Рефератна тему:
ВИЗВОЛЕННЯУКРАЇНИ З-ПІДВЛАДИ ЗОЛОТОЇОРДИ ІБОРОТЬБА ЗАСТВОРЕННЯНЕЗАЛЕЖНОЇУКРАЇНСЬКОЇДЕРЖАВИ (XIV-XVст.)
1Галицько-Волинськадержава й початоквизволенняукраїнськихземель у першійчверті XIVст.
Напочатку XIVст. міжусобнаборотьба татарськихханів ослабилавладу завойовниківнад Україною.Сприятливимиобставинамидля зміцненнявласних позиційнайшвидшескориставсягалицько-волинськийкнязь Юрій (бл.1301 — бл. 1315).У 1302 р. він пославна допомогубрату своєїдружини польському князюВладиславуЛокетеку військовізагони. Алепохід був невдалим, внаслідок чогоЮрій втративвідвойо ванубатьком і добреосвоєну українцямиЛюблінськуземлю, Значноуспішніше діявмолодий правительу мирній розбудові власнихволодінь. Зайого князюванняшвидко розросталися містай села, розвивалисяторгівля йкультура. В1303р. була створенаГалицька митрополія, що значно зміцнило міжнароднийавторитетзахідноукраїнськоїдержави й водночаспослабилорелігійнізв'язки з іншимиукраїнськимиземлями. ПравлінняЮрія — цедоба золотогоспокою, ба гатствай слави Галицько-Волинськоїдержави та їїміжнародноговизнання.Сам князь діставтитул «короляРусі». Такийтитул найбільшевідповідавдержавотворчимпроцесам вУкраїні, оскількивідродженнянової Українськоїдержави назахідних земляхвідбувалосяпід давньоюназвою «Русь».Інакше й немогло бути. Вчаси розпукий лихоліттягромада завждишукає опорисвоїм діям уславних сторінкахвласної історії.А нею в життіукраїнськогонароду й буламогутня КиївськаРусь. Відроджуючисьпід цією назвою, Україна тимсамим перебиралана себе величі авторитетсвоєї попередниці.
СиниЮрія Андрійі Лев (1315 — 1323), хочі розділилиміж собою територіюкнязівства, але в політицізавжди діялиспільно. Князіпідтримувалидружні стосункиз правителямизахідних державі тим самимзабезпечилимирні умовижиття своїмпідданим. Внутрішнястабільністьстимулюваланаціональнепіднесеннясеред місцевоїфеодальноїверхівки таїї прагненнядо незалежностівід ЗолотоїОрди. При цьомупатріоти добребачили неспроможністьвласними силамидосягти метий тому в своїхдіях орієнтувалисяна ті країни, які були готовівиступити протиМонгольськоїдержави й разомз тим визнатиправомірністьдержавотворчихустремліньукраїнськоїнаціональноїзнаті. Такоюкраїною і сталамолода Литовськадержава.
Напочатку XIVст. Литванабрала великоїсили, її територіярозшириласядалеко за межіетнічногорегіону — басейнівВісли, Німануй Двіни — зарахунок приєднанихбілоруськихі частини руських(російських)земель. Післяпридушеннясепаратистськихвиступів племенятвягів і жмудівнутрішнєстановищекраїни зміцніло.В той же часпосилиласязагроза їїдержавномуіснуванню збоку німецькихрицарів, Польщій особливоЗолотої Орди.Спільне прагненнядо державноїнезалежностіштовхало вобійми як Литву, так і Україну.Кожна з нихміцніла силоюіншої. Спочаткуворожі, потімдобросусідськівідносини міжЛитвою йГалицько-ВолинськоюРуссю перерослив союзницькі.Вони спрямовувалисяпроти зовнішньоїагресії й одночаснона створеннядружньої ЛитвіУкраїнськоїдержави.
ПолітичнезближенняЗахідної Україний Литви булозакріпленодинастичнимшлюбом наймолодшогосина великогокнязя литовськогоГедіміна (1316—1341) Любарта, Дмитра в християнстві, з дочкою АндріяЮрійовича. Союзгалицько-волинськихі литовськихкнязів викликавпротидіюмонголо-татарськоїадміністрації.Хан Узбек (1314 —1342) спочаткупідкорив собісепаратистськенастроєнихханів кочовихплемен міжДоном і Дніпром, а на початку20-х років — і впониззі ПравобережноїУкраїни. Незабаромнастала чергаГаличини йВолині. В жорстокійборні зі ЗолотоюОрдою Галицько-Волинськадержава зазналанищівної поразки.Князі Андрійі Лев у 1323 р.загинули в бою.Після їхньоїсмерті припиниласядинастія князівРомановичів, яка так багатозробила дляблага України.Відновленнязолотоординськоївлади над усієюУкраїною непідірвалозаповітноїмрії частиниукраїнськоїзнаті про державнунезалежність.
Зісмертю братівЮрійовичівполітичнестановищеукраїнськихземель кардинальнозмінилося.Князь Гедимінвважав Волиньволодіннямсвого синаДмитра-Любартай з ініціативимісцевої знатіпочав розширюватийого на схід.Навесні —влітку 1324р. українсько-литовськівійська здійсниливизвольнийпохід на Київськекнязівство.Напрямок ударубув обранийне випадково.Незважаючина занепад, Київ продовжувавзберігати засобою значенняномінальногоцентру всієїРусі, і томуйого здобуттямало б величезнийвплив на розгортаннявизвольногоруху в Україні.Значну рольпри цьому відігравалой відоме прагненнячастини київськоїаристократіїпозбутисячужоземногопанування.Українсько-литовськівійська оволоділиОвручем, Житомиром, поблизу Білгородазавдали поразкинечисленнимзагонам прибічниківхана — київськогокнязя Святослава, брянського— Романа, переяславського— Олегай луцького —Льва. Післямлявого опорукиївські бояризаявили пропідтримкупереможціві визнали владуГедиміна. Заними те ж самезробила знатьВишгорода, Черкас, Канева, Сліпорода таінших міст імістечок Подніпров'я.За підтримкулитовськийкнязь зобов'язавсяповернутиукраїнськимкнязям і боярамїхні спадковіволодіння, давні праваі привілеї.Своїм намісникомна Подніпров'їГедимін залишивсина Федора.Однак перемогабула не повною.В Подніпров'їв 1324 р. встановилосядвовладдя.Поряд з адміністрацієюбаскака діялаадміністраціяй литовськогокнязя. Так почалосямасове визволенняукраїнськихземель з-підмонголо-татарськоїнавали.
2 Поділукраїнськихземель міжЛитвою і Польщеюв 1325–1352 pp.
Успіхсоюзників наПодніпров'їбув затьмаренийподіями в ЗахіднійУкраїні. Пропольськинастроєнімісцеві бояриобрали галицько-волинськимкнязем синамазовецькогокнязя Тройдена14-річного Болеслава(1324— 1340). Це одразуспричинилозбройний конфліктміж Литвою іМазовією. Тількизагроза агресіїТевтонськогоордену змусиласупротивниківприпинити чварий укласти в1325 р. мир. Зайого умовамиГедимін відмовлявсявід Волині, зате зберігавза собою заселенівеликою кількістюукраїнців Бейщину й Підляшшя.Галицько-Волинськадержава втратиласвої землі вПівнічномуПричорномор'їй мусила визнатизверхністьЗолотої Орди.Князь Болеславперейшову православ'я, на честь свогодіда по матерівзяв ім'я ЮріяII йгарантувавбоярству збереженнявсіх статків, давніх прав, звичаїв тапривілеїв.Певний часБолеслав-ЮрійII воювавз Польщею таУгорщиною заЛюблінськуземлю, алебезуспішно.Його позиціїв краї булинестійкими.Намагаючисязміцнити своєстановище, Болеслав-ЮрійII почавпротегуватиіноземцям —давав великіпільги іноземнимкупцям і ремісникам, оточував себекатоликами, які відсувалинаціональнузнать відадміністративноївлади. При цьомукнязь відступивсявід православ'яі став заохочуватинаверненняукраїнців докатолицизму.Це викликаломасовий протестгаличан. Боярина чолі з ДмитромДедьком організувализмову і в 1340 р.отруїли князяна бенкеті, аіноземціввинищили.
Галицько-волинськимкнязем булопроголошеноЛ ю-б а р та, тіснозв'язаногородинними узамиз Романовичами.Але фактичнойого владапоширюваласялише на Волинь.У Галичинізапанувалимісцеві боярина чолі з «управителемі старостоюРуської землі»Дедьком. ТакГалицько-Волинськадержава розпаласяна князівствоВолинське йолігархічнуавтономнуреспублікуГаличину. ХанЗолотої ОрдиУзбек визнавЛюбарта верховнимправителемі підтримувавйого у відсічіагресії Польщіта Угорщини.Польща приКазимирі (1333—1370) значно посилилася.Незважаючина невдачу увійні з хрестоносцямий втратою в1336 р. Помор'я, вонаявляла собоюсерйозну військовусилу, вістряякої спрямовувалосьна українськіземлі. Ще більшезміцніла натой час Угорщина,їй належалиСлавонія, Хорватія, Болгарія, Валахія, Молдавія зБуковиною, атакож українськеЗакарпаття.Саме ці державий почали активнозазіхати нароз'єднанізахідноукраїнськіземлі.
В 1340р. угорсько-польськівійська вдерлисяв Галичину йхоч оволоділиЛьвовом, однакзахопити увеськрай не змогли.ЗапрошеніДедьком татаринапали на Польщуй Угорщину таспустошилиїх. Любарт поступовообмежувававтономні праваГаличини і в1347 р. остаточнопідкорив їїсвоїй владі.Так перша спробавстановитив Україніреспубліканськуформу правліннязазнала невдачі.За тих умовінакше й немогло бути.
Завсієї могутностілитовськийкнязь не змігчи не захотівзахиститисамостійнеіснуванняГалицькоїмитрополіївід великоімперськихзазіхань московськогокнязя СеменаІвановича(1340— 1353). За допомогоюрізноманітнихінтриг московськогомитрополитаТеогностапатріаршийсобор 1347 р. ухваливспеціальнерішення щодоліквідаціїГалицькоїмитрополіїта прилученняїї до митрополіїКиївської, авласне Московської.Вирішальноюпідставою дляцього сталонеправдивеповідомленнямосковськогокнязя про небажаннявіруючих миритисяз таким поділом.Діставши відповіднуграмоту візантійськогоімператораІоанна Кантаку-зина, князь умовивгалицькогоархієрея відправитисядо Константинополяна церковнийсуд. У 1347 р. підприводом відновленняцерковноїєдності РусіЗахідна Українабула позбавленавласної церкви, а разом з неюй могутньогознаряддя формуваннярелігійноїі національноїсвідомостіукраїнськогонароду.
НамаганняЛюбарта зміцнитиВолинь і Галичинуактивно підтримувавновий великийкнязь литовськийО л ь г е р д (1345—1377), який поділявпрагненняукраїнськоїзнаті до незалежностівід Монгольськоїдержави. Алена перешкодіцьому стоялиПольща й Угорщина.Польськийкороль Казимирдобився нейтралітетуЗолотої Орди, уклав мир зхрестоносцямий протягомсерпня — вересня1349 р. захопивВолинь^ і Галичину.Любарт утримавза собою лишеЛуцьку землю^Почаласяпольсько-українсько-литовськавійна за українськіземлі. У нійнайактивнішуучасть взяломісцеве населення,і Безприкладнухоробрістьі військовувправністьпродемонструвализахисникиволинськогоміста Белзапід командуваннямвоєводи Дрозда.Вони не тількивідстоялимісто, а й завдалинападникамчималих втрат./Війназакінчиласяперемир'ям 1352р., за умовамиякого Галичинавідійшла доПольщі, а Волиньз містами Володимир, Луцьк, Белз, Холм та Берестейщиноюзалишаласяза Литвою. Захопленуукраїнськуземлю польськийуряд прагнувперетворитина свою провінцію— поширювавна неї польськеправо й адміністративнусистему, навищі посадипризначавпольськихфеодалів, зміцнювавкатолицькуцеркву й намагавсястворити окремуправославнуГалицьку митрополію, щоб таким чиномослабити зв'язкикраю з іншимиукраїнськимиземлями. Частинагалицьких боярзадовольниласяодержанимипривілеямий почала співробітничатиз загарбниками,інша — не захотіламиритися зматеріальнимиі політичнимивтратами йемігруваладо^ Литви таВалахії, незалишаючи надіїповернутивтрачене ^БоротьбаЛитви й Польщіза українськіземлі не припиняласяпротягом кількохнаступнихдесятиліть,її результатибагато в чомузалежали відреакції українськогонаселення надії іноземнихурядів.
Визволенняукраїнськихземель у 1361—1362 pp. івідновленняудільногоустрою.(Першіроки правліннялитовськихкнязів на Волиніпереконалипатріотичнуукраїнськугромадськістьу реальностівідновленнянаціональноїдержави. Цьомусприяло визнаннялитовськимивластями національнихособливостейдержавногоустрою України-Русіта прав українськоїзнаті на чільнемісце в новомусуспільстві.Перебуваючина значно нижчомурівні суспільногой культурногорозвитку, Литвазапозичувалакращі зразкисоціально-політичногоустрою КиївськоїРусі й тим самимприверталана свій бік ібілорусів, іросіян, іукраїнців^Почаласявідверта українізаціялитовськихкнязів. Вониодружувалисяна українськихбояринях ікнягинях, переходилиу православнувіру, вводилив діловодствоі повсякденнупрактику руську(українськуй білоруську)мову, запозичувалимісцеві звичаїта обряди. Черезтри-чотирипокоління вжене можна булорозібрати, хтоз них литвин, а хто русин.Такі дії литовськихкнязів булидо вподоби йтій українськійзнаті, яка знемагалапід монголо-татарськимігом та мріялаздобути політичніпривілеї йматеріальністатки, суттєвообмежені азіатськимиформами залежностіУкраїни відЗолотої Орди,їй протистоялачастина місцевихкнязів і бояр.Заможна українськаверхівка увизначеннісвоєї доліпоступоворозколюваласяна дві ворогуючігрупи.
Зсередини XIVст. визволеннюУкраїни відмонголо-татарськогоярма сприялай зовнішняобстановка.Позбавленаісторичногопідґрунтя, консолідуючоїетнічної основий прогресивноїекономічно-адміністративноїсистеми, ЗолотаОрда у цей часпочала невпиннорозпадатися.Після вбивствахана Бірдибекав 1359 р. загостриласязбройна боротьбаміж претендентамиза владу. Посилилисявідцентровіустремлінняханів і мурзокраїннихтериторійЗолотої Орди, що багато вчому зумовилоуспіх визвольногоруху пригнобленихнародів. Частинувійськовоїсили Монгольськоїдержави від-тяглона себе міцніючеМосковськекнязівство.Зростаючанебезпека збоку Тевтонськогоордену й ПольщіспонукалаОльгерда натісніший союзз українськимиможновладцями.На Литву тислиіз заходу, йвона розширюваласяна схід та південь.
Зайнявшив 1359 р. Брянськ, Ольгерд вийшовна кордониЧернігово-Сіверщиний Київщини.Велику допомогуу визволенніПодніпров'яподали Ольгердумісцеві бояри, київський князьФедір і митрополитРоман, якоговін нещодавнопризначив своїмставленикому Києві. Наприкінці1361 — на початку1362 р. київськийкнязь і місцевебоярство добровільновизнали владуОльгерда. Поповненікиївськимивоїнамиукраїнсько-литовськівійська влітку1362 р. вирушиливизвольнимпоходом насхід. Паралельноїм сунула ордакримськогохана Мамая, який виступивпроти тихпретендентівна ханськийпрестол у Сараї, чиї володіннялежали поміжДніпром і Доном.У боротьбі ізЗолотою Ордоюлитовськийкнязь, українськібояри й кримськийхан стали союзниками.З допомогоюмісцевої знатіукраїнсько-литовськівійська швидковизволилитериторіюколишньогоЧернігово-Сіверськогокнязівствадо Дону з містамиЧернігів, Новгород-Сіверський, Путивль, Курськ.На зворотномушляху переможцізвільнили земліПереяславщиний рушили наПравобережжяпроти невеликихтатарськихорд Кутлубаха-султана, Качибея-кареяй Дмитра-султана, які підтримувалиПольщу в їїпротистоянніз Литвою. У битвіпри Синіх Водах(притока ПівденногоБугу р. Синюха)українсько-литовськівійська восени1362р. наголовурозгромилитатарськізагони й звільнилиПоділля відзагарбників.Союз литовськихі українськихможновладцівдав Українідовгоочікуванусвободу. Замежами союзницькоїдержави опинилисятільки окремірегіони — Галичинав складі Польщі, Північна Буковина— Молдавськогокнязівства, Закарпаття— Угорщини.Кримськийпівострівперетворивсяна окремийтатарськийулус, який щодалібільше відділявсявід ЗолотоїОрди.
Визволенаспільнимисилами Українаоб'єдналасяз Литвою в однійдержаві якрівна з рівною.Самі литовціназивали їїВелике князівствоЛитовське, Руське і Жемайтійське, що найповнішевідповідалонаціональномуй територіальномускладу новоїдержави. Українські, білоруській частковоросійські землістановили 9/10загальноїплощі князівства.У складі спільногодержавногоутворенняУкраїна відновилаадміністративно-територіальнийустрій, типовийдля її попередниціКиївської Русі.Давня мріяукраїнськоїзнаті здійснилася.Вся територіяУкраїни булаподілена наудільні князівства, що являли собоюавтономнідержавні утворення.На чолі князівствбули поставленіпредставникипереважновеликокнязівськоїлитовськоїродини. Це буласвоєрідна дякаукраїнськоїаристократіїлитовськомукнязю за видатнуроль у визволенніукраїнськихземель. Київськекнязівстворазом з Переяславщиноюприпало синуОльгерда Володимиру, Чернігівськей Новгород-Сіверське— другому синовіКорибуту (вхристиянствіДмитро), Брянськей Трубчевське—старшому синуДмитру, Стародубське— племінниковіПатрикіюНаримуновичу.В чотирьохуділах на ПоділлівокняжилисяплемінникиОльгерда —Юрій, Олександр, Костянтин іФедір Коріатовичі.У невеликихуділах до владиприйшли українськікнязі, далекінащадки ВолодимираСвятославича.Національназнать залишиласявідсунутоювід влади тількина вищих щабляхуправлінськоїсистеми.
Удільнікнязі перебувалиу васальнійзалежностівід великогокнязя, присягалийому на вірність, давали щорічнуданину, дружновиступали упоходи. Разомз тим вони складаливеликокнязівськураду й бралиучасть у вирішеннінайважливішихдержавнихпитань. Удільнікнязі малифактично необмеженувладу на місцях— на власнийрозсуд розпоряджалисяземлями й доходами, привласнювалимито, каралий милували.Кожен удільнийкнязь мав своїхвасалів з місцевихкнязів і бояр.Для поповненнявояцького станукнязі переводилив бояр представниківінших станів, у тому числій заможнихміщан та селян.При цьому вонизвільнялисявід різноманітнихповинностейі були зобов'язанівідбувативійськовуслужбу. За цебояри діставализемельні наділияк на помісному, так і на вотчинномуправі.
Боротьбазнаті за перетворенняудільних князівствна незалежнуУкраїнськудержаву в 70—90-х роках XTVст. З одержаннямавтономнихправ українськікнязі й найбільшебоярство почаливідверто претендуватина повну незалежністьвід литовськоїправлячоїверхівки, їхпідтримувалий литовськіудільні князі.На чільне місцев державотворчомупроцесі з початку70-х років висунулосяКиївське князівство, яке стало центромконсолідаціїукраїнськоїнародності.За короткийчас воно приєдналодо себе Переяславщину, значну частинуЧернігово-Сіверщиний простяглосявід водо-розділуПівденногоБугу, Тетеревай Случі на заходідо притокиСіверськогоДінця р. ТихоїСосни на сході.Київський князьВолодимирОльгердовичподіляв прагненнямісцевої знатідо самостійності, чимдалі настійливішевиводив її зпідпорядкуваннявеликому князюлитовському,ігноруваврозпорядженняцентральнихвластей, а той протидіявїм. Князь організувавкарбуваннявласної монети, що фактичнозробило князівствофінансовенезалежнимвід Литви.
Перспективавиходу українськихкнязівств з-підвлади литовськогоцентру й створеннясамостійноїнаціональноїдержави невлаштовувалаправлячі колаЛитви. Прийшовшидо влади, великийкнязь Я г ай л о (1377— 1392) доклавчимало зусильдо послабленнявизвольногоруху в Україні.З цією метоювін почав тасуватиудільних князів, давати їм землів різних місцях.СтановищеЛитовськоїдержави ускладнювалося.Вона не змоглавідстоятицілісністьсвоїх володіньна заході. В1377 р. угорсько-польськівійська захопилиХолмщину таБелзщину. Спочаткувони належалипольськійкороні. Аленаступногороку угорськийкороль відібраву Польщі всюГаличину разомз окупованимитериторіямиЗахідної Волиніта приєднавїх до своїхволодінь. Почаласьзаміна місцевихурядовцівчиновниками-угорцями.Вища влада врегіоні перейшладо королівськогонамісника йбула підкріпленавведенням угалицькі містаугорськихгарнізонів.Посилилосясоціальнегноблення. У1382 р. в Галичиніспалахнулонародне повстанняпроти окупантів.Але власнимисилами повстанціне могли подолатиугорське військо,і їхні зусиллябули приреченіна поразку.Дедалі більшуактивністьпроявляв Тевтонськийорден. Зі сходуВелике князівствоЛитовськезазнавалозростаючоготиску з бокуМосковськогокнязівства, яке помітнозміцніло післяперемоги надтатарами в 1380р.
3 Ліквідаціяудільногоустрою України
Внутрішній зовнішніобставиниспонукалилитовськихі польськихфеодалів дооб'єднання. В1385 р. феодалипідписалиКревську унію, за умовами якоїЛитва й Польщаоб'єднувалисяв одну державу.Королем післяшлюбу з польськоюкоролевоюЯдвігою стававЯ г а й ло (1386— 1434). Литвамала прийнятикатолицтво, віддати казнуПольщі, заплатити200 тис. флоринівВільгельмовіавстрійськомуза відмову відЯдвіги, повернутизахопленітериторії йприєднати доПольщі як литовські, так і українськіземлі.
Кревськаунія значнозміцнила Польшу.З допомогоюлитовсько-українськоговійська вонав 1387 р. остаточновідвоювалав УгорщиниГаличину йвстановилавладу над Молдавськимкнязівством.Під тискомпольських панівЯгайло приєднавГаличину недо Литви, а доПольщі, зобов'язавшисянавічно зберігатиїї «собі, Ядвізі, дітям і короніпольській».Зовсім не однозначносприйнялиКревську уніюлитовські таукраїнськіможновладці.Вже перші діїЯгайла щодовиконання їїумов зустрілирішучий збройнийопір литовськоїфеодальноїверхівки начолі з ВітовтомКейс-тутовичем.Та й удільніукраїнськікнязі, змушеніприсягнутина вірністьпольськомукоролю, дедалібільше виявлялиневдоволення, не бажаючивтрачати здобуту, хоч і обмежену, самостійність.
Київськийкнязь ВолодимирОльгердовичвідмовивсяприйняти католицькувіру, його прикладнаслідувалой київськебоярство. ХочВолодимирОльгердовичі мусив взятиучасть у боротьбіЯгайла протиВітовта, алев інших питанняхпроводив самостійнуполітику. Князьвів переговориз московськимкнязем продопомогу уборотьбі зВітовтом, відмовлявсявиконуватийого накази.Ведення незалежноїполітики щодоЛитви й Польщіне на жарт стурбувалопольськогокороля й литовськогокнязя. ВонипримушувалиВолодимираОльгердовичаще двічі присягатиЯгайлу, алеприборкатийого так і незмогли. У своїхдіях київськийкнязь спиравсяна місцевебоярство, життєвозацікавленев державнійнезалежності.Протистоянняміж центромі периферієюзакінчилосякомпромісом.У 1392 р. Ягай-ловизнав Вітовтадовічним правителемЛитви. Так литовській українськіфеодали домоглисявідстроченняповної інкорпораціїЛитви й Українидо Польщі.Централізаціякнязівствазміцнилавеликокнязівськувладу, створилапередумовидля успішноївідсічі іноземнійагресії й водночасдля обмеженняавтономнихправ удільнихкнязівств. Вжеперші дії урядув цьому напрямівикликалиадекватнуреакцію в Україні.
Напочатку 90-х роківбільшістьукраїнськихкнязівстввідмовилисявизнати Кревськуунію, а разомз нею владу якпольськогокороля, так івеликого князялитовського.Тобто булазроблена спробадобитися державноїнезалежностіавтономнихкнязівств. Начолі патріотичнихсил стали київськийкнязь ВолодимирОльгердович, новгород-сіверський— Дмитро Корибуті подільський— Федір Коріатович.Але діяли вонирозрізнено, неузгодженой тим самимприрекли визвольнийрух місцевоїлюдності наневдачу. Наступвійськ ДмитраКорибута наЛитву в 1392 р.закінчивсяпоразкою. Почавсяконтрнаступлитовськихзагонів наУкраїну. Протягом1392—1395 pp.Вітовт відібраву повсталихкнязів найбільшіудільні князівствай передав їхсвоїм прибічникам.Українськазнать поставиласядо них вороже.Коли на місцеусунутогоВолодимираОльгердовичадо Києва в 1394р. прибувСкиргайло, тобоярство відмовилосяйому коритися.Князь мусиввідмовитисявід обмеженняправ місцевихможновладціві почав підтримуватиїхнє прагненнядо незалежностівід центру.Однак такалінія поведінкикиївськогоправителя невлаштовувалаВітовта, й Скиргайлобув отруєний.У 1399 р. до Києваприїхав намісникВітовта, йогоплемінник ІванГольшанський.
Такимчином удільнийустрій Українибуло ліквідовано.
Література
1. СубтельнийО. Україна: історія.- К.: Либідь, 2004. — 736с.
2. ИсторияУкраинскойССР. Под ред.Ю.Ю. Кондуфора, т.4, в 10-ти т.к.: Н. д.,1983. — 694с.
3. ГубаревВ.К. ИсторияУкраины: конспектлекций длястудентов ипреподавателей.Д.: БАО, 2004. — 384с.
4. БорисенкоВ. Й.Курс українськоїісторії: 3 найдавнішихчасів до XX століття.2-ге вид.: Навч.посібник. — КЛибідь 1998.- 616 с.