--PAGE_BREAK--У радянському меморандумі основними цілями були названі: 1) підтримання всезагального миру та безпеки та прийняття з цією метою колективних заходів для припинення агресії. 2) Розвязання та ліквідація мирним шляхом міжнародних конфліктів, здатних призвести до порушення миру. 3) Вживання будь-яких заходів, що мають відношення до укріплення всезагального миру та розвитку дружніх відносин між націями. Головну відповідальність за забезпечення всезагального миру та безпеки народів мала бути покладена на Раду Безпеки, до складу якої, повинні були війти, в якості постійних членів, представники СРСР, США, Великобританії, Китаю та Франції, а також деяке число представників інших держав-членів, які обираються Загальною Радою на строк, визначений Статутом. Рішення у Раді з питань, які відносяться до попереджень чи припиненню агресії, повинні прийматись більшістю голосів, за умов погодження всіх постійних членів Раді, а рішення організаційного характеру простою більшістю голосів.
На початку переговорів в Думбартон-Оксі американці запропонували, щоб у Раді Безпеки діяло правило одностайності. Колишній державний секретар США К. Хелл у своїх мемуарах заявив:"….у нас не було сумніву, стосовно того, що голосування постійних членів Ради у питаннях, які стосуються безпеки, повинно бути єдино мовним. Мова йшла про так зване право «вето». США є ініціаторами права вето, яке витікає з потреби одностайності п'яти держав. Коли ж англійці спробували виступти проти цієї ідеї, американці заявили, що «без цієї умови буде важко, чи взагалі неможливо провести весь план через Сенат». Також у вступній промові Хелл заявив, що зберігання миру та безпеки у майбутньому є головною причиною міжнародної співпраці. " У Московський декларації, — казав він, кожний уряд також взяв на себе частину відповідальності за керівництво у створенні міжнародної організації, переслідуючи цю мету, шляхом спільних дій усіх миролюбних держав".
На конференції в Думбартон-Оксі делегація США підтвердила необхідність того, щоб рішення Ради Безпеки мали силу лише при єдиномовстві всіх постійних членів — СРСР, США, Англії, Китаю, Франції. Однак, при цьому вона пропонувала зробити одне виключення, яке полягало в тому, що в тих випадках, коли у суперечках задіяний будь-хто з членів Ради, він не повинен брати участь у голосуванні. На засіданні 28.08.1944р. американський представник Є.Стеттініус казав, що сторона незалежно від займаного нею положення у Раді, при вирішенні питання, в якому вона зацікавлена, не повинна бути допущена до голосування. Англійці зайняли подібну ж позицію. Пропозиція США не змогла не насторожити радянську делегацію. Порядок голосування у Раді Безпеки, який пропонували США, не утворював необхідних гарантій проти можливих зловживань з боку окремих держав. Знаючи імперіалістичні повадки правлячих кіл США та Англії, неможна було ручатися за те, що при такому порядку голосування західні держави не спробують прийняти рішення про застосування військових та економічних санкцій, про розрив дипломатичних стосунків з будь-якою державою у своїх корисних цілях, які не мають нічого загального з завданням зберігання миру та безпеки.
Голова радянської делегації А.А.Громико у своєму виступі підкреслив, що для підтримання миру та безпеки недостатньо володіти лише бажанням загнуздати агресора чи застосувати проти нього силу, якщо цього не потребують обставини. Щоб забезпечити мир та безпеку, необхідно володіти ресурсами, за допомогою яких, можна запобігти чи придушити агресію та зберегти міжнародний порядок. Ось, чому всі, кому дорогі воля та незалежність, не можуть не зробити висновку, що волю та незалежність можна зберегти лише в тому випадку, якщо майбутня Міжнародна організація безпеки в інтересах волелюбних народів ефективно використає всі ресурси, які знаходяться у розпорядженні членів організації, і в першу чергу ресурси таких великих держав, як Радянський Союз, США та Великобританія.
"Єдність всіх союзників, проявлена у боротьбі проти загального ворога, заявив голова радянської делегації, та їх намагання зберегти мир у майбутньому являють собою гарантію того, що теперішні дослідницькі переговори дадуть позитивні результати. Вони є першим кроком на шляху, який веде до будування знання, у спорудженні якого зацікавлені всі волелюбні держави світу, заради утворення ефективної міжнародної організації з питань збереження миру та безпеки".
Голова англійської делегації А.Кадоган у своєму виступі «підмітив, що є всі підстави бути вдячними Радянському Союзу, за ініціативою якого було прийнято рішення про організації теперішніх переговорів. З позиції, яку займав уряд СРСР на Московський конференції, «було зрозуміло, що він придає великого значення створенню системи, призначеної для застерігання повторення нацистсько-фашиської агресії».
За столом переговорів в Думбартон-Оксі зібрались представники держав, інтереси та політичні намагання яких у питаннях післявоєнного устрою мира, мали глибоку різницю.
Радянська дипломатія ставила перед собою високе завдання — організація вільного від озброєного конфлікту миру, в якому народи СРСР та народи всього світу могли б спокійно займатися своєю працею. Вона виходила з того, що урядова міжнародна організація повинна засновуватись на принципах суверенної рівності її членів, служити інтересам всезагального миру та безпеки.
Інтереси ж монополістичних кіл американської та англійської буржуазії наполягали на забезпеченні гегемонії своїх держав у післявоєнному світі, за рахунок і на шкоду іншим країнам. Про це зовсім відверто говориться в мемуарах державного секретаря США К.Хелла, який в травні 1944р. у розмові з групою американських сенаторів прямо заявив, що в результаті відмови від утворення Міжнародної організації безпеки чи у випадку неучасті у ній, США будуть позбавлені свого панівного становища.
Однак, за всією різноманітністю класових позицій та ідеологій, учасників конференції з'єднувало загальне прагнення до співпраці, яке є необхідним для досягнення перемоги над фашисткою Німеччиною та її союзниками, та до утворення системи колективної безпеки для збереження подальшого миру. Цей фактор сприяв результативності переговорів.
На конференції була швидко досягнена домовленість щодо цілей, принципів діяльності основних органів Міжнародної організації безпеки. На перший план було винесено, як головну мету, «підтримання міжнародного миру та безпеки та прийняття з цією метою ефективних колективних заходів для запобігання та ліквідування загрози миру та придушення актів агресії чи інших порушень миру та забезпечення мирними заходами врегулювання міжнародних суперечок, які можуть призвести до порушення стану безпеки''
В якості важливих цілей організації було вказано на розвиток дружніх відносин між націями та здійснення міжнародної співпраці у сфері економічних та соціальних питань[7].
Радянська делегація, враховуючи негативний досвід Ліги націй, чия діяльність була перевантажена розгляданням можливих гуманітарних проблем, спочатку виступала за утворення спеціальної організації з економічних питань та соціальних. Однак наполягати на своїй точці зору радянська делегація не стала. Оскільки тут мова йшла не про принціпіальні протиріччя, а лише про організаційні форми, та розподіл дій у сфері співпраці з міжнародних економічних та соціальних питань був прийнятий без перешкод.
Було домовлено, що Міжнародна організація безпеки повинна діяти відповідно до наступних принципів: 1) Організпація заснована на принципі суверенної рівності всіх миролюбних держав; 2) Всі члени організації повинні виконувати взяті на себе положення; 3) Всі члени організації повинні утримуватись у своїх міжнародних відносинах від того, щоб загрожувати силою чи використовувати силу будь-яким засобом, не сумісним з метою організаціі; 4) Всі члени організації будуть надавати їй всяку допомогу у будь-якій дії, у відповідності з положенням статуту прийнятому організацією; 5) Всі члени організації повинні утримуватися від надання допомоги будь-якій державі, проти якої організацією прийняті заходи превентивного чи примусового характеру; 6) Організація забезпечить, щоб усі держави, які не входять до організації, діяли у відповідності до її принципів.
Було вирішено утворити діючий орган під керівництвом Генеральної Асамблеї Економічну та Соціальну Раду. Але серед основних органів він не згадувався. Цим як би підкреслювалось, що на перший план висувають завдання забезпечення миру та безпеки.
Обговорюючи питання про склад та повноваження Генеральної Асамблеї, делегації прийшли до згоди, що цей орган буде складатися з представників всіх держав-членів міжнародної організації. Було вирішено, що кожна держава повинна мати в Асамблеї один голос, що Асамблея повинна збиратись на регулярні сесії. Асамблея повинна обирати непостійних членів Ради Безпеки, членів Економічної та Соціальної Ради, обирати згідно з Радою Безпеки членів Міжнародного Суду, за рекомендаціями Ради Безпеки призначати генерального секретаря, затверджувати бюджет організації. Делегати встановили, що для прийняття рішень з всіх цих питань необхідна більшість у дві треті голосів, а для прийняття рішення по організаційним питанням достатньо простої більшості.
Делегація США внесла пропозицію, що при прийнятті рішень щодо бюджету органів та урядів організації та розподілення витрат організації, кожна держава член повинна володіти чисельністю голосів, яка пропорційна її участі у витратах організації. Ця пропозиція США явно ***(ущемляла) права малих та економічно слаборозвинених країн. Відстоюючи демократичні принципи роботи організації, радянська делегація виступила проти вказаної пропозиції, але протест був відхилений.
До компетенції Генеральної Асамблеї було віднесено не тільки розглядання та обговорення загальних принципів та питань щодо підтримання міжнародного мира та безпеки, але і право давати рекомендації щодо таких питань[8]. Зокрема делегати уточнили, що до числа таких питань відносяться принципи, щодо врегулювання озброєнь та роззброення.
Генеральна Асамблея уповноважувалася приймати до організації нових членів за рекомендацією Ради Безпеки та утворювати такі органи та уряди, які вона може визнавати необхідними для виконання своїх функцій.
Радянський делегації вдалось також наполягти на прийнятті положення, націленого на укріплення дієвості Статуту організації, на недопущення його порушень. СРСР пропонував представити Генеральній Асамблеї право виключати за рекомендацією Ради Безпеки з членів організації держави, які порушують Статут, в якості дисциплінарних заходів. Спочатку ця пропозиція викликала негативну реакцію з боку США та Великобританії, однак очевидність збитків, які нанесли б дії організації, потурання порушенням Статуту, примусили б англійських та американських делегатів погодитись з доводами радянської делегації.
Основні суперечності на конференції в Думбартон-Оксі виявилися при обговоренні питань щодо першочергового членства у майбутній організації та про порядок голосування у Раді Безпеки.
У радянському меморандумі передбачалось, що першочерговими членами-засновниками Міжнародної організації безпеки, повинні бути ті держави, які 1 січня 1942р. підписали Декларацію Об’єднаних Націй чи пізніше приєднались до неї. При обговорені цього питання 28 серпня голова делегації СРСР А.А.Громико заявив, що до числа першочергових членів майбутньої організації повинні бути включенні всі 16 радянських союзних республік, як окремих суб’єктів. Ця заява голови радянської делегації була заснована на рішенні Верховної Ради СРСР від 1 лютого 1944р. про внесення поправок у Конституцію СРСР, у відповідності з якими союзним радянським республікам було пропоновано право вступати у безпосередні зносини з і іншими державами, заключати з ними угоди та всановлити свої представництва.
Радянський Союз вважав це законним, оскільки всі члени Британської співдружності були членами ООН і мали право голосу. Проте Британанську співдружність важко порівнювати з СРСР. Будучи насправді централізованою державою, Радянський Союз отримав би в ООН 46 голосів[9] і представники США та Англії на конференції в Думбартон-Оксі висказались проти пропозиції радянської делегації.
Президент США Рузвельт звернувсяся 31 серпня до голови радянського керівництва І.В.Сталіна з посланням, в якому закликав не піднімати питання про членство радянських союзних республік у Міжнародній організації безпеки до початку діялбності Асамблеї[10]. У своєму докладі І.В.Сталін підкреслив, що це питання має виключно важливе значення і що такі республіки, як, наприклад, Україна та Білорусія, які входять до Радянського Союзу, по чисельності їх населення та політичному значенню перевищують деякі держави, повинні бути включенні у число членів засновників міжнародної організації. »….Я сподіваюсь. —писав він, — що матиму нагоду роз'яснити вам політичну важливість питання, поставленого радянською делегацією в Думбартон-Оксі"[11].
Як видно з заключної частини цього послання, представництво СРСР вважало можливим відкласти на деякий час рішення питання про членство радянських республік у Міжнародній організації безпеки. У подальшому ці питання на конференції в Думбартон-Оксі не торкались.
Однак делегації США та Англії не погодились з цією пропозицією. Вони мотивували свої заперечення доводами про те, що начебто немає можливості чітко виявити, є та чи інша держава фашисткою. Стеттініус заявив про те, що середній американець не розуміє ніякого іншого типу держави, крім американського.
Наслідком такої позиції делегацій США та Англії стало те що в Думбартон-Оксі не вдалось домовитись про те, які країни можуть бути першочерговими членами організації. Тому учасники конференції вирішили обмежитись формуліровкою, яка декларувала, що «членами організації можуть бути всі миролюбні країни»[12].
Особливу позицію на конференції зайняло питання про склад, процедури та повноваженнях Ради Безпеки. Рада, мовилось у директивах, повинна відігравати рішучу роль у майбутній організації, нести головну відповідальність за збереження миру, для чого слід наділити її необхідними правами та повноваженнями. В директивах підкреслювалась необхідність того, щоб питання, які відносяться до попередження чи припинення агресії, рішення Ради приймались більшістю голосів, при умові згоди всіх постійних представників у Раді.
При вирішенні питання щодо складу Ради всі учасники конференції прийшли до єдиного рішення, що Рада Безпеки повинна складатися з представників 11 держав-членів організації, по одному від кожного[13].Преставники СРСР, США, Великобританіі, Китая та у «належний час» Франції мають постійні місця. Генеральна Асамблея обирає шість держав для заповнення непостійних місць. Ці шість держав обираються на дворічний термін, причому три з них обирають щороку і не можуть бути переобрані негайно[14].
Передбачалось, що Рада Безпеки повинна діяти постійно. Домовились, що Рада Безпеки уповноважувалась досліджувати будь-який спір чи будь-яку ситуацію, яка може призвести до міжнародного непорозуміння. Вона повинна закликати сторони для врегулювання питань шляхом мирних переговорів, посередництва, примирення, арбітражу, судового втручання чи за допомогою інших засобів за їх вибором. Якщо Рада Безпеки врахує, що невдача у вирішенні спорів являє собою загрозу міжнародному миру та безпеки, вона повинна прийняти всі заходи необхідні для підтримання миру[15]. Рада Безпеки уповноважується визначати, які дипломатичні, економічні чи інші заходи не зв'язані з використанням озброєних сил повинні застосовуватися для здійснення її рішень, чи закликати членів організації вжити ці заходи[16]. Якщо Рада Безпеки визначить, що таких заходів недостатньо вона уповноважується вживати такі заходи за допомогою повітряних сил, які можуть бути необхідними для даної ситуації[17]. У зв'язку з цим утворюється Воєнний Штабний Комітет, завданням якого є дача рекомендацій та надовати допомогу Раді Безпеки. Для того щоб всі члени організації могли зробити свій внесок в підтримання мира та безпеки, вони зобов’язуються надовати Раді Безпеки, за її закликом у відповідності з особливою згодою, збройні сили, засоби обслуговування та співпраці, необхідні для підтримання міжнародного миру та безпеки[18]. Досягнута домовленість у складі та функціях Ради Безпеки була важливим кроком на шляху утворення ООН. Однак не всі питання, пов'язані з статусом Ради Безпеки, вдалось з’ясувати на конференції в Думбартон-Оксі.
Гостру дискусію викликало питання про порядок голосування в Раді Безпеки. Щодо цього багато американців, зокрема серед представників армії та флоту, не хотіли погодитися з тим, що Рада Безпеки простою більшістю голосів зможе змусити США до воєнних дій. Крім того, Сенат ніколи не ратифікував би договору, який містив би в собі відмову від національного суверенітету. І тому вирішено, що постійні члени Ради Безпеки матимуть право вето. Одностайність великих держав, за словами Стеттініуса, мала життєво важливе значення для функціонування організацій[19].
продолжение
--PAGE_BREAK--