Реферат по предмету "История"


Структура та зміст родового циклу в бойків (XIX - поч. XX ст.)

Міністерство освіти і науки України
Тернопільський національний педагогічний Університет
Імені Володимира Гнатюка
Кафедра нової та новітньої історії та методики викладанняісторії
Курсова робота
Структура та зміст родовогоциклу в бойків (XIX — поч. XXст.)
Студента 42 групи
Історичного факультету
В.В. Клапків
Науковий керівник
кандидат історичнихнаук
Л.В. Костюк
Тернопіль — 2010

Зміст
Вступ
Розділ I. Передродовий період
1.1 Поводження «породіллі»
Розділ II. Родовий період
Розділ III. Післяродові обряди
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
Актуальність теми дослідження визначаєтьсямісцем і роллю обрядів у житті бойківської спільноти, становленні та розбудові їхньоїродової обрядової традиції. У досліджуваний період родовий цикл бойків набув чималогодосвіду пов’язаних з родовою обрядовістю. Так що говорячи про родовий період миможемо сказати що саме цей процес був на протязі часу даного дослідження розвивавсянайбільше, через свою природну закритість яка підтримувалася географічним розташуваннямбойків і закритість його населення яке інколи не хотіло розказувати про свої звичаїі обряди — І ось через це ми маємо мало інформації про обрядовість бойків. Можемосказати що у майбутньому ми вже не простежуємо таких випадків родової обрядовостіу бойків, ось чому свідчення про родовий цикл бойків такий цінний, бо його як такогоописаного не має.
Мета даного дослідження є комплексневивчення власне родових обрядів бойків, розкрити основну їхню етапність.
Для досягнення поставленої мети необхідно розв’язатитакі завдання:
· визначити ступінь наукової розробки проблеми та з’ясуватипитання, їхнього дослідження;
· провести аналіз власне передродових обрядів бойків;
· охарактеризувати родовий цикл обрядів;
· визначити етапність післяродових звичаїв бойків
Об’єктом дослідженнявиступає обрядовість української етнічної групи — бойків
Предметом дослідження є звичаї та обрядиродового циклу бойків даного періоду, в контексті розвитку шлюбно-сімейних стосунківбойківської родини.
Історіографія даної роботи.
Першою узагальнюючою працею з даної теми є монографія “Бойківщина"(К., 1983). Однак родовий цикл там висвітлено досить побіжно і має швидше ознайомчийхарактер. Тут автори реконструювали сімейний побут бойків наприкінці ХІХ — початкуХХ ст., висвітлили окремі аспекти звичаєвого права, які регламентували сімейні відносини.
При написанні роботи були використані праці Григорія Дем'яна — кандидата історичних наук, старшого наукового співробітника Інституту народознавстваНАН України у м. Львові (протоколи і рішення громад, сімейні обрядові дійства, шкільніпосвідчення, особисті документи), які дозволили відтворити картину проведення сімейнихобрядових процесів, крім цього торкнутися діяльностішкіл різних періодів: польського, австрійського, радянського.
В 30-х роках ХX ст. розпочали детальніше вивчати сімейну обрядовістьКарпат. Саме їх досліджували Вачевський М.В., Скотний В. Г в працях “ Етнографічнівідомості про Карпати ” (К., 2004) та “Карпатські обряди в Культурі Історії України”.В обох працях простежується певні відомості про карпатську загадкову обрядовістьяка залежить від регіону. Також у цих працях простежується вплив громади на внутрішньо- сімейні стосунки бойків. Подібні проблеми, але в інший хронологічний відрізокчасу, на основі архівних матеріалів висвітлює в своїй монографії Ю. Гошко.
Видатний карпатський етнолог Чорі Ю. у своїй книзі детально висвітливструктуру і функції родини, сімейні взаємовідносини та сімейну обрядовість гуцулів,бойків, лемків.
В ХХ ст. в історіографію додали Долішний М.І., Козоріз М.А. тапольський дослідник Станіслав Вінценз. Мікловда В.П. у статті “ Племена бойків вУкраїні: перспективи розвитку внутрішньо сімейних обрядів бойків в сьогоденні ”найповніше дослідили питання трансформації обрядовості у Катпатській Україні. ГринівЛ., Мацола В. у нарисі “ Розвиток в Українських Карпатах // Проблеми національноїсамосвідомості ” на основі шлюбно-майнових відносин довів існування пережитків«матріархату» на Закарпатті. Він свої дослідження грунтував на ролі Баби- повитухи.
бойківська етнічна група обряд
Методологічну основу курсової роботи становлять принципи історизму, об’єктивності, системності, порівняльно-етнографічний.
Методи дослідження.Роботу виконано з використанням таких методів як: проблемно-хронологічний, системний,історико-типологічний, ареально-географічний які дозволяють провести всебічний науковийаналіз проблеми.
Хронологічні межі дослідження визначеніпоч. ХІХ — 30-ми роками ХХ ст. Початок цього періоду пов’язаний з активним зборометнографічного матеріалу на території Бойківщини, який до цього часу майже не проводився,кінець його припадає на першу половину XX ст. — із приєднанням Західної Українидо УРСР, що спричинило радикальні зміни в духовній культурі бойків.
Географічні межі дослідження. Бойківщиназнаходиться в гірській системі західної частини Українських Карпат. На основі етнографічнихта мовно-діалектичних даних можна стверджувати, що на кінець ХІХ — початок ХХ ст.бойки проживали між рікою Ломницею на Сході і верхів’ям Сяну на Заході, північнумежу становлять передгір’я Карпат південніше Дністра, південну — Полонинський хребетміж верхів’ями рік Ужа і Тересви на Закарпатті. За сучасним адміністративним поділомвказана територія охоплює південно-західну частину Рожнятівського і майже весь Долинськийрайони Івано-Франківської області, Сколівський, Турківський, південну смугу Стрийського,Дрогобицького, Самбірського і більшу частину Старосамбірського районів Львівськоїобласті, північну частину Межигірського і Великоберезнянського районів та весь ВоловецькийЗакарпатської області.
Наукова новизна полягає у відображеннімаловідомих, мало досліджуваних фактів, та аспектів структури родової обрядовостібойків, та у її актуалізації на сучасних етапах незалежності України. А також урозкритті теоретико-методологічних основ його наукового вивчення і виявлення основнихнапрямків для практичної діяльності даного дослідження.
Теоретичне значення. Дане дослідженнярозкриває родовий обряд бойків. Тому воно може слугувати доповненням до інших науковихпраць.
Практичне значення. Полягає у можливостіїї застосування для створення науково — узагальнюючих праць про бойківську обрядовість,для дослідження специфіки в обрядовості Карпатського регіону, доповненням до навчальнихдосліджень, при розробці доповідей, статей, рефератів.
Структура курсової роботи складаєтьсяз вступу (містить історіографічні матеріали які були використані у даному дослідженні),трьох розділів, висновку, та списку використаних джерел.
Розділ I. Передродовий період1.1 Поводження «породіллі»
Родові обряди бойків відображають епоху давніхвірувань. В їх основі лежить трудова обумовленість, розкривається глибина народноїпсихології — яка передавалась з покоління в покоління.
За народними традиціями, вагітна жінка, в основному,виконувала посильну домашню роботу на свіжому повітрі, на городі, в хаті. Важливогозначення набувало спілкування молодої вагітної жінки зі своєю мамою, бабусею, ріднимита близькими жінками, вона засвоювала за якимось рукоділлям дитячий фольклор, зокремаколискові, розмовляла зі своєю майбутньою дитиною, призвичаюючи її до світу, у якийвона мала увійти [1, с.233].
Загалом, перед пологові звичаї були покликані сприятинормальному перебігу вагітності, нормальному самопочуттю жінки, забезпечити фізичнута духовну повноцінність новонародженого, тобто природну обдарованість [9, с.51].
Так, вагітній жінці заборонялося споживати певніпродукти, не дивитись на деяких тварин, обходити стороною калік, сліпих та іншиххворих людей. Щоб негативні дії й вади оточуючих людей не перейшли на породіллю,жінку охороняли від нервових потрясінь, переляку, сварок. Сама жінка, як правило,приховувала свою вагітність якомога довше, щоб ніхто не наврочив на неї та її майбутнюдитину, і щоб пологи не були тяжкими. За народними повір’ями, вагітна жінка не повиннабула сваритись, гнівитись, підтримувати плітки, займатись крадіжками і т. ін., томущо всі ці негативні риси могли передатись її дитині [2, с.56].
Їй також заборонялося переступати через колючіта гострі предмети; сидіти на ріжку стола; білити і фарбувати оселю; ходити вночіпід дощем; працювати у свята. Засуджувалося вживання спиртних напоїв, паління; лихослов’я,лукавство, бо за народними поглядами, усі ці якості могли передатися дитині. Даніобряди становили своєрідну систему табу та заборон щодо їжі, місця перебування майбутньоїматері, занять чи видів праці, поведінки, які ґрунтувалися на основі давніх уявлень,збережених у численних забобонах [19, с.39].
Наприклад, вагітній жінці заборонялося стригтиволосся, зупинятися на сакральних межах, що являлися рубежами між світами живихта мертвих, таких як поріг, ворота, перехрестя чи роздоріжжя, виходити з дому безоберегів [15, с.67].
Для захисту від нечистої сили й пристріту вагітнимжінкам радили носити обереги: залізну голку або ніж, друзки від розбитого блискавкоюдерева, вугілля, шматочок цегли від печі тощо. До речі, мішечок із глиною або попеломіз печі одразу після народження прив'язували немовляті до ручки, як нині прив'язуютьбирочки у пологовому будинку [5, с.24].
Це робилося для того, щоб духи родинного вогнищаоберігали і захищали маля, як і його матір під час вагітності. Цілителі кажуть,що якщо вагітна носитиме намисто з бурштину, то в неї пологи будуть легкими й вдалими,але він протипоказаний у разі гіпофункції (зниженої). Не доведи Боже здійснювативагітній молодиці якійсь негативні вчинки! За давнім звичаєм, вагітній жінці негодилося з’являтися часто на люди, особливо в останні дні перед пологами, бо цемало глибокий психологічний і моральний тиск який переростав пізніше у депресію[18, с.132].
Особливо «породіллі» заборонялось в останнідні перед родами сваритися з чоловіком. Бо вважалося якщо жінка свариться з Чоловікомтоді дитина буде дуже кволою і буде безперервно слабувати і не буде добре любитисвоїх батьків. Тому щоб не починати в дома сварку, вагітні жінки йшли більше наприроду, але не далеко від дому — це вважалося як розвіяння печалю перед нас тупаннямважливого кроку родів. Особливим кроком який контролювався був крок щодо харчування[4, с.25].
Вважалось якщо жінка під час своєї вагітності неповинна нічого давати з дому після заходу сонця, а особливо з рук в руки — бо вважалось,що вона віддає їй свої сили, а заодно і дитину, (особливо заборонялось позичативдовам, або тим жінкам які втратили свою дитину). Дозволялось позичати вдень і топозичати могли всі крім вагітної дівчини при цьому говорили такі слова «Даютобі з добром, а ти мені не вертай зло» і то після того як та людина переступилапоріг, якщо вона стоїть і чекає поки їй дадуть, то її навіть можуть відмовити [7,с.79].
Вагітна жінка могла не йти навіть до сповіді, алеякщо вона хотіла висповідатися — тоді при цьому до отця підходив чоловік, або свекрухаі говорила — просила щоб отець прийшов і висповідав її. Це пов’язувалося з тим щобна вагітну жінку не могли наврочити і навести порчу — для того щоб вона втратиласвою дитину.
На календарні свята вагітній жінці було забороненоробити будь — яку домашню роботу, від прибирання і до шиття, бо вважалось що жінкаможе розгнівити святих і може статися таке що жінка може втратити дитину і сімейнежиття [14, с.64].
Народини в сім’ї — велика подія. При їх наближеннідомашні належно готуються. Передовсім для породіллі виділяють нове ліжко (Бо вважалосьяк що вона буде народжувати дитину на старому ліжку, то її негаразди які колисьв неї були можуть перейти до дитини), і його відгороджують прости нею — веретою,що звисає з геренди (сволока). Це робилось для того щоб не надокучати їй, а головне- не бачити її мук — страждань при родових пологах.
Крім того готують колиску (кут, або місце для колискивибирає переважно бабка — повитуха, інколи місце де мало стояти колиска окроплювавсвященник святою водою). Обов’язково до хати вносилася дерев’яна діжа для того щобпотім могли помити дитину [6, с.243].
Особливо над ліжком породіллі мав бути хрест, вважалосьщо якщо над ліжком немає хреста — тоді дитина яка народиться може потрапити підвелику силу нечистої сили, яка воло діється заволодіти її душею. Тому також готувалисвічку яка була куплена в церкві для того щоб до хати не ввійшла нечиста сила
До хати також вносилися зілля і мед посвячені вцеркві, для того щоб передати дитині цілющі властивості цих рослин і щоб життя малечібуло солодким. Готувалися також молоко і гусяче пір’я і священна вода яка була взятав церкві [19, с.38].
Розділ II. Родовий період
В Карпатських селах, та й у містах, майже до кожноїжінки при пологах запрошували бабу-повитуху (це була жінка поважного віку — особливоважно було не родичка). Обряд запрошення починався з того, що до баби-повитухи йшовчоловік породіллі з хлібом і сповіщав про наближення пологів. [10; с245]
Запрошена жінка за громадянським обов’язком звичаєм,не мала права відмовитись. Вона мусила й собі взяти хліб (на знак згоди) та, ввійшовшидо хати породіллі, відправити тридцять поклонів перед образами і прочитати опіслямолитву — замовлення: ″ Куди ти молодице, ідеш? — Іду, Господи, до роду.- Критії гори, розкотітеся. Господні голоси, розійдітеся… Як младенець — сідай наконя як младенця — берись до гребеня ″ [17, с.23].
У 20 — 30 — х роках XX ст. ритуал обміну хлібамивже зникає.
Прийшовши до господи породіллі, баба-повитуха відчинялавсі вікна, двері, відпирала замки, і навіть йшли до отця до церкви — і відкриватив церкві царські ворота [8, с.109].
Повивальна бабка усіх домашніх просила покинутиприміщення. Біля породіллі залишалася тільки її рідна (або хресна) мати. А передродами відправлялись так звані ″ зливи ″. Поли вуха брала ″ непочатуводу ″ (набрану до схід сонця) і зливала (змивала) нею руки й лиця як собі,так і породіллі, тобто ″ очищалися водою ″. Під час родів, стоячи задверима, в сінях, домашні молилися, просячи Матір Божу — захисницю материнства іродинності: ″ Богородице Діво, створи диво дай, аби родила щасливо! ″Молилися й чекали, коли зачується дитячий плач. А почувши і довідавшись, якої статтіновонароджене маля, полегшено зітхали: ″ Слава богу! ″ Кожному, хтовперше бачив немовля, належало сплюнути і примовити: ″ Тьфу, тьфу, тьфу, нівроку.Щоб не вректи! ″ — це для того, щоб не зурочити [19, с.39].
Баба повитуха розв’язувала всі вузолки, щоб дитинібуло легше з’явитися на світ, а також окроплювала свяченою водою приміщення, в якомузнаходилася майбутня мама. На столі, як за звичай, обов’язково лежав хліб. Передпологами жінку обкурювали зіллям.
Процес народин супроводжували різні ритуали, обрядимістичного, забобонного характеру, а також дії, що виходили з практичного досвіду,раціональних порад народної медицини. Баба — повитуха займалася масажем, розтиранняммаслом, вдавалась до різних нагрівань породіллі — парою, вигріванням на печі у розсипаномузерні, робити гарячі компреси з навару льону тощо [13, с.129].
Народ вірив, що ці магічні дії мають надприроднусилу і є корисними для матері та новонародженого. Магічні дії часом супроводжувалисяпримовляннями. Наприклад, баба давала породіллі пити воду з пригорщі, решту водизливала над жінкою зі словами: “Як ота вода легко сходить, так би ота гарненька- маленька дитина легко з тебе зійшла без всяких”. Збереглися відомості навіть проте що при родах навіть іноді присутні чоловіки (У різних регіонах це певною міроюполегшувало роди) [16, с.109].
Вдавалися також до зовсім незрозумілих «Лікувальнихзаходів» — давали породіллям «живе срібло».
Народжену дитину баба вітала словами: ″ Нівроку,нівроку щастя бись мало″. Батько і мати теж благословляли словами: ″Щастя би, дитинко, мала. ″
В окремих селах закарпатської Бойківщини новонародженудитину клали на стіл, приговорюючи: ″ Як люди частують стіл, так би частувалитоту дитину нинішнього дника до його віка ″, донедавна дитину доторкали допечі, ″ щоб вона була тучна, повновида, здорова ″. Із ранніх записівпро родильні обряди відомо, що ″ охрещену дитину кладуть на стіл, на грядиі припічок ″ [1, с.239]
Символічним було обрізання та зав’язування пуповини.Пуповину хлопчика відсікали ножем на сокирі, щоб господарем був, майстром, а дівчинці- на гребені, щоб пряла багато, ткала. Зав’язування пуповини супроводжувалося побажаннямдитині здоров’я, розуму, довгого і щасливого життя. „Зав’язую тобі щастя і здоров’я,і вік довгий, і розум добрий” — приказувала бабка. Пуповина зав’язувалася лляноючи конопляною пряжею — „матіркою”, „щоб у породіллі діти велися", „ щоб дитинаплодовита росла [17, с.23].
Пуповину і послід звичайно закопували в землю підродюче дерево, але іноді шматочки висушеної пуповини або “сорочки”, в якій народиласядитина, використовували як оберіг або вірний засіб від безплідності.
Після успішного завершення пологів для очищенняй охорони матері й новонародженої дитини в дію вступали післяпологові обряди тазвичаї. Особливою різноманітністю відзначався обряд пов’язаний з відрізанням пуповиниу новонародженого. На всій території України існувало повір’я: якщо її відрізатина куделі, то в майбутньому будуть народжуватися дівчата, на сокирі — хлопці. НаБойківщині, Гуцульщині дотримувалися звичаю зберігати перев’язану пуповину до тогочасу, поки дитина сама її не розв’яже. Вірили, що таким чином дитина “розв’яже собівсю роботу”, буде рости хазяйновитою і розумною. У деяких місцевостях пуповину,що відпала, зашивали у мішечок, який дитина носила доти на шиї, поки сама її нерозв’яже. В народі вірили, що коли дитина зробить це сама, то «розв’яже собівсю роботу», буде рости майстровитою, розумною, матиме хист до всякої роботи[19, с.43].
Розділ III. Післяродові обряди
У післяпологовий період здоров’я матері й дитиниохоронялося від усього злого цілою низкою оберегів. Найпоширенішим в Україні бувзвичай пов’язувати дитині на ручку червону нитку. Після пологів породілля, дитинай баба-повитуха за церковними повір’ями вважалися нечистими і повинні були пройтицерковний обряд “виводу”, який характеризував їх очищення. І тільки після здійсненняцього обряду дозволялося відвідувати церкву. Довго в народі зберігався звичай очищенняпороділлі, який разом з нею здійснювала баба-повитуха. Виходячи з дому, жінка переступаланіж, яким баба відрізала пуповину, тричі поливала бабі руки водою, щоб усе нечистезійшло з водою в землю. Цей обряд під назвою “злити на руки” був поширений майжена всій Правобережній Україні [16, с.84].
Незабаром після пологів (на 3-7-9 день) влаштовували“родини" — своєрідний очисний ритуал, оскільки породілля вважалася нечистою.У кімнату, де відбулися пологи, три дні не можна було заходити, до очищення жінкане могла доїти корів, ставити опару, місити тісто, торкатися ікон. У цьому відчуваєтьсявідгомін дуже давніх язичницьких вірувань. У цей же період молода мати була особливовразлива для зурочення і причини. Тому за допомогою повивальної баби вона організовувалагостину. Основними обрядовими елементами “родин” були ритуальне обмивання рук матеріі повитусі, а також куштування спеціально приготовленої “бабиної каші” (з проса,гречки). Матір, дитину і бабу гості, які прийшли, повинні були обдарувати полотномі монетами. Батько брав у цьому обряді незначну участь [9, с.145].
Значне місце посідали обряди, пов’язані з першоюкупіллю. Існувало повір’я, що виконані в перший день народження дитини магічні діївпливатимуть на її подальше життя. Щоб дитина росла здоровою, у першій купелі використовувалисвячене зілля або свячену воду [14, с.74].
Цьому надавали великого значення не лише з гігієнічнихміркувань, а й з оберегових. Адже вода, за народними уявленнями, символізувала силуі чистоту. У купіль дівчинки додавали меду — «Щоб люди любили, на вулиці дітине били», іноді молока — «Щоб були гарними», ромашку — «Щоббула румяною», вишневу гілочку — «Щоб була червоною», калину, любисток,щоб красивою була. Хлопчикам клали коріння дев’ясила, щоб сильними були або й сокиру,любисток, гілочку дуба, барвінок, тую, чорнобривець.
Воду з купелі виливали там, «де люди не ходять»,або під плодове дерево. Після купання на сон туго сповивали малюка — і так аж довосьми місяців, вважалося, що тоді дитина виросте високою і стрункою [18, с.186].
Скупану дитину обсушували коло печі. Це робилине тільки з гігієнічних міркувань, але й з метою прилучення новонародженого до домашньоговогнища. Про вшанування вогню і домашнього вогнища та віри в їх очисну і охороннудії свідчить звичай бойків прив’язувати на праву ручку немовляти разом з іншимиоберегами (наприклад, часником) мішечок зі шматком глини з печі. Сина загорталиу сорочку батька, дочку — в материнський одяг. Безліч найнезвичайніших предметіввикористовували як обереги, які клали в колиску, у повивальник — шматочок вугілля,декілька зерен, сіль, підсолений хліб, ножиці та ін. [19, с.246].
Після завершення пологів давали певний знак, наприклад,вивішували на високій жердині сорочку породіллі, або стріляли із рушниці. І длясусідів та родичів це слугувало сигналом, що можна відвідати породіллю.
Такі відвідини називались одвідками. Вони булиневід’ємною частиною звичаїв, пов’язаних з народженням дитини. Велика роль в цьомуобряді належала членам громади. Основною метою його було підтримати та вшануватипороділлю. Цю місію виконували тільки жінки, бо участь чоловіків була небажаною,оскільки вони могли зашкодити породіллі. Це стосувалося і хворих та вагітних жінок.Певні обмеження на провідування мали жінки різного віку та родинного стану. В залежностівід цього розрізнялися два види провідування − одвідки та родини [14, с.98].
На одвідки, як правило, приходили поодинці і восновному літні родичі та сусіди, а також баба-пупорізка, а на родини приходилипереважно юрбою і лише молоді родички, іноді приходила і баба-пупорізка. За традицією,до породіллі не можна було йти з порожніми руками. Тому їй приносили подарунки восновному вироби з тіста — вареники, млинці, налисники, пироги або пампушки, метоюяких було сприяти швидшому одужанню породіллі.
Звичай прилучення новонародженого до громади булоодним з найважливіших подій родильної обрядовості, який нерідко поєднував декількаобрядових дій: ім’я наречення, хрестини та обмивання (зливання), хоча ці обрядимогли виконуватися і окремо [14, с.117].
Звичай ім’я наречення пов’язувався з переконанням,що гарно обране ім’я має сприяти щастю та добробуту немовляти: „Є слово, з якимлюдина не розлучається ніколи. А народиться дитина — до неї це слово приходить першим.Воно має бути дзвінким і красивим. Це її ймення. В Наддніпрянській Україні ім’ядитині обирали куми. Щоправда, в кінці ХІХ — на початку ХХ ст. батьки самі називалисвою дитину, орієнтуючись на такі імена, які носили гарні, доброї вдачі люди, аборобили це на честь батька чи діда. Пізнішу форму ім’я наречення, пов’язували з хрещенням- „йти за молитвою”. Називав дитину священик за святцями. Дуже важливим був моментнадання немовляті імені, оскільки добре вибране ім'я забезпечувало малюку щастяі благополуччя. Було прийнято давати імена за святцями (в межах 8 днів до і 8 днівпісля народження). Відомі випадки, коли незаконнонародженим дітям давали немилозвучніімена. Давні обряди вибору імені були повністю замінені церковним хрещенням — обрядом,який виконується на знак прилучення людини до Бога, християнської віри, очищає душувід первородного гріха. В цьому обряді величезну роль відігравали хрещені батькидитини — куми. Їх звичайно вибирали серед близьких родичів (кума обов'язково повиннабула мати дітей). Саме вони приймали малюка з рук священика, вносили його в будинокі клали на вивернену овчину — символ здоров'я і благополуччя, потім обов'язковообдаровували новонародженого. Інститут кумівства в Україні був дуже поширений. Хрещенібатьки шанувалися нарівні з рідними і зобов'язані були всіляко піклуватися про хрещеників.Вони відігравали почесну роль на весіллях, брали участь у вихованні сиріт, але головноювважалася їх духовна спорідненість [15, с.156].
Хрестини були великою родинною урочистістю, і починалисяіз запрошення кумів. Куми приходять, одягнувшись у святковий одяг, і приносять ізсобою шматок хліба, бубликів та „крижмо”. При вході кажуть: „Магай, Бог, кланяємосьВам хлібом”. Потім сідають, їх частують горілкою, причому той, хто п’є, промовляє:„Дай, Боже, син да великий ріс, людям на славу, Вам — на поміч та утіху”. Горілку,що залишалася в чарці, вибризкують на стелю, щоб „породілля дригала”, і при цьомузвертаються до баби: „Щоб його (тобто новонародженого) відреклася, а до іншого поволоклася”.Кожен, хто приходив до хати під час першої купелі, мав кинути до неї монету “нащастя" [16, с.134].
За християнським звичаєм, як в минулих століттях,так і нині, в Україні новонароджену дитину охрещують. Хрестини раніше намагалисязробити у день народження, оскільки, за звичаєм, до цього матері не можна годуватидитину. Але цього дотримувалися рідко й охрещення відбувалося через місяць, два,а той пізніше. Перед тим як нести дитя до хреста, його загортають у біле полотно,яке має назву “крижмо”. Воно має бути чистеньке, біленьке, “тільки не з квіточками,бо буде лице цяточками”. Баба-повитуха, викупавши дитину, сповиває її і кладе тудишматочок хліба, сіль, вугілля, глину, з печі — печину, та залізну невелику річ.При цьому навчає куму робити те саме, і коли хтось із поганим оком на дорозі зустрічається,слід приказувати: “Сіль тобі в очі, печина тобі в зуби, залізяка на груди!"На покуті баба стелить кожух і кладе на нього дитину. Кума у цей час бере зі столуцілушку від хліба, кладе в пазуху й ніби до себе говорить: “Щоб на все добре було”.Після цього кожух з дитиною кладуть на вишиту подушку й з чотирьох кінців батькиі куми піднімають його тричі, приказуючи: “На щастя, на здоров’я, на многії літа!".Нарешті баба-повитуха передає дитину кумові, говорячи (тричі): “Даю вам народжене,принесіть хрещене”. Далі кум віддає дитину кумі (якщо хлопчик, то на порозі, якщодівчинка через гребінь) і несуть її так само — відповідно до статі ступаючи з правоїноги. Під час хрещення хресні мама й тато тримають дитину на “крижмі" й батюшказа християнським звичаєм у купелі охрещує новонародженого. Після хрещення вважається,що немовля знаходиться під охороною Бога від всіляких хвороб і зла. Церковний обрядхрещення в кожній українській родині відзначався особливою урочистістю. Найпочеснішимиособами цього обряду є хресні батьки (куми), яких запрошують до цього почесногозвання рідні мама й тато новонародженої дитини. Хресні батьки вважалися як родичідля родини, а для похресника другими батьками. Якщо в сім’ї траплялися якісь негаразди,то в скрутну годину хресні батьки допомагали опікуватися дитиною. У випадку, колиз рідними батьками траплялось нещастя, то хресні батьки заміняли рідних. За звичаєм,у куми обирали людей, які мали своїх дітей. Вважалося доброю прикметою, коли кумабула вагітною. У різних етнографічних районах України існували різні звичаї обранняхресних батьків. Переважно за кумів кликали когось з далекої родини або односельців.На Лемківщині існував цікавий звичай кликати до своїх дітей одних і тих самих кумів.Перший раз чоловік був за хресного, а в наступний раз — його дружина за хресну інавпаки. Різною була й кількість пар хресних: від однієї до п’яти. Присутність ріднихбатьків на обряді була необов’язковою. Хресні батьки мусили бути християнами, тобтохрещеними в церкві, та перебувати у законному церковному шлюбі [18, с.176].
Під час хрещення у церкві дитині давалося ім’я.Серед українців побутувала думка, що гарно обране ім’я має сприяти щастю та добробутунемовляти. В різних регіонах України існували різні звичаї обрання імені: на Поліссідитину нарікала баба-повитуха, на Полтавщині вона це робила разом з кумами, на Наддніпрянщиніта Півдні України — обирали ім’я куми. А вже наприкінці XIX — початку XX ст. батькисамі називали свою дитину, орієнтуючись здебільшого за церковним календарем, аборобили це на честь батька чи діда. Часом траплялися випадки, коли позашлюбній дитинідавали негарне ім’я на ознаку незаконного її народження. Дуже рідко зустрічалисятакі ситуації: священик, перебуваючи у не зовсім добрих стосунках з родиною новонародженоїдитини, негарно називав її на свій розсуд. Поняття “негарне ім’я" було специфічнимдля кожного села чи регіону, бо здебільшого асоціювалося з конкретними людьми: пияками,злодіями тощо [3, с.124].
Хрещення дитини вважалося й сьогодні вважаєтьсяоднією з найурочистіших подій в житті людини. Тому на святкування після хрещеннядитини сходилося багато гостей: родичі, сусіди, знайомі. Щоб життя новонародженоїдитини було веселим та щасливим, гості проголошували багато побажань і за традицієюхрещені батько, мати й всі запрошені дарували подарунки. Цікавими є примовлянняз приводу похрестин: “Ой ми вчора на родинах були, а сьогодні на хрестини прийшли.А ми прийшли з Божого дому, принесли дитину додому. Дитина хрещена, через куми принесена”.Український народ завжди славився своєю веселою вдачею, співучістю і дотепністюна жарти та прислів’я, тому свято було веселим і гомінким [11, с.186].
Закінчувався родильно-хрестинний обрядовий циклсвяткуванням “пострижинами”. Коли дитині виповнювався рік, то відбувався обряд пострижин,головною метою якого було сприяти доброму здоров’ю та росту немовляти. Він символізувавперехід новонародженого в новий віковий період. На це свято запрошували бабу-пупорізкута хрещених батьків. У сімейному колі за участю сусіда і кумів батько і повитухастригли малюка. Обрядові дії обряду пострижин для хлопчика і дівчинки були різними[12, с. 200].
Малюка садили на подушку чи кожух і кум, тричіперехрестивши його, вистригав своєму похресникові трохи волосся навхрест. Дівочийже різновид пострижин — це обряд заплітання — урочисте плетення навхрест першихкісок хрещеною матір’ю. Хлопчика при цьому садили на сокиру, дівчинку — на веретено.Повитуху за це нагороджували, вона також обдаровувала дитину. Всі присутні обов'язководарували що-небудь малюку “на зубок”. Обстрижене волосся ховали або закопували,щоб уникнути причини. Надалі в селянському середовищі не було заведено відмічатидні народження [1, с.256].
Висновки
/>Пологові обряди і звичаї. Вонискладаються з трьох тісно пов'язаних циклів: передпологовий, власне пологовий іпісляпологовий. Перші два включають звичаї, уявлення, повір'я, обрядові дії, метоюяких є збереження вагітності та забезпечення успішного перебігу пологів. Післяпологовіобряди спрямовані на охорону і очищення матері та дитини, приєднання новонародженогодо сім'ї, громади і церкви.
Передпологові звичаї покликанібули сприяти нормальному перебігу вагітності, доброму самопочуттю жінки, забезпеченнюфізичної, розумової та моральної повноцінності новонародженого. До них належать,перш за все, поширені в усій Україні заборони на споживання певних продуктів, вимогине дивитись на деяких звірят і плазунів, уникати зустрічей з каліками, сліпими,хворими і недолугими. Великого значення надавалось психічному стану жінки, оберіганнюїї від нервових потрясінь, сварок, переляку. Це пояснюється тим, що в народі вірилинібито вада інших могла перейти на дитину. Прояви негативної поведінки вагітної (крадіжки, сварки тощо), згідно з народнимивіруваннями, негативно позначились би на вдачі її дитини. Тому вагітна жінка своювагітність приховувала якомога довше, щоб ніхто не врік і не тяжко було родити.
Власне пологові обряди починалисяіз запрошення баби-повитухи, коли вагітна жінка відчувала, наближення пологів. Бабу-повитухузапрошував чоловік, який йшов до неї з хлібом. У свою чергу, баба приходила прийматипологи з хлібом, свяченою водою і зіллям. У хаті породіллі вона відчиняла всі замки,вікна, двері та розв'язувала всі вузли: щоб дитині легше було прийти на світ. Потімобкурювала жінку зіллям. Народ вірив, що ці магічні дії мають надприродну силу іє корисними для матері та новонародженого.
Магічні дії часом супроводжувалися примовляннями. Наприклад,баба давала породіллі пити воду з пригорщі, решту води зливала над жінкою зі словами: «Як ота вода легко сходить, так биота дитина легко з тебе зійшла».Різноманітністю відзначалися обряди, пов'язані з відрізанням пуповини. На всій територіїУкраїни існувало повір'я: якщо її відрізати на куделі, то в майбутньому будуть народжуватисядівчата, на сокирі — хлопці. На Бойківщині, Гуцульщині дотримувалися звичаю зберігатиперев'язану пуповину до того часу, поки дитина сама її не розв'яже. Вірили, що такимчином дитина «розв'яже собі всюроботу», буде рости хазяйновитоюі розумною.
Значне місце посідали обряди, пов'язані з першою купіллю.Існувало повір'я, що виконані в перший день народження дитини магічні дії впливатимутьна її подальше життя. Щоб дитина росла здоровою, у першій купелі використовувалисвячене зілля або свячену воду. Крім того, хлопчику до купелі клали дев'ясилу («щоб сильним був»), дівчинці додавали меду, квітів,молока («щоб гарною була»). Кожен, хто приходив до хати підчас першої купелі, мав кинути до неї монету«на щастя».
Скупану дитину обсушували коло печі. Це робили не тількиз гігієнічних міркувань, але й з метою прилучення новонародженого до домашньоговогнища. Про вшанування вогню і домашнього вогнища та віри в їх очисну і охороннудії свідчить звичай гуцулів прив'язувати на праву ручку немовляти разом з іншимиоберегами (наприклад, часником) мішочокзі шматком глини з печі. У післяпологовий період здоров'я матері й дитини охоронялосявід усього злого цілою низкою оберегів. Найпоширенішим в Україні був звичай пов'язуватидитині на ручку червону нитку.
В Україні з минулих століть і до нашого часу існує переконання,що новонароджену дитину, особливо хвору чи кволу, слід якнайшвидше охрестити. Такимчином переслідувалася подвійна мета: охоронити її від усього злого і прилучити дохристиянської громади, очистивши від першородного гріха. Мамі дозволяли ходити доцеркви лише після здійснення церковного обряду«виводу», що символізувавочищення.
Вважалося, що дитина, породілля і навіть баба-повитухапісля пологів були нечистими. Молодій мамі певний час взагалі заборонялося переступатипоріг хати. Довго в народі зберігався звичай очищення породіллі, який разом з неюздійснювала баба-повитуха. Виходячи з дому, жінка переступала ніж, яким баба відрізувалапуповину, тричі поливала бабі руки водою, щоб усе нечисте зійшло з водою в землю.Породілля також тричі обмивала руки бабі і витирала, коли прощалася з нею. Цей обрядпід назвою «злити на руки» був поширений майже на всій ПравобережнійУкраїні.
У церковному обряді хрещення на перший план виступаютьхресні мама і тато (куми). Особам кумівнадавалося особливого значення. Вони шанувалися нарівні з близькими родичами. Дляпохресника куми були другими батьками, оскільки мали обов'язок опікуватися дитиною,брати якомога більшу участь у її вихованні, допомагати у скрутну хвилину. За звичаєму куми обирали людей, які мали своїх дітей. Вважалося доброю прикметою, коли кумабула вагітною.
У різних етнографічних районах України існували різнізвичаї обрання хресних батьків. Переважно за кумів кликали когось з далекої родиниабо односельців. На Лемківщині існував цікавий звичай кликати до своїх дітей однихі тих самих кумів. Якщо були відхилення від цього правила, то незначні. Перший разчоловік був за хресного, а в наступний раз — його дружина за хресну і навпаки. Різноюбула й кількість пар хресних: від однієї до п'яти.
Хресні мама і тато повинні були мати «крижму» — біле полотно, на якому тримали дитину під час хрещення.Присутність рідних батьків на обряді була необов'язковою. Хресні батьки мусили бутихристиянами, тобто хрещеними в церкві, та перебувати у законному церковному шлюбі.
Під час хрещення у церкві дитині давалося ім'я. Середукраїнців побутувала думка, що гарно обране ім'я має сприяти щастю та добробутунемовляти. В різних регіонах України існували різні звичаї обрання імені: на Поліссідитину нарікала бабка-повитуха, на Полтавщині вона це робила разом з кумами, наНадніпрянщині та Півдні України — обирали ім'я куми. Щоправда, в кінці XIX — напочатку XX ст. батьки самі називали свою дитину, орієнтуючись здебільшого за церковнимкалендарем, або робили це на честь батька чи діда.
Часом траплялися випадки, коли позашлюбній дитині давалинегарне ім'я на ознаку незаконного її народження. Дуже рідко зустрічалися такі ситуації:священик, перебуваючи у не зовсім добрих стосунках з родиною новонародженої дитини,негарно називав її на свій розсуд. Поняття«негарне ім'я» булоспецифічним для кожного села чи регіону, бо здебільшого асоціювалося з конкретнимилюдьми: пияками, злодіями тощо.
Після хрещення до хати сходилися родичі та сусіди. Затрадицією, не можна було приходити з порожніми руками. Здебільшого приносили полотно,їжу або продукти (хліб, цукор, яйцята ін.). Гостювання відбувалося весело, з піснями.
Список використаної літератури
1. Бойківщина. Історико — етнографічне дослідження Ю.Г.Гошко. — К.: Наукова думка, 1983 — 303 с.
2. Вачевський М.В., Скотний В.Г. Етнографічні відомостіпро Карпати. — К.: Центр навчальної літератури, 2004. — 232 с.
3. Григорій Демян. Дядько й дядина на Бойківщині. // Берегиня.- К. 2004.
4. Гетьман В.І. Етнографічні Карпати: теорія і реальність// Рідна природа. — 2002. — № 3. — С.24-29.
5. Гібсон Пітер. Настільна книжка про населення КарпатськоїУкраїни / Пер. з англ. — Л.: Сейбр — Світло, 1996. — 208 с.
6. Горбилева З.М. Сімейно — шлюбні відносини КарпатськоїУкраїни: Учеб. По — соб. — Мн: БГ9У, 2004. — 478 с.
7. Горішевський П.В., Васильєв В.П., Зінько Ю.В. Сільськийзелений туризм: організація гостинності на селі: Підручник. — Івано-Франківськ:Місто-Н, 2003. — 158 с.
8. Гринів Л., Мацола В. Розвиток в Українських Карпатах// Проблеми національної самосвідомості: 36. наук. пр. / Ін-т регіональних досліджень.- Л., 1995. — С.109-118.
9. Гуцули, бойки, лемки — традиція і сучасність: матеріалинаукових конференцій. Станіслав Вінценз — вибрані листи і фотографії. — Краків.2008 — 191 с.
10. Долішній М.І., Козоріз М.А., Мікловда В.П. та ін.Племена бойків в Україні: перспективи розвитку внутрішньо сімейних обрядів бойківв сьогоденні. — Ужгород: Карпати, 1997. — 363 с.
11. Дурович А. Реклама в туризме. Учеб. пособ. — Мн.:БГЗУ, 2001. — 192 с.
12. Євдокименко В.К. Політика нагромадження та Збереженняетнічної культури і свідомості у племенах Карпатської України. (Методологія формування,механізм реалізації). — Чернівці: Прут, 1996. — 288 с.
13. Євдокименко В.К., Садова У.Я., Шевчук Л.Т. Соціальнаінфраструктура Карпатського реґіону у духовній культурі: — Чернівці: Прут, 1995.- 80 с.
14. Заставецька О.В., Заставецький О.В., Ткач Д.В. Географіянаселення України. — Тернопіль.: «Астен», 2007 — с 350.
15. Культура і побут українських Карпат. Матеріали республіканськихнаукових конференцій. — Ужгород.: «Карпати», 1973 — 234 с.
16. Сілецький Р. Сільське поселення та садиба в УкраїнськихКарпатах XIX — поч. XX ст. — К.: Наукова думка, 1994 — 348 с.
17. Світлана Ференець. Як младенець — сідай на коня, якмладенець — берись до гребеня. // Жінка. 1992. — с 23.
18. Украинские Карпатци. Культура. — К.: Наукова думка,1989 — 276 с.
19. Чорі Ю. Від роду до роду: звичаєво-обрядові традиціїКарпат. — Ужгород.: Видав.В. Падяки, 2001 — 172 с.


Не сдавайте скачаную работу преподавателю!
Данный реферат Вы можете использовать для подготовки курсовых проектов.

Поделись с друзьями, за репост + 100 мильонов к студенческой карме :

Пишем реферат самостоятельно:
! Как писать рефераты
Практические рекомендации по написанию студенческих рефератов.
! План реферата Краткий список разделов, отражающий структура и порядок работы над будующим рефератом.
! Введение реферата Вводная часть работы, в которой отражается цель и обозначается список задач.
! Заключение реферата В заключении подводятся итоги, описывается была ли достигнута поставленная цель, каковы результаты.
! Оформление рефератов Методические рекомендации по грамотному оформлению работы по ГОСТ.

Читайте также:
Виды рефератов Какими бывают рефераты по своему назначению и структуре.

Сейчас смотрят :

Реферат How Yuri Gagarin's historic flight was nearly grounded
Реферат Основные формы безналичных расчетов в банке
Реферат Ассоциация российских банков стратегия повышения конкурентоспособности национальной банковской системы РФ москва, 2005 г
Реферат Сравнительно-культурологический анализ эпических произведений на материале адыгского эпоса
Реферат Володимир Мономах
Реферат Курсовая работа - виды стопорения крепёжных деталей
Реферат "Волк" из озера Малави
Реферат Инструкция по эксплуатации комплектных распредустройств
Реферат Написание БД «Распределение затрат аварийно-диспетчерской службы предприятия»
Реферат Мусульманське право шаріат Політика Ф Рузвельта
Реферат План социальной рекламной кампании: Наш город Санкт-Петербург
Реферат Без имени - нет человека. (По пьесе М.Горького На дне)
Реферат Правила проведения инвентаризации и оформление ее результатов
Реферат Методы финансового анализа
Реферат Cвятые сербские короли