--PAGE_BREAK--1.4 Методи дослідження
Методика суспільно-географічного дослідження зовнішніх зв’язків країни дозволяє виділити наступні етапи: перший етап — виявлення та розкриття теоретичних аспектів формування зовнішніх зв’язків країни та механізмів їх функціонування, який включає визначення суспільно-географічної сутності зовнішніх зв’язків та обґрунтування чинників формування зовнішніх, передусім зовнішньоекономічних зв’язків країни; другий етап — системно-структурний аналіз зовнішніх зв’язків країни, який включає передусім аналіз торговельних, інвестиційних та соціальних зв’язків; третій етап — розробка концептуальних основ вдосконалення територіальної організації зовнішніх зв’язків країни.
Суспільно — географічний підхід у дослідженні зовнішньоекономічних зв’язків України з Туреччиною базується на динаміціта просторових аспектах таких показників як: 1) обсяги зовнішньоторговельного обороту, експорту, імпорту товарів і послуг та закордонних інвестицій; 2) товарна структура експорту та імпорту товарів і послуг; 3) галузева структура закордонних інвестицій; 4) географічні напрямки експорту та імпорту товарів, послуг, закордонних інвестицій.
Просторовий аналіз статистичних показників дозволяє визначити місце і роль міждержавних зв’язків Україна –Туреччина в загальній системі зовнішніх зв’язків з, що беруть активну участь у міждержавному поділі праці, підприємства країн, які відіграють найбільшу роль у двосторонніх зв’язках і виходять на мезорівень (обласний або земельний), простежити територіальну структуру СП.
Найбільш актуальними методами дослідження, які використовувались в даній роботі є метод аналізу, та обробки даних, який відображено у формі таблиць та графіків.
РОЗДІЛ 2. ХАРАКТЕРИСТИКА ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНИХ ЗВ’ЯЗКІВ УКРАЇНИ З ТУРЕЧЧИНОЮ
2.1
Розвиток торгівельно-економічного співробітництва
між Україною та Туреччиною
Співробітництво з Турецькою Республікою має особливе значення для самоствердження України на регіональному і глобальному рівнях. Обидві держави є взаємодоповнюючими сторонами транспортно-комунікаційного коридору, котрий зв’язує Європу з Азією в єдину магістральну систему. Саме тому українсько-турецькі відносини співробітництва висуваються на першорядні позиції. Перспективи і наслідки такої взаємодії настільки важливі, що роблять Україну бажаним політичним і економічним партнером для будь-якої держави — учасника міжнародного співтовариства.
Крім того, національні інтереси України і Туреччини суттєво співпадають у формуванні оптимального балансу сил у новій геополітичній ситуації, що склалася в регіоні після розпаду СРСР. Туреччина — ключова держава для України у розвиткові взаємин із країнами Східного Середземномор’я та Близького Сходу. Зустрічний рух України і Туреччини зумовлений також комплементарністю їхніх економік, співпрацею у форматі Організації чорноморського економічного співробітництва (ОЧЕС).
Головними стратегічними інтересами України в Чорноморському регіоні є диверсифікація джерел енергопостачання за рахунок ресурсів Каспію, вихід на великі ринки країн регіону через розбудову зручних та безпечних трансрегіональних транспортних комунікацій. . Інтереси Туреччини й України багато в чому можуть збігатися в пошуку балансу сил у новій геополітичній ситуації, що склалася в останні роки.Між Україною і Туреччиною існує багато спільного: обидві країни визнають політичну погоду в Чорноморському регіоні, мають однакову стратегічну мету, зокрема вступ до Євросою-зу та розбудову (на різних рівнях) відносин з НАТО. Україну цікавить розвиток двосторонніх торговельно-економічних відносин, у тому числі продаж Туреччині зброї. Регулярні взаємні візити на вищому рівні з часу здобуття Україною незалежності -запорука вдосконалення різновекторних добросусідських контактів. Так, за останні роки було поповнено новими документами договірно-правову основу україно-турецьких відносин, що має істотно сприяти розширенню співробітництва двох держав у економічній, енергетичній, юридичній та інформаційній сферах— міжурядову угоду про взаємний захист інформації і матеріалів, обмін якими здійснюється в процесі співробітництва в галузі оборонної промисловості; Міжвідомчу угоду про співпрацю в галузі фармацевтичної промисловості, Угоду про співробітництво в галузі обміну інформацією між Українським національним інформаційним агентством Укрінформ та Анатолійським агентством.
Україна і Туреччина домовились спільно зміцнювати стабільність і безпеку в районі Чорного моря та Причорномор'я, а також разом боротися з тероризмом. З цією метою вони імплемен-туватимуть Документ про заходи зміцнення миру і безпеки у військово-морській сфері на Чорному морі, а також використовуватимуть потенціал Чорноморського військово-морського об'єднання (BLACKSEAFOR). У спільній заяві обох президентів зазначається, що Україна і Туреччина домовилися використовувати транзитний потенціал Чорного моря і розвивати транспортну галузь у межах Організації Чорноморського економічного співробітництва (ОЧЕС). При цьому обидві країни мають на меті інтегрувати транспортну інфраструктуру Чорного моря з Транс'європейською транспортною мережею.
Фактором зближення є прагнення Туреччини надати допомогу Україні в облаштуванні кримських татар. Туреччина підтвердила, що профінансує придбання тисячі квартир для кримських татар-репатріантів, які повернулися в Україну.
Україна і Туреччина мають вагомі спільні геополітичні інтереси, зокрема збереження екології Чорного моря, ідентифікація транспортних шляхів, насамперед нафтопродуктів. Водночас із зацікавленістю обох країн в розвитку різноманітних зв'язків вагомим є забезпечення національних інтересів.
Ключовою темою україно-турецької співпраці має стати подальше посилення двостороннього партнерства, пошук шляхів для поновлення його конкретними справами та проектами.
За своїм туристично-рекреаційним потенціалом Україна має всі можливості стати туристичною державою світового рівня. Розширення міжнародних зв`язків відкриває нові шляхи для просування національного туристичного продукту на світовому ринку, залучення його до світового інформаційного простору та передового досвіду організації туристичної діяльності.
Україна відкрита для міжнародного туристичного співробітництва, яке повною мірою віддзеркалює загальноєвропейські інтеграційні політичні та соціально-економічні процеси, враховує основні загальнонаціональні пріоритети. Виходячи з національних інтересів, міжнародна туристична політика України є багатовекторною; вона реалізується на засадах економічної доцільності та взаємовигідної співпраці з конкретною країною або регіоном, враховує особливості певного туристичного ринку.[3]
Турецька Республіка на сьогоднішній день є одним з найважливіших партнерів України в галузі туризму. Співробітництво в цій сфері між обома країнами відбувається згідно з Угодою між Урядом України і Урядом Турецької Республіки про співробітництво в сфері туризму, підписаною 30 травня 1994 року. Державна служба туризму і курортів України, яка наразі є підрозділом Міністерства культури і туризму України, активно співпрацює з Міністерством культури і туризму Турецької Республіки. Україна і Туреччина вже довгий час плідно співпрацюють у туристичній сфері. Це і постійні двосторонні контакти на рівні керівників обох Міністерств культури і туризму, і співпраця в рамках Міжнародних організацій, зокрема, Організації чорноморського економічного співробітництва, Всесвітньої туристичної організації тощо.
Ще одним важливим напрямом співробітництва між обома країнами в галузі туризму є постійний обмін інформацією щодо туристичних можливостей України і Турецької Республіки, участь зацікавлених підприємств двох країн у туристичних виставках, ярмарках, салонах і біржах, що проводяться на їх територіях, спільні інвестиційні проекти тощо.
Приємно відзначити, що українці є частими гостями Турецької Республіки, знають і люблять її. Водночас турецькі громадяни, на жаль, набагато рідше відвідують Україну. І наше першочергове завдання полягає в тому, щоб привернути увагу якомога більшої кількості турецьких туристів до України. В тому числі, й за рахунок підвищення привабливості українського туристичного продукту для турецького споживача, зокрема, шляхом створення маршрутів і турів, що користувалися би попитом на турецькому туристичному ринку, а також розвитку етнічного туризму (насамперед, у Кримському регіоні), яхт-туризму, лікувального туризму тощо.
Важливе місце в двосторонніх відносинах займає взаємодія в транспортній сфері.Співпраця між Україною та Туреччиною в транспортній сфері здійснюється в рамках багатосторонніх та двосторонніх угод, зокрема, „Угоди про міжнародні автомобільні перевезення між Урядом України та Урядом Турецької Республіки”, „Угоди між Урядом України та Урядом Турецької Республіки про повітряне сполучення”, „Угоди між Кабінетом Міністрів України і Урядом Турецької Республіки про співробітництво в галузі залізничного транспорту” тощо.
З метою забезпечення ефективності цієї співпраці, на постійній основі триває діалог між фахівцями даної сфери, зокрема проводяться засідання українсько-турецької робочої групи з питань торговельного судноплавства, а також засідання Змішаної українсько-турецької комісії з питань автомобільних перевезень пасажирів та вантажів (останнє засідання Комісії відбулось в Києві у квітні 2008 року).У лютому 2008 р. в Анкарі відбулися двосторонні експертні консультації представників Міністерства транспорту та зв’язку України та Туркзалізниці з погодження проекту двосторонньої угоди про організацію міжнародного прямого вантажного залізнично-паромного сполучення між Україною та Туреччиною.
Україна запросила Туреччину до співпраці в рамках міжнародного проекту поїзду комбінованого транспорту «Вікінг» (сполученням Одеса-Клайпеда). 23-24 жовтня 2008 в Києві відбулось засідання країн – членів проекту, у якому також взяла участь делегація турецької сторони. Приєднання Туреччини до даного проекту відкриє можливість транспортування турецьких товарів територією України до Балтійського моря і далі в Європу.
2.2 Характеристика торгівлі товарами між Україною та Туреччиною
Останніми роками Туреччина міцно укріпилася як один з найважливіших торгівельних партнерів нашої держави. Якщо одразу після встановлення дипломатичних відносин у 1992 р. обсяги торгівлі товарами між Україною і Туреччиною складали близько 120 млн. дол. США на рік, то, починаючи з 1995 р., цей показник стабільно перевищував 1 млрд. дол. США і досягнув у 2008 р. свого максимального рівня – 6,583 млрд. дол. США, у т.ч. експорт – 4,633 млрд. дол. США, а імпорт – 1,950 млрд. дол. США.[2]
За даними Держкомстату України, торгівля товарами між Україною та Туреччиною протягом 1994–2008 рр. характеризувалася поступовим зростанням кількісних показників обсягу.
Туреччина займає друге місце (після Росії) серед основних споживачів українських експортних товарів. Характерною рисою українсько-турецьких торгівельних відносин є постійне позитивне сальдо для України.
Товарообіг за даними Туреччини(2008 р.). За даними Комітету з питань зовнішньої торгівлі Турецької Республіки у 2008 р. товарообіг між Туреччиною та Україною становить 8,289 млрд. дол. США, у т.ч. експорт – 6,106 млрд. дол. США (Україна зайняла 8 місце серед основних торгівельних партнерів Туреччини), імпорт – 2,183 млрд. дол. США (15 місце), позитивне для України сальдо становить 3,923 млрд. дол. США.[2]
Табл.1 Динаміка торгівлі товарами між Україною та Туреччиною
(млн. дол. США
)[1]
У 2008 році обсяги експорту збільшувалися, в основному, за рахунок:
· поставок металопродукції;
· продукції хімічної промисловості;
· продукціясільськогосподарського призначення.
Зростання експорту відбулося за рахунок збільшення поставок традиційних товарів, а саме, поставки чорних металів збільшилися на 26 %, зернових культур – у 2,4 рази, жирів та олій – у 4 рази, плодів та горіхів – на 59%, продуктів неорганічної хімії – у 2,2 рази, добрив – на 20%, алюмінію та виробів з нього – майже у 2 рази.
Водночас, відбулося скорочення поставок котлів, машин, апаратів і механічних пристроїв – на 69 %; насіння та плодів – 31%, органiчних хiмiчних сполук – 43,2%, ефірних олій – 87%, папіру та картону – 68%, свинцю та виробів з нього – на 93%.
Імпорт зріс за рахунок збільшення поставок:
· автомобілів;
· мінералів;
· металопродукції.
Серед товарів, що імпортувались з Туреччини у 2008 році, значна частка припадала на:
· наземні транспортні засоби;
· котли, машини, апарати і механічні пристрої;
· одяг, полімерні матеріали, пластмаси;
· вироби з чорних металів;
· сіль, сірку;
· штукатурні матеріали, цемент;
· електричні машини та устаткування;
· їстівні плоди та горіхи, цитрусові;
· енергетичні матеріали, нафту та продукти її перегонки.
Імпорт зрісза рахунок збільшення поставок засобів наземного транспорту на 71 %, одягу текстильного – майже у 8 разів, одягу трикотажного– у 4,5 рази, полімерних матеріалів та пластмас – у 2 рази, плодів та цитрусових – на 45%, котлів машин та механічних апаратів – на 54%, виробів з чорних металів – на 86%.
Найбільш відомими українськими компаніями, які здійснюють експорт своїх товарів до Туреччини є “Індустріальний союз Донбасу”, завод імені Ілліча, “Азовсталь”, “Запоріжсталь”, “Азовмаш”, “Криворіжсталь”, Сумське НВО ім. Фрунзе, “Мотор-Січ”, Одеський припортовий завод, концерн “Стирол” тощо.Серед турецьких компаній, які здійснюють поставки товарів або інвестиції в Україні, слід зазначити “Евйап”, “Бета”, “Ефес”, “Тюрксель”, “Айгаз”, “Текнотес”, “Віта-Україна”, “Ата і Колінз”, “Улькер” тощо.
Співпраця в енергетичній сфері є важливим напрямком двостороннього співробітництва між нашими країнами і спрямована, насамперед, на забезпечення енергетичної безпеки двох країн.
Ця діяльність здійснюється в рамках Угоди між Кабінетом Міністрів України та Урядом Турецької Республіки про співробітництво в галузі енергетики від 7 червня 2005 року. Основні напрямки співробітництва визначаються двосторонньою Робочою групою з питань енергетики, яка провела вже два засідання. Чергове, третє засідання планується провести в першому кварталі 2009 року.
Перспективними напрямками двостороннього співробітництва в енергетичній сфері є спільний пошук родовищ і видобуток нафти та природного газу в акваторії Чорного моря, реалізація спільних проектів у галузі поновлюваної енергетики та у вугільній промисловості, участь української сторони в розбудові сектора атомної енергетики Туреччини. Перспективним є залучення сектору українського енергетичного машинобудування до розбудови інфраструктури в Туреччині. Суттєвих успіхів у цій сфері досягло «Сумське НВО ім.Фрунзе», яке бере участь у будівництві компресорних станцій на турецьких газогонах.[3]
2.3 Характеристика торгівлі
послугами
між Україною та Туреччиною
У 2008 році обсяги торгівлі послугами склали 404,16 млн. дол. США (+30,22 %), в т.ч. їх експорт становить 197,64 млн. дол. США (+56,6 %), а імпорт – 206,52 млн. дол. США (+15,3 %).
У 2008 році експорт послуг на 82,8 % складався з послуг транспорту та зв'язку, 9,56 % – найм та послуги юридичним особам.
Імпорт на 81,6 % складався з послуг транспорту та зв'язку, 7,5% — послуги, пов'язані з фінансовою діяльністю, 5,13% — найм та послуги юридичним особам.
Четвертий рік поспіль рік поспіль наша країна має негативний баланс у торгівлі послугами з Туреччиною, який наразі складає 8 млн. 876 тис. дол. США. Це пов’язано, в першу чергу, із значним зростанням українського попиту на туристичні послуги Турецької Республіки.
Табл.2Динаміка торгівлі послугами між Україною та Туреччиною(млн. дол. США
)[1]
Поточний стан у торгівлі послугами:
За 3 місяці 2009 року обіг послуг склав 45,7 млн. дол. США. Експорт склав 27,9 млн. дол. США, імпорт – 17,8 млн. Сальдо позитивне і складає 10,1 млн. дол. США.[1]
§ Експорт складається:
на 89,18% - з послуг транспорту та зв’язку
4,84% – послуг в операціях з нерухомістю
2,68% – послуг в обробній промисловості
1,22% – послуг у сфері освіти
1,11% – послуг готелів і ресторанів.
§ Імпорт складається:
на 78,12% — з послуг транспорту та зв’язку
5,79% – послуг, пов’язаних з державним управлінням
4,41% – послуг в операціях з нерухомістю
4,4% – послуг, пов’язаних з будівництвом
3,64% – послуг, пов’язаних з охороною здоров’я
2,23% – послуг готелів і ресторанів
1,31% – послуг, пов’язаних з фінансовою діяльністю.
продолжение
--PAGE_BREAK--
2.4 Характеристика двостороннього інвестиційного співробітництва між Україною та Туреччиною
За даними Держкомстату України, станом на 01.04.2008 року в Україні було зареєстровано 488 підприємства з турецькими інвестиціями на суму 124,8 млн. дол. США. За турецькими даними, обсяг турецьких інвестицій в Україні перевищує 200млн. дол. США. [2]Така різниця між українськими та турецькими даними пояснюється тим, що значна частина обладнання для турецьких компаній — інвесторів ввозиться в Україну через посередницькікомпанії інших країн світу. У зв’язку з цим під час проведення статистичного обліку це обладнання відноситься до інвестицій інших країн, а не Туреччини.
Щодо обсягів українських інвестицій в Туреччині, за даними Держкомстату України, вони залишилися без змін і склали 100 тис. доларів (зареєстровано 2 підприємства з українським інвестиційним капіталом). Разом з тим, за даними Казначейства ТР, у Туреччині функціонує 30різноманітних представництв та підприємств з українським капіталом (в основному у сфері транспорту та торгівлі).
Станом на 1 січня 2009 р., сума турецьких інвестицій в Україні склала 133 млн. дол. США (в Україні діє 543 підприємства з турецькими інвестиціями). Найбільші обсягитурецьких інвестицій вкладено у будівельну сферу, харчову промисловість, хімічну та нафтохімічну промисловість, металургію та обробку металів, оптову торгівлю.[1]
Найбільш відомі українські компанії, які мають інвестиції з Туреччини є “Індустріальний союз Донбасу”, завод імені Ілліча, “Азовсталь”, “Запоріжсталь”, “Азовмаш”, “Криворіжсталь”, Сумське НВОім. Фрунзе, “Мотор-Січ”, Одеський припортовий завод, концерн “Стирол” тощо.
Серед турецьких компаній, які здійснюють інвестиціїну діяльність в Україні, слідзазначити “Евйап”, “Бета”, “Ефес”, “Тюрксель”, “Айгаз”, “Текнотес”, “Віта-Україна”, “АтаіКолінз”, “Улькер” тощо.[2]
РОЗДІЛ 3.
ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИН УКРАЇНИ ТА ТУРЕЧЧИНИ
3.1 Проблеми зовнішньоекономічних відносин України та Туреччини
Важливою проблемою є взаємне визнання сертифікатів відповідності, які видаються для експорту та імпорту товарів. Вона є врегульованою, але доводиться при здійсненні експортно-імпортних операцій щоразу отримувати сертифікати у відповідних організаціях обох країн.[4]
Для його розв'язання розпочато офіційні переговори. Можна констатувати, що є політична воля щодо підписання відповідної міжурядової угоди.
Потребує вирішення проблема коригування стратегії розвитку іноземного підприємства з метою накопичення коштів за рахунок прибутку від торговельної діяльності для інвестування спорудження підприємств.
Удосконалення Державного страхування експорту охоплює не тільки більшу частину комерційних ризиків, але і багато видів політичних ризиків. Перелік страхуємих ризиків комерційного і політичного характеру нараховує сотні зобов'язань; у їхньому числі неотримання платежу від імпортера, затримка постачання товару, зміни валютного і ліцензійного контролю в країні-імпортері, експропріація власності, державні перевороти і т.д., тому подальший розвиток державного страхування експорту дуже важлива для розвитку Економічних відносин між Україною та Туреччиною.
3.2 Перспективи
зовнішньоекономічних відносин України та Туреччини
Для подальшого розвитку торговельних відносин потрібно розширити можливості для фінансування. Турецький Ексімбанк готовий шляхом виділення кредитів і застосування страхових програм активніше підтримувати торгівлю між двома країнами. Для цього достатньо гарантій з боку уряду України.
Серед заходів, що сприятимуть створенню передумов для плідного співробітництва в рамках ЧЕС є такі, як подолання або зниження митних бар’єрів, укладення міждержавних угод про режим прибережної торгівлі, створення багатосторонньої системи розрахунків з використанням спільного міждержавного банку відповідних країн, створення ряду прибережних спеціальних (вільних) локальних економічних зон.
Розвиток двостороннього співробітництва між Україною і Туреччиною в науково-технічній сфері є також одним з механізмів рішення актуальної для нашої держави проблеми підтримки і розвитку національного науково-технічного комплексу. У наш час Туреччина направляє значні зусилля для розвитку і модернізації стратегічно важливих високотехнологічних галузей, зокрема аерокосмічної сфери, а також розширення власної науково-технологічної бази. Тому Україна, що володіє відповідним науково-технологічним потенціалом, може вважати Туреччину перспективним партнером і ринком збуту наукомісткої продукції. Сьогодні на базі науково-дослідного «Мармара-центру» в Туреччині працює спільна українсько-турецька науково-дослідна лабораторія.
Одним з перспективних напрямків співробітництва України і Туреччини є військово-промисловий комплекс. Для України Туреччина становить великий інтерес як ринок збуту продукції національного ВПК. Щорічно Анкара витрачає більше 4, 5% ВВП (близько 8 млрд. доларів з 2002 року) на глибоку модернізацію своїх збройних сил. Причина цих витрат, у першу чергу, це зобов'язання перед НАТО, членом якого є Туреччина. Представники українського ВПК беруть участь у перспективних тендерах на поставку танків і озброєння. Економічне співробітництво має велике значення з точки зору забезпечення економіки України альтернативними джерелами енергоносіїв та фінансовими «портфельними» інвестиціями. Регіон може стати також великим споживачем інженерно-технічних послуг України по спорудженню промислових та цивільних об'єктів, транспортної і комунальної структури. За певних умов доцільно буде співробітничати у розвитку трансконтинентальної системи транспорту та зв'язку. Виважена політика дозволить українським підприємствам військово-промислового комплексу одержати необхідні для конверсії кошти від торгівлі військовою технікою, озброєнням та ремонтними послугами.
ВИСНОВКИ
Використовуючи в даній роботі метод аналізу та обробки статистичних можна зробити висновки, що протягом останніх років державними структурами України та Туреччини були створені сприятливі умови розвитку взаємовигідного співробітництва в широкому спектрі напрямків. Найважливішими напрямками спільної діяльності є співробітництво в економічній, науковій галузі і сфері високих технологій.
Проаналізувавши особливості експорту та імпорту товарів та послуг, слід зазначит, що економічні зв'язки України і Туреччини обумовлені не тільки близьким розташуванням держав, але і партнерськими відносинами в ряді перспективних напрямків розвитку обох держав
За обсягами експорту Туреччина є другою країною-партнером України, а основними статтями українського експорту є металопродукція,вироби з чорних металівпродукція хімічної промисловості та продукція сільськогосподарського призначення.В імпортній структурі можна визначити що значна частка припадала на: наземні транспортні засоби, котли, машини, апарати і механічні пристрої, одяг, полімерні матеріали, пластмаси.Обсяги торгівлі товарами між Україною і Туреччиною складаютьу 2008 р.– 6,583 млрд. дол. США, у т.ч. експорт – 4,633 млрд. дол. США, а імпорт – 1,950 млрд. дол. США.[1]
Дуже активно до України залучається інвестиційна діяльність з боку Туреччини станом на 1 січня 2009 р., сума турецьких інвестицій в Україні склала 133 млн. дол. США.[1]
Розвиток двостороннього співробітництва між Україною і Туреччиною в науково-технічній сфері є також одним з механізмів рішення актуальної для нашої держави проблеми підтримки і розвитку національного науково-технічного комплексу.
Економічне співробітництво має велике значення з точки зору забезпечення економіки України альтернативними джерелами енергоносіїв та фінансовими «портфельними» інвестиціями. Регіон може стати також великим споживачем інженерно-технічних послуг України по спорудженню промислових та цивільних об'єктів, транспортної і комунальної структури.
Одним з перспективних напрямків співробітництва України і Туреччини є військово-промисловий комплекс. Для України Туреччина становить великий інтерес як ринок збуту продукції національного ВПК.
Мотиви для зближення України з Туреччиною: необхідність забезпечення транспортування енергоносіїв в і через Україну, компліментарність економік, співпраця в межах ЧЕС тощо. Розвиток партнерських стосунків з Туреччиною, на яку нині припадає близько половини всього обсягу торгівлі України з близькосхідними країнами, слід вести в рамках двостороннього економічного співробітництва, або в межах системи ЧЕС.
Міністерство економіки України відзначило, що сприятиме розвитку двосторонніх взаємовигідних торгово-економічних відносин і готове до тісного співробітництва з Турецькою Республікою для подальшого досягнення позитивних результатів.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. www.ukrstat.gov.ua– Державний комітет статистики України.
2. www.ukrexport.gov.uaКомітет підтримки укрекспорту України
3. www.kmu.gov.ua– Урядовий портал України
4. korrespondent.net-Зовнішня торгівля України в 2006році
5. http://www.kmu.gov.ua/control/publish/article?art_id=5108096-Катерина Кінська, «Урядовий кур'єр»
6. Кныш В. «“Ятаган” для Анкары».//Обзор украинского рынка. 2005, №6.
7. Сірук М. «Турецький гамбіт». // День. 2007, №126
8. Шишкіна В. Сучасні українсько-турецькі відносини: здобутки і перспективи // Актуальні проблеми міжнародних відносин:: Зб. Наук. пр. – Вип. 42, частина І. – К.: Київський національний університет ім. Тараса Шевченка, 2003. – с.47-54.
9. Шишкіна В. Чорноморський вектор зовнішньої політики Туреччини: історична ретроспектива і сучасність // Людина і політика. – 2004. — № 1 (31). – С.12-26.
10. Шишкіна В. Історико-політичні підстави українсько-турецького партнерства // Політика і час. – 2005. — № 5. – С.84-94.Макогон Ю. В. Внешнеэкономическая деятельность и внешнеэкономические связи Украины и Донецкой области // Экономист. – 2001. – № 12. – С. 70–73.
11. Макогон Ю. В. Некоторые проблемы вступления Украины во ВТО / Проблемы развития внешнеэкономических связей и привлечения иностранных инвестиций: региональный аспект. – 2002. – С. 19–27.
12. Макогон Ю., Гохберг Ю., Третьяков С. Деякі державні та регіональні аспекти розвитку зовнішньоекономічних зв’язків // Регіональна економіка. – 2001. – № 3. – С.74–90.
13. Фаминский И. П. Инвестиционный климат и иностранные инвестиции в России / Проблемы развития внешнеэкономических связей и привлечения иностранных инвестиций: региональный аспект. – 2002. – С.15–19.
14. Экономическая неделя. – 2002 г. – 11–17 февраля.
15. Храмов В.О Зовнішньоекономічна політика – К.: 2002 р.
16. Стровский В.И. Внешнеэкономическая деятельность предприятия – М.: 1996 г.
17. Фомичев Б.И. Международная торговля — М.: 2001 г.
18. Гафман Н.Ф. Основы внешнеэкономической деятельности — Харьков, 2001 г.
19. Авдокушин Е.Ф. Международные экономические отношения — М.: Маркетинг, 2001 г.
20. Внешнеэкономическая деятельность. Общ.ред. Кумок С.И., АОЗТ «ВЕЧЕ», М.: 1994г.
21. СергеевП.В. Мировое хозяйство и международные экономические отношения на современном этапе-М.:1998г.
22. Кузнецова Н.В. Регулирование внешнеэкономической деятельности в Украине— Киев.:1998г.
23. Перспективи розвитку зовнішньої торгівлі України. Матеріали конференції. – Київ, 2000.
24. Україна і світове господарство. – Київ, 1999.
ДОДАТКИ
Таблиця 3-4 Стан 2-сторонніх торговельно-економічних відносин Турції та України (2008 р.)[1]
За 5місяців 2008 року обсяг торгівлі товарами склав 2 млрд. 778 млн. 49 тис. дол. США, що на 62 % більше ніж за аналогічний період 2007 року. При цьому експорт склав 2 млрд. 35 млн. 75 тис дол. США (+ 46,5%), а імпорт – 742 млн. 973 тис. дол. США (на 125 %). Сальдо залишається позитивним і складає 1 млрд. 292 млн. 102 тис. дол. США.
Табл.3: Структура експорту товарів за 5 місяців 2007-2008 рр.
(тис. дол. США)
продолжение
--PAGE_BREAK--