природноюерозією самих документів, стін, підлоги, бетонних перекриттів, меблів, пакувальнихматеріалів, і зовнішня, пов’язана з інфільтрацією та проникненням пилу ззовнішнім повітрям через відчинені вікна, кватирки, а також з одягом та взуттямспівробітників.
Длязапобігання запиленості сховищ: не допускається розміщення зайвих меблів,обладнання та сторонніх предметів (зокрема, вазонів з квітами, засобівприбирання, пакувальних матеріалів тощо); не дозволяється зберігати продуктихарчування, одяг та взуття; рекомендується регулярне чищення вентиляційнихкоробів від пилу за допомогою пилососів; вчасне ремонтування приміщень длязапобігання виникненню щілин у підлозі та обсипанню штукатурки.
Необхіднозалучати санітарно-епідеміологічну службу для регулярного контролю за станомзабруднення зовнішнього та внутрішнього повітря сховищ і самих документів.
Однієюз причин передчасного руйнування документів є ураження біологічними шкідниками:мікроскопічними, або плісеневими грибами, бактеріями, комахами та гризунами.Найбільш небезпечними для документів є плісеневі гриби. Пошкодження документівплісеневими грибами виникає внаслідок біохімічної дії метаболітів на матеріалита через механічне руйнування при розростанні міцелію грибів углиб субстрату.При температурі вище за +10° С та відносній вологості повітря вище за 70%зволожені документи на паперовій основі уражаються плісеневими грибами вжечерез 48 годин. Особливу небезпеку для паперового носія інформації становитьгрупа целюлозоруйнівних мікроскопічних грибів.
Джереламимікологічного пошкодження документів можуть бути зовнішнє середовище (пилповітря, вода, уражені матеріали, людина) або сам папір, який уражаєтьсяспорами грибів у процесі його фабричного виготовлення. Ферментативне руйнуваннягрибами клітковини паперу, наповнювачів та клейких речовин, а також іншихдокументних матеріалів призводить до втрати ними експлуатаційних властивостей.Матеріали змінюють колір, стають ламкими, деформуються, розпадаються,відбувається згасання тексту. Внаслідок додаткового зволоження паперу водою, щовиділяють гриби, а також ослизнення клітковини під дією целюлозоруйнівнихферментів окремі аркуші документа можуть склеюватися, утворюючи зцементованіблоки (це найбільш характерно для крейдяного паперу) [2, с. 128].
Ураженнядокументів плісеневими грибами завжди супроводжується утворенням на їхніхповерхнях різноколірних пігментних плям. Документи можуть пошкоджуватися комахами.Комахи руйнують шкіряні оправи документів, папір, картон, а такождерев’яні стелажі, шафи, підлогу. Характерними прикметами пошкодження комахамидокументних матеріалів є наявність глибоких ходів, отворів, бурового борошна.Найбільш розповсюджені у фондосховищах шкіроїди, шашелі (переважно хлібні), апри підвищеній вологості у приміщенні – лусочниці [26].
Великушкоду документам іноді завдають таргани, які вигризають ділянки палітурок,особливо коленкорових та шкіряних, а також забруднюють документи кислимипродуктами життєдіяльності. Шкідливі комахи заносяться у фондосховища з одягом,взуттям, потрапляють разом з ураженими документами, залітають через відчиненівікна; їхні яйця можуть проникати в приміщення разом з пилом зовнішньогоповітря.
Гризунипошкоджуютьдокументи під час пошуків їжі, яку знаходять у вигляді рослинних або твариннихклейких та наповнювальних речовин. Крім того, вони можуть руйнувати документивнаслідок своїх фізіологічних особливостей – потреби сточувати об твердіповерхні різці, що швидко ростуть. Нерідко для влаштування своїх гнізд гризунивикористовують дрібно погризений папір. Боротьба з гризунами дуже складна черезїхню надзвичайну плодючість та обрання для житла темних і заглиблених місць,куди людині дістатися важко.
Санітарно-гігієнічнийрежим зберігання документів має й медичний аспект, пов'язаний з можливістюіснування у сховищах шкідливих для здоров'я людини хвороботворних бактерій таплісеневих грибів. Комахи та гризуни можуть бути розповсюджувачами небезпечнихдля людини інфекцій.
Проблемазахисту документних фондів від біопошкоджень може бути розв’язана лише за умови комплексногозастосування профілактичних та винищувальних засобів боротьби з біошкідниками. Головну роль в інтегрованій системізахисту фондів від біопошкоджень мають відігравати профілактичні заходи,практичне виконання яких не становить особливих труднощів, – вони доступні длявсіх бібліотек і архівів. Один раз на місяць, у санітарний день, обов'язковоздійснюють санітарно-гігієнічну обробку приміщень, документів, каталогів ікартотек [7] .
Знепилюваннядокументів і полиць стелажів здійснюють безпосередньо після загальногоприбирання приміщень. Роботу виконують пилососом або ручним способом.Мікологічний та ентомологічний нагляд за станом фондів здійснюють шляхомсистематичних профілактичних оглядів приміщень фондосховищ та документів. Гігієнічнеочищення документів від забруднень, дезінфекція та дезінсекція є дозволяютьзапобігти розповсюдженню біологічних шкідників у сховищах бібліотек. Боротьба збіологічними шкідниками здійснюється переважно хімічними методами, оскількифізичні методи потребують складного технічного обладнання й великих фінансовихвитрат. У разі масового ураження фондів для загальної дезінфекції тадезінсекції фондосховищ залучають фахівців санітарно-епідеміологічних абоспеціальних карантинних служб.
Будь-якіекстремальні ситуації – пожежа, повінь, землетрус або порушення цілісностібудівлі, аварія сантехнічних комунікацій – призводять до швидкого й раптовогопошкодження документів. Якщо екстремальні ситуації спрогнозувати неможливо, алепротипожежні умови у бібліотеках повинні бути створені належним чином, тому щовтрати можуть бути непоправними. Зараз розроблено багато інноваційнихефективних технологій збереження документів, у т.ч. і під час аварійнихситуацій [10, с. 99–110].
Такимчином, документи на будь-яких носіях руйнуються з віком навіть в ідеальнихумовах зберігання. Цей процес можна істотно уповільнити, усунувши його причини,прийнявши запобіжні засоби, які є суттю консервації документа. Це режимзберігання документів, який полягає перш за все в підтримці оптимальної температуриі вологості повітря; світловий режим, оскільки надмірну дію світла прискорюєруйнування паперу. Санітарно-гігієнічний режим зберігання оберігає документивід біопошкоджень і міст забруднень, що негативно впливають на пігменти,каталізующих руйнівні хімічні процеси, сприяючих зараженню книг бактеріями, щомістяться в повітрі, грибами і т.д. Тому гігієна фонду включає знепилювання,дезінфекцію, дезінсекцію і очищення документів, методика яких детальновикладена у відповідних інструктивно-методичних матеріалах.
Сьогодніці поради не зовсім коректні відносно бібліотечних працівників, багато чого незалежить від них зовсім, але працівники бібліотек повинні знати нормативнівимоги щодо збереження, використання, копіювання та транспортування документіві дотримуватися них.
2.2 Сучасніметоди консервації документів
Невсі бібліотеки та архіви можуть запобігти зношенню фондів та уповільненнюпроцесу руйнування, а кошти на проведення трудомісткої й дорогої роботи зконсервації мають лише поодинокі установи. Тому збереження інтелектуальногонадбання країни шляхом перенесення його на інші носії інформації стає всеактуальнішим.
Усвітовій практиці розрізняють два підходи до забезпечення збереження документа:1) збереження власне документа; 2) збереження інтелектуального змістудокумента. Другий підхід зв’язаний звикористанням технологій переформатування, тобто перенесення інформації зодного носія на іншій.
Видівзбереження документів дуже багато. Перенесення інформації з паперового носія наінший коштує досить дорого, крім того, неможливо зовсім уникнути негативноговпливу на друковану продукцію. Тому варто дуже відповідально підходити довідбору документів. Необхідно точно визначити, чи є документ рідкісним абоунікальним, як часто він використовується, чи є ще його примірники в цій або вінших бібліотеках, чи був він збережений на іншому носії. Все це дасть змогууникнути зайвої витрати коштів і часу на опрацювання, а також – що найважливіше– звести до мінімуму шкоду, що завдається при цьому друкованим виданням [30, с. 28–29].
Сьогоднііснують три основні методи копіювання документів: ксерокопіювання,мікрофільмування та оцифровування. Розглянемо переваги і недоліки кожного зних.
Ксерокопіюванняне забезпечує збереження друкованої продукції. Копіювальні апарати плоскісноготипу (а саме вони найпоширеніші в бібліотечних і архівних установах) піддаютьдокумент сильному механічному навантаженню, а це призводить до неминучогопошкодження палітурок. Щоб уникнути цього, потрібно надавати перевагу апаратам,що дають змогу копіювати розкриті томи зверху, однак такі машини коштуютьдорожче. Крім того, деякі види документів, наприклад, на пергаменті абовеленевому папері, з сургучними печатками, в цінних палітурках, крихкі,документи великого формату, що перевищує розмір скла копіювальної машини, непідлягають копіюванню.
Допозитивів ксерокопіювання можна віднести можливість відновлення відсутніх іпошкоджених сторінок, зберігаючи вид носія і формат оригіналу. Ксерокопіямиможна замінити документи на ламкому або крихкому папері, цінні й рідкіснівидання, щоб запобігти їхньому зношенню або ушкодженню. Суттєвим є й те, що длявикористання ксерокопій не потрібен спеціальний апарат і багато користувачівнадають перевагу саме їм. До того ж, ксерокопія коштує дешевше, ніж мікрофільмабо оцифровування і не потребує особливих умов зберігання [4].
Одниміз перспективних заходів забезпечення довгочасної збереженості оригіналівдокументів є мікрокопіювання, яке дозволяє отримувати факсимільні відображеннядокументів методом мікрофотографування.
Мікрокопіїзабезпечують доступ до тих документів, оригінали яких не можуть видаватисякористувачам. Таке обмеження стосується документів, що постраждали: відекстремальних ситуацій; унаслідок інтенсивного старіння носія інформації або тексту;від механічного пошкодження через низьку якість матеріалів документівпідвищеного попиту та недодержання правил користування, експонування,копіювання або транспортування.
Мікрофільмуванняздійснюється з метою можливісті багаторазового використання однієї копії, їїкомпактність і довговічність, можливості одночасного доступу кількох осіб доматеріалу, що зберігається на копії, зниження вартості виробництва копії,обмеження доступу до оригіналів і продовження в такий спосіб термінудовговічності документів; створення копій особливо цінних документів, газет,генеральних каталогів та документів архівного (довічного) зберігання длязахисту від втрат в екстремальних ситуаціях (техногенні та екологічнікатастрофи, соціальні потрясіння, акти вандалізму тощо); забезпеченнязагальнодоступності інформації через користування робочими копіями мікрофільмів(мікрофішами); оперативний обмін інформацією між бібліотеками та архівами,заповнення лакун у колекціях та газетних зібраннях тощо; заощадження площзберігання документних матеріалів завдяки великій інформаційній ємностімікроносіїв; упровадження механізації та автоматизації процесів зберігання,пошуку, розміщення та розповсюдження інформаційних ресурсів.
Мікрофільмування,мікрофотокопіювання зменшує у десятки та сотні разів копій (мікрофільмів) зрізних оригіналів (рукописів, креслень, малюнків, друкарських текстів і т.п.).Застосування мікрофільмування призводить до скорочення розмірів сховища всередньому на 90-95%, забезпечує доступність для широкого кола читачіврідкісних видань, що мають велику історичну або художню цінність, і сприяєзбереженню оригіналів документів, виключаючи можливість їх пошкодження відчастого користування, дозволяє оперативно розмножувати копії мікрофільму ідрукувати з нього копії документів, скорочує транспортні витрати (оскільки іззастосуванням мікрофільмування значно зменшується вага і розміри поштовихвідправлень) [6, с. 11–12].
Методмікрофільмування відомий досить давно, вже з початку 30-х років минулогостоліття архівні й бібліотечні матеріали почали переводити на мікроформи. Більшяк 70-річний досвід успішного використання мікрофільмокопіювання в бібліотекахта архівах світу дає підстави вважати його найбільш економічним, надійним тадешевим засобом копіювання для страхового зберігання документів. Всі процесимікрофільмування відпрацьовані, проблеми технологічного характеру, в основному,вирішені. Створення, дублювання і поширення документів на мікроформахекономічно вигідне. Сам мікрофільм – дуже компактний носій (що важливо, зважаючина хронічну нестачу приміщень для книгосховищ). Техніка мікрофільмуваннядозволяє отримувати мікрофільми з зменшенням більше ніж у 200 разів, у цьомувипадку, наприклад, на одну мікрофішу можна зняти до 8 тис. книжкових сторінок,(тобто понад 10 томів БСЕ). Перспективним є застосування в обчислювальнійтехніці, зокрема для введення інформації з мікрофільму в ЕВМ і виведенні намікрофільм. Ведуться дослідження з використання у мікрофільмуванні лазернихпристроїв носії мікрофільмованої інформації визнані у світі як носії длядовгочасного зберігання документів.
Мікрофільмуваннямає такі технологічні переваги: гарантований тривалий термін зберігання понад100 років; збереження за мікрофільмом юридичних прав оригіналу; можливістьшвидкого тиражування; компактність при зберіганні у порівнянні з паперовиморигіналом; споживачам замість цінного або рідкісного оригіналу, що підлягаємаксимально тривалому зберіганню, надається його мікрофільм або виготовлена змікрофільму ксерокопія, що запобігає зношенню оригіналу, його псуванню ірозкраданню; здійснюється планомірний перехід до технології, яка передбачаєодноразове копіювання оригіналу на мікрофільмуючому устаткуванні длявиготовлення усіх подальших копій, зокрема паперових і цифрових; мікрофільм яканалоговий носій інформації при необхідності може читатися без використанняспеціального устаткування; наявність міжнародних стандартів у галузімікрофільмування забезпечує доступ до мікрофільмів, виготовлених у будь-якійкраїні світу; мікрофільми економічні у виготовленні, тиражуванні,розповсюдженні та зберіганні; мікрофільмування дозволяє досягти високоїчитабельності при найменших витратах; мікрофільм відноситься до довготривалиханалогових носіїв, чия доступність підтримується відносно недорогими ресурсамипротягом тривалого періоду часу. За висновками американських фахівців, якісніархівні мікрокопії можуть зберігатися до 500 років за умов дотриманнянеобхідного режиму зберігання; зберігання зображення на оптичному дисковікоштує у 20 разів більше ніж на 35-мм плівці; сьогодні на ринку відсутнісистеми або форми зберігання цифрової інформації, які б точно відповідаливимогам архівного зберігання; технічна база мікрофільмування залишаєтьсяколишньою впродовж вже кількох десятиліть, тоді як для підтримки довготривалогодоступу до цифрових документів необхідні постійні внесення на перекопіювання їїі оновлення цифрового носія, що своєю чергою необхідне для того, щоб вінпрочитувався новими програмно-апаратними засобами, які змінюються приблизноодин раз на 18 місяців [27, c. 52–54].
Доосновних типів носіїв мікрофільмованої інформації належать мікрофільми рулонні,на яких кадри із зображенням текстових (графічних) сторінок документарозміщуються безперервно на всій довжині рулону (не менше 230 мм), та мікрофіші,що є плоскими форматними мікрофільмами у вигляді відрізка фотоплівкиформатом 105 х 148 мм. Мікрофіші вміщують від 60 до 3 200 кадрів, на якихдискретно в заданій послідовності розташовують мікрозображення оригіналу.Перевагою рулонних мікрофільмів є можливість уміщувати великий за обсягомдокумент або повний річний комплект газет на одній-двох плівках, що дозволяєздійснювати пошук та відтворення окремих частин або публікацій без ризикуїхньої втрати.
Завдякикомпактності формату мікрофіш значно скорочується термін пошуку необхідноїінформації та зменшується зношуваність носія; здешевлюється транспортування замежі бібліотеки або архіву; заощаджуються площі приміщень для зберіганнямікрокопій. При цьому мікрофіші відзначаються економічністю виготовлення, а вартістьапаратів для читання мікрофіш значно менша, ніж для читання мікрофільмів.
Комплектмікрофільмів, що виготовляються з метою забезпечення збереженості оригіналівдокументів, повинен складатися з мікрофільмів трьох поколінь: страховогонегатива(перше покоління), що є архівною копією; робочого негатива(другепокоління), котрий використовується для подальшого тиражування негативів тапозитивів; робочої копії(третє покоління), яка виготовляється зробочого негатива для використання читачами.
Найбільшогопоширення в бібліотеках і архівах світу набуло мікрофільмування як формастворення страхових фондів особливо цінних документів та документів знедовговічною матеріальною основою, у першу чергу, – газет. Для виконаннятехнічної частини створення страхового фонду прийнятна технологія гібридногомікрофільмування, тобто мікрофільмування у поєднанні з комп'ютерними системамиобробки документів і забезпечення доступу до них, що дозволяє легко скануватимікрофільми при реалізації так званого гібридного підходу, сенс якого полягає умікрофільмуванні оригіналу документа з метою його збереження і у виготовленніцифрової копії з мікрофільму для забезпечення доступності інформації, щовідображена в оригіналі документа. Мікрофільм залишається доступним дляподальшого перенесення на електронні носії у будь-який час, що дає йому повнеправо на життя в електронну еру [30, с. 28–29].
УХДНБ ім. В.Г.Короленка діє відділ друку і організації страхового фонду.Організація страхового фонду в ХДНБ здійснюється з метою виключення з процесуобслуговування читачів оригіналів документів особливого історико-культурногозначення, охорони пам'ятників друку і писемності, документів підвищеногопопиту, а також газетного фонду (газети ХУШ-ХХ ст.) незадовільного фізичногостану [19, с. 65–66].
Багатийдосвід страхового мікрофільмування мають бібліотеки Російської Федерації [28,с. 24–26]. Оскільки усі процеси пов'язані зі створенням страхового фонду,дорого коштують, вони потребують дуже ретельного, сумлінного та професійногоставлення до цієї проблеми. Є надія, що питання збереження національногонадбання бібліотек нарешті посядуть своє чинне місце в розвитку українськоїкультури.
Разомз цим, мікрофільми мають певні недоліки, пов'язані з уповільненням пошукунеобхідної інформації, розташованої послідовно на довгій рулонній плівці, атакож із збільшенням зношуваності плівки через такий послідовний пошук.Мікрофіші можуть використовуватися для мікрофільмування лише невеликих заобсягом документів. Розміщення одного документа на декількох мікрофішах суттєвозбільшує ризик втрати його частини.
Донедоліків цього способу збереження відноситься і те, що контролювати дотриманняусіх вимог процесу мікрофільмування досить складно. Якість документа намікроформі буває досить низькою, а перевірити її можна лише по закінченнівсього процесу створення мікрофільму. При частому і тривалому використаннімікрофільм зношується, вкривається подряпинами, що негативно впливає на якістьзображення. І все ж, коли йдеться про тривале збереження інформації,мікрофільмування може вважатися пріоритетним напрямом.
Оцифровування– засіб отримання та зберігання зображення документів методом комп'ютернихтехнологій. Інформація зберігається на магнітних або оптичних носіях.Оцифровування здійснюють за допомогою сучасних комп'ютерних технологій звикористанням цифрових фотокамер або сканерів. Електронні (цифрові) зображенняможуть бути виведені на дисплей комп'ютерного монітора та роздруковані напаперовому носії, дані з оцифровування зберігаються на магнітних або оптичнихдисках. Оцифровування забезпечує швидкий доступ до інформації одночасно великоїкількості користувачів, виконуючи при цьому функцію загальнодоступності [3, c. 6–10].
Національнапарламентська бібліотека України з кінця 2004 року почала роботу з оцифруваннядокументів у рамках реалізації «Програми збереження бібліотечних і архівнихфондів на період до 2005 року». Проект «Пам'ять України»дозволяє зберегти інформацію та надає доступ до національного.культурногонадбання. Здійснюється переведення в електронну форму документів з фондувідділу рідкісних і цінних книг, в основному видань «україніки» накислотному папері, що мають незадовільний фізичний стан та користуютьсяпідвищеним попитом у читачів і не підлягають реставрації [29, c. 34–35].
Середпереваг цього методу – швидкий доступ до інформації великої кількостікористувачів одночасно. Автоматичні засоби пошуку набагато полегшують як сампошук, так і використання інформації. Сканування уможливлює отриманнязображень, що не втрачають високої якості при використанні і багаторазовомукопіюванні. Важливою є й можливість відновити або збільшити зображення задопомогою комп'ютера.
Донедоліків оцифровування слід віднести: невирішеність питання довговічностіелектронних носіїв через порівняно невеликий термін використання електроннихтехнологій для копіювання та зберігання документної інформації (з 60-х років XX ст.); високу вартість технологійперетворення та пошуку інформації; швидке старіння комп'ютерних технологій танеобхідність заміни систем кожні 3-5 років, що не гарантує повноцінногоперенесення інформації з обладнання старого покоління на нове; існуванняпроблеми шкідливого впливу опромінення та тепла, що утворюються при роботіобладнання, а також ризику механічних пошкоджень документних матеріалів привикористанні планшетних сканерів.
Дотого ж, цифрові носії документів не можна розглядати як факсимільні, оскількипри електронному скануванні не зберігається буквено-цифровий формат документа.При перетворенні ж сканованого документа в текстову форму за допомогою-комп'ютернихпрограм оптичного (лазерного) розпізнавання знаків не забезпечується абсолютнаточність тексту. Для виправлення невірно зчитаних знаків потрібен певний час,при цьому не відтворюється факсимільне розташування сторінок оригіналу.
Методзбереження документів на електронних носіях, найпоширенішими з яких є оптичнідиски, незважаючи на багато переваг, поки що не може розглядатися якоптимальний, коли йдеться про забезпечення довготривалого збереженняінформації. Оптичні диски в основі своїй нестабільні, легко пошкоджуються. Заданими американського журналу «US News»терміни існування носіїв інформації виглядають таким чином: магнітна стрічка –від 5 до 15 років; магнітна стрічка у касеті VHS – від 2-х до 10 років; СD-RОМ (фабрична штамповка) – від 5 до 50років; стрічка для мікрофільмування – від 10 до 20 років; плівка для архівногомікрофільмування – від 100 до 200 років; високоякісний папір – до 100 років;спеціальний папір – до 500 років [3, c. 36] .
Вартопам'ятати і про моральне старіння устаткування, програмного забезпечення. Зчасом припиняється виробництво зчитуючих пристроїв, а старе програмнеустаткування стає непридатним для роботи на комп'ютерах нового покоління. Всеце потребує періодичного перенесення архівних копій на нові носії. Не вирішенітакож і юридичні аспекти використання цифрових копій.
Тому,сьогодні цифрова технологія розглядається як доповнення до технологіїмікрофільмування. Вона вважається перспективною для зберігання інформації внайбільш компактному форматі, а також для швидкого передавання великих обсягівдокументної інформації широкому загалу користувачів у світі одночасно. Хоча одночаснестворення страхових мікрофільмів для довготривалого збереження і цифрових копійдля широкого доступу до інформації стане оптимальною стратегією забезпеченнязберігання документів.
2.3 Превентивна, фазова консервація як технологія збереження документів
Традиційні масові методи забезпечення збереження не завжди можуть бутидієвими. Тому необхідно розробити нові підходи. У останні десятиліття пріоритетивіддаються формам превентивної консервації, яка дозволяє максимально підвищитизбереження можливо більшої кількості документів з мінімальним втручанням вструктуру самих документів, і, відповідно, досягти найбільш економічної формироботи.
У Україні превентивною консервацією як самостійним напрямом діяльності вобласті забезпечення збереження документів стали займатися порівняно недавно.Якщо взагалі звернутися до історії вивчення проблеми, то дослідження перевагпрофілактичних заходів в справі забезпечення збереження носили лише епізодичнийхарактер. Одними з перших бібліотекознавців, які включили в круг своїх науковихінтересів вивчення питань впровадження запобіжних засобів в забезпеченнізбереження, були Л.Б.Хавкіна і Ю.В.Григорьев. Проблеми ефективностіпрофілактичних заходів в своїх дослідженнях зачіпали і такі учені, як,Ю.Н.Столяров, М.П. Васильченко, Ю.П.Нюкша, Д.П.Эрастов, С.А.Добрусина,О.И.Перминова,, В.П Леонов та ін. Великий внесок до вивчення даної науковоїтематики внесли праці відділів консервації крупних бібліотек:
Само поняття «превентивнаконсервація»введене в практику забезпечення збереження зарубіжними дослідниками в кінці 80- початку 90 -х рр. минулого сторіччя. Найбільший внесок до розвитку цього напрямувнесли фахівці інституту консервації ім. П.Гетті (США), Північно-східногоцентру консервації документів (США), а також Дж. Бенкс (Канада), П. Уотерс(США), Р. Харви (Австралія), А.Джованини (Швейцарія) [25, с. 30].
Але, на жаль, комплекс проблем по превентивній консервації розглядавсярізними фахівцями ізольовано, без активної участі бібліотечних працівників. Недивлячись на підвищення інтересу до проблеми превентивної консервації, багатосторін цього процесу вивчено ще недостатньо, до теперішнього часу не визначеномісце і значення форм превентивної консервації в справі збереження документів. Наявнийдосвід практичної діяльності бібліотек в цьому плані поки що, по суті, невивчений, не узагальнений і не проаналізований. Зараз в Україні займається цієюпроблемою НБУ ім. В.І. Вернадського, яка здійснила величезний об'єм робіт поліквідації наслідків аварії тепломережі.
Термін «превентивна консервація» є багатозначним, але восновному використовується в сенсі профілактики, яку можна порівняти зпрофілактичною медициною. Превентивна консервація – це система заходів, щозабезпечує комплексний захист документів, направлений на уповільнення процесівстаріння шляхом створення і підтримки нормативних умов зберігання івикористання фазової консервації.
В середині сімдесятих років XX століття Служба Консервації БібліотекиКонгресу США розробила програму по забезпеченню збереження під назвою «Фазоваконсервація». Ідея фазового зберігання полягає в тому, що пошкоджені книгипоміщаються в спеціальні мікрокліматичні контейнери, що виготовлені по розмірахкожної книги, захищають видання від дії зовнішнього середовища до йогореставрації. У такому контейнері книги можуть бути видимими, вивчатися,видаватися користувачам. Цей підхід є розділення на фази складових частин всіхпотреб в забезпеченні збереження документів, пов'язаних як з навколишнімсередовищем, так і зі всіма методами обробки. Перша фаза ставить за метузбереження істотної частини книжкових зібрань, друга – забезпечення збереженнякожного окремого екземпляра.
Фазова консервація (яка пізніше отримала назву «превентивною»)має великий сенс, оскільки якщо правильно її проводити, то всі проблеми, щозачіпають навколишнє середовище, безпеку, надзвичайні ситуації і готовність доних, догляд за колекціями – розглядаються на єдиній основі, а не окремо.Сьогодні фазова консервація практикується в багатьох бібліотеках миру,спираючись на досвід, отриманий під час флорентійської повені 1966 р [25, с.28] .
У США одним з перших хранителів, які усвідомили значення розміщення книгв контейнери, був Уїллмен Спон. У 1956 р. він перейняв цей спосіб дляФіладельфійського філософського товариства.
Після впровадження фазової консервації в Бібліотеці Конгресу в серединісімдесятих, Дон Етерінгтон виготовив перші зразки контейнерів і почав навчатиперсонал. Було зроблено безліч типів – від футлярів до коробок різнихконструкцій. Зараз багато бібліотек, що мають підрозділи консервації, успішновиготовляють коробки уручну, у тому числі і Нью-йоркська публічна бібліотека,де при виробництві коробок ручної роботи використовуються комп'ютерні програмидля їх конструювання. Якби після середини сімдесятих років в цьому напряміпрацювали б у всьому світі, концепція фазової консервації значно вплинула б напроблему збереження рідкісних і крихких бібліотечних документів, але такатехнологія не була розвинена, упор як і раніше робився на підтримку методумасової нейтралізації кислотності.
Після однієї з самих руйнівних бібліотечних пожеж останнього сторіччя(1988 р.) фазова консервація успішно застосовується в Бібліотеці Академії наук(БАН) в Санкт-Петербурзі. Була спеціально розроблена нова технологія длязахисту багатьох тисяч пошкоджених книг в індивідуальних контейнерах, зробленихза розміром кожної книги. БАН, отримавши фінансову підтримку від Програмигрантів Гетті, використовує унікальну технологію автоматичного виготовленняконтейнерів – вона винайдена сином всесвітньо відомого фахівця в областіконсервації документів Пітера Уотерса спеціально для відновлення фондів БАН.Виготовлені на замовлення індивідуальні контейнери, з допустимим відхиленнямвід вимірів 1 мм, випускалися з продуктивністю 200 і більш одиниць в день [25, с.31].
Бібліотека Конгресу, Королівська Бібліотека Данії і університетУтрехтський – всі вони придбали верстаки з програмним управлінням фірми СМI. У Шотландії привернули англійськуфірму для проектування такого ж верстаку для Національної Бібліотеки;аналогічна машина була встановлена і в Британській Бібліотеці.
Ця високоефективна автоматизована технологія – це рух вперед в порівнянніз дорогим ручним виготовленням, оскільки її метою є просто захист великоїкількості уразливих і пошкоджених книг і від фізичного псування і від впливунавколишнього середовища. Одна з самих руйнівних дій на книгу відбувається врезультаті їх поганого вмісту в сховищах, де книги різного формату на полицяхспираються один на одного, і відбувається сильна деформація блоків і палітурок.Зроблені на замовлення контейнери повністю запобігають подібним пошкодженням,незалежно від того, чи будуть книжкові контейнери притулятися до інших чи ні,тому як книги зберігатимуться в них, ніяк не деформуючись.
Ще одне досягнення цієї технології полягає в тому, що використовуєтьсятонкий архівний картон, що додає приблизно 4 мм до товщини книги, – зберігаючидорогоцінний простір полиць і займаючи значно менше місця, чим нова палітурка,і за набагато менші гроші. Зібрання рідкісної книги БАН чикають реставрації, адля цього потрібен час, тому книги зберігаються в спеціальних контейнерах, щозахищає їх від подальшого руйнування і негативної дії навколишнього середовища.
Таке рішення проблем БАН вжевикористовують повсюдно, оскільки СМI поставляє виготовлені на замовлення контейнери в декілька сотеньбібліотек по всьому світу. Пітер Уотерс вважає неможливим обробляти і зберігативсі зібрання однаковим чином. Він пропонує піддавати консервації саме тідокументи, які хоч би раз були запитані користувачами. Політика перекладу наінші носії ґрунтувалася б на «збереженні на вимогу», а не намікрофільмуванні або перекладі в електронні форми. П. Уотерс розробив конкретнусхему роботи такого центру [25, c. 32–33 ].
Тому прийняття принципу фазової консервації і послідовний розвитокавтоматизованої системи виготовлення контейнерів для рідкісних або крихких книгі інших неміцних матеріалів виглядають дуже перспективно.
Такимчином, консервація документів– це створення умов, що забезпечують їх довготривалезберігання. Реставраційні роботи найчастіше здійснюються через необхідністьконсервації документів.
3. Реставрація документів: ОСНОВНІ ПРАВИЛА И МЕТОДИ
При работе сфондами постоянно выявляются книги, журналы, газеты и другие документы, имеющиеразличные повреждения: выпадающие листы и тетради, листы с разрывами и утратамиотдельных частей, издания, разрушившиеся вследствие естественного старениябумаги, поврежденные насекомыми, плесневыми грибами.
Старіннямназиваютьпроцес незворотних змін властивостей об'єкта під час його зберігання тавикористання. Старіють усі матеріальні об'єкти. Швидкість старіння і руйнуваннядокументів залежить від багатьох факторів. Важливими є такі: світові умовисередовища; температурно-вологісні умови середовища; хімічний склад середовища;біологічний фактор; склад матеріалів документа.
Першічотири називають факторами зовнішнього середовища, останній – внутрішнімфактором. Старіння документів рідко буває породжене однією причиною. Найчастішена нього впливає сукупність різних факторів, що дають складну загальну картинуруйнування.
Пошкодженнябувають механічні, біологічні і фізико-хімічні. При механічних пошкодженнях удокументів можуть бути розриви, втрати частини документа, перегини, переломи,складки, проколи, забруднення. В цьому випадку рекомендовано відновити втраченічастини, закладення розривів. При біологічних пошкодженнях здійснюєтьсяпошкодженням комахами та гризунами, у результаті чого відбувається загальнеослаблення, розпад документа. В цьому випадку необхідно відновити втраченічастини з обов’язковим зміцненням документа про клеєнням або дублюванням наінший папір. Фізико-хімічні пошкодження – це пошкодження бактеріями та грибами,потемніння, ламкість, випадення паперу, вицвітання тексту, у результаті чоговідбуваються глибокі зміни у папері документа, тому слід відновити втраченічастини з обов’язковим зміцненням документа про клеєнням або дублюванням наінший папір. Поврежденныеиздания следует реставрировать во избежание их дальнейшего разрушения [17].
Сучасний папір при зберіганні кожні 7,5 років втрачає 50% своїй первиннійміцності на злам. Без додаткових заходів по стабілізації паперової основи книгбібліотеки скоро не зможуть видавати читачам велику їх частину (особливовиданих в першій половінні 20 в.) унаслідок їх часткового, а в окремих випадкахі повного руйнування. Стабілізація полягає в спеціальній обробці документів, щоуповільнює його старіння і що запобігає пошкодженням. Необхідно максимальнозберегти автентичність документа після реставрації, тому заздалегідь вивчаютьсястан пам'ятника, динаміка змін від дії навколишнього середовища і матеріалів, зяких виготовлений документ, оскільки папір, шкіра, пергамен, фарби, чорнив,клеї знаходяться у взаємному зв'язку, руйнування одних надає вплив на ін.
Комплексного аналітичного методу контролю ступеня руйнування матеріалівнемає, хоча деякі технології відомі досить добре і з успіхом застосовуютьсяфахівцями. Враховуючи дефіцит в бібліотеках сучасного устаткування і, якправило, мінімальну кількість матеріалу, яку можна використовувати дляаналітичного дослідження, перевагу слід віддавати неруйнуючим методам контролю,що значно звужує область застосування методик, використовуваних в іншихнаукових установах. Попереднє обстеження документів проводять фахівці науковихпідрозділів з метою визначення ступеня його руйнування і підбору оптимальноможливих методів консервації, вироблення рекомендацій для художників-реставраторів[21, с. 10–13].
Які будь-яка інша діяльність, реставрація має об'єкт відновлення і мету,відповідно до якої здійснюється цей процес. У відповідності до цільовогопризначення, реставрація вирішує такі завдання: відновлення фізичної цілісностідокумента; усунення причин швидкого старіння документа (активні хімічніречовини, біологічні шкідники, механічні навантаження); відновлення міцностіпаперового носія; усунення причин, що викликають спотворене естетичнесприймання документа.
Увирішенні конкретних завдань реставрація дотримується обумовлених принципів.Принципи реставрації виражені такими основними положеннями. По-перше, дореставрації вдаються у випадках її неминучості. Найчастіше це відбуваєтьсятоді, коли зруйнування документа не дозволяє далі його використовувати, якщоіснує небезпека втрати цілісності документа, наявні ознаки прискореногоруйнування. По-друге, реставрація недопустима без належної кваліфікаціївиконавця, без знання природи, структури, властивостей документа, характерувпливу застосованих речовин та способів обробки. По-третє, реставрація повинназдійснюватися за попередньою кваліфікаційною оцінкою стану і особливостейдокумента.
Уреставрації слід додержуватися принципу «не шкодити». Не допускаютьсяреставраційні втручання, небезпечні для цілісності документа, перекручення йогозмісту або прискорення старіння.
Реставраціяимеет целью исключитьили приостановить процесс разрушения, возвратить документу некоторые утраченныеим свойства, придать прочность и эластичность бумаге, дополнить утраченныечасти материалом, не уступающим по свойствам материалу оригинала. Реставрація недопустима без точного знанияприроды, структуры и свойств документа, характера действия применяемых приреставрации веществ и методов обработки. Особое внимание следует уделять выборуматериалов. Желательно, чтобы они были по природе и внешнему виду такие, как вреставрируемой книге. В дальнейшем может возникнуть необходимость повторнойреставрации, поэтому все операции по укреплению, восстановлению утраченныхчастей бумаги, кожи, пергамена должны быть обратимыми, т. е. обеспечивающимивозможность удаления всех материалов предыдущей реставрации без ущерба длякниги [16, 247–264].
Заумов дотримання режиму зберігання особливо цінні документи, як правило, не потребуютьспеціальної консерваційної обробки, оскільки носієм інформації здебільшого єтривкий ганчірковий папір, а доступ читачів до них обмежений. Будь-якепошкодження таких документів є свідоцтвом недбайливого поводження з ними аборезультатом некваліфікованого відновлення.
Консерваційно-відновлювальніроботи щодо особливо цінних документів пов'язані з певним ризиком, оскількистаровинні природні матеріали (ганчірковий папір, пергамен, шкіра рослинногодублення та ін.), що руйнуються, іноді намагаються врятувати або зміцнити задопомогою нових синтетичних речовин та клеїв. їхня фізико-хімічна взаємодіяможе спричинити нові пошкодження та погіршення загального фізичного станудокумента, що, у свою чергу, потребує реставрації та консервації, які дорого коштують.Тому, визначаючи доцільність та методи консерваційно-відновлювальних робіт щодоособливо цінних документів, слід пам'ятати головний принцип реставрації «Головне– не зашкодити» [9, с.99].
/>/>Реставрація документів, у якихчергуються повністю зруйновані та частково пошкоджені ділянки паперу, пов'язаназ великими труднощами. Пошкодження хімічніспричиняються кислотами,лугами, солями. Дія кислих газів помітніша на краях аркуша, що мають підвищенукрихкість, жовтизну. Пошкодження водоюлегко визначається за слідамипідмочування, розмитим текстом, деформацією паперу. Намокання паперу частопризводить до «цементування» документів – склеювання окремих аркушіву монолітний блок. Пошкодження вогнеммають типові зовнішні ознаки:сліди обвуглювання, сажеві забруднення, пошкоджений текст.
Діяруйнівних факторів змінює структуру паперу, призводить до деструкції органічнихречовин документа та утворення продуктів розпаду. Подальше зберігання івикористання таких документів загрожує повним зруйнуванням. Тому реставраційніроботи по можливості слід розглядати як невідкладні [22, с.8].
Реставрація має на меті не тільки припинити процес руйнування, але іповернути документам деякі втрачені ним властивості, доповнити зруйнованічастини матеріалом, не поступливим матеріалу оригіналу. Надалі може виникнутинеобхідність повторної реставрації, тому всі операції повинні бути оборотними,тобто що забезпечують можливість видалення матеріалів попередньої реставраціїбез збитку для книги.
Якщо у документів немає пошкоджень, достатні промивка дистильованоюводою, нейтралізація надмірної кислотності, створення лужного резерву,блокування дії іонів важких металів, введення в основу документа безпосередньоабо через клеї різних біоцидів або репелентів, дезінфекція і дезінсекція. Колиє пошкодження, проводиться відновлення і (або) поліпшення експлуатаційнихвластивостей, а також форми і зовнішнього вигляду документа.
Існують загальновизнані і широко використовувані ручні, так званікласичні методи реставрації. Крім того, в кінці 20 в. стали застосовуватисямеханізовані методи реставрації. Їх вибір визначається реставратором длякожного конкретного випадку.
Документиреставрують шляхом їх очищення, відтворення первинної форми і зміцнення.Видалення забруднень має на увазі механічне, хімічне або ферментне очищення.Для зміцнення основи документів та з метою попередження розпаду паперовоїоснови документів, особливо виконаних на газетному папері,, що реставруються,застосовуються ламінування (напластовування) і імпрегніровання (просочення полімернимиматеріалами). Це сприяє зміцненню основи документа, підвищує його біостійкість,зберігає читаність тексту.
Складноюі трудомісткою є робота з відновлення і закріплення текстів. Відновленнязгаслих текстів, особливо цінних документів, провадиться в лабораторіях, дедокумент освітлюється інфрачервоними чи ультрафіолетовими променями внаслідокчого текст стає придатним для читання і може бути сфотографований. Роботитакого характеру вимагають відповідного обладнання та кваліфікації фахівців. Згаслі(погана видимість) тексти, виконані різними барвниками (чорнилами, олівцем таін.), обробляються спеціальними стабілізаторами (хімічні розчини, зміцнюючибарвники). Рецепт стабілізатора залежить від якості барвника, що зобов’язуєреставраторів проводити попередні аналізи складу барвників [22, с. 33–34].
Заповнити втрачені частини пошкодженого листа паперовою масою дозволяєтак званий метод «доліва». Усунення невеликихмеханічних пошкоджень документа – це ремонт.
Якщовідновлення міцності досягається однією операцією, не рекомендуєтьсязастосовувати для багаторазового зміцнення кілька засобів одного призначення.
Усуненнязношених оригіналів фрагментів допустиме лише у тих випадках, коли вони ненесуть інформації, та їх втрата не впливає на загальний стан документа.
Реконструкціїпідлягають втрачені фрагменти, що не збереглися, але необхідні як складовічастини для забезпечення міцності фізичної цілісності зовнішнього виглядудокумента. Реконструйовані об’єкти неварто спеціально маскувати під справжні частини документа тонуванням, штучнимстарінням або іншими прийомами. При виборі реставраційних матеріалів і речовинперевага віддається міцним, довговічним, нешкідливим.
Застосуванняу реставрації неперевірених способів, а також матеріалів та препаратівневідомого складу, не допускається. При реставрації документа особливої увагиповинно надаватися збереженню тексту. Всі частини і фрагменти документа, якінесуть інформацію, повинні залишатися недоторканими.
Основнийкритерій реставрації – якість відновлювальних робіт. Кількісні показникиреставрації та пов’язані з ними продуктивність, вартість, трудомісткість робітвідіграють другорядну роль при реставрації цінних документів і повинніоцінюватися з позицій якості та кінцевого результату.
Загальніпринципи реставрації універсальні, фізичний стан та пошкодження документівзавжди конкретні. У реставраційній практиці існують загальновідомі і широковикористовувані методи і способи, які називають класичними. Проте варто пам’ятати,що універсальних методів реставрації, придатних для всіх випадків, не існує. Укожному конкретному випадку реставратори повинні творчо поєднувати обов’язковедодержання принципів реставрації з індивідуальним підходом до кожногодокумента, знаходити найбільш прийнятний для зруйнованого документа шляхвідновлення [22, с. 23–25].
Такимчином, реставрація є важливою умовою відновлення і збереження пошкодженихдокументів. Реставраційні роботи завжди досить широко використалися, однак, насучасному етапі вони набувають особливого значення, вимагають значногопідвищення якості та збільшення обсягів через прискорення старіння паперу,шкідливого відношення до документів під час використання.
Висновки
Дослідженняпідтвердило, що питання консервації і реставрації є дуже важливими і достатньопроблемними, особливо для України. Якщо в всьому світу цю проблему практичновирішують на державному рівні, то в Україні вона тільки починається, що зовсімне відповідає вимогам часу. Практика показала, що вирішувати проблеми,пов’язані з забезпеченням консервації і реставрації документів, необхіднокомплексно, на загальнонаціональному рівне.
Цілкомочевидно, що першочерговим завданням є розробка і затвердження новоїНаціональної програми збереження бібліотечних фондів. У сучасних умовахнестабільного і обмеженого фінансування це є досить складним завданням. Протейого слід вирішувати цілеспрямовано, за єдиним структурованим планом,використовуючи фінанси держави, регіонів, благочинних фондів, меценатів іспонсорів у досягненні мети. Підготовку Програми слід розпочинати з розробки ізатвердження на державному рівні концепції збереження бібліотечних фондів. Дорозробки концепції і Програми збереження обов’язково слід залучити провіднихспеціалістів національних, державних та інших бібліотек країни, які мають фондиз глибокою ретроспективою. Велику користь у зазначеному процесі нададуть і небібліотечні фахівці, бо у розробці Національної програми збереження так самозацікавлені різні міністерства і відомства, установи та організації, які так чиінакше пов'язані з проблемами консервації і реставрації документів на різнихносіях інформації. Національна програма обов’язково має бути довгостроковою і поступово охопити усі бібліотеки Українибудь-якого підпорядкування. Заходи по збереженню, що будуть закладені вНаціональну програму, мають сприяти розширенню доступу користувачів доінформації шляхом застосування сучасних засобів копіювання, консервації іреставрації документів.
Одниміз головних принципів формування Національної програми має стати їїкомплексність. Використовуючи набутий досвід, а також досвід зарубіжних країн,зокрема Росії, вже зараз можна визначити основні розділи Програми. В рамкахПрограми (або окремо від неї) вбачається необхідною розроблення низкирегламентуючих документів фондового спрямування. Це, зокрема. «Положенняпро бібліотечний фонд України». Серйозною проблемою є відсутність вУкраїні документів, що регламентують використання у бібліотеках друкованихвидань, насамперед рідкісних і цінних. Адже дуже часто вимоги бібліотечнихспеціалістів щодо обмеження користування раритетами, надання документів длякопіювання за межами бібліотек користувачі вважають примхами бібліотекарів абонавіть порушенням їх прав і спробою обмежити доступ до інформації. Саме томуконче необхідне розроблення регламенту «Використання документів постійногозберігання у бібліотеках України». Відповідний документ має визначити межівикористання видань; умови видачі архівних видань з національних і державнихкнигосховищ, припустиму кількість копіювання, правила роботи з документамитощо. Він також має закріпити права та обов'язки бібліотечних фахівців ікористувачів щодо забезпечення збереженості документів постійного («вічного»)зберігання. У відносинах з користувачами корисним було б також «Положенняпро книжкові пам'ятки».
Надержавному рівні необхідне затвердження такого документа як «Порядокстворення страхового фонду документів, що є національнім науковим, культурним іісторичним надбанням». Значною мірою ускладнює роботу бібліотеквідсутність "Інструкції по вилученню документів з фондів бібліотек України".Саме відсутність її деінде створює конфлікти з контролюючими органами, та йпевною мірою шкодить складу фондів.
Вцілому, необхідна цілеспрямована діяльність по створенню належних умов дляконсервації і реставрації документів, особливо найважливішої частининаціонального надбання бібліотечного фонду. Консервації і реставрація – справадуже серйозна, і до неї слід відноситися саме так всім тим, хто несе за цевідповідальність. У суспільстві повинні існувати підтримка і можливість для постановкиі обговорення спірних питань збереження – зокрема тих, які можуть бутиполемічними, або провокаційними. Подібні дебати корисні і розумні, особливо длятих організацій, які із-за свого національного статусу і позиції вважаютьсяздатними на керівництво і провідну роль в збереженні в цій країні.
Список використаних джерел
1. Библиотечная энциклопедия / Ред. Ю.А. Гриханов идр.; Рос. Гос. б-ка. – М.: Пашков дом, 2007. – 1299 с.
2. Васильченко М.П. Бібліотечні фонди: Навч. посіб. /М.П. Васильченко, Н.М. Кушнаренко, В.А. Мільман. – Х.: Основа, 1993. – 152 с.
3. Вебер Х., Дерр М. Оцифровка как метод обеспечения сохранности? // Научно-техническиебиблиотеки. – 1998. – № 10. – С. 6–36.
4. Використання у бібліотеках сучасних технологійкопіювання документів: Метод. поради. – Х.: ХДНБ, 2004. – 19 с.
5. Гигиена и реставрация библиотечных фондов: Практ. пособие / ГБЛ. – 2-еизд… перераб. и доп. – М.: Книга, 1985. – 160 с.
6. Добрусина С. Обеспечение сохранности документов в век цифровых технологий// Бібліотечнийвісник. – 2008.– № 3. – С. 11–15.
7. Дослідження впливу біоцидних препаратів на старінняреставраційних паперів: Метод. рек. / Держкомархів україни УНДІАСД; Ін-тмікробіології вірусології ім… Д.К. Заболоцького НАН України; ВАТ «Українськийнауково-дослідний ін.-т паперу»; Уклад.: О.П. Володіна, Н.М. Жданова, Л.М.Канарьова та ін. – К., 2005. – 35 с.
8. Збереження бібліотечно-інформаційних ресурсівУкраїни: нова політика і нові технології: Матеріали Всеукр. наук.-практ. конф.,20–22 листоп. 2006 р. / Харк. держ. наук. б-ка ім… В.Г. Короленка; Уклад.:В.В. Мірошникова, О.П. Куніч. – Х., 2007. – 184 с.
9. Збереження документів у публічних бібліотекахСхідної України: Огляд діяльності / Харк. Держ. Наук. Б-ка ім… В.Г. Короленка;Уклад.: М.М. Задорожнюк, О.Б. Стогній. – Х., 2006. – 18 с.
10. Інноваційні технології збереження докуметнихфондів: запобігання надзвичайній ситуації у бібліотеці, шляхи її подолання: Зб.Наук. Праць. Вип. 17 / НАН України. Нац. Б-ка України ім… В.І. Вернадського,АБУ. – К., 2007. – 170 с.
11. Ковальчук Г. Створення електронних інформаційнихресурсів книжкових пам’яток в НБУВ // Бібліотечний вісник. – 2008.– № 3. – С. 3–10.
12. Консервация документов. Общие требования: ГОСТ 7-50-2002. Введен01.01.2003 //Стандарты по библиотечно-информационной деятельности. – СПБ:Профессия, 2003. – 574 с.
13. Консервация документов. Термины и определения: ГОСТ 7.48-2002. Введен01.01.2003 //Стандарты по библиотечно-информационной деятельности. – СПБ:Профессия, 2003. – 574 с.
14. Консервация и реставрация книг: Метод. рек. /Сост. Стеблевский В.И.,Николаев Н.К. – М.: ВГБИЛ, 1987. – 210 с.
15. Мірошникова В. Комплексна система консервації тарепрографії бібліотечних фондів в Україні: принципи організації // Бібліотечнапланета. – 2006. – № 4. – С. 12–15.
16. Муха Л.В., Затока Л.П. Центр консервации и реставрации Национальнойбиблиотеки Украины им. В.И. Вернадского: достижения, задачи, перспективы (к15-летию создания) // Библиотеки национальных академий наук: проблемыфункционирования, тенденции развития: Науч.-практ. и теорет. сб.; Вып. 5. – К., 2007. – С. 247–264.
17. Новікова Г.М. Збереження документів у бібліотекахі архівах: Метод. рек. – К., 2006. – 56 с.
18. Организация регионального центра консервации библиотечных фондов вбиблиотеке: Нормативно-технологическая документация /Рос. Нац. Б-ка; Сост. С.А.Добрусина, Е.С. Чернина. – СПб, 2001. – 52 с.
19. Проблеми формування та використання бібліотечнихфондів публічних бібліотек України: Зб. наук. статей Всеук. наук.-практ.конференції директорів держ. та обл. універ. наук. б-к, 3-7 верес. 2007 р., м.Севастополь АРК. – К.: ДЗ «НПБУ», 2006. – 104 с.
20. Програма збереження бібліотечних та архівнихфондів на 2000–2005 рр. // Бібліотечний вісник. – 1999.– № 6. – С. 5–10.
21. Раритетним виданням – друге життя // Бібліотечнапланета. – 2007. – № 2. – С. 10–13.
22. Реставраційні та палітурні роботи у бібліотеках: Метод.поради /Хар. держ. наук. б-ка ім… В.Г. Короленка; Уклад.: М.М. Задорожнюк таін… – Х., 2003. – 58 с.
23. Справочник библиотекаря / Науч. ред. А.Н. Ванеев, В.А. Минкина. – 3-еизд., перераб. и доп. – Спб.: Профессия, 2007. – С. 88–94.
24. Столяров Ю.Н. Как сохранить библиотечный фонд: Секреты старогокнигохранителя: Учебн.-метод. пособ. – 2-е изд… дораб. и доп. – М.: Изд-во ИПОПрофиздат, Изд-во МГУКИ, 2001. – 256 с.
25. Уотерс П. Сохранение библиотечных документов в электронный век //Библиотечное дело. – 2003. – № 5. – С. 21–24; 2003. – № 6. – С. 28–30; 2003. –№ 7. – с. 30–33.
26. Ураження документів плісеневими грибами та заходиз охорони праці під час роботи з ушкодженими документами: Метод. рек. /Деркомархів України. УНДІСД; Ін-т мікробіології і вірусології ім. Д.К.Заболоцького НАН України; Уклад.: О.П. Володіна, Н.М. Жданова, Т.О. Кондратюк.– К., 2005. – 32 с.
27. Черепанова Л. Микрофильмирование: сохранность фондов и созданиестрахового фонда // Бібліотечний вісник. – 2006.– № 6. – С. 52–54.
28. Черепанова Л. Опыт страхового микрофильмирования в Российскойгосударственной библиотеке // Бібліотечний вісник. – 2008.– № 5. – С. 24–29.
29. Шульженко С. Документальна пам'ять України:проблеми збереження і використання // Вісник Книжкової палати. – 2006. – № 4. –С. 34–36.
30. Шульженко С. Перенесення на альтернативні носіїінформації як засіб збереження бібліотечних фондів // Вісник Книжкової палати.– 2007. – № 10. – С. 28–29.
31. www.nplu.kiev.ua – сайт Національної парламентськоїбібліотеки України
32. korolenko.kharkov.com/21/htm – сайт Харківської державноїнаукової бібліотеки ім. В.Г. Короленка.