Тема:“Виникненняі розвитокДавньоруськоїдержави”
ПЛАН
Вступ
Передумови утворення східнослов’янської держави.
Виникнення, становлення і розквіт Київської Русі.
2.1. Об’єднання земель і племен східних слов’ян.
2.2. Розвиток державності на Русі в першій половині Хст.
2.3. Соціально-економічний та державний лад Київської Русі.
2.4. Розвиток Давньоруської держави за часів князювання Святослава.
2.5. Розбудова держави за Володимира Святославовича.
2.6. Хрещення Русі.
2.7. Завершення формування держави за Ярослава Мудрого.
Процес розпаду Київської Русі.
3.1. Феодальне роздроблення Русі.
3.2. Розпад Київської держави.
Заключення.
Вступ
Понад одинадцять століть тому східні слов’яни створили свою першу державу. Літописи та інші пам’ятки давньоруської літератури називають її Руссю, або Руською землею, вчені-історики – Київською, або Давньою Руссю. Вона належала до найбільших, найкультурніших, найрозвиненіших економічно й політично держав середньовіччя. На величезному обширі від Чорного до Білого морів, від Карпатських гір до Волги жили русичі. Вони вирощували хліб і розводили худобу, мали розвинені ремесла й промисли, а руські купці були відомі на торгах Багдада і Константинополя, Кракова й Буди Великого Бултара й Ітилю. Могутньою, високорозвинутою й цілісною була матеріальна й духовна культура Київської Русі. Її народ зводив величні кам’яні храми й ошатні дерев’яні житла, створював могутні фортифікаційні споруди свoїх великих і малих міст, будував на тисячі верст захисні вали проти кочовиків. …На весь світ славилися вироби давньоруських майстрів. У Києві, а далі в Новгороді та інших містах Русі складалися літописи, в яких описувалось славне минуле й аналізувалося сучасне життя. Давньоруський народ творив свою усну історію у вигляді переказів і легенд, дружинних пісень і билин, інших фольклорних пам’яток. Київська Русь багато важила в політичному житті Європи і Близького Сходу. З нею змушені були рахуватися візантійські імператори й хозарські хагани. Протягом пів тисячоліття Давньоруська держава затуляла собою європейський світ і Візантію від кочовиків. Київська Русь зробила величезний внесок до світової історії ІХ-ХІІІ ст., тому інтерес до неї не вщухає серед учених сучасного світу.
Джерелами відтворення історії Київської Русі є писемні й речові (археологічні) пам’ятки. Головними писемними джерелами є літописи: “Повість временних літ”, Київський, Галицько-Волинський, Новгородські, Суздальський, Московський, Никонівський та ін. Чимало цінного додають і інші писемні пам’ятки – кодекси й записи норм права, князівські земельні грамоти, тощо.
Передумови утворення східнослов’янської держави.
Східні слов’яни починаючи з VI-VII ст. розселилися на величезному обширі Східної Європи, утворюючи союзи племен. “Повість временних літ” складена п’ять століть тому, малює грандіозне полотно цього розселення: “Слов’яни прийшли й сіли по Дніпру і назвалися полянами, а інші – древлянами, тому що сіли в лісах, а ще інші сіли поміж Прип’яттю й Двіною і назвалися дреговичами, другі сіли по Двіні й назвалися полочанами, — за річкою, що впадає до Двіни і має назву Полота. Ті ж слов’яни, що сіли біля озера Ільмень, прозвалися своїм ім’ям – словенами… А інші сіли по Десні, і по Семі, і по Сулі й назвалися сіверянами.” Цей процес розселення в цілому завершився у VIII-IX ст.
Першим етапом утворення держави у східних слов’ян було утворення протягом VII – першої половини ІХ ст. перед державних утворень – полянського князівства Кия, Дулібо-Волинського союзу та ін. Східнослов’янські союзи племен являли собою виразні етнокультурні спільності, які мали певні локальні особливості. Згодом, породження родоплемінного ладу – великі і малі союзи племен у перебігу розвитку східнослов’янського суспільства поступово переросли в утворення більш високого соціально-політичного рівня – племінні княжіння.
Докорінною причиною утворення держави у східних слов’ян як і у всіх інших народів, було виникнення соціально неоднорідного суспільства, тобто суспільства з приватною власністю, майновою нерівністю, соціальним розшаруванням. Посилення руху населення (в ході торговельних зв’язків, воєн, переміщення сільського населення у міста), наростання соціальної напруженості переросли регулюючі функції роду і вимагали принципово нового регулятора – публічної влади з потужним апаратом примусу, підкріпленим ідеологічною системою. Східні слов'яни перебували на тому рівні соціально економічного розвитку, який створює внутрішні передумови для виникнення держави. Головними їх заняттями були орне землеробство, ремесла, торгівля. Істотно удосконалилися основні сільськогосподарські та переробні знаряддя праці. Удосконалення знарядь праці підвищувало продуктивність праці та врожайність зернових культур. Швидко розвивалася металургія та інші ремесла. Утворилися міста, окремі з яких перетворилися на політичні центри племінних союзів.
Особливістю і додатковим стимулом генезису державності у східних слов’ян була загострена потреба в організації захисту від зовнішньої загрози – в першу чергу з боку хозар, об’єднаних у потужний каганат, а також варягів, Візантії, Польщі.
Формування державного апарату стимулювала також перспектива отримання великих прибутків від великих торговельних шляхів у разі налагодження їх утримання і охорони. Особливо це стосувалося шляху “Із варяг у греки”.
Головними ознаками існування державності в ранньосередньовічному суспільстві сучасні історики вважають наявність влади, відчуженої від народу, розміщення населення за територіальним принципом і стягання данини для утримання влади. Можна додати до цього як обов’язкову ознаку успадкування влади князем. В умовах Київської Русі Х ст. конкретними формами державності були: окняження земель (підкорення владі державного центру територій племінних княжінь) і поширення на ті землі систем збирання данини, управління й судочинства.
Першими київськими князями, існування яких зафіксоване літописцями, були Аскольд і Дір. Полянське князівство Кия, Аскольда і Діра стало етнокультурним, політичним і соціальним осереддям, довкола якого наприкінці ІХ ст. почала зростати Руська держава. Можливо, літописець Нестор мав підстави, роблячи під 860-м роком запис про похід Аскольда і Діра на Константинополь, відзначити, що з того часу “начася прозивати Руска земля”.
Виникнення, становлення і розквіт Київської Русі.
Об’єднання земель і племен східних слов’ян.
Отже, слово “Русь” виникло не як етнонім, а як політична назва державного об’єднання, яке спочатку об’єднувало лише полян, древлян, дереговичів та чернігівську частину сіверян. В останній чверті ІХ ст. влада київських князів поширюється на полочан і смоленських кривичів.
Вирішальний крок на шляху до східнослов’янської державності було зроблено наприкінці ІХ ст. Близько 882р. новгородський князь Олег з дружиною спустився Дніпром, взяв Смоленськ, Любеч, потім хитрістю захопив Київ, убив київських князів Аскольда і Діра й проголосив Київ столицею своєї держави: “Хай буде Київ матір’ю градам руським”. З того часу надходять систематичні відомості про розвиток державності на Русі.
Князювання Олега в Києві (882-912) почалося згідно зі свідченням “Повісті временних літ” зі створення опорних пунктів центральної влади у племінних княжіннях міст, зі встановлення попервах приблизного порядку стягання данини на підвладних князеві землях. Нестор розповідає про поступове поширення влади Києва на землі незалежних раніше племінних княжінь. Були приєднані землі ільменських словен та псковських кривичів. Землі інкорпорованих до держави князівств одразу ж обкладалися даниною, на них поширювалися системи судочинства й адміністрації. Так утворювалася державна територія Давньої Русі.
Наполеглива діяльність Олега щодо створення держави дала добрі наслідки: в останні роки його правління у Києві владі князя підкорялися поляни, ільменські словени, сіверяни, кривичі, радимичі, древляни, уличі, можливо, дуліби й хорвати, а також неслов’янські племінні об’єднання – чудь і меря.
В часи князювання Олега пожвавився економічний розвиток суспільства. Розбудовувався стольний град Київ. Давньоруська держава часів Олега залишалася все ж таки не досить консолідованою. Влада київського князя в землях племінних княжінь була ще слабкою, часом формальною, а системи управління, стягання данини й судочинства – примітивними й діяли час від часу, коли наїжджали княжі дружинники з Києва. Та країна була, як на свій час, економічно розвинутою й мала велику військову потугу, про що свідчить сама можливість здійснення переможного воєнного походу Русі на Візантію у 907р. Письмові угоди Києва з Константинополем 907 та 911 років стали першими політичними актами молодої держави.
Розвиток державності Русі в першій половині Х ст.
Протягомпершої половиниХ ст. київськікнязі наполегливой послідовнозгуртовувалиу спільнійдержаві племіннікняжіння східнихслов’ян. СправуОлега, за свідченням“Повісті временнихліт”, 912р. продовживйого наступникІгор. Він зновуприєднав додержави княжінняуличів і древлян, що відпали булопісля звісткипро кончинуОлега.
На 40 рр. Х ст. припав новий спалах воєнної активності давньоруської панівної верхівки. Київський князь поширив свою владу на східний Крим і Тамань. Ігор вчинив два великих походи на Візантію, що мали на меті як захист південних рубежів, так і забезпечення вигод для руських торгових людей у Константинополі та інших грецьких містах.
Великі й малі війни приносили славу й багатство князям і старшим дружинникам. Водночас вони відривали від мирної праці багато народу, у війнах гинули тисячі людей, що послаблювало економіку держави. Головним же джерелом постачання війська зброєю, харчами, кіньми залишалося стягання данини, яку князі прагнули увесь час збільшувати. Особливо жорстоким було збирання полюддя, що в Х ст. йшло безпосередньо на утримання військової дружини. Саме під впливом своїх дружинників князь Ігор, зібравши один раз полюддя в землі древлян, повернувся туди, щоб стягнути його вдруге, за що був забитий повсталими 944р. Зі смертю Ігоря закінчився перший етап у розвитку державності на Русі.
Єдиний відомий з літопису син Ігоря – Святослав був ще хлопчиком, і на князівський престол сіла його дружина Ольга. Вона жорстоко придушила повстання древлян навесні 945р., штурмом здобувши їх головне місто Іскоростень, забивши древлянських князів і багато воїнів. Водночас княгиня, певно, зрозуміла, що настав час встановити розмір данини, насамперед полюддя, із залежного населення, що вона й зробила. Ольгою також були влаштовані опорні пункти центральної влади на місцях, адміністративна ж і судова системи поширені на всі підвладні Києву землі племінних княжінь.
В часи Ольги розбудовувався, прикрашався і зміцнювався стольний град Русі. З князюванням Ольги можна пов’язувати настання другого етапу в розвиткові давньоруської державності. Він ознаменувався візитом Ольги до Константинополя близько 946р. Уперше в історії глава Давньоруської держави ішов до Візантії на чолі мирного посольства. Результатом цього візиту було охрещення Ольги та укладення союзної русько-візантійської угоди.
Соціально-економічний та державний лад Київської Русі ІХ-Х ст.
Могутнядержава створиласприятливіумови для швидкогорозвитку продуктивнихсил. Господарськийпрогрес виявивсяу значномупоширеннізнарядь праціїх заліза, витісненніпримітивнихсистем землеробства, розвитку ремесел, торгівлі іміст.
Київська Русь ІХ-Х ст. ще не знала класового устрою. Тому східнослов’янська державність народилася в суспільстві, що залишалося родоплемінним. Можна назвати першу руську державу надплемінною, бо в ній влада не лише відокремилася від маси народу, а й піднялася над самою племінною верхівкою, набула індивідуального характеру й стала успадковуватись. Давньоруська держава була організована за територіальною ознакою, чим принципово відрізнялася від передуючих їй племінних княжінь.
Для державно-адміністративного устрою Київської Русі була характерною така риса, як федеративний устрій. Великокнязівська влада мало втручалася у внутрішнє життя приєднаних земель. Їх обов’язок обмежувався сплатою данини, а також участю у військових походах київського князя.
Літописці зображують давньоруських володарів кінця ІХ-Х ст., як типових дружинних князів. Певна річ радниками князя були лише старші дружинники: вони утворювали й апарат управління, судочинства та збирання данини.
Розвиток Давньоруської держави за часів князювання Святослава.
Недовгекнязюванняу Києві синаОльги Святослава(964-972) сповненемайже безперервнимипоходами ібитвами. Підчас князюванняСвятославаДавньоруськадержава буларозширена йзміцнена. Вінповернув доскладу КиївськоїРусі племіннекняжіння в’ятичів, що потрапилопід владу хозарів.Для цього йомудовелося здійснитипохід у межиріччяОки і Волги.
По тому, 968р., Святослав задавпоразки Хозарськомукаганатові.Далі Святославвтрутився увійну між Візантієюй Болгарією.Того ж таки 968р. печенігираптово напалина Київ. Вчаснопопередженийгінцем Святославспішно повернувсядо стольногограда й відігнавпеченігів.Безперервновоюючи п’ятьдовгих років, він дещо занедбавдержавні справи.
Однак булоб однобічной неправильнорозглядатиСвятослававиключно якзавойовника.Святославпровів адміністративнуреформу, передтим як вирушитив другий і останнійпохід до Болгарії.Старшого синаЯрополка вінпосадив своїмнамісникому Києві, молодшогоОлега – в Овручі, а позашлюбногосина — Володимиравін пославправити відсвого іменідо Новгорода.Цей захід поклавпочаток державнійреформі, в результатіякої вся давньоруськадержава опиниласяпід владоюоднієї князівськоїдинастії.
Другий похідСвятославана Болгаріюне мав успіху.Повертаючисьдо Києва Святославзагинув в боюз печенігами.
Між йогосинами розпочаласяборотьба завладу. Олег іВолодимир небажали визнаватибрат верховнимкнязем. У своючергу Ярополквирішив приборкатибратів і статиєдиновладнимволодарем Русі.З цією метоювін у 977р. вирушивз військом наОвруч. Олегпрограв йомубитву і загинув.Володимир нестав чекатипоки Ярополкнападе на нього.Він набраввійсько ізварягів і в 978рушив на Київ.У короткійвійні між братамиЯрополк загинув,і 11 червня тогороку, за свідченнямавтора серединиХІ ст. ІаковаМніха, Володимирвокняживсяв Києві.
Розбудова держави за Володимира Святославовича.
Історикихарактеризуютьдержаву часівВолодимираяк ранньофеодальнумонархію. Цевизначеннязначною міроює умовним. Значеннявидатної постатіВолодимираполягає в тому, що своєю діяльністювін ніби з’єднавдві доби: пізнюродоплеміннуй ранню феодальну.
Якщо Святославшукав славиу битвах, тойого син Володимир– у мирній розбудовідержави. Близько988 р. Володимирпродовживадміністративнуреформу батька, усунув відвлади племіннихвождів, а на їхмісце посадиввласних синів.У віддаленіземлі князьвідправивсвоїми намісникамвірних йомубояр. Він стаєверховнимволодарем україні. І відтодіКиївська Русьстає об’єднаноюдержавою.
За Володимиразагалом завершивсяпроцес складаннядержавноїтериторії, визначилисяїї кордони, щов цілому збігалисяз етнічнимирубежамисхіднослов’янськоїетнокультурноїспільності.На сході КиївськаРусь сягаламежиріччя Окий Волги, на заході– Дністра, Карпат, Західного Бугу, Німану, ЗахідноїДвіни, на півночі– Чудського, Ладозькогой Онезькогоозер, на півдні– Дону, Росі, Сули й ПівденногоБугу.
ПротягомІХ – першоїтретини ХІІст. державне, суспільне, економічней культурнежиття ДавньоїРусі зосереджувалосяв Києві й навколоКиєва, в СереднійНаддніпрянщині.Незабаром поутвердженнів Києві Володимирпочав будівництвоміської фортеціплощею близько10га.
Князь докладаввеличезнихзусиль до зміцненнярубежів держави.НаприкінціХ ст. була створенавеличезна зарозмахом (валипростягалисямайже на тисячукм.) складна йрозгалуженасистема валів, фортець, укріпленихміст, що малазахистити Русьвід печенігів.
Володимираможна назватипершим реформаторомна Русі. Крімадміністративноївін провів ісудову реформу.У літописіНестора читаємо, що Володимирразом з дружинникамидбав про “Уставземляний”,ішлося провиробленнязакону, що регулювавби правовівідносини всуспільстві.Родоплеміннесуспільствостало переростатив ранньофеодальне.
Роки князюванняВолодимирав Києві дехтоз істориківназиває богатирськоюдобою в історіїКиївської Русі.Тоді успішной швидко зводиласявелична будовадержави, твориласяяскрава й самобутнякультура їїнароду, а звитяжніуспіхи руськоїзброї прославиликраїну на увесьсередньовічнийсвіт.
Хрещення Русі.
“Вибір віри”, зроблений 988року княземВолодимиромСвятославовичем, не здаєтьсявипадковим.До візантійськоїорбіти молодуРуську державупідштовхувалоі традиційнетяжіння, іекономічно-торговіінтереси, здавнапоєднані шляхоміз варяг у греки,і загальнополітичнірозрахунки.
ОхрещенняВолодимирата його одруженняна сестрівізантійськогоімператораввело київськихволодарів дохристиянськоїсім’ї європейськихправителів.
Навесні 990р.князь з молодоюдружиною повернувсядо Києва й заходивсянасаджуватихристиянство.Руські людинеохоче відмовлялисявід віри батьківі дідів. ТомухристиянізаціяРусі розтягласяна кілька століть.Але вирішальнийкрок на томушляху булозроблено.
Запровадженняхристиянствана Русі малопозитивнінаслідки. Вонозміцнило авторитеті владу князя, сприяло розбудовідержави. Значнийпоштовх даланова ідеологіяпіднесеннюдавньоруськоїкультури. Лишез часу “хрещенняРусі” у нійпоширилисяписемністьі книжність.В Києві, а даліповсюдно наРусі почаливлаштовуватишколи й книгописнімайстерні, інезабаромсхіднослов’янськакраїна сталаоднією з найкультурнішиху середньовічнійЄвропі. Запровадженняхристиянськоговіровченнязробило можливимирівноправні й плідні взаємовідносиниміж нею та Візантією, Германією йіншими державами.
В часи князюванняВолодимираСвятославичазавершуєтьсядругий етапу складаннідержавностіна Русі. Третій, заключний, етапприпадає нароки правлінняв Києві йогосина Ярослава(1019-1054).
Завершення формування держави за Ярослава Мудрого.
Після смертіВолодимира, між його синамиЯрославом, Борисом, Глібом, Святославомі Мстиславом, а також пасербомСвятополкомрозгоріласякривава боротьбаза київськийпрестол. У нійзагинули Борис, Гліб і Святослав.А Ярослав 1015р.вокняживсяв Києві. Підчас першогокнязювання(1015-1018) йому довелосявідбивати нападна Київ численного війська степовиків.У 1018 р. Святополкзахопив Київ, та взимку 1018-1019рр. Ярославвибив його зміста і тойутік до печенігів.Навесні 1019 р.Святополк напавна Русь разоміз печенізькоюордою. Ярославвийшов переможцемз цієї битви.Він розумівзгубність дляРусі міжкнязівськихчвар. Тому домовивсяз братом Мстиславом, що княжив уЧернігові, пророзподіл сфервпливу в ПівденнійРусі, а племінникаБрячиславасилою змусивдо покори, протезалишив томуПолоцьке князівство.Ярослав доклавбагато зусильдо відновленняцентралізованоїдержави, щопослабиласяпід час міжусобноївійни нащадківВолодимирай вторгненьпеченігів. Вінпродовживдіяльністьбатька щодофортифікуванняпівденнихрубежів держави.
У Ярослава, як і в йогопопередників, головним напрямкомзовнішньоїполітики бувпівденний.Київська Русьмала жвавідипломатичнівідносини зГерманськоюімперією.
1048 р. корольФранції ГенріхІ посватавсядо дочки ЯрославаАнни. Шлюб бувукладений, ймовірно, в1049р. Інша дочкаЯрослава –Єлизавета сталадружиною норвезькогокороля ГаральдаСуворого, а щеодна – Анастасіяпобралася зугорськимкоролем АндріємІ. Все це принесловеликий міжнароднийавторитетДавньоруськійдержаві.
Приділяючищільну увагузовнішнійполітиці, Ярославне забув і провнутрішнісправи. Князьдоклав багатозусиль длястворення новихі розбудовиіснуючих міст, насампередКиєва.
Головнимхрамом держави,її найбільшурочистою тависокохудожньоюспорудою ставСофійськийсобор, збудованийу 20-30 рр. ХІ ст.
У часи князюванняЯрослава завершилосьбудівництвоДавньоруськоїдержави. Булоостаточнозламано місцевийсепаратизм, стабілізувалисядержавна територіяй кордони, вдосконаливсядержавнийапарат. Полюддявсе більшезамінювалосьм’якшими, передовішимиформами данини, що відповідалопрогресуючійфеодалізаціїсуспільства.Приблизно у1037 р. князь виступивініціаторомпроведеннякодифікаційнихробіт у Києві, завдяки чомуз’явився першийписемний збірникнорм давньоруськогоправа “Руськаправда”. В рокиправлінняЯрослава інтенсивнорозвивалисяземлеробствоі скотарство, ремесла і промисли, значно пожвавиласявнутрішня йміжнароднаторгівля.
З ім’ям Ярославапов’язанийі розквітдавньоруськоїкультури, насампередкнижності.Навколо Ярославасклався гуртокз представниківдавньоруськоїінтелектуальноїеліти.
За ЯрославаВолодимировичаКиївська Русьсягнула зенітусвого розквітуй могутності, ставши в рядз головнимикраїнамисередньовічногосвіту: Візантієюта Германськоюімперією. Тайого сини незмогли підтриматидержаву на томурівні, на якийвона піднесласяза їхніх дідай батька.
Процес розпаду Київської Русі.
Феодальне роздроблення Русі.
Роздробленість, що охопила Русьу ХІ-ХІІІ ст., дістала назвуфеодальної, оскільки в їїоснові булаеволюція феодальнихвідносин. Підзахистом Київськоїдержави розвинулисяпродуктивнісили, збільшиласявиробничаспроможністьселянина. Затаких умовзросла цінністьземлі, яку знатьпрагнула перетворитина свою приватнувласність. Зарахунок общиннихземель зросталачисельністьбоярсько-князівськихволодінь –вотчин. Протягомдругої половиниХІ – першоїполовини ХІІст. у країнісформувавсяклас великихземлевласників– боярство.Вони стаютьзначною економічною, а відтак і політичноюсилою. Інтересибоярства булизосередженіперш за все намісцевих інтересах, а не загальнодержавних.Нова соціально-економічнаситуація вимагаланаближеннявлади до місць, до землі. Землядавала тепернабагато більшіприбутки, ніжуспішні воєнніекспедиції.Одночаснопрогресуючафеодалізаціясуспільствапосилюваласоціальнунапруженість, яка вимагалавідповідногорегулювання.Удільні князі, які правилив тій чи іншійземлі, під тискоммісцевогобоярства івласних земельнихінтересівпрагнули допіднесеннясвого князівстваза рахунокінтересівсусідів.
Економічноюосновою тогочасногосуспільствабуло натуральнегосподарство, що не створювалонеобхіднихпередумов дляоб’єднання.
Передумовоюрозпаду КиївськоїРусі, постійнимджерелом внутрішніхпроблем буливеличезні їїрозміри. До їїскладу входилирізні племена, які так і несклали єдиноїнародностів межах країниі були об’єднанітільки владоювеликого князята церкви.
Вже післясмерті ЯрославаМудрого (1054) Київськадержава всебільше ослаблюєтьсяі роздроблюєтьсяна мало абозовсім не пов’язаніміж собою феодальнікнязівства.Єдність Київськоїдержави послаблюваласяскладним порядкомпрестолонаслідуванняв князівськомуклані Рюриковичів, що породжувавусобиці. З метоюїх усуненняперед лицемполовецькоїзагрози у 1097 р.в Любечі підКиєвом князізібралися насвій першийз’їзд. Вониуклали угоду, за якою спільнадоти “вотчина”розпадаласяна три відокремлені“вотчини”старших лінійЯрославовогодому – Ізяславичів, СвятославичівІ Всеволодовичів.Так був упершепроголошенийпринцип спадковоговолодінняпідвладнимитериторіями:“Кождо да держитьотчину свою”.Але постановиЛюбецькогота наступнихкнязівськихз’їздів: Витичівського1100р., Золочівського1101 р. та Долобського1103 р. – виявилисябезсилимиприборкатикнязівськічвари.
Після смерті київськогокнязя Святополкаі повстаннякиян у 1113 р. великокнязівськийстіл зайнявВолодимирМономах (1113-1125). Зробиввін це не насильно, а на запрошеннякиївських бояр, тим самим уникнувшипорушенняпостановиЛюбецькогоз’їзду. Зайнявшивеликокнязівськийстіл Мономахзумів відновитиполітичнуєдність більшостіруських земель.Централістськуполітику продовжувавтакож його синМстислав (1125-1132).Але йому випалобути останнімз київськихкнязів, прияких Київськадержава зберігаласвою єдність.
Розпад Київської Русі
До серединиХІІ ст. на територіїколишньоїКиївської Русісформувалосяблизько 15 князівств, кожне з якихжило самостійнимполітичнимжиттям, лишеномінальновизнаючистарійшинствовеликого київськогокнязя. На початкуХІІІ ст. поняттястарійшинствавзагалі зникає.
Тридцятьп’ять років(1146-1181) проходятьв постійнихзмінах князівта майже безперервнихвійнах за Київ, дуже негативновплинувшихна добробутміста та землі, тим паче, щодеякі претенденти(із династійчернігівськоїта суздальської)запрошувалиу союзникиполовецькихханів у своїхпоходах наКиїв, і ці нападиполовців розорювализемлю. Декількаразів Київзазнає більшабо менш сильнихпогромів.
Київ і Київськаземлявзагалі в продовженніХІІ ст. швидкоприходять взанепад. Багатопричин сприялоцьому. Тюркськаміграція підірваладобробут полянськоїземлі; завинятком північногокута вонадекількаразів перетворюваласяв пустелю; населеннявідливало, господарствобуло в розладі;і цей занепаддобробуту землівідбивавсяна її старійстолиці. Торгівлядуже терпілавід занепадупівденних ісхідних торговельнихшляхів, на якихрух був якщоне припиненозовсім, то зв'язаноз великимитруднощамиі взагалі ослабпісля тогояк тюркськіорди затвердилисяв степах і витіснилизвідти слов'янськенаселення.Відособленняземельколишніх провінційКиєва, що розвинулив собі своївласні центриі що відтяглизначну частинувійськово-торговогокласу, цієї“Русі", що неподільнотяжіла ранішедо Києва, впливалотакож наослабленняостаннього.І в довершеннявсього півстоліттябезперервноїсмути, воєн закиївськийпрестол, розоренняземлі ісамого міста.Багатство іблиск Києвапочализникати, а це, в свою чергу, відбивалосяі на його політичнійролі.
У першійполовині ХІІІв. Київ повністювідходить надругий план.Найсильнішіі більш далекогляднікнязі вженехтують нимяк позицієюбезнадійноюі створюютьнові політичніцентри. Боротьбаза Київ йдедалі, але борютьсяза нього тількименш значнікнязі.Нарешті, новаазіатськанавала монголо-татарськоїорди в серединіХІІІ ст. остаточнопідриває всякезначення Києваі руйнує державнуорганізаціюземлі, дезорганізуєкнязівсько-дружиннийлад на всьомупросторі предстепногосередньогоПоднепровья.
Користуючисьзагальноюпанікою, зробленоютатарами в 1240р. населенняі особливоміські общинипочинаютьрозбивати рамкикнязівсько-дружинноголаду. Земля, розкладаючисьна окремі общини, що керуютьсясвоїми дрібнимикнязямиабо радоюстарців, поверталасядо старогостанусуспільноїроздробленості, що передувалаутвореннюцентралізованоїКиївськоїдержави.
Заключення
КиївськаРусь була могутньоюдержавоюсередньовічноїЄвропи, якавідігравалавелику рольяк в історіїсхіднослов’янськихнародів такі в світовійісторії. Утвореннявеликої і сильноїДавньоруськоїдержави сприялосуспільно-економічному, політичномуі культурномурозвитку східнихслов’ян, значнопосилювалоїх у боротьбіз зовнішнімиворогами.
Економічната військовамогутність, активні виступина міжнароднійарені висунулиїї в число провіднихкраїн середньовічногосвіту. Успішновідбиваючинапади степовихкочівників, Русь відігралароль щита, якийприкрив західно-європейськуцивілізаціюзі сходу. СтародавняРусь мала великийавторитет івплив на міжнароднійарені і її втручанняв той чи іншийконфлікт бувалодосить, щобстримати його.
КиївськаРусь мала високийрівень економічногорозвитку.Високопродуктивнимибули землеробствоі скотарство, ремесла і промисли, а енергійній багаті руськікупці буливідомі малоне в усьомутогочасномусвіті. Руськілюди створилибагато духовнуі матеріальнукультуру.
ТрадиціїКиївської Русівиявилисянастількиживучими йміцними, щодійшли до нашихднів, здобувшинове життя вматеріальнійі духовнійкультурі українців, росіян і білорусів.
Переліклітератури.
“Історія України”. Посібник. За ред. В.А.Смолія, — К., 1997
“Історія України”. Навчальний посібник для студентів неісторичних спеціальностей. – Донецьк: Центр підготовки абітурієнтів, 1998
Грушевский М.С. Очерк истории украинского народа. – 2-е изд. – К.: Лыбидь, 1991.
.