Золота доба Римської імперії

Міністерствоосвіти і науки України
Миколаївськийнауково-навчальний інститут
Одеськогонаціонального університету
ім.І.І. Мечникова

КУРСОВА РОБОТА  НА  ТЕМУ:
 
«ЗОЛОТА ДОБА»  РИМСЬКОЇ  ІМПЕРІЇ.  ПРИНЦИПАТ 
АНТОНІНА ПІЯ.
Студентка історичного факультету
Групи і-117
Москович Анна Олександрівна
Перевірив:
Викладач
Горбенко Кирил Володимирович
Миколаїв– 2008

ЗМІСТ
Вступ
1.        Антонін Пій
            Біографія Антоніна Пія
2.         «Золота Доба» Римської імперії
            Рим стає імперією
            Виникнення християнства
            Римляни в повсякденному житті
3.        Римська імперія у час «Золотої доби».
            Рим – столиця імперії
            Кращій римський імператор «Золотої доби».
            Римська імперія при Адріані та Антоніні Пії
Висновок
Список використаноїлітератури

Вступ.
 
Римськийімператор — виходець зі знатного сенаторського роду; спадкоємець Адриана, якоговін зарахував до богів, за що й одержав від сенату епітет Пий (Благочестивий).Час його правління відрізнялося миролюбством і економічною стабільністю. Вінпросунув границі Римської імперії в Німеччині й Греції, звів знаменитийтридцатичотирьохмильний оборонний вал у Шотландії, названий його ім'ям. З 146його співправителем став Марк Аврелій, якого він спочатку всиновив і потімженив на своїй дочці, тим самим була заснована династія Антонинів.
Напочатку 27 року до н е. сенатори проголосили Октавіана главою Римської держави.Вони навіть запропонували йому йменуватися третім засновником Рима. [2]
Зарозпорядженням Августа навіть були створені спеціальні організації підлітків.«Керівниками молоді» були призначені онуки Августа, у яких він бачивсвоїх спадкоємців на імператорському троні. Однак обоє онука передчасно вмерли.
ЧасАвгуста називають «століттям золотої латині», тому що тоді твориливеликі римські поети й письменники. Він прекрасно усвідомлював, яке вплив налюдей робить література, тому що вона може формувати суспільну думку. Вінзахищав письменникам і поетам.
Ізчасу імператора Августа в Римі стало поширюватися поклоніння східним богам.Самою популярною богинею була єгипетська Їсида, мати дитини Гора. Дороги, яккровоносні посудини, зв'язували серце імперії — Рим- з її самими віддаленимикуточками. Не випадково майже на кожній приєднаній території виникав свій«маленький Рим» — місто, що у зменшувальній формі приймало ім'явеликого батька Рима або наслідував його вигляду. Кожне місто в імперії вважавза необхідне мати свій форум, амфітеатр, школу, бути схожим на освічений Рим.[2]

1.        Антонін Пій.
            Біографія Антоніна Пія.
 РідТита Аврелія Фульвия Бойония Антонина Пия з боку батька походив ізТрансальпійської Галлії, саме з міста Немауза. Його дідом був Тит АврелийФульвий, що пройшовши по всіх щаблях почесних посад, був два рази консулом і,нарешті, префектом Рима. Його батько Аврелий Фульвий, що теж був консулом,відрізнявся суворістю й непідкупністю. Його бабкою з боку матері була БойонияПроцилла, а матір'ю Аррия Фадилла. Дідом з боку матері був Аррий Антонин, дварази колишнім консулом, людина бездоганний, котрий жалував Нерву, колиостанньому довелося стати імператором. Його єдиноутробною сестрою була Юлія Фадилла;його вітчимом — консуляр Юлій Луп, а тестем Анний Вір. Одружений він був наАнни Фаустині. У нього було двоє синів і дві дочки; зятем, чоловіком старшоїдочки, був Ламия Сильван, а молодший — Марко Антонин. Сам Антонин Пій народивсяв ланувийськом маєтку, за дванадцять днів до жовтневих календ, у консульствіДомициана (дванадцяте) і Корнелія Долабелли. Він був вихований у Лорії, поАврелієвій дорозі, де згодом він вибудував собі палац, залишки якого збереглисяще й донині. Своє дитинство він  провів спочатку з дідом з батьківськоїсторони, а потім — з дідом з материнської сторони. Він з такою побожною любов'юставився до всіх своїх  родичів, що навіть його двоюрідні брати, його вітчим ібагато хто його близькі залишили йому за заповітом спадщини, і він ставбагатий. [3]
Вінвиділявся своєю зовнішністю, славився своїми добрими вдачами, відрізнявсяшляхетним милосердям, мав спокійне вираження особи, мав незвичайні дарування,блискучим красномовством, превосхідно знав літературу, був тверезий, прилежнозаймався обробленням полів, був м'яким, щедрим, не зазіхав на чуже, — при всімцьому в нього було велике почуття міри й відсутність усякого марнославства.Нарешті, він у всіх відносинах був гідний похвали, і його цілком заслуженопорівнюють — на підставі судження гарних людей — з Нумой Помпилиєм. Він одержаввід сенату прозвання «Пій» або за те, що на очах сенату простягнувруку, щоб підтримати свого тестя, пригнобленого віком що, не може бути доказомвеликого благочестя, так скоріше був би нечестивим той, хто цього не зробив би,чим виявив благочестя той, хто цим виконав свій  борг; або за те, що зберігжиття тим, кого під час своєї хвороби  велів стратити Адріан; або за те, щопісля смерті Адріана він — всупереч загальному настрою — ухвалив зробити йомунескінченні й безмірні почесті;  або за те, що коли Адріан хотів накласти насебе руки, він не допустив цього, установивши незвичайно ретельне спостереженняза ним; або, нарешті, за те, що він був від природи дійсно дуже милосердним іпід час свого правління не зробив жодного жорстокого вчинку. Він брав третинувідсотка на місяць, тобто найменший відсоток, так що дуже багатьом надавав допомогусвоїм власним майном. У посаді квестора він виявив щедрість, пишно справив своєпреторство; консулом він був разом з Катилиєм Північчю. Під час перебування приватноюлюдиною він жив здебільшого поза містом, але всюди користувався популярністю. Учисло чотирьох консулярів, яким було доручене керування Італією, Адріан включиві його й поставив на чолі тої частини країни, де в нього були великі володіння:так Адріан подбав одночасно й про надання почесті такому чоловікові, і про йогоспокій.
Коливін управляв Італією, йому було дане знамення його імператорської влади, щоочікувала. Коли він піднявся на трибуну, то серед інших вигуків було сказано:«Август, так зберігають тебе боги!». У своє  проконсульство в Азіївін поводився так, що був єдиним, що превзошли свого діда. Під час свогопроконсульства він одержав наступну ознаку його імператорської влади, щоочікувала: жриця в Траллах, що за звичаєм привітала проконсулів, називаючи цюїхню посаду, звертаючись до нього, сказала не: «Будь здоровий,проконсул», а: «Будь здоровий, імператор».[4] Також і в Кизикевінок із зображення бога був перенесений на його статую. Й після його консульствамармуровий бик, поставлений у саду, завис рогами на галузях, що піднялися, дерева.Потім блискавка в ясний день ударила в його будинок, не заподіявши шкоди. ВЕтрурії посудини, зариті в землю, були знайдені на поверхні землі. У всійЕтрурії рої бджіл покрили його статуї. У сновидіннях він часто одержуваввказівки поставити серед своїх пенатів зображення Адріана. Коли вінвідправлявся для виконання посади проконсула, він втратив свою старшу дочку.Про його дружину було багато розмов через її занадто вільний і легковажнийспособи життя, але він поклав їм кінець, хоча й страждав у глибині душі. Післясвого проконсульства він часто висловлювався в Римі на нарадах в Адріана ізприводу всього того, про що Адріан просив ради, і його судження були завждидуже м'якими.
Отяк, говорять, відбулося його всиновлення: після смерті Элия Віра, якого всиновивАдріан і якого він нарік Цезарем, було призначене
 засідання сенату. Туди прийшов і Аррий Антонин, допомагаючи йти своєму
 тестеві, і за це, говорять, він був усиновлений Адріаном. Але це зовсім не
 могло й не повинне було бути єдиною причиною всиновлення, тому що
 Антонин добре виконував свої обов'язки стосовно держави й під час свогопроконсульства був бездоганний і серйозний. Коли Адріан офіційно заявив просвій намір усиновити його, Антонину був даний строк подумати, чи згодний вінстати сином Адріана. [2] Умови для цього всиновлення були поставлені наступні:подібно тому, як Адріан усиновляє Антонина, останній повинен усиновити МаркаАнтонина, сина брата своєї дружини, і сина всиновленого Адріаном Элия Віра — Луция Віра, що згодом був названий Вером Антониному. Антонин був усиновлений зачотири дні до березневих календ, вимовив у сенаті вдячну мову Адріанові за такедобре до себе відношення і був оголошений співтоваришем імператора впроконсульській владі й трибунских повноваженнях. Першим його висловленням уновому положенні, говорять, була наступне: коли дружина стала дорікати його втім, що він по якімсь приводі виявив мало щедрості стосовно своїм, він сказавїй: «Дурна, після того як нас призвали до керування імперією, ми втратилий те, що ми мали раніше». Він зробив роздачу воїнам і народу із власнихзасобів і видав те, що обіцяв його батько. Він вніс великі суми для закінченняробіт, початих Адріаном, а вінцеве золото, призначене як податок із приводуйоговсиновлення, він скасував цілком для італійців і наполовину для провінціалів.
Батькові,поки той був живий, він корився з найбільшим благоговінням. Коли ж Адріан умеру Байях, його останки він благочестиво й з пошаною перевіз у Рим і помістив усадах Домиції. Незважаючи на загальне
невдоволення, він прилічив його до богів. Він дозволив сенату назвати йогодружину Фаустину Августою. Сам він прийняв прозвання Пія. Він охоче погодивсяіз пропозицією сенату поставити статуї його батькові, матері, дідам і братам,що вже вмерли. Він не відмовився від циркових ігор, призначених на честь дняйого народження, але відхилив всі інші почесті. Він присвятив чудовий щитАдріанові й призначив для нього жерців. Ставши імператором, він не перемінивнікого з тих, кого висунув Адріан, і цього правила він так твердо тримався, щозатримував у провінціях по семи й по дев'яти років гарних намісників. Рукамисвоїх легатів, він вів дуже багато воєн. Легат Лоллий Урбик переміг британціві, відтіснивши варварів, провів новим, покритим дерном земляний вал. Він змусивмаврів просити миру. Діючи через своїх намісників і легатів, він розбивгерманців і багато інших племен, а також підняли повстання іудеїв. В Ахайє іЄгипті він також придушив повстання. Він не раз приборкував аланів, коли вонипочинали рухатися.
Віннаказав своїм прокураторам проявляти помірність при зборі податей, а з тих, хтоперевищував міру, він вимагав звіту в їхніх діях і ніколи не радувався вигоді,якщо вона була пов'язана з утисками провінціалів. Він охоче вислухував людей,які жалувалися на його прокураторів. Для тих, кого засудив Адріан, він попросиву сенату прощення, говорячи, що сам Адріан зробив би це. Висоту імператорськоївлади він з'єднав з найбільшою люб'язністю, що ще більше підсилило її доневдоволення придворних слуг, які при государі, що робив усе без посередників,не могли вже залякувати людей і продавати те, що не було таємницею. Будучиімператором, він робив сенату така повага, яке він хотів би бачити стосовносебе з боку іншого імператора під час перебування свою приватною людиною. Піднесенейому сенатом ім'я батька батьківщини, прийняття якого він спочатку відклав, вінпотім прийняв, виразивши при цьому глибоку вдячність. На третьому році свогоправління він втратив свою дружину Фаустину. Сенат обожив її, призначивши в їїчесть циркові ігри, храм і фламинок8, золоті й срібні статуї, причому віннавіть сам дозволив виставляти її зображення під час всіх циркових подань. Колибула поставлена призначена йому сенатом золота
 статуя, він погодився прийняти неї. На прохання сенату, він призначив
 консулом квестора Марка Антонина. Аннія Віра, що потім був названий
 Антониному, він раніше строку намітив у квестори. Ні щодо провінцій, ні ізприводу яких-небудь інших справ він не виносив ніяких рішень, не поговорившипопередньо зі своїми друзями, і формулював свої рішення, сообразуясь із їхнімидумками. Друзі бачили його в одязі приватної людини, серед занять своїмидомашніми справами. [2]
Вінуправляв підлеглими йому народами з великою дбайливістю, опікуючи всіх і всі,немов це була його власність. Під час його правління всі провінції процвітали.Ябедники зникли. Конфіскація майна відбувалася рідше, ніж абиколи, так щотільки одна людина, обвинувачений у прагненні до тиранії, був оголошений позазаконом: це був Атилій Тиціан, причому так покарав його сенат. Імператорзаборонив робити розшук щодо його співучасників, а його синові він завждинадавав допомогу у всім. Вигин і Присциан, обвинувачений у прагненні дотиранії, але добровільною смертю. Робити подальше розслідування із приводу цієїзмови імператор заборонив. Спосіб життя Антонина Пія був багатим, але невикликав дорікань, ощадливим, але без скнарості. Стіл його обслуговували йоговласні раби, власні птахолови, рибалки й мисливці. Лазню, який він колиськористувався сам, він надав у безкоштовне користування народу й взагалі не внісніякої зміни в побут свого приватного життя. Багатьох він позбавив змісти, саметих, хто, як він бачив, одержують, нічого не роблячи: він говорив, що саменеварте, саме обурливе — це якщо хто-небудь об'їдає державу, сам не
приносячись йому ніякої користі своєю працею. Внаслідок цього він зменшив змістліричному поетові Месомеду. Звітність всіх провінцій і звітність по податкахвін знав з великою точністю. Своє власне майно він закріпив за дочкою, аледоходи з його подарував державі. Зайві предмети розкоші з імператорськогопалацу й маєтку він продав і жив у своїх власних садибах поперемінно. Він невживав ніяких поїздок; відправився він тільки у свої землі й у Кампанію,говорячи, що для провінціалів зміст супутників
 государя, навіть дуже ощадливого, є тяжким. Незважаючи на те, що він залишавсяв Римі — з тією метою, щоб, перебуваючи в центрі, можливо скоріше одержуватиотовсюди звістки, — він все-таки мав величезний авторитет у всіх народів.
Вінзробив роздачу народу, збільшив розмір грошового подарунка воїнам. Він заснувавна честь фаустини «Фаустининських дівчинок», що одержували
зміст від держави. Є наступні його спорудження: у Римі — храм Адріана,присвячений пам'яті батька; Грекостадій, відновлений після пожежі; ремонтованийамфітеатр, гробниця Адріана, храм Агриппы, міст на палях; відновлення Фароса,гавань у Кайеті, відновлення Террацинської гавані, банячи в Остиї, водопровід вАнциї, храми в Ланувии. Багатьом містам він надав грошову допомогу для того,щоб вони або вибудували нові спорудження, або відновили старі. Так само віннадавав підтримку посадовим особам і сенаторам у Римі, щоб вони могливиконувати свої обов'язки. Спадщини від тих, у кого були діти, він відкидав.Він перший ухвалив, щоб відмова за заповітом, пов'язаний з покаранням, бувнедійсним. Жодного гарного суддю він не перемінив при його житті, за виняткомпрефекта Рима Орфита, і те на його прохання. Так, у його правлінні ГавійМаксим, людина дуже суворий, був префектом преторія протягом двадцяти років. Спадкоємцемйого був Таций Максим. Після смерті останнього імператор призначив на йогомісце двох префектів — Фабія Репентина й Корнелія Вікторина. Але Репентин бувзатаврований народною поголоскою за те, що він досяг посади префекта задопомогою наложниці государя. У його правлінні жоден сенатор не був страчений інавіть батьковбивця, що зізнався, був відправлений на пустельний острів, томущо — відповідно до законів природи — йому не можна вже було жити. Недолік упровині, маслі й борошні він припинив тим, що зі збитком для власної скарбницікупував і даром роздавав все це народу. [2]
Уйого часи відбулися наступні нещастя: голод, обвал цирку, землетрус, руйнуванняміста на Родосі й в Азії; всі ці міста він відновив дивним образом. У Римівідбулася пожежа, що поглинув триста сорок дохідних будинків і особняків.Горіли й місто Нарбона, і місто Антіохія, і карфагенський форум. Була також іповінь від розливу Тибру. Була в Аравії й чума. У Мезії на вершинах дерев вирісячмінь. В Аравії четверо левів, немов ручні, добровільно дали себе піймати. ЦарФарасман прибув до Антонина в Рим і виявив до нього більше поваги, чим до Адріана.Лазам він дав царем Пакора.
Однимтільки своїм листом він удержав парфянського пануючи від нападу на вірменів.Діючи тільки своїм авторитетом, він змусив царя Абгара вийти від східнихобластей імперії. Він припинив суперечки між царями. Парфянскому паную, щотребували повернення царського трону, захопленого Траяном, він рішуче відмовив.Розібравши спірну справу між Реметалком і Евпатором, він відіслав першого вБоспор на царство. Ольвийцям він послав на допомогу війська в Понт протитавроскифів і, перемігши останніх, змусив їх дати заручників ольвийцям.
Сенатухвалив назвати місяці вересень і жовтень антониному й фаустином, але Антонин відкинувце. Весілля своєї дочки Фаустини, коли він видавав її за Марка Антонина, вінсправив з особливим блиском, — навіть видав грошовий подарунок воїнам. ВіраАнтонина після його квесторства він призначив консулом. Викликавши з ХалкидиАполлонія, він запросив його в будинок Тиберия, у якому він сам жив, щобдоручити йому навчання Марка Антонина. [3]
Середбагатьох інших доказів його щиросердечної теплоти приводять ще й таке:  колиМарко оплакував смерть свого вихователя й придворних слуг умовляли його не виявлятивідкрито своїх почуттів, імператор сказав: «Дозвольте йому бути людиною;адже ні філософія, ні імператорська влада не позбавляють людину здатностіпочувати». Своїх префектів він зробив багатими людьми й обдарив знакамиконсульського достоїнства. Дітям тих, кого він засудив за вимагання, вінповертав батьківське майно, але з тією умовою, що вони повернуть провінціаламте, що відняли в останніх їхні батьки. Він був дуже схильний робити милості.Минулого дані видовища, під час яких він показав слонів, гієн, тигрів,носорогів, а також крокодилів і гіпопотамів, — словом, усяких тварин із усьогокола земель разом з тиграми. Він випустив навіть сто левів одночасно.
Досвоїх друзів він, ставши імператором, ставився так само, як і під часперебування приватною людиною, тому що й вони разом з його вільноотпущенниками неторгували порожніми обіцянками на його рахунок, тим більше, що стосовно своїм вільноотпущенникамвін проявляв дуже велику строгість. Він любив мистецтво акторів. Він особливо насолоджувавсярибним ловом і полюванням, прогулянками й бесідою із друзями. Свято зборувинограду він справляв із друзями як приватна людина.    Риторам і філософамвін призначив у всіх провінціях і почесті, і зміст. Багато хто говорили, що тімови, які відомі під його ім'ям, не належать йому, але Марій Максим говорить,що це дійсно були його власні мови. На свої парадні й домашні бенкети вінзавжди запрошував своїх друзів і жодного жертвопринесення не робив череззаступника, якщо тільки не бував хворий. Коли він просив для себе або для своїхсинів яких-небудь почесних посад, то надходив у всім як звичайна приватналюдина. Й сам він нерідко відвідував бенкети своїх друзів. Серед інших явнихдоказів його доброти розповідають наступний випадок. Оглядаючи будинок Гомуллай дивуючись порфіровим колонам, він запитав, звідки той їх добув. Гомуллвідповів йому: «Коли приходиш у чужий будинок, будь ньому й глухий»,- і цю витівку імператор терпляче зніс. Багато жартів цього Гомулла вінтерпляче вислухував.
Вінустановив багато чого в області права й користувався вказівками законоведів:Виндія Віра, Сальвія Валента, Волузія Меціана, Ульція Марцелла й Діаболена. Що відбувалися в різних місцях заколоти він припиняв, діючи не жорстокимимірами, а лагідністю й авторитетом. Він заборонив ховати мертвих у межах міста.Він установив розмір витрат на гладіаторські бої. З найбільшою старанністю вінпідтримував казенну пошту. Про усім, що він зробив, він звітував сенату задопомогою едиктів. Він умер на сімдесятому році життя, але засмучувалися пронього так, начебто він загинув юнаків. Розповідають, що його смерть була така.За обідом він з деякою жадібністю поїв альпійського сиру, уночі в нього булаблювота, а наступного дня його трясла лихоманка. На третій день, бачачи, щойого стан погіршується, він у присутності префектів доручила державу й своюдочку Марку Антонину й велів перенести до останнього золоту статую Фортуни, щозвичайно стояла в спальні імператора. Потім він дав трибуну пароль«самовладання» і потім, повернувшись, немов у сні, випустив дух у Лорії. Марячи під час лихоманки, він говорив тільки про державні справи й про тихцарів, на яких він гнівався. Своє власне майно він залишив своєї дочки, алевсім своїм близьким призначив за заповітом чималу спадщину. [2]
Високийріст надавав йому показність. Але тому що він був довгий і старим, то стан йогозігнувся, і він, щоб ходити прямо, прив'язував собі на груди липові дощечки.Будучи старим, він, перш ніж приймати приходящих з ранковими вітаннями, їв дляпідтримки сил хліб всухом’ятку. Голос його був хрипким, але голосним іприємним. Сенат проголосив його божественним, причому всі виражали свою згоду,усі вихваляли його благочестя, милосердя, природні дарування, бездоганність.Йому були призначені всі почесті, які раніше привласнювалися кращим государям. [3]

2.         «Золота Доба» Римської імперії.
            Рим стає імперією.
Третягромадянська війна. Після загибелі Цезаря в Римі знову почалася жорстокаборотьба за владу. В Італії спалахнула громадянська війна між прихильникамиЦезаря й захисниками республіки. В 43 році до н.е. був заснований другийтріумвірат, до складу якого ввійшли консул Марко Антоній, усиновлений Цезаремплемінник Гай Юлій Цезар Октавіан і проконсул Марко Лепид. [1]
Розгромившиприхильників республіки, Антоній і Октавіан відсторонили Лепида від влади.Якийсь час вони правили вдвох: Октавіан управляв Римом і Італією, Антонійвідправився в Єгипет, де женився на єгипетській цариці Клеопатрі, однієї ізчудових жінок Древнього миру,
Узахідних берегів Греції при мисі Акції в 31 році до н.е. відбувся морський бій,що вирішив долю Рима і Єгипту. Клеопатра з незрозумілої причини наказала своємукораблю покинути місце бою. Антоній кинувся за нею. Обезголовлений єгипетськийфлот здався римлянам. Війська Октавіана вступили в Єгипет.
Легендаоповідає, що Клеопатра, довідавшись про те, що переможець Октавіан хочепровести її у своєму тріумфі, наказала принести отрутну змію в кошику ізфруктами. Від укусу цієї змії вона й загинула. Антоній теж покінчив життясамогубством.
Єгипетбув перетворений у римську провінцію. Октавіан повернувся в Рим і бувзустрінутий як великий герой і повновладний хазяїн Рима.
Напочатку 27 року до н е. сенатори проголосили Октавіана главою Римської держави.Вони навіть запропонували йому йменуватися третім засновником Рима.
Октавіанпрагнув стати захисником республіки. Він не скасував колишніх республіканськихмагістратур, але всі вищі з них з'єднав у своїх руках. Октавіан такожздійснював нагляд за діяльністю всіх республіканських установ і виконаннямзаконів.
СебеОктавіан називав принцепсом. Так за традицією йменували першого в спискусенату. Сенат же дарував йому титул Август (по-латинському — священний,звеличений). Цей титул носили всі наступні римські імператори. Найяснішимиособами називали монархів і членів їхніх родин і в наступні епохи. Октавіантакож носив титул Цезаря.
ОктавіанАвгуст був головнокомандуючим всіх військових сил держави. Він створив такожособливу палацову гвардію — преторіанські когорти, які повинні були охоронятиособу Августа. Як головнокомандуючий, Август одержав довічний титул імператора,що раніше в Римі давався воєначальникам лише на короткий строк і припускаводержання ними тріумфу. Так було встановлене єдиновладдя Августа. [4]
Ізчасу Августа імператорами стали називатися всі правителі Римської держави.Територія, на яку поширювалася влада Рима, одержала найменування Римськаімперія.
Числоримських громадян досягло 4 мільйонів. У всіх землях, що підкорялися Риму,стали поклонятися генієві ( божеству-заступникові) Серпня, споруджували храмина честь Августа.
ОктавіанАвгуст прагнув довести границі імперії до природних рубежів: на заході — доАтлантичного океану, на сході — до Кавказу. При Августі вся Іспанія остаточностала належати Риму. Влада римлян поширилася на схід Альп. Їхні легіони досяглиДунаю й Дністра, де при Августі були утворені нові провінції. Завершилосяпочате Юлієм Цезарем скорення галльських племен. Однак племена, що жили допівнічного сходу від галлів, зробили римлянам жорстокий опір.
Римськийісторик повідомляє, що ці племена вони назвали германцями. На чолі кожногонімецького плем'я стояв вождь. Германці вели простий спосіб життя, займалисяскотарством і ще не цілком освоїли землеробство. Германці були мужніми воїнами.У боях брали участь всі боєздатні чоловіки. Ударною силою були військовідружини вождів. Серпень припускав, що його війська міцно закріпилися в області,що лежить між ріками Рейном і Ельбою. Тут була утворена провінція Німеччина.Однак в 9 році в провінції спалахнуло повстання. Керував їм молодий німецький вождьАрменій. Раніше він перебував на римській службі й навіть одержав сан вершника.Арменій добре знав порядок ведення війни римськими легіонами. Германці заманилитри римських легіони в густий Тевтобургський ліс. Тут римляни не моглирозгорнути свій лад, і їхні воїни розгубилися. Арменій легко розбив їх,знищивши всі три легіони. То була перша поразка римлян від германців.
Серпеньвів скромний спосіб життя. Він не носив пишних одягів, віддавав перевагускромним житлам і простій їжі. Серпень увів суворі закони, що засуджувалирозкіш і неварте поводження. Випливаючи їм, він заслав на далекий острів навітьсвою єдину дочку, тому що її спосіб життя не відповідав тому, що було потрібновід шановної римської матрони.
Серпеньпіклувався про виховання молоді. Наприклад, у Римі в одному з портиків булапоставлена складена з різних каменів карта імперії й земель, її що оточували.За словами римського письменника, вона служила тому, щоб представити положеннявсіх країн, навчати молодь і дати їй можливість оглянути поглядом блискучізавоювання римських полководців і правителів Рима.
Зарозпорядженням Августа навіть були створені спеціальні організації підлітків.«Керівниками молоді» були призначені онуки Августа, у яких він бачивсвоїх спадкоємців на імператорському троні. Однак обоє онука передчасно вмерли.[4]
ЧасАвгуста називають «століттям золотої латині», тому що тоді твориливеликі римські поети й письменники. Серпень прекрасно усвідомлював, яке впливна людей робить література, тому що вона може формувати суспільну думку. Вінзахищав письменникам і поетам. У цьому йому допомагав його друг — багатийримський вершник Меценат. Він підтримував талановитих людей грошима, щоб вонимали час для творчості. Навколо Мецената зібралося коло літераторів,художників, аматорів мистецтва. Ім'я Меценат стало загальним. Так і сьогодніназивають заступників мистецтва, своїми грошима сприятливому його розвитку.
Меценатпідтримав великого римського поета Вергілія. У римлян не було свого епосу,подібного гомеровському. Серпень доручив поетові Вергілію створити величнупоему про ранню історію римського народу, про прабатьків роду Юлієв, до якогоналежав імператор. Вергілію вдалося створити такий добуток, що моглосуперничати з "Іліадой" Гомера. Це була поема «Енеїда», щооспівувала подвиги Енея й «що пророкувала» великемайбутнє Рима.
Ліричнапоезія розцвіла у творчості Горация. Гораций оспівував мир, радості життя.Серпень був гарячим шанувальником таланта поета. Слава Горація пережилатисячоріччя, але й сам він це передбачав. Про свою поезію він написав:«Створив я пам'ятник, бронзи литий прочніше». За мотивами цього віршаА.С. Пушкін створив свій знаменитий вірш «Пам'ятник».
Згубнінаслідки встановленого Августом єдиновладдя з особою силою виявилися приімператорах з династії Юлієв Клавдієв, початок який він поклав. Похитнулосяположення сенату. Імператор Тиберій називав сенаторів «людьми, створенимидля рабства». Божевільний молодик імператор Калигула зробив сенаторомсвого улюбленого коня. Було поширене виказування. Ніхто не почував себе вбезпеці — не знати, ні простолюдини. Кожний мігли втратитися голови по капризіімператора.
Римлянизабули, що таке воля. Вони звикали раболіпствувати перед імператорами, які бдивовижні злодіяння ті не робили.
Кривавийтерор у Римі досяг своєї вищої крапки при імператорі Нероне. Його властолюбнамати домоглася того, щоб в обхід законних спадкоємців її син став імператором.Замість подяки Нерон замислив убити матір. Після її загибелі він продовживкриваві злочини, знищивши свою тітку, дружину, близьких друзів, слуг,сенаторів. Не задовольняючись стратами, Нерон по ночах бродив по Риму на чолізграї розбійників, грабуючи й убиваючи перехожих. [4]
ЗамолодуНерон учився у відомого філософа й письменника Сенеки. Сенека міркував прорівність всіх людей перед божественним законом. Він призивав до моральноговдосконалювання, до волі, милосердю, стійкості перед нещастями. Однак Нерон несприйняв наставляння мудрого Сенеки. Здавалося, він з непереборною впертістюнамагався робити всі всупереч тому, чому вчив Сенека. Зрештою Нерон наказавСенеке покінчити життя самогубством.
Підчас тиранічного правління Нерона Рим і провінції були розорені його непомірноюмарнотратністю. Нерон уважав себе великим артистом. Він любив улаштовуватипишні видовища. Сам виступав на арені амфітеатрів, декламуючи поеми під звукиліри.
В 64році в Римі спалахнула страшна пожежа. Палало майже все місто. Поголоскаобвинувачувала Нерона в підпалі. Його поводження давало для цієї підстави.Дивлячись на палаючий Рим, Нерон декламував вірші про пожежу Трої. Але провинуза пожежу імператор поклала на християн, прихильників нової релігії, щопоширювалася в Римській імперії. Стражники схопили християн, надягли на нихпросмолені шкіри, прив'язали до стовпів і підпалили. Так Нерон почав гоніння нахристиян у Римській імперії.
ЗлодіянняНерона переповнили чашу терпіння римлян. Гвардія преторіанців, що належалоохороняти імператора, підняла проти нього заколот. Нерон біг і сховався навіллі свого вільноотпущенника. Він хотів покінчити життя самогубством, алебоягузтво не давало йому зробити це. Тоді вільноотпущенник допоміг імператоровізакінчити свої дні. Зі словами «Який артист гине!» Нерон помер,залишивши по собі славу безумця, убивці й тирана.
Післякороткого періоду військової смути в 69 році легіони проголосили імператоромлюдини незнатного походження, вихідця зі стану вершників Тита ФлавіяВеспасиана.
Веспасианз великою енергією узявся за відновлення розореної столиці імперії. Віндозволив усім, хто побажає, займати й забудовувати ділянки, що пустують. НаКапитолії Імператор власноручно розчищав уламки будинків і виносив їх на своїхплечах. При Веспасиані припинилися несправедливі страти. У Римі запанувавпорядок. Веспасиану вдалося за допомогою розумної системи податків поправитифінансові справи імперії. Він навіть увів податок на суспільні туалети. Колийого син Тит виразив здивування із приводу такого «непристойного»податку, Веспасиан підніс до його особи монети й запитав, чи почуває син запах.Тит відповів, що ніякого заходу не почуває. «От бачиш, — помітивімператори, — гроші не пахнуть».[4]
Грандиознійшимспорудженням античного миру став амфітеатр Флавієв. Цей амфітеатр одержав назвуКолоссеум (Колізей), імовірно, через те, що був колосальних розмірів. Амфітеатруміщав 50 тисяч глядачів. У Колізеї були змінні арени, під якими перебувалискладні інженерні спорудження. Арена була добре видна з будь-якого ярусу ймісця. Сидіння для глядачів були мармуровими, крім верхнього ярусу,призначеного для жінок. Там містилися дерев'яні лави. За допомогою особливихмеханізмів на арену піднімалися декорації, люди й тварини, до подання що перебували в підземних приміщеннях. Відкриття Колізею буловідсвятковано гладіаторськими іграми, що тривали сто днів.
ПриФлавіях розцвіли міста Італії й провінцій. Одним з них було невелике містечкона півдні Італії — Помпей. Тут було багато храмів, прикрашених статуями площ,прекрасні лазні. Вулиці були забудовані добротними будинками. У численнихкрамницях ішла жвава торгівля. Жителі Помпеї любили дивитися на гладіаторські боїв місцевому амфітеатрі.
Прожиття в Помпеях ми знаємо більше, ніж про яким-небудь іншому италийском місті.Цьому сприяло досить сумну обставину. Помпеї, що перебувають у підніжжя вулканаВезувій, під час його виверження були засипані вулканічним попелом і залитілавою. Під шаром попелу й лави місто збереглося. Після багаторічнихархеологічних розкопок Помпеї були «розкриті». Тепер це унікальниймузей під відкритим небом. Деякі порожнечі, що утворилися в попелі й лаві,археологи заповнили спеціальним розчином. Вийшли дивні виливки — статуї, щовідтворюють тіла загиблих людей і тварин.
Помпеянизвикли до гарного виду паруючого вулкана, на схилах якого росли виноградники.Однак в 79 році почалося потужне виверження вулкана. Потоки лави кинулисядолілиць по схилах. Люди в жаху бігли по що валять і горяним вулицям до гавані,сподіваючись потрапити на кораблі. Однак лише деяким удалося врятуватися.Нещасні гинули під уламками будинків, задихалися в сірчаних парах, булизасипані вулканічним попелом. Разом з Помпеями загинули два сусідніх міста — Геркуланум і Стабії.
Останнійімператор династії Флавієв Домициан був боягузливим і жорстоким. Він розв'язаву Римі терор, порівнянний зі страшними часами Калигули й Нерона. Імператорнесправедливо засудив на смерть багатьох сенаторів, а простих римлян наказувавпіддавати дивовижним катуванням по найменшій підозрі в непокорі влади. Приньому донощики, що складалися на платню в держави, стежили за кожним жителемРима. У період терору при імператорі Домициані мислячі люди були приречені намовчання, якщо не хотіли загинути. Загальна ненависть до Домициану була таксильна, що, коли він був убитий змовниками, сенатори ухвалили знищити всякупам'ять про нього. Труп його протягли по вулицях Рима й кинули в Тибр.
Зізміцненням імперії від волі монарха усе більше залежали не тільки низи, але йверхи суспільства. Сенат з органа дорадчого перетворювався в орган угодовства йлестощів. Нащадки римської аристократії всі частіше відмовлялися від державноїслужби, воліючи їй радості дозвілля. Оточені юрбами рабів і клієнтів, вонипотопали в розкоші. І ця розкіш розкладала римлян «лютішай воєн», якпомітив римський сатирик Ювенал. [4]

            Виникнення християнства.
Східнібоги в Римі. Із часу імператора Августа в Римі стало поширюватися поклоніннясхідним богам. Самою популярною богинею була єгипетська Исида, мати дитиниГора. Їй споруджували храми в Римі, у містах Італії й навіть на краю римськогокола земель — у Британії.
Римськісолдати особливо почитали индоиранського бога Митру, якого називали«Непереможне Сонце». 25 грудня в день зимового сонцестояннясвяткувався день народження Митри.
Повсій імперії поширилося очікування вмираючого й бога-рятівника, що воскреє.
Навітьримських імператорів стали йменувати рятівниками й робили їм божественніпочесті.
Підчас правління Августа в далекої Іудеї відбулася подія, що спочатку мало хтопомітив. Однак воно вплинуло на все майбутнє людства. У юної іудейської жінкиМарії народився хлопчик, якого нарекли Ісусом. Пізніше його стануть називатиСином Божим і Христом — Месією (помазаником), посланником Бога. Від народженняХриста почнеться наша ера, буде вестися сучасне літочислення.
Іудея- південна частина Палестини. В 1 столітті до н.е. римляни завоювали Іудеєві,але зберегли там владу місцевого царя. Історія Ісуса Христа розвертається вІудеї в часи імператорів Августа й Тиберія в роки правління пануючи Ірода. Римлянине переслідували й древню релігію іудеїв, збереглася вища рада іудейськихсвящеників Синедріон. У його володіннях перебували внутрішні справи. Верховнекерування Іудей здійснював римський намісник — прокуратор.
Галілея,де народився Ісус, — це північна область Іудеї. Тут перебувало містечкоВіфлеєм, де, як вірили іудеї, повинен з'явитися на світло Месія (по-гречески — Христос).
Ученібагато років сперечалися про те, чи дійсно жив Ісус Христос або відомості пронього носять легендарний характер. Тепер учені прийшли до висновку, що Ісус живі проповідував своє навчання в Іудеї.
ЖиттяІсуса Христа й основи його навчання викладені в чотирьох Євангеліях("Євангеліє" по-гречески — Блага звістка). Авторами Євангелій булиєвангелісти Матфей, Марко й Лука й апостол Іоанн Богослов. Про Христю такожповідомляється в Посланнях апостолів, що входять, як і Євангелія, у НовийЗавіт. Новий завіт — це частина Біблії — Священного Писання християн. [1]
Християнивірять, що архангел Гаврило був посланий Богом у галилейське місто Назарет доДіви Марії, зарученої з теслею Йосипом. Архангел повідомив Марії благу звістку,що в неї народиться Син Божий.
Різдво.Під час перепису населення, що проводилася римлянами, Марія і Йосип повиннібули відправитися в місто Віфлеєм. Тут у ніч із 24 на 25 грудня народиласядитина Ісус. Місця на постоялому дворі не була, тому Марія народила сина вяслах, де перебували свійські тварина. Про народження Ісус-Рятівника возвестилаВіфлеємська зірка. Три мудреці зі Сходу прийшли поклонитися божественнійдитині.
Черезсорок днів після народження Ісус, по іудейському звичаї, був принесений у храму Єрусалимі. Тут старець Симеон визнав у ньому Месію. Цар Ірод, боячисьпередвіщеної появи нового царя іудейського, наказав убити всіх дітей. Марія ізсином і Йосип бігли в Єгипет. Коли Ісу було дванадцять років, він з Марією іЙосипом прибув у Єрусалим. Тут він покинув їх і відправився в храм, де вразивприсутніх своїми мудрими міркуваннями. У храмі отрок Ісус назвався Сином Божим.
ПророкІоанн Предтеча (Хреститель), що жив у пустелі, пророчив появу Христа. Вінзробив хрещення Ісуса, під час якого на нього снизошов Дух Божий у виглядіголублячи. Після хрещення Ісус Христос починає проповідь свого навчання. [1]
Післяхрещення Ісус на сорок днів іде в пустелю. Тут його спокушав диявол, але Ісуспереборов всі спокуси.
ПотімІсус почав проповідувати своє навчання. Він говорив тим, що зібралися довколанього про велику любов Бога до людей, про любов людей до Бога й необхідностілюбові друг до друга. Тільки у вірі й любові люди можуть стати зробленими. Ісуспризивав не збирати багатств. Він учив не судити інших людей і надходити зіншими так, як хочуть, щоб надходили з ними. Ісус слухали його учні — апостоли(по-гречески — посланці) і безліч народу.
Ісусвідкриває учням своє призначення. Після цього він сказав учням, що йомупризначено надолужити гріхи людські. Потім Ісус зробив різні чудеса й навітьвоскресив мертвого Лазаря.
Христосі його учні відправилися в Єрусалим. Перед цим звершилося Перетворення. ІсусХристос з'явився своїм найближчим учням у божественному вигляді, з небеспролунав голос Бога: «Цей є син мій коханий».
Передіудейським Великоднем Ісус Христос на ослу в'їхав у Єрусалим. Народ привітавйого як пануючи іудейського, Месію, покликаного звільнити іудеїв від владиримлян. Іудейські священики були налякані радістю народу. Цього злиденногопроповідника з Назарета вони вважали порушником іудейського закону,самозванцем. Вони вирішили, що Ісус повинен стати перед Синедріоном для судунад ним.
Напередоднісуду Ісус провів свою останню спільну трапезу з учнями — таємну вечерю.Почастувавши їхнім хлібом і вином, Ісус сказав, що це тіло й кров його. Це бувперший обряд причастя.
Ісусвідкрив учням, що один з них зрадить його. Важка й повна туги була ніч уГефсиманском саду, що пішов за таємною вечерею. Передчуваючи неминуче, Ісусзвернувся до Бога з молитвою пронести повз нього чашу страждань. Його напругабула настільки велика, що він покрився кривавим потом.
Зрадникомстав учень Христа Іуда Искаріот. Він привів римських воїнів. Щоб вонидовідалися Христа, Іуда поцілував його. Христа узяли під варту.
Осуд.На суді Синедріону єврейські первосвященики винесли Христу смертний вирок, томущо він відкрито заявляв, що він Месія. Цей вирок повинен був затвердитиримський прокуратор Понтій Пілат. На Пілата велике враження зробили мудрість ідостоїнство засудженого. Він запропонував народу, що зібрався, помилувати Христа.Однак народ, ще недавно що захоплено зустрічав Христа, обрав для помилуваннярозбійника, а Христа присудили до розп'яття.
Розп'яттябуло римською стратою для знедолених, рабів, жебраків. Христа піддалибичуванню. Римські стражники знущалися з нього. Вони надягли на Христа терновийвінець, насміхаючись над царем іудейським, як називали його віруючі. ПораненийХристос сам повинен був нести свій хрест на місце розп'яття — Голгофу. Над нимзглянувся Симон з Кирены й допоміг йому.
Стражникирозіпнули Христа, забивши цвяхи йому в руки й ноги, і потім залишили йоговмирати на хресті. Поруч із ним розп'яті були два розбійники. Один з нихнасміхався над Христом, а іншої визнав у ньому Добродії. Христос обіцяврозсудливому розбійникові, що той сьогодні ж потрапить із ним у рай.
Черезкілька годин Христос умер. На землю раптово опустилася тьма, в ієрусалимськомухрамі розірвалася священна завіса, і земля здригнулася. Римські солдати, щенедавно издевавшиеся над Христом, були повалені в жах.
ТілоХриста зняли із хреста, загорнули в покривало-плащаницю й поховали в печері.Вхід у неї завалили важким каменем. Коли на третій день Марія Магдалина здівами-мироносицями прийшла до місця поховання, вона побачила, що камінь увходу отвален, а тіло Христа зникло. Христос з'явився їй, але вона прийнялайого за садівника. [1]
Надорозі в містечко Еммаус воскреслий Христос розмовляв із зустрінутими їмучнями. Апостол Фома навіть занурив пальці в його рани, щоб переконатися, щоперед ним Учитель.
Християнивірять, що своєю смертю на хресті Христос надолужив всі людські гріхи. Тимсамим він урятував людство й кожну людину, відкрив йому шлях до вічного життя.За це Христа називають Рятівником.
Піднесення.Через сорок днів Христос піднісся на небо. Християни вірять, що наприкінці часівІсус Христос знову з'явиться на землю й буде вершити Страшний суд.
ЗНового Завіту ми знаємо, що Христос предназначив апостолам проповідувати своєнавчання. Апостоли були людьми простими, з. Коли ж, як уважають християни, наних снизошов Дух Святий, вони заговорили на різних мовах. [1]
АпостолПетро спочатку проповідував у Єрусалимі, а потім відправився в Рим. Тут вінзібрав християнську громаду. Апостол Петро вважається засновником християнськоїцеркви. Відповідно до легенди, апостол Петро, будучи людиною не дуже сміливим,злякався переслідувань і покинув Рим. На Аппієвой дорозі він присів відпочити.У цей час перед ним з'явився Христос. Апостол запитав його: «Куди йдеш,Господи?» Христос відповів: "Іду в Рим, щоб бути зновурозп'ятим". Петро засоромився своєї слабості й повернувся в Рим, деприйняв мученицьку смерть на хресті. На місці його страти пізніше бувспоруджений собор Святого Петра.
Дужебагато для поширення християнства зробив апостол Павло. При житті Христа він небув його учнем. Іудей Савл, так кликали майбутнього апостола до хрещення,переслідував християн. Один раз на шляху в Дамаск, куди він випливав, щобзаарештувати християн, Павлу з'явився Христос. Те був поворотний момент у життіПавла. Він став невтомним проповідником християнства, організовувавхристиянські громади. Павло проголосив загальну рівність у Христі: перед Богомні «ні елліна, ні іудея, раба або вільного, чоловіки або жінки».Павла заарештували, привезли в Рим, де й стратили. Як римського громадянинайого не могли розіпнути й відрубали голову.
АпостолАндрій був покликаний Христом в учні першим. За це його називають Першозваним,Відповідно до легенди, Андрій проповідував у тих землях, де пізніше стали житислов'яни. Древній російський літопис оповідає, що Андрій дійшов до того місця,де через кілька століть був заснований Київ, і пророчив, що тут буде місто,прикрашений багатьма християнськими храмами. Андрій Першозваний уважаєтьсяхрестителем Русі і її святим заступником.
Першігромади виникли в Іудеї й на Сході. У другій половині 1 століття вони з'явилисяв Римі й в Італії. Що входили в громади називали один одногобратами й сестрами. Християни збиралися для спільної молитви й трапези, що маласвященний зміст. Ще тільки зароджувалися форми християнського богослужіння йповсякденного поводження християн, які повинні були строго додержуватисяєвангельських завітів. [1]
УРимі християнство переслідувалося. Перші гоніння на християн були приімператорі Нероне. Під час Неронових гонінь були страчені апостоли Петро йПавло. Перші християнські громади ховалися в катакомбах — підземних печерах.Тут християни збиралися, тут вони влаштовували скромні молитовні й ховалипомерлих. Римські катакомби збереглися дотепер, вони перетворені в музеї.
Підчас гонінь християн кидали на розтерзання левам і іншим диким тваринам. Їхпіддавали катуванням і стратили, але вони не відрікалися від своєї віри. В 1-3століттях до н.е. християнство дало багато святих мучеників.
Поступовогромади християн розросталися. У них вступало усе більше людей, не тількибідняків, але й заможних римлян шляхетного походження. Із громад виникла церква- особлива релігійна організація, що поєднує священиків і простих віруючих — мирян. Згодом церквою стали називати й християнські храми — спеціальні будинкидля богослужіння. [1]
            Римляни в повсякденному житті.
Мидобре можемо уявити собі людей, що жили в Римі в імператорську епоху. Римськіскульптори не знали собі рівних у мистецтві портрета. Вони зображували своїхсучасників з дивною точністю, навіть художньою нещадністю, не приховуючинедоліків.
Зберегласябезліч римських скульптурних портретів не тільки імператорів і членів їхніхродин, але й вільноотпущеників, воїнів, городян. Багата портретна галереяімператорів представлена на монетах.
Житлабагатих аристократів являли собою просторі будинки або навіть палаци із садами(вілли), штучними водоймами й пагорбами, водоспадами й терасами. Приміщенняділилися на гостьові й призначені для приватного життя. У центрі будинкуперебувало відкрите приміщення — атрій. Посередині атрію був басейн, у центріякого встановлювалася статуя. Басейн оточували колони. У даху над ним робивсяпроріз, щоб через нього проникав світло. Стіни багатих будинків прикрашалисярозписами. Підлоги були мозаїчними.
Мозаїка- візерунок або зображення, виконане зі шматочків каменів або різнобарвнихплиток.
Заміськівілли римських багатіїв оточували чудові сади зі статуями. Нерідко тут булидомашні зоопарки з дивовижними тваринами. Хазяї любувалися дивними рибами, якихрозводили в спеціально споруджених водоймах. [2]
УРимі й інших містах існували багатоповерхові будинки — инсули зкімнатами-комірками, у яких жила біднота. Ці будинки нагадували мурашники.Удома ремісників у містах будувалися з підручних матеріалів. Вони були невеликій не дуже зручні. До житлового приміщення примикала майстерня.
Селянижили в хатинах, при будівлі яких використовувалися дерево, солома. Город бувджерелом їжі селянина і його родин.
Римлянназивали «народом, одягненим у тогу». Цей верхній одяг з вибіленоївовни був знаком приналежності до вільних римлянам. Юнак облачався в тогу, колиставав дорослим і діставав права громадянина. Претенденти на державні посадинадягали білу тогу (кандиду). Звідси відбулося слово «кандидат».
Тогаявляла собою полотнище до 5 м у довжину й 2 м завширшки. Один його край був прямим, а іншої — закругленим. По тому, як тога драпірувалася на тілі, судили проїї власника — його положенні в суспільстві, утворенні, культурі, смаку.Навчання драпіруванню тоги було настільки ж важливим, як і навчаннякрасномовству.
Сенаториносили тогу з пурпурною облямівкою. Тога полководця-тріумфатора була пурпурнийабо червоний кольори. Згодом така тога стала знаком імператорськогодостоїнства. У Римі одяг підкреслював суспільне становище, знатність ібагатство.
Простолюдинівпрезирливо йменували «народцем, що носить туніку». Дійсно, у короткійсорочці без рукавів — туніці — було зручно працювати. Туніку носили і як нижнійодяг. Toмy ж прості римляни надягали в особливо врочистих випадках. Жінкиповерх туніки носили столу — одяг начебто широкої спідниці. У римлян у побутібули різного роду плащі — короткі й довгі.
Біднякинерідко ходили босоніж. Взагалі ж римське взуття було досить різноманітною — шкіряні сандалії на щільній підошві, черевики-чоботи з ремінцями. Воїни носилиспеціальні чоботи — калиги, підошва яких кріпилася особливо міцно. Взуттячервоного кольору було знаком знатності, високого положення в суспільстві.Жінки носили взуття на платформі, що зрительно подовжувала ноги й збільшуваларіст.
Винахідливістьжінок у зачісках не знала межі. Волосся красили, завивали, посипали золотоюпудрою. Чоловіки коротко стриглися.   Починаючи з 2 століття в моду ввійшлибороди. Ювелірні прикраси були різноманітні. Їх носили й жінки, і чоловіка.Голову імператора вінчала діадема — вінець із золота, прикрашений дорогоціннимикаменями.
Востанні два століття імперії римський одяг зазнав впливу від сильних варварівЧоловіка, особливо воїни, сталі носити штани.
Сьогодні,говорячи про італійську їжу, ми відразу згадуємо макарони. Але в стародавностіїх і в спомині не було. Основною їжею римлян були хліб, маслини, маслиновемасло, сир, овочі. Споживання м'яса й риби залежало від кількості грошей угаманці. Багаті могли їсти їх постійно, а бідні — тільки по святах.
Римськізвані обіди — бенкети — були неодмінною частиною життя знатних і багатих людей.На них затрачалися величезні засоби. Подавалася величезна кількість блюд.Замилування гостей викликали блюда незвичайні й дорогі, привезені з далекихкраїн фрукти.
Улюблениммісцем відпочинку й розваг римлян були суспільні лазні — терми. Це буливеличезні, розкішно оброблені будинки з басейнами, залами для ігор і бесід,садами, бібліотеками. Римляни нерідко проводили тут цілі дні. Вони милися, спілкувалисяіз друзями. У термах обговорювалися й важливі суспільні справи, укладалисяугоди. [2]
Імператорибудували лазні для римського народу. На початку 4 століття в Римі булодванадцять імператорських лазень і безліч бань, що належали приватним особам. Приватнілазні були, звичайно, незрівнянно скромніше імператорських.
Пророзміри імператорських терм свідчить хоча б те, що терми імператора  Диоклетианавиглядають грандіозним спорудженням навіть поруч із сучасним вокзалом в Римі — великим сучасним транспортним вузлом. У термах імператора Каракалли моглоодночасно вільно перебувати більше півтори тисяч чоловік.
Уримській школі могли вчитися всі, що мали можливість заплатити занавчання. Більшість громадян посилало своїх дітей у школи. Існувала безлічприватних шкіл, але із часів імператора Веспасіана держава усе більше брала насебе турботу про утворення, даючи гроші на зміст шкіл і оплату вчителів.
Школидля небагатого люду звичайно розміщалися при якій-небудь крамниці, майстернійхудожника або ремісника. Лише завіса відокремлювала школу від основногоприміщення. Діти сиділи на підлозі, а вчитель — на стільці. Перед ним бувневеликий поставець (кафедра). Обстановка в школі панувала невимушена, хочазастосовувалися й тілесні покарання. За провину або невивчений урок учня могливисікти різками. Учні, як правило, хором повторювали слова вчителя. Діти іззаможних родин могли навчатися будинку. Для цього до них запрошувалипедагогів-наставників. Часто вчителями були греки.
Утвореннябатьки прагнули дати не тільки хлопчикам, але й дівчинкам. Ті, хто хотівдосягти висот у науках, могли продовжити навчання у вищих школах, таких,наприклад, як Афінськ або Олександрійська, де викладали видатні філософи йучені. У початковій школі дітей учили читати, писати й уважати. На більшевисокому щаблі навчання вивчалися граматика, діалектика — мистецтво правильномислити й міркувати, риторика — ораторське мистецтво, потім математичні науки,куди входили арифметика, геометрія, астрономія й музика. На заняттях по музицівивчали теорію світової гармонії, а не мистецтво гри на різних інструментах.
Донас дійшов підручник, написаний в останнє століття Римської імперії. У ньомудокладно викладені предмети, що вивчалися в римській школі.
Утворенняв Древньому Римі цінувалося. Воно давало можливість парубкові зробити суспільнукар'єру, домогтися кращого положення в суспільстві. [2]

3.        Римська імперія у час «Золотої доби».
            Рим – столиця імперії.
Рим — столиця імперії. Розширювалися границі імперії, поступово в неї включалися нові йнові народи. В 212 році всім жителям імперії по едикті імператора Каракаллибуло даровано римське громадянство. Центром багатомовної держави був Рим. Йогоназивали «Вічне місто» або просто «Місто».[3]
Римбув величезним містом із просторими площами, чудовими храмами й суспільнимибудинками в центрі й з вузькими, брудними вулицями на окраїнах. При Антонинахнаселення міста наближалося до мільйона.
Булирозширені й заново прикрашені форуми — чотирикутні площі в центрі Рима. Туткипіло суспільне й культурне життя. У центрі Рима був споруджений просторийфорум Траяна, із двох сторін оточений величними будинками. У центрі йоговисочіла колона Траяна.
УРимі зводилися тріумфальні арки, храми. Чудовий храм Венери й Роми, богиніРима, піднімався між Палатином і Капитолієм.
Римляни,як правило, будували міські будинки із цегли, облицьовуючи їх для красимармуром. Вони винайшли бетон — будівельний розчин із глини, піску, каменів. Невипадково до нашого часу дійшло стільки прекрасно збережених залишків римськихспоруджень.
Дороги,як кровоносні посудини, зв'язували серце імперії — Рим — з її самимивіддаленими куточками. Кожне місто в імперії вважав за необхідне мати свійфорум, амфітеатр, школу, бути схожим на освічений Рим.
Дотеперу центрі Рима піднімається Пантеон. Ще із часу Августа в Римі виникло багатоархітектурних споруджень, що перевершують розмірами й пишнотою обробки храми йтеатри греків. Але вперше при Антонинах з'явилися будівлі, принципово нові поархітектурному задумі й виконанню. Одна з них — Пантеон — храм всіх богів.Пантеон — це масивний будинок, у підставі, що має формукола, накрите куполом. [3]
 
            Кращій римський імператор «Золотої доби».
«Золотимстоліттям» імперії називають час правління династії Антонинів ( 96-192року). «Наступили роки рідкого щастя, коли кожний міг думати, що хоче, іговорити, що думає» — так писав історик Тацит.
Відповіднодо сталого в Римі порядку спадкування вищої влади, що передує імператорусиновляв свого спадкоємця. Коли імператор-усиновитель умирав, на трон вступавусиновлений. Так, імператором Рима в 98 році став полководець Марко УльпийТраян. Народившись в Іспанії в родині знатних римських колоністів, він пройшовшлях від простого офіцера до командуючого римськими легіонами в Німеччині.
Траянякось сказав: «Я хочу бути таким імператором, якого сам собі бажав, якбибув підданим». Він прославився своєю справедливістю й строго стежив завиконанням законів. Піклуючись про бідних, імператор створив фонд длянадання допомоги незаможним. З нього під невеликі відсотки видавалися грошіселянам для ведення господарства. Кожного сенатора Траян зобов'язав вкладатитретину своїх багатств у розвиток господарства на італійських землях. Італіяперестала залежати від поставок хліба з Єгипту й сама забезпечувала їжу своїхжителів.
ПриТраяне життя в Римі й провінціях стала спокійніше і багатше. Люди знову знайшлипочуття власного достоїнства. Римський сенат привласнив Траяну титул«найкращий», з яким раніше зверталися тільки до Юпітера.
Траянпереміг давнього ворога Рима Парфію. Його війська, пройшовши Месопотамію.вийшли до Індійського океану.
Підпочатком Траяна римляни у двох війнах здобули перемогу над даками. Даки — народ, родинний скіфам. Їхня країна розташовувалася між ріками Дунаєм іДністром і Карпатськими горами, займаючи територію сучасної Румунії. Даки булимужнім народом. Вони довго й завзято пручалися римському завоюванню. Їхнійвождь Децебал був гідним супротивником Траяна.
Мизнаємо подробиці про хід дакийських воєн не тільки з письмових джерел. Їхнійопис у деталях відбито на колоні Траяна, спорудженої в Римі. На ній невідомийскульптор зобразив всю військову кампанію — від висадження римлян на березіДунаю до їхньої остаточної перемоги. Траян представлений серед своїх воїнів 60разів в епізодах маршу, форсування рік, військової ради, жертвоприносини,переговорів з ворогами, нагородження воїнів, що вирізнилися, прийняттякапітуляції даков.
Найбільштрагічний період війни для даков — узяття їхньої столиці. Зазнаючи поразки,вожді даков підпалили свою столицю, а самі прийняли отруту.
Післядакийських воєн Рим затвердився на берегах Дунаю. Тут була заснована провінція Дакія.Римляни створили укріплену границю з військовими поселеннями, сторожовимивежами, валами й ровами.
Військоваслава Траяна збереглася в пам'яті нащадків — не тільки римлян, але й іншихнародів.
Великийгрецький філософ Платон уважав, що «держави процвітали б, якби філософибули володарями або володарі були філософами». У багатовіковій історіїРима був імператор-філософ. Кликали його Марко Аврелій.
МаркоАврелій залишив твори філософського характеру, у яких затверджував, що людськийрозум має божественне походження, що всі люди рівні. Кожна людина повиненвипливати високим моральним принципам, мужньо переносити всі випробування.любити ближніх, не робити зла. Марко Аврелій звертався до римлянам не як допідданим, але як до вільних співгромадян.
Підчас правління Марка Аврелія на придунайські провінції напали варвари. Варварамиримляни називали народи, які не говорили на латинській або грецькій мовах іперебували на більше низькому щаблі розвитку, чим самі римляни. Римлянивідносили до варварів галлів і германців, що розселилися на території Північноїй Центральної Європи.
             
            Римська імперія при Адріані та Антоніні Пії.
Щовідбувалося в покоях Траяна у Селинунте в Киликії в його смертну годину, точновстановити не можна. 9 серпня 117 р. н.е. у сірійській Антіохії було оголошенопро всиновлення Адріана, тобто на другий день після смерті Траяна, яканаступила 8 серпня. Можна тільки сказати, що ті, що зібралися навколо вмираючілюди, а саме його дружина Гребля, теща Адріана Матидія й префект гвардії Аттиануміло й рішуче забезпечили спадкування Адріана. Доказів на користь усиновленняні, як і немає доказів противного. Але якийсь сумнів залишається, тому щоєдиний, не пов'язаний з Адріаном свідок останньої години Траяна, йогокамердинер, раптово зник через три дні після смерті свого хазяїна. Підозрападає насамперед на префекта гвардії Аттиана, тому що він потім вирізнився як фахівецьіз усунення потенційних супротивників. [3]
Новийпринц Публій Элій Адріан народився в 76 р. н.е. Як і Траян, він походив зродини, що жила в старій римській провінції Італіка недалеко від Севільї. Колийому було десять років, він втратив батька. Опікунство прийняв на себе Траян івже згаданий Ацилій Аттиан. Траян взяв хлопчика в Рим, де той виховувався йповною мірою сприйняв всі області грецької культури й перетворився в сьогоденнягрекиня. Для значення грецького культурного впливу в доміціанівськім Римінавряд чи можна знайти більше наочний приклад, чим вплив усього грецького намолодого, розумного й чутливого римлянина з Іспанії. Приблизно з 95 р. н.е. Адріанбув трибуном різних легіонів у Мезії й Верхньої Німеччини. Незважаючи назаступництво, Траян ніколи не випробовував симпатії до свого підопічного. Міжними зберігалися натягнуті відносини, і треба було рішуче втручання Греблі, щобТраян дав згоду на шлюб Адріана с Сабіною, внучкою сестри Траяна Марциани.
Однакдля вкрай честолюбного парубка не всі шляхи були гладкими. В 101 р. н.е.,будучи квестором, він викликав загальні веселощі в римському сенаті своєюнедоглянутою табірною латинню. Під час Першої Дакської війни перебував у таборіТраяна. Як ведучий протоколи сенату, він ознайомився з таємницями й реаліямисенаторської політики Траяна, у якого був довіреним референтом. Під час ДругийДакської війни Адріан успішно командував легіоном, що коштує в Бонні, Першимлегіоном Мінерви. Після цього, як уже було сказано, він був намісникомпровінції Нижня Паннонія, його завданням була боротьба із племенами, що живутьу долині Тиси. Рік по тому, в 108 р. н.е. він, нарешті, одержав своє першеконсульство.
Унаступний час кілька разів робив начерки мов Траяна до Сенату. Він став нетільки членом численних жрецьких колегій, але і єдиною римською часткою особоютого часу, що став архонтом в Афінах. В 113 р. н.е. він разом із Траяномвідправився на парфянську війну, а з 117 р. н.е. як намісник Сирії забезпечувавохорону військ, що вертаються, і військової бази наступаючої армії. Життя Адріаназа 41 рік до його приходу до влади коротенько викладена в Афінському написі.Завдяки своєму військовому досвіду, зрілості й спорідненню із Траяном, він був,звичайно, одним із самих підходящих кандидатів на спадкування, але не бувєдиним. Незважаючи на протекцію, Траян міг припускати, що Адріан не буде діятив його дусі. Можливо, у цьому й полягає мотив буквально в останню годинуоголошеного або взагалі не оголошеного всиновлення.
Уженезабаром з'ясувалося, що почався новий курс, що здійснювався з великоюрішучістю. Правда, спочатку Адріан дотримував всіх формальностей. У своємузвертанні до сенату він попросив його з належним розумінням поставитися дотого, що військо передчасно проголосило його правителем і пояснив це тим, щодержава не могла залишатися без принца. Щоб зробити факт, що звершились,легкотравним для сенаторів, були відновлені сенаторські привілеї, насампередстанова юрисдикція. Подвоєний грошовий подарунок зміцнив зв'язок з армією.Подібно тріумфу Германіка в 17 р. н.е., що ознаменував закінчення настання впівнічно-західній Німеччині, був відсвяткований тріумф покійного Траяна надпарфянами.   Місце покійного правителя займало його зображення. З усімапочестями пройшло й поховання Траяна, коли його порох у золотій урні бувпохований у цоколі колони Траяна.
Аленабагато важливіше цих останніх почестей були рішення конкретних політичних івійськових питань. Тліюче повстання на Близькому Сході й безперечна катастрофаримського панування в знову зайнятих провінціях змушували Адріана доневідкладних дій. І тут фактично не могло бути й мови про наступність абопродовження політики Траяна. Месопотамія була здана, останні римські гарнізонивідкликані, парфянський цар задовольнився царством Едесса в ПівнічнійМесопотамії. Навіть Вірменія зажадала суверенітету замість колишнього статусудержави. Провінція Вірменія знову звалилася. Рішення Адріана відповідалитверезій оцінці римських сил і положення на Сході, а також реалістичномузважуванню можливостей і положення імперії взагалі. Він ураховував не тількиутому війська й небезпечне руйнування тилу проти парфян через повстання, але йповне виснаження потенціалу й резервів.
Висновки,які зробив Адріан із цієї очевидної кризи, були такими далеко йдуть, що віннавіть подумував про відмову від Дакії. Наслідку цих рішень і поспіх, з якоївони були здійснені, неминуче повинні були привести до внутрішніх конфліктів,тому що прихильники наступальної й експансіоністської політики Траяна,воєначальники й друзі покійного принца, які керували настанням, теперрозчарувалися й озлобилися, для них Адріан був зрадником політики Траяна. Тепервони втратили свої компетенції й вплив, зокрема, небезпечний Лузій Квієт. Туткрився зародок так званої змови чотирьох консулярів.
Втім,ці воєначальники Траяна правильно оцінювали масштаб переломного моменту, як биновий принц не демонстрував свою відданість названому батькові й своєму зв'язкуз армією. Тому що ці люди знали Адріана вже багато років і досить частодратувалися від цієї суперечливої особистості, від людини, що, незважаючи насвій військовий досвід, завжди залишався інтелектуальним чужинцем середверхівки військового керівництва Траяна. Військово-політична зміна курсу саметут, як ніколи раніше в історії принципату, обумовлювалася надзвичайнимиособливостями особистості нового принца Адріана.
Адріанбув суперечливою особистістю, високоосвіченим, чутливим, вічно неспокійним,постійно шукаючих нових вражень людиною. Він здається незрівнянно більше живим,але також і більше вразливою й нервозною людиною, чим Траян. Свою любов довсього грецького ніколи не приховував; навіть зовні разюче відрізнявся своєюбородою філософа від гладко виголеної особи воїна Траяна. Реставраторські йромантичні тенденції свого часу він сприймав так само беззастережно, як іархаїчні тенденції й вигадливі форми зображення у звичайному римськомуеклектизмі. Принц, що написав загублену сьогодні автобіографію, писавприсвячені до випадку вірші, від яких залишилося всього лише кілька строф, мавсугубо особистий, орієнтований на древню латинську писемність літературнийсмак. Однак поряд з різнобічними духовними інтересами він не забував протвердість воєначальника, а також мисливця, що прославив себе тим, що влівійській пустелі вбив лева. По античних поняттях, було нечувано, щоб щепіпіднімався на гори, як він це зробив, піднявшись на гору Казія в Сирії й наЕтну на Сицилії, щоб звідти любуватися заходом сонця. Тертулліан бачив у ньому«дослідника всіх визначних пам'яток»; навіть вразливі душі нового часу почувалийого привабливість, патетичний історик античності Вільгельм Вебер і чуйнафранцузька письменниця Маргарит Юрсенар.
ПолітичноАдріан свідомо проводив корінну перебудову свого принципату. Він не тількиімпульсивно реагував на непередбачені катастрофи, але й зважився на когерентнунову політику, що була розрахована на довгий строк і дійсно визначила надесятиліття розвиток Римської імперії. Нехай навіть деякі риси Адріана здаютьсядивними, а його поводження характерним для страждаючою мономанією, у нього навідміну від Нерона була реалістична й прогресивна загальна концепція,альтернативи якої не було. [3]
Адріаннамагався захистити зброєю Римську імперію не тільки ззовні, і не тільки награницях, але йому було насамперед важливо розгорнути внутрішні сили імперії.При цьому він свято вірив у рівноправність і справжнє партнерство латинських ігрецьких частин імперії. Він був переконаний, що розвиток всіх цивілізаційімперії збільшить внутрішні сили й уможливить захист її інтересів. Причому, цейпринц був правителем, що невтомно підвищував ударну силу військ і тримав їх упостійній боєздатності й при цьому був у першу чергу стійким поборником миру.
Як ійого попередник, Адріан не квапився з поверненням у Рим. Правда, в 117 р. н.е.він виїхав із Сирії й відправився на Нижній Дунай. При переговорах з роксоланськимцарем Адріан підтвердив більше ранній договір про субсидії й цим домігсярозрядки обстановки. Проти сарматських племен долини Тиси він призначивТурбона, якому одночасно було доручене намісництво над Дакієй і обома Панноніями.Із цих двох флангових позицій Турбон швидко домігся успіху. В 119 р. н.е.колишня провінція Дакія була розділена на дві провінції: Верхня Дакія напівнічному сході й Нижня Дакія на південно-заході.
У тойчас, коли Адріан перебував на Дунаї, у Римі утворилася «змова чотирьох консулярів».Приблизно, опозиційна група хотіла підготувати замах на Адріана. Префектгвардії Аттиан відреагував блискавично. Майже в те саме час у різних містахІталії були страчені чотири консуляра й колишні «маршали» Траяна: Лузій Квиет,командир кіннот Корнелій Пальма, що завоював Аравію, Публий Цельс і АвидійНигрин. Зараз не можна встановити, як далеко в дійсності зайшла змова партіївійни. Однак точно відомо, що ці чотири чоловіки становили ядро фронди проти Адріана.Хоча страта Аттиана була юридично правомірною — консулярі приготовлю валися досмерті тільки сенатом, — у Римі нарікали, що принц не протидіяв страти. Тому Адріанупісля прибуття в Рим нічого не залишалося, крім як дезавуювати свого префекта.Він був звільнений від посади й замінений Турбоном, крім того, застосували всізасоби, щоб умилостивити маси: звільнення від боргів анулювало претензіїдержавної скарбниці за останні 15 років на суму в 900 мільйонів сестерціїв.Розкішні гладіаторські ігри й пожертвування усунули останні упередження протипринцепса серед населення.
Але Адріанне хотів довго залишатися в Римі. Уже в 121 р. н, е. він почав перше з тихбільших подорожей, які були настільки типові для нього і його правління.
З 21року правління він провів у Римі й Італії всього біля дев'яти з половиноюроків. Ці подорожі не тільки відповідали особистим інтересам жагучого туриста,що поспішав від однієї визначної пам'ятки до інший, але й служили військовим іадміністративним цілям, інспекції військ і зміцнень, контролю за органамиадміністрації й турботі про судочинство. Збережена «Маневрена критика» зЛамбезиса, що прославляє Адріана, але одночасно й критикує хід навчань під часйого інспекції III легіону Августа в 128 р. н.е., свідчить про компетенцію, зякої принц здійснював свої функції. Він відзначив швидкість і якість будівлізміцнень, похвалив боєздатність піхоти, а безглуздий і ризикований маневркавалерії, навпаки, не схвалив. Командирові легіону Катуллину було вираженоповне визнання принц, префект Корнеліан одержав скромну, а весь легіон вищупохвалу. В основних рисах подорожі Адріана відомі, і очевидно, що основні ціліцих подорожей намічались заздалегідь, а частковості підганялися до обставин.Перша подорож тривала з 121 по 125 р. н.е. Воно вело спочатку на північ іпівнічний захід імперії, тобто в ті райони, які Адріан ще особисто не знав.Після Галлії й Британії принц відвідав в 122 р. н.е. Іспанію, потім зМавританії відправився на Схід. По морю він переправився в Малу Азію, щоперетнув до самого Євфрату. Там він зустрівся з парфянським царем, якомуповернули назад дочку, узяту в полон у Ктесифоне. Було досягнуте розуміння зХосроєм і закріплення status quo, не в останню чергу тому, що положення Хосрояу власній країні залишалося хибким. В 129 р. н.е. у Парфії узяв гору старийсуперник Хосроя Вологезес. По дорозі назад Адріан відвідав весь Балканськийпівострів і знову Нижній Дунай, звідти він посадив на престол нового царяБоспорського царства й, нарешті, через Паннонію, Далмацію й Сицилію повернувсяв Рим.
В 128р. н.е. з Африки почалася друга велика подорож Адріана. Звідти Адріан зновуповернувся в Рим для оголошення постійного преторського едикту, систематичноїкодифікації преторського права. Потім він відправився в Афіни, через південнуМалу Азію знову на Близький Схід і в Єгипет. Там колись умер його улюбленийАнтиній. Через Афіни принц повернувся в Рим тільки в 133 р. н.е. Із цимисистематичними більшими подорожами не зв'язане безпосередньо його перебування вПалестині в 135 р. н.е., що однак зв'язувалося з повстанням Бар-Кохби.
Подорожіпо імперії і їхнє пропагандистсько-ідеологічне відбиття на монетах і написахчітко показують самосвідомість нового принца. Там мова йде не про створенняінфраструктури для більших настань, як при Траяне, але про будівництво храмів,про відновлення таких святих місць, як Кирени, про будівництво акведуків,мостів і доріг. Все це конкретно виражало турботу принца про всю імперію. Адріанпісля важких потрясінь 115—117 р. н.е. хотів здаватися «восстановителем земноїкулі» і його «збагачувачем». Він вирішив покласти початок золотому століттю;стара переможна символіка відійшло на задній план, ліквідували персоніфікаціюскорених Траяном територій на Сході. Вся енергія була спрямована на мир,справедливість, рівність і м'якосердя.
Теперу великій серії монет імперія з'являлася не однорідної й нівельованої, а увсьому своєму різноманітті. Замість богів римського пантеону й демонстраціїсили на римських монетах з'явилися провінції у всій їхній своєрідності. Замістьслонів, левів провінції Африка з'явився Єгипет із плодами й тріскачкою Изиди.Германія була представлена щитом зі списом, Дакія прапором і кривим мечем,Мавританія управляла конем. На всіх прославлялися прихід принца, військаокремих провінцій і правитель як восстановитель окремих районів.
Ужодній іншій області внутрішньополітична діяльність Адріана не простежуєтьсясьогодні так чітко, як у судочинстві. Найважливішою мірою був уже згаданийпостійний преторський едикт в 128 р. н.е., що поклав кінець старої преторськийюрисдикції. Якщо римські претори в часи Республіки при вступі на посадувикладали основні положення своєї юрисдикції й могли неї змінювати абодоповнювати, то Адріан уважав таку застиглу й багатошарову форму що зжила йдоручив провідному юристові свого часу Сальвію Ульпіану скластисистематизований і уніфікований постійний преторський едикт.
Паралельноіз цим рада принца одержав інституційне оформлення й був наділений новимифункціями. Ця невелика, спочатку юридична, колегія радників принца складалася,як і раніше, із призначених принцом і формально затверджених сенатом членів ізсенаторського й всаднического стану. Тепер він став визнаним органом і бувкомпетентний вносити основні зміни в діюче право.
Якщонавіть окремі міри в цій області були сприятливими для сенату і юридичнозобов'язували виконувати його рішення, то в цілому не можна не визнати, щореформи Адріана у юстиції й адміністрації проводилися за його рахунок. Це такожставиться до нововведення, по якому надалі правосуддя в Римі й у ста миляхнавколо столиці здійснював призначений принцом міський префект, а також достворення в Італії нової юридичної середньої інстанції в особі чотирьох суддів.Але навіть ці консулярі призначалися самим принцом. [3]
Якщостарі компетенції сенату й були скасовані або урізані, замість них з'явилася немонархова сваволя, а велика юрисдикція, що відрізняється об'єктивністю,гуманністю й діловитістю. Ця діяльність пішла на користь обділеним дотепергрупам і нижчим шарам римського суспільства. Наприклад, було значно поліпшенеправове положення жінок, розширене їхнє право управляти власним майном іспадщиною. Римську дівчину більше не можна було видавати заміж без її згоди.Інші нововведення стосувалися прав рабів, про що, як і про інші нововведення,буде сказано пізніше. Для Адріана характерно, що його юрисдикція йадміністративні рішення поширювалися й на провінції, і він займався ними навітьу подорожах. У відомому епізоді «Адріан і вдова», що у більше пізніх переказахчасто варіюється, розповідається про таку діяльність: «Один раз, коли однавдова хотіла передати Адріану прохання, принц, кудись поспішаючи, хотів пройтимимо, сказавши, що в нього немає часу. Тоді вдова нібито відповідала:«Якщо ти не маєш часу, ти не повинен бути принцом»». Після цього Адріанприйняв її прохання.
Відреорганізації Адріана виграли насамперед представники всаднического стану, тодіяк сенатори й вільноотпущенники втратили свій вплив. Тепер всі шістьцентральних постів в адміністрації принца, які раніше надавалися вільноотпущенникам,займали вершники. Вершниками були обоє префекта гвардії, з яких одинобов'язково повинен був бути юристом. Всадническа чиновницька кар'єра, про якунас повідомляють напису, стала тепер найвищою мірою різноманітної. Дляпрофесійних солдатів теж відкривалася нова військова кар'єра, що на останнійстадії могла привести до високого положення у всадническому стані. Той, хтопослужив 20 років у легіонах, з них 10 років центуріоном і при цьому смогдослужитися до командира 1-й центурії 1-й когорти, у майбутньому мав можливістьпочати всадническу прокураторську кар'єру, при цьому на високих постах змінімальним жалуванням в 100 000 сестерціїв у рік. Раніше існувала нормапостійного чергування військової й цивільної кар'єр, і для заняття всіхцивільних чиновницьких посад була потрібна довга офіцерська служба. Тому щоофіцерського корпуса вже давно не вистачало, цю норму скасували, і можна булоробити чисто цивільну кар'єру, що, щоправда, дозволяло займати посади тількисереднього рангу. Завдяки цьому повністю зникли реліктові форми адміністраціїпринципату. Замість них з'явилася широка службова ієрархія, усередині якоїпанував принцип професійної придатності. Старі станові права, щоправда, булизбережені, однак станової монополії більше не існувало. Перехід відвсаднической до сенаторської кар'єри був значно полегшений. Типовими для епохи Адрианає й два інших фактори: перший складається в тісному зв'язку між юристами йпринципатом, а другий — у помітних привілеях ведучому в культурних відносинахшарую. Філософи, ритори, учителі й лікарі були звільнені Адріаном від всіхдержавних повинностей і навіть від військової служби. У провінціях він сприяв створеннюміського самоврядування, тому що міські ради були несучими опорами величезногосоюзу міст і провідниками всіх культурних зусиль правителя. Надання правачеканити монету, особливо містам грецького Сходу, дозвіл мати власну міськуконституцію були державно-правовими проявами основного курсу всієїадміністрації. Але фінансове й податкове керування строго контролювалися самим Адріаном.Стягнення податків придбало нові форми. Нововведенням Адріана у цій областібуло створення системи державних фахівців з податкового й фінансового права,які дотримували інтересів державної скарбниці. Хоча подорожі Адріана, у якійого супроводжував штаб фахівців з будівництва, стимулювали будівельнудіяльність у всій імперії, найбільший імпульс одержали Рим і Афіни. У Римінасамперед потрібно назвати Пантеон, що спочатку побудував Агрипп, потім вінкілька разів руйнувався при пожежах. Це кругле спорудження висотою в 43 м мало портик з коринфських колон і було багато оброблене мармуром. Характерної для духовного мируй естетики Адріана є його вілла в Тиволи. Цей комплекс займає площу 1,5 кв. кмі включає сади, тераси, перистилі, вигадливе спорудження Пьяцца-Оро, воднийбасейн і великий парк. Очевидно, щепі втілив тут у життя у всьому різноманіттіархітектурні й художні спогади своїх подорожей, глибоке враження на сучасногоглядача робить його монументальний мавзолей. У другому центрі, Афінах, цілачастина міста пов'язана з ім'ям Адріана, тому що ворота відокремлюють містоТезея від міста Адріана. При будівництві Олимпійона в подножья Акрополя йбібліотеки використані містобудівні нововведення. Інші імпульси були пов'язаніз релігією. Крім міського культу Рима, що був закріплений в 121 р. н.е.будівництвом у Римі подвійного храму Ромі й Венері, і крім щорічних ігор у їхнючесть, для Адріана характерним було звертання до грецьких релігійних подань.Якщо в Адріана взагалі була релігійна й духовна батьківщина, то нею булаГреція. Він був присвячений у таємницю Елевксинських містерій, сприявзакінченню будівництва великого храму Зевса в Илиссоне й перетворенню його усвятилище Зевса всіх еллінів. При цьому тісно стикалися політичні й релігійнімотиви, тому що посилення колективної свідомості греків було для Адріанаполітичною метою. Цієї мети служило відродження олімпійської ідеї, а такожстворений в 125 р. н.е. Панэллинський союз зі своїми власними іграми. Все це,як і відновлення й догляд за могилами знаменитих греків, природно, не булопозбавлено архаїчних і романтичних рис, але воно було щирим. З іншого боку,потрібно враховувати те, що Адріан і для своєї політики користувався думкамистоїків, як, наприклад, ідея про космополисе, об'єднанні всіх цивілізованихлюдей в одна держава. Крім стереотипних старих найменувань у написах нагрецькому Сході, він іменується рятівником і благодійником і дуже часто Олімпійськимі Панэллинським. Взагалі він був набагато ближче, чим Траян, до елліністичнихподань про божественному й людському, однак на Заході ніколи не переходивчортові між людиною й богом. Крім цих звичайних грецьких форм, у релігійномузмісті на Адріана зробило вплив глибоке особисте переживання — події, пов'язаніз Антиніємо. Цей улюблений хлопчик принца потонув у Нилі в 130 р. н.е.Подробиці його смерті невідомі, і є припущення, чи не було це свого родусамопожертвою. У всякому разі, Антиній був відразу обожнений. Його культ наСході був так швидко розповсюджений насамперед тому, що образ цього хлопчикавідповідав елліністичним поданням і почуттям. В Афінах і Елевксині він ставзаступником юнаків. У його честь улаштовувалися навіть ігри. Новий бог з'явивсяна монетах і написах багатьох міст, навіть у Томах на Чорному морі. Недалековід місця його смерті було засноване грецьке місто Антиноополь, населення якогонавмисно не було відділено від єгиптян. Багато зображень на монетах і портретизберегли риси нового бога, що цвіте красу юнака з кучерявою головою, більші очій смутне вираження особи. Цей образ, що швидко знайшов шанування на Сході, наЗаході не прищепився, тому що з усіма своїми асоціаціями залишився чужорідним.
Адріанупорядкував і зміцнив захист імперії. Імперія зі своїми приблизно 60 мільйонамижителів, так оцінюється кількість жителів у часи Адріана, була захищена тепер30 легіонами й 350 допоміжними групами, бойова готовність цієї армії постійнопідвищувалася Адріаном. Усе більше підсилювалося значення провінційного йрегіонального рекрутирування. При Адріане почалося планомірне застосуваннянової категорії військових допоміжних з'єднань, легкі загони з місцевимозброєнням, які зайняли місце старих регулярних допоміжних формувань,принаймні, у тактичному й функціональному змісті. Новою абстракцією тепер сталадисципліна Августа. Вона з'явилася як нове божество на всіх прапорах римськоговійська. Більше відомим, чим всієї багатобічної організаторської міри, булозміцнення Адріаном границі. Ці міри Адріана часто зазнавали критики. Йогодорікали в тім, що він розмістив римське військо на стратегічно невигіднихоборонних лініях, і що воно через брак резервів втратило свою наступальну силу.Його також обвинувачують у тім, що прикордонні формування скотилися до рівнямісцевої неповороткої міліції без усякої бойової сили.
Якщовиходити з того, що Адріан свідомо відмовився від подальших настань у стиліТраяна, те не можна заперечувати послідовність цієї оборонної концепції. Йогоутвір — це систематизація нагляду за границями і їхнім захистом. Дерев'яніпалісади, які тепер тяглися уздовж всіх границь, спочатку мали на метіперешкодити безконтрольному переходу через границю, спостерігати за ним наконтрольних пунктах. У регіоні укріплені прикордонні лінії не можна розглядати,як передній план оборони в сучасному змісті, а скоріше як лінію охорониграниці. Тільки пізніше разом з подальшим укоріненням цієї концепції змінилисяй функції. З військової точки зору зовсім безглузде проведення у ВерхнійНімеччині так званих зовнішніх укріплених границь через густі хвойні ліси булосправою Антонина Пія, а не Адріана.
Надвох відрізках границі будівництво прикордонних зміцнень в епоху Адріанапроводилося недовго. Близько 122 або 123 р. н.е. у Британії почалосяспорудження вала Адріана. На відстані приблизно 117 км вал проходила від Солвей-Фирт до Тайму в Ньюкастле. Після його завершення вал представляв пообидва боки захищену військову зону або військовий коридор. Природно, щовластиво оборонна сторона була звернена на північ, за кам'яним валом і ровамипобудували 16 гарнізонних фортець. Через кожні 1,5 км у стіну були убудовані вежі. З боку вхідних воріт гарнізон міг відтіснити атакуючі стіни йзнищити. На півдні земляний вал і рови мали яскраво виражений обороннийхарактер.
УВерхній Німеччині укріплена система границь була не такий зімкнутої й сильної.У Таунусе й Веттерау лінія фортець випливала по старій осьовій лінії великогопередмостового зміцнення, що оточували міцності Заальбург — Фридбург — Бутцбах— Эксцель — Гросс — Кротценбург. Ця лінія випливала до Верта уздовж Майна,перетинала й досягала ріки Неккар у Вимпфена. Уздовж неї йшов ряд фортець доКоннштатта й Кёнгена на півдні. Остаточне зміцнення лінії в східному напрямкубуло здійснено тільки при Антонине Піє. Природно, що розташованим тутвійськовим підрозділам надавалася функція прикордонної поліції, але серйозноїпогрози ззовні на цій ділянці не було.
Нечисленнівійни, які провів Адріан, служили єдиної мети — зміцнити влада усередині вженаявних границь. Про придушення повстань на Близькому Сході на початкуправління й війни проти племен долини Тиси вже було сказано. До початкуправління Адріана стабілізувалася обстановка й у Британії, хіба що в Йоркскомтаборі повсталі знищили римський легіон. Великий напад аланів на Каппадокиюбуло відбито намісником Флавієм Адріаном, відомим істориком і автором «ПоходуОлександра» (в 134 р. н.е.). Самою запеклою війною, що провів Адріан, була новаіудейська війна. В 130 р. н.е. у Єрусалимі поруч із табором легіонерівзаснували колонію Елія Капітоліна для еллинизированних поселенців. На місцідревнього храму Яхве побудували храм Юпітера Капітолійського. Ці міри й строгазаборона на обрізання викликав нову хвилю ненависті з боку єврейськогонаселення. На відміну від майже стихійного повстання наприкінці правління Траянацим повстанням керував умілий проводир Симон Бар Кохба, «син зірки», що видававсебе за месію.
Великезначення для розвитку повстання мав той факт, що його підтримав повсюдновизнаний духовний вождь єврейства Рабби Акиба. Із цієї причини повстанняперетворилося у фанатичну релігійну війну. Вона велася євреями як партизанськавійна й, як уже часто бувало, хвилювання поширилися на Єгипет. Після важкихвтрат з римської сторони придушення повстання було доручено намісниковіБританії Юлію Півночі. У битвах зі змінним успіхом увели заходи щодо очищення,однак римляни терпіли важкі поразки. Так, був повністю знищений підтягнутий зЄгипту легіон. Нарешті, Адріан в 135 р. н.е. відправився в Палестину. У тому жроці закінчилися бої, що не припиняються з 132 р. н.е. Це була одна з деякихвоєн на знищення, що Рим коли-або вів, війна, у якій Римські війська помстилисяза єврейські повстання під час Парфянській війни Траяна. Було захоплено близько1000 сіл і гірських зміцнень, загинуло понад 1/2 мільйон євреїв. За залишилисябезлюдна й зруйнована країна. Іудея стала тепер провінцією Сирія Палестина. Угрудні 135 р. н.е. Адріан прийняв другу імператорську аккламацію, так високовін сам оцінював ці події, однак від тріумфу відмовився. Ізраїльські вченіостаннього десятиліття в печерах Нахабал Хебер недалеко від Мертвого моря, деховалися втікачі після повстання Бар Кохби, виявили листи великого проводиря досвоїх воєначальників Еонатану й Масабалі, у яких утримується опис останньоїфази повстання. Як би короткі не були ці листи, вони підтверджують той образБар Кохби, що представлений у Талмуді, образ незвичайно суворого, авторитарногой нерідко запальної людини. Вони свідчать також про побожність останніхінсургентів, які святкували суботу й піклувалися про відповідне проведеннясвята кущей, що треба також із зображень на монетах, випущених Бар Кохбой.Сучасна картина єврейського опору проти Рима збільшується не тільки вобложеному Єрусалимі, що так фанатично оборонявся проти легіонів Тита, нетільки в наскальному зміцненні Массада, захисники якого закінчили життясамогубством, але й у вибуху печер Нахаль Гебер, у яких велика пожежа повстанняБар Кохби був загашений набагато пізніше. Як би безперечним не був успіхАдріана в Іудеї, після його повернення в Рим почалася похмура заключна фазацього принципату, що багато в чому можна зрівняти з кінцем Тиберія. Так як принцнезабаром важко занедужав і жив на своїй віллі в Тиволі, почалися спекуляції ізприводу спадкоємця принца. Як би він не був слабкий, він ще раз виявив своюрішучість. При цьому рішення Адріана були досить несподіваними. У середині 136р. н.е. він усиновив маловідомого молодого сенатора Луция Цейонія Коммода, щопісля цього став Луцієм Елієм Цезарем. Одночасно були прибрані зі шляхикандидати з родичів Адріана трикратний консул Луций Юлій Урс Сервиан і йогоонук Гней Педаний Фуск Салинатор. [3]

Висновок.
 
Рим — столиця імперії. Розширювалися границі імперії, поступово в неї включалися нові йнові народи. В 212 році всім жителям імперії по едикті імператора Каракаллибуло даровано римське громадянство. Центром багатомовної держави був Рим. Йогоназивали «Вічне місто» або просто «Місто».
Римбув величезним містом із просторими площами, чудовими храмами й суспільнимибудинками в центрі й з вузькими, брудними вулицями на окраїнах. При Антонинахнаселення міста наближалося до мільйона.
Булирозширені й заново прикрашені форуми — чотирикутні площі в центрі Рима. Туткипіло суспільне й культурне життя. У центрі Рима був споруджений просторийфорум Траяна, із двох сторін оточений величними будинками. У центрі йоговисочіла колона Траяна.
УРимі зводилися тріумфальні арки, храми. Чудовий храм Венери й Роми, богиніРима, піднімався між Палатином і Капитолієм.
«Золотимстоліттям» імперії називають час правління династії Антонинів ( 96-192року). «Наступили роки рідкого щастя, коли кожний міг думати, що хоче, іговорити, що думає» — так писав історик Тацит.
Відповіднодо сталого в Римі порядку спадкування вищої влади, що передує імператорусиновляв свого спадкоємця. Коли імператор-усиновитель умирав, на трон вступавусиновлений. Так, імператором Рима в 98 році став полководець Марко УльпийТраян. Народившись в Іспанії в родині знатних римських колоністів, він пройшовшлях від простого офіцера до командуючого римськими легіонами в Німеччині.
Узахідних берегів Греції при мисі Акції в 31 році до н.е. відбувся морський бій,що вирішив долю Рима і Єгипту. Клеопатра з незрозумілої причини наказала своємукораблю покинути місце бою. Антоній кинувся за нею. Обезголовлений єгипетськийфлот здався римлянам. Війська Октавіана вступили в Єгипет.

Списоквикористаної літератури.
1. Сучаснийсловник-довідник: Античний мир. Cост. М.И.Умнов. М.: Олімп, АСТ, 2000. Винничук Л.Люди, вдачі й звичаї Древньої Греції й Рима.-М.-1988.-206 с.
2. Древній Рим. Під ред.А.Мясникова.-спб: (Автограф)-1996.- 378с.
3. Іллінська Л.С. ДревнійРим.-М.-1997.-432 с.
4. Сергеенко М.Э. Простілюди древньої Італії.-М.-Л.-1964.-183 с.