РЕФЕРАТ
НА ТЕМУ:
«Державнийустрій та соціально-економічний розвиток України у ХVIIIст. Ліквідація козацькоїдержавності»
Виконала:
Костенко Л.М.
ПЛАН:
1. ГетьмануванняІ.Мазепи. Північна війна і Україна.
2. Політичнийі соціально-економічний розвиток українських земель у складі Російськоїдержави.
3. Ліквідаціяавтономного устрою України. Гайдамацький рух. Коліївщина.
4. Особливостісоціально-економічного розвитку Правобережної та Західної України. Виникненняукраїнського козацтва. Запорізька Січ
1. ГетьмануванняІ.Мазепи. Північна війна і Україна
Вирішальниммоментом у стосунках між Україною і Росією стало гетьманування Івана Мазепи.Він народився у 1639 році в с. Мазепинці на Київщині і належав до давнього родуукраїнської православної шляхти. Отримав високу освіту, навчаючись у Київськійакадемії, в єзуїіській колегії у Варшаві, а потім ще й за кордоном. Був пажемпри дворі польського короля Яна Казиміра, писарем в уряді Петра Дорошенка,генеральним осавулом в уряді І.Самойловича. У 1687 р., коли змістилиІ.Самойловича, його наступником обрали І.Мазепу.
Сліднаголосити, що І.Мазепа став гетьманом у надзвичайно складний для України час.Українські землі були розчленованими «Коломацькі статті» 1687 р.(договірні статті між гетьманом і російським урядом) ще більше обмежувалиавтономні права України.
Алесвоєю політикою І.Мазепа зміцнив владу гетьмана, сприяв економічному ікультурному розвитку України. Свій авторитет гетьман підніс активноюмеценатською діяльністю — на його кошти збудовано 12 і реставровано 20 храмів,Києво-Могилянська колегія здобула статус академії.
Протесоціальна політика гетьмана виявилася не досить гнучкою. Основну ставку вінзробив на козацьку старшину і шляхту, прагнучи перетворити їх у міцнийпривілейований клас. Відбулося посилення усіх форм експлуатації селян, козаківі міщан, загострення соціальних суперечностей в українському суспільстві.
Головноюметою І.Мазепи було об'єднання України в одну незалежну державу. Великісподівання гетьман покладав на молодого російського царя Петра 7(1689-1725рр.). Між ними склалися надзвичайно довірливі стосунки.
Україна і Північна війна
У1700р. розпочалася Північна війна між Швецією і Росією; остання прагнула отримативихід до Балтійського моря. Україна надавала активну допомогу Росії у ційвійні. Але у 1708 р. І.Мазепа уклав таємний союз зі шведським королем Карлом XII, спрямований проти Петра І.Передбачалося, що Україна надасть Швеції допомогу у війні проти Росії, а Швеціязабезпечить повне звільнення України від влади Москви. За цей вчинок російські,а потім і радянські історики називали Мазепу «зрадником», а слово«мазепинець» стало синонімом слова «сепаратист». Які жпричини змусили гетьмана шукати нових зовнішньополітичних орієнтирів?
ПетроІ виявився прибічником політики жорсткого централізму, прагнув цілкомпідпорядкувати Україну Російській державі, що не співпадало з прагненням І.Мазепи розширити самостійність Гетьманщини. Під час Північної війни Петро Інещадно експлуатував людські і матеріальні ресурси України. Край був економічновиснажений, населення вивозили на будівництво доріг, каналів, міст. Козацькевійсько використовували у війні як «гарматне м'ясо». Політика Петра Івикликала обурення в Україні, козацька верхівка наполягала на пошуках новогосоюзника.
УІ. Мазепи були підстави вважати, що цар може пожертвувати Україною, абизабезпечити перемогу у війні і вийти на береги Балтійського моря.
Перехід І.Мазепи на бік шведського короля Карла XII
Ужовтні 1708 р. військоКарла XII вступило на Україну. На його бікперейшов Мазепа з 15 тис. козаків, а також 8 тис. запорізьких козаків на чолі зкошовим отаманом Костем Гордієнком. Основна ж маса козаків, старшини, селянстваі міщан відмовилася підтримати гетьмана. Чому ж так сталося?
По-перше,далася взнакисоціальна політика гетьмана. Надто далеко відірвався він від життєвих потребнароду і не користувався популярністю в народних масах.
По-друге,для народу цейкрок Мазепи був несподіваним, а справжні його причини невідомі, адже союз зіШвецією був таємним.
По-третє,Петро І вжившвидкі і рішучі дії проти Мазепи, представивши його зрадником України (за наказомцаря гетьмана проклинали у всіх церквах) та залякавши населення Українирепресіями, спрямованими на прибічників гетьмана.
Царськівійська знищили столицю Мазепи — місто Батурин, вирізавши 6 тис. жителівзруйнували Запорізьку Січ У 1708 р. цар наказав обрати нового гетьмана, і нимстав Іван Скоропадський (1708-1722 рр.). Козацьких старшин, які не прибули навибори нового гетьмана, цар оголосив зрадниками Здійснюючи політику терору,Петро І прагнув знищити серед українського населення будь-яку опозицію.
Полтавська битва
27червня 1709 р. відбуласяПолтавська битва — вирішальна битва Північної війни, яка завершилась поразкоюКарла XII та І. Мазепи.
І.Мазепа разом зі своїми прибічниками знайшов політичний притулок у Молдавії Вонистали першою українською політичною еміграцією. 21 вересня 1709 р. гетьманпомер. Україна за Гетьмана І.Мазепи (1687-1709 рр.) Після смерті І. Мазепиукраїнська еміграція обрала гетьманом Пилипа Орлика, який так і залишивсягетьманом у вигнанні. Він склав проект першої Конституції України, яка отрималаназву «Пакти і Конституція прав і вольностей Запорозького війська». Змістїї такий:
а) проголошуваласянезалежність України від Росії та Речі Посполитої;
б) обґрунтовуєтьсяпротекція шведського короля та союз з Кримським ханством;
в) територіяУкраїни визначається Зборівським трактатом 1649р.;
г) запорожцямповинні були повернути їхні давні містечка Трахтемирів, Кодак, Келеберду, землінад Ворсклою; фортеці, побудовані Мазепою, ліквідовувались;
д) пригетьманові утворюється Генеральна рада із законодавчою владою, яка складаєтьсяз генеральної старшини, полковників, виборних депутатів від кожного полку таделегатів від запорожців. Рада збирається тричі нарік — на Різдво, Покрову таВеликдень;
е) справипро кривду гетьманську та провини старшини розглядає генеральний суд, додіяльності якого гетьман не має права втручатися;
є)державна скарбниця і майно підпорядковуються генеральному підскарбію, наутримання гетьмана призначаються окремі землі;
ж) встановлюєтьсявиборність полковників, сотників з наступним їх затвердженням гетьманом;
з) спеціальнакомісія має здійснити ревізію державних земель, якими користується старшина, атакож: повинностей населення;
й)скасовуються оренди та податки на утримання гетьманської гвардії;
і)гетьман має захищати козацтво і все населення від надмірних податків іповинностей, допомагати козацьким вдовам і сиротам.
Конституціямала яскраво виражені демократичні тенденції. Про це свідчить встановленняпредставницького органу — Генеральної ради, виборності посад, спроба розподілуповноважень виконавчої і судової влад. Разом з тим не можна не зауважити, щоКонституція мала на меті задовольнити перш за все інтереси тих соціальних груп,на які намагався спиратися Орлик для повернення в Україну. Проголошення захистуінтересів простого народу мало тут швидше декларативний характер. Звернітьувагу на оцінку Конституції І.Крип'якевичем: «Всі ці постанови малиегоїстично класовий чи груповий характер… Творці Конституції — старшина ізапорожці — не виявили широкого політичного світогляду». Конституціязначно обмежувала гетьманську владу в інтересах старшини. За висловлюваннямісторика О.Оглоблина, вона була «другою поразкою гетьмана Мазепи післяполтавської катастрофи, яка завдала великого удару по гетьманській владі».
ХочКонституція і не була запроваджена в життя, вона стала видатною пам'яткоюукраїнської державно-політичної думки в еміграції.
УрядОрлика намагався створити антиросійську коаліцію держав. Але ці намагання виявилисямарними — європейські держави не бажали воювати за Україну.
2.Політичний і соціально-економічний розвиток українських земель у складіРосійської держави
Наприкінці ХVIІ — у першій чверті ХVIІІ століття у Росії відбувався перехід від станово –представницької до абсолютистської монархії. Абсолютистська монархічна влада намагаласязнівелювати особливості адміністративно – територіального устрою й державно –правового становища, що характеризували окраїнні регіони імперії – Дон, Яїк, атакож Прибалтику, Україну. Важливим результатом реформи органів влади йуправління стала ліквідація громіздкої і застарілої системи приказів та замінаїх новими установами – колегіями (1717 р.). Зокрема, замість Малоросійськогоприказу, який відав справами України з 1662 р., утворювалася Малоросійськаколегія (1722 р.).
Для зміцненнямісцевої адміністрації царський уряд у 1708 – 1710 рр. здійснив губернськуреформу: країна була поділена на вісім губерній, вся повнота влади в якихналежала губернатора. Харківський полк відійшов до Київської губернії, а рештаСлобожанщини –до Азовської. Згодом, у 1719 р., вся Слобожанщина ввійшла доскладу Київської губернії, де перебувала до 1722 р.
Від 1706 року наСлобожанщині скасовується воєводське управління і запроваджується єдиноначальнавлада полковників, зарахованих до командного складу російської армії. Такийзахід був зумовлений необхідністю охорони південних кордонів від турецько –татарської агресії. Необхідність військової реформи, основна мета якої полягалау створенні регулярної армії, була зумовлена також потребами Північної війни. У1709 р. царський уряд сформував Українську дивізію під командуванням генераларосійської армії, до якої увійшли козацькі полки Лівобережної та СлобідськоїУкраїни.
Поступовоактивізувалася політика щодо обмеження місцевого самоврядування козацькоїстаршини. Так, у 1719 р. усі судові та кримінальні справи на Слобожанщині буливилучені із компетенції полковників і передані у відання Білгородськоїпровінціальної канцелярії Київської губернії. За козаками залишалося правооскаржувати рішення полкової старшини білгородському воєводі, а дії останнього– у Курський надвірний суд. Від того часу полковників та сотників слобідськихкозацьких полків затверджували, а то й просто призначали царські урядовці. 17лютого 1723 року був оголошений царський указ про обов’язкове призначенняполковниками слобідських козацьких полків росіян. Указом від 23 грудня 1732 р.слобідські полковники та старшина були значно обмежені у військовомукерівництві полками. У процесі реформи слобідські полковники залучались додіяльності комісії не так часто, маючи до того лише право дорадчого голосу.Зазнала змін і система місцевого управління. Полкові ратуші, які виниклиодночасно з утворенням полків, указами від 1733 і 1734 рр. перейменовувались уканцелярії. Останнім надавались права і функції канцелярій провінцій російськихгуберній. Усі справи полкові канцелярії вирішували на підставізагальнодержавних законів і царських указів. Судочинство в полках здійснювалосьна підставі російського законодавства.
З середини ХVIІІст. посилюється прагнення самодержавства уніфікувати систему управління внапрямку поширення загальноімперських порядків. Свого завершення ця політикадосягла за царювання Катерини ІІ.
Основи політикищодо України Катерина ІІ виклала у таємній інструкції генерал – прокуроровіСенату (1764 р.). На території п’яти Слобідських полків було утвореноСлобідсько – Українську губернію. Вона поділялась на п’ять провінцій –Ізюмську, Охтирську, Острогозьку і Харківську. Губернським центром став Харків,а Охтирка, Суми Ізюм і Острогозьк – провінціальними містами. Решта міст імістечок відносилася до катерогії військових слобід. Губернська канцеляріястала головним органом управління. Слобідські полки розформовувались. Замістьних створювались регулярні Харківський уланський, Сумський, Острогозький,Охтирський та Ізюмський гусарські полки.
Нових змінадміністративний та військовий устрій Слобожанщини зазнав у 80-х роках ХVIІІст. У грудні 1780 р. Слобідсько — Українська губернія була ліквідована, азамість неї створено Харківське намісництво. Поділ на провінції скасовувався.Намісництво складалося з 15 повітів. Місцеве управління реорганізоване напідставі загальноросійського “Учреждения для управления губерниями” (1775 р.) Угубернських містах створювалися намісницькі правління, судові палати зкримінальних і цивільних справ, верхній земський суд, нижня і верхня розправи,губернський магістрат тощо.
Наприкінці 1796року Харківське намісництво знову перетворено в Слобідсько – Українськугубернію. Але по суті це істотно не змінило загальну систему управління.
Таким чином, напочатку ХІХ ст. всі територіально – адміністративні відмінності міжСлобожанщиною і російськими частинами імперії зникли. Країни була поділена нагубернії з однотипною управлінською структурою.
ТериторіяСлобідської України з давніх часів була складовою частиною східно –слов’янських земель, які зазнали спустошення під час монголо – татарськоїнавали.
У ХІV – XV ст.відбувається процес становлення і розвитку російської централізованої держави.Цей процес характеризується боротьбою з монголо – татарами, іншими народамиЄвропи й Азії.
Проте,український народ, терплячи гніт Речі Посполитої і ведучи боротьбу з Кримськимханством і Туреччиною, змушений шукати сприятливі умови для життя в південнихстепах Московської держави. Переселяючись у Дике Поле, вихідці з Правобережноїі Лівобережної України знаходили розуміння з боку Московського уряду, який, бувзацікавлений в освоєнні цих територій. Не в останню чергу це було зумовленонеобхідністю несення військової, прикордонної служби.
Важлива державнафункція, яку виконували переселенці охороняючи південні рубежі Московщини,спричинила і особливий державно – правовий статус населення. Царський урядперетворив Слобідську Україну в одну з складових частин імперії.
Протягом другої половини ХVII та ХVIIІ ст. на Україніпоглиблюється спеціалізація окремих галузей промисловості, виникають новісамостійні професії. Одночасно з процесом спеціалізації, в промисловості спостерігаласяподальша товаризація виробництва, коли дедалі більше продукції окремихвиробників надходило на ринок. Виникали промислові села і містечка,господарське життя яких цілком підпорядковувалось вимогам ринку. Удосліджуваний період в Україні тривав процес становлення товарного обміну. Проце свідчило неухильне зростання таких періодичних форм організації внутрішньоїторгівлі як ярмарки, торги і базари, а також постійна торгівля, зміцненняторговельних зв’язків між українськими землями, а також із зарубіжжям. Такимчином, у другій половині ХVII та протягом ХVIIІ століття на територіїСлобідської України відбуваються значні зрушення в аграрних відносинах,промисловому виробництві, торгівлі. Визначальним наслідком соціально –економічних процесів зазначеного періоду було формування економічної спільностівсього українського народу, чому не в змозі були перешкодити ані державнікордони між Слобідською, Лівобережною і Правобережною Україною, анівідмінності у державно – правовому устрої цих регіонів.
3. Ліквідаціяавтономного устрою України. Гайдамацький рух. Коліївщина
НаЛівобережній і Слобідській Україні в другій половині XVIII ст. продовжували пануватифеодально-кріпосницькі відносини. Основну роль відігравало сільськегосподарство. Успішніше розвивалося землеробство на родючих чорноземних ґрунтаху південній і степовій частині України. Поглиблювалася спеціалізація окремихсільськогосподарських районів. У деяких фільварках пшениця займала 30% озимих.На Лівобережжі та Слобожанщині більше уваги приділяли вирощуванню жита, напівдні — пшениці, зокрема арнаутки, попит на яку за кордоном зростав з кожнимроком. Почали вирощувати картоплю, кукурудзу.
Зростанняпромислового виробництва позитивно позначилося на розвитку торгівлі, щопожвавилася, головним чином, завдяки ярмаркам у Києві, Ніжині, Полтаві,Чернігові, Харкові та ін.
Розвивалисяміста як центри економічного, політичного й культурного життя, що свідчило проформування національного ринку. Наприкінці XVIII ст. кількість поселень міського типудосягла 200. Все це свідчило про формування якісно нових відносин в економічнійспільності української народності, про розвиток у надрах старої феодальноїсистеми капіталістичних відносин. Проводячи колонізаторську політику, царськийуряд здійснював дальші кроки щодо ліквідації автономії України. На перешкодіцій політиці стояв останній гетьман України Кирило Розумовський (1750—1764рр.), якому в тих умовах вдалося провести судову реформу, розпочатиудосконалення козацького війська, обмежити свавілля царських чиновників.
Занаполяганням Катерини II, (1762—1796 рр.) Розумовськийбув змушений зректися гетьманства в листопаді 1764 р. нову була введенаМалоросійська колегія на чолі з генерал-губернатором П. Румянцевим. Колегія в1765—1767 рр. провела перепис населення і господарств для збільшення зборів буловідмінене кріпосне право.
Коліївщинасприяла руху опришків на Прикарпатті.
Об'єднанимисилами Росія та Польща придушили повстання, а тисячі повстанців і сам Гонтабули страчені у Польщі. Залізняка і чимало його спільників заслали до Сибіру.Повстання 1768 р. завдали ще одного удару по прогнилому режиму, який існував уПольщі на крові, і відіграло значну роль в утвердженні велелюбних традиційукраїнського народу. .
Значнийвплив на визвольну боротьбу українського народу мала і селянська війна 1773—1775-рр. під проводом О. Пугачова, в якій брало участь чимало вихідців зУкраїни. Деякі полки очолили українські отамани В. Журба, С. Черкашин та інші.
З1789-го по 1793-й рр. тривав виступ селян в с. Турбаях, що раніше входило доМиргородського полку і вважалося рільним. Коли село продали панам Базилевським,які запровадили панщину, селяни повбивали панів І повстали. Царизм жорстокорозправився з повстанцями, понад 100 сейм було покарано батогами і вислано доСибіру.
Подальшаколонізаторська політика царизму активізувала боротьбу народних.мас протипоневолювачів. У 1754 відбулося повстання в районі Житомира, в 1757 р.— уНемирові й Умані, 1761 р.— у Лисянці, 1764 р.— у Вінниці.
У1768 р. польський сейм під тиском Росії прийняв про зрівняння в правахкатоликів з прибічниками інших віросповідань і заборону смертної кари дляселян. Це викликало виступ шляхти, яка оголосила в м. Барі конфедерацію.Збройне повстання проти уряду було придушене владою. Намагання шляхти недопустити прогресивних реформ, посилити панування католицизму й уніатствапривело до повстання у 1768 народних мас, організаторами якого були православнісвященники на чолі з ігуменом Мотронинського Троїцького монастиря М.Значко-Яворським і послушником цього ж монастиря козаком Максимом Залізняком. Вурочищі Холодний Яр зібралося велике військо і почало війну з панством таєвреями-орендарями.
Гайдамацькийрух, який увійшов в історію під назвою Коліївщина (від слова «колій», щоозначає повстанець), охопив Київщину, Брацлавщину, частину Поділля та Волині.
Учервні повстанці, до яких приєднався сотник надвірного війська Потоцьких ІванГонта, штурмом взяли Умань і розправилися із шляхтою. Повстанці проголосили М.Залізняка гетьманом, а І. Гонту — полковником і князем уманським. Учервні-липни Правобережжі діяло ЗО повстанських загонів, які на захопленійтериторії створювали свої органи управління.
Коліївщинасприяла руху опришків на Прикарпатті. Об'єднаними силами Росія та Польщапридушили повстання, а тисячі повстанців і сам Гонта були страчені у Польщі.Залізняка і чимало його спільників заслали до Сибіру.
Повстання1768 р. завдали ще одного удару по прогнилому режиму, який існував у Польщі накрові, і відіграло значну роль в утвердженні велелюбних традицій українськогонароду.
Значнийвплив на визвольну боротьбу українського народу мала і селянська війна 1773—1775-рр. під проводом О. Пугачова, в якій брало участь чимало вихідців зУкраїни. Деякі полки очолили українські отамани В. Журба, С. Черкашин та інші.
Визвольнаборотьба українського народу другої половини ХУПІ ст. розхитала устоїфеодально-кріпосницької системи і сприяла формуванню національної свідомостінароду України.
ТериторіяСлобожанщини стала називатися Слобідсько-Українською губернією. Лівобережнекозацтво реорганізувалося 1783 р. в регулярні кавалерійські полки (1784 р.перейменовані на карабінерні). Лівобережна Україна була поділена на намісництва—Київське, Чернігівське й Новгород-Сіверське. У 1784 р. при виборах комісії дляукладення «Нового уложення» законів Україна доручила своїм представникамобстоювати автономію на основі договірних статей Б. Хмельницького. Однак, немаючи наміру міняти свою централізаторську колоніальну політику щодо України іскориставшись російсько-турецькою війною, царський уряд у 1768 р. припинивдіяльність комісії. Процес подальшого закріпачення народних мас завершивсяюридичним оформленням кріпосного права 3 травня 1783 на Лівобережній іСлобідській Україні. Переходи селян остаточно заборонені. Запроваджуваласяпанщина, яка подекуди досягала 4—5 днів на тиждень.
Подальшаколонізаторська політика царизму активізувала боротьбу народних.мас протипоневолювачів. У 1754 відбулося повстання в районі Житомира, в 1757 р.— уНемирові й Умані, 1761 р.— у Лисянці, 1764 р.— у Вінниці. У 1768 р. польськийсейм під тиском Росії прийняв про зрівняння в правах католиків з прибічникамиінших віросповідань і заборону смертної кари для селян. Це викликало виступшляхти, яка оголосила в м. Барі конфедерацію. Збройне повстання проти урядубуло придушене владою. Намагання шляхти не допустити прогресивних реформ,посилити панування католицизму й уніатства привело до повстання у 1768 народнихмас, організаторами якого були православні священники на чолі з ігуменомМотронинського Троїцького монастиря М. Значко-Яворським і послушником цього ж монастирякозаком Максимом Залізняком. В урочищі Холодний Яр зібралося велике військо іпочало війну з панством та євреями-орендарями.
Гайдамацькийрух, який увійшов в історію під назвою Коліївщина (від слова «колій», щоозначає повстанець), охопив Київщину, Брацлавщину, частину Поділля та Волині.
4. Особливостісоціально-економічного розвитку Правобережної та Західної України
Виникненняукраїнського козацтва. Запорізька Січ
Після остаточного утвердженняРечі Посполитої на Правобережжі (Прутський мир 1711 р.) продовжується процесзміцнення феодальної власності. Існували такі форми землеволодіння: королівська(державна), магнатська. шляхетська, церковно-монастирська. Продовжував діятипринцип абсолютної неподільної спадкової шляхетської власності. Закони РечіПосполитої забороняли не шляхетську власність. Право власності на землю давалоправо господаря і влади над підданими. Цей порядок був затвердженийКонституцією 1768 року.
Великим землевласником булапольська корона. В Київському воєводстві в 1683 р. їй належала третина всіхдворів воєводства. В Галичині наприкінці XVIII ст. королівщині належало приблизно 15%доміній (складне об’єднання сіл, міст, фільварків, підприємств, роз’єднанихтериторіально і зв’язаних єдністю власності та влади магната). Фактично королівщиноюволоділи магнати (за умови сплати четвертої частини прибутків — кварти).
Основним земельним фондомволоділа шляхта. Найбільшу частину шляхти (близько 12 тис. сімей) складалазагородова і безземельна шляхта – шляхта-голота. Це були нащадки староруськихбояр, вільних поселенців, жителі шляхетських сіл, що здобули нобілітацію. Вонив основному “сиділи” на невеличких земельних наділах виконуючи чиншові повинності,дрібні послуги для власника землі.
Значна частина шляхтиотримувала маєтки на умовах васальної залежності, оренди, служила управителями,економами, адміністраторами, у воєнних загонах магнатів.
Великими землевласниками булидуховні феодали. В Галичині монастирі, церкви мали великі угіддя, але більшачастина їх належала римсько-католицькому духовенству. Греко-католицькісвященики за матеріальним становищем майже не відрізнялися від селян івиконували службові обов’язки як різновид панщини.
У Закарпатські Україні йПівнічній Буковині земельна власність належала угорським, німецьким, молдавськимфеодалам. У Північній Буковині великими землевласниками були монастирі, бояримолдавського походження. Середніми й дрібними землевласниками були українці.
У Правобережній Україні вXVIII ст. склалися три типи маєтків: перший, де переважали слободи, грошовийчинш і продуктова рента; другий, в котрому поряд з чиншем існувала відробітковарента; третій, в якому панувала тільки відробіткова рента. Феодальна власністьвідновлювалася шляхом організації слобод. Провідна роль у господарському життіналежала селянам. Основними групами селян за підданством були державні іприватні, що перебували у спадковій власності земельної шляхти. Селянськігосподарства різнилися поміж собою становищем і функціями уфільварково-панщинній системі. Залежно від забезпеченості землею і робочоюхудобою кмети (рольники) поділялися на парових, поєдникових, піших. Залежно відмайнового стану селянських господарств визначалися розміри феодальної ренти. ВГаличині наприкінці XVII ст. панщина звичайна, дарова, шарваркова у королівщинідорівнювала в середньому 78 днів на рік, у приватних маєтках – 133 дні.
Селяни королівщини постачалирекрутів і обробляли їх поля. Селяни церковних маєтків утримували військовічастини. Всі селяни платили державні податки – подимне, церковну десятину.
Для розвиткузахідноукраїнських земель наприкінці XVIII ст. визначальним було аграрнезаконодавство австрійських монархів Марії Терези та Йосифа II. Першим законом(1773), що змінив поземельні відносини в Галичині, удержавлювалася королівщина.У 1774 р. було проведено секуляризацію монастирського землеволодіння. Кількістьмонастирів зменшилась на 54. Священики греко-католицьких парафій та їх родинизвільнялися від панщини, військових постоїв, осинів.
Закон, що регулював відносиниміж шляхтою і кріпосними селянами, був виданий у червні 1775 р. Поміщикамзаборонялося притягати селян до відбування повинностей зверх записаних вінвентарі, до панщини в неділю і у свята, примусової роботи навіть за гроші,накладати штрафи, карати без спеціального присуду.
Патентом від 5 квітня 1782року Йосиф II скасував особисту залежність селян і надав їм елементарнігромадянські права: одружуватися на свій розсуд, навчатися ремеслу, піти відпана тощо. Селяни стали цісарськими підданими. Вони залишалися прикріпленими доземлі й продовжували виконувати панщину та інші повинності.
Австрійське аграрнезаконодавство загалом було прогресивне, оскільки відповідало, зокрема,інтересам економічного розвитку Галичини. Але збереження права власностіфеодала на всі землі маєтку, визначення русти кальних земель не майном, аподілом селян, відсутність вільних земель не забезпечували реалізаціїпрогресивних законів.
Отже, для аграрних відносиндругої половини XVII – XVIII ст. у західних і правобережних українських земляхбуло характерним зростання й зміцнення феодальної власності на землю, їїконцентрація в руках магнатів. Господарство розвивалося на основіфільварково-панщинної системи, що на кінець 60-х років XVIII ст. поширилася повсій території. В західноукраїнських і правобережних, північно-західних земляхпродовжувала панувати відробіткова рента. У північно-східних районахПравобережної України еволюція йшла від особистої свободи селян до слобод,грошової, відробіткової ренти, що свідчило про повторне закріпачення. Головнароль в організації виробництва перейшла від селянського до феодальногогосподарства.